Справа № 753/6852/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3769/2024
31 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Близнюк А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника - адвоката Руденка Андрія Олександровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року (суддя Коренюк А.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезнікова Зінаїда Олексіївна, Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,
встановив:
у липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 7 лютого 1985 року виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів м. Києва був виданий ордер № 209 серії Б на ім'я ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 щодо права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позивач посилався на те, що 22 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва «Житлово-експлуатаційна дільниця № 203» щодо засвідчення в заяві про приватизацію квартири підпису особи, яка хоче приватизувати квартиру. Підпис ОСОБА_3 було засвідчено печаткою та підписом керівника підприємства по обслуговуванню житла О.Плотником. У подальшому, 31 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем якої був її син ОСОБА_3 . Наказом № 525 від 7 грудня 2018 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» було змінено договір найму квартири АДРЕСА_1 у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 та визначено основним наймачем ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, єдиним спадкоємцем якого є він, як його син.
Позивач посилався на те, що уповноваженим органом на оформлення приватизації
вказаної квартири є Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація. Із заяви від 31 липня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 , як уповноважений власник житла, та ОСОБА_3 висловили свою волю на приватизацію квартири АДРЕСА_1 у спільну власність, про що свідчать їхні підписи у заяві, проте рішення уповноваженого органу про приватизацію житла не було прийнято.
Позивач вважав, що ОСОБА_3 у зв'язку із тим, що постійно проживав у вказаній квартирі разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 , прийняв, як єдиний спадкоємець, спадщину у вигляді усіх прав та обов'язків, в тому числі, і на приватизацію частини квартири після смерті останньої, але не оформив її. Факт постійного проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується відміткою у паспорті про адресу місця реєстрації.
Позивач зазначав, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на приватизацію вказаної квартири в цілому, тому ним подано до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори заяву від 10 лютого 2022 року на про видачу свідоцтва про прийняття спадщини за законом, проте листом від 11 лютого 2022 року № 318/01-16 нотаріальна контора повідомила його про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки така квартира не була зареєстрована за спадкодавцем, що також підтверджується довідкою БТІ.
Позивач, посилаючись на положення ст.ст.16, 345, 1218, 1220, 1222, ч.ч.3, 5 ст. 1268, ч.3 ст. 1296 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стверджував, що має право вимагати визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі того, що він є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , оскільки спадкоємець за життя висловив волю на приватизацію займаної ним спірної квартири, а він, як спадкоємець всього належного ОСОБА_3 майна, прийняв спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, у зв'язку із чим було заведено спадкову справу.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач та його представник - адвокат Руденко А.О. просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неналежну оцінку судом наданих доказів.
Позивач та його представник вважають, що відсутність обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо спірної квартири при наявності відповідного листа, не позбавляє позивача права на закінчення процедури приватизації квартири шляхом визнання права власності на неї.
Позивач та його представник зазначають, що суду надані документи, які підтверджують ту обставину, що ОСОБА_3 висловив своє бажання приватизувати спірну квартиру та 31 липня 2015 року подав заяву до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про що на копії заяви 31 липня 2015 року проставлений вхідний штамп і він не несе відповідальності за відсутність вхідного номеру.
Позивач та його представник посилаються на те, що під час розгляду справи не заявлялось клопотання про витребування матеріалів приватизаційної справи та спадкової справи, оскільки суду надана копія заяви, на якій наявний штамп Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про прийняття заяви, що свідчить про те, що ОСОБА_3 виявив свою волю на приватизацію квартири, при цьому ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , так як проживав з нею в спірній квартирі.
Також позивач та його представник посилаються на не врахування судом висновку Верховного Суду у справі № 752/10477/15.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Ухвалою апеляційного суду від 27 вересня 2023 року до участі у справі у якості третьої особи залучено Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію.
Київська міська рада, треті особи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання своїх представників не направили, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представників - адвокатів Горголь І.С. та Руденка А.О., які апеляційну скаргу підтримали, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2 та її сину ОСОБА_3 на підставі ордеру №209 від 7 лютого 1985 року, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів міста Києва (с.с.13 т.1).
22 липня 2015 року керівник підприємства по обслуговування житла засвідчив підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на заяві про передачу у приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 (с.с.15 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 11 травня 2018 року виконавчим комітетом Личанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (с.с.16 т.1).
Наказом в.о. директора Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» № 525 від 7 грудня 2018 року змінено договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 у зв'язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_2 та визначено основним наймачем ОСОБА_3 (с.с.17 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 2 липня 2021 року Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (с.с.18 т.1).
Листом заступника завідувача 16 Київської державної нотаріальної контори Трапезнікової З.О. № 318/01-16 від 11 лютого 2022 року повідомлено ОСОБА_1 про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на зазначену квартиру (с.с.30 т.1).
Листом заступника завідувача 16 Київської державної нотаріальної контори Трапезнікової З.О. № 776/02-14 від 7 червня 2022 року повідомлено ОСОБА_1 про заведення 17 вересня 2021 року спадкової справи № 654/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Також у листі зазначено, що спадкоємцем, що подав заяву після смерті ОСОБА_3 та прийняв спадщину станом на 7 червня 2022 року, є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (с.с.31 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів кола спадкоємців ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також доказів прийняття ОСОБА_3 спадщини матері ОСОБА_2 .
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , були власниками квартири АДРЕСА_1 , а відтак вказана квартира не могла входити до складу спадкової маси після смерті як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було надано доказів у підтвердження наявності або відсутності спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_2 , а також, що ОСОБА_3 був єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 та прийняв спадщину у визначений законом строк та спосіб.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 проживав разом із ОСОБА_2 в одній квартирі, а відтак прийняв спадщину, що підтверджується відміткою у паспорті ОСОБА_3 , колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Матеріали справи не містять документів, які підтверджують місце реєстрації або проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, а з копії свідоцтва про її смерть вбачається, що вона померла у с. Личанка Києво-Святошинського району Київської області.
Згідно наданої суду копії паспорта ОСОБА_3 він проживав у спірній квартирі (с.с.27-29 т.1).
За таких обставин, позивач повинен був надати суду першої інстанції документи у підтвердження місця проживання або реєстрації ОСОБА_2 на час відкриття її спадщини.
Також колегія суддів вважає правомірним зазначення суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано суду доказів у підтвердження його посилань на те, що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не відкривалася, що ОСОБА_2 не складала заповіту, а ОСОБА_3 був її єдиним спадкоємцем за законом.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих
учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив визнати право власності на квартиру у порядку спадкування за законом, а відтак повинен був довести, що квартира входила до спадкової маси спадкодавців, що ОСОБА_3 був єдиним спадкоємцем за законом ОСОБА_2 , який у визначений законом строк та спосіб прийняв спадщину.
Таких доказів позивачем суду першої інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом першої інстанції листів Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори щодо подання позивачем ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини ОСОБА_3 та заведення спадкової справи, що підтверджує коло спадкоємців ОСОБА_3 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені листи тільки підтверджують звернення позивача із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 та заведення спадкової справи, а також про неможливість видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину на спірну квартиру, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру.
Разом з цим, у зазначених листах не вказано, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 за законом, а також, що він є сином спадкодавця.
Частина 6 статті 81 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час розгляду справи судом першої інстанції ні позивачем, ні його представником не заявлялося клопотання про витребування копії спадкової справи для встановлення кола спадкоємців ОСОБА_3 , які прийняли його спадщину, та для з'ясування чи залишив спадкодавець заповіт.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відсутність
постанови нотаріуса про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, не може бути підставою для відмови у задоволенні даної позовної заяви, оскільки під час судового розгляду не було встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 був власником спірної квартири, а відтак не мав правовстановлюючого документу на квартиру, що спростовує можливість оформлення спадщини у позасудовому порядку.
Разом з цим, помилкове посилання суду першої інстанції на відсутність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, не призвело до неправильного вирішення даного спору.
Також колегія суддів погоджується з посиланням в апеляційній скарзі на безпідставний висновок суду першої інстанції, що відомості про вчинення нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори реєстраційної дії на копії ордера на спірну квартиру має важливе значення для розгляду справи, однак, вказаний висновок не є підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за життя розпочали процедуру приватизації спірної квартири, але не завершили її у зв'язку із не прийняттям уповноваженим органом рішення про приватизацію квартири, а тому до складу спадщини входить право на завершення процедури приватизації квартири, колегія суддів виходить із такого.
За змістом статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
У матеріалах справи, яка переглядається, наявна ксерокопія заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 22 липня 2015 року, яка адресована голові Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про передачу їм у приватну, спільну сумісну власність спірної квартири (а. с. 15 т.1), на якій відсутній вхідний номер реєстрації, а наявний тільки штамп та дата «31 липня 2015 року».
У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру (постанови Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13 та Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 554/8856/17).
Отже, обов'язковою умовою переходу права вимоги до спадкоємців, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою (постанови Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 183/80/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.
Тобто спадкоємці можуть захистити свої права, які належали за життя спадкодавцю, визнаючи їх на тій стадії процедури приватизації, на якій залишився спадкодавець до моменту смерті. Вони не можуть одразу отримати право власності на об'єкт, щодо якого подана заява на приватизацію спадкодавцем.
Частина 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового
фонду» передбачає, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
За матеріалами даної справи встановлено, що 22 липня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підписали заяву про передачу їм у спільну сумісну власність спірної квартири, на копії заяви міститься штамп Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із датою 31 липня 2015 року, проте, без вхідного номера.
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали бажання завершити процедуру приватизації спірної квартири, так як у разі подання ними заяви до органу приватизації 31 липня 2015 року, відповідний орган приватизації повинен був прийняти рішення не пізніше місяця з дня одержання заяви, тобто до 31 серпня 2015 року.
Однак, позивачем суду першої інстанції не надано доказів, що на день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 приватизація квартири завершена не була.
Позивач не залучив до участі у справі Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію, як орган приватизації, а також не надав суду першої інстанції докази у підтвердження своїх посилань, що заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неправомірно не була розглянута органом приватизації у строки, визначенні статтею 8 Закону України Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність необхідності у витребовуванні копії приватизації справи, про що зазначав суд першої інстанції, так як суду була надана тільки копія заяви зі штампом Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, що на думку апелянтів, свідчить про те, що ОСОБА_3 висловив свою волю на приватизацію квартири та не несе відповідальності за відсутність вхідного номеру відділу приватизації.
Як вже зазначалося вище, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відтак надання суду копії заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на адресу голови Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, на якій наявний штам з датою 31 липня 2015 року, однак відсутній вхідний номер документу, не є достатнім доказом у підтвердження подання даної заяви адресату.
Крім того, позивачем суду надана копія наказу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» від 7 грудня 2018 року про зміну договору найму жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 , згідно якого основним наймачем визначено ОСОБА_3 .
Отже, з'ясування наявності приватизаційної справи, а також про належне звернення із заявою про приватизацію та про результати розгляду цієї заяви, мають суттєве значення для вирішення даного спору.
Також апеляційний суд враховує значний термін, який сплив з дати посвідчення підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під заявою від 22 липня 2015 року, до дати смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому позивач повинен був надати суду докази, що спадкодавці не відмовилися від свого наміру приватизувати квартиру.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач позовних вимог про визнання права на завершення приватизації не заявляв, а відтак підстав для застосування положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» апеляційним судом не встановлено.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під
час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Як вже зазначалося вище, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.
Таким чином, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду, який був прийнятий пізніше і який є актуальним на час розгляду даної справи.
Оскільки позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання права на завершення приватизації у порядку спадкування, тому колегія суддів не розглядає обставини звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявою про приватизацію спірної квартири.
Крім того, вказані обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Колегія суддів не приймає надані представником позивача під час апеляційного перегляду докази, оскільки у порушення вимог частини 3 статті 367 ЦПК України апелянтом не наведені причини не подання цих доказів суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Руденка Андрія Олександровича залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текс постанови складено 25 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук