19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 757/19782/23-ц
провадження № 61-12965св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне управління справами,
треті особи: Національний комплекс «Експоцентр України», Київська міська рада,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року у складі судді Шевченко Т.М.та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів:Желепи О.В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного управління справами(далі - ДУС), треті особи: Національний комплекс «Експоцентр України»(далі - НК «Експоцентр України»), Київська міська рада, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову посилався на те, що на підставі наказу від 24 квітня 2002 року № 99к він був прийнятий на роботу до НК «Експоцентр України», у зв'язку з чим йому була надана кімната для проживання в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2008 році НК «Експоцентр України» прийнято рішення про переселення мешканців гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 , у гуртожиток, що розміщений за адресою: АДРЕСА_2 , де позивач зареєструвався у кімнаті АДРЕСА_3 .
Враховуючи сімейні обставини, зокрема одруження 13 червня 2014 року, у 2014 році позивачу було виділено іншу кімнату - № НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку, в якій він був зареєстрований 21 січня 2014 року.
У подальшому, рішенням Київської міської ради від 03 вересня 2015 року № 944/1808 «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві» АДРЕСА_4 перейменовано на АДРЕСА_4.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилася донька ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4
17 квітня 2019 року між позивачем та НК «Експоцентр України» було укладено договір № 20/19-Г найму жилого приміщення в гуртожитку на підставі ордеру № 32 від 02 серпня 2017 року, на підставі якого позивачу та членам його сім'ї надана у користування кімната № НОМЕР_1 , площею 20,2 кв. м, у гуртожитку, у якій станом на сьогодні він проживає разом з сім'єю.
05 грудня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до ДУС з проханням про передачу гуртожитку з державної власності у комунальну, проте листом від 19 грудня 2022 року відповідач повідомив про відсутність правових підстав для вирішення порушеного питання, оскільки згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 16 червня 1995 року № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України» органам виконавчої служби заборонено передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває в державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.
На думку позивача, вказані посилання відповідача є неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси щодо приватизації кімнат його мешканцями.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд:
визнати протиправною бездіяльність ДУС щодо ненадання дозволу на передачу гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , у власність територіальної громади м. Києва для подальшої приватизації кімнат його мешканцями;
зобов'язати ДУС видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , у власність територіальної громади м. Києва для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що НК «Експоцентр України» є національним закладом культури загальнодержавного значення, що не підлягаєприватизації, а спірний гуртожиток входить до цілісного майнового комплексу закладу культури, що не спростовано позивачем. Тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України у взаємозв'язку зі встановленими обставинами справи, суд вважав позовні вимоги необґрунтованими.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18 вересня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанційсудові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
28 жовтня 2024 року від ДУС до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
20 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1999 року № 1801 на базі національного виставкового центру України та Палацу мистецтв «Український Дім» при Кабінеті Міністрів України утворено НК «Експоцентр України», який відповідно до Указу Президента України від 23 лютого 2000 року № 278 «Про Державне управління справами» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2000 року № 165 передано в управління ДУС.
НК «Експоцентр України» є закладом культури загальнодержавного значення згідно з переліком закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня, затвердженого наказом Міністерства культури України від 17 червня 2016 року № 450, і має статус національного.
Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_2 працює в НК «Експоцентр України» з 24 квітня 2002 року.
На підставі наказу НК «Експоцентр України» від 02 серпня 2017 року позивачу видано ордер № 32 на жилу площу в гуртожитку по АДРЕСА_5 ; склад сім'ї за ордером 4 особи: позивач, дружина позивача та двоє дітей.
Відповідно до договору найму жилого приміщення в гуртожитку № 20/19-Г від 17 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та НК «Експоцентр України», позивачу та членам його сім'ї надано у користування жиле приміщення № 44, площею 20,2 кв. м, у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 .
Вказане жиле приміщення надано ОСОБА_2 на підставі ордеру та цього договору.
Згідно з довідкою НК «Експоцентр України» від 03 травня 2023 року № 11/23677/1 ОСОБА_2 дійсно працює в НК «Експоцентр України», проживає та зареєстрований у кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку НК «Експоцентр України» за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 листопада 2009 року № 914 гуртожиток включено до Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Голосіївському районі м. Києва, який затверджено розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 жовтня 2007 року № 1289.
Гуртожиток як об'єкт житлової нерухомості зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 грудня 2016 року на праві державної власності за ДУС.
30 грудня 2016 року за НК «Експоцентр України» зареєстровано право оперативного управління гуртожитком, який перебуває на балансі НК «Експоцентр України».
НК «Експоцентр України», як національний заклад культури, належить до об?єктів державної власності, що не підлягають приватизації, а спірний гуртожиток входить до цілісного майнового комплексу зазначеного закладу культури.
05 грудня 2022 року ОСОБА_2 звертався до генерального директора НК «Експоцентр України» про вжиття відповідних заходів щодо передачі відповідного гуртожитку з державної власності у комунальну власність.
У відповідь на вказане звернення, листом від 21 грудня 2022 року № 11/23544/3 НК «Експоцентр України» повідомило позивача про те, що ним, на виконання вимог Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проведена робота з Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією щодо вивчення питань передачі гуртожитку у комунальну власність. Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація листом від 12 червня 2017 року № 100-08/ко, зокрема повідомила, що рішення про передачу гуртожитків у власність територіальної громади приймає орган, уповноважений управляти державним майном. НК «Експоцентр України» звернувся з листом до ДУС, в управлінні якого перебуває комплекс, з проханням прийняти рішення про передачу гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 у власність територіальної громади міста Києва. ДУС листами від 12 липня 2017 року № 01-19/10/1379, від 01 грудня 2022 року № р.в.с.01-1625 повідомило, що немає правових підстав для вирішення порушеного питання, оскільки відповідно до статті 2 Указу Президента України від 16 червня 1995 року № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України» органам виконавчої влади заборонено передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває в державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.
11 листопада 2022 року № 02-11/73 НК «Експоцентр України» зверталося до ДУС з листом, у якому просило розглянути питання щодо передачі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 з балансу НК «Експоцентр України» іншому підприємству в сфері управління ДУС або відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків» прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади м. Києва.
Листом від 01 грудня 2022 року № р.в.с.01-1625 ДУС повідомило НК «Експоцентр України» про відсутність правових підстав для вирішення вказаного питання з посиланням на положення статті 2 Указу Президента України від 16 червня 1995 року № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України».
05 грудня 2022 року ОСОБА_2 також звертався до ДУС з проханням прийняти рішення про передачу гуртожитку з державної власності в комунальну власність.
Листом від 19 грудня 2022 року № р.в.с.01-1774 ДУС повідомило позивача про відсутність правових підстав для вирішення порушеного позивачем питання з посиланням на положення статті 2 Указу Президента України від 16 червня 1995 року № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив визнати протиправною бездіяльність ДУС щодо ненадання дозволу на передачу гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , у власність територіальної громади м. Києва для подальшої приватизації кімнат його мешканцями, а також зобов'язати ДУС видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі цього гуртожитку у власність територіальної громади м. Києва для подальшої приватизації кімнат.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна визначено Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Відповідно до статті 4-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» об'єктами передачі згідно з цим Законом є:
цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), їх структурних підрозділів;
нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), об'єкти незавершеного будівництва);
інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
об'єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об'єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Таким чином, вказаний закон розмежовує поняття об'єктівпередачі, як «гуртожиток» та «цілісні майнові комплекси».
Ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»).
За змістом статті 41 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об'єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Рішення щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.
Таким чином, орган управління майном наділений повноваженнями управляти об?єктами державної власності та погоджувати передачу відповідного об?єкту державної власності в комунальну власність, тобто наділений дискреційними повноваженнями щодо управління об?єктами державної власності.
Пунктом 2 Указу Президента України від 16 червня 1995 року № 451/95 «Про Положення про національний заклад (установу) України» встановлено, що органам виконавчої влади заборонено передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває в державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.
Разом із цим, частиною п'ятоюстатті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що ознакою об'єктів державної і комунальної власності, які унеможливлюють їх приватизацію, є їх відношення до об'єктів соціально-культурного призначення, що забезпечують задоволення відповідних потреб суспільства, які не можуть бути повністю задоволені підприємствами, що перебувають у приватній власності, зокрема національні заклади культури.
НК «Експоцентр України» включено до Переліку закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня, затвердженого наказом Міністерства культури України від 17 червня 2016 року № 450, має статус національного.
Установивши, що НК «Експоцентр України», як національний заклад культури, належить до об?єктів державної власності, що не підлягає приватизації, а спірний гуртожиток входить до цілісного майнового комплексу вказаного закладу культури, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов