14 серпня 2025 рокуСправа №160/17680/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі адвоката Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 17.06.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі адвоката Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2021 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року - 3028 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року - 3028 гривень 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправністю дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2021 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
09.07.2025 року від представника військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив про те, що грошове забезпечення за періоди 30.01.2020-12.11.2021 та 20.03.2022-19.05.2025 нараховувалося відповідно до Постанови КМУ № 704 (у редакції до 12.05.2023) з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 грн) та відповідних тарифних коефіцієнтів. З 12.05.2023 (Постанова № 481) застосовувалися актуальні розміри прожиткового мінімуму. Грошова допомога для оздоровлення виплачувалася за 2020-2025 роки за наявності бюджетних асигнувань та заяв позивача. За 2025 рік допомога виплачена (згідно з наказом № 212-рс від 10.05.2025). Компенсація за невикористані відпустки за 2017-2021 роки нараховувалася відповідно до Закону України «Про відпустки» та наказу МОУ № 260, якщо позивач подавав відповідні рапорти. Позивач не довів не нарахування таких компенсацій. У 2023 році дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена (ст. 39 Закону про Держбюджет-2023), що унеможливило індексацію. Згідно з наказом першого заступника начальника Генштабу ЗСУ № 267-рс від 15.09.2016, ОСОБА_1 зарахований до Військової частини НОМЕР_1 з 16.09.2016 на посаду механіка-водія (ВОС 475256). 3 20.03.2022 по 19.05.2025 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 (наказ № 36 від 20.03.2022), яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . З 19.05.2025 позивач переведений до військової частини НОМЕР_4 на посаду штаб-сержанта 2 категорії (наказ № 212-рс від 10.05.2025). Відповідно до Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 (у редакції до 12.05.2023), посадові оклади та оклади за військовим званням обчислювалися шляхом множення прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт. З 12.05.2023 (Постанова № 481) застосовується прожитковий мінімум станом на 01 січня відповідного року. Грошова допомога для оздоровлення виплачується відповідно до п. 2.2 наказу МОУ № 260 від 07.06.2016 за наявності рапорту військовослужбовця та бюджетних асигнувань. Компенсація за невикористані відпустки регулюється ст. 24 Закону України «Про відпустки» та п. 2.3 наказу МОУ № 260, за умови подання рапорту. Позивач направив запит від 10.06.2025 (отриманий 18.06.2025) щодо надання інформації про нарахування грошового забезпечення, але позов подано 17.06.2025, до отримання запиту відповідачем, що унеможливило відповідь у 30-денний строк (ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»). Позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортами щодо виплати компенсацій за невикористані відпустки за 2017- 2021 роки чи грошової допомоги для оздоровлення (крім 2025 року). Грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося позивачу за періоди 30.01.2020-12.11.2021 та 20.03.2022-19.05.2025 відповідно до Постанови КМУ № 704 та бюджетних асигнувань. Грошова допомога для оздоровлення виплачена за 2025 рік (наказ № 212-рс від 10.05.2025). За 2020-2024 роки позивач не подавав рапортів на отримання такої допомоги. Довідки про нарахування підготовлені та додаються до відзиву відповідно до ухвали суду від 23.06.2025. Відповідно до ст. 4 КАС України, позивач мав вичерпати засоби досудового врегулювання. Запит від 10.06.2025 стосувався лише надання інформації, а не вимог щодо перерахунку чи виплати. Подання позову 17.06.2025, до отримання запиту (18.06.2025), порушує ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» (30- денний строк розгляду). Це є підставою для залишення позову без розгляду (ст. 171 КАС України). Відповідно до ст. 2 КАС України, суд перевіряє законність дій суб'єкта владних повноважень. Грошове забезпечення нараховувалося за правилами Постанови КМУ № 704 (у редакції до 12.05.2023) з урахуванням прожиткового мінімуму 1762 грн (01.01.2018). З 12.05.2023 застосовувалися актуальні розміри прожиткового мінімуму, зазначені в позові (2102 грн у 2020, 2270 грн у 2021, 2481 грн у 2022, 2684 грн у 2023, 3028 грн у 2024-2025). Позивач не довів заниження виплат. Грошова допомога для оздоровлення виплачувалася за наявності рапорту та асигнувань. Компенсація за невикористані відпустки нараховувалася за поданими рапортами. Позивач не довів ненарахування. Постанова КМУ № 103 від 21.02.2018 фіксувала прожитковий мінімум на рівні 01.01.2018 (1762 грн) до 12.05.2023. Позивач помилково вимагає застосування прожиткового мінімуму на 01 січня кожного року для періодів до 12.05.2023. У 2023 році індексація була зупинена (ст. 39 Закону про Держбюджет-2023). Компенсація податку з доходів фізичних осіб (Постанова КМУ № 44) застосовується лише за наявності переплати, що позивач не довів. Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплати здійснюються за наявності асигнувань. Позивач не довів, що військова частина НОМЕР_1 мала кошти для додаткових виплат. Відповідно до ухвали суду від 23.06.2025, військова частина НОМЕР_1 підготувала довідки про нараховане грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та компенсації за невикористані відпустки за 2017-2025 роки з розбивкою за роками та місяцями.
Крім того, у відзиві на позовну заяву, представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Разом з цим, дане клопотання не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАСУ).
Так, частиною 2 ст.233 КЗпП України, у редакції до 19.07.2022 року, було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.233 КЗпП, в редакції від 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Тобто, з 19.07.2022 трудовим законодавством змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду щодо стягнення належної заробітної плати, а саме встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вирішуючи питання застосування норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2022 року у цій справі застосуванню підлягають норми частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до наказу від 19.05.2025 року №98 позивача 15.05.2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , справи та посаду здав, знято із усіх видів забезпечення.
З даною позовною заявою позивач звернувся 17.06.2025 року, тобто з дотриманням тримісячного строку звернення до суду.
Відтак, в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 року зазначена вище справа розподілена та 18.06.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (ненарахування) та виплати (невиплати) ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2021 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 15 липня 2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач) проходить військову службу Збройних Силах України, а саме:
- з 16.09.2016 року по 12.11.2021 року у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач),
- з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року у військовій частині НОМЕР_3 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 ,
- з 20.05.2025 року по теперішній час у військовій частині НОМЕР_5 .
Відповідно до наказу від 19.05.2025 року №98 позивача 15.05.2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , справи та посаду здав, знято із усіх видів забезпечення.
13.06.2025 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та інформацію про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням.
Станом на день направлення до суду позовної заяви відповідь на заяву на адресу позивача не надходила. Після отримання відповіді на заяву позивач зобов'язується невідкладно надати копію відповіді до суду.
Позивач вважає, що у періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закону №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме:
"Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанова №103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративноїсправи №160/8324/19.
Так підставою для перерахунку виступає пункт 4 Постанови №704.
Пункт 4 Постанови №704 в редакції до прийняття Постанови №103 (до 23.02.2018 року) виглядав так:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Пункт 4 Постанови №704 в редакції після прийняття Постанова №103 (після 23.02.2018 року) виглядав так:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Проте 29.01.2020 року набрала чинності постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою було скасовано пункт 6 Постанови №103.
При цьому пункт 6 Постанови №103 передбачав:
“6. Внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
3. У постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165):
1) пункт 4 викласти в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;
2) у пункті 10 цифри і слова “1 січня 2019 року» замінити цифрами і словами “1 березня 2018 року».
Таким чином судом скасовано редакцію пункту 4 Постанови №704, яка діяла в період з 23.02.2018 року по 29.01.2020 року. Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 пункт 4 Постанови №704 знову набув редакції, яка діяла до 23.02.2018 року, а саме:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Внаслідок зазначеного вище у позивача з 30.01.2020 року виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Аналізуючи зазначене вище суд посилається не на примітки, як на підставу перерахунку грошового забезпечення, а на основну частину Постанови №704.
При вирішені спору слід врахувати правову позицію щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у інших правовідносинах - спорі про видачу довідки для перерахунку пенсії з 01.01.2020 та з 01.01.2021, викладену у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, оскільки пункт 4 Постанови № 704, як правова норма щодо визначення розміру складових грошового забезпечення, застосовується та тлумачиться однаково для усіх осіб, незалежно від категорії спору.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.04.2008 в справі "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Такої ж думки дотримується Верховний Суд, зокрема, постанови від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21, від 05.06.2024 року у справі №420/18318/23.
Щодо належності позивачу перерахунку грошового забезпечення з 20.05.2023 року.
Відповідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, які є нормами прямої дії.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закону №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме:
"Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що становить 1762,00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанова №103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 02 квітня 2024 року у справі №340/608/23 та інших.
При цьому Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 по справі № 440/6017/21, окрім зазначеного вище дійшов до висновку, що положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що становить 1762,00 грн, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Тобто починаючи з 2020 року у даній категорії справ, сформована чітка установлена судова практика, щодо визначення розмірів «посадового окладу» та «окладу за військовим званням» військовослужбовцям, згідно якої їх визначення здійснюється з урахуванням саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Така судова практика підлягала обов'язковому врахуванню Кабінетом Міністрів України вносячи зміни до Порядку №704 про що неодноразово наголошувалося Верховним Судом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року складає 2102,00 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року складає 2270,00 гривень.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року складає 2481,00 гривня.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року складає 2684,00 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року складає 3028,00 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року складає 3028,00 гривні.
Відтак у період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року військовослужбовцям належний перерахунок грошового забезпечення виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року.
12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийнято Постанову №481, якою постановив:
«1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів».
Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відтак у період з 20.05.2023 року по 19.05.2025 року грошове забезпечення позивача підлягає перерахунку виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, 01.01.2025 року відповідно.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах від 18 січня 2024 року у справі №200/3763/23 від 12 червня 2024 року у справі №200/5202/23.
Разом з цим:
1762 гривні - це і є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
З приводу якого Верховним Судом неодноразово надавалася правова оцінка.
Кабінет Міністрів України Постановою №481 через більше ніж 5 років, повністю ігноруючи установлену судову практику в даній категорії справ, фактично зменшує грошове забезпечення військовослужбовцям до рівня 2018 року.
Тобто, повернув порядок розрахунку розмірів «посадових окладів» та «окладів за військовими званнями» військовослужбовців, який був визначений пунктом 6 Постанови №103, а саме з урахуванням прожиткового мінімуму січня 2018 року, що становить 1762,00 грн.
Таким чином, Постанова №481 фактично звужувала вже існуючі права військовослужбовців.
Таким чином, Кабінет Міністрів України, приймаючи Постанову №481 фактично діяв не в інтересах військовослужбовців, без урахування усіх існуючих обставин, без дотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів широкого кола осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення та більше ніж через 5 років, фактично повернувся до визначення розмірів «посадових окладів», «окладів за військовими званнями» 2018 року.
Такі обставини призвели до соціальної напруги серед діючих та звільнених військовослужбовців, оскільки за таких умов грошове забезпечення фактично необхідно зменшити до періоду 2018 року.
При цьому, як вбачається з пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України (копія наявна у матеріалах справи), метою прийняття Постанови №481 стало виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 року у справі №826/9052/18.
Водночас, Кабінетом Міністрів України в постанові №481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини 1762 гривень - прожитковий мінімум січня 2018 року, для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими за період з 29.01.2020 року (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18) до 12.05.2023 року (дня прийняття Постанови № 481).
За фактичних обставин справи, Постанова №481 звужувала уже існуючі права військовослужбовців.
Водночас, відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, Конституційний Суд України у пункті 4 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив:
«Згідно зі статтею 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Окрім цього, слід звернути увагу, що з пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України, метою прийняття Постанови №481 стало виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 року у справі №826/9052/18.
Водночас, Постанова №481 не розкриває зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими за період з 29.01.2020 року - дати набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18.
Висновок Верховного Суду щодо застосування Постанови №481 у даній категорії справ на даний час не надавався.
Разом з цим слід звернути увагу на постанову Першого апеляційного
адміністративного суду від 12 червня 2024 року у аналогічній справі №200/5202/23 у
якій суд апеляційної інстанції дійшов до наступного висновку:
«Кабінетом Міністрів України в постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними)званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 року (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18) до 12.05.2023 року (дня прийняття Постанови № 481).
Крім того, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №481, Верховний Суд не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах.
Для суду вимоги ч. 5 статті 242 КАС України є імперативними нормами процесуального закону.
Враховуючи відсутність в Постанові № 481 положень про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у суду відсутні підстави для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду».
Щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» визначено, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з виплат, одержаних військовослужбовцями виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Підпунктом 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпунктами 164.2.1, 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.
Так, згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Пунктами 3-5 постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 року у справі №814/142/17 зазначено:
“28. Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що здійснюючи у грудні 2016 року розрахунки з позивачем за квітень 2016 року, відповідач повинен був нарахувати та виплатити грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення у розмірі 1674,37 гривень. Та обставина, що станом на грудень 2016 року ОСОБА_1 вже не був військовослужбовцем, жодним чином не впливає на його право отримати цю компенсацію, оскільки у грудні 2016 року, відповідач здійснював остаточній розрахунок ще за квітень 2016 року, який він зі своєї вини своєчасно не зробив. Оскільки, станом на квітень 2016 року, ОСОБА_1 мав право на цю компенсацію, він її не втратив і на момент фактичної сплати коштів у грудні 2016 року.
29. Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв'язку з тим, що на час виплати грошового забезпечення останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошового забезпечення при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошового забезпечення за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
30. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 та 25.06.2020 (справи №№812/1048/17 та 825/761/17 відповідно)».
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 28.09.2022 року у справі №400/1119/21 у справі щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцю.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зауважує, що грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога на оздоровлення є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі адвоката Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2021 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року - 3028 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року - 3028 гривень 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник