вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" серпня 2025 р.' Справа№ 910/9411/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 (повний текст складено 16.06.2025)
у справі № 910/9411/24 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс»
до Фонду державного майна України
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство оборони України,
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд»
за участі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
Позов заявлено про:
- визнання протиправною бездіяльності Фонду державного майна України в частині невнесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв.м., розміщеної за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18; виробничої площадки перед ремотно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщеної за адресою Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002;
- зобов'язання відповідача внести відомості до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв.м., розміщеної за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18; виробничої площадки перед ремотно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщеної за адресою Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002, яке перебуває на балансі ДП МОУ «Західвійськбуд» та вважати внесеною інформацію з 30.09.2016.
У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що у відповідності до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 №467), відповідачем (Фондом державного майна України), станом на 01.10.2016, не виконано свого обов'язку та не внесено в Єдиний реєстр об'єктів державної власності відомостей щодо того, що позивач є орендарем державного майна на підставі додаткової угоди від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998.
Відповідач та третя особа 1 проти задоволення позовних вимог заперечили, пославшись на те, що:
- підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб'єктів управління до Фонду державного майна України інформації про об'єкти державної власності, отже дії Фонду державного майна України щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб'єктів управління, проте суб'єкти управління такої інформації до Фонду державного майна України не подавали;
- інформація щодо орендарів державного майна структурою ведення реєстру не передбачено;
- Фонд державного майна України не є стороною договору, а тому інформація щодо нього у відповідача відсутня;
- у справі №914/1896/22 визнано недійсною додаткову угоду від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998, за якою позивач мав статус орендаря.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що
- за змістом положень чинного законодавства Фонд державного майна України, як держатель Єдиного реєстру об'єктів державної власності, отримує від уповноважених органів управління відомості про об'єкти державної власності для формування і ведення зазначеного державного реєстру, проте оскільки Фонд державного майна України не був стороною додаткової угоди від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998, додатком до додаткової угоди позивачем не прикладено доказу вручення Фонду державного майна України примірника угоди і сам примірник угоди не містить відміток про вручення його Фонду державного майна України, іншого позивачем не доведено;
- при цьому рішенням Господарського суду Львівської області №914/1896/22 від 12.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 та постановою Верховного Суду від 26.09.2023 додаткову угоду від 01.08.2016 до Договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 було визнано недійсною з підстав того, що ця угода, всупереч норм законодавства, не було погоджена з Фондом державного майна України;
- отже твердження позивача щодо того, що відповідач був обізнаний, що позивач є орендарем державного майна на підставі додаткової угоди від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998, не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах даної справи, ні в матеріалах справи №914/1896/22;
- відповідно до п. 4 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004. №467 органи, уповноважені управляти об'єктами державної власності, серед іншого, передають щокварталу Фондові державного майна України інформацію для внесення змін до Реєстру, проте матеріали справи не містять доказів передачі органами, уповноваженими управляти об'єктами державної власності, Фондові державного майна України інформації для внесення змін до Реєстру, зокрема в частині зазначення позивачем орендарем державного майна за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24 повністю та задовольнити позовні вимоги по справі № 910/9411/24 повністю.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, внаслідок нез'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- відповідно до ст. 75 ГПК України суд самостійно при розгляді справи №910/9411/24 мав надати оцінку поданим сторонами доказам, а обставини встановленні при розгляді справи №914/1896/22 не можуть мати абсолютного характеру і не можуть сприйматися судом по цій справі, як неможливість спростування під час судового розгляду обставин;
- відповідач по цій справі дійсно не погоджував додаткову угода від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998, а лише зобов'язаний був внести відповідні відомості щодо орендованого майна до Єдиний реєстр об'єктів державної власності, як розпорядник реєстру, за інформацією наданою відповідним органом до сфери управління якого відноситься орендоване майно;
- при цьому суд першої інстанції у справі №914/1896/22 не надавав належної оцінки діям Фонду державного майна України, що є предметом розгляду по цій справі, в порушення ст. 75 ГПК України безпідставно послався на факти встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області №914/1896/22 від 12.04.2023, не надав самостійної оцінки доказам наданим позивачем по справі, що в свою чергу призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову;
- разом з позовною заявою позивачем до суду по цій справі подано клопотання про витребування доказів, зокрема про витребувати у відповідача по справі - Фонду державного майна України інформації (витягу) станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, а також станом на 01.03.2017 з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого майна, яке було передано в оренду - ТОВ «ФХ «Сервіс» на підставі тристоронньої угоди від 01.08.2016. Судом першої інстанції у рішення вказано про те, що клопотання позивача про витребування доказів задоволено, проте суд першої інстанції жодної ухвали про витребування доказів не ухвалював, а лише у судовому засіданні 26.11.2024 попросив відповідача надати письмові пояснення щодо заявленого клопотання про витребування доказів. Отже, суд першої інстанції в порушення ст. 81 ГПК України безпідставно не розглянув клопотання про витребування доказів.
До апеляційної скарги апелянтом додано клопотання про витребування доказів, в якому апелянт просить витребувати у Фонду державного майна України:
- інформацію (докази) щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності:
1) про всіх орендарів будівлі для ремонтно-механічної майстерні (№ 10311,загальна площа 4655 кв.м., місцезнаходження: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45 (після зміни назви вулиці: вул. Київська, 18), яка перебуває на балансі ДП МОУ «Західвійськбуд» (код ЄДРПОУ 24308317), станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, а також станом на 01.03.2017;
2) про всіх орендарів виробничої площадки перед ремонтно-механічною майстернею (№00467, загальна площа 4655 кв.м., місцезнаходження: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45 (після зміни назви вулиці: вул. Київська, 18), яка перебуває на балансі ДП МОУ «Західвійськбуд» (код ЄДРПОУ 24308317), станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, а також станом на 01.03.2017;
- інформацію (витяг) станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, а також станом на 01.03.2017 з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого майна, а саме:
1) частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,60 кв.м., розміщену за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45 (після зміни назви вулиці: вул. Київська, 18);
2) виробничої площадки перед ремонтно-механічною майстернею загальна площа 4655 кв.м., розміщену за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45 (після зміни назви вулиці: вул. Київська, 18), кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002;
- чи зазначена або була зазначена в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності інформація, що орендарем нерухомого майна, а саме:
1) частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,60 кв.м., розміщену за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45 (після зміни назви вулиці: вул. Київська, 18);
2) виробничої площадки перед ремонтно-механічною майстернею загальна площа 4655 кв.м., розміщену за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45 (після зміни назви вулиці: вул. Київська, 18), кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002,
є позивач.
Якщо така інформація була внесена, то яка дата внесення відомостей про позивача в Реєстр, як орендаря вищезазначених приміщень?
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 справа № 910/9411/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/9411/24 призначено до розгляду на 26.08.2025 об 11:10 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9411/24.
21.07.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
24.07.2025 до суду від третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:
- при розгляді заявлених позовних вимог перш за все слід надати оцінку, за яких умов можливий ефективний захист заявленого речового права, та чи є необхідним зміна чи припинення відповідних прав інших учасників справи, тобто чи лише за таких дій, які вимагає позивач відповідне речове право буде захищеним;
- водночас заявлені позовні вимоги по суті спрямовані на встановлення обставин наявності інформації у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності щодо орендаря - позивача за додатковою тристоронньою угодою від 01.08.2016 до договору від 28.10.1998, а тому задоволення таких вимог не призводить до відновлення речового права (у разі його наявності), а спрямовано на створення фактів для ймовірного пред'явлення у подальшому інших позовів.
28.07.2025 до суду від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив пославшись на доводи аналогічні тим, які викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
04.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції. Крім того відповідач просить визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та поновити вказаний строк.
20.08.2025 представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судових засіданнях у справі № 910/9411/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 вказану заяву задоволено.
Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву колегія суддів зазначає про таке.
У обґрунтування вказаного клопотання відповідач послався на те, що численні повітряні тривоги, які були оголошені в м. Києві протягом робочого часу та часу, необхідного для виконання працівниками відповідача «Алгоритму дій при сигналі повітряна тривога», збільшили час необхідний для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 114 ГПК України встановлено, що:
- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.
- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Порядок вручення судових рішень встановлений ст. 242 ГПК України, згідно з якою в редакції на дату винесення цієї ухвали, днем вручення судового рішення, зокрема, є день вручення судового рішення під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 було доставлено до електронного кабінету відповідача 11.07.2025 о 02:43 год.
За таких обставин, днем вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 є 12.07.2025, а відзив, з урахуванням вихідних днів, мав бути поданий у строк до 28.07.2025 включно.
Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).
Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом
Стаття 13 ГПК України встановлює, що:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.
Враховуючи наведені відповідачем у обґрунтування поданого клопотання доводи, а також те, що апеляційний перегляд справи № 910/9411/24 відбувається під час воєнного стану, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, поновити відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У задоволенні клопотання позивача про витребування доказів колегією суддів відмовляється з підстав, які будуть викладені нижче.
Станом на 26.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач та третя особа 2 представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представники прокуратури та третьої особи 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та інших заяв по суті спору, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.
28.10.1998 Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» (орендар) уклали договір оренди (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець передає орендарю, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв. м. та виробничу площадку перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м. (кадастровий №4622785700:01:012:0002) за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45.
Зі змісту Договору слідує, що вказане майно є державною власністю, закріплене за ДП «Західвійськбуд» на праві повного господарського відання. Майно передається в оренду для проведення в ньому підприємницької діяльності, визначеної статутом орендаря. Орендар вступає у строкове платне користування майном з 28.10.1998 до 28.10.2047, строком на 49 років, відповідно до п.9.1. Договору.
01.08.2016 ДП «Західвійськбуд», ТОВ «Вольво Україна», ТОВ «ФХ Сервіс» уклали додаткову угоду до Договору (далі Додаткова угода), якою замінено орендаря за Договором з ТОВ «Вольво Україна» на ТОВ «ФХ Сервіс» (позивач).
Пунктом 11 Додаткової угоди, серед іншого, визначено, що: один примірник цієї Додаткової угоди українською мовою передається ДП МО України «Західвійськбуд», один примірник цієї Додаткової угоди українською мовою передається філіалу ДП МО України «Західвійськбуд» - « 20 управління начальника робіт», один примірник цієї Додаткової угоди українською мовою передається Фонду державного майна України, один примірник цієї Додаткової угоди українською мовою передається ТОВ «ФХ сервіс», один примірник цієї Додаткової угоди українською мовою та два примірники англійською мовою передається ТОВ з ІІ «Вольво Україна».
За актом приймання передачі від 02.08.2016 до Додаткової угоди ТОВ з ІІ «Вольво Україна» передало ТОВ «ФХ сервіс» індивідуально визначене державне нерухоме майно нежитлові приміщення: частину приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв. м., розміщену за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, та виробничу площадку перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщену за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002.
У вказаному акті зазначено, що: один примірник акту передається ДП МО України «Західвійськбуд», один примірник акту передається філіалу ДП МО України «Західвійськбуд» - « 20 управління начальника робіт», один примірник акту передається Фонду державного майна України, один примірник акту передається ТОВ «ФХ сервіс», один примірник акту передається ТОВ з ІІ «Вольво Україна».
Позивач зазначає, що у відповідності до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 №467), відповідачем (Фондом державного майна України), станом на 01.10.2016, не виконано свого обов'язку та не внесено в Єдиний реєстр об'єктів державної власності відомостей щодо того, що позивач є орендарем державного майна на підставі Додаткової угоди до Договору та, з огляду на вказане, позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невнесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за Додатковою угодою до Договору щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв.м., розміщеної за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18; виробничої площадки перед ремотно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщеної за адресою Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002;
- зобов'язати відповідача внести відомості до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за Додатковою угодою до Договору щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв.м., розміщеної за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18; виробничої площадки перед ремотно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщеної за адресою Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002, яке перебуває на балансі ДП МОРУ «Західвійськбуд» та вважати внесеною інформацію з 30.09.2016.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Як встановлено вище, позивач, у обґрунтування заявлених позовних вимог, зазначає про те, що у відповідача з огляду на укладення Додаткової угоди до Договору виник обов'язок з внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Львівської області №914/1896/22 від 12.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 та постановою Верховного Суду від 26.09.2023, Додаткову угоду до Договору було визнано недійсною з підстав того, що ця угода, всупереч норм законодавства, не було погоджена з Фондом державного майна України.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі №914/1896/22 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі № 910/9411/24, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №914/1896/22 зокрема щодо недійсності Додаткової угоди, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
У апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що відповідно до ст. 75 ГПК України суд самостійно при розгляді справи №910/9411/24 мав надати оцінку поданим сторонами доказам, а обставини встановленні по справі №914/1896/22 не можуть мати абсолютного характеру і не можуть сприйматися судом по цій справі, як неможливість спростування під час судового розгляду обставин.
З вказаного приводу колегія суддів зазначає про таке.
Недійсність Додаткової угоди встановлена остаточним судовим рішенням у справі №914/1896/22, права на перегляд якого суд при розгляді цієї справи не має. Перегляд судового рішення у справі №914/1896/22 також буде суперечити принципу юридичної визначеності.
При цьому всі наявні у позивача доводи щодо відсутності підстав для визнання недійсною Додаткової угоди ним мали бути наведені, а судами досліджені саме під час розгляду справи №914/1896/22. Слід окремо зауважити та на тому, що положення ст. 75 ГПК України, зокрема її частини 5 надають право на спростування обставини, які встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили лише особі, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, проте позивач був учасником справи №914/1896/22.
Стаття 216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Статтею 208 ГК України встановлено такі наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Отже, наслідком визнання Додаткової угоди недійсною є те, що така угода не створює юридичних наслідків, а відтак позивач не набув прав орендаря за Договором.
Вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити і про таке.
Враховуючи те, що об'єктом оренди за Договором є майно, яке є власністю держави, застосуванню підлягають норми Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки ним регулюються правові основи управління об'єктами державної власності.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону України суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Підпунктом е) п. 2 ст. 7 вказаного Закону України Фонд державного майна України, відповідно до законодавства, щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, виступає держателем Єдиного реєстру об'єктів державної власності.
При цьому, уповноважені органи управління, відповідно до покладених на них завдань, забезпечують надання держателю Єдиного реєстру об'єктів державної власності відомостей про об'єкти державної власності для формування і ведення зазначеного реєстру. (п. 23 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
Таким чином, згідно норм вказаного закону, Фонд державного майна України, як держатель Єдиного реєстру об'єктів державної власності, отримує від уповноважених органів управління відомості про об'єкти державної власності для формування і ведення зазначеного державного реєстру.
Позивач наполягав на тому, що станом на момент укладення Додаткової угоди, відповідач був обізнаний, що позивач є орендарем державного майна на підставі Додаткової угоди, оскільки в п. 11 Додаткової угоди вказано, що один примірник цієї Додаткової угоди українською мовою передається Фонду державного майна України.
Колегія суддів зазначає про те, що відповідач є стороною Додаткової угоди, додатком до Додаткової угоди позивачем не прикладено доказу вручення відповідачу примірника угоди і сам примірник угоди не містить відміток про вручення його відповідачу, іншого позивачем не доведено
При цьому, як встановлено судовими рішеннями у справі № 914/1896/22, відповідач не погоджував укладення Додаткової угоди.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, твердження позивача щодо того, що відповідач був обізнаний, що позивач є орендарем державного майна на підставі Додаткової угоди до Договору, не знайшли свого підтвердження ані в матеріалах цієї справи, ані в матеріалах справи №914/1896/22.
Окрім того, відповідно до п. 4 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 №467 (далі Положення) органи, уповноважені управляти об'єктами державної власності:
- ведуть облік об'єктів державної власності, які належать до сфери їх управління та підлягають внесенню до Реєстру;
- здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам;
- передають щокварталу Фондові державного майна інформацію для внесення змін до Реєстру.
При цьому, матеріали справи не містять доказів передачі органами, уповноваженими управляти об'єктами державної власності, відповідачу інформації для внесення змін до Реєстру, зокрема в частині зазначення позивачем орендарем державного майна за Додатковою угодою.
З огляду на викладене суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про:
- визнання протиправною бездіяльності Фонду державного майна України в частині невнесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв.м., розміщеної за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18; виробничої площадки перед ремотно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщеної за адресою Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002;
- зобов'язання відповідача внести відомості до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв.м., розміщеної за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18; виробничої площадки перед ремотно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв.м., розміщеної за адресою Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки (Київська), 18, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002, яке перебуває на балансі ДП МОРУ «Західвійськбуд» та вважати внесеною інформацію з 30.09.2016.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
В свою чергу за змістом положень ч. 3 ст. 277 ЦК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Отже, за змістом положень чинного ГПК України не всі порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, а лише ті, які призвели до неправильного вирішення справи або ті, які визначені ч. 3 ст. 277 ЦК України, проте розгляд клопотання позивача про витребування доказів з порушенням визначеного ст. 81 ГПК України порядку не віднесено до порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а вказане фактично не вплинуло на вірне вирішення судом першої інстанції спору сторін по суті.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що підстави для задоволення клопотання позивача про витребування доказів відсутні, оскільки матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується факт невнесення відповідачем до Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про те, що позивач є орендарем спірного нерухомого майна, а відтак отримання документальних підтверджень вказаного не вплине на вирішення спору по суті, а лише а лише збільшать строк вирішення спору сторін. За таких обставин у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовляється.
Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФХ Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 26.08.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
О.О. Хрипун