07 серпня 2025 року м. Харків Справа № 922/4295/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1107 Х/2) та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича (вх.№1128 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Аріт К.В., повне рішення складено 25.04.2025) у справі №922/4295/24
за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, в інтересах держави, в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області, м.Харків,
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м.Київ,
до Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича, с.Роздольне Харківської області,
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва,
03.12.2024 до господарського суду надійшла позовна заява керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області до Фізичної особи-підприємця Богуненко Олексія Вікторовича про усунення перешкод у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області, шляхом зобов'язання ФОП Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкти самочинного будівництва, а саме: 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води; 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води; 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення, перебуває в постійному користуванні філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України" та розташована в межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища; ФОП Богуненко О.В. здійснено самовільне зайняття спірної земельної ділянки та будівництво спірних об'єктів нерухомості за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт, відтак, оскільки спірна земельна ділянка уповноваженими органами у власність чи користування не передавалась, а будівництво розміщених на ній споруд проведено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, то останні є об'єктами самочинного будівництва; враховуючи, що саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В., як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24 в позові відмовлено частково. Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкт самочинного будівництва, а саме, 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича на користь Харківської обласної прокуратури 2422,40 грн судового збору.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що останній побудував дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснював підприємницьку діяльність. Враховуючи, що спірна земельна ділянка уповноваженими органами у власність чи користування не передавалась, а будівництво розміщених на ній споруд проведено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, останні є об'єктами самочинного будівництва. З цих підстав судом першої інстанції задоволено позов прокурора в частині усунення перешкод у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуг Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання ФОП Богуненка О.В. знести об'єкт самочинного будівництва, а саме, 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.
Частково відмовляючи у позові суд першої інстанції дійшов висновку, що за наявними у справі доказами не встановлено, що саме ФОП Богуненко О.В. здійснив самочинне будівництво 2 одноповерхових дерев'яних конструкцій (альтанки розміром 3,1x4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійної споруди (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщеної по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, у зв'язку з чим, відсутні правові підстави для зобов'язання останнього знести зазначені об'єкти самочинного будівництва.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24 в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов прокурора про усунення перешкод у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкт самочинного будівництва, а саме: 2 одноповерхневих дерев'яних конструкцій (альтанки розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійної споруди (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщеної по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води) задовольнити; судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається, зокрема, на таке:
- матеріалами справи підтверджується факт того, що ФОП Богуненко О.В. самовільно використовував усю земельну ділянку прибережної захисної смуги огороджену парканом, а не лише земельну ділянку під встановленим ним кіоском;
- враховуючи, що відповідач самовільно використовував спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то відповідно до вимог ст. 212 ЗК України саме ФОП Богуненко О.В. зобов'язаний привести усю земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення усіх розміщених на ній об'єктів нерухомого майна;
- зобов'язання відповідача знести лише 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, не можна вважати достатніми способом захисту, так як без демонтування огорожі по периметру земельної ділянки, демонтажу інших споруд та приведення земельної ділянки у попередній стан усунути перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуг Нагорівського водоймища на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області, неможливо;
- частково відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції усупереч ст. 86 ГПК України не надав належної оцінки наданим прокурором доказам, що підтверджують використання відповідачем спірної земельної ділянки.
Фізична особа-підприємець Богуненко Олексій Вікторович також звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24. Просить рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2025 у справі №922/4295/24 в частині вимог, які було задоволено судом - скасувати; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні решти вимог керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" до Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва - відмовити; вирішити питання щодо компенсації понесених відповідачем судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на таке:
- щодо відсутності повноважень прокурора на звернення до суду відповідач зазначає про те, що оскільки належним суб'єктом у сфері земельних відносин у відповідності до чинного законодавства реалізовано власні повноваження щодо розпорядження землями несільськогосподарського призначення та передано у постійне користування ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ" земельну ділянку з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, площею 55,4970 га, то подальший захист такого права (права постійного користування землею) має здійснюватися користувачем земельної ділянки або в його інтересах іншою особою, до якої не відноситься прокурор. Таким чином, приймаючи до уваги встановлення факту перебування у користуванні на даний час спірної земельної ділянки у ДП "Ліси України" суд мав дійти висновку про необґрунтованість позовних вимог прокурора про захист інтересів держави в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області;
- щодо дій відповідача по використанню частини земельної ділянки вказує на те, що для здійснення підприємницької діяльності ним було встановлено дерев'яний кіоск, саме під яким і використовувалася земельна ділянка, водночас дві альтанки та паркан вже існували на момент початку здійснення підприємницької діяльності. Вважає, що твердження прокурора, що саме відповідачем було встановлено паркан навколо земельної ділянки та дві альтанки не підтверджуються наданими доказами, та матеріали справи не містять доказів, що відповідач під час здійснення підприємницької діяльності використовував дві альтанки, які були встановлені невстановленою особою задовго до того, як там почав здійснювати діяльність відповідач, а отже покладання на відповідача обов'язку їх знести (прибрати, розібрати тощо) - не можуть бути задоволені. Вказує на те, що відповідно до укладеного з Безлюдівською селищною радою договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №7 від 03.07.2023 ФОП Богуненко О.В. зобов'язувався прийняти пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою: смт. Безлюдівка територія загального користування Безлюдівської селищної ради, на якій розташована тимчасова споруда, що належить замовнику (кіоск), а Безлюдівська селищна рада зобов'язувалась забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича (вх.№1128 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24 та призначено справу до розгляду на 17 липня 2025 року об 11:30 годині; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 25.06.2025, з доказами їх надсилання учасникам справи, для подання заяв, клопотань, тощо - до 25.06.2025.
Також, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1107 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24; об'єднано розгляд апеляційних скарг Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1107 Х/2) та Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича (вх.№1128 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24 в одному апеляційному провадженні; призначено справу до розгляду на 17 липня 2025 року об 11:30 годині. Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 26.06.2025, з доказами їх надсилання учасникам справи; встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 26.06.2025.
17.06.2025 до суду від керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП Богуненка Олексія Вікторовича (вх.№7536), в якому прокурор просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. В обґрунтування своєї правової позиції прокурор посилається, зокрема, на те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України", відтак, в силу положень ст. 17, 122 ЗК України, компетенцією із розпорядження даною земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності володіє саме Харківська районна військова (державна) адміністрація Харківської області.
Крім того, за твердженням прокурора, з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво багатьом видам рухомого майна, у зв'язку з чим ФОП Богуненко О.В. є останнім набувачем самочинно побудованих споруд розміщених на самовільно зайнятій ним земельній ділянці та фактичним їх володільцем, тому зобов'язаний привести усю земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення усіх розміщених на ній об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025 та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.07.2025, у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/4295/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
16.07.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№8826), в якому останній просив визнати поважною причину відсутності представника відповідача ФОП Богуненко Олексія Вікторовича - адвоката Цимбалюк Сергія Васильовича; судовий розгляд справи №922/4295/24 відкласти на іншу дату, враховуючи участь представника у іншому судовому засіданні у справі № №958/5601/25; продовжити строк розгляду справи у випадку його закінчення.
У судове засідання 17.07.2025 з'явився прокурор та залишив вирішення клопотання відповідача на розсуд суду, водночас заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 09.06.2025 та від 11.06.2025.
Враховуючи задоволення клопотання представника ФОП Богуненко Олексія Вікторовича, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 відкладено розгляд справи відкласти на 07 серпня 2025 року о 14:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
07.08.2025 до суду від представника відповідача адвоката Цимбалюка С.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№ 9549), в якому зазначено про неможливість взяти участь в судовому засіданні з поважних причин, оскільки він (адвокат) приймає участь у якості захисника під час проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, а відповідач перебуває на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві "МІСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ №18" Харківської міської ради. При цьому, зазначив, що докази участі захисника Цимбалюк С.В. під час проведення слідчих дій будуть надані в наступне засідання після їх отримання в органах Національної поліції України.
В судовому засіданні 07.08.2025 прокурор заперечував проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з огляду на відкладення попереднього судового засідання за клопотанням відповідача та достатній час для підготовки до участі в судовому засіданні. Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 17.07.2025.
Судова колегія зазначає, що в ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку; розгляд справи відкладався, у тому числі за клопотанням відповідача; представник відповідача був обізнаний про дату та час розгляду справи завчасно; доказів поважності неприбуття в судове засідання представника відповідача адвоката до суду не надано.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах 19.03.2024 у справі № 910/3016/23, від 08.11.2023 у справі № 922/854/23, від 01.12.2022 у справі № 910/14025/20 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховує, що правову позицію відповідача викладено у відзиві на позовну заяву та інших заявах по суті в суді першої інстанції, в апеляційній скарзі в суді апеляційної інстанції, явка представників учасників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, а тому апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Крім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню з огляду на його необґрунтованість і що справу може бути розглянуто в даному судовому засіданні.
Присутній в судовому засіданні прокурор надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, підтримав апеляційну скаргу прокуратури в повному обсязі та заперечив проти апеляційної скарги відповідача, зазначивши про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як зазначено прокурором в позовній заяві, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42021222030000117 від 05.08.2021 за ознаками складу кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 366, ч.4 ст. 197-1, ч.3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 364 КК України встановлено факти самовільного зайняття та самовільної забудови прибережної захисної смуги озера Нагорівське, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області.
15.08.2023 та 04.09.2024 проведено огляди місця події з залученням сертифікованих інженерів-землевпорядників ТОВ "Армадабудпроект" та проведенням геодезичних робіт.
За результатами проведеної слідчої дії встановлено, що на східному березі Нагорівського водоймища, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області в межах прибережної захисної смуги вздовж водойми огороджена парканом земельна ділянка площею 0,1014 га (позначена на ситуаційній схемі огляду як "контур №5").
На зазначеній земельній ділянці розташовано 3 прямокутні споруди, а саме:
- 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води;
- 1 каркасно-щитова дерев'яна будівля з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, розміщена на відстані 11,41 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна;
- 1 лінійна споруда (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщена по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна.
Досудовим розслідуванням встановлено, що вказана земельна ділянка та споруди на ній використовувались ФОП Богуненко О.В. для здійснення підприємницької діяльності: торгівлі продовольчими товарами та надання платних послуг у вигляді користування шезлонгами для відпочиваючих.
Зокрема, допитаний в ході досудового розслідування ФОП Богуненко О.В. підтвердив, що у липні 2023 він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.
У наявному в матеріалах справи протоколу допиту свідка від 03.10.2023, у кримінальному провадженні № 42021222030000117 від 05.08.2021, Богуненко О.В. повідомив, що ним в прибережній зоні в "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній, смт. Безлюдівка, Харківського району, Харківської області здійснювалась підприємницька діяльність в період часу з 03 липня 2023 року по 30 вересня 2023 року на підставі договору № 7 від 03.07.2023, укладеного з Безлюдівською селищною радою щодо пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою та дозволу виїзної торгівлі від 29.06.2023; в нього на утриманні був наступний об'єкт благоустрою, а саме дерев'яний кіоск, крім того на земельній ділянці знаходилися 2 альтанки дерев'яні, які ним не будувалися та не використовувалися; у липні 2023 року він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу виїзної торгівлі від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою; договори щодо оренди земельної ділянки площею 0.1014 га в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" ним не укладалися; на земельній ділянці площею 0.1014 га в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснювалась ним підприємницька діяльність був встановлений паркан, прохід територією був вільний та безкоштовний; він надавав платні послуги відпочиваючим, а саме користування шезлонгами та також здійснював реалізацію товарів.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Безлюдівської селищної ради від 15.06.2023 № 487 "Про надання дозволу на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку" надано дозвіл на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку Фізичній особі-підприємцю Богуненко Олексію Вікторовичу, РНОКПП НОМЕР_1 , строком до 30.09.2023.
Згідно наявного в матеріалах справи дозволу на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку від 29.06.2023 Виконавчий комітет Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області надав дозвіл ФОВ Богуненку Олексію Вікторовичу на розміщення об'єкту: кіоску, за місцем розташування: смт. Безлюдівка, територія загального користування, термін дії дозволу до 30 вересня 2023 року.
З матеріалів справи свідчить, що 23.06.2023 між КП "Котлярівське" Безлюдівської селищної ради (виконавець послуг) та ФОП Богуненко О.В. (споживач) укладено договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами № 34ТПВ-2023, за яким виконавець послуг зобов'язався надавати послуги поводження з побутовими відходами за місцем розташування об'єкту споживача.
Також, 03.07.2023 між ФОП Богуненко О.В. (як замовником) та Безлюдівською селищною радною (як виконавцем) укладений договір №7 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою, за умовами якого замовник зобов'язався оплатити пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою: смт. Безлюдівка територія загального користування Безлюдівської селищної ради, на якій розташована тимчасова споруда, що належить замовнику (кіоск), а виконавець зобов'язався забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.
Крім того, як зазначає відповідач, на виконання листа Безлюдівської селищної ради від 26.06.2023 №03-22/1339 "Про підготовку місць масового відпочинку людей (далі - пляж) на водних об'єктах Безлюдівської селищної ради", ФОП Богуненко О.В. (замовник) укладений договір з Харківською обласною комунальною аварійно-рятувальною водолазною службою (виконавець) від 03.07.2023 № 7/18 на виконання послуг згідно класифікатора ДК 021:2015 (75250000-3 - послуги пожежних і рятувальних служб), а саме: виконання підводно-технічного (водолазного) обстеження дна на пляжі смт. Безлюдівка-2, та видання акта обстеження, акта про усунення перешкод з дна акваторії пляжу та паспорта підводної частини акваторії пляжу.
Листом від 28.08.2023 № 03-22/1886 Безлюдівська селищна рада повідомила Харківську окружну прокуратуру Харківської області про те, що нею, як органом місцевого самоврядування, на підставі ст. 27, 30, 31, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", Правил благоустрою Безлюдівської селищної ради, затверджених Рішенням Х сесії Безлюдівської селищної ради VIII скликання від 15.06.21, у 2023 році надано дозволи на виїзну (виносну) торгівлю, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг і відпочинку на території Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області, зокрема, Богуненко Олексію Вікторовичу ( НОМЕР_1 ). Земельні ділянки, на яких здійснюють на підставі дозволів свою господарську діяльність суб'єкти господарювання, розташовані межах населеного пункту смт Безлюдівка на землях комунальної власності Безлюдівської селищної ради згідно доданих матеріалів щодо меж населеного пункту та відображені на загальній схемі.
Згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру MBC від 29.01.2024 №СЕ-19/121-23/22989-БТ до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру MBC 12.10.2023 із супровідним листом від 04.10.2023 № 62-2518-23 з Харківської окружної прокуратури Харківської області надійшла постанова від 04.10.2023 про призначення судової будівельно-технічної експертизи, винесена прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області Косолаповим А.О. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.08.2021 за №42021222030000117. Проведення судової експертизи доручено судовому експерту відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Харківського НДЕКЦ МВС Міщенко Інні Петрівні, яка має вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення будівельно-технічної експертизи за експертною спеціальністю 10.6 "Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів" (свідоцтво №19106 видане ЕКК МВС 03.05.2023), стаж експертної роботи - з 2005 року. Про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України експерт попереджений.
На вирішення судової експертизи поставлено запитання:
2.1. Чи є на земельній ділянці що розташована у прибережній зоні " Безлюдівського водоймища " та розташована по вул. Нагірній, смт. Безлюдівка, Харківського району, Харківської області, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., самовільно побудовані будівлі? Якщо є то які саме та якою площею?
2.2. Чи є будівлі, що розташовані у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній, смт. Безлюдівка, Харківського району, Харківської області на земельній ділянці, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., об'єктами нерухомого майна?
2.3. Яка загальна площа будівель, що розташовані у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній, смт. Безлюдівка, Харківського району, Харківської області на земельній ділянці, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В.?
2.4. З якої кількості поверхів складаються будівлі, що розташовані у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній, смт. Безлюдівка, Харківського району, Харківської області на земельній ділянці на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В.?
Під час проведення експертизи були використані наступні документи, що надані на дослідження: матеріали, направлені Харківською окружною прокуратурою супровідним листом від 20.09.2023 за № 62-2518-23 на 31 арк; лист від 23.11.2023 № 62-2518-13 прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області; геодезична зйомка території Безлюдівського водоймища (пляжу), виконана ТОВ "Армадабудпроект".
За результатами натурного експертного обстеження та вивчення наданих на дослідження матеріалів встановлено, що об'єктами дослідження в межах даного висновку є споруди, що фактично розташовані в межах земельної ділянки у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області "Контур №5", площею 0,1014 га, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В. відповідно до даних геодезичної зйомки, що виконана ТОВ "Армадабудпроект" та результатів натурного експертного обстеження. Вивченням геодезичної зйомки, що виконана ТОВ "Армадабудпроект" встановлено, що в межах досліджуваної земельної ділянки розташовано 3 споруди прямокутної форми в плані (2 альтанки та одна будівля) та огорожа (паркан), яка фактично відділяє частину територію досліджуваної земельної ділянки "Контур №5" від території проїжджої частини вулиці Нагірної та території суміжних ділянок.
За результатами натурного обстеження встановлено, шо в межах території досліджуваної ділянки "Контур №5", на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., фактично знаходяться наступні об'єкти, які в даному висновку досліджуються на предмет визначення площі, поверховості та відношення до визначення "об'єкт нерухомості" та "самочинне будівництво".
Проведеним дослідженням встановлено, що на об'єкті дослідження земельній ділянці "Контур №5" площею 0,1014 га у прибережній зон "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківськогорайону Харківської області, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., станом на час проведення експертизи розташовані:
1) дві споруди (об'єкт №1 і об'єкт №4), які за результатами проведеного дослідження відносяться до визначення "об'єкт нерухомості", а саме: 1.1. одноповерхова будівля, яка має площу 24,2 кв.м; 1.2. паркан на дерев'яних стовпах є лінійною спорудою, поверховість та площа даної споруди не визначаються.
2) дві споруди - альтанки (об'єкт №2 площею 12,4 кв.м, об'єкт №3 площею 12,4 кв.м), щодо яких за результатами проведеного дослідження експертом зроблено висновок - чи відносяться дані споруди до визначення "об'єкт нерухомості" в межах даного висновку встановити не надається за можливе. Загальна площа зазначених альтанок складає 24,8кв.м, поверховість не визначається.
Згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру MBC від 29.01.2024 №СЕ-19/121-23/22989-БТ, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (далі - Висновок №СЕ-19/121-23/22989-БТ):
2.1. На земельній ділянці у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В. знаходяться 1 (одна) будівля площею 24,2 кв.м; 2 (дві) споруди загальною площею 24,8 кв.м, лінійна споруда (паркан), площа якої не визначається. Віднесення будівель споруд до "самочинного будівництва" виходить за межі компетенції експерта з будівельно-технічних досліджень.
2.2. У прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області на земельній ділянці, в межах якої здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., знаходяться 1 (одна) будівля і 1 (одна) споруда, що є об'єктами нерухомого майна та 2 (дві) споруди, щодо яких не надається за можливе визначити, чи відносяться вони до визначення "нерухоме майно".
2.3. Одноповерхова будівля, яка розташована у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області на земельній ділянці, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., яка відноситься до визначення "нерухоме майно", має площу 24,2кв.м. Паркан на дерев'яних стовпах є лінійною спорудою, яка відноситься до визначення "нерухоме майно", площа і поверховість якої не визначаються. Споруди кількості 2 шт. (альтанки), які розташовані в межах зазначеної земельної ділянки, мають наступну площу: 12,4 кв.м, 12,4 кв.м. Встановити, чи відносяться дані споруди до визначення "нерухоме майно" в межах даного висновку не надається за можливе.
2.4. 1 (одна) будівля, яка розташована у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області на земельній ділянці, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., є одноповерховою, 3 (три) споруди такими, поверховість яких не визначається.
Як стверджує прокурор, будь-які рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування щодо виділення ФОП Богуненко О.В. у власність чи користування земельної ділянки площею 0,1014 га на східному березі Нагорівського водоймища, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області відсутні.
Відомості про реєстрацію речових прав на зазначені вище земельну ділянку та нежитлове приміщення в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Також встановлено, що в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.econstruction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначених об'єктів нерухомого майна.
Таким чином, за твердженням прокурора, наявні підстави стверджувати, що будівництво спірних об'єктів нерухомості здійснено ФОП Богуненко О.В. за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт.
Відповідно до даних геодезичної зйомки, проведеної в ході огляду місця події, вищевказана земельна ділянка "контур №5" розташована в межах земельної ділянки яка має встановлені межі згідно даних Державного земельного кадастру, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025.
Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, остання має загальну площу 55,4970 га, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг. На земельну ділянку встановлено обмеження у використанні у вигляді водоохоронної зони та прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм та на островах. Земельна ділянка розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області.
За інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" (лист від 01.08.2024 б/н) земельна ділянка "контур №5" відповідно до матеріалів лісовпорядкування, знаходиться в межах кварталу №71 Бабаївського лісництва філії Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України", площа перетину меж земельної ділянки (контур №5) з межами кв. 71 Бабаївського лісництва філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 0,1014 га із загальної площі ділянки 0,1014 га.
Тобто спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України".
За інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, Нагорівське водоймище має штучне походження та орієнтовну площу водного дзеркала 58,3 га. Дозволи на спеціальне водокористування на вказаній водоймі не видавались.
Зважаючи на викладене, спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України". Водночас, спірна земельна ділянка "контур №5" розташована в межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища.
Отже, як зазначає прокурор в позовній заяві, враховуючи, що спірна земельна ділянка уповноваженими органами у власність чи користування не передавалась, а будівництво розміщених на ній споруд проведено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, останні є об'єктами самочинного будівництва.
Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що оскільки розміщення на прибережній захисній смузі об'єктів нерухомого майна та паркану прямо суперечить вимогам чинного законодавства, то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання особи, що здійснила самочинне будівництво, знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України.
Прокурор звертає увагу, оскільки саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В. як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що позовні вимоги не ґрунтуються на фактичних обставинах, позовна заява є необґрунтованою та такою, що не відповідає обставинам справи і суперечить чинному законодавству України, а участь прокурора у цій справі є безпідставною, а тому даний позов не підлягає задоволенню.
За твердженнями відповідача, від правильного встановлення власника/користувача земельної ділянки та повноважень відповідних органів на розпорядження земельними ділянками лісового фонду, залежить вирішення даного спору. Спірні відносини щодо виникнення у відповідача підстав користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025 тривали з червня 2023 року до вересня 2023 року, а відтак слід застосовувати законодавство, яке діяло на момент виникнення відносин сторін.
Відповідач стверджує, що Васищевське лісництво ДП "Ліси України" є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025 і таке право ним набуто на підставі положень чинного законодавства. Підтвердження права постійного користування саме цієї юридичної особи міститься також в численних рішеннях судових органів, де розглядались питання захисту прав ДП "Жовтневе лісове господарство" на земельні наділи Нагорівського водоймища.
Крім того, обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що з відомостей Держлісагенства і з Витягу з ДЗК від 28.05.2024 вбачається, що, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, яка була передана у постійне користування Васищевського лісництва ДП "Ліси України", має площу 55,4970 га та знаходиться в межах населеного пункту селища Безлюдівка Харківського району Харківської області.
Таким чином, за твердженнями відповідача, вилучення спірної земельної лісової ділянки, а також її передача у власність чи в користування, не відноситься до компетенції Харківської районної військової адміністрації, а отже й відновлення законності щодо використання чи передачі у власність або користування вказаної земельної ділянки не відноситься до компетенції позивача.
Також відповідач звертав увагу, що у власних поясненнях, наданих під час допиту у якості свідка у кримінальному провадженні №42021222030000117 від 05.08.2021 і зафіксованих в протоколах допиту свідка від 03.10.2023 та від 16.09.2024, відповідачем не заперечувалося, що у період часу з 03.07.2023 по 30.09.2023 ним використовувалася частина земельної ділянки по вул. Нагорівська в селищі Безлюдівка Харківського району Харківської області, яка має вихід до Безлюдівського водоймища. На вказаній земельній ділянці, на підставі договору №7 від 03.07.2023 про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою та дозволу на здійснення виїзної торгівлі від 29.06.2023, ним здійснювалася підприємницька діяльність з надання у користування шезлонгів та реалізація продуктів харчування. Для здійснення підприємницької діяльності ним було встановлено дерев'яний кіоск. Дві альтанки та паркан вже існували на момент початку здійснення підприємницької діяльності за вказаною адресою. В 2024 підприємницьку діяльність за місцем розташування земельної ділянки відповідач не здійснював за відсутності дозволу Безлюдівської селищної ради на здійснення виїзної торгівлі. Твердження прокурора, що саме відповідачем було встановлено паркан навколо земельної ділянки та дві альтанки не підтверджуються наданими доказами.
У відповіді на відзив (вх.№4111) прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначив, що відповідачем проігноровано той факт, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної суги. Забудова прибережних захисних смуг порушує водно-екологічний правопорядок і екологічну безпеку населення України, а також сприяє забрудненню, засміченню та вичерпанню водного об'єкту. Спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України". Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор, вважає, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).
За твердженнями прокурора, враховуючи, що саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В. як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.
Розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна та парканів заборонено законом.
Крім того, прокурор звертає увагу, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України", згоди філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України" на користування чи то на здійснення виїзної торгівлі ФОП Богуненком О.В. також не отримано.
15.04.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог з підстав, зазначених вище.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг виходячи з наступного.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд вказує про таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на які посилається Скаржник, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.
Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Суд акцентує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищенаведених норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Отже, процесуальний статус органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у спорі, ініційованому прокурором з метою захисту інтересів держави, визначається предметом спору та правовими підставами заявлених позовних вимог.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області до Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовано необхідністю захисту інтересів держави в особі Харківської РДА у зв'язку з віднесенням спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, перебування останньої в державній власності та в постійному користуванні в ДП "Ліси України" в особі філії "Жовтневе лісове господарство".
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України та статтею 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За змістом частин 1-4 статті 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Відповідно до статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорону лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).
За приписами статті 8 Лісового кодексу України право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до приписів статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Статтею 122 ЗК України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Згідно з частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, станом на момент звернення прокурора з позовом до суду в цій справі) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина 5 статті 122 ЗК України).
Частиною 8 статті 122 ЗК України передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.
27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ.
Відповідно до підп. "а" пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (набрав чинності 27.05.2021) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Враховуючи відомості з витягу з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, до якої входить спірна земельна ділянка, остання відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області, а також перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України", що не заперечується відповідачем.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням положень статей 17, 122 ЗК України, компетенцією із розпорядження даною земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності володіє саме Харківська районна військова (державна) адміністрація Харківської області, а отже прокурор обґрунтовано визначив в даному випадку орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, Харківську районну військову (державну) адміністрацію.
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15).
Необхідність пред'явлення цього позову прокурором зумовлена не захистом інтересів постійного лісокористувача на самостійне господарювання в лісах, а потребою захисту державного, суспільного інтересу в забезпеченні законності при користуванні лісогосподарськими землями державної форми власності, недопущення їх неправомірного використання та забезпеченні можливості виконання лісами водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних функцій.
Таким чином, подання прокурором даного позову зумовлено необхідністю забезпечення охорони землям лісового фонду, у тому числі й спірній земельній ділянці, яка розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України".
Крім того, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної суги.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.
Необхідність в даному випадку інтересів держави прокурором зумовлена як загальною потребою у забезпеченні дотримання закріпленого принципу законності набуття та реалізації права на землю, так і бездіяльністю органу, що уповноважений на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах - Харківської районної військової (державної) адміністрації Харківської області.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом, оскільки, на його думку, належним позивачем у справі має бути ДП "Ліси України", яке не є суб'єктом владних повноважень.
Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Салтівською окружною прокуратурою м. Харкова до Харківської районної військової (державної) адміністрації Харківської області направлено лист від 29.10.2024 №53-102-4741вих-24, відповідно до якого повідомлено про обставини порушення ФОП Богуненко О.В. інтересів держави, а також запропоновано надати інформацію про вжиті адміністрацією заходи або намір вжити заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом, щодо усунення виявлених порушень.
В свою чергу, Харківською районною військовою (державною) адміністрацією Харківської області відповідно до листа від 01.11.2024 №01-41/5152 повідомлено, що до держадміністрації інформація щодо порушення чинного законодавства, яка зазначається в листі, не надходила, а тому заходи з цього приводу не вживались. Додатково поінформовано, що Харківська районна військова (державна) адміністрація Харківської області не заперечує щодо подачі до суду органами прокуратури відповідних позовів в інтересах держави в особі Харківської районної військової (державної) адміністрації Харківської області.
Одночасно жодної інформації про вжиті заходи реагування або намір вжити такі заходи, у тому числі у вигляді звернення з позовом до суду, райдержадміністрацією не надано.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини обізнаності позивача про наявні порушення вимог законодавства, а також беручи до уваги відсутність будь-якого активного реагування з його сторони щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави впродовж розумного строку, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Враховуючи, що спір у цій справі виник щодо земель, яким державою через їх характеристики надається особливий статус, такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при використанні таких земель, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов'язані діяти невідкладно.
Відтак, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва інтересів держави в суді. Оскільки компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
На виконання вимог абз. 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Салтівською окружною прокуратурою м.Харкова попередньо, до пред'явлення позову, листом №53-102-5346вих-24 від 29.11.2024 повідомлено позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області.
Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обґрунтування, встановлені обставини справи та беручи до уваги характер спірних правовідносин, колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно неналежності позивача та відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі визначеного ним органу.
Щодо суті спору судова колегія зазначає таке.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з частиною 1 статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.
Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням земельне законодавство передбачає виділення в окрему категорію землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до статті 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до частини першої статті 16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
Статтею 17 ЛК України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України (стаття 45 Лісового кодексу України).
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства (стаття 47 Лісового кодексу України).
Відповідно до частини 1-3 статті 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.
При цьому, ВО "Укрдержліспроект" створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО "Укрдержліспроект" здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22).
Як встановлено судом, спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту - селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та відповідно до картографічних матеріалів, а саме Планшету №5 Лісовпорядкування 2006 року, проведеного Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням Львівська експедиція, спірна земельна ділянка розташована в межах кварталу №71 Бабаївського лісництва філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України".
За інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" (лист від 01.08.2024 б/н) земельна ділянка "контур №5" відповідно до матеріалів лісовпорядкування, знаходиться в межах кварталу №71 Бабаївського лісництва філії Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України", площа перетину меж земельної ділянки (контур №5) з межами кв. 71 Бабаївського лісництва філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 0,1014 га із загальної площі ділянки 0,1014 га.
Водночас, відповідно до даних геодезичної зйомки, проведеної в ході огляду місця події, вищевказана земельна ділянка "контур №5" розташована в межах земельної ділянки яка має встановлені межі згідно даних Державного земельного кадастру, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025.
Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, остання має загальну площу 55,4970 га, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг. На земельну ділянку встановлено обмеження у використанні у вигляді водоохоронної зони та прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм та на островах. Земельна ділянка розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області.
Тобто спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні філії "Жовтневе лісове господарство" ДП "Ліси України".
При цьому, Державне агентство лісових ресурсів України прийняло наказ № 856 від 28.10.2022 "Про припинення "Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення".
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів № 856 від 28.10.2022 року припинено Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство", код ЄДРПОУ 00993165, шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", код ЄДРПОУ 44768034.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність юридичної особи Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" перебуває в стані припинення з 31.10.2022. Підстава - внесення рішення засновників щодо припинення ЮО в результаті реорганізації.
Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.03.2025, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" має у своєму складі відокремлений підрозділ філія "Жовтневе лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (т.2 а.с.171-183).
Дані обставини неодноразово встановлювались рішеннями судів, зокрема постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі №922/1505/24, від 12.11.2024 у справі № 922/822/24.
Зважаючи на викладене, спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП "Ліси України".
Також, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, спірна земельна ділянка "контур №5" розташована в межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища.
Частиною 1 статті 58 ЗК України, статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Правовий режим прибережних захисних смуг визначається ст. ст. 60 - 62 ЗК України та ст. ст. 1, 88 - 90 ВК України.
Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися та мати відповідні під'їзні шляхи, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом.
Такі огорожі або інші конструкції демонтуються їхніми власниками протягом десяти днів після одержання письмової вимоги місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. У разі невиконання такої вимоги зазначені огорожі або інші конструкції демонтуються за рішеннями місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. Видатки відповідного місцевого бюджету, пов'язані з демонтажем зазначених огорож або інших конструкцій, відшкодовуються їхніми власниками.
У разі якщо неможливо встановити власника огорожі або інших конструкцій чи особу, за рішенням якої вони були встановлені, оплата робіт, пов'язаних із демонтажем, покладається на особу, у користуванні якої перебуває земельна ділянка, на якій встановлена огорожа або інші конструкції.
Згідно зі статтею 60 ЗК України, статтею 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено законом. Отже, відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги потрібно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон (див. постанови Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14).
Подібні правові висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 921/504/20.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду (див., зокрема постанову Верховного Суду від 18.07.2022 у справі № 330/1009/19). В Україні землі водного фонду є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання (див. також постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).
Оскільки судом встановлено, та даний факт не заперечується і представниками учасників справи, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища, на неї розповсюджується спеціальний режим обмеженої господарської діяльності, розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна та парканів заборонено законом.
Водночас, за твердженням прокурора, за результатами проведення слідчих дій в ході кримінального провадження №42021222030000117 від 05.08.2021 встановлено, що на східному березі Нагорівського водоймища, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області в межах прибережної захисної смуги вздовж водойми огороджена парканом земельна ділянка площею 0,1014 га (позначена на ситуаційній схемі огляду як "контур №5").
На зазначеній земельній ділянці розташовано 3 прямокутні споруди, а саме:
- 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води;
- 1 каркасно-щитова дерев'яна будівля з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, розміщена на відстані 11,41 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна;
- 1 лінійна споруда (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщена по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна.
Оскільки відповідач (ФОП Богуненко О.В.) здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, тоді як розміщення на прибережній захисній смузі об'єктів нерухомого майна та паркану прямо суперечить вимогам чинного законодавства, прокурор звернувся до суду з даним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 ЦК). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 ЦК).
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 ЦК).
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).
Частиною першою статті 116 ЗК передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Судом встановлено, що згідно з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ФОП Богуненко О.В. відсутні будь-які речові права на земельну ділянку, що може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Частинами першою-четвертою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
Частинами 1, 2 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, належними документами, які підтверджують законність будівельних робіт, у відповідності до ст. 34, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є повідомлення про початок виконання будівельних робіт/дозвіл на виконання будівельних робіт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації/акт готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до частин 1, 10 статті 22-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - це єдина інформаційно-комунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва. Відомості, що містяться в електронній системі, є достовірними, а також відкритими і загальнодоступними.
Проте, в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.e-construction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначених об'єктів нерухомого майна.
Таким чином, наявні підстави стверджувати, що будівництво спірних об'єктів нерухомості здійснено за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України).
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку) ", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №202/7377/16-ц.
Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду у пп. 109-113 постанови від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 (провадження №12-39гс23) наголосила на тому, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Виходячи із вищенаведених законодавчих положень та судової практики, враховуючи, що розміщення на прибережній захисній смузі об'єктів нерухомого майна та паркану прямо суперечить вимогам чинного законодавства, то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання особи, що здійснила самочинне будівництво, знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України.
Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.03.2004 у справі № 927/1206/21 та інших).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 та інших, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 71)).
Таким чином, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.
Отже належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Матеріалами справи підтверджується факт самовільного зайняття ФОП Богуненко О.В. частини спірної земельної ділянки, "контур №5", яка розташована в межах земельної ділянки, що має встановлені межі згідно з даними Державного земельного кадастру, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025 та знаходиться в межах прибережної захисної смуги, та здійснення ним на цій земельній ділянці самовільного будівництва, а саме: каркасно-щитової дерев'яної будівлі з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, що розміщена на відстані 11,41 м від урізу води.
Зокрема, допитаний в ході досудового розслідування ФОП Богуненко О.В. підтвердив, що у липні 2023 він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.
У наявному в матеріалах справи протоколу допиту свідка від 03.10.2023, у кримінальному провадженні № 42021222030000117 від 05.08.2021, Богуненко О.В. повідомив, що ним в прибережній зоні в "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній, смт. Безлюдівка, Харківського району, Харківської області здійснювалась підприємницька діяльність в період часу з 03 липня 2023 року по 30 вересня 2023 року на підставі договору № 7 від 03.07.2023, укладеного з Безлюдівською селищною радою щодо пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою та дозволу виїзної торгівлі від 29.06.2023; в нього на утриманні був наступний об'єкт благоустрою, а саме дерев'яний кіоск, крім того на земельній ділянці знаходилися 2 альтанки дерев'яні, які ним не будувалися та не використовувалися; у липні 2023 року він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу виїзної торгівлі від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою; договори щодо оренди земельної ділянки площею 0.1014 га в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" ним не укладалися; на земельній ділянці площею 0.1014 га в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснювалась ним підприємницька діяльність був встановлений паркан, прохід територією був вільний та безкоштовний; він надавав платні послуги відпочиваючим, а саме користування шезлонгами та також здійснював реалізацію товарів.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Безлюдівської селищної ради від 15.06.2023 № 487 "Про надання дозволу на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку" надано дозвіл на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку Фізичній особі-підприємцю Богуненко Олексію Вікторовичу, РНОКПП НОМЕР_1 , строком до 30.09.2023.
Згідно наявного в матеріалах справи дозволу на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку від 29.06.2023 Виконавчий комітет Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області надав дозвіл ФОВ Богуненку Олексію Вікторовичу на розміщення об'єкту: кіоску, за місцем розташування: смт. Безлюдівка, територія загального користування, термін дії дозволу до 30 вересня 2023 року.
Також, 03.07.2023 між ФОП Богуненко О.В. (як замовником) та Безлюдівською селищною радною (як виконавцем) укладений договір №7 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою, за умовами якого замовник зобов'язався оплатити пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою: смт. Безлюдівка територія загального користування Безлюдівської селищної ради, на якій розташована тимчасова споруда, що належить замовнику (кіоск), а виконавець зобов'язався забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.
Вказані обставини також визнаються відповідачем під час розгляду даної справи.
Водночас, згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру MBC від 29.01.2024 №СЕ-19/121-23/22989-БТ, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (далі - Висновок №СЕ-19/121-23/22989-БТ): одноповерхова будівля, яка розташована у прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" по вул. Нагірній в смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області на земельній ділянці, на якій здійснює господарську діяльність Богуненко О.В., яка відноситься до визначення "нерухоме майно", має площу 24,2кв.м.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Водночас, розміщення об'єктів нерухомого майна в прибережній смузі, навіть за наявності дозволу органу місцевого самоврядування, є порушенням законодавства, оскільки суперечить спеціальному режиму використання таких земель та не створює у відповідача правомірних підстав для розміщення такого об'єкта, а отже, наявність такого дозволу не звільняє його від обов'язку дотримання вимог законодавства.
Приписи ЗК України, ЛК України та ВК України щодо правової охорони земель лісогосподарського призначення та наявності обмежень на здійснення господарської діяльності у межах прибережної захисної смуги (зокрема, щодо розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна), були та є доступними, чіткими і передбачуваними.
З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє посилання відповідача щодо здійснення ним підприємницької діяльності на території Нагорівського водоймища у відповідності до вимог та рекомендацій, які йому заздалегідь встановлювалися компетентним органом - Безлюдівською селищною радою на підставі дозволу на виїзну торгівлю, як такі що не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині.
Як зазначено прокурором в позовній заяві, що оскільки саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В. як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.
Водночас, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не погодився з доводами прокурора щодо наявності підстав для зобов'язання ФОП Богуненко знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, а саме, 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води, та 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан.
В апеляційній скарзі прокурор наголошує на необхідності задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.
Як вже було зазначено, згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.
Отже, виходячи з наведеного вище, співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт (постанова КГС ВС від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21)
У постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 зауважено, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва не забудовника, а останнього набувача такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).
Як правильно враховано судом першої інстанції, матеріалами справи не підтверджено, що саме ФОП Богунено О.В. здійснив самочинне будівництво 2 одноповерхових дерев'яних конструкцій (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води.
Водночас, як вбачається з дозволу на розміщення об'єктів виїзної (виносної) торгівлі, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку від 29.06.2023, а також укладеного між відповідачем та Безлюдівською селищною радною договору №7 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 03.07.2023, відповідачем було розміщено на спірній земельній ділянці в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища" дерев'яний кіоск для здійснення підприємницької діяльності у період часу з 03.07.2023 по 30.09.2023, тоді як Безлюдівська селищна радна зобов'язалась забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.
Доказів використання відповідачем інших розташованих на спірній огородженій парканом території об'єктів, в тому числі для здійснення підприємницької діяльності, матеріали справи не містять, як й доказів самовільного зайняття відповідачем усієї спірної земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що в межах кримінального провадження та під час розгляду даної господарської справи відповідачем заперечується обставини щодо розміщення та використання ним на спірній земельній ділянці 2 дерев'яних альтанок та встановлення паркану, а також зазначено про нездійснення ним у 2024 році підприємницької діяльності за місцем розташування земельної ділянки через відсутність дозволу Безлюдівської селищної ради на здійснення виїзної торгівлі.
Матеріалами справи, зокрема, відомостями з кримінального провадження №42021222030000117 взагалі не підтверджено встановлення особи, яка здійснила самочинне будівництво вищезазначених спірних об'єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025.
Також матеріали справи не містять відомостей щодо особи, яка б набула права власності на цей об'єкт.
Так, одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Суд враховує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.
Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у даному випадку саме прокурор, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (зокрема, щодо будівництво спірних об'єктів відповідачем або їх використання в своїй діяльності, або ж самовільне зайняття та користування всією спірною земельною ділянкою).
Проте, посилаючись на те, що відповідач не мав належно оформленого права на спірну земельну ділянку, прокурор не навів достатніх та належних доказів, які б з урахуванням приписів статей 76-79 ГПК України підтверджували позовні вимоги в контексті встановлення неправомірності зведення спірних об'єктів (альтанок та паркану) саме відповідачем або самовільного заняття останнім частини спірної земельної ділянки під такими об'єктами та їх використання.
Водночас, як встановлено під час розгляду даної справи, спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні в ДП "Ліси України" в особі філії "Жовтневе лісове господарство", а відтак у разі не встановлення власника огорожі або інших конструкцій, відповідальною особою є особа, у користуванні якої перебуває земельна ділянка, на якій встановлена огорожа або інші конструкції, що узгоджується з приписами статті 60 ЗК України.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором позовних вимог в частині зобов'язання ФОП Богуненко знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, а саме, 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 кв.м кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан.
Вищенаведені висновки не спростовані під час апеляційного перегляду даної справи.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині усунення перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкт самочинного будівництва, а саме, 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 кв.м, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан, є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а отже, підлягають задоволенню.
В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними належними доказами, а відтак не підлягають задоволенню.
З огляду на це, враховуючи, що доводи прокурора та відповідача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.
Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржників.
Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у справі №922/4295/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18.08.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза