Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/8860/2025
м. Київ Справа № 752/16277/24
10 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Тетяни Сергіївни на ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 30 січня 2025 року, постановлену під головуванням судді Слободянюк А.В., у справі за заявою ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,-
У липні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Вимоги заяви обгрунтовував тим, що ухвалою від 21.10.2010 року Голосіївським районним судом м. Києва було затверджено мирову угоду у справі №2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу. Провадження у справі закрито. Вищевказане судове рішення набрало законної сили 27.10.2010 року. Втім, 02.10.2015 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист у справі №2-4149/10, де в графі дата набрання рішенням законної сили вказано 31.03.2015 року та строк пред'явлення його до виконання до 31.03.2016 року. Отже, виконавчий лист було видано з помилками - поза межами строку пред'явлення його до виконання, де виконавцем було відкрито виконавче провадження та вчинялись виконавчі дії. У подальшому, 23.06.2017 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва було внесено виправлення у виконавчий лист, зазначено дату набрання рішенням законної сили 27.10.2010 року, а строк пред'явлення виконавчого листа - до виконання 27.10.2011 року.
Посилаючись на те, що виконавчий лист №2-4149/10 пред'явлено стягувачем до виконання після закінчення строку для примусового виконання, заявник ОСОБА_4 просив суд визнати виконавчий лист, виданий 02.10.2015 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі №2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 30 січня 2025 року заяву ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року, виданий Голосіївським районним судом міста Києва в цивільній справі № 2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, представник заінтересованої особи ОСОБА_1 адвокат Васильєва Тетяна Сергіївнп подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 30 січня 2025 року та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 02 жовтня 2015 року у цивільній справі № 2-4149 таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у липні 2024 року ОСОБА_4 повторно звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з заявою про визнання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 02 жовтня 2015 року у цивільній справі № 2-4149 таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, отримання архівної цивільної справи надало б можливість ознайомитися з висновками, які викладені судом в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2016 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року, якою в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу суду першої інстанції від 14 січня 2016 року - відмовлено.
Станом на 30 січня 2025 року судова справа №2-4149/10 з Відділу архівних справ до канцелярії Голосіївського районного суду міста Києва не надійшла. Незважаючи на вказані обставини і, не маючи змоги вивчити справу №2-4149/10, що до цього було підставою для відкладення судових засідань у справі №752/16277/24, судом першої інстанції 30 січня 2025 року була винесена ухвала суду про задоволення заяви ОСОБА_4 та визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року.
Сторона стягувача вважає, що суд першої інстанції не встановив належним чином обставин у даній справі, зокрема, дату набрання чинності ухвалою суду у справі № 2-4149/10 від 21 жовтня 2010 року, прирівняв ухвалу суду про закриття провадження й затвердження мирової угоди до рішення суду про стягнення боргу та не врахував висновків, які зроблені, у тому числі, в ухвалі суду від 02 жовтня 2015 року, за якою Голосіївським районним судом міста Києва вирішено видати виконавчий лист; в ухвалі суду першої інстанції від 14.01.2016 року, якою в задоволенні заяви боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено, та яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 25 квітня 2016 року.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що боржником ОСОБА_4 протягом 2016-2023 років неодноразово подавалися заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та скарги на дії виконавчої служби, які були правомірно, керуючись нормами ЦПК України, відхилені Голосіївським районним судом міста Києва.
Таким чином, на переконня сторони стягувача, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстції дійшов до нових висновків, які спростовують правові висновки, прописані в ухвалах суду першої та апеляційної інстанції за попередні роки, а саме: суд помилково ототожнив ухвалу суду про затвердження мирової угоди від 27 жовтня 2010 року з виконавчим листом, хоча зазначена ухвала не відносилася до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою; суд помилково встановив, що ухвала суду про затвердження мирової угоди набрала чинності 27 жовтня 2010 року, не ознайомившись з матеріалами цивільної справи № 2-4149/10 та не врахувавши висновки ухвали суду від 08 вересня 2016 року.
Щодо відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності сторона стягувача зазначає, що боржнику було достовірно відомо про факт відкритого виконавчого провадження в 2015 році на підставі виконавчого листа від 02 жовтня 2015 року, що, на думку ОСОБА_4 , порушує його права та інтереси. Вказана дата є початком перебігу строку позовної давності. Зокрема, це підтверджується його неодноразовими заявами та скаргами на дії/рішення державного виконавця до Голосіївського районного суду міста Києва в 2015-2016 роках.
До аналогічного правового висновку дійшов й Верховний Суд в постанові від 08 грудня 2018 року у справі №61-21119св18.
Заява ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є заявою особи (боржника) про захист свого порушеного права. Відповідно, суд першої інстанції помилково й передчасно зробив висновок про нерозповсюдження на таку заяву загального строку позовної давності, посилаючись при цьому на розділ VI ЦПК України. Суд не врахував, що 14 січня 2016 року Голосіївським районним судом міста Києва вже виносилася ухвала про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 з тотожнім предметом - про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що свідчить про пропуск боржником трирічного строку на подачу заяви досуду у липні 2024 року.
Сторона стягувача наголошує на тому, що виконавчий лист від 02 жовтня 2015 року виданий компетентним судом, є належним виконавчим документом на підставі ухвали суду від 02 жовтня 2015 року, яка не була скасована, та окрім того обов'язок боржника по сплаті боргу на теперішній час не є відсутнім або припиненим. А тому, підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу заявник ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Тетяни Сергіївни залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 30 січня 2025 року - без змін.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що згідно законодавства, чинного на момент набрання законної сили ухвали суду про затвердження мирової угоди, Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 спірний виконавчий документ за ухвалою суду, яка набрала законної сили 27 жовтня 2010 року, міг бути пред 'явлений до виконання до 27 жовтня 2011 року.
Помилки у спірному виконавчому листі не мають правового значення для розгляду даної справи, оскільки такі помилки не впливають на строк пред'явлення до виконання відповідного виконавчого документа, який визначений законом.
Судом першої інстанції також встановлено, що у справі № 752/13105/16-ц ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року, яка набрала законної сили, виправлено описку у виконавчому листі, виданому Голосіївським районним судом м. Києва на підставі ухвали суду від 21 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, правильно зазначивши дату набрання законної сили судовим рішенням 27 жовтня 2010 року, а строк пред'явлення виконавчого листа до виконання 27 жовтня 2011 року.
Отже, виконавчий лист від 02 жовтня 2015 року було звернуто до виконання з наявними помилками та виконавчою служб його прийнято до провадження, про що свідчать копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2.
В свою чергу ОСОБА_1 , як стягувач, мав право на пред?явлення виконавчого листа до виконання до 27 жовтня 2011 року, однак таке право не реалізував і пред'явив до виконання указаний виконавчий документ із пропуском визначеного законом строку.
Вважає, що положення Закону України «Про виконавче провадження», що обмежують строк на пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання, є законодавчим втіленням принципу правової визначеності та встановлюють строк, протягом якого боржник може очікувати примусового виконання рішення, ухваленого не на його користь.
Доводи скаржника ОСОБА_1 про помилковість висновку суду щодо дати набрання законної сили спірного виконавчого документа за ухвалою суду - 27 жовтня 2010 року, не відповідають нормам чинного законодавства. Більш того, враховуючи зміст вказаної вище ухвали Апеляційного суду, це питання було також об'єктом дослідження у справі № 752/13105/16-ц, в якій ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року встановлено, що дата набрання законної сили судовим рішенням 27 жовтня 2010 року, а строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - 27 жовтня 2011 року.
Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку та відхилив доводи представника стягувач адвоката Васильєвої Т.В. про застосування строків позовної давності до заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки порядок розгляду заяв про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, регулюється розділом VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», що є окремим видом судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний порядок розгляду справ.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник заінтересованої особи ОСОБА_1 адвокат Васильєва Тетяна Сергіївна підтримала доводи апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити.
Заявник ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу стягувача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Представник Голосіївського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явився. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлявся у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представника Голосіївського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника заінтересованої особи ОСОБА_1, заявника (боржника за виконавчим провадженням) ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року у цивільній справі № 2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, затверджено мирову угоду та закрито провадження у справі.
Із наявного у повному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень судового рішення у справі № 752/13105/16-ц вбачається, що судом під час постановлення ухвали від 23 червня 2017 року було встановлено, що: «Згідно вказаного судового рішення визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОСОБА_4 зобов'язався передати ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 959 640 гривень щомісячними платежами протягом 6 календарних місяців з дня набрання законної сили ухвалою, ОСОБА_1 на підтвердження отримання грошових коштів від ОСОБА_4 зобов'язався видати останньому відповідні власноручно написані розписки. Сторони, зокрема, погодили, що у разі невиконання відповідачем умов цієї мирової угоди про сплату в добровільному порядку усієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково у строки, передбачені п.п. 2.2, 2.2.1 і 2.3 цієї мирової угоди, мирова угода вважатиметься підставою для видачі Голосіївським районним судом м.Києва виконавчого листа на частину мирової угоди, яка невиконана відповідачем.
02 жовтня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист щодо примусового виконання ухвали суду, якою було затверджено мирову угоду.
У вказаному виконавчому листі у графі "Рішення, вирок набрали законної сили" судом було вказано дату - 31.03.2015 року, а у графі "Строк пред'явлення до виконання виконавчого документа до виконання" - до 31.03.2016 року.».
20 жовтня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Атрошенко Л.І. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого листа №2-4149/10, виданого 02.10.2015 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 959 640,00 грн, щомісячними рівними платежами по 159 940,00 грн протягом шести календарних місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили.
Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 14 січня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києав від 25 квітня 2016 року, в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, було відмовлено.
В подальшому відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про виправлення описок у виконавчому листі від 02 жовтня 2015 року, посилаючись на те, що в ньому невірно зазначено дату набрання законної сили ухвалою суду від 21 жовтня 2010 року та строк пред'явлення його до виконання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року у справі № 752/13105/16-ц, яка набрала законної сили, виправлено описку у виконавчому листі, виданому Голосіївським районним судом м. Києва на підставі ухвали суду від 21 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, правильно зазначивши дату набрання законної сили судовим рішенням "27 жовтня 2010 року", а строк пред'явлення виконавчого листа до виконання "27 жовтня 2011 року".
24 листопада 2023 року ОСОБА_4 звернувся до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою до начальника органу державної виконавчої служби, з долученням копії ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року про виправлення описки у виконавчому листі, в якій просив вчинити відповідні дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження» та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20 жовтня 2015 року та прийняти постанову про відмову у відкриття виконавчого провадження посилаючись на те, що виконавчий лист поданий стягувачем з пропуском строку пред?явлення його до виконання (226 том 1).
Листом від 08 грудня 2023 року Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив ОСОБА_4 про те, що правові підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 10 жовтня 2015 року відсутні (а.с. 227 том 1).
Посилаючись на те, що така бездіяльність суб'єкта оскарження суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та призводить до порушення його прав, як сторони виконавчого провадження, ОСОБА_4 у січні 2024 року звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою про визнання бездіяльності в.о. начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінського Вячеслава Андрійовича неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії (справа №752/1182/24).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року, яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, скаргу ОСОБА_4 , стягувач ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження в.о. начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінський Вячеслав Андрійович про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, залишено без задоволення (а.с. 14-22 том 1).
Суд першої інстанції при ухваленні вказаного судового рішення, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження цей документ повністю відповідав вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстави не приймати виконавчий лист до виконання були відсутні, адже лише 23 червня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва було постановлено ухвалу про виправлення описки у виконавчому листі, а боржник у виконавчому провадженні не позбавлений права звернутись до суду за захистом порушених прав в інший спосіб.
У запереченнях проти заяви ОСОБА_4 представник стягувача адвокат Васильєва Т.С. просила суд застосувати позовну давність та відмовити в її задоволенні.
Вказувала, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року ні за своїм змістом, ні за своєю суттю не є рішенням суду. Вказаною ухвалою суду затверджено порядок та строки виконання боржником мирової угоди, на яку погодився стягувач, а тому твердження заявника про те, що рішення суду у справі №2-4149/10 набрало законної сили 27 жовтня 2010 року є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та обставинам справи. Крім цього, ухвала від 21 жовтня 2010 року не містить обов'язкових складових виконавчого документа та не може бути такою, до якої застосовуються законодавчі норми щодо початку обрахування строку пред'явлення на примусове виконання з дати винесення такої ухвали. Крім цього, посилаючись на норми статті 256 ЦПК України, представник вказувала, що заявником пропущено строки давності звернення до суду з даною заявою, оскільки виконавче провадження відкрито 20 жовтня 2015 року, а із заявою до суду ОСОБА_4 звернувся 17 липня 2024 року, про існування виконавчого провадження йому було відомо, оскільки він неодноразово оскаржував дії та бездіяльність виконавчої служби (а.с. 48-53 том 1).
Задовольняючи заяву ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого листа № 2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом міста Києва в цивільній справі № 2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що виконавчий лист від 02 жовтня 2015 року було звернуто до виконання з наявними помилками та виконавчою службою його прийнято до провадження та відкрито виконавче провадження з його примусового виконання.
Згідно законодавства, чинного на момент набрання законної сили ухвали про затвердження мирової угоди та стягнення боргу, Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року спірний виконавчий документ за ухвалою суду, яка набрала законної сили 27 жовтня 2010 року міг бути пред'явлений до виконання до 27 жовтня 2011 року.
Помилки у спірному виконавчому листі не має правового значення для розгляду даної справи, оскільки такі помилки не впливають на строк пред'явлення до виконання відповідного виконавчого документа, які визначені законом.
За встановлених судом першої інстанції обставин справи ОСОБА_1 , як стягувач, мав право на подання виконавчого листа до виконання до 27 жовтня 2011 року, однак таке право не реалізував і пред'явив до виконання указаний виконавчий документ із пропуском визначеного законом строку, а саме- у жовтні 2015 року.
Пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон набув чинності 05.10.2016, тобто вже після того, як строк на пред'явлення спірного виконавчого листа завершився 27 жовтня 2011 року (річний строк, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999).
Суд першої інстанції відхилив доводи представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Т.С. про помилковість зазначення в ухвалі суду від 21 жовтня 2010 року дати набрання законної сили 27 жовтня 2010 року як такої, що не відповідає нормам чинного законодавства посилаючись на те, що це питання було предметом дослідження у справі № 752/13105/16-ц, де ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року встановлено та сторонами не оскаржено, що дата набрання законної сили судовим рішенням - 27 жовтня 2010 року, а строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - 27 жовтня 2011 року.
Також не знайшли свого підтвердження доводи представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Т.С. про застосування строків позовної давності до заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки за висновоком суду першої інстанції порядок розгляду заяв про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню регулюється розділом VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», що є окремим видом судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний порядок розгляду справ. Тоді як, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: процесуально-правові та матеріально-правові. Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, та інших.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, заявник ОСОБА_4 , посилаючись на те, що виконавчий лист №2-4149/10 подано стягувачем ОСОБА_1 до виконання після закінчення строку його пред'явлення до примусового виконання, просив визнати виконавчий лист, виданий 02 жовтня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі №2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу таким, що не підлягає виконанню.
Із наданих учасниками справи та досліджених судом доказів вбачається, що у травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 боргу за договором позики у розмірі 1 119 580 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року визнано мирову угоду, укладену 18 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Провадження у справі закрито (справа № 2-4149/10).
За умовами мирової угоди, визнаної судом, ОСОБА_4 зобов'язався передати ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 959 640 грн щомісячними рівними платежами по 159 940 грн протягом 6 календарних місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили.
Сторони погодились, що у разі невиконання відповідачем умов цієї мирової угоди про сплату у добровільному порядку усієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково у строки, передбачені пп.2.2, 2.2.1 і 2.3 цієї мирової угоди, мирова угода вважатиметься підставою для видачі Голосіївським районним судом міста Києва виконавчого листа на частину мирової угоди, яка не виконана відповідачем.
За правилами статті 175 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час затвердження місцевим судом мирової угоди, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного, на час затвердження мирової угоди) виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 5 статті 3 вказаного Закону було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Однак Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пункт 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» виключено.
Отже, на час постановлення Голосіївським районним судом міста Києва ухвали від 21 жовтня 2010 року про визнання мирової угоди вона не відносилася до судових рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Водночас, у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-274цс15, постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року в справі № 372/742/16-ц (провадження № 61-22192св18), від 12 грудня 2018 року в справі № 179/1341/15-ц (провадження № 61-40659св18) та від 10 липня 2019 року в справі № 754/1795/16-ц (провадження № 61-13760св18).
Сторонами не заперечувалось що, з дня набрання ухвалою суду про визнання мирової угоди від 21 жовтня 2010 року законної сили, боржник ОСОБА_4 добровільно у період часу 2010 -2013 року сплачував борг та ним частково виконано умови мирової угоди.
За умовами мирової угоди сторони погодили, що у разі невиконання відповідачем умов цієї мирової угоди про сплату у добровільному порядку усієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково у строки, передбачені пп.2.2, 2.2.1 і 2.3 цієї мирової угоди, мирова угода вважатиметься підставою для видачі Голосіївським районним судом міста Києва виконавчого листа на частину мирової угоди, яка не виконана відповідачем.
Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі № 752/13105/16-ц, у якій беруть участь ті самі особи, свідчать про те, що у вересні 2015 року представник стягувача ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 410 000 грн, оскільки ОСОБА_4 на виконання умов мирової угоди сплатив чяастину боргу в сумі 549 640 грн.
02 жовтня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання ухвали цього суду від 21 жовтня 2010 року про визнання мирової угоди. Датою набрання законної сили вказаним судовим рішенням у виконавчому листі зазначено 31 березня 2015 року, а строком пред'явлення виконавчого листа до виконання - до 31 березня 2016 року (а.с. 69 том 1).
Із витребуваних матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_3 вбачається, що постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Атрошенко Л.І. від 20 жовтня 2015 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_1 було відкрито виконавче провадження за НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-4149/10, виданоого 02 жовтня 2015 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 956 640,00 грн щомісячно рівними платежами по 159 940,00 грн протягом шести календарних місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили, та здійснюються заходи примусового виконання виконавчого документа (а.с. 79 том 1).
Із судових рішень, на які посилаються учасники справи та які зберігаються в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що у грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із заявою про визнання виконавчого листа №2-4149/10, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню, обгрунтовуючи заяву тим, що у оскаржуваному виконавчому листі містяться посилання на неіснуюче судове рішення від 31 березня 2015 року (справа №752/19850/15-ц (2-4149/10)).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року, яка була залишена без змін Апеляційним судом міста Києва 25 квітня 2016 року, в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
У серпні 2016 р. ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою, в якій просив виправити допущені помилки у виконавчому листі №2-4149/10, виданому Голосіївським районним судом м.Києва 02 жовтня 2015 року (справа №752/13105/16-ц).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року, що набрала законної сили, заяву ОСОБА_4 задоволено.
Виправлено описку у виконавчому листі, виданому Голосіївським районним судом м. Києва на підставі ухвали суду від 21 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, правильно зазначивши дату набрання законної сили судовим рішенням «27 жовтня 2010 року», а строк пред?явлення виконавчого листа до виконання «27 жовтня 2011 року (а.с. 10 том 1).
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (справа № 752/18917/16-ц).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року, що набрала законної сили, скаргу ОСОБА_4 , заінтересовані особи: державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Атрошенко Людмила Іванівна, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Яковенко Владислав Андрійович, на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Атрошенко Л.І. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, яка полягає у незарахуванні в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-4149/10 від 02.10.2015 року, виданим Голосіївським районним судом м. Києва, 836 940,00 грн., сплачених ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та прийнятих ОСОБА_1 згідно його розписок про отримання коштів.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Яковенка В.А. по не наданню відповіді на заяву від 14.06.2016 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_2.
Зобов'язано державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Яковенка В.А. зарахувати в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-4149/10 від 02.10.2015 року, виданим Голосіївським районним судом м. Києва, 836 940,00 грн., які добровільно та самостійно сплачені боржником ОСОБА_4 на користь стягувача ОСОБА_1 згідно розписок ОСОБА_1 про отримання коштів від ОСОБА_4 , відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 зі змінами.
Відповідно до відповіді Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 квітня 2021 року, адресованої ОСОБА_4 , залишок заборгованості за виконавчим провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року Голосіївського районного суду м. Києва складає 135 339,00 грн (а.с. 213 том 1).
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
Таким чином, мирова угода підпадає під ознаки зобов'язання у цивільно-правовому розумінні з усіма наслідками, що з цього випливають. Наступне затвердження мирової угоди судом не змінює правового характеру цієї угоди, оскільки зазначені процесуальні дії суду є лише однією з форм завершення розгляду справи судом і ніяк не позначаються на правовій природі укладеної сторонами мирової угоди.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Виходячи з обставин справи, яка переглядається, заявником ОСОБА_4 не доведено, що його обов'язок, як боржника за виконавчим документом №2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року, на момент відкриття виконавчого провадження був відсутній повністю у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням, а відтак відсутня матеріально-правова підстава для визнання вказаного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_4 щодо процесуально-правової підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Із досліджених матеріалів справи установлено, що на момент постановлення ухвали про визнання мирової угоди (21 жовтня 2010 року) Закон України «Про виконавче провадження» не відносив мирову угоду до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, а відтак ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року, якою визнано мирову угоду між сторонами, не мала статусу виконавчого документа та на неї не поширювалась дія Закону «Про виконавче провадження» щодо строку пред'явлення її до виконання.
При цьому, визначений сторонами за умовами мирової угоди строк, а саме з дня набрання цією ухвалою законної сили, стосувався не пред'явлення ухвали від 21 жовтня 2010 року до примусового виконання, а визначав початковий момент (строк) виконання боржником зобов?язання за договором позики на узгоджених умовах мирової угоди.
Відповідно зазначений судом у виконавчому листі №2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року строк набрання законної сили ухвали про визнання мирової угоди від 21 жовтня 2010 року та строк її пред'явлення до виконання не має правового значення, оскільки виконавчий лист виданий судом на підставі заяви позивача (стягувача) від 30 вересня 2015 року про спонукання відповідача (боржника) до виконання мирової угоди на узгоджених сторонами умовах мирової угоди, а саме - у разі невиконання відповідачем умов цієї мирової угоди про сплату у добровільному порядку усієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково у строки, передбачені пп.2.2, 2.2.1 і 2.3 цієї мирової угоди, мирова угода вважатиметься підставою для видачі Голосіївським районним судом міста Києва виконавчого листа на частину мирової угоди, яка не виконана відповідачем.
З урахуванням наведеного, надавши правову оцінку обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги заяви та заперечення учасників справи, установивши, що заявник (боржник за виконавчим провадженням) ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України було його процесуальним обов'язком, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-4149/10, виданого 02 жовтня 2015 року Голосіївським районним судом міста Києва, в цивільній справі № 2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
Аргумент представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Тетяни Сергіївни про застосування правил позовної давності до вимог заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,не заслуговує уваги, з огляду на таке.
Питання позовної давності регламентовано Главою 19 ЦК України.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Водночас стадія виконання судового рішення, у тому числі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), перебуває поза межами розгляду справи по суті, а тому норми про позовну давність, її зупинення і переривання на них поширені бути не можуть.
Отже, доводи представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Тетяни Сергіївни, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.
Вирішуючи заяву ОСОБА_4 у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги заяви та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-4149/10, виданого 02 жовтня 2015 року Голосіївським районним судом міста Києва, в цивільній справі № 2-4149/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті вимог заяви ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-4149/10 від 02 жовтня 2015 року, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин шостої-сьомої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ураховуючи висновки колегії суддів апеляційного суду щодо задоволення апеляційної скарги представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Тетяни Сергіївни та ухвалення нового судового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, який звільнений від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю), відповідно сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 605,60 грн слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 367, 368, 374, 376, 381-384, 432 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Васильєвої Тетяни Сергіївни задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 30 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, залишити без задоволення.
Компенсувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 605,60 грн за рахунок держави упорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді: