Іменем України
25 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1520/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії -
04.12.2024 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої у серпні 2024 року суми такої допомоги у розмірі 450 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком. У серпні 2024 року відповідач виплатив йому одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 450,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» №369 від 02 квітня 2024 року. На звернення позивача відповідач листом від 28 листопада 2024 року повідомив, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України проведена у розмірах, передбачених чинним законодавством в розмірі 450,00 грн.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплаті йому у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги в 2024 році, як учаснику війни, протиправними. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 09.12.2024 зупинено провадження у даній адміністративній справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі № 440/14216/23.
Ухвалою від 23.06.2025 поновлено провадження у справі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що розмір грошової допомоги визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах». Також, зауважив, що дії відповідача щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій. Відповідач зазначає, що головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати), та повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах», органам Пенсійного фонду України не надано.
Відповідач наголосив, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги. Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм.
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуваєте на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як одержувач пенсії за вислугу років за нормами Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно виписки з акта огляду МСЕК № 2-18 АЄ 199851 позивач з 30.03.2000 є особою з інвалідністю другої групи в період проходження військової служби (безтерміново).
Згідно із інформаційною довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області вбачається, що ОСОБА_1 має статус учасника війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.04.2000, виданим Управлінням МВС України в Луганській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області листом від 05.07.2023 за № 4434-4272/В-02/8-1200/23 повідомило позивача, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб » від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок 3-1) затверджено відповідні форми заяв, строки їх розгляду та чітко визначено перелік документів, які подаються пенсіонерами для перерахунку пенсій, переведення з одного виду пенсії на інший, встановлення надбавки, тощо. Також Порядком 3-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від медико-соціальної експертної комісії виписку (далі - МСЕК) з акта огляду МСЕК про визнання заявника особою з інвалідністю. У електронній пенсійній справі позивача наявна інформація про визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю другої групи в період проходження військової служби відповідно виписки з акта огляду МСЕК № 2-18 АЄ 199851 з 30.03.2000. На час надання відповіді, інша виписка з акту огляду МСЕК на ім'я позивача до Головного управління не надходила. Інформація про занесення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, як особи з інвалідністю внаслідок війни ІI групи не може слугувати підставою для проведення перерахунку пенсії, оскільки не відповідає вимогам розділу ІІ Порядку 3-1.
20.11.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплатити йому щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком.
Листом від 28.11.2024 за №9025-9239/В-02/8-1200/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило позивача, що у електронній пенсійній справі наявна інформація про визнання позивача особою з інвалідністю другої групи в період проходження військової служби відповідно виписки з акта огляду МСЕК № 2-18 АЄ 199851 з 30.03.2000 (безтерміново) та визнання позивача учасником війни, що підтверджено посвідченням учасника війни НОМЕР_2 з 30.03.2000 (безтерміново). З огляду на наведене, разову грошову виплату до Дня Незалежності України у розмірі, визначеному чинним законодавством у 2024 році для учасників війни, у сумі 450,00 гривень, позивачу виплачено у серпні 2024 року разом з поточною пенсією.
Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром грошової допомоги, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 2 Закону №3551-ХІІ законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону №3551-ХІІ).
Пільги учасникам війни (статті 8, 9) встановлені статтею 14 Закону №3551-ХІІ.
Законом України від 25 грудня 1998 року №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №367-ХІV), який набрав чинності з 01 січня 1999 року, статтю 14 Закону №3551-ХІІ доповнено частиною 4 наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.».
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
У подальшому, статтею 30 розділу IV Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі Закон №3235-IV) було установлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону № №3235-IV здійснюється у таких розмірах: учасникам війни - 50 гривень.
Статтею 29 розділу IV Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі Закон №489-V) було установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону №3551-ХІІ здійснюється у таких розмірах: учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України 09 липня 2007 року №6-рп/2007 ст. 29 розділу IV Закону № 489 визнана такою, що не відповідає Конституції України з мотивів того, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Конституційний Суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України також висловив в пункті 6 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002.
На підставі пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №107-VI) положення статті 14 Закону №3551-ХІІ щодо щорічної разової грошової допомоги викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункт 20 розділу II Закону №107-VI щодо внесення змін до статті 14 Закону №3551-ХІІ визнані неконституційними з мотивів того, що внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі Закон №79-VIII), підпункт 5 пункту 63 розділу І якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України був доповнений пунктом 26, який передбачав, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Упродовж 2014-2022 років Кабінет Міністрів України приймав постанови:
від 16 квітня 2014 року №102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 31 березня 2015 року №147 «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України» Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 14 березня 2018 року №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 20 березня 2019 року №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 08 квітня 2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;
від 07 травня 2022 року №540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»,
якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема учасникам бойових дій, і ці розмірі були меншими ніж, визначені у статті 14 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №367-ХІV.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20 та №440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Однак Законом України від 20 березня 2023 року №2983-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі Закон №2983-ІХ), який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частина п'ята статті 14 Закону №3551-ХІІ, передня редакція якої була такою:
«Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Другої світової війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет Україн»,викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною.
27 грудня 2023 року відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України (далі БК України) Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1369 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» (далі Постанова №1396).
Пунктом 1 Постанова №1396, зокрема, затверджено Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань» (далі Прядок №1396).
Пунктом 2 Постанови №1396 установлено, що інформація про осіб (за категоріями), які мають право на отримання разової грошової виплати до Дня Незалежності України і не перебувають на обліку в Пенсійному фонді України, подається Пенсійному фонду України до 1 серпня поточного року Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури, Головним управлінням Національної гвардії, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Державним бюро розслідувань, Службою безпеки, розвідувальними органами, Службою судової охорони, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Офісом Генерального прокурора, Державною судовою адміністрацією, Державною спеціальною службою транспорту, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями.
У разі неможливості подання Пенсійному фонду України визначеної в абзаці першому цього пункту інформації до 1 серпня поточного року таку інформацію може бути подано до 1 жовтня поточного року.
Згідно з пунктом 4 Постанови №1396 ця постанова набрала чинності з 01 січня 2024 року, крім пунктів 1-3 змін та пунктів 1-4 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затверджених цією постановою, які набрали чинності з 01 липня 2024 року.
Відповідно до пункту 1 Порядку №1396 цей Порядок визначає механізм надання ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань» (далі грошова допомога).
Пунктом 2 Порядку №1396 установлено, що до осіб, які мають право на грошову допомогу (далі отримувач грошової допомоги), належать, зокрема, учасники війни та колишні в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.
Відповідно до пункту 3 Порядку №1396 грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
Пунктом 4 Порядку №1396 установлено, що отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно зі статтями 6, 7, 9, 10, 10-1, 11 Закону №3551-ХІІ до 24 серпня поточного року включно, яким грошову допомогу не виплачено станом на 1 жовтня, мають право звернутися із заявою щодо її виплати до Пенсійного фонду України (його територіального органу/центру надання адміністративних послуг за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) та отримати її до 1 листопада поточного року. Заява подається в довільній формі до територіального органу Пенсійного фонду України через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України або надсилається з використанням засобів поштового/електронного зв'язку (за технічної можливості з накладенням кваліфікованого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису).
Згідно з пунктом 5 Порядку №1396 грошова допомога не виплачується в разі смерті отримувача грошової допомоги.
02 квітня 2024 року з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України Кабінет Міністрів України прийняв постанову №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі Постанова №369).
Постановою №369 установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах, зокрема, учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Отже, на дату виникнення спірних правовідносин частина п'ята статті 14 Закону №3551-ХІІ діяла в редакції Закону №2983-ІХ і передбачала, що щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
На виконання цієї норми, а також відповідно до частини сьомої статті 20 БК України Кабінет Міністрів України визначив порядок виплати щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України в 2024 році шляхом затвердження Порядку №1396, а також установив розмір такої виплати шляхом прийняття Постанови №369.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23 «Щодо застосування частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ та статті 22 Конституції України в контексті правової природи щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни як додаткової державної допомоги, що не охоплюється основоположними правами і свободами людини», зокрема, дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено вище, предметом розгляду у зразковій справі №440/14216/23 було питання застосування частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ та статті 22 Конституції України в контексті правової природи щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни.
Спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли з приводу виплати позивачеві щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику війни, яка передбачена частиною п'ятою статті 14 Закону №3551-ХІІ.
Виходячи з того, що як у зразковій справі №440/14216/23, так і у справі, що розглядається, йдеться про один і той самий вид соціального забезпечення щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України, і положення частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ, якою встановлена ця виплата для осіб з інвалідністю внаслідок війни, та частини п'ятої статті 14 Закону №3551-ХІІ, якою встановлена ця виплата для учасників війни, є подібними, при розгляді цієї справи суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23.
Велика Плата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23 вказала наступне:
«…133. У межах повноважень Верховна Рада України 20 березня 2023 року прийняла Закон України № 2983, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, яким ч. 5 ст. 13 Закону № 3551 викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
134. Отже, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень.
135. Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.
136. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності…».
Крім того, аналізуючи наведені вище норми законів №3551-ХІІ й №2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав. Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п'яту статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV, яка не є чинною.
Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, до спірних правовідносин належить застосовувати норму частини п'ятої статті 14 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ.
Відтак, відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України учасникам війни визначається Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
На 2024 рік розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України учасникам війни установлений Постановою №369 і становить 450,00 грн.
Отже, відповідач діяв у межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством, зокрема, частиною п'ятою статті 14 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, Порядком №1396, Постановою №369, чим не допустив жодних порушень прав позивача.
Щодо тверджень позивача, що йому підлягає виплата спірної допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи суд відхиляє як безпідставні, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має статус учасника війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.04.2000.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 94, 241-246, 250, 255, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов