Дата документу 15.08.2025 Справа № 336/8486/21
Єдиний унікальний № 336/8486/21 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В.
Провадження № 22-ц/807/181/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
15 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.
Кухаря С.В.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу,
У жовтні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування» в особі адвоката Каплі А.С. звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 03.08.2018 року між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №1455/18-Т/ЗП17, згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
24.10.2018 року по вул. Українській, 29 в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2018 року, відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в ТДВ «СК Кредо» на підставі полісу ОСЦПВВНТЗ № АМ/6405851.
Позивачем було розраховано суму страхового відшкодування на підставі рахунку-фактури № Z0000001039 від 08.11.2018 року та рахунку фактури № Z0000001039 від 19.12.2018 року.
На підставі страхового акту № 006.01489718-1 від 30.11.2018 року та страхового акту № 006.01489718-2 від 20.12.2018 року, заяви про страхове відшкодування, розрахунків та зібраних документів власнику транспортного засобу «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було виплачене страхове відшкодування у розмірі 32 803 грн. 91 коп.
Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у ТДВ «СК «Кредо», зазначена страхова компанія надала страховий захист своєму страхувальнику та здійснила страхову виплату на користь ПрАТ "СК "Арсенал страхування" в розмірі 23 905 грн. 95 коп. Невідшкодованою залишається сума 8 897,96 грн., яка становить суму позову.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування» 8 897,96 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та судовий збір у розмірі 2 270 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2024 року у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування» - адвокат Капля А.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов, стягнути з відповідача судові витрати.
Покликається на те, що суд першої інстанції не дав оцінки тій обставині, що на підтвердження визначення вартості матеріального збитку позивачем надано докази оціненої шкоди, а саме, звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 448 від 11.01.2019 року, виконаного на замовлення страховика, де вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 24 905,95 грн. Вартість відновлювального ремонту «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 34 059,74 грн. Відповідачем не спростовано визначений розмір шкоди будь-яким іншими належними доказами.
Також, суд не дослідив страховий акт № 99 від 19.02.2019 року, складений ТДВ «СК «Кредо», який був долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву, в якому вказано, що розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті заявнику, дорівнює 23 905,95 грн.
Крім того, суд залишив без уваги і позовні вимоги в частині стягнення франшизи в сумі 1 000 грн. згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/6405851.
Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що не має можливості з наданих позивачем доказів встановити реальну суму страхового відшкодування, яка повинна бути стягнута з відповідача.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.10.2018 року по вул. Українській, 29, в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2018 року, дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 .
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 1455/18-Т/ЗП17 «ALL RISKS» від 03.08.2018 року. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в ТДВ «СК Кредо» на підставі полісу ОСЦПВВНТЗ № АМ/6405851.
Відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 1455/18-Т/ЗП17 «ALL RISKS» від 03.08.2018 року ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» виплатило страхове відшкодування власнику транспортного засобу «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 32 803 грн. 91 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Після чого позивач звернувся до страховика відповідача ТДВ «СК «Кредо», який в свою чергу виплатив страхове відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який склав 0,5268% у відповідності до звіту оцінки від 11.01.2019 року. Означена виплата була здійснена у розмірі визначеному ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», а саме, 23 905,95 грн. з урахуванням коефіцієнту зносу пошкодженого транспортного засобу.
Приватне акціонерне товариство «СК «Арсенал Страхування» скерувало до ТДВ «СК «Кредо» претензію та доповнення до претензії про сплату страхового відшкодування у розмірі 32 803 грн. 91 коп.
Відповідно копії страхового акту № 99 від 19.02.2019 року, що складений ТДВ «СК «Кредо», остання вирішила «розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті заявнику, визнати таким, що дорівнює 23 905,95 грн.».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961 -IV) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказано, що:
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов'язку такої виплати.
Верховний Суд 10 липня 2018 року у справі № 922/1436/17 розглянув касаційну скаргу ТзДВ «Міжнародна страхова компанія» у справі за позовом ПрАТ «СК «УСГ» до ТзДВ «Міжнародна страхова компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Особа 4, про стягнення грошових коштів у порядку регресу. За результатами розгляду Верховний Суд прийняв постанову, в якій зазначив таке: «відповідач як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми - статті 29 Закону № 1961 здійснює відшкодування витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Колегія суддів враховує, що ТДВ «СК «Кредо» розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті заявнику, визнала таким, що дорівнює 23 905,95 грн. з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого засобу, та за мінусом франшизи.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновком суду, що в матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення такої виплати на користь позивача, тому встановити суму страхового відшкодування, яка повинна бути стягнута з відповідача, не має можливості.
Водночас апеляційний суд звертає увагу і на те, що до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження розміру франшизи за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а в розрахунку суми страхового відшкодування не вказано відсоток зносу т/з.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, представник позивача у суді першої інстанції не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, не зазначав у позовній заяві про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, з клопотаннями про витребування доказів до суду не звертався.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано копію страхового акту № 99 від 19.02.2019 року, що складений ТДВ «СК «Кредо», відповідно до якого ТДВ «СК «Кредо» вирішило розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті заявнику, визнати таким, що дорівнює 23 905,95 грн., висновків суду не спростовує, оскільки вказаний акт не є належним доказом виплати страхового відшкодування.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 15 серпня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
С.В. Кухар