14 серпня 2025 рокуСправа №160/15765/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.05.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на цей час позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 01 грудня 2022 року розраховував грошове забезпечення Позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом. Листом від 29.01.2025 року відповідач повідомив, при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
03.07.2025 року від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив про те, що Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення за період з 01.12.2022 по 20.05.2023, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» відповідно. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2024 № 141 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.06.2024. Відповідно до пункту 1 розділу І Положення №1153/2008, Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби. Абзацом другим пункту 242 Положення № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена (переведена) з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, у розумінні пункту 242 Положення №1153/2008 відповідач не може виключити позивача без його згоди зі списків особового складу військової частини у тому випадку, якщо не провів з ним розрахунок, тобто не виплатив усі ним же встановлені. Відповідно до абзацу третього пункту 7 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з абзацом другим і четвертим пункту 11.1 розділу 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) (далі Правила № 280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби). Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280). Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата. Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил № 280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини. Крім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: « 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця)». Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби (навчання), або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини, зокрема шляхом засвідчення особистим підписом на ньому. Військовою частиною НОМЕР_1 було видано грошовий атестат від 01.06.2024 № 70, повідомлено позивача про суми та складові нарахованого грошового забезпечення. З грошового атестату, стає відомо, що ОСОБА_1 правильність даних в атестаті підтверджено. Отже, позивач погодився, що військовою частиною НОМЕР_1 здійснено всі належні виплати грошового забезпечення Таким чином, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивач дізнався у день виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме: 01.06.2024, зокрема, зі змісту виданого йому на руки грошового атестата, який він засвідчив особистим підписом. Тому твердження позивача про те, що відповідач не повідомив про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, не відповідає дійсності, оскільки він був проінформований про це шляхом видачі йому грошового атестату та його підписанням. Відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236». Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі №380/14605/22. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 р. на всій території України карантин. Враховуючи те, що позивач отримує щомісяця грошове забезпечення, у період з 29.01.2020 до 20.07.2023 (включно), позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення у неналежному розмірі, як зазначено у позовній заяві, то позивач був обізнаний про невиплату йому відповідних спірних сум грошового забезпечення у день отримання щомісячного грошового забезпечення, а не під час звільнення зі служби. Таким чином, враховуючи обмеження трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням граничних строків з дня закінчення карантину на території України. У даному випадку, строк звернення позивачем пропущено. Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з 01.06.2024 по 29.05.2025 позивачем не зазначено. До того ж, отримання позивачем листа відповідача від 29.01.2025 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, що спростовує доводи позивача про необхідність відліку трьохмісячного строку для звернення до суду саме з дати отримання відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення у відповідь на його заяву. 30 серпня 2017 року постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на день прийняття) чітко регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1052 до п. 10 Постанови № 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативно-правового акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019. Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова № 704 не діяла, а питання структури та розмірів складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 до п. 10 Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018. Водночас з цим, унаслідок набрання чинності змінами, передбаченими п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, п. 4 Постанови № 704 почав регламентувати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відтак, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Пункт 4 Постанови № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103) діяв до моменту прийняття Шостим апеляційний адміністративним судом рішення від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, тобто до 29 січня 2020 року. Саме з цієї дати була відновлена юридична дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, де абз. 1 п. 4 має наступний вигляд: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, з 29.01.2020 за змістом п. 4 Постанови № 704 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат (п. 3 Розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»). Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб визначено на рівні 2 102,00 грн., який має враховуватися при обчисленні розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців. В подальшому, Законами України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно введено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайні величини прожиткового мінімуму у розмірі «2 270,00 грн.», «2 481,00 грн.», «2 684,00 грн.» та єдину спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі «2 102,00 грн.» для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Посилання позивача на відсутність у Законах № 294-ІХ, № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ застереження щодо застосування як розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців станом на 2021, 2022 та 2023 роки прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, що є підставою для використання показника у 2 481,00 грн. та 2684,00 грн., не заслуговує на увагу, оскільки в зазначені періоди була введена єдина спеціальна величина - 2 102,00 грн. Примітки, викладені у Прикінцевих положеннях вищевказаних нормативно-правових актів про Державний бюджет України, не містять правила, за яким спеціальна величина прожиткового мінімуму для визначення розміру посадових окладів працівників державних органів не підлягає застосуванню для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби. За змістом ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Оскільки оплата праці військовослужбовців регулюється спеціальним законом - ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то для обчислення розміру посадового окладу військовослужбовця, слід використовувати спеціальну величину - показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи «2 102,00 грн.». Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком Верховного Суду, викладеним постановах від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21 та від 31.08.2022 по справі № 120/8603/21-а. Під час регламентування правових відносин з приводу оплати праці публічних службовців законодавець незмінно та послідовно застосовує сталий підхід, за яким при обчисленні розміру винагороди за роботу/службу працівників державних органів підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі «2 102,00 грн.», за виключенням випадків оплати праці працівників Національного агенства з питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро України. Таким чином, аналізуючи наведене, під час виготовлення довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, в якості розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання з подальшим множенням на відповідний тарифний коефіцієнт слід використовувати спеціальний показник - значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб «2 102,00 грн.», обумовлений положеннями Законів України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а не як зазначає позивач - 2 481,00 грн. та 2 684,00 грн. Крім того, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704» (далі - Постанова № 481), якою пункт 4 постанови № 704 викладено в наступній редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Вирішуючи справу в межах заявлених вимог, слід з'ясувати, які закони та нормативно-правові акти (в їх редакції) необхідно застосовувати до виниклих спірних правовідносин. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права. Зокрема, у ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. При цьому закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це положення процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111). Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп). У судовій практиці сформульовано ряд правових позицій стосовно застосування конституційного принципу незворотності дії закону у часі, серед яких: 1) реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій (звернення до суб'єкта владних повноважень тощо); 2) право не може існувати на майбутнє; нереалізовані права (неотримана пільга, неоформлений статус тощо) особи не накопичуються протягом дії закону, який в подальшому втратив чинність або був змінений; 3) не можна позбавити особу набутого статусу, але можна, виключно шляхом прийняття закону та з безумовним дотриманням принципу верховенства права та його основних елементів, змінити механізм використання такого статусу (механізм реалізації права), в тому числі зменшити розмір фінансових виплат/пільг, обмежити право особи на перерахунок певних соціальних виплат тощо. Відтак, починаючи з 20.05.2023, при виготовленні за наявності відповідних підстав оновлених довідок про розмір грошового забезпечення колишніх військовослужбовців для перерахунку пенсії, в якості розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням слід застосовувати показник - 1 762,00 грн. шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704. Згідно листа Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 14.11.2023 № 220/13/7642, в межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2023 роках, Міністром оборони України були встановлені оклади за військовим званням та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1 762,00 грн. і станом на сьогодні не змінювалися. Щодо застосування пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Дохід, отриманий платником податку у вигляді індексації зарплати не підпадає під дію пп. 169.4.2 ПКУ, а тому такий дохід оподатковують у відповідному податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата). Отже, дії військової частини НОМЕР_1 здійснено відповідно до норм чинного законодавства.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025 року зазначена вище справа розподілена та 30.05.2025 року передана судді Пруднику С.В.
03.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано неповажними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 із даною позовною заявою. Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 13.10.2023 року по 15.05.2025 року в частині позовних вимог з 03.09.2024 року по 27.05.2025 року.
04.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви представника військової частини НОМЕР_1 Терещенка Владислава Віталійовича про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.
23.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду з 15.07.2025 року. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплатити) ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 15.07.2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
08.07.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду У задоволенні заяви представника військової частини НОМЕР_1 Терещенка Владислава Віталійовича про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на цей час позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, відповідач починаючи з 01 грудня 2022 року розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.
Листом від 29.01.2025 року відповідач повідомив, при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо [рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002)].
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).
Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний ї правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі по тексту - постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності Постанови № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 даного нормативно-правового акту було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі - Постанова № 103), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1,12,13 і 14 не вносилися.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в цьому випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Примітка, як складова частина нормативно-правового акту, не може містити в собі нормативних положень.
Включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Таким чином, Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 не може мати нормативного характеру, відтак, станом на дату первинної видачі довідки застосуванню у спірних правовідносинах підлягали саме положення основної норми Постанови № 704 (пункт 4), яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
За таких обставин, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суд від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі №240/11952/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а та від 31 березня 2021 року у справі №520/2781/2020.
Отже, станом на 01 січня 2018 року та 01 січня 2019 року пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України. Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України. Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року 403 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, навіть з урахуванням викладених вище обставин, згідно з пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Під час розв'язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII та пунктом 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки, норма пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням не проводить із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18), була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року),а не на01 січня 2018 року.
Водночас, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат з огляду на таке.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб: станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270 гривень (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481 гривня (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684 гривні гривня (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим ніж прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, а тому, з 01 грудня 2022 року у відповідача виникли підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, враховуючи вищевикладене, починаючи з 01 грудня 2022 року грошове забезпечення позивача мало бути розраховано відповідачем з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704, а тому наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з 01 грудня 2022 року в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18.
Пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі по тексту - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із абзацом першим пункту 6 Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, які звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, зокрема, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Враховуючи, що розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою позивача мають бути розраховані з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 Постанови №704, наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, при нарахуванні позивачу допомоги на оздоровлення, щомісячної премії, одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення та одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунком місячного грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 Постанови №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 таї 4 з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення виходячи із розрахункової величини -прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на відповідний рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів Фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи вважаємо, що нарахування та виплата позивачу перерахованого за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зауважує, що грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога на оздоровлення є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник