19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 689/22/25
провадження № 61-5796св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року у складі судді Шевчик О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2025 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Костенка А. М., П'єнти І. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував у близьких стосунках з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .
Відносини між сторонами не склались, позивач не спілкується з відповідачкою з квітня 2014 року. Син з матір'ю спілкується іноді за допомогою соціальної мережі. ОСОБА_2 , при відсутності заперечень чи перешкод у спілкуванні з дитиною з його боку, свідомо ухиляється від своїх обов'язків по вихованню сина, не цікавиться його навчанням, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги не надає. У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідачка добровільно залишила дитину, тобто свідомо самоусунулася від своїх батьківських обов'язків.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина. Натомість суд встановив, що ОСОБА_2 спілкується з сином, цікавиться його життям, навчанням та іншими питаннями, пов'язаними з дитиною, а відтак бере участь у вихованні дитини.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішенняЯрмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 рокута постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
22 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26 жовтня 2016 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували.
Відповідно до довідки Розсошанської сільської ради № 289 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та спільно проживає з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за вказаною адресою.
Згідно з довідкою Михайлівського ліцею Розсошанської сільської ради № 75 від 30 липня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 7-му класі ліцею. Батько ОСОБА_1 є єдиним законним представником учня у питаннях, що стосуються його навчання, виховання та відвідування школи. За період з 2017 року по 2024 рік мати ОСОБА_2 жодного разу не з'являлась в навчальному закладі і не виявляла зацікавленості у навчанні та вихованні дитини. Усі питання, що стосуються навчального процесу, вирішувалися виключно за участі батька.
Згідно з висновком органу опіки і піклування Розсошанської сільської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області № 1 від 07 лютого 2025 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина третя статті 155 СК України).
У відповідності до положень статей 150, 157 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Правові наслідки позбавлення батьківських прав зазначені у статті 166 СК України.
Частиною першою вказаної статті встановлено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, урахувавши те, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітнього сина, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Крім цього, під час розгляду справи було заслухано малолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що мама приїжджала приблизно 10 місяців тому з-за кордону та брала його до себе на тиждень, а також зазначив, що періодично спілкується з нею по телефону. При цьому пред'явив суду останні переписки з матір'ю.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно прийняли до уваги, що мати не втратила інтересу до дитини та зацікавлена у прийнятті участі в житті сина, бажає подальшого спілкування, цікавиться його життям, навчанням та іншими питаннями, а відтак бере участь у вихованні дитини.
Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодились з висновком органу опіки і піклування Розсошанської сільської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від № 1 від 07 лютого 2025 року, зазначивши, що він не є достатньо обґрунтованим, оскільки не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які свідчили б про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров'ю та психічному розвитку. Крім цього, висновок не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків та не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заява відповідачки, в якій вона визнає позов та не заперечує проти позбавлення батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки не відповідає інтересам дитини.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов