Справа № 359/4634/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4045/2024
14 лютого 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Близнюк А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кар'єва Андрія Анатолійовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2023 року (суддя Журавський В.В.) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання на території України,
встановив:
у липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт його постійного проживання на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, постійно із 1973 року по 27 серпня 1991 року, на території України.
Мотивуючи вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився в місті Кіровоград (нині - Кропивницький) Української РСР та проживав там по 15 листопада 1991 року разом зі своїми батьками та сестрою. У 1990 році він закінчив школу, з 5 липня по 30 липня 1991 року перебував у Москві, де здавав вступні іспити до Московського інституту тонкої хімічної технології, 28 серпня 1991 року прибув до Москви, де отримав місце у гуртожитку, а 25 листопада 1991 року встав у Москві на військовий облік.
Заявник зазначав, що згідно рішення УДМС в Кіровоградській області від 27 липня 2021 року на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України», він набув громадянство України і 10 серпня 2021 року йому видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 , а він зобов'язався припинити іноземне громадянство - російської федерації.
Заявник стверджував, що у зв'язку із розв'язанням загарбницької війни російською федерацією проти України, консульські відділи росії в Україні були закриті на невизначений термін та припинено будь-які дипломатичні відносини між Україною та росією, тому не здійснюється процедура прийняття клопотань про припинення громадянства російської федерації у громадян, які мають намір отримати громадянство України.
Заявник зазначав, що з метою отримання паспорту громадянина України, він має намір звернутися до органів ДМС з підстав, передбачених ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», відповідно до якої громадянами України є всі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991
року) постійно проживали на території України. Без встановлення факту постійного проживання на території України в судовому порядку, він позбавлений можливості на даний час отримати паспорт громадянина України.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2023 року в задоволені заяви відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кар'єв А.А. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник заявника зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заявник звернувся до суду із вказаною заявою виключно для отримання українського паспорта, оскільки метою подачі ним цієї заяви було в першу чергу встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року для звернення до органів ДМС України та отримання громадянства України на підставі частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Також представник заявника не погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення факту постійного проживання на території України не усуне обов'язок заявника виконати вимоги закону щодо припинення ним громадянства російської федерації, оскільки заявник має намір звернутись до органів ДМС України саме в порядку частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України», тобто встановлення належності до громадянства України.
Крім цього представник заявника вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі вимог, вказаних у заяві ОСОБА_1 , оскільки за умови надання відповідних належних та допустимих доказів проживання особи на відповідній території, спірність такого факту виключається.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області - Дехтяров В.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що заявник вже набув громадянство України 27 липня 2021 року на підставі рішення УДМС України в Кіровоградській області, а тому у заявника відсутні підстави звертатись до органів ДМС України із заявою про встановлення належності до громадянства, оскільки законодавством України не передбачено одночасного прийняття рішення про набуття громадянства та про встановлення належності до громадянства. У той же час для документування заявника паспортом громадянина України, на виконання вимог Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, ОСОБА_1 має виконати зобов'язання щодо припинення громадянства російської федерації.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника - адвоката Кар'єва А.А., який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника заінтересованої особи - Дехтярова В.В., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кіровоград, Кіровоградська область, УРСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 1 серпня 1973 року відділом запису актів громадянського стану м. Кіровограду (а.с.9).
Згідно довідки КП «ЖЕО №2» міської ради м. Кропивницького від 02 серпня 2018 року, ОСОБА_1 у період з 25 жовтня 1989 року по 23 серпня 1991 року був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1
(а.с.10).
16 червня 1990 року ОСОБА_1 виданий атестат про середню освіту, згідно якого він у 1990 році закінчив середню школу №11 м. Кіровограда Української РСР (а.с.11).
30 січня 1990 року ОСОБА_1 був взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого знятий 23 серпня 1991 року (а.с.12-13).
10 серпня 2021 року ОСОБА_1 видане тимчасове посвідчення громадянина, яке підтверджує його належність до громадянства України, строком дії до 27 липня 2023 року (с.с.7-8).
Згідно тимчасового посвідчення громадянина, ОСОБА_1 з 18 грудня 2018 року зареєстрований у АДРЕСА_2 .
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням УДМС України в Кіровоградській області від 27 липня 2021 року було оформлено набуття громадянства ОСОБА_1 на підставі ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» (за територіальним походженням), на підставі чого він отримав тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 , видане 10 серпня 2021 року та дійсне до 27 липня 2023 року, що підтверджує належність ОСОБА_1 до громадянства України.
Також суд зазначив, що для отримання паспорта громадянина України заявнику необхідно виконати вимоги ст.9 Закону України «Про громадянство України», тобто припинити громадянство російської федерації, при цьому, встановлення факту постійного проживання на території України не усуне його обов'язок виконати зобов'язання щодо припинення громадянства російської федерації.
Крім цього, суд зазначив, що рішення суду про встановлення факту постійного проживання на території України не може бути використане як засіб уникнення порядку, передбаченого ч.4 ст.8 Законом України «Про громадянство України», а саме зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки,
тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24
серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської
Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 499/700/19.
Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.
Зазначав, що встановлення цього факту необхідно для отримання паспорту громадянина України.
З матеріалів справи встановлено, що належність ОСОБА_1 до громадянства України встановленорішенням УДМС України в Кіровоградській області від 27 липня 2021 року на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що ОСОБА_1 набув громадянство України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», а дана заява подана для застосування підстав, зазначених у частині 1 статті 3 цього Закону, колегія суддів вважає правомірним, так як рішення суду не містить висновків про наявність підстав для застосування зазначеної норми матеріального права.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
За змістом поданої заяви, ОСОБА_1 просить встановити факт його постійного проживання на території України саме для подальшого документування паспортом громадянина України на підставі п. 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України».
У підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав суду копію свідоцтва про народження, копію атестату про середню освіту, копію довідки про проживання та реєстрацію у м. Кіровограді з 25 жовтня 1989 року по 23 серпня 1991 року, копію військового квитка про зняття з військового обліку у м. Кіровограді 23 серпня 1991 року.
Також судом були допитані свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підтвердили, що до 24 серпня 1991 року заявник проживав у м. Кіровограді та виїхав до Москви 26 серпня 1991 року.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 після серпня 1991 року до України не повертався та набув громадянство російської федерації у добровільному порядку.
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про громадянство України», у редакції 8 жовтня 1991 року, було передбачено, що громадянство України втрачається, якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року громадянство України втрачається, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.
Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року.
Метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року заявник зазначає встановлення належності до громадянства України та подальшого отримання паспорту громадянина України.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Представник заявника не заперечував, що ОСОБА_1 добровільно набув громадянство російської федерації, на час подання даної заяви від громадянства російської федерації не відмовився, а відтак встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року не матиме правових наслідків, оскільки в Україні існує єдине громадянство.
Крім того, за обставинами даної справи ОСОБА_1 набув громадянство України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», що свідчить про визнання ним обставин втрати громадянства України.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду у справах № 521/21665/18 та № 629/1748/20, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини у зазначених справах та у даній справі не є схожими, а заявники у справах № 521/21665/18 та № 629/1748/20 не набували громадянства іншої держави після 24 серпня 1991 року.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про відмову у задоволенні заяви, проте, неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні у частині правового обґрунтування підстав для відмови в задоволенні заяви, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кар'єва Андрія Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук