19 серпня 2025 року м. Чернівці Справа № 718/13/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Бугай В.М.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мамаївська сільська рада Чернівецького району,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Скорейка В.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, кадастровий номер 7322580700:01:002:0177, що розташована по АДРЕСА_1 у відповідності до межі земельної ділянки ОСОБА_1 та усунення накладки площею 0,0208 га. Стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову посилалася на те, що вона є власником будинку по АДРЕСА_1 , а тому з метою оформлення майнових прав на земельну ділянку - звернулася до сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_3 щодо виготовлення технічної документації із землеустрою й встановлення меж земельної ділянки в натурі для подальшої її затвердження, отримання рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність та реєстрації права власності на таку.
Однак, при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі було з'ясовано, що земельна ділянка кадастровий номер 7322580700:01:002:0177, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд площею 0,1698 га, власником якої є відповідач, та земельна ділянка позивачки утворюють Провадження №22-ц/822/650/25
площу перетину земельних ділянок орієнтовною площею 0,0208 га, оскільки в натурі (на місцевості) межові знаки з південної сторони земельної ділянки (з кадастровим номером 7322580700:01:002:0177) не відповідають відомостям з Державного земельного кадастру.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 на її неодноразові звернення категорично відмовився у сприянні щодо вирішення зазначеної проблеми, остання з посилання на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просила позов задовольнити.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
Наводить обставини, викладені в позовній заяві.
Вказує, що на камеральному етапі кадастрової топографічної зйомки земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , та в процесі аналізу кадастрової зйомки було виявлено, що межі земельної ділянки ОСОБА_1 по координатах перетинаються з межами земельної ділянки ОСОБА_2 , координати якої зареєстровані з помилкою в Державному земельному кадастрі та зміщені на частину меж земельної ділянки позивача.
Мотиви апеляційної скарги зводяться до того, що суд не надав оцінку тому факту, що комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Мамаївської сільської ради рекомендувалося виготовити технічну документацію зі землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,1698 га, власником якої є ОСОБА_2 з метою усунення вищезгаданого перетину, що дасть можливість позивачу зареєструвати її земельну ділянку та усунить перетин земельних ділянок, а також наданій технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 .
Вважає, що висновки суду з приводу відсутності належних та допустимих доказів наявності перетину є помилковим і необґрунтованим, а тому просить ухвалити рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення її прав чи охоронюваних інтересів, а саме накладення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , із земельною ділянкою, яка належить позивачу ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
У відповідності до витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно Чернівецького КОБТІ серії ССЕ №610102 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 , який розташований на неприватизованій земельній ділянці за договором дарування від 05.06.2007 року (а.с.12-14).
Згідно відповіді Мамаївської сільської ради №593 від 12.06.2024 року встановлено, що така рекомендувала виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,1698 га, з кадастровим номером 7322580700:01:002:0177, власником якої є ОСОБА_2 , з метою усунення перетину земельних ділянок, що уможливлює для ОСОБА_1 здійснити державну реєстрацію своєї земельної ділянки в ДЗК (а.с.16).
З технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 (на підставі правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, номер витягу 14932627 від 17.06.2007 року) встановлено, що інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_3 01.03.2024 року отримано завдання на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 (а.с.17-53).
У пояснювальній записці від 11.10.2024 року інженер-землевпорядник ФОП ОСОБА_3 повідомив, що на камеральному етапі кадастрової зйомки земельної ділянки ОСОБА_1 виявлено, що межі її земельної ділянки по координатах перетинаються з межами земельної ділянки з кадастровим номером 7322580700:01:002:0177, площею 0,1698 га, власником якої є ОСОБА_2 , а координати належної останньому земельної ділянки зареєстровані в ДЗК із помилкою та зміщені на частину меж земельної ділянки ОСОБА_1 . Внаслідок чого завершити процес реєстрації земельної ділянки позивача наразі не можливо (а.с.49).
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.
За змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Як вже встановлено матеріалами справи, позивач звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою до суміжного землевласника із вимогою про приведення меж земельної ділянки яка належить ОСОБА_2 , до земельної ділянки ОСОБА_1 з посиланням на технічну документацію інженера землевпорядника, його пояснювальну записку та лист органу місцевого самоврядування.
Однак, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка, що перебуває у власності відповідача, та земельна ділянка, якою користується позивач.
У такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу.
Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 травня 2025 року в справі №357/7006/24 та від 31 травня 2023 року в справі №515/1315/18.
Позивач з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи ні в суді першої інстанції, ні під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, не зверталася.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що існує перетин і накладення земельних ділянок.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу незрозумілої земельної ділянки, яку зазначив суд в своєму рішенні, а саме з кадастровим номером 7322580700:01:002:0117, то таке є опискою, яка за заявою учасника справи підлягає виправленню.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, скаржником не надано.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк