ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/648/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Приватного підприємства "Демсей" - Петровський Д.О.,
від Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради - Миськів С.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025, прийняте суддею Ковалем С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 23.04.2025,
у справі №915/648/24
за позовом: Приватного підприємства "Демсей"
до відповідача: Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради
про стягнення 2 787 660 грн
У травні 2024 р. Приватне підприємство "Демсей" звернулося з позовом до Управління будівництва та ремонтів Южноукраїнської міської ради (на теперішній час - Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради), в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 2787660 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором №48-03/24 від 12.03.2024 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 04.06.2024 відкрито провадження у справі №915/648/24.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/648/24 (суддя Коваль С.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Управління будівництва та ремонтів Южноукраїнської міської ради на користь Приватного підприємства "Демсей" грошові кошти у сумі 2787660 грн, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 41814,90 грн.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором №48-03/24 від 12.03.2024 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" зобов'язань в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості виконаних Приватним підприємством "Демсей" робіт вартістю 2787660 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/648/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що договір №48-03/24 від 12.03.2024 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" не виконувався у зв'язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування, внаслідок чого він був розірваний за згодою сторін, а позивач, в свою чергу, підтвердив відсутність у нього майнових (грошових) претензій до відповідача, що свідчить про недостовірність відомостей, внесених Приватним підприємством "Демсей" до акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-З), які зі сторони відповідача не підписані. Крім того, скаржник стверджує про те, що наявний у матеріалах справи висновок експерта №СЕ-19/115-24/14292-БТ від 19.08.2024 не є належним доказом виконання позивачем робіт на підставі вищенаведеного договору, а також про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи безпідставно було проігноровано клопотання Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради №657 від 27.09.2024 про долучення доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 02.06.2025 (вх.№1844/25/Д1 від 03.06.2025) Приватне підприємство "Демсей" зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/648/24, посилаючись на те, що у період з 12.03.2024 по 31.03.2024 позивач у повному обсязі виконав роботи за договором №48-03/24 від 12.03.2024 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" і ці роботи за обсягами, видами та вартістю відрізняються від робіт, які були виконані раніше на підставі іншого договору, а відтак, за твердженням позивача, відповідач безпідставно ухилився від прийняття вказаних робіт та їх оплати.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 19.05.2025 у справі №915/648/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 09.06.2025 призначено дану справу до розгляду на 02.07.2025 об 11:00.
30.06.2025 до суду апеляційної інстанції від Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради надійшло клопотання б/н від 30.06.2025 (вх.№1844/25/Д5 від 30.06.2025) про відкладення розгляду справи №915/648/24.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/648/24 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану; задоволено клопотання Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради б/н від 30.06.2025 (вх.№1844/25/Д5 від 30.06.2025) про відкладення розгляду справи №915/648/24 та відкладено розгляд останньої на 20.08.2025 о 12:00.
У судовому засіданні 20.08.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради підтримав апеляційну скаргу; представник Приватного підприємства "Демсей" висловив заперечення проти її задоволення.
Протокольними ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 відмовлено у задоволенні клопотань Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради про призначення судової будівельно-технічної експертизи б/н від 02.06.2025 (вх.№2331/25 від 02.06.2025) та б/н від 13.06.2025 (вх.№2513/25 від 13.06.2025) про зупинення провадження.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
12.03.2024 між Управлінням будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради ("Замовник") та Приватним підприємством "Демсей" ("Генпідрядник") укладено договір №48-03/24 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" (далі - договір №48-03/24 від 12.03.2024), за умовами пункту 1.1 якого Замовник доручає, а Генпідрядник забезпечує своїми силами і засобами та на свій ризик виконати роботи по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015 - 45453000-7 Капітальний ремонт та реставрація".
Відповідно до пункту 1.2 договору №48-03/24 від 12.03.2024 до договору додаються: додаток №1 - розрахунок договірної ціни та графік виконання робіт та додаток №2 - графік виконання робіт, що є невід'ємними частинами договору.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору №48-03/24 від 12.03.2024 склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання Генпідряднику, визначені проектно-кошторисною документацією. Склад та обсяги робіт можуть бути переглянуті в процесі здійснення капітального ремонту у разі внесення змін до проектної документації у порядку, зазначеному у пункті 53 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 №668 (зі змінами та доповненнями).
В силу пунктів 2.1-2.3 договору №48-03/24 від 12.03.2024 початок робіт, зазначених у пункті 1.1 договору, визначається календарним графіком виконання робіт (додаток №2), який є невід'ємною частиною договору, але не раніше 7 календарних днів з дня виконання Замовником зобов'язань щодо: передачі проектної документації; передачі дозвільної документації; надання будівельного майданчика та/або фронту робіт. Закінчення виконання робіт: до 01.05.2024. Одночасно із остаточним завершенням робіт (наданням Замовнику на розгляд та підпис останнього акту виконаних робіт) Генпідрядник зобов'язаний передати Замовнику всю виконавчу документацію по об'єкту, що оформлюється відповідним актом приймання-передачі. Генпідрядник може забезпечити дострокове завершення виконання робіт і здачу їх Замовнику.
Договірна ціна, визначена цим договором, є твердою, розраховується відповідно до кошторисних норм України "Настанова з визначення вартості будівництва" згідно з наказом Мінрегіону від 01.11.2021 №281 і складає 2787660 грн, у тому числі ПДВ - 464610 грн. Бюджетні зобов'язання та інші зобов'язання Замовника по даному договору виникають у разі наявності бюджетних призначень на відповідний рік, а бюджетні фінансові зобов'язання - в межах фактичних надходжень коштів на реєстраційний рахунок Замовника (пункт 3.1 договору №48-03/24 від 12.03.2024).
Положеннями пунктів 12.1-12.3 договору №48-03/24 від 12.03.2024 передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються із урахуванням положень Загальних умов на підставі акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) (далі - акт) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) (далі - довідка). Генпідрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, готує акт і довідку і подає їх разом з виконавчою документацією для підписання Замовнику. Замовник підписує подані Генпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт або обґрунтовує причини відмови їх підписання протягом 7 календарних днів.
За умовами пунктів 12.4, 12.6 договору №48-03/24 від 12.03.2024 вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, визначається в межах вартості робіт, передбачених твердою договірною ціною, із урахуванням виконаних обсягів робіт та їх вартості за одиницю виміру. Замовник здійснює оплату виконаних робіт за договором після підписання акту та довідки, при наявності бюджетного фінансування. Всі виплати здійснюються після отримання Замовником відповідних бюджетних призначень.
Позивачем складено акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2024 року (форма КБ-2в) і довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2024 року (форма КБ-3) на загальну суму 2787660 грн, які супровідним листом №12 від 03.04.2024 були надіслані відповідачеві для підписання.
Листом №236 від 12.04.2024, наданим за результатами опрацювання вищенаведеного звернення, відповідач повідомив Приватне підприємство "Демсей", зокрема, про те, що Південноукраїнською міською радою не було виділено коштів на фінансування робіт за договором №48-03/24 від 12.03.2024.
Надіслані відповідачеві акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2024 року (форма КБ-2в) і довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2024 року (форма КБ-3) зі сторони Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради не підписані.
01.04.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої у зв'язку з відсутністю фінансування на виконання робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонті реставрація" на підставі частини першої статті 651 Цивільного кодексу України за взаємною згодою розірвано договір №48-03/24 від 12.03.2024.
В адресованій відповідачеві вимозі б/н та б/д, яка отримана останнім 16.05.2024, Приватне підприємство "Демсей" просило у семиденний строк погасити заборгованість за договором №48-03/24 від 12.03.2024.
У матеріалах справи також містяться копії:
-робочого проекту "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів в м. Южноукраїнську Миколаївської області (коригування)", датованого 2023 роком;
-позитивного експертного звіту №206/23 від 28.11.2023 за робочим проектом Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів в м. Южноукраїнську Миколаївської області (коригування)" з додатком до нього;
-дефектного акту по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно з ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" від 12.03.2024;
-договору №78-07/23 від 18.07.2023 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області (коригування), згідно ДК 021:2015 - 45453000-7 Капітальний ремонт та реставрація", укладеного між Управлінням будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради та Приватним підприємством "Демсей", разом з додатками, додатковою угодою №2 від 20.12.2023, актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2023 року (форма КБ-2в) і довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2023 року (форма КБ-3);
-висновку експерта №СЕ19/115-24/14292-БТ від 19.08.2024, складеного Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на замовлення Приватного підприємства "Демсей";
-відомості про погодні умови у березні місяці 2024 року.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №48-03/24 від 12.03.2024 у сумі 2787660 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором №48-03/24 від 12.03.2024 зобов'язань в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості виконаних Приватним підприємством "Демсей" робіт вартістю 2787660 грн.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини другої статті 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Положеннями статті 875 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
В силу частини першої статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною четвертою статті 879 Цивільного кодексу України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Сторонами у договорі №48-03/24 від 12.03.2024 узгоджено, що Замовник здійснює оплату виконаних робіт за договором після підписання акту та довідки, при наявності бюджетного фінансування. Всі виплати здійснюються після отримання Замовником відповідних бюджетних призначень.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок)
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 23.10.2019 у справі №922/3013/18).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Колегія суддів вбачає, що Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі робіт за договором №48-03/24 від 12.03.2024, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначених робіт в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
Частина перша статті 23 Бюджетного кодексу України встановлює загальне правило, згідно з яким будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Наведеною в частині першій статті 23 Бюджетного кодексу України умовою здійснення бюджетного зобов'язання та платежів з бюджету законодавець встановив особливості розрахунків бюджетними коштами - за наявності відповідного бюджетного призначення. Наслідки недотримання цієї вимоги визначені Бюджетним кодексом України та передбачають недійсність як розміщеного замовлення, так і договору, укладеного протягом бюджетного періоду, якщо розпорядником бюджетних коштів за цими замовленням та договором взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень.
В силу частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України, яка кореспондує наведеним положенням частини першої статті 23 цього Кодексу, розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Тобто норми статті 23 та частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України, які перебувають у системному взаємозв'язку, встановлюють вимогу до умов розміщення закупівлі та умов договору, що планується для укладення за результатами цієї процедури, а саме: здійснення бюджетного зобов'язання та платежів з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Така вимога законодавця закладає основи розрахунків у правовідносинах із публічної закупівлі товарів (робіт/послуг) за відповідним договором.
Поряд з цим, визначена у договорі умова про здійснення оплати виконаних робіт при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень є такою, що суперечить правилам погодження умов щодо розрахунків за угодами зазначеної категорії, чим обумовлює недійсність договору за частиною третьою статті 48 Бюджетного кодексу України.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.03.2024 у справі №916/1621/22.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та сторонами до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що укладення договору №48-03/24 від 12.03.2024 відбулося за наявності відповідних бюджетних асигнувань (зокрема, у зв'язку з прийняттям рішення про виділення бюджетних коштів чи про визначення розмірів бюджетних призначень для укладання та виконання цього договору тощо).
Згідно з положеннями частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правочин є нікчемним з моменту його вчинення (ab initio) незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Крім того, нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.
Таким чином, з огляду на укладення договору №48-03/24 від 12.03.2024 без відповідних бюджетних асигнувань, тобто всупереч вимогам бюджетного законодавства (зокрема, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України), у зв'язку з чим на нього поширюються правила недійсності, визначені частиною третьою статті 48 Бюджетного кодексу України, які безпосередньо встановлюють недійсність такого договору, тобто вказують на його нікчемність (недійсність якого прямо встановлена законом) і при цьому закон не вимагає визнання такого правочину недійсним, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про нікчемність зазначеного правочину, на підставі якого позивачем заявлена до стягнення заборгованість в межах даної справи, з моменту його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює задоволення позову у цій справі.
Аналогічний правовий висновок про нікчемність договору, укладеного за відсутності бюджетних асигнувань, міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі №916/1621/22.
Стосовно доводів апелянта про безпідставність неврахування місцевим господарським судом доказів, доданих до клопотання Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради №657 від 27.09.2024, колегія суддів зазначає наступне.
За умовами частин другої-четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, зі змісту вищенаведених положень процесуального закону вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому необхідно враховувати, що чинний Господарський процесуальний кодекс України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи.
Реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справі перебуває у тісному зв'язку зі стадіями судового провадження і пов'язана з перебігом процесуальних строків.
Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, що направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених процесуальним законодавством часових рамках.
Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства. Процесуальні строки, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків, оскільки з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
За умовами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.
Відтак поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк.
Системний аналіз положень частини восьмої статті 80 та частини другої статті 232 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів):
1) без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або
2) залишення такого клопотання без задоволення, - суд долучає відповідні докази до матеріалів справи, проте не приймає їх до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу. Чинним процесуальним законом не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), поданих із пропуском строку, встановленого судом, тому правових підстав для їх повернення відповідному учаснику справи суд не має.
Таким чином, докази, додані відповідачем до клопотання №657 від 27.09.2024, правомірно не були враховані судом першої інстанції, оскільки вони подані Управлінням будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради з пропуском встановленого процесуальним законом строку на подання доказів та без клопотання про поновлення такого строку.
З аналогічних підстав апеляційним господарським судом не враховується і висновок експерта №СЕ19/115-24/14292-БТ від 19.08.2024, який наданий Приватним підприємством "Демсей" до Господарського суду Миколаївської області без порушення питання про поновлення позивачеві строку на подання цього доказу.
При наданні оцінки доводам позивача про виконання ним робіт за договором №48-03/24 від 12.03.2024 і твердженням відповідача про те, що роботи, вартість яких заявлена до стягнення в межах цієї справи, підлягали виконанню на підставі договору №78-07/23 від 18.07.2023, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи локальних кошторисів на будівельні роботи за договорами №48-03/24 від 12.03.2024 та №78-07/23 від 18.07.2023, будівельні роботи за договором №48-03/24 від 12.03.2024, вартість яких заявлена до стягнення у даній справі, за обсягами та видами робіт включають у себе будівельні роботи, які мали виконуватись на підставі договору №78-07/23 від 18.07.2023, що безпідставно не враховано місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Зокрема, розділ 1.3 "Встановлення дорожних знаків та нанесення дорожньої розмітки" кошторису до договору №48-03/24 від 12.03.2024 відповідає розділу 2 "Встановлення дорожних знаків та нанесення дорожньої розмітки" кошторису до договору №78-07/23 від 18.07.2023 (в частині наступних робіт: установлення 100 штук дорожніх знаків на металевих стояках; кріплення 100 штук шляхових знаків; установлення металевих стояків з ідентичними характеристиками; улаштування горизонтальної дорожньої розмітки однакової довжини та скляних кульок), а розділ 2 "З'їзди" кошторису до договору №48-03/24 від 12.03.2024 відповідає розділу 3 "Улаштування з'їздів" кошторису до договору №78-07/23 від 18.07.2023 (в частині наступних робіт: знімання асфальтобетонних покриттів доріг площею 1000 кв.м за допомогою машин для холодного фрезерування однакових характеристик; перевезення сміття до 15 км; розливання 1 т в'яжучих матеріалів (0,5 л/кв.м); улаштування 100 т вирівнювального шару з асфальтобетонної суміші із застосуванням укладальників асфальтобетону; улаштування 1000 кв.м покриття з гарячих асфальтобетонних сумішей).
Крім того, колегією суддів враховується, що відповідно до узгоджених сторонами умов договору №48-03/24 від 12.03.2024 виконанню робіт за цим договором повинно передувати, зокрема, передання позивачеві будівельного майданчика та/або фронту робіт, які передбачають необхідність залучення важної будівельної техніки та перекриття на істотний проміжок часу проїжджої частини автомобільної дороги. Однак, докази передачі позивачеві будівельного майданчика/фронту робіт у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів також зазначає про відсутність у матеріалах справи первинних документів, які б підтверджували придбання позивачем за власний рахунок матеріалів в обсязі, достатньому для виконання робіт за договором №48-03/24 від 12.03.2024.
З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд не вбачає наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором №48-03/24 від 12.03.2024.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/648/24 не відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з порушенням норм матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський визнав встановленими, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Приватне підприємство "Демсей". При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що апеляційна скарга була подана відповідачем у електронній формі з використанням системи "Електронний суд", внаслідок чого вказаний збір підлягає стягненню з Приватного підприємства "Демсей" на користь Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, визначеного частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради задовольнити.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/648/24 скасувати.
У задоволенні позову Приватного підприємства "Демсей" до Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради відмовити.
Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Демсей".
Стягнути з Приватного підприємства "Демсей" на користь Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради 50177,88 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.08.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук