20 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10616/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 (головуючий суддя - Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 (суддя Удалова О.Г.)
у справі №910/10616/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"
до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
про стягнення 314 028,73 грн,
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.08.2025 №32.2-01/1942 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10616/24, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,
1. Короткий зміст позовних вимог
2. Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі також ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі також ДП "Адміністрація морських портів України", Підприємство) про стягнення 314 028,73 грн, з яких: 71 873,78 грн 3% річних і 242 154,95 грн втрат від інфляції.
3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем рішень судів у справі №910/7127/19 в частині сплати позивачу грошових коштів, присуджених до стягнення.
4. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
5. У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/7127/19 за позовом ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до ДП "Адміністрація морських портів України" про стягнення збитків.
6. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.12.2019 у справі №910/7127/19 позов задовольнив частково, стягнув з Підприємства на користь Товариства 28 772 376,79 грн збитків, 431 585,69 грн судового збору, 869 881,65 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині позову відмовив.
7. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.02.2020 у справі №910/7127/19 апеляційну скаргу Підприємства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/7127/19 - без змін; судові витрати за розгляд апеляційної скарги поклав на Підприємство; задовольнив заяву Товариства про компенсацію судових витрат; стягнув з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 98 433,31 коп.
8. Верховний Суд постановою від 12.05.2020 у справі №910/7127/19 касаційну скаргу Підприємства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/7127/19 - без змін.
9. Верховний Суд додатковою постановою від 29.09.2020 у справі №910/7127/19 заяву Товариства про розподіл судових витрат задовольнив частково та стягнув з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77 672,53 грн.
10. Загальна сума стягнення з відповідача на користь Товариства у справі №910/7127/19 становить 30 249 949,97 грн.
11. 18.03.2020 Підприємство у добровільному порядку сплатило Товариству 30 172 277,44 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:
- від 18.03.2020 №6164 на суму 28 772 376,79 грн;
- від 18.03.2020 №6165 на суму 968 314,96 грн;
- від 18.03.2020 №6166 на суму 431 585,69 грн.
12. 22.10.2020 відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу 77 672,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2020 №8436.
13. Позивач нарахував і просив Господарський суд міста Києва стягнути з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) 3% річних та інфляційні втрати, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання вказаних вище судових рішень.
14. Так, за розрахунком позивача, з відповідача має бути стягнуто:
- 230 179,01 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 28 772 376,79 грн);
- 68 393,35 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 28 772 376,79 грн);
- 7 746,52 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 968 314,96 грн);
- 2 301,73 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на 968 314,96 грн);
- 3 452,69 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 431 585,69 грн);
- 1 025,90 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на 431 585,69 грн);
- 776,73 грн інфляційних втрат (період нарахування з 29.09.2020 до 22.10.2020 на суму 77 672,53 грн);
- 152,80 грн 3% річних (період нарахування з 29.09.2020 до 22.10.2020 на 77 672,53 грн).
15. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
16. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.02.2025 у справі №910/10616/24, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 15.04.2025, позов задовольнив частково. Стягнув з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот": 64 435,27 грн 3% річних; 242 154,95 грн інфляційних втрат та 3 702,70 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив.
17. Рішення судів мотивовані таким:
- наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення;
- період нарахування 3% річних та інфляційних втрат не повинен включати дні набрання судовими рішеннями законної сили та дні оплати, які були здійснені Підприємством. Відповідно, за арифметично правильним розрахунком суду, розмір 3% річних складає 64 435,27 грн, втрат від інфляції - 242 154,95 грн;
- відсутність при цьому у судових рішеннях розрахункових рахунків, на які слід було перерахувати кошти на виконання рішення суду, не свідчить про неможливість виконання таких рішень, адже відповідач (боржник) не був позбавлений права, якщо мав намір невідкладно здійснити виконання рішень судів, сам звернутися до позивача задля отримання такої інформації;
- оскільки судом установлено, що відповідачем виконано зобов'язання 18.03.2020 та 22.10.2020, то термін прострочення виконання зобов'язання відповідача складає більше 15 днів за неповний березень 2020 року та жовтень 2020 року, а тому нарахування інфляційних втрат за березень та жовтень 2020 року відповідає усталеній судовій практиці та приписам статті 625 ЦК;
- право на звернення до суду позивача виникло 20.03.2020 та 23.10.2020. враховуючи те, що з 12.03.2020 до 30.06.2023 діяв карантин, позов у цій справі подано 28.08.2024, тобто в межах загальної позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК;
- у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, судом розглядалось питання зменшення не 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК, а 96% річних, нарахованих відповідно до умов договору. У справі №910/10616/24 позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів річних в розмірі 3%, передбаченому статтею 625 ЦК, а тому обставини справ №902/417/18 та №910/10616/24 не є подібними, а відповідач безпідставно посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові у справі №902/417/18;
- відповідачем не наведено та документально не підтверджено наявність обставин, які б обумовлювали підстави зменшення 3% річних і втрат від інфляції.
18. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони
19. ДП "Адміністрація морських портів України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
20. ДП "Адміністрація морських портів України" підставою касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПКґ0, зазначаючи що:
- суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених в постановах: (1) від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21), щодо застосування пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК; (2) від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, щодо визначення інфляційних втрат за конкретний місяць, які визначаються з урахуванням індексу інфляції в цьому місяці, тобто величини, яка визначається лише за місяць, і визначення якої за проміжок часу менше, ніж місяць, не існує; (3) від 18.03.2020 у справі №902/417/18, щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК; (4) від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК при невиконанні судового рішення про стягнення коштів;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (застосування приписів частини другої статті 625 ЦК) щодо визначення моменту початку прострочення державними підприємствами грошового зобов'язання, з якого настають юридичні наслідки його прострочення, передбачені частиною другою статті 625 ЦК, з урахуванням норм статті 327 ГПК, частини першої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", частини першої статті 11, частини першої статті 12, пункту 1 частини першої статті 26, частини першої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження";
- суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не встановив обставини, які мають значення для справи та про які ДП "Адміністрація морських портів України" заявляло у своєму відзиві, не дослідив надані підприємством докази та не дав їм належну правову оцінку (пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини четвертої статті 287 ГПК).
21. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням приписів процесуального законодавства.
22. Позиція Верховного Суду
23. Щодо доводів скаржника про формування висновку щодо застосування статті 625 ЦК до спірних правовідносин та неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21.
24. Частина друга статті 509 ЦК передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
25. Статтею 11 ЦК передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
26. Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
27. Стаття 610 ЦК визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
28. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК).
29. Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
30. У постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 Верховний Суд, дійшов наступних правових висновків: "Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.".
31. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
32. Отже, по день фактичного виконання судового рішення, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту набрання судовими рішеннями законної сили.
33. Судами встановлено, що 18.03.2020 Підприємство у добровільному порядку сплатило Товариству 30 172 277,44 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:
- від 18.03.2020 №6164 на суму 28 772 376,79 грн;
- від 18.03.2020 №6165 на суму 968 314,96 грн;
- від 18.03.2020 №6166 на суму 431 585,69 грн.
34. 22.10.2020 відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу 77 672,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2020 №8436.
35. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки в частині 3% річних і втрат від інфляції, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що арифметично правильний розрахунок заявлених до стягнення сум складає 64 435,27 грн 3% річних та 242 154,95 грн втрат від інфляції, у зв'язку з чим, частково задовольнили позовні вимоги.
36. При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованим визначення судами моменту початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах з наступного для після набрання судовими рішеннями законної сили.
37. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, одночасно вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (застосування норм частини другої статті 625 ЦК) щодо визначення моменту початку прострочення державними підприємствами грошового зобов'язання, з якого настають юридичні наслідки його прострочення, передбачені частиною другою статті 625 ЦК з урахуванням норм статті 327 ГПК, частини першої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", частини першої статті 11, частини першої статті 12, пункту 1 частини першої статті 26, частини першої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".
38. При цьому відповідач посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, зокрема:
"93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення",
та вважає, що такі висновки мали бути враховані судами для визначення моменту початку прострочення відповідачем у спірних правовідносинах.
39. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про необхідність врахування наведених висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, оскільки з аналізу змісту вищевказаної постанови вбачається, що предметом спору у справі №686/7081/21 є стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання державою грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду.
40. Отже, у справі №686/7081/21 постало питання застосування норм статті 625 ЦК до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов'язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення.
41. За змістом частини другої статті 2 ЦК одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК). За змістом статті 173 ЦК, у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
42. У свою чергу в справі №910/10616/24 спір виник між юридичною особою приватного права та державним унітарним підприємством. При чому останній не є представником держави у розумінні статті 173 ЦК. Відповідач самостійно відповідає по своїм зобов'язанням, має власні рахунки і не обмежений у виконанні свого обов'язку щодо своєчасного виконання рішення суду шляхом списання коштів з власних рахунків, а не з державного бюджету.
43. Висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, стосуються правовідносин, які виникли щодо стягнення з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, бюджетних коштів за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку збитків, завданих несвоєчасним виконання рішення суду.
44. Вказані правовідносини регулюються статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" згідно з якою виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (абзац 1 частини першої статті 3). Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (абзац 1 частини другої статті 3). Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3).
45. Однак, наведена вище норма не регулює правовідносини, які виникли між сторонами у справі №910/10616/24. Водночас на виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства, за певних умов, поширюються норми статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", які встановлюють, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (частина перша статті 4). У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина друга статті 4). Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2- 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. (частина третя статті 4).
46. Втім те, що за певних умов держава гарантує виконання рішень про стягнення коштів, боржниками за якими є державні підприємства, саме по собі не є підставою для висновку, що до дати виконання рішення суду державою в порядку вищенаведеного Закону, у боржника відсутнє грошове зобов'язання та на нього до повного виконання не розповсюджується регулювання, унормоване у статті 625 ЦК.
47. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішення судів у справі №910/7127/19 виконано не органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів України, за рахунок Державного бюджету України, а безпосередньо ДП "Адміністрація морських портів України" в порядку добровільного виконання судового рішення, а тому посилання відповідача на необхідність застосування положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та змісту зазначеного нормативного акта.
48. Відповідно, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що правовідносини у справі №910/10616/24 є неподібними з правовідносинам у справі №686/7081/21.
49. Щодо доводів скаржника про необхідність обчислення початку періоду прострочення відповідачем виконання рішення суду про стягнення коштів з наступного дня після спливу строку у виконавчому проваджені, встановленого законом, а якщо він не визначений законом, то встановленого державним виконавцем, колегія суддів зазначає таке.
50. У статті 129-1 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
51. Тотожні за змістом положення містяться в статті 18 ГПК, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
52. Відповідно до статті 236 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
53. З системного аналізу вказаних вище статей можна зробити висновок, що обов'язковим є виконання саме рішення суду, а не виконавчого документу, як стверджує відповідач.
54. В абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
55. Отже, саме набрання судовим рішенням законної сили є моментом виникнення обов'язку його виконання.
56. Виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу, що забезпечує реалізацію права на справедливий суд. Реальний захист відновлення порушених суб'єктивних прав позивача може бути забезпечений лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення суду або буде примушений до цього компетентними органами.
57. У національному законодавстві зазначені тези відображені у тому числі в статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
58. Частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, судові накази.
59. Отже, Закон "Про виконавче провадження" регламентує правовідносини, що виникають в межах примусового виконання рішення, коли боржник відмовився від добровільного виконання рішення суду, порушуючи тим самим приписи Конституції України та процесуального законодавства. Саме для примусового виконання рішення має бути отримано судовий наказ, який звертається до примусового виконання у визначений спосіб.
60. Однак, з цього не висновується, що обов'язок виконання рішення суду для зобов'язаної сторони виникає виключно після отримання виконавчого документу, або пред'явлення його до примусового виконання. Більше того, в разі ухилення від добровільного виконання рішення, законом передбачена відповідальність, яка полягає у тому числі у збільшені витрат боржника на сплату виконавчого збору та інших негативних для боржника наслідках. Таким чином, держава стимулює виконання рішення суду в добровільному порядку.
61. Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що моментом виникнення обов'язку зобов'язаної сторони виконати рішення суду є саме набрання таким рішенням законної сили, а не відкриття виконавчого провадження, як стверджує відповідач. Відповідно, прострочка виконання рішення суду виникає на наступний день після набрання сили таким рішенням.
62. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат з відповідача, розрахувавши такі суми з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
63. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18.
64. В касаційній скарзі відповідач стверджує, що судами попередніх інстанцій не було застосовано висновку, викладеного у наведених вище постановах Верховного Суду, а саме:
"Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць".
65. Щодо наведених доводів колегія суддів зазначає таке.
66. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
67. Суд виходить з того, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
68. У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд зазначила таке:
38. У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
38.1. Об'єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз'яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
38.2. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
39. З огляду на правові висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 25 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами позивача за змістом пункту 12 описової частини цієї постанови та вбачає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
69. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 03.07.2019 у справі №127/2209/18, від 10.11.2021 у справі №825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
70. З огляду на викладене, враховуючи, що у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд, фактично відступила від висновку Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, зазначивши про можливість нарахування інфляційних втрат за неповний місяць, коли прострочення в такому місяці складає більше 15 днів, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування інфляційних втрат у справі №910/10616/24 за березень та жовтень 2020 року відповідає актуальній судовій практиці та приписам статті 625 ЦК.
71. Щодо доводів про безпідставну відмову судів зменшити 3% річних та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
72. Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач заявив клопотання про зменшення 3% річних та втрат від інфляції до 0,001%, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, де Суд зазначив, що за певних умов суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК.
73. Однак у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, судом розглядалось питання зменшення не 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК, а 96% річних, нарахованих відповідно до умов договору. У справі №910/10616/24 позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів річних в розмірі 3%, передбаченому статтею 625 ЦК, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обставини справ №902/417/18 та №910/10616/24 не є подібними, а відповідач безпідставно посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові у справі №902/417/18.
74. Водночас, апеляційний суд врахував, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення розміру інфляційних втрат.
75. Також колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 було сформовано наступний висновок:
"З огляду на наведені у цій постанові висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом".
76. Отже, зазначені скаржником доводи колегія суддів вважає безпідставними.
77. Щодо доводів про безпідставне незастосування судами наслідків спливу позовної давності.
78. Підставою касаційного оскарження відповідач також вказав те, що оскаржувані рішення судами першої та апеляційної інстанції ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК та прийнятті помилкових висновків, що строк позовної давності не минув, без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі 27/55(914/4078/21). Скаржник вважає, що ураховуючи конструкцію норм пункту 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК "строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину" можна зробити логічний висновок, що продовження не є ні перериванням, ні зупиненням, а тому строк позовної давності обраховується у звичайному порядку, а от якщо завершення такого строку відбувається в період дії карантину, то строк, який завершився продовжується і продовжується виключно на період карантину і після закінчення карантину такий строк не відновлюється і не рахується спочатку.
79. Колегія суддів не вважає зазначені доводи скаржника слушними, з огляду на таке.
80. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 викладені наступні висновки щодо питання перебігу позовної давності:
"83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).".
81. Вирішуючи спір у справі №910/10616/24, суди встановили, що право на звернення до суду в позивача виникло 20.03.2020 та 23.10.2020. Відповідно, станом на 02.04.2020 позовна давність не спливла.
82. Ураховуючи зазначені обставини та наведені висновки Великої Палати Верховного Суду колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поданий позивачем 28.08.2024 позов є таким, що пред'явлений в межах загальної позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК.
83. Отже, наведені скаржником доводи про неправильне застосування норм матеріального права щодо визначення моменту спливу позовної давності не знайшли підтвердження.
84. Інші доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій поверхнево підійшли до розгляду справи, не дослідили належним чином правової природи спірних правовідносин, їх правового регулювання та фактичних обставин, не дослідили надані відповідачем докази, не перевірили факт відсутності у відповідача реальної можливості виконати судові рішення та моменту виникнення цієї можливості, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та детальну оцінку істотним доводам та запереченням сторін. Водночас наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з установленими обставинами справи та направлені на переоцінку таких обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.
85. Відтак доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не підтвердились.
86. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судового збору
87. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
88. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).
89. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
90. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.
2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
О.А. Кролевець