Дата документу 15.08.2025 Справа № 335/6986/24
Єдиний унікальний № 335/6986/24 Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б.
Провадження № 22-ц/807/859/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
15 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.
Кухаря С.В.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана ОСОБА_2 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
У червні 2024 року представник ТОВ «Консалт Солюшенс» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 27 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 554-в/37, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 48 000,00 доларів США терміном з 27.06.2008 року до 24.06.2033 року.
Також 27 червня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір №554-в/37/01, предметом якого виступила квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім цього, 27 червня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №б/н, за умовами якого поручитель зобов'язалася перед Кредитором відповідати за виконання Боржником, передбачених Договором кредиту № 554-в/37 від 27 червня 2008 року.
Також, 27 червня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки №б/н, за умовами якого поручитель зобов'язалася перед Кредитором відповідати за виконання Боржником, передбачених Договором кредиту № 554-в/37 від 27 червня 2008 року.
Умови кредитного договору та договорів поруки відповідачами не виконувались, внаслідок чого кредитор був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя у справі № 2-1222/11 від 11 травня 2011 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задоволено частково. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «СЕБ Банк» суму заборгованості за Договором кредиту №554-в/37 від 27.06.2008 року у розмірі 402 780,75 грн., з яких прострочені нараховані проценти у розмірі 2 505, 39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.03.2011 року (793,5100 грн. за 100 дол. США) складає 19 880,00 грн.; непогашена сума основної заборгованості у розмірі 47 196, 29 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.03.2011 року (739, 5100 грн. за 100 дол. США) складає 374 507,28 грн., а також пеня у розмірі 8 392,94 грн. Також вирішено стягнути з відповідачів на користь ПАТ «СЕБ Банк» судові витрати у розмірі 606,67 грн. з кожного. В решті позову про стягнення пені у визначеному позивачем розмірі відмовлено. Вказане судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
18 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, яка була предметом Договору іпотеки від 27.06.2008 року, за умовами якого продаж зазначеної квартири здійснювався за грошові кошти у розмірі 199 200,00 грн.
Інших платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором стягувачу не надходило, відомості про виконання відповідачами рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2011 року у справі № 2-1222/11 відсутні.
Отже, залишок заборгованості відповідачів за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2011 року у справі № 2-1222/1 становить 203 580,75 грн.
Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», затвердженого Рішенням Загальних зборів акціонерів ПАТ «Фідобанк» від 14 квітня 2016 року, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» є юридичною особою, створеною внаслідок зміни найменування Публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 07 червня 2012 року та зміни найменування Акціонерного банку «Ажіо», зареєстрованого Національним банком України 02 жовтня 1991 року (Реєстраційний №11) на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 01 березня 2006 року. Банк є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «СЕБ Банк».
19.01.2021 було проведено електронний аукціон №UA-EA-2020-12-23-000001-b за лотом №GL1N019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс». 03.02.2021 між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, за змістом п. 1 якого Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників.
Відповідно до п. 449 Додатку 1 до Договору про відступлення прав вимоги до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за Договором кредиту № 554-в/37 від 27.06.2008 року, Договором поруки № б/н від 27.06.2008 року та Договором поруки № б/н від 27.06.2008 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 червня 2024 у справі № 2-1222/11 замінено сторону стягувача ПАТ «СЕБ Банк» його правонаступником ТОВ «Консалт Солюшенс» у виконавчих документах № 2-1222/11, виданих Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 402 780,75 грн.
Станом на теперішній час, вказане грошове зобов'язання є невиконаним в повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» заборгованість у розмірі 62 854,87 грн., з яких 44 515,87 грн. - інфляційне збільшення, 18 339,00 - 3% річних за користування грошовими коштами, та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 62 854 гривні 87 копійки, яка складається з: 44 515 гривень 87 копійок - інфляційне збільшення; 18 339 гривень 00 копійок - 3% річних за користування грошовими коштами.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір у розмірі 807 гривень 46 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір у розмірі 807 гривень 46 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір у розмірі 807 гривень 46 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка підписана ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з ТОВ «Консалт Солюшенс» витрати на сплату судового збору.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ТОВ «Консалт Солюшенс» пропущений строк позовної давності. Так, судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано той факт, що в даному випадку позивач набув права вимоги до відповідачів у січні 2021 року, а з позовною заявою звернувся лише у червні 2024 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Строк позовної давності на виконанням рішення суду № 2-1222/11 сплив щопізніше у січні 2014 року, що підтверджується постановами про закриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та повернення виконавчих документів стягувачу.
Крім того, позивач вже звертався до відповідачів із заявою про поновлення пропущених строків для пред'явлення виконавчих документів до виконання та видачу дублікатів виконавчих документів, проте ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 2-1222/11 від 03.06.2024 року, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні вищезазначеної заяви, проте судом першої інстанції до уваги це прийнято не було.
Зауважує, що на час набуття позивачем прав стягувача у виконавчих документах № 2-1222/11 зобов'язання вже було виконане за домовленістю сторін та підстав для стягнення штрафних санкцій за його невиконання немає.
Вважає, що зобов'язання по виконавчих документах № 2-1222/11 було виконане в повному обсязі, тому розрахунок позивача щодо сум інфляційних втрат та 3% річних підлягає корегуванню у сторону зменшення на фактично отримані первісним кредитором грошові кошти.
Також посилається на те, що позивач не довів наявність на момент укладення договору про відступлення права вимоги між Банком та ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованості відповідачів у сумі 203 580,75 грн. і, відповідно, розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних з цієї суми, а також термін розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, та розрахований період саме з 23.02.2019 року.
Інші учасники справи рішення суду не оскаржили.
Від представника ТОВ «Консалт Солюшенс» - адвоката Коваленка С.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір № 554-в/37, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит на придбання нерухомого майна у сумі 48 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних, терміном з 27.06.2008 року до 24.06.2033 року.
Також, 27 червня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» та ОСОБА_3 в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань перед іпотекодержателем, за Договором кредиту №554-в/37 від 27.06.2008 було укладено Іпотечний договір №554-в/37/01.
Згідно п. 1.2. Договору предметом іпотеки є двокімнатна квартира загальною площею 41,56 кв.м, житловою площею 27,67 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
27 червня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Договір поруки № б/н, за умовами якого поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за виконання Боржником умов щодо сплати суми Кредиту, процентів за користування Кредитом, комісійних винагород, а також можливих неустойок та інших витрат у розмірі, в строк та на умовах, передбачених Договором кредиту № 554-в/37 від 27 червня 2008 року. Згідно з п. 3.1.2. Договору, у випадку невиконання Боржником та Поручителем зобов'язання забезпеченого порукою відповідати перед Кредитором, к солідарні боржники будь-яким своїм майном, на яке згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.
Також, 27 червня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки №б/н, згідно з п.1.1 якого поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання Боржником умов щодо сплати суми Кредиту, процентів за користування Кредитом, комісійних винагород, а також можливих неустойок та інших витрат у розмірі, в строк та на умовах, передбачених Договором кредиту № 554-в/37 від 27 червня 2008 року. Згідно з п.3.1.2. Договору, у випадку невиконання Боржником та Поручителем зобов'язання забезпеченого порукою відповідати перед Кредитором, к солідарні боржники будь-яким своїм майном, на яке згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.
У зв'язку з невиконанням відповідачами кредитного договору та договорів поруки, кредитор звернувся до суду.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 травня 2011 року у справі № 2-1222/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «СЕБ Банк» суму заборгованості за Договором кредиту № 554-в/37 від 27.06.2008 року у розмірі 402 780,75 грн., з яких прострочені нараховані проценти у розмірі 2 505,39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.03.2011 року (793,5100 грн. за 100 дол. США) складає 19 880,00 грн.; непогашена сума основної заборгованості у розмірі 47 196,29 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.03.2011 року (739, 5100 грн. за 100 дол. США) складає 374 507,28 грн., а також пеня у розмірі 8 392,94 грн.; витрати по сплаті судового збору у розмірі 606,67 грн. з кожного.
В рахунок погашення заборгованості за Договором кредиту №554-в/37 від 27.06.2008 року 18 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, яка була предметом Договору іпотеки від 27.06.2008 року. Згідно умов Договору купівлі-продажу сторони погодили, що продаж зазначеної квартири здійснюється за 199 200,00 грн.
Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», затвердженого Рішенням Загальних зборів акціонерів ПАТ «Фідобанк» від 14 квітня 2016 року, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» є юридичною особою, створеною внаслідок зміни найменування Публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 07 червня 2012 року та зміни найменування Акціонерного банку «Ажіо», зареєстрованого Національним банком України 02 жовтня 1991 року на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 01 березня 2006 року. Банк є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «СЕБ Банк».
19.01.2021 було проведено електронний аукціон № UA-EA-2020-12-23-000001-b за лотом № GLlN019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA2020-12-23-000001-b.
03.02.2021 між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за № 28, за змістом пункту 1 якого банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом Права вимоги.
За змістом пункту 449 Додатку № 1 до Договору № GL1N019277_205/1 про відступлення права вимоги від 03.02.2021 до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), за Договором кредиту № 554-в/37 від 27.06.2008 року, Договором поруки № б/н від 27.06.2008 року та Договором поруки № б/н від 27.06.2008 року.
ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Фідобанк» кошти в порядку пункту 4 Договору до моменту набуття чинності Договором у розмірі 1 805 235,04 гривень без ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 28.01.2021 року.
Таким чином, ПАТ «Фідобанк» (яке є правонаступником ПАТ «СЕБ Банк») вибуло як Кредитор із зобов'язань, що виникли на підставі Договору кредиту № 554-в/37 від 27.06.2008 року, Договору поруки № б/н від 27.06.2008 року, Договору поруки № б/н від 27.06.2008 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 червня 2024 року замінено сторону стягувача ПАТ «СЕБ Банк» його правонаступником ТОВ «Консалт Солюшенс» у виконавчих документах № 2-1222/11, виданих Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 402 780,75 грн.
Станом на день звернення до суду з цим позовом відповідачі добровільно не виконали у повному обсязі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.05.2011 у справі № 2-1222/11 в частині погашення заборгованості, боржники ухиляються від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з тим, що відповідачі безпідставно користується грошовими коштами, у ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло право на стягнення 3 % річних за користування коштами, передбачене статтею 625 ЦК України.
Згідно надано розрахунку заборгованості позивачем проведено розрахунок за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 на суму грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору № 554-в/37 від 27.06.2008, на суму 203 580,75 грн. та інфляційне збільшення за вказаний період становить 44 515,87 грн., 3% річних - 18 339,00 грн.
Предметом позову є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання щодо стягнення заборгованості за рішенням суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, за змістом статей 524, 533-535 і 625ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідачі мають грошові зобов'язання перед позивачем які визначені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2011 року у справі 2-1222/11.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Однак, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Отже, наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до статті 526, 599 ЦК України. Таким чином, позивач відповідно до зазначеної норми має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання навіть після рішення суду.
Колегія погоджується з висновком суду, що враховуючи те, що зобов'язання між сторонами встановлено рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2011 року у справі № 2-1222/11, а відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, що ними не спростовано, тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу за період прострочення з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
У даній справі позивач просить стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 62 854,87 грн., з яких 44 515,87 грн. - інфляційне збільшення, 18 339,00 - 3% річних за користування грошовими коштами, яка нарахована на підставі ст. 625 ЦУ України.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв наданий представником позивача розрахунок, який не спростований заявником.
Стосовно доводів заявниці про пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для подачі позовної заяви про стягнення 3% річних та інфляційного збільшення застосовується загальна позовна давність.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року по справі № 127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину."
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцевіта перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та у період ведення воєнного стану, цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі підлягають застосуванню пункти 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строків позовної давності.
Таким чином, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України 20.06.2024, тоді як його право на звернення стягнення обмежується строком загальної позовної давності тривалістю у три роки, при цьому вказаний строк, з огляду на застосування пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України підлягає продовженню у межах трьох років до введення на всій території України карантину у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, з огляду на продовження строку позовної давності на строк дії карантину та на період ведення воєнного стану, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Доводи заявниці про пропуск строку пред'явлення виконавчих документів не мають правового значення для вирішення справи про стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України з огляду на те, на чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Вимога кредитора про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому порядку, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.05.2011 року у справі № 2-1222/11, яке набрало законної сили, було стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором. З урахуванням зазначеного, позивач має право на стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору та було підтверджене рішенням суду від 11.05.2011 року, оскільки вимога кредитора була захищена в судовому порядку.
Відтак, доводи апеляційної скарги про сплив строку пред'явлення виконавчих документів до виконання як підставу для скасування оскаржуваного рішення правильність висновків суду не спростовують.
Стосовно доводів заявниці про те, що зобов'язання відповідачів за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.05.2011 року у справі № 2-1222/11 є виконаним за домовленістю сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Предмет іпотеки, який забезпечував виконання боржниками умов кредитного договору, було добровільно реалізовано відповідачем ОСОБА_3 шляхом укладення Договору купівлі-продажу від 27.06.2008 року за ціною 199 200,00 гривень. Оскільки реалізація предмета іпотеки була здійснена боржником ОСОБА_3 в добровільному порядку, це не вважається позасудовим врегулюванням боргу в розумінні Закону України «Про іпотеку» та виключає можливість застосування положень ч. 5 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Інші відомості про виконання відповідачами рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2011 року в добровільному чи примусовому порядку відсутні.
Отже, представником позивача здійснено розрахунок заборгованості, нарахований на залишок простроченої відповідачами суми боргу, а саме - 203 580,75 грн., з яким правильно погодився суд першої інстанції.
Також колегія суддів зауважує, що заявниця не подавала контррозрахунку заборгованості та документів, які підтверджують часткове або повне погашення боргу, ні в суді першої, ні апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що на правовідносини, які виникли після ухвалення рішення, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання. Отже, позивач не позбавлений права на стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 коштів в порядку ст. 625 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка підписана за довіреністю ОСОБА_2 , стосовно порушення прав інших учасників справи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як зазначалося вище, інші учасники справи рішення суду не оскаржили, а матеріали справи не містять документів на підтвердження представництва ОСОБА_2 у суді інтересів інших відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 15 серпня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
С.В. Кухар