12 серпня 2025 року м. Харків Справа № 905/110/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області (вх. №1511Д) на рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 (рішення ухвалено суддею Хабаровою М.В. в приміщенні Господарського суду Донецької області 03.06.2025 о 16:54 год, повне рішення складено 12.06.2025) у справі №905/110/25
за позовом Маріупольської міської ради Донецької області
до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Комунальне підприємство «Міська комунальна аптека»
про стягнення збитків
Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 у справі №905/110/25 (суддя Хабарова М.В.) позов задоволено частково; стягнуто з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь Маріупольської міської ради Донецької області збитки у розмірі 285059,00 доларів США, що еквівалентно на дату подачі позовної заяви 11822337, 40 грн.; стягнуто з російської федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 141868, 06 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Маріупольська міська рада Донецької області звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на те, що судом першої інстанції зроблені помилкові висновки, що не відповідають обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 у справі №905/110/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 232354,31 доларів США, що на дату подачі позовної заяви (10.02.2025) еквівалентно 9636500,00 грн., та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Маріупольської міської ради Донецької області до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації задовольнити; стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь Маріупольської міської ради 232354,31 доларів США, що на дату подачі позовної заяви (10.02.2025) еквівалентно 9636500,00 грн. збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що на підтвердження обліку засобів та матеріалів на загальну суму 9636500,00 грн., які перебували на балансі КП «Міська комунальна аптека», надано фінансову звітність малого підприємства (баланс станом на 31.12.2021) разом з квитанцією №2, яка міститься у електронному податковому кабінету та є доказом подання такого звіту до ГУ ДПС у Донецької області.
Проте, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимоги позивача в частині стягнення збитків за знищення майна, яке перебувало у зруйнованих, а у подальшому знесених приміщень де розміщувалося КП «Міська комунальна аптека», допустив надлишковий формалізм, а саме відмовив тільки з тієї підстави, що фінансова звітність малого підприємства за 2021 рік, квитанція №2, яка засвідчує подання вказаної фінансової звітності до податкових органів, були надані третьої особою у справі, без відповідних підписів.
Позивач звертає увагу, що квитанція №2, яка засвідчує подання вказаної фінансової звітності до податкових органів, навіть не передбачає відповідних підписів, а сформована в електронному кабінеті платника податків КП «Міська комунальна аптека». Крім того, вищевказані докази (документи) були завіренні керівником КП «Міська комунальна аптека», коли направлялися до суду першої інстанції як додатки до пояснень.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маріупольської міської ради Донецької області (вх. №1511Д ) на рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 у справі №905/110/25; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 12.08.2025.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи, витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Також, представник позивача просив долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: скріншоти електронного кабінету платника податків, фінансову звітність малого підприємства КП «Міська комунальна аптека» за 2021 рік, фото в форматі png.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. З огляду на це колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
За зверненням Мін'юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, просимо не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції росії і білорусі на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, та у галузі міжнародного приватного права, крім випадків передачі судам чи громадянам на території України документів, одержаних за результатами виконання запитів, доручень і клопотань.
Відповідно до ст. 367 ГПК України уразі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
У зв'язку із порушенням рф цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, широкомасштабною збройною агресією рф проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та рф від 14.02.1992. Діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.
12.01.2023 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», яким Верховна Рада України, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66), який набрав чинності 05.02.2023.
Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про неможливість звернення із судовим дорученням для вручення відповідачу судових документів у даній справі в порядку статті 367 ГПК України.
Водночас, відповідно до частини 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відтак, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції здійснено всі можливі заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Розглянувши клопотання про долучення до матеріалів додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Надані позивачем до апеляційної інстанції докази не були предметом дослідження в місцевому господарському суді, при цьому позивач не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Окрім того, відповідно до положень ч. 2, 4, 5, 8, 10 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Проте, позивач, який мав подати докази разом із позовною заявою, не скористався таким правом і не повідомляв суд про неможливість їх подання у встановлений строк з об'єктивних причин.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для прийняття від позивача зазначених доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 955408214123, а саме - нежитлове приміщення загальною площею 1011,8 кв.м, розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, бульвар Морський, будинок 14, приміщення 98, 100, 101 належить на праві власності територіальній громаді м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради/комунальне підприємство «Міська комунальна аптека»; правовий режим майна: право оперативного управління.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, м. Маріуполь з 21.05.2022 є тимчасово окупованою територією.
Як зазначає позивач, внаслідок агресії російської федерації проти України було пошкоджено, а у подальшому знесено окупаційною владою будинок №14 по вул. Морській у м. Маріуполь Донецької області, в якому на першому поверсі були розташовані нежитлові приміщення №98, 100, 101 загальною площею 1011,8 кв.м., які використовувалися для розміщення КП «Міська комунальна аптека». У результаті було знищено все майно, яке перебувало на той час у вказаній будівлі та знаходилось на балансі КП «Міська комунальна аптека». Загальна сума збитків внаслідок протиправної діяльності відповідача складає 517413,31 доларів США, що на дату подачі позовної заяви (10.02.2025) еквівалентно 21458837,40 грн., та включає:
- 285059,00 доларів США - сума збитків на підставі проведеного дослідження оцінювачем щодо вартості реальних збитків, завданих нежитловим приміщенням №98, 100, 101 за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, бульвар Морський, 14;
- 232354,31 доларів США, що на дату подачі позовної заяви еквівалентно 9636500,00 грн. - сума балансової вартості засобів та матеріалів, що були наявні у нежитлових приміщеннях №98, 100, 101 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 14 станом на 24.02.2022.
16.09.2022 КП «Міська комунальна аптека» звернулось до Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
17.09.2022 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України.
Також, інформацію про приміщення нежитлові з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна у ДРРП - 955408214123, які знаходяться за адресою: Донецька обл, м. Маріуполь, бульвар Морський, буд.14, приміщення 98, 100, 101 внесено до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.
На замовлення КП «Міська комунальна аптека» Маріупольської міської ради Донецької області суб'єктом оціночної діяльності ФОП Барановим В.В. складено звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловим приміщенням №98, 100,101 за адресою: Донецька область м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, внаслідок збройної агресії Російської федерації.
До позовної заяви позивачем надані, зокрема, такі документи: витяг з ЄРДР, номер кримінального провадження 12022052640000023; звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловим приміщенням №98, 100, 101 за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, внаслідок збройної агресії російської федерації, дата оцінки 25.06.2024; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта об'єкт нерухомого майна від 27.07.2023; повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 16.09.2022; реєстр основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022; рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, строк проведення рецензування 02 - 03 липня 2024 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; статут КП «Міська комунальна аптека» в новій редакції від 30.06.2021; фінансова звітність малого підприємства КП «Міська комунальна аптека» за 2021 рік.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення встановив, що нерухоме та рухоме майно позивача є цивільними об'єктами, які не використовувались у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства. При цьому, майно Маріупольської міської ради Донецької області, яке знаходилося на балансі КП «Міська комунальна аптека» знищене відповідачем всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача. Звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловим приміщенням №98, 100, 101 за адресою: Донецька область м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, внаслідок збройної агресії російської федерації, виконаний суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також відповідно до вищезазначеної методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 285059,00 доларів США. Враховуючи те, що до матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов'язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків), місцевий господарський суд прийняв поданий позивачем звіт як належний доказ у справі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт пошкодження нерухомого майна - нежитлових приміщень №98, 100, 101, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, підтверджується наявними в матеріалах доказами.
Стосовно заявлених до стягнення реальних збитків, які виникли внаслідок знищення рухомого майна, яке знаходилося у зруйнованих приміщеннях, суд першої інстанції зазначив, що розмір збитків позивач визначив відповідно до показників, які зазначені в фінансовій звітності малого підприємства - КП «Міська комунальна аптека» - балансу на 31.12.2021 та реєстру основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022 від 07.02.2025 №6-К.
Місцевий господарський суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази подання фінансової звітності малого підприємства до органів податкової служби, а надана третьою особою до матеріалів справи квитанція №2 засвідчує подання фінансової звітності за 3 квартал 2021 року. Крім того, долучена фінансова звітність малого підприємства не містить доказів її підписання. Так, з наданого балансу вбачається, що він поданий в електронному вигляді, оскільки власноручний підпис відсутній, проте, до матеріалів справи не надано доказів підписання повноважними особами вказаного документу за допомогою електронного підпису та/або електронної печатки. Таким чином, суд першої інстанції не прийняв фінансову звітність малого підприємства як належний доказ збитків. Оскільки будь-яких інших доказів, які б надали змогу дійти висновку про перебування майна на загальну суму 9363500,00 грн, у приміщенні у повному обсязі, матеріали справи не містять, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову у цій частині.
Враховуючи, що позивачем оспорюється рішення суду тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 232354,31 доларів США, що на дату подачі позовної заяви (10.02.2025) еквівалентно 9636500,00 грн., колегія суддів відповідно положень ст. 269 ГПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у вказаних межах.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідачем у цій справі є російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації.
Відповідно до ч.1 ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож, застосування судового імунітету росії та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
Судовий імунітет росії не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже не є здійсненням росією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на росію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 росія, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія росії була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, росію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про застосування тимчасових заходів від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав росію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію росії проти України, вимагає від росії припинення військових дій, у тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час розгляду цієї справи росія не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Враховуючи те, що: предметом позову у цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією росії проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, яке закріплено у Статуті ООН, колегія суддів зазначає, що судовий імунітет росії у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.
Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 ГК України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Водночас зі змісту ч. 2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (п.41 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підтвердження розміру завданих відповідачем збитків, які виникли внаслідок знищення рухомого майна (основних засобів та матеріалів), що знаходилось у зруйнованих приміщеннях, позивачем надано реєстр основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022 від 07.02.2025, відповідно до якого загальна вартість основних засобів та матеріалів складає 9636500,00 грн., а також фінансову звітність малого підприємства КП «Міська комунальна аптека» (баланс на 31.12.2021, звіт про фінансові результати за 2021 рік), відповідно до якої баланс на кінець звітного періоду складає 9636,5 тис. грн.
Крім того, в матеріалах справи міститься пояснення третьої особи, до яких надані копії фінансової звітності малого підприємства та квитанції №2 про подання звітності до ГУ ДПС у Донецькій обл. (Лівобережний р-н м. Маріуполь).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у розмірі 9636500,00 грн, дійшов висновку про неналежність доказів, наданих позивачем на підтвердження свої вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надана третьою особою до матеріалів справи квитанція №2 не є належним доказом подання звітності до податкових органів за 2021 рік, адже вказана квитанція засвідчує обставини подання іншої фінансової звітності, а саме за 3 квартал 2021 року.
Стосовно висновків суду про неприйняття фінансової звітності малого підприємства КП «Міська комунальна аптека» за 2021 рік з огляду на те, що до матеріалів справи не надано доказів підписання повноважними особами вказаного документу за допомогою електронного підпису та/або електронної печатки, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).
Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа (ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (статті 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, фінансова звітність малого підприємства, є електронним доказом. Така роздруківка електронного документа (фінансової звітності) є паперовою копією електронного доказу.
Отже, порядок подання до господарського суду електронного документа у електронній формі в оригіналі чи в електронній його копії законодавчо врегульовані, зокрема нормами Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та ГПК України.
Проте, чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії (висновок щодо відсутності визначеного законодавством порядку засвідчення електронних доказів, поданих у паперових копіях, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).
Така невизначеність порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії зумовлює на практиці необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України «Про стандартизацію» (схожий за змістом підхід застосований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 917/1604/21).
Порядок засвідчення копій документів урегульований Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020», прийнятим та наданим чинності наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 № 144, та який чинний від 01.09.2021.
Пунктом 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій». Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту «Підпис» на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.
В матеріалах справи наявна, зокрема, паперова копія фінансової звітності малого підприємства КП «Міська комунальна аптека» за 2021 рік, засвідчена в.о директора-завідувача КП «Міська комунальна аптека» Андреєвою Т.В.
Колегія суддів звертає увагу, що в силу приписів частин третьої, п'ятої статті 96 ГПК України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому не взяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього) (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).
Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини восьма, десята статті 81 ГПК України) (подібний висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №922/2315/19 та від 23.09.2021 у справі №910/17662/19).
Також ч. 4 ст. 74 ГПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Тобто суд не позбавлений права з урахуванням встановлених обставин справи у разі виникнення в нього сумнівів щодо поданих учасником справи копій доказів, витребувати у відповідної особи оригінали таких доказів не лише за клопотанням сторін, а й з власної ініціативи.
Проте не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (висновки зроблені за подібного правого регулювання щодо наслідків нездійснення дослідження оригіналів електронних доказів у разі наявності їх паперових копій та відсутності сумнівів у їх відповідності оригіналу, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20, від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20, від 28.12.2022 у справі №553/244/22).
Суд першої інстанції наведеного не врахував та в межах наявних в нього повноважень, передбачених статтями 74, 86, 96 ГПК України не витребував у позивача оригіналів відповідних електронних доказів. В свою чергу, як вже зазначалось, не взяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про неврахування фінансової звітності малого підприємства КП «Міська комунальна аптека» за 2021 рік.
Водночас, здійснюючи власну оцінку наявних в матеріалах справи доказів, наданих на підтвердження розміру завданих відповідачем збитків, які виникли внаслідок знищення рухомого майна (основних засобів та матеріалів), колегія суддів зазначає таке.
Позивачем до стягнення заявлено суму реальних збитків, у зв'язку з втратою (пошкодженням) речей, як він стверджує, загальною вартістю 9636500,00 грн, що дорівнює балансовій вартості всіх активів підприємства, на підтвердження чого надає, зокрема, фінансову звітність малого підприємства від 01.01.2022 (баланс на 31.12.2021) та реєстр основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022.
З фінансової звітності малого підприємства від 01.01.2022 (баланс на 31.12.2021) вбачається, що актив балансу на кінець звітного періоду становить 9636,5 тис грн та складається, зокрема, з: необоротних активів (розділ І): нематеріальні активи - 233,7 тис грн., незавершені капітальні інвестиції - 605 тис грн, основні засоби - 695,5 тис грн; оборотних активів (розділ ІІ): запаси - 5499,1 тис грн, у тому числі, готова продукція - 5387,3 тис грн, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги - 1038 тис грн, дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом - 914 тис грн, інша поточна дебіторська заборгованість - 38,2 тис грн, гроші та їх еквіваленти - 467,8 тис грн, витрати майбутніх періодів - 145,2 тис грн.
Враховуючи зазначену структуру балансу апеляційний господарський суд зазначає, що позивачем безпідставно включаються до заявленої суми збитків внаслідок втрати рухомого майна (основних засобів та матеріалів), зокрема такі активи, як - нематеріальні активи, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, інша поточна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, які не відносяться до зазначеної позивачем категорії рухомого майна та не могли бути фізично знищені (пошкоджені), як стверджує позивач, у належних йому приміщеннях за адресою: Донецька область м. Маріуполь, бульвар Морський, 14.
При цьому, позивач не позбавлений права та можливості щодо вжиття заходів для стягнення наявної у нього дебіторської заборгованості у встановленому законодавством порядку.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 27.04.2000 №92, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, виконання робіт і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: Основні засоби: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом, будівлі, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), тварини, які не пов'язані із сільськогосподарською діяльністю, багаторічні насадження, які не пов'язані із сільськогосподарською діяльністю, а також плодоносні рослини; інші основні засоби; Інші необоротні матеріальні активи: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи.
Так, згідно з фінансовою звітністю в активі балансу КП «Міська комунальна аптека» рахуються основні засоби залишковою вартістю 695,5 тис. грн.
При цьому, у судовому засіданні представник позивача підтвердив, що до складу таких основних засобів входить нерухоме майно - нежитлові приміщення №98, 100, 101 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 14, яке знаходилось в оперативному управлінні КП «Міська комунальна аптека».
Колегія суддів звертає увагу, що сума збитків, завданих позивачу внаслідок знищення (пошкодження) вказаного нерухомого майна, була визначена та заявлена ним окремо згідно зі звітом про оцінку реальних збитків завданих майну. Такі вимоги були задоволені судом першої інстанції. І як було зазначено, в цій частині позивач рішення суду не оскаржує.
Отже, позивачем фактично двічі заявлено до стягнення суму збитків, завданих внаслідок знищення (пошкодження) вказаного нерухомого майна.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано даних щодо розшифровки відповідних статей балансу, що унеможливлює з'ясування, які саме активи відображені в ньому.
Водночас, у реєстрі основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022 відображено перелік майна, яке за своїм характером відноситься до рухомого, і одночасно могло входити, зокрема, до складу основних засобів.
Необхідно звернути увагу, що у цьому реєстрі ряд позицій, які мають однакове найменування та вартість (тобто які мали бути визначені однією строкою), неодноразово продубльовано, як-то:
- операційні системи Windows, кожна з яких однакової вартості 4500грн, зазначено п'ять разів з різною кількістю штук (по 2, 3, 4, 5) загальною кількістю 24 штуки;
- Henton ASUS mini PC PN40, кожна по 6292,8 грн зазначено п'ять разів з різною кількістю штук (по 2, 3, 5) загальною кількістю 23 штуки;
- комплект дротовий «клавіатура та миша REAL-EL snandart 505 kit (USB) Black», кожна по 192 грн, зазначено шіість разів з різною кількістю штук (по 3, 4, 5) загальною кількістю 25 штук.
Те саме стосується й ряду інших відображених в реєстрі позицій (моніторів, принтерів, кондиціонерів, столів, стільців, обігрівачів тощо) (суд не вважає за необхідне наводити їх детальний опис), кількість та наявність яких за відсутності будь-якої первинної документації, даних інвентаризації тощо, не вбачається можливим перевірити.
Така позиція, як «вартість, перелік ОЗ, яких не встановлено» на суму 234500грн взагалі не ідентифікована навіть самим позивачем.
При цьому, загальна вартість таких основних засобів та матеріалів станом на 24.02.2022 за реєстром має складати 1912232,95грн (як залишок від 9636500грн за відрахуванням товарних запасів 7489300,05 грн, готівки 467 грн, та вартості, перелік ОЗ, яких не встановлено 234500грн).
Проте, в балансі КП «Міська комунальна аптека» за 2021 рік активи з такою загальною вартістю (1912232,95 грн) ні в цілому, ні сумарно по-статейно не можливо виявити.
В реєстрі основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022 не визначено, яка саме була застосована вартість засобів та матеріалів (за 1 штуку, а також загальна) - балансова (первісна чи залишкова), фактична (за ціною придбання), оціночна (ринкова, ліквідаційна) тощо, що ускладнює і навіть унеможливлює порівняння цих даних із даними балансу підприємства (на підставі якого заявлено позовні вимоги).
Таким чином, дані вказаного реєстру основних засобів та матеріалів станом на 24.02.2022 є суперечливими, не збігаються із даними балансу, їх достовірність документально не підтверджена, що унеможливлює використання цього документа в якості доказу.
Окремо суд апеляційної інстанції зосереджує увагу на розбіжностях, які містяться у наданих ним документах щодо залишків запасів, готової продукції.
Так, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказ Міністерства фінансів України 30.11.1999 №291, рахунки другого класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству готової продукції, товарів, предметів праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві і для господарських потреб, а також засобів праці, які підприємство включає до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів. Матеріальні цінності, що прийняті підприємством на відповідальне зберігання, переробку (давальницька сировина), комісію, обліковуються на рахунках класу 0 «Позабалансові рахунки». Готова продукція, товари, виробничі запаси тощо, що відвантажені, до переходу покупцеві ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на них, відображаються на окремих субрахунках відповідних рахунків обліку запасів.
У фінансовій звітності малого підприємства міститься інформація про те, що на балансі КП «Міська комунальна аптека» станом на 31.12.2021 наявні запаси вартістю 5499,1 тис грн, у тому числі готова продукція вартістю 5387,3 тис грн.
Проте, у реєстрі основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022 зазначена загальна вартість товарних запасів у розмірі 7489300,05 грн у кількості 1 штука. Крім того, у розрахунку, наданому в якості додатку №3 до листа від 16.09.2022 №18, остаточна вартість товарних запасів складає 7489,3 тис. грн.
При цьому, будь-яких пояснень та доказів на підтвердження збільшення обсягу товарних запасів (готової продукції) у КП «Міська комунальна аптека» більш ніж на 2000 тис грн у період з 31.12.2021 по 24.02.2022 матеріали справи не містять.
Вказані розбіжності також викликають обґрунтовані сумніви щодо достовірності інформації, зазначеній, зокрема, у реєстрі основних засобів та матеріалів КП «Міська комунальна аптека» станом на 24.02.2022.
Окрему увагу суду зосереджує на обставинах відображення позивачем та третьою особою інформації щодо грошей та їх еквівалентів.
Так, відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 29.12.2017 №148 (в редакції станом на час складання фінансової звітності) відповідно до статей 7, 15, 33 та 56 Закону України «Про Національний банк України», з метою удосконалення та приведення у відповідність до вимог нормативно-правових актів України Правління Національного банку України постановлено суб'єктам господарювання до 30 червня 2018 року (включно): 1) розробити та затвердити порядок оприбуткування готівки в касі та порядок розрахунку ліміту каси з урахуванням норм Положення про ведення касових операцій; 2) користуватися лімітами каси, установленими та затвердженими до набрання чинності цією постановою (далі - Положення).
Відповідно до п. 3 Положення ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час та забезпечити роботу на початку наступного робочого дня.
Установа/підприємство, що здійснює операції з готівкою в національній валюті, ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) установлює, виходячи з потреби прискорення обігу готівки та своєчасного її надходження до кас банків. Вимоги пункту 14 розділу II цього Положення поширюються на небанківські установи (п. 14 Положення).
Установи/підприємства мають право тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують самостійно встановлений ними ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує самостійно встановлений ліміт каси, здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи установ/підприємств мають право здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас юридичних осіб або банку чи небанківської установи для її переказу і зарахування на банківські рахунки юридичних осіб. Підприємство має право здійснювати збір готівкової виручки (готівки), отриманої від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), для подальшого її здавання до банку з використанням комплексу технічних та програмних засобів, розташованих у місці здійснення готівкових розрахунків, які б забезпечували безпечне передавання коштів з робочих місць касирів до спеціально обладнаного приміщення для зберігання та подальшого здавання готівки до кас банків (п. 15 Положення).
Суб'єкти господарювання здають готівкову виручку (готівку) для переказу на банківські рахунки суб'єктів господарювання до операторів поштового зв'язку, національних операторів та небанківських установ. Готівкова виручка (готівка) здається суб'єктами господарювання самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти надання фінансових послуг) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів, або через підприємства, які отримали ліцензію Національного банку України на надання банкам послуг з інкасації. Готівкова виручка (готівка) здається для зарахування на будь-який банківський рахунок суб'єкта господарювання на його вибір. Небанківські установи, та підприємства - агенти банків здають готівку (готівкову виручку), отриману через платіжні пристрої та пункти надання фінансових послуг для подальшого переказу, на окремий поточний рахунок/рахунки, відкритий у банку/банках для обліку коштів, прийнятих для подальшого переказу. Небанківські установи, які, крім операцій з приймання готівки для подальшого її переказу, здійснюють видачу переказів готівкою, зобов'язані забезпечити здавання на такі рахунки готівки в сумі перевищення прийнятої для подальшого переказу готівки над виданою за переказами готівкою (п. 16 Положення).
Суб'єкти господарювання використовують готівкову виручку (готівку), у тому числі готівку, одержану з банку, для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Суб'єкти господарювання не мають права накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення витрат до настання строків цих виплат (п. 17 Положення).
Згідно з Методичними рекомендаціями щодо заповнення фінансової звітності, затвердженими наказом Міністерства фінансів України 28.03.2013 № 433, у статті «Гроші та їх еквіваленти» відображаються готівка в касі підприємства, гроші на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути вільно використані для поточних операцій, а також грошові кошти в дорозі, електронні гроші, еквіваленти грошей. У цій статті наводяться кошти в національній або іноземній валютах. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, виключаються зі складу оборотних активів та відображаються як необоротні активи. У разі відповідності ознакам суттєвості окремо може бути наведена у додаткових статтях інформація про готівку та гроші на рахунках в банку. До підсумку балансу включається загальна сума грошей та їх еквівалентів, інформація про готівку і гроші на рахунках в банку наводиться у додаткових статтях в межах загальної суми.
Так, у строках балансу (фінансової звітності малого підприємства від 01.01.2022 (баланс на 31.12.2021)) «Гроші та їх еквіваленти» на кінець звітного періоду КП «Міська комунальна аптека» зазначено 467,8 тис. грн.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у розрахунку, наданому в якості додатку №3 до листа від 16.09.2022 №18, КП «Міська комунальна аптека» визначено остаточну вартість такого виду активу як «гроші та їх еквіваленти» 467,8 тис грн.
Водночас, оскільки матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження порядку оприбуткування готівки в касі та порядок розрахунку ліміту каси, не можливо вставити граничний розмір суми готівки (ліміту каси), та, відповідно, встановити з чого саме складається сума 467,8 тис грн (готівка в касі підприємства, гроші на поточних та інших рахунках у банках, електронні гроші, еквіваленти грошей).
При цьому, необхідно зауважити, що гроші на поточних рахунках, електронні гроші в силу своїх властивостей не є втраченим активом.
Проте, 07.02.2025 в.о. директора - завідувача КП «Міська комунальна аптека» у реєстрі основних засобів та матеріалів станом на 24.02.2022 зазначає про наявність готівки в касі лише в сумі 467,00 грн.
Враховуючи викладене, відображена позивачем інформація про втрату відображених на балансі грошових коштів в розмірі 467,0 тис грн (тобто умовна різниця між 467,8 тис грн станом на 31.12.2021та 467,00 грн станом на 24.02.2022) також не відповідає дійсності.
Необхідно звернути увагу, що відповідно до розрахунку збитків, завданих КП «Міська комунальна аптека» (додаток 3 до листа від 16.09.2022 №18, адресованого ГУ Національної поліції у Чернівецькій області) остаточна вартість основних засобів складає 1300,5 тис грн, що також не відповідає даним фінансової звітності малого підприємства від 01.01.2022 (баланс на 31.12.2021) КП «Міська комунальна аптека» станом на кінець звітного періоду, оскільки фактично є сумою за строками активу балансу «незавершені капітальні інвестиції» 605 тис грн та «основні засоби» (залишкова вартість) 695,5 тис грн.
З огляду на те, що надані позивачем докази на підтвердження розміру збитків у загальній сумі 9636500,00 грн, які виникли внаслідок знищення рухомого майна (основних засобів та матеріалів), фактично суперечать один одному, містять істотні розбіжності, не підтверджені документально, не визнані судом достовірними, суд не має можливості встановити з наявних матеріалів справи дійсний розмір збитків позивача, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові в цій частині.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки (далі - Методика).
Проте, в даному випадку предметом спору не є договірні зобов'язання, оцінка основних засобів та матеріалів не здійснювалась за методикою, а сума збитків визначена як балансова вартість згідно з фінансовою звітністю підприємтсва, тому позивачем безпідставно заявлено вимоги про стягнення збитків саме в іноземній валюті (доларах США).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи в цілому суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права та прийшов до вірних висновків про відмову у позові у вказаній частині, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 у справі №905/110/25 - без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2025 у справі №905/110/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 18.08.2025.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна