12 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 559/4049/24
Провадження № 22-ц/4815/461/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника громадянки України ОСОБА_1 - адвоката Цокало Тетяни Михайлівни на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 грудня 2024 року у складі судді Жуковської О.Ю., постановлене в м. Дубно Рівненської області,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що воно є правонаступником ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з яким відповідачка уклала кредитний договір, умови якого остання не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 23 457,50грн., яку, а також судові витрати, і просило стягнути на свою користь.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 грудня 2024 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за Кредитним договором №410464426 від 02.12.2020 у розмірі 23 457 гривень 50 копійок, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 гривні 40 копійок та 6 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Судом також враховано, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» за договорами факторингу.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник громадянки України ОСОБА_1 - адвокат Цокало Тетяна Михайлівна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок суду першої інстанції про наявність доказів переходу правова вимоги до її довірительки від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал». Вказує, що місцевий суд, зазначивши про те, що позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» є обґрунтованими та доведеними, суд першої інстанції разом з тим не з'ясував належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до позивача як нового кредитора,від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором
факторингу №3009/24 від 30.09.2024 р., а від ТОВ «ФК «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (діє як Фактор з 05.08.2020 р. по 30.09.2024 р.) за договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 р., який діяв за додатковою угодою №3 до 30.12.2024 р., а від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «ФК «Таліон Плюс» (діє як Фактор до з 28.11.2018 р. по 31.12.2024 р.) за договором факторингу №25/1118-01 від 28.11.2018 р., який діяв за додатковими угодами 19, 26, 27, 31, 32 до 31.12.2024 р. , та чи існували ці права на момент їх переходу. Доводить, що у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018, яке, в свою чергу, передало 05.08.2020 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», які лише 30.09.2024 уклали договір факторингу з позивачем ТОВ «Юніт Капітал». З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, включаючи витрати на правничу допомогу.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 02.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №410464426, у порядку визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 10 500 грн. строком на 98 днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 475,80 відсотків річних, що становить 1,30% в день від суми кредиту за час користування. Строк дії договору обчислюється з моменту його підписання та до закінчення строку надання кредиту, в будь - якому разі зобов'язання, що виникли під час дії Договору діють до повного їх виконання. Сторони погодили Графік платежів (що є Додатком №1 до Договору) з розрахунку застосування Дисконтної процентної ставки протягом всього строку дії Договору.
Матеріали справи містять Заявку на отримання грошових коштів в кредит, Довідку щодо дій позичальника в ІТС ТОВ ««Манівео швидка фінансова допомога» та Паспорт споживчого кредиту, в якому містяться персональні дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови погоджені сторонами.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за Договором виконало та надало грошові кошти в розмірі 10500 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням від 02.12.2020 та електронним повідомленням АТ «Таскомбанк» про перекази грошових коштів на рахунки одержувачів.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах, а Фактор зобов'язується їх прийняти.
Згідно Додаткових угод №19,27,31,32 до Договору факторингу строк його дії продовжено до 31.12.2024.
31.12.2020 Додатковою угодою №26 до Договору факторингу сторони дійшли згоди викласти текст Договору у новій редакції.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №410464426, наданого первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 19.02.2021, тобто на дату відступлення права вимоги вбачається заборгованість ОСОБА_1 перед товариством у розмірі 21 819,50грн..
Відповідно Реєстру прав вимоги №122 від 23.02.2021 до Договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21 819,50 грн..
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за виплату належні йому права вимоги до вказаних у реєстрі боржників.З гідно Додаткових угод №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 сторони домовилися продовжити строк дії Договору до 31.12.2024.
Відповідно Витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 до Договору факторингу, ТОВ «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки у розмірі 23457,50 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 410464426, наданого ТОВ «Таліон плюс» на дату відступлення прав вимоги за період з 23.02.2021 по 31.07.2023 вбачається заборгованість ОСОБА_1 перед товариством у розмірі 23 457,50 грн..
30.09.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №3009/24, за яким останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу від 30.09.2024 та Акту прийому-передачі (що є додатками до договору №1 та №2) ТОВ «Юніт капітал» набуло права грошової вимоги до боржників в кількості 1664, загальна сума заборгованості складає 55947679,30 грн., в тому числі і до відповідачки ОСОБА_1 , у розмірі 23 457,50 грн., з яких 10500 грн. - заборгованість по кредиту, 12957,50 грн. - прострочені відсотки.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
Виписка з особового рахунку за кредитним договором №410464426 від 02.12.2020 за період 30.09.2024-07.10.2024 підтверджує, що після отримання права вимоги ТОВ «Юніт капітал» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, а заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 23 457,50 грн., з яких 10500 грн. - заборгованість по кредиту, 12957,50 грн. - прострочені відсотки, залишається непогашеною.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснені всі дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливим, а саме: без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між сторонами по справі не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
Отже, вище встановленими обставинами справи та нормами закону підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору №410464426 від 02.12.2020 року.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», суд першої інстанції виходив того, що перехід до нього права вимоги від первісного кредитора підтверджений належними і достатніми доказами та узгоджується із нормами закону.
Апеляційна скарга базується на спростуванні такого висновку місцевого суду, і апеляційний суд вважає її доводи обґрунтованими.
Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини за кредитним договором №410464426 від 02.12.2020 р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли 02 грудня 2020 року, тобто значно пізніше в часі, ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
Витяг з Реєстру прав вимоги №122, в якому зазначено відповідача, датується 23.02.2021 року, тобто більш ніж через рік після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Редакція договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, строк дії якого згідно п.8.2 становить 28.11.2019, і на підставі якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним №410464426 від 02.12.2020, була продовжена до 31.12.2020 (додаткова угода №19), до 31.12.2021 (додаткова угода №26), до 31.12.2022 (додаткова угода №27), до 31.12.2023 (додаткова угода №31), до 31.12.2024 (додаткова угода №32), тобто вже після виникнення заборгованості, оскільки вказаними додатковими угодами лише продовжено строк дії договору факторингу до 31.12.2024 р., який укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».
При цьому, обсяг прав та обов'язків сторін за договором факторингу від 28.11.2018 додатковими угодами №19, 26, 27, 31, 32 не змінений і за своєю природою вони не є новим договором факторингу і не свідчать жодним чином про перехід до ТОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до відповідача за кредитним договором №410646426 від 02.12.2020. Ціна продажу згідно умов додаткових угод №19, 26, 27, 31, 32 не визначена, а докази на підтвердження оплати договору з врахуванням додаткової угоди №32 відсутні.
Таким чином на час укладення договору факторингу у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №410464426 від 02.12.2020, оскільки відповідачка на час укладення договору факторингу не була боржником - набувачем послуг чи товарів за первинним договором.
Висновок місцевого суду про те, що за договором факторингу відбулась передача права вимоги в тому числі і за Кредитним договором №410464426 від 02.12.2020, укладеним з відповідачем, апеляційним судом оцінюється критично.
Так, у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 1005/7136/2012 (провадження № 61-18606св21) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13».
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Таким чином, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку з нормами законодавства, яке їх регулює, беручи до уваги судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, висновки якого є обов'язковими до врахування апеляційними судами, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність факту переходу до ТОВ «Таліон Плюс» прав вимоги за договором факторингу від 28 листопада 2018 року до відповідача за Кредитним договором №410464426 від 02.12.2020, який було укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 , що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушених прав та інтересів ТОВ «Юніт Капітал», за захистом яких останнє звернулося до суду з цим позовом, та, відповідно, необґрунтованість та помилковість задоволення судом першої інстанції позовних вимог, з огляду на що оскаржуване рішення не може залишатися чинним та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 2 906,88 грн. згідно платіжної інструкції від 04.02.2025р, який підлягає стягненню на користь відповідачки з позивача.
Окрім цього, апелянтом заявлено про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн..
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).
На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. надано: копію Договору № 1187 від 04.02.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Цокало Тетяною Михайлівною, копію ордера №1278643 від 04.02.2025 року копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю адвоката Цокало Тетяни Михайлівни.
Однак, долучені до заяви документи не є належним підтвердженням понесених витрат.
Так, суду надано договір про надання правової допомоги, в якому у п. 3 містяться опис порядку обчислення гонорару адвоката, проте розрахунок таких витрат та акт виконаних робіт, які б дали змогу суду встановити обсяг виконаних робіт та їх відповідність умовам укладеної угоди про правничу допомогу, відсутні, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження №12-14гс22, викладено висновок наступного змісту: «Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат».
Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд також бере до уваги, що у п. 3.4 Договору про надання правничої допомоги № 1187 від 04 лютого 2025 року сторони погодили, що за результатами надання правничої (юридичної) допомоги складається Акт виконаних робіт та оплата здійснюється після підписання сторонами Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги.
Наявні у справі матеріали не дають змогу встановити склад робіт, наданих послуг адвокатом, їхню вартість, що унеможливлює здійснити розподіл судових витрат з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт у даній справі при її розгляді у судах першої та апеляційної інстанцій.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України).
Аналізуючи встановлені обставини та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. не підтверджено належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про стягнення з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника громадянки України ОСОБА_1 - адвоката Цокало Тетяни Михайлівни задовольнити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 грудня 2024 року скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 906 (дві тисячі дев'ятсот шість) гривень 88 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.