19 серпня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/13512/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»
при розгляді справи за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2025 року й додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 червня 2025 року та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Літвінової О.Г., дата виготовлення повного тексту рішення 09 травня 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що він був клієнтом АТ «Державний ощадний банк України» та мав у цьому банку відкриті рахунки на підставі відповідних договорів.
28 жовтня 2024 року близько 17:34 год у додатку Viber з номера телефону НОМЕР_1 на мобільний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, зателефонувала особа, яка представилася співробітником відповідача та повідомила про те, що на даний час надійшла інформація про спробу списання задвоєних грошових сум з картки позивача, на що останній повідомив, що з вказаного приводу йому нічого не відомо, банківська картка при ньому й про списання будь яких коштів йому невідомо. Зазначена особа вказала позивачу зачекати на лінії для перевірки інформації, та в період очікування позивач не бачив, як шахраї під'єдналися до його телефону й здійснили списання з його картки грошових коштів трьома транзакціями на загальну суму 64000 грн.
Після чого особа повідомила, що все гаразд, що банк блокував вказані операції. На цьому розмову було завершено.
Провадження №22-ц/822/606, 635/25
28 жовтня 2024 року о 17:38 год на телефон позивача надійшло повідомлення з «Ощадбанку», в якому зазначалось, що «ми помітили незначну активність за вашою карткою і щоб убезпечити вас обмежили онлайн-платежі».
Надалі, протягом кількох днів позивач не міг зайти в застосунок «Ощадбанку» і 31 жовтня 2024 року, коли вже зміг підключитись, побачив, що кошти зникли, а рахунок заблокований.
В зв'язку з чим звернувся до відділення відповідача, де йому надали виписку та повідомили, що списання відбулось через мобільний банкінг під час розмови. Позивач наполягав, що ніяких власних даних не розголошував.
Позивач звернувся до кіберполіції, ГУНП України в м.Києві, Київської міської прокуратури, а 07.11.2024 року відомості про правопорушення були внесені до ЄРДР. На даний час досудове розслідування триває.
Вважає, що АТ «Ощадбанк» не провів належну ідентифікацію клієнта та захист його рахунку, внаслідок якого з рахунку позивача було неправомірно знято кошти.
На підставі наведеного просив стягнути з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані 23.11.2024 року грошові кошти в розмірі 64 000 грн, списані відсотки у розмірі 4680,59 грн та понесені судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «ОщадБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти в сумі 64 000 грн та списані відсотки в сумі 4680,59 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції АТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Наводить обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, та звертає увагу, що задовольняючи позов суд виходив з того, що позивач під час здійснення спірних операцій не отримував жодних дзвінків з банку на погодження платежів, протягом декілька днів не міг зайти в застосунок «Ощадбанку» і 31.10.2024 року, коли вже зміг підключитися, побачив, що кошти зникли, а розрахунок заблоковано - звернувся до кіберполіції, що вказує на прийняття позиції позивача.
Наголошує, що судом не взято до уваги те, що номер НОМЕР_1 і номер НОМЕР_3 не належить відповідачу, а комунікація з клієнтами відбувається через офіційні канали комунікацій.
В свою чергу, 28.10.2024 року операції з переказу коштів здійснено в системі «Ощад24/7» у мобільному додатку. Операцію підтверджено біометричними даними (Face ID/Touch ID) або ж кодом доступу, який встановлюється на етапі авторизації в мобільному додатку.
Стверджує, що ОСОБА_1 неодноразово користувався системою «Ощад24/7», заходив у нього з різних пристроїв, і в день спірних операцій, здійснено вхід через новий мобільний додаток FLUMO.
Звертає увагу на те, що відповідачем тричі о 17:38:39, 17:40:18 та 17:41:02 через додаток Viber надсилав позивачу повідомлення, що банк помітив незвичну активність клієнта, повідомив про тимчасове обмеження платежів та запропонував звернутися до відділення банку.
Вказує, що операції з переказу коштів були здійснені через додаток «Ощад24/7» з використанням реквізитів платіжної картки, які відомі тільки її власнику, з використанням фінансового номеру телефона позивача, що свідчить про неможливість відповідальності АТ «Ощадбанк», а тому на підставі наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду сторона відповідача просить таке скасувати.
Вказує, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, які стягнуті на користь ОСОБА_1 , є завищеними, оскільки не відповідають принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та необхідності таких робіт і їх значимості для справи.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення сторона позивача просить таке скасувати та винести постанову про задоволення заяви сторони позивача у повному обсязі.
Наголошує, що стороною позивача належними та допустимими доказами підтверджено надання ОСОБА_1 правничої допомоги в суді першої інстанції, а судом першої інстанції зазначене проігноровано, що є підставою для задоволення апеляційної скарги.
ОСОБА_1 у відзивах на апеляційні скарги АТ «Ощадбанк» просить основне рішення та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці залишити без змін.
АТ «Державний ощадний банк України» у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення просить останню залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення й додаткового рішення суду в межах вимог заявлених в суді першої інстанції та доводів апеляційних скарг на основне й додаткове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції вказав про те, що в судовому засіданні не доведено, що позивач вчиняв розрядження щодо списання/перерахунку коштів, та вчиняв будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з його рахунку.
Вказані обставини відповідачем жодним чином не спростовані, а доказів на підтвердження того, що банком проведено розслідування, в ході якого встановлено, що операція, заявлена клієнтом як спірна, виконана згідно із усіма вимогами платіжної системи, суду не надано.
Натомість, жодних даних/доказів того, що банком вживалися заходи щодо автентифікації з підтвердження особи користувача платіжних послуг та/або належність цьому користувачу платіжних послуг певного платіжного інструменту, наявність у нього підстав для використання конкретного платіжного інструменту, у тому числі, шляхом перевірки індивідуальної облікової інформації користувача платіжних послуг, тим більше за умови нетипового входу в акаунти позивача з іншого пристрою за короткий інтервал часу, при цьому, зі списання задвоєних платежів на значні суми, відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні платіжні операції здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, а отже, спірні платіжні операції здійснено банком з порушенням вимог Закону України «Про платіжні послуги» та Положення «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів».
З огляду на викладене, враховуючи те, що жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б безспірно доводили, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не надано, банком встановлено нетиповий для позивача вхід в його акаунт, з іншого пристрою та списання задвоєних платежів на значні суми, що не є характерними для позивача, при цьому, відповідачем жодних заходів щодо автентифікації з підтвердження особи користувача платіжних послуг та/або належність цьому користувачу платіжних послуг певного платіжного інструменту здійснено не було, а тому вважав, що позов підлягає до задоволення.
Ухвалюючи додаткове рішення суду про часткове задоволення заяви позивача суд першої інстанції оцінивши характер справи, її складність, обсяг письмової правової роботи, участь адвоката у справі, тривалість провадження й враховуючи принцип розумності дійшов висновку про стягнення з відповідача 10 000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо мотивів рішення та вважає, що таке наведеним вимогам закону відповідає, виходячи з наступного.
Щодо суті розгляду спору, колегія суддів зазначає наступне.
Сторонами визнається та не спростовується, що позивач є клієнтом АТ «Ощадбанк».
Відповідно до висновку-авторішення про погодження надання кредиту ОТ «Ощадбанк» №3424501204/120324 від 22.01.2024 року ОСОБА_1 надано кредит в сумі 56 700 грн із сплатою 46,800% річних на 60 місяців. В подальшому на підставі висновку авто рішення щодо погодження надання кредиту від 15.10.2024 року №3538828226/201224 позивачу надано 87 800 грн та кредит розстрочка в розмірі 4000 грн із про центовою ставкою 48,800% строком на 60 місяців (т.2 а.с.18-20).
Станом на 28.10.2024 року позивач у власних потребах використав 18 415,71 грн.
28.10.2024 року о 17-34 годині у додаток Viber з номера НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) на мобільний телефон в додатку Viber НОМЕР_2 , який належить позивачу, зателефонувала особа, яка представилась співробітником «Ощадбанку» та повідомила про те, що на даний час надійшла інформація про спробу списання грошових коштів з картки позивача та спитала чи все гаразд. Позивач повідомив вказану вище особу, що про будь-яке списання йому нічого не відомо. Дана особа повідомила, щоб позивач залишався на лінії, а вона все перевірить. Поки Позивач чекав на лінії, він не бачив, як шахраї під'єдналися до його телефону та списали з кредитної картки у три транзакції грошові кошти на загальну суму 64 000 грн.
Згідно виписки по картковому рахунку НОМЕР_4 за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 року вбачається, що 28.10.2024 року здійснено переказ коштів з рахунку через Mobile Bankang: о 17:35 год у розмірі 29 000 грн; 17:36 год у розмірі 29 000 грн та 6 000 грн (т.1 а.с.13).
Після чого особа повідомила, що все гаразд, що банк блокував вказані операції. На цьому розмову було завершено.
28.10.2024 року о 17:38 год на телефон позивача надійшло повідомлення з «Ощадбанку», в якому зазначалось, що «ми помітили незначну активність за вашою карткою і щоб убезпечити вас обмежили онлайн-платежі».
Протягом декілька днів позивач не міг зайти в застосунок «Ощадбанку» і 31.10.2024 року, коли вже зміг підключитись, побачив, що кошти зникли, а рахунок заблокований.
Як вбачається з виписки по карті, кошти з карткового рахунку були перераховані на картки іншого банку трьома платежами.
Згідно додатків, які були надані відповідачем до письмових пояснень, 28.10.2024 року несанкціоновані позивачем перекази проводились 28.10.2024 року о 17:35:57, 17:36:24 та 17:36:53.
Як вбачається з документів, доданих до позовної заяви, дзвінок на мобільний номер позивача був здійснений з номеру НОМЕР_12 ( НОМЕР_5 ) та в подальшому повідомлення приходили з АТ «Ощадбанк». Крім цього, згідно роздруківки вбачається, що 28.10.2024 року о 17:24 здійснено вхід через новий мобільний додаток FLUMO з пристрою SM-A805N, DEVICE_ID:e37bf1dc4bf7ffdd, тобто нетиповий для клієнта (т.2 а.с.1-8, 39).
Крім того, 28.10.2024 року банком направлено ОСОБА_1 смс повідомлення по карткам в додаток Viber наступного змісту:
17:38:39 «Ми помітили незвичну активність за вашою карткою НОМЕР_9 і, щоб убезпечити вас, тимчасово обмежили онлайн-платежі. Будь ласка, зверніться до відділення: oshadbank.ua/map»;
17:40:18 «Ми помітили незвичну активність за вашою карткою НОМЕР_10 і, щоб убезпечити вас, тимчасово обмежили онлайн-платежі. Будь ласка, зверніться до відділення: oshadbank.ua/map»;
17:41:02 «Ми помітили незвичну активність за вашою карткою НОМЕР_11 і, щоб убезпечити вас, тимчасово обмежили онлайн-платежі. Будь ласка, зверніться до відділення: oshadbank.ua/map».
Також, 28.10.2024 року о 17:23:11 год позивачу направлено смс «код ${psw} для входу в систему Ощад24/7 #FLUMO#" через канал доставки IVR; о 17:35:15 год смс «Увага! Нікому не повідомляйте код ${psw} для переказу на картку іншого банку 39QYY6vrsuU» через канал доставки SMS; о 17:36:13 год смс «Увага! Нікому не повідомляйте код ${psw} для переказу на картку іншого банку 39QYY6vrsuU» через канал доставки SMS; о 17:36:45 год смс «Увага! Нікому не повідомляйте код ${psw} для переказу на картку іншого банку 39QYY6vrsuU» через канал доставки SMS (т.1 а.с.160-162, т.2 а.с.40).
07.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою/ повідомленням про вчинення правопорушення, що підтверджується витягом з ЄРДР №12024100090003201 (т.1 а.с.19).
ПАТ «Київстар» на виконання ухвали Чернівецького апеляційного суду від 03.07.2025 року надало наступні відомості, а саме, що у період часу з 17:20 год по 17:38 год 28.10.2024 року на номер телефону НОМЕР_2 зроблено вхідні дзвінки з номерів: 17:23:33 год - НОМЕР_6, тривалістю 60 сек; 17:24:56 год - НОМЕР_7, тривалістю 14 сек; 17:25:20 год - НОМЕР_8, тривалістю 35 сек та 3 смс від «Ощадбанк» о 17:35:17 та 17:36:14 год.
Номер телефону НОМЕР_6 належить АТ «Державний ощадний банк України», номер НОМЕР_7 належить ОСОБА_3 , номер НОМЕР_8 належить дружині позивача ОСОБА_4 , що підтверджується скріншотами, наданими позивачем.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Згідно з ч.1 ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
За приписами ч.2 ст.1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
В силу частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні послуги» даний закон визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Відповідно до п.57 ч.1 ст.1 Закону платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.
Згідно вимог ст.35 Закону Емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем. Порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до п.20 Положення про порядок емісії та еквайрінгу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління Національного банку України №164 від 29.07.2022 року Емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється емітентом на підставі договору, укладеного між емітентом та користувачем. Емітент укладає з користувачем договір та вносить до нього зміни в порядку, визначеному законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку щодо вимог до договорів про надання платіжних послуг, укладених надавачами платіжних послуг зі споживачами, та цим Положенням.
Користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень (п.136 Положення).
Згідно з п.140 Положення користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача.
Відповідно до ч.1 ст.36 ЗУ «Про платіжні послуги» порядок виконання операцій з використанням наданих користувачу платіжних інструментів та обмеження щодо таких операцій визначаються договором між надавачем платіжних послуг та користувачем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Згідно ст.68 ЗУ «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавані платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавані платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; ініціювання дистанційної платіжної операції.
Так, ст.86 Закону надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Крім того, відповідно до пункту 9.15 розділу ІХ договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, зазначено, що клієнт зобов'язаний забезпечити/гарантувати неможливість отримання третіми особами інформації про логін, пароль, картковий пароль, а також ПІН, СVV2/CVC2, строк дії, номер картки тощо. Ризик і відповідальність за несанкціоноване використання логіна, пароля, карткового пароля несе виключно клієнт (т.2 а.с.27).
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі №759/4025/19, від 16 серпня 2023 року №176/1445/22.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі №552/2819/16-ц вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 вказано, що: «…суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16, від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17.
Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_26, у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.
Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову…».
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач фактично не оспорює, що мало місце зовнішнє шахрайське заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 невстановленими особами, однак вважає, що для реєстрації та встановлення нового додатку використовуються реквізити ПК та ПІН-код, які відомі тільки клієнту, а також одноразові ОТР-паролі, які надаються клієнту в автоматичному режимі на фінансовий номер телефону.
Посилання АТ «Державний ощадний банк України» на ту обставину, що відповідач порушив Договір комплексного банківського обслуговування, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати стороннім особам проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Відповідач не довів того, що ОСОБА_1 втрачав та/або сприяв незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції враховує, що судом першої інстанцій встановлено факт неможливості ОСОБА_1 увійти у додаток «Ощад24/7» протягом певного часу, звернення позивача до банку про скасування спірних транзакцій, а так само його звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій.
Доводи банку, що вхід до мобільного додатку «Ощад24/7» відбувся коректно, а платіжні операції були підтверджені біометрією або кодом доступу, тому банк правомірно переказав кошти, що вказує на бездіяльність позивача, який своїми діями сприяв втраті коштів, спростовуються тим, що банк у час здійснення транзакцій надсилав смс повідомлення про те, що «ми помітили незвичну активність за вашою карткою і щоб убезпечити вас, тимчасово обмежили онлайн-платежі. Будь ласка, зверніться до відділення». Крім того, сам банк вказує на те, що вхід відбувся в додаток «Ощад24/7» з нетипового для ОСОБА_1 пристрою, - нового SM-А805N, що могло також, в свою чергу, спонукати банк для призупинення будь-яких дій по вказаному рахунку позивача.
Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банк мав змогу зупинити чт скасувати ці транзакції.
З огляду на наведене, судом першої інстанції з дотриманням вимог ст.ст.89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05.05.2025 року були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Взявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
При вирішенні спору судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам.
Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Відтак, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують.
За таких обставин, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Що стосується апеляційної скарги АТ «Ощадбанк» на додаткове рішення суду від 06.06.2025 року, то колегія суддів вказує таке.
При поданні позовної заяви сторона позивача просила судові витрати покласти на відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що позивач очікує понести витрати, пов'язані із розглядом справи на правову допомогу, у розмірі приблизно 20000 грн, які вважав завищеними і такими, що не підтверджують реальну кількість витраченого часу адвокатом Шеремет М.О., просив зменшити їх розмір (т.2 а.с.1-8).
Після ухвалення рішення суду, 06.05.2025 року стороною позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу (т.2 а.с.92-98).
На підтвердження доказів понесення витрат на правничу допомогу подано наступні докази: ордер серії АО №1151887 (т.1 а.с.7); копію договору про надання правничої допомоги від 19.11.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шеремет М.О. (т.1 а.с.20); акт виконаних робіт, надання послуг від 05.05.2025 року (досудовий збір доказів - направлення запитів №1 та №2 АТ «ОщадБанк», на які витрачено по 1 годині часу вартістю по 1000 грн = 2000 грн; підготування позовної заяви, заяви про забезпечення позову, клопотання про витребування доказів, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на які витрачено 5 годин вартістю 5000 грн; підготування та направлення клопотань про долучення доказів і судової практики, на які витрачено 30 хв вартістю 1000 грн; підготовка та направлення заперечення на заяву про продовження строку на подання відзиву та про відкладення розгляду справи, на які витрачено 60 хв вартістю 1000 грн; участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції тривалістю 40 хв вартістю 2000 грн; підготовка та направлення клопотань про відмову у прийнятті відзиву, про долучення практики ВС тривалістю 60 хв вартістю 2000 грн та прийняття участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції тривалістю 60 хв вартістю 2000 грн (т.2 а.с.96/зворот), що в сукупності становить 20 000 грн; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 05.05.2025 року, де сторонами погоджено понесені витрати у розмірі 20 000 грн (т.2 а.с.97).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
В силу частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Апеляційний суд при перегляді додаткового рішення щодо вирішенні судом першої інстанції питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких апаелянт має заперечення.
Колегія суддів приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень, які були викладені у відзиві на позовну заяву, яким судом першої інстанції було наданого належне обґрунтування та оцінку щодо співмірності, розумності та необхідності таких у цьому спорі, на підставі чого колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити як таку, що не спростовує наведені в додатковому рішенні судом першої інстанції мотиви й висновки по ним.
Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.06.2025 року, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а тому з огляду на складність справи, необхідність надання адвокатом Шеремет М.О. послуг під час розгляду справи у суді першої інстанції за позовною заявою ОСОБА_1 та їх характер, розгляд справи у суді першої інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують висновків суду, а вказане додаткове рішення прийнято з дотриманням норм процесуального права, що в свою чергу тягне за собою залишення такої без задоволення.
Відповідно до приписів статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції й додаткове рішення - без змін, як такі, що постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2025 року й додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк