19 серпня 2025року
м. Київ
справа № 761/41948/21
провадження № 61-15006св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та встановлення порядку користування нерухомим майном,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод та встановлення порядку користування нерухомим майном.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 28 травня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2018 року у справі 752/3057/18.
Сторонами було набуте нерухоме майно на праві спільної часткової власності з визначенням часток кожного з них у праві власності, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_3 - 41/100, ОСОБА_2 - 59/100), квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (по ).
Зазначає, що після розірвання шлюбу відповідач систематично вчиняє дії, які перешкоджають позивачці користуватися квартирами. Питання щодо встановлення порядку користування вказаними житловими приміщеннями, відповідно до часток у праві спільної часткової власності, в позасудовому порядку вирішити неможливо.
Квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складається з однієї житлової кімнати площею 23,6 кв.м, кухні площею 11,9 кв.м, вбиральні площею 4,9 кв.м, коридору площею 5,0 кв.м, балкону площею 0,7 кв.м, тераси площею 3,2 кв.м. Загальна площа квартири становить 49,3 кв.м, з яких 23,6 кв.м - житлова.
Вважає, що відповідно до розміру часток у вказаній квартирі сторони мають право на виділення у користування: ОСОБА_3 - 9,7 кв.м житлової кімнати площею 23,6 кв.м, що відповідає 41/100 частки у праві спільної часткової власності; ОСОБА_2 - 13,9 кв.м житлової кімнати площею 23,6 кв.м, що відповідає 59/100 частки у праві спільної часткової власності.
Квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , складається з двох кімнат площею 15,2 кв.м та 17,4 кв.м, кухні площею 11,5 кв.м, вбиральні площею 1,6 кв.м, ванної кімнати площею 3,9 кв.м, коридору площею 11,0 кв.м, балкону площею 1,5 кв.м. Загальна площа квартири становить 62,1 кв.м, з яких 32,6 кв.м - житлова.
Враховуючи, що розмір часток сторін у спільній частковій власності квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є рівним, позивачка вважає, що вона має право на надання їй у користування частини квартири в загальному розмірі 31,05 кв.м.
Оскільки загальна площа квартири включає в себе місця загального користування (кухня, коридор, ванна кімната, вбиральня), то, на думку позивачки, такі місця необхідно залишити у спільному користуванні.
На підставі викладеного, позивачка просила суд:
1) усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати комплект ключів від квартири ОСОБА_3 ;
2) встановити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином:
- виділити у користування ОСОБА_3 9,7 кв.м площі кімнати, визначеної на плані технічного паспорту квартири як приміщення № 2 (23,6 кв.м), що відповідає 41/100 частки у праві спільної часткової власності;
- виділити у користування ОСОБА_2 13,9 кв.м площі кімнати, визначеної на плані технічного паспорту квартири як приміщення № 2 (23,6 кв.м), що відповідає 59/100 частки у праві спільної часткової власності;
- у загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити: кухню площею 11,9 кв.м, вбиральню площею 4,9 кв.м, коридор площею 5,0 кв.м, балкон площею 0,7 кв.м, терасу площею 3,2 кв.м;
3) усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати комплект ключів від квартири ОСОБА_3 ;
4) встановити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 наступним чином:
- виділити у користування ОСОБА_3 житлову кімнату 17,4 кв.м, визначену на плані технічного паспорту квартири як приміщення № 3 з балконом;
- виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату 15,2 кв.м, визначену на плані технічного паспорту квартири як приміщення № 2 ;
- у загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити: кухню площею 11,5 кв.м, вбиральню площею 1,6 кв.м, ванну кімнату площею 3,9 кв.м, коридор площею 11,0 кв.м, балкон площею 1,5 кв.м;
5) зобов'язати ОСОБА_2 утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення у ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирами за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та встановлення порядку користування квартирами задоволено частково.
Усунуто перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати комплект ключів від цієї квартири ОСОБА_3 .
Встановлено порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , наступним чином:
- виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату 17,4 кв.м, визначену на плані технічного паспорту квартири як приміщення № 3 з балконом, на який є вихід з цієї кімнати;
- виділено у користування ОСОБА_2 житлову кімнату 15,2 кв.м, визначену на плані технічного паспорту квартири як приміщення № 2 ;
- у загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено: кухню площею 11,5 кв.м., вбиральню (сполучену) площею 1,6 кв.м., ванну кімнату площею 3,9 кв.м., коридор площею 11,0 кв.м., балкон площею 1,5 кв.м.
В іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов,суд першої інстанції виходив з того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якої позивачка просить усунути перешкоди в користуванні та встановити порядок користування, складається з однієї жилої кімнати площею 23,6 кв.м. та використовується відповідачем для його проживання, а тому неможливо встановити порядок користування однієї жилої кімнати між сторонами.
При цьому суд врахував, що відповідач має неповнолітню дитину, яка проживає разом із ним у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 ,
Разом з тим, враховуючи розмір житлової площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також приймаючи до уваги, що кожна з кімнат є ізольованою та їх площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, при цьому запропонований позивачкою варіант користування цією квартирою № 181 не буде порушувати їх права як співвласників, які самостійно його погодити не мають можливості, суддійшов висновку, що позов у даній частині вимог є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі заявник просив рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог 1, 2, 5 змінити шляхом зміни мотивувальної частини рішення у частині встановлених обставин та підстав відмови у задоволенні позовних вимог у редакції даної апеляційної скарги; у частині позовних вимог 3, 4 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та недоведеності.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_4 у задоволенні позову у частині щодо квартири АДРЕСА_6 (позовні вимоги № 1, 2) та щодо вимоги № 5, проте допустив помилки щодо обґрунтування підстав для такої відмови, оскільки позивачці слід було відмовити з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Стверджував, що він не перешкоджає позивачці у користуванні спірними квартирами.
Позивачка ОСОБА_3 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року в апеляційному порядку не оскаржувала.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
08 листопада 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 28 травня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2018 року у справі 752/3057/18 шлюб між сторонами було розірвано.
ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було набуте нерухоме майно на праві спільної часткової власності, з визначенням часток кожного з них у праві власності, а саме:
квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 16 листопада 2012 року; частки власності: ОСОБА_3 - 41/100, ОСОБА_2 - 59/100; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, САЕ № 805308 , 18 жовтня 2012 року, Головне управління житлового забезпечення / Наказ № 1597-С/КІ від 18 жовтня 2012 року;
квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 07 вересня 2017 року; частки власності: ОСОБА_3 - 1/2, ОСОБА_2 - 1/2; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 594, виданий 30 березня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О.; додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав від 30 березня 2016 року, додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав від 30 березня 2016 року, посвідчені приватним нотаріусом Гуцевич О. О.; довідка серія та номер 114/5205, виданий 05 вересня 2017 року, видавник КП «Житлоінвест-УКБ»; акт прийому-передачі квартири серія та номер: 1177, виданий 05 вересня 2017 року.
Відповідно до Технічного паспорту, складеного Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 16 січня 2009 року, інвентаризаційна справа 99644, квартира за адресою: АДРЕСА_1 складається з однієї жилої кімнати площею 23,6 кв.м, кухні площею 11,9 кв.м, вбиральні площею 4,9 кв.м, коридору площею 5,0 кв.м, балкону площею 0,7 кв.м, тераси площею 3,2 кв.м. Загальна площа квартири становить 49,3 кв.м, з яких 23,6 кв.м - житлова.
Відповідно до Технічного паспорту, складеного приватним БTI TOB «Міськспецексперт» 08 травня 2017 року, інвентаризаційна справа 3678, квартира за адресою: АДРЕСА_2 складається з двох жилих кімнат (15,2 кв.м, 17,4 кв.м), кухні площею 11,5 кв.м, вбиральні (сполученої) площею 1,6 кв.м, ванної кімнати площею 3,9 кв.м, коридору площею 11,0 кв.м, балкону 1,5 кв.м. Загальна площа квартири становить 62,1 кв.м, з яких 32,6 кв.м - житлова.
Також судами встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 перешкоджає позивачці користуватися вищевказаними квартирами, замінив замки на вхідних дверях
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається
в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно
позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та
гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і
природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава
створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло,
придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують
соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого
самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до
закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі
закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового
права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать
права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє,
користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності
є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи
обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право
вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та
розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави
для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права
користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати
усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за
захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод
у користуванні власністю.
Установивши, що квартири АДРЕСА_2 належить позивачці на праві власності і вона як співвласник майна має право
користуватися та розпоряджатися цим нерухомим майном, проте відповідач чинить їй перешкоди у користуванні ним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного
висновку про задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні
вказаним житловим приміщенням шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати комплект ключів від квартири ОСОБА_3 .
При цьому суди обґрунтовано встановили порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності
здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть
домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою
спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання
йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка
відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі
неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які
володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної
компенсації.
Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою
власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної
часткової власності.
Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення
у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним
є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при
виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення
порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок
користування може встановити суд.
Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру
їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від
17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 червня 2025 року у справі № 677/1363/22.
Враховуючи розмір житлової площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також приймаючи до уваги, що кожна з жилих кімнат є ізольованою та їх площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, при цьому запропонований позивачкою варіант користування вказаною квартирою не буде порушувати права сторін як співвласників, які самостійно його погодити не мають можливості, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позов у даній частині вимог є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
При цьому слід зауважити, що визначення порядку користування квартирою не є поділом майна в натурі, не передбачає фізичне розділення об'єкта на окремі частини, кожна з яких стає самостійною одиницею власності, а лише встановлює, як співвласники будуть користуватися вже існуючим майном, не змінюючи права власності на нього.
Крім того, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у встановленні порядку користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказана квартира складається з однієї жилої кімнати. З огляду на викладене, відсутні підстави для зміни мотивів судових рішень в цій частині.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов