Справа №752/5385/23
Провадження №2/752/541/25
22 серпня 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Дураєвої А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за об'єднаною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що з 21.11.2009 перебувала у шлюбі з відповідачем. Шлюб був розірваний на підставі судового рішення від 03.03.2023.
В період шлюбу 17.08.2018 був набутий транспортний засіб Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна 1968, вага 2180, орієнтовною вартістю 380000 грн.
Згоди стосовно розподілу спільного сумісного майна досягнуто не було.Транспортний засіб є неподільною річчю.
Таким чином, право власності на спірний транспортний засіб має бути визнано за відповідачем, а він повинен компенсувати їй вартість її частки у цьому майні в розмірі 190000 грн., що становить 1/2 частку вартості транспортного засобу.
Просила:
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачем право приватної власності на транспортний засіб Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна 1968, вага 2180;
стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки спірного транспортного засобу в розмірі 190000 грн.;
покласти на відповідача судові витрати.
05.06.2023 ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову, в якій просила:
в порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність відповідача транспортний засіб Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна 1968 куб. см, номер кузова НОМЕР_2 ;
стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 190000 грн. замість її частки у праві спільної сумісної власності на спірний транспортний засіб;
покласти на відповідача судові витрати.
Також ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що з 21.11.2009 перебувала у шлюбі з відповідачем.
В період шлюбу 17.08.2018 був набутий транспортний засіб Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна 1968 куб. см, номер кузова НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстровано за відповідачем.
Оскільки автомобіль був придбаний у шлюбі, то вони набули право спільної сумісної власності на це майно.
04.04.2023 набуло законної сили судове рішення про розірвання шлюбу між ними.
В квітні 2023 року вона дізналась, що відповідач без її згоди 25.01.2023 уклав договір купівлі-продажу, згідно з яким належний їм як подружжю на праві спільної сумісної власності автомобіль, був проданій ОСОБА_3 .
Цей договір, на укладання якого вона своєї згоди не давала, має бути визнаний недійсним, оскільки вчинений з метою порушення її прав на отримання компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності, тобто має ознаки фраудаторного договору та є фіктивним.
У травні 2022 року вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. В січні 2023 року відповідач розумів, що шлюб фактично розпався, але наявне майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя.
25.01.2023 відповідач уклав з ОСОБА_3 , з якою у нього склались довготривалі довірливі стосунки, оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу.
Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна 1968 куб. см, номер кузова НОМЕР_2 , укладений 25.01.2023 між відповідачами.
22.03.2023 постановлено ухвалу про відкриття спрощеного провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
12.06.2023 постановлено ухвалу про відкриття спрощеного провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
12.06.2023 постановлено ухвалу про об'єднання в одне провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та цивільної справи позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
15.03.2024 постановлено ухвалу про витребування доказів.
15.03.2024 постановлено ухвалу про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
14.11.2024 постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.
25.11.2024 постановлено ухвалу про задоволення клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи.
22.08.2025 постановлено ухвалу про відмову в зупиненні провадження у справі.
Адвокат Мельник Я.Я., який представляє інтереси відповідача ОСОБА_2 , подав відзив на позовпро поділ спільного майна подружжя, в якому просив відмовити в задоволенні заявлених вимог.
Зазначив, що сторони з 21.11.2009 перебували в шлюбі. У позивачки є донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку відповідач повністю утримує.
З травня 2022 року подружжя мешкає окремо, вони припинили стосунки та формування спільного сімейного бюджету. До цього часу сімейний бюджет складався з коштів, які заробляв відповідач.
В березні 2023 року позивачка у справі №752/5579/22 подала до суду заяву, в якій відмовилась від позовної заяви про розподіл спільного майна.
Спірний автомобіль був придбаний відповідачем за його кошти, більшість з яких була взята з сімейного бюджету сформованого ним. 2000 доларів США відповідачу позичила його сестра ОСОБА_5 .
Вартість спірного автомобіля в розмірі 380000 грн. є недоведеною. В листопаді 2022 року відповідач звертався до СТО для проведення діагностики та ремонту автомобіля, за що сплатив 3880 грн. Відповідачу видали рахунок щодо необхідності ремонту спірного автомобіля в розмірі 89700 грн.
25.01.2023 спірний транспортний засіб був перереєстрований на нового власника ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25.01.2023 №8047/2023/3622218. Автомобіль проданий за 49000 грн. Оскільки позивачка не була співвласником цього автомобіля, то її згода на його відчуження не була потрібна.
Попри продаж автомобіля він використовується в інтересах сім'ї, зокрема, інтересах дитини, для поїздок до лікаря, по побутовим справам.
Адвокат Панченко О.В., яка представляє інтереси відповідача ОСОБА_2 , подала відзив на позов про поділ спільного майна подружжя, який залишається судом без розгляду з огляду на пропуск строку для його подання.
Відповідач ОСОБА_2 , подав відзив на позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, який залишається судом без розгляду з огляду на пропуск строку для його подання.
Адвокат Проскурня О.І., який представляє інтереси позивача ОСОБА_1 , надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що частки подружжя у майні є рівними, а суд не може відступити від рівності цих часток.
Позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, просила їх задовольнити в повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з' явились, причини неявки суду не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 21.11.2009.
Шлюб був розірваний на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №752/5579/22, яке набрало законної сили 04.04.2023.
17.07.2018 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобільVolkswagen Transporter, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2018 №5956/18/002252.
25.01.2023 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу №8047/2023/3622218, згідно з яким продав транспортний засіб за 49000 грн. автомобіль Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно з висновком експерта від 21.04.2025 №10245/24-54, складеного за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, середня ринкова вартість транспортного засобу Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору,попередній номерний знак НОМЕР_1 , станом на 17.04.2025 складає 355732,80 грн. з урахуванням ПДВ.
За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 65 СК України встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Частиною 2 ст. 183 ЦК України передбачено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ст. 190 ЦК України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки був придбаний у період шлюбу.
Також зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідач оспорював поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірний транспортний засіб, посилаючись на те, що він придбав його кошти, більшість з яких була взята з сімейного бюджету сформованого ним, а 2000 доларів США йому позичила його сестра ОСОБА_5 .
Суд вважає зазначені доводи незмістовними, оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Докази того, що позивач під час перебування у шлюбі не мала самостійного заробітку без поважних причин, відповідачем не надані.
Також не надано доказів того, що кошти в сумі 2000 доларів США на придбання спірного автомобіля відповідачу позичила його сестра ОСОБА_5 .
Крім того, у відзиві містяться розбіжності щодо того, чи подарувала або позичила зазначені кошти відповідачу його сестра.
Таким чином, транспортний засіб Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, попередній номерний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю сторін.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Таким чином, відповідач не міг без згоди позивачки укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 констатувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 сформульовано правовий висновок, що закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Водночас у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного висновку шляхом уточнення, указавши, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором (пункт 8.67 постанови).
Отже, презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказано, що "відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)). В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала" (пункти 74-77 постанови).
Позивач у позові зазначає про те, що відповідач ОСОБА_2 без її згоди продав спірний транспортний засіб відповідачу ОСОБА_3 , за яким у останньої виникло право власності на цей автомобіль, незважаючи на те, що автомобіль був набутий у власність позивачки під час перебування у зареєстрованому шлюбі за їх спільні кошти, тобто, є їхньою спільною сумісною власністю. У зв'язку з цим відповідач ОСОБА_2 порушив її права як співвласника, а укладений ним договір купівлі-продажу вчинений з метою порушення її прав на отримання компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності, тобто має ознаки фраудаторного договору та є фіктивним.
Суд відзначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Суд вважає, що позивачка не довела, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу є фіктивним.
Суд зауважує, що позивачкою одночасно заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та стягнення на свою користь компенсації половини його вартості. При цьому вимог визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного автомобіля позивач не заявляла.
Отже, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є лише стягнення грошової компенсації вартості її частки у відчуженому спільному майні, а у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Ринкова вартість спірного транспортного засобу Volkswagen Transporter, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, попередній номерний знак НОМЕР_1 , становить 355732,80 грн. з урахуванням ПДВ.
Вартість половини відчуженого автомобіля складає 177866,40 грн., які підлягають стягненню на користь позивачки з відповідача ОСОБА_2 . При цьому позивач не довела, що ринкова вартість спірного транспортного засобу становить 380000 грн., як зазначено в позові.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації у розмірі 190000 грн. замість її частки у праві спільної сумісної власності на спірний транспортний засіб підлягають частковому задоволенню.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (93,61%) підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1778,59 грн. та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 7088,90 грн. З відповідача ОСОБА_3 судові витрати стягненню не підлягають, оскільки в задоволенні вимог, заявлених до неї, судом відмовлено.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 177866 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 40 коп., судовий збір у розмірі 1778 (одна тисяча сімсот сімдесят вісім) грн. 59 коп. та витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 7088 (сім тисяч вісімдесят вісім) грн. 90 коп.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення в повному обсязі складено 27.08.2025.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя Ж. І. Кордюкова