25 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13896/24 пров. № А/857/622/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, ухвалене суддею Максимчуком О.О. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами прощеного позовного провадження у справі № 460/13896/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій,-
13 листопада 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його здійснювати виплату пенсії з 13.05.2024 без обмеження максимальний розміром у десять прожиткових мінімумів установленими для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, з урахуванням розміру 70% відповідної суми грошового забезпечення та раніше виплачених сум, згідно рішень суду №460/41055/21, №460/41859/22, №460/21875/23.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 13.05.2024 максимальним (граничним) розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , починаючи з 13.05.2024 без обмеження такої пенсії максимальним (граничним) розміром, та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за відповідний період, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення мотивоване тим, що при вирішені спірних правовідносин застосовними є норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Враховуючи наведене, суд першої інстанції виснував, що обмеження відповідачем максимальним розміром пенсії позивача з 01 березня 2024 року є протиправним.
Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішення, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає , що з 01.03.2024 провів перерахунок пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 24.02.2024 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році». У пункті 2 цієї постанови передбачено, що розміри пенсій призначені на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом. Зважаючи на вказану норму, пенсійний орган правомірно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром: з 01.03.2024 у розмірі 23610 грн.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в її задоволенні слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсі за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, що підтверджується даними з проведеного відповідачем перерахунку пенсії від 17.10.2024, копія якого наявна у матеріалах справи.
Рішенням суду від 26.03.2024 у справі №460/27952/23 зобов'язано відповідача здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до статей 43 і 63 Закону №2262-XII та положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 27.10.2023 №185, виданої 4 Територіальним вузлом урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, з урахуванням проведених виплат.
16.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив відповідача повідомити щодо нарахування пенсійного забезпечення з урахуванням усіх видів надбавок та доплат та фактично виплачуваного пенсійного забезпечення.
Зі змісту наявних у справі матеріалів (доказів) суд встановив, що відповідно до проведеного відповідачем перерахунку пенсії позивача розмір пенсії позивача з надбавками з 01.03.2024 складає 30838,86 грн, однак з урахуванням застосованого відповідачем обмеження максимального розміру пенсія позивачу нараховується і виплачується відповідачем у розмірі 23610,00 грн.
Вважаючи дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Ця норма є об'єктивним продовженням задекларованого в статті 1 Основного Закону статусу України як соціальної та правової держави.
Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
Спеціальні умови, норми і порядок пенсійного забезпечення за особливостями спеціального статусу громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, визначені цим Законом, який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
У справі, яка розглядається, спір виник у зв'язку із незгодою позивача із діями ГУ ПФУ щодо обмеженням максимальним розміром пенсії під час її перерахунку з березня 2024 року, проведеного відповідно до вимог підпункту 1 пункту 2 постанови №185.
Перевіряючи оспорювані дії відповідача на відповідність критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
За змістом статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Законом № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, які викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VIзі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Таким чином Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п'ятої статті 17 Основного Закону.
Як слідує з матеріалів справи, під час здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі підпункту 1 пункту 2 постанови №185 в березні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначило, що підсумок пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням індексацій в 2022-2024 роках) становить 30838,86 грн. При цьому, рішенням про перерахунок пенсії призначено позивачеві до виплати пенсію з урахуванням максимального розміру пенсії 23610,00 грн.
Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.
Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі № 460/13896/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний