20 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3116/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Курлович О.О.
відповідача - Срібна Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 (суддя Смелянець Г.Є.)
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 (суддя Смелянець Г.Є.)
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско"
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 55 565,14 грн
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 12.07.2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент, Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" (далі - ТОВ "Баско", Відповідач) про:
- стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 52 953,66 грн та пені у розмірі 2 611,48 грн;
- розірвання договору оренди нежитлових підвальних приміщень № 502 загальною площею 22 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40, укладеного між ТОВ "Баско" та Департаментом 29.01.2018 за №3/35 (далі - договір оренди);
- виселення ТОВ "Баско" з орендованого нежитлового приміщення.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору оренди щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2022 року по червень 2024 року.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
2.1.1. Щодо вимоги про розірвання договору оренди місцевий господарський суд зазначив, що вказаний договір оренди припинено ще 29.12.2020 у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, оскільки наявний в матеріалах справи лист Відповідача щодо продовження строку дії договору оренди (одержаний Позивачем 21.08.2020) хоча й поданий у встановлений частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди), проте не відповідає вимогам частини восьмої цієї ж статті, оскільки до нього не було додано звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт, а Позивачем, у свою чергу, не було прийнято відповідного рішення про продовження договору оренди упродовж встановленого законом 60-денного строку.
2.1.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення, суд врахував, що Відповідачем здійснені залежні від нього заходи задля повернення орендованого майна після припинення договору оренди (звернення до Позивача щодо підписання акту прийому-передачі майна та надіслання йому підписаного акту прийому-передачі майна). Також місцевий господарський суд оцінив встановлений Позивачем в акті обстеження від 05.02.2024 факт невикористання орендованого приміщення та дійшов висновку про недоведення перебування Відповідача за адресою орендованого приміщення.
2.1.3. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та пені місцевий господарський суд зазначив, що заявлену до стягнення суму нараховано Позивачем за період з січня 2022 року по червень 2024 року, при цьому спірний договір оренди припинено 29.12.2020, що виключає можливість нарахування за заявлений період орендної плати та, як наслідок, пені за прострочення її сплати.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 частково задоволено клопотання Відповідача про розподіл витрат на правничу допомогу та стягнуто з Позивача на його користь 25 000 грн із заявлених 30 000 грн.
2.3. Постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 апеляційні скарги Позивача на вказані судові рішення залишені без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - без змін.
2.4. Департамент не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом на їх касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційні провадження у справі відкрито 08.07.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїх касаційних скаргах Департамент просить Суд скасувати постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025, рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та відмовити у задоволенні клопотання ТОВ "Баско" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
3.3. Підставами касаційного оскарження Департамент визначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, а також неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2023 у справі № 916/2469/21, від 20.05.2025 у справі № 916/5157/23 щодо обов'язку наймача повернути наймодавцю майно після припинення договірних відносин.
Касаційна скарга Департаменту на додаткове рішення місцевого господарського суду та відповідну постанову апеляційного господарського суду обґрунтована недотриманням Відповідачем встановленого процесуальним законом 5-денного строку на подання клопотання про розподіл судових витрат, що, за доводами Скаржника, унеможливлює такий розподіл з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2021 у справі № 908/1238/18, від 07.04.2020 у справі № 910/2022/19, від 26.10.2021 у справі № 911/3039/19.
3.4. У межах строку на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Баско" подало до Суду заяву про закриття провадження у справі як такого, у відкритті якого мало бути відмовлено з огляду на ціну позову 55 565,14 грн (менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). За доводами Відповідача, судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню з огляду на її малозначність.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу Позивача на додаткове рішення суду першої інстанції та на відповідну постанову суду апеляційної інстанції ТОВ "Баско" просить відмовити у її задоволенні та відшкодувати понесені ним витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, орієнтовний розмір яких становить 28000 грн.
3.6. 20.08.2025 Судом отримано клопотання Відповідача про стягнення з Департаменту таких витрат у сумі 28000 грн з додаванням доказів на підтвердження вказаної вартості понесених витрат. Присутній у судовому засіданні представник ТОВ "Баско" вказане клопотання підтримав.
3.7. Водночас представник Позивача просив Суд надати час для ознайомлення з клопотанням про розподіл судових витрат та надати на нього свої заперечення. Колегія суддів протокольно ухвалила відкласти вирішення вказаного питання до отримання заперечень Департаменту, надавши останньому відповідний строк до 25.08.2025.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 29.01.2018 між Департаментом (орендодавець) та ТОВ "Баско" (орендар) укладено договір оренди №3/35 нежилого приміщення, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі підвальні приміщення № 502 загальною площею 22 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40 (об'єкт оренди).
Відповідно до пункту 1.3 договору оренди термін його дії з 29.01.2018 до 29.12.2020.
Згідно з пунктами 2.1, 2.4 договору оренди орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший місяць 1800 грн та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.
У пункті 3.3 договору оренди сторони обумовили, що орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.
За пунктом 4.7 договору оренди після закінчення строку його дії чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язується у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний (пункти 5.1, 5.2 договору оренди).
Відповідно до пункту 7.6 договору оренди його може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі розірвання договору в судовому порядку або відмови від договору оренди впродовж його дії внаслідок невиконання обов'язків за договором всі невід'ємні поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від цього майна без нанесення йому збитку, здійснені орендарем при проведенні капітального ремонту та реконструкції за час його оренди за рахунок власних коштів, залишаються у власності орендодавця безкоштовно і компенсації не підлягають.
Згідно з пунктом 7.7 договору оренди після закінчення строку його дії орендар має переважне право на його продовження на тих самих умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у орендодавця наміру передачі об'єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.
За пунктом 7.8 договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Пунктом 7.11 договору оренди визначено, що його дія припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, продажу об'єкта оренди, загибелі об'єкта оренди, достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду, банкрутства або ліквідації орендаря, в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
4.2. 29.01.2018 на виконання договору оренди сторонами складено та підписано акт прийому-передачі орендованого нежитлового приміщення.
4.3. У подальшому 21.08.2020 Позивач одержав від Відповідача лист щодо продовження строку дії договору оренди, у якому повідомив про бажання продовжити строк його дії на зафіксованих у ньому умовах та на той же строк, користуючись переважним правом орендаря відповідно до статті 777 Цивільного кодексу України та керуючись умовами договору оренди.
4.4. 10.12.2021 Позивач одержав від Відповідача лист від 09.12.2021 з проханням провести звірку взаємних розрахунків та надати підписані акти виконаних робіт за 2021 рік.
4.5. У повідомленні від 19.01.2022 орендодавець повідомив орендаря, що строк дії договору оренди закінчився 29.12.2020, тому керуючись пунктом 4.7 вимагає протягом 3 днів з дати отримання цього повідомлення здійснити фактичну передачу об'єкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень за актом приймання-передачі.
4.6. У подальшому листом від 23.05.2022 ТОВ "Баско" просило Департамент на час воєнного стану звільнити його від сплати орендної плати та продовжити договір оренди від 29.01.2018.
4.7. Позивач у відповідь на вказаний лист 26.05.2022 повідомив, що оскільки Відповідачем не було подано заяву про продовження договору оренди у термін, встановлений чинним законодавством України, 19.01.2022 на адресу орендаря було скеровано лист з вимогою здійснити у триденний термін фактичну передачу орендованих приміщень за відповідним актом. Керуючись положеннями пунктів 4.7 та 4.8 договору оренди Позивачем нараховано неустойку в розмірі подвійної орендної плати, у зв'язку з чим розгляд питання щодо звільнення від орендної плати не вбачається можливим. Позивач додатково звернув увагу Відповідача на необхідність здійснення фактичної передачі орендованих приміщень за актом приймання-передачі та погашення нарахованої неустойки.
4.8. У подальшому 07.06.2022 ТОВ "Баско" надіслало Департаменту засобом кур'єрської служби лист, у якому повідомило про необхідність прибути 09.06.2022 за адресою орендованого майна для приймання приміщення. Також разом з листом Відповідач надіслав для підписання 2 підписані примірники Акту прийому-передачі та просив один з них повернути. Вказані документи одержано Позивачем 08.06.2022.
4.9. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Позивачем до матеріалів справи надано акт обстеження спірних нежитлових приміщень від 05.02.2024, у якому зазначено наступне: нежитлове приміщення підвалу № 502 площею 22 кв. м знаходиться в орендному користуванні ТОВ "Баско". Термін дії договору оренди до 29.12.2020. На момент обстеження загального доступу до приміщення немає. При візуальному огляді встановлено, що приміщення не використовується. Приміщення не застраховане. Фотофіксація додається.
4.10. У подальшому у претензії від 13.03.2024 Позивач просив Відповідача у місячний строк сплатити заборгованість з орендної плати в розмірі 43 366,19 грн та пеню 3 421,83 грн. Оскільки орендарем вказаного виконано не було, Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, обравши спосіб захисту порушених прав у вигляді стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 52 953,66 грн за період з січня 2022 по червень 2024, пені у розмірі 2 611,48 грн, розірвання договору оренди та виселення Відповідача з нежитлових підвальних приміщень.
4.11. При ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій врахували лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, накази Відповідача від 01.03.2022 про призупинення дії трудових договорів, від 01.03.2022 про повне зупинення роботи підприємства, від 20.05.2022 про відновлення роботи підприємства; акт фіксації №1 від 07.06.2022 про те, що орендоване приміщення зачинено, а подати до Департаменту акт прийому-передачі цього приміщення не виявилось можливим; платіжна інструкція від 04.01.2022 на суму 2832,95 грн з призначенням платежу орендна плата за грудень 2021.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги Департаменту не підлягають задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції та на рішення місцевого господарського суду
5.3. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22.
5.4. Колегія суддів наголошує, що положення Господарського процесуального кодексу України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 вказаного кодексу, зобов'язує саме скаржника, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
5.5. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Департамент посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.
Водночас Скаржник не обґрунтовує таке посилання та не зазначає, у чому саме воно полягає, не вказує норм закону, яким би не відповідали оспорювані у справі рішення, та не посилається на постанови (практику) Верховного Суду, які свідчили б про їх неврахування судами попередніх інстанцій.
5.6. За таких обставин саме лише посилання Скаржника на підзаконний нормативний акт (пункт 143 Порядку № 483) не може слугувати підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
5.7. Щодо згаданих і частково цитованих у касаційній скарзі висновків Верховного Суду із постанов від 22.03.2023 у справі № 916/2469/21, від 20.05.2025 у справі № 916/5157/23, то посилання на них судом касаційної інстанції також не можуть бути прийняті з огляду на наступне.
5.8. З урахуванням обставин справи судами попередніх інстанцій до спірних орендних правовідносин правильно застосовано положення статей 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ (чинний з 01.02.2020). Так частиною першою статті 18 вказаного закону встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, а саме без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше.
5.9. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Частина четверта цієї ж статті обумовлює, що рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.
Згідно частини п'ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.
5.10. З наведеного вбачається, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, зокрема: звернутись з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Тобто орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.
5.11. У свою чергу орендодавець, орієнтуючись на наявність чи відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв'язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна.
5.12. При цьому, покладення на орендодавця обов'язку з проведення аукціону або винесення відповідного рішення щодо продовження (або відмови у продовженні) договору оренди відповідно до статті 18 Закону №157-ІХ є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі №914/1728/22.
5.13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, хоча Відповідач і звернувся до Позивача з листом про продовження строку дії договору оренди, проте останній за вимогами частини п'ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у 60-денний строк не прийняв рішення про таке продовження. Натомість матеріали справи містять два листи Департаменту, які відображають його позицію про припинення договору оренди внаслідок закінчення строку його дії.
5.14. Крім того, самим орендарем не було дотримано вимоги частини восьмої цієї ж статті, згідно якої він зобов'язаний був разом із заявою про продовження договору оренди надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.
5.15. В такий спосіб суди попередніх інстанцій правильно виснували, що спірний договір оренди від 29.01.2018 №3/35 припинився 29.12.2020 на підставі частини першої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX, а саме у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, оскільки лист Відповідача щодо продовження строку його дії хоча і надісланий Позивачеві у визначений законом строк, проте не відповідає вимогам частини восьмої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (оскільки до нього не було подано звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт), а Позивачем у порушення вимог частини п'ятої статті 18 України "Про оренду державного та комунального майна" не було прийнято рішення про продовження договору оренди протягом встановленого законом 60-денного строку.
5.16. Як наслідок, судами правомірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди, оскільки розірвати можна лише діючий (чинний) договір, тоді як на момент подання позову строк дії спірного договору припинився.
5.17. За таких обставин та беручи до уваги фактичну відсутність Відповідача у орендованому приміщенні, період, за який Департаментом нараховано заборгованість з орендної плати та пеню, суди обґрунтовано відмовили і в задоволенні інших позовних вимог Департаменту.
5.18. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, а також не доводять неврахування судами попередніх інстанцій висновків із зазначених Скаржником постанов від 22.03.2023 у справі № 916/2469/21 та від 20.05.2025 у справі № 916/5157/23. Більше того, викладені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях висновки судів попередніх інстанцій не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з зазначеними постановами суду касаційної інстанції.
5.19. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025.
Щодо касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції та на додаткове рішення місцевого господарського суду
5.20. Предметом касаційного оскарження у цій частині є додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025, ухвалена за результатами його перегляду, про стягнення з Департаменту на користь ТОВ "Баско" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000 грн із заявлених 30000 грн.
5.21. За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
5.22. Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
5.23. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
5.24. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
5.25. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з 1) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та 2) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
5.26. Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
5.27. Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
5.28. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
5.29. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.30. За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5.31. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.32. У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
5.33. Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
5.34. Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
5.35. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
5.36. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
5.37. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.38. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на іншу сторону. При цьому суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.
5.39. Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а саме: не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
5.40. Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 20.02.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення, яким Департаменту повністю відмовлено у задоволенні позову до ТОВ "Баско".
5.41. У подальшому 25.02.2025 останнім через підсистему "Електронний суд" подано клопотання про стягнення судових витрат та долучення доказів на їх підтвердження, у якому Відповідач просить суд долучити до матеріалів справи докази витрат ТОВ "Баско" на професійну правничу допомогу адвоката Срібної Яни Іванівни та відшкодувати за рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради такі в розмірі 30 000 грн.
Клопотання одержано господарським судом 26.02.2025 та призначено його розгляд у судовому засіданні 10.03.2025.
5.42. Наведене спростовує доводи Департаменту про несвоєчасне подання до суду клопотання ТОВ "Баско" про стягнення судових витрат, оскільки останнім дотримано 5-денний строк після проголошення судового рішення 20.02.2025.
5.43. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване додаткове рішення, врахував укладення між ТОВ "Баско" як замовником, та адвокатом Хоменко Я.І. (Срібною Я.І.), як виконавцем, договору та ряду додаткових угод про надання адвокатських послуг (правової допомоги).
5.44. Так відповідно до пункту 1.1 угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017 предметом договору є:
- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта у будь-якому статусі: позивача, відповідача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, боржника, стягувача, заявника, скаржника;
- надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
- представництво інтересів Клієнта у місцевих загальних судах, апеляційних загальних судах, судах касаційної інстанції, третейських судах, включаючи подання позовів, заяв та скарг, перегляд рішень, ухвал, постанов суду, у тому числі за нововиявленими обставинами, з усіма правами і обов'язками, передбаченими діючим законодавством України для позивача, відповідача, третьої особи та інших учасників процесу, оскарження в апеляційному, касаційному порядку та у Верховному суді України судових рішень, ухвал і постанов під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства з будь-яких справ, що виникають у клієнта;
- представництво інтересів Клієнта в інших державних органах, підприємствах, установах організаціях будь-якої форми власності та перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пункту 1.2 угоди надання правової допомоги здійснюється у наступних формах:
- консультації;
- адвокатські запити;
- захист від протиправних дій посадових осіб органів державної влади шляхом подання заяв скарг, заперечень, клопотань інших документів з надання правової допомоги;
- надання правової допомоги у цивільних, адміністративних, господарських справах шляхом складання позовних заяв, заяв, клопотань, пояснень, відзивів, відповідей на відзив, заперечень, апеляційних, касаційних скарг, відзивів на апеляційні та касаційні скарги, інших процесуальних документів;
- інші види послуг, які пов'язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.
Згідно з пунктом 3.6 угоди факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.
Відповідно до пункту 4.1 угоди договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців.
5.45. Додатковими угодами №8 від 01.01.2024 та №9 від 02.01.2025 до угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017 сторони дійшли згоди викласти в новій редакції Додаток до Угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017.
Відповідними додатками до угоди сторонами затверджена вартість послуг з надання професійної правничої допомоги на 2024 та на 2025 роки.
5.46. З наданих актів виконаних робіт вбачається надання адвокатом Срібною Я.І. наступної правничої допомоги Відповідачу:
- ознайомлення з позовною заявою та матеріалами, витребування документів на спростування позиції позивача та їх дослідження, дослідження судової практики в аналогічних справах, формування правової позиції та підготовка і подача відзиву на позов - 10000 грн.;
- участь в судовому засіданні 14.08.2024 - 2000 грн;
- участь в судовому засіданні 30.09.2024 - 2000 грн;
- підготовка та подача письмових пояснень на письмові пояснення Департаменту у справі - 3000 грн;
- участь в судовому засіданні 16.10.2024 - 1000 грн;
- участь в судовому засіданні 18.11.2024 - 2000 грн;
- участь в судовому засіданні 20.01.2025 - 3000 грн;
- участь в судовому засіданні 10.02.2025 - 3000 грн;
- участь в судовому засіданні 20.02.2025 - 3000 грн.
5.47. У наданих суду запереченнях проти задоволення клопотання Позивач зазначив, що розмір заявлених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 30 000 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності, необхідності, складності) та критерію розумності їхнього розміру, отже їх розмір є необґрунтованим.
5.48. Зважаючи на викладене, враховуючи заперечення Позивача щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі щодо співмірності заявленого розміру зі складністю справи, оцінивши надані Відповідачем докази понесених судових витрат за критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд виснував, що витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн не є співмірними зі складністю справи та пропорційними предмету позову та підлягають зменшенню до 25 000 грн.
5.49. В такий спосіб місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення клопотання ТОВ "Баско" та стягнення з Департаменту витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
5.50. З огляду на викладене Суд відхиляє доводи Департаменту про порушення судами вимог процесуального права при частковому задоволенні клопотання Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Департаменту.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.
6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що викладені Скаржником доводи не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Департаменту на постанову суду апеляційної інстанції та на додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без задоволення.
6.6. Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.7. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 належить закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі № 916/3116/24 закрити.
2. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 у справі № 916/3116/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко