26 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20794/24 пров. № А/857/6919/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження суддею Кравців О.Р. у м. Львові у справі №380/20794/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій, -
09 жовтня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправною відмову у проведенні перерахунку пенсії та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 процентів від мінімальної пенсії за віком; зобов'язати здійснити перерахунок пенсії з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.09.2024 з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги довідки №4/4-176 від 26.01.1993 та №4/4-285 від 23.02.2022, видані Управлінням внутрішніх справ Львівської області про виселення на спец поселення ОСОБА_2 , 1928 р.н., в якій відсутні відомості про факт застосування репресій до заявника. Позивачем також не надано жодних документів, що підтверджують застосування до нього репресій. Скаржник зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що позивач разом із членами своєї сім'ї перебували на спец поселенні, чи відбували покарання в місцях позбавлення волі та на засланні або перебували на примусовому лікуванні.
Позивач скористався правом на подання відзиву, у якому позовні вимоги підтримує. Просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.1955, видане міським ЗАГС міста Рубахи Молотовської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рубаха Молотовської області (після жовтня 1957 Пермська область) РССРСР; батько: ОСОБА_2 , мати: ОСОБА_3 .
Відповідно до довідок Управління Внутрішніх справ Львівської області Інформаційного бюро №4/4-176 від 26.01.1993 та Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області Управління оперативною інформацією №4/4-285 від 22.03.2002 ОСОБА_2 , 1928 р.н. (батько позивача), разом з родиною 21.10.1947 виселений на спецпоселення в Пермську область на підставі рішення Особливої наради при МДБ СРСР, з якого звільнений 16.10.1960. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 особи вказані у довідках, у тому числі батько позивача, реабілітовані.
Львівською обласною радою позивачу видано посвідчення від 23.03.2012 №33/18-П відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач звернувся до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою від 31.08.2024 щодо проведення перерахунку пенсії відповідно пункту «г» статті 77 Закону «Про пенсійне забезпечення», що не заперечується сторонами.
Листом від 16.09.2024 відповідачем повідомлено позивача, що згідно з матеріалами пенсійної справи, зокрема, паспорта громадянина України, позивач народився на території російської федерації. Підстав для встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає, оскільки, пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено встановлення підвищення до пенсії дітям, які народилися в місцях примусового виселення
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано, зокрема вислання.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023.
Колегія суддів встановила, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.1955, видане міським ЗАГС міста Рубахи Молотовської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рубаха Молотовської області (після жовтня 1957 Пермська область) РССРСР; батько: ОСОБА_2 , мати: ОСОБА_3 .
Відповідно до довідок Управління Внутрішніх справ Львівської області Інформаційного бюро №4/4-176 від 26.01.1993 та Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області Управління оперативною інформацією №4/4-285 від 22.03.2002 ОСОБА_2 , 1928 р.н. (батько позивача), разом з родиною 21.10.1947 виселений на спецпоселення в Пермську область на підставі рішення Особливої наради при МДБ СРСР, з якого звільнений 16.10.1960. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 особи вказані у довідках, у тому числі батько позивача, реабілітовані. На підставі статті 3 Закону УРСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» зазначені у довідці від 21.04.1992 №-4/5-І8590-Р особи реабілітовані.
Отже, суд встановив, що ОСОБА_1 народився та перебував на спецпоселенні, куди було виселено його батька ОСОБА_2 , що підтверджується довідками №4/4-176 від 26.01.1993 Управління Внутрішніх справ Львівської області Інформаційного бюро та №4/4-285 від 22.03.2002 Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області Управління оперативною інформацією та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.1955, виданим міським ЗАГС міста Рубахи Молотовської області.
Відповідно до згаданих довідок батько позивача ОСОБА_2 звільнений 16.10.1960 та на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» від 17.04.1991 реабілітований. Позивач народжений 02.12.21954 до звільнення батька із спецпоселення.
За наведених обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Судом встановлено та не заперечується пенсійним органом, оплата до пенсії позивачу Управлінням нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 року у справі №446/1566/16-а.
Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення пенсійного органу у проведенні підвищення пенсії позивачу та невиплаті підвищення пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, а тому таке рішення варто скасувати та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.09.2024.
Обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Таким чином, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є довільним тлумаченням норм закону.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309,311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі №380/20794/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк