21 серпня 2025 року місто Київ
справа № 363/1480/25
провадження№22-ц/824/9761/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Києві апеляційну скаргу ТОВ ЖК "4 Карата"
на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року про відмову у видачі судового наказу, постановлену суддею Шубочкіної Т.В.,
У березні 2025 року заявник ТОВ ЖК "4 Карата" звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 6932,64 грн.; витрати по сплаті судового збору у розмірі 302,80 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 800 грн., а всього 8035,44 грн..
Свою заяву обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
ТОВ ЖК "4 Карата" провело загальні збори (оформлені протоколом від 22 червня 2024 року), що з 1 липня 2024 року управителем багатоквартирного будинку за вказаною адресо є ТОВ ЖК "4 Карата" та передано йому функції з управління вказаним багатоквартирним будинком.
Станом на дату подання позовної заяви, сплату за послуги боржник не здійснює, у зв'язку з чим виник борг в розмірі разового внеску в сумі 6 932,64 грн., про що свідчить Акт звірки заборгованості станом на 28 лютого 2025 року.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу на підставі п.3 ч.1, ч.2 ст. 165 ЦПК України.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ТОВ ЖК "4 Карата" подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт вважає ухвалу незаконною, постановлену з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи внаслідок порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Вважає заявлені представником заявника вимоги та понесені судові витрати обгрунтованими та законними.
Зокрема, зазначає про те, що боржник є споживачем послуг з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_1 згідно до умов Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 01.07.2024 та своєчасно не здійснював оплату наданих послуг, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 6932,64 грн. Таким чином, сума боргу, заявлена до стягнення, підлягає стягненню з боржника у порядку наказного провадження.
Крім того . зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу як вид судових витрат у справах наказаного провадження повинні стягуватись з боржника, у випадку їх включення в заяву про видачу судового наказу, за умови достатньої обгрунтованості їх розміру, на підставі загальних положень цивільного процесуального законодавства. За правилами п.6 ч.1 ст.168 ЦПК України у судовому наказі зазначаються сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.
Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини та дійшов помилкогово висновку про відмову у видачі судового наказу з підстав передбачених п.3 ч.1 ст.165 ЦПК України, оскільки заявлені вимоги по даній справі, а також понесені заявником судові витрати і витрати на правничу допомогу мають бути стягнуті з боржника, бо є судовими витратами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу віднесена до п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про відмову ТОВ ЖК "4 Карата" у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що заявник заявив, серед іншого, вимогу про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 800 грн. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі і не може бути стягнуто шляхом видачі судового наказу.
Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.
За положеннями ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України встановлено, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.
Відповідно до норм ч. 3 ст. 19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
За змістом ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано у разі, якщо заявлено вимоги про:стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги; стягнення витрат зі сплати судового збору.
Отже, вимоги заявника про стягнення заборгованості та судового збору прямо передбачені законом як такі, що підлягають вирішенню в наказному провадженні.
Разом із тим, закон дійсно не передбачає можливості вирішення у наказному провадженні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Такі витрати згідно зі ст. 137 ЦПК України належать до складу судових витрат і визначаються судом за результатами розгляду справи по суті, тобто у позовному провадженні.
Відповідно до ч.3 ст.165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Суд першої інстанції, відмовляючи у видачі судового наказу, виходив лише з того, до загальної суми заборгованості увійшла вартість витрат на професійну правничу допомогу, щодо яких судовий наказ не може бути виданий в силу норм закону, зокрема положень ст.137 ЦПК України.
Разом з тим, суд першої інстанції, не надав жодної правової оцінки вимогам про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинком, можливості їх розгляду без вирішення питання щодо видачі судового наказу про стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Ухваливши судове рішення про відмову у видачі судового наказу загалом, суд першої інстанції фактично звів предмет розгляду до єдиної частини заяви - правничої допомоги. Проте, такий підхід суперечить ч. 2 ст. 163 ЦПК України, яка вимагає, щоб суд при відмові у видачі судового наказу зазначив підстави, що унеможливлюють його видачу. Однак у мотивувальній частині ухвали таких підстав щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 6 932,64 грн.наведено не було.
За таких обставин оскаржувана ухвала суду першої інстанції як необгрунтована підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ТОВ ЖК "4 Карата" задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д.Поливач
А.М. Стрижеус