вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" серпня 2025 р. Справа№ 910/16192/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 26.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 (повний текст складено 30.06.2025)
у справі № 910/16192/24 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Док Про»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
про стягнення 2 336 409,08 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача 2 223 826,52 грн. страхового відшкодування, яке мало бути виплачено за укладеним між сторонами генеральним договором добровільного страхування вантажів №370024/2701/0000007 від 28.03.2024, у зв'язку із настанням страхового випадку, а саме, знищенням вантажу під час організованого позивачем перевезення, а також нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по виплаті страхового відшкодування пені в сумі 16 233,93 грн., 3 % річних в сумі 13 306,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 83042,13 грн..
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що надані позивачем документи не містять доказів реального проведення господарських операцій з придбання товару, його перевезення, передачі вантажу покупцеві, що підтверджується виконаним на замовлення відповідача Висновком судового експерта Подстрєл В.М. №18 від 27.09.2024. В свою чергу вказані обставини унеможливлюють визначення розміру збитків, що свідчить про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.
Відповідач зазначив про те, що:
- позивач купив спірний товар у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» для того, щоб перепродати Товариству з обмеженою відповідальністю «Енераопт», застрахувавши цей товар у відповідача на період перевезення як вантаж. При цьому фактичних розрахунків за товар не проводилось, але згідно договору поставки від 05.02.2024, право власності на товар перейшло до позивача з моменту передачі товару;
- проаналізувавши отриману інформацію та документи, які надані директором позивача ОСОБА_1 , відповідач дійшов висновку, що вказана подія є заздалегідь спланованою спробою заволодіння коштами відповідача, що вчинена групою осіб за попередньою змовою, дії якої відповідають фабулі ст.190 КК України, про що відповідачем подано відповідну заяву до Шевченківського УП ГУНП в м.Києві та зареєстровано досудове розслідування за №12025100100000909;
- під час розслідування заявленої позивачем події ним встановлено, що учасники господарської операції з поставки спірного товару (позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енераопт») мають однакові характерні ознаки фіктивності, такі як: компанії зареєстровані за адресами масової реєстрації; фактична відсутність компаній за місцем реєстрації; в період 2023-2024 рр. в усіх компанія було змінено місце реєстрації в ЄДР; в період 2023- 2024 рр. в усіх компанія було змінено назву; в період 2023- 2024 рр. в усіх компанія було змінено власників; в період 2023-2024 рр. в усіх компанія було змінено керівника; відсутність реальних виробничих чи складських потужностей; відсутність найманого персоналу, тільки директор; відсутність реальних контактних даних (телефонів, ел.адрес чи сайтів); актуальні власники (керівники) згідно ЄДР є/були власниками десятків або ж навіть сотень різних компаній;
- позивач має дійсне свідоцтво платника ПДВ №437945426560, але з незрозумілих відповідачу причин, йому були надані документи, які свідчать про те, що товар на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енераопт» був відпущений позивачем без ПДВ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/16192/24 позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:
- позивач у визначений спірним договором строк повідомив відповідача про настання події, що має ознаки страхового випадку, а саме: в день пожежі відповідача повідомлено за допомогою телефонного зв'язку, а на наступний день особисто директором позивача ОСОБА_1 подано заяву про виплату страхового відшкодування, за зразком відповідача, і документи, що підтверджують факт настання події та розмір збитків, однак відповідач, з посиланням на п. 11.3.4 спірного договору та ст. 103 Закону України «Про страхування» відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування з підстав, які наведені у листі відповідача від 14.10.2024 №00606403;
- в обґрунтування реальності проведення операцій за договором поставки від 05.02.2024 позивачем було надано суду належні та допустимі докази фактичної оплати отриманого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» за переліченими у позовній заяві видатковими накладними товару, а саме: платіжні інструкції з посиланням на відповідні рахунки-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані», виписку банку з рахунку позивача за період з 18.04.2025 по 07.05.2025 щодо оплати отриманого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» товару;
- в обґрунтування розміру матеріального збитку, заподіяного власнику майна - позивачу, внаслідок пожежі, що сталася при перевезенні належного йому вантажу 12.06.2024, позивачем долучено до позовної заяви висновок спеціалізованої установи - Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.11.2024 №СЕ-19/111-24/66693-ТВ, експерт якого попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, яким визначено розмір матеріального збитку позивача на суму 2 352 495,63 грн. без ПДВ та 2 822 988,22 грн. з ПДВ. Вказаний висновок судом прийнято як належний та допустимий доказ у справі для підтвердження суми, яка має бути стягнута з відповідача, на відміну від висновку судового експерта Подстрєл В.М. №18 від 27.09.2024, яка не попереджена про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, наданий відповідачем у справі, та за змістом якого констатовано сумнівність у реальності проведення відповідних господарських операцій з придбання та продажу товару.
При цьому, судом першої інстанції відхилено численні твердження відповідача про наявність у діях позивача ознак вчинення кримінального правопорушення, з огляду на недоведеність таких тверджень відповідачем належними та допустимими доказами у справі, як наприклад вирок суду.
Враховуючи надані докази та оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача як в частині стягнення з відповідача 2 223 826,52 грн. (2 263 826,52 грн. закупівельна вартість товару-40 000,00 грн. франшиза за спірним договором), так і в частині стягнення 16 233,93 грн. пені, 13 306,50 грн. 3% річних, 83 042,13 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 15.10.2024 по 26.12.2024.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення 03.06.2025 у справі № 910/16192/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті в якості доказу наданого відповідачем Висновку експерта Подстрєл В.М. №18 від 27.09.2024, так як у такому висновку зазначено, що про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдивий висновок експерт обізнана, та що висновок підготовлений, в тому числі, для подання до судових інстанцій, а про відповідальність за ст. 385 КК України (відмова без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків) експерт попереджається лише у разі призначення експертизи судом;
- натомість суд першої інстанції прийняв як належний та допустимий доказ у справі наданий позивачем висновок Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.11.2024 №СЕ-19/111-24/66693-ТВ, проігнорувавши очевидні порушення експертом Київського НДЕКЦ законодавства, що регламентує порядок проведення експертизи/оцінки майна, зокрема те, що:
1) експерт підтвердили, що представником позивача для проведення експертизи було надано лише заяву на проведення судової товарознавчої експертизи від 11.11.2024 та перелік товарів;
2) у порушення п. 50 Постанови КМУ від 10.09.2003 № 1440 «Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», експерт Богуш І.В. не зверталась до замовника експертизи з пропозиціями щодо надання додаткової інформації стосовно істотних умов договору на проведення оцінки;
3) у порушення п. 51 Національного стандарту №1, експерт не зверталась до замовника з пропозиціями щодо надання можливості ознайомлення з об'єктом оцінки, не збирала й не обробляла вихідні дані та іншу інформацію, необхідну для проведення оцінки;
4) у порушення п. 53 Національного стандарту №1, експерт не з'ясовувала такі істотні дані про об'єкт оцінки як інформація про його правовий статус, відомості про склад, технічні та інші характеристики об'єкта оцінки;
5) в порушення п. 56 Національного стандарту №1, підготовлений експертом висновок не містить письмової заяви про якість використаних вихідних даних, а також про особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки);
6) всупереч ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», експертна установа уклала договір на проведення експертизи без підтвердження того факту, що майно, яке замовник просив оцінити, дійсно належить йому на законних підставах;
7) провівши маркетингове дослідження ринку пропозицій, Богуш І.В. не виявила інформації щодо цін, які діяли на досліджувані об'єкти станом на 12.06.2024. Так у зв'язку з цим нею були направлені запити на цінову інформацію до ряду сумнівних компаній, жодна з яких не має навіть сайту в мережі інтернет. При цьому експерт стверджує, що про компанії, в які вона відправила запити, та їх асортимент продукції вона дізналася через пошук в інтернеті, що не відповідає дійсності.
- в обґрунтування позову позивач зазначив, що він, як покупець, на підставі договору поставки від 05.02.2024 , укладеного з ТОВ «Ідеал Компані», проте з відкритих даних ЄДРПОУ вбачається, що до 14.05.2024 в Україні товариства з назвою ТОВ «Ідеал Компані» - не існувало. Вказане товариство виникло в результаті здійснення перереєстрації компанії, яка раніше називалась ТОВ «Нова продакшн», проте з відкритих даних ЄДРПОУ вбачається , що директор позивача ОСОБА_1 не міг фізично та не мав юридично укласти вище зазначений договір поставки, оскільки на дату його укладення 05.02.2024 не мав жодного відношення до цього товариства, так як став директором товариства лише в березні 2024 року. Тобто договір поставки від 05.02.2024, наданий позивачем на підтвердження придбання товару, є сфальсифікованим;
- в ході дослідження первинних документів на придбання / продаж товарів експерт помітила, що господарські операції з постачання товарів не оподатковуються позивачем ПДВ, а відтак мова йде про ухилення від сплати ПДВ щонайменше на суму 2 280 392,53 грн. за період квітень-травень 2024 року, та на суму 491 202,36 грн. за операцією втрати застрахованого товару в червні 2024 року. З огляду на вказане відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про винесення окремої ухвали, проте у задоволені вказаного клопотання було відмовлено судом без жодної аргументації;
- наданими під час розгляду справи в суді першої інстанції документами та поясненнями підтверджено, що позивач, який є замовником експертизи, також є виробником товару який він просить оцінити, але чомусь намагається приховати це факт. Вказане не зацікавило суддю яка розглядала справу, яка в судовому засіданні проігнорувала вище вказане, зробивши вигляд, що факти та докази встановлені вище, щодо виробника майна, яке є предметом спору, не мають жодного відношення до справи яку вона розглядає.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 справа № 910/16192/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025, з урахуванням хвали про випралення описки від 25.08.2025, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/16192/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/16192/24 призначено до розгляду на 26.08.2025 об 11:20 год., матеріали справи № 910/16192/24 витребувано з Господарського суду міста Києва.
17.07.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на 26.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
28.03.2024 позивач (страхувальник) та відповідач (страховик) уклали генеральний договір добровільного страхування вантажів №370024/2701/0000007 (далі генеральний договір страхування, договір), в п. 1.1 якого погодили, що за цим договором страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу (якщо він призначений страхувальником та вказаний в цьому договорі), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі в розмірі та в порядку, що передбачені цим договором, та виконувати інші умови цього договору.
Цей договір укладений відповідно до Правил добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) (п.1.2 договору).
Відповідно до п.1.4 договору вигодонабувачем згідно цього договору є позивач.
Згідно п. 1.1 договору умови цього договору в частині страхування кожного окремого вантажу набувають чинності для сторін за умови надання страхувальником страховику інформації (за погодженою формою згідно додатку №1 до цього договору) про кожне перевезення застрахованого вантажу до його початку на електронні адреси страховика: ІНФОРМАЦІЯ_1 та sergiv.brovko@r.uniqa.ua.
За змістом п.2.1 договору предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням вантажами, що зазначені в п.2.2 договору, а саме: найменування/назва вантажу: товари побутового призначення; будівельні marcolan та комплектуючі, крепіжні матеріали, інструмент; засоби очищення води; інші товари, що потребують окремого ліцензування спеціальних умов зберігання та перевезення (крім перелічених в п.7.9); вартість вантажу: дійсна; упаковка вантажу: дерев'яне, картонне, бляшане упакування, плівка, на палетах.
Відповідно до п.2.3 договору вантаж перевозиться автомобільним транспортом, маршрут перевезення - в межах території України, місце проміжного/тимчасового зберігання вантажу не передбачено умовами перевезення та не застраховано, відправником вантажу є позивач.
Загальна страхова сума за договором становить 15 000 000,00 грн. і складається з 100% дійсної вартості застрахованих вантажів, що будуть перевезені протягом одного кварталу згідно заяви страхувальника (п.3.1 договору).
Ліміт відповідальності страховика стосовно вантажу в одному транспортному засобі становить: 4 000 000,00 грн., при цьому в цілях договору під одним транспортним засобом розуміється, серед іншого, один автомобіль (п.3.2 договору).
Страховик несе відповідальність по кожному перевезенню виключно в межах вищезазначених лімітів відповідальності (п.3.4 договору).
Відповідно до п.3.5 договору безумовна франшиза (частина збитку, що не відшкодовується страховиком) становить 40 000,00 грн., по кожному страховому випадку.
Авансовий страховий платіж на перші три місяці строку дії цього договору становить 22 500,00 грн. та має бути сплачений страхувальником на рахунок страховика в повному обсязі до 30.03.2024 (п.4.2 договору).
Згідно п.4.5 договору щомісячно, на основі наданих страхувальником даних про конкретні перевезення, страховик складає акт звірки страхових платежів і обсягів перевезень вантажів, застрахованих на умовах цього договору, який підписується сторонами і є невід'ємною частиною договору. В акті звірки вказується страхова сума вантажу, який був відправлений/перевезений страхувальником в звітному місяці та сума страхового платежу, що підлягає сплаті страхувальником за здійсненні ним перевезення.
Відповідно до п.п.5.1 та 5.2 договору початком строку дії договору є 01.04.2024, закінченням строку дії договору є 01.01.2025.
Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з 00 годин 00 хвилин (за Київським часом) дати, наступної за датою сплати страхового платежу у повному обсязі, але не раніше дати початку строку дії договору (п.5.3 договору).
Строк дії цього договору в частині страхування окремого вантажу визначається строком відповідного перевезення, згідно відповідних документів на кожне перевезення (п.5.4. договору).
Відповідно до п.5.5 договору дія договору щодо кожного перевезення застрахованого вантажу починається з моменту початку завантаження вантажу в/на транспортний засіб в тому пункті, який зазначений в транспортному документі як пункт відправлення, та діє протягом всього строку транспортування (включаючи час проміжного зберігання вантажу в пунктах, визначених в п.2.3.4. договору), а припиняється в момент, який зазначено нижче та який настане раніше: в момент завершення розвантаження вантажу на складі одержувача вантажу або на будь-якому іншому складі або місці зберігання, які знаходяться в кінцевому пункті призначення, зазначеному в транспортному документі; або в момент початку розвантаження вантажу в будь-якому іншому складі чи місці зберігання, не залежно від того, знаходяться вони в кінцевому пункті призначення, зазначеному в цьому договорі, або в будь-якому іншому пункті (на маршруті до кінцевого пункту призначення), який страхувальник (вигодонабувач) може обрати на власний розсуд.
Згідно п.6.1 договору страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником (вигодонабувачем), серед іншого, внаслідок втрати або пошкодження вантажу в результаті настання подій (страхових ризиків), які зазначені в п.6.2 договору.
Відповідно до п.п.6.2.1 п.6.2 договору встановлено «З відповідальністю за всі ризики», а саме страховими ризиками є будь-які події крім випадків, виключень і обмежень, передбачених розділом 7 цього договору.
Виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з умовами цього договору на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (п.9.1 договору).
Згідно п.п.9.2.1 п.9.2 договору при настанні страхового випадку, страховик відшкодовує в межах страхової суми, зазначеної в договорі, збитки, понесені страхувальником (вигодонабувачем) внаслідок втрати або пошкодження застрахованого вантажу.
Відповідно до п.9.3 договору розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті визначається страховиком (або його представником) на підставі документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків. У разі необхідності будь-яка сторона може вимагати проведення незалежної експертизи за власний рахунок. При цьому вибір експертної установи обов'язково погоджується із страховиком (п.9.4 договору).
Згідно п.9.5 договору розмір збитків, понесених страхувальником (вигодонабувачем) при настанні страхового випадку внаслідок втрати або пошкодження застрахованого вантажу визначається страховиком наступним чином: при втраті всього вантажу або при повному пошкодженні вантажу - у розмірі вартості такого вантажу (п.п.9.5.1).
Відповідно до п.2.2 додатку №1 до договору «Заява на добровільне страхування вантажів по Генеральному договору» страховою вартістю вантажів є закупівельна вартість.
Пунктом 9.9 договору визначено, що виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком у розмірі збитків та витрат, що належать до відшкодування, але не більше розміру страхової суми (ліміту страхової суми), зазначеної у договорі, з вирахуванням франшизи, зазначеної в договорі.
Відповідно до п.9.15 договору виплата страхового відшкодування здійснюється після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитків, але не пізніше, ніж через 10 робочих днів після складення страхового акту (прийняття рішення про виплату страхового відшкодування).
Рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у виплаті страхового відшкодування має бути прийняте страховиком не пізніше, ніж через 15 робочих днів після того, як страховиком будуть отримані всі необхідні документи та повністю будуть встановлені причини та розмір збитків. Відмова у здійсненні страхової виплати може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку (п.9.17 договору).
Згідно п.9.20 договору для виплати страхового відшкодування необхідні наступні документи:
- пп.9.20.1 - повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку; - заява страхувальника (вигодонабувача) про виплату страхового відшкодування;
- пп.9.20.2 - оригінал чи належним чином засвідчена копія цього договору;
- пп.9.20.5 - документи, які підтверджують, що страхувальник (вигодонабувач) несе ризик втрати або пошкодження вантажу: угода (договір, контракт тощо) купівлі-продажу/поставки товару (вантажу) зі всіма додатками до неї; рахунок-фактура (інвойс), специфікація; пакувальний лист; замовлення на поставку товару; накладна (на відпуск товару, на переміщення товару тощо); коносамент; банківські документи, які підтверджують сплату вартості товару або отримання плати за товар; складські документи (складська квитанція, складське свідоцтво тощо); інші документи;
- пп.9.20.6 - документи, які підтверджують здійснення перевезення вантажу - автомобільна транспортна накладна;
- пп.9.20.9 - документи, які підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків.
Відповідно до п.9.21 договору документами, які підтверджують факт настання страхового випадку та розмір заподіяних збитків є:
- пп.9.21.3 - у разі пошкодження або знищення вантажу внаслідок пожежі, стихійного лиха - документ уповноваженого органу, який підтверджує факт настання такої події (акт органів пожежного нагляду, довідка гідрометеослужби тощо);
- пп.9.21.7 - документи, які підтверджують вартість втраченого або пошкодженого вантажу: рахунок-фактура (інвойс), специфікація, калькуляція фірми-виробника, відповідні бухгалтерські документи (накладні, виписки з книг складського обліку тощо), пакувальний лист, угода купівлі продажу тощо;
- пп.9.21.8 - акт огляду пошкодженого вантажу, складений представником страховика, або документ, оформлений/виданий особою, яка погоджена зі страховиком - висновок/акт експертизи (за необхідності);
- пп.9.21.13 - інші документа або відомості, на запит страховика, що необхідні для з'ясування обставин настання та розміру збитків.
Згідно пп.10.1.11 договору однією із підстав для відмови страховика у здійсненні виплати страхового відшкодування є ненадання документів, необхідних для виплати страхового відшкодування.
Відповідно до пп.11.1.3 договору страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Пунктом 12.1 договору визначено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі 0,01% від суми страхової виплати за кожен день прострочення, але не більше ніж у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період.
На виконання умов генерального договору страхування 01.04.2024 позивачем було сплачено відповідачу страховий платіж на загальну суму 22 500,00 грн. без ПДВ, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції №1 від 01.04.2024.
Позивач зазначає про те, що він, як покупець, на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» договору поставки від 05.02.2024 (далі договір поставки від 05.02.2024), 10.06.2024 отримав товар на загальну суму 2 263 826,52 грн. без ПДВ, а саме: фарбу, гвинти, розхідники до ручного та електричного інструменту та інше, що підтверджується видатковими накладними №145 від 10.06.2024 на суму 1 126,08 грн. без ПДВ, №146 від 10.06.2024 на суму 1 468 551,84 грн. без ПДВ, №147 від 10.06.2024 на суму 584 430,00 грн. без ПДВ; №148 від 10.06.2024 на суму 197 859,77 грн. без ПДВ; №149 від 10.06.2024 на суму 210 996,10 грн. без ПДВ; №150 від 10.06.2024 на суму 232 712,26 грн. без ПДВ; №151 від 10.06.2024 на суму 20 916,17 грн. без ПДВ.
Відповідно до п.5.1 договору поставки від 05.02.2024 розрахунок за кожну партію товару здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару і підписання сторонами видаткової накладної.
Датою поставки товару вважається дата фактичної передачі товару покупцю та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п.2.2 договору поставки від 05.02.2024).
Право власності та ризик випадкового пошкодження (псування) товару переходить до покупця з моменту фактичної передачі товару, що підтверджується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п.2.3 договору поставки від 05.02.2024).
Отже, як стверджує позивач, 10.06.2024 він отримав у власність від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» товар на загальну суму 2 263 826,52 грн. без ПДВ, у зв'язку з чим, за умовами договору поставки від 05.02.2024 10.06.2024 до позивача перейшов і ризик випадкового пошкодження (псування) вказаного товару, а на момент отримання товару строк оплати не настав.
Колегія суддів зазначає про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що при укладенні договору поставки від 05.02.2024 сторонами було допущено описку у даті його укладення, на виправлення якої сторонами 15.04.2025 укладено договір про внесення змін № 1 з урахування якого датою укладення такого договору є 17.03.2024.
Вказаним спростовується послання відповідача на те, що договір поставки від 05.02.2024 є сфальсифікованим, оскільки з відкритих даних ЄДРПОУ вбачається , що директор позивача ОСОБА_1 не міг фізично та не мав юридично укласти вище зазначений договір поставки, оскільки на дату його укладення 05.02.2024 не мав жодного відношення до цього товариства, так як став директором товариства лише в березні 2024 року.
Також 03.05.2024 позивач (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енераопт»(покупець) уклали договір поставки № 72 (далі договір поставки від 03.05.2024).
Позивач зазначає, що 07.06.2024 на виконання умов договору поставки від 03.05.2024 він отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енераопт» замовлення №3 на поставку товару, а відтак за умовами вказаного договору (п. 4.1) позивач мав поставити товар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання вказаної заявки.
Відповідно до п.3.1 договору поставки від 03.05.2024 розрахунок за поставлений позивачем товар здійснюється з відтермінуванням платежу до 15 (п'ятнадцяти) банківських днів.
Пунктом 4.3 договору поставки від 03.05.2024 визначено, що право власності на товар та ризик випадкової його загибелі переходить до покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Енераопт» з моменту прийняття товару покупцем за видатковою накладною.
10.06.2024 о 15:06 позивач, на виконання п.1.1 генерального договору страхування, надіслав відповідачу на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 Повідомлення про перевезення застрахованого вантажу №6 від 10.06.2024 (Повідомлення про перевезення №6) відповідно до якого вантажем є кріплення: гвинти, гайки, гровера, заклепки, штифти; розхідні матеріали до електроінструменту: шліфпапір, насадки; інші розхідні матеріали для ремонту та будівництва, фарба для внутрішніх та зовнішніх робіт, термоусадочні трубки в асортименті; вантаж упакований в індивідуальне пакування - картонні коробки, блістери, плівка, мішок; групове пакування - картонні ящики; застрейчовано плівкою. Ящики та мішки завантажені у вантажний відсік автомобіля (до 730 кг); вартість вантажу складає 2456011,00 грн; відправником є позивач; транспортний документ - ТТН №1106/1; відомості про перевезення вантажу: автомобільний транспорт, а саме вантажний Фіат Добло з реєстраційним номером НОМЕР_1 ; маршрут перевезення: пункт відправлення - м.Васильків (Київська обл.); пункт призначення - м.Вінниця (Вінницька обл.); строк перевезення з 11.06.2024 по 14.06.2024; страхова сума (грн) - 2 456 011,00 грн.
10.06.2024 о 17:09 відповідач підтвердив страхування вантажу відповідно до Повідомлення про перевезення №6.
Отже, як стверджує позивач, виконавши належним чином умови генерального договору страхування, позивач приступив до виконання зобов'язань за договором поставки від 03.05.2024.
12.06.2024 позивачем з метою поставки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енераопт» було відвантажено товар на загальну суму 2 456 011,00 грн. без ПДВ (вантаж), що підтверджується наступними документами: рахунок на оплату №0000027 від 12.06.2024 та видаткова накладна №1106/1 від 12.06.2024 на суму 512 502,80 грн. без ПДВ; рахунок на оплату №0000028 від 12.06.2024 та видаткова накладна №1106/2 від 12.06.2024 на суму 82 904,00 грн. без ПДВ; рахунок на оплату №0000029 від 12.06.2024 та видаткова накладна №1106/3 від 12.06.2024 на суму 1 860 605,00 грн. без ПДВ; товарно-транспортна накладна №1106/1 від 12.06.2024 на загальну суму 2 456 011,80 грн.
Поставка товару позивачем здійснювалась автомобілем марки Фіат Добло (Fiat Doblo), спеціалізований вантажний фургон, 2015 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 (автомобіль).
Право користування зазначеним автомобілем належить позивачу на підставі договору оренди автомобіля, укладеного 11.03.2024 між позивачем та громадянином ОСОБА_2 .
Вказаний автомобіль було закріплено за водієм ОСОБА_3 на підставі наказу №10/2024 від 10.05.2024.
12.06.2024 під час перевезення вантажу за маршрутом місто Васильків (Київська обл.) - місто Вінниця (Вінницька обл.) автомобілем марки Фіат Добло (Fiat Doblo), спеціалізований вантажний фургон, 2015 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який є найманим працівником позивача, сталася пожежа, в результаті якої було знищено транспортний засіб та вантаж, який ним перевозився, що підтверджується актом про пожежу від 12.06.2024 (Акт про пожежу), складеного комісією у складі головного інспектора Бердичівського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області Гомонюка Сергія Анатолійовича, директора позивача ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції Ружинського ВПД №2 Бердичівського РВП Давидюка Володимира Анатолійовича.
Факт виникнення пожежі в результаті якої вогнем було знищено автомобіль та вантаж (фарба, гвинти, розхідники до ручного та електричного інструменту) також підтверджено довідкою №51 40 01-675/51 40 02 від 17.06.2024, виданою Бердичівським районним управлінням Головного управління ДСНС України у Житомирській області.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи знищення вантажу внаслідок пожежі наслідком чого є фактична неможливість поставки такого товару позивачем (постачальником за договором поставки від 03.05.2024) Товариству з обмеженою відповідальністю «Енераопт» (покупець за договором поставки від 03.05.2024) відповідно до умов договору поставки від 03.05.2024, право власності на товар на загальну суму 2 456 011,00 грн. та ризик випадкової загибелі не перейшов від позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енераопт», оскільки на момент настання страхового випадку саме позивач був власником вантажу.
На виконання умов генерального договору страхування позивач 12.06.2024 звернувся до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку - пожежі, повідомлення про страховий випадок було зареєстровано за №00606403.
12.06.2024 директору позивача ОСОБА_1 надійшло повідомлення від відповідача з переліком документів, які необхідно надати відповідачу та зразком заяви про виплату страхового відшкодування для заповнення та подання, а саме: пояснення про випадок від страхувальника, документ компетентного органу (з печаткою компетентного органу), копія договору на перевезення, завірена печаткою страхувальника, копія заявки на перевезення, копія вантажної квитанції (при внутрішніх перевезеннях) або копія накладної CMR (при міжнародних перевезеннях), копії документів на автомобіль та водія (технічний паспорт, водійське посвідчення, подорожній лист), копії документів на перевізника (свідоцтво про реєстрацію та ліцензія на перевезення), копії накладних на вантаж.
13.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, надіслав фото з місця події та надав наступні документи: пояснення про випадок від позивача; акт про пожежу від 12.06.2024; посвідчення водія ОСОБА_3 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Також позивачем було надано пояснення щодо неможливості надання копій договору на перевезення, заявки на перевезення, вантажної квитанції та копії документів на перевізника, так як перевезення вантажу здійснювалось працівником позивача на орендованому позивачем автомобілі.
Згодом позивачем було надано копії договору оренди автомобіля, наказу про призначення водія, договорів поставки вантажу, рахунки-фактури та видаткові накладні, а також відновлена товарно-транспортна накладна.
18.06.2024 судовим експертом Литвином Р.П., якого залучив відповідач, було проведено огляд застрахованого вантажу з метою його ідентифікації, опису наявних візуальних пошкоджень і подальшого розрахунку суми збитків та складено акт огляду від 18.06.2024. В акті огляду експертом визначено класифікацію вантажу за групами, надано опис щодо пошкодження та/або знищення товару.
В подальшому було встановлено, що причиною пожежі, що сталась 12.06.2024 поза межами смт Ружин Бердичівського району Ружинської ТГ Житомирської області на 332 кілометрі Кременець-Біла Церква-Ржищів-Канів-Софїївка, стало коротке замикання електричної системи автомобіля. Дана інформація зазначена у повідомленні Бердичівського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Житомирській області від 28.06.2024 за №5011/208/05-2024 та у висновку експертного дослідження від 03.07.2024 №ЕД-19/103-24/8168-КЗ.
Починаючи з 13.06.2024 протягом декількох місяців між сторонами тривала переписка щодо страхового випадку та документів щодо розміру, причин і обставин настання збитку, права власності на вантаж, порядку ведення обліку господарських операцій позивачем, податкових накладних, декларацій тощо.
Як стверджує позивач, він, в свою чергу, надсилав відповідачу всі необхідні документи, які були наявні у позивача.
14.10.2024 позивач отримав від відповідача лист за вих.№00606403, в якому відповідач повідомив про відмову у здійснення виплати страхового відшкодування з посиланням на п.п.9.21.7, 10.1.11 договору, у зв'язку з тим, що позивачем не були надані документи, що підтверджують право власності на вантаж (майновий інтерес страхувальника) та розмір заподіяного збитку, необхідні для проведення виплати.
Позивач вважає таку відмову безпідставною та такою, що не відповідає умовам генерального договору страхування, оскільки не зважаючи на настання страхового випадку, відповідачем не здійснено виплату страхового відшкодування позивачу.
У зв'язку з отриманням відмови від відповідача з підстави, серед іншого, відсутності документів, що підтверджують розмір заподіяного збитку, а також зазначенням експертом, залученим відповідачем, про неможливість встановити такий розмір збитку, позивач звернувся до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із заявою на проведення судової товарознавчої експертизи.
Відповідно до висновку експерта від 28.11.2024 №СЕ-19/111-24/66693-ТВ розмір матеріального збитку, заподіяного власнику майна - позивачу внаслідок пожежі 12.06.2024 при перевезенні вантажу, а саме будівельних матеріалів зазначених в додатку №1, які були в новому стані, дорівнює ринковій вартості та становить 2 352 495,63 грн. без ПДВ та 2 822 988,22 грн. з ПДВ.
06.12.2024 позивач надіслав відповідачу претензію вимогу про сплату страхової виплати протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту її отримання. Зазначену претензію відповідач отримав 06.12.2024, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції за №5960 від 06.12.2014, проте страхове відшкодування позивачу не сплатив.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача 2 223 826,52 грн. страхового відшкодування
Відповідач проти задоволення позову заперечив.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством; страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.
За змістом ст.89 Закону України «Про страхування» страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України. Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути, зокрема, майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати. Договором страхування визначаються конкретний об'єкт страхування, з яким пов'язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов'язані з цим об'єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування.
Страхувальник за договором страхування зобов'язаний, зокрема, сплачувати страхову премію у порядку та строки, встановлені договором страхування; інформувати страховика про настання події, що має ознаки страхового випадку, у порядку та строки, визначені договором страхування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Закону України «Про страхування» страховик за договором страхування зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
За змістом ст.93 Закону України «Про страхування» страхові ризики, які визначаються договором страхування, мають відповідати таким ознакам (крім договорів страхування життя лише з накопичувальною складовою): 1) вірогідність та ймовірність настання; 2) неможливість передбачити конкретний час, місце, обставини настання події, а також розмір шкоди в разі настання страхового випадку; 3) відсутність ймовірності невідворотності настання події в період дії договору страхування, про що страхувальник або страховик заздалегідь були або мали бути повідомлені; 4) настання події спричинить негативні матеріальні наслідки для страхового інтересу страхувальника або інших осіб, визначених у договорі страхування; 5) настання події не пов'язано з навмисними діями страхувальника або інших осіб, визначених у договорі страхування (крім випадків, визначених законом або міжнародним звичаєм), і не передбачає отримання неправомірної вигоди. При укладенні договору страхування, за яким страхуються ризики, пов'язані з майном, страховик має право провести огляд та оцінку об'єкта (об'єктів) страхування та за необхідності за власний рахунок здійснити оцінку з метою встановлення його (їх) реальної вартості. Договір страхування має містити вичерпний перелік винятків із страхових випадків та обмеження страхування, на які не поширюється дія страхового захисту за договором страхування, якщо інше не передбачено законом. Винятки із страхових випадків та обмеження страхування викладаються зрозумілою для страхувальника мовою, не повинні містити суперечностей та допускати неоднозначне тлумачення змісту. Страхове покриття за конкретним договором страхування включає сукупність страхових ризиків, на випадок настання яких здійснюється страхування, об'єкт страхування, строк дії, грошовий еквівалент страхового захисту, а також територію дії страхового захисту. Перелік страхових випадків визначається в договорі страхування за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавством.
Статтею 102 Закону України «Про страхування» визначено, що договором страхування визначається перелік документів, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку і розмір заподіяної шкоди (збитку), а також форма, спосіб та порядок подання таких документів, якщо інше не передбачено законодавством України. Обов'язок підтвердження факту настання події, яка може бути визнана страховим випадком за договором страхування, покладається на страхувальника або іншу особу, визначену договором страхування. У разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим. Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта). У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства. Страховик має право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у порядку, визначеному статтями 103 та 113 цього Закону. Порядок визначення розміру страхової виплати та строки її здійснення визначаються договором страхування або законодавством. У разі нездійснення страховиком страхової виплати відповідно до умов договору страхування або законодавства страховик зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором страхування або законом.
Згідно положень ч.ч.1, 2 Закону України «Про страхування» у разі необхідності страховик, об'єднання страховиків або уповноважені ними особи направляють запити про надання відомостей щодо події, що має ознаки страхового випадку, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров'я, юридичних осіб, які володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, а також можуть самостійно або із залученням у встановленому законодавством порядку інших осіб з'ясовувати причини, наслідки та обставини події, що має ознаки страхового випадку. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров'я, юридичні особи, які володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, зобов'язані в порядку, встановленому законом, надсилати страховикам, об'єднанням страховиків, уповноваженим ними особам відповіді на запити про надання відомостей та копій документів, пов'язаних із подією, що має ознаки страхового випадку, у тому числі дані, що містять інформацію з обмеженим доступом. При цьому страховик, об'єднання страховиків, а також їх керівники та/або їх посадові та уповноважені ними особи несуть передбачену законом адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом.
За змістом ч.2 ст. 104 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, вчинених у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, або випадків, визначених законом чи міжнародними звичаями;
2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвело до настання страхового випадку;
3) подання страхувальником неправдивих відомостей про об'єкт страхування, обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх заподіяла. Якщо збиток відшкодований частково, страхова виплата здійснюється з вирахуванням суми, отриманої від зазначеної особи як відшкодування збитків;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником (особою, визначеною у договорі страхування або законодавством) про настання страхового випадку без поважних причин або невиконання інших обов'язків, визначених договором страхування або законодавством, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт, причини та обставини настання страхового випадку або розмір заподіяної шкоди (збитків);
6) наявність обставин, які є винятками із страхових випадків та обмеженнями страхування, передбаченими договором страхування;
7) наявність інших підстав, встановлених законодавством, у тому числі для договорів страхування, обов'язковість укладення яких визначена законом.
Умовами договору страхування можуть передбачатися також інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству (ч.3 ст. 104 Закону України «Про страхування»).
Як встановлено вище, відмовляючи у виплаті страхового відшкодування за наслідками спірної події, відповідач послався на п.п.9.21.7, 10.1.11 договору, виснувавши, що надані позивачем документи не містять доказів реального проведення господарських операцій з перевезення, передачі вантажу покупцеві або його придбання, що унеможливлює проведення розрахунку збитків, пославшись при цьому на Висновок експерта №18 за результатами проведеного експертного дослідження складеного на замовлення відповідача 27.09.2024 судовим експертом Подстрєл В.М. (далі Висновок № 18).
На вирішення експерта відповідачем було поставлено наступне питання:
«Чи підтверджується документально нестача застрахованого вантажу на підприємстві позивача, яка сталась в результаті пожежі під час перевезення товарів транспортним засобом 12.06.2024 у кількості 22 186 одиниць товару на загальну вартість 2 263 826,01 грн.?»
На вказане питання експертом надано наступну відповідь:
«В результаті проведеного економічного дослідження експерт не отримав достатніх документальних доказів нестачі товарів у кількості 22 186 одиниць товару на загальну вартість 2 263 826,01 грн., що виникла в результаті пожежі, що призвело до втрати активів та, як наслідок, збитку на підприємстві позивача. Надані документи викликають сумнів у реальності проведення господарських операцій з придбання та продажу товарів.
Крім того, експерт отримала ряд об'єктивних та суб'єктивних доказів дублювання документів, ведення бухгалтерського обліку та формування первинних документів на різних облікових платформах, свідомого псування документів, можливо з метою приховування факту ухилення від сплати податку на додану вартість та отримання страхового відшкодування».
При дослідженні вказаного Висновку № 18 колегією суддів встановлено, що вказаних висновків експерт дійшов виходячи з наступного:
- документи ТТН №1106/1 від 12.06.2024, надані на первинне обстеження та на економічне дослідження, це - два різні документи. Відмінність полягає у самих формах, в документі, що надавався експерту Литвину Р.П., відсутня інформація щодо замовника перевезення, вантажовідправника, пункту навантаження, пункт розвантаження зазначений без уточнення вулиці та номеру дому, не містить підписів та печаток. Цей факт свідчить про те, що існує два документи з одним й тим самим номером, датою, але виписані в різний час і містять різну інформацію;
- в договорі поставки від 03.05.2024 (укладений між позивачем та ТОВ «Енераопт») реквізити ТОВ «Енераопт» закреслені чорною жирною смугою, а закреслене інформація не може бути прочитана (записів щодо виправлення такий договір не містить); рахунки-фактури та видаткові накладні не містять даних, які б змогли ідентифікувати особу, відповідальну за проведення господарської операції (з боку позивача), з огляду на що такий документ втрачає юридичний статус первинного документа та не може бути підставою для відображення у бухгалтерському обліку; у виписаних позивачем ТОВ «Енераопт» рахунках фактурах відсутнє посилання на документ - підставу для здійснення господарської операції. Вказане, за твердженням експерта, свідчить про те, що він не має підстав для подальшого дослідження укладеного між позивачем та ТОВ «Енераопт» договору поставки від 03.05.2024;
- в документі ТТН № 1106/1 від 12.06.2024 міститься посилання на видаткову накладну № 1106 від 12.06.2025, проте остання надана не була;
- в договорі поставки від 05.02.2024 (укладений між позивачем та ТОВ «Ідел Компані») реквізити ТОВ «Ідел Компані» закреслені чорною жирною смугою, а закреслене інформація не може бути прочитана (записів щодо виправлення такий договір не містить); рахунки-фактури та видаткові накладні не містять даних, які б змогли ідентифікувати осіб, відповідальних за проведення господарської операції (з боку позивача та ТОВ «Ідел Компані»), з огляду на що такий документ втрачає юридичний статус первинного документа та не може бути підставою для відображення у бухгалтерському обліку; Вказане, за твердженням експерта, свідчить про те, що він не має підстав для подальшого дослідження укладеного між позивачем та ТОВ «Ідел Компані» договору поставки від 05.02.2024;
- акт списання № 000001 від 13.06.2024 та акт про пожежу від 12.06.2024 не можуть бути підставою для списання, оскільки вони підтверджують лише факт пожежі, а не факт списання.
Крім того експерт інформувала відповідача про виявлені нею суб'єктивні ознаки шахрайства. Колегія суддів зазначає про те, що на вирішення судового експерта не було поставлено питання щодо встановлення в діях позивача ознак шахрайства, при чому сам експерт зазначила про те, що вказані висновки є суб'єктивними.
За таких обставин колегія суддів вважає, що за відсутності належних доказів на підтвердження встановлення у діях позивача ознак шахрайства (вирок суду) суд першої інстанції цілком вірно відхилив твердження відповідача про наявність у діях позивача ознак вчинення кримінального правопорушення, з огляду на недоведеність таких тверджень відповідачем належними та допустимими доказами у справі.
Щодо решти висновків експерта колегія суддів зазначає про таке.
Як встановлено вище висновків щодо не отримання достатніх документальних доказів нестачі товарів у кількості 22 186 одиниць товару на загальну вартість 2 263 826,01 грн., що виникла в результаті пожежі, що призвело до втрати активів та, як наслідок, збитку на підприємстві позивача, судовий експерт дійшов виходячи з наявності недоліків у первинних документах.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Вказане спростовує твердження експерта про те, що наявність недоліків первинних документів має наслідком те, що такі документи втрачають юридичний статус первинного документа та не можуть бути підставою для відображення у бухгалтерському обліку.
Законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.
Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.
Колегія суддів зазначає про те, що наявні у матеріалах справи договори поставки від 03.05.2024 та від 05.02.2024 не містять закреслень, надані видаткові накладні містять дані, які можуть ідентифікувати осіб, відповідальних за проведення господарських операції. Отже, висновки експерта спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. В свою чергу документи експерту були надані не позивачем, а відповідачем.
Решта наведених експертом недоліків не може бути визнана колегією суддів істотними.
Також колегія суддів зазначає про таке.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
В обґрунтування реальності проведення операцій за договором поставки від 05.02.2024 позивачем було надано належні та допустимі докази фактичної оплати отриманого у ТОВ «Ідел Компані» за переліченими у позовній заяві видатковими накладними товару, а саме: платіжні інструкції з посиланням на відповідні рахунки-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані», виписку банку з рахунку позивача за період з 18.04.2025 по 07.05.2025 щодо оплати отриманого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідел Компані» товару.
Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах щодо купівлі та продажу спірного товару.
За змістом ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Отже, експертиза не може мати для суду заздалегідь встановленої сили і має оцінюватися судом з урахуванням всіх встановлених обставин справи в сукупності з поясненнями сторін, як того вимагає стаття 86 ГПК України.
З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє наданий відповідачем Висновок № 18.
В свою чергу позивачем в обґрунтування розміру матеріального збитку долучено до позовної заяви висновок спеціалізованої установи - Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.11.2024 №СЕ-19/111-24/66693-ТВ, експерт якого попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, яким визначено розмір матеріального збитку позивача на суму 2 352 495,63 грн. без ПДВ та 2 822 988,22 грн. з ПДВ.
Суд першої інстанції цілком вірно прийняв такий висновок як належний та допустимий доказ у справі для підтвердження суми, яка має бути стягнута з відповідача.
При цьому колегія суддів не приймає посилання відповідача на недоліки вказаного висновку, оскільки наведені відповідачем недоліки не є такими, які можуть вплинути на висновки експерта.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказані вище докази з більшою вирогідністю підтверджують безпідставність відмови відповідача у виплаті позиву спірного страхового відшкодування.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірне страхове відшкодування в сумі 2 223 826,52 грн. відповідачем позивачу не виплачене.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 2 223 826,52 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 16 233,93 грн. пені, 13 306,50 грн. 3% річних, 83 042,13 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 15.10.2024 по 26.12.2024, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Пунктом 12.1 договору визначено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі 0,01% від суми страхової виплати за кожен день прострочення, але не більше ніж у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з виплати страхового відшкодування, позивач відповідно до положень договору та ЦК України має право нарахувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.
Суд першої інстанції, перевіривши виконані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, цілком вірно встановив, що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними та, з огляду на вказане задовольнив позовні вимоги про стягнення 16 233,93 грн. пені, 13 306,50 грн. 3% річних, 83 042,13 грн. інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/16192/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/16192/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/16192/24 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 у справі № 910/16192/24.
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 26.08.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров