Справа № 183/3305/19
№ 2-р/183/4/25
15 серпня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним,
10.07.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про роз'яснення судового рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на те, що суд відмовив у задоволенні позову, але в мотивувальній частині рішення зазначив. що заповіт не був підписаний заповідачем ОСОБА_4 , у зв'язку з чим, правочин є нікчемним.
Також судом зазначено, що позивачі у справі не позбавлені можливості звертатися до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно з підстав недійсності правочину.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просила надати роз'яснення судового рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним, а саме:
-чи є заповіт, складений ОСОБА_4 29.09.2017 р. дійсним, з урахуванням того, що суд відмовив у задоволенні позову про визнання зазначеного заповіту недійсним?;
-чи має вона, ОСОБА_1 , як спадкоємець за зазначеним заповітом звернутися до нотаріальної контори для оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом?
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Розглянувши заяву про роз'яснення судового рішення, суд приходить до нижченаведеного.
У відповідності до ст. 271 ЦПК України,
1. За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
2. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
3. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
4. Про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Так, судові рішення, як результат розгляду справ судами, бувають дуже складними і не завжди зрозумілими.
З цією метою у процесуальному законодавстві України передбачено право для осіб, які приймали участь у справі (сторони, треті особи, а також представники сторін або третіх осіб), державного виконавця або приватного виконавця, а в кримінальному процесі - заявою учасника судового провадження (наприклад, обвинувачений, потерпілий) або органу виконання судового рішення (наприклад, кримінально-виконавча інспекція), приватного виконавця звернутися до суду із заявою про роз'яснення прийнятого ним рішення.
У той же час, під час роз'яснення судом рішення не допускається зміна формулювання змісту цього рішення.
Фактично, роз'яснення рішення полягає у викладенні судом його змісту у більш доступній, чіткій та конкретизованій формі, при цьому забезпечуючи дотримання принципів «незмінності» змісту рішення та виключно в межах тих питань, які були предметом судового розгляду.
Так, рішення суду незалежно від його форми містить такі частини: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну.
Судді та науковці притримуються тієї позиції, що роз'ясненню підлягає виключно резолютивна частина рішення у разі, якщо вона допускає неоднозначність його тлумачення, що може спричинити виникнення проблемних питань, пов'язаних із виконанням цього рішення. При цьому, роз'яснення інших частин не здійснюється, оскільки вони безпосередньо не підлягають виконанню, а отже не мають правового значення.
У той же час, у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Якщо у поданій до суду заяві ставиться питання, яке може: призвести до зміни змісту рішення; передбачати внесення до нього нової інформації, яка не була предметом розгляду під час розгляду справи; роз'яснення мотивувальної частини рішення, на підставі якої судом було зроблено висновки при складенні резолютивної частини рішення - суд повинен відмовити в наданні роз'яснення рішення.
В той же час, у процесуальному законодавстві (Цивільному, Господарському процесуальному кодексах України, Кодексі адміністративного судочинства України та Кримінальному процесуальному кодексі України) відсутня чітка вказівка щодо роз'яснення саме резолютивної частини рішення та щодо вирішення проблемних питань, що виникають у зв'язку із виконанням судового рішення.
Оскільки конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а зі змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз'яснення судового рішення. Вказана стаття ЦПК України передбачає можливість роз'яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.
02 травня 2025 року Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалене рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.
У відповідності до рішення суду, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.
У задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що судом встановлено відсутність у заповіті підпису заповідача, що свідчить про те, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, і відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України це має наслідком його нікчемність, у зв'язку з чим, зазначений заповіт не підлягає визнанню недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом.
Так, судом встановлено, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи (посмертної) від 07.10.2014 № 631-24, проведеної експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, що підписи від імені ОСОБА_4 в заповіті та реєстрі нотаріальних дій виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису.
Зазначене надає суду підстави зробити висновок про те, що заповіт не був підписаний заповідачем ОСОБА_4 .
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Також зроблено висновок про те, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
У частини першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений, зокрема з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відсутність підпису заповідача в заповіті свідчить про порушення вимог щодо форми заповіту.
Враховуючи відсутність у заповіті підпису заповідача свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, і відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України це має наслідком його нікчемність.
Таким чином, у мотивувальні частині рішення суду зроблено висновок, який на переконання суду є зрозумілим сторонам та не потребує відповідних роз'яснень, що оскаржуваний заповіт є нікчемним, та визнання його недійсним не вимагається.
Також суд приходить до висновку, що друге питання, яке поставлене заявником у заяві про роз'яснення рішення, а саме, чи має вона, ОСОБА_1 , як спадкоємець за зазначеним заповітом звернутися до нотаріальної контори для оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виходить за межі питання роз'яснення судового рішення, оскільки, заявник просить суд не роз'яснити рішення, а фактично просить суд роз'яснити заявнику, як він повинен діяти після набрання рішенням законної сили, надати висновок суду про те, чи має право заявник звернутися до нотаріуса з відповідною заявою, чи він не має такого права.
Як зазначалося судом вище, роз'яснення судового рішення полягає у викладенні судом його змісту у більш доступній, чіткій та конкретизованій формі, при цьому забезпечуючи дотримання принципів «незмінності» змісту рішення та виключно в межах тих питань, які були предметом судового розгляду.
Враховуючи викладене вбачається, що чинне законодавство України не передбачає роз'яснення саме механізму виконання рішення суду, роз'яснень судом дій сторін після набрання судовим рішенням законної сили, тому суд не вбачає підстав для такого роз'яснення.
Враховуючи наведене, у задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення належить відмовити.
Керуючись ст. 271 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Ухвалу складено та підписано 15 серпня 2025 року.
Суддя Д.І. Городецький