вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа № 911/2308/23
за заявою боржника ОСОБА_1, Київська область, с. Горбовичі (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Суддя Лопатін А.В.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання
Обставини справи:
27.07.2023 р. до Господарського суду Київської області (далі - суд) звернулась ОСОБА_1із заявою від 27.07.2023 р. (вх. №1982/23) про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність.
Ухвалою господарського суду від 11.08.2023 р. прийнято заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду, підготовче засідання призначено на 24.08.2023 р.
Протокольною ухвалою господарського суду від 24.08.2023 р. оголошено перерву до 31.08.2023 р.
Ухвалою господарського суду від 31.08.2023 р. залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 р. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, пункт 1 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області від 31.08.2023 р. у справі №911/2308/23 змінено, виклавши його у новій редакції: “Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27.07.2023 (вх.1982/23). Відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність». В решті ухвалу Господарського суду Київської області від 31.08.2023 р. у справі № 911/2308/23 - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2024 р. задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову ПАГС від 15.11.2023 р. та ухвалу Господарського суду Київської області від 31.08.2023 р. скасовано, справу передано на новий розгляд.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано для розгляду судді Лопатіну А.В.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.01.2024 р. прийнято справу до провадження (суддя Лопатін А.В.), підготовче засідання суду та розгляд заяви арбітражного керуючого Приходька Д.В. про участь у даній справі призначено на 14.02.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р. було відкрито провадження по справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність за заявою ОСОБА_1; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства; введено процедуру реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1 та призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича; ухвалено здійснити офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; ухвалено вжити заходи для забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони ОСОБА_1 відчужувати майно; зобов'язано керуючого реструктуризацією щомісячно звітувати суду про виконану ним роботу в процедурі реструктуризації боргів боржника; зобов'язано керуючого реструктуризацією надати суду відомості про результати розгляду вимог кредиторів у строк до 27.03.2024 р., вирішено інші процесуальні питання у справі.
До Господарського суду Київської області надійшла низка заяв з грошовими вимогами (кредиторські заяви) до боржника ОСОБА_1 , де в наступному ухвалами Господарського суду Київської області у даній справі (в тому числі від 02.07.2024 р., від 03.07.2024 р., від 04.07.2024 р., від 05.07.2027 р., 25.09.2024 р.) кредиторські заяви призначено до розгляду, вирішено відповідні питання про усунення недоліків заяв з вимогами до боржника, витребувано додаткові докази, пояснення у справі від учасників провадження, а також вирішено питання про відкладення розгляду заяв та інші питання у справі.
Зокрема, ухвалою господарського суду від 02.07.2024 р. розгляд кредиторської заяви ОСОБА_2 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_3 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_4 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_5 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_6 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_7 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_8 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_9 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_10 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_11 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_12 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_13 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_14 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_15 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_16 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_17 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_18 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_19 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_20 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_21 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_22 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_23 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_24 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_25 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_26 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_27 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_28 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_29 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_30 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_31 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_32 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_33 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_34 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_35 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_36 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_37 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_38 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_39 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_40 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_41 . призначено на 31.07.2024 р.
Ухвалою господарського суду від 03.07.2024 р. розгляд кредиторської ОСОБА_42 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_43 ., ОСОБА_44 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_45 ., Розгляд кредиторської ОСОБА_46 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_47 відкладено на 31.07.2024 р., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_48 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_49 . розгляд кредиторської заяви ОСОБА_50 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_51 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_52 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_53 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_54 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_55 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_56 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_57 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_58 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_59 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_60 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_61 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_62 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_63 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_64 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_65 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_66 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_67 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_68 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_69 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_70 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_71 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_72 розгляд кредиторської заяви ОСОБА_73 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_74 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_75 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_76 ., розгляд кредиторської заявиї ОСОБА_77 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_78 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_79 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_80 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_81 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_82 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_83 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_84 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_85 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_86 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_45 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_87 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_88 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_89 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_90 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_91 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_92., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_93., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_94., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_98., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_95., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_96., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_97., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_99розгляд кредиторської заяви ОСОБА_100., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_101., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_102., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_103., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_104., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_105., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_106., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_107., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_108., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_109., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_110 розгляд кредиторської заяви ОСОБА_111., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_112. відкладено на 25.09.2024 р.
Ухвалою господарського суду від 04.07.2024 р. розгляд кредиторської заяви ОСОБА_113., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_114., ОСОБА_115., ОСОБА_116 розгляд заяви адвоката Андрєєва М.А. про вжиття заходів щодо врегулювання реального та/або потенційного конфлікту інтересів відкладено, розгляд заяви представника ОСОБА_127. про витребування документів, розгляд кредиторської заяви ОСОБА_128., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_129 призначено на 31.07.2024 р. розгляд кредиторської заяви ОСОБА_130., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_131., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_120., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_132., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_133., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_134., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_135., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_136., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_137 розгляд кредиторської заяви ОСОБА_138., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_139., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_140., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_141., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_142., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_143., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_144., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_145., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_146., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_147., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_148., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_149., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_118., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_117., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_150., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_151., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_152., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_153., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_154., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_155., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_156., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_157., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_158., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_159., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_160. відкладено на 25.09.2024 р. розгляд кредиторської заяви ОСОБА_161., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_162., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_20 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_163., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_164., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_165., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_166., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_167., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_168., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_169., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_122., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_170., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_171., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_172., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_173., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_174, розгляд кредиторської заяви ОСОБА_175., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_176., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_177., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_178., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_179., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_180., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_181. відкладено, розгляд кредиторської заяви ОСОБА_182., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_183., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_184., розгляд клопотання керуючого реструктуризацією про скасування арешту та вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів та попереднє засідання суду відкласти, розгляд заяви керуючого реструктуризацією про виплату основної грошової винагороди за рахунок коштів авансованих заявником призначено на 25.09.2024 р., задоволено клопотання адвоката Андрєєва М.А. про витребування документів, витребувано у у ОСОБА_185. оригінали документів, копії яких було долучено до кредиторської заяви, клопотання ОСОБА_20 . про витребування документів та виклик свідків задоволено, викликано в судове засідання ОСОБА_186., ОСОБА_187., ОСОБА_188., витребувано у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. довіреність від 10.03.2017 року №1143; витребувати у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. довіреність від 19.02.2021 року №109; витребувати у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. довіреність від 08.12.2021 року № 424 видану від імені ОСОБА_1, ОСОБА_188.
Ухвалою господарського суду від 05.07.2027 р. розгляд кредиторської заяви ОСОБА_189., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_190., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_191., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_192., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_193., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_194., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_195., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_196., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_197., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_197., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_124., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_125., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_198., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_199., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_200., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_201., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_202., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_203., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_204., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_205., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_206. відкладено на 25.09.2024 р.
Ухвалою господарського суду від 31.07.2024 р. залишено без розгляд заяву адвоката Андрєєва М.А. про вжиття заходів щодо врегулювання реального та/або потенційного конфлікту інтересів, задоволено клопотання представника ОСОБА_127. про витребування документів, витребувано у ОСОБА_1 завірену копію довіреності, виданої ОСОБА_1на ім'я ОСОБА_186 та посвідченої приватним нотаріусом Михальченко Мариною Миколаївною 04.03.2017 за реєстровим № 1030; витребувати в ОСОБА_186 завірену копію довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_186 та посвідченої приватним нотаріусом Михальченко Мариною Миколаївною 04.03.2017 за реєстровим № 1030.; витребувати в приватного нотаріуса Михальченко Марини Миколаївни завірену копію довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_186 та посвідченої приватним нотаріусом Михальченко Мариною Миколаївною 04.03.2017 за реєстровим №1030, розгляд заперечень адвоката Андрєєва М.А. щодо кредиторських вимог ОСОБА_185. призначено на 14.08.2024 р., викликано в судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_186 ., ОСОБА_187., ОСОБА_188., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_2 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_3 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_4 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_5 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_6 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_7 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_8 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_9 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_10 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_11 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_12 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_13 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_14 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_15 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_16 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_17 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_18 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_19 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_20 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_21 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_22 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_23 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_24 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_25 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_26 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_27 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_28 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_29 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_30 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_31 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_32 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_33 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_34 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_35 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_36 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_37 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_38 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_39 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_40 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_41 ., розгляд кредиторської ОСОБА_42 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_43 ., ОСОБА_44 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_45 ., Розгляд кредиторської ОСОБА_46 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_47 , розгляд кредиторської заяви ОСОБА_113., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_114., ОСОБА_115., ОСОБА_116 розгляд кредиторської заяви ОСОБА_128., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_129 відкладено на 25.09.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2024 р. розгляд кредиторських заяв, розгляд клопотання представника кредиторів - адвоката Андрєєва М.А. про призначення судово-технічної експертизи документів, розгляд заперечень адвоката Андрєєва М.А. щодо кредиторських вимог ОСОБА_185., розгляд клопотання керуючого реструктуризацією про скасування арешту та вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, розгляд заяви керуючого реструктуризацією про виплату основної грошової винагороди за рахунок коштів авансованих заявником, розгляд заяви представника ОСОБА_1 про скасування арешту та вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, та попереднє засідання суду відкладено на 21.05.2025 р.
Отже, на 21.05.2025 р. призначено попереднє засідання у справі, триває процедура реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1, повноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника виконує арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович.
У судове засідання з'явились учасники провадження згідно з протоколом судового засідання. Учасники справи, належним чином повідомлені про місце, дату та час проведення судового засідання у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень та скористатися можливостями, наданими внутрішнім законодавством для пришвидшення розгляду (пар. 35 Рішення ЄСПЛ у справі Union Alimentaria Sanders SA v. Spain, заява № 11681/85 від 07.07.1989 р.).
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Судом враховано, що неявка належним чином повідомлених про місце, дату та час судового засідання учасників судового процесу не перешкоджає проведенню попереднього судового засідання.
Розглянувши матеріали, проаналізувавши докази, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, суд,
встановив:
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно з частиною шостою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства, з метою виявлення всіх кредиторів здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у порядку, визначеному цим Кодексом.
Як зауважено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 01.03.2023 р. у справі №902/221/22, відкритою за заявою фізичної особи про неплатоспроможність, порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109897991).
Приписами частини першої, другої, шостої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Так, на виконання приписів статей 45 та 119 Кодексу України з процедур банкрутства з метою виявлення всіх кредиторів 14.02.2024 р. на офіційному веб-сайті Верховного Суду здійснено офіційне оприлюднення оголошення за № 72530 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 [https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/og_pov/?d=72530&v=f5a29559fd&t=6] із зазначенням строку подання заяв кредиторів з вимогами до боржника - протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Тридцятиденний строк, встановлений частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для подання заяв конкурсних кредиторів закінчився 15.03.2024 р.
Згідно з частиною другою статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).
Частиною першою статті 1 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитором є - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до тієї ж норми статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, грошовим зобов'язанням (боргом) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загально-обов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Частиною четвертою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто схвалений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Поряд з наведеним у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії Верховний Суд наголошує на усталених правових висновках Верховного Суду, що полягають у наступному (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120925756):
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 12.10.2021 у справі №01/1494 (14- 01/1494));
- законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником;
- надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20). Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ, що містять правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також наголошує (у постанові від 01.03.2022 р. у справі № 902/221/22) на усталених правових висновках Верховного Суду, що полягають у наступному.
Так, Верховний Суд у постанові від 01.03.2022 р. у справі № 902/221/22 вказує:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);
- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20). Така судова практика є сталою як при застосуванні статей 23-25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність), так і при застосуванні статей 45-47 КУзПБ (введеного в дію з 21.10.2019), що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Відповідно до частини 7 статті 116 ГПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Відповідно до пунктів 27, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються. У разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов'язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. Підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства). Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства.
Розглянувши заяву ОСОБА_205 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_205 надійшла Заява з вимогами до боржника від 07.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 35-48), в якій вона просить суд визнати її конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 із сумою вимог 737 871,66 грн, з яких 447 145,00 - основний борг 4 черга, 237 948,89 грн - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 52 777,77 грн - 3% річних 4 черга та 6056,00 судового збору за подання заяви до суду - 1 черга; включити ОСОБА_120. до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 із сумою вимог 737 871,66 грн, з яких 447 145,00 - основний борг 4 черга, 237 948,89 грн - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 52 777,77 грн - 3% річних 4 черга та 6056,00 судового збору за подання заяви до суду - 1 черга задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_205 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, та ОСОБА_120. Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.09.2019 р., за яким ОСОБА_1 як продавець зобов'язалась в порядку та на умовах договору у строк до 30.03.2020 р. передати у власність ОСОБА_120. (покупець) квартиру № АДРЕСА_3, а ОСОБА_120. зобов'язується в порядку та на умовах договору прийняти та оплатити вартість вказаної квартири. Згідно з пунктом 4 зазначеного договору ОСОБА_120. на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв грошові кошти у сумі 447 145,00 грн, а відтак ОСОБА_120. виконала свої договірні зобов'язання в повному обсязі. Станом на дату подачі заяви ОСОБА_1 на переконання заявниці має заборгованість за основним боргом в розмірі 447 145,00 грн за невиконання Попереднього договору. На підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням ОСОБА_1 виконання основного зобов'язання ОСОБА_120. заявляє вимоги по визнанню її конкурсним кредитором крім основного боргу, 237 948,89 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 52 777,77 грн 3% річних, нараховані за період з 30.03.2020 р. по 05.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_120. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 88) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що з попереднього договору, укладеного між сторонами його укладення було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з частиною першою статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, тому недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення вказує про його нікчемність згідно з частиною першою статті 220 ЦК України. Посилаючись на норми частин першої, четвертої, п'ятої статті 216, на частину другу статті 215 ЦК України, боржник зазначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих що пов'язані з його недійсністю. Також ОСОБА_1 вказує на те, що вона не укладала попередній договір від 30.09.2019 р., не отримувала кошти у розмірі 447 145,00 грн, та не має грошових зобов'язань перед ОСОБА_120., а сам попередній договір нотаріально не посвідчений, та заявлені вимоги ОСОБА_120. не визнає.
Судом встановлено, що керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 298 (зворотній бік)) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_120., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, договір нотаріально не посвідчений, а тому є недійсним, представник отримані кошти ОСОБА_1 не передав.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/219 (Т. 20, а.с. 145), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. надійшли Заперечення на заяву ОСОБА_120. про визнання грошових вимог від 09.06.2024 р., в яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_120. про визнання грошових вимог до боржника. Заперечення обґрунтовані посиланням на норми статей 209, 635, 203, 215, 216, 220, 1212 ЦК України, на підставі яких з точки зору адвоката Андрєєва М.А., оскільки попередній договір, укладений з ОСОБА_120. не засвідчений нотаріально і підписаний ОСОБА_121., та сам договір стосується купівлі квартири, він є недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, а обов'язок повернути кошти відповідно до статті 216 ЦК України лягає на особу, яка безпосередньо отримала кошти, незалежно від того, від кого вона діяла, в зв'язку з чим ОСОБА_120. має заявляти свої грошові вимоги до ОСОБА_121. у межах справи № 910/10936/23.
Розглянувши подані документи і матеріали, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті першої Кодексу України з процедур банкрутства, грошовим зобов'язанням (боргом) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Частинами першою, другою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - "ЦК України") визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Нормами частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормою частини першої статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частин першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 30.09.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені боржника - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та Мельник Тетяна Ігорівна, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_173 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_120. "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_2, загальною площею 32,5 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, в порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим номером 1061, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2020 р.; ціна продажу 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець; витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням основного договору сторони сплачують порівну.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв суму в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларів США.
У пункті п'ятому попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларів США протягом одного місяця.
У пунктах восьмому, дев'ятому, десятому попереднього договору сторони визначили, що сторони вважають, що між ними досягнуто згоди щодо всіх істотних умов основного договору; цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Цей договір діє до моменту укладення основного договору.
Зазначений вище попередній договір від 30.09.2019 р. підписаний ОСОБА_120. (покупець) та ОСОБА_121., який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_1 (продавець).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.03.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України глави "Виконання зобов'язання", прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв суму в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем - ОСОБА_1. від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, - на виконання попереднього договору від 30.09.2019 р. грошових коштів у розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларів США.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано.
Судом дослідивши матеріали справи встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_120. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника судом встановлено наступне.
У Повідомленні щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_120. боржника від 22.03.2024 р. (А.с. 88, Т. 18) ОСОБА_1 повідомила суд про те, що "як вбачається із попереднього договору, укладеного між сторонами його укладення було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з положеннями частини першої статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню", але нотаріально не посвідчений, тому недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення вказує про його нікчемність згідно з частиною першою статті 220 ЦК України. Посилаючись на норми частин першої, четвертої, п'ятої статті 216, на частину другу статті 215 ЦК України, боржник зазначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих що пов'язані з його недійсністю.
Так, частинами 1, 2, 3 статті 635 Цивільного кодексу України (надалі "ЦК України") (в ред. від 19.09.2019 р., чинної станом на 30.09.2019 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів.
Так, зазначеною статтею встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р., укладений між ОСОБА_121., що діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_120. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Наведений висновок суду додатково підтверджується внесеними в наступному змінами до статті 635 ЦК України, а саме Законом України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому" від 15.08.2022 р. частина перша статті 635 ЦК України була доповнена абзацом 5 наступного змісту "Попередній договір щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню".
В зв'язку з викладеним посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору про укладання договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р., правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, посилання на норми статей 215, 216 ЦК України, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Детально дослідивши матеріали справи всебічно, об'єктивно у сукупності судом взято до уваги ту обставину, що стосовно одних заявників, що звернулись до суду з заявами про визнання кредиторських вимоги до боржниці, обґрунтованих попередніми договорами, що не були посвідчені нотаріально, - боржник не визнає таких вимог, в тому числі серед низки підстав, у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення попереднього договору (ОСОБА_120., ОСОБА_207. (Т. 19, а.с. 124)). Водночас, визнає вимоги інших заявників, які обґрунтовані нотаріально не посвідченим попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири (ОСОБА_36 . (Т. 14, а.с. 275, Т. 18, а.с. 218), що є свідченням суперечливої позиції боржника, а також зацікавленості останнього у визнанні вимог одних заявників та невизнанні вимог інших заявників за аналогічних обставин.
Наведеним вище одночасно спростовуються й доводи представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадян) Андрєєва М.А., викладених у запереченнях на заяву б/№ від 09.06.2024 р., який вважає попередній договір, що стосується купівлі квартири, укладений боржником з ОСОБА_120. недійсним з причин не засвідчення його нотаріально. Інші доводи адвоката Андрєєва М.А. є похідними від недійсності договору. В зв'язку з викладеним доводи заперечень адвоката Андрєєва М.А. б/№ від 09.06.2024 р. відхиляються судом та суд відмовляє у задоволенні вимог вказаних заперечень.
Окремо суд звертає увагу на те, що частиною п'ятою статті 635 ЦК України (в чинній редакції) встановлено, що будь-які платежі на підтвердження зобов'язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов'язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості не допускаються (зі змінами від 15.08.2022 р.).
Проте зазначена норма не поширює свою дію на правовідносини за заявою ОСОБА_120., оскільки станом на момент виникнення правовідносин за попереднім договором від 30.09.2019 р., вона не була чинною.
Крім того заперечуючи вимоги заявника ОСОБА_1 вказує на те, що вона не укладала попередній договір від 30.09.2019 р., не отримувала кошти у розмірі 447 145,00 грн, та не має грошових зобов'язань перед ОСОБА_120., в зв'язку з чим також заявлені вимоги боржник заявника не визнає.
Дослідивши наведені доводи судом встановлено наступне.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р. укладено між ОСОБА_121, що проживає в АДРЕСА_1, який діяв від імені ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_1 , що проживає в АДРЕСА_2на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_120. Від продавця вказаний договір підписано ОСОБА_121. з зазначенням про те, що він діє за довіреністю.
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з частиною першою статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
За приписами частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Частиною третьою статті 1007 ЦК України визначено, що довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.
Частиною першою статті 8 ЦК України регламентовано, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Матеріалами справи підтверджено (Т. 25, а.с. 173), що 06.03.2019 р. ОСОБА_1 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та реєстровану за № 755, якою уповноважено ОСОБА_121. бути її представником та на підписання від її імені попередніх договорів, та будь-яких інших договорів, на отримання авансових платежів та належних ОСОБА_1 грошей від продажу майна; бути її представником з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних їй для укладення у наступному правочинів щодо відчуження належних ОСОБА_1 квартир, нежитлових приміщень … тощо, розташованих в АДРЕСА_3, а також продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Довіреність дійсна до 06.03.2024 р. Зазначене підтверджено копією довіреності наявної в матеріалах справи (Т. 25, а.с. 173).
Таким чином матеріалами справи підтверджено, що при укладенні попереднього договору з ОСОБА_120. 30.09.2019 р. ОСОБА_121. діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та був уповноваженим ОСОБА_1 на підписання від її імені попереднього договору, отримання авансових платежів, а отже 30.09.2019 р. між ОСОБА_120. та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. був підписаний попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, який відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку представляв ОСОБА_121. - боржника.
Крім того додатково судом взято до уваги наступне.
Абзацами 3, 7, 14 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються: конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи від 27.07.2023 р. (надалі "заява про відкриття провадження") до вказаної заяви долучено низку документів на підтвердження заявлених вимог, а також наявності підстав, визначених статтею 115 Кодексу України з процедур банкрутства, серед яких нотаріально засвідчені копій низки попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу квартири (Т. 1 (а.с. 6), Т. 2).
Детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності, зокрема попередні договори про укладення договору купівлі-продажу квартири, надані ОСОБА_1 (Т. 2) встановлено, що 19.10.2019 р. мало місце підписання Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_121., який діяв від імені ОСОБА_1 , на підставі тієї ж довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_122(Т. 2, а.с. 224), який (договір) аналогічний за змістом попередньому договору, укладеного з ОСОБА_120. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі за № 3188, якою згідно тексту вказаного договору засвідчено, що нотаріусом особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представника перевірено.
Долучаючи вказаний договір до матеріалів справи на підтвердження вимог заявлених у заяві про відкриття провадження, ОСОБА_1 підтвердила факт надання нею повноважень ОСОБА_121. довіреністю від 06.03.2019 р. за № 755, підтвердила укладення договору № 3188 з ОСОБА_122., який аналогічний за змістом договору, укладеного з заявником, та визнання боржником взятих на себе зобов'язань за договором, укладеним ОСОБА_121. від її імені на підставі довіреності.
Поряд з цим детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності судом встановлено, що в матеріалах справи наявні заявлені вимоги кредиторів, обґрунтовані попередніми договорами, підписані з боржником в особі ОСОБА_121., який дів від імені ОСОБА_1 на підставі тієї довіреності від 06.03.2019 р. за № 755, та які визнані боржником, тобто боржник не заперечує факт укладення договорів від її імені ОСОБА_121. на підставі тієї ж довіреності. Наведене підтверджено наступним: вимоги заявника ОСОБА_124. (Заява Т. 16, а.с. 7-8), попередній договір з якою укладено ОСОБА_121., визнано ОСОБА_1 згідно повідомлення щодо розгляду вимог ОСОБА_124. (Т. 19 а.с. 247); вимоги заявника ОСОБА_125. (Заява Т. 16, а.с. 29-30), попередній договір з якою укладено ОСОБА_121., визнано ОСОБА_1 згідно повідомлення щодо розгляду вимог ОСОБА_125. (Т. 19, а.с. 232); вимоги заявника ОСОБА_201. (Заява Т. 16, а.с. 139-140), попередній договір з якою укладено ОСОБА_121. визнано ОСОБА_1 згідно повідомлення щодо розгляду вимог Михайлової І.В. (Т. 19, а.с. 251) та інші.
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
В свою чергу пунктом 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р. з заявником підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв суму в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500 доларів США.
Даним положенням попереднього договору відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України продавець підтвердив одержання виконання за переднім договором у визначеному розмірі.
Згідно з частиною першою статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від ОСОБА_123. в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_123., в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 755 від 06.03.2019 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_121. щодо передачі ОСОБА_121. боржнику коштів, отриманих ним в зв'язку з укладанням попереднього договору на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. від ОСОБА_120., який укладаючи попередній договір діяв на підставі вказаної довіреності від імені ОСОБА_1 , про що вказано в самому попередньому договорі, не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_120.
Таким чином, належними доказами підтверджено, що ОСОБА_121. був уповноважений ОСОБА_1 на підписанняя від її імені попереднього договору 30.09.2019 р. з ОСОБА_120., отримання авансових платежів, грошей; належними доказами підтверджено факт отримання продавцем ОСОБА_1 через уповноважену нею особу ОСОБА_121. коштів 30.09.2019 р. в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500 доларів США.
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що вона не укладала попередній договір від 30.09.2019 р. з ОСОБА_120., не отримувала кошти у розмірі 447 145,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Верховний Суд в постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) дійшов висновку про те, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Такий висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду у справі № 296/10217/15-ц (Провадження № 14-727цс19), постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458917).
У постанові від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків: виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі N 910/12382/17) (п. 68).
Станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені ОСОБА_120. кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, та підлягають поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункт 18 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі N 758/1303/15-ц, провадження N 14-68цс18).
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 530 ЦК України у продавця виник обов'язок з повернення покупцю авансового платежу за попереднім договором від 30.09.2019 р., що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник просить суд визнати її конкурсним кредитором боржника у сумі 447 145,00 - основний борг 4 черга, 237 948,89 грн - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 52 777,77 грн - 3% річних.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками та матеріали справи судом встановлено наступне.
Умовами пункту третього попереднього договору сторони обумовили ціну продажу квартири за умовами основного договору у сумі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500 доларів США; згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв суму в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларів США; у пункті п'ятому попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, та за інших обумовлених попереднім договором обставин, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 447 145,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларів США протягом одного місяця.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до частин першої, другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно зі частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд зауважив, що за змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18).
Необхідність застосування до правовідносин за договором, яким сторонами визначено в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті статті 533 ЦК України підтверджено й у постанові Верховного Суду від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (14-727цс19). Аналогічна правова позиція має місце у постанові Київського апеляційного суду у справі № 369/5171/23, якою матеріали справи передано до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа № №911/2308/23 (постанова набрала законної сили та є остаточним судовим рішенням).
Розглядаючи вимоги заявника відповідно до частини першої статті 526 ЦК України суд керується умовами попереднього договору, в якому сторонами визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Частиною першою статті другої Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином норми Кодексу України з процедур банкрутства у провадження у справах про банкрутства є спеціальними.
З цього приводу Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 підкреслив (п. 126): "Верховний Суд враховує, що КУзПБ є спеціальним нормативно-правовим актом, покликаним забезпечити регулювання відносин неплатоспроможності фізичних осіб, своєю преамбулою визначає метою провадження у справі про неплатоспроможність відновлення платоспроможності боржника".
Нормою частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Досліджуючи вказані вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 р. у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19), інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання; зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (п. 43).
У постанові від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків (пункти 69-71), що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
У пункті 72 зазначеної постанови від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц (провадження N 14-241цс19) та N 646/14523/15-ц (провадження N 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі N 922/3095/18 (провадження N 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (провадження N 12-79гс19).
Водночас, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Верховний Суд виклав (п.п. 80-83-86) наступний правовий висновок: "згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (п. 80). Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п. 81). Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (п. 82). На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі (п. 83). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)) (п. 84). При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження №12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)) (п. 85). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (п. 86) ".
В постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), Верховний Суд виклав позицію, відповідно до якої, при вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
В зв'язку з наведеним, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") врахувавши наведені правові позиції Верховного Суду, беручи до уваги, що:
- зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного;
- нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання;
- у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (інфляційні втрати компенсуються курсовою різницею);
- встановивши, що заявником не враховано встановлену попереднім договором прив'язку до іноземної валюти - долара США, в зв'язку з чим він помилково посилається не на ті норми щодо визнання кредиторських вимог по інфляційним втратам (на ст. 625 ЦК України) та визначення розміру основного боргу,
- суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника
Тобто оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, судом встановлено наступне.
Як було зазначено, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України; якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Близька позиція щодо порядку нарахування 3% річних у правовідносинах має місце у постанові Вищого Господарського Суду України від 24.10.2017 р. у справі № 910/2155/17, та слідує з постанови Верховного Суду від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19).
Відповідно до частини першої статті 251, статті 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За приписами частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Щодо визначення строків у постанові від 11.03.2020 у справі №911/961/19 Верховний Суд зазначив таке: "За змістом статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з частиною 3 статті 254 цього Кодексу строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. […] Під час вирішення цього спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що пеня за спірними актами має розраховуватися з наступного дня після останнього дня виконання зобов'язання та за шість місяців до відповідного числа останнього місяця шестимісячного строку окремо за кожним актом.".Наведена позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_120. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.04.2020 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.05.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528), де Верховним Судом встановлено, що шестимісячний період нарахування у справі починається з 23.11.2021 та закінчується 23.05.2022 р.
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 07.03.2024 р., що підтверджено відбитком штампу Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду (Т. 11, а.с. 49).
Станом на 07.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,2664 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=07.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника у сумі 447 145,00 грн та 237 948,89 грн інфляційного збільшення, що разом становить 685 093,89 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 707 928,40 грн (18500 доларів США х 38,2664 грн).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином основний борг за попереднім договором становить більшу суму ніж заявлено заявником (з урахуванням заявлених вимог по інфляційним втратам), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 685093,89 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню її конкурсним кредитором боржника по 3% річних у сумі 52 777,77 грн за період з 30.03.2020 р. по 05.03.2024 р.
Розглядаючи дані вимоги судом встановлено, що за змістом положень статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. Вимоги до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство є поточними вимогами кредитора.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р. було відкрито провадження у даній справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Частиною першою статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Відповідно до норм частини другої статті 47 та частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів, в іншій частині вимоги відхиляються судом.
Таким чином вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними (у сумі 733,02 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за період з 30.03.2020 р. по 30.04.2020 р. відхиляються судом (у сумі 1172,84 грн), оскільки пунктом 5 попереднього договору сторонами обумовлено, що повернення коштів продавцем здійснюється протягом одного місяця у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (30.03.2020 р.) та прострочення наступило з 01.05.2020 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (707 928,40 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (80541,36 грн), а відтак, з урахуванням приписів ст. 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за вказаний період у сумі 50 871,91 грн.
Дослідуючи вимоги заявника щодо черговості задоволення заявлених вимог судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутство, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Отже, заявлені заявником вимоги щодо черговості задоволення заявлених ним вимог є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом, а вимоги заявника, що включатимуться до реєстру вимог кредиторів підлягають задоволенню у відповідності до зазначеної норми.
В постанові від 16.01.2019 р. Верховний Суд у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) дійшов висновків про те, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Отже зобов'язання по 3% річних, не є штрафною санкцією та належить відповідно до статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства до другої черги задоволення вимог кредиторів.
Також судом встановлено, що відповідно до поданих документів заявниця згідно з нормами пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням долученої заявницею копії посвідчення від 10.06.2021 р. (Т. 11, а.с. 44), звільнена від сплати судового збору у даній справі щодо захисту її прав.
В свою чергу, заявник просить суд визнати її кредитором боржника у сумі 6056,00 грн судового збору за подання заяви до суду. Дослідивши вказану вимогу судом встановлено наступне.
Частиною першою статті 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Дослідивши заяву заявниці судом встановлено, що докази фактичного понесення заявницею у справі витрат на судовий збір у сумі 6056,00 грн заявницею суду не надано, а заява не містить правового обґрунтування досліджуваної вимоги.
На підставі наведеного вимоги заявника про визнати кредитором боржника у сумі 6056,00 грн судового збору відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані.
Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Приписами частини першої, підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду: заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028 гривень.
В зв'язку з тим, що заявник звільнена від сплати судового збору, а заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку, на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 6065,00 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" Державну судову адміністрацію України визначено стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору.
Частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У параграфі 58 Рішення Європейського суду з права людини у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, 10.02.2010 р., суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_120. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_120. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2019 р. в сумі 685 093,89 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 50 871,91 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільнена, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_136. (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_208 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 114-159), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_136. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 370 278,35 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_136. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 370 278,35 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_136. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані: 1) укладеним 08.02.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_208. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 374. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру НОМЕР_3, площею 60,4 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 748 960,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 27 364 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 748 860,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 27 360 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 748 860,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 27 360 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 11.03.2024 р., встановлений НБУ, з позиції заявника сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору становить 1043 690,32 грн.
Крім того, ОСОБА_208. вказує на те, що 04.07.2019 р. ним внесено доплату у розмірі 48 320,00 грн, що на момент оплати складало еквівалент 1 866 доларів США на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки електромережі по квартирі НОМЕР_3, на підтвердження чого долучено розписку менеджера відділу продаж ЖК "Данія" ОСОБА_209., оскільки початковий попередній договір не передбачав наявність оштукатурених стін та розведеної електромережі. Заявник вказує, що доплата від 04.07.2019 р. станом на 11.03.2024 р. з урахуванням курсу долару станом на 11.03.2024 становить 71 171,11 грн, а разом з основним боргом за зазначеним вище попереднім договором сума, що підлягала поверненню складає 1 114 861,43 грн.
2) укладеним 23.04.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_208. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, зареєстрованого за номером 26. Відповідно до Попереднього договору № 26 (п. 1) у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлове приміщення № 4 в цокольному поверсі в першому ярусі, секція 2, площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з п. 3 Попереднього договору № 26 ціна продажу зазначеного нежитлового приміщення складала 20 000,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору № 26, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору № 26 сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором (до 30.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 20 000,00 протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, визначений п. 1 попереднього договору № 26 не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
3) укладеним 23.04.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_208. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, зареєстрованого за номером 27. Відповідно до Попереднього договору № 27 (п. 1) у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлове приміщення №3 в цокольному поверсі в першому ярусі, секція 2, площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з п. 3 Попереднього договору № 27 ціна продажу зазначеного нежитлового приміщення складала 18 000,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору № 27, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 18 000,00 грн.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору № 27 сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором (до 30.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 18 000,00 протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, визначений п. 1 попереднього договору № 27 не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
4) укладеним 24.06.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_208. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце №20). Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.10.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлове приміщення парко-місце №20, цокольний поверх, перший рівень, площею 15 кв.м., збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеного нежитлового приміщення складала 60 000,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 15 000,00 грн. Залишок суми у розмірі 45 000,00 грн покупець зобов'язався сплатити рівними частинами кожен місяць до 30.10.2019 р.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу нежитлового приміщення (парко-місця) у строк, передбачений цим договором (до 30.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежів протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місця), визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції та 3% річних:
- за попереднім договором купівлі-продажу квартир з 01.12.2018 р. - збитки від інфляції 329 933,45 грн, 3% річних у сумі 67 508,56 грн;
- за доплату на виконання штукатурних робіт на станах та розводки електромережі, - збитки від інфляції у сумі 21 288,87 грн, 3% річних у сумі 4 355,98 грн;
- за попереднім договором № 26 купівлі-продажу нежитлового приміщення з 01.12.2018 р. - збитки від інфляції у сумі 8 811,62 грн, 3% річних у сумі 1 802,97 грн;
- за попереднім договором № 27 купівлі-продажу нежитлового приміщення з 01.12.2018 р. - збитки від інфляції у сумі 7 930,46 грн, 3% річних у сумі 1622,67 грн;
- за попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце) з 01.12.2019 р. - збитки від інфляції у сумі 26 434,86 грн, 3% річних у сумі 5 408,91 грн.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги за попередніми договорами з доплатою у сумі 895 180,00 грн., збитків від інфляції за всіма договорами всього у сумі 394 399,26 грн, 3% річних всього 80 699,09 грн, що разом становить 1 370 278 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_209. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 133) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що Дмитрієв О.В. не надав належних та допустимих доказів (ст. ст. 77, 76 ГПК України) наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору; згідно п. 4 попереднього договору від 08.02.2018 р. № 374 боржником отримано кошти у сумі 748 860,00 грн. Заявник свій обов'язок у строк передбачений п. 4 попереднього договору від 08.02.2018 р. № 374 не виконав, а залишок авансу у сумі 100,00 грн не сплатив. Також боржник повідомляє суд проте, що наданий ОСОБА_208. попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. № 27 є нікчемним і не породжує для боржника жодних правових наслідків, оскільки договір купівлі-продажу нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 220, 657 ЦК України); боржника грошові вимоги кредитора ОСОБА_136. визнає частково у розмірі: 748 860,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог у сумі 748 860,00 грн; боржник заперечує вимоги вказуючи, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_136., ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 748 860,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі: 1 242 266,41 грн (748 860,00 грн - сплаченого авансу, 374 430,00 грн - інфляційних втрат, 118 976,42 грн - 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/219 (Т. 20, а.с. 83), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього, зокрема вважає, що заява за формою відповідає визначеним частиною 1 статті 122, статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства вимогам; викладені у заяві обставини та їх обґрунтування вказують на наявність грошових вимог до боржника; перелік доданих до заяви документів підтверджують викладені обставини, у зв'язку з чим вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_136. у сумі 235 180,00 грн - сплаченого авансу за попереднім договором, 394 399,26 грн збитків від інфляції; 3% річних у сумі 80 699,09 грн.
24.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. надійшла Заява - Заперечення на заяву ОСОБА_136. про визнання грошових вимог від 22.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 235), в яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_136. про визнання грошових вимог до боржника в окремій частині, які ґрунтуються на недійсних попередніх договорах купівлі-продажу. Заперечення обґрунтовані посиланням на норми статей 209, 635, 203, 215, 216, 220, 1212 ЦК України, на підставі яких з точки зору адвоката Андрєєва М.А., оскільки деякі попередні договори не були нотаріально посвідченими, стосуються нерухомого майна, вони є недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, а обов'язок повернути кошти відповідно до статті 216 ЦК України лягає на особу, яка безпосередньо отримала кошти, незалежно від того, від кого вона діяла, в зв'язку з чим ОСОБА_208. має заявляти свої грошові вимоги до особи, яка підписала попередні договори.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано Витребувати у громадянина ОСОБА_136. докази наявності повноважень у ОСОБА_209. на отримання грошових коштів від імені продавця на підставі попереднього договору від 24.06.2018 р. згідно документа "Розстрочка", виконаного на фірмовому бланку "Данія"; докази наявності повноважень у ОСОБА_209. на отримання грошових коштів у сумі 48 320 грн, що еквівалентно 1866 доларів США згідно розписки від 04.07.2019 р., виконаної на фірмовому бланку "Данія"; витребувано у боржника письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", та які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. в розрізі правовідносин боржника з громадянином ОСОБА_208.
11.11.2024 р. через канцелярію суду від боржника надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду.
Розглянувши заяву ОСОБА_136., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.02.2018 р. судом встановлено наступне.
08.02.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_209, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_136. "попередній договір 1"). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_3, загальною площею 60,4 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та, водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору 1).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору 1, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.10.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.10.2018 р.; ціна продажу 748 960,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 27 364,00 долари США. Підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 1, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 748 860,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 27 360 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.10.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору 1 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 748 860,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 27 360 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 08.02.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю та ОСОБА_208., нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за № 374 (номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604637).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором 1 визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.10.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_208. при укладенні попереднього договору 1 передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 748 860,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 27 360 доларів США, про що прямо вказано у договорі, підтверджено положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору від 08.02.2018 р. грошових коштів у розмірі 748 860,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 27 360 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_209. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_136. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.12.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.12.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором від 30.09.2019 р., що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник по попередньому договору 1 просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 748 860 - основний борг, 329933,45 грн - збитків від інфляції, 67508,56 грн - 3% річних. Одночасно в тексті заяви заявник посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 11.03.2024 р., встановлений НБУ вказує, що сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору від 08.02.2018 р становить 1 043 690 грн.
Крім того, заявник вказує також на те, що ним було внесено доплату у розмірі 48 320 грн, що на момент оплати складало 1 866 доларів США на виконання штукатурних робіт та розводки електромережі у квартирі за попереднім договором 1, та з урахуванням зазначеного курсу долара доплата станом на 11.03.2024 становить 71 171,11 грн.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, інших учасників провадження, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства та надав розрахунок основного боргу з урахуванням курсової різниці, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат, нарахованих на суму без врахування курсової різниці на підставі ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-83-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом враховано, що боржник є фізичною особою та до матеріалів справи не долучав графік своєї роботи, в зв'язку з чим, керуючись частиною другою статті 67 Кодексом законів про працю України, згідно якої загальним вихідним днем є неділя, суд виходить з того, що вихідним днем в діяльності боржника була неділя. Іншого боржником не доведено за допомогою належних та допустимих доказів.
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 11, а.с. 114).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором 1 у сумі 748860,00 грн та 329 933,45 грн інфляційного збільшення, що разом становить 1078 793,45 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 1 050 298,73грн.
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 1050298,73 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (28 494,72 грн).
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 67508,56грн за період з 11.03.2021 по 11.03.2024 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 11.03.2024 р. відхиляються судом (у сумі 1595,93 грн), в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 11.03.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (1050298,73 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (92 444,45 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 65 912,63 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Щодо вимог заявника стосовно визнання його грошових вимог як кредитора до боржника по внесеній доплаті заявником у сумі 48 320,00 грн на виконання штукатурних робіт та розводки електромережі, а також нарахованих на дану суму 3% та інфляційних втрат судом встановлено наступне.
Так, заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 48320,00 грн, які були ним внесені на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки електромережі по квартирі НОМЕР_3 по АДРЕСА_3, 2 поверх, 2 секція у с. Софіївська Борщагівка. Крім того, заявник просить суд визнати його кредитором боржника у сумі 21288,87 грн збитків від інфляції, 4355,98 грн 3% річних.
На підтвердження внесення доплат заявник надав копію розписки від 04.07.2019 р. менеджера відділу продаж ЖК "Данія" ОСОБА_209. (Т. 11, а.с. 129).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. було витребувано у громадянина ОСОБА_136. докази наявності повноважень у ОСОБА_209. на отримання грошових коштів від імені продавця на підставі попереднього договору від 24.06.2018 р. згідно документа "Розстрочка", виконаного на фірмовому бланку "Данія"; докази наявності повноважень у ОСОБА_209. на отримання грошових коштів у сумі 48 320 грн, що еквівалентно 1866 доларів США згідно розписки від 04.07.2019 р., виконаної на фірмовому бланку "Данія"; витребувано у боржника письмові підтвердження або спростування щодо отримання грошових коштів від ОСОБА_209. на підставі розписки від 04.07.2019 р. у сумі 48 320 грн, що еквівалентно 1866 доларів США; підтвердження чи спростування виконання штукатурних робіт та стінах та розводки електромережі обумовлених "Розпискою", виданої менеджером продажу ЖК "Данія" ОСОБА_209. на підтвердження отримання останньою від ОСОБА_136. 48 320 грн, що еквівалентно 1866 доларів США та документи, що підтверджують такі відомості. Крім того, судом витребовувались у боржника ОСОБА_1 письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", ОСОБА_209., в розрізі правовідносин боржника з громадянином ОСОБА_208.
Від ОСОБА_1 на виконання ухвали надійшли письмові пояснення від 11.11.2024 р., в яких боржник заперечує отримання грошових коштів від ОСОБА_136. та від ОСОБА_209. (Т. 26, а.с. 240), а також в яких ОСОБА_1 вказує на те, що їй не відомо, чи була ОСОБА_209. менеджером. Від заявника на виконання ухвали суду від 25.09.2024 р. жодні документи до суду не надходили.
За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
Частиною третьою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що заява кредитора має містити: виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною третьої статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В постанові від 04.07.2019 р. у справі № 908/1932/18 Верховний Суд дійшов висновку (п. 45) про те, що за загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (п. 4.29. постанови Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 909/887/18).
В постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 Верховний Суд підкреслив, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
В свою чергу, відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В свою чергу частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Дослідивши долучену до заяви заявника розписку від 04.07.2019 судом встановлено, що згідно розписки, ОСОБА_212, менеджер відділу продажу ЖК "Данія" отримала від ОСОБА_136. грошові кошти у розмірі 48320 грн, що еквівалентно 1866 доларів США на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки електромережі по квартирі номер 12 (60,4 кв. м) по АДРЕСА_3 . Розписка підписана ОСОБА_212 у якості менеджера та ОСОБА_208. у якості інвестора.
Аналіз змісту наданої суду розписки дає підстави для висновків про те, що розписка складена між ОСОБА_208. та громадянкою ОСОБА_209., яка не є боржником у даній справі. Жодні докази, які б підтверджували надання боржником ОСОБА_209. повноважень на укладення від її імені договору на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки електромережі, на видачу розписки від її імені в підтвердження одержання коштів, в матеріалах справи відсутні та заявником не доведено за допомогою доказів. Зміст розписки не містить відомостей, що свідчать про те, що видаючи розписку ОСОБА_209. діяла в інтересах та від імені ОСОБА_1
Крім того, оцінюючи матеріали справи всебічно, у сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_1 не було визнано кредиторські вимоги перед жодним з заявників у справі за зобов'язаннями по наданню штукатурних робіт на стінах та розводки; в матеріалах справи відсутня довіреність, якою б боржником надано повноваження ОСОБА_209. на укладення від імені боржника договору на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки. Докази, які підтверджують наявність правового зв'язку між розпискою про отримання коштів на виконання штукатурних робіт та розводки, між ЖК "Данія", громадянкою ОСОБА_209. та боржником в матеріалах справи відсутні.
Крім того, згідно з нормами частини другої статті 47 та частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, проте заявником не надано доказів того, що строк виконання за зобов'язаннями за розпискою настав до дня відкриття провадження у справі про банкрутство.
В зв'язку наведеним суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявність правових підстав для визнання боржника кредитором за заявленою вимогою, - не доведено наявність у боржника грошових зобов'язань перед ОСОБА_208., на які він посилається у сумі 48 320 грн, що на момент оплати було еквівалентно 1866 доларів США, сплачених на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки за вимогою, що виникла до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, в зв'язку з чим заявлена вимога у цій частині є необґрунтованою за допомогою належних та допустимих доказів, безпідставною, та відхиляється судом. Заявлені вимоги по 3% та інфляційним втратам, нарахованим на 48320,00 грн є похідними, в зв'язку чим відхиляються судом як необґрунтовані та безпідставні.
2. Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором № 27 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. судом встановлено наступне.
23.04.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_209 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (покупець) було укладено Попередній договір № 27 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_136. також "попередній договір № 27").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 3 в цокольному поверсі в першому ярусі, секція № 2, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1061, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору № 27).
Згідно з пунктом 3 попереднього договору № 27, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2018 р.; ціна продажу 18 000,00 грн; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення, що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 27, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 18 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору №27 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 13 попереднього договору № 27, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір № 27 від 23.04.2018 р. підписаний ОСОБА_186 ., який діяв за довіреністю від 04.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 175) від імені ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_208. (покупець).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором № 27 визначено термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, - не пізніше 30.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Як встановлено судом, згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 27, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 18 000,00 грн. Таким чином належними доказами підтверджено факт отримання продавцем ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, 18 000,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі № 27.
Заявник в заяві вказує на те, що основний договір не укладений, кошти у встановлений строк не повернуті.
Боржник повідомляє суд проте, що вважає, що наданий ОСОБА_208. попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. № 27 є нікчемним і не породжує для боржника жодних правових наслідків, оскільки договір купівлі-продажу нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 220, 657 ЦК України). Вимоги за вказаним договором не визнає.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору, та недійсності останнього, судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 07.03.2018 р., чинної станом на 23.04.2018 р. - дату укладення попереднього договору № 27) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
В зв'язку з викладеним посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р., правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, посилання на норми статей 215, 216 ЦК України, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Наведеним одночасно спростовуються й доводи представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадян) Андрєєва М.А., викладеного у запереченнях на заяву ОСОБА_136. (Т. 22 а.с. 235), який вважає попередні договори, що стосується купівлі нерухомого майна, укладені боржником з заявником недійсними з причин не засвідчення їх нотаріально (в т.ч. щодо попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 20) від 24.06.2018 р., попереднього договору № 27 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р., попереднього договору № 26 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р.). Інші доводи адвоката Андрєєва М.А. є похідними від недійсності договору. В зв'язку з викладеним доводи заперечень адвоката Андрєєва М.А. відхиляються судом та суд відмовляє у задоволенні вимог вказаних заперечень.
Згідно з частиною першою статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Боржник на відміну від інших випадків (наприклад від ОСОБА_213), не заперечує отримання коштів від заявника за попереднім договором № 27.
Матеріалами справи підтверджено, що при укладенні попереднього договору № 27 з ОСОБА_186 . діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності та був уповноваженим ОСОБА_1 від на укладення від її імені попереднього договору № 27, тому відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України попередній договір № 27 створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що між покупцем та продавцем станом на поточну дату не укладено договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 3 в цокольному поверсі в першому ярусі, секція № 2, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3 та нотаріальне посвідчення такого договору не здійснено, вказане нежитлове приміщення продавець не передав у власність покупця в порушення умов пункту 1 попереднього договору № 27. Доказів зворотного боржником не надано. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_209. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Як встановлено судом, у пункті 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму всю платежу протягом одного місяця.
Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Верховний Суд в постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зауважив, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені ОСОБА_208. кошти згідно попереднього договору № 27 не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено судом, за попереднім договором № 27 у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вищезазначене нежитлове приміщення. В разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у вказаний строк (до 30.10.2018 р.) продавець зобов'язався повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Таким чином в силу частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525 ЦК України, умов пунктів 4, 5 попереднього договору № 27, у продавця виник обов'язок з повернення покупцю 18 000,00 грн за попереднім договором № 27, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі наведеного, стате1 253, 254 ЦК України, положень 1, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі у власність покупця обумовленого нежитлового приміщення з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.11.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми, прострочення повернення якого наступило з 01.12.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо повернення коштів за попереднім договором № 27 є обґрунтованою та підлягає визнанню у сумі 18 000,00 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором № 27 заявником заявлено вимоги по визнанню його грошових вимог по збиткам від інфляції з 01.12.2018 р. (за період з 11.03.2021 р. по 29.02.2024 р. згідно поданих розрахунків) у сумі 7930,46 грн та 3% річних у сумі 1 622,67 грн.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками та матеріали справи судом встановлено наступне.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за попереднім договором № 27 щодо сплати заборгованості за вказаним договором (повернення коштів) судом встановлено, що розрахунки заявника по інфляційному збільшенню та 3% річних не є вірними.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних та по інфляційним втратам за період з 15.02.2024 р. по 29.02.2024 р. (згідно розрахунків) відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними (по 3% річних у сумі 38,36 грн; 77,56 грн інфляційних втрат).
З урахуванням наведеного, здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, інфляційним втратам за період з 11.03.2021 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що визнанню судом підлягають вимоги по інфляційним втратам у сумі 7 852,90 грн., по 3% річних - у сумі 1 584,31 грн.
3. Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором № 26 від про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 23.04.2018 р. судом встановлено наступне.
23.04.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_209, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (покупець) було укладено Попередній договір № 26 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_136. "попередній договір № 26").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 4 в цокольному поверсі в першому ярусі, секція № 2, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1061, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору № 26).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору № 26, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2018 р.; ціна продажу 20 000,00 грн; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення, що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 26, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 20 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору №26 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 13 попереднього договору № 26, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір № 26 від 23.04.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 1030 від 04.03.2017 р. (Т.25, а.с. 175) та ОСОБА_208.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором № 26 визначено термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, - не пізніше 30.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Як встановлено судом, згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 26, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець (ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1030 від 04.03.2017 р.) прийняв від покупця суму в розмірі 20 000,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі № 26, та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 13 попереднього договору № 26.
Заявник в заяві вказує на те, що основний договір не укладений, кошти у встановлений строк не повернуті.
Боржник вимоги заявника за попереднім договором № 26 не визнає без зазначення правових підстав.
Зважаючи на ту обставину, що попередній договір № 26, і як попередній договір № 27 не був нотаріально посвідчений, за яким боржник заперечує вимоги, оскільки вважає попередній договір № 27 нікчемним та таким, що не породжує для боржника жодних правових наслідків через те, що договір купівлі-продажу нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 220, 657 ЦК України), суд вважає необхідним зазначити наступне.
Попередній договір № 26 укладений у письмові формі. Керуючись частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 07.03.2018 р., чинної станом на 23.04.2018 р. - дату укладення попереднього договору 26) якою встановлено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі, а також нормами статті 205 ЦК України, частиною першою статті 220, частиною першою статті 209 ЦК України, частиною першою статті 657 ЦК України судом встановлено, що вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено, а отже попередній договір № 26 відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, в той час як нотаріальне посвідчення не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 26 від 23.04.2018 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою .
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Згідно з частиною першою статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Боржник на відміну від інших випадків, не заперечує отримання коштів від заявника за попереднім договором № 26.
Матеріалами справи підтверджено, що при укладенні попереднього договору № 26 з ОСОБА_186 . діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності та був уповноваженим ОСОБА_1 від на укладення від її імені попереднього договору № 26, тому відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України попередній договір № 26 створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що між покупцем та продавцем станом на поточну дату не укладено договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 4 в цокольному поверсі в першому ярусі, секція № 2, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3 та нотаріальне посвідчення такого договору не здійснено, вказане нежитлове приміщення продавець не передав у власність покупця в порушення умов пункту 1 попереднього договору № 26. Доказів зворотного боржником не надано. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_209. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Як встановлено судом, за попереднім договором № 26 у строк до 30.10.2018 р. (п. 1) продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вищезазначене нежитлове приміщення. В разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у вказаний строк (до 30.10.2018 р.) продавець зобов'язався повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця (пункти 4, 5).
Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Верховний Суд в постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зауважив, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені ОСОБА_208. кошти згідно попереднього договору № 26 не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, в силу частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525 ЦК України, умов пунктів 4, 5 попереднього договору № 26, у продавця виник обов'язок з повернення покупцю 20 000,00 грн за попереднім договором № 26, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі наведеного, статей 253, 253 ЦК України, судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі у власність покупця обумовленого нежитлового приміщення з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.11.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми, прострочення повернення якого наступило з 01.12.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо повернення коштів за попереднім договором № 26 є обґрунтованою та підлягає визнанню у сумі 20 000,00 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором № 26 заявником заявлено вимоги по визнанню його грошових вимог по збиткам від інфляції з 01.12.2018 р. (за період з 11.03.2021 р. по 11.03.2024 р. згідно поданих розрахунків) у сумі 8811,62 грн та 3% річних у сумі 1802,97 грн.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками та матеріали справи судом встановлено наступне.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за попереднім договором № 26 щодо сплати заборгованості за вказаним договором (повернення коштів) судом встановлено, що розрахунки заявника по інфляційному збільшенню та 3% річних не є вірними.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних та по інфляційним втратам за період з 15.02.2024 р. по 11.03.2024 р. (згідно розрахунків) відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними (по 3% річних у сумі 42,62 грн; по інфляційним втратам у сумі 86,18 грн).
З урахуванням наведеного, здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, інфляційним втратам за період з 11.03.2021 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що визнанню судом підлягають вимоги по інфляційним втратам у сумі 8 725,44 грн., по 3% річних - у сумі 1 760,35 грн.
4. Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення парко-місце № 20 від 24.06.2018 р. судом встановлено наступне.
24.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_209, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 20) (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_136. "попередній договір парко-місце № 20").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення (парко-місце) № 20, цокольний поверх, перший рівень, загальною площею 15 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення парко-місце № 20, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 3014, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору парко-місце № 20).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору парко-місце № 20, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце) має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2019 р.; ціна продажу 60 000,00 грн; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення (парко-місце), що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце) займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору парко-місце № 20, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 15 000,00 грн. Залишок суми у розмірі 45 000 грн покупець зобов'язаний сплатити рівними частинами кожен місяць до 30.10.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору парко-місце № 20 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення (парко-місце) у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 9 попереднього договору парко-місце № 20, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Сторони вважають, що між ними досягнуто згоди щодо усіх істотних умов основного договору.
Зазначений вище попередній договір парко-місце № 20 від 24.06.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25 а.с. 176) та ОСОБА_208.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Боржник вимоги заявника за попереднім договором парко-місце №20 не визнає без зазначення правових підстав.
Зважаючи на ту обставину, що попередній договір парко-місце № 20, і попередній договір № 27 не був нотаріально посвідчений, за яким боржник заперечує вимоги, оскільки вважає попередній договір № 27 нікчемним та таким, що не породжує для боржника жодних правових наслідків через те, що договір купівлі-продажу нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 220, 657 ЦК України), суд вважає необхідним зазначити наступне.
Попередній договір парко-місце № 20 укладений у письмові формі. Керуючись частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 17.06.2018 р., чинної станом на 24.06.2018 р. - дату укладення попереднього договору парко-місце № 20), якою встановлено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі, а також нормами статті 205 ЦК України, частиною першою статті 220, частиною першою статті 209 ЦК України, частиною першою статті 657 ЦК України судом встановлено, що вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено, а отже попередній договір № 26 відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, в той час як нотаріальне посвідчення не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце) № 20 від 24.06.2018 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Згідно з частиною першою статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Боржник на відміну від інших випадків, не заперечує отримання коштів від заявника за попереднім договором парко-місце № 20.
Матеріалами справи підтверджено, що при укладенні попереднього договору парко-місце № 20 ОСОБА_186 . діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності та був уповноваженим ОСОБА_1 від на укладення від її імені попереднього договору парко-місце № 20, тому відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України вказаний попередній договір створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що попереднім договором парко-місце № 20 визначено термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення парко-місця № 20 та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення парко-місце 20, - не пізніше 30.10.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Як встановлено судом згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв суму в розмірі 15 000,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем - ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн.
Крім того, Заявник на підтвердження сплати залишку продавцю на виконання пункту 4 попереднього договору парко-місце № 20 долучив до заяви копію "Розстрочки", щодо якої вказує, що даний документ є розпискою про вчасну сплату залишку за попереднім договором парко-місце 20 (Т. 11, а.с. 130).
Детально дослідивши поданий доказ судом встановлено, відповідно до долученої документа "Розстрочка", на підставі "купівлі паркінгу № 20 (15 м2) (цокольний поверх, перший рівень по АДРЕСА_3 , покупець ОСОБА_208.); перший внесок продавець прийняв в розмірі авансу в розмірі 15000,00 грн згідно договору від 24.06.2018 р.; залишок 45 000,00 грн; період розстрочки: до 30.10.2018 р", та менеджером ОСОБА_209. були прийняті від ОСОБА_136. як покупця19.07.2018 р. 15000,00 грн, 27.08.2018 р. - 15000,00 грн, 26.09.2018 р.".
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (п. 4.29. постанови Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 909/887/18).
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 Верховний Суд підкреслив, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Дослідивши всебічно, повно матеріали справи у їх сукупності, та поданий заявником доказ зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст наданої заявником "Розстрочки" корелює змісту попереднього договору парко-місце № 20, де співпадає об'єкт, його розташування, ціна, розмір внесеного авансу та правова підстава внесення авансу - попередній договір від 24.06.2018 р.; порядок та розмір внесення коштів згідно "Розстрочки" відповідають зобов'язанню покупця, взятого пунктом 4 попереднього договору парко-місце № 20.
Також судом встановлено, що в матеріалах справи наявні аналогічні за змістом документи з назвою "Розстрочка", яким підтверджено прийняття коштів від заявників - покупців за попередніми договорами купівлі-продажу квартир, громадянкою ОСОБА_212 (зокрема, заява з вимогами до боржника ОСОБА_52 . (Т. 9, а.с. 57, 72), де заявлені вимоги обґрунтовані серед іншого "Розстрочкою"; а також наявні в матеріалах справи "Розписки" аналогічного змісту, якими обґрунтовані вимоги заяви з вимогами до боржника ОСОБА_61 . (Т. 9, а.с. 195, 204, 205,206, 207), де за результатами розгляду вимог таких заявників боржник ОСОБА_1 повністю визнала такі вимоги, обґрунтовані переліченими доказами, в тому числі за коштами сплаченими заявниками ОСОБА_209. (на підтвердження чого долучено зазначені документи). Вказана обставина підтверджена повідомленнями боржника ОСОБА_1 щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_52 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 230), ОСОБА_61 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 134). Наведене є свідченням того, що кошти, які сплачувались покупцями ОСОБА_209. отримувались боржником. Жодних заперечень щодо розстрочок, розписок, наданих ОСОБА_61 ., ОСОБА_214 . на підтвердження вимог боржником суду не надано.
На підставі наведеного, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, керуючись статтями 73, 74, 79, 86 ГПК України суд дійшов висновку про те, що суд приймає у якості належного доказу документ "Розстрочка", наданий заявником ОСОБА_208. на підтвердження сплати боржнику 45 000,00 грн на виконання попереднього договору парко-місце № 20 (п. 4).
Заявник в заяві вказує на те, що основний договір не укладений, кошти у встановлений строк не повернуті.
Судом дослідивши матеріали справи встановлено, що між покупцем та продавцем станом на поточну дату не укладено договору купівлі-продажу нежитлового приміщення парко-місце № 20, цокольний поверх, перший рівень, загальною площею 15 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3 та нотаріальне посвідчення такого договору не здійснено, вказане нежитлове приміщення продавець не передав у власність покупця в порушення умов пункту 1 попереднього договору парко-місце № 20. Доказів зворотного боржником не надано. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_209. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Як встановлено судом, у пункті 5 попереднього договору парко-місце № 20 сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення (парко-місця) у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму всю платежу протягом одного місяця.
Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Верховний Суд в постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зауважив, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені ОСОБА_208. кошти згідно попереднього договору парко-місце № 20 не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено судом, за попереднім договором парко-місце № 20 у строк до 30.10.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вищезазначене нежитлове приміщення. В разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у вказаний строк (до 30.10.2019 р.) продавець зобов'язався повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Таким чином в силу частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525 ЦК України у продавця виник обов'язок з повернення покупцю 60 000,00 грн за попереднім договором парко-місце № 20, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі наведеного судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі у власність покупця обумовленого нежитлового приміщення з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.11.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.12.2019 р., отже вимоги заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо коштів за попереднім договором парко-місце № 20 є обґрунтованою та підлягає визнанню у сумі 60 000,00 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором парко-місце № 20 заявником заявлено вимоги по визнанню його грошових вимог по збиткам від інфляції з 01.12.2019 р. (за період з 11.03.2021 р. по 11.03.2024 р. згідно поданих розрахунків) у сумі 26 434,86 грн та 3% річних у сумі 5408,91 грн.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками та матеріали справи судом встановлено наступне.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за попереднім договором парко-місце № 20 щодо сплати заборгованості за вказаним договором (повернення коштів) судом встановлено, що розрахунки заявника по інфляційному збільшенню та 3% річних не є вірними.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних та по інфляційним втратам за період з 15.02.2024 р. по 11.03.2024 р. (згідно розрахунків) відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними (по 3% річних у сумі 127,87 грн; по інфляційним втратам у сумі 258,53 грн).
З урахуванням наведеного, здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, інфляційним втратам за період з 11.03.2021 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що визнанню судом підлягають вимоги по інфляційним втратам у сумі 26 176,33 грн., по 3% річних - у сумі 5 281,04 грн.
Крім наведеного, боржник заперечує вимоги вказуючи, що за умовами попередніх договорів основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попередніх договорів, що передбачають повернення продавцем сплачених авансів у випадку неукладення договорів купівлі-продажу квартири, нерухомого майна (основного договору) за визначених попередніми договорами умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією (Т. 11, а.с. 119).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Частиною першою статті 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028 гривень.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_136. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_136. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: 1) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.02.2018 р. в сумі 1050298,73 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 65 912,63 грн - вимоги другої черги; 2) за попереднім договором № 27 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. в сумі 18000,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 7 852,90 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги, 3 % річних у сумі 1 584,31 грн - вимоги другої черги; 3) за попереднім договором № 26 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. в сумі 20 000,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 8 725,44 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 1 760,35 грн - вимоги другої черги; 4) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 20) від 24.06.2018 р.: 60 000,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 26 176,33 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 5 281,04 грн. - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_215 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
19.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_215 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 167-181), в якій він просить суд визнати його грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_1 у розмірі 472 829,69 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до частини сьомої статті 116 ГПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_115. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 15.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява заявника до Господарського суду Київської області, що засвідчує здавання на пошту заяви у вказану дату, яка була останнім днем тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства для подання заяв конкурсних кредиторів у справі.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_215 . Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р., за яким ОСОБА_1 як продавець зобов'язалась в порядку та на умовах договору у строк до 30.09.2018 р. передати у власність ОСОБА_115. (покупець) квартиру № 51, площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3. Ціна продажу квартири складала 299 700,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11 246 доларів США (згідно п. 3 договору). Згідно з пунктом 4 зазначеного договору ОСОБА_215 . при укладанні договору на підтвердження намірів сторін передав, а продавець прийняв кошти у сумі 209 790,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7 872 долари США згідно з курсом НБУ встановленим на дату посвідчення договору. Пунктом 5 попереднього договору передбачено умову, згідно якої у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у встановлений строк, або з визначених у договорі причин, продавець зобов'язався повернути покупцю одержану суму в розмірі 209 790,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7 872 долари США протягом одного місяця з настання вказаних обставин, проте основний договір укладено не було та кошти у встановлений договором строк не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 15.03.2024 р., встановлений НБУ, з позиції заявника сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору до 30.10.2018 р. становить 304 531,47 грн.
На підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням ОСОБА_1 виконання зобов'язання з повернення сплачених коштів ОСОБА_215 . заявляє вимоги у сумі 134 453,72 грн збитків від інфляції та 33 844,50 грн 3% річних, нарахованих за період з 30.10.2018 р. по 15.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_115. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 233-234) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що оскільки предметом попереднього договору від 21.10.2017 р. є об'єкт нерухомості, посилаючись на норми частини першої статті 657 ЦК України, частини першої статті 220 ЦК України, з позиції боржника, вказаний договір підлягає нотаріальному посвідченню, тому недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення вказує на нікчемність договору. Посилаючись на зазначені норми, а також вказуючи, що Верховним Судом у численних постановах виснувалось, що не посвідчений договір нотаріально як то вимагає закон, розглядається як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, вважає, що попередній договір від 21.10.2017 р. є нікчемним та не породжує для Боржника жодних обов'язків. Крім того, боржник вказує на те, що кошти у сумі 209 790,00 ОСОБА_1 не отримувала від ОСОБА_115., в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_115. не визнає.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у заявника додаткові докази у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, розглянувши вимоги заявника, заперечення боржника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р. судом встановлено наступне.
21.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_215 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_175 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_115. "попередній договір"). Даний договір укладено у письмовій формі.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 51, загальною площею 27 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу дві тисячі вісімнадцятого року, в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 299 700,00 грн, що еквівалентно 11 246 доларів США. Підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 209 790,00 грн, що еквівалентно 7 872 доларів США. Залишок суми у розмірі 89 910 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 209 790,00 грн, що еквівалентно 7 872 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 21.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_215 .
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що вважає, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21.10.2017 р. є нікчемним і не породжує для боржника жодних правових наслідків, оскільки договір купівлі-продажу нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 220, 657 ЦК України). Вимоги за вказаним договором не визнає, а також вказує, що кошти від ОСОБА_115. не отримувала.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору, та недійсності останнього, судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 19.07.2017 р., чинної станом на 23.04.2018 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою та є дійсним.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Обґрунтовуючи заперечення вимог заявника боржник послався на судову практику Верховного Суду без зазначення конкретних правових позицій Верховного Суду, які він мав на увазі, з посиланням на відповідне судове рішення.
В зв'язку з викладеним вище, посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору від 21.10.2017 р., правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, та на інші доводи боржника з цього предмету, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що кошти від ОСОБА_115. боржник не отримувала.
Крім того дослідивши матеріали справи судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено (Т. 25, а.с. 176), що 08.04.2017 р. ОСОБА_1 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та реєстровану за № 1844, якою уповноважено ОСОБА_186. бути її представником та на підписання від її імені будь-яких договорів, отримувати належні ОСОБА_1 гроші та виконувати всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю. Зазначене підтверджено копією довіреності наявної в матеріалах справи (Т. 25, а.с. 176).
Матеріалами справи також підтверджено, що при укладенні попереднього договору з заявником ОСОБА_186 . діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності № 1844 від 08.04.2017 р., відповідно був уповноваженим ОСОБА_1 на укладення від її імені попереднього договору. Укладений попередній договір відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
В свою чергу пунктом 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р. з заявником підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (ОСОБА_215 .) передав, а продавець (ОСОБА_1 від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_186 .) прийняв суму в розмірі 209 790,00 грн, що еквівалентно 7872 доларів США.
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору, відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України продавець підтвердив одержання виконання за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала на представництво її інтересів та її представником щодо передачі коштів, отриманих ним в зв'язку з укладанням попереднього договору, який укладаючи попередній договір діяв на підставі вказаної довіреності від імені ОСОБА_1 , про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_115.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено, що попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця третього кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2018 р.
Судом вже встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 209 790,00 грн, що еквівалентно 7872 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.11.2018 р. (30.09.2018 р - неділя - вихідний день) закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.11.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 304 531,47 - основний борг, розрахований по курсу долара станом на 15.03.2024 р. за курсом НБУ, а також 134 453,72 грн - збитків від інфляції, 33 844,50 грн - 3% річних
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", керуючись висновком Верховного Суду, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), оскільки в попередньому договорі предмет зобов'язання виражений в гривнях з визначенням еквівалента в доларах США, суд відхиляє вимоги за заявника з інфляційних втрат, де втрати від знецінення національної валюти відновлюються еквівалентом долара США.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 304 531,47 грн (7872 долара США х 38,6854 грн).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 304 531, 47 грн.
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 304531,47 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 33 844,50 грн за період з 30.10.2018 р. по 15.03.2024 р., нараховані на суму 209790 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 15.03.2024 р. відхиляються судом (в сумі 515,88 грн), в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Керуючись нормами статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору вимоги заявника за період з 30.10.2018 р. по 03.11.2018 р. відхиляються судом в зв'язку з тим, що заявником не вірно визначено день, з якого зобов'язання боржника є простроченими (остатнім днем укладення основного договору є 01.10.2018 р., оскільки 30.09.2018 р. є вихідним днем - неділею; місячний строк обраховується з 02.10.2018 по 02.11.2018, першим днем прострочення є 03.11.2018 р.).
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (304531,47 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (48 279,76 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 33 328,62 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 171).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_115. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_115. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2017 р. в сумі 304 531,47 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 33 328,62 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_216 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_216 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 191-212), в якій він просить суд визнати його грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_1 у розмірі 616 043,63 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до частини сьомої статті 116 ГПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_195. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріплений відбитком печатки Укрпошти, датований 14.03.2024 р. разом з яким надійшла до суду заява заявника, а також відомостями маркування Укрпошти на конверті, які засвідчують здавання заяви на пошту
14.03.2024 р.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_216 . Попереднім договором купівлі-продажу квартир від 26.05.2020 р., за яким ОСОБА_1 як продавець зобов'язалась у строк до 30.10.2020 р. передати у власність ОСОБА_195. (покупець) з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 159, площею 27,3 кв.м., секція 1, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3. Ціна продажу квартири складала 389 325,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14500 доларів США (згідно п. 3 договору). Згідно з пунктом 4 зазначеного договору ОСОБА_216 . як покупець при укладанні договору на підтвердження намірів сторін передав, а продавець прийняв кошти у сумі 389 225,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 496 доларів США згідно з курсом НБУ встановленим на дату посвідчення договору. Пунктом 5 попереднього договору передбачено умову, згідно якої у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у встановлений строк (30.10.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 389 225,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 496 долари США протягом одного місяця з настання вказаних обставин, проте основний договір, визначений пунктом 1 попереднього договору укладено не було та кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства з позиції заявника сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику за попереднім договором становить 389 225,00 грн (згідно розрахунків).
На підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням ОСОБА_1 виконання зобов'язання з повернення сплачених коштів ОСОБА_216 . заявляє вимоги у сумі 187 886,13 грн збитків від інфляції (з 01.12.2020 р. по 14.02.2014 р.), нараховані 10% від ціни продажу квартири у сумі 38 932,50 грн, всього у сумі 616 043,63 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_195. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 244) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що оскільки предметом попереднього договору від 26.05.2020 р. є об'єкт нерухомості, посилаючись на норми частини першої статті 657 ЦК України, частини першої статті 220 ЦК України, вказаний попередній договір від 26.05.2020 р. вважає нікчемним, та таким, що не породжує для ОСОБА_1 жодних обов'язків. Крім того, боржник вказує на те, що кошти у сумі 389 225,00 грн ОСОБА_1 не отримувала, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_195. не визнає.
Відносно інших вимог заявника від боржника відомостей не надходило.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 313) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_195., ОСОБА_1 повідомила, що за попереднім договором від 26.05.2020 р. грошові вимоги не визнає, так як договір укладено з представником боржниці, який нотаріально не посвідчений, та отримані за договором кошти їй не передавав. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів лише за іншим укладеним попереднім договором заявника з боржником від 08.05.2020 р.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/303 (Т. 20, а.с. 219), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. надійшла Заява - Заперечення на заяву ОСОБА_195. про визнання грошових вимог від 09.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 134), в яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_195. про визнання грошових вимог до боржника. Заперечення обґрунтовані посиланням на норми статей 209, 635, 203, 215, 216, 220, 1212 ЦК України, на підставі яких з точки зору представника громадян адвоката Андрєєва М.А., оскільки попередній договір не був нотаріально посвідченим, при цьому стосується купівлі квартири, він є недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, а обов'язок повернути кошти відповідно до статті 216 ЦК України лягає на особу, яка безпосередньо отримала кошти, незалежно від того, від кого вона діяла, в зв'язку з чим ОСОБА_216 . має заявляти свої грошові вимоги до особи, яка підписала попередні договори - ОСОБА_121. у межах справи № 910/10936/23, яка розглядається Господарським судом міста Києва.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Розглянувши вимоги заявника, заперечення боржника, правову позицію керуючого реструктуризацією, заперечення учасників провадження, судом встановлено наступне.
26.05.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_216 , паспорт, виданий 19.02.2020 р. (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_195. "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором до 30.10.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 159, загальною площею 27,3 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 1, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.10.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2020 р.; ціна продажу 389 325,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 500 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 389 225,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.10.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, або з характеристиками, що не відповідають умовам, зазначеним у п. 3 та п. 6 цього договору, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, відшкодувати витрати, пов'язані з оформленням цього договору та сплатити штраф у розмірі 10% від ціни продажу квартири.
Згідно з пунктами 7, 14, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає. Покупець ознайомлений з заявою чоловіка продавця про згоду на укладення попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, справжність підпису на якій засвідчено 10.03.2017 р. за № 1144.
Даний договір укладено у письмовій формі, підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_216 .
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені ОСОБА_1 попереднього договору, отримання авансових платежів, грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Як встановлено судом, боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що оскільки предметом попереднього договору від 26.05.2020 р. є об'єкт нерухомості, згідно з частиною першою статті 657 ЦК України, частиною першою статті 220 ЦК України попередній договір від 26.05.2020 р. вона вважає нікчемним, та таким, що не породжує для ОСОБА_1 жодних обов'язків; вказує, що кошти у сумі 389 225,00 грн ОСОБА_1 не отримувала, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_195. не визнає.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору, та нікчемності останнього, судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 13.05.2020 р., чинної станом на 26.05.2020 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2020 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались та боржником такого не доведено за допомогою належних та допустимих доказів.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2020 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2020 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Обґрунтовуючи заперечення вимог заявника боржник послався на судову практику Верховного Суду без зазначення конкретних правових позицій Верховного Суду, які він мав на увазі, з посиланням на відповідне судове рішення, а тому такі посилання є не обґрунтованими.
В зв'язку з викладеним вище, посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору, правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, та на інші доводи боржника з цього предмету, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Наведеним також спростовуються доводи заперечень та вимог представника учасників провадження Андреєєва М.А. від 09.06.2024 р. щодо недійсності попереднього договору та відхиляються судом.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що кошти у сумі 389 225,00 грн не отримувала.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено (Т. 25, а.с. 173), що 06.03.2019 р. ОСОБА_1 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та реєстровану за № 755, якою уповноважила ОСОБА_121. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка, ... , АДРЕСА_3 …; продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного ОСОБА_121. боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна.
Таким чином повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання коштів підставі на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р., відповідно була чинна станом на дату укладення попереднього договору.
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Матеріалами справи також підтверджено, що при укладенні попереднього договору з заявником, ОСОБА_121. діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності, відповідно був уповноваженим ОСОБА_1 на укладення від її імені попереднього договору. Укладений попередній договір відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
В свою чергу судом встановлено, що ОСОБА_216 . як покупець при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передав, а продавець (ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності діяв ОСОБА_121.) прийняв суму в розмірі 389 225,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 496 доларів США, про що вказано у договорі, підтверджено положеннями пунктів 4, 7, 14 останнього. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_121. за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому судом розмірі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 755 від 06.03.2019 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_121. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від ОСОБА_195. в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_121. діяв на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_195., в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наведеним спростовуються доводи боржника щодо не отримання нею коштів за попереднім договором.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.10.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.10.2020 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.11.2020 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.12.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника за попереднім договором у сумі 389 225,00 грн - основний борг, 187 886,13 грн - збитків від інфляції, 38 932,50 грн 10% процентів від ціни продажу квартири.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши матеріали справи, вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього передбачає в разі настання визначених умов обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу, відсилаючи тим самим до умови пункту 4 попереднього договору, яким в свою чергу встановлено сплату авансу з формулюванням "у сумі 389 225,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 496 доларам США".
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявником обґрунтовано вимоги посиланням на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, проте останній заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги з інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 211, 212).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 389 225,00 грн - основний борг, 187 886,13 грн - збитків від інфляції, що разом становить 577 111,13 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 562 267,95 грн (38,7878 х 14 496 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам та основному боргу суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 562 267,95 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (14 843,18 грн).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того заявник на підставі попереднього договору просить суд визнати його кредитором боржника на суму 38 932,50 грн, що становить 10 від ціни продажу квартири.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, згідно пункту 5 попереднього договору, сторони дійшли згоди , що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири з визначених попереднім договором причин продавець крім повернення суми авансового платежу зобов'язався сплатити штраф у розмірі 10% від ціни продажу квартири.
Розглядаючи вимогу заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 549, частини першої статті 550 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу квартири становить 389 325,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14500 доларам США.
На підставі викладеного, частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 549 ЦК України, враховуючи, що судом встановлено порушення боржником зобов'язання за попереднім договором, передбачене пунктом 1 з передачі у власність заявника квартири з укладення договору купівлі-продажу, - вимога заявника про визнання кредитором боржника на суму у розмірі 10% від ціни продажу квартири є обґрунтованою.
За перерахунками 10% від ціни продажу квартири, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає сплаті заявнику становить більшу суму ніж заявлено заявником (56 226,8 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 38 932,50 грн., які відповідно до пункті 5 попереднього договору є штрафом.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. № 0.0.3527703966.1 (Т. 15, а.с. 210).
Заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_195. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2020 р. в сумі 562 267,95 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 10 від ціни продажу квартири (штраф) у сумі 38 932,50 грн - вимоги третьої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_216 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_216 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 62-80), в якій він просить суд визнати його грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_1 у розмірі 712 980,46 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_195. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріплений відбитком печатки Укрпошти, датований 12.03.2024 р., який засвідчує здавання заяви на пошту 12.03.2024 р.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_216 . Попереднім договором купівлі-продажу квартир від 08.05.2020 р.,посвідчений нотаріально, та зареєстрований за № 979, за яким ОСОБА_1 як продавець зобов'язалась у строк до 30.09.2020 р. передати у власність ОСОБА_195. (покупець) з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 94, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2, у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3. Ціна продажу квартири складала 445 500,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору (згідно п. 3 договору). Згідно з пунктом 4 зазначеного договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти у сумі 445 400,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 496 долари США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Пунктом 5 попереднього договору передбачено умову, згідно якої у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (тобто до 30.09.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 445 400,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 496 долари США, протягом одного місяця з настання вказаних обставин. Проте станом на дату звернення до суду основний договір, визначений п. 1 попереднього договору укладено не було та кошти у встановлений договором строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства з позиції заявника сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику за попереднім договором становить 445 400,00 грн (згідно розрахунків).
На підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням ОСОБА_1 виконання зобов'язання з повернення сплачених коштів ОСОБА_216 . заявляє вимоги у сумі 223 588,08 грн збитків від інфляції, 3% річних у сумі 43 992,38 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_195. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 244) ОСОБА_1 результатів розгляду вимог за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2020 року не надала, зауважуючи, що заявлені грошові вимоги ОСОБА_195. не визнає.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 313) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_195., відомостей за результатами розгляду вимог заявника за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2020 року від ОСОБА_1 не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів лише за попереднім договором заявника з боржником від 08.05.2020 р. у сумі 627 327,28 грн, з яких: 445 400,00 грн сплаченого авансу, 187 513,40 інфляційних втрат, 31 775,93 грн - 3% річних, - друга черга.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/303 (Т. 20, а.с. 219), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Так, розглянувши вимоги заявника, правову позицію керуючого реструктуризацією, боржника, матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.05.2020 р. між ОСОБА_1 в особі Корніяша Романа Володимировича, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_216 , паспорт, виданий 19.02.2020 р. (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_195. "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 94, загальною площею 29,4 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2020 р.; ціна продажу 445 500,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 500 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 445 400,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, або з характеристиками, що не відповідають умовам, зазначеним у п. 3 цього договору, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає. Покупець ознайомлений з заявою чоловіка продавця про згоду на укладення попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, справжність підпису на якій засвідчено 10.03.2017 р. за № 1144.
Зазначений вище попередній договір 2 від 08.05.2020 р. укладений ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_216 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований у реєстрі за № 979 (номер спеціального бланку нотаріального документа НОІ 595849).
Як встановлено судом від боржника результатів розгляду вимог заявника за цим договором до суду не надходило, проте останній у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_195. від 03.04.2024 р. заперечуючи вимоги за попереднім договором від 26.05.2020 р. зауважила, що заявлені грошові вимоги ОСОБА_195. не визнає.
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору 2, отримання коштів на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка на момент укладення попереднього договору 2 була дійсною.
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. (№ 755 від 06.03.2019 р.) викладений при розгляді заяви ОСОБА_123. та при розгляді заяви ОСОБА_195. від 14.03.2024 р.
Укладений попередній договір 2 ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
Також судом встановлено, що ОСОБА_216 . при укладенні попереднього договору 2 на підтвердження намірів сторін (покупець) передав, а продавець (ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності діяв ОСОБА_121.) прийняв суму в розмірі 445 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 496 доларів США, про що вказано у договорі, підтверджено положеннями пунктів 4, 7, 14 останнього. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. за довіреністю, на виконання попереднього договору 2 грошових коштів у встановленому судом розмірі.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір 2 не виконано, основний договір в порушення умов п. 1 попереднього договору 2 не укладено, кошти не повернуті у сумі та строк, визначені п. 6 попереднього договору.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2020 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору 2). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором 2 грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 2 не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_195. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.11.2020 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу (оскільки 01.11.2020 р. - неділя, вихідний день), прострочення повернення якого наступило з 03.11.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору 2 (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором 2, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник по попередньому договору 2 просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 445 400 грн - основний борг, 223 588,08 грн - збитків від інфляції, 43 992,38 грн 3% річних.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає в разі настання визначених умов обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу, відсилаючи тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким в свою чергу встановлено сплату авансу "у сумі 445 400,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 496 доларам США".
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено описом вкладення у цінний лист, разом з яким до суду надійшла заява заявника, скріпленого відбитком печатки Укрпошти, датованого 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 78).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором 2 у сумі 445 400,00 грн по основному боргу та 223 588,08 грн інфляційного збільшення, що разом становить 668 988,08 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором 2 складає 633157,72 грн (38,3825 х 23 496 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам та основному боргу суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 633 157,72 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (35 830,36 грн).
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 43 992,38 грн за період з 01.11.2020 р. по 14.02.2024 р.
Вимоги заявника по 3% річних за період 01.11.2020 р. по 02.11.2020 р. відхиляються судом (у сумі 73,02 грн), оскільки відповідно до вимог норм статей 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто з 01.10.2020 року) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (01.11.2020 р.), проте якщо останній день строку припадає на вихідний день (01.11.2020 неділя, вихідний день), днем закінчення строку є перший робочий день 02.11.2020 р. (частина 5 статті 254 ЦК України), в зв'язку з чим обрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (633 157,72 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу сум (62 381,60 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 43 919,36 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р., квитанція № 0.0.3523344892.1 (Т. 15, а.с. 210).
Заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_195. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2020 р. в сумі 633 157,72 грн (основний борг) - вимоги другої черги, у 3 % річних сумі 43 919,36 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_217 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3536/24 від 14.03.2024 р.) засобами поштового зв'язку від ОСОБА_217 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 275-291), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_36 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 488 867,40 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_36 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 488 867,40 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_36 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3536/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 275), а також маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 12.03.2024 р. про прийняття відправлення (Т. 14, а.с. 291).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 22.02.2022 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_217 . як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 25.12.2022 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 141, площею 27,3 кв.м., секція 1, у будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 у порядку та підключеному до центральних комунікацій.
Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 482 244,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 930 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 461 450,52 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 200 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 25.12.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 461 450,52 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 200 доларів США протягом двох місяців з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, йому не повернуті.
В зв'язку з викладеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника щодо сплати заборгованості у сумі 461 450,52 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 25 714,80 грн та 3% річних у сумі 1 702,07 грн, нараховані за період з 26.02.2023 р. по 14.02.2024 р. Таким чином, з позиції заявника у нього виникло право вимоги до боржника за попереднім договором у розмірі 488 867,40 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_36 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 218) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_36 . визнає у розмірі: 461 450,52 грн отриманого авансу, 25 714,80 інфляційних втрат, 1 702,07 грн 3% річних, всього визнано вимоги на суму 488 867,40 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 321/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_36 . ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_36 . у сумі 488 867,40 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_36 . у сумі 638 816,92 грн (617 647,68 грн = (16200 дол. США х 38, 1264 грн за 1 дол. США станом на 14.02.2024 р.) грн сплаченого авансу, 21 169,24грн 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/248 (Т. 20, а.с. 164), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_36 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 22.02.2022 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_36, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_178 (покупець) був підписаний Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_36 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 25.12.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 141, площею 27,3 кв.м., секція 1, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3 , та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 25.12.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 25.12.2022 р.; ціна продажу 16 930 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 16 200 доларів США. Залишок суми у розмірі 730 доларів США грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму всю суму авансового платежу протягом двох місяців.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Відповідно до пункту 11 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.
Зазначений вище попередній договір від 22.02.2022 р. підписаний ОСОБА_1 на та ОСОБА_217 . (Т. 14, а.с. 282-283), проте домовленість сторін з нотаріального посвідчення цього договору, обумовлена пунктом 11 не була виконана сторонами договір нотаріально посвідчений не був.
Судом встановлено, що ОСОБА_217 . при підписанні попереднього договору було передано, а ОСОБА_1 прийняла кошти в розмірі 16 200 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Станом на 22.02.2022 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 28,4846 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=22.02.2022&period=daily).
Отже, станом на дату підписання попереднього договору заявником сплачено боржнику 461 450,52 грн.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 грошових коштів від заявника у встановленому судом розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 01.01.2022 р., чинної станом на 22.02.2022 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частинами першою, четвертою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до частини 4 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Таким чином у пункті 11 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.
Попередній договір підписаний у письмовій формі. Нотаріально посвідчений не був.
Відповідно до частини першої статті 209, частини 4 статті 639 ЦК України, оскільки попередній договір не був посвідчений нотаріально, він є не укладеним та чинності не набув.
Дослідивши вимоги заявника, матеріали справи судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином кошти, сплачені заявником боржнику при підписанні попереднього договору є такими, що набуті та збережені боржником за рахунок заявника без достатньої правої підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику у сумі 16200 доларів США.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника щодо сплати заборгованості у сумі 461 450,52 грн. Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 25 714,80 грн та 3% річних у сумі 1 702,07 грн, нараховані за період з 26.02.2023 р. по 14.02.2024 р.
Розглядаючи вказані вимоги судом встановлено наступне.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Таким чином вимоги щодо нарахування в порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України 3% та інфляційних втрат, на кошти, які збережені боржником без достатньої правової підстави є обґрунтованими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, що "у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується".
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Як вже встановлено судом, кошти заявником сплачені боржнику у доларах США.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
В свою чергу кошти 22.02.2022 р. заявником боржнику були сплачені у доларах США, зважаючи на цю обставину суд бере до уваги те, що Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181) дійшов висновку про те, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Таким чином суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором щодо коштів, сплачених 22.02.2022 р., а також щодо визначення втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214 ЦК України та вимоги заявника з повернення коштів в межах заявлених вимог підлягають визнанню судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті (кошти сплачені заявником у доларах США), то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 290).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 461 450,52 грн та 25 714,80 грн інфляційного збільшення, що разом становить 487 165,32 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику відповідно до статті 1212 ЦК України складає 621 796,5 грн (38,3825 грн х 16 200 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам, судом встановлено, що основний борг становить більшу суму ніж заявлено заявником (621 796,5 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 487 165,32 грн.
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних судом встановлено наступне.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 26.02.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (621796,5 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (18 085,44 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 1 702,07 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Судом встановлено, що заявником при підрахунку вимог допущено арифметичну помилку, зокрема, ним заявлено вимоги у загальному розмірі 488 867,40 грн. Зазначена сума складається з: 461 450,52 грн основного боргу, 25 714,80 грн інфляційних збитків, та 1702,07 грн, 3% річних, сума яких становить 488 867,39 грн. Таким чином наявна арифметична помилка у сумі 01 копійка. В зв'язку з наведеним вимога у цій частині відхиляється судом як безпідставна та необґрунтована.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони"). Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 288).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 290).
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_36 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_36 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2022 р. в сумі 487 165,32 грн (основний борг з урахуванням курсової різниці) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 1 702,07 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши Заяву ОСОБА_218 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_218 в особі представника Мєдвєдєва Володимира Володимировича надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 122-137), в якій просить суд визнати ОСОБА_218 . конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про банкрутство ОСОБА_1 із сумою вимог 548 837,00 грн з яких: 322 575,00 грн основний борг 4 черга; інфляційне збільшення суми боргу 181 593,00 грн 6 черга; 3% річних у розмірі 44 669,00 грн 6 черга; судовий збір у розмірі 6056,00 грн 3 черга задоволення вимог кредиторів; включити ОСОБА_218 . до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 із сумою вимог 548 837,00 грн з яких: 322 575,00 грн основний борг 4 черга; інфляційне збільшення суми боргу 181 593,00 грн 6 черга; 3% річних у розмірі 44 669,00 грн 6 черга; судовий збір у розмірі 6056,00 грн 3 черга задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_28 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2312 від 14.03.2024 р., відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви 13.03.2024 (Т. 14, а.с. 122).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_218 . попереднім договором купівлі-продажу квартири від 29.09.2018 р., за пунктом 1 якого у строк до 30.06.2019 р. ОСОБА_1 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_28 . з укладенням договору купівлі-продажу квартири (далі основний договір), а ОСОБА_218. зобов'язалась прийняти і оплатити квартиру №2, секція 3, загальною площею 32,0 кв.м, в багатоповерховому житловому будинку, збудованого на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3.
Пунктом 3 вказаного договору визначено, що ціна продажу квартири становить 403 200,00 грн.
Заявник вказує, що згідно пункту 4 зазначеного договору, на підтвердження намірів сторін ОСОБА_218. передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 322 575,00 грн, а боржник отримав зазначену суму авансу.
Також заявник вказує, що згідно п. 5 зазначеного договору у випадку відмови (ухилення) продавця (відповідача) від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець (відповідач) повинен повернути покупцю (позивачу) одержану від нього суму авансу у розмірі вигляді авансу в розмірі 322 575,00 грн протягом одного місяця.
Керуючись нормами ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 635 , ч.1 ст. 638, ч. 1 ст. 656, ст.ст. 629, 633, 526, 610, 530 ЦК України заявник вказує, що всупереч
що на дату звернення з заявою, боржник не передав у власність ОСОБА_28 . з укладенням договору купівлі-продажу квартири, оскільки будинок не побудований і не введений в експлуатацію, та як слідує з заяви кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті, в зв'язку з чим у заявниці є право вимоги щодо суми авансу у сумі 322 575,00 грн - основний борг.
Крім того на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника по інфляційному збільшенню суми боргу у розмірі 181 593,00 грн та 3% річних у розмірі 44 669,00 грн, нараховані з 01.08.2019 р., та як слідує з долучених деталізованих розрахунків, - по 12.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_28 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 99) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що оскільки предметом попереднього договору є об'єкт нерухомого майна, посилаючись на норми частини першої статті 657 ЦК України, частини першої статті 220, ч. 2 ст. 215, ч.ч. 1, 4 ст. 216 ЦК України боржниця вказує, що вказаний попередній договір від 29.2018 р. нотаріально не посвідчений, ОСОБА_1 не укладала попередній договір від 29.2018 р., не отримувала кошти у розмірі 322 575,00 грн, і не має грошових зобов'язань перед ОСОБА_218 ., а тому грошові вимоги ОСОБА_28 . не визнає.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_28 ., ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлені вимоги з посиланням на укладення попереднього з представником, який діяв з перевищенням повноважень, договір нотаріально не посвідчений, договір є недійсним, а також кошти отримані за договором ОСОБА_1 не передав.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/181 (Т. 20, а.с. 108), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. надійшла Заява - Заперечення на заяву ОСОБА_28 . про визнання грошових вимог, в яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_28 . про визнання грошових вимог до боржника. Заперечення обґрунтовані посиланням на норми статей 209, 635, 203, 215, 216, 220, 1212 ЦК України, на підставі яких з точки зору адвоката Андрєєва М.А., оскільки попередній договір не був нотаріально посвідченим, стосується нерухомого майна, він є недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, а обов'язок повернути кошти відповідно до статті 216 ЦК України лягає на особу, яка безпосередньо отримала кошти, незалежно від того, від кого вона діяла, попередній договір вважає недійсним, в зв'язку з чим ОСОБА_218. має заявляти свої грошові вимоги до особи, яка підписала попередні договори - ОСОБА_186.
10.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_28 . надійшла заява про приєднання документів до матеріалів справи від 07.06.2024 р. з долученою заявою у новій редакції, в якій зокрема , розмір заявлених вимог аналогічний первісній заяві, проте вимоги підтримані без вимоги про їх включення до черговості задоволення вимог кредиторів.
20.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_28 . надійшла заява, в якій представник заявника адвокат Мєдвєдєв В.В. повідомляє суд про те, що ОСОБА_218. не має родинних зв'язків будь-якого ступеню з суддею ОСОБА_219.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 277) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_28 ., відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_28 . у сумі 517 103,18 грн (322 575,00 грн - авансового платежу за договором, 144 513,60 грн - інфляційних втрат, 43 958,58 грн - 3% річних, 6056, 00 грн - судового збору).
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/523 (Т. 23, а.с. 3), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
05.09.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_28 . надійшли додаткові пояснення по справі від 05.09.2024 р. на доводи боржника, надані за результатами розгляду имог заявника. В поясненнях серед іншого представник заявника на підставі статей 220, 657 ЦК України, практики Верховного Суду повідомляє суд про те, що укладаючи попередній договір, його сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, представник боржника пообіцяв здійснення нотаріального посвідчення попереднього договору протягом 10 днів з дня його підписання сторонами, та з боку кредитора відбулося повне виконання попереднього договору при сплаті суми 322 575,00 грн. В свою чергу боржник та його представники ухилилися від виконання попереднього договору к і не виконали жодної його умови, окрім отримання грошей, а також ухилилися від нотаріального посвідчення попереднього договору. Таку поведінку боржника представник заявника вважає ухиленням від нотаріального посвідчення договору, а дії боржника - шахрайськими, оскільки останній на переконання заявника і не збирався виконувати умови попереднього договору. Також представник заявника зауважує, що у разі, якщо боржник вважає договір нікчемним та не визнає кредиторські вимоги за таким договором, керуючись постановами Верховного Суду у справах № 606/15301/18 від 21.04.2021 р., № 210/2355/16-ц від 20.11.2019 р. та іншою судовою практикою, заявник вважає, що навіть такий підхід є помилковим, оскільки за загальним правилом за наслідками недійсності договору - наявний обов'язок кожної зі сторін повернути іншій стороні отримане за таким договором. Крім того представник заявника вказує, що оскільки основний договір у встановлений у попередньому договорі строк не був укладений, - кошти мають повертатись покупцю як безпідставно збережені. На підставі викладених доводів представник заявника вважає, що боржник повинен повернути кредитору кошти, отримані на виконання попереднього договору та як наслідок - включені до кредиторських вимог, в зв'язку з чим підтримує заявлені вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Київської області у цій справі від 25.09.2024р витребувано у громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_186 ., ОСОБА_28 ., приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. засвідчену копію довіреності від 08.04.2017 р. № 1844, якою ОСОБА_1надано повноваження ОСОБА_186, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М.
06.11.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_28 . надійшла заява про відсутність документів, в якій він на виконання ухвали Господарського суду Київської області у цій справі від 25.09.2024 р. повідомляє суд про те, що у заявниці немає копії довіреності від 08.04.2017 р. № 1844, якою ОСОБА_1 надано повноваження ОСОБА_186
Розглянувши подані документи і матеріали, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець), та ОСОБА_218, реєстраційний номер облікової картки платника податків заданими Державного реєстру фізичних осіб - платників податків: НОМЕР_180 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_28 . "попередній договір").
Судом встановлено, що підписуючи попередній договір, зазначаючи дату укладення договору сторонами вказано "двадцять дев'ятого дві тисяч вісімнадцятого року".
В реквізитах підписів сторін покупцем від руки вказано дату 29.09.2018 р.
Оскільки в попередньому договорі помилково сторонами не зазначену повну дату укладення попереднього договору, зокрема не визначено місяць, в якому укладено попередній договір, суд з метою недопущення порушення прав сторін при розгляді заяви заявника виходить з того, що дани попередній договір було укладено 29 числа останнього місяця 2018 року, тобто 29.12.2018 р.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 2, секція 3, загальною площею 32,0 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 403 200,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 322 575,00 грн. Залишок суми у розмірі 2 874 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 322 575,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 9, 13 попереднього договору, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Сторони вважають, що між ними досягнуто згоди щодо всіх істотних умов основного договору. Ці умови можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Згідно з пунктом 10 попереднього договору, цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Даний Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від укладено у письмовій формі, підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 1844 від 08.04.2017 р., та ОСОБА_218 . (Т. 14, а.с. 132).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошових коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Як встановлено судом, боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, оскільки предметом попереднього договору є об'єкт нерухомого майна, посилаючись на норми частини першої статті 657 ЦК України, частини першої статті 220, ч. 2 ст. 215, ч.ч. 1, 4 ст. 216 ЦК України боржниця вказує, що вказаний попередній договір від 29.2018 р. нотаріально не посвідчений, ОСОБА_1 не укладала попередній договір від 29.2018 р., не отримувала кошти у розмірі 322 575,00 грн, і не має грошових зобов'язань перед ОСОБА_218 ., а тому грошові вимоги ОСОБА_28 . не визнає.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору, нікчемності останнього, судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в редакціях, що були чинні протягом 2018 року - станом на дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_218 . та ОСОБА_1 в особі представника (Т. 14, а.с. 132) у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались та боржником такого не доведено за допомогою належних та допустимих доказів.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_218 . та ОСОБА_1 в особі представника (Т. 14, а.с. 132) відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_218 . та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_186. (Т. 14, а.с. 132) відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
В зв'язку з викладеним вище, посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору, правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, та на інші доводи боржника з цього предмету, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Також боржниця заперечує вимоги заявниці вказуючи, що не укладала попередній договір від 29.2018 р.
Як встановлено судом, відповідно до попереднього договору останній від імені ОСОБА_1 підписано ОСОБА_186 . на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р.
Судом встановлено, що станом на 2018 рік ОСОБА_186 . був повноваженим укладати попередні договір та отримувати кошти, де такі повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошових коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176), яка дійсна до 08.04.2022 р. тобто була чинною під час укладання попереднього договору. Укладений попередній договір відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що кошти у сумі у розмірі 322 575,00 не отримувала.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_218. при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін як покупець передала, а продавець - ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності діяв ОСОБА_186 . прийняв від покупця суму авансу в розмірі 322 575,00 грн, про що безпосередньо вказано у попередньому договорі (пункт 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 13 останнього. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому судом розмірі.
Викладеним вище спростовуються доводи, викладені у Запереченнях на заяву ОСОБА_28 . про визнання грошових вимог представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. від 09.06.2024 р., в зв'язку з чим відхиляються судом.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 1844 від 08.04.2017 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_186. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від ОСОБА_28 . в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_186 . діяв на підставі довіреності, про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_28 ., в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наведеним спростовуються доводи боржника щодо не отримання нею коштів за попереднім договором.
Оскільки судом встановлено відповідність попереднього договору вимогам законодавства за укладеною формою, суд розглядає вимоги заявника за первісною заявою заявниці до ОСОБА_1 ; відповідно, підлягають відхиленню додатково викладені доводи заявника.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2019 р.
Судом вже встановлено що ОСОБА_218. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін як покупець передала, а продавець - ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності діяв ОСОБА_186 . прийняв від покупця суму авансу в розмірі 322 575,00 грн, що підтверджено належним доказом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 322 575,00 грн протягом одного місяця.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке є неділею, в зв'язку з чим на підставі частини 5 статті 254 ЦК України, останнім днем для укладання основного договору був наступний за ним робочий день, - 01.07.2019 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 322 575,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Як встановлено судом на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника по інфляційному збільшенню суми боргу у розмірі 181 593,00 грн та 3% річних у розмірі 44 669,00 грн, нараховані з 01.08.2019 р., та як слідує з долучених деталізованих розрахунків, - по 12.03.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 01.08.2019 р. по 02.08.2019 р. у сумі 52,81 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 03.08.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 12.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 713,90 грн, вимоги з інфляційних втрат за вказаний період відхиляється судом у сумі 967,72 грн в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (322 575,00 грн ) за період з 03.08.2019 р. по14.02.2024 р., судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних не є вірним за вказаний період, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 43 902,29 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам не є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 180 085,26 грн, в іншій частині вимоги з інфляційних втрат є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом у сумі 540,02 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник просить суд визнати його вимоги до боржника по сплаченому судовому збору у сумі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 127).
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_28 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_28 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири (Т. 14, а.с. 132) в сумі 322 575,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 3% річних у сумі 43 902,29 грн, 180 085,26 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши Заяву ОСОБА_220 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_220 в особі представника ОСОБА_221 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 73-84), в якій він просить суд визнати його грошові вимоги до боржника ОСОБА_1 у розмірі 46 496,88 грн за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 30 від 18.05.2018 р. як вимоги другої черги, та на суму 4844,80грн судового збору, сплаченого за подання цієї заяви, як витрати, що відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_220 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 73, 84).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_220 . Попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18.05.2018 р., за яким продавець зобов'язалась у строк до 30.11.2018 р. передати у власність ОСОБА_220 . (покупець) з укладенням договору купівлі-продажу (надалі "Основний договір"), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 16 на цокольному поверсі на другому ярусі, секція 1, загальною площею 4 кв.м, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3. Ціна продажу квартири складала 27 000,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 1 037,00 доларів США (згідно п. 3 договору). Заявник вказує, що він як кредитор сплатив боржнику зазначену суму коштів повністю, про що зазначено в п. 4 зазначеного договору, однак основний договір так і не був укладений з вини боржника який, так і не побудував нежитлове приміщення № 16.
Пунктом 5 попереднього договору передбачено умову, згідно якої у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у встановлений строк, або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця. Боржник, станом на 01.12.2018 р. не виконав свого обов'язку укласти основний договір, та був зобов'язаний повернути кредитору всю суму платежу не пізніше 01.01.2019 р., однак цього не зробив.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 3 ст. 533, ст. 524, ч. 3 ст. 254 ЦК України в зв'язку з тим, що попереднім договором було обумовлено еквівалент в іноземній валюті - доларах США, виходячи з курсу долара США, встановленого НБУ станом на 14.03.2024 р., яким був 38,7878 грн за 1 долар США, вимоги заявника до боржника зі сплати основного боргу становлять 40 222,95 грн.
Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, виходячи із вказаного курсу долара США, заявником заявлено вимоги з 3% річних у сумі 6 273,93 грн, нараховані за період з 02.01.2019 р. по 14.03.2024 р. (161,75 долара США по зазначеному курсу долара США - 38,7878 грн).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_127. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 108) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що оскільки предметом попереднього договору від 18.05.2018 р. № 30 є об'єкт нерухомості, посилаючись на те, що "Верховний Суд неодноразово у своїх численних постановах щодо застосування норм матеріального права неодноразово виснував, що не посвідчений договір нотаріально як то вимагає закон, розглядається з точки зору права як такий що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закірплені", посилаючись на норми частини першої статті 657 ЦК України, частини першої статті 220 ЦК України вказаний попередній договір від 18.05.2018 р. № 30 боржниця вважає нікчемним, та таким, що не породжує для ОСОБА_1 жодних обов'язків. Крім того, боржник вказує на те, що кошти у сумі 27000,00 грн ОСОБА_1 не отримувала; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. В зв'язку з наведеним боржниця вимоги ОСОБА_127. не визнає.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_127., ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлені вимоги з посиланням на укладення попереднього з представником, який нотаріально не посвідчений, а тому не породжує для ОСОБА_1 жодних зобов'язань. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/303 (Т. 20, а.с. 180), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
03.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника заявника адвоката Архіпова О.Ю. до суду надійшла заява про уточнення заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, в якій він просить суд: витребувати у ОСОБА_1 , завірену копію довіреності, видану ОСОБА_1 на ОСОБА_186., посвідчену приватним нотаріусом Михальченко М.М. 04.03.2017 за № 1030; витребувати у ОСОБА_186 . завірену копію вказаної довіреності за № 1030 від 04.30.2017 р.; витребувати у приватного нотаріуса Михальченко М.М. завірену копію вказаної довіреності за № 1030 від 04.30.2017 р.; визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_127. до боржника на суму 50 243,21 грн з повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави, як вимоги другої черги, та на суму 4 844,80 грн судового збору сплаченого за подання цієї заяви, як витрати, що відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів.
Вказана заява заявника обґрунтована тим, що боржник за результатами розгляду вимог заявника повідомив про те, що вважає попередній договір нікчемним в зв'язку з недодержанням вимоги про нотаріальне посвідчення правочину, а також зазначив, що аванс не отримав, проте, як вказує заявник, в попередньому договорі зазначено протилежне. Заявник вказує, що поведінку боржника вважає такою, що не відповідає загальноприйнятим уявленням про чесність, добросовісність, порядність, в зв'язку з чим заявник подає цю заяву, в якій перераховує розмір грошових вимог до боржника, виходячи з твердження про нікчемність попереднього договору. Зокрема, у своїй заяві заявник за таких тверджень боржника, керуючись нормами ч. 2 ст. 215, ч.ч. 1, 2 ст. 216, п. 1 ч. 2 ст. 1212 ЦК України сплачені за попереднім договором кошти вважає такими, що отримані без правової підстави та такими, що підлягають поверненню заявнику. На підтвердження факту отримання боржником коштів, заявник вказує, що у повідомленні боржника за результатом розгляду вимог заявника боржник не заперечує проти того, що попередній договір укладений, яким у пункті 4 підтверджено передачу покупцем та отримання продавцем коштів у зазначеній сумі, що є письмовим доказом передачі кредитором коштів за попереднім договором як розписка. Заявник підкреслює, що боржник не заперечує наявність повноважень у ОСОБА_186 . на укладення попереднього договору. На підставі правової позиції Верховного Суду у постанові у справі № 910/3831/22 від 07.02.2024 р., відповідно до якої (п. 84, 88, 91) зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 121 ЦК України на підставі факту набуття не майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. В зв'язку з чим боржник з моменту отримання коштів зобов'язаний їх повернути, а тому вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання з повернення безпідставно набутих коштів з наступного дня після їх отримання.
Заявник вказує, що оскільки згідно п. 4 попереднього договору кошти сплачені у сумі 27 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 1037 доларів США, - на підставі частини 2 статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат у сумі 18 592,08 грн та 3% річних у сумі 4 651,13 грн, нараховані за період з 19.05.2018 р. по 13.02.2024 р. Крім того, заявник вказує, що його вимоги у сумі 50 243,21 грн належать до другої черги згідно статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства. Враховуючи той факт, що в первісній заяві заявник заявив вимог на суму 51 341,68 грн, а в уточненій - 55 088,01 грн, різниця вимог у сумі 3 746,33 грн заявлена з пропуском встановленого строку, а тому на цю суму кредитор вважатиметься таким, що немає права вирішального голосу, а на суму 51 341,68 грн, - таким, що має право вирішального голосу.
Крім того, в заяві заявником обґрунтовує необхідність витребування судом у зазначених вище осіб завірену копію довіреності, видану ОСОБА_1 на ОСОБА_186., посвідчену приватним нотаріусом Михальченко М.М. 04.03.2017 за № 1030 з метою 27 000,00 грн, а також повідомляє суд про самостійно вижиті заходи для отримання цього доказу.
Детально дослідивши клопотання про витребування судом доказів - завірену копію довіреності, видану ОСОБА_1 на ОСОБА_186., посвідчену приватним нотаріусом Михальченко М.М. 04.03.2017 за № 1030, - детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що даний доказ - довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 04.03.2017 р. № 1030 вже наявний в матеріалах справи, що підтверджено документально (Т. 25, а.с. 175), в зв'язку з чим відповідно до частини 1 статті 81 ГПК України в задоволенні клопотання про витребування доказів слід відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Розглянувши вимоги заявника, заперечення боржника, правову позицію керуючого реструктуризацією, судом встановлено наступне.
18.05.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець), та ОСОБА_220 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №30 (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_220 . "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором до 30.11.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 16, в цокольному поверсі на другому ярусі, секція №1, загальною площею 4 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3 , у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1061, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.11.2018 р.; ціна продажу 27 000,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 1037 доларів США; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення, що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця передоплату суму в розмірі 27 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 1037 доларів США.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Відповідно до пункту 10 попереднього договору, цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Згідно з пунктами 7, 13 попереднього договору, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний договір укладено у письмовій формі, підписаний ОСОБА_186. від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_220 .
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору на підставі довіреності від 04.03.2017 р. № 1030 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Як встановлено судом, боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що оскільки предметом попереднього договору від 18.05.2018 р. є об'єкт нерухомості, посилаючись на те, що "Верховний Суд неодноразово у своїх численних постановах щодо застосування норм матеріального права неодноразово виснував, що не посвідчений договір нотаріально як то вимагає закон, розглядається з точки зору права як такий що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені", а також керуючись частиною першою статті 657 ЦК України, частиною першою статті 220 ЦК України попередній договір від 18.05.2018 р. № 30 вона вважає нікчемним, та таким, що не породжує для ОСОБА_1 жодних обов'язків; вказує, що кошти у сумі 27000,00 грн ОСОБА_1 не отримувала, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_127. не визнає.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору, та нікчемності останнього, судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 07.03.2018 р., чинної станом на 18.05.2018 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №30 від 18.05.2018 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались та боржником такого не доведено за допомогою належних та допустимих доказів.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №30 від 18.05.2018 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №30 від 18.05.2018 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Обґрунтовуючи заперечення вимог заявника боржник послався на судову практику Верховного Суду без зазначення конкретних правових позицій Верховного Суду, які він мав на увазі, з посиланням на відповідне судове рішення, а тому такі посилання є не обґрунтованими.
В зв'язку з викладеним вище, посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору, правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, та на інші доводи боржника з цього предмету, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що кошти у сумі 27 000,00 грн не отримувала.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено (Т. 25, а.с. 175), що 04.03.2017 р. ОСОБА_1 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та реєстровану за № 1030, якою уповноважила ОСОБА_186бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень; продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного ОСОБА_186 боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати грошові кошти, отримувати належні ОСОБА_1 гроші та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
Таким чином повноваження ОСОБА_186. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання коштів підставі попереднього договору підтверджено належним доказом, довіреністю від 04.03.2017 р. № 1030, яка дійсна до 04.03.2022 р., а отже була чинна станом на дату укладення попереднього договору. Укладений попередній договір відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки боржника.
В свою чергу судом встановлено, що ОСОБА_192. як покупець при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передав, а продавець (ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності діяв ОСОБА_186 .) прийняв суму в розмірі 27 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 1037 доларів США, про що безпосередньо вказано у попередньому договорі (пункт 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 13 останнього. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому судом розмірі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 1030 від 04.03.2017 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_186. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від ОСОБА_127. в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_186 . діяв на підставі довіреності № 1030 від 04.03.2017 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_127., в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наведеним спростовуються доводи боржника щодо не отримання нею коштів за попереднім договором.
Оскільки судом встановлено дійсність попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №30 від 18.05.2018 р. та його відповідність вимогам законодавства за укладеною формою, суд розглядає вимоги заявника за первісною заявою ОСОБА_127. до ОСОБА_1 , а заявлені вимоги ОСОБА_127. у заяві від 31.05.2024 р., подача якої до суду пов'язана із поданими запереченнями боржника та обґрунтована статтею 1212 ЦК України, - відхиляється судом, включаючи різницю у сумі заявлених вимог 3 746,33 грн, додатково заявлені у другій заяві; відповідно, підлягають відхиленню доводи заявника, якими вмотивована заява заявника від 31.05.2024 р. про визнання кредитором боржника на підставі статті 1212 ЦК України та похідних вимог на підставі частини другої статті625 ЦК України.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Попереднім договором визначено термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, - не пізніше 30.11.2018 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленого нежитлового приміщення, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі нежитлового приміщення, обумовленого попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.11.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.12.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.01.2019 р., яке згідно статті 73 КЗПП України, є святковим днем (Новий рік), в зв'язку з чим, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на святковий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 02.01.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.01.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 3 ст. 533, ст. 524, ч. 3 ст. 254 ЦК України в зв'язку з тим, що попереднім договором було обумовлено еквівалент в іноземній валюті - доларах США, виходячи з курсу долара США, встановленого НБУ станом на 14.03.2024 р., яким був 38,7878 грн за 1 долар США, вимоги заявника до боржника зі сплати основного боргу становлять 40 222,95 грн.
Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, виходячи із вказаного курсу долара США, заявником заявлено вимоги з 3% річних у сумі 6 273,93 грн, нараховані за період з 02.01.2019 р. по 14.03.2024 р. (161,75 долара США по зазначеному курсу долара США - 38,7878 грн).
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 14.03.2024 року.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 84, 73).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 40222,95 грн (38,7878 грн х 1 037 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 40 222,95 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 02.01.2019 р. у сумі у 3,31 грн сумі відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 03.01.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 14.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 95,43 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.01.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (40222,95 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять 6 175,19 грн, які є обгрунтованими та підлягають визнанню судом.
Боржник заперечуючи вимоги заявника також вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Дане заперечення боржника відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви заявника, яка не містить вимог з визнання кредитором з понесених витрат на правничу допомогу.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 4488,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 77).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання грошових вимог до боржника у сумі 4 844,80 грн сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_127. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_127. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 30 від 18.05.2018 р. в сумі 40 222,95 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 6 175,19 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_222 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_222 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 1-12), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_222 до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 053 998,25 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_123. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 053 998,25 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_123. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 12.05.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_222 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 1147. Згідно п. 1 цього Попереднього договору, у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 139, загальною площею 44,3 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 746 280,00 грн, що на момент укладення цього договору еквівалентно 27 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 746 180,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 26 996,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 746 180,00 грн, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору йому не повернуті, в зв'язку з чим у нього виникло право вимоги до боржника у сумі 746 180,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 256 485,15 грн та 3% річних у сумі 51 333,10 грн, нараховані з 31.10.2021 р. по 14.02.2024 р. Обґрунтовуючи вимоги, заявник також посилається на норму частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Повідомленні Боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_123. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 84) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_123. не визнає, з підстав: попередній договір від 20.05.2021 р. № 1147 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копія якої долучена ОСОБА_1 до матеріалів справи, в свою чергу заявник до заяви не надав доказів, якими нею як боржником надано повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 20.05.2021 р. № 1147 у покупця - кредитора ОСОБА_123. та з аналізу довіреності № 109 від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких; ОСОБА_1 вказує на те, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від 20.05.2021 р. № 1147 вбачається, що предметом в майбутньому має бути збудована квартира. Обґрунтовуючи нормою частини першої статті 241 ЦК України ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, та гроші у сумі 746 180,00 грн за попереднім договором від 20.05.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 , в зв'язку з чим будь-яких зобов'язань боржник перед ОСОБА_222 . не має та грошові вимоги заявника не визнає.
Також боржник повідомив суд про те, що нею до Господарського суду Київської області подано позов до ОСОБА_187., який прийнято судом до розгляду (справа № 911/2308/23 (911/518/24)).
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 299) останній повідомляє суд про те, що вважає за доцільне розглядати заяву кредитора після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/217 (Т. 20, а.с. 143), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього боржником.
10.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян (заявників) адвоката Андрєєва М.А. надійшла заява від 09.06.2024 р. - Узагальнені заперечення кредиторів на письмові пояснення арбітражного керуючого Приходька Д.В. щодо розгляду заяв (Т. 22, а.с. 148), в яких останній просить суд врахувати в ході розгляду вимог кредиторів до боржника наступне: щодо того, що ОСОБА_1 подала до суду на ОСОБА_223 ., який від її імені уклав нотаріальний попередній договір купівлі-продажу, тому розгляд заяв є передчасним, - адвокат Андрєєв М.А. вказує, що на переконання кредиторів, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_223 . є безпідставним та поданим з метою створення штучного обґрунтування неможливості визнання вимог деяких кредиторів, затягування строків розгляду справи; керуючись нормою статті 204 ЦК України адвокат вважає, що попередні договори є чинними, а судових рішень, які б визнавали такі договори недійсними, немає. Припущення, що навіть ОСОБА_223 . отриманих коштів не передав боржниці, становить лише підставу для звернення останньою до суду про стягнення цих коштів, та не позбавляє кредиторів законних прав мати грошові вимоги до ОСОБА_1 Також адвокат Андрєєв М.А. надає позицію щодо посилань керуючим реструктуризацією на наявність спору про право у випадках наявності судових цивільних проваджень, щодо чого, представник заявників вказує, що такі посилання є безпідставними щодо неможливості визнання грошових вимог таких кредиторів до боржниці, де виключенням є згідно статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства наявність спору про право між ініціюючим кредитором та боржником.
Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2021 р., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
12.05.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_222 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_183 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_123. також "попередній договір"). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 139, загальною площею 44,3 кв.м., секція І в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попередній договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим номером 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2021 р.; ціна продажу 746 280,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 27 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 746 180,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 26 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526, 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 12.05.2021 р. підписаний, укладений ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. та ОСОБА_222 ., нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за № 1147 (номер спеціального бланку нотаріального документа НРА 924272).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_130. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 746 180,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 26 996,00 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_126. на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., на виконання попереднього договору авансу в розмірі 746 180,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 26 996 доларів США.
Розглядаючи доводи боржника, який заперечує вимоги заявника, включаючи доводи щодо укладення ОСОБА_126. попереднього договору з перевищенням повноважень, не передання боржнику коштів, та інших доводів судом встановлено наступне.
Суд зауважує, що між заявником та боржником, від імені якого діяв ОСОБА_126. на підставі довіреності згідно поданих заявником доказів 12.05.2021 р. було укладено встановлений судом попередній договір. Боржник заперечує (Т. 18, а.с. 84) зобов'язання за попереднім договором, укладеним 20.05.2021 р. № 1147. Суд приймає заперечення боржника щодо вимог ОСОБА_123. зважаючи на співпадіння реєстрового номеру попереднього договору.
Так, між заявником ОСОБА_222 . та боржником ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_126. на підставі довіреності № 109, посвідченої Дудкіною Н.В., приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, 12.05.2021 р. було укладено попередній договір, зміст якого встановлено судом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Зі змісту заперечень боржника вбачається, що ОСОБА_1 вважає, що не надавала ОСОБА_223 . повноважень з укладення попереднього договору з заявником, предметом якого є в майбутньому збудована квартира, не надавала повноважень на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором у ОСОБА_123., а уповноважувала на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного боржнику, тому, в укладенні попереднього договору від її імені ОСОБА_126. боржник вбачає перевищення ОСОБА_126. наданих йому довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. повноважень; підкреслює, що в подальшому ОСОБА_1 не схвалювала такі дії ОСОБА_187.
Досліджуючи доводи боржника судом встановлено, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 85), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на укладення попереднього договору з заявником, крім того надано повноваження на укладення будь-яких інших договорів, а також на отримання авансових платежів, що підтверджено документально (Т. 18, а.с. 85).
Повноваження, надані боржником ОСОБА_223 . довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. відповідають повноваженням, необхідним для підписання, укладення попереднього договору. Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на укладення попереднього договору, отримання авансу, та укладаючи попередній договір діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин укладений попередній договір не потребує подальшого схвалення боржника.
Використане формулювання повноважень, якими ОСОБА_1 наділила ОСОБА_187. у довіреності № 109 від 19.02.2021 р. охоплює укладення попереднього договору з заявником, отримання авансового платежу від заявника, в зв'язку з чим доводи боржника про те, що довіреністю не передбачено повноваження на прийняття авансу саме за попереднім договором від 20.05.2021 р. № 1147 у покупця ОСОБА_123. відхиляються судом як безпідставні.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 12.05.2021 р. (дату укладення попереднього договору з ОСОБА_222 .) була чинною.
Крім наведеного судом взято до уваги наступне.
- Судом встановлено, що ОСОБА_1 , при зверненні до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи від 27.07.2023 р. в порядку, передбаченому статтею 116 Кодексу України з процедур банкрутство (абзаци 3, 7, 14) повідомила суд про наявність не виконаних у повному обсязі зобов'язань перед кредиторами до підготовчого засідання (Т. 1, а.с. 5) та у якості додатку за заяви долучила нотаріально засвідчені копії попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу (Т. 1, а.с. 6, Т. 2) на підтвердження заявлених вимог, а також наявності підстав, визначених статтею 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом взято до уваги обставину, яку вважає істотною, що боржник звертаючись із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, серед долучених попередніх договорів надав суду копію того ж самого попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2021 р., зареєстрованого за номером № 1147 (Т. 2, а.с. 256), посвідченого нотаріусом Дудкіною Н.В., укладеного ОСОБА_1 (продавець) від імені якої діяв ОСОБА_126. на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та заявником ОСОБА_222 . (покупець). З даної обставини слідує, що в момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 визнавала свої зобов'язання за цим попереднім договором, визнавала правомірною поведінку свого представника ОСОБА_187., який діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., відповідно, й не вбачала в діях ОСОБА_187. перевищення повноважень при укладенні спірного попереднього договору на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р.
Також судом взято до увагу ту обставину, що 12.05.2021 р. при посвідченні попереднього договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження перевірено, про що внесено відповідний запис у попередньому договорі від 12.05.2021 р. № 1147.
Судом також взято до увагу зміст пункту 15 попереднього договору, відповідно до якого покупець ознайомлений з заявою чоловіка продавця про згоду на укладення попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Заява чоловіка продавця зберігається у справах приватного нотаріуса, який посвідчує цей договір.
Наведене положення попереднього договору є додатковим свідченням волі боржника на укладення попереднього договору на встановлених умовах.
Крім того, досліджуючи наведені заперечення боржника щодо вимог ОСОБА_123. (в межах доводів боржника), а також інших заявників, заявлених на підставі попередніх договорів, укладених від імені ОСОБА_1 ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., детально, всебічно дослідивши матеріали справи у їх сукупності, зокрема зміст довіреностей, виданих ОСОБА_1 , якими останньою надано повноваження ОСОБА_186 (довіреності від 08.04.2017 р. № 1844 (Т. 25, а.с. 176), від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175), № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174), ОСОБА_121. (довіреність від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), ОСОБА_223 . від 19.02.2021 р. № 109 (Т. 18, а.с. 85) судом встановлено, що всі довіреності засвідчені нотаріально; на підставі вказаних довіреностей переліченими особами були укладені відповідні попередні договори про укладення договору купівлі-продажу квартир, іншого нерухомого майна від імені боржника ОСОБА_1 з тими чи іншими заявниками, які заявили свої грошові вимоги до боржника у даному провадженні. Змістовний аналіз довіреностей у контексті заперечень боржника щодо заявлених вимог ОСОБА_123. та інших заявників за договорами, які були укладені від імені боржника ОСОБА_126. на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. дає підстави для висновку про те, що за юридичним змістом, колом повноважень, якими ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_186., ОСОБА_187., ОСОБА_121., - надані повноваження є аналогічними, що підтверджується змістом довіреностей, якими ОСОБА_1 уповноважила перелічених осіб на укладення, в тому числі будь-яких договорів від її імені, попередніх договорів, розписуватись за неї, та на отримання належних ОСОБА_1 грошей, зокрема:
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р., якою надано повноваження боржником ОСОБА_223 .
В тому числі: ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка …, АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі- продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно … отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Довіреність № 1844 від 08.04.2017 р., якою надано повноваження боржником ОСОБА_186
В тому числі: ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_186. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих на земельній ділянці, площею 0,1079 га, …, що розташована в с. Софіївська Борщагівка .., , в т.ч. відчуження вказаної земельної ділянки …; продажем вказаних квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень …, за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_186 боржником надано права, в тому числі право: отримувати грошові кошти (готівкою, або з використанням банківських карток, або іншим способом) за результатами відчуженням вищевказаного нерухомого майна, розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримати належні ОСОБА_1 гроші та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_186 права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно … отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Довіреність № 1030 від 04.03.2017 р., якою надано повноваження боржником ОСОБА_186
В тому числі: ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_186. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. …, в тому числі земельної ділянки площею 0,1078 га, … продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_186 боржником надано права, в тому числі право: отримувати грошові кошти (готівкою, або з використанням банківських карток, або іншим способом) за результатами відчуженням вищевказаного нерухомого майна, розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу ввище казаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримати належні ОСОБА_1 гроші та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_186 право зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно … отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Довіреність № 755 від 06.03.2019 р., якою надано повноваження боржником ОСОБА_121.
В тому числі: ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_121. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка, ..., АДРЕСА_3 …; продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_121. боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано право зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно … отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Також довіреністю від 10.03.2017 р. № 1143 ОСОБА_1 надала близькі за змістом повноваження ОСОБА_186 бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка на земельних ділянках: площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що розташована в АДРЕСА_3 , площею 0,1009 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0021, що розташована в АДРЕСА_4 , площею 0,0999 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0022, …; продажем вказаних квартир, нежитлових приміщень за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеног ОСОБА_186 боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати належні ОСОБА_1 гроші та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано право зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Таким чином, дослідивши матеріали справи у їх сукупності в розрізі заперечень боржника судом встановлено, що боржник за надання наведеними довіреностями аналогічних за змістом повноважень уповноваженим нею особам, - вимоги одних заявників/кредиторів за попередніми договорами, укладеними з використанням таких довіреностей (виданих ОСОБА_186) визнає (наприклад Т. 15, а.с. 132), визнає вимоги за сплаченими ОСОБА_1 через ОСОБА_187. коштами на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (ОСОБА_61 . (Т. 15, а.с. 134, Т. 9., а.с. 210), водночас не визнає вимоги заявників за попередніми договорами, укладеними з використанням довіреності, виданої ОСОБА_223 . (наприклад, Т. 19, а.с. 236). В одних випадках вбачає повноважними своїх представників (ОСОБА_186 .) на підставі досліджених довіреностей на укладення попередніх договорів, якими боржником взято зобов'язання з побудови в майбутньому будинку та передачі у майбутньому до встановленої дати у власність покупця квартири з укладенням нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири на визначених попереднім договором умовах; в інших випадках (ОСОБА_126.) за аналогічних обставин заперечує наявність у представника повноважень на аналогічні дії на підставі дослідженої довіреності (№ 109 від 19.02.2021 р.).
Встановлені судом на підставі матеріалів справи обставини є свідченням суперечливої позиції боржника, а також зацікавленості останнього у визнанні вимог одних заявників та невизнанні вимог інших заявників за аналогічних обставин.
Також, у якості однієї з підстав невизнання вимог заявника ОСОБА_123. боржник вказує на те, що кошти ОСОБА_126. їй не передавав.
Досліджуючи наведений аргумент ОСОБА_1 судом встановлено, що довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Пунктом 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2021 р. підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець ОСОБА_130. передав, а продавець ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_126., прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 746 180,00 грн, що еквівалентно 26 996 доларів США на день укладення договору.
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору, відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України продавець підтвердив одержання виконання за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Як вже встановлено судом, долучення боржником копії договору від 12.05.2021 р. № 1147, укладеного з ОСОБА_222 . до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, є свідченням того, що на дату звернення до суду боржник визнавала свої зобов'язання за цим попереднім договором.
Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Частиною третьою статті 1007 ЦК України визначено, що довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.
Частиною першою статті 8 ЦК України регламентовано, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Згідно з частиною першою статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від ОСОБА_123. в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_123., в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Отже, належними доказами підтверджено, що ОСОБА_126. був уповноважений ОСОБА_1 на укладення від її імені попереднього договору з ОСОБА_222 ., та факт передачі покупцем і отримання продавцем коштів при укладанні попереднього договору 12.05.2021 р. у вище встановленому судом розмірі.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано та основний договір не укладений, та кошти не повернуті заявнику.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів Поліщуку С.С. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_123. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.11.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.11.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором від 12.05.2021 р., що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 746 180,00 - основний борг, 256 485,15 грн - збитків від інфляції, 51 333,10 грн - 3% річних, нарахованих за період з 31.10.2021 р. по 14.02.2024 р.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-83-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з викладеним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 10.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 11, а.с. 114).
Станом на 10.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=10.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 746180,00 грн та у сумі 256485,15 грн інфляційного збільшення, що разом становить 1 002 665,15 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 1028104,87 грн.
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181) судом встановлено, основний борг за попереднім договором становить більшу суму ніж заявлено заявником (з урахуванням заявлених вимог по інфляційним втратам), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 1 002 665,15 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 51 333,10 грн за період з 31.10.2021 р. по 14.02.2024 р., проте судом встановлено, що відповідно до поданих заявником розрахунків, фактично заявлені нарахування у сумі 513331,10 грн заявником здійснені з 01.12.2021 р. (а не з 31.10.2021 р.) по 14.02.2024 р.
Оскільки заявником заявлені текстуально в заяві, однак фактично вимоги не нараховані згідно поданих розрахунків, вимоги заявника по 3% річних за період з 31.10.2021 р. по 01.11.2021 р. відхиляються судом на підставі норм частини першої статті 253 (перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок) та частини третьої статті 254 ЦК України (строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку), на підставі яких датою початку прострочення повернення коштів є 02.11.2021 р.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (1028104,87 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (70 548,59 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 51 333,10 грн. (3% за розрахунками).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про це на тексті заяви.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_123. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_123. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2021 р. в сумі 1 002 665,15 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 51 333,10 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України, частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_224 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
19.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_224 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 198-213), в якій він просить суд визнати його грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_1 у розмірі 441 556 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до частини сьомої статті 116 ГПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_224 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 15.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява заявника до Господарського суду Київської області. Зазначене засвідчує здавання на пошту заяви у вказану дату, яка була останнім днем тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства для подання заяв конкурсних кредиторів у справі.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_224 . Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р., за яким ОСОБА_1 як продавець зобов'язалась в порядку та на умовах договору у строк до 25.12.2022 р. передати у власність ОСОБА_224 . (покупець) квартиру № 41, площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3. Ціна продажу квартири складала 303 192,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11 000 доларів США (згідно п. 3 договору). Згідно з пунктом 4 зазначеного договору ОСОБА_224 . при укладанні договору на підтвердження намірів сторін передав, а продавець прийняв кошти у сумі 303 092,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 10 996,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Пунктом 5 попереднього договору передбачено умову, згідно якої у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у встановлений строк, або з визначених у договорі причин, продавець зобов'язався повернути покупцю одержану суму в розмірі 303 092,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 10 996,00 доларів США протягом трьох місяців з настання вказаних обставин, проте основний договір укладено не було та кошти у встановлений договором строк не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 15.03.2024 р., встановлений НБУ, з позиції заявника сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору до 25.03.2023 р. становить 425 384,66 грн.
На підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням ОСОБА_1 виконання зобов'язання з повернення сплачених коштів ОСОБА_224 . заявляє вимоги у сумі 7 283,85 грн збитків від інфляції та 8 888,36 грн 3% річних, нарахованих за період з 25.03.2023 р. по 15.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_224 . від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 235-236) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що оскільки предметом попереднього договору від 28.08.2021 р. є об'єкт нерухомості, посилаючись на норми частини першої статті 657 ЦК України, частини першої статті 220 ЦК України, з позиції боржника, вказаний договір підлягає нотаріальному посвідченню, тому недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення вказує на нікчемність договору. Посилаючись на зазначені норми, а також вказуючи, що Верховним Судом у численних постановах виснувалось, що не посвідчений договір нотаріально як то вимагає закон, розглядається як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, та вважає, що попередній договір від 28.08.2021 р. є нікчемним та не породжує для боржника жодних обов'язків. Крім того, боржник вказує на те, що кошти у сумі 303 092,00 грн ОСОБА_1 не отримувала, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_224 . не визнає. Також боржник вказує, що до своєї заяви кредитор ОСОБА_225 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на підписання попереднього договору від 28.08.2021 р. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від 28.08.2021 р. вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 303 092,00 грн за попереднім договором від 28.08.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_224 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Судом встановлено, що керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 315) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_116ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, договір нотаріально не посвідчений, окрім того, ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавав. Керуючий реструктуризацією вважає за доцільне розглядати заяву ОСОБА_224 . після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
10.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. надійшли Заперечення на заяву ОСОБА_224 . про визнання грошових вимог від 09.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 133), в яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_224 . про визнання грошових вимог до боржника. Заперечення обґрунтовані посиланням на норми статей 209, 635, 203, 215, 216, 220, 1212 ЦК України, на підставі яких з точки зору адвоката Андрєєва М.А., оскільки попередній договір, укладений з ОСОБА_224 . не засвідчений нотаріально і підписаний ОСОБА_126., він є недійсним, а ОСОБА_224 . має заявляти свої грошові вимоги до ОСОБА_187.
Розглянувши подані документи і матеріали, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, розглянувши вимоги заявника, заперечення боржника, інших учасників у справі за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р. судом встановлено наступне.
28.08.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та Хапілін Максим Вікторович, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_183 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_224 . "попередній договір"). Даний договір укладено у письмовій формі.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 25.12.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 41, загальною площею 27 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, газопостачання, водовідведення та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 25.12.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 25.12.2022 р.; ціна продажу 303 192,00 грн, що еквівалентно 11 000 доларів США. Підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 303 092,00 грн, що на еквівалентно 10 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору 1 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців.
Згідно з пунктами 7, 12 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 28.08.2021 р. на укладення ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_224 .
Боржник не визнає вимоги заявника з низки вищевикладених підстав, в тому числі боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що вважає, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.08.2021 р. є нікчемним і не породжує для боржника жодних правових наслідків, оскільки договір купівлі-продажу нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 220, 657 ЦК України).
Розглядаючи заперечення боржника щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору, та нікчемності останнього разом з іншими доводами, судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 15.07.2021 р., чинної станом на 28.08.2021 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.08.2021 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Обґрунтовуючи заперечення вимог заявника боржник послався на судову практику Верховного Суду без зазначення конкретних правових позицій Верховного Суду, які він мав на увазі, з посиланням на відповідне судове рішення.
В зв'язку з викладеним вище, посилання боржника на недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору від 28.08.2021 р., правовим наслідком чого згідно статті 220 ЦК України є його нікчемність, та на інші доводи боржника з цього предмету, є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Одночасно наведеним спростовуються доводи адвоката Андрєєва М.А. Заперечень на заяву ОСОБА_224 . про визнання грошових вимог від 09.06.2024 р., в зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні вимог вказаних заперечень.
Наведеним одночасно спростовуються й доводи представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадян) Андрєєва М.А., викладених у запереченнях на заяву ОСОБА_224 . від 09.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 133), який вважає попередній договір, що стосується купівлі квартири, укладений боржником з ОСОБА_120. недійсним. В зв'язку з викладеним доводи заперечень адвоката Андрєєва М.А. від 09.06.2024 р. відхиляються судом та суд відмовляє у задоволенні вимог вказаних заперечень.
Також, заперечуючи вимоги заявника боржник вказує, що кошти у сумі 303 092,00 грн не отримувала; до своєї заяви кредитор ОСОБА_225 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на підписання попереднього договору від 28.08.2021 р., в той час як аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Боржник зауважує на тому, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від 28.08.2021 р. вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який на її переконання діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 303 092,00 грн за попереднім договором від 28.08.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 , в зв'язку з чим вимоги заявника не визнає.
Суд посилання на прізвище ОСОБА_20 . у тексті Повідомлення боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_224 . суд тлумачить як описку (замість ОСОБА_224 .).
Розглядаючи наведені заперечення боржника судом встановлено наступне.
Між заявником ОСОБА_224 . та боржником ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності № 109, посвідченої приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. діяв ОСОБА_126., 28.08.2021 р. було укладено попередній договір, зміст якого встановлено судом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Зі змісту заперечень боржника вбачається, що ОСОБА_1 вважає, що не надавала ОСОБА_223 . повноважень з укладення попереднього договору з заявником, предметом якого є в майбутньому збудована квартира, а уповноважувала на продаж від її імені належного боржнику нерухомого майна, тому в укладенні попереднього договору від її імені ОСОБА_126. боржник вбачає перевищення наданих йому довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. повноважень.
Досліджуючи доводи боржника судом встановлено, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 85), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна станом на 19.02.2023 р., а отже станом на 12.05.2021 р. (дату укладення попереднього договору з ОСОБА_224 .) була чинною.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на укладення попереднього договору з заявником, крім того надано повноваження на укладення будь-яких інших договорів, та на отримання авансових платежів, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 85).
Повноваження, надані боржником ОСОБА_223 . довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. відповідають повноваженням, необхідним для укладення попереднього договору. Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на укладення попереднього договору та укладаючи попередній договір діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин укладений попередній договір не потребує подальшого схвалення боржника.
Судом взято до увагу ту обставину, що 12.05.2021 р. при посвідченні попереднього договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження перевірено, про що внесено відповідний запис у попередньому договорі від 12.05.2021 р. № 1147; судом взято до уваги також ту обставину, що відповідно до матеріалів справи боржник звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підтвердження своїх вимог долучила попередній договір близький зі змістом договору із заявником, - укладений ОСОБА_126., який діяв від імені ОСОБА_1 (продавець) на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та ОСОБА_222 . (покупець) (Т. 2, а.с. 256). Наведена поведінка боржника є свідченням визнання на момент звернення до суду зобов'язань за цим договором, відповідно, боржник не вбачала в діях її представника за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_187. перевищень повноважень при укладенні договору.
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 303 092,00 грн за попереднім договором ОСОБА_126. їй не передавав.
Досліджуючи аргумент ОСОБА_1 судом встановлено, що довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Пунктом 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р. підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (ОСОБА_224 .) передав, а продавець (ОСОБА_1 від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_126.) прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 303 092,00 грн, що еквівалентно 10 996 доларів США.
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 12 попереднього договору, відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України продавець підтвердив одержання виконання за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України (враховуючи положення частини першої статті 1000 ЦК України), що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від ОСОБА_225 в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_116в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено, що попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до 25.12.2022 р, термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 25.12.2022 р.
Судом вже встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_126. за довіреністю, від заявника (покупця) на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 303 092,00 грн, що еквівалентно 10 996 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 27.03.2023 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 28.03.2023 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 625 ЦК України просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 425 384,66 грн - основний борг, розрахований по курсу долара станом на 15.03.2024 р. за курсом НБУ, а також 7 283,85 грн - збитків від інфляції, 8 888,36 грн - 3% річних
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", керуючись висновком Верховного Суду, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), суд відхиляє вимоги за заявника з інфляційних втрат, де втрати від знецінення національної валюти відновлюються еквівалентом долара США.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом граничною датою укладення договору купівлі-продажу квартири згідно з попереднім договором було 25.12.2022 р., яке є неділею, вихідним днем, тому останнім днем укладення договору був 26.12.2022 р.
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 425 384,66 грн (10996 доларів США х 38,6854 грн).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 425 384,66 грн.
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 425384,66 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 8 888,36 грн за період з 25.03.2023 р. по 15.03.2024 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 15.03.2024 р. відхиляються судом (в сумі 745,31 грн), в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Керуючись нормами статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору вимоги заявника за період з 25.03.2023 р. по 27.03.2023 р. відхиляються судом (в сумі 74,74 грн) в зв'язку з тим, що заявником не вірно визначено день, з якого зобов'язання боржника є простроченими (останнім днем укладення основного договору є 26.12.2022 р., оскільки 25.12.2022 р. є вихідним днем - неділею; трьохмісячний строк обраховується з 27.12.2022 р. по 27.03.2023 р., першим днем прострочення є 28.03.2023 р.).
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 28.03.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму визначену судом, встановлено, що розрахунок заявника є вірним, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у сумі 8 068,31 грн.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 202).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_224 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_224 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р. в сумі 425384,66 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 8 068,31 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_134. (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 27.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_315 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 27.02.2024 р. (Т. 11, а.с. 76-93), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_134. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 620 172,52 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_134. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 620 172,52 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_134. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 13.07.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та Ткаченком О.В. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 2283. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 70, площею 27 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 324 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 361 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 200 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7 630,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Потім згідно досягнутих домовленостей на виконання цього договору 25.08.2021 р. покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 126 412,32 грн, що на момент укладення заяви еквівалентно 4 731 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення Заяви від 25.08.2021 р., на підтвердження чого заявник долучив копію заяви ОСОБА_187. від 25.08.2021 р.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.01.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 200 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7630 доларів США та кошти в розмірі 126 412, 32 грн, що на момент укладення заяви еквівалентно 4731 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 27.02.2024 р., встановлений НБУ, сума коштів, яка підлягає поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору становить 473 872,53 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 116 319,03 грн та 3% річних у сумі 29 980,96 грн, нараховані з 01.03.2019 р. по 27.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_134. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 94) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_134. визнає у розмірі: 200 000,00 грн отриманого авансу, 116 319,03 грн інфляційних втрат, 29 980,96 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 346 299,99 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 299, зворотній бік) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_134. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_134. у сумі 346 299,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_134. у сумі 346 299,99 грн (200 000,00 грн сплаченого авансу, 116 319,03 грн інфляційних втрат, 29 980,96 грн 3% річних).
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/213 (Т. 20, а.с. 139), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_134., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що 13.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та Ткаченко Олександр Володимирович, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_185 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_134. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 70, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 324 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12361,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 200 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7630 доларів США. Залишок суми у розмірі 124 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4731 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 200 000,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 7630 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 13.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та Ткаченко О.В., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 2283, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 948102 (Т. 11, а.с. 87-88).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю № 1143 від 10.03.2017 р., від заявника (покупця) на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7630 доларам США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Крім того, на підтвердження заявлених вимог та факту сплати коштів заявником надано копію заяви ОСОБА_187. від 25.08.2021 р., на якій нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. справжність підпису ОСОБА_187., який в свою чергу діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , де підпис було зроблено у присутності нотаріуса, зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_356, номер спеціального бланку нотаріального документа НРМ 132991.
Відповідно до вказаної заяви від 25.08.2021 р. ОСОБА_226 , діючи на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом від 19.02.2021 р. за реєстровим номером 109 від імені ОСОБА_1, підтвердив ОСОБА_227 , і всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що ним (ОСОБА_126.) від нього (ОСОБА_134.) отримано платіж відповідно до попереднього договору, посвідченого 13.07.2018 р. Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за № 2283 у розмірі 126 412,32 грн, що еквівалентно 4 731 доларів США.
Боржник визнає вимоги заявника всього у сумі 346 299,00 грн, а відносно вимог щодо коштів, які передавались заявником боржнику через ОСОБА_187. боржник відомостей не надав. Зі змісту повідомлення боржника слідує невизнання таких вимог заявника.
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених за попереднім договором 13.07.2018 року у сумі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7630 доларам США, а також, нарахованих у зв'язку зі своєчасним неповерненням боржником коштів 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
В своїй заяві заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства по попередньому договору виходячи з поданих розрахунків (в досліджуваній судом частині вимог), просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 292 504,44 грн, - основний борг (7630 доларів США по курсу НБУ станом на 27.02.2024 38,3361 грн за 1 долар США).
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, основний договір не укладено в порушення вимог пункту 1 попереднього договору, кошти не повернуті в порушення вимог п. 5 попереднього договору.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що попереднім договором у пункті 5 встановлено, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 200 000,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 7630 доларів США протягом одного місяця.
Доказів внесення змін до даного пункту у встановленому законом порядку учасниками провадження суду не надано.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявнику з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.03.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 11, а.с. 76).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу (у досліджуваній чистині), здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 292 858,47 грн (38,3825 грн х 7630 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу (в досліджуваній частині вимог) судом встановлено, що розмір основного боргу за попереднім договором становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу за попереднім договором у сумі 292 504,44 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором у сумі 200 000,00 грн заявником на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 29 980,96 грн за період з 01.03.2019 р. по 27.02.2024 р. та інфляційних втрат за вказаний період у сумі 116 319,03 грн.
Розглядаючи вказані вимоги судом встановлено наступне.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
В зв'язку з тим, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - у доларах США, відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), керуючись частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частиною 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, суд відхиляє вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 116 319,03 грн як безпідставні, оскільки вимоги по основному боргу за попереднім договором визнані судом згідно з умовами попереднього договору по курсу НБУ долара США станом на дату звернення із заявою до суду, а тому інфляційні втрати заявника відновлені застосованим судом еквівалентом долара США.
Щодо вимог по нарахуванню 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати 3% річних є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. у сумі 213,11 грн відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Вимоги заявника по 3% річних за 01.03.2019 р. відхиляються судом в сумі 16,44 грн, оскільки заявником не вірно визначено дату, з якою почалось прострочення повернення коштів згідно попереднього договору. Так, відповідно до норм статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто перебіг місячного строку повернення коштів починається з 01.02.2019 р.) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (01.03.2019 р. - останній день строку повернення коштів), тому першим днем прострочення повернення коштів є 02.03.2019 р., в зв'язку з чим розрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.03.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (292 858,47 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (43564,68 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 29 751,41 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Крім того, заявник просить суд визнати його кредитором боржника у сумі 181 368,09 грн (4731 доларів США х 38,3361 грн), що слідує з розрахунків заявника.
На підтвердження заявлених вимог та факту сплати коштів боржнику у сумі 126412,32 грн (що еквівалентно 4731 доларам США) заявником надано копію заяви ОСОБА_187. від 25.08.2021 р., на якій нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. справжність підпису ОСОБА_187., зроблений у присутності нотаріуса, при складанні якої (заяви) ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 від 19.02.2021 р. № 109 (зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_356, номер спеціального бланку нотаріального документа НРМ 132991).
Боржник вимоги заявника в даній частині не визнає.
Дослідивши вимоги заявника в наведеній частині судом встановлено наступне.
Відповідно до вказаної заяви від 25.08.2021 р. ОСОБА_226 , діючи на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом від 19.02.2021 р. за реєстровим номером 109 від імені ОСОБА_1, підтверджує ОСОБА_227 , і всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що ним (ОСОБА_126.) від нього (ОСОБА_134.) отримано платіж відповідно до попереднього договору, посвідченого 13.07.2018 р. Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за № 2283 у розмірі 126 412,32 грн, що еквівалентно 4 731 доларам США.
Відповідно до зазначеної заяви ОСОБА_126. від 25.08.2021 р., при засвідченні справжності підпису на самій заяві нотаріусом Квівнкадзе О.Б. особу ОСОБА_187., який підписав документ та діяв за довіреністю від ОСОБА_1 перевірено, встановлено його дієздатність та повноваження перевірено, що підтверджено змістом самої заяви ОСОБА_187. від 25.01.2021 р.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 45 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Таким чином, змістом заяви ОСОБА_187. від 25.08.2021 р., який діяв від імені ОСОБА_1 підтверджено, що платіж отримано ним відповідно до попереднього договору, посвідченого 13.07.2018 р. Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за № 2283 у розмірі 126 412,32 грн, що еквівалентно 4 731 доларів США, про що прямо вказано у заяві.
За правовою природою, заява ОСОБА_187. від 25.08.2021 р. є розпискою.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що кошти, сплачені заявником згідно заяви ОСОБА_187. від 25.08.2021 р. відповідно до змісту заяви та норми частини другої статті 570 ЦК України, сплачувались як аванс за попереднім договором та сплачена сума корелюється з сумою зобов'язання взятого заявником за пунктом 4 попереднього договору ("при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі …. Залишок суми у розмірі 124 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4731 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р. ").
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що повноваження ОСОБА_187. на отримання коштів, в тому числі авансових платежів, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 85), яка чинна до 19.02.2023 р., відповідно була чинною станом на дату складання заяви від 25.08.2021 р.
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_223 . № 109 від 19.02.2021 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Таким належними, доказами підтверджено факт одержання ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_126., від заявника грошових коштів у розмірі 126 412,32 грн, що згідно заяви еквівалентно 4731 доларам США.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що попереднім договором було обумовлено сплату покупцем коштів як залишку суми авансу у сумі 124 000,00 грн, що на день укладання договору становить 4 731 долар США до 31.01.2019 року (п. 4); боржник (продавець) зобов'язався передати у власність заявника (покупця) квартиру з укладанням основного договору у строк до 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору).
Кошти у розмірі 126 412,32 грн, що згідно заяви еквівалентно 4731 доларам США сплачено 25.08.2021 р.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Докази направлення пропозиції про укладення основного договору учасниками провадження суду не надано.
Таким чином заявником заявлено вимоги зі сплаченої суми 126 412,32 грн, що з заявленою курсовою різницею становлять 181 368,09 грн (4731 доларів США х 38,3361 грн). Проте судом встановлено, що кошти були сплачені після встановлених попереднім договором строків сплати другої частини авансу та після узгодженої сторонами дати укладення основного договору (31.01.2019 р.). Оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором, згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України кошти у сумі 126 412,32 грн сплачені покупцем після 31.01.2019 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом з умовою, яка визначала грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.01.2019 р. є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права (частину 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).
Судом взято до уваги й те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті ст. 625 ЦК України заявляючи вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат.
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
В зв'язку з наведеним кошти сплачені боржнику після 31.01.2019 р. підлягають поверненню боржнику на підставі та у порядку, встановленому статтею 1212 ЦК України у сумі 126 412,32 грн, оскільки сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором. Також заявником заявлено вимоги по втратам від знецінення національної валюти, які як слідує з розрахунків заявника складають 54 955,77 грн (181 368,09 грн (4731 доларів США х 38,3361 грн) - 126 412,32 грн). Керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по втратам від знецінення національної валюти через застосування еквівалента іноземної валюти - через інфляційні втрати відповідно законодавства України в межах заявлених вимог по втратам від знецінення національної валюти через застосування еквівалента іноземної валюти.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, що "у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується".
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 25.08.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 126412,32 судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 73 520,79 грн - більшу суму ніж заявлено заявником з втрат від знецінення національної валюти через застосування еквівалента іноземної валюти, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з інфляційних втрат у сумі 54 955,77 грн.
Таким чином суд реалізвувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією № 1636-7124-5178-1316 від 12.03.2024р. (а.с. 90, Т. 11).
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_134. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_134. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.07.2018 р. в сумі 292 504,44 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 29 751,41 грн - вимоги другої черги; 126 412,32 грн сплачених коштів згідно заяви від 25.08.2021 р., збережені боржником без достатньої правової підстави та 54 955,77 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_228 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_228 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 211-231), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_228 . до боржника - ОСОБА_1 у розмірі 676 383,80 грн, які включити до реєстру вимоги кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_228 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3531/24 від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 211), а також маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 12.03.2024 р. про прийняття відправлення (Т. 14, а.с. 230).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 18.03.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_228 . Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованим за № 632. Відповідно до Попереднього договору ОСОБА_1 як продавець у строк до 30.08.2021 р. зобов'язалась передати у власність ОСОБА_228 ., як покупцю з укладенням договору купівлі-продажу, квартиру № 39, загальною площею 25,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, та електропостачання (п. 1). Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу обумовленої квартири складала 470 390,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 17 000 доларів США, згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_33 . як покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 470 390,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 17 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.08.2021 р.) або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю (ОСОБА_228 .) одержану від нього суму в розмірі 470 390,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 17 000 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, на день звернення до суду основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Керуючись нормами частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, вказуючи на те, що станом на 12.03.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 36,5686 грн за 1 долар США, а тому визначена пунктом 4 попереднього договору сума коштів, що була сплачена покупцем продавцю на виконання договору та які відповідно до п. 5 попереднього договору відлягала поверненню до 30.08.2021 р., станом на 12.03.2024 р. становить 621 666,20 грн. Проте заявник заявив вимоги до боржника по основному боргу з повернення сплачених коштів у умі 470 390,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 172 478,40 грн та по 3% річних у сумі 33 515,40 грн, нараховані за період з 01.10.2021 р. по 12.02.2024 р.
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 320) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_228 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того, ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавав. Також Боржниця повідомила про те, що подала до Господарського суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_187., який уклав попередній договір, про стягнення коштів. Засідання у справі № 911/238/23 (911/518/24) призначене на 10.04.2024 р. Керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1до закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/257 (Т. 20, а.с. 173), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.03.2024 р. до господарського суду надійшли письмові пояснення керуючого реструктуризацією від 27.03.2024 р. № 01-28/202, в яких керуючий реструктуризацією повідомляє суд про те, що ним отримано заяви кредиторів від ОСОБА_206., ОСОБА_123., ОСОБА_228 ., ОСОБА_18 ., ОСОБА_229 ., ОСОБА_230 ., ОСОБА_23 ., ОСОБА_231 ., з грошовими вимогами до Боржника, яка повідомила про невиконання вимог перелічених осіб, оскільки попередні договори з ними підписані ОСОБА_126. за довіреністю, а кошти в результаті укладення договорів з ними боржником не отримано. В зв'язку з наведеним у боржника обліковується актив у вигляді дебіторської заборгованості, кошти від стягнення якої підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.
Розглянувши заяву ОСОБА_228 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 18.03.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_228, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_228 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 39, загальною площею 25,4 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.08.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2021 р.; ціна продажу 470 390,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 17 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 470 290,50 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 996,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 18.03.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_228 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 632 (Т. 14, а.с. 217). Відповідно до попереднього договору, договір підписано у присутності нотаріуса, особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність а також повноваження представника перевірено.
Від боржника результатів розгляду вимоги заявника до суду не надійшло. Як слідує з повідомлення керуючого реструктуризацією, боржниця заперечує вимоги заявниці вищевикладених підстав.
Незважаючи на ненадходження результатів розгляду вимоги заявника боржником, взявши до уваги наявність заперечень боржником вимог по іншим попереднім договорам, на підставі яких заявлені вимоги до боржника, укладеними від імені боржника ОСОБА_126., з метою повного, всебічного розгляду заяви заявника, суд бере до уваги відомості (заперечення боржника, надані керуючому реструктуризацією) та викладені доводи, дослідивши які судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 85, Т. 18, а.с. 185) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 25.06.2021 р. була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 185). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_228 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_232 .
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185).
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. з прийняття авансу за попереднім договором не потребують подальшого схвалення боржника.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
ОСОБА_1 вказує керуючому реструктуризацією, що гроші у сумі 602 700,00 грн за попереднім договором від 25.06.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_232 .
Судом вже встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 470 290,50 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 996,00 доларів США. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується підписами сторін на попередньому договору.
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 25.06.2021 р. на підставі попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність спору боржника з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Судом також взято до уваги, що 02.02.2021 р. ОСОБА_126. діючи на підставі тієї самої довіреності від 19.02.2021 р. № 109 від імені ОСОБА_1 було отримано платіж від кредитора ОСОБА_61 . відповідно до попереднього договору аналогічного змісту, та ОСОБА_1 повністю визнано вимоги кредитора в цій частині без заперечень наявності повноважень ОСОБА_187. (Т. 9 а.с. 210) на такі дії за цією довіреністю, що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
Правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявника з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121.аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: 30.08.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.08.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом вже встановлено, що ОСОБА_33 . при укладенні попереднього договору 18.03.2021 р. передав, а продавець ОСОБА_1 (боржник) в особі уповноваженої особи прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 470 290,50 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 996,00 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем при укладенні попереднього договору 470 290,50 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 996,00 доларів США на виконання попереднього договору.
Заявник вказує, на день звернення до суду основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Керуючись нормами частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, вказуючи на те, що станом на 12.03.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 36,5686 грн за 1 долар США, а тому визначена пунктом 4 попереднього договору сума коштів, що була сплачена покупцем продавцю на виконання договору та які відповідно до п. 5 попереднього договору відлягала поверненню дл 30.08.2021 р., станом на 12.03.2024 р. становить 621 666,20 грн. Проте заявник заявив вимоги до боржника по основному боргу з повернення сплачених коштів у умі 470 390,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 172 478,40 грн та по 3% річних у сумі 33 515,40 грн, нараховані за період з 01.10.2021 р. по 12.02.2024 р.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.08.2021 р. у продавця виник обов'язок з повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.10.2021 р. Так, як встановлено судом граничною датою укладення договору купівлі-продажу квартири згідно з попереднім договором було 30.08.2021 р.; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, місячний строк для повернення авансового платежу розпочався 31.08.2021 р.; відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України (якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця), закінчення місячного строку - 30.09.2021 р., першим днем прострочення повернення авансового платежу було 01.10.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором (згідно п. 5), що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "470 290,50 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 996,00 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Отже детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 629 ЦК України регламентовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доводи заявника про повернення коштів у гривні відхиляються судом, оскільки сторони у пункті 5 погодили застосування еквіваленту до долара США та відповідно до частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України зобов'язання підлягають виконанню відповідно до умов договору, а договір є обов'язковим до виконання.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги з інфляційних втрат на підставі, як встановлено судом ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник хоч і послався на частину 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства із зазначенням суми грошового зобов'язання, яке з позиції заявника підлягало поверненню відповідно до умови пункту 5 попереднього договору, визначеного з урахування курсової різниці валют, фактично на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 230).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 470 390,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 172 478,40 грн, що разом становить 642 868,40 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 652 348,97 грн (38,3825 грн х 16 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог за даний період у сумі 642 868,40 грн.
Судом встановлено, що заявником фактично нараховані вимоги з 3% річних за період 01.02.2022 р. по 13.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.10.2021 р. по 12.03.2024 р. на прострочену суму (652348,97 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (47 923,70 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 33 515,40 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 12.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 225,90 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 216).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 230).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_228 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_228 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18.03.2021 р. в сумі 642 868,40 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 33 515,40 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_232 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_232 надійшла Заява про визнання грошових вимог від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 138-150), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_29 . до боржника - ОСОБА_1 , що складаються з суми основного боргу 831 505,26 грн, в тому числі 602 700,00 грн авансу, 228 805,26 грн інфляційних втрат та 3% річних, а також 6056,00 грн судових витрат.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_29 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3596/24 від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 139).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 25.06.2021 р. між ОСОБА_1 від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_126. та ОСОБА_232 . Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М. Відповідно до Попереднього договору ОСОБА_1 у строк до 30.12.2021 р. зобов'язалась передати у власність ОСОБА_29 . з укладенням договору купівлі-продажу, а ОСОБА_232 . прийняти і оплатити квартиру № 24, секція 2, загальною площею 29,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором (п. 1). Договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2021 р.; ціна продажу - 602 800,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 22 000,00 доларів США (п. 3). Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_232 . передав, а ОСОБА_1 прийняла передплату у вигляді авансу в розмірі 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996,00 доларів США; залишок суми в розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час укладання основного договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) ОСОБА_1 від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором або наявної заборони на продаж майна продавцем, та в інших випадках, визначених попереднім договором ОСОБА_1 повинна повернути ОСОБА_232 . всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що ним виконано свої зобов'язання за договором у повному обсязі, проте ОСОБА_1 мала виконати свої зобов'язання до 30.12.2021 р., однак станом на момент звернення до суду будинок, в якому мала бути розташована квартира, вартість якої сплатив заявник, так і не був добудований та не введений в експлуатацію, відповідно, не був укладений основний договір купівлі-продажу квартири.
Керуючись нормами ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 656, ст. ст. 629, 663, 526, 610, 530 ЦК України заявник вказує, що ОСОБА_1 не виконана зобов'язання, передбачені попереднім договором, а тому ОСОБА_232 . має право на повернення суми сплаченого ним авансу у сумі 602 700,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 192 005,24 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 31.01.2024 р., та по 3% річних у сумі 36 800,02 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р.
Таким чином, заявник просить суд визнати його вимоги у розмірі 602 700,00 грн та 228 805,26 грн (192 005,24 інфляційних втрат та 36 800,00 грн 3% річних)=831 505,26 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_29 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 184) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 25.06.2021 р. № 1908 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_232 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 25.06.2021 р. № 1908 у покупця - кредитора ОСОБА_29 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 602 700,00 грн, за попереднім договором від 25.06.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_232 . В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_29 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 265) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_29 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того, ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавав. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі вирішення справи 911/2308/23 (911/518/24) на користь ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені вимоги ОСОБА_29 . у сумі 814 417,05 грн (602 700,00 грн - авансовий платіж за договором, 168 756,00 грн- інфляційних втрат, 36 905,06 грн - три відсотки річних, 6056,00 грн - судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/496 (Т. 23, а.с. 29), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_29 ., дослідивши подані документи,доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 25.06.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_232 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_29 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 24, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2021 р.; ціна продажу 602 800,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 22 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 25.06.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_232 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1908, номер спеціального бланку нотаріального документа НРЕ 746808 (Т. 14, а.с. 145). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні цього договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали у її присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження представника перевірено.
Боржниця заперечує вимоги заявниці вищевикладених підстав.
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 85, Т. 18, а.с. 185) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 25.06.2021 р. була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 185). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_29 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_232 .
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185).
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. з прийняття авансу за попереднім договором не потребують подальшого схвалення боржника.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
ОСОБА_1 вказує, що гроші у сумі 602 700,00 грн за попереднім договором від 25.06.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_232 .
Судом вже встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується підписами сторін на попередньому договору.
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 25.06.2021 р. на підставі попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Судом також взято до уваги, що 02.02.2021 р. ОСОБА_126. діючи на підставі тієї самої довіреності від 19.02.2021 р. № 109 від імені ОСОБА_1 було отримано платіж від кредитора ОСОБА_61 . відповідно до попереднього договору аналогічного змісту, та ОСОБА_1 повністю визнано вимоги кредитора в цій частині без заперечень наявності повноважень ОСОБА_187. (Т. 9 а.с. 210) на такі дії за цією довіреністю, що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
Правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявника з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., = висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121.аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: 30.12.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом вже встановлено, що ОСОБА_232 . при укладенні попереднього договору 25.06.2021 р. передав, а продавець ОСОБА_1 (боржник) в особі уповноваженої особи прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем при укладенні попереднього договору 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США на виконання попереднього договору.
Заявник вказує, що ним виконано свої зобов'язання за договором у повному обсязі, проте ОСОБА_1 мала виконати свої зобов'язання до 30.12.2021 р., однак станом на момент звернення до суду будинок, в якому мала бути розташована квартира, вартість якої сплатив заявник, так і не був добудований та не введений в експлуатацію, відповідно, не був укладений основний договір купівлі-продажу квартири.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 602 700,00 грн - суми сплаченого ним авансу, що підлягає поверненню. Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 192 005,24 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 31.01.2024 р. та по 3% річних у сумі 36 800,02 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р. на суму сплаченого авансу.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.12.2021 р. у продавця виник обов'язок з повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.02.2022 р. Так, як встановлено судом граничною датою укладення договору купівлі-продажу квартири згідно з попереднім договором було 30.12.2021 р.; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, місячний строк для повернення авансового платежу розпочався 31.12.2021 р.; відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України закінчення місячного строку - 31.01.2022 р., першим днем прострочення повернення авансового платежу було 01.02.2022 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором (згідно п. 5), що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "в розмірі 602 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 996 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Отже детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 629 ЦК України регламентовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доводи заявника про повернення коштів у гривні відхиляються судом, оскільки сторони у пункті 5 погодили застосування еквіваленту до долара США та відповідно до частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України зобов'язання підлягають виконанню відповідно до умов договору, а договір є обов'язковим до виконання.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абз. 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 139).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 602 700,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 192 005,24 грн, що разом становить 794 705,24 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 853 176,45 грн (38,7878 грн х 21 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог за даний період у сумі 794 705,24 грн.
Судом встановлено, що заявником фактично нараховані вимоги з 3% річних за період 01.02.2022 р. по 13.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.02.2022 р. по 13.02.2024 р. на прострочену суму (853 176,45 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (52 093,77 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 36 800,02 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію до платіжної інструкції про сплату судового збору від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 138).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 138).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 139).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про покладення на боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_29 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_29 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.06.2021 р. в сумі 794 705,24 основного боргу з повернення сплаченого авансу, 36 800,02 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_233 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_233 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 165-175), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_230 . до боржника у загальному розмірі 437 539,24 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 457 089,70 грн, 3% річних - 30 276,01 грн, інфляційних втрат - 157 115,87 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_230 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_230 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2325 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13, а.с. 165, 175).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 30.03.2021 р. між кредитором та боржником через його довірену особу попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідченим нотаріусом Михальченко М.М., р.н. 643. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.10.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 105, загальною площею 32,6 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 468 284,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 796 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу 468 284,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 796 доларів США протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.10.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. ст. 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.12.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 27,2142 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.12.2021 р. у національній валюті становило 457 089,70 грн (16 796 доларів США х 27,2142 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 157 115,87 грн та 3% річних у сумі 30 276,01 грн, нараховані за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником (у тексті заяви) заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 655 537,58 грн.
Судом встановлено, що у прохальній частині заяви заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 437 539,24 грн, з наступним наведенням складових цієї суми, арифметична сума яких дорівнює 655 537,58 грн, що відповідає і змісту самої заяви, в зв'язку з чим, суд вважає опискою вказівку на "437 539,24" та розглядає вимоги в межах арифметичної суми конкретизованих вимог.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_230 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 128) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 30.03.2021 р. № 643 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_15 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 30.03.2021 р. № 643 у покупця - кредитора ОСОБА_230 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 468 284,00 грн за попереднім договором від 30.03.2021 р. № 643 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобовязань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_233 .
В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_230 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 303/2) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_230 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того, ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавав. Керуючий реструктуризацією вважає за доцільне розглядати заяву ОСОБА_230 . після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/188 (Т. 20, а.с. 115), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.03.2024 р. від керуючого реструктуризацією до суду надійшли Письмові пояснення № 01-28/202 від 27.03.202 р. щодо дебіторської заборгованості боржниці.
08.10.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника заявника надійшла заява про долучення копії виконавчого листа у справі № 369/2814/23, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 26.03.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_230 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
30.03.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_233 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_230 . "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 105, загальною площею 32,6 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.10.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2021 р.; ціна продажу 468 384,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 800 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 468 284,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 796 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 30.03.2021 р. підписаний ОСОБА_126. та ОСОБА_233 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 643 (Т. 13, а.с. 172). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали у її присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження перевірено.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_230 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 128) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 30.03.2021 р. № 643 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_15 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 30.03.2021 р. № 643 у покупця - кредитора ОСОБА_230 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 468 284,00 грн за попереднім договором від 30.03.2021 р. № 643 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_233 .
В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_230 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Розглянувши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 85), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договору про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 30.03.2021 р. (дату укладення попереднього договору) була чинною.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на укладення попереднього договору з заявником, крім того надано повноваження на укладення будь-яких інших договорів, та на отримання авансових платежів, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 85). Посилання боржником на те, що заявник не дала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 30.03.2021 р. № 643 у покупця - кредитора ОСОБА_230 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на підписання попередніх договорів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_233 ., отримання авансових платежів. Повноваження, надані боржником ОСОБА_223 . довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. відповідають повноваженням, необхідним для підписання попереднього договору. Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на укладення попереднього договору та укладаючи попередній договір діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин укладений попередній договір не потребує подальшого схвалення боржника.
Судом взято до уваги також ту обставину, що відповідно до матеріалів справи боржник звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підтвердження своїх вимог долучила попередній договір близький зі змістом договору із заявником, - укладений ОСОБА_126., який діяв від імені ОСОБА_1 (продавець) на підставі тієї ж довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та ОСОБА_222 . (покупець) (Т. 2, а.с. 256); боржник визнає (Т. 15, а.с. 132) вимоги за сплаченими ОСОБА_1 через ОСОБА_187. коштами на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (ОСОБА_61 . (Т. 15, а.с. 134, Т. 9., а.с. 210). Наведена поведінка боржника є свідченням визнання на момент звернення до суду зобов'язань за цим договором, відповідно, боржник не вбачала в діях її представника за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_187. перевищень повноважень при укладенні договору на підставі цієї довіреності.
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання попереднього договору, отримання коштів, в тому числі авансових платежів, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 129).
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 468 284,00 грн за попереднім договором ОСОБА_126. їй не передавав.
Досліджуючи аргумент ОСОБА_1 судом встановлено, що довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Пунктом 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.08.2021 р. підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець ОСОБА_15 . передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 468 284,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 796 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4).
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору, відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України продавець підтвердив одержання виконання за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України (враховуючи положення частини першої статті 1000 ЦК України), що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено, що попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до 30.10.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.10.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов пункту 5 попереднього договору пункту 5, норм статті 253, частини третьої 254 ЦК України, частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який виник 31.10.2021 р., останнім днем повернення було 30.11.2021 р., прострочення повернення коштів наступило з 01.12.2021 р.
Заявляючи грошові вимоги до боржника заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. ст. 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.12.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 27,2142 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.12.2021 р. у національній валюті становило 457 089,70 грн (16 796 доларів США х 27,2142 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 157 115,87 грн та 3% річних у сумі 30 276,01 грн, нараховані за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "у сумі 468 284,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 796 доларів США", отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.12.2021 року - дати коли за розрахунками заявника сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абз. 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги у частині інфляційних втрат через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 9, а.с. 175, 165).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною другою статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 457089,70 грн основного боргу та 157 115,87 грн збитків від інфляції, що разом становить 614 205,57 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 646 518,35 грн (38,4924 грн х 16 796 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг з повернення авансу становить більшу суму (646 518,35 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника в межах заявлених вимоги у сумі 614 205,57 грн, які є обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (646 518,35 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (42,823,09 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 30 276,01 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 171) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_230 . згідно дог. № 160223-б від 24.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_230 . на підставі договору № 160223-б від 24.02.24.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 168).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 168).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_230 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_230 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.03.2021 р. в сумі 614 205,57 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 30 276,01 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_234 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_234 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 176-186), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_234 . до боржника у загальному розмірі 1 012 041,74 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 725 501,43 грн, 3% річних - 44 357,58 грн, інфляційних втрат - 231 126,73 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_234 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_234 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2321 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 176).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 23.02.2021 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 25.12.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 68, загальною площею 55,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 710 073,00 грн, що еквівалентно 25 496 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 25.12.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2022 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,4555 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2022 р. у національній валюті становило 725 501,43 грн. (25 496 доларів США х 28,4555 грн)
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 231 126,73 грн та 3% річних у сумі 44 357,58 грн, нараховані за невиконаним попереднім договором за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 1 012 041,74 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/7045/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_234 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 104) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 23.02.2021 р. № 406 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_16 . не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 23.02.2021 р. № 406 у покупця - кредитора ОСОБА_234 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 710 073,00 грн, за попереднім договором від 23.02.2021 р. № 406 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобовязань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_234 .
В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_234 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Крім того, боржниця вказує, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді справа № 369/7045/23 за позовом ОСОБА_234 . до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, де спір станом на 22.03.2024 р. не було вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.05.2023 р. у справі № 369/7045/23 та копію довіреності № 109 від 19.02.2021 р.
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_234 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/7045/23, а тому наявний спір про право. В зв'язку з наведеним керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи №369/7045/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/183 (Т. 20, а.с. 110), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.03.2024 р. через канцелярію суду від керуючого реструктуризацією надійшли письмові пояснення № 01-28/202 від 27.03.2024 р. щодо дебіторської заборгованості боржника.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_234 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_234 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.10.2024 р. у справі 369/7045/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122472812) цивільну справу за позовом ОСОБА_234 . до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу вирішено передати на розгляд до Господарського суду Київської області на розгляді якого перебуває справа № 911/2308/23.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2025 р. у справі № 911/2308/23 (369/7045/23) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/7045/23).
Розглянувши заяву ОСОБА_234 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
23.02.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_234 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_234 . "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 25.12.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 68, загальною площею 55,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, газопостачання, водовідведення та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 25.12.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 25.12.2021 р.; ціна продажу 710 173,00 грн, що еквівалентно 25 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 710 073,00 грн, що еквівалентно 25 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 23.02.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_234 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 406, номер спеціального бланку нотаріального документа НМС 155936 (Т. 13, а.с. 182). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали у її присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження перевірено.
Боржниця заперечує вимоги заявниці з підстав: ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 23.02.2021 р. № 406 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_16 . не надала доказів, за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 23.02.2021 р. № 406 у покупця - кредитора ОСОБА_234 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору від вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. Також ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 710 073,00 грн, за попереднім договором від 23.02.2021 р. № 406 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобовязань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_234 . Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 85), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 23.02.2021 р. (дату укладення попереднього договору) була чинною.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на укладення попереднього договору з заявником, крім того надано повноваження на укладення будь-яких інших договорів, та на отримання авансових платежів, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 85). Посилання боржником на те, що заявник не дала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 23.02.2021 р. у покупця - кредитора ОСОБА_234 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на підписання попередніх договорів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_234 ., отримання авансових платежів. Повноваження, надані боржником ОСОБА_223 . довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. відповідають повноваженням, необхідним для підписання попереднього договору. Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на укладення попереднього договору та укладаючи попередній договір діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин підписаний попередній договір не потребує подальшого схвалення боржника.
Судом взято до уваги також ту обставину, що відповідно до матеріалів справи боржник звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підтвердження своїх вимог долучила попередній договір близький зі змістом договору із заявником, - укладений ОСОБА_126., який діяв від імені ОСОБА_1 (продавець) на підставі тієї ж довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та ОСОБА_222 . (покупець) (Т. 2, а.с. 256). Наведена поведінка боржника є свідченням визнання на момент звернення до суду зобов'язань за цим договором, відповідно, боржник не вбачала в діях її представника за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_187. перевищень повноважень при укладенні договору на підставі цієї довіреності. Аналогічним чином боржниця визнає (Т. 15, а.с. 132) вимоги за сплаченими ОСОБА_1 через ОСОБА_187. коштами на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (ОСОБА_61 . (Т. 15, а.с. 134, Т. 9., а.с. 210).
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання попереднього договору, отримання коштів, в тому числі авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р., що посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 129).
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 710 073,00 грн, за попереднім договором від 23.02.2021 р. № 406 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Досліджуючи аргумент ОСОБА_1 , як судом встановлено, довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Пунктом 4 попереднього договору підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (ОСОБА_16 .) передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 710 073,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 25 500 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4).
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 12 попереднього договору, що відповідає положенням норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України, продавець підтвердив одержання грошей (авансу) за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України (враховуючи положення частини першої статті 1000 ЦК України), що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Розглядаючи вимоги заявниці судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до 25.12.2021 р, термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 25.12.2021 р.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 710 073,00 грн, що еквівалентно 25 496 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов пункту 5 попереднього договору пункту 5, норм статті 253, частини третьої 254 ЦК України, частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який виник 27.12.2021 р., останнім днем повернення було 27.01.2022 р., прострочення повернення коштів наступило з 28.01.2022 р.
Зокрема, останній день для укладення основного договору - 25.12.2021 р. є відповідно до статті 73 КЗпП України святковим днем Різдвом Христовим, та відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (26.12.2021 р.). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України місячний строк для повернення авансового платежу розпочався 27.12.2021 р., останнім днем якого було 27.01.2022 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Вимога по основному боргу заявником вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2022 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,4555 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2022 р. у національній валюті становило 725 501,43 грн. (25 496 х 28,4555)
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 231 126,73 грн та 3% річних у сумі 44 357,58 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якого у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором та з інших підстав - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що тим самим відсилає до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "у сумі 710 073,00 грн, що еквівалентно 24 496 доларів США", отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2022 року - дати коли за розрахунками заявника сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абз. 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги у частині інфляційних втрат через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 186, 176).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 725 501,43 грн основного боргу та 231 126,73 грн збитків від інфляції, що разом становить 956 628,16 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 981 402,23 грн (38,4924 грн х 25 496 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг з повернення авансу становить більшу суму (981 402,23 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника в межах заявлених вимоги у сумі 956 628,16 грн, які є обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (981 402,23 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (60 003,5 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 44 357,58 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 23.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 181) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_234 . згідно дог. № 100523-б від 23.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_231 . на підставі договору № 100523-б від 23.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 23.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 179).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцію про сплату судового збору від 23.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 179).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_234 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_234 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.02.2021 р. в сумі 956 628,16 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 44 357,58 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_235 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_235 в особі адвоката Марініченка Володимира Костянтиновича надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 209-232), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_18 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 839 948,54 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_18 . до боржника - ОСОБА_1 в розмірі 839 948,54 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_18 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3539 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відбитком Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 12.03.2024 р. (Т. 13 а.с. 232).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 27.02.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_235 . попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.06.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 65, загальною площею 32,6 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, то підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 574 225,50 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з п. 4 попереднього договору при укладання цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 574 125,50 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 496 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.06.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 574 125,50 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 496 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Заявник вважає, що у в разі невиконання умов договору, строк для повернення коштів продавцем - 30.07.2021 р. Заявник просить суд визнати його грошові вимоги по основному боргу з повернення коштів у сумі 574 125,50 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 220 720,21 грн та 3% річних у сумі 45 102,83 грн, нараховані за невиконаним попереднім договором на суму 574 125,50 грн основного боргу за період з 30.06.2021 р. по 12.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_18 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 216) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_235 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 у покупця - кредитора ОСОБА_18 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 574 125,50 грн, за попереднім договором від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_235 ., зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_18 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 321/2) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_18 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того, ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавав. Керуючий реструктуризацією вважає за доцільне розглядати заяву ОСОБА_18 . після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/250 (Т. 20, а.с. 166), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.03.2024 р. через канцелярію суду від керуючого реструктуризацією надійшли письмові пояснення № 01-28/202 від 27.03.2024 р. щодо дебіторської заборгованості боржника.
Розглянувши заяву ОСОБА_18 ., дослідивши подані документи доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.02.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_235 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_191 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_18 . "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 65, загальною площею 32,6 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2021 р.; ціна продажу 574 225,50 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 500 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 574 125,50 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.02.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_235 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_23, номер спеціального бланку нотаріального документа НМС 155987 (Т. 13, а.с. 217). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні договору нотаріусом Михальченко М.М.особи громадян, які підписали у його присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження перевірено.
ОСОБА_1 вимоги ОСОБА_18 . не визнає у зв'язку з тим, що попередній договір від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_235 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 у покупця - кредитора ОСОБА_18 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 574 125,50 грн, за попереднім договором від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_235 ., зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_18 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 217), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 27.02.2021 р. (дату укладення попереднього договору) була чинною.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на укладення попереднього договору з заявником, крім того надано повноваження на укладення будь-яких інших договорів, та на отримання авансових платежів, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 217). Посилання боржником на те, що заявник не дала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 27.02.2021 р. у покупця - кредитора ОСОБА_18 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює надане право на підписання попередніх договорів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_235 ., отримання авансових платежів. Повноваження, надані боржником ОСОБА_223 . довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. відповідають повноваженням, необхідним для підписання попереднього договору. Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на укладення попереднього договору та укладаючи попередній договір діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин підписаний попередній договір не потребує подальшого схвалення боржника.
Судом взято до уваги також ту обставину, що відповідно до матеріалів справи боржник звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підтвердження своїх вимог долучила попередній договір близький зі змістом договору із заявником, - укладений ОСОБА_126., який діяв від імені ОСОБА_1 (продавець) на підставі тієї ж довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та ОСОБА_222 . (покупець) (Т. 2, а.с. 256). Наведена поведінка боржника є свідченням визнання на момент звернення до суду зобов'язань за цим договором, відповідно, боржник не вбачала в діях її представника за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_187. перевищень повноважень при укладенні договору на підставі цієї довіреності. Аналогічним чином боржниця визнає (Т. 15, а.с. 132) вимоги за сплаченими ОСОБА_1 через ОСОБА_187. коштами на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (ОСОБА_61 . (Т. 15, а.с. 134, Т. 9., а.с. 210).
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання, укладення попереднього договору, отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р., що посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 217).
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 574 125,50 грн, за попереднім договором від 27.02.2021 р. НОМЕР_23 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Досліджуючи аргумент ОСОБА_1 , як судом встановлено, довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Пунктом 4 попереднього договору підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (ОСОБА_235 .) передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 574 125,50 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4).
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору, що відповідає положенням норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України, продавець підтвердив одержання грошей (авансу) за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України (враховуючи положення частини першої статті 1000 ЦК України), що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до 30.06.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2021 р.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 574 125,50 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 496 доларів США.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено в порушення пункту 1 попереднього договору не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов пункту 5 попереднього договору, норм статті 253, частин третьої, п'ятої статті 254 ЦК України, частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який виник 01.07.2021 р., останнім днем повернення було 02.08.2021 р., прострочення повернення коштів наступило з 03.08.2021 р.
Зокрема, останній день для укладення основного договору - 30.06.2021 р.; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України місячний строк повернення авансового платежу розпочався з 01.07.2022 р., та згідно частини третьої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є 01.08.2022 р., яке було неділею, в зв'язку з чим відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), останнім днем повернення авансового платежу було 02.08.2021 р.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги по основному боргу з повернення сплаченого платежу у сумі 574 125,50 грн, та на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 220 720,21 грн та 3% річних у сумі 45 102,83 грн, нараховані за невиконаним попереднім договором на суму 574 125,50 грн за період з 30.06.2021 р. по 12.02.2024 р.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якого у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором та з інших підстав - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, тим самим відсилає до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем " авансу в розмірі 574 125,50 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 496 доларів США", отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але по суті заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також на підставі ст. 625 ЦК України заявив вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат, нарахованих на суму без врахування курсової різниці.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абз. 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги у частині інфляційних втрат через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 232).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 574 125,50 грн основного боргу та 220 720,21 грн збитків від інфляції, що разом становить 794 845,71 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 786 687,72 грн (38,3825 грн х 20 496 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що вимога заявника по основному боргу з визнання кредитором по сумі повернення авансового платежу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом у сумі 786 687,72 грн, в іншій частині вимоги є безпідставним та підлягають відхиленню судом (в сумі 8 157,99 грн).
Заявник просить вид визнати вимоги з 3% річних, нарахованих за період з 30.06.2021 р. по 12.02.2024 р. в 45 102,83 грн.
Судом встановлено, що відповідно до поданих деталізованих розрахунків (Т. 13, а.с. 218) заявлену суму вимог з 3% річних фактично заявником нараховано за період з 31.07.2021 р. по 12.03.2024 р. у сумі 45 102,83 грн.
Вимоги по 3% річних, фактично нараховані за період за 31.07.2021 р. по 02.08.2021 р. у сумі 141.57 грн відхиляються судом, оскільки прострочення повернення авансу розпочалось з 03.08.2021 р. та заявником визначено дату, з якої почалось прострочення боржником повернення авансового платежу без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, наведених вище судом.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 07.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 1,270.61 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.08.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (786 687,72 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (59,866.53 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за цей період у сумі 43 690,65 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 213).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_18 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_18 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.02.2021 р. в сумі 786 687,72 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 43 690,65 грн, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_236 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_236 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 187-208), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_17 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 462 502,90 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_17 . до боржника - ОСОБА_1 в розмірі 462 502,90 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_17 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3541 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також маркуванням Укрпошти про прийняття відправлення, датоване 12.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява заявниці до суду (Т. 13 а.с. 208).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.08.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_236 . попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.03.2022 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 78, загальною площею 32,5 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 355 721,50 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 298 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з п. 4 попереднього договору при укладання цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 355 621,50 грн, що еквівалентно 13 294 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.03.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму 355 721,50 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 298 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Керуючись нормою частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник повідомляє суд про те, що станом на 07.03.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 38,0836 грн, й сума коштів визначена п. 4 попереднього договору, що була сплачена заявником та підлягала поверненню до 30.03.2022 р. становить 506 435,71 грн (13298 х 38,0836). Заявник просить суд визнати його грошові вимоги по основному боргу з повернення сплаченого платежу у сумі 355 721,50 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 86 057,44 грн та 3% річних у сумі 20 723,96 грн, нараховані за невиконаним попереднім договором на суму 355 721,50 грн за період з 30.03.2022 р. по 07.03.2024 р.
До своєї заява заявниця долучила копію розписки ОСОБА_237 . про прийняття коштів від ОСОБА_236 . на суму 28 000,00 грн на добудову АДРЕСА_3.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_17 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 220) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 19.08.2021 р. № 1172 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_236 . не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 19.08.2021 р. № 1172 у покупця - кредитора ОСОБА_17 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 355 621,00 грн, за попереднім договором від 19.08.2021 р. № 1172 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Згідно наданої кредитором розписки, ОСОБА_1 не уповноважувала ОСОБА_188. отримувати від ОСОБА_17 . кошти у сумі 28 000,00 грн, та їх ОСОБА_1 не отримувала. Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_236 . В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_17 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_17 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того, ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавав. Керуючий реструктуризацією вважає за доцільне розглядати заяву ОСОБА_17 . після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/188 (Т. 20, а.с. 115), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_17 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
19.08.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_237 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_192 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_17 . "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 78, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2022 р.; ціна продажу 355 721,50 грн, що еквівалентно 13 298 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 355 621,50 грн, що еквівалентно 13 294 долари США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 19.08.2021 р. підписаний, укладений ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_236 ., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1172, номер спеціального бланку нотаріального документа НРМ 132949 (Т. 13, а.с. 201). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні договору нотаріусом Квінікадзе О.Б. особи громадян, які підписали у його присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження перевірено.
ОСОБА_1 вимоги ОСОБА_17 . не визнає з наступних підстав: ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 19.08.2021 р. № 1172 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_236 . не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 19.08.2021 р. № 1172 у покупця - кредитора ОСОБА_17 ., і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
Крім того, ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 355 621,00 грн, за попереднім договором від 19.08.2021 р. № 1172 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Згідно наданої кредитором розписки, ОСОБА_1 не уповноважувала ОСОБА_188. отримувати від ОСОБА_17 . кошти у сумі 28 000,00 грн, та їх ОСОБА_1 не отримувала. Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_236 . Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 221), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 19.08.2021 р. (дату укладення попереднього договору) була чинною.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на укладення попереднього договору з заявником, крім того надано повноваження на укладення будь-яких інших договорів, та на отримання авансових платежів, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 221). Посилання боржником на те, що заявник не дала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 23.02.2021 р. у покупця - кредитора ОСОБА_17 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на підписання попередніх договорів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_236 ., отримання авансових платежів. Повноваження, надані боржником ОСОБА_223 . довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. відповідають повноваженням, необхідним для підписання попереднього договору. Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на укладення попереднього договору та укладаючи попередній договір діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин підписаний попередній договір не потребує подальшого схвалення боржника.
Судом взято до уваги також ту обставину, що відповідно до матеріалів справи боржник звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підтвердження своїх вимог долучила попередній договір близький зі змістом договору із заявником, - укладений ОСОБА_126., який діяв від імені ОСОБА_1 (продавець) на підставі тієї ж довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та ОСОБА_222 . (покупець) (Т. 2, а.с. 256). Наведена поведінка боржника є свідченням визнання на момент звернення до суду зобов'язань за цим договором, відповідно, боржник не вбачала в діях її представника за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_187. перевищень повноважень при укладенні договору на підставі цієї довіреності. Аналогічним чином боржниця визнає (Т. 15, а.с. 132) вимоги за сплаченими ОСОБА_1 через ОСОБА_187. коштами на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (ОСОБА_61 . (Т. 15, а.с. 134, Т. 9., а.с. 210).
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання, укладення попереднього договору, отримання коштів, в тому числі авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р., що посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 221).
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 710 073,00 грн, за попереднім договором від 19.08.2021 р. № 406 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Досліджуючи аргумент ОСОБА_1 , як судом встановлено, довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Пунктом 4 попереднього договору підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (ОСОБА_236 .) передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 355 621,50 грн, що еквівалентно 13 294 долари США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4).
Таким чином положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору, що відповідає положенням норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України, продавець підтвердив одержання грошей (авансу) за переднім договором у визначеному попереднім договором розмірі. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України (враховуючи положення частини першої статті 1000 ЦК України), що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Розглядаючи вимоги заявниці судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до 30.03.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.03.2022 р.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 355 621,50 грн, що еквівалентно 13 294 долари США.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено в порушення пункту 1 попереднього договору не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов пункту 5 попереднього договору, норм статті 253, частини третьої 254 ЦК України, частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який виник 31.03.2022 р., останнім днем повернення було 30.04.2022 р., прострочення повернення коштів наступило з 01.05.2022 р. Зокрема, останній день для укладення основного договору - 30.03.2022 р.; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України місячний строк повернення авансового платежу розпочався з 31.03.2022 р., та згідно частини третьої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є 30.04.2022 р. (якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця).
На підставі частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник повідомляє суд про те, що станом на 07.03.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 38,0836 грн, й сума коштів визначена п. 4 попереднього договору, що була сплачена заявником та підлягала поверненню до 30.03.2022 р. становить 506 435,71 грн (13298 х 38,0836). Заявник просить суд визнати його грошові вимоги по основному боргу з повернення сплаченого платежу у сумі 355 721,50 грн. Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 86 057,44 грн та 3% річних у сумі 20 723,96 грн, нараховані за невиконаним попереднім договором на суму 355 721,50 грн за період з 30.03.2022 р. по 07.03.2024 р.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якого у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором та з інших підстав - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, тим самим відсилає до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "в розмірі 355 621,50 грн, що еквівалентно 13 294 долари США", отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, про який вказує заявник.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства та надав розрахунок основного боргу з урахуванням курсової різниці, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат, нарахованих на суму без врахування курсової різниці на підставі ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги у частині інфляційних втрат через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 208).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 355 721,50 грн основного боргу та 86 057,44 грн збитків від інфляції, що разом становить 441 778,94 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 510 256,96 грн (38,3825 грн х 13 294 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг з повернення авансу становить більшу суму (510 256,96 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника в межах заявлених вимог у сумі 441 778,94 грн, які є обґрунтованими.
Заявниця просить вид визнати її вимоги з 3% річних, нарахованих за період з 30.03.2022 р. по 07.03.2024 р. в сумі 20 723,96 грн.
Судом встановлено, що у поданих розрахунках фактично заявником нараховано заявлені вимоги за період з 30.04.2022 р.
Вимоги по 3% річних, фактично нараховані за період за 30.04.2022 р. у сумі 29,24 грн відхиляються судом, оскільки прострочення повернення авансу розпочалось з 01.05.2022 р. та заявником визначено дату, з якої почалось прострочення боржником повернення авансового платежу без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, наведених вище.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 07.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 641,47 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (510 256,96 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (27 464,84 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за цей період у сумі 20 053,25 грн.
До своєї заява заявниця долучила копію розписки ОСОБА_237 . про прийняття коштів від ОСОБА_236 . на суму 28 000,00 грн на добудову, АДРЕСА_3.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судом встановлено, що відповідно до заяви заявниці вимоги, які б були обґрунтовані цим документом не заявлено та останній не стосується заявлених вимог, а отже, документ не стосується предмету доказування.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 200).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_17 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_17 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2021 р. в сумі 441 778,94 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 20 053,25 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_238 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_238 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 19-44), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_22 . до боржника - ОСОБА_1 у розмірі 350 750,00 грн, 185 499,15 грн збитків від інфляції, 3% річних у сумі 45 551,94 грн, що загалом становить 581 801,09 грн, та їх включити до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 ; визнати кошти, сплачені ОСОБА_238 . в якості судового збору у розмірі 6056,00 грн за подання заяви про майнові вимоги до боржника та включити їх до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 з віднесенням до першої черги.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_22 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, що надійшов разом із заявою заявника скріплений відбитком печатки Укрпошти, датований 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 43).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 17.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_238 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим нотаріально, зареєстрованим за № 2699.
Відповідно до пункту 1 Попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 117, загальною площею 30,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно пункту 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 350 750,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 11 500 доларів США. Згідно з п. 4 попереднього договору при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 258 866,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9 670 доларів США.
Також заявник вказує, що сторони домовилися у п. 5 попереднього договору, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу них суму авансу.
Заявник повідомляє про те, що на виконання пункту 4 попереднього договору 30.07.2021 р. він передав представнику боржника ОСОБА_223 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 109 кошти в розмірі 91 844,00 грн, що еквівалентно 3433,00 доларів США, де заява від 30.07.2021 р. засвідчена нотаріально.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) з інфляційних втрат у сумі 150 555,20 грн та 3% річних у сумі 38 529,41 грн, нарахованих на суму 258 866,00 грн за період з 01.03.2019 р. по 14.02.2024 р.; 2) з інфляційних втрат у сумі 34 943,95 грн та по 3% річних у сумі 7 022,53 грн, нарахованих на суму 91 884,00 грн за період з 30.07.2021 р. по 14.02.2024 р.
В зв'язку з викладеним, керуючись статтями 1, 2, 39, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника у сумі 581 801,09 грн, а також щодо 6056,00 грн судового збору.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_22 . від 29.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 23) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_22 . визнає у розмірі: 258 866,00 грн отриманого авансу. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 17.10.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 91 884,00 грн не сплатив; боржник вказує, що без дозволу боржниці та погодження передав ОСОБА_223 . кошти у сумі 109 231,50 грн. З наданої заявником копії заяви 30.07.2021 р., р.н. 904 вбачається, що остання підписана ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_238 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 17.10.2017 р. у покупця - кредитора ОСОБА_22 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 91 884,00 грн, за попереднім договором від 17.10.2017 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_22 ., ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 258 866,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимоги кредиторів у розмірах: 425 241,61 грн (258 866,00 грн сплаченого авансу, 39 170,33 грн - 3% річних, 121 149,29 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/267 (Т. 20, а.с. 183), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_22 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 17.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_238 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_22 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 117, загальною площею 30,5 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 350 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 103,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 258 866,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 670 доларів США. Залишок суми у розмірі 91 884,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 433 долари США, покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 258 866,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 670 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 17.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 та ОСОБА_238 ., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований за № 2699, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933179 (Т. 14, а.с. 24).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_238 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 258 866,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 670 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Також судом встановлено, що відповідно до заяви від 30.07.2021 р. (Т. 14, а.с. 26) ОСОБА_126., діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 підтвердив заявнику та іншим заінтересованим особам, що ним від ОСОБА_22 . отримано платіж відповідно до попереднього договору від 17.10.2017 р., № 2699 у розмірі 91 884,00 грн, що еквівалентно 3 433 доларам США. Справжність підпису ОСОБА_187. нотаріально засвідчено, нотаріусом Квінікадзе О.Б. дієздатність та повноваження ОСОБА_187. перевірено.
За правовою природою, заява ОСОБА_187.від 30.07.2021 р. є розпискою.
Боржник ОСОБА_1 у Повідомленні щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_22 . від 29.03.2024 р. заперечує вимоги заявника в частині коштів, сплачених заявником ОСОБА_223 . з викладених вище підстав та доводів, дослідивши які судом встановлено наступне.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 85) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123., якою серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
Відповідно до заяви ОСОБА_187. від 30.07.2021 р. ним отримано платіж відповідно до попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 30.07.2021 р. була чинною.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 85). Згідно змісту заперечень боржника, остання сама вказує на те, що отримані кошти вважає передоплатою у вигляді авансу. Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_22 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_238 .
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. за заявою від 30.07.2021 р. не потребують подальшого схвалення боржника.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 91 884,00 грн, за попереднім договором від 17.10.2017 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 91 884,00 грн. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується його підписом на заяві від 30.07.2021 р. (Т. 14, а.с. 26).
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 17.10.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 91 884,00 грн не сплатив, в зв'язку з чим останній відхиляється судом.
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 30.07.2021 р згідно заяви, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самій заяві, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених 17.10.2017 р. в сумі 258 866,00 грн, що еквівалентно 9670 доларам США та похідні вимоги заявника судом встановлено наступне.
Виходячи з заяви заявника та долучених розрахунків, заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 258 866,00 грн основного боргу, інфляційні втрати у сумі 150 555,20 грн та 3% річних у сумі 38 529,41 грн, нараховані за період з 01.03.2019 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, передбачені п. 5 попереднього договору заявниці не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 258 866,00 грн отриманого авансу грн.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.03.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, 31.01.2019 р. - гранична дата укладення основного договору; відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг місячного повернення авансового платежу розпочався з наступного дня після відповідної календарної дати, - 01.01.2019 р. та згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, сплинув у відповідне число останнього місяця строку, - 01.02.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у досліджуваній частині у сумі 258 866,00 грн, та 150 555,20 грн інфляційних нарахувань, що разом становить 409 421,20 грн.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 43).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 371 158,78 грн (38,3825 грн х 9 670 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 371 158,78 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (38 262,42 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за 01.03.2019 р. відхиляються судом в сумі 21,28 грн, оскільки визначення дати прострочення повернення коштів заявником здійснено без врахування вимог статті 253, частини 3 ст. 254 ЦК України, що наведені вище, яке наступило з 02.03.2019 р., а отже вимоги за 01.03.2019 р. є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.03.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (371 158,78 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (55 212,47 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 38 508,13 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених боржнику через уповноважену особу 30.07.2021 р. у сумі 91 884,00 грн судом встановлено наступне.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що попереднім договором було обумовлено сплату покупцем 91 884,00 грн до 31.01.2019 року (п. 4); передачу у власність покупця квартири з укладенням договору купівлі-продажу квартири до 31.01.2019 р. (п. 1).
Як встановлено судом кошти у сумі 91 884,00 грн 30.07.2019 р. отримано уповноваженою боржником особою з вказівкою на те, що отримано відповідно до попереднього договору.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного вбачається, що відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.01.2019 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором та докази направлення однією зі сторін іншій пропозиції про його укладення в матеріалах справи відсутні. В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.01.2019 р. є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику у сумі 91 884,00 грн.
Суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором у сумі 91 884,00 грн, сплачених 30.07.2019р., в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212, 1214 ЦК України та вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 91 884,00 грн підлягають визнанню судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120., а щодо правового регулювання правовідносин відносно коштів, сплачених заявником на виконання попереднього договору після настання обумовленої дати укладання основного договору - аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_139.
Заявник просить суд на підставі статті 625 ЦК України визнати його вимоги з інфляційних втрат у сумі 34 943,95 грн та по 3% річних у сумі 7 022,53 грн, нарахованих на суму 91 884,00 грн за період з 30.07.2021 р. по 14.02.2024 р.
Розглядаючи вказані вимоги судом встановлено наступне.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Таким чином вимоги щодо нарахування в порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України 3% та інфляційних втрат, на кошти, які збережені боржником без достатньої правової підстави є обґрунтованими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, що "у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується".
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.07.2019 р. по 14.02.2024 р. на суму 91 884,00 грн судом встановлено, 3% річних становить 7 022,53 грн, інфляційні втрати становлять 34 943,95 грн. В даній частині вимоги заявника є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги заявника щодо коштів, які збережені боржником без достатньої правової підстави є грошовими вимогами. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 6056,00 грн сплаченого судового збору за подання заяви з вимогами до боржника.
Розглядаючи вимогу судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 36).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі наведеного, вимоги заявника про включення вимог з судового збору до першої черги вимоги кредиторів відхиляється судом, оскільки не відповідає частині другій статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства.
Вимога щодо покладення сплаченого судового збору на боржника є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_22 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_22 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.10.2017р. в сумі: 371 158,78 грн основного боргу, 38 508,13 грн 3% річних, 91 884,00 грн основного боргу з повернення сплачених коштів, 7 022,53 грн 3% річних, 34 943,95 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Розглянувши заяву ОСОБА_239 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_239 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 135-146), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_149. до боржника у загальному розмірі 1 404 646,75 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 1 010 056,43 грн, 3% річних - 61 755,44 грн, інфляційних втрат - 321 778,88 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_54 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_149. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2331 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 135, 146).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 07.07.2021 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 25.12.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 72, загальною площею 58,3 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 967 630,00 грн, що на день укладання еквівалентно 35 496 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 25.12.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 524, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2022 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,4555 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.02.2022 р. у національній валюті становило 1 010 056,43 грн (28,4555 х 35 496).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 321 778,88 грн та 3% річних у сумі 61 755,44 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635, 625 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 1 404 646,75 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/10287/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_149. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 170-172) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_149. не визнає з наступних підстав. Так, ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 07.07.2021 р. № 2033 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_239 . не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 07.07.2021 р. № 2033 у покупця - кредитора ОСОБА_149. і підписання цього договору. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 967 630,00 грн, за попереднім договором від 07.07.2021 р. № 2033 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_239 . В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_239 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Також боржниці вказує, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа №369/10287/23 за позовом ОСОБА_149. до боржника про стягнення заборгованості за договором, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. Також на підтвердження заперечень боржником долучено копію ухвали Києво-Святошинського районного суду у справі №369/10287/23 від 13.07.2023 р.
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 300/2) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_149., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи №369/10287/23 за позовом ОСОБА_149. до боржника про стягнення заборгованості за попереднім договором, а тому наразі наявний спір про право. У зв'язку з викладеним керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи №369/10287/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/205 (Т. 20, а.с. 131), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до пояснень керуючого реструктуризацією від 27.03.2024 р. № 01-28/202, після надходження до керуючого реструктуризацією низки заяв, включаючи заяви заявниці з вимогами до боржника, ОСОБА_1 повідомила про невизнання низки вимог таких осіб, оскільки договори з ними були підписані ОСОБА_126. і кошти, отримані в результаті таких укладених договорів вона не отримувала. Керуючий реструктуризацією повідомляє суд про те, що у боржниці таким чином обліковується актив у вигляді дебіторської заборгованості.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_149. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121439085), ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/10287/23 від 30.05.2024 вирішено цивільну справу № 369/10287/23 на розгляд до Господарського суду міста Києва на розгляді якого перебуває справа № 910/10936/23.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_229 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_149., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 07.07.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_239 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_149. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 25.12.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 72, загальною площею 58,3 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 25.12.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 25.12.2021 р.; ціна продажу 967 730,00 грн, що на момент укладання еквівалентно 35 500 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 967 630,00 грн, що на день укладання еквівалентно 35 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.07.2021 р. підписаний, укладений ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_239 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2033, номер спеціального бланку нотаріального документа НРЕ 746895 (Т. 12, а.с. 143). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні цього договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали у її присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження представника перевірено.
Боржниця заперечує вимоги заявниці вищевикладених підстав.
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 171, 85) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 967 630,00 грн, що на день укладання еквівалентно 35 496 доларів США.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 07.07.2021 р. була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на підписання, укладення попереднього договору, на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 171). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_149. спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_239 .
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 171).
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. з прийняття авансу за попереднім договором не потребують подальшого схвалення боржника.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
ОСОБА_1 вказує, що гроші у сумі 967 630,00 грн за попереднім договором від 07.07.2021 р. від ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_239 .
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_239 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 967 630,00 грн, що на день укладання еквівалентно 35 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Отже, судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 967 630,00 грн, що на день укладання еквівалентно 35 496 доларів США.
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 07.07.2021 р. на підставі попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Судом також взято до уваги, що 02.02.2021 р. ОСОБА_126. діючи на підставі тієї самої довіреності від 19.02.2021 р. № 109 від імені ОСОБА_1 було отримано платіж від кредитора ОСОБА_61 . відповідно до попереднього договору аналогічного змісту, та ОСОБА_1 повністю визнано вимоги кредитора в цій частині без заперечень наявності повноважень ОСОБА_187. (Т. 9 а.с. 210) на такі дії за цією довіреністю, що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
Правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявника з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 25.12.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 25.12.2021 р.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 25.12.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 25.12.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 73 КЗпП України, 25 грудня є святковим днем - Різдвом Христовим (субота), наступний за ним 26.12.2021 р. є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України (відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), - останнім днем укладання основного договору було 27.12.2021 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 28.12.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 28.01.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 29.01.2022 р. Отже, вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 1 010 056,43 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 524, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2022 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,4555 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.02.2022 р. у національній валюті становило 1 010 056,43 грн (28,4555 х 35 496).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 321 778,88 грн та 3% річних у сумі 61 755,44 грн, нараховані за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "967 630,00 грн, що на день укладання еквівалентно 35 496 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2022 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 12, а.с. 146, 135).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 1 010 056,43 грн основного боргу та 321 778,88 грн збитків від інфляції, що разом становить 1 331 835,31 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 1 376 811,75 грн (38,7878 грн х 35 496 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що сума основного боргу становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу (з повернення одержаної суми авансу) у межах заявлених вимог у сумі 1 331 835,31 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.02.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (1376 811,75 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (84 179,07 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 61 755,44 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 25.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 141) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_149. згідно дог. № 230623-б від 24.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" Костадіновій А.М. на підставі договору № 230623-б від 24.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 25.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 139).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від від 25.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 139).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_149. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_149. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 р. в сумі 1 331 835,31 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 61 755,44 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_240 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_240 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 91-101), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_71 . до боржника у загальному розмірі 968 518,51 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 669 950,74 грн, 3% річних - 46 027,11 грн, інфляційних втрат - 237 484,66 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_71 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_71 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2270 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 91).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 26.05.2021 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 51, загальною площею 45,7 кв.м., секція 2 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 698 600,00 грн, що на день укладання еквівалентно 25 496 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись статтею 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 26,2767 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.11.2021 р. у національній валюті становило 669 950,74 грн. (25 496 доларів США х 26,2767 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 237 484,66 грн та 3% річних у сумі 46 027,11 грн, нараховані за період з 01.11.2021 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 968 518,51 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_71 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 182) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 26.05.2021 р. № 521 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор Злобіна В.М. не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 26.05.2021 р. № 521 у покупця - кредитора ОСОБА_71 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 698 600,00 грн за попереднім договором від 26.05.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_240 .
В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_71 . боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 300) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_71 ., ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладення договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, який кошти отримані за договором ОСОБА_1 не передавав. ОСОБА_1 подала позовну заяву до ОСОБА_187. про стягнення коштів (справа №911/2308/23 (911/518/24). В зв'язку з наведеним керуючий реструктуризацією вважає за доцільне розглядати заяву кредитора після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/210 (Т. 20, а.с. 136), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_71 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.05.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_240 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_197 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_71 . "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 51, загальною площею 45,7 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2021 р.; ціна продажу 698 700,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 500 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 698 600,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити в під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 26.05.2021 р. підписаний, укладений ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_240 ., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 521, номер спеціального бланку нотаріального документа НРЕ 157104 (Т. 10, а.с. 97). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні договору нотаріусом особи громадян, які підписали у її присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження перевірено.
Боржниця заперечує вимоги заявниці вищевикладених підстав.
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 85) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 183), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору 26.05.2021 р. на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 698 600,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 496 доларів США.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 26.05.2021 р. була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 183). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_71 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_240 .
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 183).
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. з прийняття авансу за попереднім договором не потребують подальшого схвалення боржника.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
ОСОБА_1 вказує, що гроші у сумі 698 600,00 грн за попереднім договором від 26.05.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_240 .
Судом вже встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 698 600,00 грн. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується підписами сторін на попередньому договору (Т. 10, а.с. 97).
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 26.05.2021 р. на підставі попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самій заяві, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявника з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Розглядаючи вимоги заявниці судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до 30.09.2021 р, термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2021 р.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 698 600,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 496 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином на підставі наведеного в силу умов пункту 5 попереднього договору пункту 5, норм статті 253, частини третьої 254 ЦК України, у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який виник 01.10.2021 р., останнім днем повернення було 01.11.2021 р., прострочення повернення коштів наступило з 02.11.2021 р.
Зокрема, останній день для укладення основного договору - 30.09.2021 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України місячний строк для повернення авансового платежу розпочався з наступного дня 01.10.2021 р., останнім днем якого відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України було 01.11.2021 р.
Вимога по основному боргу заявником вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись статтею 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 26,2767 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.11.2021 р. у національній валюті становило 669 950,74 грн. (25 496 доларів США х 26,2767 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 237 484,66 грн та 3% річних у сумі 46 027,11 грн, нараховані за період з 01.11.2021 р. по 14.02.2024 р.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якого у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором та з інших підстав, - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що тим самим відсилає до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "у сумі 698 600,00 грн, що еквівалентно 24 496 доларів США", отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2022 року - дати коли за розрахунками заявника сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49 суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги у частині інфляційних втрат через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 10.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 100, 91).
Станом на 10.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=10.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 669 950,74 грн основного боргу та 237 484,66 грн збитків від інфляції, що разом становить 907 435,40 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 970 979,47 грн (38,0836 грн х 25 496 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг з повернення авансу становить більшу суму (970 979,47 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника в межах заявлених вимоги у сумі 907 435,40 грн, які є обґрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.11.2021 р. у сумі 55,06 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (970979,47 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (66628,64 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 45 972,05 грн.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 9000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 9000 грн від 26.02.2024 р. (Т. 10, а.с. 96) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_71 . згідно дог. № 250224-б від 25.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_240 . на підставі договору № 250224-б від 25.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 9000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 26.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцію про сплату судового збору від 26.02.2024 р. (Т. 10, а.с. 94).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_71 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_71 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2021 р. в сумі 907 435,40 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 45 972,05 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_241 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_241 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 155-1172), в якій вона просить суд визнати її грошові вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 627 477,79 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_59 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду на заяві заявника № 3287/24 від 11.03.2024 р. (Т. 9 а.с. 155).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.01.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_241 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Дудкіною Н.В., зареєстрований за № 81. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 01.09.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_38, секція 1, загальною площею 29,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9 123 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 01.09.2018 р.) або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9 123 долар США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявниця вказує, що 26.06.2021 р. боржницею ОСОБА_1 була написана заява, що підтверджує отримання грошей від ОСОБА_59 . як покупця відповідно до п. 4 попереднього договору, в сумі 109 231,50 грн, що еквівалентно 3 977 доларам США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату написання заяви, де вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Грицюк П.В.
Також заявниця вказує, що таким чином нею було сплачено за попереднім договором 369 231,50 грн, що на момент укладання договору та написання заяви еквівалентно 13 101 долар США згідно з курсом НБУ.
ОСОБА_241 . вказує, що на день складення заяви основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Заявниця керуючись нормами частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 533 ЦК України вказує, що умовами п. 5 попереднього договору обумовлено повернення коштів у гривні в сумі 260 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9123 долари США.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявниця просить суд визнати її грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 173 885,92 грн та по 3% річних у сумі 41 925,05 грн, нараховані за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р. на суму 260 000,00 грн.
Також заявниця вказує, що залишок суми, сплачений нею 26.06.2021 р. нарахований в еквіваленті доларів США згідно статті 533 ЦК України по курсу, встановленому НБУ на дату подання заяви, оскільки заява про отримання коштів не містить іншого порядку визначення суми зобов'язань, де станом на 14.02.2024 р. курс НБУ долара США становить 38,1264 грн за 1 долар США та відповідно вимоги щодо сплачених 26.06.2021 р. коштів становлять 151 666,82 грн (3978 х 38,1264).
Таким чином, загальна сума заявлених вимог за попереднім договором становить 627 477,79 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_59 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 140-141) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_59 . визнає у розмірі: 260 000,00 грн отриманого авансу. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 16.01.2018 р. № 81 не виконала, і кошти у сумі 113 380,00 грн не сплатила, вказуючи, що ОСОБА_241 . без дозволу ОСОБА_1 та погодження передала ОСОБА_223 . кошти у сумі 109 231,50 грн. Боржниця також зауважує, що заява від 26.06.2021 р. підписана ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності № 109 від19.02.2021 р., однак заявниця не надала до с-воєї заяви доказів, за якими ОСОБА_1 надано повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором № 81 від 16.01.2018 р. у покупця - ОСОБА_59 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109, яку боржниця долучила до Повідомлення, ОСОБА_1 не встановлено таких повноважень. Боржниця вказує, що вона видала довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна належного їй, а зі змісту попереднього договору від 16.01.2018 р. № 81 вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., і він діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 109 231,50 грн за попереднім договором від 16.01.2018 р. ОСОБА_126. ОСОБА_1 не передавав. ОСОБА_1 подано позовну заяву до Господарського суду Київської області і ухвалою від 06.03.2024 р. відкрито провадження за нею.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_59 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 260 000,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 441 950,14 грн (260 000,00 грн сплаченого авансу, 139 360,00 грн інфляційних втрат, 42 950,14 грн 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/282 (Т. 20, а.с. 198), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_59 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.01.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_241 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_59 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_38, загальною площею 29,4 кв.м., секція 1 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.09.2018 р.; ціна продажу 373 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 101 долар США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займаєтиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9123 долари США. Залишок суми у розмірі 113 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 978 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 01.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9 123 долари США, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний попередній договір від 16.01.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_241 ., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дудкікою Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 81, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 548572.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення від імені ОСОБА_1 попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: 30.06.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.09.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_241 . при укладенні попереднього договору 16.01.2018 р. передала, а продавець ОСОБА_1 (боржник) в особі уповноваженої особи прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9123 долари США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від імені якої діяв ОСОБА_186 . від заявника при укладенні попереднього договору 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9123 долари США на виконання попереднього договору.
Крім того, заявницею на підтвердження своїх вимог долучено до матеріалів справи заяву від 26.06.2021 р.
Дослідивши вказану заяву судом встановлено, що відповідно до даної заяви, адресованої ОСОБА_241 ., ОСОБА_126., діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Київської області Дудкіною Н.В. 19.02.2021 р. № 109, цією заявою підтверджує факт отримання 26.06.2021 р. від ОСОБА_59 . грошей у сумі 109 231,50 грн, що еквівалентно 3 978 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на день написання заяви, відповідно до п. 4 попереднього договору, укладеного між ОСОБА_241 . та ОСОБА_1 і посвідченого приватним нотаріусом Дудкіною Н.В.16.01.2018 р. за № 81. Заява складена 26.06.2021 р., на якій приватним нотаріусом Грицюк П.В. засвідчено справжність підпису ОСОБА_187., який діяв на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_1 ., який зроблено в його присутності. Крім того, нотаріусом особу Мельничекна Д.С., який підписав документ встановлено, його дієздатність та повноваження перевірено, про що зроблено нотаріусом Грицюк П.В. відповідний запис у досліджуваній заяві (Т. 9, а.с. 164).
В свою чергу ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_59 . визнає у розмірі: 260 000,00 грн отриманого авансу, та заперечує вимоги заявника у тому числі з підстав, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 16.01.2018 р. № 81 не виконала, і кошти у сумі 113 380,00 грн не сплатила, вказуючи, що ОСОБА_241 . без дозволу ОСОБА_1 та погодження передала ОСОБА_223 . кошти у сумі 109 231,50 грн. Боржниця також зауважує, що заява від 26.06.2021 р. підписана ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності № 109 від19.02.2021 р., однак заявниця не надала до своєї заяви доказів, за якими ОСОБА_1 надано повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором № 81 від 16.01.2018 р. у покупця - ОСОБА_59 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109, яку боржниця долучила до Повідомлення, ОСОБА_1 не встановлено таких повноважень. Боржниця вказує, що вона видала довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна належного їй, а зі змісту попереднього договору від 16.01.2018 р. № 81 вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., і він діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 109 231,50 грн за попереднім договором від 16.01.2018 р. ОСОБА_126. ОСОБА_1 не передавав. ОСОБА_1 подано позовну заяву до Господарського суду Київської області і ухвалою від 06.03.2024 р. відкрито провадження за нею.
Розглядаючи докази надані заявником сплати 26.06.2021 р. коштів у сумі 109231,50 грн, що еквівалентно 3978 доларам США у вигляді заяви ОСОБА_187., складену від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та заперечення боржниці, детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності судом встановлено наступне.
За правовою природою, заява ОСОБА_126., що діяв від імені боржниці від 26.06.2021 р. є розпискою.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9123 долари США. Залишок суми у розмірі 113 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 978 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 01.09.2018 р.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Зі змісту заперечень боржника вбачається, що ОСОБА_1 вважає, що не надавала ОСОБА_223 . повноважень на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором № 81 від 16.01.2018 р. у покупця - ОСОБА_59 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109, ОСОБА_1 не встановлено таких повноважень. Боржниця вказує, що вона видала довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна належного їй, а зі змісту попереднього договору від 16.01.2018 р. № 81 вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., і він діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 109 231,50 грн за попереднім договором від 16.01.2018 р. ОСОБА_126. ОСОБА_1 не передавав.
Досліджуючи доводи боржника судом встановлено, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 19, а.с. 142), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, повноваженням по отриманню авансового платежу уповноваженою особою, фактичними обставинами справи, та положеннями законодавства України.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна станом до 19.02.2023 р., а отже станом на 26.06.2021 р. (дату складання заяви) була чинною.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені на підписання попередніх договорів, на отримання авансових платежів, на отримання грошей від продажу майна, та виконання всіх інших дій, пов'язаних з даною довіреністю, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 85).
Отже викладеним, та довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. зокрема, спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання коштів, відповідно до пункту 4 попереднього договору від 16.01.2018 р. (про що прямо вказано у заяві), та отримуючи кошти відповідно до пункту 4 попереднього договору ОСОБА_126. діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин такі дії не потребують подальшого схвалення боржниці.
Судом також взято до уваги, що 02.02.2021 р. ОСОБА_126. діючи на підставі тієї самої довіреності від 19.02.2021 р. № 109 від імені ОСОБА_1 було отримано платіж від кредитора ОСОБА_61 . відповідно до попереднього договору аналогічного змісту, та ОСОБА_1 повністю визнано вимоги кредитора в цій частині без заперечень наявності повноважень ОСОБА_187. (Т. 9 а.с. 210) на такі дії за цією довіреністю, що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, в тому числі №1143 від 10.03.2017 р., ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
Досліджуючи аргумент ОСОБА_1 судом встановлено, що довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. на отримання авансових платежів.
Оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме частиною третьою статті 1007 ЦК України (враховуючи положення частини першої статті 1000 ЦК України), що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, що передавались відповідно до пункту 4 попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_59 ., в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Таким чином, належними доказами підтверджено сплату заявницею 26.06.2021 р. уповноваженій особі боржника коштів у сумі 109 231,50 грн, що еквівалентно 3 978,00 доларам США, які сплачувались та приймались як кошти на виконання умови пункту 4 попереднього договору.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Розглядаючи вимоги заявниці в частині коштів, сплачених за попереднім договором у сумі 260 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9123 доларів США, а також, нарахованих у зв'язку зі своєчасним неповерненням боржником коштів 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
Заявниця вказує, що на день складення заяви основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті. Керуючись нормами частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 533 ЦК України заявниця вказує, що умовами п. 5 попереднього договору обумовлено повернення коштів у гривні в сумі 260 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9123 долари США та на підставі статті 625 ЦК України заявниця просить суд визнати її грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 173 885,92 грн та по 3% річних у сумі 41 925,05 грн, нараховані за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р. на суму 260 000,00 грн, що підтверджено долученими заявником деталізованими розрахунками.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 16.01.2018 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_59 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було обумовлено 01.09.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.09.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.10.2018 р.; прострочення повернення суми авансу розпочалось з 03.10.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором (згідно п. 5), що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, а вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Суд зауважує, що заявник заявляючи вимоги послався на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 533 ЦК України, проте вимоги з повернення основного боргу заявник заявив у сумі 260 000,00 грн, яка була сплачена при укладенні попереднього договору у гривнях, підкреслюючи у заяві, що сплачено кошти у гривні із зазначенням грошового еквіваленту у доларах США.
Відповідно до пункту 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9 123 долари США на протязі одного місяця.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 629 ЦК України регламентовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доводи заявника про повернення коштів у гривні відхиляються судом, оскільки сторони у пункті 5 погодили застосування еквіваленту до долара США та відповідно до частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України; якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний боргу), фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 11.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 155).
Станом на 11.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1410 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 260 000,00 грн, по інфляційним втратам 173 885,92 грн, що разом становить 433 885,92 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 347 960,34 грн (38,0492 грн х 13 467 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (з урахуванням заявлених вимог по інфляційним втратам) у сумі 347 960,34 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (85 925,58 грн).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу стягнуто курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 41 925,05 грн за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р.
В зв'язку з тим, що заявником визначено дату початку прострочення повернення суми авансу без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансу розпочалось, як встановлено судом з 03.10.2018 р., керуючись нормами статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору вимоги заявника 3% річних за період з 01.10.2018 р. по 02.10.2018 р. відхиляються судом в сумі 42,74 грн,оскільки безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.10.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (347 960,34 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (56 051,46 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 41 882,31 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Боржник заперечує вимоги вказуючи, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства
Розглядаючи вимоги заявниці у сумі 151 666,82 грн (38,1264 грн х 3978 дол США) в частині коштів, сплачених 26.06.2021 року , судом встановлено наступне.
Судом на підставі належних доказів встановлено, що на виконання пункту 4 попереднього договору 26.06.2021 р. заявником сплачено та уповноваженим представником боржника отримано 109 231,50 грн, що еквівалентно 3 978 доларам США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 260 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9123 долари США. Залишок суми у розмірі 113 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 978 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 01.09.2018 р.
Відповідно до змісту заяви від 26.06.2021 р. кошти сплачувались як аванс за попереднім договором. Сплачена сума корелюється з сумою зобов'язання взятого заявником за пунктом 4 попереднього договору.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що попереднім договором (п. 4) було обумовлено сплату залишку суми авансу у розмірі 113 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 978 долари США, які покупець зобов'язувався сплатити до 01.09.2018 р.; боржник (продавець) зобов'язався передати у власність заявника (покупця) квартиру з укладанням основного договору у строк 01.09.2018 р. (п. 1 попереднього договору).
Згідно поданих доказів, кошти у розмірі 109 231,50 гривень, що еквівалентно 3 978 доларів США сплачено 26.06.2021 р.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Докази направлення пропозиції про укладення основного договору, докази внесення змін до попереднього договору у встановленому законом порядку щодо дати укладення основного договору учасниками провадження суду не надано.
Таким чином заявником заявлено вимоги зі сплаченої суми 151 666,82 грн (що на момент сплати еквівалентно 3 978 доларів США), що згідно з заявою заявниці з курсовою різницею становлять 151 666,82 грн станом на 14.02.2024 р. (3978 доларів США х 38,1264 грн). Проте судом встановлено, що ці кошти були сплачені після встановлених попереднім договором строків сплати другої частини авансу та після узгодженої сторонами дати укладення основного договору (01.09.2018 р.). Суд приходить до висновку про те, що оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором, згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України кошти у сумі 109 231,50 грн сплачені покупцем після 01.09.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом з умовою, яка визначала грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 01.09.2018 р. є набутими та збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права (частину 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).
Судом взято до уваги й те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті ст. 625 ЦК України заявляючи вимоги.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
В зв'язку з наведеним кошти сплачені боржнику після 01.09.2018 р. підлягають поверненню боржнику на підставі та у порядку, встановленому статтею 1212 ЦК України у сумі 109 231,50 грн, оскільки сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором.
Також заявником заявлено вимоги по втратам від знецінення національної валюти, які, як слідує з розрахунків заявника складають 42 435,32 грн (151 666,82 грн - 109 231,5 грн). Керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по втратам від знецінення національної валюти через інфляційні втрати відповідно законодавства України (ст. 625 ЦК України) в межах заявлених вимог по втратам від знецінення національної валюти.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, що "у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується".
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 26.06.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 109231,50 грн судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 41 692,06 грн, в зв'язку з чим суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з інфляційних втрат у сумі 41 692,06 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні у сумі 743,26 грн.
Таким чином суд реалузвуваши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцію до платіжної інструкції № 44356885 від 07.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 161).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 9 а.с. 155).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_59 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_59 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2018 р. в сумі 347 960,34 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 41 882,31 грн 3% річних, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги заявниці у сумі 109 231,50 грн повернення коштів, основний борг (ст. 1212 ЦК України), 41 692,06 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_242 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_242 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 09.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 45-61), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_23 . до боржника фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 110 619,37 грн; грошові вимоги ОСОБА_23 . у розмірі 1 110 619,37 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_242 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист разом з яким у конверті надійшла заява заявника до суду, скріпленим відбитком штампу відділення Укрпошти, датованого 12.03.2024 р., а також маркуванням Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 12.03.2024 р. (Т. 14 а.с. 47, 61).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 21.05.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_23 . як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за НОМЕР_355.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'яувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 17, загальною площею 44,1 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири 780 432,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 28 400 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 780 432,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 28 400 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 780 432,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 28 400 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою до суду, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, на підставі частини другої статті 45, частини першої статті 122, статей 39, 119 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 780 332,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 276 612,69 грн збитків від інфляції та 53 674,68 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.10.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 780 332,00 грн.
28.03.2024 р. до господарського суду надійшли письмові пояснення керуючого реструктуризацією ОСОБА_336. від 27.03.2024 р. № 01-28/202 (Т. 19, а.с. 95), в яких він повідомляє суд про те, що протягом встановленого строку після публікації оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 на адресу керуючого реструктуризацією надійшли заяви, серед яких і заява ОСОБА_23 . На виконання законодавчих вимог під час опрацювання керуючим реструктуризацією зазначених заяв за участю боржниці, ОСОБА_1 повідомила, що не визнає грошові вимоги згаданих осіб, так як зазначені договори були підписані за довіреністю ОСОБА_126., а кошти отримані за результатом укладання зазначених договорів вона не отримувала. Разом з тим, відповідно до положень попередніх договорів, які були укладені з вказаними громадянами та нотаріально посвідчені, кошти були отримані особою за довіреністю. Таким чином у ОСОБА_1 обліковується актив у вигляді дебіторської заборгованості.
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 274) повідомляє суд про те, що на його запит до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_23 . про грошові вимоги будь-якої відповіді від ОСОБА_1 ним не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 та вирішення справи № 911/2308/23 (911/518/24) на користь боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_23 . у сумі 1 079 568,35 грн (780 332,00 грн - авансового платежу за договором, 239 561,92 грн інфляційних втрат, 53 618,43 грн - 3% річних, 6056,00 грн судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/516 (Т. 23, а.с. 10), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
14.01.2025 р. до Господарського суду Київської області від ОСОБА_242 . надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, а саме копій паспорту, ідентифікаційного коду та свідоцтва про шлюб (Т. 27, а.с. 113).
Розглянувши заяву ОСОБА_242 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 21.05.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_242 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_242 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 17, загальною площею 44,1 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3 , та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.09.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2021 р.; ціна продажу 780 432,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 28 400 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець сплатив кошти у вигляді авансу в розмірі 780 332,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 28 396 доларів США, а продавець отримав вказану суму. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 21.05.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_23 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_355, номер спеціального бланку нотаріального документа НРА 924326 (Т. 14, а.с. 52-53). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні цього договору нотаріусом Михальченко М.М. особи громадян, які підписали у її присутності договір встановлено, їх дієздатність та повноваження представника перевірено.
Від боржниці результатів розгляду вимог заявниці до суду не надійшло.
Судом встановлено, що відповідно до долучених до матеріалів справи документів ОСОБА_242 15.10.2024 року зареєстровано шлюб, після чого вона носить прізвище "ОСОБА_242 ", на підтвердження чого долучено копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_11 .
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 171, 85) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 21.05.2021 р. була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 18, а.с. 171).
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 171).
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що згідно з пунктом четвертим попереднього договору, ОСОБА_23 . сплатила кошти у вигляді авансу в розмірі 780 332,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 28 396 доларів США, а продавець отримав вказану суму, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Отже, судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 780 332,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 28 396 доларів США.
Оскільки від боржника позиції щодо вимог заявниці до суду не надійшло однак, з документів, наданих керуючим реструктуризації слідує заперечення боржником вимог заявників, з якими було укладено попередні договори від імені ОСОБА_1 ОСОБА_126. на підставі дослідженої вище довіреності, суд зауважує, що правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявників з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.09.2021 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою до суду, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі частини другої статті 45, частини першої статті 122, статей 39, 119 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 780 332,00 грн та в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 276 612,69 грн збитків від інфляції та 53 674,68 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.10.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 780 332,00 грн.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов, у тому числі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем коштів у вигляді авансу в розмірі "780 332,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 28 396 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми частини другої статті 45 (абзац 4), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 61).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 780 332,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 276 612,69 грн, що разом становить 1 056 944,69 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 1 089 909,47 грн (38,3825 грн х 28 396 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником (з урахуванням заявлених інфляційних втрат), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 1 056 944,69 грн.
Судом встановлено, що заявником нараховані вимоги з 3% річних за період 31.10.2021 р. по 14.02.2024 р. у сумі 53 674,68 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 31.10.2021 р. по 01.11.2021 р. у сумі 128,27 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, згідно яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (1089909,47 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (74 789,62 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 53 546,41 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 58).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 61).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_242 . (на момент звернення до суду Шевчук) заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_242 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.05.2021 р. в сумі 1 056 944,69 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 53 546,41 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_243 (надалі за текстом кредитор, заявник) заяву про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
19.03.2024 р. до господарського через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_243 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_244 від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 182-197), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_168. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 537 010,49 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_168. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 537 010,49 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_168. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено конвертом, в якому надійшла заява заявника до суду, скріпленим відбитком штампу відділення Укрпошти, датованим 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 197).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.07.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_243 . як покупцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за №3936. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.05.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №59, загальною площею 24,9 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором купівлі-продажу. Згідно пункту 3 попереднього договору ціна продажу квартири складала 298 800,00 грн. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 213 800,00 грн, залишок суми у розмірі 85 000,00 грн покупець зобов'язався сплатити до 31.05.2018 р. Крім того, ОСОБА_243 . 01.08.2017 р. передав, а продавець прийняв 36 646,00 грн.
Заявник також вказує, що 28.08.2021 року ОСОБА_243 . передав, а продавець прийняв 48 354,00 грн і тим самим повністю виконав зобов'язання передбачені попереднім договором
Заявник вказує, що повна оплата згідно умов попереднього договору підтверджується заявою за підписом представника боржника та документом під назвою "Розстрочка" за підписами представників боржника.
Заявник також зазначає, що умовами пункту 5 попереднього договору обумовлено, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 213 800,00 грн.
Заявник зауважує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з наведеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його вимоги до боржника, на які у нього виникло право вимоги, а саме у сумі 298 800,00 грн сплачених коштів за попереднім договором.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника: нараховані за період з 31.05.2018 р. по 15.03.2024 р. 172 455,99 грн збитків від інфляції та 43 532,22 грн 3% річних (на суму 250 446,00 грн внесених до 31.05.2018 р.). Також заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника, нараховані за період з 28.08.2021 р. по 15.03.2024 р. 18 523,02 грн збитків від інфляції та 3 699,26 грн 3% річних (на суму 48 354,00 грн, внесених 28.08.2021 р.).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_168. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 116) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_168. визнає у сумі 213 800,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимоги у сумі 213 800,00 грн. Боржник заперечує інші вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 85 000,00 грн не сплатив. З наданих кредитором документів боржником вбачається, що він без дозволу ОСОБА_1 і погодження передав ОСОБА_223 . кошти у сумі 48 354,00 грн. Із наданої копії кредитором заяви 28.08.2021 р. ОСОБА_1 вбачається, що остання підписана ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_243 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 15.07.2017 р. № 3936 у покупця - кредитора ОСОБА_168. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 48 354,00 грн за попереднім договором від 15.07.2017 р. № 3936 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24). Щодо копії листка розстрочки наданої кредитором, ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що вона не отримувала кошти у сумі 85 000 грн, і не уповноважувала ОСОБА_126. отримувати кошти за попереднім договором від 15.07.2017 р. № 3936.
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 317) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_168. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги ОСОБА_168. у сумі 213 800,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 483 415,07 грн (213 800,00 грн - сплаченого авансу, 36 656,45 грн 3% річних, 36 656,45 грн інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/279 (Т. 20, а.с. 195), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано у боржника ОСОБА_1 письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", та які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. в розрізі правовідносин боржника з громадяном ОСОБА_243 . (п. 11); витребувати у боржника ОСОБА_1 письмові підтвердження або спростування щодо отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_210. грошових коштів, сплачених останній ОСОБА_243 . згідно розстрочки - 01.08.2017 р. у сумі 36 646,00 грн, долученої до заяви з вимогами до боржника ОСОБА_243 . (п. 12); витребувано у громадянина ОСОБА_168. докази наявності повноважень у ОСОБА_210. від імені продавця на отримання грошових коштів на підставі попереднього договору від 15.07.2017 р. про укладення договору купівлі-продажу квартири № 3936 (п. 13).
11.11.2024 р. від ОСОБА_1 надійшли пояснення на виконання вимог пункту 11 резолютивної частини ухвали суду від 25.09.2024 р., в яких боржниця повідомляє суд про те, що "Мною, ОСОБА_1 на скільки я пам'ятаю наразі не видавалось довіреності ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211., на отримання замість мене коштів від громадян … ОСОБА_243 . Мені не відомо наразі чи була ОСОБА_209. менеджером". На виконання вимог пункту 12 резолютивної частини ухвали суду від 25.09.2024 р. ОСОБА_1 . повідомляє, що "грошові кошти по розпискам у сумі 36 646,00 грн не отримувала ні від ОСОБА_210., ні від ОСОБА_243 . згідно розстрочки від 01.08.2017 р. ".
Розглянувши заяву ОСОБА_168., дослідивши подані документи, заперечення і доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_243 , реєстраційний номер облікової якої - картки платника податків НОМЕР_201 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_168. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.05.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 59, загальною площею 24,9 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.05.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.05.2018р.; ціна продажу 298 800,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 213 800,00 грн. Залишок суми у розмірі 85 000,00 грн по купець зобов'язується сплатити до 31.05.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 213 800,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 15.07.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_243 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3936, номер спеціального бланку нотаріального документа НМО 841314 (Т. 17, а.с. 190).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.05.2018р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.05.2018р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_243 . при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін як покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 213 800,00 грн. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявника у розмірі 213 800,00 грн.
В даній частині вимоги заявника визнані боржником.
Також представник ОСОБА_168. вказує, що на виконання взятих попереднім договором зобов'язань 01.08.2017 р. ОСОБА_243 . передав, а продавець прийняв 36 646,00 грн, на підтвердження чого долучив до заяви копію письмової "Розстрочки". Боржник в даній частині вимоги заявника не визнає з викладених вище підстав, у тому числі, у наданих поясненнях вказує, що грошові кошти по розпискам у сумі 36 646,00 грн не отримувала ні від ОСОБА_210., ні від ОСОБА_168. згідно розстрочки від 01.08.2017 р.", вказуючи заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 85 000,00 грн не сплатив.
Детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності, подані учасниками провадження докази, пояснення та всі заперечення боржника, судом встановлено, що заявником на підтвердження сплати коштів на виконання попереднього договору надано копію "Розстрочки" (Т. 17, а.с. 189), виконаної на аркуші, що має ознаки фірмового бланку з емблемою Житлового комплексу "Данія" підписаної 01.08.20217 р. менеджером житлового комплексу "Данія" ОСОБА_210., відповідно до якої 1.08.2017 р. ОСОБА_210. від ОСОБА_168. отримала грошові кошти у розмірі 36 646,00 грн із зазначенням залишку у сумі 48 354,00 грн, де також від руки вказана підстава розстрочки: покупка квартири АДРЕСА_3 , покупець ОСОБА_243 ., перший внесок: 213 800,00 грн, залишок: 85 000 гривень, період розстрочки: до 31.05.2018 р. Крім того, відповідно до вказаного документу, 28.08.2021 р. ОСОБА_243 . було сплачено ОСОБА_223 . 48 354 грн/1798 доларів із зазначенням, що розстрочку погашено, де кожен із наведених записів скріплено підписами (Т. 17, а.с. 189).
Судом встановлено, що відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, вказаний документ за правовою природою є розпискою про отримання коштів; зміст наведеного документу "Розстрочка" повністю відповідає змісту попереднього договору, включаючи п. 1, та зобов'язанням покупця за попереднім договором, обумовлених пунктом 4 попереднього договору.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (п. 4.29. постанови Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 909/887/18).
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 Верховний Суд підкреслив, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
За результатом дослідження доказів, наявних у справі судом встановлено, що у справі наявні аналогічного змісту рострочки (Т.9, а.с. 72), розписки, долучені іншими заявниками з вимогами до боржника на підтвердження своїх вимог, якими підтверджено прийняття коштів від заявників - покупців за аналогічними попередніми договорами (щодо купівлі-продажу квартир) громадянкою ОСОБА_210. (зокрема, заява з вимогами до боржника ОСОБА_52 . (Т. 9, а.с. 57, 72), де за результатами розгляду вимог таких боржник ОСОБА_1 повністю визнала аналогічні вимоги, обґрунтовані вказаними доказами, в тому числі за коштами, сплаченими заявниками (покупцями) ОСОБА_210. Вказана обставина підтверджена документально повідомленнями боржника ОСОБА_1 щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_52 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 230). Наведене, на переконання, суду є свідченням того, що кошти, які сплачувались покупцями ОСОБА_210. отримувались боржником. Жодних заперечень щодо розстрочок, розписок, наданих ОСОБА_214 . на підтвердження його вимог, боржником суду не надано.
Також матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_209. складала аналогічного змісту розписки у якості менеджеру відділу продажу житлового комплексу "Данія", наприклад згідно документів, долучених до заяви ОСОБА_61 . (Т. 9, а.с. 207). В свою чергу судом встановлено, що боржником ОСОБА_1 визнано (Т. 20, а.с. 308) отримання коштів згідно наведених розписок в повному обсязі.
На підставі наведеного, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, керуючись статтями 73, 74, 79, 86 ГПК України суд дійшов висновку наданою ОСОБА_243 . розпискою від 01.08.2017 р. доведено сплату боржнику 01.08.2017 р. на виконання пункту 4 попереднього договору 36 646,00 грн.
Також заявник про те, заявником було сплачено боржнику на виконання п. 4 попереднього договору 28.08.2021 року 48 354,00 грн, що еквівалентно 1798 доларів США, на підтвердження чого долучив Заяву ОСОБА_187. про отримання коштів (Т. 17, а.с. 188) та розглянуту судом розстрочку (Т. 17, а.с. 189), в якій наявний запис про сплату 28.08.2021 року 48354,00 грн /1798 доларів ОСОБА_223 .
Боржник заперечує вимогу заявника у цій частині разом з похідними вимогами з викладених вище підстав.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до заяви від 28.08.2021 р. (Т. 17, а.с. 188) ОСОБА_126., діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 підтвердив ОСОБА_243 ., що ним від ОСОБА_168. отримано авансовий платіж відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15.07.2017 р. Михальченко М.М. приватним нотаріусом, зареєстрованого за № 3936, у розмірі 48 354,00 грн, що еквівалентно 1798 доларам США.
Судом встановлено, що за правовою природою заява ОСОБА_187. від 28.08.2021 р. відповідно до частини першої статті 545 ЦК України є розпискою.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 19, а.с. 118) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123. Вказаною довіреністю серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
Відповідно до заяви ОСОБА_187. від 28.08.2021 р. ним отримано платіж відповідно до попереднього договору.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 28.08.2021 р. була чинною.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 19, а.с. 118). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_168. спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами, в тому числі з ОСОБА_243 . Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. за заявою від 28.08.2021 р. є правомірними і не потребують подальшого схвалення боржника.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Також боржник вказує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Додатково до наведеного слід зауважити, що відповідно до заяви ОСОБА_187., ним отримано грошові кошти на виконання попереднього договору, а тому аргумент боржника не стосується поведінки представника у даному випадку.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 48 354,00 грн за попереднім договором від 15.07.2017 р. № 3936 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 48 354,00 грн. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується його підписом на заяві від 28.08.2021 р. р. (Т. 17, а.с. 188), а також додатково розстрочкою і записом в останній від 28.08.2021 р. про сплату 48 354 грн / 1798 доларів ОСОБА_223 ., та підписом останнього на розстрочці, що підтверджено документально.
Наведеним у сукупності спростовуються доводи боржника про те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 85000,00 грн не сплатив, в зв'язку з чим останній відхиляється судом.
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 27.08.2021 р згідно заяви, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самій заяві, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Таким чином заявником доведено суду сплату на виконання попереднього договору 15.07.2017 р. 213 800,00 грн, 01.08.2017 р. 36 646,00 грн та 28.08.2021 р. 48 354,00 грн, що еквівалентно 1798 доларам США.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 15.07.2017 р. та 01.08.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, де кошти, сплачені 15.07.2017 р. підлягають поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Розглянувши вимоги заявника в частині сплачених 15.07.2017 р. 213 800,00 грн та сплачених 36 646,00 грн 01.08.2017 р. судом встановлено наступне.
Виходячи зі змісту заяви заявника та розрахунків, останнім заявлено вимогу про визнання кредитором боржника щодо коштів, сплачених боржнику у сумі 213 800,00 грн, 36 646,00 грн та похідні вимоги на підставі статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.05.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 213 800,00 грн, в зв'язку з чим, вимоги заявника про визнання грошових вимог у сумі 213 800,00 грн є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.05.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного дня, - з 01.06.2018 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.06.2018 р.
В свою чергу, умовою пункту 5 попереднього договору та іншими умовами сторони не обумовили підстави та порядок повернення інших сплачених коштів за попереднім договором.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Оскільки попереднім договором не обумовлено повернення авансу в частині, що була сплачена на виконання умов попереднього договору 01.08.2017 р. у сумі 36 646,00 грн, дані кошти відповідно до частин першої, третьої статті 1212 ЦК України є збереженими боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
В зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в частині сплачених коштів у сумі 36 646,00 грн послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212, 1214 ЦК України та вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 36 646,00 грн підлягають визнанню судом.
В зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника: нараховані за період з 31.05.2018 р. по 15.03.2024 р. 172 455,99 грн збитків від інфляції та 43 532,22 грн 3% річних (на суму 250 446,00 грн внесених до 31.05.2018 р.).
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 р. у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
На підставі частини 2 статті 625 ЦК України та беручи до уваги висновок Верховного Суду України, викладений постанові від 01.06.2016 р. у справі N 910/22034/15, та у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18 (детально правова позиція наведена при розгулі заяви ОСОБА_139.), вимоги з 3% річних та інфляційних втрат на кошти сплачені на виконання попереднього договору є обґрунтованими.
Так, розглядаючи вимоги з 3% річних та інфляційних втрат, нараховані на суму 250446,00 грн (213 800,00 грн+36 646,00 грн), сплачених до 31.05.2018 року судом встановлено наступне.
Керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 31.05.2018 р. по 01.06.2018 р. у сумі 41,17 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253 ЦК України, яку наступило з 02.06.2018 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 15.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 615,85 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.06.2018 р. по 14.02.2024 р., нарахованих на прострочену суму сплаченого авансового платежу, який підлягає поверненню (250 446,00 грн, що включають суму авансового платежу, що підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України), судом встановлено, що розрахунки заявника за даним період є вірними, вимоги є обґрунтованими, в зв'язку з чим підлягають визнанню вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 172 455,99 грн та по 3% річних у сумі 42 875,20 грн за вказаний період.
Розглядаючи частину вимог заявника до боржника у сумі у сумі 48 354,00 грн, судом встановлено наступне.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що пунктом 4 попереднім договором було обумовлено сплату покупцем залишку коштів до 31.05.2018 р.; передачу у власність покупця квартири з укладенням договору купівлі-продажу квартири до 31.05.2018 р. (п. 1).
Кошти у сумі 48 354,00 грн сплачені 28.08.2021 р., - після обумовленої дати укладення основного договору.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Як зазначалось, згідно частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного вбачається, що відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.05.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором та докази направлення однією зі сторін іншій пропозиції про його укладення в матеріалах справи відсутні. В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.05.2018 р. є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог також послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором боржника у сумі 48 354,00 грн, сплачених 28.08.2021 р., в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212, 1214 ЦК України та вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 48 354,00 грн підлягають визнанню судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120., а щодо правового регулювання правовідносин відносно коштів, сплачених заявником на виконання попереднього договору після настання обумовленої дати укладання основного договору та правомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат, - аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_139.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника, нараховані за період з 28.08.2021 р. по 15.03.2024 р. 18 523,02 грн збитків від інфляції та 3 699,26 грн 3% річних на суму 48 354,00 грн, внесених 28.08.2021 р.
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
На підставі частини 2 статті 625 ЦК України та беручи до уваги наведений вище висновки Верховного Суду України, викладений постанові від 01.06.2016 р. у справі N 910/22034/15 та у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, вимоги з 3% річних та інфляційних втрат на кошти сплачені на виконання попереднього договору є обґрунтованими.
Керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 28.08.2021 у сумі 03,97 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення платежу розпочалось з 31.08.2021 р. (згідно статті 253 ЦК України, обов'язок повернути кошти виник з наступного дня за даною сплати - 29.08.2021 р. яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, на підставі частини 5 статті 254 ЦК України, днем повернення коштів був наступний за ним робочий день - 30.08.2021 р., прострочення повернення коштів наступило з 31.08.2021 р.).
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 15.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 118,90 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 31.08.2021 р. по 14.02.2024 р., нарахованих на прострочену суму сплаченого авансового платежу, який підлягає поверненню (48 354,00 грн, що підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України), судом встановлено, що розрахунки заявника по інфляційним втратам за даним період є вірними, вимоги є обґрунтованими, в зв'язку з чим підлягають визнанню вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 18 523,02 грн; розрахунок заявника по 3% річних за вказаний період не є вірним, підлягають визнанню вимоги заявника у сумі 3 576,38 грн, вимога у сумі 0,01 грн з 3% річних є безпідставною, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Також боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; грошовими є й інші вимоги заявника, які підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України разом з похідними вимогами (3% річних, інфляційні втрати).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 14.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 186).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовій формі, що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір у сумі 6056 грн згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, вимога заявника підлягає визнанню судом у сумі 6056,00 грн щодо сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_168. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_168. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.07.2017 р. в сумі 213 800,00 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 36 646,00 грн основного боргу, 172 455,99 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 42 875,20 грн; крім того 48 354,00 грн повернення сплачених коштів; 18 523,02 грн інфляційних втрат, 3 576,38 грн 3% річних. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши ОСОБА_245 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_245 в особі представника адвоката Пінчука Олександра Григоровича надійшла Заява про визнання грошових вимог до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 81-101), в якій він просить суд визнати ОСОБА_199. кредитором ОСОБА_1 з грошовими вимогами у розмірі 478 190,55 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_199. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 14.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 96), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р.(Т. 16, а.с. 98) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 05.01.2018 р. між ОСОБА_1 (боржником) як продавцем та ОСОБА_199. (кредитор) як покупцем попереднім договором № 30, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) сторони домовились у майбутньому, в строк обумовлений п. 6.3. попереднього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір) на умовах та у порядку, встановленому попереднім договором.
Згідно з п. 1.2. попереднього договору, нерухомим майном є квартира № 50, секція 2, загальною площею 27 кв.м., яка буде побудована в багатоквартирному житловому будинку, на належній продавцю земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3.
Відповідно до п. 2.1. попереднього договору, продавець погодилась продати, а покупець купити об'єкт продажу (квартиру) за ціною 335 446,11 грн, становить еквівалент 11 974,5 доларів США, відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5.1. Попереднього договору, до підписання попереднього договору в рахунок належних за основним договором платежів на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу об'єкта продажу, покупець передала, а продавець отримала гроші у сумі 241 739,00 грн. Сторони домовилися, що у момент розрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належний із покупця платіж.
Крім того, відповідно до п. 2.2. попереднього договору, сторони погодили, що покупець у день підписання та нотаріального посвідчення основного договору сплачує продавцю кошти у сумі 93 707,11 грн, що еквівалентно 3 345,09 доларам США.
Пунктом 6.3. попереднього договору встановлено, що укладання та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 01.10.2018 р. у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Грицюк П.В.
Заявник вказує, що у строк, визначений попереднім договором основний договір укладений не був, станом на 01.10.2018 р. обумовлений попереднім договором будинок не було закінчено будівництвом, що унеможливило укладення основного договору купівлі-продажу обумовленої квартири. Заявник зауважує, що боржниця особисто або через уповноважений осіб повідомляла про відкладення строку укладення основного договору.
Також заявник вказує, що на вимогу боржника, обґрунтовану необхідністю залучення додаткових коштів для завершення будівництва будинку 08.06.2021 р. ОСОБА_199. передала 81 450,00 грн, що еквівалентно 3000 доларам США відповідно до попереднього договору представнику боржниці ОСОБА_223 ., на підтвердження чого долучено заяву останнього про отримання коштів від 08.06.2021 р., посвідчену нотаріально.
Однак навіть після додаткової сплати коштів в рахунок вартості квартири боржником не було завершено будівництво та основний договір купівлі-продажу квартири укладено не було.
Заявник вказує, що в наступному 13.11.2021 р. ОСОБА_199. звернулась до боржника із заявою про укладення основного договору та оформлення права власності на квартиру, що була об'єктом продажу за попереднім договором, проте заявником відповіді на цю заяву від боржника отримано не було, жодних дій для укладення основного договором боржником не вчинено.
На підставі викладеного, статей 15, 626, 635, 570, 533 ЦК України, практики Верховного Суду вважає, що сплачені кошти є авансом, та оскільки в договорі був визначений еквівалент в доларах США, то сплачений аванс у сумі 241 739,00 грн, еквівалентний 8 629 доларам США по курсу долара станом на 05.01.2018 р., а сплачені 81 450,00 грн еквівалентні 3000 доларам США, що разом становить 11 629 доларів США, які на дату подання заяви з вимогами до боржника становлять 446 902,47 грн та підлягають поверненню заявнику.
Крім того, на підставі частини другої статті 625 ЦК України та практики Верховного Суду, заявник просить суд визнати її вимоги до боржника з 3% річних у сумі 31 288,08 грн, нараховані за період з 13.11.2021 р. по 13.03.2024 р. (як слідує з долучених деталізованих розрахунків) на суму прострочення (446 902,47 грн). Заявник підкреслює у заяві, що оскільки вимоги визначені у іноземній валюті, тому інфляційні втрати стягненню не підлягають.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_199. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 239-240) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_199. визнає у розмірі: 241 739,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог у сумі 241 739,00 грн. В іншій частині заявлених вимог боржник не визнає вимоги ОСОБА_199. та вказує, що як вбачається з наданих заявником документів остання без дозволу ОСОБА_1 . та погодження передала ОСОБА_126. кошти у сумі 81 450,00 грн. Як вбачається з наданої заявником заяви, ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржник долучає до своєї відповіді, проте ОСОБА_199. не надала доказів за якими ОСОБА_1 надано повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати авансу саме за попереднім договором від 05.01.2018 р. за № 30 у покупця ОСОБА_199. та з аналізу вказаної довіреності боржником таких не встановлено. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 81 450,00 грн за попереднім договором від 05.01.2018 р. № 30 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 22, а.с. 266) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_199. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_199. у сумі 241 739,00 грн, а решту вимог не визнає з посиланням на укладання договору з представником ОСОБА_126., який діяв з перевищенням повноважень, окрім цього ОСОБА_126. отримані за договором кошти ОСОБА_1 не передав. ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву до ОСОБА_187., який укладав попередній договір, про стягнення коштів. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі вирішення справи № 911/2308/23 (911/518/24) на користь ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_199. у сумі 542 133,58 грн (323 189,00 грн авансового платежу за договором, 161 594,50 грн, - інфляційних втрат, 51 294,08 грн, - 3% річних, 6056,00 грн - судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/497 (Т. 23, а.с. 30), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_199., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 05.01.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_245 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_203 (покупець) було укладено Попередній договір (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_199. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1.1. попереднього договору сторони зобов'язуються у майбутньому, в обумовлений п. 6.3. цього договору строк, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна, що надалі іменується основний договір, на умовах та у порядку, встановленому цим договором.
Згідно з п. 1.2. попереднього договору, нерухомим майном є квартира № 50, секція 2, загальною площею 27 кв.м., яка буде побудована в багатоквартирному житловому будинку, на належній продавцю земельній ділянці, площею 0,1002 га, за кадастровим номером якої - 3222486200:03:006:0020, яка знаходиться в АДРЕСА_3 згідно з планом забудови земельної ділянки ( надалі за текстом - об'єкт продажу).
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 1.2. попереднього договору).
Відповідно до п. 2.1. попереднього договору, продавець згодна продати, а покупець згодна купити зазначений об'єкт продажу за ціною 335 446,11 грн, що еквівалентно 11 974,5 грн, відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору. Ціна за 1 кв.м. об'єкта продажу становить 12 423,93 грн, що еквівалентно 443,5 долара США відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5.1. попереднього договору, до підписання цього договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу об'єкта продажу та своєї платоспроможності, покупець передала, а продавець отримала гроші у сумі 241 739,00 грн. У момент розрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належний з покупця платіж за основним договором.
Згідно з п. 2.2. попереднього договору, покупець у день підписання та нотаріального посвідчення основного договору сплачує продавцеві кошти у сумі 93 707,11 грн, що еквівалентно 3 345,09 доларам США відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору. У випадку зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти (долар США), сума коштів, зазначена у п. 2.2. цього договору підлягає корегуванню відповідно до офіційного курсу гривні до іноземної валют (долар США), встановленої на день укладення основного договору.
У пункті 3.1.1. попереднього договору сторони дійшли згоди, що продавець зобов'язується укласти з покупцем основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором.
У пункті 3.1.6. попереднього договору сторони серед іншого дійшли згоди, що продавець зобов'язується ввести в експлуатацію квартиру та зареєструвати право власності на неї. Об'єкт продажу розташований на 5 поверсі.
Пунктом 6.3. попереднього договору встановлено, що за домовленістю сторін укладання та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 01.10.2018 р. у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Грицюк П.В. за адресою: м. Боярка, Києво-Святошинського району Київської області, вулю Білогородська, буд. 45-А.
Пунктами 5.3., 5.4. попереднього договору встановлено, що сторона, яка ухиляється від укладання основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки завдані ухиленням. У випадку ухилення від укладання основного договору продавцем, останній зобов'язується повернути отриману згідно з п. 5.1. цього договору суму грошей протягом одного місяця з дня закінчення строку, вказаного в п. 6.3. даного договору. Невиконанням договору є будь-які дії чи бездіяльність, які є причиною (з винесенням відповідної постанови) відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу; відмова однієї із сторін від підписання договору купівлі-продажу на визначених цим договором умовах; нез'явлення до нотаріуса у визначений час.
Попередній договір від 05.01.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_199., посвідчений приватним нотаріусом Грицюк В.П. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 30, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 498656 (Т. 16, а.с. 90-92).
Отже, попереднім договором визначено термін укладання та нотаріального посвідчення основного договору - не пізніше 01.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_199. до підписання цього договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу об'єкта продажу як покупець передала, а продавець отримала гроші у сумі 241 739,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 5.1.). Факт отримання боржником коштів підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від покупця на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 5.1. попереднього договору.
Боржник визнав вимоги заявника у сумі 241 739,00 грн.
Крім того, заявник вказує, що ним було сплачено на виконання попереднього договору 08.06.2021 р. 81 450,00 грн, що еквівалентно 3000 доларам США, на підтвердження чого долучено заяву ОСОБА_187. від 08.06.2021 р. про отримання коштів (Т. 16, а.с. 93).
Боржник заперечує отримання цих коштів та повноваження ОСОБА_187. з викладених вище підстав.
Детально дослідивши доводи учасників провадження, докази, інші матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до змісту заяви ОСОБА_187. від 08.06.2021 р. (Т. 16, а.с. 93), ОСОБА_126. 08.06.2021 р., діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. цією заявою підтверджує ОСОБА_245 і усім заінтересованим у тому особам, органам та установам, що ОСОБА_126. отримано від неї (ОСОБА_199.) платіж відповідно до попереднього договору від 05.01.2018 р., посвідченого приватним нотаріусом Грицюк П.В., зареєстрованого за № 30, у розмірі 81 450,00 грн, що еквівалентно 3 000 доларам США.
На вказаній заяві приватним нотаріусом Михальченко М.М. засвідчено справжність підпису ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_1 , який зроблено у її присутності, перевірено особу останнього, перевірено його дієздатність та повноваження, що підтверджено документально.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 85, Т. 18, а.с. 185) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що повноваження ОСОБА_187. на отримання коштів (авансових платежів), а також на виконання всіх інших дій пов'язаних з довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р., посвідченої приватним нотаріусом Дудкіною Н.В., наявної в матеріалах справи (Т. 18, а.с. 171), яка як встановлено судом чинна до 08.06.2021 р., тобто станом на дату отримання коштів та на дату складення заяви від 08.06.2021 р.
Так, відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
Системний аналіз змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
Надаючи оцінку доказам у сукупності судом взято до уваги, й те що 02.02.2021 р. ОСОБА_126., діючи на підставі тієї самої довіреності від 19.02.2021 р. № 109 від імені ОСОБА_1 , було отримано платіж від кредитора ОСОБА_61 . відповідно до попереднього договору та ОСОБА_1 повністю визнано вимоги кредитора в цій частині без заперечень наявності повноважень ОСОБА_187. (Т. 9, а.с. 210) на такі дії за цією ж довіреністю, що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
Правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявника з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121.аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, на підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом. В заяві про отримання коштів ОСОБА_187. вказано про отримання коштів у якості платежу відповідно до попереднього договору № 30 від 05.01.2018 р.
Керуючись нормами статей 86, 79 ГПК України суд дійшов висновку про те, що заявником доведено суду сплату 08.06.2021 р. уповноважений особі боржника ОСОБА_223 . на виконання попереднього договору 81 450,00 грн, що на момент сплати було еквівалентно 3000 доларам США.
Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_199. спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_199. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. з прийняття авансу за попереднім договором не потребують подальшого схвалення боржника чи дозволу на їх вчинення.
У якості заперечень вимоги заявника в досліджуваній частині боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
Даний аргумент відхиляється судом, оскільки він за змістом не відповідає предмету вимоги, оскільки поведінка ОСОБА_246 . при представництві інтересів ОСОБА_1 в даному випадку полягає у отриманні коштів від імені боржника.
Також ОСОБА_1 вказує, що гроші у сумі 81 450,00 грн за попереднім договором від 05.01.2018 р. № 30 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника 81 450,00 грн за попереднім договором від 05.01.2018 р. № 30. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується Заявою ОСОБА_187. від 08.06.2021 р. (Т. 16, а.с. 93).
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 08.06.2021 р. на підставі попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самій заяві, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Як встановлено судом, в зв'язку з тим, що основний договір так і не був укладений між сторонами, будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не добудований, та як слідує з заяви заявника сплачені кошти боржником заявнику не повернуті, заявник вважає, що сплачені ним кошти є авансом, та оскільки в договорі був визначений еквівалент в доларах США, то сплачений аванс у сумі 241 739,00 грн, еквівалентний 8 629 доларам США по курсу долара станом на 05.01.2018 р., а сплачені 81 450,00 грн еквівалентні 3000 доларам США, що разом становить 11 629 доларів США, які на дату подання заяви з вимогами до боржника становлять 446 902,47 грн та підлягають поверненню заявнику. На підставі частини другої статті 625 ЦК України заявник також просить суд визнати її вимоги до боржника з 3% річних у сумі 31 288,08 грн, нараховані з 13.11.2021 р. по 13.03.2024 р. (як слідує з долучених деталізованих розрахунків) на суму прострочення (446 902,47 грн).
Розглянувши вимоги заявника в частині коштів, сплачених відповідно до 5.1. попереднього договору у сумі 241 739,00 грн судом встановлено наступне.
Виходячи з відомостей та розрахунків заяви заявника, який вказує, що загальна сума вимог становить 11 629 доларів США, які станом на дату подання заяви складають 446 902,47 грн, - сума вимог в досліджуваній частині становить 331 612,47 грн основного боргу включаючи курсову різницю, а сума нарахованих 3% річних, - 23 216,52 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пунктів. 1.1., 3.1.1., 6.3. попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5.3. попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1.1., 3.1.1., 6.3. попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 01.10.2018 р. (п. 6.3. попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.10.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.11.2018 р..; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.11.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5.3., 6.3.), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Пунктом 2.1. попереднього договору сторонами визначено еквівалент ціни об'єкту продажу у доларах США.
Проте, у пункті 5.3. попереднього договору сторони дійшли згоди, що у випадку ухилення від укладання основного договору продавцем, останній зобов'язується повернути отриману згідно з п. 5.1. цього договору суму грошей протягом одного місяця з дня закінчення строку, вказаного в п. 6.3. даного договору.
Таким чином пункт 5.3 попереднього договору відсилає до умови пункту 5.1. попереднього договору, яким сторонами встановлено, що кошти в рахунок належних за основним договором платежів щодо купівлі-продажу об'єкту продажу покупець передала, а продавець отримала у сумі 241 739,00 грн, тобто у гривнях без вказівки на еквівалент в іноземній валюті. Таким чином сторонами попереднього договору у пунктах 5.3., 5.1. було обумовлено повернення сплачених коштів (авансового платежу) у сумі 241 739,00 грн без вказівки на еквівалент в іноземній валюті та відповідно до статті 533 ЦК України, кошти підлягають поверненню відповідно до умов пунктів 5.3., 5.1. попереднього договору.
Частина 1 статті 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 629,ч. 1 ст. 626, ч. 2 ст. 625 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5.3. попереднього договору, визначається в гривнях.
Заявник, хоч і послався на норму частини 2 статті 625 ЦК України, вважаючи, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, заявив свої вимоги по курсу долара, в зв'язку з чим не заявляв вимог з інфляційних втрат.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, застосував не ті норми права (ст. 533 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 629,ч. 1 ст. 626 ЦК України.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються інфляційними втратами, а не еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та втратам від знецінення коштів через застосування інфляційних втрат відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу із застосованим заявником еквіваленту до долара США.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Як встановлено судом, заявником в досліджуваній частині вимог заявлено вимоги до боржника у сумі 331 612,47 грн основного боргу, що включають в себе курсову різницю, обраховану заявником із застосування курсу долара США.
На підставі викладеного вимоги заявника з повернення сплачених коштів (авансованого платежу) у сумі 241 739,00 грн є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Заявником заявлено вимоги з 3% річних, нараховані за період з 13.11.2021 р. по 13.03.2024 р. Виходячи з розрахунків заявника, вимоги зі знецінення коштів складають 89 873,47 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 13.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 554,81 грн, вимоги з інфляційних втрат за вказаний період відхиляються судом у сумі 725,22 грн в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (241 739,00 грн ) за період з 13.11.2021 р. по 14.02.2024, що за вказаний період, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 16 369,58 грн; судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 85 691,83 грн. В іншій частині вимоги заявника є безпідставними та відхиляються судом (у сумі 3 456,42 грн курсової різниці, 6 292,13 грн 3% річних).
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених 08.06.2021 р. у сумі 81 450,00 грн, що еквівалентні 3000 доларам США, судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заяви заявника в даній частині вимог, вимоги заявника складають: 115 290,00 грн основного боргу, включаючи курсову різницю та 3% річних у сумі 8 071,56 грн, нараховані за період з 13.11.2021 р. по 13.03.2024 р.
Згідно з п. 2.2. попереднього договору, покупець у день підписання та нотаріального посвідчення основного договору сплачує продавцеві кошти у сумі 93 707,11 грн, що еквівалентно 3 345,09 доларам США відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору.
Пунктом 6.3. попереднього договору встановлено, що за домовленістю сторін укладання та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 01.10.2018 р. у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Грицюк П.В. за адресою: м. Боярка, Києво-Святошинського району Київської області, вулю Білогородська, буд. 45-А.
Отже, укладення основного договору попереднім договором було обумовлено у строк до 01.10.2018 р.
Як встановлено судом на виконання попереднього договору 08.06.2021 р. заявником сплачено уповноваженій особі боржника 81 450,00 грн, що еквівалентно 3000 доларам США.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Судом встановлено, що заявником долучено заяву, адресовану боржниці про укладення основного договору від 13.11.2021 р.
Судом встановлено, що на підтвердження вручення боржнику вказаної заяви є напис на самій заяві за змістом "вх. № 002 від 13.11.2021 р. ОСОБА_247 ." та два підписи виконані від руки.
Дослідивши вказаний доказ суд дійшов висновку, що наведений напис не є належним доказом вручення боржнику зазначеної заяви, оскільки заявником не доведено обставини, що ОСОБА_247 . є уповноважено особою боржника, інших доказів вручення вказаної заяви боржнику заявником суду не надано.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного вбачається, що відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 01.10.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором та належні докази направлення однією зі сторін іншій пропозиції про його укладення в матеріалах справи відсутні. В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 01.10.2018 р. р. є отриманими і збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику у сплаченій сумі 81 450,00 грн.
В зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором щодо частини вимог у сумі 81 450,00 грн, сплачених 08.06.2021 р., в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214 ЦК України.
В зв'язку з наведеним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються інфляційними втратами, а не еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та втратам від знецінення коштів через застосування інфляційних втрат відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу із застосованим заявником еквіваленту до долара США.
На підставі викладеного, статті 1212 ЦК України вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 81 450,00 грн (основний борг) підлягають визнанню судом.
Як слідує з розрахунків заявника, вимоги від знецінення коштів заявника складають 33 840,00 грн.
Розглядаючи вимоги з 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.
Керуючись вищенаведеними при розгляді заяви заявника правовими позиціями Верховного Суду, що викладені у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18 (пункти 15, 37), та у постанові Верховного Суду України від 01.062016 р. у справі N 910/22034/15, де зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, а Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком, та тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)", а також враховуючи висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц (де Верховний Суд дійшов висновку про те, що недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала), керуючись частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку про те, що вимоги з нарахування 3% річних є обґрунтованими, вимоги з нарахування втрат від знецінення національної валюти є правомірними.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 13.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 186,93 грн, вимоги з інфляційних втрат за вказаний період відхиляється судом у сумі 244,35 грн в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (81 450,00 грн ) за період з 13.11.2021 р. по 14.02.2024, що за вказаний період, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 5 515,46 грн; судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 28 872,46 грн.
В іншій частині, вимоги заявника у сумі 4 723,19 грн з курсової різниці та 2 369,17 грн 3% річних є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Вимоги заявника в частині визнання його вимог по курсу долара США відхиляється судом з викладених судом підстав.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 82).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 96, 97).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_199. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_199. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором від 05.01.2018 р. в сумі 241 739,00 грн основного боргу, 16 369,58 грн 3% річних, 85 691,83 грн інфляційних втрат; крім того 81 450,00 грн основного боргу, 5 515,46 грн 3% річних та 28 872,46 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_248 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_248 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 265-285), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_206. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 666 985,94 грн; грошові вимоги ОСОБА_206. у розмірі 666 985,94 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_206. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист разом з яким у конверті надійшла заява заявника до суду, скріпленим відбитком штампу відділення Укрпошти, датованого 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 283), а також маркуванням Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 13.03.2024 р. (Т. 16 а.с. 283, 284).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 15.03.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_248 . як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. та зареєстрований за № 509.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 25.12.2021 р. продавець зобов'яувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 167, загальною площею 27 кв.м., секція 1, у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 483 350,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 483 250,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 25.12.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 483 250,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою до суду, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, на підставі статей 1, 2, 39, 122, 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості за попереднім договором у сумі 483 250,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 153 951,44 грн збитків від інфляції та 29 784,50 грн 3% річних, що нараховані за період з 26.01.2022 р. по 14.02.2024 р. на суму 483 250,00грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_206. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 252) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що не визнає грошові вимоги ОСОБА_206. з наступних підстав. Так, ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що попередній договір від 15.05.2021 р. № 509 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_248 . не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 15.05.2021 р. № 521 у покупця - кредитора ОСОБА_206. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 241 ЦК України, вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 483 250,00 грн за попереднім договором від 15.05.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_248 . В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_206. боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 315) повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_206. ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на укладання попереднього договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того ОСОБА_126. отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передав, а ОСОБА_1 подала до Господарського суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_187. про стягнення коштів. У зв'язку з викладеним керуючий реструктуризацією вважає доцільним розглядати заяву кредитора після закінчення розгляду справи №911/2308/23 (№911/518/24).
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/293 (Т. 20, а.с. 209), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_206., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 15.05.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_248 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно ОСОБА_206. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 25.12.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 167, загальною площею 27 кв.м., секція 1, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 25.12.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 25.12.2021 р.; ціна продажу 483 350,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 483 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 15.05.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та ОСОБА_248 ., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 509, номер спеціального бланку нотаріального документа НМС 173764 (Т. 16, а.с. 271-272). Відповідно до попереднього договору, при посвідченні цього договору нотаріусом Квінікадзе О.Б. особи громадян, які підписали у присутності нотаріуса договір встановлено, їх дієздатність та повноваження представника перевірено.
Боржниця заперечує вимоги заявниці вищевикладених підстав.
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з приписами частини першої статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 19, а.с. 253) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 19, а.с. 253), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 15.05.2021 р. - дату укладення попереднього договору була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 19, а.с. 252). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором № 521 від 15.05.2021 р. у покупця - кредитора ОСОБА_206. спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами, в тому числі з ОСОБА_248 . Заявником укладався попередній договір, що був зареєстрований за номером 509.
Таким чином повноваження ОСОБА_187. на підписання, укладення попереднього договору, на отримання авансового платежу, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю підтверджено копією довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 19, а.с. 253).
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. з прийняття авансу за попереднім договором не потребують подальшого схвалення боржника.
Судом також взято до уваги, що 02.02.2021 р. ОСОБА_126. діючи на підставі тієї самої довіреності від 19.02.2021 р. № 109 від імені ОСОБА_1 було отримано платіж від кредитора ОСОБА_61 . відповідно до попереднього договору, та ОСОБА_1 повністю визнано вимоги кредитора в цій частині без заперечень наявності повноважень ОСОБА_187. (Т. 9 а.с. 210) на такі дії за цією довіреністю, що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
ОСОБА_1 вказує, що гроші у сумі гроші у сумі 483 250,00 грн за попереднім договором від 15.05.2021 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Боржниця вважає, що будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_248 .
Розглядаючи дане заперечення боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що згідно з пунктом четвертим попереднього договору, ОСОБА_248 . при укладанні попереднього договору 15.05.2021 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 483 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Отже, судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі дослідженої судом довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від ОСОБА_206. передоплату у вигляді авансу 483 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США.
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 15.05.2021 р. на підставі попереднього договору, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Правова позиція суду щодо заперечення боржником вимог заявника з посиланням на не передання коштів ОСОБА_126., висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121., а також щодо суперечливості позиції боржника відносно попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей, - аналогічні викладеним при розгляді заяви ОСОБА_123.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 25.12.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 25.12.2021 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою до суду, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 25.12.2021 р. (п. 1 попереднього договору), відповідно до частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України, 25.12.2021 р. є святковим днем Різдвом Христовим, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає святковий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, яким є - 27.12.2021 р. (останній день для укладення основного договору), оскільки 26.12.2021 р. було неділею, вихідним днем. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 28.12.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 28.01.2022 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 29.01.2022 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі статей 1, 2, 39, 122, 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості за попереднім договором у сумі 483 250,00 грн. Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 153 951,44 грн збитків від інфляції та 29 784,50 грн 3% річних, що нараховані за період з 26.01.2022 р. по 14.02.2024 р. на суму 483 250,00грн.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов, у тому числі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором та у інших визначених попереднім договором випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем передоплати у вигляді авансу в розмірі "483 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми частини другої статті 45 (абзац 4), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 483 250,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 153 951,44 грн, що разом становить 637 201,44 грн.
Заява заявником була подана до суду 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 285).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 673 463,03 грн (38,4924 грн х 17 496 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 637 201,44 грн.
Заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 29 784,50 грн 3% річних, що нараховані за період з 26.01.22 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 26.01.2022 по 28.01.2022 р. у сумі 119,16 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 29.01.2022 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 29.01.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (673463,03 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (41 341,98 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 29 665,34 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 270).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 284).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_206. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_206. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.05.2021 р. в сумі 637 201,44 грн основного боргу, 29 665,34 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_249(надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_249надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т.11, а.с. 63-75), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_133. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 636 846,79 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_133. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 28.07.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_133. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 2464. Згідно п. 1 цього Попереднього договору, у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 5, секція 3, загальною площею 31,7 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 375 645,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 985 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 375 545,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 981,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.03.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 375 545,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 981,00 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору їй не повернуті, в зв'язку з чим у неї виникло право вимоги до боржника у сумі 375 545,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 207 288,84 грн та 3% річних у сумі 54 012,95 грн, нараховані з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_133. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 132) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_133. визнає у розмірі: 375 545,00 грн отриманого авансу, 207 288,84 грн інфляційних втрат, 54 012,95 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 636 846,79 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308) останній повідомляє суд про те, що вважає, що грошові вимоги ОСОБА_133. можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у сумі 636 846,79 грн до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/154 (Т. 20, а.с. 82), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_133., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 28.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_133, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_206 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_133. також "попередній договір"). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 5, загальною площею 31,7 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2019 р.; ціна продажу 375 645,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 985,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 375 545,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 981 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 375 545,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 981 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
У пункті 12 попереднього договору сторони погодили, що цей договір діє до моменту укладення основного договору.
Зазначений вище попередній договір від 28.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю та ОСОБА_133., нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за № 2464 (номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 948200).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.03.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.03.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_133. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 375 545,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 981 доларів США, про що прямо вказано у договорі, підтверджено положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору від 28.07.2018 р. грошових коштів у розмірі 375 545,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 981 доларів США.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Боржник визнає вимоги заявника у сумах: 375 545,00 грн отриманого авансу, 207 288,84 грн інфляційних втрат, 54 012,95 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 636 846,79 грн.
Від боржника заперечення наявності повноважень у ОСОБА_186. на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. на укладення попереднього договору не надходили.
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_133. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_133. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.05.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу (31.03.2019 вихідний день, неділя), прострочення повернення якого наступило з 03.05.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором від 28.07.2018 р., що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 375 545,00 грн - основний борг, 207 288,84 грн - збитків від інфляції, 54 012,95 грн - 3% річних. Одночасно в тексті заяви заявник в обґрунтування вимог посилається на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, інших учасників провадження, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат, нарахованих на суму без врахування курсової різниці на підставі ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 11, а.с. 63).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 375 545,00 грн основного боргу та 207 288,84 грн збитків від інфляції, що разом становить 582 833,84 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 538 162,24 грн (38,4924 х 13 981 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 538 162,24 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (44 671,60 грн).
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 54 012,95 грн за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
Вимоги заявника по 3% річних за період 01.05.2019 р. по 02.05.2019 р. відхиляються судом (у сумі 88,77 грн) на підставі частин третьої, п'ятої статті 254 ЦК України (строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку; якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), статті 253 ЦК України (перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок), оскільки
останній день укладення основного договору визначений попереднім договором 31.03.2019 р. припав на неділю, тому днем закінчення строку є 01.04.2019 р. - понеділок; відповідно, строк повернення коштів згідно попереднього договору був з 02.04.2019 р. по 02.05.2019 р., а прострочення наступило з 03.05.2019 р., в зв'язку з чим обрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.05.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (538162,24 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (77312,99 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 53 924,18 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжним повідомленням (Т. 11, а.с. 66).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_133. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_133. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.07.2018 р. в сумі 538 162,24 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 53 924,18 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_250 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_250 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 09.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 333-352), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_39 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 426 554,29 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_39 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3527/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 333), маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 13.03.2024 р. про прийняття відправлення (Т. 14, а.с. 351).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 15.06.2018 р. між ОСОБА_1 (боржником) як продавцем та ОСОБА_39 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченого нотаріально, зареєстрованого в реєстрі за № 1589. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 111, загальною площею 26,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій. Відповідно до п. 3 попереднього договору, ціна продажу квартири складала 343 200,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 149 доларів США, згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7 880,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Крім того, заявник вказує, що ним передано на виконання пункту 4 попереднього договору представнику боржника ОСОБА_186 кошти в розмірі 34 715 грн за курсом долара США 1324, що підтверджено розпискою на бланку договору.
Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі авансом 240 383,00 грн, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин, тобто до 30.11.2018 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Посилаючись на частину 2 статті 45, статті 39, 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що у неї як у кредитора виникло право вимоги до ОСОБА_1 з основного боргу у сумі 240 383,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати її вимоги з 3% річних у сумі 37 556,59 грн та інфляційні втрати у сумі 148 614,70 грн, нараховані за період з 01.12.2018 р. По 14.02.2024 р. на суму 240 383,00 грн.
На підставі наведеного та норм статей 1, 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства просить визнати її вимоги.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_39 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 231) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_39 . визнає у розмірі: 240 383,00 грн отриманого авансу, 3% річних у сумі 37 556,59 грн та інфляційні втрати у сумі 148 614,70 грн, всього визнано вимог на суму 426 554,29 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 321/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_39 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 426 554,29 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 341 160,95 грн (205 668,00 грн сплаченого авансу, 3% річних у сумі 32 658,95 грн та інфляційні втрати у сумі 102 834,00 грн), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/249 (Т. 20, а.с. 165), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_39 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_250, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_39 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 111, загальною площею 26,4 кв.м., секція 1, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.10.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2018 р.; ціна продажу 343 200,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 149 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США. Суму у розмірі 34 556,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 1 324 долари США, покупець зобов'язується сплатити до 02.07.2018 р. Залишок суми у розмірі 102 960,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 3 945 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.10.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 15.06.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_39 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1589, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 074525 (Т. 14, а.с. 338).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174), дійсна до 10.03.2022 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.10.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_39 . при укладенні попереднього договору 15.06.2018 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Заявник вказує, що ним передано на виконання пункту 4 попереднього договору представнику боржника ОСОБА_186 кошти в розмірі 34 715 грн за курсом долара США 1324, що підтверджено розпискою на бланку договору.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено що на тексті попереднього договору наявний напис виконаний від руки змісту: "Я ОСОБА_186отримав 1324 доларів США згідно даного договору 13.07.2018 р.".
Судом встановлено, що за правовою природою відповідно до норми статті 545 ЦК України вказаний текст є розпискою про отримання ОСОБА_186. коштів на виконання попереднього договору, про що свідчить виконання напису безпосередньо на тексті попереднього договору та вказівка у виконаному тексті на те, що кошти отримано згідного "цього договору"; сума отримана ОСОБА_186 . згідно розписки відповідає змісту взятого заявником зобов'язання у пункті 4 попереднього договору. Повноваження на отримання ОСОБА_186. від імені ОСОБА_1 коштів за попереднім договором підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р.
В свою чергу належними доказами спростовуються посилання заявника на те, що не було сплачено 34 715 грн, та підтверджено сплату ОСОБА_186 1324 доларів США.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) на виконання попереднього договору від заявника 15.06.2018 р. грошових коштів у розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору та 13.07.2018 р. 1324 доларів США.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Також у своїй заяві заявник вказує, що відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі авансом 240 383,00 грн, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин, тобто до 30.12.2018 р.
Зазначене посилання не відповідає змісту пункту 5 попереднього договору, яким передбачено зобов'язання боржника повернути за настання перелічених обставин одержану від них суму авансу в розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США, на протязі одного місяця.
Заявник вказує на те, що основний договір, передбачений пунктом 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
На підставі викладеного судом встановлено, що умовами пункту 5 попереднього договору обумовлено в разі настання визначених цим пунктом умов продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США, на протязі одного місяця.
Таким чином попереднім договором не обумовлено повернення інших коштів, отриманих боржником від заявника на підставі попереднього договору.
Розглянувши вимоги заявника в частині вимог з повернення авансового платежу, сплаченого при укладенні попереднього договору 15.06.2018 р. судом встановлено наступне.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Виходячи з долучених заявником деталізованих розрахунків в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника: 205 668,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 880 доларів США основного боргу, та на підставі ст. 625 ЦК України 127 152,46 грн інфляційних втрат та 32 132,84 грн 3% річних за період з 01.12.2018 р. по 14.02.2024 р.
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_39 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем укладення основного договору було 30.10.2018 р.; відповідно до частини першої статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України місячний строк для повернення авансового платежу розпочався з 31.10.2018 р., останнім днем якого було 30.11.2018 р., прострочення повернення якого наступило з 01.12.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Детально дослідивши вимоги, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник з посиланням на зміст частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги з інфляційних втрат на підставі, як встановлено судом ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався (та фактично керувався) не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзаку четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
В досліджуваній частині вимоги заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 205 668,00 грн основного боргу та 127 152,46 грн інфляційних втрат, що разом становить 332 820,46 грн.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 351).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 303 320,11 грн (38,4924 грн х 7 880 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, відповідно до умов попереднього договору обґрунтованими та доведеними вимогами є основного боргу у сумі 303 320,11 грн, які підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги відхиляються судом у сумі 29 500,35 грн, оскільки є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.12.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (303 320,11 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу сум (47 389,66 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 32 132,84 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Дослідивши вимоги заявника в частині сплаченої 13.07.2018 р. частини авансу, які були сплачені у сумі 1324 доларів США судом встановлено наступне.
Виходячи з долучених заявником деталізованих розрахунків в даній частині вимог заявник просить вид визнати його кредитором боржника у сумі 34 715,00 грн, на які нараховано 21 462,24 грн інфляційних втрат та 5 423,75 грн 3% річних за період з 01.12.2018 р. по 14.02.2024 р.
Судом встановлено, що попереднім договором (п. 5) обумовлено повернення покупцю коштів у сумі 205 668,00 грн, що еквівалентно 7880 доларам США, однак повернення інших коштів, отриманих боржником від заявника на підставі попереднього договору не обумовлено.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем за попереднім договором у порядку та на умовах пункту 4 останнього у сумі 1324 США, є збереженими боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику. Відповідно до досліджених судом доказів кошти сплачені у доларах США.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права.
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо підстав повернення, визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 (щодо 3% річних) ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду, частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Зокрема оскільки кошти сплачені у доларах США, дані правовідносини регулюються нормою частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та склад і розмір грошових вимог кредитора в цій частині вимог визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
В даній частині вимоги заявник просить вид визнати його кредитором боржника у сумі 34 715,00 грн та 21 462,24 грн інфляційних втрат, що разом становить 56 177,24 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає в досліджуваній частині вимог 50 963,94 грн (38,4924 грн х 1324 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника, сплаченого авансу за попереднім договором у досліджуваній частині у сумі 50 963,94 грн, які є обґрунтованими. Вимоги у сумі 5 213,30 грн з інфляційних втрат є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.12.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (50 963,94 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу сум (7 962,43 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 5 423,75 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 349).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 351).
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_39 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_39 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2018 р. в сумі 303 320,11 грн з повернення сплаченого авансу та 50 963,94 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), 37 556,59 грн 3% річних - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_251 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_251 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 13-23), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_251 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 011 112,32 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_251 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.07.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_251 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 2225. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 133, площею 44,3 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 608 415,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 23500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 608 315,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 608 315,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 14.02.2024 р., встановлений НБУ, з позиції заявника сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору, станом на 27.02.2024 р. становить 895 667,52 грн. Проте згідно розрахунків, викладених у заяві, заявник просить суд визнати його кредитором боржника по основному боргу у сумі 608 315,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 328 353,53 грн та 3% річних в сумі 74 443,79 грн. за попереднім договором за період з 30.01.2020 р. по 27.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_251 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 158) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що визнає його вимоги у загальному розмірі 1 298 464,32 грн, в тому числі: 895 667,00 грн отриманого авансу, 328 353,53 грн інфляційних втрат, 74 443,70 грн 3% річних.
Розглянувши заяву ОСОБА_251 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження,всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 19.07.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_251 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_251 . "попередній договір"). Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 133, загальною площею 44,3 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2019 р.; ціна продажу 608 415,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 500,00 доларів США. Підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 608 315,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 608315,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 19.07.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 за довіреністю та ОСОБА_251 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований у реєстрі за № 2225 (номер спеціального бланку нотаріального документа ННН 132313).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансових платежів, грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_251 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 608 315,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США, про що прямо вказано у договорі, підтверджено положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. за довіреністю, на виконання попереднього договору від 19.07.2019 р. грошових коштів у розмірі 608 315,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Боржник визнає вимоги заявника у наведеному вище розмірі.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_251 . суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_251 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.01.2020 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.02.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором від 19.07.2019 р., що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 608 315,00 грн - основний борг, 328 353,53 грн - збитків від інфляції, 74 443,79 грн - 3% річних. Одночасно в тексті заяви заявник посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 27.02.2024 р., встановлений НБУ вказує, що сума коштів, яка підлягала поверненню заявнику боржником згідно п. 5 попереднього договору становить 895 667,52 грн.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства та надав розрахунок основного боргу з урахуванням курсової різниці, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги по 3% річних та з інфляційних втрат, нарахованих на суму без врахування курсової різниці на підставі ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 11.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 11, а.с. 13).
Станом на 11.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1410 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 608315,00 грн та 328 353,53 грн інфляційного збільшення, що разом становить 936 668,53 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 896 160,94 грн (38,1410 х 23 496 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам та основному боргу суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 896 160,94 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (40 507,59 грн).
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 74 443,79 грн за період з 30.01.2020 р. по 27.02.2024 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. відхиляються судом (в сумі 648,20 грн), в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Вимоги заявника по 3% річних за період 30.01.2020 р. по 31.01.2020 р. відхиляються судом (в сумі 99,72 грн), оскільки відповідно до вимог норм статей 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто з 31.12.2019 року) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (31.01.2020 р.), в зв'язку з чим обрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.02.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (896 160,94 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (108 567,69 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 73 695,87 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що відповідно до поданих документів заявник згідно з нормами пункту дев'ятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", з урахуванням долученої заявником копії пенсійного посвідчення від 11.10.2023 р. (Т. 11, а.с. 22), яким підтверджено наявність у заявника статусу інваліда другої групи, останній звільнений від сплати судового збору у даній справі.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_251 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_251 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.07.2019 р. в сумі 896 160,94 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 73 695,87 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільнений, на підставі частини другої статті 129 ГПК України підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_135. (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_135 в особі представника Андреєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 94-113), в якій заявник просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_135 . до боржника - у загальній сумі 1 340 921,23 грн що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 774 855 грн, 3% річних - 113 259,01 грн, інфляційних втрат - 441 751,22 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_135. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_135. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2301 від 13.03.2024 р.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним. Заявник вказує на те, що 20.10.2018 р. між заявником та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_135. також "попередній договір"), згідно пункту 1 якого, продавець у строк до 30.12.2018 р. зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 103, площею 55,4 кв.м. у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 169 080,00 грн. Залишок суми у розмірі 467 562 грн покупець сплатила, що підтверджено судовим рішенням. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений попереднім договором продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця. Всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру як до 30.12.2018 р., і станом на день звернення із цією заявою, та будинок, в якому має знаходитись вказана квартира не побудований та не введений в експлуатацію досі. Всупереч умовам попереднього договору аванс покупцю продавцем не повернуто.
Заявник вказує, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.11.2022 р. у справі № 369/17432/21 розглянуто позов заявника до боржника та стягнуто з боржника на користь заявника аванс у розмірі 749 362 грн, судовий збір у розмірі 7 493 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000 грн, що сукупно становить 774 855 грн, щодо яких заявник просить суд визнати його кредитором боржника. На підтвердження набрання законної сили судовим рішенням заявником долучено виконавчий лист.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за попереднім договором по інфляційним втратам у сумі 441 751,22 грн, нарахованих на суму основного боргу, стягнуту судовим рішенням (749 362 грн) за період з 01.02.2018 р. по 14.02.2024 р., а також 3% річних у сумі 113 259,01 грн, нараховані з 01.02.2018 р. по 14.02.2024 р. за прострочення виконання зобов'язань по основному боргу за попереднім договором, стягнутим вищезазначеним судовим рішенням. Також заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по понесеним витратам на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн, та по витратам зі сплати судового збору у сумі 6056 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_135. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 130-131) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупцю квартири не є грошовим зобов'язанням; ОСОБА_135 . не виконала встановленого у п. 4 попереднього договору обов'язку та не сплатила 467 562,00 грн; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів (ст. 11 ЦК України); крім того боржник вказує на те, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням у розмірі статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство. Також боржник повідомила суд про те, що визнає грошові вимоги кредитора ОСОБА_135. частково у розмірі: 169 080,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у справі у сумі 6056,00 грн, всього 175 136,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_135. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає вимог кредитора. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 774 855,00 грн - за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17432/21 (стягнуто заборгованість та розірвано договір), 55 014,71 грн - інфляційних втрат, 29 486,95 грн - 3% річних, 6056,00 грн - сплаченого судового збору, - до другої черги. Розгляд питання відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/153 (Т. 20, а.с. 81), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього разом з боржником.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у заявнику читабельну засвідчену копію попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.10.2018 р.
09.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_135. Андрєєва М.А. надійшла до господарського суду заява про долучення копій доказів, якими долучено на виконання вимог ухвали у цій справі від 25.09.2024 р. докази, в тому числі копію попереднього договору, розстрочки за 2018-2019 роки, копію свідоцтва про шлюб.
Розглянувши заяву ОСОБА_135. в особі її представника, дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 20.10.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_252 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_15 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_135. також "попередній договір") (Т. 26, а.с. 38; Т.11, а.с. 109).
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 103, загальною площею 55,4 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Згідно з пунктом 3 попереднього договору, ціна продажу становить 749 362,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 26 592 доларам США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 169 080,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 6000 доларів США. Суму у розмірі 112 720,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 000 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.10.2018 р. Залишок суми у розмірі 467 562,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 592 доларам США покупець зобов'язується сплатити рівними частинами кожного місяця до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансових платежів протягом одного місяця.
Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 3384, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 597167 (Т. 26, а.с. 38; Т. 11, а.с. 109).
Судом встановлено, що ОСОБА_252 07.08.2021 р. змінила прізвище на Вороная, що підтверджено свідоцтвом про шлюб від 07.08.2021 р. № 606984.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17432/21 від 08.11.2022 р. (відповідно до відомостей ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107181102) позовні вимоги ОСОБА_135 . до ОСОБА_1 та ОСОБА_187. задоволено в повному обсязі; розірвано попередній договір про укладення договору купівлі - продажу квартири від 20.10.2018 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_135 ., посвідчений приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 3384; стягнуто з ОСОБА_1 на користь заявниці грошові кошти у розмірі 749 362,00 грн, судовий збір у розмірі 7 493,62 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 00 коп.
Вказаним судом рішенням встановлено обставину укладення попереднього договору, в тому числі на вказаних вище умовах; судом встановлено документально підтверджений факт сплати заявником боржнику за попереднім договором 26 592 доларів США (еквівалентно 749 362,00 грн) як передбачено умовами попереднього договору (Т. 11, а.с. 102). В тому числі судом встановлено, що при укладенні попереднього договору заявником сплачено 169080,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 6000 доларів США; залишкова оплата за попереднім договором була сплачена у такі строки у таких розмірах: 31.10.2018р. - 4000 у.о., 17.11.2018 р. - 2500 у.о., 23.12.2018р. - 2701 у.о., 27.01.2019 р. - 2501 у.о., 23.02. 2019р. - 2500 у.о., 24.03.2019р. - 2000 у.о., 20.04 2019р. - 3390 у.о. +1000 у.о., де за змістом судового рішення у.о. позначено долари США. Таким чином, спочатку заявником було сплачено 6000 доларів США, згодом (4000+2500+2701+2501+2500+2000+3390+1000) доларів США, що в сумі дорівнює 26592 долари США, що є еквівалентним на день укладення договору 749 362,00 гривень.
Судом встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 369/17432/21 від 16.01.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108416576) апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.11.2022 р. постановлено вважати неподаною та повернуто скаржнику.
Згідно з Виконавчим листом Києво-Святошинського районного сулу Київської області, виданого 21.03.2023 р. у справі № 369/17432/21 на виконання зазначеного вище рішення суду, останнє набрало законної сили 16.01.2023 р., а отже є остаточним судовим рішенням.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17432/21 від 08.11.2022 р. не доказуються при розгляді цієї справи, на підставі якого вимоги підлягають визнанню у сумі: 749 362,00 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 7 493,62 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за попереднім договором по інфляційним втратам у сумі 441 751,22 грн, нарахованих на суму основного боргу, стягнуту судовим рішенням (749 362 грн) за період з 01.02.2018 р. по 14.02.2024 р., а також 3% річних у сумі 113 259,01 грн, нараховані з 01.02.2018 р. по 14.02.2024 р. за прострочення виконання зобов'язань по основному боргу за попереднім договором, стягнутим вищезазначеним судовим рішенням.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Відповідно до п. 1 попереднього договору про укладення договору куп віл-продажу квартири від 20.10.2018 р. за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 103, загальною площею 255,4 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансових платежів протягом одного місяця, що підтверджено документально (Т. 11, а.с. 109, Т. 26, а.с. 38).
Як вже встановлено судом, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17432/21 від 08.11.2022 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь заявниці 749 362,00 грн основного боргу за попереднім договором (Т. 11, а.с. 105).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 30.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем укладення основного договору було 31.12.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для, - з 01.01.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.02.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось 02.02.2019 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням суду по основному боргу (749362,00 грн) за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено обґрунтовані та такі, що підлягають визнанню є вимоги по інфляційним втратам у сумі 441 751,22 грн та 113 197,42 грн 3% річних. Вимоги з 3% річних у сумі 61,59 грн є безпідставні, в зв'язку з чим відхиляються судом, оскільки дана початку прострочення повернення авансового платежу визначена заявником без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, згідно яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2019 р. Дана обставина не була предметом судового розгляду у зазначені вище справі.
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявниці та вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
Також боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупцю квартири не є грошовим зобов'язанням.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. По-друге, частина вимог є стягнута з боржника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання; вимоги заявника є грошовими за правовою природою.
Боржник також вказує, що ОСОБА_135 . не виконала встановленого у п. 4 попереднього договору обов'язку та не сплатила 467 562,00 грн.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 467 562,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником рішення суду, яке набрало законної сили та сплату 3% річних та інфляційні втрати, нарахуваннях яких встановлено нормою закону (ст. 625 ЦК України).
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_135. згідно договору № 190723-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" на підставі договору № 190723-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника не грошовим зобов'язанням у розмірі статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Як визначено у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, судовими витратами є передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги є домовленістю, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої).
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Також згідно з частинами першою, другою статті 27 вказаного Закону, договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
В свою чергу відповідно до визначення, наведеного у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонораром є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом дев'ятим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Статтею 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті (статті 126 ГПК України) суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Частинами сьомою, восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, п. 134.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України (п. 128). Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
Аналіз судових рішень Верховного Суду дає підстави дійти висновку, що підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17).
З наведеного слідує, що для вирішення питання щодо вимог з судових витрат на професійну правничу допомогу заявник має надати договір про надання правової допомоги, документально підтвердити та довести понесені витрати на професійну правову допомогу, а саме, надати суду перелік виконаних послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом та, відповідно, прийняття їх клієнтом (замовником).
Верховний Суд підкреслює, що у разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. При цьому, колегія суддів зазначає, що договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов'язаними з розглядом конкретної судової справи (п. 5.13. постанови Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19).
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже згідно статті 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору. Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким було укладено договір, його фактичне укладення та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, є необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. № 7ВР9-С295-7Х4Р-5М1Е.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. № 7ВР9-С295-7Х4Р-5М1Е.
Приписами частини першої, підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду: заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028 гривень.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, керуючись принципом "Суд знає закони", з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_135. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_135. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнуті Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.11.2022 р. у справі № 369/17432/21 у розмірі: 749 362,00 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 7 493,62 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн; крім того підлягають визнанню вимоги: 441 751,22 грн інфляційних втрат та 113 197,42 грн 3% річних. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_139. (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 27.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_139 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.02.2024 р. (Т. 11, а.с. 197-223), в якій вона просить суд звільнити від сплати судового збору розмірі 6056 грн за подання заяви кредитора; визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_139. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 381 740,87 грн та 127 837,82 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_139. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 381 740,87 грн та 127 837,82 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_139. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 03.11.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_139. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2930. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 72, площею 25,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 302 260,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11 228 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 212 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7 875 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Крім того покупцем здійснено доплату на виконання умов п. 4 попереднього договору в розмірі 94 889,00 грн, що еквівалентно 3 353 долари США. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 212 000,00 грн, що еквівалентно 7 875 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин, а також 3 353 долари США, як доплату до п. 4 Попереднього договору. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що у заявниці враховуючи курс долара станом на 14.02.2024, станом на 27.02.2024 р. виникло право вимоги щодо сплати заборгованості за попереднім договором у розмірі 212 000,00 грн, а також по доплаті до п. 4 попереднього договору у сумі 127 837,82 грн (3353 х 38.1264).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявниця просить суд визнати її грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 135 870,10 грн та 3% річних у сумі 33 870,77 грн, нараховані з 01.11.2018 р. по 27.02.2024 р. на суму боргу 212 000,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_139. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 142) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_139. визнає у розмірі: 212 000,00 грн отриманого авансу, 135 870,10 грн інфляційних втрат, 33 870,77 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 381 740,87 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_139. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 381 740,87 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 476 629,87 грн (381 740,87 грн + 94 889,00 грн), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/161 (Т. 20, а.с. 89), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_139., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 03.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та Кравчук Світлана Володимирівна, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_210 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_139. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 72, загальною площею 25,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 302 260,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 228 долар США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 212 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7 875 доларів США. Залишок суми у розмірі 90 260,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 353 долари США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 212 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7 875 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний попередній договір від 03.11.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_139., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2930, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893863.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_139. при укладенні попереднього договору передала, а продавець ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю № 1844 від 08.04.2017 р. прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 212 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7875 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю при укладенні попереднього договору 03.11.2017 р. 212 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7875 доларів США, на виконання попереднього договору.
Крім того, на підтвердження заявлених вимог та факту сплати коштів боржнику заявником надано копію заяви ОСОБА_1 від 19.02.2022 р., на якій нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. справжність підпису ОСОБА_1 , зроблений у присутності нотаріуса (зареєстровано в реєстрі за № 214).
Відповідно до вказаної заяви від 19.02.2022 р., ОСОБА_1підтверджує ОСОБА_139., і всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що нею (ОСОБА_1 ) від неї (ОСОБА_139.) отримано платіж відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири № 72, що розташована в АДРЕСА_3 , секція 3, посвідченого 03.11.2017 р. Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом, зареєстрований за № 2930, у розмірі 94889,00 грн, що еквівалентно 3353 доларів США.
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених за попереднім договором 03.11.2017 р. у сумі 212 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7875 доларів США, а також, нарахованих у зв'язку зі своєчасним неповерненням боржником коштів 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
В своїй заяві заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства по попередньому договору виходячи з поданих розрахунків (в досліджуваній судом частині вимог), просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 212 000,00 грн основного боргу, та на підставі статті 625 ЦК України просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 135 870,10 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 33 870,77 грн, нараховані з 01.11.2018 р. по 27.02.2024 р. на суму боргу 212 000,00 грн.
Заявник вказує на те, що боржником основний договір, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.11.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.11.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд зауважує, що хоча заявник й заявив вимоги з основного боргу на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, з посиланням на курс долара станом на 14.02.2024 р., проте вимоги з повернення основного боргу заявник заявив у сумі 212 000,00 грн, яка було сплачена при укладенні попереднього договору у гривнях.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом граничною датою укладення договору купівлі-продажу квартири згідно з попереднім договором було 30.09.2018 р., яке є неділею, вихідним днем, тому останнім днем укладення договору був 01.10.2018 р.
Заява заявником була подана до суду 10.03.2024 р., що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 10.03.2024 р., яким скріплено опис вкладення у цінний лист, вкладений у конверт, в якому надійшла до суду заява заявниці (Т. 11, а.с. 221).
Станом на 10.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=10.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 212 000,00 грн, по інфляційним втратам 135 870,10 грн, що разом становить 347 870,1 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику складає 299 908,35 грн (38,0836 грн х 7875 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (з урахуванням заявлених вимог по інфляційним втратам) у сумі 299 908,35 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (47 961,75 грн).
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 33870,77 грн за період з 01.11.2018 р. по 27.02.2024 р., нараховані на суму боргу 212 000,00 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 225,90 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Керуючись нормами статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору вимоги заявника з 3% річних за період з 01.11.2018 р. по 02.11.2018 р. відхиляються судом в сумі 34,85 грн в зв'язку з тим, що заявником не вірно визначено день, з якого зобов'язання боржника є простроченими.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (299908,35 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (47 546,82 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 33610,02 грн.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
Крім того, заявником заявлено вимоги по визнанню її кредитором боржника у сумі 127 837,82 грн (3353 долари США х 38,1264 грн), - щодо коштів, сплачених боржнику відповідно до попереднього договору, на підтвердження сплати яких 19.02.2022 р. боржнику заявником надано копію заяви ОСОБА_1 від 19.02.2022 р., на якій нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Михальченко М.М. справжність підпису ОСОБА_1
Боржник дану вимогу не визнала, правового обґрунтування невизнання вимог боржником не надано.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 212 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7 875 доларів США. Залишок суми у розмірі 90 260,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 353 долари США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
Як встановлено судом, відповідно до вказаної заяви від 19.02.2022 р., ОСОБА_1підтверджує ОСОБА_139., і всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що нею (ОСОБА_1 ) від неї (ОСОБА_139.) отримано платіж відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири № 72, що розташована в АДРЕСА_3 , секція 3, посвідченого 03.11.2017 р. Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом, зареєстрований за № 2930, у розмірі 94889,00 грн, що еквівалентно 3353 доларів США (Т. 11, а.с. 208).
Відповідно до зазначеної заяви від 19.02.2022 р., при засвідченні справжності підпису на заяві, нотаріусом Михальченко М.М. особу, яка підписала документ (ОСОБА_1 ) встановлено, її дієздатність перевірено, що підтверджено змістом самої заяви.
Дослідивши подані докази суд дійшов висновку про те, що змістом заяви ОСОБА_1 від 19.02.2022 р. підтверджено, що ОСОБА_1 отримано від заявниці кошти відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири № 72, що розташована в АДРЕСА_3 , секція 3, посвідченого 03.11.2017 р. Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом, зареєстрований за № 2930, у розмірі 94889,00 грн, що еквівалентно 3353 доларів США, про що прямо вказано у заяві. Таким належними, доказами підтверджено факт одержання ОСОБА_1 від заявника грошових коштів у розмірі 94889,00 грн, що еквівалентно 3353 доларів США.
За правовою природою, заява ОСОБА_1 від 19.02.2022 р. є розпискою.
Відповідно до змісту заяви та норми частини другої статті 570 ЦК України, кошти сплачувались як аванс за попереднім договором та сплачена сума корелюється з сумою зобов'язання взятого заявником за пунктом 4 попереднього договору.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що попереднім договором було обумовлено сплату залишку суми авансу у розмірі 90 260,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 353 долари США, які покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р. (п. 4); боржник (продавець) зобов'язався передати у власність заявника (покупця) квартиру з укладанням основного договору у строк 30.09.2018 р. (п. 1 попереднього договору).
Кошти у розмірі 94889,00 грн, що еквівалентно 3353 доларів США сплачено 19.02.2022 р.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Докази направлення пропозиції про укладення основного договору, докази внесення змін до попереднього договору у встановленому законом порядку щодо дати укладення основного договору учасниками провадження суду не надано.
Таким чином заявником заявлено вимоги зі сплаченої суми 94889,00 грн (що на момент сплати еквівалентно 3353 доларів США), що згідно з заявою заявниці з курсовою різницею становлять 127 837,82 грн (3353 доларів США х 38,1264 грн). Проте судом встановлено, що кошти були сплачені після встановлених попереднім договором строків сплати другої частини авансу та після узгодженої сторонами дати укладення основного договору (30.09.2018 р.). Оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором, згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України кошти у сумі 94 889,00 грн сплачені покупцем після 30.09.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом з умовою, яка визначала грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 30.09.2018 р є набуті та збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права (частину 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).
Судом взято до уваги й те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті ст. 625 ЦК України заявляючи вимоги.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо визначення підстав повернення, розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
В зв'язку з наведеним кошти сплачені боржнику після 30.09.2018 р. підлягають поверненню боржнику на підставі та у порядку, встановленому статтею 1212 ЦК України у сумі 94 889,00 грн, оскільки сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором.
Також заявником заявлено вимоги по втратам від знецінення національної валюти, які як слідує з розрахунків заявника складають 32 948,82 грн (127 837,82 грн - 94 889,00 грн). Керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по втратам від знецінення національної валюти через застосування еквівалента іноземної валюти - через інфляційні втрати відповідно законодавства України (ст. 625 ЦК України) в межах заявлених вимог по втратам від знецінення національної валюти через застосування еквівалента іноземної валюти.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, що "у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується".
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 19.02.2022 р. по 14.02.2024 р. на суму 94889,00 судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 28 258,91 грн, в зв'язку з чим суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з інфляційних втрат у сумі 28 258,91 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні у сумі 4 689,91 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано вимоги з курсової різниці відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони"). Аналогічним чином, інші вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявниця просить суд звільнити її від сплати судового збору розмірі 6056 грн за подання заяви кредитора. Вимога обґрунтована пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а також доказами того, що заявниця є законним представником дитини з інвалідністю.
Дослідивши вимоги заявниці судом встановлено наступне.
Заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку у паперовій формі, що підтверджено документально.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Свідоцтвом про народження Кравчука Д.О. від 10.07.2012 р. підтверджено, що заявниця є матір'ю дитини, який згідно посвідчення серії АА Г № 140698 від 28.09.2016 р., Висновку ЛКК № 94 від 31.01.2024 р, має статус дитини - інваліда до 18 років.
Відповідно до частини першої статті 6, частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами 4, 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства; дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до частини першої статті 121, частини другої статті 150 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з частиною першою статті 176 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Виходячи з наведеного, зважаючи на те, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток, суд дійшов висновку про те, що заявниця має встановлені законом обов'язки по відношенню до своєї дитини, яка має статус дитини - інваліда, тому заявниця як законний представник дитини - інваліда має право, встановлене пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", в зв'язку з чим клопотання заявника про звільнення від судового бору задовольняється судом.
В зв'язку з задоволенням клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору, а заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку, на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 6065,00 грн.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_139. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_139. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.11.2017 р. в сумі 299 908,35 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 33610,02 грн - вимоги другої черги; 94 889,00 грн сплачених коштів згідно заяви від 19.02.2022 р., збережені боржником без достатньої правової підстави та 28 258,91 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільнена, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_253 . (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_317 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 160-177), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_253 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 736 028,78 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_253 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 736 028,78 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_253 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 12.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 176) ), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 24.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_253 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 5833. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 132, площею 29,5 кв.м., секція 1 у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 395 300,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 395 200 грн. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.03.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 395 200,00 грн. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника у сумі 395200,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 272 132,94 грн та 3% річних у сумі 68 695,84 грн, нараховані з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_253 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 136) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_253 . визнає у розмірі: 395 200,00 грн отриманого авансу, 272 132,94 грн інфляційних втрат, 68 695,84 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 736 028,78 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_253 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 736 028,78 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмір 736 028,78 грн, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/158 (Т. 20, а.с. 86), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_137дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 24.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_253 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_16 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_253 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 132, загальною площею 29,5 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця першого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2018 р.; ціна продажу 395 300,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 861 долар США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 395 200,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 395 200,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 24.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_253 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5833, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385893 (Т. 11, а.с. 166-167).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця першого кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.03.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_253 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 395 200,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 395 200,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 861 доларам США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що основний договір, передбачений пунктом 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_253 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.05.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу (01.05.2018 р. - вихідний день згідно ст. 73 Кодексу законів про працю України, та на підставі ч. 5 статті 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день (02.05.2018 р.)), прострочення повернення якого наступило з 03.05.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 395200,00 грн є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 395 200,00 грн - основний борг, 272 132,94 грн - збитків від інфляції, 68 695,84 грн - 3% річних. Одночасно в тексті заяви заявник посилається на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Підставою заявлених вимог заявника є те, що основний договір, передбачений пунктом 1 попереднього договору боржником не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору боржником не повернуті.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, інших учасників провадження, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктом 3) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Водночас судом встановлено, що попереднім договором встановлено спеціальний порядок визначення суми, яка підлягає сплаті покупцю у гривнях у випадку, передбаченому пунктом 5 попереднього договору, - зокрема, "у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 395 200,00 грн протягом одного місяця".
Отже, згідно умов попереднього договору, норм частини першої статті 526, частини першої статті 525 ЦК України зобов'язання боржника з повернення коштів покупцю визначені у гривні, в зв'язку з чим, кошти підлягають поверненню відповідно до умов договору у гривні, а до правовідносин за вимогами заявника з визнання кредитором боржника з 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму, що підлягала поверненню покупцю згідно пункту 5 попереднього договору, підлягає застосуванню норма частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявником заявлено вимоги по 3% річних та інфляційним втратам за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (395200,00 грн) за період з 03.05.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних не є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 68 630,88 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 272 132,94 грн.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нарахованих за період 01.05.2018 - 02.05.2024 р. у сумі 64,96 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень норм 253, 254 (ч.ч. 3, 5) ЦК України, ст. 73 Кодексу законів про працю України.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією (Т. 11, а.с. 165).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_253 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_253 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.10.2017 р. в сумі 395200,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 68 630,88 грн, 272 132,94 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_138. (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_138 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 10.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 178-195), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_138. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 691 007,25 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_138. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 691 007,25 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_138. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 12.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 194) ), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.10.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_138 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2405. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 1, площею 30,9 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 397 065,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 396 965,00 грн. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 396965,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства просить визнати його грошові вимоги за попереднім договором у розмірі 396 965,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 234 012,10 грн та 3% річних у сумі 60 030,15 грн, нараховані з 31.01.2019 р. по 14.02.2024 р. згідно з розрахунками.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_138. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 145) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_138. визнає у розмірі: 396 965,00 грн отриманого авансу, 234 012,10 грн інфляційних втрат, 60 030,15 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 691 007,25 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_138. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 691 007,25 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмір 691 007,25 грн, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/167 (Т. 20, а.с. 95), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_138., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.10.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_138 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_17 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_138. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 1, загальною площею 30,9 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 397 065,00 грн. Ціна за 1 кв. м квартири становить 12 850,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 965,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 396965,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 16.10.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_138 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2405, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 041780 (Т. 11, а.с. 184-185).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_138 . при укладенні попереднього договору перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 965,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 396 965,00 грн, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору йому не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_138. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу (останній день для укладення основного договору 30.12.2018 р. - неділя, вихідний день та на підставі ч. 5 статті 254 ЦК України, останнім днем укладення основного договору було 31.12.2018 р.; згідно ст. 253 ЦК України місячний строк для повернення коштів розпочався 01.01.2019 р., який закінчився 01.02.2019 р.), прострочення повернення якого наступило з 02.02.2019 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 396 965,00 грн є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 396 965,00 грн - основний борг, 234 012,10 грн - збитків від інфляції, 60 030,15 грн - 3% річних.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Заявником заявлено вимоги по 3% річних та інфляційним втратам за період з 31.01.2019 р. по 14.02.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нараховані за 31.01.2019 р. - 01.02.2024 р. у сумі 65,26 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень норм 253, 254 (ч.ч. 3, 5) ЦК України.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних не є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 59 964,89 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 234 012,10 грн.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією № 0.0.3518721947.1 (Т. 11, а.с. 183).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_138. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_138. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р. в сумі 396 965,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 59 964,89 грн, 234 012,10 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_254 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 27.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3445/24 від 13.03.2024 р.) від ОСОБА_254 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.02.2024 р. (Т. 11, а.с. 224-246), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_140. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 539 709,82 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_140. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 539 709,82 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_140. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 11.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 245), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_254 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2753.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.06.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 38, площею 32,5 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 412 750,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 288 925,00 грн.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.06.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 288 925,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі 288 925,00 грн у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 288 925,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 202 391,67 грн та 3% річних у сумі 48 393,15 грн, нараховані з 30.07.2018 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_140. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 157) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_140. визнає у розмірі: 288 925,00 грн отриманого авансу, 202 391,00 грн інфляційних втрат, 48 393,15 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 539 709,15 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_140. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_140. у сумі 539 709,15 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_140. у сумі 539 709,15 грн - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/163 (Т. 20, а.с. 91), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_140., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 19.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_254 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_18 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_140. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 38, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2018 р.; ціна продажу 412 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 15 500,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 288 925,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 10 850 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 123 825,00 грн еквівалентно 4650 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 288 925,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 10 850 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 19.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_254 ., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований за № 2753, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933200 (Т. 11, а.с. 235-236).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2018 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_254 . при укладенні попереднього договору перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 288 925,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 10 850 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 288 925,00 грн - основний борг, 202 391,67 грн - збитків від інфляції, 48 393,15 грн - 3% річних, нарахованих з 30.07.2018 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі 288 925,00 грн у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 539 709,15 грн.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.08.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.08.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 11.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 11, а.с. 245, 246).
Станом на 11.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1410 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 288 925,00 грн та 202 391,67 грн інфляційного збільшення, що разом становить 491 316,67 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 413 829,85 грн (38,1410 грн х 10850 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 413829,85 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (77 486,82 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за 30.07.2018 р. - 01.08.2018 р. відхиляються судом в сумі 71,24 грн, оскільки заявником не вірно визначено дату, з якою почалось прострочення повернення коштів згідно попереднього договору (п. 5). Так, відповідно до норм статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто перебіг місячного строку повернення коштів починається з 01.07.2018 р.) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (01.08.2018 р. - останній день строку повернення коштів), тому першим днем прострочення повернення коштів є 02.08.2018 р., в зв'язку з чим розрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.08.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (413829,85 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (68 770,94 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 48 321,91 грн (48 393,15 грн - 71,24 грн).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією № 0.0.3520227439.1 від 11.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 229).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_140. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_140. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.10.2017 р. в сумі 413829,85 грн (основний борг з урахуванням курсової різниці) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 48 321,91 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_141. (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3502/24 від 13.03.2024 р.) від ОСОБА_141 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 13.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 247-263) в особі представника адвоката Інни Король, в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_141. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у загальному розмірі 422 609,34 грн, що складається 272 900,00 грн за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18.07.2020 р. та збитків від інфляції становить 124 165,89 грн, 3% річних становить 25 543,45 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_141. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 422 609,34 грн включити до реєстру вимог кредиторів; стягнути з боржника судовий збір у сумі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_141. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 18.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_141 . як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 276.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 29.12.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 139, площею 27,3 кв.м., секція 1, у будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 273 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 964 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 272 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9960 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, йому не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, а також враховуючи курс долара станом на 13.03.2024 р., встановлений НБУ 38,4924 грн за 1 долар США, заявник вважає, що сума, що підлягала поверненню покупцю відповідно до п. 5 попереднього договору станом на 13.03.2024 р. становить 383 384,30 грн, проте в подальшому у заяві та в прохальній частині заяви заявником заявлено вимоги по основному боргу у сумі 272 900,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 124 165,89 грн та 3% річних у сумі 25 543,45 грн, нараховані з 29.01.2021 р. по 13.03.2024 р. Таким чином, з позиції заявника у нього виникло право вимоги до боржника за попереднім договором у розмірі 422 609,34 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_141. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 128) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_141. визнає у розмірі: 272 900,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору. Боржник вказує на те, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання - у визначені строки передати у власність покупця відповідне нерухоме майно, - не є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; з позиції боржника заявником належних та допустимих доказів наявності обставин, які зазначені "у відповідному пункті договору" заявник не надав. Крім того боржник вказує на те, що згідно пункту 4 попереднього договору вона отримала 272900,00 грн, а не 9960 доларів США.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_141. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_141. у сумі 278 956,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_141. у сумі 428 655,23 грн (272900 грн сплаченого авансу за попереднім договором, 124165,89 грн збитків від інфляції та 25 543,34 грн 3% річних, 6056 судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/163 (Т. 20, а.с. 79), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_141., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 18.07.2020 р. між ОСОБА_255 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) (продавець) та ОСОБА_141 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_19 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_141. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 29.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 139, загальною площею 27,3 кв.м., секція 1, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 29.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 29.12.2020 р.; ціна продажу 273 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9964 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 272 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9960 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 18.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_141 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 276, номер спеціального бланку нотаріального документа НОК 952276 (Т. 11, а.с. 256).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу, грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. № 755 від 06.03.2019 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 29.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 29.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_141 . при укладенні попереднього договору як покупець передав, а продавець ОСОБА_1 в особі ОСОБА_121, що діяв на підставі довіреності, прийняв від покупця суму авансу в розмірі 272 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9960 доларам США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому судом розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Розглядаючи заперечення та доводи боржника судом встановлено наступне.
Щодо заперечень боржниці про те, що з її позиції заявником належних та допустимих "доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору" заявник не надав, - судом встановлено, що боржником не визначено які конкретні обставини та якого "відповідного" пункту попереднього договору мала на увазі боржниця, в зв'язку з чим такі заперечення є не обґрунтованими та відхиляються судом; в свою чергу з урахуванням викладеного вище пунктом 4 попереднього договору підтверджено сплату заявником як покупцем та отримання продавцем коштів в розмірі 272 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9960 доларам США.
Також боржниця вказує на те, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання - у визначені строки передати у власність покупця відповідне нерухоме майно, - що не є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведене заперечення не відповідає змісту заявленої вимоги заявника, який просить суд визнати його вимоги на підставі пункту 5 попереднього договору, згідно якого боржник як продавець зобов'язався у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, - повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що за правовою природою є грошовим обов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим заперечення відхиляються судом.
Крім того боржник вказує на те, що згідно пункту 4 попереднього договору вона отримала 272900,00 грн, а не 9960 доларів США.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 4 попереднього договору покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 272 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 960 доларів США, - тобто продавцем було отримано кошти у гривні та сторони визначили у попередньому договорі грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника: у сумі 272 900,00 грн - основний борг, та в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником в сумі 124 165,89 грн - збитків від інфляції, 25 543,45 грн - 3% річних, нарахованих з 29.01.2021 р. по 13.03.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши вимоги заявника, матеріали справи судом встановлено наступне.
Заявник у заяві обґрунтував свої вимоги по основному боргу частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, з вказівкою на курс долара станом на 13.03.2024 р., встановлений НБУ 38,4924 за 1 долар США, та заявник вказує, що вважає, що сума, що підлягала поверненню покупцю до 29.01.2021 р. відповідно до п. 5 попереднього договору станом на 13.03.2024 р. становить 383 384,30 грн, проте в подальшому у заяві та в прохальній частині заяви заявником заявлено вимоги по основному договору у сумі 272 900,00 грн.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу " у сумі 272900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9960 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 272 900,00 грн сплаченого авансу, та по судовому збору.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.01.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 31.01.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, як встановлено судом.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 11, а.с. 247).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 272 900,00 грн та 124 165,89 грн інфляційного збільшення, що разом становить 397 065,89 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 383 384,30 грн (38,4924 грн х 9960 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 383384,30 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (13 681,59 грн).
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних судом встановлено наступне.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 13.03.2024 р. відхиляються судом (в сумі 626,33 грн), в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Судом також встановлено, що в заяві заявник вказує на те, що вимоги з 3% річних нараховані ним з 29.01.2021 року, проте згідно з поданих розрахунків, фактично нарахування здійснені з 30.01.2021 р.
Вимоги заявника по 3% річних за 30.01.2021 р. відхиляються судом в сумі 22,43 грн, оскільки заявником не вірно визначено дату, з якою почалось прострочення повернення коштів згідно п. 5 попереднього договору. Так, відповідно до норм статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто перебіг місячного строку повернення коштів починається з 30.12.2020 р.) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (30.01.2021 р. - останній день строку повернення коштів), тому першим днем прострочення повернення коштів є 31.01.2021 р., в зв'язку з чим розрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 31.01.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (383384,30 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (35 004,89 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 24 894,69 грн (25543,45 грн - (626,33 грн+22,43 грн).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник просить суд стягнути з боржника судовий збір у сумі 6056,00 грн. Боржником визнано дану вимогу заявника.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією № 0.0.3525294736.1 від 13.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 251).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_141. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_141. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18.07.2020 р. в сумі 383384,30 грн (основний борг з урахуванням курсової різниці) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 24 894,69 грн - вимоги другої черги; 6056,00 грн - підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_46 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
28.02.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_46 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 1-18), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_46 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 531 286,60 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_46 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2180 від 28.02.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 1).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 09.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_46 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2607. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.01.2017 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 112, площею 27,3 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 307 125,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 307 025,00 грн. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений цим договором (до 31.01.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 307 025,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства завник просить суд визнати його грошові вимоги за попереднім договором (основний борг) у розмірі 307 025,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 178 564,24 грн та 3% річних у сумі 45 697,36 грн, нараховані з 01.03.2019 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_46 . від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 22) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_46 . визнає у розмірі: 307 025,00 грн отриманого авансу, 178 564,24 грн інфляційних втрат, 45 697,36 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору, всього визнано вимог у сумі 537 342,60 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 306) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_46 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 537 342,60 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмір 537 342,60 грн, - до другої черги.
Розглянувши заяву ОСОБА_46 ., дослідивши подані документи, дового учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 09.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_46 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_20 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_46 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 112, загальною площею 27,3 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Судом встановлено, що у заяві заявника наявна описка у даті взятого зобов'язання з передачі у власність покупця квартири, та згідно попереднього договору такою датою є 31.01.2019 р.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 307 125,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 307 025,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 307 025,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 09.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_46 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2607, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933144 (Т. 7, а.с. 5-6).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176). Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_46 . при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 307 025,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 307 025,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору йому не повернуті.
Боржником визнано заявлені заявником вимоги.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей, 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_46 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.03.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу (останній день для укладення основного договору 31.01.2019 р.; згідно ст. 253 ЦК України місячний строк для повернення коштів розпочався 01.02.2019 р., який згідно частини 3 статті 254 ЦК України закінчився 01.03.2019 р.), прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 307 025,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 307 025,00 грн - основний борг, 178 564,24 грн - збитків від інфляції, 45 697,36 грн - 3% річних.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Заявником заявлено вимоги по 3% річних та інфляційним втратам за період з 01.03.2019 р. по 14.02.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нараховані за 01.03.2019 р. у сумі 25,24 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень норм 253, 254 (ч. 3) ЦК України.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу за період з 02.03.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних не є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 45 672,12 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 178 564,24 грн.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією № 0.0.3498283480.1 (Т. 7, а.с. 4).
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 1), відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_46 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_46 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.10.2017 р. в сумі 307 025,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 45 672,12 грн, 178 564,24 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_87 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
29.02.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_87 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 19-41), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_87 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 246 266,61 грн, з яких: сума основного боргу 127 900,00 грн, судові витрати - 2701,65 грн; інфляційний втрати - 79 245,50 грн; 3% річних - 20 969,46 грн, штраф у розмірі 10% від суми авансового внеску - 15 450,00 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_87 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2184 від 29.02.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 19).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
07.11.2017 р. між ОСОБА_1та ОСОБА_87 та ОСОБА_88 , як покупцями було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, що був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2990. Відповідно до Попереднього договору у строк до 31.08.2018 р. ОСОБА_1 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_87 . та ОСОБА_88 . шляхом укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупці зобов'язались прийняти і оплатити квартиру № 26, площею 39,8 кв.м., секція 2 у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Погоджена ціна квартири складала 441 780,00 грн, що на день укладання попереднього договору еквівалентно 16 454 доларів США. Заявник вказує, що станом на 31.08.2918 р. не було укладено основний договір купівлі-продажу обумовленої квартири, відповідно квартира не була передана у власність покупцям. В зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_1 ОСОБА_87 . та ОСОБА_88 . звернулись до суду.
09.09.2022 р. рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 (дата набрання законної сили рішенням 21.11.2022 р.), стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_87 .: аванс - 127 900,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору 1545,00 грн. 21.02.2023 р. на виконання вказаного рішення видано два виконавчі листи. 06.03.2023 р. було відкрито два виконавчі провадження, та на момент звернення до суду з цією заявою - зупинено вчинення виконавчих дій. 06.09.2023 р. рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 369/4222/23 (дата набрання рішенням законної сили 12.10.2023 р.) стягнуто з ОСОБА_1 на користь заявника: 79245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15450,00 грн штрафу у розмірі 10% від суми авансового платежу, та 1156,65 грн судового збору. 31.01.2024 р. на виконання останнього рішення видано виконавчий лист та 02.02.2024 р. відкрито виконавче провадження, де на дату звернення до суду з цією заявою зупинено вчинення виконавчих дій. На підставі викладеного ОСОБА_87 . заявлено наведені вище вимоги до боржника. На підтвердження вимог заявником надано копії перелічених судових рішень та інші докази.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_87 . від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 38) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_87 . визнає у розмірі: 127 900,00 отриманого авансу, 79 245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, штраф у сумі 15 450,00 грн; судовий збір у сумі 2 701,65 грн, 4 844,80,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 246 266,61 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 3011/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_87 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 246 266,61 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 4844,80 грн судовий збір - друга черга, 251 111,41 грн (127 900, грн. - сплаченого авансу, 79 245,50 грн - інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15 450,00 грн штраф, 2701,65 грн та 4 844,80 судовий збір) - друга черга.
Розглянувши заяву ОСОБА_87 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 07.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_87 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_21 (покупець 1) та ОСОБА_88 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_22 (покупець 2) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_87 . а також та ОСОБА_88 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупці зобов'язуються прийняти і оплатити квартиру № 26, загальною площею 39,8 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 441 780 грн, що на день укладення договору еквівалентно доларів 16 454 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупці передали, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11509 доларів США. Залишок суми у розмірі 132 780,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 945, покупці зобов'язуються сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцям одержану від них суму авансу у розмірі 309 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11509 доларів США, то додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу, протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 8, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.11.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2990, номери спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893899, НМТ 893898 (Т. 7, а.с. 29-30).
Дослідивши матеріали справи також судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 09.09.2022 р. в зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р., а також врахувавши, що відповідачем позивачам (ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 .) було сплачено в рахунок повернення авансу за попереднім договором 21.09.2021 р. 26 800,00 грн, 21.10.2021 р. 26400 грн, (загалом 53200,00 грн), що еквівалентно по курсу за датами повернення 2000 доларам США, судом позов ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 . про повернення авансу за попереднім договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_87 . аванс за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р. в сумі 127 900 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_88 . аванс за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р. в сумі 127 900 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_87 . відшкодування понесених судових втрат по сплаті судового збору 1545 грн; Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_88 . відшкодування понесених судових втрат по сплаті судового збору 1545 грн. Зазначене підтверджено копією Рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 09.09.2022 р. (Т. 7, а.с. 31-34).
Відповідно до виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 21.02.2023 р. (про стягнення з боржника 127 900 грн авансу за попереднім договором, стягувач ОСОБА_87 .) вказане рішення набрало законної сили 21.11.2022 р. (Т. 7 а.с. 23). 06.03.2023 р. на підставі вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 71205013. 09.09.2022 р. також на виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист про стягнення з боржника 1545,00 грн судового збору.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4222/23 від 06.09.2023 р. в зв'язку з тим, що основний договір не було укладено, будинок не побудовано згідно з попереднім договором купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р., укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 . - позов ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь заявника: 79245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15450,00 грн штрафу у розмірі 10% від суми авансового внеску, та 1156,65 судового збору.
Зазначене підтверджено копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4222/23 від 06.09.2023 р. (Т. 7, а.с. 35-38).
Судом встановлено, що у даній частині заяви заявником допущено описку щодо назви суду, проте судом встановлено дійсні обставини на підставі доказів у справі.
Відповідно до виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4222/23 від 31.01.2024 р. вказане рішення набрало законної сили 12.10.2023 р. (Т. 7 а.с. 26).
На підставі вказаного виконавчого листа № 369/4222/23 від 31.01.2024 р. постановою від 02.02.2024 р. відкрито виконавче провадження ВП № 74045562.
Вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника. Боржником доказів часткового чи повного стягнення, погашення вимог заявника суду не надано.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 09.09.2022 р. та Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4222/23 від 06.09.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_87 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: 127 900,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 2701,65 грн судового збору, 79 245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15 450,00 грн штрафу.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 4844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією № 6347-3834-7595-9510 від 28.08.2024 р. (Т. 7, а.с. 21).
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 19), відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_87 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_87 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р. встановлена та стягнута рішеннями суду в сумі: 127 900,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 79 245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, - вимоги другої черги; 15 450,00 грн штрафу - вимоги третьої черги; стягнуті судовими рішеннями 2701,65 грн судового збору, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_88 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
29.02.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_88 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 42-62), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_88 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 246 266,61 грн, з яких: сума основного боргу 127 900,00 грн, судові витрати - 2701,65 грн; інфляційний втрати - 79 245,50 грн; 3% річних - 20 969,46 грн, штраф у розмірі 10% від суми авансового внеску - 15 450,00 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_88 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2185 від 29.02.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 42).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
07.11.2017 р. між ОСОБА_1та ОСОБА_87 та ОСОБА_88 , як покупцями було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, що був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2990. Відповідно до Попереднього договору у строк до 31.08.2018 р. ОСОБА_1 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_87 . та ОСОБА_88 . шляхом укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупці зобов'язались прийняти і оплатити квартиру № 26, площею 39,8 кв.м., секція 2 у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Погоджена ціна квартири складала 441 780,00 грн, що на день укладання попереднього договору еквівалентно 16 454 доларів США. Заявник вказує, що станом на 31.08.2918 р. не було укладено основний договір купівлі-продажу обумовленої квартири, відповідно квартира не була передана у власність покупцям. В зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_1 ОСОБА_87 . та ОСОБА_88 . звернулись до суду.
09.09.2022 р. рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/21812/21 (дата набрання законної сили рішенням 21.11.2022 р.) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_88 .: аванс - 127 900,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору 1545,00 грн. 21.02.2023 р. на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист. 06.03.2023 р. було відкрито виконавче провадження, та на момент звернення до суду з цією заявою - зупинено вчинення виконавчих дій. 06.09.2023 р. рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 369/4222/23 (дата набрання рішенням законної сили 12.10.2023 р.) стягнуто з ОСОБА_1 на користь заявниці ОСОБА_88 .: 79245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15450,00 грн штрафу у розмірі 10% від суми авансового платежу, та 1156,65 судових втрат з судового збору. 31.01.2024 р. на виконання останнього рішення видано виконавчий лист та 02.02.2024 р. відкрито виконавче провадження, де на дату звернення до суду з цією заявою зупинено вчинення виконавчих дій. На підставі викладеного ОСОБА_88 . заявлено наведені вище вимоги до боржника. На підтвердження вимог заявницею надано копії перелічених судових рішень та інші докази.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_88 . від 12.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 26) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_88 . визнає у розмірі: 127 900,00 отриманого авансу, 79 245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, штраф у сумі 15 450,00 грн; судовий збір у сумі 2 701,65 грн, 4 844,80,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 246 266,61 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 311/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_88 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 246 266,61 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 4844,80 грн судовий збір - друга черга, 251 111,41 грн (127 900, грн. - сплаченого авансу, 79 245,50 грн - інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15 450,00 грн штраф, 2701,65 грн та 4 844,80 судовий збір) - друга черга.
Розглянувши заяву ОСОБА_88 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 07.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_87 емреєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_21 (покупець 1) та ОСОБА_88 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_22 (покупець 2) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_88 ., а також заяви ОСОБА_87 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупці зобов'язуються прийняти і оплатити квартиру № 26, загальною площею 39,8 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 441 780 грн, що на день укладення договору еквівалентно доларів 16 454 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупці передали, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11 509 доларів США. Залишок суми у розмірі 132 780,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 945, покупці зобов'язуються сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцям одержану від них суму авансу у розмірі 309 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11509 доларів США, то додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу, протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 8, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.11.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2990, номери спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893899, НМТ 893898 (Т. 7, а.с. 54-55).
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 09.09.2022 р. в зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р., а також врахувавши, що відповідачем позивачам (ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 .) було сплачено в рахунок повернення авансу за попереднім договором 21.09.2021 р. 26 800,00 грн, 21.10.2021 р. 26400 грн (загалом 53200,00 грн), що еквівалентно по курсу за датами повернення 2000 доларам США, судом позов ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 . про повернення авансу за попереднім договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_87 . аванс за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р. в сумі 127 900 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_88 . аванс за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р. в сумі 127 900 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_87 . відшкодування понесених судових втрат по сплаті судового збору 1545 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_88 . відшкодування понесених судових втрат по сплаті судового збору 1545 грн. Зазначене підтверджено копією Рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 09.09.2022 р. (Т. 7, а.с. 50-55).
Відповідно до виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/21812/21 від 21.02.2023 р. (про стягнення з боржника 127 900 грн авансу за попереднім договором, стягувач ОСОБА_88 .) вказане рішення набрало законної сили 21.11.2022 р. (Т. 7 а.с. 48). 06.03.2023 р. на підставі вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 71215189.
Також судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4222/23 від 06.09.2023 р. в зв'язку з тим, що основний договір не було укладено, будинок не побудовано згідно з попереднім договором купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р., укладеного між ОСОБА_1 , Козяром М.В., ОСОБА_88 . - позов ОСОБА_87 ., ОСОБА_88 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь заявниці ОСОБА_88 .: 79245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15450,00 грн штрафу у розмірі 10% від суми авансового внеску, та 1156,65 судового збору.
Зазначене підтверджено копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4222/23 від 06.09.2023 р. (Т. 7, а.с. 56-59).
Судом встановлено, що у даній частині заяви заявником допущено описку щодо назви суду, проте судом встановлено дійсні обставини на підставі доказів у справі.
Відповідно до виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4222/23 від 31.01.2024 р. вказане рішення набрало законної сили 12.10.2023 р. (Т. 7 а.с. 47).
На підставі вказаного виконавчого листа № 369/4222/23 від 31.01.2024 р. постановою від 08.02.2024 р. ВП № 74103595 відкрито виконавче провадження.
Вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника. Боржником доказів часткового чи повного стягнення, погашення вимог заявника суду не надано.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/21812/21 від 09.09.2022 р. та Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4222/23 від 06.09.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_88 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: 127 900,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 2701,65 грн судового збору, 79 245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, 15 450,00 грн штрафу.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Також судом встановлено, що заявницею було сплачено 4844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією № 0056-8220-5078-0969 від 28.08.2024 р. (Т. 7, а.с. 44).
Заява заявниці надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 42), відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_88 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_88 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2017 р., встановлена та стягнута рішеннями суду: 127 900,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 79 245,50 грн інфляційних втрат, 20 969,46 грн 3% річних, - вимоги другої черги; 15 450,00 грн штрафу - вимоги третьої черги; стягнуті судовими рішеннями 2701,65 грн судового збору, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_89 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
29.02.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_89 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 63-82), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_89 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 716 328,77 грн, з яких: сума основного боргу 456 500,00 грн, судові витрати - 8 301,02 грн; інфляційний втрати - 198 181,42 грн; 3% річних - 53 346,33 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_89 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2191 від 29.02.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 63).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
05.08.2017 р. між ОСОБА_1та ОСОБА_89 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, що був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 4392. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.08.2018 р. ОСОБА_1 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_89 . з укладенням договору купівлі-продажу квартири, а ОСОБА_89 . зобов'язалась прийняти і оплатити квартиру № 55, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_89 . передала, а ОСОБА_1 прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 434 500,00 грн.
06.10.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_89 . було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 57. Відповідно до п. 1 Попереднього договору від 06.10.2018 р. у строк до 30.06.2019 р. ОСОБА_1 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_89 . з укладенням договору купівлі-продажу квартири, а ОСОБА_89 . зобов'язалась прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 57 на цокольному поверсі, секція 3, загальною площею 2,6 кв.м., збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 цього попереднього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_89 . передала, а ОСОБА_1 прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 22 000,00 грн.
Заявниця вказує, що боржницею не було виконано умови вказаних попередніх договорів про укладення договорів купівлі-продажу, в зв'язку з чим було порушено права ОСОБА_89 . та не було укладено основні договори купівлі-продажу обумовлених квартири та нежитлового приміщення № 57, відповідно квартира та приміщення не були передані у власність ОСОБА_89 . В зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_1 заявниця звернулась до суду.
22.05.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17811/21 (дата набрання законної сили рішенням 05.07.2023 р.) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_89 .: заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2017 р. (аванс) - 434 500,00 грн, інфляційні втрати - 189 506,99 грн; 3% річних - 51 140,05 грн; заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 57 від 06.10.2018 р. (аванс) - 22000,00 грн, інфляційні втрати - 8674,43 грн; 3% річних - 2206,28 грн, судовий збір - 8301,02 грн.
15.08.2023 р. на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист та 06.09.2023 р. було відкрито виконавче провадження, та на момент звернення до суду з цією заявою - зупинено вчинення виконавчих дій.
На підставі викладеного заявницею заявлено наведені вище вимоги до боржника. На підтвердження вимог заявницею надано копію судового рішення та інші докази.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_89 . від 12.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 28-29) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_89 . визнає у розмірі: 456 500,00 отриманого авансу, 198 181,42 грн інфляційних втрат, 53 346,33 грн 3% річних; судовий збір у сумі 8 301,02 грн, всього визнано вимог у сумі 721 173,57 грн. При цьому боржник вказує на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 05.08.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила. Крім того, боржник заперечує вимоги вказуючи, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 313) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_89 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 721 173,57 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 721 173,57 (716 328,77 грн (456 500,00 грн - сплаченого авансу, 198 181,42 грн - інфляційних втрат, 53 346,33 грн 3% річних, 8 301,02 грн судового збору) - за рішенням суду, 4844,80 грн судовий збір за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/311 (Т. 20, а.с. 285/2), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_89 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 05.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_89 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_23 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_89 . також "попередній договір 1").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 55, загальною площею 42,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 434 600,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 434 500,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 434 500,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 05.08.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_89 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 4392, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 007740 (Т. 7, а.с. 66).
Крім того 13.11.2020 р. сторонами попереднього договору 1 в особі заявниці та ОСОБА_121., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 775 від 06.03.2019 р., посвідченої приватним нотаріусом Михальченко М.М. у письмовій формі було укладено Договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору 1, зокрема внесено зміни до пункту 1, якими внесено зміни у строк укладення основного договору та передачі у власність покупця обумовленої квартири, - до 30.09.2021 р.
Поряд з цим судом встановлено, що 06.10.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_89 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_23 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 57 (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_89 . також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 57 на цокольному поверсі, секція № 3, загальною площею 2,6 м.кв., збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 7038233632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору 2, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 22 000,00 грн; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення, що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 2, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця грошову суму в розмірі 22 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору 2 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 13 попереднього договору 2, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір 2 від 06.10.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_89 . (Т. 7, а.с. 67).
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17811/21 від 22.05.2023 р. встановивши факт укладення попередніх договорів 1, 2, встановлено, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору, в зв'язку з чим порушено права ОСОБА_89 ., позов ОСОБА_89 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_89 .: заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі продажу квартири від 05.08.2017 року (посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований у реєстрі за № 4392), у розмірі 434 500,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_89 . заборгованість за Попереднім договором про укладення договору купівлі продажу квартири від 05.08.2017 року (посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований у реєстрі за № 4392) за період з 31.12.2018 по 02.12.2022 року інфляційні втрати 189 506,99 грн, 3% річних у розмірі 51 140,05 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_89 . заборгованість за Попереднім договором про укладення договору купівлі продажу нежитлового приміщення №57 від 06.10.2018 року у розмірі 22 000,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_89 . заборгованість за Попереднім договором про укладення договору купівлі продажу нежитлового приміщення №57 від 06.10.2018 року за період з 01.07.2019 по 02.12.2022 року інфляційні втрати 8 674,43 грн, 3% річних у розмірі 2 206,28 грн, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_89 . судовий збір у розмірі 8301,02 грн.
Зазначене підтверджено копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17811/21 від 22.05.2023 р. (Т. 7, а.с. 69-74).
Відповідно до виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17811/21 від 15.08.2023 р. вказане рішення набрало законної сили 05.07.2023 р. (Т. 7 а.с. 75).
На підставі вказаного виконавчого листа постановою від 06.09.2023 р. відкрито виконавче провадження ВП № 72709425.
Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника. Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявниця не виконала умови п. 4 попереднього договору 1 та не сплатила 100,00 грн не відповідають заявленим вимогам, серед яких вимог щодо визнання кредитором боржника відносно цієї суми заявником не заявлено. Боржником доказів часткового чи повного стягнення, погашення вимог заявника суду не надано.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17811/21 від 22.05.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_89 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: за попереднім договором 1: 434500,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 189 506,99 грн інфляційних втрат, 51140,05 грн 3% річних; за попереднім договором 2: 22 000,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 8 674,43 грн інфляційних втрат, 2206,28 грн 3% річних; а також 8301,02 грн судового збору.
Також судом встановлено, що заявницею було сплачено 4844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією № 0.0.3498150216.1. від 27.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 65).
Заява заявниці надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 63), відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_89 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_89 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: за попередніми договорами 1, 2, а також встановлені та стягнуті рішеннями суду: за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2017 р.: 434 500,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 189 506,99 грн інфляційних втрат, 51 140,05 грн 3% річних; за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 57 від 06.10.2018 р.: 22 000,00 грн основного боргу (авансовий платіж), 8 674,43 грн інфляційних втрат, 2206,28 грн 3% річних; а також 8301,02 грн судового збору, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_256 . (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги до боржника від 26.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
29.02.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_256 надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 26.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 83-93), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника у сумі 315 500,00 грн та 6056,00 грн судового збору; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_256 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 27.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 91), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 28.05.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_256 . як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 1636. Відповідно до Попереднього договору у строк до 01.07.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням основного договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 102, площею 28,5 кв.м., секція 4 у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Договір купівлі-продажу квартири мав бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.07.2020 р. (п. 3 договору). При укладанні цього договору кредитор передав, а боржник прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 315 500,00 грн. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 315 500,00 грн. Заявник вказує, що станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство боржник умови договору не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири з кредитором не підписав, одержану суму авансу в розмірі 315 500,00 грн кредитору не повернув. В зв'язку з викладеним, на підставі статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника у сумі 315 500,00 грн та просить задовольнити заявлені вимоги.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_256 . від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 27) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_256 . визнає у розмірі: 315 500,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 321 556,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 311) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_256 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 321 556,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірах: 6056,00 грн судового збору та 315 500,00 грн отриманого за договором авансу, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/322 (Т. 20, а.с. 291), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_256 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 28.05.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_256 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_24 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_256 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.07.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 102, загальною площею 28,5 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.07.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.07.2020 р.; ціна продажу 315 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 315 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 01.07.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 315 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 28.05.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1030 від 04.03.2017 р. та ОСОБА_256 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1636, номер спеціального бланку нотаріального документа ННТ 663988 (Т. 7, а.с. 85-86).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1030 від 04.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 01.07.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.07.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_90 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 315 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 315 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство боржник договору не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири з кредитором не підписав (передбачений пунктом 1 попереднього договору), одержану суму авансу в розмірі 315 500,00 грн кредитору не повернув (п. 5 попереднього договору).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3,5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 03.08.2020 р. (оскільки 02.08.2020 р. було неділею, вихідним днем) закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 04.08.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявник у заяві обґрунтував вимоги положеннями попереднього договору та нормою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 315 500,00 грн за попереднім договором.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Так, за змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 27.02.2024 р., що підтверджено документально (Т. 7, а.с. 91,92).
Станом на 27.02.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3361 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=27.02.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 315 500,00 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 399 899,86 грн (38,3361 грн х 11 996 доларів США).
На підставі викладеного судом встановлено, основний борг за попереднім договором становить більшу суму ніж заявлено, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 315 500,00 грн.
Крім того, заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6056,00 грн судового збору.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією 0.0.3497321376.1 від 27.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 83).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимога про покладення на боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_256 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_256 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.05.2019 р. в сумі 315 500,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_91 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 01.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_91 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 01.03.2024 р. в особі представника адвоката Мєстєчкіна Ігоря Володимировича (Т. 7, а.с. 94-106), в якій просить суд визнати ОСОБА_91 . конкурсним кредитором у даній справі боржника - ОСОБА_1 із сумою вимог 418 154,85 грн, з яких: основний борг 321 830,00 грн - 4 черга, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 28 171,15 грн - 4 черга, інфляційні збитки за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 59 216,72 грн - 4 черга, судові витрати по справі № 369/15059/21 в сумі 4092,18 грн - 4 черга, судовий збір за подання даної заяви в сумі 4 844,80 грн - 1 черга, а також просить суд включити ОСОБА_91 . до реєстру вимог кредиторів боржника із сумою вищенаведених вимог 418 154,85 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_91 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2200 від 01.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 94).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
09.10.2017 р. між ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_91 , як покупцем було укладено попередній договір, відповідно до якого продавець у строк до 30.09.2018 р. зобов'язалась передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язалась прийняти і оплатити квартиру № 27, загальною площею 29,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 3 у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Згідно п.4 попереднього договору при укладенні договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_91 . передала, а продавець (відповідач) прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 321 830,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови; (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 321 830,00 грн протягом одного місяця.
Заявниця повідомляє суд про те, що продавцем не було виконано умов попереднього договору, - будинок не збудувала, в якому мала бути розташована зазначена квартира, що мала стати предметом основного договору купівлі-продажу; основний договір не міг бути укладений, та не був укладений, а кошти (аванс) не було повернуто у встановлені попереднім договором порядку та строк, в зв'язку з чим вона була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
15.09.2022 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/15059/21 за позовом ОСОБА_91 . До ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_91 .: кошти (аванс), які були отримані за попереднім договором від 09.10.2017 р. в розмірі 321 830,00 грн; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 28 171,15 грн; інфляційні збитки за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 59 216,72 грн, судові витрати по справі в сумі 4092,18 грн. Дане рішення набрало законної сили.
Заявниця вказує, що 06.07.2023 р. на виконання вказаного рішення винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 369/15059/21, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області.
На підставі викладеного, статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявницею заявлено наведені вище вимоги до боржника. На підтвердження вимог заявницею надано копію судового рішення та інші докази.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_91 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 148-149) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_91 . визнає у розмірі: 321 830,00 грн отриманого авансу, 59 216,72 грн інфляційних втрат, 28 171,15 грн 3% річних; судовий збір у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 415 273,87 грн. При цьому боржник вказує на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 09.10.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; вважає, що за умовами попереднього договору основним зобов'язанням з передачі у власність покупця нерухомого майна не є грошовим у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що заявниця не надала доказів понесених витрат на правову допомогу, встановлених статтею 126 ГПК України.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 305) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_91 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 415 273,87 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 418 154,85 грн (413 310,05 грн - згідно рішення суду у справі №369/15059/21, 4844,80 грн судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/176 (Т. 20, а.с. 104), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_91 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
09.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_91 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_25 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_91 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 27, загальною площею 29,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3 секція 3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 321 930,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 321 830,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 321 830,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 09.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_91 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2605, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933140 (Т. 7, а.с. 98).
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/15059/21 від 15.09.2022 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107468368) встановлено обставину укладення попереднього договору та, встановлено, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору, - основний договір не був укладений між сторонами у встановлений строк, в зв'язку з чим позов ОСОБА_91 . до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_91 .: кошти (аванс), які були отримані за попереднім договором від 09.10.2017 р. в розмірі 321 830,00 грн; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 28 171,15 грн; інфляційні збитки за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 59 216,72 грн, судові витрати по справі в сумі 4092,18 грн.
Зазначене підтверджено копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/15059/21 від 15.09.2022 р. (Т. 7, а.с. 100-102).
На підставі виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/15059/21 від 14.06.2023 р. постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 06.07.2023 р. відкрито виконавче провадження ВП № 72183013.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 431 ЦПК України, виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Протягом п'яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений у частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу до його електронного кабінету, а в разі його відсутності - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа (частина перша статті 26 Закону України "Про виконавче провадження"), однією з вимог до якого є зазначення дати набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню (пункт 6 частини першої статті 4 зазначеного закону).
Відповідно до частини другої статті 2, частин першої, другої, третьої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", "судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання …" (крім рішень, визначених законом); для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного для після їх ухвалення або виготовлення повного тексу.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення набрало законної сили 20.12.2022 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107468368).
Таким чином, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/15059/21 від 15.09.2022 р. набрало законної сили.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника в загальній сумі 415 273,87 грн.
Водночас боржником подано низку заперечень стосовно вимог заявника, розглянувши які судом встановлено наступне.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявниця не виконала умови попереднього договору та не сплатила кошти у сумі 100,00 грн - не відповідають заявленим вимогам, серед яких вимог щодо визнання кредитором боржника відносно цієї суми заявником не заявлено.
Боржником доказів часткового чи повного стягнення, погашення вимог заявника суду не надано.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основним зобов'язанням з передачі у власність покупця нерухомого майна не є грошовим. Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, - повернення сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, що є грошовими вимогами за правовою природою, де вимоги підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заявником вимог з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заперечення, - підстав з яких вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Крім того, боржник вказує, що заявниця не надала доказів понесених витрат на правову допомогу, встановлених статтею 126 ГПК України.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки заперечення не відповідає заявленим вимоги заявниці, які не містять вимог з витрат на правову допомогу.
Дослідивши вимоги заявниці судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/15059/21 від 15.09.2022 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Як зазначено, відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_91 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором від 09.10.2017 р.: основний борг (аванс), - кошти, отримані боржником за попереднім договором від 09.10.2017 р. в розмірі 321 830,00 грн; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 28 171,15 грн; інфляційні збитки за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.10.2018 р. по 30.09.2021 р. в сумі 59 216,72 грн, судові витрати по справі в сумі 4092,18 грн, всього у сумі 413 310,05 грн.
Крім того, заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 4 844,80 грн судового збору.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 4 844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату № 1352-1229-9939-0569 від 01.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 97).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимога про покладення на боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Заявником заявлено вимогу про включення заявлених вимог до першої та четвертої черги задоволення вимоги кредиторів, дослідивши яку суд дійшов висновку про відхилення вимоги, на підставі наступного.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів. Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
На підставі частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги заявниці щодо черговості є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають нормі частин другої та четвертої статті 133 Кодексу України, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_91 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_91 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість встановлена та стягнута рішенням суду: за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.10.2017 р.: основний борг (аванс), - кошти, які було отримані боржником за попереднім договором від 09.10.2017 р. в розмірі 321 830,00 грн; 28 171,15 грн 3% річних; 59 216,72 грн інфляційних збитків, 4092,18 грн судових витрат. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір"), покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заяви відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_257 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 01.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_257 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 01.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 107-121), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_257 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 467 838,46 грн, що складаються з боргу згідно виконавчих листів про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 437 729,53 грн, 3% річних - 6380,29 грн, інфляційних втрат - 12 672,64 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_257 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_257 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2208 від 04.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 107).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
29.12.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 40, секція 2, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 227 084,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 227 084,00 грн протягом одного місяця. Крім того продавець має сплатити штраф 10% від загальної вартості квартири.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
18.07.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 227 084,00 грн, штраф 10% від загальної вартості квартири у розмірі 22 708,40 грн, інфляційні збитки у розмірі 136 136,86 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 34 970,94 грн, судовий збір у розмірі 4209,00 грн, що разом становить 425 109,20 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 18.08.2023 р. та з 19.08.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Додатковим рішенням від 12.10.2023 р. Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 з боржника на користь кредитора стягнуто: інфляційні збитки у розмірі 3 746,89 грн, 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 1873,44 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн, що сукупно становить 12 620,33 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 14.11.2023 р. та з 15.11.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за першим виконавчим листом щодо основного судового рішення, нараховані за період з 19.08.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 12 469,67 грн; 2) за другим виконавчим листом щодо додаткового судового рішення за період з 15.11.2023 р. по 14.02.2924 р. у сумі 202,97 грн, що разом інфляційних втрат становить 12 672,64 грн. 3) 3% річних за першим виконавчим листом щодо основного судового рішення, нараховані за період з 19.08.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 6 284,99 грн; 2) за другим виконавчим листом щодо додаткового судового рішення з 15.11.2023 р. по 14.02.2924 р. у сумі 95,3 грн, що разом 3% становить 6 380,29 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 526, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 467 838,46 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_257 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 114-116) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_257 . визнає у розмірі: 227 084,00 грн отриманого авансу, судовий збір у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 233 140,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 29.12.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 97 321,00 грн не сплатив.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 305) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_257 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 233140,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 437 729,53 грн - згідно рішення суду у справі №369/5170/23, 6 380,29 грн 3% річних, 12 672,64 грн - інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/175 (Т. 20, а.с. 103), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду надійшло від представника заявника клопотання про долучення до заяви з вимогами до боржника копії судових рішень, отриманих через систему "Електронний суд" в електронному вигляді: додаткового рішення від 12.10.2023 р. Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 18.07.2023 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_257 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
29.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_257 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_26 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_257 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 40, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 324 405,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 566 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США. Залишок суми у розмірі 97 321,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 470 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 10% від загальної вартості квартири.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 29.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_257 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 7070, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604417 (Т. 7, а.с. 113).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.07.2023 р. у справі №369/5170/23 встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_257 . попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2017 р., а також встановивши, що основний договір між сторонами не був укладений, позов ОСОБА_257 . до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_257 .: аванс у розмірі 227 084,00 грн, штраф 10% від загальної вартості квартири у розмірі 22 708,40 грн, інфляційні втратиу розмірі 136 136,86 грн, 3% у розмірі 34 970,94 грн, судовий збір у розмірі 4209,00 грн., що підтверджено документально та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень.
04.10.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/5170/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 18.08.2023 р. (Т. 7 а.с. 114).
Також судом встановлено, що додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.10.2023 р. у справі №369/5170/23 з боржника на користь ОСОБА_257 . стягнуто: інфляційні втрати у розмірі 3 746,89 грн, 3% річних з боргом у розмірі 1873,44 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн, що сукупно становить, що підтверджено документально та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень.
21.11.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/5170/23, згідно якого вказане додаткове судове рішення набрало законної сили 14.11.2023 р. (Т. 7 а.с. 115), що підтверджено документально.
Отже вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору, інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовими рішеннями, на виконання яких видані виконавчі листи, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, які стягнуті судовими рішеннями, які набрали законної сили. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 29.12.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 97 321,00 грн не сплатив. Дане заперечення не відповідає змісту заявлених вимог заявника, серед яких вимог щодо визнання кредитором боржника відносно цієї суми заявником не заявлено, а отже заперечення є безпідставним.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 97 321,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору та судового рішення, що набрало законної сили, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Поряд з наведеним у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії Верховний Суд наголошує на усталених правових висновках Верховного Суду, що полягають у наступному (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120925756): у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 111-118) про те, що ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за договором лише підтверджує дійсне існування обов'язку боржника зі сплати боргу кредитору, його безспірність та надає цьому обов'язку безпосередньо примусового характеру. Однак судове рішення не створює того матеріально-правового обов'язку, зміст якого становитиме таке виконання. Таке розуміння природи зобов'язання як підстави виникнення грошового зобов'язання у боржника перед кредитором та права вимоги у кредитора до боржника за цим зобов'язанням відповідає положенням статті 11 ЦК України щодо підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Частина друга статті 11 ЦК України визначає, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати. Законна сила судового рішення - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає в його незмінності і виключності. Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється в наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність, обов'язковість.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 р. у справі №686/7081/21).
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 18.07.2023 р. та від 12.10.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаних судових рішень є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_257 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором: 1) на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 18.07.2023 р. у загальному розмірі 425 109,20 грн; 2) на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 12.10.2023 р. у розмірі 12 620,33 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за вказаними судовими рішеннями, зокрема за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 18.07.2023 р. за період з 19.08.2023 р. по 14.02.2024 р. та за додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 12.10.2023 за період з 15.11.2023 р. по 14.02.2024 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав у пунктах 62, 63,64, 72, 73, 77, 78 наступну правову позицію:
"Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (п. 62).
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу (п. 63). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови) (64).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження НОМЕР_3-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження НОМЕР_3-79гс19) (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)".
У постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено (пункти 160-161, 163-165) також правову наступну позицію.
"Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц) (п. 160).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п. 161).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17) (п. 163).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання" (п. 165).
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України за грошовими зобов'язаннями, підтвердженими судовим рішенням, підтверджується правовою позицією Верховного суду, викладеній у постанові Верховний Суду від 11.01.2024 у справі № 910/479/21 (пункти 37-42,50-52, 59), де Верховний суд підкреслив, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц). Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21). Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, частини другої статті 625 ЦК України, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та за наявності відповідних підстав (зокрема, в частині вірних за розрахунками) підлягають визнанню.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/5170/23 від 18.07.2023 р., що становить 425 109,20 грн за період з 19.08.2023 р. (дата набрання рішенням законної сили 18.08.2023 р.) по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 6 284,99 грн., по інфляційним втратам у сумі 12 469,67 грн.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.10.2023 р. у справі №369/5170/23, що становить 12 620,33 грн за період з 15.11.2023 р. (дата набрання рішенням законної сили 14.11.2023 р.) по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 95,30 грн, по інфляційним втратам у сумі 202,97 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 19.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_92. згідно дог. № 070423-3-б від 18.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_92. на підставі договору № 1070423-3-б від 18.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. № 7ВР9-С295-7Х4Р-5М1Е.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 19.02.2024 р. № Е82В-7КАМ-СР8С-С260 (Т. 7, а.с. 117).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_257 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_257 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/5170/23 від 18.07.2023 р.: сплачений аванс у розмірі 227 084,00 грн, 136 136,86 грн інфляційних втрат, 34 970,94 грн 3%, 4209,00 грн судового збору, - вимоги другої черги; 22 708,40 грн штрафу, - вимоги третьої черги; стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5170/23 від 12.10.2023 р.: 3 746,89 грн інфляційних втрат, 1873,44 грн 3% річних, 7 000,00 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того 6 284,99 грн 3% річних, 12 469,67 грн інфляційних втрат, нарахованих на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/5170/23 від 18.07.2023 р.; 95,30 грн 3% річних, 202,97 грн інфляційних втрат, нарахованих на кошти, стягнуті додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.10.2023 р. у справі №369/5170/23 - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву боржника ОСОБА_100 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до від 05.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
05.03.2024 р. через канцелярію суду до Господарського суду Київської області від ОСОБА_100 надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 235-247), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_100. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 360 386,00 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_100. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3095/24 від 05.03.2024 р. на заяві заявниці (Т. 7 а.с. 235).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 21.11.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_100. як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованим в реєстрі за № 5125. Згідно цього Попереднього договору, у строк до 28.02.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити квартиру № 105, секція 4, загальною площею 26,3 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором. Продавець зобов'язується здати житловий будинок, в якому буде розташовуватись вищевказана квартира до 28.02.2019 р. Ціна продажу 302 450,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11 343 доларів США. При укладанні попереднього договору покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 9300,00 доларів США, що на момент укладання договору було еквівалентно 248 031,00 грн. Заявник наголошує, що за усною вимогою продавця авансовий платіж здійснювався саме у доларах США. Також згідно попереднього договору покупець мав сплатити залишок суми у розмірі 2040 доларів США, які на момент укладення договору були еквіваленті 54 419,00 грн. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартиру у передбачений строк, або наявної заборони на продаж майна, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва побудованого з порушенням чинним норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 248 031,00 грн, що на момент укладення договору було еквівалентно 9300,00 доларів США. Заявник вказує на те, що з метою досудового врегулювання спору протягом двох років неодноразово зверталась у відділ продаж ЖК "Данія" до менеджера ОСОБА_211., де заявниці було повідомлено про виникнення тимчасових труднощів у забудовника, будівництво буле обов'язково завершено і необхідно почекати, проте в наступному відділ продажу було закрито. Заявник вказує, сплачений нею аванс у сумі 9300 доларів США на теперішній час еквівалентний 354 330,00 грн. На підставі наведеного та посилаючись на норму, що відповідає змісту статті 625 ЦК України, заявник заявляє свої вимоги до боржника у сумі 360 386,00 грн, з яких: 248 031,00 грн основний борг, 106 299,00 грн інфляційне збільшення боргу, та 6056,00 грн судового збору.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_100. від 18.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 15) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_100. визнає у розмірі: 248 031,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором - 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 254 087,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала. Окремо боржник наголошує на тому, що відповідно до пункту 4 попереднього договору від 21.11.2017 р. боржником отримано від заявника саме 248 031,00 грн, а не 9300 доларів США.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 312/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_100. ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає вимоги заявниці у розмірі 254 987,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги ОСОБА_100. можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у сумі 368 925, 35 грн (248 031,00 грн сплаченого авансу, 114 838,35 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового бору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/315 (Т. 20, а.с. 287/2), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останньої.
Розглянувши заяву ОСОБА_100., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 21.11.2017 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_100 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_27 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_100. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 28.02.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 105, загальною площею 26,3 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 28.02.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 28.02.2019 р.; ціна продажу 302 450,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11323 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 248 031,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9300 доларів США. Залишок суми у розмірі 54 419,00 грн, що на момент укладення цього договору еквівалентно 2040 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 28.02.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 248 031,00 грн, що на момент укладення цього договору еквівалентно 9300 доларів США, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 21.11.2017 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_100., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області., зареєстрований в реєстрі за № 5125 (номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893957).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 28.02.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 28.02.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 4 попереднього договору ОСОБА_100. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 248 031,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9300 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі, підтверджено положеннями пунктів 4, 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання від покупця продавцем ОСОБА_1. (боржником) на виконання попереднього договору від 21.11.2017 р. грошових коштів у розмірі 248 031,00 грн, що на момент укладення попереднього договору було еквівалентно 9300 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заявник у заяві вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, та як слідує з заяви, сплачені кошти не повернуті.
Боржник визнає вимоги заявника у сумах: 248 031,00 грн отриманого авансу, 6056,00 сплаченого судового збору, всього визнано вимог у сумі 254 087,00 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_100. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_100. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.04.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.04.2019 р., а отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором від 21.11.2017 р., що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 360 386,00 грн, з яких: 248 031,00 грн основний борг, 106 299,00 грн інфляційного збільшення боргу, 6056,00 грн судового збору, де зазначає, що на момент сплати сплачені кошти дорівнювали 248 031,00 грн (9300 доларів США), а на теперішній час - 354 330,00 грн.
Детально дослідивши вимоги, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник з посиланням на зміст частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом взято до уваги те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але в прохальній частині заяви заявив вимоги по основному боргу без врахування курсової різниці, а також заявив вимоги з інфляційних втрат на підставі, як встановлено судом ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявниці підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду
В зв'язку з наведеним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 05.03.2024 р., що підтверджено документально, зокрема вхідною відміткою канцелярії суду на заяві заявниці № 3095/24, датованої 05.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 235).
Станом на 05.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3135 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=05.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 248 031,00 грн основний борг, 106 299,00 грн інфляційного збільшення боргу, що разом становить 354 330 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 356 315,55 грн (38,3135 грн х 9300 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, основний борг є більшим (356 315,55 грн) від заявлених вимог заявником (354 330 грн з урахуванням інфляційних втрат), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника у межах заявлених вимог у сумі 354 330,00 грн основного боргу, які є обґрунтованими.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено, що боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що на переконання боржника за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 248 031,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9300 доларам США, що підтверджено п. 4 попереднього договору. Крім того, боржник визнав факт отримання від заявника авансового платежу у сумі 248 031,00 грн у поданому суду повідомленні за результатом розгляду вимог заявниці (Т. 12, а.с. 15).
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог заявниця долучила квитанцію НОМЕР_393330254 від 05.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією НОМЕР_393330254 від 05.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 239).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально та вже встановлено судом (вх. №3095/24 від 05.03.2024 р.).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини четвертої статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_100. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_100. підлягають визнанню часткво, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.11.2017 р. в сумі 354 330,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_95(надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_95надійшла Заява з грошовими вимогами до боржника від 29.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 162-179), в якій він просить суд визнати його як фізичну особу кредитором у справі № 911/2308/23 по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 676 027,85 грн, з яких 6056,00 грн (судовий збір) - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 669 971,85 грн - вимоги другої черги.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_95. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника що підтверджено відбитком печатки Укрпошти, датованим 01.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду (про прийняття до відправлення), вхідним відбитком канцелярії суду на заяві заявника № 2981/24 від 04.03.2024 р. (Т. 7 а.с. 162).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 03.03.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_95 . як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М. Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 01.07.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_39, площею 27,3 кв.м., у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 358 895,00 грн (13 467 доларів США). Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 358 895,00 грн протягом одного місяця.
Заявник посилаючись на інші положення попереднього договору (пункти 6, 7, 8, 11, 12, 13) вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 01.08.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитись вказана квартира не збудований та не введений в експлуатацію. Крім того, заявник вказує, що продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця, тобто як до 01.08.2018 р., так і станом на день подання заяви, тому сума боргу становить 358 895,00 грн, яку заявник вважає простроченою з 01.08.2018 р.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 251 405,58 грн та по 3% річних у сумі 59 671,27 грн, нараховані за період з 01.08.2018 р. по 14.02.2024 р.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45, статті 113, 47, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 16, 202, 203, 627, 626, 635, 638, 656, 663, 526, 610, 530 ЦК України заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 669 971,85 грн та по витратам по судовому збору.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_95. від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 32) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_95. визнає у розмірі: 358 895,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 364 951,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 03.03.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила, при цьому боржник визнає отримання від заявника 358 895,00 грн згідно п. 4 попереднього договору.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 313) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_95. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 364 951,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 615 395,80 грн (358 895,00 грн сплаченого авансу, 189 855,46 грн інфляційних втрат, 60 589,34 грн 3% річних, 6056,00 грн сплаченого судового збору), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/310 (Т. 20, а.с. 285), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_95., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 03.03.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_95 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_28 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_95. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_39, загальною площею 27,3 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця другого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.07.2018 р.; ціна продажу 358 995,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 471 долар США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 358 895,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 467 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 01.07.2018р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 358 895,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 467 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний попередній договір від 03.03.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_95 ., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 893, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 247102.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця другого кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_95 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець ОСОБА_1 (боржник) прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 358 895,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 467 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. при укладенні попереднього договору 03.03.2018 р. 358 895,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 467 доларів США, на виконання попереднього договору.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 01.08.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитись вказана квартира не збудований та не введений в експлуатацію та продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця, тобто як до 01.08.2018 р., так і станом на день подання заяви, тому сума боргу становить 358 895,00 грн, яку заявник вважає простроченою з 01.08.2018 р. Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 251 405,58 грн та по 3% річних у сумі 59 671,27 грн, нараховані за період з 01.08.2018 р. по 14.02.2024 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_95. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 01.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору), яке є неділею, вихідним днем, тому згідно з частиною 5 ст. 254 ЦК України останнім днем укладення основного договору було 02.07.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного дня, - з 03.07.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 03.08.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось 04.08.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором (згідно п. 5), що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд зауважує, що хоча заявник й заявив вимоги з основного боргу на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, проте вимоги з повернення основного боргу заявник заявив у сумі 358 895,00 грн, яка було сплачена при укладенні попереднього договору у гривнях.
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (по основному боргу), фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 01.03.2024 р., що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 01.03.2024 р., на конверті, в якому надійшла до суду заява заявника (Т. 7, а.с. 178).
Станом на 01.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0492 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=01.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 358 895,00 грн, по інфляційним втратам 251 405,58 грн, що разом становить 610 300,58 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 512 408,58 грн (38,0492 грн х 13 467 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (з урахуванням заявлених вимог по інфляційним втратам) у сумі 512 408,58 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (97 892,00 грн).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 59 671,27 грн за період з 01.08.2018 р. по 14.02.2024 р.
Судом встановлено, що заявником дату початку прострочення повернення суми авансу боржником заявнику визначено без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, разом з положеннями пунктів 1, 5 попереднього договору, відповідно до яких першим днем прострочення повернення суми авансу є 04.08.2018 р., в зв'язку з чим вимоги заявника по 3% річних за період з 01.08.2018 р. по 03.08.2018 р. відхиляються судом в сумі 88,49 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 04.08.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (512 408,58 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (85 068,68 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 59 582,78 грн.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Боржник заперечує вимоги вказуючи, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 358 895,00 грн, що еквівалентно 13 467 доларам США, що підтверджено п. 4 попереднього договору. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 358 895,00 грн отриманого авансу (Т. 12, а.с. 32).
Боржник заперечує вимоги заявника з підстав, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 03.03.2018 р. не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію № Е7Е4-АС6М-СМСТ-631С від 27.02.2024 р. (Т. 7 , а.с. 166).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцію № Е7Е4-АС6М-СМСТ-631С від 27.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 166).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 178).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини четвертої статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_95. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_95. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.03.2018 р. в сумі 512 408,58 грн - основний борг з повернення авансу, 59 582,78 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_258 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 02.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_258 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 02.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 135-146), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_258. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у загальному розмірі 538 632,27 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 308 750,00 грн, 3% річних - 44 406,13 грн, інфляційних втрат - 170 420,14 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_258. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_258. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2211 від 04.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 135).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.07.2018 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 64, загальною площею 29 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 308 750 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.03.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Таким чином заявниця вважає, що сума основного боргу за попереднім договором складає 308 750 грн, а прострочення зобов'язання згідно п. 5 попереднього договору розпочалось 01.05.2019 р. після того як боржник протягом місяця не повернув кредитору одержану суму авансу.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 170 420,14 грн та 3% річних у сумі 44 406,13 грн, нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 538 632,27 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_258. від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 30-31) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_258. визнає у розмірі: 308 750,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 314 806,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство; заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 16.07.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 312) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_258. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 269 598,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 500 174,42 грн (308 750,00 грн - сплаченого авансу, 140 172,50 грн інфляційних втрат, 45 195,93 грн 3% річних, 6056,00 сплаченого судового збору) - до другої черги; розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 9000,00 грн за надання юридичних вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/317 (Т. 20, а.с. 288/2), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього, де в тому числі повідомляла про визнання боржником вимог заявниці у розмірі 314 806,00 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_258., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_258, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_29 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_258. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 64, загальною площею 29 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2019 р.; ціна продажу 308 850,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 766 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 308 750,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 308 750,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 16.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_258., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1807, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 711824 (Т. 7, а.с. 142).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_258. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 308 750,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник визнав вимоги заявниці зі сплаченого авансу, в той же час боржник вказує, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 308 750,00 грн, що підтверджено документально п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що основний договір, передбачений пунктом 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги з основного боргу. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_258. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.04.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.05.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу у сумі 308 750,00 грн є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 308 750 грн, а також просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 170 420,14 грн та 3% річних у сумі 44 406,13 грн, нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, інших учасників провадження, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктом 3) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Водночас судом встановлено, що попереднім договором встановлено спеціальний порядок визначення суми, яка підлягає сплаті покупцю у гривнях у випадку, передбаченому пунктом 5 попереднього договору, - зокрема, "у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 308 750,00 грн протягом одного місяця". Сплата авансу здійснена без визначення еквівалентна в іноземній валюті (п. 4 попереднього договору).
Отже, згідно умов попереднього договору, норм частини першої статті 526, частини першої статті 525 ЦК України зобов'язання боржника з повернення коштів покупцю визначені у гривні, в зв'язку з чим, кошти підлягають поверненню відповідно до умов договору у гривні, а до правовідносин за вимогами заявника з визнання кредитором боржника з 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму, що підлягала поверненню покупцю згідно пункту 5 попереднього договору, підлягає застосуванню норма частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (308 750,00 грн) за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 44 406,13 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 170 420,14 грн.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке за правовою природою є грошовим зобов'язанням. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Також боржник заперечує вимоги заявниці у зв'язку з тим, що вона свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 16.07.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Дане заперечення не відповідає змісту заявлених вимог заявника, серед яких вимог щодо визнання кредитором боржника відносно цієї суми заявником не заявлено, а отже заперечення є безпідставним. Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн не спростовує необхідність виконання боржником зобов'язання, передбаченого п. 5 попереднього договору, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 9000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 9000 грн № DSP2-YS0Q-EFAH-BJ49 від 27.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 141) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_258. згідно дог. № 260224-б від 26.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_258. на підставі договору № 260224-б від 26.02.24р.
Боржник заперечує вимоги заявника, вказуючи на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 9000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 27.02.2024 р. № DS4R-MVD1-L7S3-FVKO (Т. 7, а.с. 140).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 27.02.2024 р. № DS4R-MVD1-L7S3-FVKO (Т. 7, а.с. 140).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_258. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_258. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.07.2018 р. в сумі 308 750,00 грн (основний борг з повернення суми авансу) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 44 406,13 грн, 170 420,14 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_185 в особі представника адвоката Крижанівської Олесі Миколаївни (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_185 від 14.03.2024 р. в особі представника адвоката Крижанівської Олесі Миколаївни, в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_185. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 6 202 540,79 грн; " грошові вимоги кредитора ОСОБА_185. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 6 202 540,79 грн ".
Судом встановлено, що заява ОСОБА_185. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 17, а.с. 37, 23).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані: 1) укладеним 12.12.2019 р. між ОСОБА_1 як позичальником та ОСОБА_185. як позикодавцем договором позики 12/12/2019. Відповідно до пунктів п. 1.1.-1.3. вказаного договору позикодавець надає, а позичальник приймає і зобов'язується повернути грошову суму (позику) в строки і на умовах, визначених цим Договором; розмір позики становить 160 000,00 доларів США; позика за договором є цільовою - на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3. Згідно з п. 3.1 позичальник зобов'язаний повернути позику в повному обсязі не пізніше 12.12.2023 р. Заявник вказує, що отримання позики боржником у сумі 100 000,00 доларів США за вказаним договором підтверджується розпискою від 12.12.2019 р. ОСОБА_1 , а також актом приймання передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. у сумі 100 000,00 доларів США, - частини позики на виконання п. 2.1 та п. 2.2 зазначеного договору; 2) укладеним 12.12.2022 р. між ОСОБА_1 як позичальником та ОСОБА_185. як позикодавцем договором позики 12/01/2022. Відповідно до пунктів 1.1.-1.3. договору позики №12/01/2022, позикодавець надає, а Позичальник приймає і зобов'язується повернути грошову суму (позику) в строки і на умовах, визначених цим Договором, де розмір позики становить 57 000,00 доларів США, а позика є цільовою - на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3. Відповідно до пункту 3.1. договору позики 12/01/2022, позичальник зобов'язаний повернути позику в повному обсязі не пізніше 01.01.2024 р. Заявник вказує, що отримання позики боржником у сумі 57 000,00 доларів США за вказаним договором підтверджується розпискою від 12.01.2022 р. ОСОБА_1 , а також актом приймання передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. у сумі 57 000,00доларів США - частини позики на виконання п. 2.1 та п. 2.2 зазначеного договору.
Заявник вказує, що кошти за договором позики 12/12/2019 від 12.12.2019 р. у сумі 100 000,00 доларів США та за договором позики 12.01.2022 р. 12/01/2022 у сумі 57 000,00 доларів США ОСОБА_1 не повернула.
На підставі статей 39, 45, 119, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, виходячи з курсу долара США станом на 14.03.2024 р., встановленого НБУ 1 долар США - 38,7878 гривень сума коштів у розмірі 100 000,00 доларів США, що була передана позикодавцем позичальнику на виконання договору позики від 12.12.2019 р. 12/12/2019, та яка відповідно п. 3.1 підлягала поверненню до 12.12.2023 р., станом на 14.03.2024 р. становить: 3 878 780 грн (100 000,00 х 38,7878); сума коштів у розмірі 57 000,00 доларів США, що була передана позикодавцем позичальнику на виконання договору позики від 12.01.2022 р. 12/01/2022, та яка відповідно п. 3.1 підлягала поверненню до 01.01.2024 р., станом на 14.03.2024 р. становить: 2 210 904 грн (57 000,00 х 38,78780), що разом становить 6 089 684,60 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника: за договором позики від 12.12.2019 р. 12/12/2019 за період з 13.12.223 р. по 14.02.2024 р. згідно деталізованих розрахунків інфляційні втрати у сумі 54 539,85 грн, 3% річних у сумі 29 584,3 грн; за договором позики від 12.01.2022 р. 12/01/2022 за період з 12.01.2022 р. по 14.02.2024 р. інфляційні втрати у сумі 15 502,86 грн, 3% річних у сумі 13 229,18 грн. Всього заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат у сумі 70 042,71 грн та 42 813,48 грн 3% річних.
10.04.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від представника заявника надійшло клопотання, в якому заявник просить долучити докази на підтвердження заявлених вимог (Т. 21, а.с. 28).
10.06.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від представника низки громадян (учасники у справі про банкрутство, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника) Андрєєва М.А. (надалі за текстом також представник адвокат Андрєєв М.А.) надійшло клопотання від 09.06.2024 р. про витребування доказів на підтвердження грошових вимог ОСОБА_185., а також заява про уточнення прохальної частини клопотання про витребування доказів у ОСОБА_185. від 09.06.2024 р., в яких він просить суд витребувати у ОСОБА_185. оригінали документів, підписаних ним та ОСОБА_1 : договору позики №12/12/2019 від 12.12.2024 р., акту приймання-передачі грошових коштів до цього договору, розписки про отримання позики за цим договором; договору позики №12/01/2022 від 12.01.2022 р., акту приймання-передачі грошових коштів до цього договору, розписки про отримання позики за цим договором; витребувати у ОСОБА_185. документи на підтвердження походження грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США, які він ніби-то передав 12.12.2019 р. ОСОБА_1 , а також у розмірі 57 000 доларів США, які він ніби-то передав 12.01.2022 р. ОСОБА_1 ; відмовити у визнанні грошових вимог ОСОБА_185. у разі, якщо витребувані документи не будуть достатніми для виснування про наявність дійсної заборгованості у ОСОБА_1 (Т. 22, а.с. 140-143). Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що з позиції представника заявників адвоката Андрєєва М.А. ознайомившись зі змістом заяви з вимогами до боржника та доданими документами, заявлені вимоги ОСОБА_185. є фейковими, договір 12/12/2019 р. від 12.12.2019 р. є нотаріально не засвідченим, в зв'язку з чим відсутнє нотаріальне підтвердження, що вказаний договір укладався саме 12.12.2019 р.; представник адвокат Андрєєв М.А. також указує, що даний договір позики був підписаний підписантами значно пізніше 12.12.2019 р., а сам правочин є фіктивним. Крім представник заявників адвокат Андрєєв М.А. вказує на те, що ОСОБА_163. є "партнером і патроном" ОСОБА_186. - сина боржниці по діяльності житлового комплексу "Данія", на будівництво якого ними збиралися грошові кошти за попередніми договорами дійсних інвесторів, зокрема, що на переконання представника Андрєєва М.А. підтверджується наступним: ОСОБА_163. і син боржниці є засновниками спільної організації - обслуговуючого кооперативу "Ясно 104", що підтверджується історією змін бенефіціарів; у статті "Цензор.нет" від 06.06.2024 р. вказано, що "адвокати ОСОБА_1 запевняють, що процедуру банкрутства розпочали для добудови будинку і для створення умов для заходу нового інвестора-забудовника. Тим часом особа, яку неофіційно представили як нового інвестора - ОСОБА_185"; на веб-сайті "Нерухомі" у розділі "ЖК Данія" зазначено, що як ОСОБА_163., так і ОСОБА_1 з ОСОБА_186. є співвласниками цього житлового комплексу. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 910/17755/18, позиції Верховного Суду у постановах у справах № 922/1014/18 від 07.08.2019 р., від 01.03.2023 р. у справі № 902/221/22, від 27.08.2020 р. у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 р. у справі № 902/221/22, а також на правові позиції Верховного Суду у інших справах, ст. 234 ЦК України, частини 5-6 статті 91 ГПК України вказує, що на його переконання ОСОБА_163. та боржник діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду іншим дійсним кредиторам у цій справі, мали спільний умисел на використання правочину виключно з метою створення штучних грошових вимог з подальшою конвертацією у голоси на Зборах кредиторів та участю в розподілі коштів боржника у цій справі. Крім того представник адвокат Андрєєв М.А. вказує на те, що оскільки попередній договір, яким обґрунтовує свої вимоги ОСОБА_163. є нотаріально незасвідченим, то він має усі ознаки боргової розписки, оскільки в ньому чітко зазначена сума переданих коштів, а також обставини їх повернення, які настали; також представник адвокат Андрєєв М.А. наголошує на тому, що задля унеможливлення загрози визнання судом фіктивної заборгованості до боржника, на кредитора фізичну особу як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність. Необхідним у такому випадку має бути документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику, а також суд має встановити, чи дійсно договір позики між ОСОБА_163. та боржницею був підписаний саме 12.12.2019 р., як зазначено в його копії поданій до суду, чи "мав ОСОБА_163. станом на 12.12.2019 р. фінансову спроможність передати ОСОБА_1 гроші у розмірі 160 000 доларів США, як це зазначено у наданій копії документу з назвою"Договір позика"".
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 273) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_185. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_185. у сумі 5 991 900,80 грн (5 985 844,80 грн - заборгованість за договором позики (57 000,00 дол. США та 100 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на 14.02.2024 р. 38,1264 за долар СГША) , 6056,00 грн - судовий збір за подання заяви) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/514 (Т. 23, а.с. 12), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду київської області у даній справі від 04.07.2024 р. клопотання адвоката Андрєєва А.М. про витребування документів задоволено, витребувано у ОСОБА_185. оригінали документів, копії яких долучено до кредиторської заяви (Т. 24, а.с. 232-235), які зобов'язано подати до суду до 29.07.2024 р., якого також зобов'язано у разі неможливості подання витребуваних документів подати до суду аргументовані пояснення; викликано ОСОБА_185. в судове засідання, призначене на 31.07.2024 р., явку якого визнано обов'язковою.
30.07.2024 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_185. надійшла заява про проведення засідання в режимі відоконференції.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 31.07.2024 р. розгляд заперечень адвоката Андрєєва А.М. щодо кредиторських вимог ОСОБА_185. призначено на 14.08.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 12.08.2024 р. заяву ОСОБА_185. про проведення судового засідання у справі в режимі відео конференції задоволено.
13.08.2024 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_185. надійшли пояснення щодо клопотання про витребування доказів на підтвердження грошових вимог ОСОБА_185. від 12.07.2024 р., в який він повідомляє суд про те, що заперечення представника кредиторів Андрєєва М.А. щодо того, що договір позики не посвідчений нотаріально, - не мають нормативного обґрунтування, є помилковими, оскільки нормами статей 1046, частинами першою, другою статті 1047 ЦК України, які регулюються дані правовідносини передбачено укладання договору позики у письмовій формі, та відповідно до вимог статей 638, частин 1, 2 статті 207 ЦК України сторонами дотримано усіх вимог щодо укладення такого договору. 31.07.2024 р. у судовому засіданні на виконання ухвали суду представником ОСОБА_185. було пред'явлено оригінали договору позики НОМЕР_3/01/22 від від 12.01.2022 р., акту приймання-передачі грошових коштів від 12.01.2022 р., договору позики 12/12/2019 від 12.12.2019, акту приймання-передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. ОСОБА_163. щодо посилань Андрєєва М.А. на наявність партнерства з третіми особами вказує, що Андрєєв М.А. не вказав, як вказане ним впливає на укладання договорів позики та на наслідки, який зв'язок між наведеними "обставинами", та пояснення чи роз'яснення ОСОБА_185. з даного приводу не надаються. Стосовно доводів заперечень Андрєєва М.А. щодо фінансової спроможності у ОСОБА_185. на надання позики та клопотання про витребування доказів, останній повідомляє суд про те, що керуючись нормами статей 13, 14, 81 адвокат Андрєєв М.А. ігноруючи вимоги ГПК України щодо процесуальних прав та обов'язків сторін намагається перекласти їх виконання на суд, проте щодо своєї фінансової спроможності передати ОСОБА_1 грошові кошти, представником ОСОБА_185. додаються до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке належало на праві власності ОСОБА_185. та було відчужене останнім протягом 2018-2019 р. До Пояснень ОСОБА_185. долучено копії низки договорів купівлі-продажу (Т. 24, а.с. 180-203).
13.08.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника учасників провадження Андрєєва М.А. надійшло клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів від 12.03.2025 р. (Т. 24, а.с. 211), в якій він просить суд призначити по матеріалам заяви про грошові вимоги ОСОБА_185. до ОСОБА_1 експертизу, на вирішення якої поставити питання: чи друкований текст та підписи на договорі позики від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписці ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акті приймання-передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; договорі позики від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписці ОСОБА_1 від 12.01.2022 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акті приймання-передачі грошових коштів від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 виконано у той період, яким датовано відповідні документи? Чи виконані на одному технічному пристрої (принтері) одночасно в один друкуючий цикл, або ж виконані на різних технічних пристроях (принтерах) у різні періоди наступні документи: договір позики від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписка ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акт приймання-передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; договір позики від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписка ОСОБА_1 від 12.01.2022 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акт приймання-передачі грошових коштів від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ?; проведення експертизи доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України або експертам іншої установи на розсуд суду, попередивши їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, передбачених статтями 384, 385 КК України; у розпорядження експертів надати матеріали заяви про грошові вимоги ОСОБА_185. до ОСОБА_1 ; зобов'язати ОСОБА_185. на вимогу експерта надати необхідні та належні документи; витрати по проведенню експертизи покласти на кредиторів, від імені яких подане це клопотання.
Вказане клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів обґрунтовано нормами статей 2 Кодексу України з процедур банкрутства, 73, 99 ГПК України, та тим, що кредитори, яких представляє адвокат Андрєєв М.А. вважають фіктивними грошові вимоги ОСОБА_185., як вже зазначалось адвокатом Андрєєвим М.А. у раніш поданих запереченнях вимог ОСОБА_185. Крім того, адвокат Андрєєв М.А. повідомляє суд проте, що ним 31.07.2024 р. під час судового засідання як представником кредиторів було оглянуто витребувані оригінали документів, якими обґрунтовано вимоги ОСОБА_185. до боржниці, та з оглянутих документів можна зробити висновок про те, що не дивлячись на різні дати з різницею у 3 роки, вони виготовлені на одному принтері, підписані однією ручкою, що на переконання адвоката Андрєєва М.А. підтверджує твердження кредиторів, що договори позики роздруковані та фактично підписані підписантами пізніше 2019 та 2022 років, а насправді були підписані вже після наміру представників ОСОБА_1 ініціювати відкриття провадження про неплатоспроможність. Також, адвокат Андрєєв М.А. звертає увагу на те, що ні у виправлені, ні у первинній декларації ОСОБА_1 отримані у позику грошові кошти від ОСОБА_185., зобов'язання з їх повернення позикодавцю не відображені, що на переконання заявника є свідченням фіктивності правочинів.
Ухвалою Господарського суду Київської області зазначене клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів призначено до розгляду в судовому засіданні.
Детально дослідивши матеріали справи, позиції всіх учасників провадження розглядаючи заяву ОСОБА_185. про визнання грошових вимог кредитора до боржника, заперечення низки учасників провадження вимоги ОСОБА_185., подані їх представником адвокатом Андрєєвим М.А., клопотання про призначення судово-технічної експертизи, документів судом встановлено наступне.
Низка учасників провадження в особі представника адвоката Андрєєва А.М. заперечують вимоги заявника ОСОБА_185. до боржниці вказуючи, що вважать вимоги засновані на договорі позики від 12.12.2019 р. фіктивними з викладених у запереченнях доводів, 31.07.2024 р. під час судового засідання адвокат Андрєєв А.М. оглянувши витребувані оригінали документів, якими обґрунтовано вимоги ОСОБА_185. до боржниці, вважає, що не дивлячись на різні дати з різницею вони виготовлені на одному принтері, підписані однією ручкою, що на переконання адвоката Андрєєва М.А. підтверджує твердження кредиторів, що договори позики роздруковані та фактично підписані підписантами пізніше 2019 та 2022 років, а насправді були підписані вже після наміру представників ОСОБА_1 ініціювати відкриття провадження про неплатоспроможність, в зв'язку з чим, заявив клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів.
Дослідивши клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів адвоката Андрєєва А.М. судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 р. у справі №9109971/17 наголосив на тому, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Відповідно до частини другої статті 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Представник учасників провадження адвокат Андрєєв А.М. у клопотанні про призначення судово-технічної експертизи документів просить суд призначити по матеріалам заяви про грошові вимоги ОСОБА_185. до ОСОБА_1 експертизу, на вирішення якої поставити питання: чи друкований текст та підписи на договорі позики від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписці ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акті приймання-передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; договорі позики від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписці ОСОБА_1 від 12.01.2022 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акті приймання-передачі грошових коштів від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 виконано у той період, яким датовано відповідні документи? Чи виконані на одному технічному пристрої (принтері) одночасно в один друкуючий цикл, або ж виконані на різних технічних пристроях (принтерах) у різні періоди наступні документи: договір позики від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписка ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акт приймання-передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; договір позики від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ; розписка ОСОБА_1 від 12.01.2022 р. про отримання позики від ОСОБА_185.; акт приймання-передачі грошових коштів від 12.01.2022 р. між ОСОБА_185. та ОСОБА_1 ?; у розпорядження експертів надати матеріали заяви про грошові вимоги ОСОБА_185. до ОСОБА_1 ; зобов'язати ОСОБА_185. на вимогу експерта надати необхідні та належні документи.
Досліджуючи клопотання про призначення експертизи представника учасників провадження адвоката Андрєєва А.М. судом всебічно дослідивши матеріали справи, дослідивши доводи, якими відсилочно обґрунтовано клопотання про призначення експертизи (зокрема, посиланням на доводи кредиторів, яких представляє адвокат Андрєєв М.А., які вважають фіктивними грошові вимоги ОСОБА_185. за договором позики, викладені в запереченнях вимог ОСОБА_185.), суд дійшов висновків: посилання на відсутність нотаріального посвідчення договору позики спростовується положенням статті 1047 ЦК України, яка встановлює письмову форму договору позики; заявником на заперечення адвоката Андрєєва М.А. надано суду докази на підтвердження своєї фінансової спроможності на момент надання позики надати позику у фактично наданій згідно первинних документів сумі, перевіривши які судом встановлено, що заявником доведено таку фінансову спроможність за допомогою належних доказів; посилання адвоката Андрєєва М.А. на створення заявником з боржником штучних грошових вимог з подальшою конвертацією у голоси на Зборах кредиторів та участю в розподілі коштів боржника у цій справі, - не є обґрунтованим та доведеним суду, зважаючи на загальну кількість заявників у справі, розмір заявлених ними вимог та заявлених вимог ОСОБА_185. зокрема, беручи також до уваги їх співвідношення; також не є обґрунтованим посилання адвоката Андрєєва М.А. на наявність партнерських відносин заявника та сина боржниці, що само по собі не є доказом фіктивності правочину та не свідчить про неможливість укладення правочинів між ними; щодо посилань на невідображення у декларації боржником заборгованості перед ОСОБА_163., керуючись статтями 79, 86 ГПК України, судом взято до уваги, що ОСОБА_1 не визнано відповідно до матеріалів справи значну кількість вимог заявників/кредиторів, грошові зобов'язання перед якими відповідно до поданих декларацій боржницею не відображено, а тому даний аргумент не доводить фіктивність договору позики із заявником.
Взявши до уваги викладене, детально дослідивши матеріали справи у сукупності суд дійшов висновку про те, що наявних матеріалів справи достатньо для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; в матеріалах справи наявні належні докази укладення договорів та докази, які б були є взаємно суперечливими щодо заяви ОСОБА_185. відсутні; експертиза не може достеменно встановити дату створення документів, експертизу яких просить провести представник заявників, а лише технічні аспекти, які в свою чергу не можуть достеменно доводити фіктивність договору; висновки такої експертизи будуть непрямими відносно предмета доведення у справі. В зв'язку з викладеним суд приходить до висновку про процесуальну недоцільність проведення експертизи та відсутність зв'язку з предметом доказування, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення експертизи представника учасників провадження адвоката Андрєєва А.М.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Розглядаючи заяву Заявника до боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами першої, другою статті 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статі 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що 12.12.2019 р. між ОСОБА_1. (позичальник) та ОСОБА_185. (позикодавець) було укладено договір позики 12/12/2019 (надалі за текстом договір позики 1).
Відповідно до пунктів 1.1-1.3. за цим договору позики 1, позикодавець надає, а позичальник приймає і зобов'язується повернути грошову суму (позику) в строки і на умовах, визначених цим договором; розмір позики становить 160 000,00 доларів США; позика за цим договором є цільовою на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3.
Пунктами 2.1., 2.2. договору позики 1 обумовлено, що позикодавець зобов'язаний надати вказану у п. 1.2. цього договору грошову суму після підписання цього договору, позика може надаватися частинами. Позика надається позикодавцем шляхом передання позичальнику готівкових коштів в сумі та в валюті, передбаченій п. 1.2. договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору позики 1, позичальник зобов'язаний повернути позику в повному обсязі протягом 6 місяців з дня введення житлового будинку, зазначеного у п. 1.3. цього договору, в експлуатацію, але у будь-якому разі не пізніше 12.12.2023 р.
Відповідно до пункту 3.2. договору позики 1, повернення коштів здійснюється позичальником у готівковій формі, шляхом передання позикодавцю грошових котів в розмірі та в валюті, визначених у п. 1.2. цього договору, або в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в розмірі та в валюті, визначених п. 1.2. цього договору, на банківський рахунок позикодавця.
Відповідно до п. 3.3., 3.3.1. договору позики 1, позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві грошових коштів в розмірі та в валюті, визначені п. 1.2. цього договору, в готівковій формі або в момент надходження на банківський рахунок позикодавця таких грошових коштів в безготівковій формі. Повернення позики в готівковій формі підтверджується складеною розпискою про повернення позики та актом приймання - передачі грошових коштів.
У пункті 4 договору позики 1 сторони визначили, що за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Договір складений у письмовій формі, підписаний ОСОБА_163. та ОСОБА_1 (Т.21, а.с. 32-33).
Також судом встановлено, що 12.12.2019 р. складений акт приймання передачі грошових коштів до договору позики 12/12/2019 від 12.12.2019 р. підписаний ОСОБА_185. як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв грошові кошти в грошовій формі в розмірі 100 000,00 доларів США в якості частини позики на виконання п. 2.1. та п. 2.2. договору (Т. 21, а.с. 33/2).
Також на підтвердження вимог до боржника заявником надано копію Розписки, складеної ОСОБА_1 про отримання позики за договором позики 12/12/2019 від 12.12.2019 р., відповідно до якої ОСОБА_1 цією розпискою підтверджує отримання від громадянина ОСОБА_185. кошти у доларах США в якості частини позики за договором позики 12/12/2019 від 12.12.2019 р. в сумі 100 000,00 доларів США на дату складання цієї розписки (Т. 21, а.с. 34)
Також судом встановлено, що 12.01.2022 р. між ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_185. (позикодавець) було укладено договір позики 12/01/2022 (надалі за текстом договір позики 2).
Відповідно до пунктів 1.1-1.3. договору позики 2, за цим договором позики позикодавець надає, а позичальник приймає і зобов'язується повернути грошову суму (позику) в строки і на умовах, визначених цим договором; розмір позики становить 57 000,00 доларів США; позика за цим договором є цільовою на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3.
Пунктами 2.1., 2.2. договору позики 2 обумовлено, що позикодавець зобов'язаний надати вказану у п. 1.2. цього договору грошову суму після підписання цього договору, позика може надаватися частинами. Позика надається позикодавцем шляхом передання позичальнику готівкових коштів в сумі та в валюті, передбаченій п. 1.2. цього договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору позики 2, позичальник зобов'язаний повернути позику в повному обсязі не пізніше 01.01.2024 р.
Відповідно до пункту 3.2. договору позики 2, повернення коштів здійснюється позичальником у готівковій формі, шляхом передання позикодавцю грошових котів в розмірі та в валюті, визначених у п. 1.2. цього договору, або в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в розмірі та в валюті, визначених п. 1.2. цього договору, на банківський рахунок позикодавця.
Відповідно до п. 3.3., 3.3.1. договору позики, позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві грошових коштів в розмірі та в валюті, визначені п. 1.2. цього договору, в готівковій формі або в момент надходження на банківський рахунок позикодавця таких грошових коштів в безготівковій формі. Повернення позики в готівковій формі підтверджується складеною розпискою про повернення позики та актом приймання - передачі грошових коштів.
У пункті 4 договору позики 2 сторони визначили, що за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Договір складений у письмовій формі, підписаний ОСОБА_163. та ОСОБА_1 (Т. 21, а.с. 35-36).
Також судом встановлено, що 12.01.2022 р. складений акт приймання передачі грошових коштів до договору позики 12/01/2022 від 12.01.2022 р. підписаний ОСОБА_185. як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв грошові кошти в грошовій формі в розмірі 57 000,00 доларів США в якості частини позики на виконання п. 2.1. та п. 2.2. договору (Т. 21, а.с. 36/2).
Крім того, на підтвердження вимог до боржника заявником надано копію розписки, складеної ОСОБА_1 про отримання позики за договором позики НОМЕР_3/012/2022 від 12.01.2022., відповідно до якої ОСОБА_1 цією розпискою підтверджує отримання від громадянина ОСОБА_185. кошти у доларах США в якості частини позики за договором позики 12/01/2022 від 12.01.2022 р. в сумі 57 000,00 доларів США на дату складання цієї розписки (Т. 21, а.с. 37).
Від боржника до суду результатів розгляду вимог ОСОБА_185. не надійшло.
Таким чином у відповідності до норм статей 1046, 1047 ЦК України та поданих доказів, вказані договори позики є укладеними з 12.12.2019 р. та 12.01.2022 р. відповідно, обставина передачі коштів позикодавцем боржнику на підставі договорів позики 1, 2 підтверджено документально, а саме актами приймання-передачі грошових коштів від 12.12.2019 р. та від 12.01.2022 р. та розписками боржниці від 12.12.2019 р. та від 12.01.2022 р., відповідно.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В свою чергу дослідивши заперечення вимог ОСОБА_185. до ОСОБА_1 представника учасників провадження адвоката Андрєєва А.М. судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частинами першою, другою статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частини першої статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами першою, другою статті 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії Верховний Суд наголошує на усталених правових висновках Верховного Суду, що полягають у наступному (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120925756):
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 12.10.2021 у справі №01/1494 (14- 01/1494));
- законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником;
- надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України);
Верховний Суд у постанові від 01.03.2022 р. у справі № 902/221/22 вказує:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що посилання адвоката Андреєєва М.А. на те, що договір 12/12/2019 р. від 12.12.2019 р. є нотаріально не засвідченим, в зв'язку з чим відсутнє нотаріальне підтвердження, що вказаний договір укладався саме 12.12.2019 р., - спростовується нормою статті 1047 ЦК України, яка передбачає укладення договору позики у письмовій формі.
На підтвердження своєї фінансової спроможності для надання позики ОСОБА_1 за договором позики від 12.12.2019 р. ОСОБА_185. долучено до матеріалів справи 12 договорів купівлі-продажу квартири (Т. 24, а.с. 183-203), продавцем за якими є ОСОБА_163., укладені впродовж 2018-2019 років у загальній сумі 2 868 000 грн, яка перевищує суму, фактично надану за договором позики від 12.12.2019 р. (2 360 350,00 грн згідно з курсом НБУ долара США станом на 12.12.2019 р.), а отже за допомогою належних доказів заявником доведено свою фінансову спроможність укладення договору позики від 12.12.2019 р.
Як зазначено судом, посилання адвоката Андрєєва М.А. на створення заявником з боржником штучних грошових вимог з подальшою конвертацією у голоси на Зборах кредиторів та участю в розподілі коштів боржника у цій справі, - не є обґрунтованим та доведеним суду, зважаючи на загальну кількість заявників у справі, розмір заявлених ними вимог та заявлених вимог ОСОБА_185., зокрема, беручи також до уваги їх співвідношення. Не є обґрунтованим посилання адвоката Андрєєва М.А. на наявність партнерських відносин заявника та сина боржниці, що само по собі не є доказом фіктивності правочину та не свідчить про неможливість укладення правочинів між ними; щодо посилань на невідображення у декларації боржником заборгованості перед ОСОБА_163., керуючись статтями 79, 86 ГПК України, судом взято до уваги, що ОСОБА_1 не визнано відповідно до матеріалів справи значну кількість вимог заявників/кредиторів, грошові зобов'язання перед якими відповідно до поданих декларацій боржницею не відображено, а тому даний аргумент не доводить фіктивність договору позики із заявником.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного суд відхиляє заперечення адвоката Андрєєва М.А. від 09.06.2024 р. з уточненнями.
На підставі матеріалів справи судом встановлено, що належними доказами підтверджено передачу ОСОБА_185. ОСОБА_1 . за договором позики в сумі 100 000,00 доларів США та за договором позики 2 - 12.01.2022 р. 57 000,00 доларів США., що підтверджено документально.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази повернення боржником отриманих за договором позики 1, договором позики 2 коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаних договорів позики не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до договору позики 1 позичальник зобов'язаний повернути позику не пізніше 12.12.2023 р. у сумі 100 000,00 доларів США; відповідно до договору позики 2 позичальник зобов'язаний повернути позику не пізніше 01.01.2024 р. у сумі 57 000,0 доларів США, а отже у заявника виникло право грошових вимог до боржника у наведеному розмірі.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 612, частини п'ятої статті 254 ЦК України, прострочення повернення позики за договором позики 1 почалось з 13.12.2023 р., а за договором позики 2,- з 03.01.2024 р., оскільки відповідно до частини першої статті 73 КЗпП України, перше січня є святковим днем (Новий рік), та днем закінчення строку є перший за ним робочий день (02.01.2024 р.), а тому прострочення повернення позики розпочалось з 03.01.2024 р.
На підставі статей 39, 45, 119, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, виходячи з курсу долара США станом на 14.03.2024 р., встановленого НБУ 1 долар США - 38,7878 гривень сума коштів у розмірі 100 000,00 доларів США, що була передана позикодавцем позичальнику на виконання договору позики від 12.12.2019 р. 12/12/2019, та яка відповідно п. 3.1 підлягала поверненню до 12.12.2023 р., станом на 14.03.2024 р. становить: 3 878 780 грн (100 000,00 х 38,7878); сума коштів у розмірі 57 000,00 доларів США, що була передана позикодавцем позичальнику на виконання договору позики від 12.01.2022 р. 12/01/2022, та яка відповідно п. 3.1 підлягала поверненню до 01.01.2024 р., станом на 14.03.2024 р. становить: 2 210 904,6 грн (57 000,00 х 38,78780), що разом становить 6 089 684,60 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника: за договором позики від 12.12.2019 р. 12/12/2019 за період з 13.12.23 р. по 14.03.2024 р. згідно деталізованих розрахунків інфляційні втрати у сумі 54 539,85 грн, 3% річних у сумі 29 584,3 грн; за договором позики від 12.01.2022 р. 12/01/2022 за період з 02.01.2024 р. по 14.03.2024 р. інфляційні втрати у сумі 15 502,86 грн, 3% річних у сумі 13 229,18 грн. Всього заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат у сумі 70 042,71 грн та 42 813,48 грн 3% річних.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 15.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с.23, 37).
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства за договором позики 1 суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за договором позики 1 складає 3 868 540 грн (38,6854 грн х 100 000,00 доларів США), в зв'язку з чим вимоги за договором позики 1 у сумі 3 868 540,00 грн є обґрунтованими та підлягають визнанню судом; вимоги у сумі 10 240,00 грн є безпідставними та відхиляються судом.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства за договором позики 2 суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за договором позики 2 складає 2 205 067,80 грн (38,6854 грн х 57 000,00 доларів США), в зв'язку з чим вимоги за договором позики 2 у сумі 2 205 067,80 грн є обґрунтованими та підлягають визнанню судом; вимоги у сумі 5 836,80 грн є безпідставними та відхиляються судом.
Відповідно до частини першої 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Від боржника заперечень вимог заявника не надійшло, як і доказів неможливості своєчасного повернення позик, спричинених воєнним, надзвичайним станом.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 03.03.2024 р. відхиляються судом за договором позики 1: у сумі 9 220,05 грн, та інфляційні втрати за аналогічний період у сумі 11 636,34 грн; вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 03.03.2024 р. відхиляються судом за договором позики 2: у сумі 5 255,43 грн, та інфляційні втрати за аналогічний період у сумі 6 632,71 грн, - в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Вимоги заявника по 3% річних за договором позики 2 у сумі 181,22 грн відхиляються судом в зв'язку з тим, що заявником визначено дату, з якої розпочалось повернення прострочення позики без врахування норм статті 254 ЦК України та статті 73 КЗпП України, відповідно до яких прострочення розпочалось з 03.01.2024 р., а тому вимоги з 3% річних, нараховані за 02.01.2024 р. є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за договором позики 1 за період з 13.12.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (3868540,00 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становить 20 310,49 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом. Вимоги з 3% річних у сумі 53,76 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом; інфляційні втрати за вказаний період становлять 42 662,26 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, вимоги з інфляційних втрат за даний період у сумі 241,25 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Здійснивши перерахунок 3% річних за договором позики 2 за період з 03.01.2024 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (2 205 067,80 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становить 7 771,96 грн , які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом; вимоги з 3% річних у сумі 20,57 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом; інфляційні втрати за вказаний період становлять 8 820,27 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, вимоги з інфляційних втрат за даний період у сумі 49,88 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом; решта заявлених вимог у сумі 0,05 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 07.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 27).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України, пунктом тринадцятим частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_185. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_185. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за договором позики від 12.12.2019 р.: 3 868 540,00 грн основного боргу, 42 662,26 грн інфляційних втрат, 20 310,49 грн 3% річних; за договором позики від 12.02.2022 р.: 2 205 067,80 грн основного боргу, 8 820,27 грн інфляційних втрат та 7 771,96 грн 3% річних, в іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_60 (надалі за текстом кредитор, заявник)про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_60 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 173-194), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_60 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 484 812,78 грн, з яких 880 538,93 грн основний борг, 484 799,37 грн інфляційні збитки та 119 474,48 грн 3% річних за користування чужими коштами.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_60 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3345/24 від 11.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 173).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 02.08.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_259 як покупцем попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.07.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 88, загальною площею 55,3 кв.м., секція 3, у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Згідно абз. 5 ціна продажу 623 250,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 015 доларів США. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларів США. Заявник вказує, що у передбачений попереднім договором строк боржник зобов'язання не виконав. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларів США протягом одного місяця. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир не укладений, кошти у сумі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларів США, не повернуті.
Також заявниця повідомляє суд про те, що 01.06.2019 р. між ОСОБА_259. та ОСОБА_260. було укладено шлюб, в зв'язку з чим заявниця змінила прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_260, на підтвердження чого заявницею долучено до заяви копію свідоцтва про шлюб.
В зв'язку з викладеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявниця вважає, що у неї виникло право вимоги до боржника у сумі 880 538,93 грн з основного боргу згідно п. 5 попереднього договору (із розрахунку курсу долара станом на 08.03.2024 р. - 38,266 грн за 1 долар х 23 011 долари США) з повернення сплаченого авансового платежу.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 484 799,37 грн та 3% річних у сумі 119 474,48 грн, нараховані з 31.08.2019 р. по 08.03.2024 р. згідно поданих розрахунків на суму 880 538,93 грн (Т. 9, а.с. 184-187).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_60 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 104) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_60 . визнає у розмірі: 623 150,00 грн отриманого авансу. Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 318) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_60 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 623 150,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі: 987 291,54 грн (623 150,00 грн сплаченого авансу, 84 970,34 грн 3% річних, 279 171,20 інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/274 (Т. 20, а.с. 190), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_60 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Боржником визнано вимоги заявника частково, у сумі623 150,00 грн отриманого авансу, в іншій частині заперечує з наведених підстав.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 02.08.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_259, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_30 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_60 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.07.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 88, загальною площею 55,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.07.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2019 р.; ціна продажу 623 250,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 015 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларів США. Залишок суми у розмірі 100 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.07.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 02.08.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_259., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2521, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 828442 (Т. 9, а.с. 181-182).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.07.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.07.2019 р.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії І-БК НОМЕР_23618 від 01.06.2019 р. після реєстрації шлюбу, Марченко Олександра Сергіївна змінила прізвище на ОСОБА_260, що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 183).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що заявниця при укладенні попереднього договору 02.08.2018 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в сумі 623 150,00 грн, що на день укладення попереднього договору еквівалентно 23 011 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларам США.
Заявниця вказує на те що у передбачений попереднім договором строк боржник зобов'язання не виконав; на дату звернення з заявою з кредиторськими вимогами до боржника, основний договір купівлі-продажу квартир не укладений, кошти у сумі 623 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 011 доларів США, не повернуті, в зв'язку з чим на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявниця вважає, що у неї виникло право вимоги до боржника у сумі 880 538,93 грн з основного боргу згідно п. 5 попереднього договору (із розрахунку курсу долара станом на 08.03.2024 р. - 38,266 грн за 1 долар х 23 011 долари США) з повернення сплаченого авансового платежу. Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 484 799,37 грн та 3% річних у сумі 119 474,48 грн, нараховані з 31.08.2019 р. по 08.03.2024 р. згідно поданих розрахунків на суму 880 538,93 грн (Т. 9, а.с. 184-187).
Розглядаючи дані вимоги судом встановлено наступне.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_60 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 30.07.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.08.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось 01.09.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведеним спростовуються довод боржника про те, що зобов'язання перед заявником за попереднім договором не є грошовим у змісті статті 1 зазначеного Кодексу.
Зокрема, боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом також в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимога з 3% річних є похідною вимогою, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу (повернення авансу), визначені за курсом долара станом на 08.03.2024 р.
Датою подання заявником заяви до суду через канцелярію суду з грошовими вимогами до боржника є 11.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 173).
Оскільки нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, вимога заявника про застосування курсу долара станом на 08.03.2024 р. не відповідає даній нормі, в зв'язку чим відхиляється судом.
Станом на 11.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1410 грн дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 877 662,55 грн (38,1410 грн х 23 011 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу з повернення сплаченого авансу становить 877 662,55 грн, вимоги за якими є обґрунтованими та підлягають визнанню судом. В іншій частині вимоги заявниці з основного боргу підлягають відхиленню судом (у сумі 2 876,38 грн), у зв'язку з їх безпідставністю.
Розглядаючи вимоги заявниці з інфляційних втрат судом встановлено наступне.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
На підставі наведеного суд відхиляє вимоги заявниці з інфляційних втрат у сумі 484 799,37 грн, нарахованих на суму основного боргу з повернення авансового платежу, що вже включає курсову різницю, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і дана вимоги визнана судом, а отже вимоги з інфляційних втрат є безпідставними.
Крім того в зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявлено вимоги по визнанню її кредитором боржника по 3% річних, нарахованих на суму 880 538,93 грн (Т. 9, а.с. 187) за період з 31.08.2019 р. по 08.03.2024 р., розглянувши які судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що заявницею визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення сплаченого авансу без врахування наведених судом норм статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких, враховуючи положення пунктів 5, 1 попереднього договору прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.09.2019 р., в зв'язку з чим вимоги заявниці по 3% річних, нараховані за 31.08.2019 р. відхиляються судом у сумі 72,37 грн як безпідставні.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 08.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 1660,03 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.09.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму визначену судом (877662,55 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять 117 357,46 грн, які підлягають визнанню судом. В іншій частині вимоги заявника з 3% річних відхиляються судом у сумі 384,62 грн, оскільки є безпідставними.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того, боржниця заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. А також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дані доводи відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані, оскільки не відповідають предмету заявлених вимог заявниці. Зокрема, вимоги заявниці не обґрунтовані судовим рішенням, та вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу заявницею не заявлено.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявницею було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією № 192932455 від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 188).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 173).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн підлягають покладенню на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_60 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_60 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.08.2018 р. в сумі 877 662,55 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), 3% річних у сумі 117 357,46 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_102 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" (вх. № 2238 від 07.03.2024 р.) від ОСОБА_102 в особі представника адвоката Єрмоленко Наталії Миколаївни надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 1-20), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_102. до боржника - ОСОБА_1 , які складаються з суми 461 419,89 грн, з яких: 269 598,00 грн сновний борг, 147 988,93 грн інфляційні нарахування, 37 776,96 грн 3% річних, та 6056,00 грн судового бору за подання заяви до суду; грошові вимоги кредитора ОСОБА_102. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_102. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду вх. № 2238 від 07.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 8 а.с. 1, 20).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 21.01.2018 р. між ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_102. як покупцем попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири.
Відповідно до попереднього договору у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупцю з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 104, площею 29,45 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Згідно попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 385 140,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 794 долари США. При укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 269 598,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 656 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, залишок суми у розмірі 115 542,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 138 доларів США зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р .
Також заявник вказує, що сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 269 598,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 656 доларів США на протязі одного місяця.
Заявник вказує, що в порушення умов попереднього договору будинок не був збудований, не введений в експлуатацію, продавець не виконав умов договору про укладення основного договору купівлі-продажу квартири до 30.06.2019 р. та обумовлена квартира у власність заявника не була передана. Крім того, кошти, сплачені у якості авансового платежу за попереднім договором, які продавець відповідно до пункту 5 попереднього договору повинен був повернути покупцю, не повернув заявниці, прострочення повернення яких, з позиції заявниці наступило 01.07.2019 р., та основний борг боржника перед заявником становить 269 598,00 грн.
Заявниця повідомляє суд про те, що 06.03.2024 р. її представником до боржника було направлено письмову вимогу про надання інформації та врегулювання грошових зобов'язань за попереднім договором.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України, п. 5 попереднього договору заявник просить суд визнати її грошові вимоги по 3% річних у сумі 37 776,96 грн, що нараховані за період з 01.07.2019 р., просторочення становить 56 місяців, та інфляційні втрати за вказаний період у сумі 147 988,93 грн.
В зв'язку з викладеним, керуючись статтями 45, 2, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 11, 629, 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, практикою Верховного Суду, заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника у сумі 461 419,89 грн, а також щодо 6056,00 грн судового збору.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_102. від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 23) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_102. визнає у розмірі: 269 598,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 269 598,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 21.01.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 115 542,00 грн не сплатила.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 312) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_102. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_102. у сумі 269 598,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_102. у сумі 432 242,43 грн (269 598,00 грн сплаченого авансу, 119 162,32 грн інфляційних втрат, 37 426,11 грн 3% річних, 6056,00 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/318 (Т. 20, а.с. 289), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
12.12.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_102. в особі представника надійшли додаткові пояснення у справі від 12.12.2024 р., в яких вона надає пояснення щодо заявлених вимог по інфляційним втратам (у сумі 147 988,93 грн) методиці їх нарахування, розрахунки за період з 01.07.2019 р. по 14.02.2024 р. та щодо 3% річних, де заважує, що періодом нарахування є з 01.07.2019 р. по 01.03.2024 р. у сумі 37 776,96 грн, де нарахування здійснено на основне зобов'язання у сумі 269 598,00 грн. Крім того, заявник додатково пояснює, що на день складання додаткових пояснень основний договір не укладений з вини боржника, кошти сплачені продавцю, ОСОБА_102. не повернуті та вважає, що її вимоги підлягають стягненню у розмірі: 269 598,00 грн основний борг, 147 988,93 грн інфляційних нарахувань, 37 776,96 грн 3% річних, та 6056,00 грн судового бору за подання заяви до суду, що разом становить 461 410,89 грн. У поданих поясненнях заявниця просить суд врахувати пояснення при розгляді її заяви.
Розглянувши заяву ОСОБА_102., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 21.01.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_102, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_31 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_102. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 104, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 385 140,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 794,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 269 598,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 656 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 115 542,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 138 доларів США зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 269 598,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 656 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 21.01.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_102., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б., зареєстрований за № 61, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 747439 (Т. 8, а.с. 8).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2019 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174), яка чинна до 10.03.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_102. при укладенні попереднього договору перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 269 598,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 656 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 269 598,00 грн основного боргу, 147 988,93 грн інфляційних нарахувань, нарахованих з 01.07.2019 р. по 14.02.2024 р., 37 776,96 грн 3% річних, нарахованих з 01.07.2019 р. по 01.03.2024 р.
Заявниця вказує, що в порушення умов попереднього договору будинок не був збудований, не введений в експлуатацію, продавець не виконав умов договору про укладення основного договору купівлі-продажу квартири до 30.06.2019 р. та обумовлена квартира у власність заявника не була передана. Крім того, кошти, сплачені у якості авансового платежу за попереднім договором, які продавець відповідно до пункту 5 попереднього договору повинен був повернути покупцю, не повернув заявниці, прострочення повернення яких, з позиції заявниці наступило 01.07.2019 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 269 598,00 грн отриманого авансу.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.08.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.08.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою. Зокрема, останнім днем для укладення основного договору сторонами обумовлено (п. 1 попереднього договору) 30.06.2019 р., яке є неділею та згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідно календарної дати, - 02.07.2019 р. Згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р., прострочення повернення коштів розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 07.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 1, 20).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 269 598,00 грн основного боргу, 147 988,93 грн інфляційних нарахувант, що разом становить 417 586,93 грн.
Станом на 07.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,2664 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=07.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 369 500,36 грн (38,2664 грн х 9656 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 369 500,36 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (48 086,57 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за період з 01.07.2019 р. - 02.08.2019 р. відхиляються судом в сумі 731,24 грн, оскільки по-перше, заявником визначено дату, з якою почалось прострочення повернення коштів згідно попереднього договору без врахування умови п. 5 попереднього договору, згідно з яким повернення коштів повинно бути здійснено на протязі одного місяця; по-друге, визначення дати прострочення повернення коштів заявником здійснено без врахування вимог норм статті 253, частин 3, 5 ст. 254 ЦК України, що наведені судом вище, відповідно до яких прострочення повернення коштів розпочалось з 03.08.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. відхиляються судом в сумі 397,77 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.08.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (369500,36 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (50 288,81 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних за даний період у межах заявлених вимог у сумі 36 647,95 грн (37 776,96 грн - (397,77 грн + 731,24 грн).
В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб (основний борг та нараховані на нього інфляційні втрати) відхиляються судом в зв'язку із застосуванням судом принципу jura novit curia ("суд знає закони") при визначенні основного боргу.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем боржником від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі в розмірі 269 598,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 656 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору. та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору, а боржник у Повідомленні визнав вимоги заявника у сумі 269 598,00 грн отриманого авансу.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 21.01.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 115 542,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 115 542,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги по сплаченому судового збору за подання заяви з вимогами до боржника у сумі 6056,00 грн. Боржником визнано дану вимогу.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією № 4975-0157-6554-4839 (Т. 8 а.с. 6).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 1).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_102. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_102. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.01.2018 р. в сумі: 369 500,36 грн основного боргу, 36 647,95 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_62 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 05.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_62 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 226-242), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_62 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 432 810,97 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_62 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 07.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 241), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 15.12.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_62 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. зареєстрований за № 2639. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.09.2022 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 99, площею 25,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 389 890,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 389 790,00 грн. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 389 790,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його грошові вимоги за попереднім договором (основний борг) у розмірі 389 790,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 27 232,16 грн та 3% річних у сумі 15 788,81 грн, нараховані з 30.10.202 р. по 05.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_62 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 115) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_62 . визнає у розмірі: 389 790,00 грн отриманого авансу, 27 232,16 грн інфляційних втрат, 15 788,81 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 432 810,97 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_62 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 432 810,97 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмір 432 810,97 грн (389 790,00 грн сплаченого авансу, 27 232,16 грн інфляційних втрат, 15 788,81 грн 3% річних), - до другої черги.
Розглянувши заяву ОСОБА_62 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Боржник визнає вимоги заявника у сумі 389 790,00 грн отриманого авансу, а також 27 232,16 грн інфляційних втрат, 15 788,81 грн 3% річних, а отже визнав вимоги заявниці повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.12.2021 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області 08.12.2021 р. за реєстровим № 417 (продавець) та ОСОБА_62, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_32 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_62 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 99, загальною площею 25,4 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2022, в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2022 р.; ціна продажу 389 890,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав продавцю у формі та у відповідності до діючого законодавства, передоплату у вигляді авансу в розмірі 389 790,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2022 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 389 790,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 15.12.2021 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 417 від 08.12.2021 р. та ОСОБА_62 ., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Бучанського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2639, номер спеціального бланку нотаріального документа НРН 684122 (Т. 9, а.с. 232).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_62 . при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 389 790,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 389 790,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його грошові вимоги за попереднім договором (основний борг) у розмірі 389 790,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_62 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 30.09.2022 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2022 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2022 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось 02.11.2022 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 389 790,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю суми авансу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119706528).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 27 232,16 грн та 3% річних у сумі 15 788,81 грн, нараховані з 30.10.202 р. по 05.03.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що заявником дату початку прострочення повернення суми авансу боржником заявнику визначено без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, разом з положеннями пунктів 1, 5 попереднього договору, відповідно до яких першим днем прострочення повернення суми авансу є 02.11.2022 р., в зв'язку з чим вимоги з 3% річних, нараховані за 30.10.2022 р. - 01.11.2022 р. у сумі 96,11 грн відхиляються судом як безпідставні.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 639,00 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу за період з 02.11.2022 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 15 053,70 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 27 232,16 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції №9335-2460-6204-3644 від 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 231).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 242).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_62 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_62 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.12.2021 р. в сумі 389 790,00 грн (основний борг з повернення авансу), 15 053,70 грн 3% річних; 27 232,16 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_261 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_261 надійшла Заява кредитора від 11.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 38-55), в якій вона просить суд визнати вимоги ОСОБА_261. до ОСОБА_1 на суму 604 655,54 грн, включити вимоги ОСОБА_261. до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_261. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3613/24 від 15.03.2024 р.) (Т. 15, а.с. 38), маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датоване 11.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 54).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
29.07.2017 р. між ОСОБА_1 (боржник) та ОСОБА_261. (кредитор) було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 108, загальною площею 29,4 кв.м., в багатоповерховому житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 4 у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Згідно пункту 3 попереднього договору сторони домовились, що ціна продажу квартири складала 296 350,00 грн. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 296 250,00 грн. Залишок суми в розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.12.2018 р. Заявниця вказує, що сплатила кошти в сумі 296 250,00 грн, що підтверджено самим попереднім договором, які були передані боржнику в присутності нотаріуса. Станом на дату звернення до суду боржник не виконала своїх зобов'язань, обумовлену квартиру не побудувала та не передала у власність заявниці. На підставі статей 1, ч. 14 ст. 39, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, правової позиції Верховного Суду, ст. 612, 625 ЦК України, просить суд визнати її вимоги до боржника у сумі 296 250,00 грн сплачених коштів, 58 171,00 грн 3 % річних, що нараховані за період з 30.07.2017 р. по 13.02.2024 р. та 250 234,54 грн інфляційних втрат (відповідно до долучених деталізованих розрахунків), що нараховані за період серпень 2017 - січень 2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_261. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 113) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_261. визнає у наступному розмірі: 296 250,00 грн отриманого авансу, 35 132,94 грн інфляційних втрат, 4 500,84 грн 3% річних, всього визнано вимоги у сумі 335 883,78 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 317/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_261. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 335 883,78 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 483 415,07 грн (296 250,00 грн сплаченого авансу, 141 607,50 грн інфляційних втрат, 45 557,57 грн 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/276 (Т. 20, а.с. 192), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_261., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 29.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_261, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_33 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_261. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 108, загальною площею 29,4 кв.м., секція 4 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.12.2018 р.; ціна продажу 296 350,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 296 250,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 296 250,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 29.07.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та Бурячок Т.В., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 4202, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 007654 (Т. 15, а.с. 48).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Належними доказами підтверджено, що заявником під час підписання попереднього договору було сплачено боржнику 29.07.2017 р. 296 250,00 грн, про що прямо вказано у пункті 4 попереднього договору. Факт передачі та отримання коштів підтверджується підписами сторін на попередньому договорі.
Боржник визнав вимоги заявника у сумі 296 250,00 грн отриманого авансу.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заявник вказує, що станом на дату звернення до суду боржник не виконала своїх зобов'язань, обумовлену квартиру не побудувала та не передала у власність заявниці, та як слідує із заяви заявниці та результату розгляду вимог заявниці боржником, сплачений авансовий платіж боржник заявнику не повернув.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 296 250,00 грн.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 31.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, повернення авансового платежу мало відбутись наступного для після граничної дати укладення основного договору, - 01.01.2019 р., проте останнє було відповідно до статті 73 КЗпП України святковим днем (Новий рік), в зв'язку з чим, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на святковий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), днем повернення коштів є 02.01.2019 р., прострочення повернення коштів розпочалось з 03.01.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 296 250,00 грн з повернення сплаченого авансу є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
На підставі статті 625 ЦК України, заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у розмірі: 58 171,00 грн 3 % річних, що нараховані за період з 30.07.2017 р. по 13.02.2024 р. та 250 234,54 грн інфляційних втрат (відповідно до долучених деталізованих розрахунків), що нараховані за період серпень 2017 - січень 2024 р.
Розглянувши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявник просить суд визнати його вимоги по 3% річних, нараховані на суму 296 250,00 грн за період з 30.07.2017 по 13.02.2024 р.
В обґрунтування вимог заявник вказує, на частину 3 статті 612 ЦК України, згідно якої якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Судом вже встановлено, що умовами попереднього договору (пунктом 5) сторони обумовили, що продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 296 250,00 грн у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (визначений пунктом 1 попереднього договору), яким є 31.12.2018 р., та як встановлено судом, прострочення повернення авансового платежу боржником розпочалось відповідно до вимог ст. 253, 254 ЦК України з 03.01.2019 р. В зв'язку з наведеним доводи заявника відхиляються судом, оскільки прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.01.2019 р., та вимоги заявника про визнання його вимог до боржника 3% річних за період з 30.07.2017 року по 02.01.2019 р. з 3% річних у сумі 12 710,34 грн є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом. З аналогічних підставі суд відхиляє вимоги заявника з інфляційних втрат за період серпень 2017 р. - 02.012019 р. у сумі 45 515, 99 грн, оскільки прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.01.2019 р., а вказані вимоги є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 296 250,00 грн за період з 03.01.2019 р. по 13.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунки заявника за цей період не є вірними, вимоги заявника підлягають задоволенню судом у розмірах: 3% річних у сумі 45 457,24 грн та 179 349,20 грн інфляційних втрат, в іншій частині заявлені вимоги є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом у сумі 25 369,35 грн інфляційних втрат та 3,42 грн 3% річних.
Заявник до своєї заяви долучив довідку МСЕ-ЧНВ № 072551, що засвідчує присвоєння заявнику статусу інваліда 2 групи.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Таким чином заявник підлягає звільненню від сплати судового збору.
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально та вже встановлено судом (Т. 15, а.с. 54).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Оскільки заявник підлягає звільненню від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню в сумі 6056,00 грн з боржника в дохід бюджету, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_261. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_261. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2017 р. в сумі: 296 250,00 грн (основний борг з повернення сплаченого авансу), 3% річних у сумі 45 457,24 грн, 179 349,20 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_78 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_78 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 203-213), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_78 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 447 098,09 грн, які складаються з: основного боргу у розмірі 7 950,00 доларів США, що на дату подання заяви в еквівалентні складає 303 220,95 грн та інфляційного збільшення у розмірі 143 877,14 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_78 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3420/24 від 12.03.2024 р.) (Т. 10, а.с. 203).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 06.07.2017 р. між ОСОБА_1 (боржником) як продавцем та ОСОБА_262. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири. Відповідно до Попереднього договору у строк до 01.05.2018 р. продавець (боржник) зобов'язався передати у власність покупця (заявника) з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 69, площею 24,9 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, а кредитор - прийняти і оплатити квартиру. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, в день укладання попереднього договору кредитор (заявник) сплатив боржнику суму в розмірі 207 417,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 7 950,00 доларів США, факт сплати підтверджено п. 4 договору.
Боржник зобов'язання щодо збудування будинку та передачі квартири у власність кредитора не виконав.
На підставі наведеного та норм статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства просить визнати його вимоги.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_78 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 127) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_78 . визнає у розмірі: 207 417,00 отриманого авансу, всього визнано вимог на суму 207 417,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 06.06.2017 р. (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 88 706,64 грн не сплатила.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 309) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_78 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 207 417,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 326 681,80 грн (207 417,00 грн за основною вимогою, 119 264,80 грн інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/149 (Т. 20, а.с. 77), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_78 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 06.06.2017 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_262, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_314 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_78 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.05.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 69, загальною площею 24,9 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.05.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.05.2018 р.; ціна продажу 296 310,00 грн, що еквівалентно 11 350 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 207 417,00 грн, що еквівалентно 7 950 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 88 893,00 грн, що еквівалентно 3400 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 01.05.2018 р. під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 207 417,00 грн, що еквівалентно 7 950 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 06.06.2017 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_262., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1416, номер спеціального бланку нотаріального документа НМО 964645 (Т. 10, а.с. 206).
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_34 від 29.02.2020 р. після укладення шлюбу ОСОБА_262 після реєстрації шлюбу має прізвище ОСОБА_78, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 205).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 01.05.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.05.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_78 . (ОСОБА_262. на час укладення) при укладенні попереднього договору передала (перерахувала на рахунок продавця), а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 207 417,00 грн, що еквівалентно 7 950 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) на виконання попереднього договору від заявника грошових коштів у розмірі 207 417,00 грн, що еквівалентно 7 950 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства по попередньому договору по курсу долара США станом на 11.03.2024 р. просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 303 220,95 грн, що становить 7 950 доларів США основного боргу з повернення сплаченого авансу.
Крім того, заявник просить суд визнати грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 143 877,14 грн, період нарахування не визначений заявником, розрахунків не надано.
Заявник вказує на те, що Боржник зобов'язання щодо збудування будинку та передачі квартири у власність кредитора не виконав.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
На підставі наведеного, статті 253, частини 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_78 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладення основного договору було 01.05.2018 р., яке відповідно до частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України є святковим днем, та згідно частини 5 статті 254 ЦК України, останнім днем укладання основного договору було 02.05.2018 р.; відповідно до частини 3 статті 254 ЦК України обов'язок з повернення авансового планету у боржника виник 02.05.2018 р., прострочення якого наступило з 04.05.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 01.05.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 207 417,00 грн, що еквівалентно 7 950 доларів США.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Заявником при розрахунку вимоги по основному боргу визначено дату курсу долара США станом на 11.03.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В зв'язку з наведеним вимога щодо застосування курсу долара станом на 11.03.2024 р. відхиляється судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 203).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 305 140,88 грн (38,3825 грн х 7 950 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу становить більшу сум ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника з основного боргу з повернення сплаченого авансу в межах заявлених вимог у сумі 303 220,95 грн.
Заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат у сумі 143 877,14 грн.
Розглядаючи дану вимогу судом встановлено наступне.
Відповідно до частини третьої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства,
заява кредитора має містити: розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування.
Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Заявником не наведено правового обґрунтування вимог з інфляційних втрат, а також періоду, за який заявлено вимоги, не наведено суму, на яку нараховано ці вимоги, в зв'язку з чим вимоги є необґрунтованими у частині заявлених інфляційних втрат.
В свою чергу, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
На підставі наведеного суд відхиляє вимоги заявниці з інфляційних втрат, у сумі 143 877,14 грн, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і дана вимога визнана судом, а отже вимоги з інфляційних втрат є безпідставними, необґрунтованими.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 06.06.2017 р. (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 88 706,64 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 88 706,64 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 209).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 203).
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_78 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_78 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 06.06.2017 р. в сумі 303 220,95 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_263 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_263 в надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 152-163), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_263. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 632 365,75 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_263. у розмірі 632 365,75 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_263. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2277 від 11.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10, а.с. 152, 163).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.12.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_263. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально, зареєстрований за № 3464. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.06.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 146, загальною площею 29,4 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 та підключеному до центральних комунікацій. Згідно пункту 3 попереднього договору ціна продажу квартири складала 338 835,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 166 доларів США згідно з курсом НБУ на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 338 735,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.06.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 338 735,00 грн.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Також на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по інфляційним втратам, нарахованим за період з 31.07.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 237 283,52 грн та 3% річних, нарахованих за аналогічний період у розмірі 56 347,23 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_263. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 129) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_263. визнає у сумі у наступному розмірі: 338 735,00 грн отриманого авансу, 237 283,52 грн інфляційних втрат, 56 347,23 грн 3% річних, всього визнано вимоги у сумі 632 365,75 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_263. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 632 365,75 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 632 365,75 грн, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/152 (Т. 20, а.с. 80), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_263., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_263, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_35 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_263. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 146, загальною площею 29,4 кв.м., секція 1 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2018 р.; ціна продажу 338 835,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 166 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 338 735,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 338 735,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 15.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_263., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3404 (Т. 10, а.с. 160).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_263. при укладенні цього покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 338 735,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_263. на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 338 735,00 грн.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.07.2018 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.08.2018 р.
Зокрема, останнім днем для укладання основного договору було 30.06.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.07.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.08.2018 р., прострочення повернення платежу розпочалось 02.08.2018 р.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 338 735,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору: по інфляційним втратам, нарахованим за період з 31.07.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 237 283,52грн та 3% річних, нарахованими за аналогічний період у розмірі 56 347,23 грн.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нараховані за період з 31.07.2018 р. по 01.08.2018 р. у сумі 55,68 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень норм статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, де прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.08.2018 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 338 735,00 грн за період з 02.08.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунки заявника за цей період є вірними, вимоги заявника з 3% річних у сумі 56 291,55 грн та 237 283,52 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 154).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_263. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_263. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.12.2017 р. в сумі 338 735,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 3% річних у сумі 56 291,55 грн, 237 283,52 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_145 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_145 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 78-90), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_145. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у загальному розмірі 850 163,99 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 466 275,00 грн, 298 834,11 грн - інфляційних втрат, 73 998,88 грн - 3% річних, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_145. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_145. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2326 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 78, 90).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
16.08.2017 р. між заявником та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 100, загальною площею 45,5 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 466 275,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу 466 275,00 протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.11.2018 р. по 14.02.2024 р. у сумі 298 834,11 грн; 2) 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.11.2018 р. по 14.02.2024 р. у сумі 73 998,88 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 15, 205, 526, 625, 570, 629, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 850 163,99 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_145. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 135-136) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_145. визнає у розмірі: 466 275,00 грн отриманого авансу, 6065,00грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимоги у сумі 472 331,00 грн. В іншій частині боржник вимоги заявника не визнає з наступних підстав. Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила. Також боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 298) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_145. ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені вимоги кредитора у загальній сумі 472 331,00 грн. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі: 845 163,99 грн (466 275,00 грн сплаченого авансу, 73 998,88 грн 3% річних, 298 834,11 - інфляційних втрат, 6056,00 грн - судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги. Розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 5000,00 грн за надання професійної правової допомоги вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/221 (Т. 20, а.с. 147), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_145., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Заявник у своїй заяві повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває справа №369/1621/22 за позовом кредитора до боржника, в межах якої ним подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121293956), ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/1621/22 від 19.07.2024 р. ухвалено рішення цивільну справу №369/1621/22 передати до Господарського суду міста Києва.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_145, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_36 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_145. також "попередній договір").
18.11.2017 р. між продавцем ОСОБА_1 в особі ОСОБА_186., який діяв на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. і покупцем ОСОБА_145. було укладено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору з урахуванням внесених змін та доповнень до попереднього договору від 18.11.2017 р., за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 100, загальною площею 45,5 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р. р.; ціна продажу 466 375,00 грн, що еквівалентно 18 218 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 466 275,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 466 275,00 грн та суму індексації на день повернення сплачених покупцем коштів у строк, визначений покупцем, але не раніше 30 днів від вказаного у договорі терміну передачі квартири його у власність.
Згідно з пунктами 10, 17 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_145., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 4627, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 007849 (Т. 12, а.с. 86).
Договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору від 18.11.2017 р., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 6240, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 386106 (Т. 12, а.с. 87).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця третього кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_145. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 466 275,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 10, 17 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 466 275,00 грн.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги в частині сплаченого авансу у сумі 466 275,00 грн. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, 253 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу. Так, останнім днем для укладання основного договору було визначено попереднім договором 30.09.2018 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України останнім днем укладання основного договору було 01.10.2018 р., а прострочення повернення покупцю одержаної суми авансу розпочалось 01.11.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заперечення за змістом не відповідає предмету заяви, де вимоги заявника не обґрунтовані судовим рішенням.
Водночас суд звертає увагу на те, що проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
За наведених обставин спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Правова позиція суду щодо даного доводу боржника аналогічна правовій позиції, викладеній при розгляді заяви ОСОБА_101.
Крім того, керуючись нормами статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку про те, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та такі вимоги можуть підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Керуючись викладеним заперечення боржника відхиляється судом.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 466 275,00 грн (з повернення суми авансу) є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 466 275,00 грн - основний борг, нараховані за період з 01.11.2018 р. по 14.02.2024 р. 298 834,11 грн - збитків від інфляції та 73 998,88 грн - 3% річних.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Заявником заявлено вимоги по 3% річних та інфляційним втратам за період з 01.11.2018 р. по 14.02.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України, здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу у сумі 466 275,00 грн за період з 01.11.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 73 998,88 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 298 834,11 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 6000 грн від 07.03.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_145. згідно дог. № 190323-4-б від 05.03.24" (Т. 12, а.с. 89), копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" Гришиній О.М. на підставі договору № 190323-4-б від 05.03.24 р.
Боржник заперечуючи вимоги заявниці вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 6000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 07.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією квитанцію про сплату судового збору від 07.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 81). Боржником визнано вимоги у сумі 6065,00 грн.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_145. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_145. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.08.2017 р. зі змінами від 18.11.2017 р. в сумі 466 275,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 73 998,88 грн, 298 834,11 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_35 (надалі за текстом кредитор, заявник)про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду засобами поштового зв'язку через канцелярію суду від ОСОБА_35 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 10.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 252-274), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_35 до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 185 059,54 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_35 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3533/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 252), а також маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 13.02.2024 р. про прийняття відправлення (Т. 14, а.с. 274).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.01.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_35 як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 66. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 42, площею 58,3 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій.
Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу зазначеної квартири складала 705 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 25 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 704 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 24 996 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 704 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 24 996 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, йому не повернуті.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що станом на 14.02.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 38,1264 за 1 долар США. Враховуючи вказаний курс, визначена пунктом 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 24 996 доларів США, сплачена покупцем продавцю на виконання договору, та яка відповідно до п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.09.3021 р., станом на 12.02.2024 р. становить 953 007,49 грн (24 996 доларів США х 38,1264).
Крім того на підставі ст. 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги з 3% річних, нарахованих за період з 31.10.2021 р. до 14.02.2024 р. у сумі 65 552,05 грн на суму 953 007,49 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_35 від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 222) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_35 визнає у розмірі: 704 900,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог на суму 704 900,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_35 ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 704 900,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 977 937,70 грн (704 900,00 грн - сплаченого авансу, 50 389,30 грн 3% річних, 222 748,40 грн інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/244 (Т. 20, а.с. 160), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_35 , дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 19.01.2021 р. між ОСОБА_264, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_35, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_37 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_35 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 42, площею 58,3 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2021 р.; ціна продажу 705 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 25 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 704 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 19.01.2021 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_35 , посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 66, номер спеціального бланку нотаріального документа НМН 880922 (Т. 14, а.с. 263).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Боржником визнано вимоги заявника в частині сплаченого авансу у сумі 704 900,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_35 при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 704 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) в особі представника від заявника грошових коштів на виконання попереднього договору у встановленому судом розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, йому не повернуті.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що станом на 14.02.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 38,1264 за 1 долар США. Враховуючи вказаний курс, визначена пунктом 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 24 996 доларів США, сплачена покупцем продавцю на виконання договору, та яка відповідно до п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.09.3021 р., станом на 12.02.2024 р. становить 953 007,49 грн (24 996 доларів США х 38,1264).
Крім того на підставі ст. 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги з 3% річних, нарахованих за період з 31.10.2021 р. до 14.02.2024 р. у сумі 65 552,05 грн на суму 953 007,49 грн.
Дослідивши вимоги заявника, матеріали справи судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "704 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 996 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.10.2021 р. у продавця виник обов'язок з повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.11.2021 р. Зокрема, останнім днем для укладання основного договору було 30.09.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку - 01.11.2021 р., отже прострочення повернення авансового платежу розпочалось 02.11.2022 р. Вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником при розрахунку вимоги по основному боргу визначено дату курсу долара США станом на 14.03.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, в зв'язку з чим вимога по застосуванню курсу доллара станом на 14.02.2024 р. підлягає відхиленню судом).
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 274).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 962 156,03 грн (38,4924 грн х 24 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу становить більшу сум ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника з основного боргу з повернення сплаченого авансового платежу в межах заявлених вимог у сумі 953 007,49 грн.
Заявником заявлено вимоги з 3% річних сумі 65 555,05 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимоги заявника по 3% річних за 31.10.2021 р.-01.11.2021 р. відхиляються судом в сумі 156,66 грн, оскільки заявником визначено дату, з якою почалось прострочення повернення коштів згідно п. 5 попереднього договору без врахування норм частини першої статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України, та прострочення повернення авансу розпочалось з 02.11.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2021 р. по 14.02.2024 р. від суми основного боргу, встановленого судом (962156,03 грн), судом встановлено що розрахунок заявника є невірним, 3% річних становить більшу суму ніж заявлено заявником (66023,18 грн) за даний період, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, підлягають визнанню судом грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 65 398,39 грн за вказаний період.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 269).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 274).
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заявником в прохальній частині заяви з вимогами до боржника заявлено вимоги на загальну суму 1 185 059,54 грн (Т. 14, а.с. 256). Відповідно до заяви (Т. 14, а.с. 255) вимоги складають: 953 007,49 грн основного боргу та 65 555,05 грн 3% річних, що сумарно складає 1 018 562,64 грн. Таким чином вимоги у сумі 166 496,90 грн є арифметичною помилкою, та суд відхиляє вимоги заявника у цій частині як безпідставні та необґрунтовані. Заява заявника не містить обґрунтування цієї частини вимог.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_35 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_35 підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.01.2021 р. в сумі 953 007,49 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), - вимоги другої черги, 65 398,39 грн 3% річних. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_38 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_38 надійшла Заява кредитора з вимогами до боржника (в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства), в якій просить суд визнати ОСОБА_38. конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 448 075,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 72 539,40 грн, та судового збору у розмірі 6056,00 грн; включити ОСОБА_38. до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_38 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3538/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 310), маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 09.03.2024 р. про прийняття відправлення (Т. 14, а.с. 332).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
25.10.2017 р. між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_186 ., що діяв на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. як продавцем та ОСОБА_38. як покупцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 5897. Відповідно до Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 90, загальною площею 45,5 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області. При укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 448 075,00 грн. Заявниця вказує, що сума за договором нею сплачено, що підтверджено чеком про сплату, та у нотаріуса додавалось 100 000,00 грн., таким чином заявником внесено погоджену суму за договором, а залишок суми вона зобов'язалась сплатити у сумі 100,00 грн до 30.09.2018 р.
Також заявник вказує, що сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, та з інших підстав визначених попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 448 075,00 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що основний договір між сторонами попереднього договору підписано не було, оскільки продавець не виконав умови попереднього договору, а саме не добудував квартиру у секції 3, обумовлену попереднім договором, будинок не введено в експлуатацію.
На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги про визнання кредитором з інфляційних втрат у сумі 72 539,40 грн, нараховані з 30.09.2018 р.
Судом встановлено, що відповідно до долучених до заяви деталізованих розрахунків, вимоги з інфляційні втрат фактично заявником нараховані за період з 01.10.2018 р. по 07.03.2021 р. (Т. 14, а.с. 324).
На підставі частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 629, 525, 610, 612 ЦК України заявник просить суд визнати заявлені нею вимоги: 448 075,00 грн коштів з повернення сплаченого авансу, 72 539,40 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_38 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 111) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_38 . визнає у сумі у наступному розмірі: 448 075,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимоги у сумі 454 131,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_38 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 454 131,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 526 670,40 грн (448 075,00 грн - сплаченого авансу, 72 539,40 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/284 (Т. 20, а.с. 200), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_38 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 25.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_38, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_38 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_38 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 90, загальною площею 45,5 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0079, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 448 175,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 448 075,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 448 075,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 25.10.2017р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_38., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5897, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385932 (Т. 14, а.с. 319).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 (Т. 25, а.с. 176).
Боржником визнано вимоги заявника частково, зокрема в тому числі в частині 448 075,00 грн отриманого авансу.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця третього кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_38. при укладенні цього було передано, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 448 075,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Боржником визнано вимоги зі сплаченого авансу у сумі 448 075 грн.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 25.10.2017 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_38 . на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 448 075,00 грн.
Заявник вказує, що основний договір між сторонами попереднього договору підписано не було, оскільки продавець не виконав умови попереднього договору, а саме не добудував квартиру, обумовлену попереднім договором, будинок не введено в експлуатацію.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.10.2018 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.11.2018 р. Зокрема, останнім днем для укладання основного договору було 30.09.2018 р., яке є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України останнім днем укладання основного договору було 01.10.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.10.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.11.2018 р., прострочення повернення платежу розпочалось 03.11.2018 р.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 448 075,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору по інфляційним втратам, нарахованим за період з 30.09.2018 р. у розмірі 72 539,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини третьої статті 162 ГПК України, позовна заява повинна містити: обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Відповідно до долучених заявником розрахунків, заявлені вимоги нараховані за період з 01.10.2018 р. по 07.03.2021 р. (додаток 10 до заяви заявника).
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи перевіривши подані розрахунки керуючись пунктом 1, 5 попереднього договору, вказаними нормами статей 253, 254 ЦК України суд дійшов висновку про те, що інфляційні втрати, нараховані за період з 30.09.2018 р. по 02.11.2018 р. у сумі 7 617,28 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень пункту 5 попереднього договору, яким встановлено місячний строк для повернення авансового платежу, а також норм статті 253, частини третьої, п'ятої статті 254 ЦК України, де прострочення повернення авансового платежу як встановлено судом розпочалось з 03.11.2018 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 448 075,00 грн за період з 03.11.2018 р. по 07.03.2021 р. встановив, що розрахунки заявника за цей період не є вірними, вимоги заявника інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають визнанню судом у сумі 63 836,89 грн, в іншій частині вимоги є безпідставними за заявлений період та відхиляються судом у сумі 1 085,23 грн
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою та визнано боржником. Вимоги з інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом оскільки не відповідає предмету заяви заявника, адже вимоги заявника не обґрунтовані судовим рішенням, а отже заперечення є необґрунтованими та безпідставними.
Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення боржника відхиляється судом, оскільки останнє не відповідає предмету вимог заявника, які не містять вимог з витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі заперечення є безпідставними, необґрунтованими.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник просить суд судові витрати понесені нім на сплату судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника у сумі 6056,00 грн покласти на боржника. На підтвердження вимоги заявник долучив квитанцію до платіжної інструкції від 07.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 07.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 315).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 331).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що вимога заявника є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_38 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_38 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.10.2017 р. в сумі 448 075,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 63 836,89 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_193 (надалі за текстом кредитор, заявник)про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_193 надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.02.2024 р. (Т. 15, а.с. 85-107), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_193. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 359 952,66 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_193. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти на конверті в якому надійшла до суду заява заявника, датованого 12.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 107).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
04.11.2017 р. між ОСОБА_1 та як продавцем та ОСОБА_193. як покупцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартир, посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною, зареєстрований за № 2945. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 15, загальною площею 29,6 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 331 520,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 324 долари США згідно з курсом НБУ, встановлений на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 200 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 343 долари США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.09.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 200 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 343 долари США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору їй не повернуті, в зв'язку з чим у нього виникло право вимоги до боржника.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконання грошового зобов'язання за попереднім договором, нараховані за період з 30.10.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 31 773,32 грн та інфляційні втрати, нараховані за аналогічний період у сумі 128 179,34 грн. Всього заявником заявлено вимог до боржника у сумі 359 952,66 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_193. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 110) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_193. визнає у розмірі 200 000,00 грн отриманого авансу, 128 179,34 інфляційних втрат, 31 773,32 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 359 952,66 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 20, а.с. 318) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заява заявника ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги останньої у сумі 359 952,66 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі у зв'язку з відсутністю спору вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 359 952,66 грн (200 000,00 грн сплаченого авансу, 128 179,34 грн інфляційних втрат, 31 773,32 грн 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/273 (Т. 20, а.с. 189), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Судом встановлено, що від боржника не надійшло до суду результатів розгляду заяви з вимогами до ОСОБА_1 ОСОБА_193., в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши заяву ОСОБА_111., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 04.11.2017 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_193, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_39 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_193. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 15, загальною площею 29,6 кв.м., секція 3 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 331 520,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 324 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату, у вигляді авансу в розмірі 200 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 343 долари США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 131 520,00 грн еквівалентно 4 890 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 200 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 343 долари США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 04.11.2017 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_193., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований за № 2945, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893870 (Т. 15, а.с. 91).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2018., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_193. при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін перерахувала на рахунок продавця передоплату, у вигляді авансу в розмірі 200 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 343 долари США, а продавець ОСОБА_1 отримала зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 200 000,00 грн одержаної від покупця суми авансу ( основного боргу), та на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по 3% річних за невиконання грошового зобов'язання за попереднім договором, нараховані за період з 30.10.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 31 773,32 грн та інфляційні втрати, нараховані за аналогічний період у сумі 128 179,34 грн.
Заявник вказує що, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, передбачені п. 5 попереднього договору заявниці не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Боржник визнав вимоги заявника.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2018 р. (п. 1 попереднього договору), яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.10.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.10.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.11.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.11.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 107).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 200 000,00 грн основний борг, 128 179,34 грн інфляційні нарахування, що разом становить 328 179,34 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 281 842,70 грн (38,3825 грн х 7 343 долар США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 281 842,70 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (46 336,64 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за період з 30.10.2018 р. - 02.11.2018 р. відхиляються судом в сумі 65,75 грн, оскільки визначення дати прострочення повернення коштів заявником здійснено без врахування вимог статей 253, 254 ЦК України, що наведені судом вище, де прострочення згідно умов попереднього договору (п.п. 1, 5) наступило з 02.11.2018 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (281 842,70 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (44 705,90) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 31 707,57 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 11.03.2024 (Т. 15 а.с. 90).
Заява заявника надійшла до господарського суду канцелярію засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 107).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_193. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_193. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.11.2017 р. в сумі: 281 842,70 грн основного боргу з повернення авансового платежу, 31 707,57 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_11 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 03.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_11 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 03.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 115-127), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_11 до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 701 411,11 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_11 до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_11 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2351 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 115).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
10.03.2017 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 6464. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 25, загальною площею 32,6 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу зазначеної квартири складала 383 050,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 304 долари США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 382 950,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 31.08.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 382 950,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Також на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 30.09.2018 р. по 03.03.2024 р.: інфляційні втрати у сумі 256 113,87 грн та 3% річних у сумі 62 347,24 грн. Таким чином, керуючись нормами статей 1, 2, 39, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 625 ЦК України заявник просить суд визнати її вимоги у сумі 382 950,00 грн основного боргу, інфляційні втрати у сумі 256 113,87 грн та 3% річних у сумі 62 347,24 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_11 від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 219) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_11 визнає у наступному розмірі: 382 950,00 грн отриманого авансу, 256 113,87 грн інфляційних втрат, 62 347,24 грн 3% річних, всього визнано вимоги заявниці у сумі 701 411,11 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_11 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 25.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_11, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_40 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_11 також "попередній договір").
Посилання заявниці у заяві на укладення попереднього договору 10.03.2017 р. не відповідають поданим доказам. Датою укладення попереднього договору є 25.11.2017 р., що підтверджено документально.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 25, загальною площею 32,6 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 383 050 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 304 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 382 950,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн що покупець зобов'язується сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 382 950,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 25.11.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_11 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 6464, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604121 (Т. 13, а.с. 125).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.08.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.08.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_11 при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 382 950,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у розмірі 382 950,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Боржником визнано заявлені заявником вимоги у сумі: 382 950,00 грн отриманого авансу, 256 113,87 грн інфляційних втрат, 62 347,24 грн 3% річних, всього визнано вимоги заявниці у сумі 701 411,11 грн.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Як зазначено, у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 382 950,00 грн протягом одного місяця.
Таким чином, у пункті 3 попереднього договору ціна квартири була визначена із зазначенням еквіваленту у доларах США, однак у пункті 5 попереднього договору сторони погодили порядок визначення суми, яка підлягає поверненню покупцю за настання обставин, обумовлених пунктом 5 договору у гривнях, - 382 950,00 грн, та порядок їх повернення.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.09.2018 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.10.2018 р. Зокрема, відповідно до пунктів 1, 3 попереднього договору, останнім днем укладання основного договору було 31.08.2018 р.; відповідно до вимоги частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку розпочався з наступного дня - з 01.09.2018 р., останнім днем якого згідно частини третьої статті 254 ЦК України є 01.10.2019 р., та прострочення якого наступило з 02.10.2018 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 382 950,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявник просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 382 950,00 грн основного боргу, інфляційні втрати у сумі 256 113,87 грн та 3% річних у сумі 62 347,24 грн, нараховані за період з 30.09.2018 р. по 03.03.2024 р.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 30.09.2018 р. по 01.10.2018 р. у сумі 62,95 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 03.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 565,01 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.10.2018 р. по 14.02.2024 р., нарахованих на прострочену суму сплаченого авансового платежу, який підлягає поверненню (основний борг у сумі 382950,00 грн), судом встановлено, що є обґрунтованими та підлягають визнанню судом вимоги заявниці у сумі 256 113,87 грн по інфляційним втратам та 61 719,28 грн по 3% річних, які визнаються судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про визнання вимог до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 118).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_11 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_11 підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2017 р. в сумі 382 950,00 грн з повернення суми авансу (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 61 719,28 грн, 256 113,87 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_61 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_61 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 195-225), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_61 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 047 027,97 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів, разом з вимогою на суму сплаченого судового збору у сумі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_61 . (вх. № 3295/24 від 11.03.2024 р.) з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти про прийняття відправлення на конверті, в якому надійшла заява до суду, датованого 07.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 224).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 24.06.2017 р. між заявником (як покупцем) та ОСОБА_1 (як продавцем) попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованим за № 3497. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 31.05.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №56, загальною площею 42,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (газопостачання, водопостачання, водовідведення та електропостачання), у порядку та на умовах передбачених цим та основним договором. Відповідно до п. 3 попереднього договору, ціна продажу вказаної квартири складала 487 600,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 18 739 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 104 080,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 4 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Також заявник вказує, що відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк передбачений цим договором (до 31.05.2018 р.) або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець (боржник) повинен повернути покупцю (кредитору) одержану від нього суму у розмірі 104 080,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 4000 доларів США протягом одного місяця з дня настання цих обставин.
Заявник вказує, що нею в подальшому були сплачені продавцю кошти у сумі 14 739 доларів США, та з урахування сплаченого авансу становить 18 739 доларів США, що фактично складає повну ціну продажу квартири, визначену попереднім договором. Так, за період з 24.07.2017 р. по 02.09.2021 р. ОСОБА_61 . передала продавцю кошти за вказану квартиру: 24.07.2017 р. у сумі 1500 доларів США, що становить 38 715 грн по курсу 25,81 грн за 1 долар США; 13.08.2017 р. - 2000,00 доларів США; 01.06.2018 р. - 2700,00 доларів США; 30.05.2021 р. - 3000,00 доларів США; 02.09.2021 р. - 50 000,00 грн, що еквівалентно 1853 долари США, на підтвердження чого заявником долучено копії розписок.
Також заявниця вказує, що 02.09.2021 р. сплатила боржнику 3 686 доларів США, на підтвердження чого долучає заяву від 02.09.2021 р. представника боржника ОСОБА_187. (який діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р.), засвідчену приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б.
Крім того заявниця вказує, що 02.09.2021 р. було проведено сторонами зарахування коштів у сумі 50 000,00 грн, що еквівалентно 1853 доларам США, які були сплачені за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 10) від 24.06.2018 р., укладеним між боржником та ОСОБА_61 - в рахунок оплати квартири № АДРЕСА_8, 2 секція, 6 поверх за попереднім договором, укладеним між боржником та заявницею, на підтвердження чого заявниця долучає документ, що містить ознаки розписки.
Заявниця вказує, що зазначеною вище заявою представник боржника підтвердив також, що кошти за попереднім договором сплачені ОСОБА_61 . в повному обсязі у сумі 18 739 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений з вини боржника, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті, в зв'з чим у заявника наявне право вимоги до боржника у сумі, що становить гривневий еквівалент 18 739 доларів США.
Керуючись нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що станом на 05.03.2024 р., курс НБУ долара США становить 38,3135 грн, тому його вимоги за попереднім договором з повернення авансового платежу складають 717 956,67 грн (18 739 х 38,3135).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 275 028,49 грн та 3% річних у сумі 54 042,81 грн, нараховані за період з 02.09.2021 р. по момент звернення до суду із цією заявою (згідно поданих розрахунків період нарахування інфляційних втрат 02.09.2021 - 05.03.2024 р., нараховані на суму 717 956,67 грн; 3% річних нараховані за період з 02.09.2021 р. по 05.03.2024 р. на суму 717 956,67 грн у сумі 54 042,81 грн (Т. 9, а.с 218).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_61 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 134) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_61 . визнає в наступному розмірі: 717 956,67 грн отриманого авансу, 275 028,49 грн інфляційних втрат, 54 042,81 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 1053 083,97 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_61 . ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені грошові вимоги у сумі 1053 083,97 грн. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 1053 083,97 грн - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/156 (Т. 20, а.с. 84), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
24.06.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника низки громадян, в тому числі: ОСОБА_93., ОСОБА_118., ОСОБА_9 ., ОСОБА_117., ОСОБА_77 ., ОСОБА_119. та інших (всього 62 громадянина) - Андрєєва М.А. надійшла Заява - Заперечення на заяву ОСОБА_61 . від 22.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 234) про визнання грошових вимог, в яких він просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_61 . про визнання грошових вимог до боржника в окремій частині, які ґрунтуються на недійсних попередніх договорах купівлі-продажу та розписках. Заперечення обґрунтовані посиланням на норми статей 209, 635, 203, 215, 216, 220, 1212 ЦК України, на підставі яких з точки зору адвоката Андрєєва М.А., оскільки з копій попереднього договору та розписок, долучених ОСОБА_61 . на підтвердження вимог - ці договори, розписки не засвідчені нотаріально і підписані не ОСОБА_1 , деякі попередні договори та розписки не були нотаріально посвідченими, стосуються нерухомого майна, вони є недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, а обов'язок повернути кошти відповідно до статті 216 ЦК України лягає на особу, яка безпосередньо отримала кошти, незалежно від того, від кого вона діяла, в зв'язку з чим ОСОБА_61 . має заявляти свої грошові вимоги до особи, яка їх підписала безпосередньо.
Розглянувши заяву ОСОБА_61 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, заперечення учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 24.06.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_61, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_313 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_61 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.05.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 56, загальною площею 42,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.05.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.05.2018 р.; ціна продажу 487 600,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 18 739 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 383 520 грн, що еквівалентно 14 739 доларів США покупець зобов'язується сплатити рівними частинами щомісячно до 31.05.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 24.06.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_61 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3497, номер спеціального бланку нотаріального документа НМО № 841120 (Т. 9, а.с. 202-203).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Наведеним у частині попереднього договору спростовуються доводи представника низки заявників Андрєєва М.В., викладених у запереченнях вимог ОСОБА_61 . від 22.06.2024 р. щодо відсутності нотаріального посвідчення попереднього договору між боржником та ОСОБА_61 . та правових наслідків такої відсутності.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.05.2018р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.05.2018 р.
Боржником визнано вимоги заявника у загальній сумі 1 053 083,97 грн, тобто повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_61 . при укладенні попереднього договору передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. в особі уповноваженого представника коштів від заявника в розмірі 104080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США.
Крім того дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявником на підтвердження сплати коштів на виконання попереднього договору надано копії:
- розписки, підписаної 24.07.20217р. менеджером відділу продажу житлового комплексу "Данія" ОСОБА_265, відповідно до якої ОСОБА_209. від ОСОБА_61 . отримала грошові кошти у розмірі 1500 доларів США, що становить 38 715 грн на погашення грошового залишку 383 520,00 грн, що становлять 14 739 доларів США за квартиру № АДРЕСА_8, 6 поверх, 2 секція, в с. Софіївська Борщагівка, згідно якої також станом на 24.07.2017 р. залишок за квартиру складає суму 344 805 грн, що становить 13 239 доларів США по курсу 25,81 грн. (Т. 9 а.с. 204);
- розписки, підписаної 13.08.2017р. менеджером відділу продажу житлового комплексу "Данія" ОСОБА_265, відповідно до якої ОСОБА_209. від ОСОБА_61 . отримала грошові кошти у розмірі 2000 доларів США на погашення грошового залишку 13 239 доларів США за квартиру № АДРЕСА_8, в с. Софіївська Борщагівка, 6 поверх, 2 секція, згідно якої також станом на 13.08.2017 р. залишок за квартиру складає суму 11 239 доларів США (Т. 9 а.с. 205);
- розписки, виконаної аркуші, що має ознаки фірмового бланку з емблемою житлового комплексу "Данія", підписаної 01.06.2018 р. менеджером відділу продажу житлового комплексу "Данія" ОСОБА_265, та ОСОБА_61 ., відповідно до якої ОСОБА_209. від ОСОБА_61 . отримала грошові кошти у розмірі 2700 доларів США на погашення грошового залишку 11 239 доларів США за квартиру № АДРЕСА_8, 2 секція в с. Софіївська Борщагівка, згідно якої станом на 01.06.2018 р. залишок за квартиру складає суму у розмірі 8 539 доларів США (Т. 9 а.с. 206);
- розписки, виконаної від руки та підписаної 30.05.2021 р. менеджером відділу продажу ЖК "Данія" ОСОБА_265, відповідно до якої ОСОБА_209. від ОСОБА_61 ., від імені якої діяла ОСОБА_61., отримала грошові кошти у розмірі 3000 доларів США на погашення грошового залишку за квартиру № 56, 42,4 м.кв., по АДРЕСА_3, 6 поверх, 2 секція в с. Софіївська Борщагівка, згідно якої також станом на 30.05.2021 р. залишок за квартиру складає суму 5 539 доларів США (Т. 9, а.с. 207).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, вказані документи за правовою природою є розписками. Зміст перелічених документів відповідає зобов'язанням покупця за попереднім договором, обумовлених пунктом 4 попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Проте, що відповідно до умов попереднього договору кінцевою датою виконанню покупцем зобов'язань по внесенню коштів є 31.05.2018 р.
Боржником визнано отримання коштів сплачених через "менеджера відділу продажу житлового комплексу "Данія" ОСОБА_265" згідно наведених розписок в повному обсязі.
Отже, документально підтверджено сплату заявником боржнику коштів згідно встановлених вище судом документів.
Також судом встановлено, що на підтвердження сплати за квартиру коштів у сумі 99 448,28 грн, що еквівалентно 3 686 доларам США заявником долучено заяву від 02.09.2021 р. ОСОБА_187., відповідно до змісту якої (Т. 9, а.с. 210) ОСОБА_126., діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. отримав від ОСОБА_61 . у якості платежу відповідно до попереднього договору від 24.06.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованого за № 3497, кошти у розмірі 99 448,28 грн, що еквівалентно 3 686 доларам США, та в якій ОСОБА_126. стверджує, що кошти по вказаному договору сплачені в повному обсязі. На вказаній заяві приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. засвідчено справжність підпису ОСОБА_126. та перевірено особу останнього, перевірено його дієздатність та повноваження.
Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи повноваження ОСОБА_187. на підписання попереднього договору, отримання коштів (авансових платежів), а також на виконання всіх інших дій пов'язаних з довіреністю № 109 від 19.02.2021 р., підтверджено копією вказаної довіреності, наявної в матеріалах справи (Т. 18, а.с. 171), яка як встановлено судом чинна до 19.02.2023 р., тобто станом на дату складання вказаної заяви. Судом також взято до уваги обставину, що під час засвідчення нотаріусом підпису ОСОБА_187. на заяві від 02.09.2021 р., нотаріусом перевірено повноваження ОСОБА_187.
Висновок суду за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
Боржником визнано отримання коштів сплачених через ОСОБА_187., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109 згідно вказаної заяви від 02.09.2021 р. в повному обсязі.
Також судом встановлено, що заявник на підтвердження виконання зобов'язань за попереднім договором, взятих п. 4 останнього, вказує, що 02.09.2021 року відбулось зарахування сплачених ОСОБА_61. на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце №10) коштів у сумі 50 000,00 грн, в рахунок оплати платежів Жадко С.В. за попереднім договором, на підтвердження чого долучила копію зазначеного попереднього договору, укладеного між ОСОБА_61. та боржником, на якому від руки ОСОБА_126. виконано напис, датований 02.09.2021 р., відповідно до змісту якого кошти, сплачені за парко місце № 10 у розмірі 50 000,00 грн, що еквівалентно 1853 долари США зараховані в рахунок оплати квартири № 56 АДРЕСА_3, 2 секція, 6 поверх, де вказаний текст скріплений підписами ОСОБА_187. та покупця за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце №10) ОСОБА_61. (Т. 9 а.с. 208-209).
Детально дослідивши подані документи судом встановлено наступне.
24.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_61, ідентифікаційний номер НОМЕР_41 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 10) (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_61 . "попередній договір парко-місце № 10").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення (парко-місце) № 10, цокольний поверх, перший рівень, загальною площею 15 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення парко-місце № 10, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 3014, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору парко-місце № 10).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору парко-місце № 10, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце) має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2019 р.; ціна продажу 50 000,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору парко-місце № 10, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (ОСОБА_61.) передав, а продавець прийняв суму у розмірі 50 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору парко-місце № 10 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення (парко-місце) у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму одержаного від нього платежу протягом одного місяця.
Зазначений вище попередній договір підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_61.
Повноваження ОСОБА_186. на підписання попереднього договору, отримання коштів від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Попередній договір парко-місце укладений у письмовій формі. Керуючись частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 17.06.2018 р., чинної станом на 24.06.2018 р. - дату укладення попереднього договору парко-місце № 10), якою встановлено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі, а також нормами статті 205 ЦК України, частиною першою статті 220, частиною першою статті 209 ЦК України, частиною першою статті 657 ЦК України судом встановлено, що вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено, а отже попередній договір № 26 відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, в той час як нотаріальне посвідчення не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце) № 20 від 24.06.2018 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Наведеним у частині попереднього договору спростовуються доводи представника низки заявників Андрєєва М.В., викладених у запереченнях вимог ОСОБА_61 . від 22.06.2024 р. щодо недійсності договору, в зв'язку з чим заперечення Адрєєва М.В. відхиляються судом.
На підставі наведеного також судом встановлено, що належними доказами підтверджено станом на 02.09.2021 р. у ОСОБА_61. право грошової вимоги до ОСОБА_1 на суму 50 000,00 грн за попереднім договором парко-місце № 10, де в строк до 30.10.2019 р. мав бути укладений основний договір.
Відповідно до частини першої, другої статті 512, частини першої статті 513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно домовленостей, виконаних від руки на тексті останнього аркушу попереднього договору парко-місце № 10 02.09.2021 р., кошти, сплачені за парко місце № 10 у розмірі 50 000,00 грн, що еквівалентно 1853 долари США зараховані в рахунок оплати квартири № 56 АДРЕСА_3, 2 секція, 6 поверх, де вказаний текст скріплений підписами ОСОБА_187. та покупця за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце №10) ОСОБА_61.
Як зазначено, згідно частини першої статті 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.
Боржником визнано заявлені вимоги грошові вимоги ОСОБА_61 . в повному обсязі, включаючи вимоги за заявою ОСОБА_187. від 02.09.2021 р., за всіма поданими розписками ОСОБА_209. у якості менеджера продажу ЖК "Данія" про отримання коштів від ОСОБА_61 ., а також за зарахуванням коштів, сплачених за попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце №10), здійснене ОСОБА_126. 02.09.2021 р.
На підставі викладеного, а також частини першої статті 75 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що належними доказами підтверджено сплату заявником та одержання боржником коштів на виконання попереднього договору відповідно до його умов: 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США 24.06.2017 р., 24.07.2017 р. - 1500 доларів США, що еквівалентно 38 715,00 грн, 2000 доларів США - 13.08.2017 р., що разом становить 7500 доларів США.
Також належними доказами підтверджено сплату заявником та одержання боржником коштів на погашення зобов'язання заявниці за попереднім договором: у сумі 2700 доларів США - 01.06.2018 р., 3000 доларів США - 30.05.2021 року, а також зарахування 1853 долари США 02.09.2021 р., сплату 99448,28 грн, що еквівалентно 3686 доларам США (разом становить 11 239 доларів США), що відбулось після 31.05.2018 року (граничної дати сплати коштів, обумовлених п. 4 попереднього договору).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.05.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларам США.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_61 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 31.05.2018 р. (п. 1 попереднього договору).
Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку для повернення авансового платежу розпочався та сплив 01.06.2018 р., прострочення наступило з 02.06.2018 р.
В свою чергу судом встановлено, що по-перше, пунктом 5 попереднього договору сторони обумовили, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, з визначених причин, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США. Повернення інших коштів попереднім договором не обумовлено.
По-друге, кошти у сумі 7 553 доларів США сплачені після строку, встановленого сторонами попереднього договору для укладення основного договору.
Дослідивши вимоги заявника в частині коштів, сплачених на виконання попереднього договору 24.06.2017 р. 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларам США, та похідні вимоги заявника по 3% річних та інфляційним втратам, судом встановлено наступне.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі з повернення авансу, та виходячи з поданих розрахунків, вимоги заявника в досліджуваній частині становлять сплачену суму в доларах США по курсу станом на 05.03.2024 р. 38,3135 грн за 1 долар США у сумі 153254,00 грн (4000 дол США х 38,3135), 3% річних в сумі 11 535,90 грн, 59 343,07 грн інфляційних втрат.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США.
Як зазначено керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що досліджувані сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником при розрахунку вимоги визначено дату курсу долара США станом на 05.03.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В зв'язку з наведеним вимоги заявника про визначення основного боргу з урахуванням курсу станом на 05.03.2024 р. відхиляється судом.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 07.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 224).
Станом на 07.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,2664 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=07.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 153 065,60 грн (38,2664 грн х 4000 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу за попереднім договором у досліджуваній частині у сумі 153 065,60 грн основного боргу з повернення авансового платежу, які є обґрунтованими, в яншій частині вимоги по основному боргу в цій частині відхиляються судом у сумі 188,40 грн.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з 3% річних в сумі 11 535,90 грн, 59 343,07 грн інфляційних втрат, нарахованих на прострочену суму зобов'язання з повернення основного боргу, що еквівалентна 4000 доларам США за період з 02.09.2021 -05.03.2024 р..
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20. Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 59 343,07 грн, нараховані за період з 02.09.2021 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (вимоги за яким визнані судом), а інфляційні втрати не підлягають нарахуванню, в той час як еквівалент долара США вже застосований та вимоги по основному боргу визнані судом у дослідженій вище частині вимог.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу стягнуто курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, проаналізувавши зміст попереднього договору, відповідно до частини другої статті 530 ЦК України суд дійшов висновку про те, що з останнього випливає, що за настання обставин неукладення основного договору у визначені попереднім договором строк (31.10.2018 р.) виникає обов'язок негайного виконання продавцем умови пункту 5 попереднього договору - повернення сплачених коштів покупцю.
На підставі наведеного, статей ч. 2 ст. 530, 253 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_61 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.06.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.06.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 251,24 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (153065,60 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять 11 270,79 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 13,87 грн є безпідставними в зв'язку з чим відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника в частині коштів, сплачених на виконання попереднього договору в період з 24.07.2017 року по 13.08.2017 року у загальному розмірі, що еквівалентний 3500 доларам США (1500 дол. США +2000 дол. США), судом встановлено наступне.
Як встановлено судом, заявником сплачено на виконання попереднього договору за вказаний період 3500 доларів США, проте попереднім договором не обумовлено повернення вказаних коштів продавцем у разі не укладення основного договору чи з інших підстав.
Виходячи з розрахунків заявника щодо даної частини вимог, заявник просить суд визнати його кредитором боржника з повернення сплаченого авансу у розмірі 134097,25 грн (3500 доларів США х 38,3135 грн за 1 дол. США по курсу станом на 05.03.2024 р.), а також нараховані на цю суму інфляційні втрати у сумі 51 925,19 грн та 3% річних у сумі 10 093,91 грн за період з 02.09.2021 - 05.03.2024 р.
Розглядаючи вимоги заявника у цій частині судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 383 520 грн, що еквівалентно 14 739 доларів США покупець зобов'язується сплатити рівними частинами щомісячно до 31.05.2018 р.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд дійшов висновку про те, заявник заявляючи свої вимоги послався не на ті норми права, а кошти сплачені покупцем за попереднім договором у порядку та на умовах пункту 4 останнього у сумі, що еквівалентна 3500 доларів США є збереженими боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Оскільки попереднім договором обумовлено застосуванням еквівалентну до долара США, а самі кошти сплачені у доларах США, дані правовідносини регулюються нормою частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та склад і розмір грошових вимог кредитора в цій частині вимог визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає в досліджуваній частині вимог 133932,4 грн (38,2664 грн (по курсу станом на дату подання заяви 07.03.2024 р.) х 3500 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника, сплаченого авансу за попереднім договором у досліджуваній частині у сумі 133 932,4 грн, які є обґрунтованими. Вимоги у сумі 164,85 грн по основному боргу є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Керуючись правовими позиціями Верховного Суду викладеними у постанові Верховний Суд від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), а також у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 51 925,19 грн, нараховані за період з 02.09.2021 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (вимоги за яким визнані судом), а інфляційні втрати не підлягають нарахуванню; еквівалент долара США застосований та вимоги визнані у відповідній частині.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 219,56 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (133932,4 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять 9 861,94 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 12,41 грн є безпідставними в зв'язку з чим відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника в частині коштів, сплачених боржнику на виконання попереднього договору в період після 31.05.2018 року у загальному розмірі, що еквівалентний 11239 доларам США (01.06.2018 р., 30.05.2021 р., 02.09.2021 р., 02.09.2021 р.), судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заявника щодо даної частини вимог, заявник просить суд визнати його кредитором боржника з повернення сплаченого авансу у розмірі 430605,43 грн (11239 доларів США х 38,3135 грн за 1 дол. США по курсу станом на 05.03.2024 р.), також нараховані на цю суму інфляційні втрати та 3% річних.
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
Як встановлено судом, у пункті четвертому попереднього договору, сторони дійшли згоди про те, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 104 080,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 383 520 грн, що еквівалентно 14 739 доларів США покупець зобов'язується сплатити рівними частинами щомісячно до 31.05.2018 р.
Відповідно до пункту 1 попереднього договору укладання попереднього договору мало відбутись у строк до 31.05.2018 р.
Як встановлено судом на підставі досліджених доказів у справі, кошти у загальній сумі, що еквівалентна 11239 доларам США були сплачені після граничної дати укладення основного договору сторонами - 31.05.2018 р., а саме 2700 доларів - 01.06.2018 р. згідно розписки, 3000 доларів - 30.05.2021 р. згідно розписки, 50 000,00 грн, що станом на 02.09.2021 р. еквівалентно 1853 доларам США, - зараховані в рахунок сплати за попереднім договором 02.09.2021 р., а також 99 448,28 грн, що еквівалентно станом на 02.09.2021 р. 3 686 доларам США відповідно до заяви від 02.09.2021 р.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Докази направлення пропозиції про укладення основного договору, докази внесення змін до попереднього договору у встановленому законом порядку щодо дати укладення основного договору учасниками провадження суду не надано.
В матеріалах справи відсутні належні докази внесення змін до попереднього договору щодо зміни дати укладення основного договору.
Таким чином заявником заявлено вимоги у досліджуваній частині зі сплачених коштів боржнику, які сплачені після встановлених попереднім договором строків сплати залишку суму та після узгодженої сторонами дати укладення основного договору (31.05.2018 р.). Суд дійшов висновку про те, що оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором, згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України сплачені покупцем після 31.05.2018 р. кошти є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом з умовою, яка визначала грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.05.2018 р. є набутими та збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права (частину 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).
Судом взято до уваги й те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті ст. 625 ЦК України заявляючи вимоги.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Як встановлено судом мала місце сплата частини коштів у доларах США, а частина коштів - у гривні. Так серед коштів у загальній сумі, що еквівалентна 11239 доларам США були сплачені після граничної дати укладення основного договору сторонами - 31.05.2018 р., а саме 2700 доларів 01.06.2018 р. згідно розписки, 3000 доларів 30.05.2021 р. згідно розписки, а 50 000,00 грн, що станом на 02.09.2021 р. еквівалентно 1853 доларам США, - зараховані в рахунок сплати за попереднім договором 02.09.2021 р., а також 99 448,28 грн, що еквівалентно станом на 02.09.2021 р. 3 686 доларам США відповідно до заяви від 02.09.2021 р.
Виходячи з розрахунків заявника, заявник просить суд визнати його кредитором боржника з повернення сплаченого авансу у розмірі 3000 доларів США та 2700 доларів США, у загальній сумі 218386,95 грн (5700 доларів США х 38,3135 грн за 1 дол. США по курсу станом на 05.03.2024 р.), а також нараховані на цю суму інфляційні втрати у сумі 84 563,88 грн та 3% річних у сумі 16 438,66 грн за період з 02.09.2021 р. по 31.12.2023 р.
Відповідно до норми частини першої статті 1212 ЦК України, кошти підлягають поверненню у тому вигляді, що були набуті.
Здійснивши перерахунок щодо сплачених 01.06.2018 року 2700 доларів США, та 30.05.2021 року 3000 доларів США судом встановлено, що за перерахунками, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику в досліджуваній частині вимог становить 218 118,48 грн (38,2664 грн грн х 5700 доларів США), які є обґрунтованими та визнаються судом. В іншій частині вимоги у сумі 268,47 грн є безпідставними та відхиляються судом.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 05.03.2024 р. за вказаної сумою відхиляються судом у сумі 358,01 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Вимоги з інфляційних втрат в сумі 84 563,88 грн відхиляються судом в оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (вимоги за яким визнані судом), а інфляційні втрати не підлягають нарахуванню.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму збережену боржником без достатньої правової підстави (218118,48 грн), що підлягають поверненню боржником встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять 16 060,88 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 19,77 грн є безпідставними в зв'язку з чим відхиляються судом.
Виходячи з розрахунків заявника щодо коштів, сплачених та зарахованих 02.09.2021 року судом встановлено наступне.
Відповідно до матеріалів справи, 02.09.2021 р. боржником отримані кошти згідно заяви ОСОБА_187. у сумі 99448,28 грн, що еквівалентно 3 686 доларам США, а також згідно проведеного 02.09.2021 року зарахування вимог за попереднім договором парко місце № 10 у сумі 50 000,00 грн, що еквівалентно 1853 доларам США.
Виходячи з розрахунків заявниці, остання просить суд за цими коштами, визнати її грошові вимоги у розмірі: 212218,48 грн (3686 дол. США +1853 дол. США= 5539 доларів США х 38,3135 грн за 1 дол. США по курсу станом на 05.03.2024 р.), а також нараховані на цю суму інфляційні втрати у сумі 82 175,32 грн та 3% річних у сумі 15 974,34 грн.
Розглянувши дану частину вимог судом встановлено наступне.
Як зазначалось, приписами частини першої статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до матеріалів справи, 02.09.2021 р. кошти отримані боржником у сумах 50 000,00 гривень із зазначенням еквіваленту у доларах США та сплачених 99448,28 гривень згідно заяви від 02.09.2021 року із зазначенням еквіваленту у доларах США. Станом на 02.09.2021 р. зобов'язання, взяте попереднім договором за умовою, яка визначала грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США припинено.
Відповідно до частин першої статті 1212 ЦК України кошти підлягають поверненню заявнику у валюті, в якій бути сплачені, а отже підлягають визнанню судом вимоги заявника у загальній сумі 149448,28 грн. В зв'язку з наведеним вимоги у сумі 62 770,2 грн відхиляються судом (які за змістом є курсовою різницею).
Розглядаючи вимоги із заявлених інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено наступне.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних у сумі 347,9 грн та 636,66 грн по інфляційним втратам за період з 15.02.2024 р. по 05.03.2024 р. відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Розрахунки по інфляційним втратам заявника не є вірними, тому суд виходить з наявних матеріалів справи.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 02.09.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 149 448,28 грн судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 57 249,33 грн, 3% річних становить 11 004,43 грн, які підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку чим відхиляються судом у сумах 21 947,01 грн інфляційних втрат та 4 622,01 грн 3% річних).
Висновок суду за наслідками дослідження вимог заявника з визнання кредитором боржника відносно коштів, сплачених на виконання попереднього договору після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, а також по нарахованих на інфляційних втрат аналогічний викладеному при розгляді заяви Кравчук С.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 06.03.2024 р. № 0.0.35098224543.1(Т. 9, а.с. 201), які заявник просить покласти на боржника.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язаку у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т.9 а.с. 224).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів, а вимога заявника щодо судового збору підлягає визнанню.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_61 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_61 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.06.2017 р. в розмірі: 153 065,60 грн (основний борг з повернення суми авансу), 11 270,79 грн 3% річних; крім того, 133 932,4 грн основного боргу, безпідставно збереженого боржником та 9861,94 грн 3% річних; 218 118,48 грн (повернення коштів безпідставно одержаних у доларі та збережених) та 16 060,88 грн 3%; 149 448,28 грн (повернення коштів безпідставно одержаних у гривні та збережених), а також 57 249,33 грн інфляційних втрат, 11 004,43 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_76 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" (вх. № 2282 від 11.03.2024 р.) від ОСОБА_76 надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 179-190), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_76 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 615 308,72 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_76 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 615 308,72 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_76 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2282 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 179, 190).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 25.08.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_76. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 755.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 113, загальною площею 27 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 398 767,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 398 767,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 398 767,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, а також враховуючи курс долара станом на 08.03.2024 р., встановлений НБУ 38,0836 грн за 1 долар США, заявник вважає, що сума, що підлягала поверненню покупцю відповідно до п. 5 попереднього договору станом на 083.03.2024 р. становить 552 212,20 грн, проте в подальшому у заяві та в прохальній частині заяви заявником заявлено вимоги по основному боргу у сумі 398 667,00 грн.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 398 667,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 179 653,25 грн та 3% річних у сумі 36 988,47 грн, нараховані з 30.01.2021 р. по 08.03.2024 р. Судом встановлено, що згідно поданих заявником деталізованих розрахунків 3% річних фактично нараховані з 30.01.2021 р. по 03.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_76 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 135) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_76 . визнає у розмірі: 398 667,00 грн отриманого авансу, 179 653,25 грн інфляційних втрат, 36 988,47 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 615 308,72 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_76 . ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_76 . у сумі 615 308,72 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_76 . у сумі 615 308,72 грн - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/157 (Т. 20, а.с. 85), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_76 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 25.08.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_76, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_42 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_76 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 113, загальною площею 27 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 398 767,00 грн, що еквівалентно 14 500,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 398 667,00 грн, що еквівалентно 14 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 25.08.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_76., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 2249, номер спеціального бланку нотаріального документа НОР 287697 (Т. 10, а.с. 186).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_76. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 398 667,00 грн, що еквівалентно 14 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 398 667,00 грн - основний борг, збитки від інфляції у сумі 179 653,25 грн та 3% річних у сумі 36 988,47 грн, нараховані з 30.01.2021 р. по 08.03.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі грн у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей 253,254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "у сумі 398 667,00 грн, що еквівалентно 14 496 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства із зазначенням суми боргу по курсу долара США на дату звернення до суду, але фактично застосував не ті норми права (заявив вимоги у сумі, сплаченій у гривнях при укладенні попереднього договору та інфляційні втрати) (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 11, а.с. 245, 246).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 398776,00 грн та 179 653,25 грн інфляційного збільшення, що разом становить 578 320,25 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 552 059,87 грн (38,0836 грн х 14 496 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 552 059,87 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (26 260,38 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за 30.01.2021 р. - 01.02.2021 р. відхиляються судом в сумі 98,33 грн, оскільки заявником не вірно визначено дату, з якої почалось прострочення повернення коштів згідно попереднього договору (п. 5) - без врахування положень норм 253, 254 ЦК України. Так, відповідно до норми частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок - з 31.12.2020 р.) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку - 31.01.2021 р., яке є неділею - вихідним днем, тому відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, останнім днем повернення коштів було 01.02.2021 року, прострочення наступило з 02.02.2021 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 03.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 588,17 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними. Судом взято до уваги, що в тексті заяви заявлені вимоги з 3% річних з 30.01.2021 р. по 08.03.2024р., а відповідно до деталізованого розрахунку - фактично по 03.03.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (552059,87 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (50 269,68 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 36 301,97 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник долучив докази наявності у нього статусу інваліда 2 групи.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд".
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 03.08.2020 р. серії 12 ААБ № 773620, виданої Міністерством охорони здоров'я Завальнюку В.Д. безстроково встановлено інвалідність 2 групи (Т.10, а.с. 185).
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Оскільки заявник звільняється від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4 844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_76 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_76 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попередні договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.08.2020 р. в сумі 552 059,87 грн (основний борг з урахуванням курсової різниці) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 36 301,97 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_21 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду засобами поштового зв'язку через канцелярію суду від ОСОБА_21 доводи учасників провадження, ОСОБА_21 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 1-18), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_21 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 614 826,32 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_21 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним номером канцелярії суду № 3525/24 від 14.03.2024 р., а також маркуванням Укрпошти про прийняття відправлення на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 18), описом вкладення у цінний лист разом з яким надійшла в конверті заява заявника, скріплений відбитком печатки Укрпошти, датованого 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 17).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_21 . як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідчений, зареєстрований за № 1834. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 83, загальною площею 54,7 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 та підключеного до центральних комунікацій. Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу квартири складала 437 600,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 130 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 437 500,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 126 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 437 500,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 126 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі частин першої, другої статті 45, статті 122 (частини першої) Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 533 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги з повернення сплаченого авансу у сумі 614 826,32 грн, розрахованих з курсу долара станом на 14.02.2024 р. 38,1264 грн за 1 долар США х 16 126 доларів США.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_21 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 107) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_21 . визнає у розмірі: 614 826,00 грн отриманого авансу.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 318/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_21 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 614 826,00 грн отриманого авансу. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 648 716,61 грн (437 500,00 грн сплаченого авансу, 41 029,11 грн 3% річних, 170 187,50 грн інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/268 (Т. 20, а.с. 184), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_21 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 15.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_21, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_43 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_21 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 83, загальною площею 54,7 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 437 600,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 130 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 437 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 126 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний попередній договір від 15.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності та ОСОБА_21 ., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за №1834, номер спеціального бланку нотаріального документа НОР 287323 (Т. 14, а.с. 5).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_21 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець ОСОБА_1 прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 437 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 126 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. при укладенні попереднього договору 15.07.2020 р. 437 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 126 доларів США, на виконання попереднього договору.
В своїй заяві заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 533 ЦК України по попередньому договору виходячи з поданих розрахунків (курс долара станом на 14.02.2024 р. 38,1264 грн за 1 дол США х 16 126 дол. США), просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 614 826,32 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу.
Заявник вказує на те, що боржником основний договір, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Боржник визнає вимоги заявника.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу нежитлових приміщень у строк, передбачений цим договором, у визначених даним пунктом випадках), - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено передачу покупцем та прийняття продавцем "передоплати у вигляді авансу в розмірі 437 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 126 доларів США ", а отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі обумовленої квартири у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, граничною датою укладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) згідно з попереднім договором було 30.12.2020 р. Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідно календарної дати, - 31.12.2020 р. та згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.01.2021 р., яке було неділею, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.02.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом також встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі наведеного судом встановлено, що заявником помилково застосовано курс долара США по відношенню до гривні станом на 14.02.2024 р., що не відповідає вимозі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявником при розрахунку вимоги визначено курсу долара США станом на 14.02.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, в зв'язку з чим вимога щодо застосування курсу долара США станом на 14.02.2024 р. відхиляється судом.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 18).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 618 956,20 грн (38,3825 грн х 16 126 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, судом встановлено, що сума основного боргу (сума, що підлягає поверненню згідно п. 5 попереднього договору) за умовами попереднього договору становить більшу суму (618 956,20 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 614 826,32 грн.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 4).
Заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 18).
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_21 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_21 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.07.2020 р. в сумі 614 826,32 грн з повернення сплаченого авансового платежу (основний борг) - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_266 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_266 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 1-15), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_266. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 523 233,14 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_266. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 523 233,14 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_266. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3614/24 від 15.03.2024 р.) (Т. 15, а.с. 1), маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датоване 13.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 15, внутрішній бік).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 15.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_266. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 1836.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 66, загальною площею 42,4 кв.м., секція 2 у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 339 200,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 503 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 339 100,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 499 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 339 100,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 499 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 339 100,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по збиткам від інфляції у сумі 152 810,29 грн та 3% річних у сумі 31 322,85 грн, нараховані за період з 30.01.2021 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_266. від 19.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 106) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_266. визнає у розмірі: 339 100,00 грн отриманого авансу, інфляційні втрати у сумі 152 810,29 грн, 3% річних у сумі 31 322,85 грн, всього визнано вимог у сумі 523 233,14 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 318-319) останній повідомляє суд про те, за результатами спільного розгляду заяви ОСОБА_266. ОСОБА_1 повідомила, що визнає заявлені грошові вимоги у сумі 523 233,14 грн. Керуючий реструктуризацією у зв'язку з відсутністю спору вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 523 233,14 грн (339 100,00 грн сплаченого авансу, інфляційні втрати у сумі 152 810,29 грн, 3% річних у сумі 31 322,85 грн) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 04.04.2024 р. № 01-28/271 (Т. 20, а.с. 187), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_266., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_266, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_44 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_266. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 66, загальною площею 42,4 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 339 200,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 503 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 339 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 499 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 15.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_266., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 1835, номер спеціального бланку нотаріального документа НОР 287327 (Т. 15, а.с. 8). При посвідченні попереднього договору особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представника перевірено.
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. № 755 від 06.03.2019 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_189. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 339 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 499 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на підставі попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 339 100,00 грн - основний борг, 152 810,29 грн - збитків від інфляції, 31 322,85 грн 3% річних, нарахованих за період з 30.01.2021 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "339 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 499 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, статей 253, 254 ЦК України судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.12.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.01.2021 р., однак останнє є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, останнім днем повернення авансового платежу відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України (останнім днем закінчення строку) був перший за ним робочий день - 01.02.2021 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 15, внутрішній бік).
В заяві заявник просить суд визнати його вимоги за період з 30.01.2021 р. по 14.02.2024 р., проте дослідивши долучені заявником до заяви з вимоги до боржника деталізовані розрахунки судом встановлено, що заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат фактично нараховані за період з 30.01.2021 до 27.02.2024 р.
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 339 100,00 грн та 152 810,29 грн збитків від інфляції, що разом становить 491 910,29 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 481 116,51 грн (38,4924 грн х 12 499 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181) виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам вимоги заявника по основному боргу з повернення суми авансового платежу підлягають визнанню у сумі 481 116,51 грн, в іншій частині вимоги заявника по основному боргу у сумі 10 793,78 грн відхиляються судом, оскільки є безпідставними. До вказаної суми відхилених вимог входять 1 017,30 грн вимог з інфляційних втрат, що нараховані за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р., які відповідно до статті 1, частини першої статті 122, частини другої статті 47, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., - не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Вимоги заявника по 3% річних за період з 30.01.2021 р. - 01.02.2021 р. відхиляються судом в сумі 83,61 грн, оскільки заявником визначено дату, з якою почалось прострочення повернення коштів згідно попереднього договору (п. 5) без врахування вимог статей 253, 254 ЦК України, згідно яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2021 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 389,13 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (481 116,51 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (43 809,69 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 30 850,11 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалузвуваши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник до своєї заяви долучив пенсійне посвідчення № НОМЕР_44 від 07.09.2022 р., що засвідчує наявність у заявника статусу інваліда 2 групи.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Таким чином заявник підлягає звільненню від сплати судового збору.
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально та вже встановлено судом (Т. 15, а.с. 15).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки заявник підлягає звільненню від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 6056,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_266. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_266. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.07.2020 р. в сумі: 481 116,51 грн (основний борг з повернення авансового планету), 3% річних у сумі 30 850,11 грн, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_37 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3537/24 від 14.03.2024 р.) від ОСОБА_37 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 292-309), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_37 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 676 998,33 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_37 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 676 998,33 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_37 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3537/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 292), а також маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 12.03.2024 р. про прийняття відправлення (Т. 14, а.с. 309).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 22.08.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_37. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. зареєстрований за № 1759.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру НОМЕР_30, загальною площею 29,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 414 480,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 500 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 414 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 496 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (до 03.03.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму розмірі 414 380,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 16 496 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, йому не повернуті.
В зв'язку з викладеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, заявник вважає, що у заявника виникло право вимоги до боржника відповідно до п. 5 попереднього договору у сумі 414 380,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по збиткам від інфляції у сумі 215 474,11 грн та 3% річних у сумі 47 144,22 грн, нараховані з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на суму основного боргу (414 380,00 грн).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_37 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 227) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_37 . визнає у розмірі: 414 380,00 грн отриманого авансу, 215 474,11 інфляційних втрат, 47 144,22 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 676 998,33 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 323) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_37 . ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_37 . у сумі 676 998,33 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог у сумі 676 998,33 грн (414 380,00 грн сплаченого авансу, 215 474,11 грн інфляційних втрат, 47 144,22 грн 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/240 (Т. 20, а.с. 156), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_37 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 22.08.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) (продавець) та ОСОБА_37, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_45 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_37 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_30, загальною площею 29,5 кв.м., секція 1, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2020 р.; ціна продажу 414 480,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 414 380,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 414 380,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 496 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 22.08.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_37., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 1759, номер спеціального бланку нотаріального документа ННХ 118126 (Т. 14, а.с. 298).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. № 755 від 06.03.2019 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.03.2020 р.
Боржником визнано вимоги заявника повністю у загальному розмірі 676 998,33 грн.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_37. при укладенні попереднього договору як покупець передав, а продавець ОСОБА_1 в особі ОСОБА_121, що діяв на підставі довіреності, прийняв від покупця суму авансу в розмірі 414 380,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності грошових коштів у встановленому судом розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника: по основному боргу - 414 380,00 грн, крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по збиткам від інфляції у сумі 215 474,11 грн та 3% річних у сумі 47 144,22 грн, нараховані з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на суму основного боргу.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши вимоги заявника, матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.03.2020 р. у продавця виник обов'язок з повернення покупцю одержаної суми авансу, прострочення повернення якого наступило з 01.05.2020 р. Зокрема, останнім днем для укладання основного договору було 30.03.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, та якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, - строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2020 р., таким чином прострочення повернення авансового платежу розпочалось 01.05.2020 р., а отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 309).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 414 380,00 грн та 215 474,11 грн інфляційного збільшення, що разом становить 629 854,11 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 633 157,72 грн (38,3825 грн х 16 496 доларів США).
Здійснивши перерахунок основного боргу, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, основний борг становить більшу суму ніж заявлено заявником (633 157,72 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 628 854,11 грн.
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 629 854,11 грн.
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних судом встановлено наступне.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (633157,72 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (72 034,67 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 47 144,22 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 297).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 309).
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_37 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_37 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 22.08.2019 р. в сумі 629 854,11 грн (основний борг з урахуванням курсової різниці) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 47 144,22 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_66 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового з'язку (вх. № 3309/24 від 11.03.2024 р.) від ОСОБА_66 в особі представника адвоката Стащука Володимира Анатолійовича надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора від 08.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 1-33), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_66 . до боржника ОСОБА_1 , що складаються з суми 3 003 587,00 грн та суми сплаченого судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_66 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним номером канцелярії суду № 3309/24 від 11.03.2024 (Т. 10, а.с. 1), а також відбитком штампу Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датованого 08.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 33).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 05.02.2022 р. між ОСОБА_66. та ОСОБА_1 від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_186 ., попереднім договором про укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, зареєстрованого за № 132.
Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 25.12.2022 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договорів купівлі-продажу (надалі - основні договори), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення, загальною площею 25 кв.м., та нежитлове приміщення, загальною площею 100 кв.м. в багатоквартирному, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 3 003 587,00 грн, що еквівалентно 106 246 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлових приміщень у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців.
Заявник вказує, що наведеним підтверджується те, що заявником повністю виконані попередні домовленості, у тому числі щодо оплати.
Заявник також вказує, що 05.03.2024 р. ним були направлені на дві відомі адреси боржнику вимоги про повернення коштів відповідно до попереднього договору, на підтвердження чого заявником долучаються відповідні докази. Станом на дату звернення до суду боржником заявнику кошти не повернуті. В зв'язку з наведеним заявник вважає, що у боржника виникли грошові зобов'язання перед заявником.
Вимоги заявника обґрунтовані також нормами статей 1, 2, 45, 47, 64, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, а також нормами статей 509 ЦК України, а також статтями 1, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність".
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_66 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 83) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, розглянувши вимоги заявника визнає вимоги останнього у розмірі: 3 003 587,00 грн - отриманого авансу та 6 056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимоги у розмірі 3 009 643,15 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 299) останній повідомляє суд про те, що за результатами розгляду вимог ОСОБА_66 ., ОСОБА_1 повідомила, що визнає заявлені вимоги у сумі 3 006 643,15 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 3 009 643,15 грн ( 3 003 587,00 грн - сплаченого авансу, 6056,00 грн - судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/216 (Т. 20, а.с. 142), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього. В даному документі керуючий реструктуризацією повідомляє заявника про визнання боржником вимог на суму 3 009 643,15 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_66 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 05.02.2022 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.12.2021 р. за реєстровим № 417 (продавець) та ОСОБА_66, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_46 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_66 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 25.12.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договорів купівлі-продажу (далі - основні договори), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення, загальною площею 25 кв.м. та нежитлове приміщення, загальною площею 100 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 1, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основними договорами.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлових приміщень в житловому будинку, які продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договорів купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основних договорів, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 25.12.2022 р., в якому будуть розташовуватись вищезазначені нежитлові приміщення, які знаходяться на 1 поверсі; договори купівлі-продажу нежитлових приміщень мають бути нотаріально посвідчені не пізніше 25.12.2022 р.; ціна продажу 3 003 687,50 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 3 003 587,00 грн, що еквівалентно 106 246 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до підписання основних договорів.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлових приміщень у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 25.02.2022 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 417 від 08.12.2021 р. та ОСОБА_66., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 132 (Т. 10, а.с. 17-18).
Отже, попереднім договором про укладання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень визначено термін побудови житлового будинку, в якому будуть розташовуватись зазначені нежитлові приміщення: до 25.12.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень та для нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, - не пізніше 25.12.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_66. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 3 003 587,00 грн, що еквівалентно 106 246 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявника у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу нежитлових приміщень у строк, передбачений цим договором, у визначених даним пунктом випадках), - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено передачу покупцем та прийняття продавцем "передоплати у вигляді авансу в розмірі 3 003 587,00 грн, що еквівалентно 106 246 доларів США", а отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору з прив'язкою до долара США.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 3 003 587,00 грн основного боргу (що є сплаченим авансом).
Заявник вказує, що станом на дату звернення до суду боржником заявнику кошти, повернення яких обумовлено пунктом 5 попереднього договору не повернуті, та з заяви слідує, що на дату звернення з заявою, основні договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, визначені п. 1 попереднього договору не укладені.
До матеріалів справи заявником долучено копії вимог заявника від 01.03.2024 р., адресованих та надісланих 05.03.2024 р. боржнику з вимогою повернення протягом 10 днів сплачених коштів у розмірі 3003 587,00 грн та суми коштів в розмірі 100,00 грн відповідно до попереднього договору, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 19-25).
Боржником визнано заявлені вимоги заявника.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основні договори, укладення яких обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовлених нежитлових приміщень, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі нежитлових приміщень, обумовлених попереднім договором у власність заявника з укладенням договорів купівлі-продажу та їх нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 27.03.2023 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 28.03.2023 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, 25.12.2022 р. є неділею, а також відповідно до статті 73 КЗпП України святковим днем, та згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 26.12.2022 р. Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідно календарної дати, - 27.12.2022 р. Згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 27.03.2023 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Заявник в заяві в обґрунтування вимог послався на статтю 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник фактично керувався, а також в обґрунтування вимог (по основному боргу), послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 33, 246).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 3 003 587,00 грн основного боргу.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 4 046 230,17 грн (38,0836 грн х 106 246 доларів США).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), судом встановлено, що сума основного боргу (що підлягає поверненню згідно п. 5 попереднього договору) за умовами попереднього договору становить більшу суму (4 046 230,17 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 3 003 587,00 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 01.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 01.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 12).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 33).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, вимога заявника є обґрунтованою та підлягає визнанню судом, судовий збір у сумі 6056,00 грн згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладається на боржника та відшкодовується у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_66 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_66 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.02.2022 р. в сумі: 3 003 587,00 грн основного боргу - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_31 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію від ОСОБА_31 в особі представника адвоката Пугача Сергія Васильовича надійшла Заява з грошовими вимогами до боржника на суму 266 900,00 грн від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 181-189), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_31 . у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 у розмірі 266 900,00 грн, як конкурсні вимоги 4 черги, 6056,00 грн як вимоги 1 черги.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_31 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3587/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 181).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
26.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_31 . як покупцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. ОСОБА_1 (у договорі продавець) зобов'язується передати у власність ОСОБА_31 . (покупця) з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір) квартиру № 115, секція 4, загальною площею 30 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Пунктом 3 попереднього договору визначені основні умови основного договору, зокрема: ціна продажу квартири складала 267 000,00 грн; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_31 . передала, а ОСОБА_1 прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 266 900,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язалась сплатити до 31.01.2019 р. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем та інших підстав, визначених попереднім договором, продавець (ОСОБА_1 ) повинен повернути покупцю (ОСОБА_31 .) одержану від неї суму авансу в розмірі 266 900,00 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що у терміни передбачені попереднім договором зобов'язання ОСОБА_1 не виконала.
Керуючись нормами статей 610, 611, 612 ЦК України, ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати заявлені ним вимоги до боржника у сумі 266 900,00 грн основного боргу - як конкурсні вимоги 4 черги та 6056,00 грн як вимоги 1 черги.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_31 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 224) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_31 . визнає у сумі у наступному розмірі: 266 900,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимоги у сумі 272 956,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_31 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 272 956,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 272 956,00 грн (266 900,00 грн - сплаченого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/245 (Т. 20, а.с. 161), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_31 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 26.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_31, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_47 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_31 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 115, загальною площею 30 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 267 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 266 900,00 грн. Залишок суми в розмірі 100,00 грн покупець обов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 266 900,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 26.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 та ОСОБА_31 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5934 (Т. 14, а.с. 185).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_31 . при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 266 900,00 грн. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у розмірі 266 900,00 грн.
Заявник вказує, що у терміни передбачені попереднім договором зобов'язання ОСОБА_1 не виконала.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно наявних доказів у справі основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору, іншого боржником не доведено суду. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2019 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу. Відповідно до частини 3 статті 254 ЦК України, днем закінчення строку повернення авансового було 01.03.2019 р., прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу у сумі 266 900,00 грн за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Таким чином вимоги заявника з визнання кредитором боржника у сумі 266 900,00 грн є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Заявник просить суд судові витрати понесені нім на сплату судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника у сумі 6056,00 грн покласти на боржника. На підтвердження вимоги заявник долучив платіжну інструкцію від 13.03.2024 р. Боржником визнану вимогу заявника.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 13.03.2024 (Т. 14, а.с. 189).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 181).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Згідно частини 4 зазначеної статті вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
На підставі викладеного вимога заявника про покладення на боржника сплаченого ним судового збору у сумі 6056,00 грн підлягає задоволенню. Вимоги заявника про задоволення вимоги по основному боргу - у 4 чергу задоволення вимог кредиторів, витрат з судового збору - у 1 чергу, - відхиляються судом як безпідставні на необґрунтовані, оскільки заявником не обґрунтовані вимоги у цій частині, та у зв'язку з тим, що вимоги не відповідають нормі частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_31 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_31 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.10.2017 р. в сумі 266 900,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_197 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника б/д та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_197 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність б/дати (Вх. № 3680/24 від 18.03.2024 ), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_197. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 633 040,63 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_197. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 633 040,63 грн до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_197. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3680/24 від 18.03.2024 р.) (Т. 15, а.с. 236), маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 14.03.2024 р. про прийняття відправлення до відправки (Т. 15, а.с. 258).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
20.12.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_197. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 6914. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 114, загальною площею 29,5 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складає 340 002,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 230 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно пункту 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 339 902,00 грн. Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовили що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк передбачений цим договором (до 31.03.2018 р.), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму 339 902,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 339 902,00 грн. На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги про визнання кредитором з інфляційних втрат у сумі 234 054,99 грн та 3% річних у сумі 59 083,64 грн, нараховані за період з 31.03.2018 р. по 14.02.2024 р.
Судом встановлено, що відповідно до долучених до заяви деталізованих розрахунків, заявлені вимоги з 3% річних та інфляційні втрат фактично заявником нараховані за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р. (Т. 15, а.с. 248).
На підставі статей 1, 2, 39, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 4, 12 ГПК України заявник просить суд визнати заявлені вимоги у загальній сумі 633 040,63 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_197. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 249) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_197. визнає у сумі у наступному розмірі: 339 902,00 грн отриманого авансу, інфляційні втрати у сумі 234 054,99 грн, 3% річних у сумі 59 083,64 грн, всього визнано вимоги у сумі 633 040,63 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 315) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_197. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 633 040,63 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 633 040,63 грн (339 902,00 грн - сплаченого авансу, 234 054,99 грн інфляційних втрат, 59 083,64 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/296 (Т. 20, а.с. 212), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_197., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 20.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_197, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_48 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_197. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 114, загальною площею 29,5 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої 03222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця першого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2018 р.; ціна продажу 340 002,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 230 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 339 902,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 339 902,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 20.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_197., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 6914, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604317 (Т. 15, а.с. 242).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця першого кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.03.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_197. при укладенні цього передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 339 902,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 20.12.2017 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_197. грошових коштів у розмірі 339 902,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.03.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.04.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.05.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.05.2018 р.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України 01.04.2018 р. у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, прострочення повернення якого розпочалось з 02.05.2018 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 339 902,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги про визнання кредитором з інфляційних втрат у сумі 234 054,99 грн та 3% річних у сумі 59 083,64 грн, нараховані за період з 31.03.2018 р. по 14.02.2024 р. Як встановлено судом, відповідно до долучених до заяви деталізованих розрахунків, заявлені вимоги з 3% річних та інфляційні втрат фактично заявником нараховані за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р. (Т. 15, а.с. 248).
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи перевіривши подані розрахунки керуючись пунктом 1, 5 попереднього договору, вказаними нормами статей 253, 254 ЦК України суд дійшов висновку про те, що 3% річних, нараховані за 01.05.2018 р. у сумі 27,94 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки нараховані заявником без врахування положень норм статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу, як встановлено судом розпочалось з 02.05.2018 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по інфляційним втратам, 3% річних нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 339 902,00 грн за період з 02.05.2018 р. по 14.02.2024 р. встановив, що розрахунки заявника є вірними за вказаний період та обґрунтованими, в зв'язку з чим вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 234 054,99 грн та вимоги з 3% річних у сумі 59 055,70 грн підлягають визнанню судом.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 241).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 258).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_197. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_197. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2017 р. в сумі 339 902,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 234 054,99 грн інфляційних втрат, 59 055,70 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_53 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_53 в особі представника адвоката Адамович Оксани Вікторівни надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 79-90), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_53 . до боржника ОСОБА_1 у розмірі 718 970,34 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
15.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_53 в особі представника адвоката Адамович Оксани Вікторівни надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 16-37), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_53 . до боржника ОСОБА_1 у розмірі 718 970,34 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_53 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2258 від 11.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 79).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 29.06.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_53 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 3545. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.05.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 4, площею 31,8 кв.м., у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених попереднім та основним договорами.
Згідно п. 4 першого попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 264 894,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 10 149 доларів США. У пункті 5 попередього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 264 894,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 10 149 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. На підставі ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства
Керуючись положеннями попереднього договору, частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 509, 526 ЦК України просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 386 533,31 грн (із розрахунку курсу долара станом на 08.03.2024 р. 38,0836 грн за 1 долар х 10149 долари США) з основного боргу з повернення сплаченого авансового платежу та на підставі статті 625 ЦК України просить суд визнати її грошові вимоги у сумі 266 165,10 грн інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних у сумі 66 271,93 грн, нараховані з 31.05.2018 р. по 14.02.2024 р. (на суму 386 533,31 грн). При цьому заявниця вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті, боржником свої зобов'язання за попереднім договором належним чином не виконані.
15.03.2024 р. через канцелярію суд засобами поштового зв'язку від заявниці в особі її представника адвоката Адамович Оксани надійшла заяви про визнання кредиторських вимог від 08.03.2024 р. (Т. 15, а.с 16-37), яка як встановлено судом, аналогічна за змістом поданій в електронному вигляді.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_53 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 228-229) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_53. визнає у розмірі: 264 894,00 грн отриманого авансу. Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 113 526,00 грн не сплатила. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_53 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 264 894,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмір 453 190,69 грн (264 894,00 грн сплаченого авансу, 47 373,08 грн 3% річних, 140 923,61 грн інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/241 (Т. 20, а.с. 157), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_53 ., дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 29.06.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_53, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_49 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_53 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.05.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 4, загальною площею 31,8 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.05.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.05.2018 р.; ціна продажу 378 420,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 264 894,00 грн. Залишок суми у розмірі 113 526,00 грн, що еквівалентно 4 383 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.05.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 264 894,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 29.06.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_53 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3545, номер спеціального бланку нотаріального документа НМО 841154 (Т. 9, а.с. 87).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.05.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.05.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_53 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 264 894,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Вимоги у цій частині щодо отриманого авансу визнані боржником.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 264 894,00 грн.
Як зазначено, ееруючись положеннями попереднього договору, частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 509, 526 ЦК України просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 386 533,31 грн (із розрахунку курсу долара станом на 08.03.2024 р. 38,0836 грн за 1 долар х 10149 долари США) з основного боргу з повернення сплаченого авансового платежу та на підставі статті 625 ЦК України просить суд визнати її грошові вимоги у сумі 266 165,10 грн інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних у сумі 66 271,93 грн, нараховані з 31.05.2018 р. по 14.02.2024 р. (на суму 386 533,31 грн). При цьому заявниця вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті, боржником свої зобов'язання за попереднім договором належним чином не виконані.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дослідивши вимоги заявниці судом встановлено, що заявник у заяві посилається на те, що умовами попереднього договору у пунктах 3, 4, 5 наявна умова про застосування сторонами еквіваленту до долара США, в зв'язку з чим на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутство заявником заявлено вимоги по основному боргу по курсу долара США станом на 08.03.2024 р., та в подальшому на дану суму, нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Так, зокрема, щодо вартості квартири, заявник вказує, що за умовами попереднього договору "ціна продажу зазначеної квартири складала 378 420,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 499,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору"; згідно з пунктом 4 попереднього договору, "при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 264 894,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 10 149,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановлений на дату посвідчення цього договору"; у п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.05.2018 р.), "продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 264 894,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 10 149 долари США (прописом 10 149 доларів США 60 центів) протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин" (Т. 9 а.с. 80).
На підставі доказів, наявних в матеріалах справи судом встановлено, що наведені послання заявника у заяві на те, що переліченими пунктами попереднього договору сторонами встановлено еквівалент у доларах США, якими обґрунтовано вимоги, не відповідають змісту попереднього договору (Т. 9 а.с. 87) долученого заявником на підтвердження своїх вимог, який не містить у перелічених пунктах попереднього договору (3, 4, 5) умов про прив'язку до долара США, в зв'язку з чим такі вимоги в частині застосуванні судом прив'язки до долара США є безпідставними, необґрунтованими та підлягають відхиленню судом. Крім того, не відповідає умовам договору й посилання заявника щодо місячного строку для повернення авансового платежу боржником у п. 5 попереднього договору.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору, в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.05.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 264 894,00 грн.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей, 253 ЦК України (згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок) та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_53 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.06.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.06.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення авансового платежу є обґрунтованою у сумі 264894,00 грн, та суд визнає вимогу заявника у цій частині, в іншій частині вимога відхиляється судом з зазначених вище підстав (у сумі 121 639,31 грн).
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Наведеним спростовуються довод боржника про те, що зобов'язання перед заявником за попереднім договором не є грошовим у змісті статті 1 зазначеного Кодексу.
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати її грошові вимоги у сумі 266 165,10 грн інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних у сумі 66 271,93 грн, нараховані з 31.05.2018 р. по 14.02.2024 р. (на суму 386 533,31 грн).
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних нараховані за період з 31.05.2018 р. по 01.06.2018 р. у сумі 43,53 грн відхиляются судом, оскільки заявником визначено дату прострочення боржником повернення сплаченого платежу без врахування положення пункту 5 попереднього договору, згідно якого 31.05.2018 р. є останнім днем для укладення основного договору, та статті 253 ЦК України, згідно якої 01.06.2018 р. є днем, коли у боржника виник обов'язок з повернення авансового платежу, прострочення якого відбулось з 02.06.2018 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (264894,00 грн) за період з 02.06.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційних втрат не є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 45348,63 грн, в іншій частині вимоги є безпідставними та відхиляються судом (у сумі 20 879,77 грн), оскільки безпідставно нараховані заявником на авансовий платіж з курсовою зіницею; судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 182 404,82 грн, в іншій частині вимоги є безпідставними та відхиляються судом (у сумі 83 760,28 грн), оскільки безпідставно нараховані заявником на авансовий платіж з курсовою зіницею.
Дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом також в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідими вимогами, які за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 113 526,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 113 526,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору.
Крім того, боржниця заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дані доводи відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані, оскільки не відповідають заявленим вимогам заявниці. Зокрема, вимоги заявниці не обґрунтовані судовим рішенням, вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу заявницею не заявлено.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату № 9468-2896-6080-0858 від 07.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 82).
Судом встановлено, що від заявника ОСОБА_53 . в особі представника адвоката Адамович О.В. надійшло дві ідентичні за змістом заяви про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р., одна з яких надійшла до суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 16, 37), друга через систему"Електронний суд".
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_53 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_53 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.06.2017 р. в сумі 264 894,00 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), 3% річних у сумі 45 348,63 грн, 182 404,82 грн інфляційного збільшення суми боргу - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів
Розглянувши заяву ОСОБА_79 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" (вх. № 2284 від 12.03.2024 р.) від ОСОБА_79 в особі представника адвоката Тути Інни Вікторівни надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 214-228), в якій вона просить суд визнати ОСОБА_79 . кредитором у справі № 911/2308/23 відносно боржника - ОСОБА_1 , з грошовими вимогами у розмірі 439 728,00 грн, які складаються з суми не поверненого авансу згідно попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.10.2017 р, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 5614, у розмірі 335 993,00 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 73 469,00 грн, суми 3% річних у розмірі 30 266,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_79 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду вх. № 2284 від 12.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 214).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 12.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_79 . як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованим за № 5614.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, покупець зобов'язався прийняти і оплатити квартиру № 144, секція 4, загальною площею 44,3 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах визначених цим та основним договором. Згідно із п. 4 попереднього договору, при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 335 993,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 537 доларів США.
Згідно Попереднього договору (п. 3) договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.
Також заявник вказує, що сторони домовилися (у п. 5 попереднього договору), що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 335 993,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 537 доларів США на протязі одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, боржник не виконав взяті не себе зобов'язання згідно з попереднім договором, - будинок не збудував в обумовлений строк, не уклав з заявником основний договір купівлі-продажу квартири, та як слідує з заяви заявника, боржник аванс у сумі 335 993 грн не повернув.
В зв'язку з наведеним, керуючись нормами частин 1-3 статті 635, 657, частиною 2 статті 331, частиною 2 статті 693, 525, 526, частиною 1 статті 530 ЦК України, правовими позиціями Верховного Суду та іншими нормами законодавства заявляє вимоги до боржника у сумі 335 993 грн - суми не поверненого авансу в зв'язку з невиконанням боржником попереднього договору.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по 3% річних у сумі 30 266,00 грн, та по інфляційним втратам у сумі 73 469,00 грн, що нараховані за період з 24.02.2019 р. по 24.02.2022 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_79 . від 22.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 156) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_79 . визнає у розмірі: 335 993,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог у сумі 335 993,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 143 997 грн не сплатила.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 270) останній повідомляє суд про те, що на його запит про спільний розгляд заяви заявниці від боржника відповіді ним не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржника, грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 548 867,70 грн (335 993,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 157 244,72 грн, 3% у розмірі 50 785,57 грн, 4 844,40 грн судового збору) - до другої черги.
Розглянувши заяву ОСОБА_79 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 12.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_79, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_50 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_79 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 144, загальною площею 44,3 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 479 990 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 910 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 335 993,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 537 доларів США. Залишок суми у розмірі 143 997,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 5373 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 335 993,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 537 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 12.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 та ОСОБА_79 ., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 5614, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385765 (Т. 10, а.с. 226).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_79 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 335 993,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 537 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, боржник не виконав взяті не себе зобов'язання згідно з попереднім договором, - будинок не збудував в обумовлений строк, не уклав з заявником основний договір купівлі-продажу квартири, та як слідує з заяви заявника, боржник аванс у сумі 335 993 грн не повернув.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника розмірі сплаченого авансу 335 993,00 грн, та на підставі статті 625 ЦК України суми інфляційних втрат у розмірі 73 469,00 грн, суми 3% річних у розмірі 30 266,00 грн, що нараховані за період з 24.02.2019 р. по 24.02.2022 р.
Боржником визнано заявлені вимог частково у сумі 335 993,00 грн.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частини 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладення основного договору було 31.01.2019 р. (п.1 попереднього договору); відповідно до частини 1 статті 253 ЦК України, місячний строк повернення авансового платежу розпочався 01.02.2019 р., останнім днем якого було 01.03.2019 р., прострочення повернення авансового платежу наступило 02.03.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім вимог з основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 11.03.2024 р., що підтверджено документально.
Станом на 11.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1410 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 335 993,00 грн, 73 469,00 грн інфляційних нарахувань, що разом становить 409 462,00 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 478 173,72 грн (38,1410 грн х 12 537 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що сума авансу, що підлягає поверненню (основний борг) за попереднім договором становить більшу суму (478 173,72 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми авансу, що підлягає поверненню у межах заявлених вимог у сумі 409 462,00 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 24.02.2019 р. по 24.02.2022 р. на прострочену суму (478173,72 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (43 074,94грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 30 266,00 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 143 997 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 143 997,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Таким чином суд реалузвуваши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 4844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 08.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 219).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_79 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_79 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.10.2017 р. в сумі: 409 462,00 грн основного боргу (з урахуванням вимог з інфляційних втрат, що відновлені еквівалентом іноземної валюти у визначеній частині внаслідок застосовного судом принципу jura novit curia ("суд знає закони")), 30 266,00 грн 3% річних - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_27 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_27 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 97-121), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_27 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 688 326,91 грн які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_27 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 97, 121), в тому числі вхідним відбитком канцелярії суду № 2313 від 14.02.2024 р.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 05.08.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_27 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 4395, з урахуванням укладеного між сторонами 08.02.2018 р. договору про внесення змін та доповнень до попереднього договору, який також нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М, зареєстрований за № 375. Відповідно до Попереднього договору зі змінами (п. 1) у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 138, площею 29,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 330 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 791 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 274 000,00 грн. Крім того 27.05.2021 р. покупцем здійснено доплату на виконання умов п. 4 попереднього договору в розмірі 3000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становило 82 638,30 грн. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.03.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 274 000,00 грн та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Всього заявником сплачено за попереднім 356 638,30 грн. Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що розмір заборгованості, що підлягає поверненню становить 356 638,30 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявниця просить суд визнати її грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 238 516,99 грн та 3% річних у сумі 57 507,99 грн, нараховані з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р. на суму боргу 356 638,30 грн. Також заявник просить суд визнати її вимоги по штрафу згідно п. 5 попереднього договору у сумі 35 663,80 грн, що становить 10% від суми авансу.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_27 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 98) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_27 . визнає у розмірі: 356 638,30 грн отриманого авансу, 238 516,99 грн інфляційних втрат, 57 507,99 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 652 663,28 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_27 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 652 663,28 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 688 326,91 грн (356 638,30 грн сплаченого авансу, 238 516,99 грн інфляційних втрат, 57 507,99 грн 3% річних, 35 663,80 грн штраф згідно умов договору), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/180 (Т. 20, а.с. 107), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_27 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 05.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_27, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_51 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_27 . також "попередній договір").
08.02.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_27 було укладено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 05.08.2017 р. приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованого за № 4395.
З урахування внесених змін 08.02.2018 р. до попереднього договору:
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 138, загальною площею 29,5 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 379 446,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 274 400,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 105 046,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 838 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 274 400,00 грн, та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу на протязі 30 робочих днів; у випадку відмови (ухилення) покупця від купівлі квартири у строк, передбачений цим договором, сума авансу не повертається та додатково покупець повинен сплатити продавцю штраф у розмірі 10% від суми авансу на протязі 30 робочих днів.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний попередній договір від 05.08.2017 р. та договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору від 08.02.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю від 10.03.2017 р. № 1143 та ОСОБА_27 ., нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстровані в реєстрі за №№4395 та № 375 відповідно, номери спеціальних бланків нотаріального документа НМІ 007744 та НМХ 604639, відповідно.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, договору про внесення змін, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 10.03.2017 р. № 1143 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.08.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.08.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_27 . при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 274 400,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю від заявника передоплату у вигляді авансу в розмірі 274 400,00 грн на виконання попереднього договору.
Крім того, на підтвердження заявлених вимог та факту сплати коштів боржнику заявником надано копію розписки ОСОБА_267 про те, що він, діючи від імені ОСОБА_1 27.05.2021 р. взяв доплату в розмірі 3000,00 доларів США, кв. 138, а ОСОБА_27. внесла цю доплату. Розписка виконана в присутності та з підписами трьох свідків, в тому числі ОСОБА_268., ОСОБА_269
Судом встановлено, що даний документ є розпискою.
Боржником визнано дану вимогу.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених за попереднім договором у сумі 274 400,00 грн, а також, нарахованих у зв'язку зі своєчасним неповерненням боржником коштів 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
В досліджуваній частині вимоги, вимоги з повернення суми авансу становлять 274 400,00 грн, а також виходячи з поданих розрахунків заявника, остання просить суд визнати її вимоги у сумі 183 516,51 інфляційних втрат та 44 247,05 грн 3% річних, розглянувши які судом встановлено наступне.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 274 400,00 грн, та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу на протязі 30 робочих днів.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом вже встановлено, що оскільки боржниця є фізичною особою, та не на надала суду графіку роботи, керуючись статтею 67 Кодексу законів про працю України, суд виходить з того, що загальним вихідним днем є неділя. Іншого боржником не доведено за допомогою належних доказів.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладання основного договору було 31.08.2018 р.; відповідно до вимоги частини першої статті 253 ЦК України, перебіг обумовленого строку для повернення одержаної суми авансу у 30 робочих днів почався з наступного дня - з 01.09.2018 р., останнім днем якого було 05.10.2018 р., прострочення повернення якого наступило з 06.10.2018 р.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 274 400,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253ЦК України, вимоги з 3% річних за період з 01.10.2018 р. по 05.10.2018 р. в сумі 112,77 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253 ЦК України та пункту 5 попереднього договору.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу 274 400,00 грн за період з 06.10.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним за вказаний період, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 44 134,28 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 183 516,51 грн.
Крім того, заявником заявлено вимоги по визнанню її кредитором боржника у сумі 82 238,30 грн за сплаченими згідно розписки 27.05.2021 р. 3000 доларами США, а також нарахованих на цю суму 3% річних у сумі 13 260,94 грн, та інфляційні втрати у сумі 55 000,31 грн, нараховані за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р.
Боржником визнано дану вимогу заявника.
Дослідивши дану частину вимог судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, залишок суми у розмірі 105 046,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 3 838 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 31.08.2018 р.
Кошти у сумі 3000 доларів США сплачені 27.05.2021 р.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Докази направлення пропозиції про укладення основного договору, докази внесення змін до попереднього договору у встановленому законом порядку щодо дати укладення основного договору учасниками провадження суду не надано.
Отже судом встановлено, що кошти були сплачені після встановлених попереднім договором строків сплати другої частини авансу та після узгодженої сторонами дати укладення основного договору (31.08.2018 р.). Оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором, згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України кошти у сумі 3000 доларів США сплачені покупцем після 31.08.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.08.2018 р. є набуті та збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права (частину 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).
Судом взято до уваги й те, що заявник послався у своїй заяві на норму статті ст. 625 ЦК України заявляючи вимоги.
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо підстав повернення, визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Кошти сплачені у доларах США.
В зв'язку з наведеним кошти сплачені боржнику після 31.08.2018 р. підлягають поверненню боржнику на підставі та у порядку, встановленому статтею 1212 ЦК України, оскільки сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором.
Заявником заявлено вимоги по інфляційним втратам у сумі 55 000,31 грн щодо цієї суми 82 238,3 грн.
Керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти - через втрати від знецінення національної валюти відповідно законодавства України в межах заявлених вимог по інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Визначаючи момент виникнення зобов'язання у боржника щодо повернення коштів судом взято уваги наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, що "у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується".
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Станом на 13.03.2024 р. (дата направлення заяви заявника до суду) офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимоги по основному боргу 82 238,3 грн та 55 000,31 грн інфляційних втрат, що разом становить 137 238,61 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що сума коштів, що підлягає поверненню заявнику складає 115 477,20 грн (38,4924 грн х 3000 доларів США).
На підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 115 477,20 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом (у сумі 21 761,41 грн) як безпідставні, оскільки заявником невірно визначено дату, станом на яку визначається курс долара.
Оскільки кошти у сумі 3000 доларів США сплачені 27.05.2021 р., вимоги заявника з 3% річних, заявлених за період з 01.10.2018 р. по 26.05.2021 р. є безпідставними та відхиляються судом в сумі 6 543,01 грн.
Виходячи з розрахунків заявника за період з 27.05.2021 р. по 14.02.2024 року сума вимог по 3% річних у досліджуваній частині вимог становить 6 717,93 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 27.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (115 477,20 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (9 433,16 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 6 717,93 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того, заявником заявлено вимоги у сумі 35 663,80 грн штрафу у розмірі 10% від суми авансу.
Розглянувши дану вимогу судом встановлено, що у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу на протязі 30 робочих днів.
Як встановлено судом, аванс було сплачено заявником у сумі 274 400,00 грн. Кошти у сумі 3000 доларів США сплачені покупцем після 31.08.2018 р. та є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом в іноземній валюті - доларах США.
На підставі наведено обґрунтованими є вимоги по штрафу у сумі 27 440,00 грн (10% від 274 400,00 грн сплаченого авансу). В іншій частині вимоги заявника є безпідставними та відхиляються судом (у сумі 8 223,80 грн).
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявницею було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 105).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_27 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_27 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2017 р. з урахуванням змін від 08.02.2018 р. в сумі 274 400,00 грн (основний борг), 3% річних у сумі 44 134,28 грн, 183 516,51 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги; 115 477,20 грн сплачених коштів 27.05.2021 р., та 6717,93 грн 3% річних, - вимоги другої черги; 27 440,00 грн штрафу - вимоги третьої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_160 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3275/24 від 08.03.2024 р.) від ОСОБА_160 надійшла заява кредитора з вимогами до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 216-220), в якій вона просить суд визнати ОСОБА_160. кредитором у справі про неплатоспроможність № 911/2308/23 у сумі 258 467,00 грн сплаченого авансу.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_160. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним номером суду № 327524/24 від 08.03.2024 (Т. 8, а.с. 216).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 26.01.2019 р. між ОСОБА_160. та ОСОБА_186 ., який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири № 168, секція 1, загальною площею 29,5 кв.м, за адресою АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., № 245, де за умовами попереднього договору вартість квартири складає 392 350,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 269) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_160. про грошові вимоги, будь-якої відповіді від ОСОБА_1 не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_160. у сумі 409 482,54 грн (258 467,00 грн авансового платежу за договором, 115 793,22 грн інфляційних втрат, 35 222,33 грн 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/504 (Т. 23, а.с. 22), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
11.04.2024 р. через канцелярію суду від заявниці надійшло клопотання про долучення до заяви оригіналу квитанції про сплату судового збору (Т. 21, а.с. 148-149).
12.11.2024 р. через канцелярію суду від заявниці надійшла заява про усунення недоліків від 12.11.2024 р. НОМЕР_3/11, в якій вона вказує, що її вимоги заявлено на підставі положень раніш долученого до своєї заяви попереднього договору (пунктів 1-5, 11, 12), норм статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства та статей 629, 202, 203, 627, 626, ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 656, 629, 663, 610, 526, 530 ЦК України. Заявниця підтримує раніш заявлені вимоги, які підтверджуються раніш поданим нею попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, укладений нею з ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 Зокрема, відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця ОСОБА_160. з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 168, секція 1, загальною площею 29,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 3 абз. 4 вказаного договору, ціна продажу квартири складала 392 350,900 грн та відповідно до п.4 попереднього договору заявниця передала, а ОСОБА_186 . прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 258 467,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 258 467,00 грн. В супереч умовам попереднього договору боржник (продавець) не передав у власність кредитора (покупця) обумовлену квартиру, як 30.06.2019 р., так і станом на дату подачі цих пояснень, будинок не добудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору заявниці не повернуто боржником сплачену нею суму авансу як до 30.07.2019 р., так і станом на дату подачі цієї заяви. В зв'язку з наведеним, зокрема з тим, що боржник не виконав умови попереднього договору чим порушено її права, заявниця вважає, що має право на стягнення з боржника сплаченої суми авансу в розмірі 258 467,00 грн та просить також суд визнати її конкурсним кредитором боржника з раніш заявленими вимогами, включити її до реєстру вимог кредиторів із сумою вимог 258 467,00 грн.
Судом встановлено, що від боржника результатів розгляду вимог ОСОБА_160. до суду не надходило, в зв'язку з чим суд розглядаючи заяву заявниці виходить з наявних матеріалів справи.
Розглянувши заяву ОСОБА_160., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 26.01.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_160, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_52 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_160. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 168, загальною площею 29,5 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 392 350,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 139,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 258 467,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 314 доларів США. Залишок суми у розмірі 133 883,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 825 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 258 467,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 314 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 26.01.2019 р. підписаний ОСОБА_186. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_160., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 245, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 503756 (Т. 8, а.с. 217).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2019 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладання від імені боржника попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_160. 26.01.2019 р. при укладенні попереднього договору передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 258 467,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 314 доларів США, а продавець прийняв вказані кошти, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 258 467,00 грн сплаченого авансу.
Заявниця вказує, що в супереч умовам попереднього договору боржник не передав у її власність як покупця обумовлену квартиру станом на дату подачі своєї заяви та пояснень, будинок не добудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору заявниці не повернуто боржником сплачену нею суму авансу.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.08.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.08.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, останні днем для укладення основного договору сторонами обумовлено 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке є неділею, та в такому разі згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідно календарної дати, - 02.07.2019 р. Згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р. Прострочення повернення суми авансу розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг), послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу, які фактично включають втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 216, 246).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
Як зазначено, заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 258 467,00 грн основного боргу.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 354 710,65 грн (38,0836 грн х 9314 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), судом встановлено, що сума основного боргу (сума, що підлягає поверненню згідно п. 5 попереднього договору) за умовами попереднього договору становить більшу суму (354 710,65 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 258 467,00 грн.
В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом в зв'язку із застосуванням судом принципу jura novit curia ("суд знає закони") при визначенні основного боргу.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією № 9338-7607-9793-7393 (Т. 21 а.с. 148).
Заява заявника надійшла до господарського суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 216).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_160. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_160. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.01.2019 р. в сумі: 258 467,00 грн основного боргу, - вимоги другої черги. В інші частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_42 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_42 в надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 121.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 245-259), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_42 . до боржника ОСОБА_1 у розмірі 779 382,87 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_42 . у розмірі 779 382,87 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_42 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2285 від 12.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10, а.с. 245).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.08.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_42 . як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально, зареєстрований за № 2087. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 6, загальною площею 42,0 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 та підключеному до центральних комунікацій. Згідно пункту 3 попереднього договору ціна продажу квартири складала 417 900,00 грн. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 417 800,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.07.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 417 800,00 грн.
Заявник вказує, що на день складання цієї заяви основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті, в зв'язку з чим, керуючись також нормами статей 1, 2, 39, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства просить суд визнати її вимоги щодо заборгованості, що виникла у боржника перед заявником у сумі 417 800,00 грн.
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по інфляційним втратам, нарахованим за період з 30.09.2018 р. по 28.02.2024 р. у розмірі 292 668,48 грн та 3% річних, нарахованих за аналогічний період у розмірі 68 914,39 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_42 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 154) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_42 . визнає у сумі у наступному розмірі: 417 800,00 грн отриманого авансу, 292 668,48 грн інфляційних втрат, 68 914,39 грн 3% річних, всього визнано вимоги у сумі 779 382,87 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_42 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_42, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_53 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_42 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 6, загальною площею 42 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2018 р.; ціна продажу 417 900,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 417 800,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 417 800,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 15.08.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_42 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2087, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 553806 (Т. 10, а.с. 254).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_42 . при укладенні цього договору на підтвердження намірів перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 417 800,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_42 . на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 417 800,00 грн.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 30.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 417 800,00 грн.
На підставі наведеного, статті 253 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладення основного договору було 30.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору); відповідно до частини 1 статті 253 ЦК України, повернення авансового платежу мало відбутись 31.07.2018 р., прострочення повернення авансового платежу наступило 01.08.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 417 800,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по інфляційним втратам, нарахованим за період з 30.09.2018 р. по 28.02.2024 р. у розмірі 292 668,48 грн та 3% річних, нарахованих за аналогічний період у розмірі 68 914,39 грн. Згідно поданих розрахунків заявником заявлено зазначені вимоги з 30.08.2018 р. по 27.02.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 28.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 445,20 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 417 800,00 грн за заявлений період (з 30.08.2018 р. по 14.02.2024 р.) судом встановлено, що розрахунки заявника за цей період є вірними, вимоги заявника з 3% річних у сумі 68 469,19 грн та 292 668,48 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 259).
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 10, а.с. 245).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_42 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_42 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.08.2017 р. в сумі 417 800,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 3% річних у сумі 68 469,19 грн, 292 668,48 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_52 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 03.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_52 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 03.03.2024 р. (Т. 09, а.с. 57-78), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_52 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 865 930,33 грн які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_52 . (вх. № 2396/24 від 11.03.2024 р.) з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти про прийняття відправлення на конверті, в якому надійшла заява до суду, датованого 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 78).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 31.08.2017 р. між заявником (як покупцем) та ОСОБА_1 (як продавцем) попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартир, посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Дудкінкою Н.В., зареєстрованим за № 2254. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №30, загальною площею 45,1 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу вказаної квартири складала 462 275,00 грн, що на моменту укладання договору еквівалентно 18 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно п. 4 попереднього договору пру укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Заявник вказує, що відповідно до листа розстрочки ним було сплачено ОСОБА_1 кошти: 01.10.2017 р. 540 доларів США, 02.11.2017 р. 700 доларів США, 02.12.2017 р. 600 доларів США, 30.12.2017 р. 600 доларів США, 03.02.2018 р. 600 доларів США, 02.03.2018 р. 600 доларів США, 03.04.2018 р. 600 доларів США, 03.05.2018 р. 600 доларів США, 11.06.2018 р. 500 доларів США, 28.09.2018 р. 1800 доларів США, та 19.02.2022 р. 1 868 доларів США, на підтвердження чого заявником долучено листа розстрочки. Таким чином, за попереднім договором заявником було сплачено 18 032 доларів США, що на момент останнього платежу становить 527 524,35 грн.
Також заявник вказує, що відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк передбачений цим договором (до 31.10.2018 р.) або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США протягом одного місяця з дня настання цих обставин.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Керуючись нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що станом на 03.03.2024 р., курс НБУ долара США становить 38,0492 грн, тому його вимоги згідно пунктів 4, 5 попереднього договору по курсу долара складають 686 103,17 грн (18 032 х 38,0492).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 143 277,43 грн та 3% річних у сумі 36 549,73 грн, нараховані за період з 31.10.2018 р. по 03.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_52 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 230) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_52 . визнає в наступному розмірі: 686 103,17 грн отриманого авансу, 143 277,43 грн інфляційних втрат, 36 549,73 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 865 930,33 грн.
Таким чином, боржником визнано вимоги заявника у повному обсязі.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_52 . ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені грошові вимоги у сумі 865 930,33 грн. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 727 849,19 грн (575 192,61=(231 750,00 грн + 9 008,00 дол. США х 38,1264 грн за 1 дол. США (за курсом НБУ станом на 14.02.2024) грн. сплаченого авансу, 36 719,68 грн (231 750 х 1933/365 х 0,003) - 3% річних, 115 875,00 грн - інфляційних втрат) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/242 (Т. 20, а.с. 158), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_52 ., дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 31.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_52, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_314 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_52 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 30, загальною площею 45,1 кв.м., секція 3 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.10.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.10.2018 р.; ціна продажу 462 275,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 18 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 230 525,00 грн, що еквівалентно 8 976 доларів США покупець зобов'язується сплатити рівними частками щомісячно до 31.10.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 31.08.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 1030 від 04.03.2017 р. та ОСОБА_214 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2254, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 553893 (Т. 9, а.с. 66-67).
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.10.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_214 . при укладенні попереднього договору перераховано на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Крім того, судом встановлено, що заявником на підтвердження сплати коштів на виконання попереднього договору надано копії: розписки, виконану на аркуші, що має ознаки фірмового бланку з емблемою "Житловий комплекс Данія" про передачу грошових коштів від 19.02.2022 р., відповідно до якої ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_52 . 1868 умовних одиниць 19.02.2022 р. (Т. 9, а.с. 71), які будуть передані на будівництво за адресою АДРЕСА_3, де факт засвідчено підписами заявника та боржника; розстрочку, виконану на фірмовому бланку з емблемою "Житловий комплекс Данія", відповідно до якої, ОСОБА_52. у зв'язку з купівлею квартири № 30, 45, 1 кв. м., 3 поверх по АДРЕСА_3, серкція 3 (перший внесок 9 024 доларів США) сплатив залишок, а саме: 01.10.2017 р. 540 доларів США, 02.11.2017 р. 700 доларів США, 02.12.2017 р. 600 доларів США, 30.12.2017 р. 600 доларів США, 03.02.2018 р. 600 доларів США, 02.03.2018 р. 600 доларів США, 03.04.2018 р. 600 доларів США, 03.05.2018 р. 600 доларів США, 11.06.2018 р. 500 доларів США, 28.09.2018 р. 1800 доларів США, де кошти від ОСОБА_52. Прийняті менеджерами ОСОБА_210., ОСОБА_270., ОСОБА_209. та іншим менеджером, де факт передачі та отримання коштів засвідчено підписами заявника та вказаних осіб.
Судом встановлено, що боржник ОСОБА_1 у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_52 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 230) визнала в повному обсязі вимоги ОСОБА_52 ., а отже самим визнала факт отримання коштів, сплачених від ОСОБА_214 ., сплачених у наведених спосіб переліченими особами. Судом встановлено, що відомості, що містяться у вказаних розписці та розстрочці корелюють положенням попереднього договору.
На підставі викладеного судом встановлено, що належними доказами підтверджено сплату заявником та отримання боржником за попереднім договором коштів у сумі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США та 7 140 доларів США згідно розстрочки. Крім того, 19.02.2022 р. заявником сплачено боржнику 1868 умовних одиниць, які боржник визнав як сплачені у доларах США.
Заявник вказує на те, що основний договір, передбачений пунктом 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Проте судом встановлено, по-перше, пунктом 5 попереднього договору сторони обумовили, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, з визначених причин, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США.
Повернення інших коштів попереднім договором не обумовлено, а кошти у сумі 1868 доларів США сплачені після строку, встановленого сторонами попереднього договору для укладення основного договору.
Дослідивши вимоги заявника в частині коштів, сплачених при укладенні попереднього договору у розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США, та похідних вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей ч. 2 ст. 530, 253 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_52 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.11.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.11.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі з повернення авансу, та виходячи з поданих розрахунків, вимоги заявника в досліджуваній частині становлять сплачену суму в доларах США по курсу станом на 03.03.2024 р. 343 355,98 грн, та згідно розрахунків заявника фактично нараховано на суму 231 750,00 грн 3% у сумі 36 549,73 грн та інфляційні втрати у сумі 143 277,43 грн за період з 01.12.2018 р. по 03.03.2024 р.
Розглянувши вимоги заявника в цій частині судом встановлено наступне.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.07.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником при розрахунку вимоги визначено дату курсу долара США станом на 03.03.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Таким чином вимога заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на 03.03.2024 р. відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20. Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 143 277,43 грн за період з 01.12.2018 р. по 03.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, а інфляційні втрати не підлягають нарахуванню.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Проаналізувавши зміст попереднього договору, відповідно до частини другої статті 530 ЦК України суд дійшов висновку про те, що з останнього випливає, що за настання обставин неукладення основного договору у визначені попереднім договором строк (31.10.2018 р.) виникає обов'язок негайного виконання продавцем умови пункту 5 попереднього договору - повернення сплачених коштів покупцю.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 78).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 343 666,41 грн (38,0836 грн х 9024 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу за попереднім договором у досліджуваній частині з урахуванням приписів статті 14 ГПК України у межах заявлених вимог у сумі 343 355,98 грн, які є обґрунтованими.
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 31.10.2018-01.11.2018 р. відхиляються судом у сумі 38,10 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 02.11.2018 р., тому числи заявника за вказаний період є безпідставними.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 03.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 341,93 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (343666,41 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (54 512, 38 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 36 169,70 грн.
Як встановлено судом заявником сплачено на виконання попереднього договору 7 140 доларів США згідно розстрочки, проте попереднім договором не обумовлено повернення вказаних коштів продавцем.
Виходячи з розрахунків заявника щодо даної частини вимог, заявник просить суд визнати його кредитором боржника з повернення сплаченого авансу у розмірі 271 671,29 грн (7140 доларів США х 38,0492 грн за 1 дол. США по курсу станом на 03.03.2024 р.).
Розглядаючи вимоги заявника у цій частині судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 231 750,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 9024 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 230 525,00 грн, що еквівалентно 8 976 доларів США покупець зобов'язується сплатити рівними частками щомісячно до 31.10.2018 р.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем за попереднім договором у порядку та на умовах пункту 4 останнього у сумі 7140 доларів США є збереженими боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Оскільки попереднім договором обумовлено сторонами прив'язку до долару США, дані правовідносини регулюються нормою частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та склад і розмір грошових вимог кредитора в цій частині вимог визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 271 916,90 грн (38,0836 грн х 7140 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника, сплаченого авансу за попереднім договором у досліджуваній частині та з урахуванням приписів статті 14 ГПК України у межах заявлених вимог у сумі 271 671,29 грн, які є обґрунтованими.
Крім того, заявником заявлено вимоги про визнання кредитором стосовно коштів сплачених боржнику 19.02.2022 р. у розмірі 1868 доларів США, де виходячи з розрахунків заявника, останній просить суд визнати його вимоги щодо цієї частини сплачених коштів на виконання попереднього договору у розмірі 71 075,91 грн (1868 доларів США х 38,0492 грн за 1 дол. США по курсу станом на 03.03.2024 р.).
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, залишок суми у розмірі 230 525,00 грн, що еквівалентно 8 976 доларів США покупець зобов'язувався сплатити рівними частками щомісячно до 31.10.2018 р.
Відповідно до пункту 1 попереднього договору укладання попереднього договору мало відбутись у строк до 31.10.2018 р.
Кошти у розмірі 1868 доларів США сплачено заявником 19.02.2022 р.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Докази направлення пропозиції про укладення основного договору, докази внесення змін до попереднього договору у встановленому законом порядку щодо дати укладення основного договору учасниками провадження суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В матеріалах справи відсутні належні докази внесення змін до попереднього договору щодо зміни дати укладення основного договору.
Таким чином заявником заявлено вимоги у сумі 143 277,43 грн щодо сплачених 1868 доларів США 19.02.2022 р., які сплачені після встановлених попереднім договором строків сплати залишку суму та після узгодженої сторонами дати укладення основного договору (31.10.2018 р.). Оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором, згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України кошти у сумі 1868 доларів США сплачені покупцем після 31.10.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, взятого попереднім договором разом з умовою, яка визначала грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.10.2018 р. є набутими та збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права.
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо підстав повернення, визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Як встановлено судом кошти у сумі 1868 доларів США сплачені у доларах США, які згідно частини першої статті 1212 ЦК України підлягають поверненню заявнику.
Здійснивши перерахунок щодо сплачених 1868 доларів США судом встановлено, що за перерахунками, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику в досліджуваній частині вимог становить 71 140,16 грн (38,0836 грн х 1868 доларів США), а отже становлять більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника у межах заявлених вимог у сумі 71 075,91 грн, які є обґрунтованими.
Висновок суду за наслідками дослідження вимог заявника з визнання кредитором боржника відносно коштів, сплачених на виконання попереднього договору після спливу встановленого у попередньому договорі строку укладення основного договору, а також по нарахованих на інфляційних втрат аналогічний викладеному при розгляді заяви Кравчук С.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 08.03.2024 р. № РМ-2054 (Т. 9, а.с. 75).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду засобами поштового зв'язку у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т.9 а.с. 78).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_52 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_52 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 31.08.2017 р. в розмірі: 343 355,98 грн (основний борг з повернення суми авансу відповідно до п. 5 попереднього договору), 36 169,70 грн 3% річних; 271 671,29 грн (основний борг, ст. 1212 ЦК України), 71 075,91 грн повернення коштів, сплачених 19.02.2022 р., - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_65 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку (вх. № 3290/24 від 11.03.2024 р.) від ОСОБА_65 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 279-300), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_65 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 747 858,85 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_65 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 747 858,85 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_65 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 299), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 15.08.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_65. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. зареєстрований за № 2101.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру НОМЕР_33, загальною площею 30,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 335 500,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 080 доларам США згідно курсу НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 200 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 797 доларів США згідно курсу НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Також заявник повідомляє суд про те, що згідно з п. 4 попереднього договору покупець передав, а продавець прийняв рівними частинами щомісячно згідно графіку розстрочки залишок суми у розмірі 135 500,00 грн, що еквівалентно 5 283 долари США (згідно долученого графіку з 14 вересня 2017 р. по 03 грудня 2018 р.: 14.09.2017 р., 12.10.2017 р., 15.11.2017 р., 15.12.2017 р., 15.01.2018 р., 15.02.2018 р., 17.03.2018 р., 13.04.2018 р., 15.05.2018 р., 15.06.2018 р., 17.07.2018 р., 16.08.2018 р., 15.09.2018 р., 09.10.2018 р., 10.11.2018 р., - щоразу по 330 доларів США, та 03.12.2018 р., - 333 доларів США ) (Т. 9, а.с. 281-282).
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.01.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 200 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 7 797 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Окрім того, заявник підкреслює, що ним згідно п. 4 попереднього договору сплачено 135 500,00 грн, що еквівалентно 5 283 долари США.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, п. 4, 5 попереднього договору заявник вважає, що станом на 14.02.2024 р. сума коштів сплачених продавцю на виконання попереднього договору та яка підлягала поверненню до 31.01.2019 р., станом на 14.02.2024 становить 498 740,40 грн (по курсу долара США станом на 14.02.2024 р. 38,13 грн за 1 долар США).
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 197 778,29 грн та 3% річних у сумі 51 340,16 грн, нараховані з 01.02.2019 р. по 08.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_65 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 150) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_65 . визнає у розмірі: 498 740,00 грн отриманого авансу, 197 778,29 грн інфляційних втрат, 51 340 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 747 858,85 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_65 . ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_65 . у сумі 747 858,85 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_65 . у сумі 747 858,85 грн, - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/166 (Т. 20, а.с. 94), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_65 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 15.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_65, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_54 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_65 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_33, загальною площею 30,5 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої -3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 335 500,00 грн, що еквівалентно 13 080,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7 797 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 135 500,00 грн, що еквівалентно 5 283 долари США покупець зобов'язується сплатити рівними частками щомісячно до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7 797 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 15.08.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_65., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований за № 2101, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 553814 (Т. 9, а.с. 286-287).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Боржником визнано вимоги заявника у сумі 747 858,85 грн, отже у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_65. при укладенні попереднього договору перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7 797 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Крім того дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявником на підтвердження сплати коштів на виконання пункту 4 попереднього договору надано копії: Розстрочки (Т. 9, а.с. 288-289). Дослідивши вказаний документ судом встановлено, що вказаний документ виконаний на аркуші, який має ознаки фірмового бланку житлового комплексу "Данія" з графічним зображенням розміщеним у правому верхньому куті (Т. 9, а.с. 288), відповідно до якого ОСОБА_65. сплачував кошти згідно розстрочки, де вказана підстава внесення коштів: купівля квартири НОМЕР_33 (30,5 кв.м., 4 поверх, АДРЕСА_3, секція 4 у с. Софіївська Борщагівка), період розстрочки: до 31.12.2018 р., відповідно до якої ОСОБА_65. сплачено кошти, а менеджерами прийнято кошти: 14.09.2017 р. 330 доларів США, - менеджером ОСОБА_210.; 12.10.2017 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_270.; 15.11.2017 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_211., 15.12.2017 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 15.01.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_211., 15.02.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_211., 17.03.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 13.04.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 15.05.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_209., 15.06.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 17.07.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 16.08.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_211., 15.09.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_209., 9.10.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 10.11.2018 р. 330 доларів США - менеджером ОСОБА_210., 03.12.2018 р. 333 долари США - менеджером ОСОБА_209. Вказана розстрочка по кожному внесенню коштів скріплена підписами відповідних осіб - ОСОБА_210., ОСОБА_211., ОСОБА_209. та підписами ОСОБА_65 . Крім того, на другому аркуші розстрочки наявний напис про те, що розстрочку погашено, який скріплено підписом.
ОСОБА_1 визнано вимоги заявника у повному обсязі та відповідно - у цій частині отриманого авансу, яка виходячи з розрахунків заявника становить суму 498 740,00 грн, а отже ОСОБА_1 визнано отримання коштів у повному обсязі від заявника, сплачених на виконання попереднього договору ОСОБА_65. ОСОБА_1 через перелічених осіб у наведений спосіб.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. на виконання попереднього договору грошових коштів 15.08.2017 р. у сумі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7 797 доларів США, та на виконання пункту 4 попереднього договору, у сумі 5 283 доларів США, що підтверджено розстрочкою, яка за правовою природою є розпискою про отримання коштів.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 498 740,40 грн - основний борг (13 080 х 38,13 (по курсу долара США станом на 14.02.2024 р.)), 197 778,29 грн - збитків від інфляції, 51 340,16 грн - 3% річних, нарахованих з 01.02.2019 р. по 08.03.2024 р.
Розглядаючи вимоги заявника в частині коштів, сплачених за попереднім договором 15.08.2017 р. у сумі 200 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7797 доларів США, а також, нарахованих у зв'язку зі своєчасним неповерненням боржником коштів 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору, згідно якого в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7 797 доларів США.
Судом встановлено, що умовами попереднього договору повернення інших коштів не передбачено.
На підставі наведеного, статті 253, ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою. Зокрема, граничною датою укладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) було обумовлено 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору), в зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 253 ЦК України днем повернення боржником коштів було 01.02.2019 р., прострочення якого наступило з 02.02.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником при розрахунку вимоги визначено дату курсу долара США станом на 14.02.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В зв'язку з наведеним вимоги заявника про визначення основного боргу з урахуванням курсу станом на 14.02.2024 р. відхиляється судом.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т., а.с. 299).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
В досліджуваній частині заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 297 299,61 грн (38,13 грн (за 1 долар США станом на 14.02.2024 р.) х 7797 доларів США).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором у цій частині складає 296 937,83 грн (38,0836 грн х 7797 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 296 937,83 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом (у сумі 361,78 грн) як безпідставні, оскільки заявником невірно визначено дату, станом на яку визначається курс долара.
Виходячи з розрахунків заявника в частині досліджуваних вимог в зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 30 605,17 грн 3% річних та 118 854,32 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2019 р. по 08.03.2024 р., нараховані на суму боргу 200000,00 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 08.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 377,05 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
В зв'язку з тим, що заявником визначено дату, з якої відбулось прострочення повернення коштів без врахування норми ст. 253 ЦК України, відповідно до якої прострочення розпочалось з 02.02.2019 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 01.02.2019 р. відхиляються судом в сумі 16,44 грн як безпідставні.
Правова позиція суду щодо застосування судом методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (296937,83 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (44854,95 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 30 211,68 грн.
Розглядаючи вимоги з інфляційних втрат судом встановлено наступне.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
На підставі наведеного суд відхиляє вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 118 854,32 грн, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і дана вимога вже визнана судом, а отже вимоги з інфляційних втрат є безпідставними, необґрунтованими.
Дослідивши вимоги заявника в частині коштів, сплачених на виконання попереднього договору в період з 14.09.2017 року по 03.12.2018 р. у загальному розмірі 5 283 доларів США, судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заявника щодо даної частини вимог, заявник просить суд визнати його кредитором боржника з повернення сплаченого авансу у розмірі 201 440,79 грн (38,13 грн (за 1 долар США станом на 14.02.2024 р.) х 5 283 доларів США), а також 3% та інфляційні втрати, які виходячи з долучених заявником розрахунків, нараховані на сплачені кошти у гривнях (135500,00 грн), а тому заявлені вимоги становлять в досліджуваній частині 80523,80 грн інфляційних втрат (лютий 2019 по січень 2024) та 20 735,00 грн 3% річних за період з 01.02.2019 р. по 08.03.2024 р.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 200 000,00 грн, що еквівалентно 7 797 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 135 500,00 грн, що еквівалентно 5 283 долари США покупець зобов'язується сплатити рівними частками щомісячно до 31.01.2019 р.
Як встановлено судом, заявником своєчасно сплачено на виконання п. 4 попереднього договору за вказаний період 5 283 доларів США, проте попереднім договором не обумовлено умовлено повернення вказаних коштів (в тому числі у п. 5 попереднього договору) продавцем у разі неукладення основного договору чи з інших підстав.
Розглядаючи вимоги заявника у цій частині судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
У такому разі на підставі наведеного суд керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, повернення яких не обумовлено попереднім договором за даних обставин, підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права.
В зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем за попереднім договором у порядку та на умовах пункту 4 останнього у сумі 5 283 долари США, є збереженими боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Відповідно до матеріалів справи кошти сплачені у доларах США, та згідно частини першої статті 1212 ЦК України підлягають поверненню у сплаченій валюті.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає в досліджуваній частині вимог становить 201 195,66 грн (38,0836 грн х 5 283 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника у досліджуваній частині у сумі 201 195,66 грн, які є обґрунтованими. Вимоги у сумі 245,13 грн по основному боргу є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Керуючись правовими позиціями Верховного Суду викладеними у постанові Верховний Суд від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), а також у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 80523,80 грн, нараховані за період з 01.02.2019 р. по 08.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (вимоги за яким визнані судом), а інфляційні втрати не підлягають нарахуванню.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Правова позиція суду щодо нарахування 3% річних щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей аналогічна викладеній правові позиції суду при розгляді заяви ОСОБА_139.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 08.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 238,92 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
В зв'язку з тим, що заявником визначено дату, з якої відбулось прострочення повернення коштів без врахування норми ст. 253 ЦК України, відповідно до якої прострочення розпочалось з 02.02.2019 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 01.02.2019 р. відхиляються судом в сумі 16,54 грн як безпідставні.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (201195,66 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (30 392,29 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 20 479,54 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції №7 від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 285).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 300).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_65 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_65 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.08.2017 р. в сумі 296 937,83 грн основного боргу з повернення авансу, 30 211,68 грн 3% річних,- вимоги другої черги; 201 195,66 грн основному боргу (в порядку ст. 1212 ЦК України) та 20 479,54 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_111 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 25.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3256/24 від 08.03.2024 р.) від ОСОБА_111 надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 25.02.2024 р. (Т. 8, а.с. 276-296), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_111. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 431 827,94 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_111. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти на конверті в якому надійшла до суду заява заявника, датованого 06.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 295), вхідним відбитком канцелярії суду вх. № 3256/24 від 08.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 276).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
26.06.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_111. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М, зареєстрований за № 2186. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 106, загальною площею 30,1 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 366 844,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 056 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 254 675,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 758 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором (до 30.06.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 254 675,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 758 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору йому не повернуті, в зв'язку з чим у нього виникло право вимоги до боржника.
Заявник посилаючись на статтю 45 Кодексу України з процедур банкрутства вказує, що станом на 25.02.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 38,61 грн, враховуючи який сума коштів, визначена п. 4 попереднього договору у розмірі 9 758 доларів США та яка згідно п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.06.2019 р., станом на 25.02.2024 р. становить 376 756,38 грн. Проте заявником заявлено вимоги до боржника з основного боргу у сумі 254 675,00 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконання зобов'язання за попереднім договором, нараховані за період з 30.07.2019 р. по 25.02.2024 р. у розмірі 34 974,49 грн та інфляційні втрати, нараховані за аналогічний період у сумі 142 178,45 грн. Всього заявником заявлено вимог до боржника у сумі 431 827,94 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 275) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_111. про грошові вимоги, будь-якої відповіді від ОСОБА_1 не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_111. у сумі 409 530,97 грн (254 675,00 грн авансового платежу за договором, 114 094,40 грн інфляційних втрат, 34 705,57 грн 3% річних, 6056,00 грн судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/518 (Т. 23, а.с. 8), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Судом встановлено, що від боржника не надійшло до суду результатів розгляду заяви з вимогами до ОСОБА_1 ОСОБА_111., в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши заяву ОСОБА_111., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 26.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_111, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_55 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_111. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 106, загальною площею 30,1 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.02.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на першому поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 366 844,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 056 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 254 675,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 758 доларів США. Залишок суми у розмірі 112 169,00 грн що на день укладання договору еквівалентно 4 298 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 254 675,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 758 доларів США, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 26.06.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 та ОСОБА_111., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 2186, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 948053 (Т. 8, а.с. 291).
Також судом встановлено, що до пункту 3 попереднього договору було внесено виправлення, засвідчене нотаріусом, стосовно поверху, на якому знаходиться обумовлена квартира.
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1030 від 04.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що 26.06.2018 р. ОСОБА_111. при укладанні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 254 675,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 758 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору йому не повернуті, в зв'язку з чим у нього виникло право вимоги до боржника. Зокрема заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 254 675,00 грн одержаної від покупця суми авансу ( основного боргу), 3% річних за невиконання зобов'язання за попереднім договором у сумі 34 974,49 грн, та 142 178,45 грн інфляційних втрат, що нараховані з 30.07.2019 р. по 25.02.2024 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.08.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.08.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, останнім днем для укладення основного договору сторони обумовили 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке є неділею, вихідним днем, та згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідно календарної дати, - 02.07.2019 р. Згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р., отже прострочення повернення сума авансу розпочалось з 03.08.2019 р.,
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Заявник посилаючись на статтю 45 Кодексу України з процедур банкрутства вказує, що станом на 25.02.2024 р. курс долара США, встановлений НБУ становить 38,61 грн, враховуючи який сума коштів, визначена п. 4 попереднього договору у розмірі 9 758 доларів США та яка згідно п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.06.2019 р., станом на 25.02.2024 р. становить 376 756,38 грн. Проте заявником заявлено вимоги до боржника з основного боргу у сумі 254 675,00 грн.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Заявник в заяві навів розрахунки основного боргу, здійснені відповідно до вимог частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, проте фактично заявив вимоги без врахування даної норми, - вимоги по основному боргу у сумі 254 675,00 грн, на які нарахував вимоги по інфляційним втратам на підставі та у порядку, встановленому ст. 625 ЦК України.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 254 675,00 грн основний борг, 142 178,45 грн інфляційні нарахування, що разом становить 396 853,45 грн.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 06.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 295, 246).
Станом на 06.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3943 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=06.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 374 651,58 грн (38,3943 грн х 9758 долар США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 374 651,58 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (22 201,87 грн).
Вимоги заявника по 3% річних за період з 30.07.2019 р. по 02.08.2019 р. відхиляються судом в сумі 83,73 грн, оскільки визначення дати прострочення повернення коштів заявником здійснено без врахування вимог статті 253, частин 3, 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення згідно умов попереднього договору (п.п.1, 5) та статей 253, 254 ЦК України наступило з 03.08.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 25.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 229,63 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.08.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (374651,58 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (50 989,89 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 34 661,13 грн (34 974,49 - (229,63 грн + 83,73 грн)).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 05.03.2024 р. (Т. 8 а.с. 293).
Заява заявника надійшла до господарського суду канцелярію, що підтверджено маркуванням документально (Т. 8, а.с. 295).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_111. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_111. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.06.2018 р. в сумі: 374 651,58 грн основного боргу з повернення суми авансу, 34 661,13 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_271 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 26.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.02.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_271 надійшла Заява про визнання вимог кредитора від 26.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 236-244), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_271. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 540 554,00 грн боргу за основним платежем, 94 900,56 грн пені, 6056,00 грн судового збору.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_271. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2650/24 від 26.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 241).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 11.09.2018 р. між ОСОБА_1 (боржник) та ОСОБА_271. (заявник) Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 2902. Відповідно до Попереднього договору (пункти 1-3) у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язався побудувати та передати у власність покупця (заявника) з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 61, загальною площею 45,5 кв.м., секція 2 у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з пунктами 4, 5 попереднього договору, покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 540 554,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 161 доларів США; у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором, протягом місяця продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 540 554,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 161 доларів США.
Заявник вказує, що строк виконання зобов'язання настав 31.01.2019 р., проте по день звернення до суду з цією заявою боржником ОСОБА_1 умови вказаного договору не виконано, боржник ухиляється від продажу квартири та отриманий аванс не повернуто.
В зв'язку з наведеним заявник на підставі статей 45, 59, 60, 64 Кодексу України з процедур банкрутства просить суд визнати його вимоги у сумі 540 554,00 грн по основному платежу, крім того по 94 900,56 грн пені (неустойки), а також 6056,00 грн по судовому збору. У долучених деталізованих розрахунках заявник також посилається на ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 ГК України.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_271. від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 18) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_271. визнає у розмірі: 540 554,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 546 600,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив. Також боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 311) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_271. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 546 600,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі: 6056,00 грн судового збору, 540 554,00 грн отриманого за договором авансу, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/318 (Т. 20, а.с. 289), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_271., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 11.09.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_271, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_56 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_271. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 61, загальною площею 45,5 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 540 654,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 165 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 540 554,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 161 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 540 554,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 161 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 11.09.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_162., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2902, номер спеціального бланку нотаріального документа ННК 824567 (Т. 6, а.с. 243).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_271. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 540 554,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 161 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Боржником визнано вимоги заявника в частині 540 554,00 грн отриманого авансу.
Водночас боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 540 554,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 161 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що строк виконання зобов'язання настав 31.01.2019 р., проте по день звернення до суду з цією заявою боржником ОСОБА_1 умови вказаного договору не виконано, боржник ухиляється від продажу квартири та отриманий аванс не повернуто.
В зв'язку з наведеним заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 540 554,00 грн по основному платежу, крім того по 94 900,56 грн пені (неустойки), а також 6056,00 грн по судовому збору.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги в частині сплаченого авансу. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем для укладання основного договору було 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.02.2019 р., та відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.03.2019 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось 02.03.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, інших учасників провадження, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктом 3) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Заявником на підставі статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявлено вимогу за основним платежем у сумі 540 554,00 грн.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 26.02.2024 р., що підтверджено документально (Т. 6, а.с. 241).
Станом на 26.02.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3527 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=26.02.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором (авансу, що підлягає поверненню) складає 734 876,08 грн (38,3527 грн х 19 161 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, судом встановлено, що основний борг становить більшу суму ніж заявлено заявником (734876,08 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансу (основного боргу) у межах заявлених вимог у сумі 540 554,00 грн.
Заявник просить суд визнати його вимоги з пені у сумі 94 900,56 грн, нарахованої за період з 31.01.2019 р. по 30.07.2019 р., вимоги обґрунтована положеннями статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до преамбули та статті 1, 3, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Згідно статті 1 ГК України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Боржниця ОСОБА_1 та заявник не є суб'єктами підприємницької діяльності у правовідносинах за попереднім договором, а отже ці на правовідносини не поширює свою дію Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглядаючи вимоги з пені у сумі 94 900,56 грн, нарахованої за період з 31.01.2019 р. по 30.07.2019 р. детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по пені, послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. 625 ЦК України), в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних щодо суми простроченого грошового зобов'язання в межах заявлених вимог.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Відповідно до положення пункту 5 попереднього договору та норм вищенаведених статей 253, частини третьої 254 ЦК України, прострочення повернення авансового платежу розпочалось 02.03.2019 р., в зв'язку з чим вимоги заявника за період з 31.01.2019 р. по 01.03.2019 р. є безпідставними, необґрунтованими, та підлягають відхиленню судом.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.03.2019 р. по 30.07.2019 р. на прострочену суму (734876,08 грн) визначену судом, судом встановлено, що підлягають визнанню судом грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 9 120,52 грн, в іншій частині вимоги за заявлений період відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані (в сумі 85 780,04 грн).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом в зв'язку із застосуванням судом принципу jura novit curia ("суд знає закони") при визначенні основного боргу.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з пені є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію до платіжної інструкції про сплату судового збору від 26.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 26.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 236).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовій формі.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір у сумі 6056 грн згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, вимога заявника підлягає визнанню судом у сумі 6056,00 грн щодо сплаченого судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_271. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_271. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.09.2018 р. в сумі 540 554,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 9 120,52 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_272 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
До господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_272 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 250-263), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_272. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 351 586,42 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_272. включити до реєстру вимог кредиторів розмірі 351 586,42 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_272. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2449 на заяві заявниці, відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви, квитанцією № 740000 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС від 14.03.2024 р. (Т. 18 а.с. 250, 263).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 17.07.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_272. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. зареєстрований за № 790.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2022 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 118, загальною площею 27,3 кв.м., секція 4 у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 326 280 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 326 180,00 грн.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 326 180,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45, статтю 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 326 180,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 15 222,18 грн та 3% річних у сумі 10 184,18 грн, нараховані з 30.01.2023 р. по 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 273) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_272. про грошові вимоги, будь-якої відповіді від ОСОБА_1 не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_272. у сумі 357 401,01 грн (326 180,00 грн - авансовий платіж за договором, 15 004,28 грн - інфляційні втрати, 10 160,73 грн - 3% річних, 6056,00 грн - судовий збір за подання заяви) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/513 (Т. 23, а.с. 13), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника результатів розгляду заяви ОСОБА_272. з вимогами до ОСОБА_1 не надійшло.
Розглянувши заяву ОСОБА_272., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 17.07.2021 р. між ОСОБА_273, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Квінікадзе О.Б. приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області 17.07.2021 р. за реєстровим № 789 (продавець) та ОСОБА_272, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_57 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_272. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 118, секція 4, загальною площею 27,3 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2022 р.; ціна продажу 326 280,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 326 180,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 17.07.2021 р. підписаний ОСОБА_273. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 789 від 17.07.2021 р. та ОСОБА_272., посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б., зареєстрований за № 790 (Т. 18, а.с. 253-254). При посвідченні попереднього договору нотаріусом особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представника перевірено, про здійснено відповідний запис на тексті попереднього договору (Т. 18, а.с. 254).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_272. при укладенні цього договору 17.07.2021 р. на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 326 180,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі заявником та отримання боржником вказаних коштів підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_273. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 326 180,00 грн - основний борг, 15 222,18 грн - збитків від інфляції, 10 184,18 грн - 3% річних, нарахованих з 30.01.2023 р. по 14.02.2024 р.
Як зазначалось заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі 288 925,00 грн у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Від боржника результатів розгляду вимог заявника до суду не надійшло.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2022 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.12.2022 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.01.2023 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.02.2023 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, та у інших визначених п. 5 попереднього договору випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу на протязі одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "326 180,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 996 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 326 180,00 грн та 15 222,18 грн інфляційного збільшення, що разом становить 341 402,18 грн.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 18, а.с. 250, 263).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 465 298,45 грн (38,7878 грн х 11 996 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181) виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам, здійснивши перерахунок основного боргу, судом встановлено, що основний борг становить більшу суму (465 298,45 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з по основному боргу з повернення авансового платежу в межах заявлених вимог у сумі 341 402,18 грн.
Вимоги заявника по 3% річних за 30.01.2023 р. - 31.01.2023 р. відхиляються судом в сумі 53,62 грн, оскільки заявником визначено дату, з якою почалось прострочення повернення авансового платежу згідно попереднього договору (п. 5) без врахування вимог статей 253, 254 ЦК України, згідно яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.02.2023 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.02.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (465298,45 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (14 489,66 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 10 130,62 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено документально.
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_272. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_272. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2021 р. в сумі 341 402,18 грн основного боргу з повернення авансового платежу, 3% річних у сумі 10 130,62 грн, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_73 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_73 в надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 136-151), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_73 . до боржника ОСОБА_1 у розмірі 362 154,85 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_73 . у розмірі 362 154,85 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_73 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2273 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10, а.с. 136, 151).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
31.07.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_73. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріально, зареєстрований за № 1948. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 140, загальною площею 26,3 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 та підключеному до центральних комунікацій. Згідно пункту 3 попереднього договору ціна продажу квартири складала 255 110,00 грн. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 153 070,00 грн. Крім того, згідно з п. 4 попереднього договору покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 54 988,40 грн згідно заяви від 26.12.2017 р. № 7012. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором (до 31.12.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 208 058,40 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з наведеним заявником заявлено вимоги до боржника у сумі 208 058,00 грн основного боргу. Також на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.02.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 122 650,84 грн; 2) 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.02.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 31 446,01 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_73 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 144) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_73 . визнає у сумі у наступному розмірі: 208 058,00 грн отриманого авансу, 122 650,84 грн інфляційних втрат, 31 446,01 грн 3% річних, всього визнано вимоги у сумі 362 154,85 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_73 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 362 154,85 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 362 154,85 грн, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/168 (Т. 20, а.с. 96), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_73 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 31.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_73, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_63 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_73 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 140, загальною площею 26,3 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.12.2018 р.; ціна продажу 255 110,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 153 070,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Суму у розмірі 51 033,00 грн, що еквівалентно 1978 доларів США покупець обов'язується сплатити до 31.12.2017 р., суму в розмірі 51 007,00 грн, що еквівалентно 1977 доларів США покупець обов'язується сплатити до 31.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 153 070,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 31.07.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_73., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1948, номер спеціального бланку нотаріального документа НМЕ 717746 (Т. 10, а.с. 145).
Судом встановлено, що відповідно до заяви складеної ОСОБА_186. 26.12.2017 р., діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. цією завою підтверджує отримання від ОСОБА_73. авансового платежу відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 31.07.2017 р. у розмірі 54 988,40 грн, що еквівалентно 1978 доларам США (Т. 10, а.с. 146). На заяві підпис ОСОБА_186. нотаріально засвідчено, повноваження ОСОБА_186. при цьому нотаріусом перевірено.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Також судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_64від 24.07.2020 р., ОСОБА_73. після укладення шлюбу має прізвище ОСОБА_73. (Т. 10, а.с. 147).
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_73. (ОСОБА_73.) при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 153 070,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Крім того заявник сплатила боржнику 26.12.2017 р. 54 988,40 грн, що еквівалентно 1978 доларів США на виконання попереднього договору.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у розмірі 208 058,40 грн.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 153 070,00 грн.
В свою чергу судом встановлено, що пунктом 5 попереднього договору обумовлено повернення коштів у гривні, а також обумовлено повернення покупцю за встановлених умов кошти у сумі 153 070,00 грн.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини п'ятої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.01.2019 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу. Відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, оскільки 01.01.2019 р. було святковим днем, днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 02.01.2019 р., прострочення повернення якого наступило з 03.01.2019 р.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу у сумі 153 070,00 грн за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Виходячи зі змісту заяви заявника та розрахунків, останнім заявлено вимогу про визнання кредитором боржника щодо коштів, сплачених боржнику відповідно до заяви ОСОБА_186. 26.12.2017 р. у сумі 54 988,00 грн.
Розглядаючи дану частину вимог у сумі 54 988,00 грн судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Оскільки попереднім договором не обумовлено повернення авансу в частині, що була сплачена 26.12.2017 р. на виконання умов попереднього договору, дані кошти відповідно до частин першої, третьої статті 1212 ЦК України є збереженими боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором у сумі 54 988,00 грн, сплачених 26.12.2017 р., в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212 ЦК України та вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 54 988,00 грн підлягають визнанню судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120., а щодо правового регулювання правовідносин відносно коштів, сплачених заявником на виконання попереднього договору після настання обумовленої дати укладання основного договору - аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_139.
Як зазначено, в своїй заяві на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.02.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 122 650,84 грн; 2) 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.02.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 31 446,01 грн.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 р. у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу та 54 988,00 грн сплачених заявником на підставі попереднього договору та збережених боржником без достатньої правової підстави за період з 01.02.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним за вказаний період, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 31 446,01 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 122 650,84 грн.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 09.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 139).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_73 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_73 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 31.07.2017 р. в сумі 153 070,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 54 988,00 грн сплаченого авансу (основний борг), 3% річних у сумі 31 446,01 грн, 122 650,84 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_114 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 20.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
20.02.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_114 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 20.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 215-222), в якій вона просить визнати грошові вимоги кредитора до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються з суми 360 136,00 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_114. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2132 від 20.02.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 6 а.с. 215).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 04.11.2017 р. між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_114. (покупець) попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири.
Згідно п. 1 Попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця (ОСОБА_114.) з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти двокімнатну квартиру № 109, секція 4, загальною площею 47,2 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору заявниця як покупець передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 360 136,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що в супереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру, як 31.01.2019 р., так і станом на дату подачі цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена попереднім договором квартира не побудований та не введений в експлуатацію досі. Крім того, всупереч умова попереднього договору заявниці не повернуто продавцем (боржником) сплачену нею суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на дату подачі цієї заяви. В зв'язку з наведеним, керуючись нормами статей 45, 2, 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявниця просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 360 136,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_114. від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 35) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_114. визнає у розмірі: 360 136,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 366 192,00 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_114., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 04.11.2017 р. між ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_114, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_65(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_114. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 109, загальною площею 47,2 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 514 480,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 19 126,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 360 136,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 388 доларів США. Залишок суми у розмірі 154 344,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 5 738 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 360 136,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 388 доларів США, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 04.11.2017 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_114., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований за № 2955, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893879 (Т. 6, а.с. 221).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_114. при укладенні попереднього договору передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 360 136,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 388 доларів США, а продавець прийняв вказану передоплату у вигляді авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що в супереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру, як 31.01.2019 р., так і станом на дату подачі цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена попереднім договором квартира не побудований та не введений в експлуатацію досі. Крім того, всупереч умова попереднього договору заявниці не повернуто продавцем (боржником) сплачену нею суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на дату подачі цієї заяви. В зв'язку з наведеним заявниця просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 360 136,00 грн.
Боржником визнано вимогу заявника.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником обґрунтовано вимоги статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (частина друга), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2019 р. у продавця виник обов'язок з повернення покупцю одержаної суми авансу, прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р. Зокрема, останнім днем для укладання основного договору було 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.02.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.03.2019 р., таким чином прострочення повернення авансового платежу розпочалось 02.03.2019 р., а отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 20.02.2024 р., що підтверджено документально.
Станом на 20.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,2847 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=20.02.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 360 136,00 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 512 555,56 грн (38,2847 грн х 13 388 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного судом встановлено, що сума основного боргу, що підлягає поверненню згідно п. 5 попереднього договору за попереднім договором становить більшу суму (512 555,56 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 360 136,00 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 20.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 222).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_114. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_114. підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.11.2017 р. в сумі 360 136,00 грн (основний борг з повернення суми авансу), - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_34 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_34 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 232-251), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_34 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 216 457,14 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_34 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3532/24 від 14.03.2024 р.) (Т. 14, а.с. 232).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 28.10.2020 р. між ОСОБА_1 (боржником) як продавцем та ОСОБА_34. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим нотаріусом Квінікадзе О.Б., № 1403. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №107, загальною площею 41,2 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу квартири складала 597 450,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 21 000 доларів США, згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 597 350,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 996 доларів США, згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (до 30.03.2021 р.), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 597 350,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 21 000 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору їй не повернуті, в зв'язку з чим у нього виникло право вимоги до боржника.
На підставі наведеного та норм статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, виходячи з курсу долара станом на 13.03.2024 р. - 38,4924 грн за 1 долар США, встановлений НБУ, сума коштів яка підлягала поверненню до 31.03.2021 р. згідно пунктів 4, 5 попереднього договору станом на 13.03.2024 р. становить 808 186,43 грн (20 996 х 38,4924).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги по 3% річних у сумі 71 660,71 грн та 336 610,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 31.03.2021 р. по 13.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_34 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 223) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_34 . визнає у розмірі: 557 350,00 грн отриманого авансу, 120 000,00 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 24 250,24 грн, всього визнано вимог на суму 701 600,24 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_34 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 701 600,24 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі: 800 011,03 грн (557 350,00 грн сплаченого авансу, 48 145,88 грн 3% річних, 195 515,15 грн інфляційних втрат) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/246 (Т. 20, а.с. 162), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_34 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 28.10.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_34, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_66 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_34 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 107, загальною площею 41,2 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої, - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.03.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2021 р.; ціна продажу 597 450,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 21 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 557 350,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 28.10.2020 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності та ОСОБА_34., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1403 (Т. 14, а.с. 249-250).
Повноваження ОСОБА_121. на підписання попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.03.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що Рабочий М.І. при укладенні попереднього договору 28.10.2020 р. передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 557 350,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник), від імені якої діяв її уповноважений представник, на виконання попереднього договору від заявника грошових коштів у встановленому судом розмірі.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору їй не повернуті, в зв'язку з чим у нього виникло право вимоги до боржника.
На підставі наведеного та норм статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, виходячи з курсу долара станом на 13.03.2024 р. - 38,4924 грн за 1 долар США, встановлений НБУ, сума коштів яка підлягала поверненню до 31.03.2021 р. згідно пунктів 4, 5 попереднього договору станом на 13.03.2024 р. становить 808 186,43 грн (20 996 х 38,4924). Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги по 3% річних у сумі 71 660,71 грн та 336 610,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 31.03.2021 р. по 13.03.2024 р.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частини 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_34 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення з 01.05.2021 р., Так, останнім днем укладення основного договору було 30.03.2021 р., відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, місячний строк для повернення авансового платежу розпочався 31.03.2021 р.; відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України (якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця), закінчення місячного строку - 30.04.2021 р., першим днем прострочення повернення авансового платежу було 01.05.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "557 350,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 996 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником при розрахунку вимоги по основному боргу визначено дату курсу долара США станом на 13.03.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В зв'язку з наведеним вимога щодо визначення курсу долара станом на 13.03.2024 р. підлягає відхиленню.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с 232).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 814 388,65 грн (38,7878 грн х 20 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу становить більшу сум ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника з основного боргу з повернення сплаченого авансу в межах заявлених вимог у сумі 808 186,43 грн.
Заявником заявлено вимоги з 3% річних у сумі 71 660,71 грн, нараховані за період з 31.03.2021 р. по 13.03.2024 р. на суму 808186,43 грн (Т. 14, а.с. 243).
Розглянувши вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимоги заявника по 3% річних, заявлені за період з 31.03.2021 по 30.04.2021 року у сумі 2 059,21 грн відхиляються судом в зв'язку з тим, що заявником не враховано положення пункту 5 попереднього договору, яким обумовлено одномісячний строк для повернення продавцем одержаної суми авансового платежу, а також вимог статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких, першим днем прострочення повернення авансового є 01.05.2021 року.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 13.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 1 854,85грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (814388,65 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (68 266,54 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 67 746,65 грн.
Заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат у сумі 336 610,00 грн, що нараховані на суму 808 186,43 грн (Т. 14, а.с. 242).
Розглядаючи дану вимогу судом встановлено наступне.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
На підставі наведеного суд відхиляє вимоги заявника з інфляційних втрат у сумі 336 610,00 грн, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і дана вимога вже визнана судом, а отже вимоги з інфляційних втрат є безпідставними, необґрунтованими.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник долучив докази наявності у нього статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи другої категорії, що підтверджено посвідченням особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи № 309500 (Т. 14, а.с. 251).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовій формі.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Керуючись наведеним та нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, заявник підлягає звільненню від сплати судового збору.
Оскільки заявник підлягає звільненню від сплати содового збору на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_34 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_34 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.10.2020 р. в сумі 808 186,43 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), 67 746,65 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Заявник підлягає звільненню від сплати судового збору. Судовий збір, від сплати якого заявник звільнений, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_191 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_191 в особі представника адвоката Русакова Сергія Олександровича надійшла Заява про визнання кредиторських вимог від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 56-72), в якій просить суд визнати кредиторські вимоги ОСОБА_191. до ОСОБА_1 в розмірі 212 849,90 грн, розгляд заяви провести за відсутності ОСОБА_191.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_191. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника що підтверджено відбитком печатки Укрпошти, датованим 14.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду (Т. 15, а.с. 71).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.03.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_278. як покупцем попереднім договором, за яким сторони зобов'язались у майбутньому, в обумовлений п. 6.3. строк, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір), в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 1.2. вказаного договору, нерухомим майном є квартира № 31, секція 3, поверх 4, загальною площею 27,0 кв.м., яка буде побудована в багатоквартирному житловому будинку за адресою: в АДРЕСА_3. Згідно пункту 2.1. договору продавець згодна продати, а покупець згоди купити зазначений об'єкт за ціною 332 165,17 грн, що еквівалентно 12 643 доларів США відповідно до курсу, встановленого НБУ на дату посвідчення цього договору. Відповідно до п. 2.2. договору сторони домовились про порядок розрахунків: до 17.03.2018 р. покупець сплачує продавцеві кошти в сумі 119 041,40 грн, що еквівалентно 4 567 доларів США відповідно до курсу, встановленого НБУ на дату посвідчення цього договору; до 17.05.2018 р. покупець сплачує продавцеві кошти в сумі 62 502,64 грн, що еквівалентно 2 397 доларів США відповідно курсу, встановленого НБУ на день посвідчення цього договору; кошти в сумі 99 652,18 грн, що еквівалентно 3 822 доларів США відповідно курсу, встановленого НБУ на день посвідчення цього договору. Заявник вказує, що відповідно до п. 5.1. договору до підписання цього договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу об'єкта продажу та своєї платіжної спроможності покупець передав, а представник продавця отримав гроші у сумі 50 968,90 грн, що еквівалентно 1 954 доларів США відповідно курсу, встановленого НБУ на деньпосвідчення цього договору.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що укладання та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 31.03.2019 р. у приміщенні, яке є робочим місцем нотаріуса Грицюк П.В. за адресою: м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, вул. Білогородська, буд. 45-А. 16.03.2018 р. на виконання умов п 5.1. договору ОСОБА_1 отримала від Лавренюк (ОСОБА_191.) 50 968,90 грн; 15.05.2018 р. на виконання умов договору ОСОБА_1 отримала від Лавренюк (ОСОБА_191.) грошові кошти у розмірі 161 881 грн, що еквівалентно 6 219 доларів США, що підтверджується нотаріально завіреною заявою ОСОБА_186. від 15.05.2018 р., нотаріус Михальченко М.М.
Заявник повідомляє, що станом на дату звернення до суду ОСОБА_1 не виконала умови п. 6.3. договору та не уклала основний договір з ОСОБА_278. (ОСОБА_191.) Отримані ОСОБА_1 кошти у розмірі 212 849,90 грн так і не були повернуті ОСОБА_191. У зв'язку з наведеним, керуючись статтями 39, 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник заявляє вищенаведені вимоги до боржника у сумі 212 849,90 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_191. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 102) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_191. визнає у розмірі: 212 849,90 грн отриманого авансу, всього визнано вимог у сумі 212 849,90 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 318/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_191. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 212 849,90 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора у зв'язку з відсутністю спору можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 212 849,90 грн сплаченого авансу, - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/270 (Т. 20, а.с. 186), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_191., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.03.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) від імені якої діє ОСОБА_186 . на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 15.03.2017 р. НОМЕР_334 (представник продавця) та ОСОБА_278, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_67 (покупець) було укладено Попередній договір (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_191. також "попередній договір").
Відповідно до п. 1.1. попереднього договору, сторони зобов'язуються у майбутньому, в обумовлений п. 6.3. цього договору строк, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна, що надалі іменується Основний договір, на умовах і в порядку, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2. вказаного попереднього договору, нерухомим майном є квартира №31, секція 3, поверх 4, загальною площею 27,0 кв.м., яка буде побудована в багатоквартирному житловому будинку за адресою: в АДРЕСА_3 згідно з планом забудови земельної ділянки. Вказаний житловий будинок розташований на належній продавцеві земельній ділянці, площею 0,1079 га, за кадастровим номером 3222486200:03:006:0019.
Згідно пункту 2.1. попереднього договору, продавець згодна продати, а покупець згодна купити зазначений об'єкт продажу за ціною 332 165,17 грн, що еквівалентно 12 643 доларів США відповідно до курсу, встановленого НБУ на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 2.2. договору сторони домовились про наступний порядок розрахунків:
- до 17.03.2018 р. покупець сплачує продавцеві кошти в сумі 119 041,40 грн, що еквівалентно 4 567 доларів США відповідно курсу, встановленого НБУ на день посвідчення цього договору;
- до 17.05.2018 р. покупець сплачує продавцеві кошти в сумі 62 502,64 грн, що еквівалентно 2 397 доларів США відповідно курсу, встановленого НБУ на день посвідчення цього договору;
- кошти в сумі 99 652,18 грн, що еквівалентно 3 822 долара США відповідно курсу НБУ, встановленого на день посвідчення цього договору покупець сплачує продавцеві в день нотаріального посвідчення основного договору.
Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.8. попереднього договору, продавець зобов'язуються: укласти з покупцем основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором; передати об'єкт продажу для вільного використання покупцем, комплект ключів та звільнити об'єкт продажу від належних продавцеві або третім особам в день укладення основного договору.
Відповідно до п. 5.1. договору до підписання договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу об'єкта продажу та своєї платіжної спроможності покупець передала, а представник продавця отримав гроші у сумі 50 968,90 грн, що еквівалентно 1 954 доларіа США відповідно курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору. У момент розрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належний покупця платіж за основним договором.
Згідно з пунктом 5.3. попереднього договору, сторона яка ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки завдані ухиленням. У випадку ухилення від відкладення Основного договору продавцем, останній зобов'язується повернути отриману згідно з п. 5.1. цього договору суму грошей протягом одного місяця з дня закінчення строку, вказаного в п. 6.3. даного договору.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що укладання та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 31.03.2019 р. у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Грицюк П.В. за адресою: м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, вул. Білогородська, буд. 45-А.
Даний попередній договір від 16.03.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності та ОСОБА_278., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Грицюк П.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 932, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 498949 (Т. 15, а.с. 62-63).
Боржником визнано вимоги заявника у сумі 212 849,90 грн отриманого авансу, тобто повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії І-БК № 676810 від 20.05.2023 р. ОСОБА_278 після держаної реєстрації шлюбу носить прізвище Сінченко Сніжана Володимирівна, що підтверджено документально.
Отже, попереднім договором визначено термін укладання та нотаріального посвідчення основного договору - не пізніше 31.03.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_191. (ОСОБА_278. на момент підписання попереднього договору) до підписання договору, передала, а представник продавця отримав гроші у сумі 50 968,90 грн, що еквівалентно 1 954 доларів США відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 5.1.). Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до заяви від 15.05.2018 р., ОСОБА_186 . підтверджує ОСОБА_278., і всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що ним (ОСОБА_186 .) від неї (ОСОБА_278.) отримано платіж відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.03.2018 р. Грицюк П.В., приватним нотаріусом Київо-Святошинського районного нотаріального округу за р.н. № 932, у розмірі 161 881,00 грн, що еквівалентно 6 219 доларів США, до підтверджено документально (Т. 15, а.с. 64).
Відповідно до зазначеної заяви, приватним нотаріусом Михальченко М.М. засвідчено справжність підпису ОСОБА_1., який діяв на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_1 , який зроблено у присутності вказаного нотаріуса; приватним нотаріусом Михальченко М.М. особу, який підписав документ встановлено, його дієздатність та повноваження перевірено, що підтверджено змістом самої заяви.
Судом встановлено, що за правовою природою, заява ОСОБА_186 . від 15.05.2018 р. є розпискою.
На підставі наведеного судом встановлено, що належними, доказами підтверджено факт одержання ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_186. від заявниці грошових коштів у розмірі: до підписання попереднього договору у сумі 50 968,90 грн, що еквівалентно відповідно до курсу НБУ 1 954 доларів США на момент посвідчення попереднього договору, 15.05.2018 р. - 161 881,00 грн, що еквівалентно 6 219 доларів США, всього отримано 212 849,90 грн, що еквівалентно 8 173 доларам США. Дата сплати коштів 15.05.2018 р., сума сплачених коштів та зміст самої заяви від 15.05.2018 р. відповідають умовам попереднього договору (п. 2.2.).
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення основного не відбулись (в порушення умов пункту 4.1.1., 6.3. попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 6.3., 5.3. попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з укладання та нотаріального посвідчення основного договору. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.03.2019 р. (п. 6.3. попереднього договору), яке є неділею, та відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, останнім днем укладання основного договору було 01.04.2019 року. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.04.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.05.2019 р.; прострочення повернення платежу розпочалось з 03.05.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю суми авансу за попереднім договором (згідно п. 5.3.), що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
В свою чергу судом встановлено наступне. Розглядаючи вимоги заявника суд виходить з наявних матеріалів справи.
Заявник заявив вимоги з основного боргу у сумі 212 849,90 грн, що відповідає сумі коштів, сплаченим у гривнях за попереднім договором.
Пунктом 5.3. попереднього договору обумовлено, що сторона яка ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки завдані ухиленням. У випадку ухилення від відкладення Основного договору продавцем, останній зобов'язується повернути отриману згідно з п. 5.1. цього договору суму грошей протягом одного місяця з дня закінчення строку, вказаного в п. 6.3. даного договору. В свою чергу пунктом 5.1. попереднього договору підтверджено передачу покупцем та отримання представником продавця грошей у сумі 50 968,90 грн, що еквівалентно 1 954 долара США відповідно курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору.
Аналогічним чином умовами пункту 2.2. попереднього договору визначено зобов'язання покупця зі сплати коштів у гривнях із вказівкою на еквівалент у доларах США згідно курсу НБУ, так і в заяві ОСОБА_186. від 15.05.2018 р. підтверджено отримання коштів на виконання попереднього договору у гривнях із вказівкою еквіваленту отриманих коштів доларам США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 2.1., 2.2. 5.1.,5.3. ) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 71).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 212 849,90 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 317 012,69 грн (38,7878 грн х (1954+6219= 8173 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, остновний борг становить більшу суму (317 012,69 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 212 849,90 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцію до платіжної інструкції від 12.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 56).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 15 а.с. 71).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_191. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_191. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором від 16.03.2018 р. в сумі 212 849,90 грн, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів
Розглянувши заяву ОСОБА_63 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_63 . надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 243-263), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_63 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 562 797,68 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_63 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 562 797,68 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_63 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 261), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 28.12.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_63 . як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 701.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 118, площею 30,5 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 507031, що еквівалентно 18 593 доларам США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 506 931,00 грн, що еквівалентно 18 589 доларам США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.08.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 506 931,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 18 589 доларам США протягом двох місяців з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 506 931,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 35 416,06 грн та 3% річних у сумі 20 450,62 грн, нараховані з 31.10.2022 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_63 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 143) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_63 . визнає у розмірі: 506 931,00 грн отриманого авансу, 35 416,06 грн інфляційних втрат, 20 450,00 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 562 797,06 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_63 . ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_63 . у сумі 562 797,06 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_63 . у сумі 562 797,06 грн - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/170 (Т. 20, а.с. 98), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_63 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 28.12.2021 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області 08.12.2021 р. за реєстровим № 417 (продавець) та ОСОБА_63, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_68 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_63 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 118, загальною площею 30,5 кв.м., секція 1 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2022 р.; ціна продажу 507 031,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 18 593,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 506 931,00 грн, еквівалентно 18 589 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом двох місяців.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 28.12.2021 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 417 від 08.12.2021 р. та ОСОБА_63 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Бучанського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 701, номер спеціального бланку нотаріального документа НРР 478055 (Т. 9, а.с. 250-251).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.08.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.08.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_63 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 506 931,00 грн, еквівалентно 18 589 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 506 931,00 грн - основний борг, 35 416,06 грн - збитків від інфляції, 20 450,62 грн - 3% річних, нарахованих з 31.10.2022 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 562 797,06 грн.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом двох місяців, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "506 931,00 грн, еквівалентно 18 589 доларів США", отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів, за умов та в порядку пункту 5 попереднього договору, з прив'язкою до долара США.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.10.2022 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.11.2022 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 262).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнанню кредитором боржника за попереднім договором у сумі 506 931,00 грн та 35416,06 грн інфляційного збільшення, що разом становить 542 347,06 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 707 936,04 грн (38,0836 грн х 18 589 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 542 347,06 грн.
Вимоги заявника по 3% річних за 01.10.2022 р. відхиляються судом в сумі 41,67 грн, оскільки заявником не вірно визначено дату, з якої почалось прострочення повернення коштів згідно попереднього договору (п. 5). Так, відповідно до норми частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто перебіг місячного строку повернення коштів починається з 31.08.2022 р.) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (31.10.2022 р. - останній день строку повернення коштів), тому першим днем прострочення повернення коштів є 01.11.2022 р., в зв'язку з чим розрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.11.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (542347,06 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (20 990,94 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 20 408,95 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 07.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 249).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_63 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_63 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2021 р. в сумі 542 347,06 грн (основний борг з повернення авансового платежу), 3% річних у сумі 20 408,95 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_58 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_58 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 140-154), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_58 до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 495 566,95 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_58 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2259 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 140, 154).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
05.01.2022 р. між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_58. (покупець) було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 1. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 60, загальною площею 24,9 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 3 попереднього договору, ціна продажу вказаної квартири складала 354 177,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 002 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з п. 4 попереднього договору при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 354 077,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 998 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором ( до 30.08.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 354 077,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 998 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що станом на дату звернення до суду основний договір, купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті заявнику.
На підставі п. 5 попереднього договору, частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги з повернення сплаченого авансу станом на 14.02.2024 р. у сумі 495 566,95 грн, розрахованих з курсу долара станом на 14.02.2024 р. 38,1264 грн за 1 долар США х 12 998 доларів США, який підлягав поверненню до 30.09.2022 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_58 від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 114) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_58 визнає у розмірі: 495 566,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог у сумі 495 566,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_58 ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 495 566,00 грн отриманого авансу. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 409 216,00 грн (354 077,00 грн сплаченого авансу, 39 656,62 грн інфляційних втрат, 15 482,38 грн 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/288 (Т. 20, а.с. 204), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_58 , дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_58 від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 114) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_58 визнає у розмірі: 495 566,00 грн отриманого авансу, тобто боржником визнано вимоги заявника у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 05.01.2022 р. між ОСОБА_1 Іриною Вадимівною, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_58, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_69 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_58 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 60, загальною площею 24,9 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.08.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2022 р.; ціна продажу 354 177,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 002 долари США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 354 077,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 998 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний попередній договір від 05.01.2022 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_58., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Бучанського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку та введення його в експлуатацію, в якому буде розташовуватись зазначена квартира, - до 30.08.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.08.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_58. 05.01.2022 р. при укладенні попереднього договору передала, а продавець ОСОБА_1 прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 354 077,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 998 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. при укладенні попереднього договору від заявниці 354 077,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 998 доларів США, на виконання попереднього договору.
Заявник вказує, що станом на дату звернення до суду основний договір, купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті заявнику, в зв'язку з чим в своїй заяві на підставі п. 5 попереднього договору, частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги з повернення сплаченого авансу станом на 14.02.2024 р. у сумі 495 566,95 грн, розрахованих з курсу долара станом на 14.02.2024 р. 38,1264 грн за 1 долар США х 12 998 доларів США, який підлягав поверненню до 30.09.2022 р.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору 03.11.2017 р. не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 30.09.2022 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.10.2022 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою. Так, останнім днем для укладання основного договору було 30.08.2022 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.08.2022 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.09.2022 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось 01.10.2022 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої, у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або настання інших визначених пунктом 5 попереднього договору умов, - продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "у розмірі 354 077,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 998 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів продавцем покупцю за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 140, 154).
Заявником заявлено вимоги із застосованим курсом долара США станом на 14.02.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, в зв'язку з чим дана вимога (щодо визначення основного боргу із застосуванням курсу долара станом на 14.02.2024 р.) відхиляється судом.
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 495 010,63 грн (38,0836 грн х 12 998 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (з урахуванням заявлених вимог по інфляційним втратам) у сумі 495 010,63 грн, які є обґрунтованими, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (556,32 грн).
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату № 1682-9026-1428-3294 від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 143).
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 9 а.с. 140, 154), відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_58 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_58 підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.01.2022 р. в сумі 495 010,63 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_80 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" (вх. № 2283 від 12.03.2024 р.) від ОСОБА_80 в особі представника адвоката Тути Інни Вікторівни надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 229-244), в якій вона просить суд визнати ОСОБА_80 . кредитором у справі № 911/2308/23 відносно боржника - ОСОБА_1 , з грошовими вимогами у розмірі 529 200,00 грн, які складаються з суми не поверненого авансу згідно попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.09.2020 р., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., зареєстрований за № 1105, у розмірі 442 460,00 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 69 611 грн, суми 3% річних у розмірі 17 129 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_80 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду вх. № 2283 від 12.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 229, 244).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 04.09.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_80 . як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., зареєстрованим за № 1105.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 10.11.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити квартиру 19, загальною площею 25,4 кв.м., секція 2, у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, підключеному до центральних комунікацій, у порядку та на умовах визначених цим та основним договором. Згідно із п. 4 попереднього договору, при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 442 460,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 15 996 доларів США.
Згідно Попереднього договору (п. 3) договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.
Також заявник вказує, що сторони домовилися у п. 5 попереднього договору, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, боржник не виконав взяті не себе зобов'язання згідно з попереднім договором, - будинок не збудував в обумовлений строк, не уклав з заявником основний договір купівлі-продажу квартири, та як слідує з заяви заявника, боржник аванс у сумі 442 460 грн не повернув.
В зв'язку з наведеним, керуючись нормами частин 1-3 статті 635, 657, частиною 2 статті 331, частиною 2 статті 693, 525, 526, частиною 1 статті 530 ЦК України, правовими позиціями Верховного Суду та іншими нормами законодавства України заявляє вимоги до боржника у сумі 442 460,00 грн - суми не поверненого авансу в зв'язку з невиконанням боржником попереднього договору. Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по 3% річних у сумі 17 129 грн, що нараховані за період з 10.11.2020 р. по 24.02.2022 р. та по інфляційним втратам у сумі 69 611,00 грн, що нараховані за період з 10.11.2019 р. по 24.02.2022 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_80 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 197) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_80 . визнає у розмірі: 442 460 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у сумі 448 516,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила. Крім того, боржник вказує, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 320) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви заявника ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає вимоги останнього у сумі 448 516,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 529 900,00 грн (442 460 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 69 611,00 грн, 3% у розмірі 17 129,00 грн) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/258 (Т. 20, а.с. 174), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_80 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 04.09.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_80, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_315 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_80 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 10.11.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 19, загальною площею 25,4 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 10.11.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 10.11.2020 р.; ціна продажу 442 560 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 442 460,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 04.09.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_80 ., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б., зареєстрований за № 1105 (Т. 10, а.с. 241-242).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 10.11.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 10.11.2020 р.
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_80 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 442 460,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, боржник не виконав взяті не себе зобов'язання згідно з попереднім договором, - будинок не збудував в обумовлений строк, не уклав з заявником основний договір купівлі-продажу квартири, та як слідує з заяви заявника, боржник аванс у сумі 442 460 грн не повернув.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника розмірі сплаченого авансу 442 460 грн, та на підставі статті 625 ЦК України просить суд визнати його грошові вимоги по 3% річних у сумі 17 129 грн, що нараховані за період з 10.11.2020 р. по 24.02.2022 р., а також по інфляційним втратам у сумі 69 611,00 грн, що нараховані за період з 10.11.2019 р. по 24.02.2022 р.
Перевіривши розрахунки заявника по інфляційним втратам судом встановлено, що фактично заявлені вимоги у сумі 69 611,00 грн нараховані за період з 10.11.2020 р. по 24.02.2022 р.
Боржником визнано заявлені вимог частково у сумі 442 460 грн сплаченого авансу та 6056,00 грн судового збору.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладення основного договору було 10.11.2020 р. (п.1 попереднього договору); відповідно до частини 1 статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України, місячний строк повернення авансового платежу розпочався 11.11.2020 р., останнім днем якого було 11.12.2020 р., прострочення повернення авансового платежу наступило 12.12.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "442 460,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 996 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім вимог з основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ч. 2 ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 11.03.2024 р., що підтверджено документально.
Станом на 11.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1410 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 442 460,00 грн, 69 611,00 грн інфляційних нарахувань, що разом становить 512 071,00 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 610 103,44 грн (38,1410 грн х 15 996 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що сума авансу, що підлягає поверненню (основний борг) за попереднім договором становить більшу суму (610103,44 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми авансу, що підлягає поверненню у межах заявлених вимог у сумі 512 071,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 10.11.2020 р. по 11.12.2020 р. у сумі 1 160,55 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положення пунктом 5 попереднього договору, яким визначено повернення авансового платежу протягом місяця, а також без врахування статей 253, 254 (ч. 3) ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 12.12.2020 р. по 24.02.2022 р. на прострочену суму (610 103,44 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (22 061,27 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 15 968,45 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено, що заперечення є безпідставним, не відповідає предмету заяви заявника, оскільки останньою вимог щодо понесених витрат на правничу допомогу не заявлено, в зв'язку з чим заперечення відхиляються судом.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 4844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 09.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 234).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_80 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_80 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.09.2020 р. в сумі: 512 071,00 грн основного боргу (з повернення авансу), 15 968,45 грн 3% річних - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги підлягають відхиленню. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_19 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3526/24 від 14.03.2024 р.) від ОСОБА_19 надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 04.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 234-256), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_19 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 655 106,57 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_19 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено, маркуванням Укрпошти про прийняття відправлення на конверті, в якому надійшла до суду заява заявниці, датоване 12.03.2024 р., а також вхідним номером канцелярії суду № 3526/24 від 14.03.2024 (Т. 13, а.с. 234, 256).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
08.12.2017 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_19 . було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. та зареєстрований за № 3422. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 01.08.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 112, секція 1, загальною площею 30,5 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 351 427,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором (до 01.08.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 351 427,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.09.2018 р. по 04.03.2024 р у сумі 246 174,26 грн, та 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за аналогічний період з у сумі 57 505,31 грн.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статей 1, 2, 39, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, ста 625 ЦК України заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 655 106,57 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_19 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 103) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_19 . визнає у сумі: 351 427,00 грн отриманого авансу, 246 174,26 грн інфляційних втрат, 57 505,31 грн 3% річних, всього визнано вимоги у сумі 655 106,57 грн .
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_19 . ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені вимоги у сумі 655 106,57 грн. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з відсутністю спору вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступному розмірі: 655 106,57 грн (351 427,00 грн сплаченого авансу, 246 174,26 грн інфляційних втрат, 57 505,31 грн 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/266 (Т. 20, а.с. 182), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_19 ., дослідивши подані документи доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 08.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_19, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_70 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_19 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 112, загальною площею 30,5 кв.м., секція 1 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.08.2018 р. р.; ціна продажу 351 527,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 351 427,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 01.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 351 427,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 08.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_19 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3422, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 548465 (Т. 13, а.с. 250).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 01.08.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.08.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_19 при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 351 427,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 351 427,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Боржником визнано заявлені заявником вимоги.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника: основний борг з повернення авансового платежу у сумі 351 427,00 грн, інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.09.2018 р. по 04.03.2024 р у сумі 246 174,26 грн, та 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за аналогічний період з у сумі 57 505,31 грн.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.08.2018 р. у продавця виник обов'язок з повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 04.09.2018 р. Так, відповідно до частини третьої статті 253 ЦК України, місячний строк для повернення авансового платежу розпочався 02.08.2018 р.; відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України закінчення місячного строку припало на 02.09.2018 р., яке було неділею, вихідним днем, тому згідно частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за вихідним робочий день - 03.09.2018 р.; першим днем прострочення повернення авансового платежу було 04.09.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення авансового платежу у сумі 351 427,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Заявником заявлено вимоги по 3% річних та інфляційним втратам за період з 01.09.2018 р. по 04.03.2024 р., проте судом встановлено, що відповідно до долучених заявником деталізованих розрахунків, фактично заявником здійснено нарахування у заявленій сумі 3% річних за період з 02.09.2018 по 14.02.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за період з 02.09.2018 р. по 03.09.2018 відхиляються судом у сумі 57,77 грн, оскільки прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 04.09.2018 р., дата початку прострочення боржником повернення авансу визначена заявником без врахування норм статей 253, 254 (частин 3, 5) ЦК України.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму, що підлягала поверненню боржником (351427,00 грн), судом встановлено, що розрахунки заявника за вказаний період є вірним, суд визнає вимоги заявника за даний період з 3% річних у сумі 57 447,54 грн, та суд визнає вимоги заявника за даний період з інфляційних втрат у сумі 246 174,26 грн,
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 (Т. 13 а.с. 246).
Заява заявника надійшла до господарського суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 256).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_19 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_19 підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2017 р. в сумі: 351 427,00 грн основного боргу з повернення авансового платежу; 57 447,54 грн 3% річних, 246 174,26 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_49 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_49 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 13-32), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора Хлюстової А. В. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 702 302,78 грн, які просить включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_49 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркування Укрпошти на конверті про прийняття до відправлення, в якому надійшла заява заявниці до суду, датованого 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 31).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 14.08.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_49. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованого за № 2700. Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 18, площею 32,5 кв.м., секція 2, у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 409 500,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 918 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 286 650,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 10 442 долари США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору, де заявник вказує, що підписанням попереднього договору засвідчено отримання боржником зазначених коштів. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 286 650,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 10 442 долари США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин. Заявник вказує, що на дату звернення із цією заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті. В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника у сумі 398 964,00 грн (із розрахунку курсу долара станом на 29.02.2024 р. 38,2077 грн за 1 долар х 10442 долари США) з повернення сплаченого авансового платежу.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 241 532,06 грн та 3% річних у сумі 61 806,72 грн, нараховані за період з 30.12.2018 р. по 29.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_49 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 225-226) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_49 . визнає у розмірі: 286 650,00 отриманого авансу. Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 122 850 грн не сплатила. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 322) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_49 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 286 650,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмір 467 797,09 грн (286 650,00 грн сплаченого авансу, 44 128,39 грн 3% річних, 137 018,70 інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/243 (Т. 20, а.с. 159), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_49 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 14.08.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_49, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_71(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_49 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 18, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої -3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 409 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 918 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 286 650,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 10 442 доларів США. Залишок суми у розмірі 122 850,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 476 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 31.10.2018 р. під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 286 650,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 10 442 долари США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 14.08.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_49., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2700, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 828559 (Т. 9, а.с. 18-19).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_49. при укладенні попереднього договору 14.08.2018 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 286 650,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 10 442 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, від заявниці на виконання попереднього договору грошей у встановленому судом розмірі.
Як встановлено судом, в своїй заяві заявник вказує на те, що боржником основний договір, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті, в зв'язку з чим заявник на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства по попередньому договору виходячи з поданих розрахунків (курс долара станом на 29.02.2024 р. 38,2077 грн за 1 дол США х 10 442 дол. США), просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 398 964,80 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 241 532,06 грн та 3% річних у сумі 61 806,72 грн, нараховані з 30.12.2018 р. по 29.02.2024 р.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_49 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, а прострочення повернення якого наступило з 02.02.2019 р. Зокрема, останнім днем для укладення основного договору сторони обумовили (п. 1 попереднього договору) 30.12.2018 р., яке було неділею - вихідним днем, тому останній день укладання основного договору згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України було 31.12.2018 р.; згідно ст. 253 ЦК України місячний строк повернення коштів розпочався 01.01.2029 р. та згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України останнім днем повернення сплаченого авансу було 01.02.2019 р.), а прострочення повернення якого наступило з 02.02.2019 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом також в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідною вимогою, та за правовою природою є грошовою вимогою в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником при розрахунку вимоги по основному боргу визначено дату курсу долара США станом на 29.02.2024 р., що не відповідає вимогам частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства, якою встановлено, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В зв'язку з наведеним вимога щодо визначення курсу долара станом на 29.02.2024 р. підлягає відхиленню.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 06.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 31).
Станом на 06.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3943 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=06.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 400 913,28 грн (38,3943 грн х 10 442 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу становить більшу сум ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника з основного боргу з повернення сплаченого авансу в межах заявлених вимог у сумі 398 964,80 грн.
Відповідно до розрахунків, долучених заявницею до заяви, заявниця просить суд визнати її грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 241 532,06 грн, нараховані з 30.12.2018 р. по 29.02.2024 р. на суму 398 964,00 грн, тобто на суму, визначену із застуванням курсу долара США.
Розглянувши дану вимогу судом встановлено наступне.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
На підставі наведеного суд відхиляє вимоги заявниці з інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, що включає курсову різницю, у сумі 241 532,06 грн, оскільки в дані випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і дана вимоги вже визнана судом, а отже вимоги з інфляційних втрат є безпідставними.
Крім того в зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявлено вимоги по визнанню її кредитором боржника по 3% річних, нарахованих згідно заяви за період з 30.12.2018 р. по 29.02.2024 р., проте судом встановлено, що відповідно до поданих деталізованих розрахунків фактично заявлені вимоги нараховані за період з 01.01.2019 р. по 29.02.2024 р., розглянувши які судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що заявницею визначено дату з якої розпочалось прострочення повернення сплаченого авансу невірно, без врахувань наведених судом норм статей 253, 254 ЦК України, а також без врахування положення пункту 5 попереднього договору, яким обумовлено повернення коштів протягом одного місяця від обумовленого строку продажу квартири, відповідно до яких прострочення повернення авансу розпочалось з 02.02.2019 р. В зв'язку з наведеним, вимоги заявниці по 3% річних, що нараховані за період з 01.01.2019 року по 01.02.2019 року відхиляються судом як безпідставні у сумі 1 049,33 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 29.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 490,53 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму визначену судом (400913,28 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу сум (60561,31 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 60 266,86 грн за даний період.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Дослідивши інші доводи боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 122 850 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 122 850 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того, боржниця заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. А також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дані доводи відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані, оскільки не відповідають предмету заявлених вимогам заявниці, а саме вимоги заявниці не обґрунтовані судовим рішенням, вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу заявницею не заявлено.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявницею при визначенні загальної суми вимог допущено арифметичну помилку, зокрема сума всіх заявлених вимог фактично становить 702 303,58 грн (замість 702 302,78 грн).
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату № 3663-7715-0593-8815 від 05.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 22).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 31).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_49 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_49 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.08.2018 р. в сумі 398 964,80 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), 3% річних у сумі 60 266,86 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_277 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" (вх. № 2314 від 14.03.2024 р.) від ОСОБА_277 надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 84-96), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_26 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , у розмірі 640 514,74 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_26 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 640 514,74 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_26 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду вх. № 2314 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 14 а.с. 84).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 18.07.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_277. як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованим за № 3972.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 45, загальною площею 42,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно Попереднього договору (п. 3) ціна продажу зазначеної квартири складала 445 200,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 156 доларам США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно із п. 4 попереднього договору, при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 350 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 487 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Також заявник вказує, що сторони домовилися (у п. 5 попереднього договору), що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 01.10.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 350 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 487 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті. Просить суд визнати його вимоги з повернення авансу (сплачених коштів) у сумі 350 000,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по 3% річних у сумі 56 437,56 грн, та по інфляційним втратам у сумі 234 077,18 грн, що нараховані за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на статті 45, 39, 119, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, статтю 625 ЦК України, заявником заявлено наведені вимоги.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_26 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 100) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_26 . визнає у розмірі: 350 000,00 грн отриманого авансу, 234 077,18 грн інфляційних втрат, 56 437,56 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 640 514,74 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_26 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 18.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_277, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_72 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_26 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 45, загальною площею 42,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 0 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 445 200,00 грн, що еквівалентно 17 156 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 350 000,00 грн, що еквівалентно 13 487 доларів США. Залишок суми у розмірі 95 200,00 грн, що еквівалентно 3 668 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 350 000,00 грн, що еквівалентно 13 487 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 18.07.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_277., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 3972, номер спеціального бланку нотаріального документа НМО 841336 (Т. 14, а.с. 96).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.08.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.08.2018 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_277. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 350 000,00 грн, що еквівалентно 13 487 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, передбачені п. 5 попереднього договору заявниці не повернуті.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 350 000,00 грн - основний борг з повернення суми авансу, 234 077,18 грн інфляційні нарахування, 56 437,56 грн 3% річних, нарахованих з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р.
Боржником визнано заявлені вимоги.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.08.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 350 000,00 грн, що еквівалентно 13 487 доларів США.
На підставі наведеного, статті 253, частини 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_26 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладення основного договору було 31.08.2018 р.; відповідно до частини 3статті 254 ЦК України обов'язок з повернення авансового планету у боржника виник 01.09.2018 р., прострочення якого наступило з 02.09.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім вимог з основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 86).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором (основний борг) у сумі 350 000,00 грн основний борг, 234 077,18 грн інфляційних нарахувань, що разом становить 584 077,18 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 519 146,10 грн (38,4924 грн х 13 487 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 519 146,10 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (64 931,08 грн).
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (519146,10 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (83 712,4 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 56 437,56 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 87).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_26 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_26 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18.07.2017 р. в сумі: 519 146,10 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 56 437,56 грн 3% річних - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_166 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_166 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 109-127), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_166. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 615 519,02 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_166. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 615 519,02 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_166. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 13.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 124), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 13.03.2024 р.(Т. 17, а.с. 126) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.09.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_166. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 5087.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 31.06.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 37, загальною площею 41,2 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 473 800,00 грн, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 330 176,00 грн.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.07.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму в розмірі 330 176,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що основний борг боржника перед заявником становить 330 176,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 231 287,95 грн та 54 055,07 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на суму 330 176,00 грн згідно деталізованих розрахунків.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/325 (Т. 22, а.с. 274-275) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_166. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути за включені грошові вимоги ОСОБА_166. у сумі 567 264,74 грн (330 176,00 грн авансового платежу за договором, 176 974,34 грн, - інфляційних втрат, 54 058,30 грн, - 3% річних, 6056,00 грн - судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/517 (Т. 23, а.с. 9), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_166., дослідивши подані документи доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_166 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_73 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_166. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 37, загальною площею 41,2 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в с. АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 473 800,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 097 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 330 176,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 612 доларів США. Залишок суми у розмірі 143 624,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 5 485 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 330 176,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 612 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 16.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_166., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5087, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008104 (Т. 17, а.с. 115).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_166. 16.09.2017 р. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 330 176,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 612 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_166. у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує основний борг боржника пере заявником становить 330 176,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 231 287,95 грн та 54 055,07 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на суму 330 176,00 грн згідно деталізованих розрахунків.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.08.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України, строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.09.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.09.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Як встановлено судом у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 330 176,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 612 доларів США протягом одного місяця.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Як встановлено судом посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує основний борг боржника пере заявником становить 330 176,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 330 176,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 231 287,95 грн, що разом становить 561 463,95 грн.
Заява заявником була подана до суду 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 124-126).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 485 466,15 грн (38,4924 грн х 12 612 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 485 466,15 грн, які є обґрунтованими вимогами, в іншій частині вимоги з основного боргу у сумі 75 997,8 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником заявлені вимоги з 3% річних за період 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р. у сумі 54 055,07 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.09.2018 р. у сумі 27,14 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, де прострочення повернення авансового платежу розпочалась з 02.09.2018 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (485 466,15 грн) встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (79 438,64 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 54 027,93 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 11.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 114).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 17 а.с. 126).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_166. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_166. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.09.2017 р. в сумі 485 466,15 грн, основного боргу з повернення сплаченого авансу, 54 027,93 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_40 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_40 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 353-371), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_40 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 685 479,32 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_40 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 685 479,32 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_40 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 370), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 12.03.2024 р.(Т. 14, а.с. 371) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 20.06.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_40 . як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 1504.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 140, секція 1, площею 29,4 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 428 320,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 428 220,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 15 996 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 428 220,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 15 996 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 428 220,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 214 963,82 грн та 3% річних у сумі 42 295,50 грн, нараховані з 30.09.2020 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних втрат за період з 31.10.2020 р. по 14.02.2024 р., нараховані на суму 428 220,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_40 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 189) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_40 . визнає у розмірі: 428 220,00 грн отриманого авансу, 214 963,82 грн інфляційних втрат, 42 295,50 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 685 479,32 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 321) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_40 . ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_40 . у сумі 685 479,32 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_40 . у сумі 650 841,61 грн (428 220,00 грн сплаченого авансу, 180 280,62 грн, - інфляційних втрат, 42 340,99 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/253 (Т. 20, а.с. 169), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_40 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 20.06.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_40, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_74 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_40 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 140, загальною площею 29,4 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2020 р.; ціна продажу 428 320,00 грн, що еквівалентно 16 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 428 220,00 грн, що еквівалентно 15 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 8, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 20.06.2020 р. підписаний ОСОБА_274. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_40 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1504, номер спеціального бланку нотаріального документа НОН 363090 (Т. 14, а.с. 360).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_40 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 428 220,00 грн, що еквівалентно 15 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 8, 15 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник на підставі попереднього договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 428 220,00 грн - основний борг, крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 214 963,82 грн та 3% річних у сумі 42295,50 грн, нараховані з 30.03.2021 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Боржник визнав вимоги заявника повністю у сумі 685 479,32 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "428 220,00 грн, що еквівалентно 15 996 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2020 р., яке є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 02.11.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.11.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 428 200,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 214 963,82 грн, що разом становить 643 183,82 грн.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 371).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 613 966,47 грн (38,3825 грн х 15 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 613 966,47 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 29 217,35 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних за період з 30.09.2020 р. по 14.02.2024 р. в сумі 42 295,50 грн. Дослідивши матеріали заяви судом встановлено, що відповідно до деталізованих розрахунків заявника, фактично вказані вимоги по 3% річних нараховані за період з 31.10.2020 р. по 14.02.2024 р. на суму 428 220,00 грн (Т. 14, а.с. 368).
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 31.10.2020 р. по 02.11.2020 р. у сумі 105,30грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (613966,47 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (60 490,90 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 42 190,20 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 10.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 359).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 371).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_40 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_40 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.06.2020 р. в сумі 613 966,47 грн основного боргу з повернення авансу, 42 190,20 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_279 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_279 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 372-388), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_279. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 715 838,11 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_279. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 715 838,11 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_279. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 12.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 380), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 12.03.2024 р.(Т. 14, а.с. 387) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 26.06.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_279. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б., зареєстрованим за № 694.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 43, загальною площею 55,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 445 416,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 620 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 445 316,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 616 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.09.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, та у інших визначених випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, тобто до 31.10.2020 р.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що по курсу долара станом на 12.03.2024 р., який був 38,38 грн за 1 долар США, основний борг становить 637 722,08 грн.
Проте в прохальній частині заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу у сумі 445 316,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 225 552,49 грн та 44 969,62 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.10.2020 р. по 12.03.2024 р. на суму 445 316,00 грн згідно деталізованих розрахунків.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_279. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 136) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_279. визнає у розмірі: 445 316,00 грн отриманого авансу, 225 552,49 грн інфляційних втрат, 44 969,62 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 715 838,11 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_279. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_279. у сумі 655 106,57 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_279. у сумі 715 838,11 грн (445 316,00 грн сплаченого авансу, 225 552,49 грн, - інфляційних втрат, 44 969,62 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/265 (Т. 20, а.с. 181), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_279., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 26.06.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_279, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_75 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_279. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 43, загальною площею 55,4 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2020 р.; ціна продажу 445 416,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 16 620 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 445 316,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 616 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 26.06.2020 р. підписаний ОСОБА_274. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_41 ., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 694, номер спеціального бланку нотаріального документа НОІ 355718 (Т. 14, а.с. 375).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.09.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_41 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 445 316,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 616 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що по курсу долара станом на 12.03.2024 р., який був 38,38 грн за 1 долар США, основний борг становить 637 722,08 грн. Проте в прохальній частині заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу у сумі 445 316,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Боржник визнав вимоги заявника повністю у сумі 715 838,11 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "445 316,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 16 616 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2020 р., яке є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 02.11.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.11.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Як встановлено судом посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник в своїй заяві спочатку вказує, що по курсу долара станом на 12.03.2024 р., який був 38,38 грн за 1 долар США, основний борг становить 637 722,08 грн, проте в прохальній частині заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу у сумі 445 316,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства із зазначення суми боргу по курсу долара, але фактично заявив вимоги у сумі 445 316,00 грн, а тому застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 445316,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 225 552,49 грн, що разом становить 670 868,49 грн.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 387, 380).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 637 763,62 грн (38,3825 грн х 16 616 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 637 763,62 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 33 104,87 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 44 969,62 грн, що нараховані за період з 31.10.2020 р. по 12.03.2024 р. на суму 445 316,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 31.10.2020 р. по 02.11.2020 р. у сумі 109,50 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, згідно яких як вже встановлено судом прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.11.2020 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 12.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 985,54 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (637763,62 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (62 835,40 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 43 874,58 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 11.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 374).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 387).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_279. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_279. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.06.2020 р. в сумі 637 763,62 грн основного боргу з повернення авансу, 43 874,58 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши ОСОБА_167 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_167 (ОСОБА_167 станом на дату укладення попереднього договору) в особі представника ОСОБА_281 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 129-159), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_167. (ОСОБА_167) до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 849 280,96 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_167. (ОСОБА_167) до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 849 280,96 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_167. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленим відбитком печатки Укрпошта, датованої 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 157), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 15.03.2024 р.(Т. 17, а.с. 159) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 25.07.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_167. (ОСОБА_167) як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 2429.
Відповідно до попереднього договору продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 93, загальною площею 32,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 3. Відповідно до п. 3 абз. 1 попереднього договору продавець зобов'язався в строк до 30.06.2019 р. збудувати на вказаній земельній ділянці багатоквартирний житловий будинок та підключити його до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання).
Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 385 125,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 456 доларів США. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 385 125,00 грн, що еквівалентно на день укладання договору 14 456 доларів США. Залишок суми у розмірі 115 537,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 336 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.20019 р.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, та у інших визначених випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, керуючись на частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що враховуючи курс долара станом на 12.03.2024 р., який був 38,3825 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 17233 доларів США, сплачена покупцем, - відповідно до п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.06.2019 р. станом на 12.03.2024 р. становить 554 821,28 грн (14 456 х 38,38 грн).
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 244 443,56 грн та 50 016,12 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.06.2019 р. по 12.03.2024 р.
27.03.2024 р. через канцелярію суду від представника заявника надійшла заява до суду від 27.03.2024 р., якою долучено до матеріалів справи належні докази сплати судового збору (Т. 19, а.с. 80-84), докази направлення учасникам провадження, де у вказаній заяві представник заявника підтримав раніш заявлені вимоги.
05.04.2024 р. до Господарського суду через систему "Електронний суд" від представника заявника надійшла заява, якою повторно долучено до матеріалів справи докази сплати судового збору та направлення керуючому реструктуризації і боржнику.
Від боржника результатів розгляду заяви заявника, заперечень вимог до суду не надійшло.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 268) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_167. (ОСОБА_167) про грошові вимоги будь-якої від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_167. (ОСОБА_167) у сумі 433 157,25 грн (120 775,42 грн авансового платежу за договором, 120 775,42 грн, - інфляційних втрат, 36 737,83 грн, - 3% річних, 6056,00 гррн - судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/502 (Т. 23, а.с. 24), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
07.08.2024 р. до Господарського суду через канцелярію суду від представника заявника надійшла заява про збільшення вимог (Т. 24, а.с. 112), в якій представник заявника дублює відомості раніш поданої заяви, крім того та повідомляє суд про те, що ознайомившись з матеріалами справи їй стало відомо про наявність повідомлення, якого в дійсності отримано не було по пошті, в якому не вірно вказаний розмір авансового платежу та з істотними помилками проведений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. Також представник заявника повідомляє суд про неодноразові звернення до боржника з приводу повернення коштів зважаючи на невиконання ОСОБА_1 взятих зобов'язань, та посилаючись судову практику Верховного Суду наголошує на тому, що отриманий аванс підлягає поверненню. Крім того, представник заявника просить суд визнати грошові вимоги заявника по сплаченому судовому збору, який включити до реєстру вимог кредиторів і повідомляє про підтримання раніш заявлених вимог у сумі 849 280,96 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_167., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 25.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_167, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_76 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_167. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 93, загальною площею 32,5 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 385 125,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 456 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 269 588,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 119 доларів США. Залишок суми у розмірі 115 537,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 336 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 269 588,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 119 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 25.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_167., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2429, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 948176 (Т. 17, а.с. 134).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 (Т. 25, а.с. 176).
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_167 (заявник) 02.03.2019 р. було зареєстровано шлюб, після чого мала прізвище Закревська; 12.12.2020 р. було розірвано вказаний шлюб, після чого заявниця мала прізвище ОСОБА_280). 13.12.2022 р. ОСОБА_280 уклала шлюб, після чого має прізвище ОСОБА_167, що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 137-139).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.06.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Заявник в заяві вказує, що на виконання договору відповідно до пункту 4 попереднього договору нею було сплачено продавцю 385 125,00 грн, що еквівалентно 14 456 доларів США.
Судом встановлено, що ОСОБА_167. (на момент укладення попереднього договору ОСОБА_167.) при укладенні попереднього 25.07.2018 р. договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 269 588,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 119 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником цієї суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Інших доказів сплати коштів заявником боржнику заявником суду не надано, в зв'язку з чим заявником та не доведено сплату боржнику коштів у сумі 115 537,00 грн за допомогою належних доказів.
Таким чином належними доказами підтверджено факт сплати заявником та одержання продавцем ОСОБА_1. (боржником) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявника у розмірі 269 588,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 119 доларів США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. був останнім дня для укладення основного договору. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного дня, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що враховуючи курс долара станом на 12.03.2024 р., який був 38,3825 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 17233 доларів США, сплачена покупцем, - відповідно до п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.06.2019 р. станом на 12.03.2024 р. становить 554 821,28 грн (14 456 х 38,38 грн).
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 244 443,56 грн та 50 016,12 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.06.2019 р. по 12.03.2024 р. Згідно деталізованих розрахунків інфляційні втрати фактично нараховані за період з 12.03.2021 р. по 12.03.2024 р. на суму 554 821,00 грн, 3% річних - за аналогічний період (Т.17 а.с. 140-143).
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений договором, та у інших визначених даним пунктом попереднього договору випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансу у розмірі 269 588,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 119 доларів США протягом одного місяця. Отже даною умовою попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 15.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 159, 157)
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 391 457,56 грн (38,6854 грн х 10 119 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 391 457,56 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника по основному боргу у сумі 163 363,72 грн є безпідставними, не доведеними заявником, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
"Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти", - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п.п. 180, 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного вимоги заявника щодо нарахованого індексу інфляції на суму основного боргу, визначеного у гривні шляхом застосування еквівалента долара США є безпідставними, оскільки інфляційні втрати заявника вже компенсовані курсовою різницею та дані вимоги вже визнані судом, в зв'язку з чим вимоги з інфляційних втрат відхиляються судом у сумі 244 443,56 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 50 016,12 грн 3% річних, які згідно заяви нараховані за період з 30.06.2019 р. по 12.03.2024 р.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 12.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 1 227,88 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.08.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (391457,56 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більше суму ніж заявлено заявником (53277,17 грн), а відтак, керуючись ст. 14 ГПК України, що підлягають визнанню судом вимоги з 3% річних у сумі 48 788,24 грн в межах заявлених вимог за цей період.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію до платіжної інструкції про сплату судового збору.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору (Т. 19, а.с. 80).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовій формі.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір у сумі 6056 грн згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, вимога заявника підлягає визнанню судом у сумі 6056,00 грн щодо сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_167. (станом на дату укладення попереднього договору ОСОБА_167.) заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_167. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.07.2018 р. в сумі 391 457,56 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 48 788,24 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_122 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
20.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_122 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 238-263), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_122. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 752 429,12 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_122. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 752 429,12 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_122. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 14.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 256), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р.(Т. 17, а.с. 263) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.10.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_122. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 3188.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 58, загальною площею 32,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 460 650,00 грн. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 460 550,00 грн.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.03.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 460 550,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує основний борг боржника перед заявником становить 460 550,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 239 482,12 грн та 52 397,00 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.04.2020 р. по 14.02.2024 р. (згідно деталізованих розрахунків на суму 460 550,00 грн). Відповідно до деталізованих розрахунків, вимоги з інфляційних втрат та 3% річних фактично нараховані за період з 01.05.2020 рр. по 14.02.2024 р. (Т. 17, а.с. 246).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_122. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 254) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_122. визнає у розмірі: 460 550,00 грн отриманого авансу, 52 397,00 грн 3% річних, 239 482,12 грн інфляційних втрат, всього визнано вимог у сумі 752 429,12 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 22, а.с. 315/2) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заяви ОСОБА_122. ОСОБА_1 повідомила, що визнає заявлені вимоги у сумі 752 429,12 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що у зв'язку з відсутністю спору вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі: 752 429,12 грн, а саме: 460 550,00 грн сплаченого авансу, 52 397,00 грн 3% річних, 239 482,12 грн інфляційних втрат, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/291 (Т. 20, а.с. 207), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_122., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 19.10.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_122, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_58 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_122. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 58, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в с. АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2020 р.; ціна продажу 460 650,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 460 550,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.03.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 460 550,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 496 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 19.10.2019 р. підписаний ОСОБА_274. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_122., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3188, номер спеціального бланку нотаріального документа НОА 840114 (Т. 17, а.с. 244).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_122. 19.10.2019 р. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 460 550,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_122. у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує основний борг боржника перед заявником становить 460 550,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 239 482,12 грн та 52 397,00 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.04.2020 р. по 14.02.2024 р. згідно деталізованих розрахунків на суму 460 550,00 грн. Відповідно до деталізованих розрахунків, вимоги з інфляційних втрат та 3% річних фактично нараховані за період з 01.05.2020 рр. по 14.02.2024 р. (Т. 17, а.с. 246).
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як встановлено судом у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 460 550,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 496 доларів США протягом одного місяця.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 460 550,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 239 482,12 грн, що разом становить 700 032,12 грн.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 263).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 717 419,15 грн (38,7878 грн х 18 496 доларів США).
Здійснивши перерахунок основного боргу (сплаченого авансу), що підлягає поверненню заявнику встановлено, що розрахунок заявника є невірним, основний борг становлять більшу суму (717 419,15 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу з повернення сплаченого авансу у межах заявлених вимог у сумі 700 032,12 грн.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 52 397,00 грн, що фактично нараховані за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. (Т. 17, а.с. 248).
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (717 419,15 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (54 112,24 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 52 397,00 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 243).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 17 а.с. 263).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_122. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_122. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.10.2019 р. в сумі 700 032,12 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 52 397,00 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши ОСОБА_171 (надалі за текстом кредитор, заявник) заяву кредитора з вимогами до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
20.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_171 надійшла Заява кредитора з вимогами до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 298-304), в якій вона просить суд визнати ОСОБА_171. кредитором у справі № 911/2308/23 із сумою вимог (боргу) 383 500,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_171. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви, квитанцією № 730753 від 13.03.2024 р. про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС (Т. 17 а.с. 304, 298).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 17.02.2018 р. між ОСОБА_171. (кредитор) та ОСОБА_186 ., який ді на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 (боржник) попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири № 43, секція 3, загальною площею 32,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3. Вартість квартири згідно попереднього договору становить 383 500,00 грн, заявник вважає, сума боргу згідно вказаного договору становить 383 500,00 грн, в зв'язку з чим заявлено вимоги.
Від боржника ОСОБА_1 результатів розгляду заяви з вимогами до боржника ОСОБА_171. не надійшло.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 272) останній повідомляє суд про те, що що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_171. від ОСОБА_1 будь-якої відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією важає, що в разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 та врегулювання питання судового збору, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_171. у сумі 618 424,20 грн (383 400,00 грн сплаченого авансу за договором, 177 514,20 грн, - інфляційних втрат, 57 510,00 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/511 (Т. 23, а.с. 15), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_171., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 17.02.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_171, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_316 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_171. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 15.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 43, загальною площею 32,5 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця четвертого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 15.01.2019 р.; ціна продажу 383 500,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 204 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 383 400,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 200 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 15.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 383 400,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 200 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 17.02.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08.04.2017 р. № 1844 та ОСОБА_171., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 603 (Т. 17, а.с. 300).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця 4 кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 15.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_171. 17.02.2018 р. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 383 400,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 200 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі заявником та отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Як слідує з заяви заявника, боржником не виконано зобов'язань за попереднім договором в зв'язку з чим сума боргу за попереднім договором у боржника перед заявником становить 383 500,00 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 15.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 16.01.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 16.01.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 17.01.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 383 400,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 200 доларів США протягом одного місяця.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Заявником заявлено грошові вимоги до боржника у сумі 383 500,00 грн.
Заява заявником була подана до суду 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 299, 303).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 546 592,08 грн (38,4924 грн х 14 200 доларів США).
Здійснивши перерахунок основного боргу (сплаченого авансу), що підлягає поверненню заявнику згідно п. 5 попереднього договору встановлено, що розрахунок заявника є невірним, основний борг становлять більшу суму (546 592,08 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу з повернення сплаченого авансу у межах заявлених вимог у сумі 383 500,00 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Ввимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia, визнано вищевказані вимоги ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник з метою звільнення останньої від сплати судового збору до матеріалів справи долучила пенсійне посвідчення інваліда другої групи № НОМЕР_316 від 08.12.2022 р., видане ОСОБА_171. терміном дії довічно (Т. 17, а.с. 303).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Виходячи з наведеного, зважаючи на підтвердження наявності статусу інваліда 2 групи, суд дійшов висновку про те, що заявник має право, встановлене пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" на звільнення від сплати судового збору у цій справі за заявою заявника, а тому заявник звільняється від сплати судового збору.
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електроний суд", що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 298).
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн.
Оскільки заявник звільняється від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4 844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_171. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_171. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.02.2018 р. в сумі 383 500,00 грн основного боргу, - вимоги другої черги; в іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_164 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_164 в особі представника ОСОБА_221 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 39-56), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_164. до боржника ОСОБА_1 : 1) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2017 на суму 512 467,04 грн, як вимоги другої черги, та на суму 44 515,29 грн, як вимоги третьої черги; 2) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2018 на суму 823 422,13 грн, як вимоги другої черги, та на суму 47 110,00 грн, як вимоги третьої черги; 3) на суму 4 844,80 грн судового збору, сплаченого за подання цієї заяви, як витрати, що відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_164. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 39, 55), зокрема відміткою про надходження заяви до суду через електронний суд та квитанцією №745865 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС 15.03.2024 р.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
Заявник повідомляє про те, що заявникцею було змінено прізвище у зв'язку з укладенням шлюбу.
1) Щодо попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2017 р.
Вимоги обґрунтовані укладеним в нотаріальній формі 14.09.2017 р. між кредитором (заявником), як покупцем, та боржником, від імені якого дів ОСОБА_186 ., як продавцем, попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири (договір № 1).
Згідно з п. 1 договору № 1 у строк до 31.01.2019 продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - Основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 132, секція 4, загальною площею 44,3 кв. м. в житловому будинку, збудованому на земельній, що знаходиться в селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по АДРЕСА_3. Відповідно до п. 3 Договору № 1 сторони домовилися про такі умови Основного договору: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу - 429 710,00 грн, що еквівалентно 16 439,00 доларів США. Кредитор сплатив боржнику авансом 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507,00 доларів США, що зафіксовано в п. 4 Договору № 1. Решта суми мала бути сплачена до 31.01.2019 р., однак цього не було зроблено через затримки в будівництві.
Пунктом 5 договору № 1 було передбачено, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507,00 доларів США, протягом одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від зазначеної суми.
Заявник вказує, що боржник станом на 01.02.2019 р. не виконав свого обов'язку укласти основний договір та був зобов'язаний протягом місяця повернути кредитору одержану від нього всю суму платежу не пізніше 01.03.2019 р. Проте боржник цього не зробив.
На підставі викладеного, ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 2 ст. 254 ЦК України, ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України заявник вказує, що по курсу долара станом на 15.03.2024 р., який становив 38,6854 грн за 1 долар США, вимоги кредитора до боржника по основному боргу становлять 445 152,90 грн.
Крім того, на підставі пункту 5 попереднього договору, заявник просить визнати його вимоги до боржника по штрафу у розмірі 10 % від 300 797,00 грн., що еквівалентно 11 507 доларів США, - у сумі 44 515,29 грн.
Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України та висновків Верховного Суду, зокрема у справі № 296/10217/15-ц та з урахуванням заяви Заявника про уточнення (в бік зменшення) вимог від 31.05.2024 р. (Т. 22, а.с. 1), останній просить суд визнати вимоги по 3% річних у сумі 66 182,98 грн, нараховані за період з 02.03.2019 р. по 13.02.2024 р.
2) Щодо попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2018 р.
Вимоги Заявника обґрунтовані укладеним в нотаріальній формі 23.05.2018 р. між кредитором (заявником), як покупцем, та боржником, від імені якого діяв ОСОБА_186 ., як продавцем, попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири (договір № 2). Згідно з п. 1 договору № 2, у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - Основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 9, загальною площею 40,0 кв. м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій. Відповідно до п. 3 Договору № 2 сторони домовилися про такі умови Основного договору: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу - 471 200,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 18 123,00 доларів США. При укладенні Договору № 2 кредитор сплатив боржнику авансом 471 100,00 грн, що зафіксовано в п. 4 Договору № 2. Решта суми, а саме 100,00 грн, мала бути сплачена до 30.12.2018 р., однак цього не було зроблено вчасно через затримки в будівництві.
Пунктом 5 договору № 2 було передбачено, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 471 100,00 грн протягом одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від зазначеної суми.
Заявник вказує, що боржник станом на 31.12.2018 р. не виконав свого обов'язку та не уклав основний договір, в зв'язку з чим був зобов'язаний протягом місяця повернути кредитору 471 100,00 грн.
На підставі викладеного, ч. 3 ст. 254 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги по основному боргу за договором 2 у сумі 471 100,00 грн основного боргу. Крім того на підставі пункту 5 попереднього договору заявник просить визнати його вимоги до боржника по по штрафу у сумі 10 % від авансу у сумі 47 110,00 грн.
В зв'язку з простроченням боржником виконання зобов'зання з повернення авансу, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, з урахуванням заяви про уточнення вимог від 31.05.2024 р., заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 277 714,91 грн інфляційних втрат та 71 163,71 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.02.2019 р. по 13.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_164. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 242) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_164. визнає частково у розмірі: 771 897,00 грн отриманого авансу, 4 844,80 грн судового збору, всього визнано вимог на суму 776 741,80 грн. Боржник заперечує решту вимог заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; крім того заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 14.09.2017 р. (п. 4), р.н. 5079, не виконала, і кошти у сумі 128 913,00 грн не сплатила; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 03.04.2024 р. № 01-28/304 (Т. 20, а.с. 313) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_164. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 776 741,80 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: за договором від 23.05.2018 р., р.н. 1853 у сумі 768 731,95 грн (471 100,00 грн - сплаченого авансу, 225 185,80 грн - інфляційних втрат, 72 446,15 грн - 3% річних) - до другої черги; за договором від 14.09.2017 р, р.н. 5019, у сумі 498 395,02 грн (307 797,00 грн - сплаченого авансу, 144 049,00 грн - інфляційних втрат, 46 549,03 грн - 3% річних) - до другої черги; 4844,80 грн - судового збору - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/304 (Т. 20, а.с. 220), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
03.06.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_164 в особі представника ОСОБА_221 надійшла заява-заперечення на повідомлення боржника та керуючого реструктуризацією за результатами розгляду кредиторських вимоги заявниці від 31.05.2024 р., в якій викладено заперечення позицій боржника та керуючого реструктуризацією стосовно їх результатів розгляду вимог заявниці, а також викладено уточнення вимог заявника. Зокрема, уповноважений представник заявника повідомляє про те, що уточнює своєї вимоги у сторону зменшення. Так, ним було нараховано вимоги за договором від 14.09.2017 р. за період з 02.03.2019 р. по 15.03.2024 р., проте в зв'язку з тим, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного 14.02.2024 р. 3% річних та індекс інфляції не застосовуються, наразі заявник за вказаним договором від 14.09.2017 р. просить суд за період з 02.03.2019 р. по 13.02.2024 р. визнати вимоги до боржника по заборгованості зі сплати 3% річних у розмірі гривневого еквівалента 1 710,80 доларів США, що становив на момент звернення з грошовими вимогами до боржника 66 182,98 грн; за договором від 23.05.2018 р. заявник просить суд визнати за період з 01.02.2019 р. по 13.02.2024 р. заборгованість зі сплати 3% річних 71 163,71 грн та 277 714,91 грн інфляційних втрат. Таким чином в зв'язку з уточненням своїх вимог у бік зменшення, заявник просить суд: визнати грошові вимоги ОСОБА_164. до боржника: 1) за попереднім договором від 14.09.2017 р. на суму 511 335,88 грн - вимоги 2 черги; та на суму 44 515,29 грн - вимоги 3 черги; 2) за попереднім договором від 23.05.2018 р. на суму 819 978,62 грн - вимоги 2 черги; та на суму 47 110,00 грн - вимоги 3 черги; на суму 4 844,80 грн судового збору - до задоволення вимог кредиторів (Т. 22, а.с. 1-3).
Розглянувши заяву ОСОБА_164., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Розглядаючи вимоги заявника за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2017 р. судом встановлено наступне.
14.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець), та ОСОБА_164, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_59 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_164. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 132, секція 4, загальною площею 44,3 кв. м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 попереднього договору, сторони домовилися, що продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, які згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019р.; ціна продажу 429 710,00 грн, що еквівалентно 16 439 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507 доларів США. Залишок суми у розмірі 128 913,00 грн, що еквівалентно 4 932 долари США, покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507 доларів США на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від зазначеної суми.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 14.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності та ОСОБА_164., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5019, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008069 (Т. 17, а.с. 50).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Судом встановлено, що 19.09.2017 р. ОСОБА_275 було укладено шлюб, після чого остання має прізвище ОСОБА_164, що підтверджено свідоцтвом про шлюб від 19.09.2017 р. № 473417 (Т. 17, а.с. 49).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись обумовлена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_275. (в наступному ОСОБА_164.) при укладенні попереднього договору 14.09.2017 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на виконання попереднього договору від заявника грошових коштів у розмірі 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507 доларів США.
В своїй заяві вказує, що боржник станом на 01.02.2019 р. не виконав свого обов'язку укласти основний договір та був зобов'язаний протягом місяця повернути кредитору одержану від нього всю суму платежу не пізніше 01.03.2019 р. Проте боржник цього не зробив, в зв'язку з чим ним і заявлено вимоги до боржника.
Боржник грошові вимоги кредитора ОСОБА_164. визнає всього у розмірі 776 741,80 грн.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін судом встановлено наступне.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.02.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.03.2019 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.03.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 2 ст. 254 ЦК України, ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України заявник вказує, що по курсу долара станом на 15.03.2024 р., який становив 38,6854 грн за 1 долар США, вимоги кредитора до боржника по основному боргу становлять 445 152,90 грн.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 15.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 39, 55).
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 445 152,90 грн (38,6854 грн х 11 507 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що розрахунок заявника є вірним, сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 445 152,90 грн, вимога у цій частині є обгрунтованою та підлягає визнанню судом.
На підставі пункту 5 попереднього договору, заявник просить визнати його вимоги до боржника по штрафу у розмірі 10 % від 300 797,00 грн., що еквівалентно 11 507 доларів США, - у сумі 44 515,29 грн.
Як зазначено, у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507 доларів США на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від зазначеної суми.
Здійснивши перерахунок штрафу у розмірі 10% від суми авансу (300 797,00 грн, що еквівалентно 11 507 доларів США) встановлено, що розрахунок заявника є вірним (11 507 доларів х 10%= 1150,7 доларів США х 38,6854 грн= 44 515,29 грн), сума штрафу становить 44 515,29 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
На підставі частини 2 статті 625 ЦК України та висновків Верховного Суду, зокрема у справі № 296/10217/15-ц та з урахуванням заяви Заявника про уточнення (в бік зменшення) вимог від 31.05.2024 р. (Т. 22, а.с. 1), останній просить суд визнати вимоги по 3% річних у сумі 66 182,98 грн, нараховані за період з 02.03.2019 р. по 13.02.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.03.2019 р. по 13.02.2024 судом на прострочену суму встановлену судом (445 152,90 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (66 183,13 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 66 182,98 грн.
Заперечення боржника, вмотивовано посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 14.09.2017 р. (п. 4), р.н. 5079, не виконала, і кошти у сумі 128 913,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі у сумі 128 913,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Розглядаючи вимоги заявника за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2018 р. судом встановлено наступне.
23.05.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_164, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_59 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_164. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 9, загальною площею 40,0 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 471 200,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 18 123 долари США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 471 100,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 471 100,00 грн, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10% із зазначеної суми.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір 2 від 23.05.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_164., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1853, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 947851 (Т. 17, а.с. 51).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору 2, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 10.03.2017 р. № 1143 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором 2 визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись обумовлена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_164. при укладенні попереднього договору перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 471 100,00 грн, а продавець отримав зазначену суму, про що прямо вказано у попередньому договорі 2 (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору 2. Факт передачі покупцем та отримання продавцем суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 23.05.2018 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_164. грошових коштів у розмірі 471 100,00 грн.
Заявник вказує, що боржник станом на 31.12.2018 р. не виконав свого обов'язку та не уклав основний договір, в зв'язку з чим був зобов'язаний протягом місяця повернути кредитору 471 100,00 грн, чого теж не зробив, в зв'язку з чим заявник і заявляє свої вимоги до боржника. Зокрема, заявником заявлено вимоги з урахуванням уточнень: 471 100,00 грн основного боргу, штраф у сумі 10 % від авансу у сумі 47 110,00 грн; 277 714,91 грн інфляційних втрат та 71 163,71 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.02.2019 р. по 13.02.2024 р.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором 2 укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору 2. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором 2 грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору 2 не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею, вихідним днем. Відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає вихідний день, днем закінчення строку для укладення основного договору був перший за ним робочий день, - 31.12.2018 р.; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.01.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.02.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2019 р.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі викладеного, пункту 5 попереднього договору 2 суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу за попереднім договором 2 у сумі 471 100,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Розглядаючи вимоги заявника по штрафу у сумі 47 110,00 грн судом встановлено наступне.
Як встановлено судом, у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 471 100,00 грн, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10% із зазначеної суми.
Судом встановлено, що вимога заявника про визнання його грошових вимог по штрафу є обґрунтованою. Здійснивши перерахунок розміру штрафу відповідно до п. 5 попереднього договору судом встановлено, що розрахунок заявника по сумі штрафу є вірним, вимога є обґрунтованою та відповідає умовам пункту 5 попереднього договору 2, в зв'язку з чим вимога про визнання грошових вимог заявника до боржника по штрафу у сумі 47 110,00 грн визнається судом.
В зв'язку з простроченням боржником виконання зобов'язання з повернення авансу, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, з урахуванням заяви про уточнення вимог від 31.05.2024 р., заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 277 714,91 грн інфляційних втрат та 71 163,71 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.02.2019 р. по 13.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.02.2019 р. у сумі у сумі 38,72 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 02.02.2019 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.02.2019 р. по 13.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (471100,00 грн), встановлено, що розрахунок заявника з 3% річних за вказаний період є вірним, вимоги з 3% річних підлягають визнанню у сумі 71 124,99 грн, розрахунок заявника за вказаний період по інфляційним втратам є вірним, вимоги заявника по інфляційним втратам підлягають визнанню судом у сумі 277 714,91 грн.
Розглядаючи доводи заперечень боржника вимог заявника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункти 5 попереднього договору та попереднього договору 2, які є аналогічні за змістом, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попередніми договорами умовами, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат (щодо попереднього договору 2) є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; крім того боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Дані заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заперечення за змістом не відповідають предмету заяви, де вимоги заявника не обґрунтовані судовим рішенням та не заявлено вимог з понесених витрат на правничу допомогу.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 4 844,80 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 45).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 39).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, вимога заявника щодо судового збору підлягає задоволенню.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_164. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_164. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: 1) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2017 р.: в сумі 445 152,90 грн основного боргу, 66 182,98 грн 3% річних, - вимоги другої черги; 44 515,29 грн штрафу, - вимоги третьої черги; 2) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2018 р.: в сумі 471 100,00 грн основного боргу, 71 124,99 грн 3% річних, 277 714,91 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги; 47 110,00 грн штрафу, - вимоги третьої черги; витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_170 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
20.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_170 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 278-297), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_170. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 543 120,29 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_170. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 543 120,29 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_170. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 13.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 294), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 13.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 297) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 24.10.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_170. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 3439.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 71, загальною площею 45,5 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила ціна продажу 523 250,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 18 594 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 320 275,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 11 381 долар США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 01.05.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму в розмірі 320 275,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 11 381 долар США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що основний борг боржника перед заявником становить 320 275,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 176 781,57 грн та 46 063,72 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р. (згідно деталізованих розрахунків на суму 320 275,00 грн).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_170. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 246) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_170. визнає у розмірі: 260 275,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог у сумі 260 275,00 грн. Крім того, у вказаному повідомленні ОСОБА_1 повідомляє про те, що щодо копії розписки від 30.12.2018 р. наданої кредитором, ОСОБА_1 не отримувала кошти у сумі 60 000,00 грн і не уповноважувала ОСОБА_270 отримувати кошти від іншої особи відмінної від самого кредитора ОСОБА_170.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 315/2) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заяви ОСОБА_170. ОСОБА_1 повідомила, що визнає заявлені грошові вимоги у сумі 260 275,00 грн. Керуючий реструктуризацією за результатами проведеного ним аналізу повідомляє, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 416 497,05 грн, а саме: 260 275,00 грн - сплаченого авансу, 118 164,85 грн - інфляційних втрат, 38 057,20 грн - 3% річних, - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/290 (Т. 20, а.с. 2069), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_170. письмові пояснення щодо того, хто є кредитором за грошовими вимогами, сплаченими 30.12.2018 р. згідно долученої ним до матеріалів справи розписки; надати докази наявності повноважень у ОСОБА_211. на отримання від імені продавця грошових коштів на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу № 3439; витребувано у боржника ОСОБА_1 письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", та які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ОСОБА_211. в розрізі правовідносин боржника з громадянами в тому числі з ОСОБА_170., ОСОБА_277.
07.11.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від представника заявника надійшло клопотання про витребування доказів.
07.11.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від представника заявника адвоката Кобріна С.Б. надійшли додаткові письмові пояснення до заяви про визнання грошових вимог кредитора до боржника щодо особи кредитора за грошовими вимогами, сплаченими 30.12.2018 р. згідно долученої до матеріалів справи розписки. У наданих поясненнях представник заявника повідомив суд про те, що на виконання п. 4 попереднього договору мати кредитора ОСОБА_277 30.12.2018 р. прибула до офісу продажу Житлового комплексу "Данія", де перебувала менеджер відділу продажу житлового комплексу "Данія" ОСОБА_276, яка прийняла грошові кошти у сумі 60 000,00 грн згідно пункту 4 попереднього договору на погашення грошового залишку за квартиру № 71 , 2 секція за адресою АДРЕСА_3 в с. Софіївська Борщагівка, про що видала розписку ОСОБА_277. На підтвердження факту, що ОСОБА_277. є матір'ю заявника представником заявника долучено до матеріалів справи засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_170, згідно якого ОСОБА_277 є його матір'ю (Т. 26, а.с. 221).
Крім того представник заявника у наданих поясненнях повідомляє про те, що зазначити інформацію про реквізити довіреності, яка надає повноваження діяти від імені ОСОБА_1 , або будь-яку іншу інформацію менеджер житлового комплексу "Данія" ОСОБА_211. відмовилась, проте зазначила, що копії довіреностей, які надають їй повноваження є у приватного нотаріуса Михальченко М.М.
11.11.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2024 р. у даній справі надано письмові пояснення, відповідно до яких "Мною, ОСОБА_1 на скільки я пам'ятаю наразі не видавалось довіреності … ОСОБА_211. на отримання замість мене коштів від громадян … ОСОБА_170., ОСОБА_277."; "З надісланих мені кредитором ОСОБА_170. наявна лише копія розписки від 30.12.2018 р. на суму 60 000,00 грн на якій вказано прізвище, ім'я, по-батькові ОСОБА_276. Я не отримувала вказані вище 60 000,00 грн" (Т. 26, а.с. 240, 241).
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 20.11.2024 р. задоволено клопотання представника громадянина ОСОБА_170. адвоката Кобрина С. про витребування доказів судом від 06.11.2024 р. та витребувано у приватного нотаріуса Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М.: письмово відомості /інформацію з питання чи посвідчувались приватним нотаріусом Михальченко М.М. у період з 01.01.2016 р. по 30.12.2018 р. довіреності, якими ОСОБА_1(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційним номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) надавались повноваження ОСОБА_276 від її імені та в її інтересах; - належним чином засвідчені копії усіх довіреностей, посвідчених приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко Мариною Миколаївною у період з 01.01.2016 р. по 30.12.2018 р., відповідно до яких громадянка України ОСОБА_1(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) надавала повноваження (уповноважувала) ОСОБА_276 діяти від її імені та в її інтересах; повторно зобов'язано боржника - ОСОБА_1 виконати вимоги пункту 11 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_170., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 24.10.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_170 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_60 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_170. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 71, загальною площею 45,5 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в с. АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2019 р.; ціна продажу 523 250,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 18 594 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 260 275,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 249 доларів США. Суму у розмірі 60 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2 132 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 25.12.2018 р. Залишок суми у розмірі 202 975,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 213 доларів США покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансових платежів протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 24.10.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_170., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3439, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 597205 (Т. 17, а.с. 282).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, ОСОБА_170. 24.10.2018 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 260 275,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 249 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_170. у встановленому розмірі (260 275,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 249 доларів США), що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Крім того, з поданої заявником заяви, долучених документів та письмових пояснень у справі слідує, що на виконання пункту 4 попереднього договору його матір ОСОБА_277. 30.12.2018 р. прибувши до офісу продажу Житлового комплексу "Данія", де перебувала менеджер відділу продажу житлового комплексу "Данія" ОСОБА_276, на виконання зобов'язання сина по п. 4 попереднього договору сплатила ОСОБА_211. 60 000,00 грн як менеджеру відділу продажу Житлового комплексу "Данія", а остання прийняла кошти, в підтвердження чого видала ОСОБА_277. розписку.
Боржник заперечує отримання коштів у сумі 60 000,00 грн. Так, у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_170. від 03.04.2024 р. ОСОБА_1 повідомляє про те, що щодо копії розписки від 30.12.2018 р. наданої кредитором, ОСОБА_1 не отримувала кошти у сумі 60 000,00 грн і не уповноважувала ОСОБА_270 отримувати кошти від іншої особи відмінної від самого кредитора ОСОБА_170. На виконання ухвали суду від 25.09.2024 р. 11.11.2024 р. ОСОБА_1 письмово пояснила, що "Мною, ОСОБА_1 на скільки я пам'ятаю наразі не видавалось довіреності … ОСОБА_211. на отримання замість мене коштів від громадян … ОСОБА_170., ОСОБА_277."; "З надісланих мені кредитором ОСОБА_170. наявна лише копія розписки від 30.12.2018 р. на суму 60 000,00 грн на якій вказано прізвище, ім'я, по-батькові ОСОБА_276. Я не отримувала вказані вище 60 000,00 грн" (Т. 26, а.с. 240, 241).
Судом встановлено, що вимоги ухвали від 24.09.2024 р., якою витребувано у боржника ОСОБА_1 письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", та які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ОСОБА_211. в розрізі правовідносин боржника з громадянами в тому числі з ОСОБА_170., ОСОБА_277., не виконано, відомості суду не надано.
Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, суму у розмірі 60 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2 132 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 25.12.2018 р.
Судом встановлено, що відповідно до наданої заявником на підтвердження заявлених вимог розписки (Т. 17, а.с. 292), текст останньої викладено на аркуші, що має ознаки фірмового бланку з графічним зображенням та словом "Данія"; згідно змісту розписки "ОСОБА_276, менеджер відділу продажу житлового комплексу "Данія" отримала від ОСОБА_277 грошові кошти у розмірі 60000 (шістдесят тисяч гривень) згідно пункту 4 Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу посвідченого Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 26.10.2018 р. за реєстрованим № 3439 на погашення грошового залишку за квартиру АДРЕСА_9". На Розписці вказано: "дата 30.12.2018 р., підпис менеджера: виконані від руки підпис, "ОСОБА_270. ", підпис, "ОСОБА_277.".
Судом встановлено, що сплачена сума відповідає умовам попереднього договору. Судом встановлено, що відповідно до поданих заявником доказів ОСОБА_277. є матір'ю заявника, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 221).
Відповідно до частини 1 статті 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Детально, всебічно дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності та взаємозв'язку судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що на аналогічних за змістом та формою документах (аркушах), що мають ознаки фірмового бланку аналогічні розписці від 30.12.2018 р. (Т. 17, а.с. 292), особами, що іменуються менеджерами відділу продаж житлового комплексу"Данія" заявникам у цій справі видавались розписки про отримання коштів на погашення залишків за квартири по АДРЕСА_3 в с. Софіївська Борщагівка (наприклад, Т. 9, а.с. 206), за якими (розписками) боржник визнала грошові вимоги відповідних заявників (наприклад ОСОБА_61 . (Т. 9, а.с. 195-225), що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 134).
Також відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_211. та іншими особами у якості менеджерів складались розстрочки, виконані аналогічним чином на аркушах, що мають ознаки фірмового бланку житлового комплексу "Данія" про отримання грошових коштів (підстава: купівля квартири по АДРЕСА_3), зокрема, від ОСОБА_65 . (Т. 9, а.с. 288), та боржником визнано грошові вимоги кредитора за коштами, сплаченими ОСОБА_65. відповідно до розстрочки ОСОБА_1 через вказаних осіб, що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 150).
Судом також встановлено, що зміст розстрочок, розписок корелює зобов'язанням, взятим покупцями за попередніми договорами.
Аналогічним чином, кредитором ОСОБА_214 . (Т. 9, а.с. 57-78) були сплачені кошти відповідно до розстрочок, які прийняті менеджерами "Житловий комплекс Данія" ОСОБА_210., ОСОБА_270., ОСОБА_209., де факт передачі та отримання коштів засвідчено підписами ОСОБА_52 . та вказаних осіб. ОСОБА_1 визнано грошові вимоги ОСОБА_52 . по коштам, сплачених через перелічених осіб згідно розстрочок, що підтверджено документально (Т. 18, а.с. 230).
Проаналізувавши матеріали справи та докази сплати заявником 60 000,00 грн, суд дійшов висновку про те, що заявником доведено виконання зобов'язання за п. 4 попереднього договору та сплату коштів у сумі 60 000,00 грн, де наявність обставин, на які послався заявник як на підставу своїх вимог у сумі 60 000,00 грн, врахувавши вищевикладене, є більш вірогідним ніж заперечення боржника.
У розписці від 30.12.2018 р., наданій ОСОБА_170. на підтвердження вимог послання на дату попереднього договору від 26.10.2018 р. суд розцінює як описку, оскільки низка інших ознак свідчать, що сплачені кошти сплачені саме на виконання п. 4 попереднього договору (номер договору, розмір обумовленої суми, номер квартири).
Таким чином, заявником доведено сплату на підставі попереднього договору у сумі 260 275,00 грн, що еквівалентно 9249 доларам США та 60 000,00 грн, які на день укладання договору були еквівалентні 2 132 доларам США.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з чим заявник посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що основний борг боржника перед заявником становить 320 275,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 176 781,57 грн та 46 063,72 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р. (згідно деталізованих розрахунків на суму 320 275,00 грн).
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, якщо закінчення строку визначено місяцем, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу, як встановлено судом, у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансових платежів протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "260 275,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 249 доларів США; "суму у розмірі 60 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2 132 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 25.12.2018 р.". Отже, даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 320 275,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 176 781,57 грн, що разом становить 497 056,57 грн.
Заява заявником була подана до суду 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 297).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 438 082,00 грн (38,4924 грн х 11 381 доларів США (9249 доларів США+2132 доларів США)).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 438 082,00 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 58 974,57 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 46 063,72 грн, що нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (438082,00 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (63 007,37 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 46 063,72 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 281).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 17 а.с. 297).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_170. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_170. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.10.2018 р. в сумі 438 082,00 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 46 063,72 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_124 про визнання грошових вимог кредитора до боржника (надалі за текстом кредитор, заявник) від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду засобами поштового зв'язку через канцелярію суду від ОСОБА_124 надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 1-22), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_124. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 373 868,94 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_124. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 373 868,94 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_124. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист разом з яким у конверті надійшла заява заявника до суду, скріпленим відбитком штампу відділення Укрпошти, датованого 14.03.2024 р., а також маркуванням Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 14.03.2024 р. (Т. 16 а.с.21, 22).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 01.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_124. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 1669.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 01.03.2021 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 47, загальною площею 31,2 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 249 600,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 278 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 249 500,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 274 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 01.03.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 249 500,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 274 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою до суду, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, на підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 249 500,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 102 859,78 грн збитків від інфляції та 21 509,16 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.03.2021 р. по 14.02.2024 р. Судом встановлено, що згідно поданих заявником деталізованих розрахунків 3% річних та інфляційні втрати фактично нараховані за період з 02.04.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 249 500,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_124. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 247) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_124. визнає у розмірі: 249 500,00 грн отриманого авансу, 102 859,78 грн інфляційних втрат, 21 509,16 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 373 868,94 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 314/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_124. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_124. у сумі 373 868,94 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_124. у розмірах: 373 868,94 грн, а саме 249 500,00 грн - сплаченого авансу, 102 859,78 грн інфляційних втрат, 21 509,16 грн - 3% річних, - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/297 (Т. 20, а.с. 213), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_124., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 01.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_124, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_61 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_124. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.03.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 47, загальною площею 31,2 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.03.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.03.2021 р.; ціна продажу 249 600,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 9 278,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 249 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9274 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 01.03.2021 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 01.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_124., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 1669, номер спеціального бланку нотаріального документа НОН 363239 (Т. 16, а.с. 7).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 01.03.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.03.2021 р.
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р., тобто чинна станом на дату укладення попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_124. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 249500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 274 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 249 500,00 грн - основний борг, збитки від інфляції у сумі 102 859,78 грн та 3% річних у сумі 21 509,16 грн, що нараховані за період з 01.03.2021 р., проте згідно з долученими деталізованими розрахунками фактично вимоги нараховані з 02.04.2021 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою до суду, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі грн у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 01.03.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.03.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.04.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.04.2021 р.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, бо настання інших визначених даним пунктом умов, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "249 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 274 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на норму статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, але фактично застосував не ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 249 500,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 102 859,78 грн, що разом становить 352 359,78 грн.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 22, 21).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 359718,06 грн (38,7878 грн х 9 274 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 352 359,78 грн.
Заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 21 509,16 грн, що нараховані за період з 02.04.2021 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 02.04.2021 р. у сумі 20,51 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення наступило з 03.04.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.04.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (359 718,06 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (30 981,39 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у 21 488,65 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 1).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 21, 22).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_124. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_124. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 01.07.2020 р. в сумі 352 359,78 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 21 488,65 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши Заяву ОСОБА_125 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до від 05.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_125 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 23-44), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_125. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 503 966,98 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_125. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 503 966,98 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_125. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленим відбитком печатки Укрпошта, датованим 14.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 43), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 44) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 03.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_125. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 1704.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 01.04.2021 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 26, загальною площею 42,4 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 339 200,00 грн, що на моменту укладання договору еквівалентно 12 470,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 339 100,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 466,00 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 01.04.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 339 100,00 грн, що на моменту укладання договору еквівалентно 12 466,00 доларів протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 339 100,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 136 469,62 грн інфляційного збільшення та 28 397,36 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.04.2021 р. по 14.02.2024 р. (на суму боргу 339 100,00 грн), проте згідно долучених до заяви деталізованих розрахунків фактично вимоги нараховані за період з 02.05.2021 р. по 14.02.2024 р. (Т. 16, а.с. 34-35).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_125. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 232) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_125. визнає у розмірі: 339 100,00 грн отриманого авансу, 136 469,62 грн грн інфляційних втрат, 28 397,36 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 503 966,98 грн.
Отже, боржником визнано вимоги заявника повністю.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 314/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_125. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_125. у сумі 503 966,98 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_125. у сумі 503 966,98 грн, а саме 339 100,00 грн сплаченого авансу, 136 469,62 грн, - інфляційних втрат, 28 397,98 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/298 (Т. 20, а.с. 214), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_125., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 03.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_125, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_62 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_125. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.04.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 26, загальною площею 42,4 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його вексплуатацію до 01.04.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.04.2021 р.; ціна продажу 339 200,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 470,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 339 100,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12466 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 01.04.2021 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 03.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_125., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1704, номер спеціального бланку нотаріального документа НОН 363261 (Т. 16, а.с. 29).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р., тобто чинна станом на день підписання попереднього договору.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 01.04.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.04.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_125. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 339 100,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 466,00 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 339 100,00 грн основного боргу, 136 469,62 грн інфляційного збільшення, та 28 397,36 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.04.2021 р. по 14.02.2024 р., проте згідно долучених до заяви деталізованих розрахунків, фактично вимоги нараховані за період з 02.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 503 966,98 грн.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 01.04.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.04.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.05.2021 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 03.05.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 04.05.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "339 100,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 466,00 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 339 100,00 грн грн, по інфляційним втратам у сумі 136 469,62 грн, що разом становить 475 569,62 грн.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 44).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 483 528,72 грн (38,7878 грн х 12 466 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 475 569,62 грн.
Заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 28 397,36 грн 3% річних, що нараховані за період з 02.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 02.05.2021 р. по 03.05.2021 р. у сумі 55,74 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення наступило з 04.05.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 04.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (483 528,72 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (40 412,82 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у 28 341,62 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 28).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с., 43, 44).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_125. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_125. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2020 р. в сумі 475 569,62 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 28 341,62 грн грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_198 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 11.03.2024 р. про визнання грошових вимог кредитора до боржника та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_198 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 45-61), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_198. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 854 034,94 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_198. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 854 034,94 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_198. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 61) на конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 17.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_198. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. та зареєстрований за № 819.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 33, площею 55,4 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 553 900,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 304 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 553 900,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 304 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.12.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 553 900,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 553 900,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 249 606,65 грн та 3% річних у сумі 50 528,29 грн, нараховані з 31.01.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 553 900,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_198. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 134) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_198. визнає у розмірі: 553 900,00 грн отриманого авансу, 249 606,65 грн інфляційних втрат, 50 528,29 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 854 034,94 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_198. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_198. у сумі 854 034,94 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_198. у сумі 854 034,94 грн (553 900,00 грн сплаченого авансу, 249 606,65 грн, - інфляційних втрат, 50 528,29 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/286 (Т. 20, а.с. 202), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_198., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 17.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_198, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_77 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_198. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 33, загальною площею 55,4 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 554 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 308 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 553 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 304 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 17.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_198., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Ю. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 819, номер спеціального бланку нотаріального документа НОІ 355768 (Т. 16, а.с. 60).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_198. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 553 900,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 304 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник на підставі попереднього договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 553 900,00 грн - основний борг, крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 249 606,65 грн та 3% річних у сумі 50 528,29 грн, нараховані за період з 31.01.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму 553 900,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Боржник визнав вимоги заявника повністю у сумі 854 034,94 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у інших визначених п. 5 попереднього договору випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "553 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 304 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.12.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.01.2021 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.02.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч послався на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, проте фактично застосував, а також і послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 553 900,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 249 606,65 грн, що разом становить 803 506,65 грн.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 44).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 779 318,28 грн (38,3825 грн х 20 304 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 779 318,28 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 24 188,37 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 50 528,29 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.01.2021 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 31.01.2021 р. по 01.02.2021 р. у сумі 91,05 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення наступило з 02.02.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (779 318,28 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (70 963,47 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 50 437,24 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 50).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 61).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_198. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_198. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2020 р. в сумі 779 318,28 грн основного боргу, 50 437,24 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_200 про грошові вимоги кредитора до боржника (надалі за текстом кредитор, заявник) б/д та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_200 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 02.03.2024 р., в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_200. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 078 448,32 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_200. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 078 448,32 грн до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_200. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, датоване 14.03.2024 р. про прийняття відправлення до відправки (Т. 16, а.с. 124), описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком штампу Укрпошти, датованої 14.03.2024 (Т. 16, а.с. 121).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
13.09.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_200. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 5007. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 23, загальною площею 55,4 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складає 578 600,00 грн. Згідно пункту 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 578 500,00 грн. Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк передбачений цим договором (до 31.07.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму 578 500,00 грн протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника за попереднім договором у сумі 578 500,00 грн, а також заявник просить суд визнати її грошові вимоги до боржника у сумі 405 238,66 грн збитків від інфляції та 94 709,66 грн 3% річних, що нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р., що також підтверджено долученими деталізованими розрахунками заявника.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_200. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 238) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_200. визнає у сумі у наступному розмірі: 578 500,00 грн отриманого авансу, інфляційні втрати у сумі 405 238,66 грн, 3% річних у сумі 94 709,66 грн, всього визнано вимоги у сумі 1 078 448,32 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 314) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_200. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 1 078 448,32 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 1 078 448,32 грн (578 500,00 грн - сплаченого авансу, 405 238,66 грн інфляційних втрат, 94 709,66 грн 3% річних), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/300 (Т. 20, а.с. 216), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_200., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 13.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_200, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_78 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_200. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 23, загальною площею 55,4 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 578 600,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 578 500,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 578 500,00 грн, протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 13.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_200., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5007, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008061 (Т. 16, а.с. 108).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись обумовлена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що Щербакова Т.П. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 578 500,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі покупцем та отримання продавцем суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 13.09.2017 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_200. грошових коштів у розмірі 578 500,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.08.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.09.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.09.2018 р.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України 01.08.2018 р. у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, прострочення повернення якого розпочалось з 02.09.2018 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 578 500,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги про визнання його грошових вимог кредитора до боржника зі збитків від інфляції у сумі 405 238,66 грн та 3% річних у сумі 94 709,66 грн, що нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.09.2018 р. у сумі у сумі 47,55 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 02.09.2018 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу (578 500,00 грн ) за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р., судом встановлено, що розрахунок по 3% річних заявника є вірним та підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 94 662,11 грн; розрахунок по інфляційним втратам заявника є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника до боржника по інфляційним втратам у сумі 405 238,66 грн.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 107).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 124).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_200. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_200. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.09.2017 р. в сумі 578 500,00 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 94 662,11 грн 3% річних, 405 238,66 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_201 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 05.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_201 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 125-147), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_201. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 627 327,28 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_201. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 627 327,28 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_201. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 146), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 13.03.2024 р.(Т. 16, а.с. 147) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.03.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_201. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 854.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 106, загальною площею 27,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 370 037,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13700 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 369 937,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 696 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.06.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 369 937,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 696 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що по курсу долара станом на 14.02.2024 р., який був 38,1264 грн за 1 долар США, основний борг згідно пунктів 4, 5 попереднього договору становить 576 463,23 грн. Зокрема, заявник вказує, що сума, що підлягала поверненню до 30.07.2019 р станом на 14.02.2024 становить 576 463,23 грн (369 937,00 х 1,55827407).
Проте, виходячи з подальших наведених у заяві розрахунків заявника в прохальній частині заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу у сумі 369 937,00 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить визнати його вимоги у сумі 206 526,23 грн збитків від інфляції, 3% річних у сумі 50 864,05 грн, нараховані за період з 30.07.2019 р. по 14.02.2024 р. В свою чергу, відповідно до деталізованих розрахунків, долучених до заяви (Т. 16, а.с. 130, 131) вказані вимоги з 3% річних та інфляційних втрат фактично нараховані за період з 30.07.2019 р. по 27.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_201. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 251) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_201. визнає у розмірі: 369 937,00 грн отриманого авансу, 206 526,23 грн інфляційних втрат, 50 864,05 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 627 327,28 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 314) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_201. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_201. у сумі 627 332,28 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_201. у сумі 627 327,28 грн, що складається з 369 937,00 грн - сплаченого авансу, 206 526,23 грн, - інфляційних втрат, 50 864,05 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/302 (Т. 20, а.с. 218), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_201., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.03.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_201, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_79 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_201. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 106, загальною площею 27,4 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 370 037,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 700 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 369 937,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 696 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 369 937,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 696 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 16.03.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_201., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 854, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 504088 (Т. 16, а.с. 139-140).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.06.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_201. як покупець при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 369 937,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 696 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що по курсу долара станом на 14.02.2024 р., який був 38,1264 грн за 1 долар США, основний борг згідно пунктів 4, 5 попереднього договору становить 576 463,23 грн. Проте, виходячи з подальших наведених у заяві розрахунків заявника в прохальній частині заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу у сумі 369 937,00 грн.
Боржник визнав вимоги заявника повністю у сумі 627 327,28 грн.
Розглядаючи вимоги заявника, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку (останнім днем для укладання основного договору) був перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири, та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі "369 937,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 696 доларів США". Отже даною умовою попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить визнати його вимоги у сумі 206 526,23 грн збитків від інфляції, 3% річних у сумі 50 864,05 грн, нараховані за період з 30.07.2019 р. по 14.02.2024 р. В свою чергу, відповідно до деталізованих розрахунків, долучених до заяви (Т. 16, а.с. 130, 131) вказані вимоги з 3% річних та інфляційних втрат фактично нараховані за період з 30.07.2019 р. по 27.02.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства із зазначення суми боргу по курсу долара, але фактично заявив вимоги у сумі 369 937,00 грн по основному боргу та 206 526,23 грн з інфляційних втрат, а тому застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 369 937,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 206 526,23 грн, що разом становить 576 463,23 грн.
Заява заявником була подана до суду 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 147).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 527 191,91 грн (38,4924 грн х 13 696 доларів США).
Слід зауважити, що обрахування суми основного боргу відповідно до курсу долара США станом на 14.02.2024 р. не відповідає нормі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Таким чином, здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 527 191,91 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 49 271,32 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Як зазначено, заявник на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просить суд визнати його вимоги до боржника з 3% річних у сумі 50 864,05 грн, які фактично нараховані згідно долучених розрахунків за період з 30.07.2019 р. по 27.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 30.07.2019 р. по 02.08.2019 р. у сумі 121,62 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення наступило з 03.08.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника з 3% річних, нараховані за період з 15.02.2024 по 27.02.2024 р. у сумі 394,20 грн відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.08.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (527 191,91 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (71 750,55 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у 50 348,23 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 141).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 147).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_201. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_201. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.03.2019 р. в сумі 527 191,91 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 50 348,23 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_179 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_179 в особі представника ОСОБА_281 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 160-189), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_179. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 1 012 427,87 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_179. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 1 012 427,87 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_179. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріплений відбитком печатки відділення Укрпошта, датованим 15.03.2024 р., що надійшов у конверті разом із заявою заявника, а також маркуванням Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті, в якому надійшла до суду заява заявника, датованого 15.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 181, 188).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
25.07.2018 р. між кредитором ОСОБА_179. як покупцем та боржником ОСОБА_1 як продавцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за №2428. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язувався збудувати багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_3 та підключити до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електтропостачання); продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 79, загальною площею 58,3 кв.м. в житловому будинку, збудованому на вказаній земельній ділянці.
Відповідно до п. 3 попереднього договору, ціна продажу становить 655 875,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 24 619 доларів США. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 459 113,00 грн, що еквівалентно на день укладання цього договору 17 233 доларів США. Залишок суми у розмірі 196 762,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 385 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови, ухилення продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі частини 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, виходячи з курсу долара США станом на 12.03.2024 р., який становив 38,3825 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 17 233 доларів США, сплачена покупцем на виконання попереднього договору, та яка згідно п. 5 попереднього долару підлягала поверненню до 30.06.2019 р., станом на 12.03.2024 р. становить 661 402,54 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 291 401,20 грн та 59 624,21 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.06.2019 р. до 12.03.2024 р., проте відповідно до долучених деталізованих розрахунків вимог з 3% річних та інфляційних втрат нараховані за період з 12.03.2021 р. по 12.03.2024 р. на суму боргу 661 402,00 грн (Т. 16, а.с. 172, 173).
27.03.2024 р. через канцелярію суду від представника заявника надійшла заява до суду від 27.03.2024 р., якою долучено до матеріалів справи належні докази сплати судового збору (Т. 19, а.с. 85-89), докази направлення учасникам провадження, де у вказаній заяві представник заявника підтримав раніш заявлені вимоги.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_179. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 130) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_179. не визнає з підстав: боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 05.07.2018 р. № 2428 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 196 762,00 грн не сплатила. Також боржниця вказує, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді цивільна справа № 369/12236/23 за позовом ОСОБА_179. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором, яка не вирішена, а отже є спір про право. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошиснького районного суду Київської області у справі № 369/12236/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 317/2) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заяви ОСОБА_179. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлені вимоги ОСОБА_179. у зв'язку з наявністю спору про право, який перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, справа № 369/12236/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором. Керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/12236/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/277 (Т. 20, а.с. 193), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.06.2024 р. через канцелярію суду від представника заявника надійшла заява від 10.06.2024 р., в якій вона просить суд поновити процесуальні строки для подачі заяви, зважаючи на відсутність технічної можливості вчасно подати відповідну заяву, зважаючи на відсутність електропостачання, повітряні тривоги, прийняти заяву до розгляду; визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_179. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 1 012 427,87 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів. У заяві представник заявника повідомляє суд про отримання повідомлення керуючого реструктуризацією, дослідивши відомості якого повідомляє суд про те, що справа № 369/12236/23 була закрита. На підтвердження доводу, представником заявника долучено до матеріалів справи роздруківку з ЄДРСР ухвали Києво-Святошинського районного суду від 03.04.2024 р. у справі № 369/12236/23 про залишення без розгляду позову про стягнення коштів за заявою представника позивача. Також представником заявника продублювавши раніш подане правове обґрунтування заявлених вимог, доповнено останні додатковими доводами з посиланням на судову практику Верховного Суду, підкреслюючи, що до подання останньої заяви боржником жодних коштів заявниці не повернуто.
Розглядаючи клопотання представника заявниці про поновлення процесуальних строків для подачі заяви судом встановлено наступне.
Згідно зі статтею 118 та частиною 1 статті 119 ГПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому строк на заявлення конкурсними кредиторами вимог до боржника у справі про банкрутство, початок його перебігу, а також наслідки його спливу визначено в Кодексі України з процедур банкрутства.
Так, правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
З огляду на зазначене, загальне правило, передбачене статтю 119 ГПК України щодо можливості поновлення встановленого законом процесуального строку не поширюється на правовідносини у цій справі, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає стаття 45 Кодексу України з процедур банкрутства як спеціальна норма, яка не передбачає можливості поновлення визначеного у цій статті строку незалежно від поважності причин його пропуску, враховуючи, що кредитор, який звернувся до суду із відповідною заявою не втрачає права на задоволення своїх вимог, однак не має права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2021 у справі №904/678/20.
При цьому, Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним по відношенню до ГПК України, отже застосуванню підлягають норми ГПК України в частині, що не суперечать вимогам Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кодекс України з процедур банкрутства не містить норми щодо можливості поновлення пропущеного 30-денного строку на звернення до суду кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника та чітко встановлює порядок розгляду заяв, що подані після завершення такого строку.
З огляду на викладене, клопотання заявника про поновлення процесуальних строків для подачі заяви слід залишити без розгляду.
Однак оскільки первісна заява заявника подана у межах встановлених ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства строків, загальний розмір заявлених вимог у первісній заяві вимогами до боржника та у заяві від 10.04.2024 р. є ідентичними, суд розглядає по суті первісну заяву заявника.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Дослідивши зміст заяви представника заявника від 10.06.2024 р., суд дійшов висновку про те, що в частині заяви остання є запереченнями, поясненнями на доводи керуючого реструктуризації боржника, з яких заявнику стало відомо про невизнання її вимог боржником, що обґрунтовано серед іншого наявністю спору про право у межах справи № 369/122136/23, в зв'язку з чим представник заявника надала свої заперечення та відповідні докази, які підлягають розгляду судом.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_179. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області в межах у справи № 369/12236/23 за позовом ОСОБА_179. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором від 01.08.2018 р. № 2478, яка не вирішена, судом встановлено наступне.
Розглянувши доводи боржника з даного приводу та заперечення боржника, який вказує, що справа № 369/12236/23 була закрита, судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118325690), ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.04.2024 р. у справі, на яку посилається боржник № 369/12236/23, в межах якої наявний між заявником та боржником спір про право, - позов про стягнення грошових коштів залишено без розгляду. Отже, спір між заявником та боржником про право відсутній.
В разі наявного спору, відповідно до норм частини другої статті 47, першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Розглянувши заяву ОСОБА_179., дослідивши подані документи учасниками провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 25.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_179, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_80 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_179. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 79, секція 3, загальною площею 58,3 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 655 875,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 619,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 459 113,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 17 233 долари США. Залишок суми у розмірі 196 762,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 7 385 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 459 113,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 17 233 долари США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 25.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_179., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 2428, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 948174 (Т. 16, а.с. 165).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_179. при укладенні попереднього договору 25.07.2018 р. передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 459 113,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 17 233 долари США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_186. на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України днем закінчення строку (останнім днем для укладення основного договору) є перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі частини 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, виходячи з курсу долара США станом на 12.03.2024 р., який становив 38,3825 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 17 233 доларів США, сплачена покупцем на виконання попереднього договору, та яка згідно п. 5 попереднього долару підлягала поверненню до 30.06.2019 р., станом на 12.03.2024 р. становить 661 402,54 грн.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац 4 частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 15.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 181, 188).
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 666 665,50 грн (38,6854 грн х 17 233 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 661 402,54 грн.
Крім повернення основного боргу, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 291 401,20 грн та 59 624,21 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.06.2019 р. до 12.03.2024 р., проте відповідно до долучених деталізованих розрахунків вимог з 3% річних та інфляційних втрат нараховані за період з 12.03.2021 р. по 12.03.2024 р. на суму боргу 661 402,00 грн (Т. 16, а.с. 172, 173).
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
"Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти", - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п.п. 180, 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного вимоги заявника щодо нарахованого індексу інфляції на суму основного боргу, визначеного у гривні шляхом застосування еквівалента долара США є безпідставними, оскільки інфляційні втрати заявника вже компенсовані курсовою різницею та дані вимоги вже визнані судом, в зв'язку з чим вимоги з інфляційних втрат відхиляються судом у сумі 291 401,12 грн.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги у сумі 59 624,21 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.06.2019 р. до 12.03.2024 р., проте відповідно до долучених деталізованих розрахунків вимоги з 3% річних фактично у заявленій сумі нараховані за період з 12.03.2021 р. по 12.03.2024 р. на суму боргу 661 402,00 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 12.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 1 463,76 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 12.03.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (666 665,50 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (58 623,30 грн) ніж заявлено заявником за цей період, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 58 160,45 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Розглядаючи інші доводи заперечень боржника вимог заявника судом встановлено наступне.
Так, боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 05.07.2018 р. № 2428 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 196 762,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на дату укладення попереднього договору 05.07.2018 р. суд розцінює як описку, оскільки номер договору та розмір зобов'язання за п. 4 попереднього договору співпадають з іншими відомостями, викладеними боржником у запереченнях.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 196 762,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Оскільки заявником не заявлено вимог щодо понесених витрат на правничу допомогу, дані заперечення боржника не відповідають предмету заяви заявника, в зв'язку з чим підлягають відхиленню судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено документально квитанцією до платіжної інструкції (Т. 19, а.с. 85).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 181,188).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_179. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_179. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.07.2018 р. в сумі 661 402,54 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 58 160,45 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_202 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_202 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 148-159), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_202. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 395 552,50 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_202. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 395 552,50 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_202. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2378 від 18.03.2024 р. на заяві заявниці, відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви, а також квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету від 12.03.2024 р. (Т. 16 а.с. 148, 158).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 30.09.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_202. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 5374.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру НОМЕР_39, загальною площею 30,5 кв.м, у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 326 350,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 306 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 228 445,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 8 614 доларів США.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.01.2019 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 228 445,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 8 614 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 625 ЦК України заявник вказує, що основний борг становить 228 445,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по збиткам від інфляції у сумі 132 862,50 грн та 34 245,00 грн 3% річних, що нараховані за період з 28.02.2019 р. по 14.02.2024 р. Проте відповідно до деталізованих розрахунків заявника фактично вказані вимоги нараховані за період з 01.03.2019 р. по 27.02.2024 р. (Т. 16, а.с. 156).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_202. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 129) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_202. визнає у розмірі: 228 445,00 грн отриманого авансу, 132 862,50 грн інфляційних втрат, 34 245,00 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 395 552,50 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. або 317/2-318) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_202. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_202. у сумі 395 552,50 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_202. у сумі 395 552,50 грн (228 445,00 грн сплаченого авансу, 34 245,00 грн, - 3% річних, 132 862,50 грн, - інфляційних втрат) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/275 (Т. 20, а.с. 191), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_202., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 30.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець), та ОСОБА_202, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_81 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_202. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_39, загальною площею 30,5 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 326 350,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 12 306 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 228 445,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 614 доларів США. Залишок суми у розмірі 97 905,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 3692 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 228 445,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 8 614 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 30.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 04.03.2017 р. № 1030 та ОСОБА_202., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5374, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385644 (Т. 16, а.с. 155).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_202. при укладенні попереднього договору 30.09.2017 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 228 445,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 614 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що у заявника на підставі наведеного виникло право вимоги до боржника у сумі 228 445,00 грн по основному боргу, а також 132 862,50 грн інфляційного збільшення, та 34 245,00 грн 3% річних, що нараховані за період з 28.02.2019 р. по 14.02.2024 р., де судом встановлено що відповідно до деталізованих розрахунків, долучених до заяви з вимогами до боржника заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат фактично нараховані за період з 01.03.2019 р. по 27.02.2024 р.
Боржник визнав вимоги заявника повністю у сумі 395 552,50 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.01.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.02.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.03.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.03.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов, зокрема відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк передбачений цим договором, та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі "228 445,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 8 614 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзац четвертий частини другої статі 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично заявив вимоги у сумі 228 445,00 грн та 132 862,50 грн інфляційних втрат, а тому застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у розмірі 228 445,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 132 862,50 грн, що разом становить 361 307,50 грн.
Заява заявником була подана до суду 12.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 148, 158).
Станом на 12.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3825 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=12.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 330 626,86 грн (38,3825 грн х 8 614 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 330 626,86 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 30 680,64 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Заявником заявлено вимоги у сумі 34 245,00 грн 3% річних, що нараховані за період з 28.02.2019 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до деталізованих розрахунків, долучених до заяви з вимогами до боржника заявлені вимоги з 3% річних фактично нараховані за період з 01.03.2019 р. по 27.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.03.2019 р. у сумі 18,78 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких, прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.03.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 243,42 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.03.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (330626,86 грн) встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (49 183,06 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 33 982,80 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 151).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_202. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_202. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2017 р. в сумі 330 626,86 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 33 982,80 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 та частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_203 (надалі за текстом кредитор, заявник) з вимогами до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_203 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 190-212), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_203. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 340 272,35 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_203. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 340 272,35 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_203. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 14.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 210), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р.(Т. 16, а.с. 211) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 23.12.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_203. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрованим за № 1400.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 20.12.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 59, загальною площею 60,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 647 080,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 28 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 392 870,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Згідно вимог п. 4 попереднього договору 17.01.2020 р. покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 120 950,00 грн, що на той момент еквівалентно 5000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення заяви.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 392 870,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США та платежі здійснені у відповідності до п. 4 цього договору протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи, що курс долала США, встановлений НБУ станом на 14.03.2024 р., який становив 38,78 грн за 1 долар США заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 853 160,00 грн (659 260,00 грн основного боргу (38,78 грн х 17 000 долари США) + 193 900,00 грн (38,78 грн х 5 000 долари США).
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 404 313,88 грн та 3% річних у сумі 82 798,47 грн, нараховані за період з 20.12.2020 р. по 14.03.2024 р., які відповідно до долучених деталізованих розрахунків нараховані на суму боргу 853 160,00 грн (Т. 16, а.с. 202-204).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_203. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 135) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_203. визнає у розмірі: 513 820,00 грн отриманого авансу, 27 123,15 грн 3% річних, інфляційні втрати не нараховуються на еквівалент в іноземній валюті, які компенсуються валютним курсом іноземної валюти по відношенню до національної валюти, всього визнано вимог у сумі 540 943,15 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 317) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_203. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_203. у сумі 540 943,15 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_203. у сумі 762 346,99 грн (513 820,00 грн сплаченого авансу, 48 651,01 грн - 3% річних, 199 875,98 грн інфляційних втрат) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/281 (Т. 20, а.с. 197), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
25.09.2024 через канцелярію суду від ОСОБА_203. надійшли пояснення, в яких вона підтримує раніш заявлені вимоги та повідомляє, що з отриманого повідомлення про результати розгляду її вимог боржника від 29.03.2024 р. та арбітражного керуючого Приходька І.В. від 03.04.2024 р. довідалась, що останні визнають її вимоги частково та повідомляє про непогодження з такими висновками, наголошуючи, що її вимоги вважає обґрунтованими, взяті на себе обов'язання вона виконала.
Розглянувши заяву ОСОБА_203., позиції учасників провадження, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Судом встановлено, що 23.12.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_203, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_82 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_203. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 20.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 59, загальною площею 60,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 20.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 20.12.2020 р.; ціна продажу 647 080,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 28 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 392 870,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США. Суму у розмірі 115 550,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 5000 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2020 р. Залишок суми у розмірі 138 660,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 6000 доларів США покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 392 870,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США та платежі, здійснені у відповідності до п. 4 цього договору, протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 23.12.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_203., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1400, номер спеціального бланку нотаріального документа НОЕ 996532 (Т. 16, а.с. 196).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р., тобто чинна станом на дату підписання попереднього договору і отримання коштів.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 20.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 20.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_203. при укладенні попереднього договору 23.12.2019 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 392 870,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Крім того заявник вказує, що ним на виконання пункту 4 попереднього договору (яким було обумовлено сплату покупцем у строк до 31.01.2020 р. суми у розмірі 115 550,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 5000 доларів США) було сплачено 17.01.2020 року кошти у сумі 120 950,00 грн, що на той момент еквівалентно 5000 доларам США, на підтвердження чого долучила заяву ОСОБА_121. від 17.01.2020 року про отримання від ОСОБА_203. коштів.
Дослідивши наведену заяву ОСОБА_121. від 17.01.2020 року (Т. 16, а.с. 198) про отримання від ОСОБА_203. коштів судом встановлено, що відповідно до вказаної заяви від 17.01.2020 р., ОСОБА_121., діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755, цією заявою підтверджує ОСОБА_203., та всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що ним (ОСОБА_121.) від неї (ОСОБА_203.) отримано авансовий платіж відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23.12.2019 р. Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом, зареєстрований за № 1400, у розмірі 120 950,00 грн, що еквівалентно 5000 доларів США.
Відповідно до зазначеної заяви від 17.01.2020 р., приватним нотаріусом Дудкоіню Н.В. засвідчено справжність підпису ОСОБА_121., який діє на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1 , який зроблено в їх присутності. При засвідченні справжності підпису на заяві, нотаріусом особу ОСОБА_121., який підписав документ встановлено, його дієздатність та повноваження перевірено, що підтверджено змістом самої заяви.
Таким чином дослідивши вказану заяву, суд дійшов висновку про те, що змістом зазначеної заяви ОСОБА_121. від 17.01.2020 р. підтверджено, що ним, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом Михальченко М.М 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 отримано від заявниці авансовий платіж відповідно та у порядку, встановленому попереднім договором (п. 4), посвідченого 23.12.2019 р. Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом, зареєстрований за № 1400, у розмірі 120 950,00 грн, що еквівалентно 5000 доларів США, про що прямо вказано у заяві, а отже належним доказом підтверджено факт сплати заявником коштів боржнику в особі уповноваженої нею особою на виконання попереднього договору у сумі 120 950,00 грн, що еквівалентно 5000 доларів США.
Судом встановлено, що за правовою природою, заява ОСОБА_121. від 17.01.2020 р. є розпискою.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи, що курс долала США, встановлений НБУ станом на 14.03.2024 р., який становив 38,78 грн за 1 долар США заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 853 160,00 грн (659 260,00 грн основного боргу (38,78 грн х 17 000 долари США) + 193 900,00 грн (38,78 грн х 5 000 долари США), а також по нарахованим 3% річних та інфляційним втратам.
Боржник визнав вимоги заявника частково у сумі 540 943,15 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої, у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 392 870,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США та платежі, здійснені у відповідності до п. 4 цього договору, протягом одного місяця.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 20.12.2020 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України днем закінчення строку (останнім днем для укладення основного договору) є перший за ним робочий день, - 21.12.2020 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 22.12.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 22.01.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 23.01.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 210-211).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 853 331,6 грн (38,7878 грн х 22 000 доларів США (17000 доларів США +5000 доларів США)).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 853 160,00 грн.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 404 313,88 грн та 3% річних у сумі 82 798,47 грн, нараховані за період з 20.12.2020 р. по 14.03.2024 р., які відповідно до долучених деталізованих розрахунків нараховані на суму боргу 853 160,00 грн (Т. 16, а.с. 202-204).
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
"Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти", - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п.п. 180, 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного вимоги заявника щодо нарахованого індексу інфляції на суму основного боргу, визначеного у гривні шляхом застосування еквівалента долара США є безпідставними, оскільки інфляційні втрати заявника вже компенсовані курсовою різницею та дані вимоги вже визнані судом, в зв'язку з чим вимоги з інфляційних втрат відхиляються судом у сумі 404 313,88 грн.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як зазначено, заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 82 798,47 грн, нараховані за період з 20.12.2020 р. по 14.03.2024 р., які відповідно до долучених деталізованих розрахунків нараховані на суму боргу 853 160,00 грн (Т. 16, а.с. 202-204).
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 20.12.2020 р. по 22.01.2021 р. у сумі 2 381,87 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього договору, яким сторонами обумовлено повернення одержаної від покупця суми авансу протягом одного місяця та статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення повернення коштів розпочалось з 23.01.2021 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 14.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 2 028,00 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 23.01.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (853 331,60 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника не є вірним за даний період, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (78 404,37 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за цей період у сумі 78 388,60 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 195).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 210, 211).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_203. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_203. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2019 р. в сумі 853 160,00 грн основного боргу, 78 388,60 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_204 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_204 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 213-235), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_204. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 476 554,93 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_204. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 476 554,93 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_204. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 13.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 233), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 13.03.2024 р.(Т. 16, а.с. 234) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 18.03.2020 р. між ОСОБА_121., який діяв на підставі довіреності від 06.03.2019 р. від імені ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_204. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 677.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.06.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 104, загальною площею 43,6 кв.м., секція 1, у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електропостачання)у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 670 185,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 850 доларів США. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 670 085,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 23 846 доларів США.
Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (до 30.06.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 670 185,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 850 доларів США протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що по курсу долара станом на 11.03.2024 р (день подання заяви), який був 38,1410 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 23 846 доларів США, сплачена покупцем, яка відповідно до п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.07.2020 р. станом на 11.03.2024 р. становить 909 510,29 грн (38,1410 грн за 1 долар - курс долара станом на 11.03.2024 р. х 23 846 долари США).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 466 051,62 грн збитків від інфляції та 3% у сумі 100 993,02 грн., що нараховані за період з 30.07.2020 р. по 11.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_204. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 126) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_204. визнає у розмірі: 909 510,00 грн отриманого авансу, 100 993,02 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 1 010 503,02 грн. Боржник заперечує вимоги з інфляційних втрат вказуючи, що інфляційні втрати не нараховуються на еквівалент в іноземній валюті, які компенсуються валютним курсом іноземної валюти по відношенню до національної валюти.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_204. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_204. у сумі 1 010 503,02 грн. Керуючий реструктуризацією, грошові вимоги ОСОБА_204. можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірах: 1 023 155,54 грн (670 085,00 грн сплаченого авансу, 280 095,53 грн, - інфляційних втрат, 72 975,01 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/285 (Т. 20, а.с. 201), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
20.11.2024 р. через канцелярію суду суд ОСОБА_204. надійшли Пояснення по справі про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 21.11.2024 р. (Т. 27, а.с. 13), в яких заявник продублював обґрунтування своїх вимог, викладені у раніш поданій заяві з вимогами до боржника та повідомляє суд про те, що розглянувши заперечення боржника, який інфляційні втрати не визнає, оскільки вони нараховані на еквівалент в іноземній валюті, які компенсуються валютним курсом іноземної валюти по відношенню до національної валюти гривні, - вказує, що "Кредитор, який користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові в національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника в цій валюті, має право за ч. 2 ст. 625 ЦК України на нарахування 3% річних та індексу інфляції на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання" з посиланням на те, аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20. В зв'язку з наведеним ОСОБА_204. підтримує свої вимоги у повному обсязі у загальній сумі 1 476 554,93 грн.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_204., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 18.03.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_204, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_83 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_204. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 104, загальною площею 43,6 кв.м., секція 1, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2020 р.; ціна продажу 670 185,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 850 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 670 085,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 846 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 18.03.2020 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_204., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 677, номер спеціального бланку нотаріального документа НОК 375660 (Т. 16, а.с. 219).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись обумовлена квартира: до 30.06.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.06.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_204. при укладенні попереднього договору 18.03.2020 р. передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 670 085,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 846 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу від заявника підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, від ОСОБА_204. на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, керуючись частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що по курсу долара станом на 11.03.2024 р (день подання заяви), який був 38,1410 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів у розмірі 23 846 доларів США, сплачена покупцем, яка відповідно до п. 5 попереднього договору підлягала поверненню до 30.07.2020 р. станом на 11.03.2024 р. становить 909 510,29 грн (38,1410 грн за 1 долар - курс долара станом на 11.03.2024 р. х 23 846 долари США).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 466 051,62 грн збитків від інфляції та 3% у сумі 100 993,02 грн., що нараховані за період з 30.07.2020 р. по 11.03.2024 р.
Боржник визнав вимоги заявника повністю у сумі 1 010 503,02 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.07.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.08.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.08.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "670 085,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 846 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заява заявником була подана до суду 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 16, а.с. 233, 235).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 917889,77 грн (38,4924 грн х 23 846 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 909 510,29 грн основного боргу.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 466 051,62 грн збитків від інфляції та 3% у сумі 100 993,02 грн, що нараховані за період з 30.07.2020 р. по 11.03.2024 р.
Як встановлено судом у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_204. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 126) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що заперечує вимоги з інфляційних втрат вказуючи, що інфляційні втрати не нараховуються на еквівалент в іноземній валюті, які компенсуються валютним курсом іноземної валюти по відношенню до національної валюти.
В свою чергу в Поясненнях від 21.11.2024 р. (Т. 27, а.с. 13) ОСОБА_204. заперечує позицію боржниці стосовно інфляційних втрат та вказує, що "Кредитор, який користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові в національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника в цій валюті, має право за ч. 2 ст. 625 ЦК України на нарахування 3% річних та індексу інфляції на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання" з посиланням на те, аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 та в зв'язку з наведеним ОСОБА_204. підтримує свої вимоги у повному обсязі у загальній сумі 1 476 554,93 грн.
Дослідивши вимоги заявника, заперечення боржника щодо вимог в частині інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
Заявник в обґрунтування заперечень фактично послався на зміст п. 193 зазначеної постанови.
Детально дослідивши правову позицію Верховного Суду у справі № 921/542/20, викладену у постанові від 08.12.2022 р. суд дійшов висновку про те, що предметом розгляду Верховного Суду були не аналогічні за змістом відносини.
Так, відповідно до пунктів 184, 185, 186, 193 зазначеної Постанови Верховного Суду:
"184. У справі, що розглядається, боржником отримано кредит за договором в іноземній валюті - доларах США.
185. Тобто предметом укладеного між сторонами договору кредиту є іноземна валюта, яку боржник зобов'язався повернути банку.
186. Водночас заборгованість за договором кредиту на підставі рішення суду від 21.12.2019 у справі № 607/18855/18, ухваленого за позовом забезпеченого кредитора, який пред'явив позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у гривнях, стягнута з боржника в гривнях без застосування валютної прив'язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті.
193. Ураховуючи наведене, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання".
З наведеного вбачається, що мало місце стягнення заборгованості за договором на підставі рішення суду за певний період. Позов було пред'явлено у національній валюті - гривні, що був задоволений судом та стягнута з боржника заборгованість у цій валюті. В зв'язку з наведеним Верховний Суд виснував, що за цих обставин кредитор, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання".
У цій самій Постанові Верховний Суд також виснував наступне:
"180. Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.
181. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти".
Тобто, оскільки позов було подано у національній валюті, який був задоволений судом та борг стягнутий у цій валюті, кредитор має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання. В наведеній справі стягнення боргу із застосуванням еквіваленту до іноземної валюти місця не мало, на відміну від обставин цієї справи, де заявник заявив вимоги по основному боргу із застосуванням еквіваленту до долара США і на цю суму нарахував інфляційні втрати, за якими просить визнати його кредиторські вимоги до боржника.
Таким чином, розглядаючи вимоги за заявою заявника, судом встановлено, що заявник заявив свої вимоги із застосуванням еквіваленту до долара США, яким (еквівалентом іноземної валюти) згідно п. 181 постанови Верховного Суду у справі № 921/542/20 від 08.12.2022 р. відновлюються втрати від знецінення національної валюти. Оскільки основний борг заявлений заявником із застосованим еквівалентом до долара США та такі вимоги цим рішенням вже визнані судом обґрунтованими, тому втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, в зв'язку з чим вимоги з інфляційних втрат у сумі 466 051,62 грн є безпідставними та підлягають відхиленню судом. Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_204. щодо правомірності нарахування інфляційних втрат на борг, визначений із застосуванням еквіваленту долара США.
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних у сумі 100 993,02 грн, що нараховані за період з 30.07.2020 р. по 11.03.2024 р. судом встановлено наступне.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 30.07.2020 р. по 01.08.2020 р. у сумі у сумі 223,65 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього договору яким сторонами обумовлено повернення одержаної від нього суми авансу протягом одного місяця та статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення повернення коштів розпочалось з 02.08.2020 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 11.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 1 938,30 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.08.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (917889,77 грн), встановлено, що розрахунок заявника не є вірним за даний період, 3% річних втрати за вказаний період становлять 97 431,74 грн, які є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника є безпідставними та відхиляються судом у сумі 1 399,33 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 232).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 233, 235).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_204. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_204. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18.03.2020 р. в сумі 909 510,29 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 97 431,74 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_109 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 05.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_109 надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 221-240), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_109. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 885 225,56 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_109. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 885 225,56 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_109. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено штампом Укрпошти, на конверті, в якому надійшла заява заявника до суду, про прийняття відправлення до відправки, датованого 05.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 240), а також описом вкладення в поштове відправлення, скріплене відбитком штампу Укрпошти, датованого 05.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 239).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 27.10.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_109. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, який був посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 3486. 28.05.2019 року між сторонами цього договору був укладений договір про внесення змін та доповнень до вказаного попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 1635.
Відповідно до п. 1 Попереднього договору про внесення змін та доповнень, у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 9, секція 3, загальною площею 45 кв.м., у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу квартири складала 567 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 142 доларів США. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 396 915,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 100,00 доларів США, згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, встановлений договором про внесення змін та доповнень до попереднього договору, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 396 915,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 14 100 доларів США, протягом одного місяця з настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення до суду основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі наведеного та частини 2 статті 45, статей 1, 2, 39, 122 Кодексу України з процедур банкрутства просить суд визнати її вимоги до боржника у сумі 536 493,72 грн основного боргу (14100 доларів США х 38,0492 грн за 1 долар США по курсу НБУ станом на 03.03.2024 р). Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати її вимоги до боржника у сумі 285 495,94 грн інфляційного збільшення та 63 235,90 грн 3% річних, що нараховані на суму основного боргу за період з 30.03.2020 р. до 03.03.2024 р.
Судом встановлено, що відповідно до деталізованих розрахунків до заяви заявника, 3% річних фактично нараховані за період з 30.03.2020 року по 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 237).
Також до заяви заявник долучила довідку до акту МСЕК від 21.10.2015 р. про наявність у неї другої групи інвалідності.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_109. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 101) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_109. визнає у розмірі: 536 493,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог на суму 536 493,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовуючи тим, що інфляційні втрати не нараховуються на еквівалент в іноземній валюті, які компенсуються валютним курсом іноземної валюти по відношенню до національної валюти гривні. Розрахунок кредитора щодо інфляційних втрат та 3% річних, на переконання боржника є невірні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 318) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_109. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 536 493,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 614 179,75 грн (396 915,00 грн сплаченого авансу, 46 194,38 грн 3% річних, 171 070,37 грн інфляційних втрат), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/272 (Т. 20, а.с. 188), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_109., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 27.10.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_109, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_84 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_109. також "попередній договір").
28.05.2019 р. між ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.1917 р. (продавець) та ОСОБА_109. (покупець) було укладено договір про внесення змін та доповнень до Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27.10.2018 р. приватним нотаріусом Михальченко М.М.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору (з урахуванням внесених змін), за цим договором у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 9, секція 3, загальною площею 45 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися, що продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2020 р.; ціна продажу 567 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 142 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 915,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 100 доларів США. Залишок суми у розмірі 170 085,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 6042 долари США, покупець зобов'язується сплатити. під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 396 915,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 100 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.10.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . та ОСОБА_109., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3486, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 597235 (Т. 8, а.с. 227).
Договір про внесення змін та доповнень від 27.05.2019 р. до Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27.10.2018 р. приватним нотаріусом Михальченко М.М. підписаний ОСОБА_186 . та ОСОБА_109., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1635, номер спеціального бланку нотаріального документа ННТ 663987 (Т. 8, а.с. 229).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено зі змінами термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.03.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_109. при укладенні попереднього договору передала (перерахувала на рахунок продавця), а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 915,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 100 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на виконання попереднього договору від заявника грошових коштів у розмірі 396 915,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 14 100 доларів США.
В своїй заяві заявник вказує, що на дату звернення до суду основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті та на підставі частини 2 статті 45, статей 1, 2, 39, 122 Кодексу України з процедур банкрутства просить суд визнати її вимоги до боржника у сумі 536 493,72 грн основного боргу (14100 доларів США х 38,0492 грн за 1 долар США по курсу НБУ станом на 03.03.2024 р). Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати її вимоги до боржника у сумі 285 495,94 грн інфляційного збільшення та 63 235,90 грн 3% річних, що нараховані на суму основного боргу (536 493,72 грн) за період з 30.03.2020 р. до 03.03.2024 р.
Судом встановлено, що відповідно до деталізованих розрахунків до заяви заявника, 3% річних фактично нараховані за період з 30.03.2020 року по 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 237).
Боржник грошові вимоги кредитора ОСОБА_109. визнає у розмірі 536 493,00 грн отриманого авансу, вимоги з інфляційних втрат та 3% річних не визнає, оскільки вважає, що в даному випадку інфляційні втрати не нараховуються на еквівалент в іноземній валюті, які компенсуються валютним курсом іноземної валюти по відношенню до національної валюти гривні; розрахунок кредитора щодо інфляційних втрат та 3% річних, на переконання боржника є невірні.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін судом встановлено наступне.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2020 р. (п. 1 попереднього договору з урахуванням змін від 28.05.2019 р.). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінення строку, визначеного місяцем припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (частина друга), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Заява заявником була подана до суду 05.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 239, 240). Заявником визначено суму основного боргу відповідно до курсу долара США станом на 03.03.2024 р., що не відповідає вимозі абзацу 4 частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим вимога з розрахунку основного боргу з урахуванням курсу долара США станом на 03.03.2024 р. є безпідставною та відхиляється судом.
Станом на 05.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3135 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=05.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 540 220,35 грн (38,3135 грн х 14100 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 536 493,72 грн.
Розглядаючи вимоги заявника з інфляційних втрат, заперечення боржника щодо заявлених вимог по інфляційним втратам, судом встановлено наступне.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2020 р. у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19), у постанові від 09.08.2023 р. у справі № 753/369/21, зауваживши, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 р. у справі N 6-284цс17 .
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
На підставі наведеного суд відхиляє вимоги заявниці з інфляційних втрат у сумі 285 495,94 грн, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, і дана вимога визнана судом, а отже вимоги з інфляційних втрат є безпідставними, необґрунтованими.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних, судом встановлено наступне.
Заявником заявлено на підставі статті 625 ЦК України вимоги у сумі 63 235,90 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.03.2020 р. до 03.03.2024 р. Відповідно до деталізованих розрахунків 3% річних фактично нараховані за період з 30.03.2020 року по 04.03.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 30.03.2020 по 30.04.2020р. у сумі 1 407,20 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього, договору, яким сторони обумовили, що за встановлених умов продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця, та статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2020 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 04.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 835,52 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (540220,35 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (61 461,13 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 60 993,18 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявником до своєї заяви долучено довідку до акта медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 052169 від 21.10.2015 р., відповідно до якої ОСОБА_109. має статус інваліда ІІ групи.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Отже заявниця підлягає звільненню від сплати судового збору за подання заяви про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р.
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 239, 240).
Оскільки заявник звільняється від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 6056,00 грн.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_109. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_109. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та внесенню до реєстру вимог кредиторів конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.10.2018 р. з внесеними змінами від 28.05.2019 р. в сумі 536 493,72 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 60 993,18 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши Заяву ОСОБА_197 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 07.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_197 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 07.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 259-279), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_197. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 626 094,05 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_197. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 626 094,05 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_197. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 278), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р. (Т 15, а.с. 279) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 08.12.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_197. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 419.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлове приміщення № 2, площею 40,2 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеного нежитлового приміщення становила 550 338,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 100 доларам США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 550 238,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 096 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором (до 30.08.2022 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 550 238,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 096 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 550 238,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по збиткам від інфляції у сумі 53 158,64 грн та 3% річних у сумі 22 697,41 грн, нараховані з 30.08.2022 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків заявлені заявником вимоги з 3% річних та інфляційних втрат фактично нараховані за період з 01.10.2022 по 14.02.2024 на суму 550 238,00 грн (Т. 15, а.с. 271).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_197. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 231) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_197. визнає у розмірі: 550 238,00 грн отриманого авансу, 53 158,64 грн грн інфляційних втрат, 22 697,41 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 626 094,05 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 314/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_197. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_197. у сумі 626 094,05 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_197. у сумі 626 094,05 грн (550 238,00 грн сплаченого авансу, 53 158,64 грн, - інфляційних втрат, 22 697,41 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/299 (Т. 20, а.с. 215), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_197., дослідивши подані документи доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 08.12.2021 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області 08.12.2021 р. за реєстровим № 417 (продавець) та ОСОБА_197, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_85 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_197. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 2, площею 40,2 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення в будинку, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначене приміщення, яке згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2022 р.; ціна продажу 550 338,00 грн, що еквівалентно 20 100,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 550 238,00 грн, що еквівалентно 20 096 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 08.12.2021 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 417 від 08.12.2021 р. та ОСОБА_197., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Бучанського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 419, номер спеціального бланку нотаріального документа НРР 477907 (Т. 15, а.с. 265).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначене нежитлове приміщення: до 30.08.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, - не пізніше 30.08.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_197. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 550 238,00 грн, що еквівалентно 20 096 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 550 238,00 грн - основний борг, крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 53 158,64 грн та 3% річних у сумі 22 697,41 грн, нараховані з 30.08.2022 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків (Т. 15, а.с. 271), заявлені заявником вимоги з 3% річних та інфляційних втрат фактично нараховані за період з 01.10.2022 р. по 14.02.2024 р. на суму 550 238,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленого нежитлового приміщення, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 626 094,05 грн.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.08.2022 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.08.2022 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.11.2022 р. (3 місяці); прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.12.2022 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "550 238,00 грн, що еквівалентно 20 096 доларів США ". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 550238,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 53 158,64 грн, що разом становить 603 396,64 грн.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 279).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 779 479,63 грн (38,7878 грн х 20 096 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 603 396,64 грн.
Заявник у заяві на підставі статті 625 ЦК України просить суд визнати його грошові вимоги по 3% річних у сумі 22 697,41 грн, нараховані з 30.08.2022 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків (Т. 15, а.с. 271), заявлені заявником вимоги з 3% річних фактично нараховані за період з 01.10.2022 р. по 14.02.2024 р. на суму 550 238,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 01.10.2022 р. по 30.11.2022 р. у сумі 2 758,73 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього договору, яким сторони обумовили, що за встановлених умов продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом трьох місяців, а також статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.12.2022 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.12.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (779 479,63 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (28 245,59 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 19 938,68 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 13.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 264).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 15 а.с. 278, 279).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_197. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_197. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.12.2021 р. в сумі 603 396,64 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 19 938,68 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши Заяву ОСОБА_282 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 06.03.2024 р. про визнання грошових вимог кредитора до боржника та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_282. надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 214-235), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_282. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 463 568,25 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_282. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 463 568,25 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_282. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 234), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р.(Т 15, а.с. 235) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 23.07.2020 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_282. як покупцем Попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. зареєстрований за № 825.
Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 27, площею 31,2 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 312 000,00 грн, що еквівалентно 11223 доларам США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 311 900,00 грн, що еквівалентно 11 220 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.03.2021 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 311 900,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 11 220 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вважає, що у нього виникло право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості згідно попереднього договору у сумі 311 900,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 125 523,07 грн та 3% річних у сумі 26 145,18 грн, нараховані з 30.03.2021 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2021р. по 14.02.2024 р., нараховані на суму 311 900,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_282. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 119) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_282. визнає у розмірі: 311 900,00 грн отриманого авансу, 125 523,07 грн інфляційних втрат, 26 145,18 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 463 568,25 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_282. ОСОБА_1 повідомила, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_282. у сумі 463 568,25 грн. Керуючий реструктуризацією вважає за можливе включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_282. у сумі 463 568,25 грн (311 900,00 грн сплаченого авансу, 125 523,07 грн, - інфляційних втрат, 26 145,18 грн, - 3% річних) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/287 (Т. 20, а.с. 203), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_282., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 23.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_282, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_86 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_196. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 27, площею 31,2 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2021 р.; ціна продажу 312 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11 223,00 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 311 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11 220 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 23.07.2020 р. підписаний ОСОБА_274. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_196., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 825, номер спеціального бланку нотаріального документа НОІ 355773 (Т. 15, а.с. 220).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.03.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_196. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 311 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11 220 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 311 900,00 грн - основний борг, крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 125 523,07 грн та 3% річних у сумі 26 145,18 грн, нараховані з 30.03.2021 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2021р. по 14.02.2024 р., нараховані на суму 311 900,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у визначених попереднім договором випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "311 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11 220 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 463 568,25 грн.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 311 900,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 125 523,07 грн, що разом становить 437 423,07 грн.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 235).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 435 199,12 грн (38,7878 грн х 11 220 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 435 199,12 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 2 223,95 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги у сумі 26 145,18 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.03.2021 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків, заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р..
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (435 199,12 грн) встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (36 480,79 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 26 145,18 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 13.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 219).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 235).
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_282. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_282. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.07.2020 р. в сумі 435 199,12 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 26 145,18 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_194 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_194 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 166-190), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_194. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 179 032,04 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_194. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 179 032,04 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_194. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріпленого відбитком печатки Укрпошта, датованого 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 188), який надійшов до суду у конверті разом заявою заявника та маркуванням Укрпошти про прийняття листа до відправлення, датованого 14.03.2024 р.(Т. 15, а.с. 189) на самому конверті, в якому надійшла заява до суду.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.10.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_283, як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 5747.
Заявниця повідомляє суд, що ОСОБА_283 помер ІНФОРМАЦІЯ_13 р., спадкоємицею якого є ОСОБА_194.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 32, загальною площею 58,3 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 632 555,00 грн, що на момент укладання договору було еквівалентно 23 753 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 632 455,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 23 750 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 31.07.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 632 455,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 23 750 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що основний борг боржника перед заявником становить 632 455,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 443 034,09 грн та 103 542,95 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.07.2018 р. по 14.02.2024 р. Судом встановлено, що відповідно до долучених деталізованих розрахунків заявником фактично нараховано заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р. суму 632 455,00 грн.
На підтвердження заявлених вимог заявницею долучено до заяви серед іншого копію свідоцтва про смерть ОСОБА_283. від 05.09.2022 р., витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 24.02.2023 р., де спадкодавець ОСОБА_283.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_194. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 250) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_283. не визнає, оскільки керуючись нормами статей 74,76,77 ГПК України та ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, проте кредитор не надав належних доказів прийняття спадщини, у тому числі свідоцтва про право на спадщину, як і заяви про прийняття спадщини від спадкодавця, а тому будь-яких грошових зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_194.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 316) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заяви заявниці, ОСОБА_1 повідомила, що визнає заявлені вимоги, так як у заяві ОСОБА_194. наполягає на тому, що вона є спадкоємицею ОСОБА_283., проте будь-яких документів про прийняття спадщини чи подання заяви про вступ у спадщину не надала. Керуючий реструктуризацією вважає за доцільне продовжити розгляд зазначеної заяви після надання ОСОБА_194. доказів прийняття спадщини за ОСОБА_283.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/289 (Т. 20, а.с. 205), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
04.07.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_194. надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від 21.06.2024 р., разом з яким заявницею долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про право на спадщину за законом (Т. 23, а.с. 221-223) як доказ того, що до ОСОБА_194. в порядку спадкування перейшли права вимоги прав та обов'язків за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_283. 19.10.2017 р. № 5747.
23.10.2024 р. через систему "Електронниий суд" від ОСОБА_194. надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від 22.10.2024 р. яким заявницею долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про право на спадщину за законом (Т. 26, а.с. 120) як доказ того, що до ОСОБА_194. в порядку спадкування перейшли права вимоги прав та обов'язків за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_283. 19.10.2017 р. № 5747.
Розглянувши заяву ОСОБА_194., заперечення доводи учасників провадження, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 19.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_283, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_317 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_194. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 32, загальною площею 58,3 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в с. АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 632 555,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 753 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 632 455,00 грн, що на день укладання договору було еквівалентно 23 750 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 632 455,00 грн, що еквівалентно 23 750 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 19.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_283., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5747, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385836 (Т. 15, а.с. 172).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Відповідно до статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Дослідивши заперечення боржника вимог заявника, вмотивованих нормами статей 74,76,77 ГПК України та ч. 1 ст. 1296 ЦК України, де згідно останньої норми спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, - проте кредитор не надав належних доказів прийняття спадщини, у тому числі свідоцтва про право на спадщину, як і заяви про прийняття спадщини від спадкодавця, а тому будь-яких грошових зобов'язань ОСОБА_1 не має перед ОСОБА_194., а також дослідивши подані заявником докази судом встановлено наступне. Відповідно до долученої заявником нотаріально засвідченої копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.05.2024 р. (Т. 23, а.с. 223), виданого в межах спадкової справи № 25/2023, зареєстровано у реєстрі № 940 (реєстрація справи у спадковому реєстрі здійснена 24.02.2023 р. (Т.15, а.с. 181)), приватним нотаріусом Лучинською Л.П. посвідчено, що відповідно до статті 1261 ЦК України та відповідно до договору поділу спадщини, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_283., який помер ІНФОРМАЦІЯ_13 р. є його дружина ОСОБА_194. та спадщина, на яку видано свідоцтво становить: права вимоги, прав та обов'язків за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_283. 19.10.2017 р., № 5747. В свідоцтві про право на спадщину вказано відомості про те, що ОСОБА_194. взята на облік внутрішньо переміщеної особи згідно довідки від 20.04.2022 р.
На підставі наведеного судом встановлено, що належними доказами підтверджено, що заявниця ОСОБА_194. є спадкоємицею за попереднім договором від 19.10.2017 р., № 5747 в зв'язку з чим заперечення боржника підлягають відхиленню судом.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_194. 19.10.2017 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 632 455,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 23 750 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_194. у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що основний борг боржника перед заявником становить 632 455,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 443 034,09 грн та 103 542,95 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.07.2018 р. по 14.02.2024 р. Судом встановлено, що відповідно до долучених деталізованих розрахунків заявником фактично нараховано заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р. суму 632 455,00 грн.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.08.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.09.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.09.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 632 455,00 грн, що еквівалентно 23 750 доларів США протягом одного місяця.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично застосував не ті норми права (у т.ч. ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 632 455,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 443 034,09 грн, що разом становить 1 075 489,09 грн.
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 15, а.с. 188, 189).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 921 210,25 грн (38,7878 грн х 23 750 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 921 210,25 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 154 278,84 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги у сумі 103 542,95 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.07.2018 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до долучених деталізованих розрахунків фактично заявлені вимоги з 3% річних нараховано за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.09.2018 р. у сумі у сумі 51,98 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 02.09.2018 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (921210,25 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (150 741,07 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 103 490,97 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжним дорученням від 14.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 171).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 15 а.с. 189).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_194. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_194. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.10.2017 р. в сумі 921 210,25 грн основного боргу з сплаченого авансу, 103 490,97 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_132 в особі представника від 12.03.2024 р. про грошові вимоги до боржника (надалі за текстом кредитор, заявник) та матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" ОСОБА_132 в особі представника ОСОБА_289 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 51-62), в якій просить суд визнати вимоги ОСОБА_132 до ОСОБА_1 в сумі 584 392,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_132. в особі її представника з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 13.11.2019 р. з боржником в нотаріальній формі попереднім договором купівлі-продажу квартири. Згідно п. 1 цього Попереднього договору, у строк до 30.09.2020 р. боржник зобов'язувався передати у власність кредитора з укладенням договору купівлі-продажу, а кредитор зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 153, секція 4, загальною площею 30,5 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3 на у мовах і в порядку, що передбачені попереднім і основним договором. Згідно з п. 3 Попереднього договору боржник та кредитор погодили істотні умови основного договору, в тому числі: боржник зобов'язується збудувати зазначений житловий будинок до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись зазначена квартира; ціна продажу - 341 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 000 доларів США. Згідно з пунктом 4 зазначеного попереднього договору, ОСОБА_132. при укладанні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а боржник прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 341 500,00 грн, що на день укладення переднього договору еквівалентно становило 13 996,00 дол США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн кредитор зобов'язався сплатити до 30.09.2020 р. Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) боржника від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, боржник повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансового платежу в розмірі 341 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 996,00 доларів США на протязі одного місяця. Заявник вказує, що станом на 14.02.2024 р. боржник не здійснив укладення основного договору купівлі-продажу квартири у зв'язку із не завершенням будівництва житлового будинку, в якому розміщена така квартира та не введенням його в експлуатацію. Крім того, заявник повідомляє суд також про те, що ОСОБА_132. 21.11.2021 р. звернулась до боржника із заявою про повернення коштів, проте станом на дату подачі заяви, боржник кошти їй не повернув, основний договір не уклав, житловий будинок, в якому знаходиться квартира не добудував, і в експлуатацію не здав, будівництво зупинено.
Крім того, на підставі статей 533, 524 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 531 848,00 грн, - суму боргу станом на 14.02.2024 р., еквівалентну 13 996 доларам США по курсу у гривні, оскільки передана боржнику сума авансу 341 500,00 грн, була еквівалентна 13 996 доларів США.
Також, на підставі частини другої статті 625 ЦК України та інших норм законодавства заявник просить суд визнати його вимоги по 3% річних у сумі 52 543,47 грн, нараховані з 01.11.2020 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника від 18.03.2024 р. щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_132. (Т. 15, а.с. 163-165) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_132. не визнає, з підстав: боржник вказує на те, що основним зобов'язанням за попереднім договором є у визначені строки передати у власність покупця нерухоме майно, що не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; ОСОБА_132. не виконала обов'язок у строк, передбачений пунктом 4 попереднього договору від 13.11.2019 р. і не сплатила кошти у сумі 100,00 грн; щодо повернення авансу, боржник вказує на те, що підстави його повернення покупцю визначені п. 5 попереднього договору, проте належних і допустимих доказів "наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору, кредитор - ОСОБА_132. не надала"; у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді справа № 369/6416/23 за позовом ОСОБА_132. про стягнення грошових коштів за попереднім договором № 3379 від 13.11.2019 р., та станом на 18.03.2024 р спір у справі № 369/10235/23 про стягнення авансу не вирішено, тобто наявний спір про право.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 305 (зворотній бік аркуша)) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_132. ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на наявність спору про право враховуючи розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/6416/23, в зв'язку з чим вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/6416/23.
У Повідомленні про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/171 (Т. 20, а.с. 99) керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. повідомляє про те, що розгляд питання про включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_132. у межах провадження у справі № №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 є передчасним враховуючи розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/6416/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_132. в особі представника, дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_132. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області в межах справи № 369/10235/23, на підтвердження чого долучено копію ухвали суду у справі від 02.05.2023 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Слід зауважити, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 наголосив на наступних висновках (пункти 88, 92-99, 102-109). Приймаючи справу за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, з'ясовує питання щодо заявлення позивачем кредиторських вимог в порядку частини першої статті 45 КУзПБ та, якщо таке право ним не реалізоване, призначає справу позовного провадження до розгляду за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство відповідача (88). В абзаці другому частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження (92). За змістом статті 1 КУзПБ конкурсними є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (93). Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац перший частини першої статті 45 КУзПБ) (94). Ухвала господарського суду про визнання вимог конкурсних кредиторів за результатами розгляду їх заяв з грошовими вимогами до боржника є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абзаци четвертий, п'ятий частини шостої статті 45 КУзПБ) (95). За загальним правилом, набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю в особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13) (96). Лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, стаття 44 ГПК України) (див. висновки, викладені у пункті 56.16 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19) (97). Тлумачення статей 39, 45 - 48, 64 КУзПБ дає підстави для висновку, що особа з майновими (грошовими) вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог виключно через набуття статусу кредитора з підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів та обмежень виконання боржником зобов'язань перед кредиторами, встановлених спеціальним законом (98). Натомість позовній формі захисту інтересів кредитора у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника в межах справи про банкрутство властива процесуальна автономія та інше правове регулювання, адже за змістом статті 7 КУзПБ вони розглядаються господарським судом за правилами ГПК України та за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Склад учасників розгляду спору визначається ГПК України (99). Водночас у разі задоволення майнових (грошових) вимог до боржника у позовному провадженні, що розглядалося в межах справи про банкрутство, позивач не набуває за замовчуванням статусу конкурсного кредитора, позаяк, як зазначалося раніше, законодавець визначив єдиний процесуальний порядок набуття такого статусу та задоволення кредиторських вимог до боржника - безпосередньо у справі про банкрутство за заявою кредитора в порядку реалізації спеціальних норм статей 39, 45 КУзПБ (102). Процесуальні дії та судові рішення під час розгляду справи позовного провадження в порядку статті 7 КУзПБ не замінюють процесуальних дій і рішень щодо заявлення і визнання вимог кредиторів безпосередньо у справі про банкрутство (103). Саме тому позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку статті 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному статтею 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ (104). Оскільки майнові вимоги кредиторів у розумінні статті 1 КУзПБ не тотожні позовним майновим вимогам (предмет позову) до боржника, які підлягають розгляду в порядку статті 7 КУзПБ, суд не може на власний розсуд трансформувати позовні вимоги у вимоги до кредиторів, що подаються відповідно до статті 45 КУзПБ (105). Якщо таку заяву подано позивачем до завершення розгляду позовних вимог, то господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має зупинити провадження у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача (107). За відсутності такого звернення та прийняття його до розгляду суд не має підстав для зупинення позовного провадження (108). Після постановлення господарським судом ухвали за результатами розгляду цих вимог позовне провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство, підлягає закриттю повністю або в частині заявлених кредитором вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у випадку тотожності суб'єктного складу, предмета і підстав позову (109).
До Господарського суду Київської області надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. ОСОБА_132. в особі представника, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19, підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 13.11.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_132, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_90 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви представника ОСОБА_132. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 153, загальною площею 30,5 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., 04.03.2017 р. за реєстровим номером 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці, житловий будинок до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2020 р.; ціна продажу 341 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 341 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 996,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансового платежу в розмірі 341 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 996,00 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526, 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Даний договір посвідчений Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрований за № 3379, номер спеціального бланку нотаріального документа НОА 840289. Попередній договір від 13.11.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 за довіреністю (від продавця), та ОСОБА_132. (покупець).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_132. при укладенні цього договору передала, продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 341 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 996,00 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі, та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. за довіреністю від заявника, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 341 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 996,00 доларів США.
Наведеним спростовуються доводи боржника щодо ненадання заявником доказів сплати авансу.
Заявник вказує на те, що 21.11.2021 р. він звертався до боржника із заявою про повернення коштів, проте боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів Хайновській А.С. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_132. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.11.2020 р. (01.11.2020 р. була неділя-вихідний день) закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.11.2020 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Наведеним спростовуються довод боржника про те, що зобов'язання перед заявником за попереднім договором не є грошовим у змісті статті 1 зазначеного Кодексу.
В своїй заяві заявник на підставі статей 524, 533 ЦК України по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 531 848,00 грн, - основний борг (13996 доларів США по курсу НБУ станом на 14.02.2024 38 грн за 1 долар США).
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 11, а.с. 51).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 538 739,63 грн (38,4924 грн х 13 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу становить більшу сум ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до з основного боргу у сумі 531 848,00 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 52 543,47 за період з 01.11.2020 р. по 14.02.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимоги заявника по 3% річних за період 01.11.2020 р. - 02.11.2020 р. відхиляються судом в сумі 87,19 грн, оскільки відповідно викладеного та до норм статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (тобто з 01.10.2020 р.) та згідно з вимогами частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (01.11.2020 р., неділя), тому згідно частини 5 статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (02.11.2020 р.), в зв'язку з чим обрахунки строків заявника не відповідають вказаним нормам, та вимоги за вказаний період є безпідставними та не обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (538 739,63 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу сум (53079,10 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 52 456,28 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про визнання вимог до боржника, що підтверджено квитанцією № 6604-6470-5449-4029 від 13.03.2024 р. (а.с. 62, т. 11).
Заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Судом встановлено наявність арифметичної помилки між змістом вимог (531848,00 грн +52 543,47=584 391,47 грн) заявника та прохальною частиною у сумі (584 392), у сумі 0,53 грн, які відхиляються судом як безпідставні.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_132. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_132. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.11.2019 р. в сумі 531 848,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 52 456,28 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_131 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника ОСОБА_290 від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. через систему "Електронний суд" до господарського суду від ОСОБА_131 в особі представника ОСОБА_290 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. (Т. 11, а.с. 24-34), в якій він просить суд визнати кредиторські вимоги ОСОБА_131. до ОСОБА_1 у розмірі 1 408 524,00 грн; включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору ОСОБА_131. у розмірі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_131. про грошові вимоги кредитора до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відміткою канцелярії суду (вх. № 2291 від 12.03.2024 р.).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_131., як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.05.2018 р., за яким продавець зобов'язалась у строк до 30.12.2018 р. передати у власність ОСОБА_131. (покупця), з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити квартиру № 62, загальною площею 113 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2 у порядку і на умовах, передбачених відповідним цим та основним договором. Згідно з п. 3 договору, ціна продажу складає 1 408 524,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 54 174,00 доларів США. Згідно з пунктом 4 зазначеного договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 350 000,00 грн. У подальшому, у термін визначений цим договором покупцем передано продавцю 635 791,00 грн до 22.05.2018 р. Залишок у розмірі 422 522,00 грн покупцем внесено 30.12.2018 р. Таким чином, на момент звернення до суду заявником внесено оплату спірної квартири у загальній сумі 1 408 313,00 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що він звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів (справа № 369/10235/23).
В зв'язку з наведеним, на підставі статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 1408 524,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_131. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 120-122) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_131. не визнає з підстав: за умовами попереднього договору від 21.05.2018 р. основним зобов'язанням є у визначені строки передача у власність покупця відповідного нерухомого майна, що не є грошовим зобов'язанням у розмінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; підстави повернення авансу покупцю, обумовлені пунктом 5 попереднього договору від 21.05.2018 р., проте ОСОБА_131. не надав належних та допустимих доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору; у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді цивільна справа № 369/10235/23 за позовом ОСОБА_131. до ОСОБА_1 про стягнення авансу за попереднім договором від 21.05.2018 р. р.н. 1324, та станом на 18.03.2024 р. спір не вирішено, тобто наявний спір про право.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_131. ОСОБА_1 повідомила про не визнання вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/10265/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором від 21.05.2018 р., а тому наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з викладеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/10265/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/162 (Т. 20, а.с. 90), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про0 результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_131. письмові пояснення, докази виконання грошових зобов'язань за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу кватири від 21.05.2018 р. №1324.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до господарського суду від представника ОСОБА_131. надійшла заява про долучення доказів, якою долучено до матеріалів справи розписку ОСОБА_186. від 22.05.2018 р., яка, як вказує представник заявника у заяві, засвідчує, що ОСОБА_186 . отримав від ОСОБА_131. аванс у розмірі 635 791,00 грн на виконання умов попереднього договору від 21.05.2018 р. № 1324 (Т. 26 а.с. 121-126). До заяви лучено докази направлення її боржнику (з штрих кодовим ідентифікатором 0103284655080 Укрпошти) та керуючому реструктуризацією.
Судом встановлено, що відправлення з штрих кодовим ідентифікатором 0103284655080 Укрпошти, адресоване ОСОБА_1 було вручено одержувачу 07.11.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_131., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Однією з підстав невизнання боржницею вимог ОСОБА_131. є наявність між заявником та боржницею спору за позовом заявника про стягнення авансу за попереднім договором від 21.05.2018 р. р.н. 1324, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області в межах справи № 369/10235/23, на підтвердження чого долучено копію ухвали суду у справі від 07.07.2023 р.
Дослідивши даний аргумент суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 виклав правову позицію щодо порядку задоволення майнових (грошових) конкурсних вимог до боржника у справі позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача, де вказав на те, що рух справи про банкрутство, зокрема на стадії визнання судом вимог конкурсних кредиторів, не залежить від вирішення позовного провадження за майновими (грошовими) вимогами тих самих осіб у порядку статті 7 КУзПБ (п. 100). Завдяки такій процесуальній автономії позовного провадження підвищується оперативність та ефективність провадження у справі про банкрутство, оскільки вона надає можливість запобігти уповільненню основних судових процедур банкрутства (п. 101). Процесуальні дії та судові рішення під час розгляду справи позовного провадження в порядку статті 7 КУзПБ не замінюють процесуальних дій і рішень щодо заявлення і визнання вимог кредиторів безпосередньо у справі про банкрутство (п. 103). Саме тому позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку статті 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному статтею 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ (п. 104). Якщо таку заяву подано позивачем до завершення розгляду позовних вимог, то господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має зупинити провадження у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача (п. 107). За відсутності такого звернення та прийняття його до розгляду суд не має підстав для зупинення позовного провадження (п. 108).
До Господарського суду Київської області надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_131. від 12.03.2024 р. в особі представника, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 7, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88--109), остання підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Досліджуючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
21.05.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_131, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_89 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_131. в особі представника також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 62, загальною площею 113 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попередній договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстрованим номером 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; ціна продажу 1 408 524,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 54 174 долари США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 350 000,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму в розмірі 635 791,00 грн покупець зобов'язується сплатити 22.05.2018 р., суму в розмірі 422 552,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 525,00 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 350 000,00 грн, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковим для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 21.05.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_131., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1324, номер спеціального бланку нотаріального документа ННС 635519 (Т. 11, а.с. 27).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримувати гроші підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 № 1143 від 10.03.2017 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_131. при укладенні попереднього договору перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 350 000,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів в розмірі 350 000,00 грн, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Крім того, цим же пунктом 4 попереднього договору було обумовлено сплату заявником суму в розмірі 635 791,00 грн покупцем до 22.05.2018 р., а суму в розмірі 422 552,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 525 доларам США, покупець зобов'язався сплатити до 30.12.2018 р.
На виконання вимог ухвали суду на підтвердження сплати коштів у сумі 635 791,00 грн заявником через систему "Електронний суд" долучено до матеріалів справи розписку ОСОБА_186 . від 22.05.2018 р. Неможливість долучення вказаного документу разом з заявою обґрунтовано виїздом за кордон заявника в зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, яку суд визнає об'єктивною причиною, а докази приймаються судом.
Досліджуючи зміст поданої суду розписки, судом встановлено, що згідно останньої ОСОБА_186 . підтверджує отримання 22.05.2018 р. від ОСОБА_131. оплату згідно попереднього договору від 21.05.2018 р., посвідченого нотаріусом Дудкінкою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1324 в сумі 635 791,00 грн.
За правовою природою досліджений документ згідно статті 45 ЦК України є розпискою. Дата сплати коштів та сума вказані у розписці відповідають зобов'язанню взятого заявником (покупцем) згідно п. 4 попереднього договору. Повноваження ОСОБА_186 . на одержання коштів підтверджено довіреністю № 1143 від 10.03.2017 р.
Як слідує зі змісту заперечень боржниці, остання вказує на те, що заявником не надано належних та допустимих "доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору", проте не заперечує сам факт одержання коштів.
Детально дослідивши подані докази, керуючись нормами статей 96, 86, 79, 76, 77 ГПК України суд дійшов висновку про те, що заявником доведено за допомогою належних доказів факт сплати уповноваженій особі боржника 22.05.2018 р. на виконання пункту 4 попереднього договору 635 791,00 грн.
Заявник посилається на сплату за попереднім договором коштів всього у сумі 1 408 313,00 грн, в тому числі на те, що ним 30.12.2018 р. було внесено 422 522,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявником не надано належних та допустимих доказів сплати на виконання попереднього договору 422 522,00 грн, в зв'язку з чим вимога заявника по основному боргу в частині 422 522,00 грн відхиляється судом як необґрунтована та не доведена суду за допомогою належних та допустимих доказів.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_131. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця 01.01.2019 р. виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором від 21.05.2018 р. (оскільки 30.12.2018 р. було неділею, вихідним днем, та згідно з частиною п'ятою статті 254 ЦК України, останній день для укладання договору купівлі-продажу квартири був 31.12.2018 р.), що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, інших учасників провадження, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 2, 3) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Проте судом також встановлено, що попереднім договором встановлено спеціальний порядок визначення суми, яка підлягає сплаті покупцю у гривнях у випадку, передбаченому пунктом 5 попереднього договору, - зокрема, "у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 350 000,00 грн на протязі одного місяця".
Отже, згідно умов попереднього договору, норм частини першої статті 526, частини першої статті 525 ЦК України зобов'язання боржника з повернення коштів покупцю визначені у гривні, в зв'язку з чим, кошти підлягають поверненню відповідно до умов договору у гривні.
На підставі викладеного, п. 5 попереднього договору вимоги заявника по основному боргу у сумі 350 000,00 грн є обґрунтованими та доведеними за допомого належних доказів, в зв'язку з чим суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 350 000,00 грн.
В свою чергу, судом встановлено, що умовами пункту 4 попереднього договору підтверджено сплату заявником боржнику 350 000,00 грн та визначено обов'язок покупця сплатити кошти боржнику у сумах: 635 791,00 грн, 422 552,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 525 доларів США.
Умовами пункту 5 попереднього договору сторонами обумовлено повернення продавцем коштів покупцю в разі настання обставин, визначних даним положенням попереднього договору, - у сумі 350 000,00 грн.
Розглядаючи вимоги заявника в частині вимоги визнання кредитором боржника у сумі 635 791,00 грн судом встановлено наступне.
Попередінм договором не обумовлено повернення коштів, окрім встановлених вище.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем на виконання попереднього договору, однак повернення яких непередбачене умови попереднього договору є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику, а також як виконане однією сторін у зобов'язанні, за яким підстава, на якій боржником було набуто вказані кошти відпала (п. 1 попереднього договору, ч. 3 ст. 635 ЦК України).
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212 ЦК України) щодо визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду, та вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 635 791,00 грн підлягають визнанню судом
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином у досліджуваній частині вимог заявника суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Досліджуючи заперечення боржника судом встановлено, що у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимоги ОСОБА_131. від 18.03.2024 р. ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_131. не визнає також з підстав, що повернення авансу покупцю, обумовлені пунктом 5 попереднього договору від 21.05.2018 р., проте ОСОБА_131. не надав належних та допустимих доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору.
Щодо заперечень боржниці про те, що з її позиції заявником належних та допустимих "доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору" заявник не надав, - судом встановлено, що боржником не визначено які конкретні обставини та якого "відповідного" пункту попереднього договору мала на увазі боржниця, в зв'язку з чим такі заперечення є не обґрунтованими.
В свою чергу як встановлено судом, належними і допустимими доказами підтверджено сплату заявником як покупцем та отримання продавцем коштів в розмірі 350 000,00 грн за попереднім договором (п. 4 попереднього договору), та сплату 22.05.2018 р. заявником боржнику 635 791,00 грн на виконання попереднього договору, що підтверджено розпискою від 22.05.2018 р. ОСОБА_186.
Також боржниця вказує на те, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання - у визначені строки передати у власність покупця відповідне нерухоме майно, - що не є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутств.
Наведене заперечення не відповідає змісту заявленої вимоги заявника, який просить суд визнати його вимоги на підставі пункту 5 попереднього договору, згідно якого боржник як продавець зобов'язався у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або настання визначених пукнтом попереднього договору обставин, - повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 350 000,00 грн на протязі одного місяця, що за правовою природою є грошовим обов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим заперечення відхиляються судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник просить суд включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати заявника на оплату судового збору в розмірі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією № 7662-2721-2495-1579 від 08.03.2024 (Т. 11, а.с. 26).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно з частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Заявником заявлено про те, що ним сплачено за попереднім договором всього 1408 313,00 грн, а в прохальній частині заявник просить визнати його кредитором на суму 1408 524,00 грн, та окремо заявлені вимоги стосовно судового збору. Правового обґрунтування вимог у сумі 211 грн суду не надано. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника у сумі 211,00 грн є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_131. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_131. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.05.2018 р. в сумі 350 000,00 грн. основно боргу з поверенння авансу; 635 791,00 грн основного боргу (1212 ЦК України), - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_121 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_321 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 264-278), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника, що складаються з суми авансу в розмірі 14 585,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент звернення з даною заявою складає 558 802,39 грн, 1986,21 доларів США, 3% річних в розмірі, що за курсом НБУ станом на момент звернення з даною заявою складає 76 098,65 грн, а також моральної шкоди в розмірі 60 000,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_121. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, що надійшов до суду разом з конвертом в якому надійшла заява з вимогами до боржника, скріплений відбитком печатки Укрпошти, датованим 06.03.2024 р. та самим конвертом з маркуванням Укрпошти про прийняття відправлення до пересилки 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 277, 278).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 11.03.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем в особі ОСОБА_121., який діяв на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та Бучком Я.В. як покупцем Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грицюк П.В., зареєстрованим за № 703. Відповідно до Попереднього договору (п. 1) у строк до 30.07.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити вартість квартиру № 162, площею 29,5 кв.м., секція 1 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газо- та електропостачання) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Згідно з пунктом 3 попереднього договору між сторонами погоджено такі умови основного договору: продавець зобов'язався збудувати на вказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.07.2019 р., договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2019 р.; ціна продажу 384 975,00 грн та інші умови. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_121. як покупцем 11.03.2019 р. було передано представнику продавця ОСОБА_121. готівкою аванс у розмірі 384 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 585,00 доларів США.
Керуючись нормами статей 239, 626, 628, 635, 631, 598, 546, 570 ЦК України заявник вказує, що у передбачений попереднім договором строк основний договір сторонами укладений не був, передані кошти згідно статті 5790 ЦК України вважає авансом, який підлягає поверненню заявнику у сумі 14 585,00 доларів США. Прострочення повернення авансу з точки зору заявника розпочалось з 01.08.2019 р., оскільки основний договір мав бути укладений не пізніше 31.07.2019 р. Також заявник вказує, що боржник отриману суму авансу не повернула заявнику. Керуючись нормами статей 525, 610, 611, 625 ЦК України заявник вважає, що окрім повернення авансу, наслідком порушення боржником цивільно-правового зобов'язання є сплата 3% річних від простроченої суми у розмірі 1 986,21 доларів США (станом на 13.02.2024 р. за 1658 днів прострочення грошового зобов'язання). Крім того, заявник вказує на те, що йому було завдано істотної моральної шкоди, що виражається у душевних стражданнях, які він зазнав внаслідок порушення зобов'язань з боку ОСОБА_1 у розчаруванні, нервуванні, порушенні звичайного режиму життя та виникненні незручностей в зв'язку необхідністю вживати заходів щодо повернення авансу та пошуку іншого житла. З огляду на характер цивільного правопорушення, глибину, характер та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, беручи ступінь вини ОСОБА_1 , враховуючи вимоги розумності і справедливості, розмір завданої ОСОБА_121. моральної шкоди становить 60 000,00 грн, в зв'язку з чим він просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у заявленому розмірі та складі.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_121. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 125-126) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_121. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 75,00 грн не сплатив. Боржник заперечує вимоги заявника також з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав. У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді справа № 369/12821/23 за позовом ОСОБА_121. до ОСОБА_1 про стягнення авансу за попереднім договором та відшкодування моральної шкоди, де спір станом на 18.03.2024 р. не було вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.09.2023 р. у справі № 369/12821/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 309) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_121., ОСОБА_1 повідомила, що не визнає вимоги заявника з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/12821/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів та моральної шкоди, а тому залишається не вирішеним спір про право. У зв'язку з наведеним керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/12821/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/148 (Т. 20, а.с. 76), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
27.06.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_121. надійшли Пояснення на повідомлення арбітражного керуючого Приходька Д.В. щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_121. від 27.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 255), в яких він повідомляє суд про отримання повідомлення від арбітражного керуючого Приходька Д.В. щодо розгляду вимог заявника, в яких заперечуються вимоги ОСОБА_121., в тому числі з посиланням на те, що зобов'язання боржника за попереднім договором не є грошовими, доказів наявності підстав для повернення авансу не надано; наявний спір про право (справа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/12821/23) за позовом ОСОБА_121. до боржника. Заявник не погоджується з позицією арбітражного керуючого Приходька Д.В., підтримує раніш заявлені вимоги з посиланням на практику Верховного Суду та наголошує на тому, що його вимоги є грошовими, в зв'язку з чим, ним правомірно заявлено вимоги з 3% річних. Крім того, посилаючись на статтю 7 Кодексу України з процедур банкрутства, правову позицію Верховного Суду у справі № 904/4455/19, заявник повідомляє про те, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/12821/23 цивільну справі за його позовом до боржниці про стягнення авансу за попереднім договором та відшкодування моральної шкоди вирішено передати на розгляд до Господарського суду Київської області, в зв'язку з чим, заявник підтримує заявлені ним у заяві вимоги до боржника у повному обсязі.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_121. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Заявник у поясненнях повідомляє суд про те, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/12821/23 цивільну справі за його позовом до боржниці про стягнення авансу за попереднім договором та відшкодування моральної шкоди вирішено передати на розгляд до Господарського суду Київської області
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.06.2024 р. червня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_121. до ОСОБА_1 про стягнення авансу за попереднім договором та відшкодування моральної шкоди передано на розгляд до Господарського суду Київської області, де перебуває справа № 911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119772728), та ухвалою Господарського суду Київської області (суддя Лопатін А.В.) від 14.10.2024 р. у справі 911/2308/23 (369/12821/23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122270619), вказану справі прийнято до свого провадження в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_121. надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_121., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 11.03.2019 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець), з однієї сторони, від імені якої діє ОСОБА_291 на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755, що надалі іменується представник продавця, та ОСОБА_121, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_91 (покупець) було укладено Попередній договір (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_121. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного попереднього договору, за цим договором у строк до 30.07.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити вартість квартири № 162, секція 1, загальною площею 29,5 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газо- та електропостачання), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.07.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2019 р.; ціна продажу 384 975,00 грн; підготовка та оформлення документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири, покладається на продавця.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а представник продавця прийняв грошові кошти у вигляді авансу у розмірі 384 900,00 грн, які зобов'язується передати продавцю у розумний для цього час. Залишок коштів у сумі 75,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.07.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 384 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 585 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 11.03.2019 р. підписаний ОСОБА_121., який дів від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р., та ОСОБА_121., посвідчений приватним нотаріусом Грицюк П.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 703, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 929614 (Т. 9, а.с. 269).
Повноваження ОСОБА_121. на укладання попереднього договору, отримання авансових платежів, грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р., відповідно була чинна станом на дату укладення попереднього договору.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.07.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.07.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що при укладенні попереднього договору ОСОБА_64 . передав, а представник продавця прийняв грошові кошти у вигляді авансу у розмірі 384 900,00 грн, які зобов'язався передати продавцю у розумний для цього час, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяла уповноваженим боржником особа ОСОБА_291. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 384 900,00 грн.
Заявник вказує на те, що боржником основний договір в обумовлені строки не укладений, будинок не побудований і не введений в експлуатацію у встановлені попереднім договором строки, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору не повернуті, в зв'язку з чим на підставі статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, п. 5 попереднього договору просить визнати його грошові вимоги до боржника - суми авансу в розмірі 14 585,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент звернення з даною заявою складає 558 802,39 грн.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 384 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 585 доларів США протягом одного місяця.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявниці суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_64 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.08.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 01.09.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.07.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.08.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.09.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Наведеним спростовується довод боржника про те, що зобов'язання перед заявником за попереднім договором не є грошовим у змісті статті 1 зазначеного Кодексу.
Зокрема, боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом також в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідною вимогою, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника також з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи даний довод заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що належними доказами підтверджено обставину т одержання при укладанні попереднього договору продавцем ОСОБА_1 (боржником) в особі уповноваженого представника від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 384 900,00 грн.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктом 5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США щодо даного зобов'язання.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях щодо умови пункту 5 попереднього договору, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви до суду через канцелярію суду з грошовими вимогами до боржника є 06.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 277, 278).
Станом на 06.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,3943 грн дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=06.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 559 980,87 грн (38,3943 грн х 14 585,00 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено (повернення сплаченого авансу), що розрахунок заявника є невірним, розмір основного боргу з повернення сплаченого авансу становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу з повернення сплаченого авансу у межах заявлених вимог за у сумі 558 802,39 грн.
Щодо вимоги заявника визнати його кредитором боржника з суми авансу у доларах США судом встановлено наступне.
Заявником не надано правого обґрунтування визнання його вимог до боржника у доларах США.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд керуючись частиною першою статті 526 ЦК України, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства відхиляє дану вимогу, у зв'язку з тим, що положенням пункту 5 попереднього договору сторони узгодили зобов'язання боржника за настання визначених даним пунктом умов, повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 384 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 585 доларів США протягом одного місяця, тобто у гривнях, із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, 533 ЦК України.
Як зазначено судом, частиною другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
На підставі викладеного досліджувана вимога підлягає відхиленню судом.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України у зв'язку із простроченням повернення авансу заявник просить суд визнати його кредитором боржника 3% річних у сумі 1 986,21 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент звернення з даною заявою складає 76 098,65 грн, нараховані, як вказує заявник за 1658 днів, де обов'язок з повернення суми авансу виник 01.08.2019 р., а вимоги обраховані станом на 13.02.2024 р.
Розглянувши наведену вимогу судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що заявником помилково визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення сплаченого авансу без врахування положення пункту 5 попереднього договору, згідно з яким у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором (30.07.2019 р.) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 384 900,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 585 доларів США протягом одного місяця, а також без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу, як вже встановлено судом, розпочалось з 01.09.2019 р. На підставі наведеного вимоги заявника по 3% річних, які нараховані за період з 01.08.2019 р. по 31.08.2019 р. відхиляються судом як безпідставні (у сум 1 423,80 грн).
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.09.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму визначену судом (559980,87 грн), судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником за даний період (74 878,36 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 74 674,85 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 75,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 75,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того, заявник просить суд визнати його кредитором боржника у сумі 60 000,00 грн моральної шкоди з вказівкою на те, що заявнику було завдано істотної моральної шкоди, що виражається у душевних стражданнях, які він зазнав внаслідок порушення зобов'язань з боку ОСОБА_1 у розчаруванні, нервуванні, порушенні звичайного режиму життя та виникненні незручностей в зв'язку необхідністю вживати заходів щодо повернення авансу та пошуку іншого житла. З огляду на характер цивільного правопорушення, глибину, характер та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, беручи ступінь вини ОСОБА_1 , враховуючи вимоги розумності і справедливості, розмір завданої ОСОБА_121. моральної шкоди становить 60 000,00 грн.
Детально дослідивши вимоги заявника у даній частині судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що закріплені в п. п. 3, 9 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявником не надано правового обґрунтування заявленої вимоги, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження самого факту наявності у неї душевних страждань та переживань, у зв'язку з наявністю таких обставин. Заявником не надано жодного доказу на підтвердження понесення моральної шкоди у заявленому розмірі, характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. Будь-які докази спричинення боржником моральної шкоди в заявленому розмірі у справі відсутні.
За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази суд приходить висновку, що вимоги заявника в частині відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження, не доведені, правові підстави для визнання вимоги про стягнення моральної шкоди відсутні, у зв'язку з чим вимога відхиляється судом (у сумі 60 000,00 грн). Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявниеом було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією № 1879-6037-5313-8074 від 06.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 270).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку у паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 278).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_121. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_121. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором від 11.03.2019 р. в сумі 558 802,39 грн з повернення сплаченого авансу (основний борг), 3% річних у сумі 74 674,85 грн, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_9 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_9 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 92-102), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_9 . до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 604 638,24 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 343 025,00 грн, 199 501,67 грн - інфляційних втрат, 51 055,57 грн - 3% річних, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_9 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_9 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2350 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 92, 102).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
27.09.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири № 33. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 135, секція 4, загальною площею 30,5 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 343 025 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.01.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Також на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.03.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 199 501,67 грн; 2) 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.03.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 51 055,57 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 205, 15, 625, 526, 635, 570 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 604 638,24 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_9 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 161) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_9 . не визнає керуючись положеннями статтею 1, 2, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73,74, 76, 77, 86,126 ГПК України, статтями 524, 509 ЦК України, з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Крім того, боржник вказує, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа № 369/16866/23 за позовом ОСОБА_9 . до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 27.09.2017 р., спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Києво-Святошинського районного суду у справі № 369/16866/23 від 16.10.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 301, 301/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_9 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи №369/16866/23 за позовом ОСОБА_9 . до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором купівлі-продажу квартири, а тому наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредитора боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/16866/23.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/200 (Т. 20, а.с. 127), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_9 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Заявниця у своїй заяві повідомляє суд про те, що наявний спір на дату звернення до суду з цією заявою, що розглядається Києво-Святошинським районним судом Київської області в межах справи за №369/16866/23, де заявником подано клопотання про передачу спору до Господарського суду Київської області.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_9 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді суду, судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_9 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 27.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_9, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_92 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_9 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 135, загальною площею 30,5 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої 0 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 343 125,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 343 025,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн що покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 343 025,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1030 від 04.03.2017 р. та ОСОБА_9 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2442, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933063 (Т. 13, а.с. 98).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 . при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 343 025,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи даний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у розмірі 343 025,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру (основного договору), сплачений ним аванс заявниці не повернуто боржником.
Боржником не визнано заявлені заявником вимоги.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2019 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового, прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р. Зокрема, відповідно до пунктів 1, 3 попереднього договору, останнім днем укладання основного договору було 31.01.2019 р.; відповідно до вимоги частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку починається з наступного дня - з 01.02.2019 р., останнім днем якого згідно частини третьої статті 254 ЦК України є 01.03.2019 р., та прострочення якого наступило з 02.03.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 343 025,00 грн - основний борг, 199 501,67 рн - збитків від інфляції, 51 055,57 грн - 3% річних.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 343025,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.03.2019 року у сумі 28,19 грн відхиляються судом оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу за період з 02.03.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним за вказаний період, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 51 027,38 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 199 501,67 грн грн.
Боржник заперечуючи вимоги заявниці вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Дане заперечення боржниці підлягає відхиленню судом, оскільки заперечення не відповідає правовому обґрунтуванню заявлених вимог, які не ґрунтуються на судовому рішенні, а отже такі заперечення є безпідставними та не обгрунтованими.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000,00 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000,00 грн від 28.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_9 . згідно договору № 081023-б від 18.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_9 . на підставі договору № 081023-б від 18.02.24 р.
Боржник заперечуючи вимоги заявниці вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 29.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 29.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 95).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_9 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_9 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.09.2017 р. в сумі 343 025,00 грн з повернення суми авансу (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 51 027,38 грн, 199 501,67 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_103 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_103 надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства від 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 21-64), в якій вона просить суд визнати громадянку України ОСОБА_103. конкурсним кредитором по справі №911/2308/23 про банкрутство ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 900 775,17 грн, з яких 421 770,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р. (4 черга); 20 000,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №19 від 14.04.2018 р. (4 черга); 75 912,82 грн 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р. (4 черга); 3 599,73 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №19 від 14.04.2018 р. (4 черга); 287 241,33 грн інфляційного збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р. (4 черга); 9 760,00 грн інфляційного збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №19 від 14.04.2018 р. (4 черга); 24 315,00 грн сума витрат на правову допомогу (4 черга); 20 000,00 грн - моральна шкода; 14 296,29 грн - сума судового збору (1 черга); включити громадянку ОСОБА_103. до реєстру вимог кредиторів громадянки ОСОБА_1 із зазначеними вище вимогами на загальну суму 900 775,17 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_104. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком печатки Укрпошти, датованим 04.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду, вхідним відбитком канцелярії суду № 3217/24 від 07.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 32, 63).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним (у тому числі копіями): попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р., попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 19 від 14.04.2018 р., розпискою від 07.07.2018 р., а також договором про надання юридичних послуг № 26/10/23 від 26.10.2023 р. з долученими до нього актом приймання-передачі наданих послуг, доказами оплати наданих послуг, долученими розрахунками заявлених вимог та іншими документами. Також Заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовані посиланням на статтю 625 ЦК України.
Зокрема, заявниця вказує, що 11.11.2017 р. між ОСОБА_103. (кредитор) та ОСОБА_1 (боржник) було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. боржник зобов'язувався передати у власність кредитора та укласти договір купівлі-продажу квартири № 46, загальною площею 39,8 кв.м, секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Відповідно до п. 3 попереднього договору сторони домовились про такі умови основного договору: продавець зобов'язався збудувати на обумовленій земельній ділянці житловий будинок, в якому має бути розташована обумовлена квартира до 31.07.2018 р., та яка має бути розташована на 5 поверсі у стані, обумовленому сторонами у пункті 3 попереднього договору.
Заявниця вказує, що боржник свого зобов'язання не виконав, будинок не введений в експлуатацію, основний договір не підписано.
Також заявниця вказує на те, що з метою виконання свого зобов'язання в частині штукатурних робіт та заведення електрики в квартиру, уповноважена особа боржника отримала від кредитора 23 880,00 грн, на підтвердження чого заявником долучено розписку від 07.07.2018 р., що також не було виконано.
В свою чергу заявниця вказує, що нею виконано взяті на себе зобов'язання за попереднім договором в частині оплати. Так, згідно п. 4 зазначеного попереднього договору, на підтвердження намірів сторін кредитор передав, а боржник прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 421 770,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 814 доларів США.
Поряд з цим заявниця повідомляє суд про те, що 14.04.2018 р. між ОСОБА_103. (кредитор) та ОСОБА_1 (боржник) було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 19. Відповідно до п. 1 попереднього договору від 14.04.2018 р. у строк до 30.11.2018 р. боржник зобов'язувався передати у власність кредитора нежитлове приміщення № 21, в цокольному поверсі в другому ярусі у вищезазначеному будинку, та укласти відповідний договір, що також не було виконано ОСОБА_1 Згідно п. 4 попереднього договору від 14.04.2018 р. при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін кредитор передав, а боржник прийняв від кредитора суму в розмірі 20 000,00 грн.
Заявниця повідомляє суд, що будь-які її спроби врегулювати питання в позасудовому порядку не увінчались успіхом, боржник перестав виходити на зв'язок, будинок на момент подання заяви з вимогами до боржника в експлуатацію не зданий, кредитор не отримав від боржника інформації щодо дати укладення основного договору.
На підставі наведеного, керуючись нормами статей 526, 530, 626, 628, 625, ч. 1 ст. 635, 651, 629, ч. 1 ст. 612, 651 ЦК України та іншого законодавства заявником заявлено свої вимоги до боржника.
Також заявниця повідомляє суд про те, що не укладення основного договору протягом більш як 5 років з дня, визначеного для його укладення вважає істотним порушенням договору з боку боржника, що позбавляє кредитора того, на що він розраховував підчас укладання попереднього договору, - вже влітку 2018 р володіти, користуватися та розпоряджатись власною квартирою та нежитловим приміщенням, за які кредитор сплатив в повному обсязі згідно умов попередніх договорів.
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати її грошові вимоги про визнання кредитором: за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р. - 75 912,82 грн 3% річних за невиконання зобов'язання (згідно поданих розрахунків нараховані за період 01.08.2018 р.-01.03.2024 р.), а також сумі 287 241,33 грн інфляційних втрат (згідно поданих розрахунків нараховані за період 08.18-01.24); за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №19 від 14.04.2018 р. 3% річних у сумі 3 599,73 грн (згідно поданих розрахунків нараховані за період 01.12.2018 р. - 01.03.2024 р.) та у сумі 9 760,00 грн інфляційних втрат (згідно поданих розрахунків нараховані за період 12.18-01.24).
Крім того, заявник заявляє вимоги по визнанню кредиторських вимог з відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн. Дані вимоги обґрунтовано посиланням на висновки Постанови ВП ВС від 01.09.2020 р. у справі № 216/3521/16-ц, де підкреслює, що право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства, де заявниця вказує на те, що неотримання кредитором квартири та нежитлового приміщення, та по суті на даний момент втрата сплачених за них грошових коштів, призвела до погіршення емоційно-нервового стану кредитора, що позначилось на її здоров'ї, самопочутті, настрої, погіршився сон, кредитор стала неуважною, роздратованою, тощо.
Також заявницею заявлено вимоги до боржника по відшкодуванню витрат на правову допомогу, де посилаючись на ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства, норми статей 4, 5, 12, 13, 15, 133, 137, ч. 1 ст. 81, 77 ЦПК України, статті 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", вказує на те, що нею 26.10.2023 р. з адвокатом Котвицьким Є.О. укладено договір про надання юридичних послуг № 26/10/23 від 26.10.2023 р., на підставі якого адвокатом надано заявниці низку послуг, обумовлених вказаних договором по стягненню заборгованості за вищезазначеними двома попередніми договорами в судовому порядку, на підтвердження чого заявницею долучено акт приймання-передачі наданих послуг з деталізованим переліком послуг, та на підтвердження оплати послуг заявницею долучено квитанцію. Крім того, 21.02.2024 р. між заявницею та вказаним адвокатом було укладено договір про надання юридичних послуг № 21/02/24 на представництво інтересів заявниці під час здійснення процедури банкрутства ОСОБА_1 , де відповідно до умов договору заявниця оплатила такі послуги адвоката. В зв'язку з наведеним та на підставі долучених до заяви ОСОБА_103. доказів остання просить суд визнати її вимоги до боржника з витрат на правову допомогу у сумі 24 315,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_103. від 12.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 33-34) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_103. щодо попереднього договору від 11.11.2017 р. № 6001 не визнає з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 11.11.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_103 не надала; також ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/18652/23 за позовом ОСОБА_103. до боржниці про стягнення авансового внеску, 3% річних, інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р. № 6001, який не вирішено, а отже наявний спір про право. На підтвердження заперечень боржником долучено копію ухвали провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.11.2023 р. у справі № 369/18652/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 312/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_104., ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/18652/23 за позовом ОСОБА_103. до боржниці за попереднім договором купівлі-продажу квартири, а тому наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредитора боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/18652/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/314 (Т. 20, а.с. 287), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.04.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_103. через канцелярію суду надійшли Заперечення на повідомлення боржника щодо розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами (Т. 21, а.с. 12), в яких ОСОБА_103. підтримує заявлені вимоги та вказує: щодо - стосовно твердження боржника, що дана справа в Києво-Святошинському районному суді Київської області (369/18652/23), ще не розглянута, - повідомляє, що нею 04.03.2024 р. подано до вказаного суду відповідне клопотання про передачу справи на розгляд Господарського суду Київської області, проте відсутність рішення по справі не перешкоджає розгляду її заявив межах справи про банкрутство; щодо відсутності грошового зобов'язання у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства повідомляє, що у відповідності до норми статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство заявлені заявницею вимоги з повернення авансу, 3% річних, інфляційних втрат, моральної шкоди є грошовим обов'язанням боржника, яке є наслідком невиконання боржником умов договору.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано у боржника письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", та які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. в розрізі правовідносин боржника з громадянко ОСОБА_103.
11.11.2024 р. через канцелярію суду від боржника надійшли письмові пояснення (Т. 26, а.с. 240) на виконання ухвали суду, в яких боржник повідомила про те, що боржницею "на скільки вона пам'ятає наразі не видавалось довіреності ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. на отримання замість неї коштів від громадянки ОСОБА_103." Боржниці не відомо наразі чи була ОСОБА_209. менеджером; боржниця повідомляє, що грошові кошти по розпискам у сумі 23 880,00 грн не отримувала ні від ОСОБА_209., ні від ОСОБА_103.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_103. з підстав наявності спору про право, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області в межах справи № 369/18652/23, на підтвердження чого долучено копію ухвали суду, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/18652/23 від 17.05.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119100390) вирішено цивільну справу за позовом ОСОБА_103. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - передати на розгляд до Господарського суду Київської області, де перебуває справа 911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом, до Господарського суду Київської області від ОСОБА_103 надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства від 04.03.2024 р., яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109) підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_103., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
11.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_103, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_93 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_103. також "попередній договір 1").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 46, загальною площею 39,8 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору 1, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці 10-ти поверховий житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 421 870,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 818 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 1, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 421 770,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 814 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У абзаці другому пункту 5 попереднього договору 1 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 421 770,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 814 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору 1, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір 1 від 11.11.2017 р. посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 6001, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 386030 (Т. 8, а.с. 42-43).
Отже, попереднім договором 1 про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.07.2018 р.
Повноваження ОСОБА_186. від імені боржниці на підписання попереднього договору, одержання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що 11.11.2017 р. при укладенні попереднього договору 1 ОСОБА_103. передала, а продавець (боржник) прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 421 770,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 814 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі 1 (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору 1. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору 1 грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору 1 просить суд визнати її грошові вимоги до боржника за попереднім договором 1: 421 770,00 грн - основного боргу, 287 241,33 грн - збитків від інфляції, нарахованих згідно поданих розрахунків за період 08.2018 р. -01.2024 р., 75 912,82 грн - 3% річних, нарахованих згідно поданих розрахунків за період з 01.08.2018 р. по 01.03.2024 р (Т. 8, а.с. 62, 57).
Як слідує з заяви заявниці, на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору 1 не укладений, авансовий платіж у строк, визначені п. 5 попереднього договору 1 не повернуто.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором 1 укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору 1. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору 1 боржником заявнику отриманих за попереднім договором 1 грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору 1 не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору 1 судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором 1 у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.09.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.09.2018 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою. Так, останнім днем для укладення основного договору попереднім договором 1 було обумовлено 31.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору 1). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.08.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України, строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.09.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.09.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору 1 (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором 1, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом взято до уваги, щодо боржник надав письмові заперечення вимог кредитора ОСОБА_103. за попереднім договором від 11.11.2017 р. № 6001.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з наведеним а також тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору 1, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором 1 умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, з інфляційних втрат є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом вже встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем - боржником від заявника на виконання попереднього договору 1 грошових коштів у розмірі в розмірі 421 770,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 814 доларів США, що підтверджено належними доказами.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору 1.
Розглядаючи вимоги заявника за попередні договором 1 судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявниця на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору 1, послалась не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 04.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 63).
Станом на 04.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1575 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=04.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором 1 у сумі 421 770,00 грн та 287 241,33 грн інфляційного збільшення, що разом становить 709 011,33 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 603 422,71 грн (38,1575 грн х 15814 доларів США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 603 422,71 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (105 588,62 грн).
Заявником визначено дату прострочення повернення сплаченого авансу без врахування пункту 5 попереднього договору 1 та норм стате1 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення суми авансу розпочалось з 02.09.2018 р. Заявник заявив вимоги з інфляційних втрат з серпня 2018 р., в зв'язку з чим вимоги по інфляційним втратам за серпень 2018 р. підлягають відхиленню судом, однак оскільки показник індексу інфляції за серпень 2018 р. дорівнює 0,0, арифметично останнє не вплинуло на розрахунки.
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за період з 01.08.2018 р. - 01.09.2018 р. відхиляються судом в сумі 1109,31 грн, оскільки заявником визначено дату, з якої почалось прострочення повернення суми авансу без врахування вищенаведених положення пункту 5 попереднього договору 1 та норм стате1 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення суми авансу розпочалось з 02.09.2018 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 553,14 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (603422,71 грн) встановлену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (98 740,31 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 74 250,37 грн (75912,82 грн - (553,14 грн +1109,31 грн)).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 19 від 14.04.2018 р. судом встановлено наступне.
14.04.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_103, ідентифікаційний номер НОМЕР_93 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 19 (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_103. також "попередній договір № 19").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.11.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 21 в цокольному поверсі в другому ярусі, секція № 2, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1061, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору № 19).
Згідно з пунктом 3 попереднього договору № 19, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.11.2018 р.; ціна продажу 20 000,00 грн; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення, що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 19, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 20 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору №19 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 13 попереднього договору № 19, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Відповідно до п. 10 попереднього договору № 19, цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Зазначений вище попередній договір № 19 від 14.04.2018 р. підписаний ОСОБА_186 ., який діяв за довіреністю від 04.03.2017 р. № 1030 від імені ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_103. (покупець).
Повноваження ОСОБА_186. від імені боржниці на підписання попереднього договору, одержання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1030 від 04.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 175).
Частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 07.03.2018 р., чинної станом на 14.04.2018 р. - дату укладення попереднього договору № 19) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14.04.2018 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору №19 судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №19 від 14.04.2018 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №19 від 14.04.2018 р. відповідає вимогам законодавства.
Попереднім договором № 19 визначено термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, - не пізніше 30.11.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Як встановлено судом, згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 19, при укладенні цього договору 14.04.2018 р. покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 20 000,00 грн. Таким чином належними доказами підтверджено факт отримання продавцем ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від ОСОБА_103. 20 000,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі № 19.
В своїй заяві заявник просить суд визнати її грошові вимоги до боржника за попереднім договором №19: 20 000,00 грн - основного боргу, 9 760,00 грн - збитків від інфляції, нарахованих згідно поданих розрахунків за період 12.2018 р.-01.2024 р., 3599,73 грн - 3% річних, нарахованих згідно поданих розрахунків за період з 01.12.2018 р. по 01.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 59, 61).
Як слідує з заяви заявниці на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, визначений п. 1 попереднього договору №19 не укладений, авансовий платіж у строк, визначені п. 5 попереднього договору №19 не повернутий.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором № 19 укладено не було, відповідно продаж обумовленого нежитлового приміщення, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору №19. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором №19 грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору №19 не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору №19.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 254 ЦК України, частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору №19 судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі нежитлового приміщення, обумовленого попереднім договором №19 у власність ОСОБА_103. з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.01.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.01.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, Останнім днем укладення основного договору сторонами було обумовлено 30.11.2018 р. (П. 1 попереднього договору № 19). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати (з 01.12.2018 р.); відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку (01.01.2019 р.). Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України 01 січня є святковим днем. Згідно з частиною 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на святковий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Оскільки згідно частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України 01.01.2019 р. був святковим днем, останнім днем повернення авансового платежу було 02.01.2019 р., а першим днем прострочення повернення авансу є 03.01.2019 р.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином в силу умов попереднього договору №19 (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором №19, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та в зв'язку з наведеним суд визнає вимогу заявниці з основного боргу з повернення авансового платежу за попереднім договором № 19 у сумі 20 000,00 грн.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглядаючи вимоги заявниці з 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що заявником дату початку прострочення повернення авансового платежу визначено без врахування положень пункту 5 попереднього договору № 19, який передбачає повернення платежу протягом одного місяця, а також норм статей 253, 253 ЦК України та частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких, першим днем прострочення повернення платежу є 03.01.2019 р., в зв'язку з чим вимоги заявника по 3% річних, нараховані за період з 01.12.2018 р. по 02.01.2019 р. у сумі 54,25 грн та вимоги заявника з інфляційних втрат, нараховані за період з 12.2018 р.-01.2024 у сумі 160,00 грн, відхиляються судом як безпідставні.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. у сумі 26,23 грн, відхиляються судом в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.01.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (20000,00 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять 3070,48 грн, які підлягають визнанню судом. В іншій частині вимоги з 3% річних є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом (448,77 грн).
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 03.01.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (20000,00 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, інфляційних втрат за вказаний період становлять більшу суму (12 107,96 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з інфляційних втрат річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 9600,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд зауважує, що згідно тексту заяви ОСОБА_103. вказує, що з метою виконання свого зобов'язання в частині штукатурних робіт та заведення електрики в квартиру, уповноважена особа боржника отримала від кредитора 23 880,00 грн, на підтвердження чого заявницею долучено копію розписки ОСОБА_209. від 07.07.2018 р. (Т. 8, а.с. 47); в прохальній частині заяви текстуально вимоги щодо вказаного документу вимог заявником не заявлено, однак сумарно дана сума входить до загальної суми вимог.
За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
Як зазначалось, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Дослідивши долучену до заяви заявника розписку від 07.07.2018 р. судом встановлено, що згідно цієї розписки, ОСОБА_209., у якості менеджеру відділу продажу ЖК "Данія" отримала від ОСОБА_103. грошові кошти у розмірі 23880,00 грн на виконання штукатурки на стінах та розводки електромережі по квартирі №46 (39,8 кв.м) по АДРЕСА_3, 2 поверх, в с. Софіївська Борщагівка. Розписка підписана ОСОБА_212 у якості менеджера та ОСОБА_103. у якості інвестора.
Аналіз змісту наданої ОСОБА_103. суду розписки дає підстави для висновків про те, що розписка складена між ОСОБА_103. у якості інвестора та ОСОБА_209., яка не є боржником у даній справі. Заявником укладеного договору з боржником на виконання штукатурки на стінах та розводки електромережі по квартирі №46 суду не надано, як і будь-яких інших доказів взяття боржником таких зобов'язань. Жодні докази, які б підтверджували надання боржником ОСОБА_209. повноважень на укладення від її імені договору на виконання штукатурних робіт на стінах та розводки електромережі, на видачу розписки від її імені в підтвердження одержання коштів, в матеріалах справи відсутні (аналогічно і стосовно інших учасників справи) та заявником не доведено за допомогою жодних належних доказів. Зміст розписки не містить відомостей, що свідчать про те, що видаючи розписку ОСОБА_209. діяла в інтересах та від імені ОСОБА_1 , а отже заявником не доведено за допомогою належних та допустимих доказів вимоги до боржника, в зв'язку з чим такі вимоги відхиляються судом.
Крім того, заявниця просить суд визнати її кредитором боржника у сумі 20000,00 грн моральної шкоди. Вимоги обґрунтовано посиланням на висновки Постанови ВП ВС від 01.09.2020 р. у справі № 216/3521/16-ц, де підкреслює, що право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства, де заявниця вказує на те, що неотримання кредитором квартири та нежитлового приміщення, та по суті на даний момент втрата сплачених за них грошових коштів, призвела до погіршення емоційно-нервового стану кредитора, що позначилось на її здоров'ї, самопочутті, настрої, погіршився сон, кредитор стала неуважною, роздратованою, тощо.
Детально дослідивши вимоги заявниці у даній частині судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що закріплені в п. п. 3, 9 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявницею не надано належних та допустимих доказів на підтвердження самого факту наявності душевних страждань та переживань, у зв'язку з наявністю таких обставин; заявницею не надано жодного доказу на підтвердження понесення моральної шкоди у заявленому розмірі, характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. Будь-які докази спричинення боржником моральної шкоди в заявленому розмірі у справі відсутні.
У зв'язку з наведеним правові підстави для визнання вимоги про стягнення моральної шкоди відсутні.
За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази суд приходить висновку, що вимоги заявниці в частині відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження у зв'язку з чим відхиляються судом (у сумі 20 000,00 грн). Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.
Крім того заявниця просить суд визнати її грошові вимоги у сумі 24315,00 грн в зв'язку з понесенням витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Котвицького Є.О.
Так, заявниця посилаючись на ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства вказує на те, що нею 26.10.2023 р. з адвокатом Котвицьким Є.О. було укладено договір про надання юридичних послуг № 26/10/23 від 26.10.2023 р., на підставі якого адвокатом надано заявниці низку послуг, обумовлених вказаним договором по стягненню заборгованості за вищезазначеними двома попередніми договорами в судовому порядку, включаючи написання та подання до Києво-Святошинського районного суду позовної заяви, та заявниця оплатила надані послуги. Крім того, 21.02.2024 р. між заявницею та вказаним адвокатом було укладено договір про надання юридичних послуг № 21/02/24 на представництво інтересів заявниці під час здійснення процедури банкрутства ОСОБА_1 , де відповідно до умов договору заявниця оплатила такі послуги адвоката. В зв'язку з наведеним та на підставі долучених до заяви ОСОБА_103. доказів остання просить суд визнати її вимоги до боржника з витрат на правову допомогу у загальній сумі 24 315,00 грн.
На підтвердження заявлених вимог заявниця долучила копію договору про надання юридичних послуг № 21/02/24 від 21.02.2024 р., укладений між фізичною особою-підприємцем Котвицьким Є.О. та ОСОБА_103. (Т. 8 а.с. 55), копію договору про надання юридичних послуг № 26/10/23 від 26.10.2023 р., укладений між фізичною особою-підприємцем Котвицьким Є.О. та ОСОБА_103. (Т. 8 а.с. 41), копію акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 03.11.2023 р. (Т. 8, а.с. 50), квитанцію № СС2Р-3К0С-М0А6-74Е3 від 01.11.2023 р. про оплату ОСОБА_103. фізичній особі-підприємцю Ковицькому Є.О. послуг згідно договору про надання юридичних послуг № 26/10/23 від 26.10.2023 р. у сумі 5 000,00 грн, також долучено виписку по надходженням по картці по рахунку Котвицького Євгенія Олеговича від 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 53), а також копії ордера, виданого адвокатом Ковицьким Є.О. ОСОБА_103. на підставі договору про надання правової допомоги № 21/02/24 від 21.01.2024 р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6514 від 24.10.2019 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що серед заявлених вимог заявником заявлено вимоги з витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн, - яка згідно заяви заявниці надавалась їй адвокатом Котвицьким Є.О. в зв'язку з розглядом справи Києво-Святошинським районним судом Київської області, крім того заявницею заявлено вимогу по взнанню кредитором боржника по судовому збору у сумі 8240,29 грн, сплаченому до Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв'язку зі зверненням із такою позовною заявою (на підтвердження вимоги заявником надано квитанцію від 01.11.2023 р. (Т. 8, а.с. 31)).
Розглядаючи вимоги в наведеній частині судом встановлено, що відповідно до п. 1.2., 1.2.1., 1.2.4. Договору про надання юридичних послуг № 26/10/23 від 26.10.2023 р., предметом даного договору є зобов'язання виконавця здійснити в інтересах замовника низку дій, в тому числі: правовий аналіз та консультування замовника з питання можливості стягнення замовником авансу, відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди з громадянки ОСОБА_1 за попередніми договорами про укладання договорів купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення, написання та подання до Києво-Святошинського районного суду Київської області позовної заяви про стягнення авансу, 3% річних, інфляційних втрат, моральної шкоди, судового збору, витрат на правову допомогу за попереднім договором 1, за попереднім договором 19, та інші дії.
Судом встановлено, що вказані вимоги були заявлені ОСОБА_103. до ОСОБА_1 у вищевказаній судовій справі № 369/18652/23 позовного характеру.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/2308/23 (369/18652/23) від 09.12.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123635372) повернуто позивачу судовий збір у сумі 8 240, 29 грн сплачений та перерахований до Державного бюджету України згідно квитанції від 01.11.2023 р.
Проте вимоги позовного характеру не є тотожними вимогам кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність, та за даних обставин у цій частині такі вимоги є передчасно заявленими; в зв'язку з викладеним вимоги по судовому збору, сплаченому у справі № 369/18652/23 (повернутий у справі) та витратам на правову допомогу у вказаній справі відхиляються судом.
Розглядаючи вимоги заявниці з витрат на правову допомогу у сумі 19 315,00 грн, понесених заявницею на підставі договору про надання юридичних послуг № 21/02/24 від 21.02.2024 р. у зв'язку з представництвом адвокатом Котвицьким Є.О. інтересів ОСОБА_103. як кредитора під час здійснення процедури банкрутства ОСОБА_1 , судом встановлено наступне.
21.02.2024 р. між фізичною особою-підприємцем Котвицьким Євгенієм Олеговичем, який є адвокатом, відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КВ № 6514, виданого на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва № 34 від 24.10.2019 р., в подальшому "Виконавець", з одного боку, та громадянкою України ОСОБА_103, в подальшому замовник, з іншого боку, що разом іменуються сторони, укладено договір № 21/02/24 (Т. 8 а.с. 55).
Відповідно до п. 1.2., 2.1., 2.2., 2.3. Договору про надання юридичних послуг №21/02/24 від 21.02.2024 р., предметом даного договору є зобов'язання виконавця представляти інтереси замовника, як кредитора, під час здійснення процедури банкрутства ОСОБА_1 по справі № 911/2308/23. За надання юридичних послуг визначених підпунктами 1.2. цього договору замовник зобов'язується не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання даного договору сплатити виконавцю суму грошових коштів в гривні у розмірі, що на момент здійснення платежу еквівалентно 500 доларів США шляхом здійснення грошового переказу на банківську карту виконавця. Підтвердженням надання виконавцем послуг в повному обсязі є підписання сторонам акту приймання-передачі наданих послуг. Замовник зобов'язується підписати 2 примірника акту приймання-передачі наданих послуг та направити 1 примірник виконавцю на адресу зазначену в договорі протягом 3 календарних днів з моменту отримання від виконавця примірників акту приймання передачі наданих послуг.
Згідно поданих документів, на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 24.10.2019 р. № 34 Котвицькому Євгенію Олеговичу видано свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності від 24.10.2019 р. серії КВ №6514.
Відповідно до приписів частини першої статті 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі:
1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
3) смерті адвоката;
4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю;
5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до поданих документів, адвокат Котвицький Є.О. у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку набув право на здійснення адвокатської діяльності, що підтверджено вказаним свідоцтвом.
Відповідно до частини першої , другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Правова позиція суду щодо права Котвицького Є.О. на заняття адвокатською діяльністю, на підтвердження якого надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6514 від 24.10.2019 р. аналогічна правовій позиції суду, викладену при розгляді заяви ОСОБА_104. з вимогами до боржника. Докази анулювання у встановленому законом порядку зазначеного свідоцтва в матеріалах справи відсутні, а отже у суду достатні підстави для визнання Котвицького Є.О. неповноважним представником заявника, відсутні.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що на підтвердження оплати послуг за договору про надання юридичних послуг № 21/02/24 від 21.02.2024 р. заявником надано виписку по надходженням по карті Ковицького Є.О., відповідно до якої підтверджено обставину надходження на картку 22.02.2024 р. від ОСОБА_103 19 315,00 грн, проте вказаний документ не підтверджує, що це оплата саме за надання послуг за договором про надання юридичних послуг № 21/02/24 від 21.02.2024 р.
В матеріалах справи відсутні докази надання виконавцем та приймання заявником послуг, наданих на підставі договору про надання юридичних послуг № №21/02/24 від 21.02.2024 р.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на підставі вказаного договору, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги суду не надано.
Докази надання виконавцем послуг в повному обсязі за договором про надання юридичних послуг № 21/02/24 від 21.02.2024 р. (п. 2.2. договору) суду не надано.
Судом взято до уваги, що відповідно до п. 1.2. Договору про надання юридичних послуг № 21/02/24 від 21.02.2024 р., предметом даного договору є зобов'язання виконавця представляти інтереси замовника, як кредитора, під час здійснення процедури банкрутства ОСОБА_1 по справі № 911/2308/23, проте з заявою з вимогами до боржника звернулась особисто громадянка ОСОБА_103., всі розрахунки вимог подані за підписом заявниці, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 41); заперечення на повідомлення арбітражного керуючого та боржника ОСОБА_103. від 10.04.2024 р. надійшли особисто від заявниці (Т. 21, а.с. 14).
Отже дослідивши вимоги заявниці на підставі договору про надання юридичних послуг № 21/02/2024 від 21.02.2024 р., матеріали справи, судом встановлено, що в порушення вимог статті 126 ГПК України матеріали справи не містять доказів обсягу фактично наданих послуг і виконаних робіт, детального опису/переліку робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та за наявності здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; матеріалами справи не підтверджено надання виконавцем клієнту послуг в повному обсязі (актом приймання-передачу наданих послуг) за договором № 21/02/2024 від 21.02.2024 р., а також відсутні належні докази оплати саме за цим договором за надання юридичних послуг, що разом унеможливлює суду надання оцінки у порядку встановленому законом, в зв'язку з чим суд приходить до суднову про необґрунтованість та недоведеність в даній частині вимог заявниці.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога в даній частині є необґрунтованою, не доведеною за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим відхиляється судом у сумі 19 315,00 грн.
Також заявниця просить суд визнати її кредитором боржника у сумі 6056,00 грн по сплаченому судового збору. На підтвердження вимоги заявником долучено докази сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (Т. 8, а.с. 30).
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено наступне.
Відповідно до долучених до матеріал справи доказів, заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 01.03.2024 р. № 9334-7427-0010-5490 (Т. 8, а.с. 30).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено конвертом, в якому надійшла заява до суду скріпленого відбитком печатки Укрпошти, датованим 04.03.2024 р. (Т. 8 а.с. 63).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимога заявника про покладення на боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Згідно частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Заявлені вимоги заявника з черговості задоволення її вимог не відповідають вимогам частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_103. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_103. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2017 р. у розмірах: 603 422,71 грн основного боргу (з повернення авансу); 74 250,37 грн 3% річних; за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 19 від 14.04.2018 р.: 20 000 грн основного боргу, 9600,00 грн інфляційного збільшення (втрат), 3070,48 грн 3% річних. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_47 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_47 в особі представника адвоката Мєдвєдєва Володимира Володимировича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 179-201), в якій він просить суд визнати ОСОБА_47 конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про банкрутство ОСОБА_1 із сумою вимог 534 198,00 грн, з яких: 317 000 грн - основний борг (4 черга), 176 031,00 грн - інфляційного збільшення суми боргу (6 черга), 41 167,00 грн - 3% річних 6 черга, судовий збір у розмірі 6056,00 грн 3 черга задоволення вимог кредиторів; включити ОСОБА_47 до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 із переліченими вимогами на загальну суму 534 198,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_47 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2232 від 07.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 8 а.с. 179).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
04.09.2017 р. між ОСОБА_47. (позивач) та ОСОБА_1 (відповідач) був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований нотаріусом за № 2345. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. ОСОБА_1 зобов'язалась передати у власність ОСОБА_47 з укладенням договору купівлі-продажу квартири (основний договір), а ОСОБА_47. зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_37, секція 4, загальною площею 29,5 кв.м. в багатоповерховому житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Відповідно до пункту 3 абзацу 4 цього договору ціна продажу квартири НОМЕР_37 становить 317 125,00 грн. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_47. передав, а продавець (відповідач) прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 000 грн, а ОСОБА_1 отримала зазначену суму авансу. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця (відповідача) від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець (відповідач) повинен повернути покупцю (позивачу) одержану від нього суму авансу у вигляді авансу у розмірі 317 000,00 грн.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, відповідач (продавець) не передав у власність покупця (позивача) з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.01.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, на підтвердження чого заявник посилається на лист Державної інспекції архітектури і містобудування України, отриманий ОСОБА_47. 23.05.2023 р. На підставі пункту 5 попереднього договору ОСОБА_47. було надіслано ОСОБА_1 вимогу про повернення коштів, проте лист не було отримано ОСОБА_1 , відповіді не надано, відповідно продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Також заявник вказує, що за захистом порушених прав він звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, де ухвалою від 06.06.2023 р. було відкрито провадження у справі №369/8298/23 за його позовом до боржника, проте станом на дату звернення до суду з цією заявою, справа не розглянута.
Таким чином Заявник повідомляє суд, що станом на дату звернення до суду з цією заявою ОСОБА_1 має перед ним заборгованість за основним боргом у розмірі 317 000,00 грн згід попереднього договору. На підставі наведеного, керуючись нормами статей 202, 203, 626, 627, 629, 638, 656, 663, 526, 610, 530 ЦК України, іншими положення попереднього договору заявник вважає, що має право на стягнення з ОСОБА_1 суми авансу в розмірі 317 000,00 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: інфляційні втрати за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період лютий 2019 р. - травень 2023 р. у сумі 176 031,00 грн; 2) 3% річних за невиконаними зобов'язаннями згідно попереднього договору за період з 01.02.2019 р. по 31.05.2023 р (згідно поданих розрахунків) у сумі 41 167,00 грн.
Крім того заявник повідомляє суд про те, що Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.06.2023 р. по справі № 369/8298/23 задоволено заяву про забезпечення позову за позовом ОСОБА_47 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та накладено арешт на нерухоме майно, що належить боржниці, - на земельну ділянку, площею 0,1078 га за кадастровим номером 3222486200:03:006:0018.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_47 від 11.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 116-117) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_47 не визнає з наступних підстав: за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_105 не надала; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа № 369/8298/23 за позовом ОСОБА_47 до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 04.09.2017 р. р.н. 8040., спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/8298/23 від 06.06.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_47 ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/8298/23 за позовом ОСОБА_47 до боржниці за попереднім договором купівлі-продажу квартири, а тому наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредитора боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/8298/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/177 (Т. 20, а.с. 105), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
30.05.2024 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_47 в особі представника адвоката Мєдвєдєва В.В. надійшла Заява з вимогами до боржника в новій редакції, яка за змістом аналогічна первісній де він підтримує заявлені вимоги, однак в якій заявником вже не заявлено вимог щодо черговості задоволення його вимог, яку він просить приєднати до матеріалів справи.
14.08.2024 р. через канцелярію суду від керуючого реструктуризацією Приходька Д.В. надійшли письмові пояснення № 01-28/594 від 13.08.2024 р. щодо заяви ОСОБА_47 (Т. 24, а.с. 225), в яких керуючий реструктуризацією вказав, що за результатом розгляду ним заяви ОСОБА_47 , у разі залишення без розгляду справи № 369/8298/23, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_47 у сумі: 511 275,40 грн (317 000,00 грн авансового платежу за договором, 147 246,50 грн інфляційних втрат, 47 028,90 грн 3% річних) до другої черги, 6056,00 грн судовий збір до витрат, що відшкодовуються позачергово, наведені відомості просить врахувати про розгляді справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_47 читабельну копію попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.09.2017 р. № 2345.
04.10.2024 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_47 в особі представника адвоката Мєдвєдєва В.В. надійшла заява про приєднання документів до матеріалів справи разом з долученою копією попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.09.2017 р.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_47 з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2025 р. у справі № 911/2308/23 (369/8298/23) (Суддя Лопатін А.В.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125093359) прийнято до свого провадження справу №911/2308/23 (369/8298/23) за позовом ОСОБА_47. до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , яку ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123536475) було передано на розгляд Господарського суду Київської області.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом, до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_47 Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_47 , дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що в Заяві з вимогами до боржника в новій редакції, що надійшла до суду 30.05.2024 р. від ОСОБА_47 в особі представника адвоката Мєдвєдєва В.В., заявник підтримує раніш заявлені вимоги, проте вона не містить вимог щодо черговості задоволення його вимог. Нових вимог не заявлено.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 04.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець), та ОСОБА_47, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_94 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_47 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_37, секція 4, загальною площею 29,5 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 317 125,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 000,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 125,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 317 000,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 04.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1030 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_47., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2345, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933016 (Т. 8, а.с. 191; Т. 25, а.с. 15-16).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1030 від 04.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_47. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін як покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 000,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявника у розмірі 317 000,00 грн, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, квартира у власність покупця продавцем (боржником) не передана, кошти у сумі та строк, визначені п. 5 попереднього договору йому не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Проаналізувавши умови попереднього договору судом встановлено, що відповідно до змісту останнього (пункти 1, 3, 5) слідує, обов'язок негайного виконання обов'язку з повернення суми авансу, в разі настання умов, передбачених пунктом 5 попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_47 з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2019 р. Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 317 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Як зазначено, в своїй заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 176031,00 грн - інфляційного збільшення боргу за період лютий 2019 р. - травень 2023 р., 41 167,00 грн - 3% річних за період з 01.02.2019 р. по 31.05.2023 р.,
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нараховані за 01.02.2019 р. у сумі 26,05 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки прострочення повернення авансу відповідно до положень пунктів 1, 5 попереднього договору та статті 253 ЦК України розпочалось з 02.02.2019 р.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму повернення покупцю авансу за період з 02.02.2019 р. по 31.05.2023 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних не є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 41 140,52 грн, в іншій частині вимоги відхиляються судом (0,43 грн).
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період лютий 2019 р. - 31.05.2023 р. на прострочену суму основного боргу, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, інфляційні втрати за вказаний період становлять більшу суму (178 496,93 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з інфляційних втрат у межах заявлених вимог за даний період у сумі 176 031,00 грн.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Також боржник заперечує вимоги заявника у зв'язку з тим, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_105. не надала.
ОСОБА_105. не є учасником правовідносин з попереднім договором, вимоги за якими є предметом розгляду даної заяви, проте суд розглядає вказаний аргумент боржника в контексті заяви заявника.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Належними доказами підтверджено обставину одержання продавцем ОСОБА_1 (боржником) в особі представника ОСОБА_186. за довіреністю від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів шляхом перерахування заявником на рахунок продавця передоплати у вигляді авансу розмірі 317 000,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, що прямо підтверджено п. 4 попереднього договору.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 05.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 05.03.2024 р. № 0.3509491948.1 (Т. 8, а.с 184).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 8, а.с. 179).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Судом враховано, що заявником уточнено заявлені вимоги без вказівки на черговість задоволення його вимог.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_47 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_47 підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.09.2017 р. в сумі 317 000,00 грн (основний борг), - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 41 140,52 грн, 176 031,00 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву про визнання грошових вимог кредитора до боржника ОСОБА_292. (надалі за текстом кредитор, заявник) від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_292 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 128-139), в якій він просить суд звільнити ОСОБА_292. від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", визнати грошові вимоги ОСОБА_292. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у загальному розмірі 610 746,70 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором та заявою - 318 870,00 грн, 3% річних - 57 026,46 грн, інфляційних втрат - 229 850,24 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_292. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_292. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2352 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 128).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
12.04.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири №33. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 28.02.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 33, загальною площею 26,9 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 318 870,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 28.02.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору, нараховані за період з 01.03.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 229 850,24 грн; 2) 3% річних за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору, нараховані за період з 01.03.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 57 026,46 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 205, 625, 526, 929, 570, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 610 746,70 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_6 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 173) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_292. не визнає в зв'язку наступним: боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді цивільна справа № 369/9242/23 за позовом ОСОБА_292. до ОСОБА_1 про стягнення коштів за попереднім договором від 12.04.2017 р., де спір станом на 22.03.2024 р. не вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.06.2023 р. у справі № 369/9242/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_292. ОСОБА_1 повідомила про невизнання вимог кредитора ОСОБА_292. з посилання на наявність спору про право у зв'язку з перебуванням на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області справи № 369/9242/23. Керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/9242/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/206 (Т. 20, а.с. 132), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_292. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області від ОСОБА_292. надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2025 р. у справі №911/2308/23 (369/9242/23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124896598) справу № 911/2308/23 (369/9242/23) за позовом ОСОБА_292. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до свого провадження в межах провадження у справі №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_292., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 12.04.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_292, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_95 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_292. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 28.02.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 33, загальною площею 26,9 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 28.02.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 28.02.2018 р; ціна продажу 318 920,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 318 870,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 50,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 28.02.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 318 870,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 12.04.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_292., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1953, номер спеціального бланку нотаріального документа НМА 683743 (Т. 13, а.с. 135).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174). Вказана довіреність дійсна до 10.03.2022 р. Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 28.02.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 28.02.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_292. при укладенні цього було перераховано на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 318 870,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_292. на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 318 870,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений та обумовлену квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу йому боржником не передано у власність, аванс йому не повернутий.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 28.02.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 318 870,00 грн.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_292. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 28.02.2018 р. було останнім днем для укладання основного договору; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України авансовий платіж повинен був повернутий 01.02.2018 р., прострочення повернення якого наступило з 02.08.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 318 870,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору: по інфляційним втратам, нарахованими за період з 01.03.2018 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 229 850,24 грн та 3% річних, нарахованими з аналогічний період у розмірі 57 026,46 грн.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нараховані за 01.02.2018 р. у сумі 26,21 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень норми статті 253 ЦК України.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 318 870,00 грн за період з 02.02.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунки заявника за цей період є вірними, вимоги заявника з 3% річних у сумі 57 000,25 грн та 229 850,24 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Також, заперечуючи вимоги заявника, боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Вказане заперечення відхиляється судом, оскільки заперечення є безпідставним, необґрунтованим, вимоги заявника не обґрунтовувались судовим вирішенням, та з нього не виникають.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну квитанцію про сплату 5000 грн від 26.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 134) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_292. згідно дог. № 150623-3-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_292. на підставі договору № 150623-3-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа №911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд звільнити заявника від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" та наявності у заявника статусу інваліда 2 групи, на підтвердження чого долучено копію довідки до акта огляду МСЕК.
Дослідивши вимогу судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю І та ІІ груп.
Судом встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК, виданого ОСОБА_292. від 18.12.2012 р., останньому встановлено другу групу інвалідності довічно, що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 131).
На підставі викладеного, вимога заявника є обґрунтованою, клопотання про звільнення ОСОБА_292. від сплати судового збору підлягає задоволенню.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону, пунктом 9 частини першої статті 9 України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн. В зв'язку з тим, що заявник підлягає звільненню від сплати судового збору, а заява заявника надійшла до суду через систему "електронний суд", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4844,80 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_292. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_292. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.04.2017 р. в сумі 318 870,00 грн (основний борг з повернення авансового платежу), 3% річних у сумі 57 000,25 грн, 229 850,24 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Судовий збір, від сплати якого заявник звільненений, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_293 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_293 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 1-12), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_293. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 602 722,82 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 317 150,00 грн, 218 388,06 грн - інфляційних втрат, 55 128,76 грн - 3% річних, витрат на професійну правничу допомогу - 6000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_293. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_293. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2266 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 1, 12).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
Заявниця повідомляє суд про те, що вона є спадкоємицею померлого ОСОБА_294. (сестрою) та єдина прийняла спадщину від нього, на підтвердження чого долучає докази.
22.08.2017 р. між спадкодавцем заявниці та боржником через його довірену особу було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 2195. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 137, секція 1, загальною площею 27 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 150,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Як слідує з заяви заявниці, станом на день подання заяви продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу. В зв'язку з чим, заявницею заявлено вимогу по основному боргу (повернення суми авансу) у сумі 317 150,00 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р у сумі 218 388,06 грн; 2) 3% річних за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р. у сумі 55 128,76 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 6000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 602 722,82 грн.
Заявник також повідомляє суд про те, що наразі в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/16866/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_293. від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 187) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_293. не визнає з наступних підстав: боржник вказує, що довідку від 09.03.2024 р. № 522/02-14/421/2023 вважає недопустимим доказом підтвердження грошових зобов'язань у ОСОБА_1 перед ОСОБА_48 . в розмірі 602 722,82 грн. Вказує, що попередній договір від 26.05.2021 № 521 підписано ОСОБА_126. Боржник вважає, що заявниця згідно вимог частини першої статті 1296 ЦК України мала отримати свідоцтво про право на спадщину, яке боржник вважає єдиним належним доказом спадкування, проте яке не надано; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.; крім того, боржник вказує, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа № 369/12496/23 за позовом ОСОБА_48 . до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 22.08.2017 р., спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень - ухвали у справі № 369/12496/23 від 10.03.2024 р.
Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 323) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_293. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/12496/23 за позовом ОСОБА_48 . до боржниці за попереднім договором купівлі-продажу квартири, а тому наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредитора боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/12496/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/239 (Т. 20, а.с. 155), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_48 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом заявниця у своїй заві повідомляє суд про те, що наявний спір на дату звернення до суду з цією заявою, що розглядається Києво-Святошинським районним судом Київської області за № 369/16866/23, де заявником подано клопотання про передачі спору до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120320983) у справі № 911/2308/23 (369/12496/23) (суддя Лопатін А.В.) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/12496/23) про стягнення 547400,90 грн. в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_48 . надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
В свою чергу, у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_293. від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 187) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_293. не визнає в тому числі з підстави, що довідку від 09.03.2024 р. № 522/02-14/421/2023 вважає недопустимим доказом підтвердження грошових зобов'язань у ОСОБА_1 перед ОСОБА_48 . в розмірі 602 722,82 грн. Боржник вважає, що заявниця згідно вимог частини першої статті 1296 ЦК України мала отримати свідоцтво про право на спадщину, яке боржник вважає єдиним належним доказом спадкування, проте яке не надано.
Дослідивши обставину спадкування заявницею спадщини після смерті ОСОБА_294, - покупця за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 22.08.2017 р., доводи боржника, заявника, матеріали справи судом встановлено наступне.
На підтвердження прав за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 22.08.2017 р. ОСОБА_48 . долучено до своєї заяви довідку від 09.03.2024 р. № 522/02-14/421/2023, видану завідувачем Першої броварської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції України Журавською В., відповідно до якої державним нотаріусом Першої броварської нотаріальної контори 19.09.2023 р. відкрито спадкову справу № 421/2023 (номер у Спадковому реєстрі 71264451) до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_14 р. ОСОБА_294. За вказаною спадковою справою спадщину після смерті ОСОБА_294. прийняла сестра ОСОБА_293, ІНФОРМАЦІЯ_15 р. народження.
Відповідно до статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до частин 1, 2 статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтею 79 ГПК України суд дійшов висновку про те, що суд вважає доведеною обставину прийняття спадщини після смерті ОСОБА_294 на підставі довідки, виданої завідувачем Першої броварської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції України Журавською В. від 09.03.2024 р. № 522/02-14/421/2023 від 09.03.2024 р. вищенаведеного змісту. Боржником жодних доказів на спростування відомостей, викладених у вказаній довідці суду не надано, в зв'язку з чим доводи боржника відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_293., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 22.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_294, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_96 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_293. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 137, загальною площею 27 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 1, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.03.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2018 р. р.; ціна продажу 317 250,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 150,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 317 150,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 22.08.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_294., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2195.
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174). Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.03.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.03.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_294. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 150,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_294. у розмірі 317 150,00 грн.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Як слідує з заяви заявниці, станом на день подання заяви продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу. В зв'язку з чим, заявницею заявлено вимогу по основному боргу (повернення суми авансу) у сумі 317 150,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано, а боржник визнав заявлені вимоги. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.03.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 317 150,00 грн.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пунктів 5, 1), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.04.2018 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаного авансу, прострочення повернення якого наступило з 02.04.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 317150,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р у сумі 218 388,06 грн; 2) 3% річних за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р. у сумі 55 128,76 грн.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу за період з 01.05.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 55 128,76 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 218 388,06 грн.
Також заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 6000 грн від 09.03.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_48 . згідно дог. № 240923-26 від 09.03.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_48 . на підставі договору № 240923-2-б від 09.03.24р.
Боржник заперечуючи вимоги заявниці вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 6000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Судом також встановлено, що у поданій суду квитанції про сплату 6000 грн від 09.03.2024 р. вказане призначення платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_48 . згідно дог. № 240923-26 від 09.03.24", а в ордері зазначено підставою видачі останнього договір з іншим номером "№ 240923-2-б" від 09.03.24р.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізовані розрахунки заявлених вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 09.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 09.03.2024 р. № 8Е6Х-С27С-993Х-6Т2Р (Т. 9, а.с. 6а).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 9, а.с. 1).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_48 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_48 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 22.08.2017 р. в сумі 317 150,00 грн (основний борг з повернення авансу), - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 55 128,76 грн, 218 388,06 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_6 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_6 . в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 50-61), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_6 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 488 162,52 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором та заявою - 271 224,00 грн, 3% річних - 41 684,02 грн, інфляційних втрат - 164 198,50 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_6 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_6 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2352 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 50, 61).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
27.07.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири №33. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_34, секція 4, загальною площею 26,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 138 600 грн. Згідно заяви, засвідченої приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. представником боржника було отримано повний розрахунок вартості квартири відповідно до попереднього договору в розмірі 132 624 грн, в зв'язку з чим сума боргу за попереднім договором складає 271 224 грн (138 600 грн + 132 624 грн).
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору, нараховані за період з 01.01.2019 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 164 198,50 грн; 2) 3% річних за невиконаним зобов'язанням згідно попереднього договору, нараховані за період з 01.01.2019 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 41 684,02 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 205, 625, 526, 570, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 488 162,52 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_6 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 154) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_6 . не визнає в зв'язку наступним: боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді цивільна справа № 369/16865/23 за позовом ОСОБА_6 . до ОСОБА_1 про стягнення коштів за попереднім договором від 27.07.2017 р., де спір станом на 22.03.2024 р. не вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.10.2023 р. у справі № 369/16865/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_6 . ОСОБА_1 повідомила про невизнання вимог кредитора ОСОБА_6 . з посилання на наявність спору про право у зв'язку з перебуванням на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області справи № 369/16865/23. Керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/16865/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/197 (Т. 20, а.с. 124), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_6 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області справи № 369/16865/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121439086) від 19.07.2024 р. цивільну справу № 369/16865/23 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва на розгляді якого перебуває справа № 910/10936/23.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_6 . надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_6 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 27.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_97 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_6 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_34, загальною площею 26,4 кв.м., секція 4, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.12.2018 р.; ціна продажу 277 200,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 138 600,00 грн. Залишок суми у розмірі 138 600,00 грн, що еквівалентно 5 372 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 138 600,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.07.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та Філіповим Д.В., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 4164, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 007632 (Т. 13, а.с. 56).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174). Вказана довіреність дійсна до 10.03.2022 р. Висновок суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_186 аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_6. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передав, а боржник в особі ОСОБА_186 . прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 138600,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
На підтвердження заявлених вимог та факту сплати коштів боржнику заявником надано копію заяви ОСОБА_1 від 06.10.2017 р. (Т. 13, а.с. 55), на якій нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкінкою Н.В. справжність підпису ОСОБА_1 , зроблений у присутності нотаріуса (зареєстровано в реєстрі за № 2541).
Відповідно до вказаної заяви від 06.10.2017 р., ОСОБА_186 ., діючи на підставі довіреності посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017р. (Т. 25, а.с. 174) від імені ОСОБА_1 підтверджує ОСОБА_6. і всім заінтересованим у тому особам, органам, установам, що ним (ОСОБА_186 .) від нього (ОСОБА_6 .) отримано повний розрахунок відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27.07.2017 р. № 4164 у розмірі 132 624,00 грн, що еквівалентно 4 912 доларів США.
Засвідчуючи справжність підпису ОСОБА_186. приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. особу ОСОБА_186. встановлено, його дієздатність та повноваження перевірено.
Як встановлено судом повноваження ОСОБА_186. на отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 27.07.2017 р. у сумі 138 600,00 грн та 06.10.2017 р. у сумі 132 62400 грн, що еквівалентно 4 912 доларам США.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений та обумовлену квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу йому боржником не передано, аванс йому не повернутий.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 138 600,00 грн. Однак попереднім договором не обумовлено повернення авансу в частині, що була сплачена 06.10.2017 р. на виконання умови п. 4 попереднього договору.
Розглянувши вимоги заявника в частині сплаченого авансу при укладанні попереднього договору в розмірі 138 600,00 грн судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заяви заявника в досліджуваній частині вимог, заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника за період з 01.01.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 138 600,00 грн - основний борг, 83 908,18 грн - збитків від інфляції, 21 301,23 грн - 3% річних.
В силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі частини першої статті 253, частини п'ятої 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_6 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.12.2018 р. було останній днем для укладання основного договору; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України авансовий платіж повинен був повернутий 01.01.2019 р., проте оскільки відповідно до частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України 01 січня є святковим днем, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем повернення коштів було 02.01.2019 р. як перший за ним робочий день, та прострочення повернення коштів розпочалось з 03.01.2019 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 138 600,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного вимоги з 3% річних, нараховані за 01.01.2019 р. - 02.01.2019 р. у сумі 22,78 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки обраховані заявником без врахування положень норм 253, 254 (ч. 5) ЦК України, ст. 73 КЗпП України.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в частині 138 600,00 грн за період з 03.01.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 21 278,45 грн та грошові вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 83 908,18 грн.
Розглянувши вимоги заявника щодо коштів, сплачених боржнику 06.10.2017 р. у сумі 132 624,00 грн, що еквівалентно 4912 доларам США судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заяви заявника в досліджуваній частині вимог, заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника за період з 01.01.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумі 132 624,00 грн - основний борг, та на підставі статті 625 ЦК України 80 290,32 грн - збитків від інфляції, 20 382,79 грн - 3% річних.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 138 600,00 грн. Залишок суми у розмірі 138 600,00 грн, що еквівалентно 5 372 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.12.2018 р.
Як встановлено судом заявником сплачено на виконання п. 4 попереднього договору 06.10.2017 р. 132 624,00 грн, що еквівалентно 4912 доларам США, що підтверджено заявою ОСОБА_186 . від 06.10.2017 р., проте попереднім договором, в тому числі п. 5, не обумовлено повернення вказаних коштів продавцем покупцю.
Розглядаючи вимоги заявника у цій частині судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої, пункту третього частини третьої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем на підставі на належного виконання пункту 4 попереднього договору, яким прив'язку до долара США, у сумі 132 624,00 грн, що еквівалентно 4912 доларам США, - є виконаним однією із сторін у зобов'язані та в наступному збереженим боржником без достатньої правової підстави, а також є виконаним однією із сторін у зобов'язанні, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пункт 4) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Оскільки зобов'язання з оплати частини авансового платежу пунктом 4 попереднього договору визначено сторонами з визначеним еквівалентом у доларах США, сплата коштів 06.10.2017 р. здійснена до визначеної дати укладення сторонами основного договору з визначеним еквівалента у доларах США, - повернення коштів заявнику на підставі статті 1212 ЦК України здійснюється у порядку, встановленому частиною другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20. Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в даній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в частині повернення частини авансового платежу, сплаченого 06.10.2017 р. по попередньому договору, сплати інфляційних втрат, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-83-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з чим оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено вимоги в цій частині: 132 624,00 грн - основний борг, 80 290,32 грн - збитків від інфляції, що разом становить 212 914,32 грн
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 50, 61).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику складає 190 525,67 грн (38,7878грн х 4912 доларів США).
На підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог суд визнає грошові вимоги заявника до боржника, сплаченого авансу за попереднім договором у досліджуваній частині у сумі 190 525,67 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги відхиляються судом (22 388,65 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за період з 01.01.2019 по 02.01.2019 р. відхиляються судом у сумі 21,80 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 03.01.2019 р. з викладених вище підстав, в зв'язку з чим вимоги в цій частині є безпідставними.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в досліджуваній частині (встановлену судом у сумі 190 525,67 грн) за період з 03.01.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що 3 % річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (29 250,29 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 20 360,99 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу стягнуто курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Суд відхиляє наведені заперечення боржниці, оскільки останні не відповідають змісту вимог заявника, які не виникають з судового рішення, а тому заперечення є безпідставними.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 23.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 59) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_6 . згідно дог. № 031023-б від 23.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_6. на підставі договору № 031023-б від 23.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа №911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 23.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 53).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 23.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 53).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_6 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_6 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2017 р. в сумі 138 600,00 грн основного боргу, 189 525,67 грн основного боргу (ст. 1212 ЦК України), 3% річних у сумі 41 639,44 грн, 83 908,18 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_105 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду (вх. № 3220/24 від 07.03.2024 р.) засобами поштового зв'язку від ОСОБА_105 в особі представника адвоката Іванова Артема Валерійовича надійшла заява з вимогами до боржника від 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 120-152), в якій він просить суд визнати ОСОБА_105. конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про банкрутство ОСОБА_1 І.В. із сумою вимог 497 460,74 грн, з яких: 303 650,00 грн - основна заборгованість, 44 120,63 грн - 3% річних, 149 690,11 грн - інфляційні втрати; включити ОСОБА_105. до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 з переліченими вимогами у загальній сумі 497 460,74 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_105. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті в якому надійшла до суду заява заявника, датоване 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 151).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
14.07.2018 р. між ОСОБА_105. та ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. № 2320. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 31.03.2019 р. продавець (ОСОБА_1 ) зобов'язувався передати у власність покупця (ОСОБА_105.) з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець прийняти і оплатити вартість квартири № 71, секція 3, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія) у порядку та на умовах основного договору. Сторонами погоджена ціна продажу квартири у сумі 303 750 грн та згідно п. 4 попереднього договору ОСОБА_105. сплатила ОСОБА_1 303 650 грн, що підтверджено пунктом 4 попереднього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 303650,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 581 доларів США протягом одного місяця.
Заявник вказує, що з 2022 року боржник перестала виходити на зв'язок з заявником. 26.06.2023 р. заявниця зверталась до ОСОБА_1 з письмовою вимогою про повернення коштів, проте відповіді не отримала та кошті їй не повернуті. Таким чином, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану суму авансу у сумі 303 650,00 грн, в зв'язку з чим у заявника виникло право вимоги до боржника.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконання зобов'язання за попереднім договором у сумі 44 120,63 грн, та по інфляційним втратам у сумі 149 690,11 грн, нараховані з 01.04.2019 р.
На підставі викладеного, керуючись нормами статей 635, 526, 615, 546, 570, 614 ЦК України та іншими нормами закону, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 497 460,74 грн.
Крім того у своїй заяві заявник повідомляє суд про те, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться справа № 752/16470/23 за позовом ОСОБА_105. до боржниці про стягнення коштів.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_105. від 11.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 118) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_105. не визнає з підстав: в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває провадження у справі № 752/16470/23 за позовом ОСОБА_105. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 14.07.2018 р. № 2320, яка не вирішена, а отже є спір про право; крім того боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_105. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає вимоги кредитора ОСОБА_105. у зв'язку з наявністю спору про право, який перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, справа № 369/16470/23 за позовом заявниці. Керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/16470/23.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/178 (Т. 20, а.с. 106), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_105. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області у межах справи № 752/16470/23 за позовом ОСОБА_105. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 14.07.2018 р. № 2320, яка не вирішена, судом встановлено наступне.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень заявниця звернулась з позовом до боржника до Голосіївського районного суду м. Києва, та ухвалою останнього у справі № 752/16470/23 від 21.08.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113090479) цивільну справу про стягнення коштів за попереднім договором купівлі-продажу передано на розгляд за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2024 р. у справі № 752/16470/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119100393) цивільну справу про стягнення коштів - передано на розгляд до Господарського суду Київської області, де перебуває справа 911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність. Постановою Київського апеляційного суду у вказаній справі від 20.09.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121757737) ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2024 р. залишено без змін.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
До Господарського суду Київської області надійшла Заява з вимогами до боржника ОСОБА_105. від 04.03.2024 р. в особі представника, яка на підставі статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_105., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 14.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_105, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_98 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_105. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 71, секція 3, загальною площею 27 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2019 р.; ціна продажу 303 750,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно11 585,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 303 650,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 581 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 303 650,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 581 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 14.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08.04.2017 р. № 1844 та ОСОБА_105., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований за № 2320, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 948114 (Т. 8, а.с. 126).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.03.2019., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.03.2019 р.
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. № 1844 (Т. 25, а.с. 176).
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_105. 14.07.2018 р. при укладенні попереднього договору передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 303 650,00 грн, що на день укладення попереднього договору еквівалентно 11 581 доларів США, а продавець прийняв зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 303 650,00 грн основного боргу, 3% річних за невиконання зобов'язання за попереднім договором у сумі 44 120,63 грн, та по інфляційним втратам у сумі 149 690,11 грн, які нараховані з 01.04.2019 р.
Судом також встановлено, що 26.06.2023 р. заявником було направлено ОСОБА_1 Письмову вимогу про повернення коштів від 26.06.2023 р. за попереднім договором, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 127-129), в якій вимагав від боржника повернення коштів у сумі 423 517,17 грн по курсу долара станом на 26.06.2023 р.
З заяви заявниці слідує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та строк, передбачені п. 5 попереднього договору заявниці не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.05.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.05.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Зокрема, 31.03.2019 р. (обумовлений п. 1 попереднього договору останній день для укладення попереднього договору) є неділею та згідно частини п'ятої ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.04.2019 р. Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідно календарної дати, - 02.04.2019 р. Згідно з частиною 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.05.2019 р., прострочення повернення платежу розпочалось з 03.05.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 04.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 151, 246).
Станом на 04.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,1575 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=04.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 303 650,00 грн основного боргу та 149 690,11 грн інфляційних нарахувань, що разом становить 453 340,11 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором (основний борг) складає 441 902,01 грн (38,1575 грн х 11 581 долар США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 441 902,01 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (11 438,1 грн).
Вимоги заявника по 3% річних нараховані до 02.05.2019 р. відхиляються судом в сумі 49,92 грн, оскільки визначення дати прострочення повернення коштів заявником здійснено без врахування вимог умов попереднього договору (п.п. 1, 5), статті 253, частин 3, 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення наступило з 03.05.2019 р.
Судом встановлено, що безпосередньо в заяві не визначено дати по яку нараховані вимоги заявника з 3% річних, а в деталізованих розрахунках фігурує нарахування по 03.03.2024 р., проте за результатами арифметичного аналізу поданих деталізованих розрахунків судом встановлено, що фактично нарахування заявлених вимог здійснено до 14.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.05.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (441902,01 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (63483,14 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 44 070,71 грн (44 120,63 грн - 49,02 грн).
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia, методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявник вказує, що поніс витрати по сплаченому судового збору за подання заяви з вимогами до боржника у сумі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією №6097-9552-7000-2243 (Т. 8 а.с.125).
Заява заявника надійшла до господарського суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 151).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини четвертої статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_105. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_105. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.07.2018 р. в сумі: 441 902,01 грн основного боргу, 44 070,71 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_169 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
19.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_169 в особі представника адвоката Олександра Кириленка надійшла Заява про визнання кредиторських вимог від 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 214-237), в якій просить суд визнати кредиторські вимоги ОСОБА_169. до ОСОБА_1 у сумі 464 870,00 грн, а саме: аванс в розмірі 267 540,00 грн, 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 37 093,85 грн, інфляційні втрати у сумі 146 859,24 грн, штрафні санкції в розмір 5% від суми авансу в розмірі 13 377,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_169. витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн та суму сплаченого судового збору.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_169. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті, в якому надійшла до суду заява заявника, датованого 15.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 237).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
26.05.2018 р. між кредитором ОСОБА_169. та боржником ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 1877. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.06.2019 р. продавець (ОСОБА_1 ) зобов'язувався передати у власність покупця (ОСОБА_169.) з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 87, секція 3, загальною площею 29,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій, у порядку та на умовах передбачених відповідно цим та основним договором. Відповідно до п. 3 попереднього договору, продавець зобов'язувався збудувати житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись обумовлена квартира. Ціна продажу складає 382 200,00 грн. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_169. (позивачка) передала, а ОСОБА_1 (відповідачка) прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 267 540,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 267 540,00 грн протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 5% від суми авансу.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавцем не передано у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.06.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви, а сам багатоквартирний будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. В порушення попереднього договору основний договір боржником укладено не було. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем покупцю не повернуто одержану від нього суму авансу в розмірі 267 540,00 грн. В зв'язку з наведеним, на підставі норм статей 15, 629, 530, ч. 1 ст. 631, ч.ч. 1, 3 ст. 625 ЦК України заявник вважає, що відповідно до попереднього договору підлягають стягненню з боржника аванс у сумі 267 540,00 грн, штрафні санкції у розмірі 5% від суми авансу, що становить13 377,00 грн, а також на підставі статті 625 ЦК України та практики Верховного Суду підлягають стягненню з боржника на користь заявника за користування грошовими коштами за період з 01.07.2019 р. по 12.02.2024 р. 3% річних у сумі 37 093,85 грн і інфляційні втрати у сумі 146 859,24 грн (нараховані на суму 267 540,00 грн).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_169. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 120) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_169. не визнає з підстав: боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 114 660,00 грн не сплатила. Також боржниця вказує, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді цивільна справа № 369/8113/23 за позовом ОСОБА_169. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором від 01.08.2018 р. № 2478, яка не вирішена, а отже є спір про право. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошиснького районного суду Київської області у справі № 369/8113/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 266) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заяви ОСОБА_169. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлені вимоги ОСОБА_169. у зв'язку з наявністю спору про право, який перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, справа № 369/8113/23 за позовом заявниці до боржниці. Керуючий реструктуризацією враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що після залишення справи №369/8113/23 без розгляду, грошові вимоги вимог цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірах: 429 912,66 грн (267 540,00 грн - авансового платежу за договором, 119 857,92 грн - інфляційних втрат, 36 458,74 грн - 3% річних, 6056,00 грн судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/498 (Т. 23, а.с. 31), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_169. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває провадження у справі № 369/8113/23 за позовом ОСОБА_169. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором від 01.08.2018 р. № 2478, яка не вирішена, судом встановлено наступне.
Підставою вимог заявника є попередній договір від 26.05.2018 р., зареєстрований за № 1877, а не від 01.08.2018 р. № 2478, на який посилається боржниця у запереченнях, в той час як з долученої боржником ухвали не вбачається за яким конкретним попереднім договір розглядається судом спір.
В свою чергу судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, заявниця звернулась з позовом до боржника до Києво-Святошинського районного суду Київської області, та ухвалою останнього у справі № 369/8113/23 від 04.06.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121659243) цивільну справу №369/8113/23 про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій - передано на розгляд до Господарського суду Київської області, де перебуває справа 911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2025 р. у справі № 911/2308/23 (369/8113/23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124686429) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/8113/23) за позовом ОСОБА_169. до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
До Господарського суду Київської області надійшла Заява з вимогами до боржника ОСОБА_169. від 15.03.2024 р. в особі представника, яка на підставі статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_169., дослідивши подані документи учасниками провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 26.05.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_169, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_99 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_169. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 87, загальною площею 29,4 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 382 200,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 14 700,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 267 540,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 10 290,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 114 660,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 4 410 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 267 540,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 10 290,00 доларів США протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 5% від суми авансу.
Згідно з пунктами 8, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 26.05.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_169., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 1877, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 947866 (Т. 17, а.с. 222).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.06.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_169. при укладенні попереднього договору 26.05.2018 р. передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 267 540,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 10 290,00 доларів США, а продавець ОСОБА_1 отримала зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 8, 15 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 на виконання попереднього договору грошових коштів від заявниці у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавцем не передано у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.06.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви, а сам багатоквартирний будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. В порушення попереднього договору основний договір боржником укладено не було. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем покупцю не повернуто одержану від нього суму авансу в розмірі 267 540,00 грн.
Судом встановлено, що заявником у прохальній частині заяви заявлено вимоги у сумі 464 870,00 грн з наступною деталізацією вимог, сума яких дорівнює 464 870,09 грн. Розглядаючи вимоги заявника суд виходив з деталізованих вимог прохальної частини заяви.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2019 р. (п. 1 попереднього договору), яке було неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 01.07.2019 р. був останнім дня для укладення основного договору. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного дня, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 267 540,00 грн авансу (основного боргу), а також за користування грошовими коштами за період з 01.07.2019 р. по 12.02.2024 р. нарахованих 3% річних у сумі 37 093,85 грн та 146 859,24 грн інфляційних втрат, що нараховані за період з 01.07.2019 р. по 12.02.2024 р., крім того по штрафу у сумі 13 377,00 грн, що становить 5% від суми авансу.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Так, заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 267540,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 146 859,24 грн, що разом становить 414 399,24 грн.
Заява заявником була подана до суду 15.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 237).
Станом на 15.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,6854 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=15.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 398 072,77 грн (38,6854 грн х 10 290 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансу становить 398 072,77 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 16 326,47 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Розглядаючи вимоги по штрафу, судом встановлено наступне.
Заявник просить суд визнати його вимоги по штрафу у сумі 13 377,00 грн, що становлять 5% від суми авансу.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, та з інших підстав, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 267 540,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 10 290,00 доларів США протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 5% від суми авансу.
Здійснивши перерахунок штрафу у розмірі 5% від суми авансу (267 540,00 гн, що еквівалентно 10 290 доларів США) судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 5% штрафу становлять більшу суму (10 290 доларів США х 5%=514,5 доларів США х 38,6854 грн = 19 903,64 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з штрафу у сумі 13 377,00 грн.
Заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 37 093,85 грн, що нараховані за період з 01.07.2019 р. по 12.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 01.07.2019 р. по 02.08.2019 р. у сумі 725,66 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього договору та статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось 03.08.2019 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.08.2019 р. по 12.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (398 072,77 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (54 112,24 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 36 368,19 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи інші доводи заперечень боржника вимог заявника судом встановлено наступне.
Так, боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 114 660,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 114 660,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того, заявник просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_169. витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн та суму сплаченого судового збору.
Боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошиснького районного суду Київської області у справі №369/8113/23.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження заявлених вимог з правової допомоги у сумі 15000,00 грн заявником долучено копії договору про надання правової допомоги № 16/05-1 від 16.05.2023 р., укладеного між заявницею та Адвокатським об'єднанням "СТАТУС Д.К." в особі керуючого партнера Олександра Кириленка, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Кириленка О.Д., ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_169.
Дослідивши положення вказаного договору про надання правової допомоги № 16/05-1 від 16.05.2023 р. судом встановлено, що згідно п. 4.1. останнього, сума винагороди, яку клієнт зобов'язується сплатити за надання правової допомоги (гонорар), порядок та строки її внесення зазначаються в окремому додатку до цього договору.
Судом встановлено, що підтвердження заявлених вимог до боржника до заяви про визнання кредиторських вимог заявником не надано додатку, обумовленого п. 4.1. договору суду не надано.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду додатку до договору про надання правової допомоги 16/05-01 від 16.06.2023 р., крім того суду не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомог, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, є необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Заявник просить суд стягнути з боржника суму сплаченого судового збору.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору (Т. 17, а.с. 218).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовій формі, що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 237).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір у сумі 6056 грн згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, вимога заявника підлягає визнанню судом у сумі 6056,00 грн щодо сплаченого судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_169. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_169. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2018 р. в сумі 398 072,77 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 36 368,19 грн 3% річних, - вимоги другої черги; 13 377,00 грн штрафу, - вимоги 3 черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши ОСОБА_69 (надалі за текстом кредитор, заявник) заяву про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
09.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_69 надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 61-74), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_69 . до ОСОБА_1 у загальному розмірі 521 946,91 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 510 890,91 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_69. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_69 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 22264 від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 61).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
Заявник вказує на те, що 16.11.2019 р. між заявником (кредитором) та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, згідно пункту 1 якого, продавець у строк до 30.09.2020 р. зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 117, загальною площею 29,4 кв.м. у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 3. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 182,00 грн. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений попереднім договором продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця. Всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру як до 30.09.2020 р., і станом на день звернення із цією заявою, та будинок, в якому має знаходитись вказана квартира не побудований та не введений в експлуатацію досі. Всупереч умовам попереднього договору аванс покупцю продавцем не повернуто.
Заявник вказує, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.02.2024 р. у справі № 369/8986/23 розглянуто позов заявника (кредитора) до боржника та стягнуто з боржника на користь заявника аванс у розмірі 317 182 грн, інфляційні збитки у розмірі 157 325,39 грн, 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 30 938,24 грн, судовий збір у розмірі 5 445,28 грн, що сукупно становить 510 890,91 грн, щодо яких заявник просить суд визнати його кредитором боржника. Заявник вказує, що вказане судове рішення набрало законної сили 07.03.2024 р., а з 08.03.2024 р. почалося прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Таким чином, з позиції заявника, станом на 08.03.2024 р. сума боргу за судовим рішенням, що набрало законної, щодо стягнення грошових коштів з боржника у зв'язку з невиконанням умов попереднього договору складала 510 890,91 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по понесеним витратам на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А., та по витратам зі сплати судового збору у сумі 6056 грн. Також заявлені вимоги обґрунтовані нормами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 625, 526, 570 ЦК України, практикою Верховного Суду.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_69 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 82) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_69 . не визнає з підстав: ОСОБА_1 вказує, що наданий ОСОБА_69 . разом із заявою від 09.03.2024 р. попереднім договір від 30.09.2017р. № 5375 укладений з іншою особою ОСОБА_94. та з наданих заявником документів разом із заявою кредитора від 09.03.2024 р. відсутні у ОСОБА_1 грошові зобов'язання перед ОСОБА_69 . Також боржник, посилаючись на статтю 509 ЦК України повідомляє, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 299) останній повідомляє суд про те, що за результатами спільного розгляду заяви ОСОБА_69 . ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлені вимоги ОСОБА_69 . у зв'язку тим, що в якості додатків до заяви про грошові вимоги додані документи, що підтверджують правовідносини із ОСОБА_94., а тому боржник вважає, що у неї відсутні зобов'язання перед ОСОБА_69 . Керуючий реструктуризацією дослідивши подані документи встановив, що до заяви на підтвердження підстав виникнення зобов'язань додані документи на підтвердження правовідносин ОСОБА_1 з ОСОБА_94., а тому вважає, що ОСОБА_1 не має зобов'язань перед ОСОБА_69 .
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/215 (Т. 20, а.с. 141), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.05.2024 р. до Господарського суду через систему "Електронний суд" від уповноваженого представника ОСОБА_69 . Андрєєва М.А. надійшло клопотання про долучення доказів (Т. 26, а.с. 252). Крім того заявник повідомляє, що при поданні заяви ним помилково додані не коректні додатки; розрахунок вимог у заяві є вірним, а про судове рішення боржнику та її представнику відомо, що на думку заявника виключає можливість твердження про те, що вони не знали або не могли знати раніше про підстави виникнення грошових вимог.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянки ОСОБА_69 . належні докази набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.02.2024 р. у справі № 369/8986/23.
09.10.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від уповноваженого представника ОСОБА_69 . Андрєєва М.А. надійшла заява про неможливість виконати ухвалу про витребування доказів, в якій він повідомляє суд про те, що виконати ухвалу про витребування доказів неможливо, оскільки постановою Київського апеляційного суду вказане рішення було скасовано, а матеріали справи передані за підсудністю до Господарського суду Київської області. Крім того, представник заявника повідомляє про те, що відкрито касаційне провадження за скаргою заявника на вказану постанову апеляційного суду.
Розглянувши заяву ОСОБА_69 ., дослідивши подані документи учасниками провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116758394), заявниця звернулась з позовом до боржниці до Києво-Святошинського районного суду Київської області, та рішенням Києво-Святошинського районного суду у справі 369/8986/23 від 05.02.2024 р., встановивши серед іншого, що 16.11.2019 р. між ОСОБА_121., який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_69 . було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартир, який було посвідчено приватним Михальченко М.М. (нотаріальний бланк НОА 840336); відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця, з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру 117, секція 3, загальною площею 29,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0019; відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу складає 317282 грн; згідно п. 4 попереднього договору, при його укладенні на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв грошову суму в розмірі 317182 гривень. Суму у розмірі 100 грн., покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2020; відповідно до п. 5 попереднього договору сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця; крім того, вказаним судовим рішенням встановлено, що відповідачем не було виконано умови попередніх договорів щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим було порушено права ОСОБА_69 За таких обставин, сплачена позивачем за попереднім договором купівлі-продажу квартир сума коштів у розмірі 317 182 грн підлягає стягненню на його користь з позивача; позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 317 182,00 грн боргу за попереднім договором від 16.11.2019 р., 3% річних у розмірі 30 938,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 157 325,39 грн; судовий збір у розмірі 5445,28 грн.
Також судом встановлено, що Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/8986/23 від 26.06.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120034082) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.02.2024 р. скасовано, матеріали справи №369/8986/23 передано на розгляд Господарського суду Київської області, у провадженні якого перебуває справа №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2024 р. у справі № 911/2308/23 (369/8986/23) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/8986/23) за позовом ОСОБА_69 . до ОСОБА_1 490847,91 грн в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.08.2024 р. у справі №369/8986/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121411668) відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_69 . - адвоката Андрєєва М.А. на постанову Київського апеляційного суду від.06.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином, до Господарського суду Київської області надійшла Заява з вимогами до боржника ОСОБА_69 . від 09.03.2024 р. в особі представника, яка на підставі статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом. Наявність відкритого касаційного провадження в справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_69 . - адвоката Андрєєва М.А. на постанову Київського апеляційного суду у справі №369/8986/23 не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
В свою чергу, відповідно до частини 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Заявником заявлено вимоги до боржника 09.03.2024 р., тобто в межах строку, встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, що підтверджено документально.
З аналізу частини 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства слідує, що своєчасне звернення із заявою з вимогами до боржника з поданням доказів на підтвердження вимог поза встановленим ч. 1 ст. 45 Кодексу України строком, нормою частини 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства не прирівнюється до пропуску строку подання вимог з відповідними правовими наслідками.
Зважаючи на те, що судове рішення, на підставі якого заявником заявлено вимоги до боржника скасовано, розгляд заяви заявника передбачає самостійну юридичну кваліфікацію заявлених вимог, розглядаючи які, суд виходить з наявних матеріалів справи.
Таким чином заявником заявлено вимоги до боржника за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.11.2019 р. у сумі: 521 946,91 грн, що складаються з боргу згідно скасованого судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором у сумі 510 890,91 грн, які складаються з: 317 182,00 грн боргу за попереднім договором від 16.11.2019 р. (аванс), 3% річних у розмірі 30 938,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 157 325,39 грн, 5445,28 грн судовий збір. Крім того, заявник просить суд визнати його вимоги до боржника з витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, по судовому збору - 6056,00 грн.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 16.11.2019 р. між ОСОБА_121., який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_69, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_100 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_69 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 117, загальною площею 29,4 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2020 р.; ціна продажу 318 282,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 100,00 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 182,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 096,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 317 182,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 096,00 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 16.11.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності та ОСОБА_69 ., посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 3421, номер спеціального бланку нотаріального документа НОА 840336.
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.09.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_69 . при укладенні попереднього договору 16.11.2019 р. передала передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 182,00 грн, що на день укладення попереднього договору еквівалентно 13 096,00 доларів США, а продавець прийняв зазначену суму, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру як до 30.09.2020 р., і станом на день звернення із цією заявою, та будинок, в якому має знаходитись вказана квартира не побудований та не введений в експлуатацію досі. Всупереч умовам попереднього договору аванс покупцю продавцем не повернуто.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2020 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку чим, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 02.11.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.11.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як слідує з заяви заявника та підтверджується відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116758394), заявником заявлено вимоги до боржника за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.11.2019 р. у сумі: 317 182,00 грн боргу за попереднім договором від 16.11.2019 р. (аванс), 3% річних у розмірі 30 938,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 157 325,39 грн. Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/8986/23, ОСОБА_69 . у позові просила стягнути з ОСОБА_1 основний борг в розмірі 317 182,00 грн, 3% річних, інфляційні втрати. Заявлені заявником вимоги до боржника у сумі 157 325,39 грн інфляційних втрат та 30 938,24 грн 3% річних відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду від 05.02.2024 р. у справі №369/8986/23 були нараховані за період з 01.11.2020 р. по 31.01.2024 р.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 5 попереднього договору, у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 317 182,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 13 096,00 доларів США протягом одного місяця.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Суд звертає увагу на те, що заявник обґрунтовуючи вимоги у справі № 369/8986/23 посилався на попередній договір, в якому грошове зобов'язання визначене з прив'язкою (грошовим еквівалентом) до долара США, проте ним самостійно було обрано спосіб захисту, заявивши позов у гривні, з наступним нарахуванням інфляційних втрат, з чого слідує, що він фактично застосував норму права статті 625 (ч. 2) ЦК України, що регламентує національну валюту як одиницю зобов'язання. В заяві з вимогами до боржника заявником заявлено вимоги на підставі попереднього договору, що складаються з основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних (стягнутих скасованим судовим рішенням).
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору (основний борг, інфляційні втрати), фактично застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу 4 частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Так, заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 317 182,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 157 325,39 грн, що разом становить 474 507,39 грн.
Заява заявником була подана до суду 09.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 74).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 498 742,83 грн (38,0836 грн х 13 096 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 474 507,39 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.11.2020 р. по 02.11.2020 р. у сумі 52,00 грн сумі відхиляються судом, оскільки дата, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу визначена без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 03.11.2020 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2020 р. по 31.01.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (498 742,83 грн), встановлено, що сума 3% річних за вказаний період становить більш суму ніж заявлено заявником (48 566,11 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за цей період у сумі 30 886,24 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Також заявником заявлено вимоги по судовому збору, стягнутому судом на користь заявника у справі № 369/8986/23 у сумі 5 445,28 грн. Судове рішення, на підставі якого були заявником заявлені ці вимоги у заяві про грошові вимоги кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність було скасовано, вказані вимоги розглядаються у вищевказаній судовій справі позовного характеру №911/2308/23 (369/8986/23); проте вимоги позовного характеру не є тотожними вимогам кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність, та за даних обставин у цій частині такі вимоги є передчасно заявленими, а спір по суті у межах справи №369/8986/23 не розглянуто; в зв'язку з викладеним вимоги по судовому збору, сплаченому у справі № 369/8986/23 відхиляються судом.
Розглядаючи інші доводи заперечень боржника вимог заявника судом встановлено наступне.
Так, боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заперечення за змістом не відповідає обставинам справи, де судове рішення, яким обґрунтовані вимоги заявника скасоване.
Крім того, заявник просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_69 . витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження вимог заявник долучив ордер на надання правничої (правової) допомоги, виданий на підставі договору про надання правової допомоги НОМЕР_39623-б від 24.02.2024 р., копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_69 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_69 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.11.2019 р. в сумі 474 507,39 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 30 886,24 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн. покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_295 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_295 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 154-164), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_295. до боржника у загальному розмірі 480 549,24 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором та 10% від боргу - 251 845,02 грн, 3% річних - 41 231,04 грн, інфляційних втрат - 176 417,18 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_295. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_295. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2329 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 154).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 29.12.2017 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 30, секція 2, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. ст. 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.09.2018 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,2794 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.09.2018 р. у національній валюті становило 228 950,02 грн. Штраф 10% від 228 950,02 грн згідно пункту 5 попереднього договору складає 22 895 грн, що разом становить 251 845,02 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 176 417,18 грн та 3% річних у сумі 41 231,04 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 480 549,24 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_295. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 147) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_295. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 97 321,00 грн не сплатила. боржником у власність заявника квартири не заявлено. Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала. Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Також боржник повідомляє суд про те, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/5171/23 за позовом ОСОБА_295. до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором від 29.12.2017 р № 7069, тобто наявний спір про право, який не вирішений, на підтвердження чого долучено копію ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/5171/23 від 12.04.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_295. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/5171/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справ № 369/5171/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/194 (Т. 20, а.с. 121), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
07.10.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_295. адвоката Андрєєва М.А. надійшло клопотання про долучення копії виконавчого листа, яким долучено до матеріалів справи електронну копію виконавчого листа у справі № 369/5171/23 від 08.03.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_295. дослідивши подані документи, доводи учасників провадження,всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Щодо невизнання боржником вимог заявника з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_295. заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
В свою чергу, судом встановлено що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116758394), рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5171/23 від 05.02.2024 р. розглянуто цивільний позов заявника до боржника про стягнення заборгованості за невиконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири (нотаріальний бланк НМХ604414) та стягнуто з ОСОБА_1 О.А. на користь ОСОБА_295. борг за попереднім договором включно зі штрафом 10 %, три проценти річних за боргом, інфляційні втрати за боргом, судовий збір. Проте Постановою Київського апеляційного суду у справі 369/5171/23 від 10.04.2024 р. рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2024 р. скасовано, матеріали справи №369/5171/23 передано до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа №911/2308/23. Вказана Постанова Київського апеляційного суду згідно відомостей ЄДРСР набрала законної сили 05.09.2024 р (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121757522).
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
29.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_296, який діяв від імені ОСОБА_295, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_101 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Оксанюк А.А. 05.12.2017 р. № 10795 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_295. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 30, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 324 405,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11566 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США. Залишок суми у розмірі 97 321,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3470 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири.
Попередній договір від 29.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_92. від імені ОСОБА_295. на підставі довіреності, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 7069, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604414 (Т. 13, а.с. 160).
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що покупець при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_295. не надала.
Досліджуючи даний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 в особі представника від заявниці в особі представника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США.
Заявник вказує на те, що основний договір - купівлі-продажу обумовленої квартири, не укладений, та всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_295. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.09.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.09.2019 р. (перебіг місячного строку розпочався 01.08.2018 р. (згідно ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно частини третьої статті 254 ЦК України відбувся 01.09.2018 р.
Отже вимога заявника про визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 228 950,02 грн з повернення авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. ст. 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.09.2018 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,2794 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.09.2018 р. у національній валюті становило 228 950,02 грн.
Крім того, заявник просить суд визнати його вимоги з 10% штрафу, передбаченого пунктом 5 попереднього договору у сумі 22 895,00 грн та на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 176 417,18 грн та 3% річних у сумі 41231,04 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.09.2018 року - дати, визначену заявником спливу строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 524, частини другої 533 ЦК України та статей 2, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 524, частини другої статті 533 ЦК України та статей 2, 45 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") у відповідній частині вимог.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В аналогічним спосіб від ціни квартири визначається сума штрафу.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 13, а.с. 154).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною другою статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Виходячи з методики розрахунків заявника, останнім заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 228 950,02 грн основного боргу та 160 38579,26 грн збитків від інфляції, що разом становить 389 329,28 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику (авансовий платіж) за попереднім договором складає 314 026,03 грн (38,7878 грн х 8096 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 314 026,03 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (75 303,25 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.09.2018 р. відхиляються судом у сумі 20,70 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 02.09.2018 р., дата початку прострочення боржником повернення авансу визначена заявником без врахування вимог статей 253, 254 (ч. 3) ЦК України.
Також заявник просить суд визнати його кредитором боржника по штрафу, передбаченого пунктом 5 попереднього договору у сумі 22895,00 грн та 16 037,92 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму штрафу, що разом становить 38 932,92 грн.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено, що у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або з інших підстав визначених даним пунктом попереднього договору, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 227 084,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8096 доларів США протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири.
Відповідно до пункту 3 попереднього договору, ціна продажу квартири становить 324 405,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11566 доларів США.
Здійснивши перерахунок штрафу за попереднім договором судом встановлено (38,7878 грн х 11566 доларів США:10), що розрахунок заявника є невірним, розмір штрафу становить більшу суму (44 861,97 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по штрафу у сумі 38 932,92 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму, що підлягала поверненню боржником (358 888,00 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (58 726,18 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 41 210,34 грн.
Розглянувши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 97 321,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 97 321,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору.
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки останнє не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі чинного судового рішення, місця не мало, вимоги не обґрунтовані судовим рішенням, в зв'язку з чим заперечення є безпідставним.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу, сплату штрафу, який визначається у сумі коштів у розмірі 10% від загальної вартості квартири у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, - які є грошовими зобов'язаннями за правовою природою. Вимоги з 3% річних, які і інфляційні втрати є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, курсова різниця входить до основного боргу. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 19.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 159) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_295. згідно дог. № 070423-4-б від 18.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_295. на підставі договору № 070423-4-б від 18.02.24 р.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 19.02.2024 р. (Т.13, а.с. 157).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцією від 19.02.2024 р. (Т.13, а.с. 157).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_295. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимог ОСОБА_295. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2017 р. у сумах: 314 026,03 грн основного боргу, 41 210,34 грн 3% річних, - вимоги другої черги, 38 932,92 грн штрафу - вимоги третьої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_118 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_118 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 147-157), в якій просить суд звільнити кредитора від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", визнати грошові вимоги ОСОБА_118. до боржника у загальному розмірі 1 238 579,71 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 760 901,54 грн, 3% річних - 80 830,20 грн, інфляційних втрат - 396 847,97 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_118. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_118. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2332 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 147, 157).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 07.08.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.06.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру 109, загальною площею 60,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 703 439,00 грн, що на день укладання еквівалентно 27 478 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.06.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.08.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 27,6913 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.08.2020 р. у національній валюті становило 760 901,54 грн (27,6913 х 27 478).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 396 847,97 грн та 3% річних у сумі 80 830,20 грн, нараховані за період з 01.08.2020 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 629, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 1 238 579,71 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/19366/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_118. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 179) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_118. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_118. не надав; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Також боржник вказує, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває цивільна справа №369/19366/23 за позовом ОСОБА_118. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 07.08.2019 р. р.н. 2522, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/19366/23 від 27.11.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 300) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_118. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/19366/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/19366/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/209 (Т. 20, а.с. 135), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_118. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2024 р. у справі № 369/19366/23 (ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119100398) цивільну справу № 369/19366/23 передано на розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2025 р. (суддя Лопатін А.В.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125909083) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/19366/23) за позовом ОСОБА_118. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_118. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_118., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 07.08.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_118, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_102 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_118. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 109, загальною площею 60,4 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2020 р.; ціна продажу 703 539,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 27 482 долар США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 703 439,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 27 478 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.06.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 703 439,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 27 478 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.08.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_118., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2522, номер спеціального бланку нотаріального документа ННХ 567105 (Т. 12, а.с. 153).
Повноваження ОСОБА_121. на укладання попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.06.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_118. 07.08.2019 р. при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін передав, продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 703 439,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 27 478 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_118. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника, - від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 703 439,00 грн, що на день укладання попереднього договору еквівалентно 27 478 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4).
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.07.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.08.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.08.2020 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 760 901,54 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі закріплений еквівалент в іноземній валюті, оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.08.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 27,6913 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.08.2020 р. у національній валюті становило 760 901,54 грн (27,6913 х 27 478).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 396 847,97 грн та 3% річних у сумі 80 830,20 грн, нараховані за період з 01.08.2020 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.08.2020 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 65, 55).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 760 901,54 грн основного боргу та 396 847,97 грн збитків від інфляції, що разом становить 1 157 749,51 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 1 065 811,17 грн (38,7878 грн х 27 478 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що вимоги заявника по основному боргу підлягають визнанню у сумі 1 065 811,17 грн, вимоги у сумі 91 938,34 грн є безпідставними, необґрунтованими в зв'язку з чим підлягають відхиленню судом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.08.2020 р. у сумі 62,37 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, де прострочення повернення авансового платежу та сплати штрафу почалось з 02.08.2020 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.08.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (1065811,17 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму (113 133,23 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 80 767,83 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Також заявник просить суд звільнити заявника від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". На підтвердження вимог долучив копію посвідчення від 17.09.2018 р. (Т. 12, а.с. 150).
Дослідивши вимогу заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їх прав.
Судом встановлено, що відповідно до поданих документів заявник згідно з нормами пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням долученої заявником копії посвідчення від 17.09.2018 р. (Т. 12, а.с. 150), згідно якого пред'явник посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, - підлягає звільненню від сплати судового збору у даній справі щодо захисту його прав, а клопотання задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України, пунктом тринадцятим частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн і згідно статті 129 ГПК України підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Дане заперечення відхиляється судом оскільки заперечення за змістом не відповідає предмету заяви, в зв'язку з тим, що вимоги щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу заявником до боржника не заявлялись.
Боржник також заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Даний доводи відхиляється судом в зв'язку з тим, що заперечення за змістом не відповідає предмету заяви, в зв'язку з тим, що вимоги заявника не обґрунтовані судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Боржник також заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129 ГПК України, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_118. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_118. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2019 р. в сумі 1 065 811,17 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 80 767,83 грн - вимоги другої черги. Судовий збір, від сплати якого заявник звільнений у сумі 4 844,80 грн підлягає стягненню з боржника в дохід Державного бюджету України. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_117 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_117 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 158-169), в якій просить суд звільнити кредитора від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", визнати грошові вимоги ОСОБА_117. до боржника у загальному розмірі 730 177,32 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 434 234,97 грн, 3% річних - 55 887,01 грн, інфляційних втрат - 235 055,34 грн, витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_117. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_117. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2333 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 158, 169).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 26.07.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 213, загальною площею 34,4 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 446 850,00 грн, що на день укладання еквівалентно 17 496 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,8191 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.11.2019 р. у національній валюті становило 434 234,97 грн (24,8191 х 17 496).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 235 055,34 грн та 3% річних у сумі 55 887,01 грн, нараховані за період з 01.11.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 626, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 730 177,32 грн, включаючи вимоги з витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/7934/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_117. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 89) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_117. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_117. не надав; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Також боржник повідомляє суд про те, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває цивільна справа №369/7934/23 за позовом ОСОБА_117. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 26.07.2019 р. р.н. 2362, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/7934/23 від 01.06.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 299/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_117. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/7934/23за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/7934/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/211 (Т. 20, а.с. 137), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_117. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7934/23 від 19.07.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121390322) постановлено цивільну справу № 369/7934/23 за позовом ОСОБА_117. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - передати на розгляд до Господарського суду міста Києва на розгляді якого перебуває справа № 910/10936/23.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_117. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_117., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 26.07.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_117, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_103 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_117. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 213, загальною площею 34,4 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3 , та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2019 р.; ціна продажу 446 950,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 17 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 446 850,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 446 850,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 26.07.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_117., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2362, номер спеціального бланку нотаріального документа ННХ 567014 (Т. 12, а.с. 165).
Повноваження ОСОБА_121. на укладання попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.09.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що 26.07.2019 р. ОСОБА_117. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 446 850,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_117. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 , в особі уповноваженого її представника, - від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 446 850,00 грн, що на день укладання попереднього договору еквівалентно 17 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4).
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2019 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 434 234,97 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,8191 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.11.2019 р. у національній валюті становило 434 234,97 грн (24,8191 х 17 496).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 235 055,34 грн та 3% річних у сумі 55 887,01 грн, нараховані за період з 01.11.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.11.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 169, 158).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 434 234,97 грн основного боргу та 235 055,34 грн збитків від інфляції, що разом становить 669 290,31 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 678 631,35 грн (38,7878 грн х 17 496 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що вимоги з повернення суми авансу становлять більшу суму (678 631,35 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (сума авансу, що підлягає повернення) у межах заявлених вимог у сумі 669 290,31 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.11.2019 р. у сумі 35,69 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, де прострочення повернення авансового платежу та сплати штрафу почалось з 02.11.2019 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (678631,35 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму (87 285,59 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 55 851,32 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") у відповідній частині.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 23.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 164) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_117. згідно дог. № 260523-б від 18.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_117. на підставі договору № 260523-б від 18.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізовані розрахунки заявлених вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд звільнити Заявника від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". На підтвердження вимог долучив копію посвідчення від 29.09.2023 р. (Т. 12, а.с. 161).
Дослідивши вимогу заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їх прав.
Судом встановлено, що відповідно до поданих документів заявник згідно з нормами пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням долученої заявником копії посвідчення від 29.09.2023 р. (Т. 12, а.с. 161, згідно якого пред'явник посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, - підлягає звільненню від сплати судового збору у даній справі щодо захисту його прав, а клопотання задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України, пунктом тринадцятим частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн і згідно статті 129 ГПК України підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129 ГПК України, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_117. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_117. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.07.2019 р. в сумі 669 290,31 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 55 851,32 грн - вимоги другої черги. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється у сумі 4 844,80 грн підлягає стягненню з боржника в дохід Державного бюджету України. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_151 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" ОСОБА_151 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 181-191), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_151. до боржника у загальному розмірі 364 605,43 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 212 863,22 грн, 3% річних - 25 787,86 грн, інфляційних втрат - 114 898,35 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_151. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_151. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2335 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 181, 191).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 14.06.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.12.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 90, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 224 996,00 грн, що на день укладання еквівалентно 8 542 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.12.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,9196 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.02.2020 р. у національній валюті становило 212 863,22 грн (24,9196 х 8 542).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 114 898,35 грн та 3% річних у сумі 25 787,86 грн, нараховані за період з 01.02.2020 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 364 605,43 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/12494/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_151. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 107) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_151. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 96 430,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_151. не надала. Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. У провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває цивільна справа №369/12494/23 за позовом ОСОБА_151. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 14.06.2019 р. р.н. 1229, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Києво-Святошинського районного суду у справі №369/12494/23 від 10.08.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 297) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_151. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/12494/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/12494/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/227 (Т. 20, а.с. 153), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_151. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_151. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Судом також встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.02.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117704525) цивільну справу №369/12494/23 за позовом ОСОБА_151. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу передано до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа №911/2308/23.
Постановою Київського апеляційного суду від 27.08.2024 р. у справі №369/12494/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121253117) ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.02.2024 р. залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118218904) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (911/12494/23) за позовом ОСОБА_151. до ОСОБА_1 про стягнення 418 956,05 грн. в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_151., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 14.06.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_151, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_104 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_151. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.12.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 90, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.12.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.12.2019 р.; ціна продажу 321 427,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 203 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 224 996,00 грн, що на день укладання еквівалентно 8 542 долари США. Залишок суми у розмірі 96 430,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 661 доларів США покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 224 996,00 грн, що на день укладання еквівалентно 8 542 долари США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 14.06.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_151., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_329, номер спеціального бланку нотаріального документа ННН 153113 (Т. 12, а.с. 187).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.12.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.12.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_151. при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 224 996,00 грн, що на день укладання еквівалентно 8 542 долари США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_151. не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом вже встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 224 996,00 грн, що на день укладання еквівалентно 8 542 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.12.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.01.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 01.02.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2020 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по основному боргу з повернення сплаченого авансу у сумі 212 863,22 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,9196 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.02.2020 р. у національній валюті становило 212 863,22 грн (24,9196 х 8 542).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 114 898,35 грн та 3% річних у сумі 25 787,86 грн, нараховані за період з 01.02.2020 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.03.2020 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 191, 181).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 212 863,22 грн основного боргу та 114 898,35 грн збитків від інфляції, що разом становить 327 761,57 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 331 325,39 грн (38,7878 грн х 8542 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що вимоги з повернення суми авансу становлять більшу суму (331 325,39 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (сума авансу, що підлягає повернення) у межах заявлених вимог у сумі 327 761,57 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.02.2020 р. у сумі 17,45 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, де прострочення розпочалось з 02.02.2020 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (331 325,39 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму (32 158,46 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 25 770,41 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") у відповідній частині.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Також заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 96 430,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 96 430,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 06.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 186) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_151. згідно дог. № 070823-2-б від 22.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_151. на підставі договору № 070823-2-б від 22.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію до платіжної інструкції про сплату судового збору від 06.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 06.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 184).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_151. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_151. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.06.2019 р. в сумі 327 761,57 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 25 770,41 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_142 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_142 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 42-54), в якій він просить суд звільнити ОСОБА_142. від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір"; визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_142. до боржника у загальному розмірі 464 516,29 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 272 680,50 грн, 3% річних - 35 789,36 грн, інфляційних втрат - 150 546,43 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5500,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_142. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_142. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2188 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 42, 54).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 02.02.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.08.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 106, секція 3, загальною площею 31 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 269 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.08.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, ч. 2 ст. 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.10.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,1974 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.10.2019 р. у національній валюті становило 272 680,50 грн (11269 х 24,1974).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 150 546,43 грн та 3% річних у сумі 35 789,36 грн, нараховані за період з 01.10.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 464 516,29 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/11204/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_142. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 113) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_142. не визнає з наступних підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_142. не надав; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа №369/11204/23 за позовом ОСОБА_142. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 02.08.2018 р. р.н. 360, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію у справі № 369/11204/23 від 04.08.2023 р. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 304) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_142. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/11204/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/11204/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/184 (Т. 20, а.с. 111), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_142. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що в ухвалі Господарського суду Київської області від 20.03.2025 р. у справі 911/2308/23 (369/11204/23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125981111) судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.02.2024 р. матеріали позовної заяви направлено до Господарського суду Київської області, та зазначеної ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2025 р. прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/11204/23) за позовом ОСОБА_142. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в межах провадження у справі №911/2308/23.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_142. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_142., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
02.02.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_142, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_105 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_142. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 106, загальною площею 31 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2019 р.; ціна продажу 310 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 273 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 11 269 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.08.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 11 269 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 02.02.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_142., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 360, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 503826 (Т. 12, а.с. 53).
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 р. (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.08.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.08.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_142. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 11 269 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_142. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_186. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення попереднього договору еквівалентно 11 269 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.08.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_142. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 30.08.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.08.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.09.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось 01.10.2019 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 272 680,50 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, ч. 2 ст. 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.10.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,1974 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.10.2019 р. у національній валюті становило 272 680,50 грн (11269 х 24,1974).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 150 546,43 грн та 3% річних у сумі 35 789,36 грн, нараховані за період з 01.10.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.10.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 42, 54).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 272 680,50 грн основного боргу та 150 546,43 грн збитків від інфляції, що разом становить 423 226,93 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 433 770,86 грн (38,4924 грн х 11 269 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що сума основного боргу становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу (з повернення одержаної суми авансу) у межах заявлених вимог у сумі 423 226,93 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.10.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (433 770,86 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (56 932,50 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 35 789,36 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") у відповідній частині.
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5500 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5500 грн від 20.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 46) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_142. згідно дог. № 140723-3-б від 20.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_142. на підставі договору № 140723-3-б від 20.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5500,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Заявник просить суд звільнити кредитора від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Клопотання обґрунтовано тим, що заявник є законним представником (батьком) дитини з інвалідністю відповідно до висновку ЛЛК та медичного висновку, на підтвердження чого долучено докази.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено, що відповідно до медичного висновку № 738 від 25.10.2023 р. та висновку ЛКК № 728 від 25.10.2023 р. ОСОБА_305 є інвалідом дитинства (Т. 12, а.с. 47-48). Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_305. від 12.12.2013 р., її батьком є ОСОБА_306 (Т. 12, а.с. 47).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 6, частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами 4, 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства; дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до частини першої статті 121, частини другої статті 150 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з частиною першою статті 176 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Виходячи з наведеного, зважаючи на те, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток, суд дійшов висновку про те, що заявниця має встановлені законом обов'язки по відношенню до своєї дитини, яка має статус дитини - інваліда, тому заявниця як законний представник дитини - інваліда має право, встановлене пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", в зв'язку з чим клопотання заявника про звільнення від судового бору задовольняється судом.
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електроний суд", що підтверджено документально.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн.
Оскільки заявник звільняється від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4 844,80 грн.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_142. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_142. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.02.2019 р. в сумі 423 226,93 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 35 789,36 грн - вимоги другої черги. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4844,80 грн. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_54 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_54 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 91-99), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_54 . до боржника у загальному розмірі 372 327,23 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 214 056,69 грн, 3% річних - 29 713,60 грн, інфляційних втрат - 117 500,94 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_54 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_54 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2261 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 91).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 02.08.2018 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.05.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 34, загальною площею 29 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 221 270,00 грн, що на день укладання еквівалентно 8 177 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.05.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.07.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 26,1779 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.07.2019 р. у національній валюті становило 214 056,69 грн (8177 х 26,1779).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 117 500,94 грн та 3% річних у сумі 29 713,60 грн, нараховані за період з 01.07.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 15, 615, 629, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 372 327,23 грн (включаючи вимоги по судовому збору та витратам на професійну правничу допомогу).
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/11521/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_54 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 210-211) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_54 . не визнає з наступних підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_54 . не надала; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа №369/11521/23 за позовом ОСОБА_54 . до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 02.08.2018 р. р.н. 1965, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/11521/23 від 27.07.2023 р. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 321) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_54 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/11521/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/11521/23 .
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/252 (Т. 20, а.с. 168), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_54 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.05.2024 р. цивільну справу передано на розгляд до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа №911/2308/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119129707).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2025 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124558603) (Суддя Лопатін А.В.) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/11521/23) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_54 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_54 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 02.08.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_54, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_106 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_54 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.05.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 34, загальною площею 29 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.05.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.05.2019 р.; ціна продажу 316 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 681 долар США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 221 270,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 177 доларів США. Залишок суми у розмірі 94 830,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 504 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.05.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 221 270,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 177 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 02.08.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_54 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1965, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 711897 (Т. 9, а.с. 98).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.05.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.05.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_54 . при укладенні попереднього 02.08.2018 р. договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 221 270,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 177 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_54 . не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 221 270,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 177 доларів США.
Заявник вказує на те, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.05.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_54 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.07.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.07.2019 р. (перебіг місячного строку розпочався 31.05.2019 р. (згідно ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України припадав на 30.06.2019 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем повернення авансу було 01.07.2019 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 214 056,69 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.07.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 26,1779 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.07.2019 р. у національній валюті становило 214 056,69 грн (8177 х 26,1779).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 117 500,94 грн та 3% річних у сумі 29 713,60 грн, нараховані за період з 01.07.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.07.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 09.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 9, а.с. 91) (згідно з пунктами 27, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 214056,69 грн основного боргу та 117500,94 грн збитків від інфляції, що разом становить 331 557,63 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 311 409,60 грн (38,0836 грн х 8177 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 311 409,60 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (20 148,03 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.07.2019 р. відхиляються судом у сумі 17,59 грн, оскільки заявником дата прострочення боржником повернення авансу визначена без врахування норм 253, 254 ЦК України, відповідно до яких та п. 5 попереднього договору, прострочення повернення коштів відповідно до розпочалось з 02.07.2019 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.07.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (311409,60 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (43201,74 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 29 696,01 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") у відповідній частині.
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 29.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 96) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_54 . згідно дог. № 200723-б від 29.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_54 . на підставі договору № 200723-б від 29.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізовані розрахунки заявлених вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 29.02.2024 р. № 231Е-2МВН-ХВ41-К7ТХ (Т. 9, а.с. 94).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 29.02.2024 р. № 231Е-2МВН-ХВ41-К7ТХ (Т. 9, а.с. 94).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_54 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_54 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.08.2018 р. в сумі 311 409,60 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 29 696,01 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_50 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_50 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 33-45), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_50 до боржника у загальному розмірі 705 864,00 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 450 005,87 грн, 3% річних - 41 013,80 грн, інфляційних втрат - 202 788,33 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 6000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_50 включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_50 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2262 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 33, 45).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 03.07.2020 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. У попередньому договорі заявниця мала прізвище ОСОБА_50, яке вона змінила на прізвище ОСОБА_50, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб.
Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 101, секція 1, загальною площею 30,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 432 700,00 грн, що еквівалентно 15996 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2021 р. - дату сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,1324 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2021 р. у національній валюті становило 450 005,87 грн (15996 доларів США х 28,1324 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 202 788,33 грн та 3% річних у сумі 41 013,80 грн, що нараховані за період з 01.02.2021 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 625, 526, 629, 615, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 705 864 грн (включаючи вимоги по судовому збору та витратам на професійну правничу допомогу).
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/7937/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_50 від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 212-214) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_50 не визнає з наступних підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_50 не надала; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа №369/7937/23 за позовом ОСОБА_50 до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 03.07.2020 р. р.н. 1708, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/7937/23 від 02.06.2023 р. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_50 ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/7973/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/7973/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/261 (Т. 20, а.с. 177), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.07.2024 р. у справі №369/7937/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121390324) з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.03.2025 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128036671) цивільну справу № 369/7937/23 передано на розгляд Господарського суду Київської області в межах справи № 911/2308/23.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_50 з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_50 Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_50 , дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 03.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_50, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_107 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_50 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 101, загальною площею 30,5 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 432 800,00 грн, що еквівалентно 16 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 432 700,00 грн, що еквівалентно 15996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 03.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. та ОСОБА_50., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1708, номер спеціального бланку нотаріального документа НОН 363268 (Т. 9, а.с. 41).
Повноваження ОСОБА_121. на укладенняя попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173).
Судом також встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_108 від 15.02.2022 р., ОСОБА_50 після реєстрації шлюбу носить прізвище ОСОБА_50, що підтверджено документально (Т. 9 , а.с. 40).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що заявниця при укладенні попереднього договору 03.07.2020 р. передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 432 700,00 грн, що еквівалентно 15996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_50 не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника, від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 432 700,00 грн, що еквівалентно 15996 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, та всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_50 з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2021 р. (перебіг місячного строку розпочався з 31.12.2020р. (згідно ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України припадав на 31.01.2021 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем повернення авансу було 01.02.2021 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника по основному боргу з повернення авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 450 005,87 грн з повернення авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2021 р. - дату сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,1324 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2021 р. у національній валюті становило 450 005,87 грн (15996 доларів США х 28,1324 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 202 788,33 грн та 3% річних у сумі 41 013,80 грн, що нараховані за період з 01.02.2021 р. по 14.02.2024 р.
Розглянувши дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "у сумі 432 700,00 грн, що еквівалентно 15996 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2021 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 09.03.2024 р., що підтверджено документально (згідно з пунктами 27, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) (Т. 9, а.с. 33, 45).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 450 005,87 грн основного боргу та 202 788,33 грн збитків від інфляції, що разом становить 652 794,2 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 609 185,27 грн (38,0836 грн х 15 996 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 609 185,27 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (43 608,93 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.02.2021 р. відхиляються судом у сумі 36,99 грн, оскільки розрахунок дати прострочення боржником авансу заявника здійснено без врахуванням положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких та положення п. 5 попереднього договору, прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (609185,27 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (55 471,43 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 40 976,81 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 6000 грн від 07.03.2024 р. № 0.3511761396.1 (Т. 9, а.с. 39) з призначенням платежу "оплата за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_50 згідно дог. № 240523-2-б від 07.03.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_50 на підставі договору № 240523-2-б від 07.03.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 6000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 07.03.2024 р. № 0.3511739112.1 (Т. 9, а.с. 37).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 07.03.2024 р. № 0.3511739112.1 (Т. 9, а.с. 37).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_50 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_50 підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2020 р. в сумі 609 185,27 грн (основний борг з повернення суми авансового платежу), 3% річних у сумі 40 976,81 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_143 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_143 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 55-65), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_143. до боржника у загальному розмірі 713 916,25 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 417 537,00 грн, 3% річних - 54 801,80 грн, інфляційних втрат - 230 521,45 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_143. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_143. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2189 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви, квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС від 13.03.2024 р. (Т. 12 а.с. 55, 65).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 20.06.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.01.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 31, загальною площею 45,5 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 447 610,00 грн, що на день укладання еквівалентно 17 000 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.01.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.03.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,5610 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.03.2020 р. у національній валюті становило 417 537,00 грн (24,5610 х 17 000).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 230 521,45 грн та 3% річних у сумі 54 801,80 грн, нараховані за період з 01.03.2020 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 15, 205, 526, 629, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 713 916,25 грн (включаючи вимоги з витрат на професійну правничу допомогу та судовому збору).
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/19367/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_143. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 115) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_143. не визнає з наступних підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_143. не надав; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває цивільна справа №369/193674/23 за позовом ОСОБА_143. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 20.06.2019 р. р.н. 1300, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/19367/23 від 27.11.2023 р. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_143. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/19367/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/19367/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/185 (Т. 20, а.с. 112), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_143. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_143. заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120321008) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/19367/23) за позовом ОСОБА_143. до ОСОБА_1 про стягнення 700 509,65 грн в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_143., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 20.06.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_143, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_109 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_143. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.01.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 31, загальною площею 45,5 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.01.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.01.2020 р.; ціна продажу 599 008,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 22 750 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 447 610,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, залишок суми у розмірі 151 398,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 5 750 доларів США зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 447 610,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 20.06.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_143., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1300, номер спеціального бланку нотаріального документа ННН 153144 (Т. 12, а.с. 61).
Повноваження ОСОБА_121. на укладання попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.01.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.01.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_143. при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін було перераховано на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 447 610,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу при укладенні попереднього договору, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору ОСОБА_143. не надав.
Досліджуючи даний довод заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1., від імені якої діяв уповноважений нею представник, від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 447 610,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 000 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), що підтверджено належними доказами.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.01.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.01.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 29.02.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.03.2020 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 417 537,00 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.03.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,5610 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.03.2020 р. у національній валюті становило 417 537,00 грн (24,5610 х 17 000).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 230 521,45 грн та 3% річних у сумі 54 801,80 грн, нараховані за період з 01.03.2020 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.03.2020 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні (п. 180).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 65, 55).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 417 537,00 грн основного боргу та 230 521,45 грн збитків від інфляції, що разом становить 648 058,45 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 654 370,80 грн (38,4924 грн х 17 000 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що вимоги з повернення суми авансу становлять більшу суму (654 370,80 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (сума авансу, що підлягає повернення) у межах заявлених вимог у сумі 648 058,45 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.03.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (654370,80 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму (77 719,94 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 54 801,80 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення за даних обставин є безпідставним.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 28.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 60) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_143. згідно дог. № 161123-б від 23.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" Кустенку Є.М. на підставі договору № 161123-б від 23.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Відсутні деталізовані розрахунки вимог.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74,75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 28.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 28.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 58).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_143. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_143. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.06.2019 р. в сумі 648 058,45 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 54 801,80 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_154 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_154 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 218-228), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_154. до боржника у загальному розмірі 404 813,70 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 235 781,45 грн, 3% річних - 30 345,60 грн, інфляційних втрат - 127 630,65 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_154. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_154. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2340 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 218, 228).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 06.06.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_30, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 252 700,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,8191 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.11.2019 р. у національній валюті становило 235 781,45 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по інфляційним втратам у сумі 127 630,65 грн та 3% річних у сумі 30 345,60 грн, нараховані за період з 01.11.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 404 813,70 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/10282/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_154. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 125-127) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_154. не визнає з наступних підстав. Боржник заперечує вимоги заявника також з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. У провадженні Києво-Святошиснького районного суду Київської області перебуває на розгляді справа № 369/10282/23 за позовом ОСОБА_154. до ОСОБА_1 про стягнення коштів за попереднім договором, де спір станом на 22.03.2024 р. не вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Києво-Святошиснького районного суду Київської області від 04.07.2023 р. у справі № 369/10282/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 297/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_154. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлені грошові вимоги заявника з посилання на розгляд Києво-Святошисньким районним судом Київської області справи № 369/10282/23 за позовом ОСОБА_154. до ОСОБА_1 про стягнення коштів за попереднім договором, а тому наявний спір про право. У зв'язку з викладеним керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/10282/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/224 (Т. 20, а.с. 150), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_154. з підстав наявності спору про право, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області (справа №369/10282/23), а також повідомлення заявника про розгляд зазначеної справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.02.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121894654) цивільну справу № 369/10282/23 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу передано на розгляд до Господарського суду Київської області, де перебуває справа № 911/2308/23.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2025 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124458511) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/10282/23) про стягнення заборгованості за Попереднім договором купівлі-продажу в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_154. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником та заявником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_154., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 06.06.2019 р. між ОСОБА_264, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_154, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_318 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_154. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_30, загальною площею 27 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2019 р.; ціна продажу 351 918,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 230 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, залишок суми у розмірі 99 218,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 730 доларів США зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США на протязі одного місяця.
Відповідно до пункту 7 попереднього договору, своїм підписом під цим договором представник продавця підтверджує факт отримання від покупця суми в розмірі 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США.
Згідно з пунктами 8, 15 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 06.06.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_154., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 1130, номер спеціального бланку нотаріального документа ННН 153065 (Т. 12, а.с. 225).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. № 755 від 06.03.2019 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.09.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_154. при укладенні попереднього договору перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Обставина передачі 06.06.2019 р. покупцем - ОСОБА_154. 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США уповноваженій особі продавця ОСОБА_121. додатково підтверджена пунктом 7 попереднього договору, згідно якого своїм підписом під цим договором представник продавця підтверджує факт отримання від покупця суми в розмірі 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 252 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9500 доларів США.
Боржник заперечує вимоги заявника також з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надала.
Досліджуючи даний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом вже встановлено, що належними доказами (пунктами 4, 7 попереднього договору, та підписами сторін на попередньому договорі) підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_154. у розмірі 252 700,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9500 доларів США.
Заявник вказує на те, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру, Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований, не введений в експлуатацію, та всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2019 р.
Правова позиція суду щодо застосування розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Так, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 235 781,45 грн з повернення сплаченого авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,8191 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.11.2019 р. у національній валюті становило 235 781,45 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 127 630,65 грн та 3% річних у сумі 30 345,60 грн, нараховані за період з 01.11.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.11.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 228, 218).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 235 781,45 грн основного боргу та 127 630,65 грн збитків від інфляції, що разом становить 363 412,10 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 368 484,1 грн (38,7878 грн х 9500 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг (сума авансу, що підлягає поверненню) становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 363 412,10 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період з 01.11.2019 р. у сумі 19,38 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, згідно яких прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2019 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (368484,1 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (47 394,44 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 30 326,22 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки заперечення не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Слід зауважити, що виходячи з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 75 ГПК України, вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та такі вимоги підлягають визнанню судом та включеню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 223) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_154. згідно дог. № 200623-б від 22.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_154. на підставі договору № 200623-б від 22.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжну інструкцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 221).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_154. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_154. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 06.06.2019 р. в сумі 363 412,10 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 30 326,22 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_25 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_25 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 73-83), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_25 . до боржника у загальному розмірі 876 766,97 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 540 213,95 грн, 3% річних - 53 312,92 грн, інфляційних втрат - 271 184,10 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 6000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_25 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_25 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2319 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 14 а.с. 73, 83).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 01.11.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору продавець у строк до 30 вересня 2020 року зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру №156, секція 4, загальною площею 47,9 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 згідно пункту 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 470 340 грн, що на день укладання еквівалентно 18 996 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,4383 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання (з повернення авансу) станом на 01.11.2020 р. у національній валюті становило 540 213,95 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 271 184,10 грн та 3% річних у сумі 53 312,92 грн, нараховані за період з 01.11.2020 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 876 766,97 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/15610/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_25 . від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 255) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_25 . не визнає з наступних підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_25 . не надала; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа 369/15610/23 за позовом ОСОБА_25 . до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 01.11.2020 р. р.н. 2346, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі 369/15610/23 від 03.10.2023 р. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 313/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_25 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/15610/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/15610/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/305 (Т. 20, а.с. 221), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_25 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_25 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.02.2024 р. (ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117704524) матеріали справи № 369/15610/23 за позовом ОСОБА_25 . до ОСОБА_1 про стягнення 710448,57 грн. передано на розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118218897) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/15610/23) за позовом ОСОБА_25 . до ОСОБА_1 про стягнення 710448,57 грн. в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Постановою Київського апеляційного суду від 24.07.2024 р. ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.02.2024 р. залишено без змін.
Розглянувши заяву ОСОБА_25 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 01.11.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_25, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_111 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_25 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 156, загальною площею 47,9 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2020 р.; ціна продажу 470 440,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 19 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 470 340,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 470 340,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18 996 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 01.11.2019 р. підписаний Коріяшем Р.В. на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_25 ., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2346, номер спеціального бланку нотаріального документа НОА 598789 (Т. 14, а.с. 80).
Повноваження ОСОБА_121. на укладання попереднього договору, отримання авансових платежів, грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.09.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.09.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_25 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 470 340,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_25 . не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. в особі уповноваженої особи від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 470 340,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18 996 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру та всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.11.2020 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.11.2020 р. (перебіг місячного строку повернення одержаної суми авансу розпочався 01.10.2020 р. (згідно ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України припадав на 01.11.2020 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем повернення авансу було перший за ним робочий день 02.11.2020 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 540 213,95 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,4383 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання (з повернення авансу) станом на 01.11.2020 р. у національній валюті становило 540 213,95 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 271 184,10 грн та 3% річних у сумі 53 312,92 грн, нараховані за період з 01.11.2020 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.11.2020 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 73, 83).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 540 213,95 грн основного боргу та 271 184,10 грн збитків від інфляції, що разом становить 811 398,05 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 731 201,63 грн (38,4924 грн х 18 996 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 731 201,63 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (80 196,42 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.11.2020 по 02.11.2020 р. відхиляються судом у сумі 88,56 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 03.11.2020 р., а визначена заявником дата початку прострочення боржником повернення авансу визначена заявником без врахування вимог статей 253, 254 (ч. ч. 3, 5) ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.11.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (731 201,63 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (72 041,34 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 53 224,36 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 6000 грн від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 78) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_25 . згідно дог. № 250923-б від 11.03.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_25 . на підставі договору № 250923-б від 11.03.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 6000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74,75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 13.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 76).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_25 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_25 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 01.11.2019 р. в сумі 731 201,63 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 53 224,36 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_51 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_51 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 46-56), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_51 до боржника у загальному розмірі 665 877,20 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 351 258,43 грн, 3% річних - 57 506,60 грн, інфляційних втрат - 246 056,17 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_51 включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_51 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2263 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 46, 56).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 27.12.2017 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 157, секція 1, загальною площею 41,2 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 344 926,00 грн, що на день укладання еквівалентно 12 421 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.09.2018 р. - дату сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,2794 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.09.2018 р. у національній валюті становило 351 258,43 грн (12 421 доларів США х 28,2794 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 246 056,17 грн та 3% річних у сумі 57 506,60 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 625, 626, 615, 15, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 665 877,20 грн, включаючи вимоги з судового збору та витратам на професійну правничу допомогу.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/149/24 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_51 від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 194-195) ОСОБА_1 повідомляє боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 147 826 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_51 не надав; Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де боржника вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.; у провадженні Київського апеляційного суду перебуває цивільна справа №369/149/24 за позовом ОСОБА_51. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 27.12.2017 р. р.н. 7014, та спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До повідомлення боржником долучено копію ухвали від 26.01.2024 р. у справі № 369/149/24.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_51 ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/149/24 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/149/24.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/262 (Т. 20, а.с. 178), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.04.2024 р. у справі № 369/149/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118455592), цивільну справу передано на розгляд до Господарського суду Київської області, де перебуває справа № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 р. (суддя Лопатін А.В.) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120320996) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/149/24) за позовом Павлучшка І.О. до ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 635346,05 грн. в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_51 з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_51 заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_51 , дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 27.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_51, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_112 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_51 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 157, загальною площею 41,2 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 492 752,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 744 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 344 926,00 грн, що еквівалентно 12 421 долар США. Залишок суми у розмірі 147 826,00 грн, що еквівалентно 5 323 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 344 926,00 грн, що еквівалентно 12 421 долар США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності та ОСОБА_51., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 7014, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604378 (Т. 9, а.с. 52).
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174), яка чинна до 10.03.2022 р.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_51. 27.12.2017 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 344 926,00 грн, що еквівалентно 12 421 долар США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_51. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_186. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 344 926,00 грн, що еквівалентно 12 421 долар США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_51 з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.09.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.09.2018 р. (перебіг місячного строку розпочався з 01.08.2018 р. (згідно ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України припадав на 01.09.2018 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника по основному боргу з повернення авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 351 258,43 грн з повернення авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.09.2018 р. - дату сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,2794 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.09.2018 р. у національній валюті становило 351 258,43 грн (12 421 доларів США х 28,2794 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 246 056,17 грн та 3% річних у сумі 57 506,60 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
Розглянувши дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.09.2018 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 09.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 9, а.с. 46,56) (згідно з пунктами 27, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 351 258,43 грн основного боргу та 246 056,17 грн збитків від інфляції, що разом становить 597 314,6 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 473 036,40 грн (38,0836 грн х 12 421 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 473 036,40 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника з повернення авансу є безпідставними та відхиляються судом (у сумі 124 278,2 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.09.2018 р. відхиляються судом у сумі 28,87 грн, оскільки дата прострочення боржником повернення авансу заявника визначена без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких та п. 5 попереднього договору прострочення повернення авансу розпочалось з 02.09.2018 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансу, що підлягав поверненню боржником (473 036,40 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (77 404,71 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 57 477,73 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі рішення суду місця не мало, а тому заперечення є безпідставним.
Також боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідною вимогою, та за правовою природою є грошовою вимогою в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором 1 (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 147 826 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 147 826 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. № 912Т-9КЕ1-Н5М3-519Н (Т. 9, а.с. 51) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_51 згідно дог. № 281223-б від 23.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_51. на підставі договору № 281223-б від 24.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
У поданих документах дата укладення договору, посилання на яку вказане у призначенні платежу у наданій платіжній інструкції (23.02.24) та у виданому ордері (24.02.24) є різними.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізовані розрахунки заявлених вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. №5ССМ-4ТЕН-4ННО-8ММК (Т. 9, а.с. 49).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. №5ССМ-4ТЕН-4ННО-8ММК (Т. 9, а.с. 49).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_51 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_51 підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.12.2017 р. в сумі 473 036,40 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 57 477,73 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_57 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_57 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 123-139), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_57 . до боржника у загальному розмірі 424 936,86 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 226 159,20 грн, 3% річних - 36 468,21 грн, інфляційних втрат - 151 253,45 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_57 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_57 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2256 від 11.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 123, 139).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 23.08.2017 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 32, секція 3, загальною площею 25,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 203 200,00 грн, що на день укладення еквівалентно 8000 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в доларах США, керуючись статтями 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.10.2018 р. - дати сплину строку, після якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,2699 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.10.2018 р. у національній валюті становило 226 159,20 грн (8000 доларів США х 28,2699 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 151 253,45 грн та 3% річних у сумі 36 468,21 грн, нараховані за період з 01.105.2018 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 424 936,86 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_57 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 201-203) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_57 . не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 83 820,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_57 . не надала; крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Також боржник повідомляє, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа №369/4007/23 за позовом ОСОБА_57 . до боржника про стягнення заборгованості за попереднім договором від 23.08.2017 р. р.н. 4749, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/4007/23 від 21.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319, 319/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_57 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/4007/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/4007/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/263 (Т. 20, а.с. 179), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_57 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_57 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120321013) прийнято до провадження справу № 911/2308/23 (369/4007/23) в межах провадження у справі №911/2308/23.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_57 ., дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 23.08.2017 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_57, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_113 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_57також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 32, загальною площею 25,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 287 020,00 грн, що еквівалентно 11 300 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 203 200,00 грн, що еквівалентно 8000 доларів США. Залишок суми у розмірі 83 820,00 грн, що еквівалентно 3300 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 203 200,00 грн, що еквівалентно 8000 доларів США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 23.08.2017 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_57 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 4779, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 007940 (Т. 9, а.с. 135).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця третього кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.09.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_57 . при укладенні попереднього договору передала як покупець, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 203 200,00 грн, що еквівалентно 8000 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_57 . не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт отримання продавцем ОСОБА_1 від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 203 200,00 грн, що еквівалентно 8000 доларів США 23.08.2017 р.
Заявник вказує на те, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір) обумовлену квартиру, будинок не добудований, не введений в експлуатацію, кошти не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір (купівлі-продажу), укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 30.09.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 203 200,00 грн, що еквівалентно 8000 доларів США.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_57 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.10.2018 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.10.2018 р. (30.09.2018 р. припало на неділю - вихідний день та згідно частини 5 статті 254 ЦК України, днем закінчення строку для укладання основного договору є наступний за ним робочий день - 01.10.2018 р.; перебіг строку згідно частини 1 статті 253 ЦК України розпочався та сплив 02.10.2018 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 226 159,20 грн з повернення авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в доларах США, керуючись статтями 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.10.2018 р. - дати сплину строку, після якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,2699 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.10.2018 р. у національній валюті становило 226 159,20 грн (8000 доларів США х 28,2699 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 151 253,45 грн та 3% річних у сумі 36 468,21 грн, нараховані за період з 01.10.2018 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.10.2018 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" (Т. 9, а.с. 123, 139).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 226 159,20 грн основного боргу та 151 253,45 грн збитків від інфляції, що разом становить 377 412,65 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 304 668,80 грн (38,0836 грн х 8000 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 304 668,80 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (72 743,85 грн).
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.10.2018 р. - 02.10.2018 р. відхиляються судом у сумі 37,18 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 03.10.2018 р., а визначена заявником дата прострочення боржником повернення авансу не відповідає вимогами статей 253, 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.10.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (304 668,80 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (49 077,81 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 36 431,03 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 83 820,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 83 820,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив документ про сплату 5000 грн № ADAC8D0F150 … від 25.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 128) з призначенням платежу "оплата за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_57 . згідно дог. № 190323-3-б від 24.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_57 . на підставі договору № 190323-3-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізовані розрахунки заявлених вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив документ про сплату судового збору від 25.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 134).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеним документом про сплату судового збору від 25.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 134).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_57 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_57 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.08.2017 р. в сумі 304 668,80 грн (основний борг з повернення суми авансу), 36 431,03 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_144 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_144 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 66-77), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_144. до боржника у загальному розмірі 506 042,71 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором та 10% від боргу - 270 478,32 грн, 3% річних - 43 614,67 грн, інфляційних втрат - 180 893,72 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_144. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_144. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2190 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 66, 77).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 29.12.2017 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 47, загальною площею 29 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 243 905,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 695,00 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця та сплатити штраф у розмірі 10% від загальної вартості квартири.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.09.2018 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,2794 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.09.2018 р. у національній валюті становило 245 889,38 грн (28,2794 х 8 695).
Відповідно до п. 5 попереднього договору продавець повинен сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири покупцю, то 10% від 245 889,38 становить 24588,94 грн. Грошове зобов'язання станом на 01.09.2018 р. становить 245 889,38 + 24 588,94 = 270 478,32 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 180 893,72 грн та 3% річних у сумі 43 614,67 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 372 327,23 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/19367/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_144. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 121) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_144. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 104 530,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_144 не надав. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р
Також боржник вказує, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває цивільна справа №369/5140/23 за позовом ОСОБА_144. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 29.12.2017 р. р.н. 7067, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/5140/23 від 12.04.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 297/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_144. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № №369/5140/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/5140/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/225 (Т. 20, а.с. 151), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_144. з підстав наявності спору у справі № 369/5140/23, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5140/23 від 21.02.2024 р. (ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123569344) матеріали позовної заяви направлено до господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2025 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125981113) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (№369/5140/23) за позовом ОСОБА_144. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в межах провадження у справі № 911/2308/23 (Суддя Лопатін А.В.).
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_144. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_144., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 29.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_144 Є.М., реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_114 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_144. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 47, загальною площею 29 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу 348 435,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 433 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 243 905,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 695,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 104 530,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 727 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 243 905,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 695 доларів США на протязі одного місяця та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 29.12.2017 р. підписаний ОСОБА_186. на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_144., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 7067, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604412 (Т. 12, а.с. 73).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.07.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.07.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_144. при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін було перераховано на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 243 905,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 695 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу при укладенні попереднього договору, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_144. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 243 905,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 695 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.07.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.08.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.09.2018 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.09.2018 р.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 245 889,38 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.09.2018 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 28,2794 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.09.2018 р. у національній валюті становило 245 889,38 грн (28,2794 х 8 695).
Відповідно до п. 5 попереднього договору продавець повинен сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири покупцю, то 10% від 245 889,38 становить 24588,94 грн. Грошове зобов'язання станом на 01.09.2018 р. становить 245 889,38 + 24 588,94 = 270 478,32 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 180 893,72 грн та 3% річних у сумі 43 614,67 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.03.2020 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 65, 55).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 245 889,38 грн основного боргу, 24 588,94 грн 10 % річних штрафу та нараховані на суму основного боргу та штрафу 180 893,72 грн збитків від інфляції.
Виходячи з розрахунків заявника заявником заявлено штраф у сумі 24 588,92 грн, за прострочення сплати якого заявник просить суд визнати його вимоги по інфляційним втратам у сумі 17 224,53 грн, що разом становить 41 813,47 грн. Також заявник просить суд визнати його вимоги по основному боргу у сумі 245 889,38 грн, та у зв'язку з простроченням повернення яких заявник просить суд визнати його вимоги з інфляційних втрат у сумі 163 669,19 грн, що разом становить 409 558,57 грн.
Розглянувши дані вимоги судом встановлено наступне.
Пунктом 5 попереднього договору обумовлено, у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 243 905,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 8 695 доларів США на протязі одного місяця та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від загальної вартості квартири.
Відповідно до пункту 3 попереднього договору ціною продажу є 348 435,00 грн, що еквівалентно 12 422 долари США.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 334691,42 грн (38,4924 грн х 8 695 доларів США.
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що підлягають задоволенню вимоги заявника по основному боргу з повернення авансу в сумі 334 691,42 грн, вимоги у сумі 74 867,15 грн інфляційних втрат є безпідставними в зв'язку з чим відхиляються судом.
За перерахунками розміру штрафу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає сплаті заявнику складає 47 815,26 грн ((38,4924 грн х 12422 доларів США)х10%). Таким чином сума штрафу становить більшу суму ніж заявлено заявником а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з штрафу у межах заявлених вимог у сумі 41 813,47 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.09.2018 р. у сумі 22,23 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 ЦК України, де прострочення повернення авансового платежу та сплати штрафу почалось з 02.09.2018 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (334691,42 грн) встановлену судом, встановлено, що 3% річних за вказаний період становлять більшу суму (54 766,81) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 43 592,44 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглянувши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 104 530,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 104 530,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 19.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 72) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_144. згідно дог. № 070423-б від 18.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" Яковлеву О.В. на підставі договору № 070423-б від 18.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 19.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією про сплату судового збору від 19.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 70).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_144. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_144. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2017 р. в сумі 334 691,42 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 43 592,44 грн - вимоги другої черги, 41 813,47 грн штрафу - вимоги третьої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_56 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_56 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 112-122), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_56 . до боржника у загальному розмірі 662 526,70 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 517 694,71 грн, 3% річних - 27 865,18 грн, інфляційних втрат - 105 910,81 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_56 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_56 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2257 від 11.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 112).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 11.09.2021 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.03.2022 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 150, секція 1, загальною площею 29,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 473 906 грн, що на день укладання еквівалентно 17 696 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.03.2022 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2022 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 29,2549 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.05.2022 р. у національній валюті становило 517 694,71 грн (17696х29,2549).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 105910,81 грн та 3% річних у сумі 27 865,18 грн, нараховані за період з 01.05.2022 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 615, 15, 629, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 662 526,70 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_56 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 205-207) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_56 . не визнає з наступних підстав: попередній договір підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., однак кредитор не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на підписання попереднього договору, на прийняття передоплати у вигляді авансу та з аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких (копія довіреності боржником долучена до повідомлення). Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 473 906,00,00 грн за попереднім договором від 11.09.2021 р. № 1557 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 В зв'язку з наведеним вимоги заявника боржник не визнає. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24). Також боржник повідомляє суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді справа № 369/4027/23 за позовом ОСОБА_56 . про стягнення коштів за попереднім договором від 11.09.2021 р № 1557, тобто наявний спір про право, на підтвердження чого долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у вказаній справі № 369/4027/23 від 19.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 320) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_56 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/4027/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Також боржниця повідомила керуючому реструктуризацією про те, що вказаний попередній договір був укладений представником боржниці з перевищенням повноважень та коштів за договором боржниця не отримувала та звернулась з позовом до Господарського суду Київської області до ОСОБА_187. (справа №911/2308/23 (911/518/24)). Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справ № 369/4028/23, №911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/259 (Т. 20, а.с. 175), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_56 . дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.09.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_56, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_115 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_56 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 150, загальною площею 29,5 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2022 р.; ціна продажу 474 006,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 17700 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 473 906,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 17696 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час укладання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Попередній договір від 11.09.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_56., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Бучанського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1557, номер спеціального бланку нотаріального документа НРН 099868 (Т. 9, а.с. 118).
Боржник заперечуючи вимоги заявника повідомив суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді справа № 369/4027/23 за позовом ОСОБА_56 . про стягнення коштів за попереднім договором від 11.09.2021 р № 1557, тобто наявний спір про право, на підтвердження чого долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у вказаній справі № 369/4027/23 від 19.02.2024 р.
Розглянувши вказане заперечення, докази долучені заявником судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від заявника Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглядаючи вимоги заявника, заперечення боржника з посиланням про спір про права, інші доводи учасників провадження судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4027/23 від 12.12.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115618935) розглянуто цивільний позов заявника до боржника про стягнення заборгованості за невиконання Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідченого нотаріусом Квінікадзе О. Б. та зареєстрованого в реєстрі під номером 1557, нотаріальний бланк НРН099868. Вказаним рішенням встановивши факт укладення 11.09.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_56. Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Квінікадзе О. Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 1557, нотаріальний бланк НРН099868, встановивши сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, де на підтвердження намірів сторін позивач передав, а відповідач прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 473906 гривень (пункт 4 попереднього договору), а також те, що основний договір між сторонами укладений не був, будинок не добудований, - позов ОСОБА_56 . про стягнення коштів з боржниці задоволено, стягнуто з боржника на користь ОСОБА_56 . сплачений аванс в розмірі 473 906 грн, 3% річних в розмірі 23 020,15 грн та інфляційні втрати в розмірі 90 725,69 грн за період з 01.05.2022 р. по 12.12.2023 р., а також судовий збір у розмірі 6499,02 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 8000 гривень.
Відповідно до відомостей ЄДРСР рішення набрало законної сили 12.01.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115618935).
Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/4027/23 від 10.04.2024 р. рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.12.2023 р. залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118431697). Вказана Постанова Київського апеляційного суду у справі №369/4027/23 набрала законної сили 17.04.2024 р (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118431697).
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що в межах справи №369/4027/23 судом вже були розглянуті вимоги ОСОБА_56 . до ОСОБА_1 на підставі того ж попереднього договору (засвідченого нотаріусом Квінікадзе О. Б. та зареєстрованого в реєстрі під номером 1557, нотаріальний бланк НРН099868), де з боржника на користь заявника стягнуто, у тому числі сплачений аванс в розмірі 473 906 грн, 3% річних в розмірі 23 020,15 грн та інфляційні втрати в розмірі 90 725,69 грн за період з 01.05.2022 р. по 12.12.2023 р., але предмет цієї справи та заяви заявника з кредиторськими вимогами до боржника відмінний. Так, предметом справи №369/4027/23 є вимоги, що виникли на підставі пункту 5 попереднього договору, заявлені позивачем щодо стягнення суми, сплаченої у розмірі 473906 грн, на які нараховані 3%, інфляційні втрати (стягнуті судом за період 01.05.2022 р. по 12.12.2023 р.), та інші вимоги.
Предметом заяви заявника за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника є вимоги, заявлені на підставі пункту 5 попереднього договору за курсом долара США, які станом на 01.05.2022 р. у національній валюті становили 517 694,71 грн (17 696 х 29,2549), а також нараховані на цю суму 3% річних у розмірі 27 865,18 грн та інфляційні втрати у сумі 105910,81 грн за період з 01.05.2022 р. по 14.02.2024 р., обґрунтовані ч. 2 ст. 524, ст. 533, ст. 625 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази виконання боржником зазначеного судового рішення, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/4027/23 від 12.12.2023 р., залишеного в силі Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/4027/23 від 10.04.2024 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Таким чином на підставі викладеного судом встановлено, вимога за попереднім договором за сплаченими заявником боржнику авансом у сумі 473906 грн (які згідно попереднього договору на день укладання попереднього договору еквівалентно 17 696 доларів США) вже була предметом судового розгляду між тими самим сторонами, та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4027/23 від 12.12.2023 р. вже стягнуто заборгованість за попереднім договором у розмірі: сплачений аванс в розмірі 473 906 грн, 3% річних в розмірі 23 020,15 грн та інфляційні втрати в розмірі 90 725,69 грн за період з 01.05.2022 р. по 12.12.2023 р., а отже заявник реалізував своє право на захист у даній частині вимог (в інший спосіб), в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника, виходячи з наявних матеріалів справи в межах заявлених вимог.
На підставі викладеного, керуючись нормами статті 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 75 ГПК України, частиною першою статті 14 ГПК України вимоги заявника на підставі та в обсязі стягнуті з боржника на користь заявника за попереднім договором рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4027/23 від 12.12.2023 р. підлягають визнанню судому розмірі: 473 906 грн сплаченого авансу, а також 3% річних в розмірі 23 020,15 грн та інфляційні втрати в розмірі 90 725,69 грн, стягнуті за період з 01.05.2022 р. по 12.12.2023 р.
Вимоги заявника у сумі 43 788,71 грн по основному боргу відхиляються судом, в зв'язку з тим, що вимоги заявника за пунктом 5 попереднього договору вже були предметом судового розгляду у справі №369/4027/23 за позовом ОСОБА_56 . за результатом розгляду якого постановлено судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_56 . 473 906 грн сплаченого авансу, де рішення суду набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, в зв'язку з чим вимоги заявника у наведеній частині є безпідставними.
Заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, визначеного із застування курсу долара США за період, що не був предметом судового розгляду у справі №369/4027/23, - з 13.12.2023 р. по 14.02.2024 р., однак ці вимоги є похідними від основного зобов'язання (боргу), який встановлено та стягнуто судом у сумі 473 906 грн.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись принципом принципом jura novit curia ("суд знає закони") здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 13.12.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму повернення сплаченого авансового платежу визначену судовим рішенням у справі 369/4027/23 (473906,00 грн), судом встановлено, що за вказаний період 3% річних становить 2 488,09 грн та інфляційні втрати становлять 5 226,24 грн, в зв'язку з чим вимоги заявника по інфляційним втратам за вказаний період підлягає визнанню судом у сумі 5 226,24 грн та по 3% річних у сумі 2 488,09 грн, в іншій частині вимоги заявника є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом в розмірі 9 958,88 інфляційних втрат, 2 356,94 грн 3% річних.
Розглядаючи заперечення боржника стосовно того, що попередній договір підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., який діяв з перевищенням повноважень та інші доводи боржника, судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4027/23 від 12.12.2023 р. встановлено обставину укладення попереднього договору між ОСОБА_56. та ОСОБА_1 , отримання боржником передоплати у вигляді авансу в розмірі 473906 гривень, та інші відповідні обставини, за результатом чого позов було задоволено, а рішення набрало законної сили. Відповідно до статті 75 ГПК України, дані обставини встановлені рішенням суду не доказуються при розгляді цієї справи. В зв'язку з наведеним, заперечення боржника відхиляються судом.
Крім того, повноваження ОСОБА_187. на отримання коштів, в тому числі авансових платежів, розписуватись за ОСОБА_1 , а також виконувати всі дії пов'язані з довіреністю, на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 85), яка чинна до 19.02.2023 р.
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_223 . № 109 від 19.02.2021 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Також заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 29.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 117) з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_56 . згідно дог. № 190323-7-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_56. на підставі договору № 190323-7-б від 24.02.24.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 26.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 26.02.2024 р. № 34942295494 (Т. 9, а.с. 115).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_56 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_56 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.09.2021 р. стягнута судовим рішенням: 473 906,00 грн сплаченого авансу, 25 508,24 грн 3% річних, 95 951,93 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_298 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_298 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 229-239), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_298. до боржника у загальному розмірі 523 003,19 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 308 230,53 грн, 3% річних - 37 341,37 грн, інфляційних втрат - 166 375,29 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_298. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_298. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2341 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 229, 239).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 20.03.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 102-А, загальною площею 28,5 кв.м., секція 4 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 336 200,00 грн, що на день укладання еквівалентно 12 369 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,9196 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.02.2020 р. у національній валюті становило 308 230,53 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 166 375,29 грн та 3% річних у сумі 37 341,37 грн, нараховані за період з 01.02.2020 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 523 003,19 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/4028/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_298. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 131-132) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_298. визнає частково у наступному розмірі: 336 200,00 грн отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про виконання кредитором, загальний розмір визнаних вимог становить 342 256,66 грн. Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 298) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_298. ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені грошові вимоги заявника у розмірі 342 256,66 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірах: 518 003,19 грн (308 230,53 грн сплаченого авансу, 37 341,37 грн 3% річних, 166 375,29 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги. Розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 5000,00 грн за надання професійної правової допомоги вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/223 (Т. 20, а.с. 149), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо повідомлення заявником про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/4028/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області, - судом встановлено наступне.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.02.2024 р. справу № 369/4028/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117325198) направлено до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду від 12.08.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120973018) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/4028/23) за позовом ОСОБА_298. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.10.2024 № 911/2308/23 (369/4028/23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122318487) заяву представника ОСОБА_298. про залишення позову без розгляду задоволено та позовну заяву про стягнення заборгованості залишено без розгляду.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 47, частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, з урахуванням правової позиції Великою Палатою Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19), наявність спору, що перебуває на розгляді іншого суду не перешкоджає розгляду судом у попередньому засіданні заяви кредитора про грошові вимоги до боржника у справі про неплатоспроможність.
Отже, до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_298. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_298., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 20.03.2019 р. між ОСОБА_264, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_298, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_116 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_298. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 102-А, загальною площею 28,5 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої -3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2019 р.; ціна продажу 336 300,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 373 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 336 200,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 369 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 336 200,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 369 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 20.03.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_298., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 910, номер спеціального бланку нотаріального документа ННТ 663620 (Т. 12, а.с. 235).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173).
Висновок суду за наслідками дослідження змісту виданих довіреностей боржником представникам, в тому числі ОСОБА_121. № 755 від 06.03.2019 р. аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Боржником визнано вимоги заявника в частині сплаченого авансу у сумі 336 200,00 грн та 6056,00 грн судового збору за подання заяви про виконання кредитором.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.12.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_155. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 336 200,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 369 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 336 200,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 369 доларів США.
Заявник вказує на те, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру, Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований, не введений в експлуатацію, та всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.12.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.01.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.02.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 308 230,53 грн з повернення сплаченого авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною другою ст. 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 24,9196 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.02.2020 р. у національній валюті становило 308 230,53 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 166 375,29 грн та 3% річних у сумі 37 341,37 грн, нараховані за період з 01.02.2020 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2020 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 239, 229).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 308 230,53 грн основного боргу та 166 375,29 грн збитків від інфляції, що разом становить 474 605,82 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 479 766,30 грн (38,7878 грн х 12 369 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам судом встановлено, що основний борг (сума авансу, що підлягає поверненню) становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у межах заявлених вимог у сумі 474 605,82 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.02.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (479766,30 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (58 122,51 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 37 341,37 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем (боржником) взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки заперечення не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника на підставі судового рішення місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Слід зауважити, що виходячи з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 75 ГПК України, вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та такі вимоги підлягають визнанню судом та включеню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 19.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 234) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_298. згідно дог. № 190323-б від 18.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_298. на підставі договору № 081023-б від 18.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Судом також встановлено, що на підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 19.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 234) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_298. згідно дог. № 190323-б від 18.02.24", однак ордер, виданий "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_298. на підставі іншого договору за № 081023-б від 18.02.24.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 19.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцію про сплату судового збору від 19.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 232).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_298. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_298. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2019 р. в сумі 474 605,82 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 37 341,37 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_67 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_67 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 35-46), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_67 . до боржника у загальному розмірі 723 358,55 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 413 298,65 грн, 3% річних - 60 461,98 грн, інфляційних втрат - 234 541,92 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_67 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_67 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2267 від 11.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 35, 46).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 01.06.2018 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 88, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 411 025,00 грн, що на день укладення еквівалентно 13 520 ЄВРО. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.01.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись статтею 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу Євро станом на 01.04.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 30,569427 грн за 1 Євро, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.04.2019 р. у національній валюті становило 413 298,65 грн. (13 520 х 30,569427=413298,65 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 234 541,92 грн та 3% річних у сумі 60 461,98 грн, нараховані за період з 01.04.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 723 358,55грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_67 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 146) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що визнає вимоги кредитора ОСОБА_67 . у сумі 411 025,00 грн отриманого авансу, 6056,00 судового зору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимог у розмірі 417 081,00 грн. Боржник також надає заперечення вимог заявника з наступних підстав. Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_67 . не надала; крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_67 . ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені вимоги кредитора у сумі 417 081,00 грн. Керуючий реструктуризацією повідомив, що вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірах: 671 282,88 грн (411 025,00 грн - авансу, 193 639,90 грн інфляційних втрат, 60 461,98 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору)- до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/169 (Т. 20, а.с. 97), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_67 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 01.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_67, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_117 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_67 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 88, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 411 125,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 524 Євро; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 411 025,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 520 Євро. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 411 025,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 520 Євро протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 01.06.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_67 ., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1947, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 947908 (Т. 10, а.с. 40).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.01.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.01.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_67 . при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 411 025,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 520,00 Євро, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_67 . не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу, боржником визнано вимоги заявника з отриманого авансу.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявниці на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 411 025,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 520 Євро.
Заявник вказує на те, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру; всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_67. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.03.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.03.2019 р. (перебіг місячного строку розпочався 01.02.2019 р. (згідно ст. 253 ЦК України), який сплив 01.03.2019 р. (згідно частини 3 статті 254 ЦК України).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись статтею 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу Євро станом на 01.04.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 30,569427 грн за 1 Євро, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.04.2019 р. у національній валюті становило 413 298,65 грн. (13 520 х 30,569427=413298,65 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 234 541,92 грн та 3% річних у сумі 60 461,98 грн, нараховані за період з 01.04.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.04.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 09.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" на заяві заявника (Т. 10, а.с. 35, 46).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо Євро, встановлений Національним банком України становив 41,4883 грн за 1 Євро (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 413 298,65 грн основного боргу та 234 541,92 грн збитків від інфляції, що разом становить 647 840,57 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 560 921,82 грн (41,4883 грн х 13 520 Євро).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (повернення авансу) у сумі 560 921,82 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (86 918,75 грн).
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.04.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (560921,82 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (82 057,96 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 60 461,98 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними вимогами; відновлення втрат від знеціненні іноземної валюти за рахунок курсової різниці входить до основного боргу. Всі вимоги заявника за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 9000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 9000 грн від 05.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 43) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_67 . згідно дог. № 050324-б від 05.03.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_67 . на підставі договору № 050323-б від 05.03.24 р.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 9000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Судом також встановлено, що згідно платіжну інструкцію про сплату 9000,00 грн відповідно до призначення платежу кошти сплачені згідно договору № 050324-б від 05.03.2024 р., в то час як долучений ордер виданий заявнику на підставі договору № 050323-б від 05.03.2024 р., - на підставі договору за іншим номером.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 09.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 09.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 42).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_67 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_67 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 01.06.2018 р. в сумі 560 921,82 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 60 461,98 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_24 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_24 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 62-72), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_24 . до боржника у загальному розмірі 901 638,08 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 576 100 грн, 3% річних - 50 003,09 грн, інфляційних втрат - 240 064,99 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_24. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_24. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2320 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 14 а.с. 62).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 03.07.2020 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_36, загальною площею 44,3 кв.м. секція 4 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 576 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 496 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.03.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 (ч.2) ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 27,75 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.05.2021 р. у національній валюті становило 596 514 грн (21 496 доларів США х 27,75 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 240 064,99 грн та 3% річних у сумі 50 003,09 грн, нараховані за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 901 638,08 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_24. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 102) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_24. визнає частково у сумі: 576 100,00 грн отриманого авансу, 6056,00 судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимоги на суму 582 156,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 297) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_24. ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає заявлені вимоги у сумі 582 156,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 518 003,19 грн (576 100,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 240 064,99 грн, 3% у розмірі 50 003,09 грн, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги. Розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 9000,00 грн за надання професійної правової допомоги вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/228 (Т. 20, а.с. 154), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_24., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 03.07.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_24, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_118, було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_24. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_36, загальною площею 44,3 кв.м., секція 4 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої 0 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2021 р.; ціна продажу 576 200,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 576 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.03.2021 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 03.07.2020 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності та ОСОБА_24., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1707, номер спеціального бланку нотаріального документа НОН 363266 (Т. 14, а.с. 68).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2021р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_24 . при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 576 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання боржником в особі уповноваженої особи на підставі довіреності від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 576 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 496 доларів США.
Боржником визнано отримання авансового платежу.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.03.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим останнім днем укладення основного договору було 30.03.2021 р. (п. 1 попереднього договору); відповідно до частини 1 статті 253, частини 3 статті 254 ЦК України, місячний строк повернення авансового платежу розпочався 31.03.2021 р., останнім днем якого згідно було 30.04.2021 р., прострочення повернення авансового платежу наступило 01.05.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 596 514 грн з повернення авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 (ч. 2) ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 27,75 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.05.2021 р. у національній валюті становило 596 514 грн (21 496 доларів США х 27,75 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 240 064,99 грн та 3% річних у сумі 50 003,09 грн, нараховані за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у визначених випадках) продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу "576 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 496 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів за настання умов та в порядку пункту 5 попереднього договору, - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.05.2021 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, частина друга статті 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 13.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 62, 72).
Станом на 13.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,4924 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 596 514,00 грн основного боргу та 240 064,99 грн збитків від інфляції, що разом становить 836 578,99 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 827 432,63 грн (38,4924 грн х 21 496 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 827 432,63 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (9 146,36 грн).
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (827432,63 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (69 359,96 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 50 003,09 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 9000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 9000 грн від 10.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 67) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_24 .", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" Соловею І.В. на підставі договору № 290224-б від 29.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 9000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 10.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 65).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 10.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 65).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_24. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_24. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2020 р. в сумі 827 432,63 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 50 003,09 грн - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_84 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_84 в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 324-345), в якій він просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_84 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 357 536,88 грн, в тому числі: аванс за попереднім договором від 22.07.2017 р. в розмірі 283 800,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 53 240,88 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, 3 622,63 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_84 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3392/24 від 12.03.2024 п. (Т. 10, а.с. 324).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
01.11.2022 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_84 .: аванс за попереднім договором від 22.07.2017 р. в розмірі 283 800,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 53 240,88 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, 3 622,63 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
28.11.2022 р. додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_84 .: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
На підтвердження заявлених вимог серед поданих документів долучено засвідчені копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17466/21 від 01.11.2022 р., додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17466/21 від 28.11.2022 р., двох виконавчих листів.
Відповідно до Заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичниї особи від 27.07.2023 р. ОСОБА_1 вимоги про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність серед іншого вмотивовано наявністю у неї заборгованості перед ОСОБА_84 за попереднім договором від 25.07.2017 р., р.н. 4110 у сумі 283 800,00 грн (Т. 1, а.с. 3).
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_84 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 178) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_84 . не визнає. Заперечення боржника вимог заявника обґрунтовані тим, що боржник вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15), а також посиланням на статтю 509 ЦК України, та на інші норми законодавства України.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 300) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_84 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 361 159,71 грн - за рішенням суду (283 800,00 грн сплаченого авансу, 53 240,88 грн інфляційних втрат, 5 000,00 грн моральної шкоди, 4118,83 грн сплаченого судового збору, 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/208 (Т. 20, а.с. 134), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_84 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 позовні вимоги ОСОБА_84 . та ОСОБА_85 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_84.: аванс за попереднім договором від 22.07.2017 р. про укладення договору купівлі-продажу квартири в розмірі 283 800,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 53 240,88 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, 3 622,63 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджено засвідченою копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 (Т.10, а.с. 326).
15.02.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21, згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 26.12.2022 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 339).
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_84.: понесені у справі № 369/17466/21 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що підтверджено засвідченою копією додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17466/21 (Т. 10, а.с. 335).
15.02.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21, згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 26.12.2022 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 340).
Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 та додаткове рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 набрали законної сили, що підтверджено документально.
Вимоги заявника підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
Судом встановлено, що у прохальній частині заяви заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_84 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 357 536,88 грн, в тому числі: аванс за попереднім договором від 22.07.2017 р. в розмірі 283 800,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 53 240,88 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, 3 622,63 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів, що сумарно складає 361 159,71 грн.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_84 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 22.07.2017 р. в розмірі 283 800,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 53 240,88 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, 3 622,63 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову; на підставі додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 у розмірі : 15 000,00 грн понесених у справі № 369/17466/21 витрат на професійну правничу допомогу.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 04.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 343).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів. Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_84 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_84 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь заявника стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 22.07.2017 р. в розмірі 283 800,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 53 240,88 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн, 3 622,63 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову; на підставі додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 у розмірі: 15 000,00 грн понесених у справі № 369/17466/21 витрат на професійну правничу допомогу, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_85 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_85 в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 346-366), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_85 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 121 096,49 грн, в тому числі: аванс за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) у розмірі 60 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) 8412,00 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) за період з 01.12.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 3 604,93 грн, аванс за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) у розмірі 27000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) в розмірі 4 217,40 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) за період з 01.09.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 1 824,16 грн та 1 050,58 грн судового збору за подання позовної заяви; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_85 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3393/24 від 12.03.2024 п. (Т. 10, а.с. 346).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
01.11.2022 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_85 .: аванс за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) у розмірі 60 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) 8412,00 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) за період з 01.12.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 3 604,93 грн, аванс за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) у розмірі 27000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) в розмірі 4 217,40 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) за період з 01.09.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 1 824,16 грн та 1 050,58 грн судового збору за подання позовної заяви.
28.11.2022 р. додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_85 .: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
На підтвердження заявлених вимог серед поданих документів долучено засвідчені копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17466/21 від 01.11.2022 р., додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17466/21 від 28.11.2022 р., виконавчого листа.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_85 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 164) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_85 . не визнає. Заперечення боржника вимог заявника обґрунтовані тим, що боржник вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15), а також посиланням на статтю 509 ЦК України, та на інші норми законодавства України.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 301) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_85 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 121 096,49 грн (при цьому 121 108,49 грн - за рішенням суду (87 000,00 грн сплаченого авансу, 12 629,40 грн - інфляційних втрат, 5 429,09 грн - 3% річних, 1 050,00 грн - сплаченого судового збору, 15 000,00 грн - втрат на правову допомогу) - до другої групи.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/201 (Т. 20, а.с. 128), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р.у цій справі витребувано у громадянки ОСОБА_85 . додаткові докази у справі.
Розглянувши заяву ОСОБА_85 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 позовні вимоги ОСОБА_84 . та ОСОБА_85 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_85 .: аванс за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) у розмірі 60 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) 8 412,00 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) за період з 01.12.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 3 604,93 грн, аванс за попереднім договором від 02.09.2018 про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) у розмірі 27 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) в розмірі 4 217,40 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) за період з 01.09.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 1 824,16 грн та 1 050,58 грн судового збору за подання позовної заяви (Т.10, а.с. 348-356). Всього вказаним рішенням стягнуто з боржника на користь заявника 106 109,07 грн.
15.02.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 про стягнення з боржника на корить ОСОБА_85 ., згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 26.12.2022 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 357).
Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 набрало законної сили, що підтверджено документально. Отже вимоги заявника підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили.
Крім того, заявником заявлено вимоги у сумі 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які обґрунтовані додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21.
Детально дослідивши вимогу заявника, матеріали справи судом встановлено, що відповідно до долученого заявником на підтвердження заявлених вимог у сумі 15 000,00 грн додаткового рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 остатннє постановлено за результатом розгляду заяви адвоката в інтересах ОСОБА_84, за результатом розгляду якої стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_84 понесені у справі № 369/17466/21 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 361). Вимоги ОСОБА_84 . на підставі дослідженого додаткового рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 щодо визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн вже були предметом судового розгляду у даній справі.
Частиною третьою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що заява кредитора має містити виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Детально дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника у сумі 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є не обґрунтованими заявником за допомогою належних та допустимих доказів. Посилання заявника у заяві на те, що додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 стягнуто з боржника на користь ОСОБА_85 . витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн спростовуються змістом цього додаткового рішення, яке не містить такого рішення, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 347), інших доводів та доказів на підтвердження цієї вимоги заявником не надано суду. Наданим на підтвердження заявлених вимог судовим рішенням стягнуто з боржника на користь ОСОБА_84. витрати на правничу допомогу, а не на користь заявника. На підставі викладеного суд відхиляє вимогу заявника в цій частині (в сумі 15 000,00 грн), як безпідставну та необгрунтовану.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
Судом встановлено, що у прохальній частині заяви заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_85 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 121 096,49 грн, з наступною деталізацією (перерахувавням) заявлених вимог, які сумарно складають 121 109,07 грн.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_85 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) у розмірі 60 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) 8 412,00 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) за період з 01.12.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 3 604,93 грн, аванс за попереднім договором від 02.09.2018 про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) у розмірі 27 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) в розмірі 4 217,40 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) за період з 01.09.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 1 824,16 грн та 1 050,58 грн судового збору за подання позовної заяви.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 04.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 364).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Відповідно до частин другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_85 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_85 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь заявника стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17466/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) у розмірі 60 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) 8 412,00 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 14) за період з 01.12.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 3 604,93 грн, аванс за попереднім договором від 02.09.2018 про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) у розмірі 27 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 02.09.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) в розмірі 4 217,40 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.06.2018 р. про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) за період з 01.09.2019 року по 01.12.2021 року в розмірі 1 824,16 грн та 1 050,58 грн судового збору за подання позовної заяви, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_81 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_81 в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 260-278), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_81 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 320 922,80 грн, в тому числі: 207 900,00 грн боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2224, 3% річних у розмірі 15 206,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 93 123,05 грн та судовий збір у розмірі 4 693,50 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_81 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3389 від 12.03.2024 п. (Т. 10, а.с. 261).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
28.11.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, яке набрало законної сили 29.12.2023 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_81 .: 207 900,00 грн боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2224, 3% річних у розмірі 15 206,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 93 123,05 грн та судовий збір у розмірі 4 693,50 грн.
На підтвердження заявлених вимог серед поданих документів долучено засвідчені копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17594/21 від 28.11.2023 р., ухвалу у зазначеній справі від 08.03.2024 про виправлення описки, виконавчого листа.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_81 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 124) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_81 . не визнає. Заперечення боржника вимог заявника обґрунтовані тим, що боржник вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15), а також посиланням на статтю 509 ЦК України, та на інші норми законодавства України.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 303/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_81 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 320 922,80 грн, (207 900,00 грн сплаченого авансу, 93 123,05 грн інфляційних втрат, 15 206,25 грн 3% річних та 4 693,50 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/176 (Т. 20, а.с. 114), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_81 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/17594/21, встановивши факт укладення 25.08.2017 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_81. попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дудкіною Н.В., а також те, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, позов ОСОБА_81. до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_81.: 207 900,00 грн боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2224, 3% річних у розмірі 15 206,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 93 123,05 грн та судовий збір у розмірі 4 693,50 грн, що підтверджено копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/17594/21 (Т.10, а.с. 263).
Зазначеним рішенням також встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_119 , виданого Шацькою селищною радою 19.08.2022 р. між ОСОБА_299. та ОСОБА_81. 19.08.2022 р. зареєстровано шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на "ОСОБА_81".
08.03.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/17594/21, згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 29.12.2023 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 274).
Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/17594/21 набрало законної сили, що підтверджено документально. Вимоги заявника підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, які виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_81 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/17594/21 у розмірі: 207 900,00 грн боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2224, 3% річних у розмірі 15 206,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 93 123,05 грн та 4 693,50 грн судового збору.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 04.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 260).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_81 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_81 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/17594/21 у розмірі: 207 900,00 грн боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2224, 3% річних у розмірі 15 206,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 93 123,05 грн та 4 693,50 грн судового збору, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_84 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_84 в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 367-385), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_86 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 470 243,67 грн, в тому числі: аванс у розмірі 226 380,00 грн, інфляційні збитки в розмірі 37 443,25 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за період з 31.01.2019 року по 08.11.2021 року у розмірі 183 522,46 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, судові витрати щодо відшкодування судового збору в розмірі 2 897,96 грн та витрати на надання правової допомоги; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_84 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3394/24 від 12.03.2024 п. (Т. 10, а.с. 367).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
01.11.2022 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_86 .: аванс у розмірі 226 380,00 грн, інфляційні збитки в розмірі 37 443,25 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за період з 31.01.2019 року по 08.11.2021 року у розмірі 183 522,46 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, судові витрати щодо відшкодування судового збору в розмірі 2 897,96 грн та витрати на надання правової допомоги.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р., стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_86 . витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
На підтвердження заявлених вимог серед поданих документів долучено засвідчені копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17470/21 від 01.11.2022 р., додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17470/21 від 28.11.2022 р., двох виконавчих листів.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_86 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 132) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_86 . не визнає. Заперечення боржника вимог заявника обґрунтовані тим, що боржник вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15), а також посиланням на статтю 509 ЦК України, та на інші норми законодавства України.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 303) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_86 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 308 050,21 грн (226 380,00 грн сплаченого авансу, 37 443,25 грн інфляційних втрат, 19 109,00 грн 3 % річних, 5 000,00 грн моральної шкоди, 5 117,96 грн сплаченого судового збору, 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/201 (Т. 20, а.с. 128), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_86 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі №369/17470/21 позовні вимоги ОСОБА_86 . до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_86 .: аванс у розмірі 226 380,00 грн, інфляційні збитки в розмірі 39 280,26 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами у розмірі 19 109,00 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 5117,96 грн, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 375-380).
29.12.2022 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі №369/17470/21, згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 16.12.2022 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 370).
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17470/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_86 .: понесені у справі №369/17470/21 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що підтверджено засвідченою копією додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17470/21 (Т. 10, а.с. 371).
23.01.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17470/21, згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 29.12.2022 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 369).
Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 01.11.2022 р. та додаткове рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17470/21 набрали законної сили, що підтверджено документально.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявлені заявником вимоги не відповідають долученим у якості доказів рішенню Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі №369/17470/21.
Відповідно до частин першої, другої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що обґрунтованими за допомогою належних та допустимих доказів та доведеними, та такими, що підлягають визнанню судом є вимоги, обгрунтовані рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі №369/17470/21: аванс у розмірі 226 380,00 грн; 5000,00 грн моральної шкоди; на підставі частини першої статті 14 ГПК України вимоги з інфляційних втрат суд визнає у межах заявлених вимог у сумі 37 443,25 грн; вимоги з судових витрат щодо відшкодування судового збору на підставі частини першої статті 14 ГПК України суд визнає у межах заявлених вимог у сумі 2 897,96 грн; вимоги з 3% інших суд визнає у сумі 19 109,00 грн, які є доведеним та обґрунтованими; вимоги з 3% річних у сумі 164 413,46 грн є безпідставними та не обгрнутованими в зв'язку з чим відхиляються судом, оскільки доказів їх обґрунтованості суду не надано.
Також обґрунтованими доведенимти за допомогою належних та допустимих доказів та такими, що підлягають визнанню судом є вимоги, обґрунтовані додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17470/21 у розмірі 15 000,00 грн понесених у справі №369/17470/21 витрат на професійну правничу допомогу.
Визнані судом вимоги заявника підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявність заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано. Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією від 04.03.2024 р.
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів. Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_86 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_86 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі №369/17470/21 у розмірі: аванс у розмірі 226 380,00 грн; 5000,00 грн моральної шкоди; 37 443,25 грн інфляційних втрат; 2 897,96 грн судових витрат щодо відшкодування судового збору; 3% річних за користування грошовими коштами у сумі 19 109,00 грн; на підставі додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі №369/17470/21 у розмірі 15 000,00 грн понесених у справі №369/17470/21 витрат на професійну правничу допомогу, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_82 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_82 в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 279-297), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_82 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , що складаються із суми 508 356,91 грн, в тому числі: аванс за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири у розмірі 339 902,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 131 159,55 грн, 3% річних за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 31 485,17 грн, суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 810,19 грн; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_82 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3390/24 від 12.03.2024 п. (Т. 10, а.с. 279).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
16.01.2024 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_82 .: аванс за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири у розмірі 339 902,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 131 159,55 грн, 3% річних за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 31 485,17 грн, суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 810,19 грн.
На підтвердження заявлених вимог серед поданих документів долучено засвідчені копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17590/21 від 16.01.2024 р., ухвалу у зазначеній справі від 08.03.2024 про виправлення описки, виконавчого листа від 08.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_82 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 101) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_82 . не визнає. Заперечення боржника вимог заявника обґрунтовані тим, що боржник вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15), а також посиланням на статтю 509 ЦК України, та на інші норми законодавства України.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 304) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_82 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 508 356,91 грн, (339 902,00 грн сплаченого авансу, 131 159,55 грн інфляційних втрат, 31 485,17 грн 3% річних та 5 810,19 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/182 (Т. 20, а.с. 109), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_82 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2024 р. у справі № 369/17590/21, встановивши факт підписання 06.06.2019 р. 25.08.2017 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_82 . попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 1129, а також те, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору, позов ОСОБА_82 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_82 .: аванс за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири у розмірі 339 902,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 131 159,55 грн, 3% річних за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 31 485,17 грн, суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 810,19 грн, що підтверджено копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2024 р. у справі № 369/17590/21 (Т.10, а.с. 281).
08.03.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2024 р. у справі № 369/17590/21, згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 16.02.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 292).
Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 16.01.2024 р. у справі № 369/17590/21 набрало законної сили, що підтверджено документально.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_82 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2024 р. у справі № 369/17590/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири у розмірі 339 902,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 131 159,55 грн, 3% річних за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 31 485,17 грн, суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 810,19 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 04.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 295).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_82 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_82 . підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2024 р. у справі № 369/17590/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири у розмірі 339 902,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 131 159,55 грн, 3% річних за попереднім договором від 06.06.2019 р. Про укладення договору купівлі-продажу квартири за період з 01.10.2019 р. по 01.11.2022 р. у розмірі 31 485,17 грн, 5 810,19 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_96 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_96 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 189-201), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_96. до ОСОБА_1 у розмірі 759 428,53 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 743 388,18 грн, 3% річних - 2 010,80 грн, інфляційних втрат - 2 973,55 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_96. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_96. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2219 від 04.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 189).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
27.01.2021 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 попереднього договору у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 35, секція 2, загальною площею 32,6 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 519 267 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що 12.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12495/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та, як підтверджується виконавчим листом, виданим Києво-Святошинським районним судом Київської області у цій справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 519 267 грн, інфляційні збитки у розмірі 176 398,37 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 32 948,56 грн, судовий збір у розмірі 5 774,25 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн, що разом становить 743 388,18 грн.
Заявник також вказує, що рішення набрало законної сили 12.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим Києво-Святошинським районним судом Київської області, та з 13.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 13.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 973,55 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 13.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 010,80 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду, заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 759 428,53 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_96. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 159-160) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_96. визнає у розмірі: 519 267,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 525 323,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 305/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_96. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 525 323,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 754 428,53 грн (743 388,18 грн - згідно рішення суду у справі № 369/12495/23, 2 973,55 грн інфляційних втрат, 2010,80 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/172 (Т. 20, а.с. 100), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" від заявника в особі представника надійшло клопотання про долучення до заяви з вимогами до боржника копії судового рішення, отриманого через систему "Електронний суд" в електронному вигляді: рішення від 12.12.2023 р. Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12495/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_96., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.01.2021 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_96, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_120 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_96. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 35, загальною площею 32,6 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію до 30.09.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2021 р.; ціна продажу 519 367 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18450 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 519 267,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18 446 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.01.2021 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_96., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 184, номер спеціального бланку нотаріального документа НМН 880997 (Т. 7, а.с. 196).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.12.2023 р. у справі №369/12495/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115775680) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_96. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.01.2021 р. (засвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 184, нотаріальний бланк НМН 880997), обставину сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір купівлі-продажу квартири не був укладений, - позов ОСОБА_96. до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_96. сплачений аванс в розмірі 519 267,00 грн, три відсотки річних в розмірі 32 948,56 грн та інфляційні втрати в розмірі 176 398,37 грн, стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 5774,25 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн, що підтверджено зазначеними відомостями ЄДРСР, та документально (Т. 26, а.с. 179).
Також судом встановлено, що 18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/12495/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 12.01.2024 р., що підтверджено документально (Т. 7, а.с. 195) та відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115775680).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 525 323,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи решту вимог заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання боржника з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, підставою виникнення вимог є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; по-друге, частина вимог заявлена на підставі судового рішення, що набрало законної сили, яким підтверджено наявність зобов'язання, а саме рішення є обов'язкове до виконання.
З норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12495/23 від 12.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_96. до боржника з визнання грошових за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12495/23 від 12.12.2023 р. підлягають визнанню судом у розмірі: 519 267,00 грн сплаченого авансу, 32 948,56 грн 3% річних, 176 398,37 грн інфляційних втрат, 5774,25 грн судового збору, 9000 грн витрат на правову допомогу, що разом становить 743 388,18 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 13.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 973,55 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 13.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 010,80 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12495/23 від 12.12.2023 р. за період з 13.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 12.01.2024 р.) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 2010,80 грн, по інфляційним втратам у сумі 2 973,55 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_96. згідно дог. № 050823-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_96. на підставі договору № 050823-б від 24.02.24.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа №911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство, та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 192).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. № А2Х2-98В7-Р6Х1-КТН8 від 24.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 129).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 7, а.с. 189).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_96. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_96. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12495/23 від 12.12.2023 р.: 519 267,00 грн сплаченого авансу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.01.2021 р., 32 948,56 грн 3% річних, 176 398,37 грн інфляційних втрат, 5774,25 грн судового збору, 9000 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги у сумі 2 010,80 грн 3% річних, 2 973,55 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_156 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_156 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 240-253), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_156. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 1 865 966,07 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 1 850 511,31 грн, 3% річних - 4 398,76 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_156. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_156. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2342 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 240, 253).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.09.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири № 13, секція 2 та попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири № 14, секція 2. Відповідно до п. 1 першого Попереднього договору у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 13, секція 2, загальною площею 54,7 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Відповідно до п. 1 другого Попереднього договору, у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 14, секція 2, загальною площею 28,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3.
Згідно п. 4 першого попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 628 950 грн. Згідно п. 4 другого попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 370 400 грн. У пункті 5 обох попередніх договорів сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попередніми договороами, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам обох попередніх договорів, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказані квартири як до 31.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мали знаходитись обумовлені квартири не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
15.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12961/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаних попередніх договорів, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 999 350 грн, інфляційні збитки у розмірі 673 144,70 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 158 280,61 грн, судовий збір у розмірі 10 736 грн, 9000,00 грн витрат на правову допомогу, що разом становить 1 850 511,31 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 16.01.2024 р. та з 17.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги з 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 4 398,76 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635, 570, 615, 629 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 1 865 966,07 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_156. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 133) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_156. визнає у частково розмірі: 999 350,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 1 005 406,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 15.09.2017 р. реєстраційні №№ 5084, 5085 не виконав, і кошти у сумі 200,00 грн не сплатив; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 298) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_156. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 1 005 406,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 1 860 966,07 грн (1 850 511,31 грн на підставі рішення суду (999 350 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 673 144,70 грн, 3% річних у розмірі 158 280,61 грн, 10 736,00 грн судового збору, 9000,00 грн судового збору), 4398,76 грн - 3% річних, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги; розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 5000,00 грн за надання професійної правової допомоги вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/313 (Т. 20, а.с. 148), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_156. належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/12961/23.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення до заяви з вимогами до боржника копії судового рішення від 15.12.2023 р. Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12961/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_156., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_156, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_121 (покупець) було укладено: Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_156. також "попередній договір"), та Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_156. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 попереднього договору, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 14, загальною площею 28,5 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Відповідно до пункту 1 попереднього договору 2, за цим договором у строк до 31.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 13, загальною площею 54,7 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором та попереднім договором 2 обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попередніх договорів).
Згідно з пунктом 3 вказаних попередніх обох договорів, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначені квартири, які згідно плану забудови земельної ділянки знаходяться на 2 поверсі; договори купівлі-продажу квартир має бути нотаріально посвідчені не пізніше 31.07.2018 р.; ціна продажу квартири за попереднім договором становить 370 500,00 грн, що еквівалентно 14 157 доларів США; ціна продажу квартири за попереднім договором 2 становить 629 050,00 грн, що еквівалентно 24 037 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 307 400,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 2, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 628 950,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 307 400,00 грн протягом одного місяця.
У пункті 5 попереднього договору 2 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 628 950,00 грн протягом одного місяця.
Попередній договір від 15.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_156., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5085, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008099 (Т. 12, а.с. 248).
Попередній договір 2 від 15.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_156., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5084, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008097 (Т. 12, а.с. 249).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12961/23 від 15.12.2023 р. встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_156. попереднього договору 2 (зареєстрованого в реєстрі за № 5084, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008097) та попереднього договору (зареєстрованого в реєстрі за № 5085, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008099) про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2017 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором та попереднім договором 2, а також встановивши, що основні договори між сторонами укладені не були, будинок не збудований позов ОСОБА_156. задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_156. сплачений аванс в розмірі 999 350 грн, 3% річних в розмірі 158 280,61 грн та інфляційні втрати в розмірі 673 144,70 грн, а також стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 10 736,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн, що підтверджено документально (Т. 25, а.с. 195).
18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/12961/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 16.01.2024 р. (Т. 12, а.с. 247).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 1 005 406,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовим рішенням, на виконання якого виданий виконавчий лист, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, та є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, які стягнуті судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 15.09.2017 р. реєстраційні №№ 5084, 5085 не виконав, і кошти у сумі 200,00 грн не сплатив.
Невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником зобов'язання, передбаченого п. 5 попереднього договору та судового рішення, що набрало законної сили, є безпідставним, необґрунтованим, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Також боржник вказує, що боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12961/23 від 15.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_156. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12961/23 від 15.12.2023 р. в розмірах: 999 350,00 грн сплаченого авансу, 158 280,61 грн 3% річних, 673 144,70 грн інфляційних втрат, 10 736,00 грн судового збору, 9000,00 грн витрат на правову допомогу.
На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12961/23 від 15.12.2023 р., нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 4 398,76 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних нараховані на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12961/23 від 15.12.2023 р. за період з 17. 01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 16.01.2023 р.), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 4398,76 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_156. згідно дог. №120823-2-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_156. на підставі договору №120823-2-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 244).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 244).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_156. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_156. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12961/23 від 15.12.2023 р. на підставі двох попередніх договорів про укладення договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2017 р., зареєстровані за №№ 5085, 5084 в розмірах: 999 350,00 грн сплаченого авансу, 158 280,61 грн 3% річних, 673 144,70 грн інфляційних втрат, 10 736,00 грн судового збору, 9000,00 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 4 398,76 грн, нараховані на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12961/23 від 15.12.2023 р. - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_10 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_10 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 103-114), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_10 . до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 574 402,03 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 558 501,13 грн, 3% річних - 2 610,90 грн, інфляційних втрат - 2 234,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_10 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_10 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2345 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13, а.с. 103).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
13.09.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 44, секція 3, загальною площею 29 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу 317 450,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу 317 450,00 протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
16.11.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5657/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 317 450,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 187 106,52 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 48 034,97 грн, судовий збір у розмірі 5909,64 грн, що разом становить 558 501,13 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили 19.12.2023 р. згідно виконавчого листа та з 20.12.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 20.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2234,00 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 20.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 610,90 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату, та заявником заявлено вимогу про стягнення з боржника витрат у сумі 6056,00 грн зі сплати судового збору, на підтвердження чого долучає квитанцію.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 629, 635, 570 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 574 402,03 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_10 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 165) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_10 . визнає у розмірі: 317 450,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 323 506,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надав; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 301) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_10 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 323 506,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 569 402,03 грн (558 501,13 грн за рішенням суду (317 450,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 187 106,52 грн, 3% у розмірі 48 034,97 грн, 5 909,64 грн судового збору), 2610,90 грн 3% річних, 2234,00 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/203 (Т. 20, а.с. 129), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у ОСОБА_10 . належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2023 р. у справі № 369/5657/23.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копій судового рішення, яким долучено до матеріалів справи електронну копію судового рішення від 16.11.2023 р. у справі у справі № 369/5657/23 (Т. 26, а.с. 82).
Розглянувши заяву ОСОБА_10 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_10, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_122 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_10 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 44, загальною площею 29 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої -3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 317 550,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 317 450,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 317 450,00 грн протягом одного місяця.
Попередній договір від 13.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_10., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5018, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008067 (Т. 13, а.с. 108).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5657/23 від 16.11.2023 р. встановивши факт укладення 13.09.2017 р. між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_186 . та ОСОБА_10 . попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, р.н. 5018, нотаріальний бланк НМІ 008067, сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 317 450,00 грн, а також встановивши, що відповідачем не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, позов ОСОБА_10 . до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_10 .: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 . 317 450,00 грн боргу за попереднім договором від 13.09.2017 р., 3% річних у розмірі 48 034,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 187 106,52 грн, та судовий збір у розмірі 5909,64 грн (Т. 25, а.с. 202).
19.12.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/5657/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 19.12.2023 р. (Т. 13, а.с. 110).
Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу 317 450,00 грн та судового збору, всього у сумі 323 506,00 грн, інші вимоги заявника не визнає.
Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2023 р. у справі №369/5657/23 встановлено факт сплати ОСОБА_10. продавцю 317 450,00 гривень передоплати у вигляді авансу.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені у рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2023 р. у справі №369/5657/23 не доказуються при розгляді цієї справи.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2023 р. у справі №369/5657/23 є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_10 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом за попереднім договором у розмірі: 317 450,00 грн боргу за попереднім договором від 13.09.2017 р., 3% річних у розмірі 48 034,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 187 106,52 грн, та судовий збір у розмірі 5909,64 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2023 р. у справі №369/5657/23, нараховані за період з 20.12.2023 р. по 14.02.2024 р.: 2234,00 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 2610,90 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5657/23 від 16.11.2023 р. за період з 20.12.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 19.12.2023 р.) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 2610,90 грн, та по інфляційним втратам у сумі 2234,00 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_10 . згідно дог. № 080423-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_10. на підставі договору № 080423-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 106).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною платіжною інструкцією від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 106).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_10 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_10 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі від 16.11.2023 р. №369/5657/23 за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.09.2017 р. в сумі 317 450,00 грн боргу за попереднім договором, 3% річних у розмірі 48 034,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 187 106,52 грн, 5 909,64 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того 2610,90 грн 3% річних та 2 234,00 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_300 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
05.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_300 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 222-234), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_300. до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 606 696,19 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 594 908,74 грн, 3% річних - 731,45 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_300. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_300. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2221 від 05.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 222).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
23.12.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 33, секція 3, загальною площею 32,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 281 208 грн. Залишок суми у розмірі 49 900,00 грн покупець зобов'язувалась сплатити до 15.01.2018 р. Весь цей залишок було сплачено покупцем у повному обсязі, що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник повідомляє, що 26.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 331 208 грн, інфляційні збитки у розмірі 206 342,01 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 51 205,66 грн, судовий збір у розмірі 6 153,07 грн, що разом становить 594 908,74 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 30.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим судом, та з 31.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги з 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 31.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 731,45 грн.
Також заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Поряд з цим, заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 606 696,19 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 276) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_99від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією за результатом розгляду заяви заявниці вважає, що у разі відсутності заперечень від боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_300. у сумі 644 804,20 грн (594 908,74 грн - згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23, 731,45 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору). Включення до реєстру вимог кредиторів витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/521 (Т. 23, а.с. 5), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника до суду результатів розгляду вимог ОСОБА_300. не надійшло.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів заяви ОСОБА_300. - електронної копії судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Розглянувши заяву ОСОБА_99дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
23.12.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_300, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_123 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_300. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 33, загальною площею 32,5 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 331 208,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 863 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 281 208,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 10 072 долари США. Суму у розмірі 49 900,00 грн, що еквівалентно 1787 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 15.01.2018 р. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансових платежів протягом одного місяця.
Попередній договір від 23.12.2017 р. посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 6961, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604346 (Т. 7, а.с. 228).
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. у справі №369/7224/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116057844), встановивши обставину укладення 23.12.2017 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_300. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 6961, встановивши обставину сплати коштів позивачем відповідачу за попереднім договором, а також встановивши, що в супереч умовам попереднього договору відповідач (боржник) не передав у власність позивача (заявниці) з укладанням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру, в тому числі станом на дату зверенння до суду, а встановивши, що сам будинок не побудований і невведений в експлуатацію, - позов ОСОБА_300. до ОСОБА_1 було задоволено та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_300. сплачений аванс в розмірі 331 208 грн, три відсотків річних в розмірі 51 205,66 грн, інфляційні втрати в розмірі 206 342,01 грн, судовий збір у розмірі 6153,07 грн, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 137).
Крім того, судом встановлено, що 02.02.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/7224/23 (Т. 7, а.с. 232), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 30.01.2024 р., що підтверджено документально.
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, а отже є остаточним судовим рішенням.
Як встановлено судом, від боржника заперечень вимог заявниці до суду не надійшло.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23 від 26.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_300. заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим підлягають визнанню судом за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23 від 26.12.2023 р. у розмірі: 331 208 грн сплаченого авансу за попереднім договором, 51 205,66 грн 3 % річних, 206 342,01 грн інфляційних втрат, 6153,07 грн судового збору, що разом становить 594 908,74 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23 від 26.12.2023 р., нараховані за період з 31.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 731,45 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23 від 26.12.2023 р. нараховані за період з 31.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 30.01.2024 р. згідно виконавчого листа) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 731,45 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000,00 грн від 26.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_300. згідно дог. № 110523-б від 23.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_300. на підставі договору № 110523-б від 23.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 26.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 225).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 26.02.2024 р. № 9СНК-М6А3-0ХКХ-3В2М від 26.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 225).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_300. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_300. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7224/23 від 26.12.2023 р.: 331 208 грн сплаченого авансу за попереднім договором про укладання договору купівлі-продау квартири від 23.12.2017 р., 51 205,66 грн 3 % річних, 206 342,01 грн інфляційних втрат, 6153,07 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 731,45 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_301 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 25.02.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.02.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_301 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 25.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 223-235), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_301. до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 589 763,19 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 550 987,84 грн, 3% річних - 7 557,31 грн, інфляційних втрат - 16 162,05 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 9000,00 грн, а також судового збору 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_301. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_301. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2162 від 26.02.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 6, а.с. 223).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
19.03.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 77, загальною площею 29,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу 357 110,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.03.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
09.06.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 357 110,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 148 282,81 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 39 648,42 грн, судовий збір у розмірі 5 946,61 грн, що разом становить 550 987,84 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили 31.08.2023 р. згідно виконавчого листа та з 01.09.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 01.09.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 16 162,05 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 01.09.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 7 557,31 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 9000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату, та заявником заявлено вимогу про стягнення з боржника витрат у сумі 6056,00 грн зі сплати судового збору, на підтвердження чого долучає квитанцію.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 629, 635, 570 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 589 763,19 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_301. від 12.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 36) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_301. визнає частково у розмірі: 357 110,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 363 166,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 311/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_301. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 363 166,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 6056,00 грн - судовий збір до другої черги; 580 763,32 грн (550 987,84 грн (357 110,00 грн сплаченого авансу, 148 282,81 грн - інфляційних втрат, 39 648,42 грн 3% річних, 5 946,61 грн судовий збір) - за рішенням суду, 16 162,05 грн - інфляційних втрат за період не охоплений рішенням суду, 7 557,31 грн - 3% річних за період не охоплений рішенням суду - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/319 (Т. 20, а.с. 289/2), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_301., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
19.03.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_301, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_124 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_301. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 77, загальною площею 29,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2019 р.; ціна продажу 357 210,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 464 долари США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 357 110,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 460 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 357 110,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 460 доларів США, протягом одного місяця.
Попередній договір підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_301., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 777, номер спеціального бланку нотаріального документа ННВ 552325 (Т. 6, а.с. 230).
Відповідно до частин першої, третьої статті 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції; виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Згідно частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р., позов ОСОБА_301. до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_301. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112502772): аванс у розмірі 357 110,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 148 282,81 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами у розмірі 39 648,42 грн, судовий збір у розмірі 5 946,61 грн, що підтверджено виконавчим листом, виданим 19.10.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий у справі №369/17467/21, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 31.08.2023 р. (Т. 6 а.с. 228). Крім того судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР при частковому задоволенні позову Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі №369/17467/21 було встановлено обставину підписання 19.03.2018 р. між позивачем та відповідачем попереднього договору про укладання договору купівлі-продажу квартири (договір складений, підписаний на нотаріальному бланку ННВ 552325 та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 777), а також обставину передачі позивачем відповідачу передоплати у вигляді авансу в розмірі 357 110,00 грн, а також те, що на момент подання позову основний договір між сторонами укладений не був, будинок не добудований та не введений в експлуатацію, у зв'язку з чим судом постановлено зазначене судове рішення.
Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу у сумі 357 110,00 грн та судового збору, інші вимоги заявника не визнає.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені у рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 не доказуються при розгляді цієї справи.
Боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заперечення, - підстав з яких вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника стягнуті з боржника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р., яке набрало законної сили, о підтверджено дослідженим судом виконавчим листом є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_301. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: аванс у розмірі 357 110,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 148 282,81 грн, сума відсотків 3 % за користування грошовими коштами у розмірі 39 648,42 грн, судовий збір у розмірі 5 946,61 грн, що разом становлять 550 987,84 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 01.09.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 16 162,05 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 01.09.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 7 557,31 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р., на виконання якого видано виконавчий лист за період з 01.09.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 31.08.2023 р.) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 7 557,31 грн, та по інфляційним втратам у сумі 16 162,05 грн.
Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, заявником заявлено грошові вимоги до суду, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, з інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/17467/21 в рішенні від 09.06.2023 р. встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору).
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 9000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 9000 грн від 21.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_301. згідно дог. № 200224-б від 20.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_301. на підставі договору № 200224-б від 20.02.24р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 9000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 21.02.2024 р.
Божником визнано дану вимогу заявника.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 21.02.2024 р. (Т. 6, а.с. 231).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_301. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_301. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р. в розмірі: аванс у розмірі 357 110,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 148 282,81 грн, відсотки 3 % за користування грошовими коштами у розмірі 39 648,42 грн, судовий збір у розмірі 5 946,61 грн, - вимоги другої черги; крім того 7 557,31 грн 3% річних та 16 162,05 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_152 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_152 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 192-203), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. до боржника у загальному розмірі 752 675,45 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 440 562,06 грн, 3% річних - 57 823,84 грн, інфляційних втрат - 243 233,55 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_152. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2338 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 192, 203).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 16.02.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.08.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 69, секція 3, загальною площею 60,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 493 774,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 18 207 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.08.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.10.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом місяця) (п. 5 попереднього договору), який становив 24,1974 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.10.2019 р. у національній валюті становило 440 562,06 грн (18 207 х 24,1974).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 243 233,55 грн та 3% річних у сумі 57 823,84 грн, нараховані за період з 01.10.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 752 675,45 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_152. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 110) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 178 802 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_152. не надав; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р.
Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Також боржник повідомляє суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа №369/11730/23 за позовом ОСОБА_152. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 16.02.2019 р. р.н. 221, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/11730/23 від 19.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 297/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_152. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/11730/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/11730/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/226 (Т. 20, а.с. 152), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
08.10.2024 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_152 в особі представника ОСОБА_152. адвоката Андрєєва М.А. надійшла Заява про долучення копії виконавчого листа, виданого 18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/11730/23 (Т. 25, а.с. 185).
Розглянувши заяву ОСОБА_152., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 16.02.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_152, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_125 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_152. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 69, загальною площею 60,4 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2019 р.; ціна продажу 672 576,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 24 800 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 493 774,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 18 207 доларів США. Залишок суми у розмірі 178 802,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 6 593 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.08.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 493 774,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 18 207 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 16.02.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності та ОСОБА_152., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 221, номер спеціального бланку нотаріального документа ННТ 189208 (Т. 12, а.с. 200).
Боржник заперечуючи вимоги заявника повідомив суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа №369/11730/23 за позовом ОСОБА_152. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 16.02.2019 р. р.н. 221, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/11730/23 від 19.02.2024 р.
Розглянувши вказане заперечення, докази долучені заявником судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_152. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Детально дослідивши доводи, надані боржником судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115775696) Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядалась справа за №369/11730/23 за позовом ОСОБА_152. до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Рішенням 15.12.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області, встановивши у рішенні обставину укладення 16.02.2019 р. між позивачем (ОСОБА_152.) та ОСОБА_1 Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святощинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 221, нотаріальний бланк ННТ 189208, також встановивши, що згідно пункту 4 Попереднього договору вбачається, що на підтвердження намірів сторін позивач передав, а відповідач прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 493774 гривень, встановивши, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу 493774 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, позов ОСОБА_152. до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_152. сплачений аванс в розмірі 493 774 грн, 3% річних в розмірі 61 606,76 грн та інфляційні втрати в розмірі 260 163,51 грн (за період згідно рішення 01.10.2019 р. до 27.11.2023 р.), а також сплачений судовий збір у розмірі 9501,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 12000 гривень.
Постановою Київського апеляційного суду від 20.06.2024 р. у справі №369/11730/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120807200) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. залишено без змін, дію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 поновити.
Наведене підтверджено долученою заявником копією виконавчого листа, виданого 18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/11730/23 (Т. 25, а.с. 185), відповідно до якого зазначене судове рішення набрало законної сили 16.01.2024 р.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що в межах справи №369/11730/23 розглянуті судом вимоги ОСОБА_152. до ОСОБА_1 на підставі того ж попереднього договору (від 16.02.2019 р., укладеного між ОСОБА_152. та ОСОБА_1 про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Квінікадзе О.Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 221, нотаріальний бланк ННТ 189208), але предмет справи №369/11730/23 та заяви заявника з кредиторськими вимогами до боржника частково відмінний. Так, предметом справи №369/11730/23 є вимоги, що виникли на підставі пункту 5 попереднього договору, заявлені позивачем щодо стягнення суми, сплаченої у розмірі 493 774 грн, на які нараховані 3%, інфляційні втрати, нараховані судом за період 01.10.2109 р. по 27.11. 2023 р.
Предметом заяви заявника за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника є вимоги, заявлені на підставі пункту 5 попереднього договору за курсом долара США станом на 01.10.2019 р. у сумі 440 562,06 грн (18 207 х 24,1974), а також нараховані 3% у сумі 57 823,84 грн та інфляційні втрати у сумі 243 233,55 грн за період з 01.10.2019 р. по 14.02.2024 р.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10284/23 від 29.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
На підставі викладеного судом встановлено, вимога за попереднім договором за сплаченими заявником боржнику авансом 493 774,00 грн (які згідно попереднього договору на день укладання попереднього договору еквівалентно 18 207 доларів США) вже була предметом судового розгляду між тими самим сторонами, та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11730/23 від 15.12.2023 р. вже стягнуто заборгованість за попереднім договором у розмірі 493 774,00 грн сплаченого авансу, на які нараховано 61 606,76 грн 3% річних та 260 163,51 грн інфляційних втрат (нараховані за період 01.10.2019 р. - 27.11.2023 р.), в зв'язку з чим заявник вже реалізував своє право на захист своїх прав в частині заявлених вимог зі сплаченої 16.02.2019 р. частини авансу у сумі 493 774,00 грн, що на день укладання попереднього договору було еквівалентно 18 207 доларів США, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат, 3% річних за вказаний період (01.10.2019 р. - 27.11.2023 р.), в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника виходячи з наявних матеріалів справи в межах заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
В зв'язку з тим, що вказане судове рішення набрало законної сили, керуючись нормами статті 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 75 ГПК України, частиною першою статті 14 ГПК України суд визнає вимоги заявника в межах заявлених ним вимог на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11730/23 від 15.12.2023 р. у сумі: 440 562,06 грн основного боргу, 243 233,55 грн інфляційних втрат та 57 823,84 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.10.2019 р. - 27.11.2023 р.
Заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат та 3% річних, що не були предметом судового розгляду справи №369/11730/23 за період з 28.11.2023 р. по 14.02.2024 р.
Керуючись принципом "суд знає закони", здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 28.11.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму повернення сплаченого авансового платежу визначену судому рішенні (493774,00 грн), судом встановлено, що за вказаний період 3% річних становить 3 201,16 грн та інфляційні втрати становлять 5 445,34 грн. Проте, керуючись статтею 14 ГПК України судом вже вирішено питання щодо заявлених вимог заявника в межах заявлених ним вимог.
Розглянувши інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
Розглянувши інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того, вимоги заявника в стягнуті судовим рішенням, що набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 178 802 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 178 802 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, а також судового рішення, в той час як судовим рішенням встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору).
Боржник заперечуючи вимоги заявника вказує, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_152. не надав.
Досліджуючи даний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В той же час, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11730/23 від 15.12.2023 р. встановлено, що згідно пункту 4 Попереднього договору вбачається, що на підтвердження намірів сторін позивач передав, а відповідач прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 493774 гривень, та встановив, що ОСОБА_152. у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу 493774 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений.
Відповідно до статті 75 ГПК України ці обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11730/23 від 15.12.2023 р. р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Крім того належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 493 774,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 18 207 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 25.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 197) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. згідно дог. № 260723-2-б від 24.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_152. на підставі договору № 260723-2-б від 24.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 25.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 25.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 195).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_152. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_152. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.02.2019 р., з урахуванням рішення Києво-Святошинсього районного суду Київської області у справі №369/11730/23 від 15.12.2023 р.: в сумі 440 562,06 грн основного боргу зі сплаченого авансу, 3% річних у сумі 57 823,84 грн, 243 233,55 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_108 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_108 в особі представника адвоката ОСОБА_290 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 202-215), в якій просить суд визнати кредиторські вимоги ОСОБА_108. до ОСОБА_1 у розмірі 944 062,47 грн; включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_108. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2249 від 08.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 8 а.с. 202, 215).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_186 . який діяв від імені боржника ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_108., як покупцем попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2018 р., за яким (п. 1) продавець зобов'язалась у строк до 01.04.2019 р. передати у власність ОСОБА_108. (покупця), з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити квартиру № 82, загальною площею 58,3 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3, підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, та водовідведення, газопостачання та електроенергія) у порядку і на умовах, передбачених відповідним цим та основним договором. Згідно з п. 3 договору, ціна продажу складає 758 203,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 27 561,00 доларів США. Згідно з пунктом 4 зазначеного договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 27 510,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 1000,00 доларів США. Суму у розмірі 522 717,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 19 001,00 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 28.12.2018 р. Залишок у розмірі 207 976,00 грн, що еквівалентно 7560,00 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 01.04.2019 р. Заявник вказує, що на виконання умов зазначеного договору заявниця передала, а продавець прийняв всього 758 203,00 грн.
В зв'язку з невиконанням боржником попереднього договору вона звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
07.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10239/23 розглянуто цивільний позов ОСОБА_108. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, який задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_108.: 925 115,47 грн, які складаються з: 550 227,00 грн основного боргу, 298 595,35 грн інфляційних втрат, 76 293,12 грн - 3% річних, крім того стягнуто 8 947,00 грн судового збору, 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Також заявник вказує, що 09.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист, на підставі якого було відкрито виконавче провадження 30.01.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статей 75, 2 ГПК України, статей 2, 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства заявником заявлено зазначені вище вимоги до боржника, оскільки останні встановлені зазначеним судовим рішенням.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_108. від 09.04.2024 р. (Т. 21, а.с. 3-4) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_108. не визнає. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; також боржник, посилаючись на статтю 509 ЦК України, вказує, що зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р. Крім того, у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа № 369/10239/23 за позовом ОСОБА_108. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором, де справа № 369/10284/23 за позовом ОСОБА_108. не розглянута, а отже наявний спір про право. До повідомлення долучено копія ухвали Київського апеляційного суду у справі № 369/10239/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 271) останній повідомляє суд про те, що на запит до боржниці про спільний розгляд вимог заявниці будь-якої від боржника відповіді не отримав. Керуючий реструктуризацією вважає, що в разі відсутності заперечень боржника, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги: заявниці у сумі 950 118,47 грн (944 062,47 грн - за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10239/23 від 07.11.2023 р., 6056,00 грн судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/510 (Т. 23, а.с. 16), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглядаючи заперечення боржника щодо наявності спору про право, судом встановлено, що 04.07.2024 р. до Господарського суду київської області від Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла цивільна справа № 369/10239/23, яка ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120321020) прийнята до свого провадження в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2024 р. у справі № 369/10239/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119588050) Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. скасовано, матеріали справи № 369/10239/23 передано на розгляд Господарського суду Київської області, у провадженні якого перебуває справа №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Отже одна з правових підстав, на якій заявлено заявником вимоги до боржника - судове рішення, скасовано.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином до Господарського суду Київської області надійшла Заява про грошові вимоги заявниці до боржниці в особі представника, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Суд розглядає вимоги заявниці в межах заявлених вимог на підставі наявних доказів у справі.
Розглянувши заяву ОСОБА_108., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.12.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_108, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_126 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_108. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.04.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 82, загальною площею 58,3 кв.м., секція 2 в десятиповерховому багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці багатоквартирний житловий будинок до 01.04.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.04.2019 р.; ціна продажу 758 203,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 27 561 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 27 510,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 1000,00 доларів США. Суму у розмірі 522 717,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 19 001,00 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 28.12.2018 р. Залишок у розмірі 207 976,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7560,00 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 01.04.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансових платежів протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 26.12.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_108., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований за № 6383, номер спеціального бланку нотаріального документа ННМ 566000 (Т. 8, а.с. 212).
Повноваження ОСОБА_186. на підписання попереднього договору від імені боржника, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 10.03.2017 р. № 1143 (Т. 25, а.с. 174).
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_108. 26.12.2018 р. при укладенні попереднього договору як покупець передала, а продавець ОСОБА_1 в особі ОСОБА_186 ., що діяв на підставі довіреності, прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 27 510,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 1000 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на попередньому договорі.
Також судом встановлено, що 27.12.2018 р. ОСОБА_108. передала ОСОБА_186 згідно попереднього договору від 26.12.2018 р. у якості оплати 19 001 доларів США, що підтверджено розпискою, складеною ОСОБА_186 . 27.12.2018 р. від руки (справа № 911/2308/23 (№369/10239/23), а.с. 49).
В даному випадку слід зауважити, що згідно частини четвертої ст. 7 Кодексу України про банкрутство (зі змінами згідно із Законом № 2971-IX від 20.03.2023 р.) у разі, якщо господарський суд розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
В зв'язку з тим, що заявником було подано кредиторську заяву з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_1 , беручи до уваги викладені положення Кодексу України про банкрутство, то за таких обставин позов підлягає залишенню без розгляду, в зв'язку з чим, судом надано оцінку розписці (справа № 911/2308/23 (№369/10239/23), а.с. 49).
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на виконання попереднього договору грошових коштів у сумі 27 510,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 1000 доларам США та 19 001 доларів США.
Боржник заперечує вимоги заявника в тому числі з підстав, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Судом встановлено, що по-перше, боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору та якого з договорів є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
По-друге, наведеним належними доказами заявником доведено сплату заявником боржнику за попереднім договором коштів у встановленому судом розмірі, що спростовують посилання боржника.
Також боржник, посилаючись на статтю 509 ЦК України, вказує, що зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
За обставин даної заяви, враховуючи, що судове рішення, яким обґрунтовано вимоги заявника скасовано та суд розглядає вимоги заявника на підставі наявних доказів в межах заявлених вимог, вказані доводи заперечень боржника втратили сенс, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Розглядаючи вимоги заявниці судом встановлено, що за змістом до складу заявлених вимог входять: 925 115,47 грн, які складаються з: 550 227,00 основного боргу, 298 595,35 інфляційних втрат (за період 02.04.2019 р. по 14.11.2023 р.), 76 293,12 - 3% річних (за період 02.04.2019 р. по 14.11.2023 р.), крім того 8947,00 грн судового збору, 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Як слідує з заяви заявника з долученими документами, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору не повернуті.
Дослідивши вимоги заявника, матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629 ЦК України, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.05.2019 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.05.2019 р.
Зокрема, відповідно до вимог частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, з якою пов'язано його початок (останнім днем укладання основного договору узгоджено 01.04.2019 р., початок перебігу місячного строку починається 02.04.20119 р.). Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (місячний строк спливає 02.05.2019 р.), першим днем прострочення платежу є 03.05.2019 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, як встановлено судом.
Первісно заявник обґрунтував свої вимоги по основному боргу п. 5 попереднього договору, а по 3% річних та інфляційним втратам - частиною другою статті 625 ЦК України.
Судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає, що в разі настання визначених умов, зокрема відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, встановлений попереднім договором, та інших визначених випадках, - обов'язок продавця повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, відсилаючи тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким в свою чергу встановлено сплату покупцем авансу "у сумі 27510,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 1000 доларів США"; умовою п. 4 обумовлено подальшу сплату зобов'язань за попереднім договором з визначеним еквівалентом у доларах США, а кошти в наступному сплачені у доларах.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
В Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по інфляційним втратам, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 524, частини другої статті 533 ЦК України та статей 2, 45 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом також встановлено, що датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 202).
Станом на 08.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу по визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 550 227,00 грн та 298 595,35 грн інфляційного збільшення, що разом становить 848 822,35 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 761 710,08 грн (38,0836 грн х 20 001 долар США).
Таким чином на підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 761710,08 грн. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (87 112,27 грн).
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних судом встановлено наступне.
Згідно заяви про грошові вимоги до боржника, та додатних до нього документів заявником заявлено вимоги по 3% річних у сумі 76 293,12 грн за період з 02.04.2019 р. по 14.11.2023 р.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці з 3% річних за період з 02.04.2019 р. по 02.05.2019 року підлягають відхиленню судом в зв'язку з тим, що 02.04.2019 р. як дата початку прострочення повернення авансового платежу визначено без врахування положення пункту 5 попереднього договору (яким обмовлено обов'язок боржника з повернення суми авансових платежів протягом одного місяця від дати погодженої дати укладення договору купівлі-продажу квартири (основний договір) (п. 1 попереднього договору)) та норм статей 243, 254 ЦК України (викладені вище), відповідно до яких, прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.05.2019 р., в зв'язку з чим вимоги по 3% річних за період з 02.04.2019 р. по 02.05.2019 року відхиляються судом у сумі 1 401,94 грн (нараховані на борг у сумі 550 227,00 грн).
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.05.2019 р. по 14.11.2023 р. на прострочену суму (761710,08 грн) визначену судом, судом встановлено, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму ніж заявлено заявником (103 676,05 грн), а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за цей період у сумі 74 891,17 грн
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia , методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того, до складу заявлених вимог заявниці за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. входять вимоги з судового збору в розмірі 8 947,00 грн та 10 000,00 грн судових витрат.
Розглядаючи вимоги заявниці в цій частині судом встановлено наступне.
Як вже встановлено судом 07.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10239/23, розглянувши цивільний позов ОСОБА_108. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору позов було задоволено частково та стягнуто з боржника на користь заявника 8947,00 грн судового збору, 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2024 р. у справі № 369/10239/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119588050) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. скасовано, матеріали справи № 369/10239/23 передано на розгляд Господарського суду Київської області, у провадженні якого перебуває справа №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Станом на поточну дату справу № 911/2308/23 (369/10239/23) ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 р. прийнято до провадження в межах провадження у справі №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Отже, судове рішення на підставі якого заявником заявлені ці вимоги у справі про неплатоспроможність у заяві про грошові вимоги кредитора до боржника наразі розглядаються у вищевказаній судовій справі позовного характеру 911/2308/23 (369/10239/23)); проте вимоги позовного характеру не є тотожними вимогам кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність, та за даних обставин у цій частині такі вимоги є передчасно заявленими, а спір по суті у межах справи № 911/2308/23 (369/10239/23) не розглянуто; в зв'язку з викладеним вимоги по судовому збору, сплаченому у справі № 369/10239/23 у сумі 8 947,00 грн та з витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн відхиляються судом.
Також боржник заперечує вимоги заявника вказуючи на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Даний доводи боржника відхиляється судом, оскільки заявником за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника вимог щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не заявлено, а отже заперечення не відповідає предмету заяви.
Крім того заявник просить суд включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати заявника на оплату судового збору в розмірі 6056,00 грн.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією № 2310-2059-83340-4174 від 08.03.2024 (Т. 8, а.с. 205).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 8, а.с. 202).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно з частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_108. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_108. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: 761 710,08 грн основного боргу, 74 891,17 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_13 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_13а в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 140-153), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_13 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 718 848,17 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 702 219,98 грн, 3% річних - 2763,31 грн, інфляційних втрат - 2808,88 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_13 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_13 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2356 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 140, 153).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.09.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 158, секція 1, загальною площею 32,6 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 407 775,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
27.11.2023 р р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/13104/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та вказаним рішенням суду з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 407 775,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 230 125,19 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 58 987,73 грн, судовий збір у розмірі 5 332,06 грн, що разом становить 702 219,98грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили 28.12.2023 р. та з 29.12.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 29.12.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 808,88 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 29.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2763,31 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 570, 629, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 718 848,17 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_13 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 190) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_13 . визнає у частково розмірі: 407 775,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 413 831,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 300/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_13 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 413 831,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 713 848,17 грн (702 219,98 грн за рішенням суду (407 775,00 ггрн - сплаченого авансу, 58 987,73 грн 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 230 125,19 грн, 5 332,06 грн - судового збору), 2808,88 грн - інфляційних втрат, 2 763,31 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/207 (Т. 20, а.с. 133), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у заявника витребувано належні докази набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2023 р. у справі № 369/13104/23.
11.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії виконавчого листа від 10.01.2024 р. у справі № 369/13104/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_13 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.09.2018 р. між ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_13, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_127 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_13 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 158, загальною площею 32,6 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця четвертого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 407 875,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 515 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 407 775,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 511 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 407 775,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 511 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 15.09.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_13., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3013, номер спеціального бланку нотаріального документа ННК 824632 (Т. 13, а.с. 149).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2023 р. у справі № 369/13104/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115255456), встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_13. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2018 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 407 775 грн, а також встановивши, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу квартири, - позов ОСОБА_13 . до боржника ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_13 : 407 775,00 грн боргу за попереднім договором, 3% річних в розмірі 58 987,73 грн, інфляційні втрати в розмірі 230 125,19 грн та 5 332,06 грн судового збору (Т. 13, а.с. 146-148). Всього даним судовим рішенням стягнуто з боржника на користь заявника 702 219,98 грн.
10.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі № 369/13104/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 28.12.2023 р. (Т. 26 а.с. 89).
Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі 413 831,00 грн, інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що у періоді за який заявником нараховано вимоги по інфляційним втратам та 3% річних у році містить описку 2024 р. замість 2023 р., що підтверджується зазначеним вище виконавчим листом та розрахунками вимог.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляється судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі у справі 369/13104/23 від 27.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_13 . до боржника підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/13104/23 від 27.11.2023 р. у сумі 702 219,98 грн, що складається з: 407 775,00 грн боргу за попереднім договором, 3% річних в розмірі 58 987,73 грн, інфляційні втрати в розмірі 230 125,19 грн та 5 332,06 грн судового збору.
Боржник також заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу вказаним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/13104/23 від 27.11.2023 р. встановлено обставину сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 407 775 грн, стягнуто борг, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, дані обставини не доказуються при розгляді цієї справи; крім того належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від покупця коштів за попереднім договором у сумі 407 775 грн, та самим боржником визнано вимоги по 407 775,00 грн отриманого авансу, що також спростовує доводи боржника.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/13104/23 від 27.11.2023 р. Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/13104/23 від 27.11.2023 р. за період з 29.12.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 28.12.2023 р.), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 2763,31 грн, по інфляційним втратам у сумі 2 808,88 грн за вказаний період.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 25.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_13 . згідно дог. № 140823-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_13. на підставі договору № 140823-б від 24.02.24.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Дата договору, на підставі якого видано ордер (від 24.02.2024 р.) та договору на підставі якого здійснено оплату заявницею за складання та подання заяви (від 18.02.2024 р.) є різними.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 25.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 143).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 25.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 143).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_13 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_13 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/13104/23 від 27.11.2023 р.: 407 775,00 грн боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2018 р., 3% річних в розмірі 58 987,73 грн, інфляційні втрати в розмірі 230 125,19 грн, 5 332,06 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того по 3% річних у сумі 2 763,31 грн та по інфляційним втратам у сумі 2 808,88 грн, нарахованих на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі у справі 369/13104/23 від 27.11.2023 р., - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом.
Розглянувши заяву про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_94 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 03.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_94 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 03.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 147-161), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_94. до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 379 164,75 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 365 538 грн, 3% річних - 1 108,60 грн, інфляційних втрат - 1 462,15 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_94. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_94. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2212 від 04.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 147).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
30.09.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 52, секція 3, загальною площею 25,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 204 470 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник повідомляє, що 07.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7223/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 204 470 грн, інфляційні збитки у розмірі 125 733,44 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 31 292,31 грн, судовий збір у розмірі 4 042,25 грн, що разом становить 365 538 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 08.01.2024 р., що підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень та з 09.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 09.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1462,15 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 09.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1108,60 грн.
Поряд з цим, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду, заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 379 164,75 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_94. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 161-162) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_94. визнає у розмірі: 204 470,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 210 526,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 30.09.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 87 630,00 грн не сплатила; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 305/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_94. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 210 526,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 374 164,75 грн (365 538,00 грн - згідно рішення суду у справі № 369/7223/23, 1462,15 грн інфляційних втрат, 1 108,60 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/173 (Т. 20, а.с. 101), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
07.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника в надійшло клопотання про долучення до заяви з вимогами до боржника виконавчого листа, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі №369/7223/23 від 10.01.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_94., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
30.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_94, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_128 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_94. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 52, загальною площею 25,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 292 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 023 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 204 470,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7716 доларів США. Залишок суми у розмірі 87 630,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 307 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 204 470,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 7716 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 30.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08.04.2017 р. № 1844 та ОСОБА_94., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5375, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385645 (Т. 7, а.с. 155).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. у справі №369/7223/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115503075) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_94. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2017 р. (який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 5375, нотаріальний бланк НМТ 385645), факт сплати покупцем за попереднім договором продавцю коштів, а також встановивши, що відповідачем не виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим порушено право позивача, позов ОСОБА_94. до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_94. 204 470,00 грн боргу за попереднім договором, три відсотки річних (за період з 01.11.2018 р. по 07.12.2023 р.) у розмірі 31 292,31 грн, інфляційні втрати (за період з 01.11.2018 р. по 07.12.2023 р.) у розмірі 125 733,44 грн; судовий збір у розмірі 4042,25 грн, що підтверджено документально (Т. 7, а.с. 152).
Судом встановлено, що 10.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/7223/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 08.01.2024 р., що підтверджено документально (Т. 25, а.с. 137), крім того набрання зазначеним рішенням законної сили 08.01.2024 р. підтверджено відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115503075).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 210 526,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 30.09.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 87 630,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 87 630,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, підставою виникнення вимог є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; по-друге, частина вимог заявлена на підставі судового рішення, що набрало законної сили, яким підтверджено наявність зобов'язання, а саме рішення є обов'язкове до виконання.
З норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7223/23 від 07.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_94. за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7223/23 від 07.12.2023 р. підлягають визнанню судом у розмірі: 204 470,00 грн боргу за попереднім договором, 31 292,31 грн 3% річних (за період з 01.11.2018 р. по 07.12.2023 р.), 125 733,44 грн інфляційних втрат (за період з 01.11.2018 р. по 07.12.2023 р.); 4042,25 грн судового збору, що разом становить 365538,00 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 09.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1462,15 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 09.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1108,60 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7223/23 від 07.12.2023 р. за період з 09.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 08.01.2024 р.) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 1108,60 грн, по інфляційним втратам у сумі 1462,15 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_94. згідно дог. № 150523-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_94. на підставі договору № 150523-б від 24.02.24р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 25.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 150).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 25.02.2024 р. № С117-59ХН-ММЕ2-50Т5 від 24.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 150).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 7, а.с. 147).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_94. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_94. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7223/23 від 07.12.2023 р.: 204 470,00 грн боргу за попереднім договором, 31 292,31 грн 3% річних, 125 733,44 грн інфляційних втрат, 4 042,25 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги 1108,60 грн 3% річних, 1462,15 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_68 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_68 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 47-60), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_68 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 405 284,10 грн, що складаються з боргу згідно судових рішень про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 394 228,10 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_68 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_68 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2265 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 47, 60).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
16.07.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 22, загальною площею 58,3 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 684 900,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця та сплатити компенсацію у розмірі 10% від авансового платежу.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
28.12.2022 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/18149/21 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 684 900, 00 грн, інфляційні збитки у розмірі 131 843,25 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 61 528,41 грн, судовий збір у розмірі 6 849,00 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 17.02.2023 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим судом. За цим рішенням сукупно стягнуто з боржника на користь заявника 885 120,66 грн. В межах виконавчого провадження основне судове рішення виконано частково на суму 766 506,18 грн та залишилось не виконаним в частині 118 614,48 грн.
17.01.2024 додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/18149/21 з боржника на користь кредитора стягнуто: інфляційні витрати за боргом за період з січня до грудня 2022 року у розмірі 182183,40 грн, 3% за користування грошовими коштами за період з січня до грудня 2022 року у розмірі 20547,00 грн, 68490 гривень компенсації відповідно до пункту 5 попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також 3% річних (4393,22 гривень) за цією сумою.
Заявник вказує, що додатковим рішенням сукупно стягнуто 275 613,62 грн, зазначене судове рішення набрало законної сили 19.02.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим судом.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 129-1 Конституції України, 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 15, 526, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 394 228,10 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 272) останній повідомляє суд про те, що від ОСОБА_1 будь-якої відповіді на запит про спільний розгляд заяви заявника, не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржника, грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 618 424,20 грн (394 228,10 грн - згідно рішення суду у справі № 369/18149/21, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/512 (Т. 23, а.с. 14), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього, де також повідомляє, що включення до реєстру вимог кредиторів вимог у сумі 5000,00 грн за надання професійної правової допомоги вважає передчасним.
26.03.2024 року до Господарського суду Київської області від представника боржника Тарасова С.О. через систему "Електронний суд" надійшла заява б/№ від 26.03.2024 р., в якій він просить суд продовжити боржнику процесуальний строк на подання до суду доказів та заперечень на кредиторську заяву ОСОБА_68 ., та витребувати від Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Лисенка С.О. відомості щодо суми коштів, які було стягнуто у виконавчому провадженні № 71138504 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/18149/21 від 22.02.2023 р., що входило до зведеного виконавчого провадження № 71138262 та відомості щодо суми коштів, які було перераховано ОСОБА_68.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що 18.03.2024 р. представником боржника адвокатом Тарасовим С.О. було направлено зазначеному приватному виконавцю адвокатський запит від 17.03.2024 р., в якому він просив повідомити скільки коштів приватним виконавцем було стягнуто з ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №71138504 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/18149/21 від 22.02.2023 р., що входило до зведеного виконавчого провадження № 71138262, та повідомити скільки коштів ним було переховано (видано) ОСОБА_68. під час виконання зазначеного виконавчого листа (копія адвокатського запиту долучена до заяви від 26.03.2024 р.), проте відповіді станом на 26.03.2024 р. представник боржника не отримав. В свою чергу згідно поданої заяви, на думку представника боржника, залишок боргу за виконавчим провадженням № 71138504 станом на 24.04.2023 р. є невірним, що не дозволяє боржнику визначити суму грошових зобов'язань перед кредитором ОСОБА_68. Також представник Боржника зазначає, що виконавчий лист, виданий 22.02.2023 у справі № 369/18149/21, долучений ОСОБА_68. не містить відміток приватного виконавця про часткове виконання судового рішення та повернутий кредитору.
Ухвалою Господарського суду Київської області у цій справі від 20.11.2024 р. заяву представника боржника у справі № 911/2308/23 ОСОБА_1 Тарасова С.О. від 26.03.2024 р. задоволено, витребувано від Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Лисенка С.О. відомості щодо суми коштів, які було стягнуто у виконавчому провадженні № 71138504 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/18149/21 від 22.02.2023 р., що входило до зведеного виконавчого провадження № 71138262 та відомості щодо суми коштів, які було перераховано ОСОБА_68., а також зобов'язано ОСОБА_1 подати до суду та керуючому реструктуризацією боржника до 01.04.2025 року результати розгляду вимог заяви ОСОБА_68 . з доказами направлення їх копій заявнику кредиторських вимог.
Судом встановлено, у встановлений строк боржником не надано результатів розгляду вимог заяви ОСОБА_68 ., від приватного виконавця Лисенка С.О. витребуваних судовим відомостей на вимогу ухвали суду не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно приписів частин першої, другої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частинами першою, другою статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд розглядає заяву ОСОБА_68 . за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши заяву ОСОБА_68 . дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
16.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець), та ОСОБА_68, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_129 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_68 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 22, загальною площею 58,3 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 685 025,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 26 096 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 684 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 26 090 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 125,00 грн покупець обов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 684 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 26 090 доларів США на протязі одного місяця та сплатити компенсацію у розмірі 10% від суми авансового платежу.
Попередній договір від 16.07.2018 р. посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1814, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 711829 (Т. 10, а.с. 52).
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.12.2022 р. у справі №369/18149/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108134837), встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_68. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири 16.07.2018 р., сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що ОСОБА_1 порушено, зобов'язання, визначені умовами Договору, щодо обов'язку збудувати та ввести в експлуатацію обумовлений житловий будинок та укласти з ОСОБА_68. основний договір купівлі-продажу визначеної в Договорі квартири, а також встановивши, що ОСОБА_1 не виконано зобов'язання, передбачено умовами Договору щодо повернення Позивачу отриманого авансу в межах розмірі 684 900 грн. у зв'язку з неукладенням основного договору, - позов ОСОБА_68 . до боржника ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_68 . авансовий внесок за попереднім договором у розмірі 684 900, 00 грн, інфляційні збитки у розмірі 131 843,25 грн, 3% річних у розмірі 61 528,41 грн, судовий збір у розмірі 6 849,00 грн. Всього стягнуто 885 120,66 грн.
22.02.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/18149/21 (Т. 10 а.с. 54), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 17.02.2023 р.
Відповідно до відомостей ЄДРСР, додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.01.2024 р. у справі №369/18149/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116342589), за попереднім договором стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_68 . 3% річних за боргом за період з січня до грудня 2022 р. у розмірі 20547,00 грн, інфляційні витрати за боргом за період з січня до грудня 2022 р. у розмірі 182183,40 грн, 68490 гривень компенсації відповідно до пункту 5 попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також 3% річних (4393,22 гн.) за цією сумою. Всього стягнуто 275 613,62 грн.
20.02.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/18149/21 (Т. 10 а.с. 53), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 19.02.2024 р.
Отже вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Детально дослідивши матеріали справи у сукупності судом встановлено, що заявник вказує, що за судовим рішенням від 28.12.2022 р. сукупно стягнуто з боржника на користь заявника 885 120,66 грн; в межах виконавчого провадження основне судове рішення виконано частково на суму 766 506,18 грн та залишилось не виконаним в частині 118 614,48 грн.
Боржник долучив документи та свої пояснення стосовно стягнутих за цим судовим рішенням коштів, з аналізу яких слідує, що заявнику передано в рахунок погашення заборгованості згідно виконавчого листа № 369/18149/21 від 22.02.2023 р. нерухоме майно за ціною 595 000,00 грн. 26.07.2023 р., 07.09.2023 р. розподілено 33 710,34 грн, 24.04.2023 р. 137 795,84 грн, що становить 766 506,18 грн, що відповідає відомостям, на які посилається заявник у своїй заяві.
Боржником не надано належних доказів, які б спростовували посилання заявника на розмір непогашеної заборгованості за виконавчим листом Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі №369/18149/21 від 22.02.2023 р. та не доведено такого.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Частиною першої статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/18149/21 не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Судом встановлено, що стягнута вказаними судовими рішеннями заборгованість боржника перед заявником виникла до порушення провадження у справі неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 та згідно статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства є конкурсною заборгованістю.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаних судових рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_68 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором від 16.07.2018 р. на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.12.2022 р. у справі №369/18149/21 у розмірі: 118 614,48 грн; на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.01.2024 р. у справі №369/18149/21: 3% річних за боргом за період січень-грудень 2022 р. у розмірі 20547,00 грн, інфляційні втрати за боргом за період січень-грудень 2022 р. у розмірі 182183,40 грн, 68490 гривень компенсації відповідно до пункту 5 попереднього договору купівлі-продажу квартири, 4393,22 грн 3% річних.
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Судом керуючись частинами першою, другою статті 549 ЦК України встановлено, що стягнуті відповідно до пункту 5 попереднього договору 68490,00 гривень компенсації за правовою природою є штрафом.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 29.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_68 . згідно дог. НОМЕР_30223-б від 29.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_68. на підставі договору НОМЕР_30223-б від 29.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцією про сплату судового збору від 24.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 24.02.2024 р. (Т. 10, а.с 57).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Згідно пунктів другого, третього частини четвертої статті 133 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_68 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_68 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором від 16.07.2018 р. на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.12.2022 р. у справі №369/18149/21 у розмірі: 118 614,48 грн, - вимоги другої черги; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.01.2024 р. у справі №369/18149/21: 3% річних за боргом за період січень-грудень 2022 р. у розмірі 20547,00 грн, інфляційні витрати за боргом за період січень-грудень 2022 р. у розмірі 182183,40 грн, 3% річних у сумі 4393,22 грн, - вимоги другої черги; 68490,00 гривень компенсації відповідно до пункту 5 попереднього договору купівлі-продажу квартири, - вимоги третьої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_112 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від Подольченка Євгенія Віталійовича в особі представника в особі адвоката Костюка Івана Володимировича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 297-309), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_112. до ОСОБА_1 у розмірі 578 850,33 грн, в тому числі основного боргу у розмірі 572 794,33 грн, та судового збору у розмірі 6 056,00 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів боржника: 6056,00 грн до1 черги, 572 794,33 грн до 4 черги; зобов'язати арбітражного керуючого внести вимоги ОСОБА_112. до реєстру вимог кредиторів боржника у визнаній судом черговості.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_112. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено, вхідним відбитком канцелярії суду № 2247 від 08.03.2024 р. (Т. 8 а.с. 294, а.с. 309).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним: укладеним між заявником та боржником попереднім договором про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М. зареєстрованим в реєстрі за № 346. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити квартиру № 49, загальною площею 25,4 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 цього попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а ОСОБА_1 прийняла передоплату у вигляді авансу в розмірі 336 450,00 грн. Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця відпродажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 336 450,00 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що боржником не було виконано умови попереднього договору, в зв'язку з чим керуючись нормами ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 656 ЦК України, статтями 629, 663, 526, 610, 530 ЦК України він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 р. у справі № 369/638/22, позов ОСОБА_112. до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з боржника на користь ОСОБА_112. заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі продажу від 07.02.2018 р. у розмірі 440 660,55 грн, яка складається з 336 450,00 грн сума основного боргу, 32 243,89 грн 3% річних, 71 966,66 грн інфляційних витрат, а також судовий збір у розмірі 4 406,00 грн. Таким чином всього заборгованість за судовим рішенням у боржника перед заявником складає 445 066,55 грн.
Крім того, на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 336 450,00 грн за період з 01.02.2022 р. (від кінцевої дати проведених нарахувань при поданні позову до Києво-Святошинського районного суду Київської області) по 13.02.2024 р. інфляційні втрати у сумі 107 184,61 грн, 3% річних у сумі 20 543,17 грн.
Керуючись іншими положеннями попереднього договору (пункти 6, 7, 8, 11, 12, 13), а також нормами статей 638, 656,629, 663, 526, 610, 530, 625, 693 ЦК України, статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 578 850,33 грн, включаючи вимоги по судовому збору у сумі 6056,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_112. від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 192-193) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_112. визнає у розмірі: 336 450,00 отриманого авансу, 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором, всього визнано вимоги у сумі 342 506,00 грн. Боржник в іншій частині заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; боржник вказує на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 07.02.2018 р. не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р.; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 320/2, 321) останній повідомляє суд про те, що ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_112. визнає у розмірі: 336 506,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_112. у сумі: 578 850,33 грн (440 66055 грн (336 450,00 грн сплаченого авансу, 32 243,89 грн 3% річних, 71 966,66 грн інфляційних втрат) за рішенням суду, 107 184,61 грн інфляційні втрати за період, що не охоплюється рішенням суду, 20 543,17 грн - 3% річних за період, що не охоплюється рішенням суду, 6056,00 грн судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/254 (Т. 20, а.с. 170), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
03.07.2024 р. через систему "Електроннйи суд" від представника ОСОБА_112. надійшла заява, в якій він повідомляє суд про технічну помилку щодо заявленої черговості задоволення заявлених вимог та просить суд включити заявлені вимоги у наступній черговості: 6 056,00 грн судового збору - підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, 572 794,33 грн до 2 черги, зобов'язати арбітражного керуючого внести вимога заявника до реєстру вимог кредиторів боржника у визначеній судом черговості.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_112. читабельну належним чином засвідчену копію заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 р. (згідно тексту заяви - у справі № 369/638/22), долученого до заяви з вимогами до боржника, та належні докази набрання законної сили вказаним заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області.
01.11.2024 р. через канцелярію суду від представника ОСОБА_112. надійшло клопотання про долучення документів на виконання ухвали суду від 25.09.2024 р., разом з яким долучено до матеріалів справи засвідчену копію заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/638/22 від 22.03.2023 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_112., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.02.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_112, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_130 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_112. також "попередній договір ").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 49, загальною площею 25,4 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.10.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.10.2018 р.; ціна продажу 336 550,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 305 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 336 450,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 301 долар США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.10.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 336 450,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 301 долар США, протягом одного місяця.
Попередній договір від 07.02.2018 р. посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 346, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 604619 (Т. 8, а.с. 304).
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 р. у справі №369/638/22 встановивши обставину укладення між сторонами ОСОБА_112. та ОСОБА_1 попереднього договору про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири від 07.02.2018 р., посвідченого нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 346, сплату ОСОБА_112. продавцю коштів за попереднім договором, а також те, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору чим порушено права ОСОБА_112., позов ОСОБА_112. задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_112. заборгованість за Попереднім договором про укладення договору купівлі продажу від 07.02.2018 р. у розмірі 440 660,55 грн, яка складається з 336 450,00 грн сума основного боргу, 32 243,89 грн 3% річних, 71 966,66 грн інфляційних витрат, а також судовий збір у розмірі 4406,00 грн, що підтверджено документально копією рішення (Т. 26 а.с. 202-206).
Відповідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109856226), рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 р. у справі №369/638/22, набрало законної сили 21.06.2023 р.
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
В свою чергу відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 р. у справі №369/638/22 не доказуються при розгляді цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного заочного судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 р. у справі №369/638/22 є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_112. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі продажу від 07.02.2018р. у розмірі 440 660,55 грн, яка складається з: 336 450,00 грн основного боргу, 32 243,89 грн 3% річних, 71 966,66 грн інфляційних витрат; а також судовий збір у розмірі 4406,00 грн, що разом становить 445 066,55 грн.
Крім того, на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 336 450,00 грн за період з 01.02.2022 р. (від кінцевої дати проведених нарахувань при поданні позову до Києво-Святошинського районного суду Київської області) по 13.02.2024 р. інфляційні втрати у сумі 107 184,61 грн, 3% річних у сумі 20 543,17 грн.
Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у від 22.03.2023 р. у справі №369/638/22 заявником заявлялись та були задоволені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат, нараховані за користування коштами заявника (авансового платежу) за період 01.11.2018 р. по 10.01.2022 р.
Оскільки заявник вже реалізував своє право на захист по основному боргу за попередніми договорами в судовому порядку, які стягнуті з боржника на користь заявника у розмірі: 336 450,00 грн, суд виходить з наявних матеріалів справи.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав у пунктах 62, 63,64, 72, 73, 77, 78 наступну правову позицію:
"Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (п. 62).
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу (п. 63). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови) (64).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження НОМЕР_3-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження НОМЕР_3-79гс19) (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)".
У постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено (пункти 160-161, 163-165) також правову наступну позицію.
"Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц) (п. 160).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п. 161).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання" (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що заявник має право на нарахування 3% річних, інфляційні втрати на заявлену суму основного боргу.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.02.2022 р. по 13.02.2024 р. на прострочену суму заявлену заявником (336450,00грн), судом встановлено, розрахунок заявника є вірним, обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню за вказаний період є вимоги у сумі 107 814,61 грн інфляційних втрат та 20 543,17 грн 3% річних.
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги вказуючи, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат, еквівалент іноземної валюти є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Боржник вказує на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 07.02.2018 р. не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник не виконав умови попереднього договору та не сплатив кошти у сумі 100,00 грн - не відповідають заявленим вимогам, серед яких вимог щодо визнання кредитором боржника відносно цієї суми заявником не заявлено. Несплата вказаних коштів не позбавляє боржника обов'язку з повернення авансового платежу, а також не звільняє боржника від обов'язку, встановленого частиною 2 статті 625 ЦК України.
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Даний доводи боржника не відповідає заявленим вимоги заявника, серед яких вимог, які стосуються понесених витрат на правничу допомогу не заявлено, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію № 4433-5470-8360-2090 від 07.03.2024 р (Т. 8 , а.с. 301).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцією № 4433-5470-8360-2090 від 07.03.2024 р.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально відміткою про таке на заяві заявника (Т. 8, а.с. 297).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129 ГПК України, клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд зобов'язати арбітражного керуючого внести вимоги ОСОБА_112. до реєстру вимог кредиторів боржника у визнаній судом черговості.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.
Таким чином, безпосередньо законом покладено на розпорядника майна за результатами попереднього засідання обов'язок з внесення до реєстру вимог кредиторів відомостей про кожного кредитора.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_112. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_112. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута заочним Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/638/22 від 22.03.2023 р. за попереднім договором про укладення договору купівлі продажу квартири від 07.02.2018 р. у розмірі: 336 450,00 грн основного боргу, 32 243,89 грн 3% річних, 71 966,66 грн інфляційних витрат, а також 4406,00 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того, підлягають визнанню вимоги у сумі 107 814,61 грн інфляційних втрат та 20 543,17 грн 3% річних. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн відшкодування витрат на правову допомогу покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_107 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_107 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 167-178), в якій просить суд визнати грошові вимоги Плясецької А. І. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 701 021,05 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 396 385 грн, 3% річних - 59 909,86 грн, 233 670,19 грн інфляційних втрат, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_107. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_107. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2233 від 07.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 8 а.с. 167, 178).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
29.08.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 138, секція 4, загальною площею 44,3 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 385 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.01.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконання зобов'язання за попереднім договором, нараховані за період з 01.02.2019 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 59 909,86 грн та інфляційні втрати, нараховані за аналогічний період у сумі 233 670,19 грн.
Також заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Крім викладеного, заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00 грн, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 205, 15, 526, 635, 629 ЦК України, іншими нормами законів, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 701 021,05 грн.
Заявник також у поданій заяві повідомив суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває справи № 369/10195 за позовом кредитора до боржника, в межах якої 13.02.2024 р. прийнято рішення про стягнення коштів з боржника.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 275-276) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією про спільний розгляд заяви ОСОБА_107. від ОСОБА_1 відповіді не надійшло. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржника грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 644 804,20 грн (396 485,00 грн - авансового платежу за договором, 183 572,56 грн інфляційних втрат, 58 690,64 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/520 (Т. 23, а.с. 6), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
08.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії виконавчого листа від 21.03.2024 р. у справі №369/10195/23, з долученим останнім (Т. 25, а.с. 189).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
До Господарського суду Київської області надійшла Заява про грошові вимоги заявниці до боржниці в особі представника, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом. Наявність вказаного заявником спору, де станом на поточну дату вже постановлено остаточне рішення не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
Розглянувши заяву ОСОБА_107., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
29.08.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець), та ОСОБА_107, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_131(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_107. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 138, секція 4, загальною площею 44,3 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.01.2019 р.; ціна продажу 396 485,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 485,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.01.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 396 485,00 грн.
Попередній договір від 29.08.2017 р. посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н. В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2227, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 553869 (Т. 8, а.с. 173).
Судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117440151), рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.02.2024 р. у справі №369/10195/23, встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_107. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири 29.12.2017 р., засвідченого нотаріусом Дудкіною Н.В. (нотаріальний бланк НМІ 553869), сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що відповідачем не було виконано умови попереднього договору, в зв'язку з чим було порушено права позивача та остання має право на стягнення з відповідача сплаченої суми авансу, - позов ОСОБА_107. до ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_107. борг за попереднім договором у розмірі 396385 гривень, 3% річних за боргом у розмірі 59877,37 грн, інфляційні втрати за боргом у розмірі 233670,19 грн, судовий збір у розмірі 5121,96 грн. Крім того, вказаним рішенням було встановлено, що прострочення повернення коштів розпочалось 01.02.2019 р., а 3% річних та інфляційні втрати стягнуто за період з 01.02.2019 року по 13.02.2024 р.
Постановою Київського апеляційного суду у справі № 369/10195/23 від 10.07.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120312568) апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.02.2024 р. залишено без змін, стягнуто з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в дохід держави у розмірі 11 212,83 грн. Постанова набрала законної сили з дня її прийняття 10.07.2024 р., що підтверджено наведеними відомостями ЄДРСР.
Відповідно до поданих представником заявника 08.10.2024 р. документів, 21.03.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/10195/23 (Т. 25 а.с. 189), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 15.03.2024 р.
Від боржника результатів розгляду вимог даного заявника до суду не надійшло.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10195/23 від 13.02.2024 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника, що підтверджені вказаним судовим рішенням є обґрунтованими, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_107. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.02.2024 р. у справі №369/10195/23у розмірі: 396385,00 грн основного боргу, 3% річних за боргом у розмірі 59 877,37 грн, інфляційні втрати за боргом у розмірі 233 670,19 грн, що разом становить 689 932,56 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за основним боргом за 14.02.2024 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих за 14.02.2024 р. (на суму 396385,00 грн) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 32,49 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_107. згідно дог. № 270623-б від 23.02.24" (Т. 8 а.с. 177), копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_107. на підставі договору № 270623-б від 23.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 8, а.с. 170).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 24.02.2024 р. № 0. 3492792961.1 від 24.02.2024 р. (Т. 8, а.с. 170 ).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 8, а.с. 167).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_107. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_107. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.08.2017 р. стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.02.2024 р. у справі №369/10195/23 у розмірі 396385,00 грн основного боргу за попереднім договором, 59 877,37 грн 3% річних, 233670,19 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 32,49 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_152 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_152 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 124-134), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. до боржника у загальному розмірі 437 539,24 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 253 488,29 грн, 3% річних - 35 812,21 грн, інфляційних втрат - 137 182,74 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_152. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2330 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 124, 134).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 12.05.2018 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.04.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 151, загальною площею 29,5 кв.м., секція 4, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 245 735,00 грн, що на день укладання еквівалентно 9 433 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.04.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.06.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом місяця) (п. 5 попереднього договору), який становив 26,8725 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.06.2019 р. у національній валюті становило 253 488,29 грн (9 433 х 26,8725).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 137 182,74 грн та 3% річних у сумі 35 812,21 грн, нараховані за період з 01.06.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 437 539,24 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_152. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 167) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 105 315,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_148. не надав; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Також боржник повідомляє суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа №369/4232/23 за позовом ОСОБА_152. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 12.05.2018 р. р.н. 1738, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/4232/23 від 14.12.2023 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 301) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_152. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи №369/4232/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи №369/4232/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/204 (Т. 20, а.с. 130), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_152., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 12.05.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець), та ОСОБА_152, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_132 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_152. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.04.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 151, загальною площею 29,5 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.04.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.04.2019 р.; ціна продажу 351 050,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 13 476 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займаєтиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 245 735,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 9 433 долари США. Залишок суми у розмірі 105 315,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 043 долари США покупець зобов'язується сплатити до 30.04.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 245 735,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 9 433 долари США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 12.05.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності та ОСОБА_148., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1738 (Т. 12, а.с. 130).
Боржник заперечуючи вимоги заявника повідомив суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа №369/4232/23 за позовом ОСОБА_152. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 12.05.2018 р. р.н. 1738, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/4232/23 від 14.12.2023 р.
Розглянувши вказане заперечення, докази долучені заявником судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_152. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Детально дослідивши доводи, надані боржником судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядалась справа за №369/4232/23 за позовом ОСОБА_152. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
Рішенням 15.09.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113509115), встановивши обставину укладення 12.05.2018 р. між позивачем (Пістуном Р.І.) та ОСОБА_1 через свою довірену особу Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 1738, нотаріальний бланк ННВ947772, встановивши, що згідно пункту 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 245735,00 грн (еквівалентно 9433 доларів США), встановивши, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру як до 30.04.2019 р., так і станом на день ухвалення рішення у справі, а також те, що всупереч умовам Попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу, проте основний договір між сторонами не був укладений в обумовлені строки, будинок не збудований, - позов ОСОБА_152. до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_152. 245 735,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 28 259,53 гр., інфляційні втрати в розмірі 109 106,34 грн та 3 064,81 грн судового збору.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2023 р. (ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114391043) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_152. 3 % річних у розмірі 3 686, 02 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 457 35 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 000 грн, у задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у справі №369/4232/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120782865) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.09.2023 р. в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_152. 245 735 грн та закриття провадження в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди залишено без змін; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.09.2023 р. в частині стягнення судового збору змінено, зменшивши суму стягнення з 3 064,81 грн до 2 457,35 грн; в іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.09.2023 р. та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2023 р. скасовано, матеріали справи передано до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 Постанова Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у справі №369/4232/23 набрала законної сили.
Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2024 р. у справі № 369/4232/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125558456) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_152., в інтересах якого діє адвокат Андрєєв М.А., на постанову Київського апеляційного суду від 16.07.2024р.
Як зазначено, відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що в межах справи №369/4232/23 судом вже були розглянуті вимоги ОСОБА_152. до ОСОБА_1 на підставі того ж попереднього договору (від 12.05.2018 р., укладеного між Пістуном Р.І. та ОСОБА_1 про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 1738), де з боржника на користь заявника стягнуто 245 735,00 грн основного боргу, але предмет справи №369/4232/23 та заяви заявника з кредиторськими вимогами до боржника відмінний. Так, предметом справи №369/4232/23 є вимоги, що виникли на підставі пункту 5 попереднього договору, заявлені позивачем щодо стягнення суми, сплаченої у розмірі 245 735,00 грн, на які нараховані 3%, інфляційні втрати.
Предметом заяви заявника за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника є вимоги, заявлені на підставі пункту 5 попереднього договору за курсом долара США, які станом на 01.06.2019 р. у національній валюті становили 253 488,29 грн (9 433 х 26,8725), а також нараховані на цю суму 3% річних у розмірі 35 812,21 грн та інфляційні втрати у сумі 137 182,74 грн за період з 01.06.2019 р. по 14.02.2024 р.
Зокрема, вимоги заявника, викладені у заяві з кредиторськими вимогами до боржника обґрунтовані тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.06.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом місяця) (п. 5 попереднього договору), який становив 26,8725 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.06.2019 р. у національній валюті становило 253 488,29 грн (9 433 х 26,8725).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 137 182,74 грн та 3% річних у сумі 35 812,21 грн, нараховані за період з 01.06.2019 р. по 14.02.2024 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази виконання боржником зазначеного судового рішення (у сумі 245 735,00 грн основного боргу), суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4232/23 від 15.09.2023 р. в частині, що залишена в силі Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у справі №369/4232/23 не доказуються при розгляді цієї справи.
Таким чином на підставі викладеного судом встановлено, вимога за попереднім договором за сплаченими заявником боржнику авансом у сумі 245 735,00 грн (які згідно попереднього договору на день укладання попереднього договору еквівалентно 9433 доларів США) вже була предметом судового розгляду між тими самим сторонами, та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4232/23 від 15.09.2023 р. вже стягнуто заборгованість за попереднім договором у розмірі у сумі 245 735,00 грн сплаченого авансу (з урахуванням Постанови Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у справі №369/4232/23), а отже заявник реалізував своє право на захист у даній частині вимог, в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника, виходячи з наявних матеріалів справи в межах заявлених вимог.
На підставі викладеного, керуючись нормами статті 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 75 ГПК України, частиною першою статті 14 ГПК України суд визнає вимоги заявника в межах заявлених ним вимог на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4232/23 від 15.09.2023 р. та Постанови Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у справі №369/4232/23 у сумі 245 735,00 грн основного боргу.
Вимоги заявника у сумі 7 753,29 грн по основному боргу відхиляються судом, в зв'язку з тим, що вимоги заявника за пунктом 5 попереднього договору вже були предметом судового розгляду у справі №369/4232/23 за позовом ОСОБА_152., за результатом розгляду якого постановлено судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_152. 245 735,00 грн, де рішення у цій частині набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, в зв'язку з чим вимоги заявника у частині 7 753,29 грн є безпідставними.
Заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат та 3% річних, щодо яких не прийнято остаточне судове рішення, що набрало законної сили; вимоги заявника за період з вересня 2023 р. по 14.02.2024 р. не були предметом судового розгляду справи №369/4232/23. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основного зобов'язання.
Розглядаючи вимоги заявника з 3% річних та інфляційних втрат дослідивши матеріали справи судом встановлено, що на підставі статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.04.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.05.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.06.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.06.2022 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.06.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму повернення сплаченого авансового платежу визначену судому рішенні у справі №369/4232/23 (245735,00 грн), судом встановлено, що за вказаний період 3% річних становить 34 716,84 грн та інфляційні втрати становлять 132 986,82 грн, в зв'язку з чим вимоги заявника по інфляційним втратам за вказаний період підлягає визнанню судом у сумі 132 986,82 грн та по 3% річних у сумі 34 716,84 грн, в іншій частині вимоги заявника є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом в розмірі 4 195,92 інфляційних втрат, 1 095,37 грн 3% річних.
Розглянувши інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того, вимоги заявника з повернення авансу стягнуті судовим рішенням, що набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 105 315,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 105 315,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, а також судового рішення, в той час як судовим рішенням встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору).
Боржник заперечуючи вимоги заявника вказує, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_148. не надав.
Досліджуючи даний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Києво-Святошинським районним судом Київської області в рішенні від 15.09.2023 р. у справі № 369/4232/23 встановлено, що згідно пункту 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 245735,00 гривень.
Відповідно до статті 75 ГПК України ці обставини не доказуються при розгляді цієї справи.
Крім того належними доказами підтверджено факт одержання продавцем від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 245 735,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 129) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_152. згідно дог. № 220323-б від 23.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_152. на підставі договору № 220323-б від 23.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 254.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 195).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_152. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_152. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2018 р., з урахуванням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4232/23 від 15.09.2023 р., Постанови Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у цій же справі: в сумі 245 735,00 грн основного боргу, 3% річних у сумі 34 716,84 грн, 132 986,82 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_302 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_302 надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства від 06.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 242-275), в якій він просить суд визнати громадянина України ОСОБА_302. конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про банкрутство ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 669 984,55 грн, з яких 336 360,00 грн - основний борг за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р. (4 черга), 61 474,16 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р. (4 черга); 260 885,61 грн інфляційного збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р. (4 черга); 11 264,78 грн - сума судового збору (1 черга); включити ОСОБА_302. до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 із зазначеними вимогами.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_302. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти, датованим 06.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду про прийняття до відправлення (Т. 8, а.с. 274), вхідним відбитком канцелярії суду № 3255/24 від 08.03.2024 р. (Т. 8 а.с. 247).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р., на підтвердження чого заявником долучено копії вказаного попереднього договору, а також вимоги підтверджено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21, постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області ВП № 73044509 від 13.10.2023 р. про відкриття виконавчого провадження, копії яких заявленим долучено до заяви, а також заявник вказує, що його вимоги підтверджуються постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 31.01.2023 р. № 70889225. Крім того заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовані посиланням на статтю 625 ЦК України з долученими розрахунками вимог.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 275) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією про спільний розгляд заяви ОСОБА_302. про грошові вимоги, від ОСОБА_1 відповіді ним не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржника, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_302. у сумі: 547 941,18 грн (336 360,00 грн - авансового платежу за договором, 155 734,68 грн інфляційних втрат, 49 790,49 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/519 (Т. 23, а.с 7), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника результатів розгляду вимог заявника до суду не надійшло.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_302. належні докази набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21.
04.10.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_302. надійшло клопотання від 04.10.2024 р. про приєднання до справи виконавчого листа у справі № 369/17467/21.
Розглянувши заяву ОСОБА_110дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
16.10.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_302, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_133 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_302. також "попередній договір ").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.01.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 7, загальною площею 31,2 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.01.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.01.2019 р.; ціна продажу 408 720,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 582 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 336 360,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму в розмірі 72 360,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 2 582 долари США покупець зобов'язується сплатити під час укладання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у 336 360,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США, на протязі одного місяця.
Попередній договір від 16.10.2018 р. посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2406, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 041782 (Т. 8, а.с. 250-251).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі №369/17467/21 встановивши факт укладення між сторонами попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р., сплату ОСОБА_302. відповідачу коштів за попереднім договором (Т. 8, а.с. 258), а також те, що на момент ухвалення рішення основний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_302. не укладено, будинок не добудовано, - позов ОСОБА_302. до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_302.: аванс у розмірі 336 360,00 грн, 145 268,27 грн інфляційних збитків, 38 753,73 грн 3 % за користування грошовими коштами, а також 5 208,78 грн судового збору, що підтверджено документально вказаним судовим рішенням (Т. 8 , а.с. 264).
11.10.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/17467/21, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 31.08.2023 р. (Т. 25 а.с. 134). Також виданою судом засвідченою копією вказаного судового рішення, підтверджено, що останнє набрало законної сили 31.08.2023 р.
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 13.10.2023 р. відкрито виконавче провадження ВП № 73044509.
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
В свою чергу відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_302. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р.: 336 360,00 грн авансу, 145 268,27 грн інфляційних збитків, 38 753,73 грн 3 % річних, 5 208,78 грн судового збору, що разом становить 525 590,78 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційні втрати у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за попереднім договором, нараховані згідно з поданими розрахунками за період з 01.12.2021 р. по 01.03.2024 р. на суму зобов'язання 336360,00 грн (основний борг) у сумі 22 720,43 3% річних та 115 617,34 грн та інфляційних втрат.
Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р. заявником заявлялись та були задоволені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат, нараховані за користування коштами заявника (авансового платежу) за період 30.01.2019 р. по 04.12.2022 р. (Т. 8, а.с. 261, 262).
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Оскільки заявник вже реалізував своє право на захист по основному боргу за попередніми договорами в судовому порядку, які стягнуті з боржника на користь заявника у розмірі: 336 360,00 грн, суд виходить з наявних матеріалів справи.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав у пунктах 62, 63,64, 72, 73, 77, 78 наступну правову позицію:
"Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (п. 62).
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу (п. 63). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови) (64).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження НОМЕР_3-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження НОМЕР_3-79гс19) (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)".
У постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено (пункти 160-161, 163-165) також правову наступну позицію.
"Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц) (п. 160).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п. 161).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17) (п. 163).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання" (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що заявник має право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат на заявлену суму основного боргу.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. по 3% річних в сумі 441,14 грн, відхиляються судом, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Оскільки рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.06.2023 р. вже було стягнуто з боржника 3% річних та інфляційні втрати за попереднім договором (за період 30.01.2019 р. -04.12.2022 р.), що охоплює частину заявлених вимог з 3% річних та інфляційних втрат, заявлених у цій заяві з 01.12.2021 р. по 04.12.2022 р., вимоги у цій частині відхиляються судом у сумі 89 059,79 грн інфляційних втрат та 10 201,38 грн 3% річних.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 05.12.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму заявлену заявником (336 360,00 грн), судом встановлено, що обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню за вказаний період є вимоги у сумі 20 997,84 грн інфляційних втрат та 12 077,91 грн 3% річних. В іншій частині заявлені вимоги з інфляційних втрат є безпідставними та відхиляються судом у сумі 5 559,71 грн.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію від 05.03.2024 р (Т. 8 , а.с. 242).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцією.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду, що підтверджено маркуванням Укрпошти, датованим 06.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду (Т. 8, а.с. 274).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Згідно частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Заявлені вимоги заявника з черговості задоволення його вимоги не відповідають вимогам частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим відхиляються судом.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_302. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_302. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17467/21 від 09.07.2023 р. за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2018 р.: 336 360,00 грн авансу, 145 268,27 грн інфляційних збитків, 38 753,73 грн 3 % річних, 5 208,78 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того, підлягають визнанню вимоги у сумі з 12 077,91 грн 3% та 20 997,84 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6 056,00 грн відшкодування витрат на правову допомогу покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_303 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_303 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 102-119), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_303. до боржника у загальному розмірі 895 811,64 грн, що складаються з боргу згідно судових рішень про стягнення коштів за невиконаним першим попереднім договором - 558 258,26 грн, інфляційних втрат - 4 930,91 грн, 3% річних - 9 997,12 грн; боргу у зв'язку з невиконанням умов другого попереднього договору - 201 084,78 грн, інфляційних втрат - 91 066,45 грн, 3% річних - 18 418,12 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 6000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_303. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_303. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2269 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 102, 119).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
14.01.2019 р. між позивачем (покупцем) та відповідачем (прродавець) було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідченого нотаріусом Квінікадзе О.Б., № 24. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.12.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 161, секція 1, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 341 680,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 194 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 341 680 грн протягом одного місяця, додаткового сплативши штраф у розмірі 10% від суми авансу (34 680 грн).
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.12.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви.
02.05.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10748/22 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного першого попереднього договору, та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс разом зі штрафом у розмірі 375 848,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 104 485,00 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 31 947,00 грн, судовий збір у розмірі 5 719,00 грн, моральну шкоду у розмір 10 000,00 грн.
Додатковим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_303. 3% річних у розмірі 5111,16 грн, інфляційні збитки за час розгляду справи у суді у розмірі 18 148,10 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Сукупно судовими рішеннями стягнуто з боржника на користь заявника 558 258,26 грн. Основне судове рішення набрало законної сили 08.06.2023 р, додаткове судове рішення - 10.07.2023 р., а тому з 11.07.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 12.07.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 4 930,91 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 12.07.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 9 997,12 грн.
Також заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.12.2019 р. між кредитором як співпокупцем (разом з ОСОБА_304.) та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, який нотаріально посвідчений, зареєстрований за № 2768. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупців у рівних частках кожен з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 101, секція 3, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупці передали, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 302 150 грн, що еквівалентно 12 996 доларів США. При цьому частка кредитора у грошових коштах, які були передані, складають 50%, тобто 151 075 грн, що еквівалентно 6498 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцям одержану від нього суму авансу, що на день укладання договору еквівалентно 12 996 доларів США протягом одного місяця, та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу. При цьому частка кредитора у грошових коштах, які були підлягали поверненню складають 50%, тобто 151 075 грн, що еквівалентно 6 498 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,1324 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2021 р. у національній валюті становило 182 804, 43 грн (6 498 доларів США х 28,1324 грн).
Штраф згідно пункту 5 попереднього договору складає 18 280,43 грн(182 804,34 х 10%). Разом зі штрафом за другим попереднім договором підлягало поверненню 201 084,78 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 91 066,45 грн та 3% річних у сумі 18 418,12 грн, нараховані за період з 01.02.2021 р. по 14.02.2024 р.
Крім викладеного, вимоги обґрунтовані нормами статті 129-1 Конституції України, статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 15, 526, 629, 635, 570 ЦК України, практикою Верховного Суду.
Зявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 6000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_303. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 151) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_303. не визнає з наступних підстав. Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав. У провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа № 369/10764/22 за позовом ОСОБА_303. до ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору та застосування наслідків недійсності попереднього договору від 19.12.2019 р. № 2768, де спір станом на 18.03.2024 р. не було вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Київського апеляційного суду від 06.02.2024 р. у справі № 369/10754/22. Боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Оскільки у Повідомлення боржник посилається на розгляд Київським апеляційним судом справи № 369/10764/22, а до повідомлення долучено копію ухвали у справі за № 369/10754/22,- суд посилання номер справи № 369/10764/22 розглядає як описку.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_303. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на перегляд Київським апеляційним судом рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10764/22 за позовом ОСОБА_303. до ОСОБА_1 про стягнення коштів та моральної шкоди, а тому наразі залишається не вирішеним спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/10764/22.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/165 (Т. 20, а.с. 93; Т. 21, а.с. 246), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у заявника витребувано докази набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.05.2023 р. у справі № 369/10748/22 та додатковим рішенням від 02.06.2023 р. у цій же справі.
Через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії виконавчого листа від 12.07.2023 р. (Т. 26, а.с. 45).
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_303. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Київського апеляційного суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2025 р. у справі № 911/2308/23 (№ 369/10754/22) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124458512) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 № 369/10754/22) за позовом ОСОБА_303. до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_303. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_72 дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.01.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_303, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_134 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_303. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.12.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 161, загальною площею 27 кв.м., секція 1 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.12.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.12.2019 р.; ціна продажу 341 780,00 грн, що на момент укладення цього договору еквівалентно 12 202 долари США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 341 680,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 194 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.12.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 341 680,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 194 долари США, та додатково сплатити 10% від вказаної суми авансу на протязі одного місяця.
Попередній договір від 14.01.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності та ОСОБА_303., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 24, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 747409 (Т. 10, а.с 109).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.05.2023 р. у справі № 369/10748/22 встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_303. 14.01.2019 р. Попереднього договору про укладення договору купівлі продажу квартири, засвідченого нотаріусом Квінікадзе О. Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 24, передачу покупцем передав, та прийняття продавцем передоплати у вигляді авансу в розмірі 341680 гривень (12194 доларів США), встановивши відсутність доказів передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену попереднім договором квартиру, - позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_303. борг за попереднім договором разом із 10% штрафу у розмірі 375 848,00 грн, три проценти річних за боргом у розмірі 31 947,00 грн, інфляційні втрати за боргом у розмірі 104 485,00 грн, моральну шкоду у розмір 10000,00 грн та суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову у розмірі 5719,00 грн.
Відповідно до відомостей ЄДРСР, вказане судове рішення набрало законної сили 08.06.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110706036).
02.06.2023р р. додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_303. 3% річних у розмірі 5111,16 грн, інфляційні втрати у розмірі 18148,10 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до відомостей ЄДРСР, вказане судове рішення набрало законної сили 10.07.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111391634).
12.07.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі № 369/10748/22, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 10.07.2023 р. (Т. 26, а.с. 45).
Вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляється судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Як зазначено, згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частиною четвертою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/10748/21 від 02.05.2023 р. та від 06.05.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаних судових рішень є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_303. до боржника підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 від 02.05.2023 р. та додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 від 02.06.2023 р. у розмірах: борг за попереднім договором разом у розмірі 341 680,00 грн, 10% штрафу у розмірі 34 168,00 грн (що разом становить 375848,00 грн), три проценти річних за боргом у розмірі 31 947,00 грн, інфляційні втрати за боргом у розмірі 104 485,00 грн, моральну шкоду у розмір 10 000,00 грн, 5 719,00 грн судового збору (рішення від 02.05.2023 р.), а також 3% річних у розмірі 5 111,16 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 148,10 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн (додаткове рішення від 02.06.2023 р.), всього у сумі 558 258,26 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 від 02.05.2023 р. та від 02.06.2023 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 від 02.05.2023 р. та від 02.06.2023 р. (дата набрання рішеннями законної сили 08.06.2023 р. та 10.07.2023 р. відповідно), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 9 997,12 грн, по інфляційним втратам у сумі 4 930,91 грн.
Розглядаючи вимоги заявника за попереднім договором від 19.12.2019 р. судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 19.12.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_303 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_134 (покупець 1) та ОСОБА_304 (покупець 2) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_303. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупців з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупці зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 101, загальною площею 27 кв.м., секція 3, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 302 250,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупці передали, а продавець прийняв від покупців передоплату у вигляді авансу в розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупці зобов'язуються сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцям одержану від них суму авансу у розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США протягом одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми авансу.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 19.12.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності, та ОСОБА_303., ОСОБА_304., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., зареєстрований в реєстрі за № 2768, номер спеціального бланку нотаріального документа НОВ 934477 (Т. 10, а.с. 108).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_303. та ОСОБА_304. при укладенні попереднього договору передали, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Заявник вказує, що його частка у грошових коштах, які передані за попереднім договором складають 50% - 151 075 грн, що еквівалентно 6 498 доларам США.
Наведена обставина підтверджується матеріалами справи, зокрема відомостями заяви з вимогами до боржника ОСОБА_159. (Т. 10, а.с. 121/2), де ОСОБА_304. заявлено грошові вимоги до боржника за попереднім договором 2, та вона теж вказує, що його частка як кредитора у грошових коштах, які були передані боржнику (згідно п. 4 попереднього договору 2) складає 50% - 151075 грн, що еквівалентно 6 498доларів США.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_303. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від ОСОБА_303. та ОСОБА_159. як покупців на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США.
В свою чергу, заявник вказує на те, що в супереч попередньому договору 2 продавець не передав у власність покупців з укладанням договору купівлі-продажу квартиру.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_303. та ОСОБА_159. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2021 р. (так, перебіг місячного строку повернення суми авансу розпочався 31.12.2020 р. (згідно частини першої ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України припадав на 31.01.2021 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем повернення авансу було 01.02.2021 р., прострочення повернення з 02.02.2021 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором в його частині, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 182 804,34 грн з повернення авансу та штраф у сумі 18 280,43 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,1324 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2021 р. у національній валюті становило 182 804,34 грн (6 498 доларів США х 28,1324 грн).
Штраф згідно пункту 5 попереднього договору складає 18 280,43 (182 804,34 х 10%). Разом зі штрафом згідно вимог заявника за другим попереднім договором підлягало поверненню 201 084,78 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 91 066,45 грн та 3% річних у сумі 18 418,12 грн, нараховані за період з 01.02.2021 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2021 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором 2, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України, з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 10.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 102,119).
Станом на 10.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=10.03.2024&period=daily).
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 182 804,34 грн основного боргу, та 91 066,45 грн збитків від інфляції, що разом становить 273 870,79 грн.
Судом встановлено, що в розрахунках заявника наявна арифметична помилка у сумі вимоги по основному боргу та штрафу (182 804,34 грн + 18 280,43 грн, що дорівнює 201 084,77 грн, а не 201 084,78 грн), в зв'язку з чим вимога у сумі 0,01 грн відхиляються судом як безпідставні.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 247 467,23 грн (38,0836 грн х = 6 498 доларів США (12 996 : 2 доларів США)).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 247 467,23 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (26 403,56 грн).
Заявником заявлено вимоги по штрафу у сумі 18280,43 грн
Здійснивши перерахунок штрафу, передбаченого пунктом 5 попереднього договору 2 судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір штрафу становить більшу суму (24 746,72 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника зі штрафу у межах заявлених вимог у сумі 18 280,43 грн.
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.07.2021 р. відхиляються судом у сумі 16,53 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 02.02.2021 р., визначена заявником дата прострочення боржником повернення авансу не відповідає вимогами статей 253, 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу з штрафом, що підлягав поверненню боржником (272 213,95 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (24 809,74 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 18 401,59 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, первісною підставою виникнення вимог (за попереднім договором) та за попереднім договором 2 є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу та сплату штрафу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. По-друге, частина вимог стягнута з боржника на користь заявника судовим рішенням, яке є обов'язковим до виконання. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Судом встановлено, що посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору. Заявлені вимоги не включають в себе вимог стосовно невиконаної частини зобов'язання за п. 4 попереднього договору.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 6000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_303. згідно дог. № 261022-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_303. на підставі договору № 261022-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. (Т. 10, а.с. 106).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_303. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_303. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: 1) стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 від 02.05.2023 р. у розмірах: 341 680,00 грн боргу за попереднім договором разом, 10% штрафу у розмірі 34 168,00 грн, 3% річних за боргом у розмірі 31 947,00 грн, інфляційні втрати за боргом у розмірі 104 485,00 грн, 10 000,00 грн моральної шкоди, 5 719,00 грн судового збору; стягнута додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10748/22 від 02.06.2023 р.: у розмірі 5 111,16 грн 3% річних, 18 148,10 грн інфляційних втрат, 7 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу, - вимоги другої черги, окрім штрафу, який належить до вимог третьої черги; крім того 3% річних у сумі 9 997,12 грн, 4 930,91 грн інфляційних втрат за невиконаними судовими рішеннями; 2) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.12.2019 р. в сумі: 247 467,23 грн основного боргу з суми сплаченого авансу, 18 401,59 грн 3% річних, - вимоги другої черги, 18 280,43 грн штрафу, - вимоги третьої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_101 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 05.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
06.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_101 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 05.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 248-260), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_101. до боржника - ОСОБА_1 у розмірі 694 452,75 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 682 110,80 грн, 3% річних - 1 285,95 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_101. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_101. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2227 від 06.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 248).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
17.11.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири.
20.01.2018 р. між кредитором та боржником через його довірену особу було укладено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17.11.2017 р. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 20, секція 3, загальною площею 45,0 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 353 484 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
20.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12033/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 353 484 грн, інфляційні збитки у розмірі 253 580,81 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 62 406,87 грн, судовий збір у розмірі 4639,12 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, що разом становить 682 110,80 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 22.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим Києво-Святошинським районним судом Київської області та з 23.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 23.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1 285,95 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 694 452,75 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_101. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 86-87) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_101. визнає у розмірі: 353 484,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 359 484,00 грн. Боржник заперечує інші вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 17.11.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 173 016,00 грн не сплатила; також боржник, посилаючись на статтю 509 ЦК України, вказує, що зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 298/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_101. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 359 484,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 689 452,75 грн (682 110,80 грн - за рішенням суду (353 484,00 грн - сплаченого авансу, 62 406,87 грн - 3% річних, 253 580,81 грн інфляційних втрат, 4 639,12 грн судового збору, 8000,00 грн витрати на правову допомогу), 1285,95 грн - 3% річних за період, що не охоплюється рішенням суду, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги. Розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 5000,00 грн за надання професійної правової допомоги вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/218 (Т. 20, а.с. 144), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника Андрєєва М.А. надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів заяви заявника з електронною копією судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за результатом розгляду цивільного позову заявниці.
Розглянувши заяву ОСОБА_101., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
17.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_101, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_319 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_101. також "попередній договір").
20.01.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_101 (покупець) було укладено договір про внесення змін та доповнень до Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2017 р. (Т. 7, а.с. 257).
З урахуванням змін та доповнень внесених до попереднього договору 20.01.2018 р.:
відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 20, секція 3, загальною площею 45,0 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 526 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 18474 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 353 484,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12 403 долари США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 173 016,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 6 071 долар США, покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 353 484,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 12403 долари США, на протязі одного місяця.
Попередній договір та договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору від 20.01.20218 р. посвідчені приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстровані в реєстрі за № 4104, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893945 (Т. 7, а.с. 256) та за № 154, номер спеціального бланку нотаріального документа ННА 721006 (Т. 7, а.с. 257), відповідно.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.12.2023 р. у справі №369/12033/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115775677) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та Мусієвою М.П. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2017 р., договору про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири 20.01.2018 р. (квартира № 20, секція № 3, загальною площею 45,0 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3), обставину передачі у рахунок попередньої оплати коштів за попереднім договором, а також встановивши, основний договір купівлі-продажу квартири не був укладений, позов ОСОБА_101. до боржника ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з боржника на користь ОСОБА_101. сплачений аванс в розмірі 353 484 грн, 3 % річних в розмірі 62 406,87 грн, інфляційні втрати в розмірі 253 580,81грн, сплачений судовий збір у розмірі 4639,12 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 128-130).
Судом встановлено, що 26.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/12033/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 22.01.2024 р., що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 253).
Отже зазначене судове рішення набрало законної сили, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 359 484,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з наступним.
Підставою виникнення вимог заявника є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того, заявлені грошові вимоги в частині є стягнутими судовим рішенням, яким підтверджено наявність заборгованості, що набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання.
Боржник заперечуж вимоги заявника вказуючи, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 17.11.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 173 016,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 173 016,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом було встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також боржник, посилаючись на статтю 509 ЦК України, вказує, що зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12033/23 від 20.01.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_101. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12033/23 від 20.12.2023 р. у розмірі 682110,8 грн, що складаються: 353 484 грн сплаченого авансу, 62 406,87 грн 3 % річних, 253 580,81 грн інфляційних втрат, 4639,12 грн судового збору, 8000,00 грн витрат на правову допомогу.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12033/23 від 20.12.2023 р.: у розмірі 1 285,95 грн, нараховані за період з 23.01.2024 р. по 14.02.2024 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначено судом, частиною першою статті 129-1 Конституції України гарантовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України за грошовими зобов'язаннями, підтвердженими судовим рішенням, підтверджується правовою позицією Верховного суду, викладеній у постанові Верховний Суду від 11.01.2024 у справі № 910/479/21 (пункти 37-42,50-52, 59).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12033/23 від 20.12.2023 р. нараховані за період з 23.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 22.01.2024 р. згідно виконавчого листа) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 1 285,95 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 05.03.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_101. згідно дог. № 070423-2-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_101. на підставі договору № 070423-2-б від 24.02.24р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 05.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 251).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 05.03.2024 р. № С8ВА-В6Е3-5Х4Н-433В від 05.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 251).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 7, а.с. 248).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_101. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_101. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12033/23 від 20.12.2023 р.: 353 484,00 грн сплаченого авансу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2017 р., 62 406,87 грн 3 % річних, 253 580,81 грн інфляційних втрат, 4 639,12 грн судового збору, 8 000,00 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 1 285,95 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_305 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_305. в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 26-37), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_305. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 926 480,73 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 908 291,99 грн, 3% річних - 3 499,57 грн, інфляційних втрат - 3 633,17 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_305. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_305. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2346 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 26, 37).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
21.11.2019 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.04.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 115, секція 1, загальною площею 43,6 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 568 600,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 568 700,00 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.04.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
28.11.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3435/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 568 700 грн, інфляційні збитки у розмірі 271 036,72 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 58 998,03 грн, судовий збір у розмірі 9 557,24 грн, що разом становить 908 291,99 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 29.12.2023 р. та з 30.12.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 30.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 3 633,17 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 30.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 3 499,57 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 570, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 926 480,73 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_305. від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 214) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_305. визнає у частково розмірі: 568 600, грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 319/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_305. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 574 656,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 921 480,73 грн (908 291,99 грн за рішенням суду (568 700,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 271 036,72 грн, 3% у розмірі 58 998,03 грн, 9 557,24 грн судового збору), 3 633,17 грн - інфляційних втрат, 3 499,57 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/260 (Т. 20, а.с. 176), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у заявника витребувано належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі № 369/3435/23.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії судового рішення від 28.11.2023 р. у справі № 369/3435/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_305., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
21.11.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_305, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_135 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_305. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.04.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 115, загальною площею 43,6 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.04.2020 Р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.04.2020 р.; ціна продажу 568 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23500 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 568 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 568 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 496 доларів США на протязі одного місяця.
Попередній договір від 21.11.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_305., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1185, номер спеціального бланку нотаріального документа НОВ 652836 (Т. 13, а.с. 32).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі №369/3435/23 встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_305. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.11.2019 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що всупереч умовам Попереднього договору, продавцем не було виконано умови попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири щодо продажу позивачу квартири суд дійшов висновку про те, що сплачена позивачем за вказаним попереднім договором сума коштів у розмірі 568 700,00 грн підлягає стягненню на її користь з позивача, позов ОСОБА_305. до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_305.: 568 700 гривень боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2019 року, 3% річних у розмірі 58 998,03 грн, інфляційні втрати у розмірі 271 036,72 грн, а також 9 557,24 грн судового збору, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 15). Всього даним судовим рішенням стягнуто з боржника на користь ОСОБА_305. 908 291,99 грн.
05.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/3435/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 29.12.2023 р. (Т. 13 а.с. 33).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі 568 600, грн отриманого авансу та сплаченого судового збору за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції на зобов'язання стягнуті судовим рішенням аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Крім того боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що факт одержання продавцем боржником від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів підтверджено п. 4 попереднього договору, а також даний факт встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2023 р. у справі №369/3435/23, яке набуло законної сили та відповідно до четвертої статті 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню; крім того, боржник визнав грошові вимоги кредитора ОСОБА_305. у сумі 568 600, грн отриманого авансу.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3435/23 від 28.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_305. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3435/23 від 28.11.2023 р. у сумі 908 291,99 грн, що складається з 568 700,00 грн. боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.11.2019 р., 3% річних у розмірі 58 998,03 грн, інфляційні втрати у розмірі 271 036,72 грн, 9 557,24 грн судового збору.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3435/23 від 28.11.2023 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3435/23 від 28.11.2023 р. у за період з 30.12.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 29.12.2023 р.), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 3 499,57 грн, по інфляційним втратам у сумі 3 633,17 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_305. згідно дог. № 110323-б від 18.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_305. на підставі договору № 110323-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Дата договору, на підставі якого видано ордер (від 24.02.2024 р.) та договору на підставі якого здійснено оплату заявницею за складання та подання заяви (від 18.02.2024 р.) є різними.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 29).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 29).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_305. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_305. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3435/23 від 28.11.2023 р.: 568 700,00 грн боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.11.2019 р., 3% річних у розмірі 58 998,03 грн, інфляційні втрати у розмірі 271 036,72 грн, 9 557,24 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того 3% річних у сумі 3 499,57 грн, по інфляційним втратам у сумі 3 633,17 грн, нарахованих на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3435/23 від 28.11.2023 р., - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_7 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_7 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 62-78), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_7 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 384 649,18 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 372 433,14 грн, 3% річних - 1 160,04 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_7 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2349 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 62, 78).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.11.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.08.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 29, секція 2, загальною площею 25,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 219 432,00 грн, що еквівалентно 8200 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.08.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору. Постановою Київського апеляційного суду від 05.09.2023 р. рішення у справі № 369/6997/23 змінене. Вказаним рішенням, з урахуванням перегляду апеляційним судом, з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 219 432 грн, інфляційні збитки у розмірі 120 029,30 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 29 614,30 грн, судовий збір у розмірі 3 357,54 грн, що разом становить 372 433,14 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили 05.02.2024 р. та з 06.02.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 06.02.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1160,04 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статями 15, 526, 635, 570 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 384 649,18 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_7 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 157) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 . визнає у частково розмірі: 219 432 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 225 488,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 301/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_7 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 225 488,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 379 649,18 грн (372 433,14 грн за рішенням суду (219 432,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 120 029,30 грн, 3% у розмірі 29 614,30 грн, 3 357,54 грн судового збору), 1 160,04 грн - 3% річних, 6056,00 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/198 (Т. 20, а.с. 125), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у даній справі витребувано у заявника належним чином засвідчену копію рішення Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23 (провадження № 22-ц/824/3469/2024).
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копій судових рішень, яким долучено до матеріалів справи в тому числі електронні копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р., постанови Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_7 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_136 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_7 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 29, загальною площею 25,4 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2018 р.; ціна продажу 309 880,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 11 580 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 219 432,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8200 доларів США. Залишок суми у розмірі 90 448,00 грн, що еквівалентно 3 380 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 219 432,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8200 доларів США на протязі одного місяця.
Попередній договір від 15.11.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_7., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 6149, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 386052 (Т. 13, а.с. 70).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_7. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.11.2017 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 219 432 грн, що еквівалентно 8200 долам США, а також встановивши, що всупереч умовам Попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру до 30.08.2018 року та всупереч умовам Попереднього договору Продавцем не повернуто Покупцю одержану від нього суму авансу, позов ОСОБА_7 . до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_7 .: 219 432,00 грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 30 720,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 120 029,30 грн. та 2961,44 грн судового збору, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 28).
Також судом встановлено, що Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2023 р. в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 . 3% річних та судового збору змінено, зменшивши суму 3% річних, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 . з 30 720,48 грн до 29 614,30 грн та збільшивши розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 . з 2 964,44 грн до 3 357,54 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 . судовий збір у сумі 12,66 грн, що підтверджено зазначеною постановою суду (Т. 13, а.с. 71).
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (надалі за текстом "ЄДРСР") вказана постанова Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6996/23 набрала законної сили 05.02.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116963611), рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2023 р. у зазначеній справі набрало законної сили.
Отже вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 225 488,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи довод заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу матеріалами справи підтверджено, зокрема пунктом 4 попереднього договору, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 219 432,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8200 доларів США.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. встановлено обставину сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 219 432 грн, що еквівалентно 8200 долам США, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У даній справі беруть участь ті самі особи, а отже дана обставина не доказуються при розгляді цієї справи. В свою чергу, боржником визнано вимоги заявника в частині сплаченого авансу у сумі 219 432 грн отриманого авансу.
Також боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Як зазначено судом, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. та Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23 не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаних судових рішень є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_7 . до боржника про визнання грошових вимог, стягнутих з боржника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської у справі у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. з урахуванням Постанови Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23 в зв'язку з невиконанням боржником попереднього договору підлягають визнанню судом в межах заявлених вимог у розмірі: 219 432,00 грн основного боргу, 29 614,30 грн 3% річних, 120 029,30 грн інфляційних втрат, 3 357,54 грн судового збору, що разом становить 372433,14 грн.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 06.02.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1160,04 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)".
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Заявником не надано деталізованого розрахунку вимог 3% річних у сумі 1160,04 грн.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. з урахуванням Постанови Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23 (у сумі 372433,14 грн) за період з 06.02.2024 р. по 14.02.2024 р., судом встановлено, що наявний розрахунок заявника по 3% річних є помилковим, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 274,75 грн. В іншій частині вимоги заявника є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим відхиляються судом (у сумі 885,29 грн).
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000,00 грн від 26.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 . згідно дог. від 24.02.24" (Т. 13, а.с. 69), копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_7. на підставі договору № 070523-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 26.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 65).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 26.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 65).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_7 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_7 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість, стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6997/23 від 05.09.2023 р. з урахуванням Постанови Київського апеляційного суду від 05.02.2024 р. у справі № 369/6997/23 в зв'язку з порушенням зобов'язань боржником за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.11.2017 р. у розмірі: 219 432,00 грн основного боргу, 29 614,30 грн 3% річних, 120 029,30 грн інфляційних втрат, 3 357,54 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 274,75 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_97 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
05.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_97 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 202-221), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_97. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 441 724,44 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 429 647,15 грн, 3% річних - 1 021,29 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_97. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_97. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2220 від 05.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 202).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
12.09.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 3, секція 3, загальною площею 31,2 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 250 286 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 250 286 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Також заявник повідомляє, що 15.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4783/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 250 286 грн, інфляційні збитки у розмірі 134 709,80 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 32 132,61 грн, судовий збір у розмірі 4 518,74 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, що разом становить 429 647,15 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 16.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим судом, та з 17.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги з 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1021,29 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 441 724,44 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_97. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 112-113) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_97. визнає у розмірі: 250 286,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 256 342,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника у визначені строки з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 12.09.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 107 266,00 грн не сплатив.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 305) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_97., ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 256 286,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 436 724,44 грн (429 647,15 грн - згідно рішення суду у справі № 369/4783/23, 1 021,29 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/174 (Т. 20, а.с. 102), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення до матеріалів заяви з вимогами заявника електронної копії судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Розглянувши заяву ОСОБА_97., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.09.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець), та ОСОБА_97, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_136 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_97. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 3, секція 3, загальною площею 31,2 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2019 р.; ціна продажу 357 552,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 724 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 250 286,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 907 доларів США. Залишок суми у розмірі 107 266,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 3 817 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 250 286,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 907 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 12.09.2018 р. посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2951, номер спеціального бланку нотаріального документа ННК 824596 (Т. 7, а.с. 209).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/4783/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115775691), встановивши обставину укладення 12.09.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_97. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М., зареєстровано в реєстрі під № 2951 (нотаріальний бланк ННК 824596), а також обставину сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір між сторонами не був укладений, - позов ОСОБА_97. до боржника ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_97. сплачений аванс в розмірі 250286,00 грн, 3 % річних в розмірі 32 132,61 грн та інфляційні втрати в розмірі 134 709,80 грн; стягнуто судовий збір у сумі 4 518,74 грн, та витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 144).
Судом встановлено, що 18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/4783/23 (Т. 7 а.с. 210), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 16.01.2024 р., що підтверджено документально.
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 256 342,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, підставою виникнення вимог є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; по-друге, частина вимог заявлена на підставі судового рішення, що набрало законної сили, яким підтверджено наявність зобов'язання, а саме рішення є обов'язкове до виконання.
З норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Заперечення боржника надані щодо попереднього договору від 12.09.2017 р., та зважаючи на співпадіння реєстраційного номеру договору 2951, суд розцінює дане посилання у якості описки. Попередній договір між заявником та боржником укладено 12.09.2018 р.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором від 12.09.2017 р. (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 107 266,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 107 266,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4783/23 від 15.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_97. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4783/23 від 15.12.2023 р.: 250286 грн сплаченого авансу за попереднім договором, 32 132,61 грн 3 % річних, 134 709,80 грн інфляційних втрат; 4 518,74 грн судового збору, 8000,00 грн витрат на правову допомогу, що разом становить 429 647,15 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4783/23 від 15.12.2023 р., нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1021,29 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78) ".
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4783/23 від 15.12.2023 р. нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 16.01.2024 р. згідно виконавчого листа) судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 1 021,29 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_97. згідно дог. № 270323-б від 23.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_97. на підставі договору № 270323-б від 23.02.24р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 214).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 24.02.2024 р. № 0. 3493153575.1 (Т. 7, а.с. 207).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_97. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_97. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/4783/23 від 15.12.2023 р.: 250 286,00 грн сплаченого авансу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 12.09.2018 р., 32 132,61 грн 3 % річних, 134 709,80 грн інфляційних втрат, 4 518,74 грн судового збору, 8 000,00 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 1 021,29 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_150 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_150 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 170-180), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_150. до боржника у загальному розмірі 537 177,60 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 299 087,94 грн, 3% річних - 45 966,38 грн, інфляційних втрат - 181 067,28 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_150. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_150. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2334 від 14.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 170).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 07.09.2017 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 4, загальною площею 42 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 285 180,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 802 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом трьох місяців.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частиною 2 статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.01.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом трьох місяців) (п. 5 попереднього договору), який становив 27,6882 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.01.2019 р. у національній валюті становило 299 087,94 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 181 067,28 грн та 3% річних у сумі 45 966,38 грн, нараховані за період з 01.01.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 537 177,60 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_150. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 95) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_150. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 122 220,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_150. не надала; з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Також боржник повідомляє суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №369/12118/23 за позовом ОСОБА_150. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 07.09.2017 р. р.н. 4870, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/12118/23 від 21.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 299) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_150. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/12118/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/12118/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/214 (Т. 20, а.с. 140), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_150., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 07.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_150, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_137 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_150. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 4, загальною площею 42 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 1 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 407 400,00 грн, що еквівалентно 15 432 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 285 180,00 грн, що еквівалентно 10 802 долари США. Залишок суми у розмірі 122 220,00 грн, що еквівалентно 4 630 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 285 180,00 грн, що еквівалентно 4630 долари США протягом одного місяця. Покупець має право відмовитися від купівлі квартири, а продавець зобов'язується повернути покупцю кошти у повному обсязі за вимогою покупця протягом трьох місяців.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . та ОСОБА_150., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_270 (Т. 12, а.с. 177).
Таким чином належними доказами підтверджено, що при укладенні цього договору покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 285 180,00 грн, що еквівалентно 10 802 долари США, про що прямо вказано у попередньому договорі (пункт 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору; крім того обставина передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Боржник заперечуючи вимоги заявника повідомив суд про те, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №369/12118/23 за позовом ОСОБА_150. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 07.09.2017 р. р.н. 4870, спір не вирішено. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/12118/23 від 21.02.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_150. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Детально дослідивши доводи, надані боржником судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядалась справа за №369/12118/23 за позовом ОСОБА_150. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу від 07.09.2017 р. 26.12.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115994282) встановивши обставину укладення 07.09.2017 р. між ОСОБА_150. та ОСОБА_1 Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 4870 (нотаріальний бланк НМІ 007989), встановивши, що згідно п. 4 Попереднього договору, при його укладенні на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв грошову суму в розмірі285180 гривень, залишок суми у розмірі 122220 гривень покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р., а також встановивши, що згідно розписки від 30.08.2018 представником відповідача отримано від позивача грошові кошти у розмірі 33600 гривень; встановивши, що відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців;а також встановивши, що відповідачем ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим було порушено права позивача, позов ОСОБА_150. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_150. 318 780,00 грн боргу за попереднім договором та розпискою, 3% річних (за період з 01.10.2018 р. по 26.12.2023 р. у розмірі 50 096,50 грн, інфляційні втрати (за період з 01.10.2018 р. по 26.12. 2023 р.) у розмірі 207 394,84 грн, судовий збір у розмірі 6986,26 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. у справі 369/12118/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120782864) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. скасовано. Матеріали справи за позовом ОСОБА_150. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу вирішено передати до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Постановою Верховного Суду від 11.12.2024 р. у справі № 369/12118/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123841553) Постанову Київського апеляційного суду від 16.07.2024 р. скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 07.04.2025 р. у справі 369/12118/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126585161) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. - залишено без змін.
Відповідно до відомостей ЄДРСР зазначена Постанова Київського апеляційного суду від 07.04.2025 р. у справі 369/12118/23 набрала законної сини 07.04.2025 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126585161).
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що в межах справи 369/12118/23 розглянуті судом вимоги ОСОБА_150. до ОСОБА_1 на підставі того ж попереднього договору, але предмет справи №369/12118/23 та заяви заявника з кредиторськими вимогами до боржника частково відмінний. Так, предметом справи №369/12118/23 є вимоги, що виникли на підставі пункту 5 попереднього договору, заявлені позивачем щодо стягнення суми, сплаченої 07.09.2017 р. у розмірі 285 180,00 грн та щодо суми, сплачено згідно розписки від 30.08.2018 у розмірі 33600 грн, на які нараховані позивачем 3%, інфляційні втрати за період 01.10.2018 р. по 26.12. 2023 р.
Предметом заяви заявника за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника є вимоги, заявлені на підставі пункту 5 попереднього договору за курсом долара США станом на 01.01.2019 р. у сумі 299 087,94 грн (10 802 х 27,6882) (тобто заявником вимоги за коштами, сплаченими відповідно до розписки від 30.08.2018 р. не є предметом цієї заяви), а також нараховані 3% та інфляційні втрати на суму 299 087,94 грн за період з 01.01.2019 р. по 14.02.2024 р. у сумах 45 996,38 грн та 18 067,28 грн відповідно.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного судом встановлено, вимоги за попереднім договором за сплаченими ОСОБА_150. боржнику 285 180,00 грн, що еквівалентно 10 802 долари США вже була предметом судового розгляду між тими самим сторонами, та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. вже стягнуто заборгованість за попереднім договором - у розмірі 285180,00 грн сплаченого авансу, сплата яких підтверджена пунктом 4 попереднього договору, а також було стягнуто 33 600,00 грн, що разом становить стягнуті 318780 грн, на які нараховано 3% річних та інфляційні втрати (01.10.2018 р. по 26.12. 2023 р.), - в зв'язку з чим заявник вже реалізував своє право на захист своїх прав в частині заявлених вимог зі сплаченої 07.09.2017 р. частини авансу у сумі 285 180,00 грн, що еквівалентно 10 802 долари США, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат, 3% річних, в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника виходячи з наявних матеріалів справи в межах заявлених вимог.
Виходячи з розрахунків рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р., з боржника на користь заявника стягнуто 285 180,00 грн сплаченого авансу, та нараховані на ця суму за період з 01.10.2018 р. по 26.12.2023 р. 3% річних у сумі 44 816,23 грн та 188 830,05 грн інфляційних втрат.
Виходячи з розрахунків рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. з боржника на користь заявника стягнуто за період з 01.01.2019 р. по 26.12.2023 р. 3% річних у сумі 42 659,80 грн та 170 823,43 грн інфляційних втрат (нараховані на частину стягнутих вимог у сумі 285 180,00 грн).
Виходячи з розрахунку заявника, ним заявлено вимоги за період з 01.01.2019 р. по 26.12.2023 р.: 179 870,92 грн інфляційних втрат та 44 740,28 грн 3% річних.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази виконання боржником зазначеного судового рішення, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
В зв'язку з тим, що вказане судове рішення набрало законної сили, керуючись нормами статті 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 75 ГПК України суд визнає вимоги заявника в межах заявлених ним вимог на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. у сумі: 285 180,00 грн сплаченого авансу, вимоги заявника зі сплаченого авансу у сумі 13 907,94 грн відхиляються судом, оскільки заявником раніше вже реалізовано своє право на захист своїх прав відносно даної частини вимог у інший спосіб, що підтверджено судовим рішенням, постановленим за наслідком розгляду позовної заяви ОСОБА_150.; крім того підлягають визнанню вимоги заявника, нараховані за період з 01.01.2019 р. по 26.12.2023 р. з 3% річних у сумі 42 659,80 грн, а вимоги з 3% річних у сумі 2 080,48 грн відхиляються судом з аналогічних підстав, з яких відхилено вимоги з основного боргу; вимоги заявника з інфляційних втрат нараховані за період з 01.01.2019 р. по 26.12.2023 р. підлягають визнанню судом у сумі 170 823,43 грн, а вимоги з інфляційних втрат у сумі 9 047,49 грн відхиляються судом з аналогічних підстав, з яких відхилено вимоги з основного боргу.
Виходячи з розрахунку заявника ним заявлено вимоги за період з 27.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у сумах: 1 196,35 грн інфляційних втрат та 1 226,11 грн 3% річних. Дані вимоги не були предметом зазначеного судового рішення.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглянувши вимоги у вказаній частині, оскільки основний борг в досліджуваній частині вже стягнуто з боржника на користь заявника у сумі 285 180,00 грн. Здійснивши перерахунок вимог заявника 3% річних та інфляційних втрат за період з 27.12.2023 р. по 14.02.2024 р., керуючим принципом "суд знає закони" судом встановлено, що підлягають визнанню вимоги заявника до боржника за вказаний період у розмірі: 1 140,72 грн інфляційних втрат та 1 169,09 грн 3% річних. Вимоги заявника за даний період у сумі 55,63 грн інфляційних втрат та 57,02 3% річних відхиляються судом, оскільки заявником вже раніше реалізовано своє право на захист своїх прав щодо основного боргу у сумі 285 180,00 грн, який було стягнуто судовим рішенням (без застосування курсу долара США), де вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основного зобов'язання, заявник має право на інфляційні втрати та 3% річних від стягнутої судовим рішенням суми, в іншій часті вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Розглянувши інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того, вимоги заявника в частині стягнуті судовим рішенням, що набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання.
Також заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 122 220,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 122 220,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, а також судового рішення, в той час як судовим рішенням встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору).
Варто зауважити, що посилання заявника не несплату122 220,00 грн частково спростовуються рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. яким встановлено, що згідно розписки від 30.08.2018 представником відповідача отримано від позивача грошові кошти у розмірі 33600 гривень.
Боржник заперечуючи вимоги заявника вказує, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_150. не надала.
Досліджуючи даний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В той же час, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. встановлено, що згідно п. 4 Попереднього договору, при його укладенні на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв грошову суму в розмірі 285 180 гривень, а також згідно розписки від 30.08.2018 р. представником відповідача отримано від позивача грошові кошти у розмірі 33 600 гривень.
Відповідно до статті 75 ГПК України ці обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12118/23 від 16.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Боржник також заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де заявник вказує, що такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 916/4644/15 від 29.01.2019 р.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Водночас суд зауважує на наступному.
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 175) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_150. згідно дог. № 010823-б від 23.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_150. на підставі договору № 010823-б від 23.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізовані розрахунки вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 173).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_150. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_150. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2017 р., в тому числі частково стягнута рішенням Києво-Святошинсього районного суду Київської області у справі №369/12118/23від 16.12.2023 р.: в сумі 285 180,00 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 43 828,89 грн, 171 964,15 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_70 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_70 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 75-90), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_70 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 248 869,45 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 235 787,41 грн, 3% річних - 1 082,89 грн, інфляційних втрат - 943,15 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_70 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_70 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2271 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 75, 90).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
26.07.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 116, загальною площею 26,3 кв.м., секція 4 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 135 575,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
13.11.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 135 575,00 грн, інфляційні збитки в розмірі 78 631,74 грн, 3% за користування грошовими коштами в розмірі 19 801,38 грн, судовий збір у розмірі 1779,29 грн, що разом становить 235 787,41 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 20.12.2023 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим судом, та з 21.12.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 від 13.11.2023 р.: за період з 21.12.2023 р. по 14.02.2024 р. - 3% річних у сумі 1082,89 грн та інфляцій втрати за невиконаним судовим рішенням за аналогічний період у сумі 943,15 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією про сплату.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 15, 570 526, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 248 869,45 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_70 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 140) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_70 . визнає у розмірі: 135 575,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 141 631,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника у визначені строки з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 26.07.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 135 575,00 грн не сплатив; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_70 ., ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 141 631,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 235 787,41 грн - за рішенням суду, 943,15 грн інфляційних втрат, 1 082,89 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/160 (Т. 20, а.с. 88), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано заявника рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.11.2023 р. у справі № 369/12355/23.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення до матеріалів заяви з вимогами заявника електронної копії судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.11.2023 р. у справі № 369/12355/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_70 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець), та ОСОБА_70, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_320(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_70 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 116, загальною площею 26,3 кв.м., секція 4 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.12.2018 р.; ціна продажу 271 150,00 грн.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 135 575,00 грн. Залишок суми у розмірі 135 575,00 грн, що еквівалентно 5247 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 135 575,00 грн.
Попередній договір від 26.07.2017 р. посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 4148, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 007623 (Т. 10, а.с. 81).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.11.2023 р. у справі №369/12355/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115219841), встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 через його довірену особу та ОСОБА_70. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири 26.07.2017 р., який зареєстровано в реєстрі під номером 4148, нотаріальний бланк НМІ 007623, сплати позивачем відповідачу грошової суми в розмірі 135575,00 за попереднім договором, а також встановивши, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим було порушено права позивача, - позов ОСОБА_70 . до боржника ОСОБА_1 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_70 . грошові кошти за Попереднім договором від 26.07.2017 р. в розмірі 135 575,00 грн, 3% річних за період з 01.01.2019 р. по 13.11.2023 р. в розмірі 19 801,38 грн, інфляційні втрати за період з 01.01.2019 р. по 13.11.2023 р. в розмірі 78 631,74 грн, 1779,29 грн сплаченого судового збору. Всього стягнуто 235787,41 грн.
20.12.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/12355/23 (Т. 10 а.с. 82), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 20.12.2023 р.
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 141 631,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовим рішенням, на виконання якого виданий виконавчий лист, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою всі вимоги є грошовими в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, які стягнуті судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 135 575,00 грн не сплатив. Невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником зобов'язання, передбаченого п. 5 попереднього договору та судового рішення, що набрало законної сили, в зв'язку з чим, заперечення є безпідставним, необґрунтованим, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Частиною першої статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 від 13.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_70 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором від 26.07.2017 р. на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 від 13.11.2023 р. у розмірі: 135 575,00 грн, 3% річних за період з 01.01.2019 р. по 13.11.2023 р. в розмірі 19 801,38 грн, 78 631,74 грн інфляційних втрат за період з 01.01.2019 р. по 13.11.2023 р., 1779,29 грн сплаченого судового збору, всього у сумі 235 787,41 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та з інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 від 13.11.2023 р.: за період з 21.12.2023 р. по 14.02.2024 р., - 3% річних у сумі 1082,89 грн та інфляційні втрати за аналогічний період у сумі 943,15 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78) ".
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у наведеній постанові Верховного Суду, а також правову позицію Верховного Суду у справі № 921/542/20 від 08.12.2022 р. (п. 160, 164, 165) суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 від 13.11.2023 р., нараховані за період з 21.12.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 20.12.2023 р.) судом встановлено, що вимоги заявника є обґрунтованими, розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі у сумі 1082,89 грн та інфляційні втрати у сумі 943,15 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 26.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_70 . згідно дог. № 060823-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_70. на підставі договору № 060823-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 26.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією про сплату судового збору від 26.02.2024 р. (Т. 10, а.с. 78).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_70 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_70 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12355/23 від 13.11.2023 р.: за попереднім договором від 26.07.2017 р. 135 575,00 грн (основний борг), 19 801,38 грн 3% річних, 78 631,74 грн інфляційних втрат, 1779,29 грн сплаченого судового збору (всього 235 787,41 грн), - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 1082,89 грн та 943,15 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_147 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_147 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 113-123), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_147. до боржника у загальному розмірі 644 057,45 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 380 597,26 грн, 3% річних - 45 203,72 грн, інфляційних втрат - 207 200,47 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_147. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_147. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2328 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 113, 123).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 13.08.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.01.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 54, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 391 275,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 496 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.01.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання цієї заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
В зв'язку з наведеним заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись частиною другою статті 533, частиною другою статті 524 ЦК, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.03.2020 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця) (п. 5 попереднього договору), який становив 24,5610 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.03.2020 р. у національній валюті становило 380 597,26 грн (24,5610 х 15 496).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 207 200,47 грн та 3% річних у сумі 45 203,72 грн, нараховані за період з 01.03.2020 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 629, 570, 615, 15, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 644 057,45 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_147. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 144) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_147. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_147. не надала; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15). Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Боржник вказує, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №369/3852/23 за позовом ОСОБА_147. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 13.08.2019 р. р.н. 2593, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/3852/23 від 18.01.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_147. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/3852/23 за позовом заявниці до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/3852/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/193 (Т. 20, а.с. 120), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
07.04.2025 р. через систему "Електронний суд" від в особі представника ОСОБА_147. адвоката Андрєєва М.А. надійшла заява про долучення копії виконавчого листа від 24.05.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_147., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 13.08.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_147, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_138 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_147. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.01.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 54, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.01.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.01.2020 р.; ціна продажу 391 375,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 500 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 391 275,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 496 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.01.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 391 275,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 496 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 13.08.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_147., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2593, номер спеціального бланку нотаріального документа ННХ 567153 (Т. 12, а.с. 121).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення попереднього договору, отримання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 755 від 06.03.2019 р. (Т. 25, а.с. 173), чинної до 06.03.2024 р.
Боржник заперечуючи вимоги заявника вказує, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №369/3852/23 за позовом ОСОБА_147. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 13.08.2019 р. р.н. 2593, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/3852/23 від 18.01.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_147. (ідентифікаційний номер НОМЕР_138) Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Детально дослідивши доводи, надані боржником судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115305213), Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядалась справа за №369/3852/23 за позовом ОСОБА_147. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу 29.11.2023 р., де Києво-Святошинським районним судом Київської області встановивши у рішенні обставину укладення 30.08.2019 р. між позивачем та ОСОБА_1 через її уповноваженого представника Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2593, нотаріальний бланк ННХ567153, також встановивши, що згідно п. 4 Попереднього договору, при його укладенні на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв грошову суму в розмірі 391 275 грн, встановивши, що відповідачем не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, Києво-Святошинський районний суд дійшов висновку, що сплачена позивачем за попереднім договором купівлі-продажу квартири сума коштів у розмірі 391275 грн підлягає стягненню на користь з позивача, в зв'язку з чим позов про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_147. 391 275,00 грн боргу, 3% річних (за період з 01.03. 2020 р. по 29.11.2023 р. у розмірі 44026,48 грн, інфляційні втрати за період з 01.03.2020 р. (згідно тексту рішення) по 29.11.2023 р. у розмірі 203154,75 грн, а також судовий збір у розмірі 6590,05 грн.
Постановою Київської апеляційного суду від 26.03.2024 р. у справі № 369/3852/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118660438) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.11.2023 р. залишено без змін. Вказана постанова набрала законної сили відповідно до відомостей ЄДРСР 26.03.2024 р., та 24.05.2024 р. на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.11.2023 р. видано виконавчий лист, долучений заявником до матеріалів справи (Т. 25, а.с. 160), згідно якого зазначене рішення набрало законної сили.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що в межах справи №369/3852/23 розглянуті судом вимоги ОСОБА_147. до ОСОБА_1 на підставі того ж попереднього договору (від 30.08.2019 р. укладений між заявником та боржником, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 2593, нотаріальний бланк ННХ 567153), але предмет справи 369/3852/23 та заяви заявника з кредиторськими вимогами до боржника частково відмінний. Так, предметом справи № 369/3852/23 є вимоги, що виникли на підставі пункту 5 попереднього договору, заявлені позивачем щодо стягнення суми, сплаченої 13.08.2019 р. у розмірі 391 275,00 грн, на які нараховані 3%, інфляційні втрати за період 01.03.2020 р. по 29.11. 2023 р.
Предметом заяви заявника за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника є вимоги, заявлені на підставі пункту 5 попереднього договору за курсом долара США станом на 01.03.2020 р. у сумі 380 597,26 грн (15 496 х 24,5610), а також нараховані 3% у сумі 45 203,72 грн та інфляційні втрати на суму 207 200,47 грн за період з 01.03.2020 р. по 14.02.2024 р.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3852/23 від 29.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази виконання боржником зазначеного судового рішення, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного судом встановлено, вимога за попереднім договором за сплаченими заявником боржнику авансом у сумі 391 275,00 грн, що еквівалентно 15 496 доларам США вже була предметом судового розгляду між тими самим сторонами, та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3852/23 від 29.11.2023 р. вже стягнуто заборгованість за попереднім договором - у розмірі 391 275,00 грн сплаченого авансу, сплата яких підтверджена пунктом 4 попереднього договору, на які нараховано 3% річних та інфляційні втрати (01.03.2020 р. по 29.11.2023 р.), в зв'язку з чим ОСОБА_147. вже реалізувала своє право на захист своїх прав в частині заявлених вимог зі сплаченої 13.08.2019 р. частини авансу у сумі 391 275,00 грн, що еквівалентно 15 496 доларам США, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат, 3% річних за вказаний період (за рішенням суду від 29.11.2023 р.), в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника виходячи з наявних матеріалів справи в межах заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В зв'язку з тим, що вказане судове рішення набрало законної сили, керуючись нормами статті 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 75 ГПК України та статтею 14 ГПК України суд визнає вимоги заявника в межах заявлених ним вимог на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3852/23 від 29.11.2023 р. у сумі: 380 597,26 грн основного боргу, 203 154,75 грн інфляційних втрат та 44 026,48 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.03.2020 р. по 29.11.2023 р.
Виходячи з заяви заявника, ним також заявлено вимоги у сумі 4045,72 грн інфляційних втрат та 1 177,24 грн 3% річних, що не були предметом судового розгляду справи №369/3852/23.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судовим рішенням стягнуто з боржника на користь заявника основний борг без застосування прив'язки до курсу долара США, правові підстави для розгляду вимог з 3% річних та інфляційних втрат за період з 30.11.2023 р. по 14.02.2024 р. із застосуванням курсової різниці відсутні. Керуючись принципом "суд знає закони", здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 30.11.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму повернення сплаченого авансового платежу (391275,00 грн), судом встановлено, що за вказаний період нарахування 3% річних та інфляційних втрат є більшими (4314,98 грн інфляційних втрат та 2 472,33 грн 3% річних) ніж заявлено заявником, керуючись ст. 14 ГПК України, підлягають визнанню вимоги заявника до боржника за вказаний період у розмірі: 4045,72 грн інфляційних втрат та 1 177,24 грн. 3% річних у межах заявлених вимог.
В зв'язку з встановленими судом обставинами наявності вказаного судового рішення, що набрало законної сили, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом.
Розглянувши інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
За наведених обставин спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Боржник також заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, інфляційним втратам є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. По-друге, частина вимог заявника стягнута з боржника на користь заявниці судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_147. не надала.
Дослідивши вказаний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу, зазначеним судом рішенням встановлено обставину сплату заявником боржнику 391 275,00 грн та відповідно до статті 75 ГПК України, остання не доказуються при розгляді цієї справи.
Належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 391 275,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 496 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 28.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 120) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_147. згідно дог. № 180323-б від 23.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_147. на підставі договору № 180323-б від 23.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 23.02.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією про сплату судового збору від 23.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 119).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_147. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_147. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.08.2019 р. (з урахуванням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3852/23 від 29.11.2023 р., Постанови Київської апеляційного суду від 26.03.2024 р. у справі № 369/3852/23) в сумі 380 597,26 грн (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 45 203,72 грн, 207 200,47 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_159 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_159 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 120-135), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_159. до боржника у загальному розмірі 1 072 399,13 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним першим попереднім договором - 743 871,09 грн, інфляційних втрат - 2975,48 грн, 3% річних - 2 927,21 грн; боргу у зв'язку з невиконанням умов другого попереднього договору - 201 084,78 грн, інфляційних втрат - 91 066,45 грн, 3% річних - 18 418,12 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 6000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_159. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_159. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2268 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 120, 135).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
01.10.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідченого нотаріусом Михальченко М.М., № 3178. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 64, секція 2, загальною площею 29,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 392 600 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця. Крім того, Продавець повинен сплатити у такому разі компенсацію у розмірі 10% від суми внесених коштів (39260 грн), тобто продавець мав повернути сукупно 431 860 грн.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
27.11.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №752/30957/21 (згідно відомостей ЄДРСР рішення набрало законної сили 28.12.2023 р.) розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного першого попереднього договору, з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс разом зі штрафом у розмірі 431 860,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 243 433,05 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 62471,80 грн, судовий збір у розмірі 6106,24 грн, що разом становить 743 871,09 грн. Заявник вказує, що прострочення виконання цього грошового зобов'язання почалось з 29.12.2023 р.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 29.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 975,48 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 12.07.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2 927,21 грн.
Також заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 19.10.2019 р. між кредитором як співпокупцем (разом з ОСОБА_303.) та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, який нотаріально посвідчений, зареєстрований за № 2768. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупців у рівних частках кожен з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 101, секція 3, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупці передали, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 302 150 грн, що еквівалентно 12 996 доларів США. При цьому частка кредитора у грошових коштах, які були передані, складають 50%, тобто 151 075 грн, що еквівалентно 6498 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцям одержану від нього суму авансу, що на день укладання договору еквівалентно 12 996 доларів США протягом одного місяця, та додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми авансу. При цьому частка кредитора у грошових коштах, які були підлягали поверненню складають 50%, тобто 151 075 грн, що еквівалентно 6 498 доларів США.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,1324 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2021 р. у національній валюті становило 182 804,43 грн (6 498 доларів США х 28,1324 грн).
Штраф згідно пункту 5 попереднього договору складає 18 280,43 грн(182 804,34 х 10%). Разом зі штрафом за другим попереднім договором підлягало поверненню 201 084,78 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 91 066,45 грн та 3% річних у сумі 18 418,12 грн, нараховані за період з 01.02.2021 р. по 14.02.2024 р.
Крім викладеного, вимоги обґрунтовані нормами статті 129-1 Конституції України, статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 15, 526, 629, 635, 570 ЦК України, практикою Верховного Суду.
Зявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 6000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_159. від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 137) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_159. не визнає з наступних підстав. Боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав. У провадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа № 369/10764/22 за позовом ОСОБА_159. до ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору та застосування наслідків недійсності попереднього договору від 19.12.2019 р. № 2768, де спір станом на 18.03.2024 р. не було вирішено, а отже є спір про право. До повідомлення боржника долучена копія ухвали Київського апеляційного суду від 06.02.2024 р. у справі № 369/10754/22. Боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 307/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_159. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на перегляд Київським апеляційним судом рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10764/22 за позовом ОСОБА_159. до ОСОБА_1 про стягнення коштів та моральної шкоди, а тому наразі залишається не вирішеним спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/10764/22.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/159 (Т. 20, а.с. 87), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у заявника витребувано у докази набрання законної сили заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2023 р. у справі № 752/30957/21.
Через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії виконавчого листа.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_159. з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Київського апеляційного суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2025 р. у справі № 911/2308/23 (369/10754/22) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124458512) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/10754/22) за позовом Казакової А.О. до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів в межах провадження у справі № 911/2308/23.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_159. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі.
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_159., дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.10.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_304, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_139 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_159. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 64, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 392 700,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 392 600,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від суму авансу у розмірі 392 600,00 грн, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10% із зазначеної суми.
Попередній договір від 01.10.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_304., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3178, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 597033 (Т. 10, а.с 125).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2023 р. у справі № 752/30957/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115474993) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_159. 01.10.2018 р. Попереднього договору про укладення договору купівлі продажу квартири, засвідченого нотаріусом Михальченко М. М. та зареєстровано в реєстрі із номером 3178, передачу позивачем у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна відповідачу 392600 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, встановивши, що основний договір купівлі-продажу не був укладений, - позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_159. сплачений аванс, включно з 10% штрафа (39 260,00 грн), у розмірі 431860,00 грн., 3% річних в розмірі 62471,80 грн. та інфляційні втрати в розмірі243433,05 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 6106,24 грн (Т. 10, а.с. 131-133). Всього даним судовим рішенням стягнуто з боржника на користь ОСОБА_159. 743 871,09 грн, з яких 39 260,00 грн.
Відповідно до відомостей ЄДРСР, вказане судове рішення набрало законної сили 28.12.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115474993).
27.10.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі № 369/7738/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 23.10.2023 р. (Т. 13 а.с. 45).
Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляється судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Як зазначено, згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частиною четвертою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/30957/21від 27.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_159. до боржника підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/30957/21 від 27.11.2023 р., яким стягнуто заборгованість за попереднім договором у сумі 743871,09 грн, що складається з: сплачений аванс у сумі 392 600,00 грн, 10% штрафа у сумі 39 260,00 грн (що сумарно становить 431860,00 грн), три відсотки річних в розмірі 62471,80 грн, інфляційні втрати в розмірі243433,05 грн, судовий збір у розмірі 6106,24 грн
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/30957/21 від 27.11.2023 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Розглядаючи вимоги з 3% річних судом встановлено, що заявником допущено описку у даті, з якої нараховано вимоги, та судом встановлено, та фактично заявлена вимога у сумі 2 927,21 грн нарахована за період з 29.12.2023 р. по 14.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/30957/21від 27.11.2023 р., р. за період з 29.12.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 28.12.2023 р.), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 2 927,21 грн, по інфляційним втратам у сумі 2,975.48 грн.
Розглядаючи вимоги заявника за попереднім договором від 19.12.2019 року судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 19.12.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_303 (покупець 1) та ОСОБА_304, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_139 (покупець 2) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_159. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупців з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупці зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 101, загальною площею 27 кв.м., секція 3, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 302 250,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупці передали, а продавець прийняв від покупців передоплату у вигляді авансу в розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупці зобов'язуються сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покуцям одержану від них суму авансу у розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США протягом одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми авансу.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 19.12.2019 р. підписаний ОСОБА_121. на підставі довіреності, та ОСОБА_303., ОСОБА_304., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., зареєстрований в реєстрі за № 2768, номер спеціального бланку нотаріального документа НОВ 934477 (Т. 10, а.с. 126).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансових платежів підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.12.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_303. та ОСОБА_304. при укладенні попереднього договору передали, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Заявник вказує, що його частка у грошових коштах, які передані за попереднім договором складають 50% - 151 075 грн, що еквівалентно 6 498 доларам США.
Наведена обставина підтверджується матеріалами справи, зокрема відомостями заяви з вимогами до боржника ОСОБА_303. (Т. 10, а.с. 103/2), де ОСОБА_303. заявлено грошові вимоги до боржника за попереднім договором 2, та він теж вказує, що його частка як кредитора у грошових коштах, які були передані боржнику (згідно п. 4 попереднього договору 2) складає 50% - 151075 грн, що еквівалентно 6 498доларів США.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_304. не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявниці та ОСОБА_303. як покупців на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 302 150,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 996 доларів США.
В свою чергу, заявник вказує на те, що в супереч попередньому договору 2 продавець не передав у власність покупців з укладанням договору купівлі-продажу квартиру.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_159. та ОСОБА_303. з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2021 р. закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2021 р. (так, перебіг місячного строку повернення суми авансу розпочався 31.12.2020 р. (згідно частини першої ст. 253 ЦК України), сплив якого згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України припадав на 31.01.2021 р., яке є неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем повернення авансу було 01.02.2021 р., прострочення повернення з 02.02.2021 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором в його частині, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 182 804,34 грн з повернення авансу та штраф у сумі 18 280,43 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.02.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 28,1324 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.02.2021 р. у національній валюті становило 182 804,34 грн (6 498 доларів США х 28,1324 грн).
Штраф згідно пункту 5 попереднього договору складає 18 280,43 (182 804,34 х 10%). Разом зі штрафом згідно вимог заявника за другим попереднім договором підлягало поверненню 201 084,78 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 91 066,45 грн та 3% річних у сумі 18 418,12 грн, нараховані за період з 01.02.2021 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.02.2021 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, фактично керувався та послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором 2, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2, Кодексу України з процедур банкрутства статті 524, частини другої статті 533 ЦК України та з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 10.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 135,120).
Станом на 10.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=10.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 182 804,34 грн основного боргу, та 91 066,45 грн збитків від інфляції, що разом становить 273 870,79 грн.
Судом встановлено, що в розрахунках заявника наявна арифметична помилка у сумі вимоги по основному боргу та штрафу (182 804,34 грн + 18 280,43 грн, що дорівнює 201 084,77 грн, а не 201 084,78 грн), в зв'язку з чим вимоги у сумі 0,01 грн відхиляються судом як безпідставні.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 247 467,23 грн (38,0836 грн х 6 498 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 247 467,23 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (26 403,56 грн).
Заявником заявлено вимоги по штрафу у сумі 18280,43 грн
Здійснивши перерахунок штрафу, передбаченого пунктом 5 попереднього договору 2 судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, розмір штрафу становить більшу суму (24 746,72 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника зі штрафу у межах заявлених вимог у сумі 18 280,43 грн.
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.07.2021 р. відхиляються судом у сумі 16,53 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 02.02.2021 р., визначена заявником дата прострочення боржником повернення авансу не відповідає вимогами статей 253, 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу з штрафом, що підлягав поверненню боржником ( 272 213,95 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (24 809,74 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 18 401,59 грн.
Розглядаючи інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, первісною підставою виникнення вимог (за попереднім договором) та за попереднім договором 2 є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу та сплату штрафу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. По-друге, частина вимог стягнута з боржника на користь заявника судовим рішенням, яке є обов'язковим до виконання. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Заявником вимоги з передачі боржником у власність заявника квартири не заявлено.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Судом встановлено, що посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору. Заявлені вимоги не включають в себе вимог стосовно невиконаної частини зобов'язання за п. 4 попереднього договору.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 6000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_159. згідно дог. № 251022-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_159. на підставі договору № 251022-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 10, а.с. 124).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. (Т. 10, а.с. 124).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_159. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_159. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: 1) стягнута рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/30957/21 від 27.11.2023 р.: 392 600,00 грн сплаченого авансу, 3% річних в розмірі 62 471,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 243 433,05 грн та судовий збір у розмірі 6 106,24 грн - вимоги другої черги, 10% штрафу у сумі 39 260,00 грн, - вимоги третьої черги; крім того 3% річних у сумі 2 927,21 грн, по інфляційним втратам у сумі 2 975,48 грн, нарахованих на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 752/30957/21 від 27.11.2023 р, - вимоги другої черги; 2) за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.12.2019 р. в сумі: 247 467,23 грн основного боргу з суми сплаченого авансу, 18 401,59 грн 3% річних, - вимоги другої черги, 18 280,43 грн штрафу, - вимоги третьої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_158 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_158 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 268-282), в якій він просить суд звільнити кредитора від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір"; визнати грошові вимоги ОСОБА_158. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у загальному розмірі 535 768,08 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 529 010,60 грн, 3% річних - 1 257,48 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5500,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_158. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_158. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2344 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 268, 282).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
02.02.2019 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.08.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 107, загальною площею 31 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 900,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.08.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
15.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11205/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 309 900,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 163 282,54 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 38 665,33 грн, судовий збір у розмірі 7162,73 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що разом становить 529 010,60 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 16.01.2024 р. та з 17.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1 257,48 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5500,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635, 570, 629, 615 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 535 768,08 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_158. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 142-143) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_158. визнає у частково розмірі: 309 900,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 315 956,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_158. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 315 956,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 530 268,08 грн (529 010,60 грн за рішенням суду (309 900,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 163 282,54 грн, 3% у розмірі 38 665,33 грн, 7162,73 грн сплаченого судового збору, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн), 1257,48 грн 3% річних) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5500,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/192 (Т. 20, а.с. 119), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_158., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
02.02.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_158, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_321 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_158. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 107, загальною площею 31 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2019 р.; ціна продажу 310 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 273 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 11 269 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.08.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 309 900,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 11 269 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 02.02.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_158., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 359, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 503824 (Т. 12, а.с. 275).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/11205/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115775698), встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_158. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.02.2019 р., який засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святощинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 359 (нотаріальний бланк ННО 503824), а також, сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований позов ОСОБА_158. до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_158.: сплачений аванс в розмірі 309900 грн, три відсотки річних в розмірі 38 665,33 грн інфляційні втрати в розмірі163 282,54 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 7162,73грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень, що підтверджено виконавчими листом, відомостями ЄДРСР.
18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/11205/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 16.01.2024 р. (Т. 12 а.с. 274).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 315 956,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Боржник визнала вимоги зі сплаченого авансу у розмірі 309 900,00 грн. Крім того, дана частина вимоги стягнута з боржника судовим рішенням, що набрало законної сили. У зв'язку з наведеним дане заперечення відхиляється судом.
Також боржник вказує, що крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши довод боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/11205/23 не доказуються при розгляді цієї справи.
Як зазначено судом, відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_158. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором: на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/11205/23 в розмірах: 309 900,00 грн сплаченого авансу, 3% річних в розмірі 38 665,33 грн, інфляційні втрати в розмірі 163 282,54 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 7162,73 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11205/23 від 15.12.2023 р.: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 1257,48 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/11205/23 за період з 17.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 16.01.2024 р.), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 1 257,48 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5500 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5500 грн від 20.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_158. згідно дог. № 140723-2-б від 20.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_158. на підставі договору № 140723-2-б від 20.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5500,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Заявник просить суд звільнити кредитора від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Клопотання обґрунтовано тим, що заявник є законним представником (мамою) дитини з інвалідністю відповідно до висновку ЛЛК та медичного висновку, на підтвердження чого долучено докази.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено, що відповідно до медичного висновку № 738 від 25.10.2023 р. та висновку ЛКК № 728 від 25.10.2023 р. ОСОБА_305 є інвалідом дитинства (Т. 12, а.с. 271-272). Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_305. від 12.12.2013 р., її матір'ю є ОСОБА_158 (Т. 12, а.с. 271).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 6, частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами 4, 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства; дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до частини першої статті 121, частини другої статті 150 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з частиною першою статті 176 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Виходячи з наведеного, зважаючи на те, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток, суд дійшов висновку про те, що заявниця має встановлені законом обов'язки по відношенню до своєї дитини, яка має статус дитини - інваліда, тому заявниця як законний представник дитини - інваліда має право, встановлене пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", в зв'язку з чим клопотання заявника про звільнення від судового бору задовольняється судом.
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електроний суд".
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн.
Оскільки заявник звільняється від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4 844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_158. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_158. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/11205/23 (виконавчий лист від 18.01.2024 р.) у розмірі: 309 900,00 грн сплаченого авансу, 38 665,33 грн 3% річних, 163 282,54 грн інфляційних втрат, а також 7162,73 грн сплаченого судового збору у розмірі, 10000,00 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 1 257,48 грн, нарахованих на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.12.2023 р. у справі №369/11205/23, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги заяви відхилити. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджетув сумі 4 844,80 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_104 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 04.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_104 надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства від 04.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 65-119), в якій він просить суд визнати громадянина України ОСОБА_104. конкурсним кредитором по справі № 911/2308/23 про банкрутство громадянки України ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 690 699,44 грн, з яких 361 148,00 грн - основний борг за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2019 р. (4 черга); 50 000,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) від 24.06.2018 р. (4 черга); 44 282,69 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2019 р. (4 черга); 6 381,51 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) від 24.06.2018 р. (4 черга); 170 702,61 грн інфляційного збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2019 р. (4 черга); 23 686,55 грн інфляційного збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) від 24.06.2018 р. (4 черга); 18 000,00 грн - сума витрат на правову допомогу (4 черга); 5000,00 грн - моральна шкода; 11 498,08 грн - сума судового збору (1 черга); включити ОСОБА_104. до реєстру вимог кредиторів боржника ОСОБА_1 із зазначеними вимогами.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_104. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 04.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду, а також вхідним відбитком канцелярії суду № 3221/24 від 07.03.2024 р. (Т. 8 а.с. 118, 78).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним: копіями попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2019 р., попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) від 24.06.2018 р., рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі № 369/17465/21, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.11.2022 р. у справі № 369/17465/21, постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області ВП № 70883335 від 30.01.2023 р., постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 31.01.2023 р. ВП 70889225 про відкриття виконавчого провадження, а також договору про надання юридичних послуг з долученими до нього актом приймання-передачі наданих послуг, доказами оплати наданих послуг, долученими розрахунками заявлених вимог та іншими документами. Крім того заявлені вимоги з 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовані посиланням на статтю 625 ЦК України.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_104. від 11.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 24-25) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_104. визнає у розмірі: 411 148,00 грн отриманого авансу, 53 064,87 грн інфляційних втрат, 22 891,99 грн 3% річних, 5000,00 грн моральної шкоди, 11 498,08 грн судового збору, всього визнано вимог у сумі 503 603,14 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 27.07.2019 р. не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_104 не надав; витрати на правову допомогу, надані представником кредитора фізичною особою-підприємцем Ковицьким Є.О. не визнає, оскільки останній не є адвокатом, а надана копія ордеру не відповідає формі, встановленій Положенням про ордер на надання правничої (правової допомоги); Котвицький Є.О. не є адвокатом і відомості про нього відсутні у Єдиному реєстрі адвокатів України; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 313) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_104. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 503 603,14 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 676 822,03 грн, зокрема, 411 148,00 грн - сплаченого авансу, 180 032,82 грн інфляційних втрат, 54 142,93 грн 3% річних, 5000,00 грн моральної шкоди, 11 498,28 грн сплаченого судового збору, 15 000,00 грн відшкодування витрат на правову допомогу - до другої черги; розгляд питання про визнання кредиторської заборгованості на суму 3000,00 грн за надання юридичних вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/312 (Т. 20, а.с. 286), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
10.04.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_104. надійшли Заперечення на повідомлення боржника щодо розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами (Т. 21, а.с. 17), в яких ОСОБА_104. підтримує заявлені вимоги та вказує наступне: щодо справи № 369/3059/23, - стосовно твердження боржника, що дана справа в Києво-Святошинському районному суді Київської області ще не розглянута, - заявником 04.03.2024 р. подано до вказаного суду відповідне клопотання про передачу справи на розгляд Господарського суду Київської області, проте відсутність рішення не перешкоджає додатковому стягненню 3% річних та інфляційних втрат в межах справи про банкрутство; стосовно заперечень боржника витрат на правову допомогу заявник пояснив, що адвокат Ковицький Є.О. відповідає встановленим вимогам, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а відсутність відомостей паро даного адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України пояснюється наявністю багаторічного конфлікту інтересів в адвокатському самоврядуванні м. Києва, та невизнання окремими представниками адвокатського самоврядування громадянки Рафальської І.В. як голови Ради адвокатів м. Києва, а також посилаючись на судову практику (у справах № 640/22054/21, № 826/16008/18), просить не брати до уваги доводи боржника, які вважає необґрунтованими, абсурдними.
27.09.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_104. долучено виконавчі листи від 29.12.2022 р. та від 28.12.2022 р. (Т. 25, а.с. 37).
Розглянувши заяву ОСОБА_104., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.07.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_104, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_322 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_104. також "попередній договір 1").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 16, загальною площею 29,6 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором 1 обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору 1).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору 1, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2019 р.; ціна продажу 361 248,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14200 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 1, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 361 148,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 196 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору 1 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 361 148,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 196 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір 1 від 27.07.2019 р. посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2374, номер спеціального бланку нотаріального документа ННХ 567020 (Т. 8, а.с. 82).
Також судом встановлено, що 24.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_104, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_322 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_104. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.10.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити парко-місце № 8, цокольний поверх, перший рівень, загальною площею 15 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору 2).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору 2, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.10.2019 р.; ціна продажу 50 000,00 грн, що на момент укладення цього договору еквівалентно 1914 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 2, сторони домовились про такий порядок проведення розрахунків за основним договором: покупець сплачує продавцю ціну парко-місця наступним чином: 50 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 1914 доларів США.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансових платежів протягом одного місяця.
Попередній договір від 24.06.2018 р. укладений у письмовій формі (Т. 8, а.с. 83), підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1030 від 04.03.2017 р. та ОСОБА_104.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2022 р. у справі №369/17465/21, суд встановивши факт підписання між сторонами попереднього договору 1 від 27.07.2019 р. (Т. 8, а.с. 87), попереднього договору 2 від 24.06.2018 р. (Т. 8, а.с. 88) та сплату ОСОБА_104. відповідачу коштів за попередніми договорами 1, 2, за результатами розгляду позову позовні вимоги ОСОБА_104. до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_104.: аванс за попереднім договором від 27.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 361 148,00 грн, аванс за попереднім договором від 24.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу паркінг №8 у розмірі 50 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 27.07.2019 р. Про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 46 564,87 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 24.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу паркінг №8 у розмірі 6500,00 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 27.07.2019 р. Про укладання договору купівлі-продажу квартири за період з 30.12.2019 року по 30.10.2021 р. в розмірі 19 887,88 грн, суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 24.07.2019 р. про укладання договору купівлі-продажу паркінг № 8 за період за період з 30.10.2019 р. по 30.10.2021 р. в розмірі 3 004,11 грн, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 946,08 грн та 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 84-91).
28.12.2022 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/17465/21, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 16.12.2022 р. (Т. 25 а.с. 39). Додатково виданою судом засвідченою копією вказаного судового рішення підтверджено, що останнє набрало законної сили 16.12.2022 р. (Т. 8, а.с. 91).
Також судом встановлено, що додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 28.11.2022 р. у справі №369/17465/21 з боржника на користь ОСОБА_104. стягнуто понесені у справі № 369/17465/21 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 гривень 00 копійок, що підтверджено документально (Т. 8 а.с. 93-96).
29.12.2022 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/17465/21, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 29.12.2022 р. (Т. 25 а.с. 38). Додатково, виданою судом засвідченою копією вказаного судового рішення від 28.11.2022 р., підтверджено, що останнє набрало законної сили 29.12.2022 р.
Отже вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі 503 603,14 грн, інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовими рішеннями, на виконання яких видані виконавчі листи, підставою виникнення яких є пункт 5 попередніх договорів, що передбачає повернення продавцем сплачених авансів у випадку неукладення договорів купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення (основних договорів) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Також заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 27.07.2019 р. не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив. Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору та судового рішення, що набрало законної сили, в зв'язку з чим відхиляється судом; в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири та нежитлового приміщення.
Боржник вказує, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_104 не надав.
Судом встановлено, що по-перше, боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору та якого з договорів є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
По-друге, належними доказами у цьому провадженні підтверджено та самим боржником визнано вимоги у сумі 411 148,00 грн отриманого авансу за обома попередніми договорами 1, 2.
В свою чергу відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17465/21 від 01.11.2022 р. та від 28.11.2022 р. не доказуються при розгляді цієї справи. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17465/21 від 01.11.2022 р. судом було встановлено факт сплати ОСОБА_104. боржнику авансових коштів за обома попередніми договорами.
На підставі наведеного, дані заперечення боржника відхиляються судом.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Як вже встановлено судом відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17465/21 від 01.11.2022 р. та від 28.11.2022 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаних судових рішень Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17465/21 від 01.11.2022 р. та від 28.11.2022 р. є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_104. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: за попереднім договором 1: аванс у розмірі 361 148,00 грн, інфляційні збитки 46 564,87 грн, 3% річних за період з 30.12.2019 р. по 30.10.2021 р. в розмірі 19 887,88 грн; за попереднім договором 2: аванс у розмірі 50 000 грн, інфляційні збитки у розмірі 6500,00 грн, 3% річних у розмірі за період з 30.10.2019 р. по 30.10.2021 р. в розмірі 3 004,11 грн; а також 5000,00 грн моральної шкоди, 4946,08 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 15 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що разом становлять 512 547,14 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за попереднім договором 1 та попереднім договором 2, - зокрема, нараховані за попереднім договором 1 - 3% річних за період з 01.12.2021 р. по 01.03.2024 р. на суму зобов'язання 361 148,00 грн (основний борг) у сумі 24 394,81 грн та інфляційних втрат за цей період у сумі 124 137,74 грн; за попереднім договором 2 - 3% річних за період з 01.12.2021 р. по 01.03.2024 р., нараховані на суму зобов'язання 50 000,00 грн (основний борг) у сумі 3 377,40 грн та інфляційних втрат за цей період у сумі 17 186,55 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Оскільки заявник вже реалізував своє право на захист по основному боргу за попередніми договорами в судовому порядку, які стягнуті з боржника на користь заявника у розмірі: 361 148,00 грн за попереднім договором 1 та 50 000,00 грн за попереднім договором 2, суд виходить з наявних матеріалів справи.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав у пунктах 62, 63,64, 72, 73, 77, 78 наступну правову позицію:
"Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (п. 62).
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу (п. 63). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови) (64).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження НОМЕР_3-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження НОМЕР_3-79гс19) (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)".
У постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено (пункти 160-161, 163-165) також правову наступну позицію.
"Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц) (п. 160).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п. 161).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17) (п. 163).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання" (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що заявник має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат в з в'язку з простроченням виконання зобов'язань.
Як слідує з рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17465/21 від 01.11.2022 р. за попереднім договором 1 прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 30.12.2019 р., та стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 30.12.2019 р. по 30.10.2021 р., в зв'язку з чим обґрунтованими вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р.
Як слідує з зазначеного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області за попереднім договором 2 прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 30.10.2019 р., та стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 30.10.2019 р. по 30.10.2021 р., в зв'язку з чим обґрунтованими вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за попереднім договором 1 за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними (у сумі 473,44 грн).
Виходячи з розрахунків заявника, вимоги заявника по 3% річних за період за попереднім договором 2 з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. відхиляються судом, оскільки не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними (у сумі 65,58 грн 3% річних).
Здійснивши перерахунок за попереднім договором 1 - 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (361148,00 грн), судом встановлено, що 3% річних за вказаний період становлять 23 921,17 грн, інфляційні втрати становлять 124 137,74 грн, які підлягають визнанню судом.
Здійснивши перерахунок за попереднім договором 2 - 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.12.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму (50 000,00 грн), судом встановлено, що 3% річних втрати за вказаний період становлять 3 311,82 грн, інфляційні втрати становлять 17 186,55 грн, які підлягають визнанню судом.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 3000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Котвицького Є.О.
На підтвердження заявлених вимог долучив копію договору про надання юридичних послуг № 21/02/2024 від 21.02.2024 р. укладений між фізичною особою-підприємцем Котвицьким Є.О. та ОСОБА_104. (Т. 8 а.с. 103), також долучено копію акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 21.02.2024 р. (Т. 8, а.с. 105), виписку по надходженням по картці по рахунку Котвицького Євгенія Олеговича від 04.03.2024 р. про оплату юридичних послуг ОСОБА_104. 3000,00 грн (Т. 8, а.с. 106).
Боржник заперечує зазначені вимоги заявника, вказуючи, що витрати на правову допомогу, надані представником кредитора фізичною особою-підприємцем Котвицьким Є.О. не визнає оскільки останній не є адвокатом, а надана копія ордеру не відповідає формі, встановленій Положенням про ордер на надання правничої (правової допомоги); Котвицький Є.О. не є адвокатом і відомості про нього відсутні у Єдиному реєстрі адвокатів України.; заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Від ОСОБА_104. через канцелярію суду надійшли Заперечення на повідомлення боржника щодо розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами (Т. 21, а.с. 17), в яких ОСОБА_104. стосовно заперечень боржника витрат на правову допомогу пояснює, що адвокат Ковицький Є.О. відповідає встановленим вимогам, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, відсутність відомостей паро даного адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України пояснюється наявністю багаторічного конфлікту інтересів в адвокатському самоврядуванні м. Києва, та невиконання окремими представниками адвокатського самоврядування громадянки Рафальської І.В. як голови Ради адвокатів м. Києва, та посилаючись на судову практику (у справах № 640/22054/21, № 826/16008/18), просить не брати до уваги доводи боржника, які вважає необґрунтованими , абсурдними.
Також боржник вказує на те, що дана справа № 911/2308/23 не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи.
Заявник в свою чергу надав Заперечення на повідомлення боржника щодо розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами (Т. 21, а.с. 17), в яких ОСОБА_104. вказує щодо справи 369/3059/23, - стосовно твердження боржника, що дана справа в Києво-Святошинському районному суді Київської області ще не розглянута, - заявником 04.03.2024 р. подано до вказаного суду відповідне клопотання про передачу справи на розгляд Господарського суду Київської області, проте відсутність рішення не перешкоджає додаткового стягнення 3% річних та інфляційних втрат в межах справи про банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи сторін, судом встановлено наступне.
Згідно поданих документів, на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 24.10.2019 р. № 34 Котвицькому Євгенію Олеговичу видано свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності від 24.10.2019 р. серії КВ №6514.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Згідно з частиною першою статті 23 зазначеного закону, професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема: забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі:
1) подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення кримінального правопорушення, крім випадку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 32 цього Закону; (пункт 2 частини першої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.06.2020 р. N 720-IX)
3) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю;
4) визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним.
Відповідно до приписів частини першої статті 32 вказаного закону, право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі:
1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
3) смерті адвоката;
4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю;
5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно із частиною третьою статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Частиною першою статті 43 цього Закону передбачено, що адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об'єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 55 зазначеного Закону Рада адвокатів України, зокрема: здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення ведення ЄРАУ, здійснює контроль за діяльністю рад адвокатів регіонів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та надання витягів з нього.
За правилами статті 17 цього ж Закону Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості: прізвище, ім'я та по батькові адвоката; номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку; адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку; інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; інші відомості, передбачені цим Законом.
Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом. Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з'їздом адвокатів України 17.11.2012 р., Рада адвокатів України діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з'їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.
Згідно з пунктами 1.1. - 1.4. Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 р. № 26 (далі - Порядок № 26) в ред. станом на дату укладення договору про надання юридичних послуг № 21/02/2024 від 21.02.2024 р., Єдиним реєстром адвокатів України (ЄРАУ) - є інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних та надання реєстрової інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України та адвокатів іноземних держав, які відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" набули права на заняття адвокатською діяльністю, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності, а також інші відомості, визначені законами України та актами Національної асоціації адвокатів України. ЄРАУ ведеться та адмініструється з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України та адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності, а також накопичення, оброблення та надання офіційного визнання такої інформації. Діяльність у сфері ведення ЄРАУ базується на таких основних принципах: … обов'язковості реєстрації достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України та адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності та внесення інформації (змін до неї) про відповідні відомості; одноразовості реєстрації та недопущення реєстрації інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України та адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності в інших реєстрах чи повторного внесення ідентичної інформації (змін до неї) в ЄРАУ; презумпції достовірності даних ЄРАУ.
Згідно з пунктами 3.6, 3.7. Порядку № 26 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, Реєстратор (створювач) Адміністратора бази даних ЄРАУ відмовляє у внесенні відомостей до ЄРАУ, а також у публічному їх відображенні як недостовірних відомостей про адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України, у випадку, якщо адвокат отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю у неналежно створеному та/або неналежно сформованому відповідно до законодавства України та актів НААУ органі - раді адвокатів регіону або кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури регіону.
Недостовірними є також відомості, які не відповідають даті та номеру рішення належно створеного та належно сформованого органу - ради адвокатів регіону або кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, у тому числі не відповідають даті та номеру виданого свідоцтва. Реєстратор (створювач) Адміністратора бази даних ЄРАУ, у разі виявлення недостовірних відомостей в ЄРАУ, щодо отримання адвокатом свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, негайно повідомляє про це адвоката та Адміністратора ведення ЄРАУ.
У разі надання адвокатом зазначених підтверджуючих документів реєстратор (створювач) Адміністратора бази даних ЄРАУ вносить (підтверджує) відомості про адвоката до ЄРАУ на підставі рішення Адміністратора ЄРАУ - Ради адвокатів України.
Водночас Верховний Суд в постанові у справі № 826/10717/18 від 02.06.2020 р. вказав (п.п. 60-61): Колегія суддів Верховного Суду щодо Рішення Ради адвокатів України N 156 від 11.06.2016 "Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядуванням. Києва" як доводу суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зазначає, що наявність певних спорів між третіми особами відносно статусу КДКА м. Києва, у якій позивачем добросовісно складено іспит та про що отримано відповідне свідоцтво, не може бути перешкодою чи підставою для позбавлення позивача права на зайняття адвокатською діяльністю, на набуття якого позивач мав законне сподівання складаючи відповідний іспит та добросовісно вчиняючи передбачені законом дії. Крім того, у Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлено випадків, в яких відповідач звільняється від обов'язку оприлюднення інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України.
В постанові Верховного Суду від 10.09.2020 р. у справі №826/2079/18, встановивши що позивач у відповідності до вимог та процедури, визначеної Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності дійшов висновків (п. 55, 57, 58 ) про те, що позивачем були вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. … наявність певних спорів між третіми особами відносно статусу КДКА міста Києва, у якій позивачем добросовісно складено іспит, внаслідок чого отримано відповідне свідоцтво, не може бути перешкодою чи підставою для позбавлення позивача права на зайняття адвокатською діяльністю, на набуття якого він мав законне сподівання, складаючи відповідний іспит та добросовісно вчиняючи передбачені законом дії. Крім того, у Законі № 5076-VІ не встановлено випадків, в яких відповідач звільняється від обов'язку оприлюднення інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України. Однією із законодавчих вимог, що забезпечує реалізацію адвокатом його повноважень є включення про нього інформації до Єдиного реєстру адвокатів України та її відображення на офіційному веб-сайті Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" (www.unba.org.ua), а невключення чи невідображення цієї інформації є перешкодою для здійснення адвокатом його діяльності (п. 50).
Судом встановлено, що в матеріалах справи докази зупинення чи припинення права на здійснення адвокатської діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо адвоката Котвицького Є.О. відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що долучений ордер відповідає реквізитам типової форми ордеру встановленого зразку, затвердженого Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (від.19.05.2023 р.), а саме ордер виконаний не на затвердженому положенням бланку з захисним малюнком, однак відсутній напис "Національна асоціація адвокатів України" та слово "Серія", що як вказує заявник зумовлено зазначеним заявником конфліктом.
Відповідно до частини першої , другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Докази анулювання у встановленому законом порядку зазначеного свідоцтва в матеріалах справи відсутні, а отже достатні підстави для визнання Котвицького Є.О. неповноважним представником заявника, відсутні.
Судом встановлено, що 21.02.2024 р. між фізичною особою-підприємцем Котвицьким Євгенієм Олеговичем, який є адвокатом, відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КВ № 6514, виданого на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва № 34 від 24.10.2019 р., в подальшому "Виконавець", з одного боку, то громадянин України ОСОБА_104., в подальшому замовник, з іншого боку, що разом іменуються сторони, укладено цей договір (Т. 8 а.с. 103-104) про наступне.
Відповідно до п. 1.2., 2.1., 2.3. Договору про надання юридичних послуг № 21/02/2024 від 21.02.2024 р., предметом даного договору є зобов'язання виконавця скласти в інтересах замовника заяву про грошові вимоги до громадянки ОСОБА_1 в рамках справи № 911/2308/23. За надання юридичних послуг визначених п. 1.2. цього договору замовник зобов'язується не пізніше 3 календарних днів з моменту підписання даного договору сплатити виконавцю суму грошових коштів у розмірі 3000,00 грн шляхом здійснення грошового переказу на банківську карту виконавця. Замовник зобов'язується підписати 2 примірника акту приймання-передачі наданих послуг та направити 1 примірник виконавцю на адресу зазначену в договорі протягом 3 календарних днів з моменту отримання від виконавця примірників акту приймання передачі наданих послуг.
Відповідно до атку приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.02.2024 р. виконавець - фізична особа-підприємець Ковицький Є.О., який є адвокатом та ОСОБА_104. склали акт про те, що послуги, зазначені у п. 1.2. Договору про надання юридичних послуг № 21/02/2024 від 21.02.2024 р. виконані в строк і в повному обсязі, зауваження з боку замовника до виконавця відсутні. Вартість наданих послуг, зазначених в підпунктах 1.2. Договору про надання юридичних послуг № 21/02/2024 від 21.02.2024 р. складає 3000,00 грн. Зауваження щодо повноти та своєчасності оплати послуг у виконавця відсутні.
Факт оплати ОСОБА_104. Котвицькому Є.О. 3000,00 грн за платіжними реквізитами визначеними у вказаному договорі (п. 2.1.) підтверджено документально випискою по надходження по картці Котвицького Є.О. (Т. 8 а.с. 1-6).
Заява з вимогами до боржника була подана до суду. Договором визначено опис роботи, що включає складення заяви про грошові вимоги до боржника, та її вартість, а також те, що складення обумовленої заяви здійснюється в межах цієї справи № 911/2308/23, а отже договір пов'язаний з розглядом цієї судової справи.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суд дійшов висновку про те, що вимога заявника, що розглядається є обґрунтованою в зв'язку з чим, підлягає визнанню судом у сумі 3000,00 грн.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію до платіжної інструкції від 01.03.2024 р (Т. 8 , а.с. 77).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцією.
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 04.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява до суду, вхідним відбитком канцелярії суду № 3221/24 від 07.03.2024 р. (Т. 8 а.с. 118, 78).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини четвертої статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи за правовою природою належать до судових витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність, в зв'язку з чим відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 129 ГПК України, частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства клопотання про стягнення з боржника судового збору підлягає задоволенню, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Згідно частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Заявлені вимоги заявника з черговості задоволення його вимоги не відповідають вимогам частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим відхиляються судом.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_104. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_104. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість, в тому числі стягнута дослідженими судовими рішеннями:
за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2019 р.: 361 148,00 грн авансу (основний борг), 46 564,87 грн інфляційних збитків, 19 887,88 грн 3% річних (30.12.2019 р. - 30.10.2021 р.);
за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) від 24.06.2018 р.: 50 000 грн авансу, 6500,00 грн інфляційних збитків, 3 004,11 грн 3% річних (30.10.2019 р. - 30.10.2021 р.); а також 5000,00 грн моральної шкоди, 4946,08 грн судового збору за подання позовної заяви, 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 15 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, - вимоги другої черги;
крім того підлягають визнанню вимоги за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2019 р.: 23 921,17 грн 3% річних, 124 137,74 грн інфляційних втрат; за попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (паркінг №8) від 24.06.2018 р.: 3 311,82 грн 3% річних, 17 186,55 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн та 3000,00 грн відшкодування витрат на правову допомогу покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_106 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_106 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 07.03.2024 р. (Т. 8, а.с. 153-166), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_106. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 937 123,57 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 919 824,87 грн, 3% річних - 2 563,45 грн, інфляційних втрат - 3 679,30 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_106. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_106. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2235 від 07.03.2024 р. на заяві заявниці, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 8 а.с. 153, 166).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
08.11.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. 23.11.2018 р. між кредитором та боржником було укладено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 08.11.2017 р.
Відповідно до внесених змін до п. 1 попереднього договору, у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_37, секція 1, загальною площею 44,3 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 542 575 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
11.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12334/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 542 575 грн, інфляційні збитки у розмірі 286 155,48 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 75142,92 грн, судовий збір у розмірі 6 951,47 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн, що разом становить 919 824,87 грн та дані вимоги до боржника заявник просить визнати у цій справі. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 11.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, та як вказує заявник з 12.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 12.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 3 679,30 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за вказаний період у розмірі 2 563,45 грн.
Також заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, інших норм законодавства, практикою Верховного Суду заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 937 123,57 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_106. від 12.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 16-17) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_106. не визнає. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 08.11.2017 р. не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; також боржник вказує на наявність між сторонами спору про право, зокрема повідомляє про те, що упровадженні Київського апеляційного суду перебуває на розгляді цивільна справа про стягнення коштів за вказаним попереднім договором та станом на 12.03.2024 р. спір не було вирішено, на підтвердження заперечень долучено копію ухвали апеляційного суду від 28.02.2024 р. у справі № 369/12334/23.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 312) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_106. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає вимоги заявниці з посиланням на оскарження рішення суду першої інстанції у цивільній справі № 369/12334/23. Керуючий реструктуризацією вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/12334/23.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/316 (Т. 20, а.с. 288), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника Андрєєва М.А. надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів заяви заявника з долученою електронною копією судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12334/23, де також повідомляє суд про оскарження рішення суду на час подачі цього клопотання у касаційному порядку.
Розглянувши заяву ОСОБА_106., дослідивши подані документи доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.11.2017 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , (продавець) та ОСОБА_106, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_141 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_106. також "попередній договір").
23.11.2018 р. між ОСОБА_186., який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 3018 (продавець) та ОСОБА_106. (покупець) було укладено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.11.2017 р., № 3018.
З урахуванням змін та доповнень внесених до попереднього договору 23.11.2018 р.:
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_37, загальною площею 44,3 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.03.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2018 р.; ціна продажу 542 675,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 20 226 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 542 575,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 542 575,00 грн, на протязі одного місяця.
Попередній договір від 08.11.2017 р. посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1018, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893910 (Т. 8, а.с. 162).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі №369/12334/23 встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_106. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.11.2017 р., який засвідчено нотаріусом Дудкіною Н.В. зареєстровано під № 1018, нотаріальний бланк НМТ 893910, та укладення 23.11.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_106. договору про внесення змін до попереднього договору, встановивши сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також те, що основний договір між сторонами укладений не був, - позов ОСОБА_106. до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_106.: сплачений аванс у розмірі 542 575,00 грн, 3% річних у сумі 75 142,92 грн, інфляційні втрати у розмірі 286 155,48 грн, судовий збір у розмірі 6 951,47 грн, витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 154).
18.01.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/12334/23, що підтверджено документально (Т. 8, а.с. 160).
Врахувавши відомості надані боржником та представником заявника щодо оскарження вказаного судового рішення судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, Постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2024 р. у справі № 369/12334/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120244771) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12334/23 від 11.12.2023 р. скасовано. Матеріали справи № 369/12334/23 передано на розгляд до Господарського суду Київської області, у провадженні якого перебуває справа № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Постановою Верховного Суду від 27.11.2024 р. справі №369/12334/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123678387) Постанову Київського апеляційного суду від 03.07.2024 р. скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124980857) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення коштів задоволено частково. Зокрема, встановивши укладення між ОСОБА_106. та ОСОБА_1 попереднього договору купівлі-продажу квартири, який засвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1018, на нотаріальному бланку НМТ 893910, встановивши обставину укладення між зазначеними особами 23.11.2018 р. договору про внесення змін та доповнень до попереднього договору від 08 листопада 2017 року, обставину сплати при укладенні попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупцем продавецю передоплати у вигляді авансу у розмірі 542 575,00 грн, а також те, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований, та стягнуто з боржника на користь позивача сплачений аванс у розмірі 542 575,00 грн, 3% річних у сумі 75 142,92 грн, інфляційні втрати у розмірі 286 155,48 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з боржника на користь позивача судовий збір у розмірі 6 951,47 грн, у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124980857), вказана постанова набрала законної сили 28.01.2025 р.
Розглядаючи справи суд виходить з наявних матеріалів справи.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства;
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовим рішенням, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою наведені вимоги є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Крім того, відповідно до матеріалів справи Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 року стягнуто з боржника на користь заявника за попереднім договором грошові кошти у встановленомусудом розмірі, де вказане судове рішення набрало законної сили, підтверджує наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість, та є обов'язком до виконання.
Також заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявниця свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатила.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири. Крім того вказане заперечення не спростовує необхідності виконання боржником судового рішення, що набрало законної сили.
Так боржник вказує, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Судом встановлено, що по-перше, боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
По-друге, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 року встановлено, що відповідно до пункту 4 попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 542 575,00 грн. Колегія суддів Київського апеляційного суду дійшла до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки фактично переданих відповідачці коштів у сумі 542 575,00 грн., які є авансом.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Як зазначено, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника підлягають визнанню судом в межах, стягнутих з боржника на користь заявниці Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 р., а саме: 542 575,00 грн сплаченого авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 08.11.2017 року, а також 75 142,92 грн 3% річних, 286 155,48 грн інфляційних втрат, 6 951,47 грн судового збору, що разом становить 910824,87 грн.
Вимоги заявника в сумі 9000,00 грн витрат на правничу допомогу, заявлені до боржника на підставі судового рішення від 11.12.2023 р. у справі №369/12334/23, відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані, в зв'язку з чим, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі №369/12334/23, на підставі якого заявлено ці вимоги до боржника було скасовано Постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2024 р. у справі № 369/12334/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120244771); в наступному Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 р. за результатом розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в задоволенні клопотання було відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124980857), а отже заявлені вимог є безпідставні, необґрунтовані.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 12.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 3 679,30 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за вказаний період у розмірі 2 563,45 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення до суду із цією заявою рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі №369/12334/23 було таким, що набрало законної сили (11.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом (Т. 8, а.с. 160) та було скасовано постановою Постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
Детально, всебічно дослідивши матеріали справи судом також взято до уваги, що, що Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 р. за результатом розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в задоволенні клопотання було відмовлено, а отже встановлено, що факти, зобов'язання фактично не існувало.
Боржником доказів виконання зазначеного судового рішення суду не надано.
На підставі викладеного, частини 2 статті 625 ЦК України суд дійшов висновку, що вимоги заявника за період з 12.01.2024 р. по 14.02.2024 р. підлягають задоволенню у розмірі: 3 643,30 грн інфляційного збільшення, 2538,36 грн 3% річних, нараховані на 910 824,87 грн (стягнуті з боржника Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 р.) в іншій частині вимоги є безпідставними та відхиляються судом у сумі 36,00 грн інфляційних втрат, 25,09 грн 3% річних.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_106. згідно дог. № 040823-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_106. на підставі договору № 040823-б від 24.02.24 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Деталізованих розрахунків заявлени вимог суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію від 26.02.2024 р. (Т. 8, а.с. 157).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 26.02.2024 р. (Т. 8, а.с. 157).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т. 8, а.с. 153).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_106. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_106. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Постановою Київського апеляційного суду у справі №369/12334/23 від 28.01.2025 р.: 542 575,00 грн сплаченого авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 08.11.2017 року, 75 142,92 грн 3% річних, 286 155,48 грн інфляційних втрат, 6 951,47 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того 3 643,30 грн інфляційного збільшення, 2538,36 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_3 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_3 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 13-25), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_3 до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 710 648,33 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 678 434,62 грн, 3% річних - 11 033,97 грн, інфляційних втрат - 10 123,74 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, 6056,00 грн судового збору; грошові вимоги кредитора ОСОБА_3 включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_3 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2347 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13, а.с. 113, 25).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
01.10.2019 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.06.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 46, секція 3, загальною площею 32,6 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу 358 020,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця. Сума, що підлягає поверненню у гривні еквівалентна 15 996 доларів США за середнім курсом комерційних банків України долару США на день повернення, яким був курс 27,53 грн, а сума до повернення мала складати 440 369,88 грн.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.06.2020 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
15.06.2023 р. рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі у справі №752/28338/21 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 440 369,88 грн, інфляційні збитки у розмірі 52 844,39 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 16 513,87 грн, судовий збір у розмірі 5 751,29 грн, що разом становить 515 479,43 грн. Зазначене судове рішення згідно виконавчого листа набрало законної сили 31.07.2023 р, та з 01.08.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі у справі №752/28338/21 від 17.07.2023 р. яким, як підтверджено виконавчим листом зазначеного суду стягнуто з боржника на користь кредитора інфляційні збитки у розмірі 140 037,62 грн, 3% річних у розмірі 20 917,57 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, що сукупно становить 162 955,15 грн. Другим виконавчим листом підтверджено, що рішення набрало законної сили 31.07.2023 р. та з 01.08.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 01.08.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 10 123,74 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 01.08.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 11 033,97 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник вважає, що підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00 грн, на підтвердження чого долучив квитанцію про сплату судового збору.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635, 570 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 710 648,33 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_3 від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 152) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_3 визнає у розмірі: 385 020,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 391 076,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_3 ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 391 076,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 541 954,63 грн (515 479,43 грн за рішенням суду (440 369,880 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 52 844,39 грн, 3% у розмірі 16 513,87 грн, 5 751,29 грн судового збору), 10 295,46 грн 3% річних, 10 123,74 грн інфляційних втрат, 6056,00 судового збору) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/196 (Т. 20, а.с. 123), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у ОСОБА_3 належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023 р. у справі №751/28338/21.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копій судових рішень, яким долучено до матеріалів справи електронні копії судових рішень у справі №751/28338/21.
Розглянувши заяву ОСОБА_3 , дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.10.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_142(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_3 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 46, загальною площею 32,6 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:1079, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок та ввести його в експлуатацію і забезпечити підключення всіх належних інженерних мереж до 30.06.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 5 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2020 р.; ціна продажу 385 120,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 000 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 385 020,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від завершення будівництва житлового будинку та продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 385 020,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 996 доларів США протягом одного місяця. Сума, що підлягає поверненню у гривнях еквівалентно 15 996 доларів США за середнім курсом комерційних банків України долару США н день повернення.
Попередній договір від 01.10.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_3., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 459, номер спеціального бланку нотаріального документа НОА 862447 (Т. 13, а.с. 21).
Судом встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі №752/28338/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111865202) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 01.10.20179 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір купівлі-продажу укладений не був, будинок не збудований, позов ОСОБА_3 до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_3 : аванс за попереднім договором у розмірі 440 369,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 52 844,39 грн, 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 16 513,87 грн, 5751,29 грн судового збору, що разом становить 515479,43 грн (Т. 26, а.с. 5).
03.08.2023 р. Голосіївського районним судом м. Києва виданий Виконавчий лист у справі №752/28338/21, згідно якого вказане судове рішення від 15.06.2023 р. набрало законної сили 31.07.2023 р. (Т. 13 а.с. 20).
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі у справі №752/28338/21 від 17.07.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112519017) стягнуто з боржника на користь кредитора інфляційні втрати за період з листопада 2021 р. року до травня 2023 р. у розмірі 140 037,62 грн, 3% річних за період з листопада 2021 р. року до травня 2023 р. у розмірі 20 917,57 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, що сукупно становить 162955,15 грн.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112519017), додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі у справі №752/28338/21 від 17.07.2023 р. набрало законної сили 31.08.2023 р.
Іншого заявником за допомогою належних та допустимих доказів не доведено суду.
Отже вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 391 076,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі від 15.06.2023 р., від 17.07.2023 р. у справі №752/28338/21 не доказуються при розгляді цієї справи.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені у рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023 р. у справі №751/28338/21 не доказуються при розгляді цієї справи та належними доказами підтверджено факт сплати заявником боржнику 385 020,00 гривень авансу за попереднім договором.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_3 від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 150-151) ОСОБА_1 визнано вимоги заявниці у розмірі авансового платежу 385 020,00 грн.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі рішень Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2023 р. та від 17.07.2023 р. у справі №752/28338/21 є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_3 до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом за попереднім договором у розмірі: аванс за попереднім договором у розмірі 440 369,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 192 882,01 грн, 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 37 431,44 грн, 5751,29 грн по судовому збору, 2000,00 грн витрат на правничу допомогу, що разом становить 678 434,62 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за вказаними рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2023 р. та від 17.07.2023 р. у справі №752/28338/21 за період з 01.08.2023 р. по 14.02.2024 р.: інфляційні втрати у розмірі 10 123,74 грн, 3% річних у розмірі 11 033,97 грн, що разом становить 678 434,62 грн
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78) ".
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2023 р. у справі №752/28338/21 за період з 01.08.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 31.07.2023 р.) судом встановлено, що судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 8 383,69 грн, та по інфляційним втратам у сумі 7 692,09 грн за вказаний період.
Як вже встановлено судом, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі у справі №752/28338/21 від 17.07.2023 р. набрало законної сили 31.08.2023 р., в зв'язку з чим, вимоги заявника за період з 01.08.2023 р. по 31.08.2023 р. за додатковим рішенням є не обґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню судом.
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2023 р. у справі №752/28338/21 за період з 01.09.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 31.08.2023 р.) судом встановлено, що підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 2 235,08 грн, та по інфляційним втратам у сумі 4779,94 грн за вказаний період.
На підставі викладеного, оскільки заявником не надано суду детального розрахунку інфляційних втрат по заявленим вимогам, судом встановлено, що загальна заявлена сума вимог по інфляційним втратам становлять більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з інфляційних втрат у межах заявлених вимог в сумі 10 123,74 грн; суд визнає грошові вимоги заявника з 3% річних у сумі 10 618,77 грн, в іншій частині вимоги заявника відхиляються судом (у сумі 415,20 грн), оскільки є безпідставними.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив виписку з карткового рахунку Смрного В.О. від 29.02.2024 р., згідно якого проведено операцію з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_3 згідно дог. № 150623-б від 25.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_3. на підставі договору № 150623-б від 25.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Дослідивши поданий суду докази оплати за вкладання та подання заяви ОСОБА_3 , судом встановлено, що відповідно до наданої суду виписки з карткового рахунку заявника від 29.02.2024 р., вказаний документ підтверджує списання коштів з картки, проте у графі статус операції відображена інформація про те, що операція очікує обробки, що не підтверджує фактичне зарахування коштів адвокату Андрєєву М.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 29.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 17).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 29.02.2024 р. № 0.0.3501411946.1 від 29.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 17).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_3 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 01.10.2019 р. стягнута рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва 15.06.2023 р. та 17.07.2023 р. у справі №752/28338/21 у розмірі: 440 369,88 гривень основного боргу, 37 431,44 грн 3% річних, 192 882,01 грн інфляційних втрат, 5 751,29 грн судового збору, 2000,00 грн витрат на правничу допомогу, а також 10 123,74 грн інфляційних втрат, 10 618,77 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_2 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_2 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 1-12), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_2 до боржника ОСОБА_1 у загальному розмірі 457 214,84 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 441 490,07 грн, 3% річних - 3 624,22 грн, інфляційних втрат - 7100,55 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_2 включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_2 з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2345 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13, а.с. 1, 12).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
30.11.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.07.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 27, секція 2, загальною площею 29 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу 258 408 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.07.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
04.10.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11620/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 258 408,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 144 966,89 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 38 115,18 грн, що разом становить 441 490,07 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили 06.11.2023 р. згідно виконавчого листа та з 07.11.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 07.11.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 7100,55 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 07.11.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 3 624,22 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635, 570 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 457 214,84 грн.
Заявниця повідомляє суд проте, що є учасником бойових дій та відповідно до норми пункту 13 Закону України "Про судовий збір" звільняється від судового збору, в зв'язку з чим просить суд звільнити заявницю від слати судового збору.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_2 від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 150-151) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_2 визнає у розмірі: 258 408,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 264 464,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 302) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 264 464,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 452 214,84 грн (441 490,07 грн за рішенням суду (258 408,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 144 966,89 грн, 3% у розмірі 38 115,18 грн), 3 624,22 грн 3% річних, 7100,55 грн інфляційних втрат) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/195 (Т. 20, а.с. 122), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. витребувано у ОСОБА_2 належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.10.2023 р. у справі № 369/11620/23.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копій судових рішень, яким долучено до матеріалів справи електронні копії судових рішень у справі №369/11620/23 від 04.10.2023 р. та додаткового судового рішення.
Розглянувши заяву ОСОБА_2 , дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
30.11.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_143 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_2 також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.07.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 27, загальною площею 29 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.07.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2018 р.; ціна продажу 368 300,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 13 616 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 258 408,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9553 долари США, а продавець отримав зазначену суму. Залишок суми у розмірі 109 892,00 грн, еквівалентно 4063 долари США покупець зобов'язується сплатити до 30.07.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 258 408,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9553 долари США на протязі одного місяця.
Попередній договір від 30.11.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_2., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3290, номер спеціального бланку нотаріального документа НМХ 548412 (Т. 13, а.с. 9).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.10.2023 р. у справі №369/11620/23 встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2017 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір купівлі-продажу укладений не був, будинок не збудований, позов ОСОБА_2 до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_2 : сплачений аванс в розмірі 258408 грн., три відсотки річних в розмірі 38115,18 грн, інфляційні втрати в розмірі 144966,89 грн, нараховані за період з 01.08.2018 р. до 30.06.2023 р. (Т. 25, а.с. 202).
07.11.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/11620/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 06.11.2023 р. (Т. 13 а.с. 8).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 264 464,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі від 04.10.2023 р. у справі №369/11620/23 не доказуються при розгляді цієї справи.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявниці з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.10.2023 р. у справі №369/11620/23 встановлено факт сплати ОСОБА_2. продавцю 258 408 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені у рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.10.2023 р. у справі №369/11620/23 не доказуються при розгляді цієї справи та належними доказами підтверджено факт сплати заявником боржнику 258 408 гривень авансу за попереднім договором.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_2 від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 150-151) ОСОБА_1 визнано вимоги заявниці у розмірі авансового платежу 258 408,00 грн.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.10.2023 р. у справі №369/11620/23 є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_2 до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом за попереднім договором у розмірі: сплачений аванс в розмірі 258408,00 грн, три відсотки річних в розмірі 38115,18 грн, інфляційні втрати в розмірі 144966,89 грн, що разом становить 441490,07 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.10.2023 р. у справі №369/11620/23: інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 07.11.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 7100,55 грн; 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 07.11.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 3 624,22 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/11620/23 від 04.10.2023 р. за період з 07.11.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 06.11.2023 р.) судом встановлено, що що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 3624,22 грн, та по інфляційним втратам у сумі 7100,55 грн за вказаний період.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 19.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_2 згідно дог. № 220723-2-б від 18.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" Глуховій О.Г. на підставі договору № 220723-2-б від 18.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Заявниця повідомляє суд про те, що є учасником бойових дій та відповідно до норми пункту 13 Закону України "Про судовий збір" звільняється від судового збору, в зв'язку з чим просить суд звільнити заявницю від сплати судового збору.
Судом встановлено, що відповідно до поданих документів заявниця згідно з нормами пункту тринадцятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням долученої заявницею копії посвідчення від 10.08.2022 р. № 375553 (Т. 13, а.с. 7), підлягає звільненю від сплати судового збору у даній справі щодо захисту її прав, в зв'язку з чим клопотання підлягає задоволенню.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Заява заявниці надійшла до суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально (Т. 13, а.с. 1).
Керуючись приписами частини першої, підпункту 10 пункту 2 частини 2, частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в зв'язку з тим, що заявниця звільняється від сплати судового збору, а заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4844,80 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" Державну судову адміністрацію України визначено стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_2 заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/11620/23 від 04.10.2023 р. по: сплаченому авансу у розмірі 258 408,00 грн (основний борг) за попереднім договором про укладення договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2017 р., 38 115,18 грн 3% річних та 144 966,89 грн інфляційних втрат; крім того 7100,55 грн інфляційних втрат, 3 624,22 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Судовий збір, від сплати якого заявник звільнена, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету у сумі 4844,80 грн. В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Розглянувши заяву ОСОБА_146 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_146 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 91-112), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_146. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у загальному розмірі 861 151,55 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 837 171,55 грн, 3% річних - 6 459,55 грн, інфляційних втрат - 13 464,35 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_146. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_146. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2327 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 91, 112).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
07.09.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. У серпні 2020 р. заявниця уклала шлюб, через що її прізвище ОСОБА_146, що фігурує є попередньому договорі було змінено на ОСОБА_146, на підтвердження чого заявник долучає копію свідоцтва про шлюб. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.07.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 78, загальною площею 55,4 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 493 500,00 грн. Також покупцем було сплачено 42 670 грн, що підтверджено розпискою. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 536 170 грн (493 500 грн +32670 грн) протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.07.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
12.10.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 536 170,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 238 059,48 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 56 297,85 грн, судовий збір у розмірі 6 644,22 грн, що разом становить 837 171,55 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 12.11.2023 р. та з 13.11.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним попереднім договором, нараховані за період з 13.11.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 13 464,35 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 13.11.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 6 459,55 грн.
Також, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635, 570, 165, 629 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено свої вимоги до боржника у загальному розмірі 861 151,55 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_146. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 137) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_146. визнає у частково розмірі: 493 500,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 499 556,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 07.09.2018 р. не виконала, і кошти у сумі 124 487,00 грн не сплатила; заперечуючи вимоги заявниці боржник також вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; крім того боржник заперечує вимоги заявника на суму 42 670,00 грн, вказуючи, що з наданої заявником розписки від 07.09.2019 на суму 42 670,00 грн, як підписана ОСОБА_209., ОСОБА_1 зазначає, що вона не уповноважувала ОСОБА_209. отримувати кошти у сумі 42 650,00 грн від ОСОБА_146., і ОСОБА_209. не є представником боржника, і не уповноважена від ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, у тому числі отримувати кошти. ОСОБА_1 кошти у сумі 42 650,00 грн не отримувала.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 298/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_146. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 499 556,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 863 151,45 грн (837 171,55 грн - за рішенням суду (536 170,00 грн - сплаченого авансу, 56 297,85 грн - 3% річних, 238 059,48 грн інфляційних втрат та 6 644,22 грн судового збору), 6 459,55 грн - 3% річних, 13 464,35 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність); розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/220 (Т. 20, а.с. 146), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянки ОСОБА_146. належні докази набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.10.2023 р. у справі № 369/3433/23.
07.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення до заяви з вимогами до боржника копії виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3433/23 (Т. 25, а.с. 154).
Розглянувши заяву ОСОБА_146., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.09.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_146, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_144 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_146. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.07.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 78, секція 3, загальною площею 55,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.07.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.07.2019 р.; ціна продажу 617 987,00 грн, що на день укладення договору цього еквівалентно 21 914 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 493 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 17 500 доларів США. Залишок суми у розмірі 124 487,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 4 414 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.07.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 493 500,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 17 500 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 07.09.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_146 Г.О., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2899, номер спеціального бланку нотаріального документа ННК 824561 (Т. 12, а.с. 98).
Відповідно до свідоцтва про шлюб сері НОМЕР_145 від 05.08.2020 р. ОСОБА_146 після укладення шлюбу носить прізвище ОСОБА_146, що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 104).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.10.2023 р. у справі № 369/3433/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114293489) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_146. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2018 р. (засвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрованого за № 2899, нотаріальний бланк ННК 824561), сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований, позов ОСОБА_146. до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_146. 536 170,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 56 297,85 грн, інфляційні втрати в розмірі 238 059,48 грн та 6 644,22 грн судового збору за подання позовної заяви, що підтверджено документально (Т. 12, а.с. 105).
27.03.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі № 369/3433/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 20.11.2023 р. (Т. 25 а.с. 154), а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 499 556,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовим рішенням, на виконання якого виданий виконавчий лист, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, які стягнуті судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Крім того боржник заперечує вимоги заявника на суму 42 670,00 грн, вказуючи, що з наданої заявником розписки від 07.09.2019 на суму 42 670,00 грн, як підписана ОСОБА_209., ОСОБА_1 зазначає, що вона не уповноважувала ОСОБА_209. отримувати кошти у сумі 42 65000 грн від ОСОБА_146., ОСОБА_209. не є представником боржника, і не уповноважена від ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, у тому числі отримувати кошти. ОСОБА_1 кошти у сумі 42 650,00 грн не отримувала.
Досліджуючи перелічені заперечення боржника судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р. судом було встановлено обставину сплати заявником 42 650,00 грн боржнику, що підтверджено розпискою.
У відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, оскільки обставини сплати ОСОБА_146. ОСОБА_1 коштів за попереднім договором вже були встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р., вони не доказується при розгляді цієї справи, в якій при розгляді заяви заявника беруть участі на самі особи, в зв'язку з чим заперечення боржника відхиляються судом.
Заперечення боржника, вмотивоване також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 124 487,00 грн не сплатила.
Досліджуючи наведений довод боржника судом встановлено, що по-перше, зазначеним вище судовим рішенням встановлено сплату заявником боржнику 42 670,00 грн. По-друге, невиконання заявником в повному обсязі зобов'язання взятого пунктом 4 попереднього договору не спростовує необхідності виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору та судового рішення, що набрало законної сили, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_146. до боржника підлягають визнанню судом у розмірі: на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р. у розмірі: 536 170,00 грн основного боргу (за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2018 р)., 56 297,85 грн 3% річних, 238 059,48 грн інфляційних втрат, 6 644,22 грн судового збору за подання позовної заяви.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р. інфляційні втрати у розмірі 13 646,35 грн та 3% річних у розмірі 6 459,55 грн за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 13.11.2023 р. по 14.02.2024 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України за грошовими зобов'язаннями, підтвердженими судовим рішенням, підтверджується правовою позицією Верховного суду, викладеній у постанові Верховний Суду від 11.01.2024 у справі № 910/479/21 (пункти 37-42,50-52, 59).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області за період з 13.11.2023 р. по 14.02.2024 р.
Судом встановлено, що посилання заявника у заяві на те, що вказане рішення забрало законної сили 12.11.2023 р. не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується виконавчим листом у справі №369/3433/23 від 27.03.2024 р., відповідно до якого вказане судове рішення набрало законної сили 20.11.2023 р. (Т. 25, а.с. 154).
Оскільки вимоги з 3% річних та інфляційних втрат заявлено за невиконання грошового зобов'язання, стягнутого рішенням суду, яке набрало законної сили 20.11.2023 р., - вимоги заявника з 3% річних у сумі 550,47 грн та інфляційних втрат у сумі 4 232,02 грн за період з 13.11.2023 р. по 20.11.2023 р. відхиляються судом як безпідставні, адже протягом цього періоду рішення суду ще не набрало законної сили та правові підстави для здійснення вказаних нарахувань відсутні.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/3433/23 від 12.10.2023 р. за період з 21.11.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 20.11.2023 р.), судом встановлено, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги заявника по 3% річних у сумі 5 909,08 грн та по інфляційним втратам у сумі 9 232,33 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_146. згідно дог. № 100323-3-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_146. на підставі договору № 100323-3-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, , в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. № Е965-А6МК-В493-3Е94 від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 94).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 24.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 94).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що в прохальній частині заявником заявлено вимоги у сумі 861 151,55 грн з наступною деталізацією у прохальній частині складових вимог, які сумарно складають 868 151,45 грн.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_146. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_146. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р.: 536 170,00 грн основного боргу (за попереднім договором про укладення договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2018 р.), 56 297,85 грн 3% річних, 238 059,48 грн інфляційних втрат, 6 644,22 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того 5 909,08 грн 3% річних, 9 232,33 грн інфляційних втрат, нарахованих на кошти, стягнутих рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/3433/23 від 12.10.2023 р., - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_8 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_8 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 79-91), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_8 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 531 347,99 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 511 792,68 грн, 3% річних - 2855,26 грн, інфляційних втрат - 5 644,05 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_8 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2353 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 79, 91).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
13.03.2018 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 83, секція 3, загальною площею 32,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 311 520,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.03.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р. розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору. Як підтверджується виконавчим листом, виданим Києво-Святошинським районним судом Київської області у вказаній справі, з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 311 520,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 144 233,76 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 42 055,20 грн, судовий збір у розмірі 3 983,72 грн, 10 000,00 грн витрат на правову, що разом становить 511 792,68 грн.
Заявник вказує, що зазначене судове рішення згідно виконавчого листа набрало законної сили 08.12.2023 р. та з 09.12.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 09.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 2855,26 грн та інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 09.12.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 5644,05 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статями 15, 526, 635, 570 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 531 347,99 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_8 . від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 159) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 . визнає у частково розмірі: 311 520,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 317 576,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 301/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_8 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог ОСОБА_8 . у сумі 317 576,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 526 347,99 грн (511 792,68 грн за рішенням суду (311 520,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 144 233,76 грн, 3% у розмірі 42 055,20 грн, 3 983,72 грн судового збору, 10 000,00 грн витрат на правову допомогу), 2 855,26 грн - 3% річних, 5 644,05 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/199 (Т. 20, а.с. 126), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у даній справі витребувано у заявника належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії судового рішення, яким долучено до матеріалів справи в тому числі електронну копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_8 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
13.03.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_8, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_146 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_8 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 83, загальною площею 32,5 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2019 р.; ціна продажу 422 500,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 275 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 311 520,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США. Залишок суми у розмірі 110 980,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 275 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 311 520,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США, протягом одного місяця.
Попередній договір від 13.03.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_8., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 681, номер спеціального бланку нотаріального документа ННА 721190 (Т. 13, а.с. 87).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114753817) встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_8. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.03.2018 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 311 520,00 грн, а також встановивши, що основний договір між сторонами укладений не був, будинок не збудований, позов ОСОБА_8 . до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 . сплачений аванс в розмірі 311520 грн, 3% річних в розмірі 42055,20 грн та інфляційні втрати в розмірі 144233,76 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 . судовий збір у розмірі 3983,72 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн (Т. 26, а.с. 78).
12.12.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі № 369/10448/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 08.12.2023 р. (Т. 13 а.с. 86). Таким чином, зазначене судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 317 576,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи довод заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу матеріалами справи підтверджено, зокрема пунктом 4 попереднього договору, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 311 520,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 000 доларів США.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10448/23 від 07.11.2023 р. встановлено факт сплати позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 311 520,00 грн, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У даній справі беруть участь ті самі особи, а отже дана обставина не доказуються при розгляді цієї справи. В свою чергу, самим боржником визнано вимоги заявника в частині сплаченого авансу у сумі 311 520,00 грн отриманого авансу.
Також боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявника, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного заперечення боржника відхиляються судом.
Заявником не надано деталізованого розрахунку вимог 3% річних у сумі 1160,04 грн.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р. (у сумі 511 792,68 грн) за період з 09.12.2023 р. по 14.02.2024 р., судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 2855,26 грн; розрахунок заявника по інфляційним втратам є вірним, судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника інфляційним втратам у сумі 5644,05 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000,00 грн від 28.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 . згідно дог. 090623-б від 27.02.24 р." (Т. 13, а.с. 85), копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_8. на підставі договору № 090623-б від 27.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 01.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 83).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 01.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 83).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_8 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_8 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість, стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р. в зв'язку з порушенням боржником зобов'язань за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.03.2018 р. у розмірі: 311 520,00 грн основного боргу, 42 055,20 грн 3% річних, 144 233,76 грн інфляційних втрат, 3 983,72 грн судового збору, 10 000,00 грн витрат на правову допомогу, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 2 855,26 грн, та інфляційні втрати у сумі 5 644,05 грн, нараховані на кошти, стягнуті Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10448/23 від 07.11.2023 р., - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_157(надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_157в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 254-267), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_157. боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 556 603,46 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 544 654,58 грн, 3% річних - 892,88 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_157. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_157. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2343 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 254, 267).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
24.03.2021 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 01.02.2022 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_31, секція 4, загальною площею 29,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 010,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 01.02.2022 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
25.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7832/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та вказаним рішенням з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 396 010,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 112 329,84 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 21 514,74 грн, судовий збір у розмірі 5 800,77 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн, що разом, як вказує заявник, становить 544 654,58 грн. Заявник посилається на те, що зазначене судове рішення набрало законної сили 25.01.2024 р. та з 26.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 26.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 892,88 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635, 570, 629, 615 ЦК України, іншими нормами законодавства, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 556 603,46 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_157. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 140-141) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_157. визнає у частково розмірі: 396 010,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 402 066,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала; крім того боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 303) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_157. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 402 066,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 551 603,46 грн (544 654,58 грн за рішенням суду (396 010,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 112 329,84 грн, 3% у розмірі 21 514,74 грн, 5 800,77 грн судового збору, 9000,00 грн витрат на правову допомогу), 892,88 грн - 3% річних, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність), - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5500,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/191 (Т. 20, а.с. 118), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянки ОСОБА_157. належні докази набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.12.2023 р. у справі № 369/7832/23.
07.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії виконавчого листа з долученою копією виконавчого листа у справі № 369/7832/23 від 27.03.2024 р.
Розглянувши заяву ОСОБА_157., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
24.03.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_157, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_147 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_157. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.02.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_31, загальною площею 29,5 кв.м., секція 4, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.02.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.02.2022 р.; ціна продажу 396 110,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 300 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 396 010,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 14 296 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу на протязі одного місяця.
Попередній договір від 24.03.2021 р. укладений ОСОБА_126. на підставі довіреності № 109 від 19.02.2019 р. та ОСОБА_157., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 325 (Т. 12, а.с. 260).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.12.2023 р. у справі № 369/7832/23 (Т. 12, а.с 263), (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115916930), встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_157. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.03.2021 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором, а також встановивши, що основний договір сторонами укладено не було, позов ОСОБА_157. до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_157. сплачений аванс в розмірі 396 010,00 грн, 3% річних в розмірі 21 514,74 грн та інфляційні втрати в розмірі 112 329,84 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 5 800,77 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн, що підтверджено документально та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень.
27.03.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/7832/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 27.02.2024 р. (Т. 25 а.с. 167), а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 402 066,00 грн), інші вимоги заявника боржник не визнає.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявниця не надала.
Досліджуючи даний довод судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу боржниця визнала вимоги зі сплаченого авансу у розмірі 396 010,00 грн. Крім того, дана частина вимоги стягнута з боржника судовим рішенням, що набрало законної сили. У зв'язку з наведеним дане заперечення відхиляється судом.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Детально дослідивши аргумент боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7832/23 від 25.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7832/23 від 25.12.2023 р. є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_157. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором на підставі зазначеного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7832/23 від 25.12.2023 р.: сплачений аванс в розмірі 396 010,00 грн, 3% річних в розмірі 21 514,74 грн, інфляційні втрати в розмірі 112 329,84 грн, сплачений судовий збір у розмірі 5 800,77 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн, що разом складає 544 655,35 грн. Оскільки заявником заявлено вимоги на підставі зазначеного судового рішення у сумі 544 654,58 грн - відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд визнає вимоги заявника у досліджуваній частині вимог в межах заявлених вимог у сумі 544 654,58 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних, нарахованих за період з 26.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 892,88 грн у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7832/23 від 25.12.2023 р.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідно до виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7832/23 від 27.03.2024 р., судове рішення у вказаній справі від 25.12.2023 р. набрало законної сили 27.02.2024 р. (Т. 25, а.с. 167), - після порушення провадження у справі про неплатоспроможність, а не з 25.01.2024 р. як посилається заявник у заяві з вимогами до боржника. Отже, матеріалами справи спростовуються посилання заявника про набуття законної сили вказаним судом рішенням з 25.01.2024 р., яке відповідно до виконавчого листа набуло законної сили 27.02.2024 р. Оскільки вимоги з 3% річних заявлено за невиконання грошового зобов'язання, стягнутого рішенням суду, яке набрало законної сили 27.02.2024 р., тобто після спливу періоду за який заявлено заявником вимоги з 3% річних, - вимоги заявника з 3% річних у сумі 892,88 грн відхиляються судом як безпідставні.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 23.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_157. згідно дог. № 240523-б від 22.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_157. на підставі договору № 240523- 3-б від 22.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа №911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості. Судом встановлено, що ордер виданий заявнику адвокатом на підставі договору з номером 240523-3-б від 22.02.2024 р., а оплата послуг за складання та подання заяви про грошові вимога кредитора до боржника здійснена згідно договору з іншим номером - 240523-б від 22.02.2024 р.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив платіжну інструкцію про сплату судового збору від 23.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 257).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією про сплату судового збору від 23.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 257).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_157. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_157. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимоги до боржника, а саме заборгованість стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7832/23 від 25.12.2023 р.: 396 010,00 грн сплаченого авансу (за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.03.2021 р.), 21 514,74 грн 3% річних, 112 329,84 грн інфляційних втрат, 5 800,77 грн судового збору, 9000,00 грн витрат на правову допомогу, але визнаються судом у загальній сумі в межах заявлених вимог у сумі 544654,58 грн, - вимоги другої черги; витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заяви відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_153 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_153 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 204-217), в якій він просить суд звільнити кредитора ОСОБА_153. від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір"; визнати грошові вимоги ОСОБА_153. до боржника у загальному розмірі 1 012 020,87 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 603 002,42 грн, 3% річних - 77 607,75 грн, інфляційних втрат - 326 410,70 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_153. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_153. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2339 від 14.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 12 а.с. 204, 217).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 08.05.2019 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 73, загальною площею 54,7 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 639 962,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 296 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в попередньому договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.11.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця) (п. 5 попереднього договору), який становив 24,8190 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.11.2019 р. у національній валюті становило 603 002,42 грн (24,8190 х 24 296).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по збиткам від інфляції у сумі 326 410,70 грн та 3% річних у сумі 77 607,75 грн, нараховані за період з 01.11.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 1 012 020,87 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_153. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 117) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_153. не визнає з наступних підстав: боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_153. не надав; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. Боржник вказує, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №369/10284/23 за позовом ОСОБА_153. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 08.05.2019 р. р.н. 1420, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/10284/23 від 01.03.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 303/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_153. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи №369/10284/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи №369/10284/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/186 (Т. 20, а.с. 113), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_153., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 08.05.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_153, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_148 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_153. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 73, загальною площею 54,7 кв.м., секція 2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці багатоквартирний житловий будинок до 30.09.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2019 р.; ціна продажу 640 062,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 300 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 639 962,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 296 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 639 962,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 296 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 08.05.2019 р. укладений ОСОБА_186 . на підставі довіреності від 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 та ОСОБА_153., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за №1420, номер спеціального бланку нотаріального документа ННТ 663873 (Т. 12, а.с. 212).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області №1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Боржник вказує, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №369/10284/23 за позовом ОСОБА_153. до боржника про стягнення коштів за попереднім договором від 08.05.2019 р. р.н. 1420, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали Київського апеляційного суду у справі №369/10284/23 від 01.03.2024 р.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_153. Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Детально дослідивши доводи, надані боржником судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР Києво-Святошинським районним судом Київської області розглядалась справа за №369/10284/23 за позовом ОСОБА_153. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу. 26.12.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115929288) встановивши у рішенні обставину укладення 08.05.2019 р. між позивачем та ОСОБА_1 Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 1420, нотаріальний бланк ННТ 663873, також встановивши, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований; встановивши, що з пункту 4 Попереднього договору вбачається, що на підтвердження намірів сторін позивач передав, а відповідач прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 639 962 гривень, зокрема позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу 639 962 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, - позов позивача судом задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_153. сплачений аванс в розмірі 639 962,00 грн, а також 3% відсотки річних в розмірі 79 478,02 грн та інфляційні втрати в розмірі 335 658,12 грн (нараховані за період 01.11.2019 р. - 21.12.2023 р.), а також стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 11271,52 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 12000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2024 р. у справі № 369/10284/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119588499) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. скасовано, матеріали справи №369/10284/23 вирішено передати до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа №911/2308/23.
Постановою Верховного Суду від 04.12.2024 р. у справі № 369/10284/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123567718) Постанову Київського апеляційного суду від 04.06.2024 р. скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 05.03.2024 р. у справі № 369/10284/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125890267) Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. залишено без змін.
Відповідно до відомостей ЄДРСР вказана постанова Київського апеляційного суду від 05.03.2024 р. у справі № 369/10284/23 набрала законної сили 17.03.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125890267).
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що в межах справи №369/10284/23 розглянуті судом вимоги ОСОБА_153. до ОСОБА_1 на підставі того ж попереднього договору (від 08.05.2019 р., укладеного між ОСОБА_153. та ОСОБА_1 про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено нотаріусом Михальченко М.М., зареєстровано в реєстрі під №1420, нотаріальний бланк ННТ 663873), але предмет справи №369/10284/23 та заяви заявника з кредиторськими вимогами до боржника частково відмінний. Так, предметом справи №369/10284/23 є вимоги, що виникли на підставі пункту 5 попереднього договору, заявлені позивачем щодо стягнення суми, сплаченої у розмірі 639 962 грн, на які нараховані 3%, інфляційні втрати за період 01.11.2109 р. по 29.12. 2023 р.
Предметом заяви заявника за заявою про грошові вимоги кредитора до боржника є вимоги, заявлені на підставі пункту 5 попереднього договору за курсом долара США станом на 01.11.2019 р. у сумі 603 002,42 грн (24 296 х 24,8190), а також нараховані 3% у сумі 77 607,75 грн та інфляційні втрати на суму 326 410,70 грн за період з 01.11.2019 р. по 14.02.2024 р.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10284/23 від 29.11.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
На підставі викладеного судом встановлено, вимоги за попереднім договором за сплаченими заявником боржнику авансом 639 962,00 грн, що еквівалентно 24 296 доларам США вже була предметом судового розгляду між тими самим сторонами, та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10284/23 від 26.12.2023 р. вже стягнуто заборгованість за попереднім договором - у розмірі 639 962,00 грн сплаченого авансу, сплата яких боржнику підтверджена пунктом 4 попереднього договору, на які нараховано 79 478,02 грн 3% річних та 335 658,12 грн інфляційних втрат (нараховані за період 01.11.2019 р. - 21.12.2023 р.), в зв'язку з чим заявник вже реалізував своє право на захист своїх прав в частині заявлених вимог зі сплаченої 08.05.2019 р. частини авансу у сумі 639962,00 грн, що еквівалентно 24 296 доларам США, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат, 3% річних за вказаний період, в зв'язку з чим суд розглядає вимоги заявника виходячи з наявних матеріалів справи в межах заявлених вимог.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази виконання боржником зазначеного судового рішення, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
В зв'язку з тим, що вказане судове рішення набрало законної сили, керуючись нормами статті 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 75 ГПК України, частиною першою статті 14 ГПК України суд визнає вимоги заявника в межах заявлених ним вимог на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10284/23 від 26.12.2023 р. у сумі: 603 002,42 грн основного боргу, 326 410,7 грн інфляційних втрат та 77 607,75 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.03.2020 р. по 29.11.2023 р.
Заявником заявлено вимоги з інфляційних втрат та 3% річних, що не були предметом судового розгляду справи №369/10284/23 за період з 22.12.2023 р. по 14.02.2024 р.
Вимоги з інфляційних втрат та 3% річних є похідними від основного зобов'язання, яке вже було встановлено судом у рішенні.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись принципом "суд знає закони", здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.12.2023 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму повернення сплаченого авансового платежу визначену судом (639 962,00 грн), судом встановлено, що за вказаний період 3% річних становить 2 886,51 грн та інфляційні втрати становлять 2 559,85 грн. Проте, керуючись статтею 14 ГПК України судом вже вирішено питання щодо заявлених вимог заявника в межах заявлених ним вимог.
Розглянувши інші заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15).
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
За наведених обставин спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Правова позиція суду щодо даного доводу боржника аналогічна правовій позиції, викладеній при розгляді заяви ОСОБА_101.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного заперечення боржника відхиляються судом.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних, по інфляційним втратам є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як Києво-Святошинським районним судом Київської області в рішенні від 26.12.2023 р. у справі №369/10284/23 встановлено невиконання продавцем (боржником) взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору, у тому числі, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований. Крім того, вимоги заявника стягнуто з боржника вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання.
Також боржник заперечує вимоги заявника вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_153. не надав.
Дослідивши вказаний аргумент заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу, зазначеним судом рішенням встановлено обставину сплату заявником боржнику 639 962,00 грн та відповідно до статті 75 ГПК України, остання не доказуються при розгляді цієї справи.
Крім того належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 639 962,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 296 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Також заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 6000 грн від 27.02.2024 р. (Т. 12, а.с. 214) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_153. згідно дог. №190623-б від 24.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_153. на підставі договору № 190623-б від 24.02.24.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Заявник просить суд звільнити кредитора від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Клопотання обґрунтовано тим, що заявник є законним представником (батьком) дитини з інвалідністю відповідно до посвідчення та довідки № 91135-10/12, на підтвердження чого долучено докази.
Дослідивши вказану вимогу судом встановлено, що відповідно до посвідчення № НОМЕР_149 від 27.07.2023 р. (Т. 12, а.с. 208) ОСОБА_307 є дитиною з інвалідністю, а ОСОБА_153 є його законним представником; дана обставина також підтверджуються довідкою № 91135-10/12 від 26.04.2023 р. (Т. 12, а.с. 207/2). Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_307. від 19.05.2023 р., батьком ОСОБА_307. є ОСОБА_153 (Т. 12, а.с.207).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 6, частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами 4, 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства; дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до частини першої статті 121, частини другої статті 150 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з частиною першою статті 176 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Виходячи з наведеного, зважаючи на те, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток, суд дійшов висновку про те, що заявниця має встановлені законом обов'язки по відношенню до своєї дитини, яка має статус дитини - інваліда, тому заявник як законний представник дитини - інваліда має право, встановлене пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", в зв'язку з чим клопотання заявника про звільнення від судового бору задовольняється судом.
Заява заявника надійшла до суду через систему "Електроний суд", що підтверджено документально.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн.
Оскільки заявник підлягає звільненню від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4 844,80 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129 ГПК України, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_153. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_153. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2019 р., з урахуванням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. у справі №369/10284/23 в сумі 603 002,42 грн основного боргу (основний борг з повернення суми авансу), 3% річних у сумі 77 607,75 грн, 326 410,7 грн інфляційних втрат - вимоги другої черги. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 4 844,8 грн. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_5 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_5 . в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. (Т. 13, а.с. 38-49), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_5 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 648 025,11 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 621 164,88 грн, 3% річних - 5 813,95 грн, інфляційних втрат - 9 990,28 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_5 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_5 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2348 від 14.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 13 а.с. 38, 49).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
09.10.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 14, секція 3, загальною площею 44,1 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 370 000 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому мала знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
20.09.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7738/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 370 000,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 195 360,00 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 50 875,00 грн, судовий збір у розмірі 4 929,88 грн, що разом становить 621 164,88 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 23.10.2023 р. та з 24.10.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 24.10.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 9 990,28 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 24.10.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 5 813,95 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 570, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 648 025,11 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_5 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 190) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_5 . визнає у частково розмірі: 370 000, грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 376 056,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав:боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 79 820,00 грн не сплатив; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15); також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 320/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_5 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 376 056,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 578 850,33 грн (621 164,88 грн (370 000,00 грн - сплаченого авансу, 50 875,00 грн 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 195 360,00 грн) за рішенням суду, 5 813,95 грн - інфляційних втрат за період, що не охоплюється судовим рішенням, 9 990,28 грн 3% річних за період, що не охоплюється судовим рішенням, 6056,00 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами) - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/255 (Т. 20, а.с. 171), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2024 р. у заявника витребувано належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7738/23 від 20.09.2023 р.
09.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення копії судового рішення від 20.09.2023 р. у справі № 369/7738/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_5 ., дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
09.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_150 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_5 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 14, загальною площею 44,1 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 449 820,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 16 721.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 370 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 754 долар США. Залишок суми у розмірі 79 820,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 2 967 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 370 000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 754 долар США протягом одного місяця.
Попередній договір від 09.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_5 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2606, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933141 (Т. 13, а.с. 44).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.09.2023 р. у справі № 369/7738/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113586201) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.10.2017 р., сплату позивачем відповідачу коштів за попереднім договором у сумі 370 000,00 грн, а також встановивши, що всупереч умовам Попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу обумовлену квартиру, основний договір не укладений, будинок, в якому має знаходитись квартира , не побудований, не введений в експлуатацію, - позов ОСОБА_5 . до боржника ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з боржника на користь ОСОБА_5 .: 370 000,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 50 875,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 195 360,00 грн та 4 929,88 грн судового збору за подання позовної заяви, що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 10). Всього даним судовим рішенням стягнуто з боржника на користь ОСОБА_5 . 621 164,88 грн.
27.10.2024 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі № 369/7738/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 23.10.2023 р. (Т. 13 а.с. 45).
Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі 370 000,00 грн отриманого авансу та сплаченого судового збору за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7738/23 від 20.09.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_5 . до боржника підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7738/23 від 20.09.2023 р. у сумі 621 164,88 грн, що складається з: 370 000,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 50 875,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 195 360,00 грн та 4 929,88 грн судового збору.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7738/23 від 20.09.2023 р. Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
Здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7738/23 від 20.09.2023 р. за період з 24.10.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 23.10.2023 р.), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та по інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 5 813,95 грн, по інфляційним втратам у сумі 9 990,28 грн.
Боржник заперечує вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, первісною підставою виникнення вимог є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. По-друге, частина вимог стягнута з боржника на користь заявника судовим рішенням, яке є обов'язковим до виконання. Вимоги з 3% річних, інфляційних втрат відновлення втрат від знеціненні іноземної валюти за рахунок курсової різниці є похідними вимогами, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства
Крім того боржник заперечує вимоги заявника з посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 79 820,00 грн не сплатив.
Судом встановлено, що посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 79 820,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 договору. Заявлені вимоги не включають в себе вимог стосовно невиконаної частини зобов'язання за п. 4 попереднього договору.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_5 . згідно дог. № 250523-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_5 . на підставі договору № 220523-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Дата договору, на підставі якого видано ордер (від 24.02.2024 р.) та договору на підставі якого здійснено оплату заявницею за складання та подання заяви (від 18.02.2024 р.) є різними.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості. Також судом встановлено, що на підтвердження цієї вимоги заявник долучив платіжну інструкцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання зави про грошові вимоги кредитора ОСОБА_5 . згідно дог. № 250523-б від 24.02.24", а ордер, виданий "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_5 . на підставі іншого договору № 220523-б від 24.02.24 р.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 41).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. (Т. 13, а.с. 41).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_5 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_5 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7738/23 від 20.09.2023 р.: 370 000,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 50 875,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 195 360,00 грн та 4929,88 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того 3% річних у сумі 5 813,95 грн, по інфляційним втратам у сумі 9 990,28 грн, нарахованих на кошти, стягнуті рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7738/23 від 20.09.2023 р., - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_77 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_77 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 191-202), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_77 . до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 542 024,53 грн, що складаються з боргу згідно виконавчого листа про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 529 317,73 грн, 3% річних - 650,80 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 6000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_77 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_77 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2281 від 11.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10 а.с. 191, 202).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
31.10.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 85, загальною площею 39,8 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п.4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 295 316,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 295 316,00 грн протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.09.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
07.12.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору та з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 295 316 грн, інфляційні збитки в розмірі 181 596,79 грн, 3% за користування грошовими коштами в розмірі 45 195,48 грн, судовий збір у розмірі 7209,46 грн, що разом становить 529 317,73 грн. Заявник вказує, що зазначене судове рішення набрало законної сили 30.01.2024 р., що підтверджено виконавчим листом, виданим судом, та з 31.01.2024 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. за період з 31.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у сумі 650,80 грн.
Крім того, заявник вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 6000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Також заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією про сплату.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 15, 570 526, 635 ЦК України, та практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 542 024,53 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_77 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 123) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_77 . не визнає з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника у визначені строки з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 31.10.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 126 564,00 грн не сплатив; підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 308/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_77 ., ОСОБА_1 повідомила, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 536 024,53 грн (529 317,73 грн - за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22, 650,80 грн 3% річних, 6056,00 грн сплаченого судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність) - до другої черги. Розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 6000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/150 (Т. 20, а.с. 78), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. Витребувати у громадянина заявника належним чином засвідчену копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. у справі № 369/5517/22.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення до матеріалів заяви з вимогами заявника електронної копії судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. у справі № 369/5517/22.
Розглянувши заяву ОСОБА_77 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
31.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець), та ОСОБА_77, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_151 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_77 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 85, загальною площею 39,8 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 421 880,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 771 долар США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 295 316,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11 040 доларів США. Залишок суми у розмірі 126 564,00 грн, що еквівалентно 4 731 долар США покупець зобов'язується сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 295 316,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 11 040 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 31.10.2017 р. посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2826, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 893828 (Т. 10, а.с. 198).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. у справі №369/5517/22 (ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116057768), встановивши обставини укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_77. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири 31.10.2017 р., який нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі під номером 2826, сплати позивачем відповідачу передоплати у вигляді авансу в розмірі 295 316 гривень (11040 доларів США), а також встановивши, що основний договір купівлі-продажу не був укладений, - позов ОСОБА_77 . до боржника ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_77 . сплачений аванс в розмірі 295 316,00 грн, 3% річних в розмірі 45 195,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 181 596,79 грн, 7 209,46 грн відшкодування судових витрат. Всього стягнуто 529 317,73 грн. Наведене також підтверджено документально рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.12.2023 р. у справі № 369/5517/22 долученим заявником.
02.02.2024р. Києво-Святошинським районним судом Київської області був виданий Виконавчий лист у справі №369/5517/22 (Т. 10 а.с. 100), згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 30.01.2024 р.
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник заявлені вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, стягнуті судовим рішенням, на виконання якого виданий виконавчий лист, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних є похідними від основного зобов'язання, та за правовою природою всі вимоги є грошовими в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, які стягнуті судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Також, заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 31.10.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 126 564,00 грн не сплатив.
Невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником зобов'язання, передбаченого п. 5 попереднього договору (оскільки підстави для повернення авансу наявні), та судового рішення, що набрало законної сили, в зв'язку з чим заперечення є безпідставним, необґрунтованим, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Частиною першої статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Боржник заперечує вимоги заявника також вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - заявник не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. встановлено сплату позивачем відповідачу передоплати у вигляді авансу в розмірі 295316 гривень (11040 доларів США), та відповідно до статті 75 ГПК України, обставини встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи. Належним доказом - попереднім договором (пунктом 4), підписаного між сторонами підтверджено сплату заявником боржнику передоплати у вигляді авансу в розмірі 295316 гривень, що еквівалентно 11040 долара США. В зв'язку з наведеним заперечення боржника відхиляється судом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_77 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором від 31.10.2017 р. на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. у розмірі: 295 316,00 грн сплаченого авансу, 45 195,48 грн 3% річних, 181 596,79 грн інфляційних втрат, 7 209,46 грн відшкодування судових витрат. Всього у сумі 529 317,73 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. за період з 31.01.2024 р. по 14.02.2024 р. у сумі 650,80 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у наведеній постанові Верховного Суду, а також правову позицію Верховного Суду у справі № 921/542/20 від 08.12.2022 р. (п. 160, 164, 165) суд дійшов висновку про те, що вимога заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних, нарахованих на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягає визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р., нараховані за період з 31.01.2024 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 30.01.2024 р.) судом встановлено, що вимоги заявника є обґрунтованими, розрахунок заявника по 3% річних є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі у сумі 650,80 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 6000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 6000 грн від 11.03.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_77 . згідно дог. № 100323-2-б від 29.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_77. на підставі договору № 100323-2-б від 29.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 6000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 11.03.2024 р.
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 194).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_77 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_77 . в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2017 р. стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5517/22 від 07.12.2023 р. (виконавчий лист, виданий 02.02.2024 р.) у розмірі: 295 316,00 грн сплаченого авансу, 45 195,48 грн 3% річних, 181 596,79 грн інфляційних втрат, 7 209,46 грн судових витрат; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 650,80 грн, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_93 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 01.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_93 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 01.03.2024 р. (Т. 7, а.с. 122-134), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_93. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 608 830,63 грн, що складаються з боргу згідно судового рішення про стягнення коштів за невиконаним попереднім договором - 577 577,43 грн, 3% річних - 6 213,01 грн, інфляційних втрат - 13 984,19 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_93. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_93. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2209 від 04.03.2024 р., а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 7 а.с. 122).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
28.10.2017 р. між кредитором та боржником було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 147, секція 1, загальною площею 27,3 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 337 055 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того станом на день подання заяви всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу.
Заявник повідомляє, що 31.08.2023 р. рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/6037/23 розглянуто цивільний позов кредитора до боржника про стягнення заборгованості за невиконання вищевказаного попереднього договору, та як підтверджено виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області у вказаній справі з боржника на користь кредитора стягнуто: аванс у розмірі 337 055 грн, інфляційні збитки у розмірі 185 380,25 грн, 3% за користування грошовими коштами у розмірі 50 558,24 грн, судовий збір у розмірі 4 583,94 грн, що разом становить 577 577,43 грн. Заявник зазначає, що зазначене судове рішення набрало законної сили згідно виконавчого листа 06.10.2023 р. та з 07.10.2023 р. почалось прострочення виконання цього грошового зобов'язання.
Крім того на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги: 1) інфляційні втрати за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 07.10.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 13 984,19 грн; 2) 3% річних за невиконаним судовим рішенням, нараховані за період з 07.10.2023 р. по 14.02.2024 р. у розмірі 6 213,01 грн.
Заявник також вказує, що за підготовку та подання до суду цієї заяви, кредитором понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із залученням адвоката Андрєєва М.А. у розмірі 5000,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату.
Поряд з цим, заявник просить стягнути з боржника витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00, що підтверджено квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 526, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду, заявником заявлено вимоги до боржника у загальній сумі 608 830,63 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_93. від 12.03.2024 р. (Т. 12, а.с. 20-21) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_93. визнає у частково розмірі: 337 055,00 грн отриманого авансу, судовий збір за подання заяви про визнання кредитором у сумі 6056,00 грн, всього визнано вимог у сумі 343 111,00 грн. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) від 28.10.2017 р. не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив; боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 312/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_93. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 343 111,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 603 830,64 грн (577 577,44 грн (337 055,00 грн - сплаченого авансу, інфляційні втрати у розмірі 185 380,25 грн, 3% у розмірі 50 558,25 грн, 4583,94 грн сплаченого судового збору) - за рішенням суду, 13 984,19 грн - інфляційних втрат поза межами рішення суду, 6213,01 грн - поза межами рішення суду, 6056,00 грн судового збору за подання заяви у справі про неплатоспроможність - до другої черги; розгляд питання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн вважає передчасним.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 05.04.2024 р. № 01-28/313 (Т. 20, а.с. 286/2), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
28.10.2024 р. через систему "Електронний суд" до суду від представника заявника надійшло клопотання про долучення до заяви з вимогами до боржника копії в електронному вигляді рішення від 31.08.2023 р. Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/6037/23.
Розглянувши заяву ОСОБА_93., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
28.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_93, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_152 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_93. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 147, загальною площею 27,3 кв.м., секція 1 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця першого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2018 р.; ціна продажу 337 155,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 599 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 337 055,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 337 055,00 грн протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 28.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_93., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5991, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385983 (Т. 7, а.с. 130).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.08.2023 р. у справі №369/6037/23 (згідно відомостей ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113220302) встановивши обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_93. попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.10.2017 р. (засвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 5991, нотаріальний бланк НМТ 385983), сплату ОСОБА_93. ОСОБА_1 коштів за попереднім договором у вигляд авансу, а також встановивши, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру до 31.03.2018 року та всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу, позов ОСОБА_93. до ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_93.: 337 055,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 50 558,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 185 380,25 грн та 4 583,94 грн судового збору, що підтверджено документально та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень.
Також судом встановлено, що відповідно до поданих доказів, 13.10.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області виданий Виконавчий лист у справі №369/6037/23, згідно якого вказане судове рішення набрало законної сили 06.10.2023 р., що підтверджено документально (Т. 7 а.с. 127).
Отже вказане судове рішення набрало законної сили, а отже є остаточним судовим рішенням.
Боржник визнає заявлені вимоги заявника лише частково в розмірі сплаченого авансу та судового збору (всього у сумі 343 111,00 грн), інші вимоги заявника не визнає.
Дослідивши заперечення боржника судом встановлено наступне.
Заперечення боржника, вмотивоване посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконав, і кошти у сумі 100,00 грн не сплатив.
Посилання боржника на невиконання заявником умови, передбаченої п. 4 попереднього договору щодо сплати коштів у сумі 100,00 грн у якості заперечення вимог заявника є безпідставним та необґрунтованим, зв'язку з чим відхиляється судом, оскільки невиконання заявником цієї вимоги не спростовує необхідність виконання боржником умови, передбаченої п. 5 попереднього договору, в той час як судом встановлено невиконання продавцем взятих на себе зобов'язань (за п. 1 попереднього договору) та не передання у власність заявника квартири.
Також боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дослідивши дане заперечення судом встановлено, що боржником не наведено правового обґрунтування заявленого заперечення, - підстав з яких на думку боржника вимоги заявника підлягають відхиленню судом, в зв'язку з чим дане заперечення підлягає відхиленню в зв'язку з його необґрунтованістю.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті першої вказаного Кодексу, конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. В той же час неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяви з вимогами до боржника ОСОБА_257 .
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Боржник вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що по-перше, заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов. Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. По-друге, частина вимог є стягнута з боржника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, та є обов'язковим до виконання; вимоги заявника є грошовими за правовою природою.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/6037/23 від 31.08.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_93. до боржника за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/6037/23 від 31.08.2023 р підлягають визнанню судом у розмірі: 337 055,00 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 50 558,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 185 380,25 грн та 4 583,94 грн судового збору.
Здійснивши перерахунок стягнутих сум вказаним судовим рішенням на користь заявника судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, загальна сума стягнутих рішенням суду коштів складає 577 577,44 грн, тобто становить більшу суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів ст. 14 ГПК України, суд визнає вимоги заявника у цій частині у розмірі 577 577,43 грн.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги з 3% річних та інфляційних витрат (за невиконаним судовим рішенням), - у зв'язку з простроченням виконання боржником грошових зобов'язань за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/6037/23 від 31.08.2023 р., нараховані за період з 07.10.2023 р. по 14.02.2024 р.: інфляційні втрати у розмірі 13 984,19 грн; 3% річних у розмірі 6213,01 грн.
Розглядаючи дані вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
В свою чергу у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено правову наступну позицію.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (п. 160).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання (п. 165).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі викладеного, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника з нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутого судовим рішенням, але не виконаного боржником грошового зобов'язання, є обґрунтованими та підлягають визнанню.
Правова позиція суду щодо правомірності нарахування 3% річних та індексу інфляції щодо коштів, стягнутих судовим рішенням, але не сплачених боржником, аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_257 .
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму, стягнуту з боржника на користь заявника зазначеним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/6037/23 від 31.08.2023 р. за період з 07.10.2023 р. по 14.02.2024 р. (дата набрання рішенням законної сили 06.10.2023 р., що підтверджено виконавчим листом), судом встановлено, що розрахунок заявника по 3% річних та інфляційним втратам є вірним, відтак судом підлягають визнанню грошові вимоги заявника по 3% річних у сумі 6 213,01 грн, по інфляційним втратам у сумі 13 984,19 грн.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн від 24.02.2024 р. з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_93. згідно дог. № 250423-б від 24.02.24", копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_93. на підставі договору № 250423-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує вказані вимоги заявника, обґрунтовуючи тим, що справа № 911/2308/23 ще не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи та не надав доказів, встановлених частинами 2, 3 ст. 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, які на переконання боржника, не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. № Е965-А6МК-В493-3Е94 від 24.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 125).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 24.02.2024 р. № Е965-А6МК-В493-3Е94 від 24.02.2024 р. (Т. 7, а.с. 125).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви (Т, 7, а.с. 122).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_93. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_93. в особі представника підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість: стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6037/23 від 31.08.2023 р. у сумі: 337 055,00 грн основного боргу за попереднім договором про укладення договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 28.10.2017 р., 50 558,24 грн 3% річних, 185 380,25 грн інфляційних втрат, 4 583,94 грн судового збору, - вимоги другої черги; крім того підлягають визнанню вимоги по 3% річних у сумі 6 213,01 грн, 13 984,19 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_83 та ОСОБА_43 (надалі за текстом кредитори, заявники) від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_83 та ОСОБА_43 в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 298-323), в якій вони просять суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника, що складаються з суми 484 878,81 грн, в тому числі: аванс 310 100,00 грн; інфляційні збитки у розмірі 133 786,81 грн; суму відсотків 3% за користування грошовими коштами у розмірі 35 699,91 грн; судовий збір у розмірі 2894,13 грн; судові витрати щодо відшкодування судового збору в розмірі 2 397,96 грн; грошові вимоги кредиторів включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_83. та ОСОБА_43 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3391/24 від 12.03.2024 п. (Т. 10, а.с. 298).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
09.06.2022 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області винесено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_83. та ОСОБА_43 .: аванс за попереднім договором від 25.08.2017 р. про укладення договору купівлі-продажу квартиии у розмірі 310 000,00 грн, інфляційні збитки за попереднім договором від 25.08.2017 р. про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 133 786,81 грн, відсотків 3% за користування грошовими коштами за вказаним попереднім договором у розмірі 35 699,91 грн; на користь ОСОБА_83 . судовий збір у розмірі 2894,13 грн; на користь ОСОБА_43 . судовий збір в розмірі 2 397,93 грн, на підтвердження чого долучено докази.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_83. від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 139) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_83. не визнає. Заперечення боржника вимог заявника обґрунтовані тим, що боржник вважає, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду (постанова від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15), а також посиланням на статтю 509 ЦК України, та на інші норми законодавства України.
Судом встановлено, що одним із заявників є ОСОБА_83 . Від боржника надійшло Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_83. Дослідивши матеріали справи у сукупності, докази направлення заяви з вимогами до боржника ОСОБА_1 , долучені заявником (Т. 10, а.с. 323), суд дійов висновку про те, що у Повідомленні боржника допущена описка у прізвищі заявника, та суд приймає надані боржником заперечення до розгляду.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 303) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_83. ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає вимоги заявника. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 482 480,85 грн (310 100,00 грн сплаченого авансу, 133 786,81 грн інфляційних втрат, 35 699,91 грн - 3% річних та 2894,13 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 26.03.2024 р. № 01-28/190 (Т. 20, а.с. 117), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_83. та ОСОБА_43 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21 позов ОСОБА_83 ., ОСОБА_43 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_83 . та ОСОБА_43 . аванс за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 310 100,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_83 . та ОСОБА_43 . інфляційні збитки за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 133 786,81 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_83 . та ОСОБА_43 . суму відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 35 699,91 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_83 . судовий збір у розмірі 2 894,13 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_43 . судовий збір у розмірі 2 397,93 грн, що підтверджено документально зазначеним рішенням (Т. 10, а.с 300-312).
13.10.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21 щодо стягнутих коштів на користь ОСОБА_83 . та ОСОБА_43 . та судового збору на користь ОСОБА_83., згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 31.08.2023 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 313).
13.10.2023 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21 щодо стягнутих коштів на користь ОСОБА_83 . та ОСОБА_43 . та судового збору на користь ОСОБА_43 ., згідно якого зазначене судове рішення набрало законної сили 31.08.2023 р., що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 315).
Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21 набрало законної сили, що підтверджено належними доказами.
Отже, вимоги заявників підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Заперечуючи вимоги заявниці боржник вказує, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Де, як вказує боржниця, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.
Детально дослідивши доводи боржника судом встановлено наступне.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684989) судом встановлено, що остання не містить висновку Верховного Суду, у формулюванні та змісті, на який посилається боржник у якості доводу невизнання вимог заявника, в зв'язку з чим посилання є не обґрунтованим, безпідставним та відхиляється судом.
Проаналізувавши зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 та правовідносини, що є предметом судового розгляду за заявою заявниці, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносин за змістом не є аналогічними або подібними.
Водночас суд зауважує на наступному.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Грошовим зобов'язанням (борг) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У постанові від 06.06.2012 року у справі 6-49цс12 Верховний Суд України вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. … . Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В свою чергу, у Постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховний Суд дійшов висновків (пункти 116, 117) про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Слід зауважити, що обов'язок зі сплати 3% річних виникає безпосередньо з норми закону (ст. 625 ЦК України), що виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання. Суд встановлює лише факт прострочення та розмір, при цьому не створюючи новий обов'язок. Обов'язок по сплаті судового збору, адвокатських витрат в судовому процесі виникає в силу норм закону, де суд визначає їх обґрунтованість, розмір, суб'єкта сплати.
Окремо Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 висловлено правову позицію (пункти 160-161), згідно якої нараховані 3% річних, інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з наведеного, в тому числі з норм статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку, що вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та підлягають визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Висновок суду щодо аналогічного за змістом доводу боржника аналогічний висновку, викладеному при розгляді заяв з вимогами до боржника ОСОБА_257 ., ОСОБА_101.
На підставі викладеного, заперечення боржника відхиляються судом.
Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
Судом встановлено, що заявники в прохальній частині заяви просять суд визнати їх вимоги у загальній сумі 484 878,81 грн, до якої включено серед інших вимог 2 397,96 грн стягнутоного на користь ОСОБА_43 . судового збору.
Досліджуючи вимоги у цій частині судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 09.06.2023 р. у справі №369/17467/21 стягнуто з ОСОБА_1 на коритсь ОСОБА_43 . судовий збір у розмірі 2 397,93 грн, а отже, обгрунтованими за допомогою належених доказів та доведеними є вимога по судовому збору в частині вимог ОСОБА_43 . у сумі 2 397,93 грн, в іншій чстині вимога відхиляється судом у сумі 0,03 грн як безпідставна та необґрунтована.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявників є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_83. та ОСОБА_43 . до боржника про визнання грошових вимог підлягають визнанню судом на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 310 100,00 грн; інфляційні збитки за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 133 786,81 грн; сума відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 35 699,91 грн. Крім того, на підставі вказаного судового рішення підлягають винанню вимоги ОСОБА_83 . по стягнутому рішенням суду судовому збору у розмірі 2 894,13 грн та вимоги ОСОБА_43 . по стягнутому рішенням суду судовому збору у розмірі 2 397,93 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_83. сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 04.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 320), а також ОСОБА_43 . сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції від 04.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 321).
Заява заявників надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 298).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_83. та ОСОБА_43 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_83. та ОСОБА_43 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість стягнута з боржника на користь ОСОБА_83. та ОСОБА_43 . рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.06.2023 р. у справі № 369/17467/21 у розмірі: аванс за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 310 100,00 грн; інфляційні збитки за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 133 786,81 грн; сума відсотків 3 % за користування грошовими коштами за попереднім договором від 25.08.2017 про укладання договору купівлі-продажу квартири у розмірі 35 699,91 грн, - вимог другої черги. Крім того, на підставі вказаного судового рішення підлягають винанню вимоги ОСОБА_83 . по стягнутому вказаним рішенням суду судовому збору у розмірі 2 894,13 грн та вимоги ОСОБА_43 . по стягнутому вказаним рішенням суду судовому збору у розмірі 2 397,93 грн, - вимоги другої черги. В іншй частині вимоги відхиляються судом. Витрати ОСОБА_83 . зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн, витрати ОСОБА_43 . зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_165 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_165 в особі представника адвоката Штогрина Сергія Вікторовича надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 92-108), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_165. до ОСОБА_1 , що складаються з 970 556,90 грн; грошові вимоги ОСОБА_165. в розмірі 970 556,90 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_165. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріплений відбитком печатки Укрпошта, датованим 12.03.2024 р., маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла до суду заява заявника про прийняття до відправлення, датованого 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 107, 108).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
15.11.2018 р. між ОСОБА_165. як покупцем та ОСОБА_1 як продавцем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за №5726. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 01.07.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупцю з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 18, секція 3, загальною площею 55,4 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 3 попереднього договору, договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.07.2019 р. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 587 860,00 грн. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 587 860,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 995,00 доларів США протягом одного місяця.
Заявник повідомляє суд про те, що 25.06.2019 р. та в подальшому ще двічі заявник приїздив до відділу продажів ЖК "Данія" та просив боржника повідомити його про дату та час підписання основного договору купівлі-продажу квартири, а також адресу нотаріуса, де відбуватиметься посвідчення такого договору, проте боржником йому не було повідомлено даної інформації. На дату звернення до суду із заявою обумовлений будинок не добудований, не введений в експлуатацію, ОСОБА_1 своїх зобов'язань за попереднім договором не виконала та у встановлений строк (до 01.07.2019 р.) у власність заявника обумовлену попереднім договором квартиру не передала, отримані кошти не повернула й користується ними безпідставно.
В зв'язку з викладеним заявник звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.01.2024 р. у справі №369/13821/23 позов ОСОБА_165. до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_165. грошові кошти в розмірі 970 556,9 грн., що складаються з 587 860,00 грн авансу, 309 303,06 грн інфляційних втрат, 73 393,92 грн. 3% річних, судовий збір в розмірі 9 705,57 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, на підтвердження чого доручення рішення суду. Заявник також вказує, що станом на дату звернення до суду із цією заявою зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили, на підставі чого заявлено вимоги до боржника.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 273) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_165. ОСОБА_1 повідомила про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_165. від ОСОБА_1 будь-якої відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржниці, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_165. у сумі 976 612,90 грн (970 556,90 грн згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.01.2024 р. у справі №369/13821/23, 6056,00 грн - судовий збір) - до другої черги.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.03.2024 р. у даній справі кредиторську заяву ОСОБА_165. залишено без руху та встановлено час для усунення недоліків.
24.03.2024 р. через канцелярію суду від представника заявника надійшла заява про усунення недоліків, в якій повідомлено про наявність зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС адвоката Шторгина С.В., в якій також представник заявника підтримав заявлені вимоги заявника.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/515 (Т. 23, а.с. 11), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника до суду результатів розгляду заяви з вимогами до ОСОБА_1 , заперечень вимог заявника, не надійшло.
Розглянувши заяву ОСОБА_165., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
15.11.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_165, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_153 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_165. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.07.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 18, секція 3 загальною площею 55,4 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.07.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.07.2019 р.; ціна продажу 698 040,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 930 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 587 860,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 20 995 доларів США. Залишок суми у розмірі 110 180,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 3 935 доларів США покупець зобов'язується сплатити на день укладення основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 587 860,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 20 995 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 15.11.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_165., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5726, номер спеціального бланку нотаріального документа ННР 597395 (Т. 17, а.с. 96).
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.01.2024 р. у справі №369/13821/23 (ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117093425), встановивши обставину укладення 15.11.2018 р. між позивачем (ОСОБА_165.) та відповідачем (ОСОБА_1 ) попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 5726, а також встановивши серед іншого, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу 587 860,00 гривень як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, - позов ОСОБА_165. до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_165. грошові кошти в розмірі 970 556,9 грн., що складаються з 587 860,00 грн авансу, 309 303,06 грн інфляційних втрат, 73 393,92 грн. 3% річних, судовий збір в розмірі 9 705,57 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн (Т. 17, а.с. 97-101), що підтверджено документально.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117093425) вказане судове рішення набрало законної сили 01.03.2024 р., а отже є остаточним.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.01.2024 р. у справі №369/13821/23 не доказуються при розгляді цієї справи.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Від боржника доказів виконання стягнутого за судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
Судом встановлено, що заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 970 556,90 грн, обґрунтовані судовим рішенням. Перевіривши розрахунок заявника та долучених ним доказів судом встановлено, що заявником заявлено вимоги у сумі 970 556,90 грн, проте вказаним судовим рішенням стягнуто з боржника на користь заявника суму 985 262,55 грн, де 970 556,98 грн становить добуток стягнутих за попереднім договором авансу, інфляційних втрат та 3% річних.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.01.2024 р. у справі №369/13821/23 є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, однак оскільки стягнута судовим рішенням сума коштів є більшою ніж заявлено заявником, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника в межах заявлених вимог, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_165. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом повністю у розмірі: 970 556,9 грн., що складаються з 587 860,00 грн авансу, 309 303,06 грн інфляційних втрат, 73 393,92 грн. 3% річних.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 94/2).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 17 а.с. 108).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_165. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_165. підлягають визнанню повністю, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.11.2018 р. на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/13821/23 від 30.01.2024 р.: 587 860,00 грн авансу, 309 303,06 грн інфляційних втрат, 73 393,92 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_30 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_30 надійшла Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 156-180), в якій вона просить суд визнати громадянку України ОСОБА_30 . конкурсним кредитором по страві №911/2308/23 про банкрутство громадянки ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 990 108,00 грн, з яких 475 375,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р. (4 черга); 91 577,99 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р. (4 черга); 394 960,51 грн - інфляційне збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р. (4 черга); 13 105,00 грн витрати на правову допомогу (4 черга); 15 089,50 грн - сума судового збору (1 черга); включити громадянку ОСОБА_30 . до реєстру вимог кредиторів громадянки ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 990 108,00 грн, з яких 475 375,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р. (4 черга); 91 577,99 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р. (4 черга); 394 960,51 грн - інфляційне збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р. (4 черга); 13 105,00 грн витрати на правову допомогу (4 черга); 15 089,50 грн - сума судового збору (1 черга).
Судом встановлено, що заява ОСОБА_30 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3595/24 від 14.03.2024 п. (Т. 14, а.с. 151).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р., долученим до заяви, копіями рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/17468/21 від 06.02.2023 р., додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17468/21 від 02.03.2023 р., постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Літвиненка О.В. про відкриття виконавчого провадження від 14.04.2023 р., а також долученими розрахунками інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.10.2021 р. по 01.03.2024 р. в зв'язку з невиконанням рішення суду, де вимоги з заявлених та нарахованих 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовані заявником нормою статті 625 ЦК України.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_30 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 186) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_30 . визнає у наступному розмірі: 475 375,00 грн отриманого авансу, 218 705,19 грн інфляційних втрат, 57 084,00 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 751 164,19 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 320/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_30 . ОСОБА_1 повідомила про те, що визнає вимоги заявника у сумі 751 164,19 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 826 036,56 грн (475 375,00 грн сплаченого авансу, 76 698,18 грн - 3% річних, 245 768,88 грн - інфляційних втрат, 13 105,00 грн - витрат на правову допомогу, 15 089,50 грн - судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/256 (Т. 20, а.с. 172), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_30 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 11.10.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 (продавець) та ОСОБА_30, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_154 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_30 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.09.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупці зобов'язуються прийняти і оплатити квартиру № 70, загальною площею 45,5 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця третього кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.09.2018 р.; ціна продажу 475 475,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 17 708 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 475 375,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 704 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 4 945, покупець зобов'язуються сплатити до 30.09.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцям одержану від нього суму авансу у розмірі 475 375,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 17 704 доларів США протягом одного місяця.
Попередній договір від 11.10.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08.04.2017 р. за реєстровим № 1844 та ОСОБА_30., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 5600, номер спеціального бланку нотаріального документа НМТ 385754 (Т. 14, а.с. 159).
Судом встановлено, що Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2023 р. у справі № 369/17468/21, встановивши підписання 11.10.2017 р. між позивачем та відповідачем попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири та інші обставини (Т. 14, а.с. 162), позов ОСОБА_30 . до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_30 . заборгованість за Попереднім договором про укладення договору купівлі продажу квартири (посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований у реєстрі за № 5600), у розмірі 475 375,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_30 . за період з 01.11.2018 по 01.11.2022 3 % річних - 57 084,00 грн та інфляційні втрати 218 705,19 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_30 . судовий збір у розмірі 9033,50 грн, що підтверджено документально судовим рішенням (Т. 14, а.с. 160-168), а також відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108810172).
Відповідно до виконавчих листів Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17468/21від 10.04.2023 р. вказане рішення набрало законної сили 20.03.2023 р. (Т. 25 а.с. 36, 34). 14.04.2023 р. на підставі вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 71580502.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.03.2023 р. у справі № 369/17468/21, заяву представника позивача ОСОБА_30 . адвоката Гаврилюк Л.В. про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_30 . до ОСОБА_1 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_30 . понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 13105,00 грн, що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 169-172).
Відповідно до виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17468/21 від 10.04.2023 р. вказане рішення набрало законної сили 07.04.2023 р. (Т. 25 а.с. 35).
Отже, вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Боржник грошові вимоги кредитора ОСОБА_30 . визнав у розмірі: 475 375,00 грн отриманого авансу, 218 705,19 грн інфляційних втрат, 57 084,00 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 751 164,19 грн, та доказів часткового чи повного стягнення, погашення вимог заявника суду не надав.
Дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями не доказуються при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці, обґрунтовані Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2023 р. у справі № 369/17468/21, додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.03.2023 р. у справі № 369/17468/21 є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_30 . до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі: 475 375,00 грн основного боргу за попереднім договором, 57 084,00 грн 3% річних та 218 705,19 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.11.2018 р. по 01.11.2022 р., 9033,50 грн судового збору, 13 105,00 грн витрат на правову допомогу.
Крім того заявник просить суд у зв'язку з невиконанням рішення суду визнати її вимоги по 3% річних та інфляційним втратам, нарахованим на суму 475 375,00 грн згідно долучених до заяви деталізованих розрахунків за період з 01.10.2021 р. по 01.03.2024 р.
Вказана сума є основним боргом за попереднім договором, стягнута Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2023 р. у справі № 369/17468/21.
Розглядаючи вказані вимоги судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав у пунктах 72, 73, 77, 78 наступну правову позицію:
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження НОМЕР_3-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження НОМЕР_3-79гс19) (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)".
Також у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 Верховним Судом висловлено (пункти 160-161, 164-165) наступну правову позицію.
"Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц) (п. 160).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п. 161).
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц) (п. 164).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання" (п. 165).
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що заявник має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на кошти стягнуті невиконаним судовим рішенням про стягнення коштів.
Заявником заявлено вимоги, які нарахував за період з 01.10.2021 р. по 01.03.2024 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 623,44 грн, інфляційні втрати у сумі 1 426,12 грн в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Вимоги заявниці по 3% річних та інфляційним втратам, нараховані на суму основного боргу за період з 01.10.2021 р. по 01.11.2022 року вже були предметом судового розгляду у справі № 369/17468/21 Києво-Святошинського районного суду Київської області, що підтверджено рішенням від 06.02.2023 р. (Т. 14, а.с. 160, 166), де судом стягнуто з боржника на користь заявниці інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.11.2018 по 01.11.2022 р. та вимоги за якими до боржника вже визнані судом обґрунтованими у цій справі, в зв'язку з чим у цій частині вимоги відхиляються судом, є безпідставними у сумі 141 617,76 грн інфляційних втрат та 15 511,55 грн 3% річних.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.11.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму повернення сплаченого основного боргу (475 375,00 грн), судом встановлено, що є обґрунтованими та підлягають визнанню судом вимоги заявниці у сумі 33 211,44 грн по інфляційним втратам та 18 359,00 грн по 3% річних, які визнаються судом.
Заявник просить суд сплачений судовий збір покласти на боржника.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 151).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 14 а.с. 156).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_30 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_30 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість, яка виникла на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.10.2017 р., стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2023 р. у справі № 369/17468/21, додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.03.2023 р. у справі № 369/17468/21: 475 375,00 грн основного боргу, 57 084,00 грн 3% річних та 218 705,19 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.11.2018 р. по 01.11.2022 р., 9033,50 грн судового збору, 13 105,00 грн витрат на правову допомогу; крім того 33 211,44 грн інфляційних втрат та 18 359,00 грн 3% річних, нараховані за період з 02.11.2022 р. по 14.02.2024 р., - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_205 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_205 в особі представника ОСОБА_281 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 236-264), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_205. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 671 331,61 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_205. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 671 331,61 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_205. з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено описом вкладення у цінний лист, скріплений відбитком печатки Укрпошта, датованим 15.03.2024 р., маркуванням Укрпошти на конверті, в якому надійшла до суду заява заявника про прийняття до відправлення, датованого 15.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 264, 263).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
02.06.2021 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_205. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., зареєстрований в реєстрі за № 544, нотаріальний бланк НРЕ 157119. Відповідно до п. 1 (абз. 3) попереднього договору продавець зобов'язувався збудувати багатоквартирний будинок на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 та підключити до центральних комунікацій до 30.08.2022 р. Продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладанням договору купівлі-продажу квартиру № 96, загальною площею 32,6 кв.м. у вказаному житловому будинку.
Згідно п. 3 попереднього договору, ціна продажу становить 409 950,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 000 доларів США. Відповідно до п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 409 850,00 грн, що еквівалентно на день укладання договору 14 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язувався сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що на день звернення з цією заявою до суду основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара США станом на 12.03.2024 р., який становить 38,3824 грн за 1 долар США, визначена п. 4 попереднього договору сума коштів, що була сплачена покупцем продавцю на виконання договору, та яка згідно п. 5 попереднього договору підлягає поверненню покупцю становить 575 316,20 грн (14 990 доларів США х 38,38 грн), на яку у заявника виникло право вимоги до боржника, в з'язку з чим він заявляє свої вимоги у цій сумі.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 69 497,143 грн та 26 518,28 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.08.2022 р. по 12.03.2024 р. на суму 575 316,20 грн згідно деталізованих розрахунків.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_205. від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 127) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_205. не визнає. Боржник заперечує вимоги заявника з підстав: з наданих кредитором документів боржником вбачається, що попередній договір від 02.06.2021 р. № 544 підписано ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_205. не надала доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором від 02.06.2021 р. № 544 у покупця - кредитора ОСОБА_205. З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 посилаючись на норму ч. 1 ст. 241 ЦК України вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 409 850,00 грн за попереднім договором від 02.06.2021 р. № 544 ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 , а тому ОСОБА_1 . будь-яких зобов'язань перед ОСОБА_205. не має. Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 317/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_205. ОСОБА_1 повідомила про невизнання вимог ОСОБА_205. з посиланням на укладення попереднього договору з представником, який діяв з перевищенням повноважень, окрім того отримані кошти за договором ОСОБА_1 не передавались. В зв'язку з наведеним ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_187. (справа № 911/2308/23 (911/518/24). Керуючий реструктуризацією вважає за доцільне розглядати заяву кредитора після закінчення розгляду справи № 911/2308/23 (911/518/24).
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/278 (Т. 20, а.с. 194), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
12.08.2024 р. через канцелярію суду від представника ОСОБА_205. надійшла заява про збільшення вимог від 07.08.2024 р. (Т. 24, а.с. 156), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_205. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 671 331,61 грн, а також сплачений судовий збір у сумі 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_205. до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 671 331,61 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 6056,00 грн включити до реєстру вимог кредиторів. В даній заяві представником заявника викладено додаткові доводи заявлених вимог з посиланням норми ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 15, 620, 631, 635 ЦК України, практику Верховного Суду та повідомляє, що ОСОБА_1 не оскаржувала рішення Києво-Святошинського районного суду у справі №369/17936/21 від 11.12.2023 р. за позовом ОСОБА_205. до ОСОБА_1 , яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_205. кошти, та рішення набрало законної сили. Копію рішення у справі № 369/12238/23 від 11.12.2023 р. представник заявника долучила до матеріалів справи.
Розглянувши заяву ОСОБА_205., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, в тому числі заперечення боржника всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
02.06.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_205, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_155 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_205. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.08.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 96, загальною площею 32,6 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої -3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, газопостачання, водовідведення та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.08.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.08.2022 р.; ціна продажу 409 950,00 грн, що еквівалентно 15 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 409 850,00 грн, що еквівалентно 14 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Попередній договір від 02.06.2021 р. укладений ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109 та ОСОБА_205., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 544, номер спеціального бланку нотаріального документа НРЕ 157119 (Т. 16, а.с. 242).
Боржник заперечує всі вимоги ОСОБА_205. з вищевикладених підстав, включаючи те, що представник ОСОБА_1 ОСОБА_126. діяв з перевищенням наданих йому повноважень та кошти ОСОБА_1 у сумі 409 850,00 грн не передав.
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі № 369/12238/23 (Т. 24, а.с. 162) встановивши факт укладення 02.06.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_205. попереднього договору про укладення договору про укладення договору купівлі-продажу на квартиру № 96 (Т. 24, а.с. 164), секція 3, який засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святощинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 544 (нотаріальний бланк НРЕ 157119), яким обумовлено, що відповідач у строк до 30.08.2022 р. зобов'язувався передати у власність позивача з укладенням договору купівлі-продажу, а позивач зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 96, загальною площею 32,6 кв. м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1019 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0019, в АДРЕСА_3; а також встановивши, що покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 409850 гривень та, що основний договір купівлі-продажу не був укладений, - позов ОСОБА_205. до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_205. сплачений аванс в розмірі 409 850 грн, три відсотки річних в розмірі 11 891,26 грн та інфляційні втрати в розмірі 28 971,07 грн (3% річних та інфляційні втрати нараховані за період з 01.10.2022 р. по 18.09.2023 р. (Т. 24, а.с. 167)), а також сплачений судовий збір у розмірі4507,12 грн, що підтверджено документально долученою до матеріалів справи заявником копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі № 369/12238/23.
Також судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2023 р. у справі № 369/12238/23 (Т. 24, а.с. 171) виправлено описку.
Таким чином вказаним судовим рішенням стягнуто з боржника на користь заявника заборгованість за попереднім договором, на підставі якого заявником заявлено вимоги до боржника у даній справі.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115821021) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі № 369/12238/23 набрало законної сили 11.01.2024 р.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116043879) ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2023 р. у справі № 369/12238/23 набрала законної сили 16.01.2024 р.
Отже, вказані судові рішення набрали законної сили, що підтверджено документально, а отже є остаточними судовими рішеннями.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаними вище судовими рішеннями.
На підставі частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12238/23 від 11.12.2023 р. не доказуються при розгляді цієї справи.
Всі доводи боржника спростовуються рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2023 р. у справі № 369/12238/23, яким серед іншого встановлено факт укладення попереднього договору, сплату ОСОБА_205. коштів за попереднім договором та заборгованість ОСОБА_1 за ним.
Суд зауважує, що судом в межах даної справи вже досліджувався зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 19, а.с. 118), який вже був предметом судового розгляду та встановлено, що за даною довіреністю ОСОБА_126. був повноважним укладати попередні договори, отримувати авансові платежі, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами, в тому числі з заявником, а тому ОСОБА_126. діяв без перевищення наданих повноважень.
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаними судовими рішеннями суду не надано, та наявності заборгованості за останніми за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника заявлені на підставі вказаного судового рішення є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_205. до боржника з визнання грошових вимог підлягають визнанню судом у розмірі за попереднім договором на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/12238/23 від 11.12.2023 р. у розмірі: 409 850 грн сплаченого авансу, 11 891,26 грн три відсотки річних, інфляційні втрати в розмірі 28 971,07 грн, де 3% річних та інфляційні втрати нараховані і стягнуті за період з 01.10.2022 р. по 18.09.2023 р. (Т. 24, а.с. 167).
Розглядаючи інші вимоги заявника судом встановлено наступне.
Виходячи з долучених заявником документів, вимоги заявника, заявлені до боржника, що не були предметом судового розгляду у справі № 369/12238/23 становлять інфляційні втрати та 3% річних за період з 19.09.2023 р. по 12.03.2024 р..
Крім того, заявляючи вимоги у своїй заяві до суду від 12.03.2024 р. при визначенні розміру основного боргу заявник застосував згідно п. 5 попереднього договору курс долара США станом на 12.03.2024 р., проте як встановлено судом ОСОБА_205. звертаючись з позовом до ОСОБА_1 на підставі попереднього договору до Києво-Святошинського районного суду Київської області в межах справи № 369/12238/23 реалізувала своє право на захист прав та судом вже стягнуто заборгованість за попереднім договором - основний борг та похідні вимоги за визначений судом період без застосування еквівалента до долара США.
Як зазначено, згідно частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
На підставі викладеного вимоги заявника не розглянуті Києво-Святошинського районного суду Київської області підлягають розгляду з урахуванням обставин, встановлених вказаним судовим рішенням, включаючи розмір основного боргу у сумі 409 850,00 грн. В зв'язку з наведеним вимоги заявниці щодо застосування курсової різниці при визначенні основного боргу та похідних вимог відхиляються судом.
Виходячи з деталізованих розрахунків заявника, остання просить суд визнати її вимоги з 3% річних у сумі 17 013,75 грн та інфляційні втрати у сумі 15 593,32 грн, нараховані за період з 19.09.2023 р. по 12.03.2024 р. на суму 575 316,00 грн (Т. 16, а.с 247).
Розглянувши дані вимоги керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 14.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 940,64 грн, та по інфляційним втратам у сумі 1 229,55 грн в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних, інфляційних втрат нарахованих за період з 19.09.2023 р. по 14.02.2024 р. на суму основного боргу (встановлену рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12238/23 від 11.12.2023 р. - 409 850,00 грн), судом встановлено, що обґрунтованими є вимоги заявника по інфляційним втратам у сумі 9 923,21 грн, та з 3% річних у сумі 5 015,12 грн, які підлягають визнанню судом.
Таким чином обґрунтованими, включаючи судовим рішенням, та такими, що підлягають визнанню судом є вимоги заявника всього: 409 850,00 грн основного боргу, 38 894,28 грн інфляційних втрат та 16 906,38 грн 3% річних - за період з 01.10.2022 р. по 14.02.2024 р.
В зв'язку з викладеним, крім відхилених у цифровому вигляді, підлягають відхиленню судом: вимоги заявника з основного боргу у сумі 165 466,20 грн, оскільки заявником вже було реалізовано своє право на захист по попередньому договору в судовому порядку, де судом встановлено борг у сумі 409 850,00 грн, а також стягнуто з боржника інфляційні втрати; 29 373,3 грн вимоги по інфляційним втратам, а також 8 671,26 грн вимог з 3% річних, де перелічені вимоги є безпідставними.
З огляду те, що заявник у заяві від 12.03.2024 р. вимоги по основному боргу визначав з використанням курсу долара США, а також те, що додатково заявляв вимоги з інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу (ці вимоги розглянуті судом по суті), суд вважає доцільним зауважити на тому, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), а тому вимоги з інфляційних втрат (у випадку визначення основного боргу із застосуванням еквівалента іноземної валюти) нарахуванню не підлягають.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 15.03.2024 р. (Т. 16, а.с. 241). Заявник просить визнати ці витрати як його грошові вимоги.
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 16 а.с. 264).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_205. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_205. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.06.2021 р. з урахуванням заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/12238/23 від 11.12.2023 р. та ухвали у цій справі від 29.12.2023 р. в сумі: 409 850,00 грн основного боргу, 38 894,28 грн інфляційних втрат та 16 906,38 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_55 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_55 в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 09.03.2024 р. (Т. 9, а.с. 100-111), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_55 . до боржника у загальному розмірі 1 135 424,00 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 663 033,53 грн, 3% річних - 95 361,14 грн, інфляційних втрат - 365 973,33 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_55 . включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_55 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2260 від 11.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 9 а.с. 100, 111).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 01.08.2018 р. між кредитором та боржником попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 29, секція 3, загальною площею 58,3 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 670 029,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 24 908 доларів США. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2019 р., так і станом на день подання цієї заяви. Будинок, в якому має знаходитись обумовлена квартира не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись статтями 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 26,6193 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.05.2019 р. у національній валюті становило 663 033,53 грн (24 908 доларів США х 26,6193 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 365 973,33 грн та 3% річних у сумі 95 361,14 грн, нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 526, 529, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 1 135 424,00 грн.
Крім того, заявник повідомляє суд про те, що в Києво-Святошинському районному суді перебуває цивільна справа № 369/13099/23 за позовом кредитора до боржника, в межах якої подане клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_55 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 208-209) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_55 . не визнає з наступних підстав: підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_55. не надав; у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебуває справа №369/13099/23 за позовом ОСОБА_55 . до боржника про стягнення заборгованості за попереднім договором від 01.08.2018 р. р.н. 2478, спір не вирішено, тобто наявний спір про право. До Повідомлення боржником долучено копію ухвали у справі № 369/13099/23 від 22.08.2023 р. Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Крім того, боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 321, 321/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_55 . ОСОБА_1 повідомила про те, що не визнає заявлених вимог кредитора з посиланням на розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи № 369/13099/23 за позовом заявника до боржниці про стягнення коштів за попереднім договором, а тому на цей час наявний спір про право. Керуючий реструктуризацією повідомив суд про те, що в зв'язку з наведеним вважає передчасним розгляд питання про включення грошових вимог цього кредитора до реєстру вимог кредиторів боржника у цій справі до закінчення розгляду справи № 369/13099/23.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 02.04.2024 р. № 01-28/251 (Т. 20, а.с. 167), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_55 . з підстав наявності спору, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як встановлено судом до Господарського суду Київської області надійшла від ОСОБА_55 . Заява з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на підставі частини першої статті 45, частини другої статті 47, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим наявність вказаного боржником спору не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника у цій справі. Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.12.2024 р. прийнято до провадження справу № 911/2308/23 (369/13099/23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123922370) в межах провадження у справі № 911/2308/23 .
На підставі наведеного заперечення боржника в цій частині, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються судом.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_55 ., дослідивши подані документи, позиції учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 01.08.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_55, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_156 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_55 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 29, загальною площею 58,3 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2019 р.; ціна продажу 670 129,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 912 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 670 029,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 908 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн, покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 670 029,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 908 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 01.08.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_55., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2478, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 828411 (Т. 9, а.с. 107).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.03.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.03.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_55. при укладенні попереднього договору передав як покупець, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 670 029,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 908 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Боржник заперечує вимоги заявниці вказуючи, що підстави повернення авансу покупцю визначені пунктом 5 попереднього договору, проте належних (ст. 76 ГПК України) та допустимих (ст. 77 ГПК України) доказів наявності обставин, які зазначені у відповідному пункті договору - ОСОБА_55. не надав.
Досліджуючи дані доводи заперечень боржника судом встановлено, що боржником не наведено які конкретно обставини та за яким конкретним пунктом договору є не доведеними заявником з точки зору боржника, в зв'язку з чим, такі доводи не є обґрунтованими та підлягають відхиленню.
В свою чергу належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 670 029,00 грн, що на день укладення цього договору еквівалентно 24 908 доларів США.
Заявник вказує на те, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір) обумовлену квартиру, будинок не добудований, не введений в експлуатацію, кошти не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір (купівлі-продажу), укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність ОСОБА_55 . з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.05.2019 р. закінчився обумовлений місячний строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 03.05.2019 р. (31.03.2019 р. припало на неділю - вихідний день та згідно частини 5 статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є наступний за ним робочий день - 01.04.2019 р.; перебіг місячного строку згідно частини 1 статті 253 ЦК України розпочався 02.04.2019 р. та сплив згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України 02.05.2019 р.).
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 663 033,53 грн з повернення авансу. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись статтями 524, 533 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2019 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу (протягом одного місяця), який становив 26,6193 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання станом на 01.05.2019 р. у національній валюті становило 663 033,53 грн (24 908 доларів США х 26,6193 грн).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 365 973,33 грн та 3% річних у сумі 95 361,14 грн, нараховані за період з 01.05.2019 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.05.2019 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Даний порядок є спеціальним у правовідносинах в межах провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181). Підкреслюючи, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 (п. 182). Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті (п. 183).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті) з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 09.03.2024 р., що підтверджено відміткою системи "Електронний суд" (Т. 9, а.с. 100, 111).
Станом на 09.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,0836 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.03.2024&period=daily).
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною другою статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 663 033,53 грн основного боргу та 365 973,33 грн збитків від інфляції, що разом становить 1 029 006,86 грн.
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 948 586,31 грн (38,0836 грн х 24 908 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 948 586,31 грн, які є обґрунтованими. В іншій частині вимоги заявника відхиляються судом як безпідставні (80 420,55 грн).
Судом встановлено, що заявником визначено дату з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування норм статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких, виходячи з положень пунктів 1, 5 попереднього договору прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.05.2019 р., в зв'язку з чим
вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.05.2019 р. - 02.05.2019 р. відхиляються судом у сумі 108,99 грн, як безпідставні.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.05.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (948 586,31 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (136 274,98 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 95 252,15 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Боржник також заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства чи з договорів, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Дане заперечення відхиляється судом, оскільки не відповідає предмету заяви, де стягнення з боржника вимог на користь заявника місця не мало, а заперечення є безпідставним.
Відповідно до статті 1, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вимоги, заявлені на підставі судового рішення, що набрало законної сили за правовою природою є грошовим зобов'язанням та за належних правових підстав такі вимоги можуть бути визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів боржника.
Крім того заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 5000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката Андреєєва М.В.
На підтвердження цієї вимоги заявник долучив квитанцію про сплату 5000 грн № К2НТ-5Т64-6Т72-0ХВТ від 24.02.2024 р. (Т. 9, а.с. 105) з призначенням платежу "за складання та подання заяви про грошові вимоги кредитора ОСОБА_55 . згідно дог. № 180823-б від 24.02.24", електронні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 4107 від 04.10.2022 р., ордеру, виданого "АДВОКАТСЬКИМ БЮРО "МИКИТИ АНДРЄЄВА" ОСОБА_55. на підставі договору № 180823-б від 24.02.24 р.
Боржник заперечує заявлені вимоги, вказуючи, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 16 ГПК України, пунктом 12 частини третьої статті 2, статтями 123, 129 ГПК України, статтею 1, частиною першою статті 26, статтями 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (п. 49), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (п. 28), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 128, 134, 140, 141, 143-145), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі N 910/4201/19 (п. 5.13), судом встановлено, що заявником на підтвердження вимог з визнання кредитором боржника з витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правової допомоги, що унеможливлює суду встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вартість послуг / винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно з умовами договору), який визначений сторонами умовами договору про надання правничої допомоги, співставлення наявних доказів з умовами договору, а також унеможливлює встановлення судом умов та порядку надання послуг, їх прийняття клієнтом, період надання послуг, які конкретні послуги були предметом договору, та які мав надати адвокат згідно договору, а також сферу життєдіяльності клієнта, в якій передбачалось надання послуг.
Відсутність умов нарахування винагороди за надання правової допомоги, встановленого договором зумовлює відсутність об'єктивної можливості встановити зміст домовленостей між адвокатом Андрєєвим М. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, прийняття клієнтом наданих послуг, та як наслідок зумовлює неможливість надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката згідно договору.
Крім того, відсутність договору не дозволяє суду встановити чи мало фактичне місце письмове укладення такого договору, на який наявне посилання у квитанції про сплату 5000,00 грн, а також не дає можливості встановити, з ким укладено вказаний договір, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи. Таким чином відсутність самого договору про надання правничої допомоги позбавляє суд об'єктивної можливості надати оцінку у порядку, встановленому статтею 126 ГПК України.
В матеріалах справи відсутній опис фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх вартості.
Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити у встановленому законом порядку, та доводять вартість наданих послуг згідно з умовами договору про надання правової допомоги, що входить до предмету доведення у справі, а також з ким та коли було укладено договір, його фактичне укладення, його предмет, порядок надання/прийняття послуг, та встановити, чи пов'язаний договір про надання правової допомоги з розглядом цієї судової справи.
Враховуючи викладене, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74,75, 76, 78 ГПК України, частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про визнання кредитором боржника в частині вимог з понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Висновок суду щодо правової природи відшкодування витрат на професійну допомогу у зв'язку з залученням адвоката аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_135.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. № 08Х2-СТТ3-РТН1-РК49 (Т. 9, а.с. 103).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено зазначеною квитанцію про сплату судового збору від 24.02.2024 р. № 08Х2-СТТ3-РТН1-РК49 (Т. 9, а.с. 103).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_55 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_55 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 01.08.2018 р. в сумі 948 586,31 грн (основний борг з повернення суми авансу), 95 252,15 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_32 (надалі за текстом кредитор, заявник) від 14.03.2024 р. про визнання грошових вимог та матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_32 надійшла Заява про визнання грошових вимог від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 196-210), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_32 . до боржника ОСОБА_1 , що складаються з суми основного боргу 600 133,90 грн, в тому числі: 369 499,20 грн авансу та 230 634,70 грн 3% річних та інфляційних втрат, та 19 500,00 грн штрафу, а також 6056,00 грн судових втрат; грошові вимоги кредитора ОСОБА_32 включити до реєстру вимог кредиторів до другої черги задоволення.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_32 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 3594/24 від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 197).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 07.07.2018 р. між ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . та ОСОБА_32 . Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а ОСОБА_32 . прийняти і оплатити квартиру № 98, загальною площею 32,5 кв.м. у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії). Згідно з п. 3 Попереднього договору, ціна продажу -390 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 903,00 долари США.; продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін ОСОБА_32 . перерахувала на рахунок ОСОБА_1. передоплату у вигляді авансу в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 долар США, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму в розмірі 78 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2981 долар США покупець зобов'язується сплатити до 06.08.2018 р., суму в розмірі 117 000 грн, на день укладання договору еквівалентно 4 471 долар США покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
Заявник вказує, що в серпні 2018 р. на виконання своїх зобов'язань за попереднім договором вона сплатила ОСОБА_1 78 000,00 грн, що еквівалентно 2981 доларам США, на підтвердження чого долучила розписку від 06.08.2018 р.; у вересні 2021 р. заявниця здійснила доплату в сумі 96 499,20 грн, що еквівалентно 3 590,00 доларів США, на підтвердження чого долучила заяву від 04.09.2021 р. ОСОБА_187., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, а отже протягом 2018-2021 років ОСОБА_32 . було сплачено аванс у сумі 369 499,20 грн і виконано її зобов'язання за попереднім договором перед боржником. В свою чергу, боржник як продавець, станом на дату звернення заявником до суду (як і станом на 30.12.2018 р.) будинок не побудувала, він не введений в експлуатацію, основний договір купівлі-продажу квартири не укладений.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна, продавець повинен повернути покупцю одержану від неї суму авансу в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 доларам США на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10% із зазначеної суми.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину 1 статті 202, частину п'яту статті 203, частину першу статті 627, часину першу статті 626, частину першу статті 635, частину першу статті 638 ЦК України, частину першу статті 656, статті 629, 663, 610, 530, частину 2 статті 625, статті 624, 533-535 ЦК України, статті 2, 45, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його заявлені вимоги до боржника, в тому числі: 273000,00 грн сплаченого авансу (195 000,00 грн + 78000,00 грн), на які нараховано за період з 01.02.2019 р. по 04.09.2021 р. 3% річних у сумі 21 226,68 грн та 40 476,94 грн інфляційних втрат; оскільки заявниця 04.09.2021 р. сплатила боржнику 96 499,20 грн, заявником за період з 04.09.2021 р. по 13.02.2024 р. на суму 369 499,20 грн (273 000,00 грн + 96 499,20 грн) нараховано вимоги з 3% річних у сумі 48 343,27 грн, інфляційні втрати у сумі 182 291,43 грн. Всього нараховано вимог у сумі: 600 133,90 грн = 230 634,70 грн + 369 499,20 грн.
Крім того, на підставі пустку 5 попереднього договору заявником заявлено вимоги до боржниці у сумі 19500,00 грн штрафу.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_32 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 98) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_32 . визнає у розмірі: 273 000,00 грн отриманого авансу, всього визнано вимог на суму 273 000,00 грн. Боржник заперечує інші вимоги заявника, оскільки вважає, що за умовами попереднього договору основне зобов'язання з передачі у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; заперечення боржника, вмотивовано також посиланням на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 117 000,00 грн не сплатила. З наведених заявником документів боржнику вбачається, що ОСОБА_32 . без дозволу і погодження передала ОСОБА_223 . кошти у сумі 96 499,20 грн. З наданої заявником копії заяви 04.09.2021 р., р.н. 1460 вбачається, що остання підписана ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_32 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 07.07.2018 р. у покупця - кредитора ОСОБА_32 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 96 499,20 грн, за попереднім договором від 07.07.2018 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24). Також щодо копії розписки від 06.08.2018 р. наданої кредитором, ОСОБА_1 повідомляє, що не отримувала кошти у сумі 2981 доларів США, і не уповноважувала на це ОСОБА_209. і остання не є представником боржниці.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 318/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_32 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 273 000,00 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 428 895,07 грн (273 000,00 грн - сплаченого авансу, 34 789,07 грн 3% річних, 115 050,00 грн інфляційних втрат, 6056,00 грн сплаченого судового збору), - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/269 (Т. 20, а.с. 185), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Ухвалою Господарського суду Київської області у даній справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянки ОСОБА_32 . докази наявності повноважень у ОСОБА_209. на отримання від імені продавця грошових коштів у сумі 2981 доларів США на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. 07.07.2018 р. № 1762 згідно розписки від 06.08.2018 р., виконаної на бланку з емблемою Житловий Комплекс "Данія"; витребувано у боржника ОСОБА_1 письмові пояснення та підтверджуючі докази з питань: які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ЖК "Данія", та які правовідносини мали місце з 01.01.2017 р. по 31.12.2021 р. включно між ОСОБА_1 та ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. в розрізі правовідносин боржника з громадянкою ОСОБА_32 .
11.11.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" на виконання зазначеної ухвали суду від 25.09.2024 р. від боржниці надійшли письмові пояснення, в яких вона повідомила суд про те, що "Мною, ОСОБА_1 на скільки я пам'ятаю наразі не видавалось довіреності ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. на отримання замість мене коштів від громадян … ОСОБА_32 . Мені не відомо наразі чи була ОСОБА_209. менеджером".
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Розглянувши заяву ОСОБА_32 ., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 07.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_32, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_157 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_32 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 98, загальною площею 32,5 кв.м., секція 2 в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 390 000,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 14 903,00 долари США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 долар США, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму в розмірі 78 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2981 долар США покупець зобов'язується сплатити до 06.08.2018 р., суму в розмірі 117 000 грн, на день укладання договору еквівалентно 4 471 долар США покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 долар США, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків із зазначеної суми.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 та ОСОБА_32 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1762, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 074599 (Т. 14, а.с. 202).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_32 . при укладенні попереднього договору перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 долар США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником в особі уповноваженого представника суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Також у якості доказу сплати заявником боржнику коштів на виконання попереднього договору ОСОБА_32 . долучено засвідчені копії розписки, підписаної ОСОБА_265 у якості менеджера відділу продажу житлового комплексу "Данія" 06.08.2018 р. та ОСОБА_32 . у якості покупця, відповідно до якої, ОСОБА_212, менеджер Житлового комплексу "Данія" отримала від ОСОБА_32 2 981 доларів США згідно пункту 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу посвідченого Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 07.07.2018 р., зареєстрованого за № 1762 (Т. 14, а.с. 203).
Крім того, до матеріалів справи заявником долучено заяву ОСОБА_1 від 27.01.2022 р. відповідно до змісту якої (Т. 14, а.с. 204) ОСОБА_1 , цією заявою підтверджує ОСОБА_32 . та всім заінтересованим у тому особам, те, що ОСОБА_1 отримано від неї (ОСОБА_32 .) платіж відповідно до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири № 98, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, посвідченого 07.07.2018 р. Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим номером № 1762, у розмірі 78 000,00 грн, що еквівалентно 2981 доларів США. На вказаній заяві приватним нотаріусом Михальченко М.М. засвідчено справжність підпису ОСОБА_1, який зроблено в її присутності.
Як зазначено, у Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_32 . від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 98) боржник щодо копії розписки від 06.08.2018 р. наданої ОСОБА_32 . повідомляє суд про те, що ОСОБА_1 не отримувала кошти у сумі 2981 доларів США, і не уповноважувала на це ОСОБА_209. і остання не є представником боржниці. Також у письмових поясненнях суду на виконання ухвали суду у справі ОСОБА_1 вказує, що "Мною, ОСОБА_1 на скільки я пам'ятаю наразі не видавалось довіреності ОСОБА_209., ОСОБА_210., ОСОБА_211. на отримання замість мене коштів від громадян … ОСОБА_32 . Мені не відомо наразі чи була ОСОБА_209. менеджером".
Водночас, як слідує зі змісту повідомлення боржника від 29.03.2024 р., ОСОБА_1 визнає вимоги заявниці у сумі 78 000,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції заявника і боржника, наданими ними докази судом встановлено наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною третьої статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В постанові від 04.07.2019 р. у справі № 908/1932/18 Верховний Суд дійшов висновку (п. 45) про те, що за загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (п. 4.29. постанови Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 909/887/18).
В постанові від 25.06.2020 р. у справі № 924/233/18 Верховний Суд підкреслив, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що за правовою природою розписка ОСОБА_209. від 06.08.2018 р., заява ОСОБА_1 від 27.01.2022 р. є розписками.
Дослідивши долучену до заяви заявника розписку від 06.08.2018 р. судом встановлено, що згідно розписки, ОСОБА_212, менеджер відділу продажу ЖК "Данія" отримала від ОСОБА_32 . грошові кошти у розмірі 2981 доларів США згідно пункту 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу, посвідченого Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 07.07.2018 р., зареєстрованого за № 1762 (Т. 14, а.с. 203).
Аналіз змісту наданої суду розписки дає підстави для висновків про те, що розписка складена між ОСОБА_32 . та громадянкою ОСОБА_209. повністю корелює зі змістом взятих ОСОБА_32 . зобов'язань за попереднім договором (п. 4 - зокрема, сплатити суму в розмірі 78000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2981 доларам США до 06.08.2018 р.), у тому числі за строками та сумою. Судом взято до уваги й ту обставину, яку суд вважає істотною при розгляді вимог ОСОБА_32 ., що в ході розгляду заяв інших заявників з вимогами до боржника судом встановлено, що мала місце сплата іншими заявниками коштів на підставі попередніх договорів, укладених з ОСОБА_1 або від її імені на підставі довіреності уповноваженими особами, та отримання на підставі таких договорів коштів ОСОБА_209. у якості менеджера продажу ЖК "Данія" із видачею ОСОБА_209. заявникам розписок про отримання коштів, аналогічних за змістом розписці ОСОБА_209., виданої ОСОБА_32 ., де за даними вимогами заявників ОСОБА_1 було визнано вимоги до неї, зокрема, вимоги ОСОБА_61. (Т. 9, а.с. 195-225), ОСОБА_52 . (Т. 09, а.с. 57-78)), як і визнано вимоги за коштами, що були сплачені на підставі попереднього договору ОСОБА_223 . (заява ОСОБА_61.), що є свідченням неоднакового ставлення боржника до заявників.
В свою чергу досліджуючи питання коли мала місце сплата ОСОБА_32 . коштів на підставі попереднього договору та кошти було сплачено у сумі 78000,00 грн чи у сумі 2981 доларів США, що має істотне значення для розгляду вимог заявниці, судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 4 попереднього договору заявник взяла на себе зобов'язання сплатити боржнику суму в розмірі 78 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 2981 долар США до 06.08.2018 р.
Досліджуючи викладені вище доводи заявника та боржника судом встановлено, що станом на 06.08.2018 р. (дата розписки, складеної ОСОБА_209.) офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 2709,2701 грн за 100 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=06.08.2018&period=daily), відповідно 27,0927 грн за 1 долар США, де 2981 долари США становлять 80 763,34 грн.
Станом на 27.01.2022 р. (дата заяви ОСОБА_1 про отримання коштів) офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 28,7984 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=27.01.2022&period=daily), де 2981 доларів США становлять 85 848,03 грн.
Боржник визнає отримання коштів, сплачених заявником за цією частиною зобов'язання, обумовленого пунктом 4 попереднього договору у сумі 78 000,00 грн, що згідно умов попереднього договору еквівалентно 2981 доларам США.
Зважаючи, що питання в якій валюті та коли відбулась сплата коштів є істотними при визначенні розміру заборгованості боржника перед заявником по основному боргу, а також від яких залежить розмір збитків від інфляції та 3% річних, детально дослідивши матеріали справи, оцінивши достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, співвставивши докази, надані заявником та боржником, суд дійшов висновку про те, що зважаючи на курс долара, який мав місце станом на 06.08.2018 р. - дату складення розписки ОСОБА_209., який є більш наближений до взятого ОСОБА_32 . зобов'язання за попереднім договором (78 000,00 грн), а також зважаючи на відповідність дати сплати заявником коштів умові пункту 4 попереднього договору, - сплата заявником коштів у сумі 2981 доларів США 06.08.2018 р. є більш вірогідною та переконливою, в зв'язку з чим суд вважає доведеною заявником дану обставину сплати нею коштів у сумі 2981 доларів США 06.08.2018 р.
Крім того, заявник відповідно до пункту 4 попереднього договору взяв зобов'язання сплатити боржнику суму в розмірі 117 000 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 471 долар США до 30.12.2018 р.
На підтвердження сплати 96 499,20 грн на виконання попереднього договору заявник надала засвідчену копію заяви ОСОБА_187. про отримання коштів.
Судом встановлено, що відповідно до змісту заяви ОСОБА_187. (Т. 14, а.с. 205) 04.09.2021 р. ОСОБА_126., діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. отримав від ОСОБА_32 . у якості платежу відповідно до попереднього договору про укладання договору купівлі-продажу квартири № 98, що розташована в АДРЕСА_3, секція 2, посвідченого 07.07.2018 р. приватним нотаріусом Дудкіною Н.В., зареєстрованого у реєстрі № 1762 у розмірі 96 499,20 грн, що еквівалентно 3590 доларів США.
На вказаній заяві приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. засвідчено справжність підпису ОСОБА_126. та перевірено особу останнього, перевірено його дієздатність та повноваження.
ОСОБА_1 заперечує у цій частині вимоги ОСОБА_32 . вказуючи, що з наведених заявником документів боржнику вбачається, що ОСОБА_32 . без дозволу і погодження передала ОСОБА_223 . кошти у сумі 96 499,20 грн. З наданої заявником копії заяви 04.09.2021 р., р.н. 1460 вбачається, що остання підписана ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109, копію якої боржниця долучила до Повідомлення, проте до своєї заяви кредитор ОСОБА_32 . не надав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляд авансу саме за попереднім договором від 07.07.2018 р. у покупця - кредитора ОСОБА_32 . З аналізу довіреності від 19.02.2021 р. № 109 боржником не встановлено таких. Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. ОСОБА_1 вказує, що не схвалювала такі дії свого представника ОСОБА_187., який з точки зору боржника діяв з перевищенням повноважень, а гроші у сумі 96 499,20 грн, за попереднім договором від 07.07.2018 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1 Також ОСОБА_1 повідомила суд про те, що нею подано позовну заяву до ОСОБА_187. та ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі № 911/2308/23 (911/518/24).
Детально дослідивши подані учасниками провадження суду докази судом встановлено, що повноваження ОСОБА_187. на отримання авансових платежів, грошей, а також на виконання всіх інших дій пов'язаних з довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., посвідченої приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. підтверджено копією вказаної довіреності, наявної в матеріалах справи (Т. 19, а.с. 100), яка як встановлено судом чинна до 19.02.2023 р., тобто була чинною станом на дату складання вказаної заяви (04.09.2021 р.). Під час засвідчення нотаріусом підпису ОСОБА_187. на заяві від 04.09.2021 р., нотаріусом перевірено повноваження ОСОБА_187.
Відповідно до заяви ОСОБА_187. від 04.09.2021 р. ним отримано платіж від ОСОБА_32 . відповідно до попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом (Т. 19, а.с. 100). Посилання боржника на те, що заявник не дав доказів за якими надано боржником ОСОБА_1 повноваження ОСОБА_223 . на прийняття передоплати у вигляді авансу саме за попереднім договором у покупця - кредитора ОСОБА_32 . спростовуються змістом самої довіреності, формулювання якої охоплює право на отримання авансових платежів у взаємовідносинах з фізичними особами в тому числі з ОСОБА_32 .
Наведеним спростовуються доводи боржника про те, що ОСОБА_126. не мав повноважень на отримання авансового платежу, та діяв з перевищенням наданих повноважень, в зв'язку з чим зазначені заперечення боржника відхиляються судом як безпідставні. За встановлених обставин дії ОСОБА_187. за заявою від 04.09.2021 р. не потребують подальшого схвалення боржника, як і не потребували дозволу і погодження з боржником передача заявником коштів ОСОБА_223 . на підставі попереднього договору, який отримуючи кошти діяв на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109.
Висновок суду щодо змісту довіреності № 109 від 19.02.2021 р., та за наслідками дослідження судом виданих боржником довіреностей представникам ОСОБА_223 ., ОСОБА_186, ОСОБА_121. та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей аналогічний викладеному при розгляді заяви ОСОБА_123.
Крім того, боржник вказує у якості заперечень вимог заявника на те, що гроші у сумі 96 499,20 грн, за попереднім договором від 07.07.2018 р. ОСОБА_126. не передавав ОСОБА_1
Судом встановлено, що належним доказом підтверджено отримання ОСОБА_126., який діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р. від імені ОСОБА_1 , - від заявника відповідно до попереднього договору 96499,20 грн. Факт передачі та отримання ОСОБА_126. коштів підтверджується його підписом на заяві від 04.09.2021 р. (Т. 14, а.с. 205).
Керуючись приписами статті 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність № 109 від 19.02.2021 р. на представництво її інтересів та її представником - ОСОБА_126. щодо передачі останнім коштів боржнику, отриманих від заявника 04.09.2021 р. згідно заяви, де ОСОБА_126. діяв на підставі довіреності № 109 від 19.02.2021 р., про що вказано в самій заяві, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви заявника, в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом. Наявність вказаного боржником спору з ОСОБА_126. не перешкоджає розгляду заяви заявника про грошові вимоги до боржника.
Крім того, боржник зауважує, що нею видано довіреність на вчинення дій щодо нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , а зі змісту попереднього договору вбачається, що його предметом в майбутньому має бути збудована квартира. Даний аргумент відхиляється судом оскільки не відповідає предмету заяви ОСОБА_32 ., де ОСОБА_126. отримав від імені боржника кошти на підставі раніш укладеного попереднього договору.
Також заперечуючи вимоги заявника боржник вказує на те, що заявник свій обов'язок у строк, передбачений попереднім договором (п. 4) не виконала, і кошти у сумі 117 000,00 грн не сплатила.
Судом встановлено, що у строк передбачений пунктом 4 попереднього договору, - до 30.12.2018 р. заявником не було сплачено 117000,00 грн, що еквівалентно 4471 доларів США.
Водночас судом встановлено, що належним доказом заявником доведено сплату боржнику через його уповноважену особу ОСОБА_126. 96 499,20 грн, із зазначенням еквіваленту суми - 3590 доларів США, що відбулось 04.09.2021 р., відносно яких заявником заявлено свої вимоги.
Таким чином, заявником доведено суду сплату 07.07.2018 р. 195 000,00 грн, що еквівалентно 7451 доларам США на підставі пункту 4 попереднього договору; сплату 2981 доларів США на виконання пункту 4 попереднього договору 06.08.2018 р., та сплату 96 499,20 грн 04.09.2021 р. (що на момент сплати було еквівалентно 3590 доларам США).
Заявник просить суд визнати його заявлені вимоги до боржника, в тому числі: 273000,00 грн сплаченого авансу (195 000,00 грн + 78 000,00 грн), на які нараховано за період з 01.02.2019 р. по 04.09.2021 р. 3% річних у сумі 21 226,68 грн та 40 476,94 грн інфляційних втрат; оскільки заявниця 04.09.2021 р. сплатила боржнику 96 499,20 грн, заявником за період з 04.09.2021 р. по 13.02.2024 р. на суму 369 499,20 грн (273 000,00 грн + 96 499,20 грн) нараховано вимоги з 3% річних у сумі 48 343,27 грн, інфляційні втрати у сумі 182 291,43 грн. Всього нараховано вимог за цими вимогами у сумі: 600 133,90 грн (230 634,70 грн + 369 499,20 грн).
Розглядаючи вимоги заявника в частині сплачених відповідно до пункту 4 попереднього договору 195 000,00 грн (07.07.2018 р.) та похідні вимоги з інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено наступне.
Виходячи з долучених розрахунків заявника, судом встановлено, що заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 195 000,00 грн, на які всього нараховано: 114 953,11 грн інфляційних втрат та 29 456,43 грн 3% річних за період з 01.02.2019 р. по 13.02.2024 р.
Заявник вказує, що боржник як продавець, станом на дату звернення заявника до суду (як і станом на 30.12.2018 р.) будинок не побудувала, він не введений в експлуатацію, основний договір купівлі-продажу квартири не укладений.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником визнано вимоги заявника у сумі 273 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 долар США, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків із зазначеної суми.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2018 р. (п. 1 попереднього договору), яке є неділею вихідним днем, в зв'язку з чим відповідно до ч. 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 31.12.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.01.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.02.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2019 р. Отже, вимога з повернення обумовленої частини авансового платежу (основного боргу) є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором в розмірі 195 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 451 долар США, на протязі одного місяця, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45 (абзац 4), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
В зв'язку з тим, що заявник послався не на ті норми права, суд виходить з наявних матеріалів справи та наданих заявником розрахунків.
Виходячи з розрахунків заявника добуток вимог по основному боргу та інфляційним втратам у досліджуваній частині вимог становить 309 953,11 грн (195000,00 грн + 114 953,11 грн інфляційних втрат).
Заява заявником була подана до суду 14.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 14, а.с. 197).
Станом на 14.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,7878 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=14.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 289 007,90 грн (38,7878 грн х 7451 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 289 007,90 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом (у сумі 5366,9 грн в межах заявлених вимог).
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.02.2019 р. у сумі у сумі 16,03 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 02.02.2019 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 13.02.2024 р. на прострочену суму (289007,90 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу (43 633,38 грн) суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 29 440,40 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи вимоги заявниці в частині сплачених 06.08.2018 року коштів у сумі 2981 долар США на виконання попереднього договору та похідні вимоги з інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заявника в даній частині вимог заявником заявлено вимоги до боржника у сумі 78000,00 грн основного боргу, на які нараховано: 45 981,24 грн інфляційних втрат та 11 782,57 грн 3% річних за період з 01.02.2019 р. 13.02.2024 р.
Судом встановлено, що кошти у сумі 2981 доларів США були сплачені на підставі попереднього договору в обумовлені цим договором строки, проте попереднім договором, в тому числі пунктом 5, сторони не обумовили повернення продавцю даної частини сплаченого авансового платежу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем 06.08.2018 р. на виконання попереднього договору у сумі 2981 доларів США є збереженими боржником без достатньої правової підстави (є виконаним однією із сторін у зобов'язанні), які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо коштів, сплачених заявником боржнику 06.8.2018 р. підлягають застосуванню норми статей 1212, 1214 ЦК України, а заявник послався не на ті норми права.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
Отже, детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду в досліджуваній частині вимог заявника, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. ст. 1212, 625 ЦК України) щодо підстав повернення, визначення розміру боргу та інфляційних втрат, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49), суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах досліджуваної частини вимог заяви заявника підлягають застосуванню норми статті 1212, 1214, 625 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Як встановлено судом кошти у сумі 2981 доларів США - сплачені у доларах США, які згідно частини першої статті 1212 ЦК України підлягають поверненню заявнику відповідно до вимог пункту 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Добуток заявлених вимог у даній частині досліджуваних вимог заявника з основного боргу та інфляційних втрат становить 123 981,24 грн (78000,00 грн + 45 981,24 грн).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику складає 115 626,43 грн (38,7878 грн х 2981 долар США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 115 626,43 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 8 354,81 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за 01.02.2019 р. у сумі у сумі 06,41 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень статей 253, 254 (ч. 5) ЦК України, відповідно до яких, прострочення розпочалось з 02.02.2019 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.02.2019 р. по 13.02.2024 р. на прострочену суму (115626,43 грн) визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу (17 456,86 грн) суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 11 776,16 грн.
Розглядаючи вимоги заявниці до боржниці в частині сплачених 04.09.2021 року коштів у сумі 96499,20 грн судом встановлено наступне.
Виходячи з долучених розрахунків заявниці щодо даної частини вимог, заявниця просить суд визнати її вимоги у сумі 96499,20 грн основного боргу та 36 965,78 грн інфляційних втрат і 7 081,82 грн 3% річних, що нараховані за період з 04.09.2021 року по 13.02.2024 р.
Відповідно до пункту 4 попереднього договору, кошти у сумі 117000,00 грн, що еквівалентно 4471 доларам США покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
Укладення основного договору попереднім договором було обумовлено у строк до 30.12.2018 р. (п. 1).
Як встановлено судом 04.09.2021 р. ОСОБА_32 . сплачено уповноваженій особі боржника 96 499,20 грн (із зазначенням еквіваленту 3590 доларам США) з посиланням, що дані кошти сплачені відповідно до попереднього договору.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного вбачається, що відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 30.12.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором та докази направлення однією зі сторін іншій пропозиції про його укладення в матеріалах справи відсутні. В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 30.12.2018 р. є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику у сплаченій сумі 96 499,20 грн грн.
В зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором у сумі 96 499,20 грн, сплачених 04.09.2021 р., в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212, 1214 ЦК України та вимоги заявника в межах заявлених вимог у сумі 96 499,20 грн підлягають визнанню судом.
Розглядаючи вимоги з 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.
Керуючись вищенаведеними при розгляді заяви заявника правовими позиціями Верховного Суду, що викладені у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, Провадження N 12-14гс18 (пункти 15, 37), та у постанові Верховного Суду України від 01.062016 р. у справі N 910/22034/15, де зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, а Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком, та тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)", а також враховуючи висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц (де Верховний Суд дійшов висновку про те, що недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала), керуючись частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд дійшов висновку про те, що вимоги з нарахування 3% річних та інфляційним втрат є обґрунтованими.
Вимоги з 3% річних та інфляційних втрат з 04.09.2024 р. відхиляються судом у сумі 7,94 грн на підставі частини першої статті 253 ЦК України, згідно якого перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що вимоги у сумі 36 965,78 грн інфляційних втрат та 7 073,88 грн 3% річних, що нараховані за період з 05.09.2021 року по 13.02.2024 р. є обґрунтованими та підлягають визнанню судом.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia визнавши вимоги згідно статті 1212 ЦК України ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 6056,00 грн судових витрат.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією від 14.03.2024 р. (Т. 14, а.с. 196).
Заява заявника надійшла до суду у паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що вимога заявника є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_32 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_32 . підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2018 р. в сумі 289 007,90 грн основного боргу, 29 440,40 грн 3%, крім того: 212 125,63 грн основного боргу, 18 850,04 грн 3% річних, 36 965,78 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_75 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_75 в надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника (Т. 10, а.с. 164-178), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_75 . до боржника ОСОБА_1 у розмірі 666 745,68 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_75 . у розмірі 666 745,68 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_75 . з вимогами до боржника надійшла в межах встановленого строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 2278 від 11.03.2024 р. на заяві заявника, а також відміткою про формування заяви в системі "Електронний суд" на тексті заяви (Т. 10, а.с. 164).
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
27.08.2018 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_75 . як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально, зареєстрований за № 2009. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 154, загальною площею 30,5 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3 та підключеному до центральних комунікацій. Згідно пункту 3 попереднього договору ціна продажу квартири складала 382 775,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 769 доларів США згідно з курсом НБУ на дату посвідчення цього договору. Згідно п. 4 попереднього договору при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 382 775,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 769 доларів США згідно з курсом НБУ встановленим на дату посвідчення цього договору. У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений попереднім договором (до 30.12.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 382 775,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 769 доларів США протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Керуючись статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що виходячи з курсу долара США станом на 05.03.2024 р. сума коштів, яка згідно п. 5 попереднього договору підлягала поверненню становила 527 538,58 грн. Проте, згідно заяви, заявник просить суд визнати її вимоги до боржника з повернення авансу у розмірі 382 775,00 грн.
Також на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати її грошові вимоги по інфляційним втратам, нарахованим за період з 30.01.2019 р. по 27.02.2024 р. у розмірі 225 647,05 грн та 3% річних, нараховані за аналогічний період у розмірі 58 323,63 грн, які нараховані, як слідує з долучених розрахунків, на суму 382 775,00 грн.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_75 . від 18.03.2024 р. (Т. 15, а.с. 155) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_75 . визнає у наступному розмірі: 382 775,00 грн отриманого авансу, 225 647,05 грн інфляційних втрат, 58 323,63 грн 3% річних, всього визнано вимоги у сумі 666 745,68 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 07.04.2024 р. № 01-28/326 (Т. 20, а.с. 306/2) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_75 . ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 666 745,68 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 666 745,68 грн, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 25.03.2024 р. № 01-28/164 (Т. 20, а.с. 92), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_75 ., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 27.08.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_75, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_158 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_75 . також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 154, загальною площею 30,5 кв.м., секція 1, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 10 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 382 775,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 769 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметьcя продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 100 000,00 грн. Суму у розмірі 282 675,00 грн покупець зобов'язується сплатити 28.08.2018 р. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 100 000,00 грн та суми отримані згідно графіку платежів, на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 27.08.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_75 ., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2009, номер спеціального бланку нотаріального документа ННК 297022 (Т. 10, а.с. 171).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що посилання заявника на те, що при укладенні попереднього договору ним передано продавцю 382 775,00 грн - не відповідає доказам у справі.
Зокрема, відповідно до попереднього договору, при укладанні договору 27.08.2018 р. заявником сплачено100 000,00 грн, що підтверджено документально (Т. 10, а.с. 171). В свою чергу, заявником долучено до заяви копію розписки, складеної ОСОБА_186. 28.08.2018 р., відповідно до якої ним (ОСОБА_186 .) отримано від ОСОБА_75 . кошти у розмірі 282 675,00 грн в якості оплати залишку згідно договору № 2009, посвідченого 27.08.2018 р. приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. (Т.10, а.с. 172).
Судом встановлено, що за правовою природою, наведений документ ОСОБА_186. від 28.08.2018 р. є розпискою.
Також заявником долучено до своєї заяви копію заяви ОСОБА_186 . від 28.12.2021 р. (Т. 10, а.с. 173), відповідно до якої ОСОБА_186 ., діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності № 417 від 08.12.2021 р. від імені ОСОБА_1 цією заявою підтвердив заявнику та іншим заінтересованим особам, що ним від ОСОБА_75 . отримано платіж відповідно до попереднього договору від 27.08.2018 р., № 2009 у розмірі 282 675,00 грн. Справжність підпису ОСОБА_186. нотаріально засвідчено, нотаріусом Квінікадзе О.Б. дієздатність та повноваження ОСОБА_186. перевірено.
За правовою природою, заява ОСОБА_186. від 28.12.2021 р. є розпискою.
Таким чином, належними доказами підтверджено, що заявником на виконання попереднього договору було сплачено боржнику 27.08.2018 р. 100 000,00 грн, 28.08.2018 р. 282 675,00 грн, та 28.12.2021 р. - 282 675,00 грн. Факт передачі та отримання коштів підтверджується підписами сторін на попередньому договорі, та на заявах ОСОБА_186. підписом останнього.
Заявником заявлено вимогу по основному боргу з повернення авансу у сумі 382 775,00 грн.
Боржником визнано вимоги заявника повністю.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заявник вказує, що основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору, не укладений, кошти у сумі та строк, визначений п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, норм частини першої статті 526, частини першої статті 629, частини першої статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.01.2019 р. у продавця виник обов'язок з повернення продавцем покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2019 р. Зокрема, останнім днем для укладання основного договору згідно попереднього договору було 30.12.2018 р., яке було неділею, в зв'язку з чим відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, останнім днем укладання основного договору був перший за ним робочий день - 31.12.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.01.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.02.2019 р., прострочення повернення платежу розпочалось з 02.02.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
У пункті 5 попереднього договору сторони узгодили умову про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, та у інших випадках, обумовлених даним пунктом договору, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 100 000,00 грн та суми отримані згідно графіку платежів, на протязі одного місяця. Тобто сторони у попередньому договорі (пункти 5, 4) погодили повернення авансового платежу у гривні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 382 675,00 грн є обґрунтованою та суд визнає вимогу заявника у цій частині.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Виходячи з розрахунків заявника у цій частині вимог, на підставі статті 625 ЦК України заявник всього просить суд визнати її грошові вимоги по інфляційним втратам, нарахованим за період з 30.01.2019 р. по 27.02.2024 р. у розмірі 225 647,05 грн та 3% річних, нараховані за аналогічний період у розмірі 58 323,63 грн.
Розглядаючи вимоги заявниці з 3% річних та інфляційних втрат в частині вимог, нарахованих на суму основного боргу 382 675,00 грн судом встановлено наступне.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як слідує з заяви заявниці, на суму боргу 382 675,00 грн заявницею заявлено вимоги з 3% річних у сумі 58 308,40 грн.
З урахуванням наведеного вище вимоги з 3% річних, нараховані за період з 30.01.2019 р. по 01.02.2019 р. у сумі 125,81 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки заявлені заявником без врахування положень норм статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, пунктів 5, 1 попереднього договору, відповідно до яких, прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2019 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. відхиляються судом у сумі 376,31 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 382 675,00 грн за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунки заявника за цей період не є вірними, вимоги заявника підлягають визнанню судом у розмірах: 3% річних у сумі 57 806,27 грн та 225 588,10 грн інфляційних втрат.
Заявником також заявлено вимоги у 100,00 грн по основному боргу. Розглядаючи вказану вимогу судом встановлено наступне.
Відповідно до заяви ОСОБА_186 ., останній 28.12.2021 р. від ОСОБА_75 . отримав платіж відповідно до попереднього договору від 27.08.2018 р., № 2009 у розмірі 282 675,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що пунктом 4 попереднім договором було обумовлено сплату покупцем залишку коштів до 30.12.2018 р.; передачу у власність покупця квартири з укладенням договору купівлі-продажу квартири до 30.12.2018 р. (п. 1).
Кошти у сумі 282 675,00 грн згідно вказаної заяви ОСОБА_186. сплачені 28.12.2021 р., - після обумовленої дати укладення основного договору.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного вбачається, що відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 30.12.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором та докази направлення однією зі сторін іншій пропозиції про його укладення в матеріалах справи відсутні. В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 30.12.2018 р. є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором у сумі 100,00 грн, сплачених 28.12.2021 р., в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212 ЦК України та вимоги заявника в межах заявлених вимог згідно статті 14 ГПК України у сумі 100,00 грн підлягають визнанню судом.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia, визнано вищевказані вимоги відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120., а щодо правового регулювання правовідносин відносно коштів, сплачених заявником на виконання попереднього договору після настання обумовленої дати укладання основного договору - аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_139.
Як слідує з заяви заявниці, остання просить суд на підставі статті 625 ЦК України визнати його вимоги з інфляційних втрат у сумі 58,95 грн (в межах заявлених вимог) та по 3% річних у сумі15,24 грн, нарахованих на суму 100,00 грн основного боргу за період з 30.01.2019 р. по 27.02.2024 р.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, з норм (статті 1212, 530 ЦК України) убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Таким чином вимоги щодо нарахування в порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України 3% та інфляційних втрат, на кошти, які збережені боржником без достатньої правової підстави є обґрунтованими, прострочення повернення яких відповідно до частини першої статті 253 ЦК України розпочалось 30.12.2021 р.
Оскільки дана частина коштів була сплачена боржнику 28.12.2021 року, вимоги по 3% та інфляційним втратам за період з 30.01.2019 р. по 27.12.2021 року, а також вимоги з 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 27.02.2024 р. (згідно статті 1, частини першої статті 122, частини другої статті 47, частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі), - є безпідставними та необґрунтованими в зв'язку з чим відхиляються судом у сумі 25,38 грн інфляційних втрат та 8,85 грн 3% річних.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по 3% річних та по інфляційним втратам, нарахованих на суму повернення сплачених коштів у сумі 100,00 грн за період з 30.12.2021 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що вимоги заявника підлягають задоволенню судом у розмірах: 3% річних у 06,39 грн та 33,57 грн інфляційних втрат.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату від 11.03.2024 р. (Т. 10, а.с. 168).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_75 . заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_75 . підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 27.08.2018 р. в сумі 382 675,00 грн з повернення суми авансу (основний борг), 100,00 грн повернення коштів (основний борг), 57 812,66 грн 3% річних та 225 621,67 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Розглянувши заяву ОСОБА_308 (надалі за текстом кредитор, заявник) з вимогами до боржника від 19.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
22.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_308 надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 19.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 63-81), в якій він просить суд поновити строк на подання заяви кредиторів з вимогами до боржника; визнати грошові вимоги кредитора до боржника, що складаються з суми 540 730,83 грн за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2017 р. та з суми 20 000,00 грн за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 від 14.04.2018 р., які включити до реєстру вимог кредиторів; стягнути з боржника на користь кредитора судовий збір.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_308. з вимогами до боржника від 19.03.2024 р. була направлена до суду 20.03.2024 р. - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 20.03.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява заявника до Господарського суду Київської області. Заявник вказує на те, що 15.03.2024 р. він дізнався про відкриття провадження у справі про банкрутство та посилаючись на частину першу статті 119 ГПК України просить суд поновити строк на подання заяви кредиторів з вимогами до боржника.
Щодо заявленої вимоги ОСОБА_308. про поновлення строку суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 118 та частиною 1 статті 119 ГПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому строк на заявлення конкурсними кредиторами вимог до боржника у справі про банкрутство, початок його перебігу, а також наслідки його спливу визначено в Кодексі України з процедур банкрутства.
Так, правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
З огляду на зазначене, загальне правило, передбачене статтю 119 ГПК України щодо можливості поновлення встановленого законом процесуального строку не поширюється на правовідносини у цій справі, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає стаття 45 Кодексу України з процедур банкрутства як спеціальна норма, яка не передбачає можливості поновлення визначеного у цій статті строку незалежно від поважності причин його пропуску, враховуючи, що кредитор, який звернувся до суду із відповідною заявою не втрачає права на задоволення своїх вимог, однак не має права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2021 у справі №904/678/20.
При цьому, Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним по відношенню до ГПК України, отже застосуванню підлягають норми ГПК України в частині, що не суперечать вимогам Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кодекс України з процедур банкрутства не містить норми щодо можливості поновлення пропущеного 30-денного строку на звернення до суду кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника та чітко встановлює порядок розгляду заяв, що подані після завершення такого строку.
З огляду на викладене, клопотання заявника про поновлення строку на подання заяви з вимогами до боржника слід залишити без розгляду.
Отже заява ОСОБА_308. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені заявником грошові вимоги обґрунтовані:
1) укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_308. попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2017 р., який був нотаріально посвідчений та зареєстрований за № 4919, за яким ОСОБА_1 як продавець у строк до 31.03.2018 р. зобов'язалась передати у власність ОСОБА_308. (покупець) квартиру НОМЕР_31, площею 43,5 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 1. Згідно з пунктом 4 зазначеного договору на підтвердження намірів сторін покупець (кредитор) передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 364 462 грн, що еквівалентно 13 874 доларів США.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на статтю 45 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи курс долара станом на 21.03.2024 р., встановлений НБУ, заявником вказано, що заборгованість за вказаним договором складає 537 270,65 грн та заявлено вимогу по визнанню його кредитором боржника у сумі 540 730,83 грн.
2) укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_308. попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14.04.2018 р. № 24, згідно з пунктом 4 якого, при укладенні договору на підтвердження намірів сторін покупець (кредитор) передав, а продавець прийняв від покупця суму у розмірі 20 000,00 грн. В зв'язку з викладеним, заявником заявлено вимогу по визнанню його кредитором боржника у сумі 20 000,00 грн.
Від боржника результатів розгляду вимог ОСОБА_308. до суду не надійшло.
Судом встановлено, що керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 267) повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_308. про грошові вимоги будь-якої відповіді від ОСОБА_1 не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржника до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_308. у сумі 660 418,48 грн (384 462,00 грн - авансового платежу за договорами, 202 520,04 грн інфляційних втрат, 67 380,08 грн 3% річних, 6 056,00 грн судового збору).
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/500 (Т. 23, а.с. 26), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього (результати аналогічні за змістом, викладеним у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях від 27.06.2024 р. № 01-28/526).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2017 р. судом встановлено наступне.
09.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_308, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_159 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_308. "попередній договір") (Т. 18, а.с. 72-73).
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру НОМЕР_31, загальною площею 43,5 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, секція 1 у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця першого кварталу 2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 4 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2018 р.; ціна продажу 500 250,00 грн, що еквівалентно 19 042 долари США. Підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 364 462,00 грн, що на еквівалентно 13 874 долари США. Залишок суми у розмірі 135 787,00 грн, що еквівалентно 5 168 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію та інших обставин, які перешкоджають продажу вказаної квартири продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансу у розмірі 364 462,00 грн, що еквівалентно 13 874 долари США.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір від 09.09.2017 р. укладений ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_308., нотаріально засвідчений (номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 008023).
Повноваження ОСОБА_186. на укладання попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено, що попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена вище квартира: до кінця першого кварталу 2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.03.2018 р.
Належними доказами підтверджено одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю № 1143 від 10.03.2017 р., від заявника (покупця) на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 364 462,00 грн, що на еквівалентно 13 874 доларам США, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує на те, що боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись (в порушення умов пункту 1 попереднього договору). Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.03.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу.
На підставі частини першої статті 253, частини п'ятої 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 31.03.2018 р. було останній днем для укладання основного договору; відповідно до частини першої статті 253 ЦК України авансовий платіж повинен був повернутий 01.04.2018 р., яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем повернення коштів було 02.04.2018 р. як перший за ним робочий день, та прострочення повернення коштів розпочалось з 03.04.2018 р. Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу у сумі 540 730,83 грн (за розрахунком заявника: 13874 доларів США х 38,73 грн по курсу НБУ станом на 21.03.2024 р.).
Судом встановлено, що обрахування курсу долара станом на 21.03.2024 р. не відповідає вимозі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. В зв'язку з наведеним вимога заявника в частині обрахунку основного боргу по курсу НБУ станом на 21.03.2024 р. відхиляється судом, оскільки згідно доказів наявних у матеріалах справи заява заявником подана 20.03.2024 р., що підтверджено документально; відповідно, розрахунок основного боргу заявника повинен здійснюватись згідно вимог частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства по курсу НБУ станом на 20.03.2024 р.
Станом на 20.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,1338 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=20.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 542 942,34 грн.
Оскільки розрахунок заявника є невірним, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 540 730,83 грн.
Розглянувши вимоги заявника за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 від 14.04.2018 р. судом встановлено наступне.
14.04.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 04.03.2017 р. за реєстровим № 1030 (продавець) та ОСОБА_308, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_159 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_308. також "попередній договір № 24").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.11.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 8 в цокольному поверсі на першому ярусі, секція № 1, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування нежитлового приміщення, яке продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1061, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору № 24).
Згідно з пунктом 3 попереднього договору № 24, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.11.2018 р.; ціна продажу 20 000,00 грн; підготовкою і збиранням документів на нежитлове приміщення, що розташоване за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 24, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 20 000,00 грн.
У пункті 5 попереднього договору №24 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 13 попереднього договору № 24, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Зазначений вище попередній договір № 24 від 14.04.2018 р. підписаний ОСОБА_186 ., який діяв за довіреністю від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175) від імені ОСОБА_1 (продавець), та ОСОБА_308. (покупець). Попередній договір укладено у письмовій формі.
Повноваження ОСОБА_186. на підписання попереднього договору, отримання грошей від імені ОСОБА_1 підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 04.03.2017 р. № 1030 (Т. 25, а.с. 175).
Отже, попереднім договором № 24 визначено термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, - не пізніше 30.11.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Як встановлено судом, згідно з пунктом четвертим попереднього договору № 24, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму в розмірі 20 000,00 грн. Таким чином належними доказами підтверджено факт отримання продавцем ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, 20 000,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі № 24.
Заявник в заяві вказує на те, що основний договір не укладений, кошти у встановлений строк не повернуті.
Зважаючи на ту обставину, що попередній договір № 24 укладений у письмовій формі, а боржник заперечує вимоги за іншими аналогічними за змістом договорами, укладеними з іншими кредиторами з посиланням на відсутність нотаріального посвідчення попереднього договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 07.03.2018 р., чинної станом на 14.04.2018 р. - дату укладення попереднього договору № 24) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14.04.2018 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 від 14.04.2018 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 від 14.04.2018 р. відповідає вимогам законодавства.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що між покупцем та продавцем станом на поточну дату не укладено договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 8 в цокольному поверсі на першому ярусі, секція № 1, загальною площею 2,2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3 та нотаріальне посвідчення такого договору не здійснено, вказане нежитлове приміщення продавець не передав у власність покупця в порушення умов пункту 1 попереднього договору № 24. Доказів зворотного боржником не надано. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів ОСОБА_308. суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору № 24 не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Як встановлено судом, у пункті 5 попереднього договору сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму всю платежу протягом одного місяця.
Відповідно до частин першої, другої статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Верховний Суд в постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зауважив, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені ОСОБА_308. кошти згідно попереднього договору № 24 не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено судом, за попереднім договором № 24 у строк до 30.11.2018 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вищезазначене нежитлове приміщення. В разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у вказаний строк продавець зобов'язався повернути покупцю одержану від нього всю суму платежу протягом одного місяця.
Таким чином в силу частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525 ЦК України, умов пунктів 4, 5 попереднього договору № 24, у продавця виник обов'язок з повернення покупцю 20 000,00 грн за попереднім договором № 24, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України, 1 січня - Новий рік є святковим днем.
На підставі наведеного судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі у власність покупця обумовленого нежитлового приміщення з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 02.01.2019 р. (оскільки 01.01.2019 р. був вихідним днем та згідно частини п'ятої статті 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день) закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансу, в зв'язку з чим прострочення повернення авансу наступило з 03.01.2019 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо повернення коштів за попереднім договором № 24 є обґрунтованою та підлягає визнанню у сумі 20 000,00 грн.
Методика визначення строків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 921/403/22 (п. 74.).
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_308. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_308. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2017 р. в сумі 540 730,83 грн (основний борг) - вимоги другої черги; конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 від 14.04.2018 р. в сумі 20 000,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_308. заявлені після завершення строку, визначеного частиною статті 45 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_128 (надалі за текстом кредитор, заявник) з вимогами до боржника від 09.04.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
10.04.2024 р. та 12.04.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_128 та адвоката Сергія Дряпачки надійшли дві Заяви про грошові вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 09.04.2024 р. обидві (Т. 21, а.с. 42-58, 155-180), в яких ОСОБА_128. просить суд визнати його грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_1 всього у сумі 1 334 991,85 грн, що складається з сум: а) стягнення сплаченого авансового платежу (основної суми) в сумі 21500 доларів США, чи 836 350 грн - у національній грошовій одиниці за офіційним курсом НБУ на дату подачі заяви (станом на 09.04.2024 р.); б) стягнення сплаченого залишку вартості квартири в сумі 400,00 доларів США, чи 15 560 грн у національній грошовій одиниці за офіційним курсом НБУ на дату подачі заяви (станом на 09.04.2024 р.); в) стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов'язання (ст. 625 ЦК України) за 1182 дні у сумі 77 127,00 грн; г) стягнення упущеної вигоди (офіційного індексу інфляції) за увесь період прострочення виконання зобов'язання за 1182 дні у сумі 385 454,85 грн; ґ) стягнення понесених витрат, пов'язаних зі сплатою гонорару залученого у справі адвоката з надання професійної правничої допомоги у сумі в сумі 20 500 грн у повному обсязі, які просить включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_128. з вимогами до боржника від 09.04.2024 р. одна надійшла через канцелярію суду (вх. № 4742/24 від 10.04.2024 р.), друга заява була направлена до суду 09.04.2024 р. поштою, - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено відбитком штампу Укрпошти, датованого 09.04.2024 р. на конверті, в якому надійшла заява заявника до Господарського суду Київської області.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_128. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Судом встановлено, що тексти поданих заяв є ідентичні, відмінними є додатки, долучені до заяв.
Крім того в обґрунтування заявлених грошових вимог заявник долучив до заяви укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_128. попередній договір від 16.01.2020 р. про укладення договору купівлі-продажу квартири. Вимоги по 3% річних обґрунтовані статтею 625 ЦК України, вимоги з упущеної вигоди (офіційному індексу інфляції) за весь час прострочення виконання зобов'язання за 1182 дні користування чужими коштами обґрунтовані частиною 2 пункту 2, частини 3 статті 22, статтею 625 ЦК України; вимоги з визнання вимог з понесених витрат, пов'язаних зі сплатою гонорару залученому у справі адвокату з надання професійної правничої (правової) допомоги обґрунтовані статтею 59 Конституції України, статтями 15,68, 58, 60, 52, 64 ЦПК України, статтями 20, 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також пунктом 1 першим статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першим, одинадцятим Протоколами до Конвенції, статтями 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 4, 12 ГПК України та долученими документами.
На підтвердження заявлених вимог також долучив позовну заяву до Києво-Святошинського районного суду Київської області, в якій просив суд встановити нікчемність попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. на підставі частини першої статті 220 та частини першої статті 216 ЦК України в зв'язку з не додержанням вимог щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації. Де також зазначає про те, що продавець зобов'язань перед покупцем за попереднім договором не виконав.
01.07.2024 р. від ОСОБА_128. надійшло клопотання від 01.07.2024 р., в якому останній просить суд продовжити йому процесуальний строк на усунення недоліків заяви від 09.04.2024 р. про визнання кредитором та про включення до реєстру вимог кредиторів у цій справі, а також просить суд приєднати до матеріалів справи квитанцію банку на доказ сплати судового збору за подання кредиторської заяви.
Дослідивши вказане клопотання, де вимога про продовження процесуального строку на подання доказу сплати судового збору обґрунтована направленням судом ухвали після встановленого строку для усунення недоліків, судом встановлено, що заява ОСОБА_128. про визнання грошових вимог до боржника надійшла до суду з пропущенням строку, встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та як встановлено судом, підлягає розгляду в порядку, регламентованому частиною четвертою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства. Вказаною нормою не встановлено для кредиторів, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті присічного строку для зверення до суду, в зв'язку з чим надані ОСОБА_128. докази підлягають долученню до матеріалів справи.
Від боржника результатів розгляду вимог ОСОБА_128. до суду не надійшло.
Судом встановлено, що керуючий реструктуризацією ОСОБА_336. у Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 269) повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_128. про грошові вимоги будь-якої відповіді від ОСОБА_1 не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень боржника та додання доказів оплати судового збору, до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_128. у сумі 757 996,07 грн (516 645,00 грн - авансового платежу за договором, 194 258,52 грн інфляційних втрат, 47 092,55 грн 3% річних) - до другої черги; питання включення до реєстру грошових вимог у сумі 20500 грн на правову допомогу вважає передчасним.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі від 25.09.2024 р. витребувано у громадянина ОСОБА_128. докази наявності повноважень у ОСОБА_210. від імені продавця на отримання грошових коштів у сумі 400 доларів США на підставі п. 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу від 16.01.2020 р.; витребувано у боржника ОСОБА_1 письмові підтвердження або спростування щодо отримання ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_210., сплачені останній ОСОБА_128. згідно розписки ОСОБА_210. виконаної від руки на останньому аркуші попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу від 16.01.2020 р., долученого до заяви з вимогами до боржника ОСОБА_128.
11.11.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_1 на виконання ухвали від 25.09.2024 р. надійшли письмові пояснення від 11.11.2024 р., в яких боржник вказує: "на скільки я пам'ятаю наразі не видавалось довіреності … ОСОБА_210. … на отримання замість мене коштів від громадянин … ОСОБА_128. " (Т. 26, а.с. 240), а також в яких ОСОБА_1 вказує на те, грошові кошти вона не отримувала, як за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу від 16.01.2020 р., так і по розписці ні від ОСОБА_210., ні від ОСОБА_128., ні від ОСОБА_121., де вказані пояснення просить прийняти до розгляду.
12.11.2024 р. через канцелярію суду від ОСОБА_128. надійшло клопотання від 12.11.2024 р. про приєднання доказів отримання відповідачем (боржником ОСОБА_1 ) в особі менеджера ТОВ "Данія Сервіс" ОСОБА_210. грошових коштів в якості часткової оплати вартості придбання квартири за укладеним попереднім договором від 16.01.2020 р. про укладення договору купівлі-продажу квартири, з долученими документами, зокрема оригіналом попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. та його копії.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 16.01.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_121, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_160 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_128. "попередній договір"). Даний договір укладено у письмовій формі.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 161, секція 4, загальною площею 44,3 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2020 р.; ціна продажу 526 257,00 грн, що еквівалентно 21 900 доларів США. Підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займтиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу у розмірі 516 645,00 грн, що еквівалентно 21 500 доларів США. Залишок суми у розмірі 9 612,00 грн, що еквівалентно 400 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 01.03.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 516 645,00 грн, що еквівалентно 21 500 доларів США з урахуванням другого внесеного платежу відповідно до пункту 4 цього договору протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 11 попереднього договору, проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Цей договір діє до моменту укладення основного договору.
Зазначений вище попередній договір від 16.01.2020 р. укладений ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_128., як і додаток 1 до попереднього договору у письмовій формі.
Судом встановлено, що ОСОБА_128. на підтвердження виконання зі свого боку зобов'язання зі сплати залишку суми у розмірі 9612,00 грн, що еквівалентно 400 доларам США, передбаченого пунктом 4 попереднього договору, долучено до матеріалів справи оригінал попереднього договору, на якому від руки виконано текст, датований 29.02.2020 р. наступного змісту: "Я, Рожко Ярослава Віталіївна, менеджер ЖК "Данія" отримала чотириста доларів США згідно пункту 4 цього договору 29.02.2020 підпис" (Т. 26, а.с. 245).
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Боржник результатів розгляду вимог заявник не надала, проте заперечує отримання коштів за попереднім договором від ОСОБА_121., від ОСОБА_210. та від ОСОБА_128.
Судом встановлено, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. укладено між ОСОБА_121, що проживає в АДРЕСА_1, який діяв від імені ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_1 , що проживає в АДРЕСА_2на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та заявником. Від продавця вказаний договір підписано ОСОБА_121. із зазначенням про те, що він діє за довіреністю.
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з частиною першою статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
За приписами частини третьої статті 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Матеріалами справи підтверджено (Т. 25, а.с. 173), що 06.03.2019 р. ОСОБА_1 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та реєстровану за № 755, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_121. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка, АДРЕСА_3 …; продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_121. боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, підписувати попередні договори, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано право зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно … отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Довіреність дійсна до 06.03.2024 р. Зазначене підтверджено копією довіреності наявної в матеріалах справи (Т. 25, а.с. 173).
Правова позиція суду за наслідками дослідження виданих довіреностей боржником представникам та щодо суперечливості позиції боржника щодо попередніх договорів, укладених її представниками на підставі довіреностей, зокрема ОСОБА_121. аналогічна викладений при розгляді заяви ОСОБА_123.
Таким чином матеріалами справи підтверджено, що при укладенні попереднього договору з ОСОБА_128. 16.01.2020 р. ОСОБА_121. діяв від імені ОСОБА_1 на підставі дійсної нотаріально посвідченої довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та був уповноваженим ОСОБА_1 на укладення від її імені попереднього договору, отримання авансового платежу, а отже 16.01.2020 р. між ОСОБА_128. та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі вказаної довіреності, був укладений попередній договір з додатком 1, який відповідно до норм частин першої, третьої статті 237, частини першої статті 238 ЦК України, частини першої статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку представляв ОСОБА_121. - боржника.
В свою чергу пунктом 4 попереднього договору підтверджено, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець ОСОБА_128. передав, а продавець ОСОБА_1 в особі ОСОБА_121., який діяв на підставі довіреності прийняв від покупця суму авансу у розмірі 516 645,00 грн, що еквівалентно 21 500 доларів США.
Таким чином належними доказами, - положеннями пунктів 4, 7 попереднього договору, відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України продавець (ОСОБА_1 через уповноважену нею особу ОСОБА_121.) підтвердив факт отримання коштів 16.01.2020 р. в розмірі 516 645,00 грн, що еквівалентно 21 500 доларів США. Факт передачі та отримання суми авансу також підтверджується підписами сторін на у попередньому договорі.
Відповідно до норм статей 1000, 1007, 8 ЦК України, оскільки правовідносини щодо одержаного представником за довіреністю від третіх осіб у зв'язку з представництвом довірителя (особи, що надала повноваження вчиняти правочини від її імені шляхом видачі довіреності) не врегульовані ЦК України, - на підставі частини першої статті 8 ЦК України дані правовідносини регулюються правовими нормами ЦК України, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме - частиною третьою статті 1007 ЦК України, що регламентує подібні за правовою природною правовідносини. В зв'язку з наведеним, особа, що видала довіреність на представництво її інтересів (довіритель) за довіреністю зобов'язана негайно прийняти від особи, яку уповноважила на представництво її інтересів (представника) все одержане ним у зв'язку з представництвом довірителя.
Дослідивши матеріали справи, керуючись нормами статей 14, 76, частини другої статті 237 ГПК України суд дійшов висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_1 - особою, що видала довіреність на представництво її інтересів та її представником ОСОБА_121. щодо передачі коштів, отриманих ним від ОСОБА_128. в зв'язку з укладанням попереднього договору, де ОСОБА_121. діяв на підставі довіреності № 755 від від 06.03.2019 р. від імені ОСОБА_1 , про що вказано в самому попередньому договорі, - не є предметом судового розгляду в межах розгляду заяви ОСОБА_128. в зв'язку з чим вказані доводи відхиляються судом.
Заявник на підтвердження сплати залишку продавцю на виконання пункту 4 попереднього договору долучив оригінал попереднього договору, на якому від руки виконано текст, датований 29.02.2020 наступного змісту: "Я. Рожко Ярослава Віталіївна, менеджер ЖК"Данія" отримала чотириста доларів США згідно пункту 4 цього договору 29.02.2020 підпис" (Т. 26, а.с. 245).
Згідно з частиною першою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Детально дослідивши докази, надані заявником судом встановлено, що за змістом, запис виконаний на попередньому договорі від руки є розпискою про одержання коштів, складеною ОСОБА_210.
Як встановлено судом, боржник заперечує одержання зазначених коштів, в тому числі від ОСОБА_210.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (п. 4.29. постанови Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 909/887/18).
Відповідно до частин першої, другої статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 Верховний Суд підкреслив, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Дослідивши всебічно, повно матеріали справи у їх сукупності, та поданий заявником доказ зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст наданої заявником розписки корелює змісту попереднього договору, а саме пункту 4, - де співпадає строк сплати, сума взятого зобов'язання (порядок та розмір внесення коштів), правова підстава, що підтверджено вказівкою у розписці на те, що вказані кошти ОСОБА_210. отримані згідно пункту 4 "цього договору", а саму розписку виконано безпосередньо на оригіналі попереднього договору; згідно розписки внесені кошти відповідають зобов'язанню покупця, взятого пунктом 4 попереднього договору. Наведені обставини у сукупності доводять те, що кошти отримувались на виконання пункту 4 попереднього договору.
Детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності та окремо судом встановлено, що в матеріалах справи наявні аналогічні за змістом документи, яким підтверджено прийняття коштів від заявників - покупців за попередніми договорами купівлі-продажу квартир громадянкою ОСОБА_210. (зокрема, заява з вимогами до боржника ОСОБА_52 . (Т. 9, а.с. 57, 72), де заявлені вимоги обґрунтовані серед іншого "Розстрочкою" згідно з якою кошти сплачувались ОСОБА_210., а за результатами розгляду вимог таких заявників боржник ОСОБА_1 повністю визнала аналогічні вимоги, обґрунтовані вказаними доказами, в тому числі за коштами, сплаченими заявниками (покупцями) ОСОБА_210. Вказана обставина підтверджена повідомленнями боржника ОСОБА_1 щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_52 . від 25.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 230).
Наведене на переконання суду є свідченням того, що кошти, які сплачувались покупцями ОСОБА_210. отримувались боржником. Жодних заперечень щодо розстрочок, розписок, наданих ОСОБА_214 . на підтвердження його вимог, боржником суду не надано.
На підставі наведеного, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, керуючись статтями 73, 74, 79, 86 ГПК України суд дійшов висновку про те, що суд приймає у якості належного доказу розписку, надану заявником ОСОБА_128. на підтвердження сплати боржнику 400,00 доларів США на виконання пункту 4 попереднього договору.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Зі змісту поданої заяви з про грошові вимоги до боржника та долучених до неї документів слідує, що заявник вважає на підставі частини першої статті 220 та частини першої статті 216 ЦК України попередній договір про укладення договору купівлі-продажу кварти від 16.01.2020 р. є нікчемним в зв'язку з не додержанням вимог щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації, з чого в зв'язку з чим заявлені грошові вимоги по основному боргу та інші. Також згідно поданих ОСОБА_128. документів, продавець зобов'язань перед покупцем за попереднім договором не виконав.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено наступне.
Так, частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 16.01.2020 р., чинної станом на 16.01.2020 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо письмової форми попереднього договору аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, щоб вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права (статті 216, 220 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд дійшов висновку про те, що до правовідносин щодо вимог з основного боргу підлягають застосуванню норми статті 610, 612 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду та положень попереднього договору.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Верховний Суд виклав (п.п. 83-86) наступний правовий висновок: "правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі (п. 83). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)) (п. 84). При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження №12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)) (п. 85). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (п. 86) ".
В постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), Верховний Суд виклав позицію, відповідно до якої обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
На підставі наведеного, керуючись принципом jura novit curia суд дійшов висновку, що при розгляді вимог заявника з основного боргу підлягають застосуванню норми статей 610, 612 ЦК України, які фактично регулюють спірні правовідносини щодо основного боргу за попереднім договором.
Крім того правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Як слідує з заяви заявника та долучених ним додатків, боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Розглядаючи вимоги заявника судом встановлено, що попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: 30.12.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2020 р.
Сторони у пункті 5 попереднього договору погодили, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 516 645,00 грн, що еквівалентно 21 500 доларів США з урахуванням другого внесеного платежу відповідно до пункту 4 цього договору протягом одного місяця.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись. Докази повернення боржником отриманих за попереднім договором грошових коштів заявнику суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статті 253, частин 3, 5 статті 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим 01.02.2021 р. (оскільки 31.01.2021 р - неділя - вихідний день) закінчився обумовлений строк для повернення покупцю одержаної суми авансового платежу, прострочення повернення якого наступило з 02.02.2021 р., отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу є обґрунтованою.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В своїй заяві заявник на підставі статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 21 500 доларів США чи 836 350 грн - основний борг, розрахований по курсу долара НБУ станом на 09.04.2024 р., та 400 доларів США чи 15 560,00 грн по курсу НБУ станом на 09.04.2024 р.
Крім того, заявник просить суд визнати його вимоги до боржника на підставі статті 625 ЦК України за 1182 дні по 3% річних у сумі 77 127,00 грн та упущену вигоду (офіційний індекс інфляції) у сумі 385 454,85 грн.
Як зазначено, відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосований заявником.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі частини п'ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", керуючись висновком Верховного Суду, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), оскільки в попередньому договорі предмет зобов'язання виражений в гривнях з визначенням еквівалента в доларах США, суд відхиляє вимоги за заявника з інфляційних втрат, упущеної вигоди у сумі 385 454,85 грн, де втрати від знецінення національної валюти відновлюються еквівалентом долара США.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Станом на 09.04.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,9882 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=09.04.2024&period=daily).
Заявником заявлено грошові вимоги по основному боргу всього у сумі 851 910,00 грн (21 500 доларів США+ 400 доларів США= х 38,90 грн).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 853841,58 грн.
Оскільки розрахунок заявника є невірним, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по основному боргу у межах заявлених вимог у сумі 851 910,00 грн.
Таким чином на підставі викладеного суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу у сумі 851 910,00 грн.
В зв'язку з простроченням боржником зобов'язання з повернення коштів за попереднім договором заявником заявлено вимоги по визнанню його кредитором боржника по 3% річних у сумі 77 127,00 грн.
Здійснивши перерахунок 3% річних за попереднім договором за належний період 02.02.2021 р. по 14.02.2024 р., судом встановлено, що за перерахунком суду 3% річних за вказаний період (на суму 853 841,58 грн) 3% становить більшу суму (77 749,44 грн) ніж заявлено до стягнення позивачем, а відтак, з урахуванням приписів ст. 14 ГПК України, суд задовольняє вимоги про визнання вимог по 3% інших у межах заявлених вимог у сумі 77 127,00 грн.
Крім того, заявник просить суд визнати його вимоги з понесених ним витрат, пов'язаних з сплатою гонорару залученого у справу адвоката з надання професійної правничої (правової) допомоги у суді у сумі 20 500 грн з наведених вище правових підстав.
Дослідивши заявлену вимогу, матеріали справи судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Як визначено у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, судовими витратами є передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги є домовленістю, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої).
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
В свою чергу відповідно до визначення, наведеного у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонораром є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом дев'ятим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Статтею 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті (статті 126 ГПК України) суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Частинами сьомою, восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону N 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18. Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (пункти 128, 134, 135, 140, 141, 143-145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
Аналіз судових рішень Верховного Суду дає підстави дійти висновку, що підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17).
З наведеного слідує, що для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі заявник має документально підтвердити та довести понесені витрати на професійну правову допомогу, а саме, надати суду перелік виконаних послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом та, відповідно, прийняття їх клієнтом (замовником).
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 25.10.2021 р. між адвокатом Дряпачкою С.І. та ОСОБА_128. була укладена угода № 21/1-ЦС про надання правової допомоги (фізичній особі) у цивільній справі.
Відповідно до пункту 1.1. вказаної угоди, керуючись повноваженнями, які надає клієнт за цією угодою, адвокат надає правову допомогу за місцезнаходженням офісу адвоката, у Києво-Святошинському районному суді, у державних органах влади, у т.ч. у Київському апеляційному суді, та перед фізичними та юридичними особами (у т.ч. Господарському суді Київської області) в обсязі та на умовах передбачених цією угодою, Додатком 1, в межах чинного законодавства України, а клієнт зобов'язується прийняти за актом приймання-передачі, та оплатити гонорар за надану правову допомогу, витрати адвоката на умовах цієї угоди, додатку 1.
Відповідно до пунктів 4.1.1, 4.1.2., 4.1.3 пункту 4.1., пункту 4.2. угоди, адвокат надає правову допомогу наступним чином: після надходження грошових коштів, відповідно до умов пунктів 5.2., 5.3. угоди, адвокат протягом доби отримує від клієнта письмові та чітко сформульовані опис справи, мету та завдання, усі наявні матеріали справи. Упродовж строку дії угоди від дати виконання пункту 4.1.1., клієнт надає адвокату для надання правової допомоги необхідні відомості, документи та інше. У разі порушення цієї умови, строк надання адвокатом правової допомоги зупиняється до надання необхідних відомостей, документів та іншого. На протязі трьох робочих днів від факту надання правової допомоги, адвокат передає клієнту на підписання акт приймання-передачі. Клієнт, отримавши правову допомогу, приймає її шляхом підписання акту приймання-передачі.
Згідно визначення термінів в угоді, справою є справа № 369/_/21 про встановлення нікчемності попереднього договору купівлі-продажу квартири, стягнення коштів.
В свою чергу, пунктами 5.1.-5.4. угоди встановлено, що клієнт за цією угодою зобов'язаний оплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги та витрати (якщо вони будуть) на виконання цієї угоди. Гонорар за надання правової допомоги становить "-" (згідно додатково укладеної угоди додатку 1 до договору). Оплата гонорару проводиться клієнтом на умовах 100% попередньої оплати. Оплата здійснюється протягом 3 робочих днів від дати укладання угоди, шляхом перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок, зазначений розділом 10 договору, або - готівкою у національній валюті - гривні.
Судом встановлено, що додаток 1 до угоди, з умовами оплати за правову допомогу суду не надано.
Також судом встановлено, що заявник просить суд визнати його вимоги до боржника з понесених витрат, пов'язаних із сплатою гонорару залученого у справі адвоката з надання професійної правничої допомоги у суді сумі 20 500,00 грн. Вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 59 Конституції України, статті 15, 58 ,60 ,62 ,64 ЦПК України, статті 20, 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до поданих заявником документів ОСОБА_128. в особі представника у т.ч. Дряпачкою С.І. звертався з позовом до Києво-Святошинського районного суду Київської області до відповідачів -ТОВ "Данія Сервіс" та ОСОБА_1 про встановлення нікчемності попереднього договору та стягнення коштів. Однією з позовних вимог до відповідача була вимога про стягнення понесених витрат, пов'язаних з залученням у справу адвоката з надання професійної правничої допомоги у сумі у розмірі 20 500,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2024 р. у справі № 369/5980/23 закрито провадження по цивільний справі в частині позовних вимог до ТОВ "Данія Сервіс", цивільну справу передано на розгляд до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа № 911/2308/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118708165).
Проте вимоги позовного характеру не є тотожними вимогам кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність, та за таких обставин у цій частині такі вимоги з витрат на правничу допомогу є передчасно заявленими та підлягають відхиленню судом.
Крім того, судом взято встановлено наступне.
Умовами угоди, укладеної між ОСОБА_128. та адвокатом Дряпачкою С. обумовлено, що адвокат надає правову допомогу наступним чином: після надходження грошових коштів (п. 4.1.1.). Оплата гонорару проводиться клієнтом на умовах 100% попередньої оплати (п. 5.3.).
Розмір та умови оплати гонорару за надання правової допомоги визначається згідно додаткової угоди додатку 1 до договору (п. 5.2.) На протязі трьох робочих днів від факту надання правової допомоги, адвокат передає клієнту на підписання акт приймання-передачі. Клієнт, отримавши правову допомогу, приймає її шляхом підписання акту приймання-передачі (п. 4.1.3., 4.3. Угоди).
Детально дослідивши матеріали заяви судом встановлено, що додаток 1 до угоди, з умовами оплати за правову допомогу суду не надано. Заявник посилається на те, що він фактично поніс витрати у сумі 20 500,00 грн на правову допомогу, проте доказів фактичного понесення ним витрат, заявник до заяви про визнання кредитором не надав. Докази надання адвокатом та прийняття ОСОБА_128. правової допомоги у порядку, встановленому Угодою (п. 4.1.3., 4.3. Угоди) з долученням акту приймання-передачі наданої правової допомоги, а також перелік таких послуг, суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що відсутність умов нарахування гонорару зумовлює відсутність об'єктивної можливості у суду пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом Дряпачкою С. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, та зумовлює неможливість у порядку встановленому законом (ст. 126 ГПК України), надання судом оцінки розміру витрат заявника на правову допомогу адвоката. Крім того, опису фактично виконаних адвокатом робіт та наданих послуг матеріали справи не містять. Таким чином, заявником не надано суду доказів, що дозволяють встановити суду, та доводять розмір витрат на правову допомогу, зміст та обсяг наданих послуг, які входять до предмету доведення у справі, їх вартість.
Враховуючи вище викладене, на підставі норм статей 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статтями 74, 76, 80, 126 ГПК України суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника в частині вимог з понесених витрат, пов'язаних зі сплатою гонорару залученого у справі адвоката з надання професійної правничої допомоги є необґрунтованими за допомогою належним та допустимих доказів, не є належно документально доведеними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Суд також звертаю увагу на те, що предметом судового розгляду у попередньому засіданні є заява ОСОБА_128. з кредиторськими вимогами до боржника.
Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частиною другою статті 47 зазначеного Кодексу встановлено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
За змістом статті першої Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсними кредитори є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що належних доказів того, що заявлені вимоги відповідають критеріям належності до кредиторських вимог у змісті Кодексу України з процедур банкрутства суду не надано.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Також судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено платіжною інструкцією (Т. 23, а.с. 158).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_128. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_128. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 16.01.2020 р. в сумі 851 910,00 грн (основний борг) - вимоги другої черги, 3% річних у сумі 77 127,00 грн - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункт 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір") покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_128. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_174 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 21.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
22.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_174 надійшла Заява про визнання кредитором у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність боржника від 21.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 27-62), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_174. до боржника фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 633 379,21 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_174. з вимогами до боржника від 21.03.2024 р. подана до суду 22.03.2024 р. - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника (14.02.2024 р.), що підтверджено датою заяви (22.03.2024 р.), вхідним відбитком канцелярії суду № 3927/24 від 22.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 28).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_174. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
03.07.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_174. було укладено Попередній договів, посвідчений нотаріально, приватним нотарісом Тимчуком В.О., зареєстрований за № 2054. Відповідно до пункту 1.1. попереднього договору, продавець (ОСОБА_1 ) зобов'язалась до 30.12.2018 р. передати увласність покупця ОСОБА_174.з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 144, секція 1, поверх 8, загальною площеб 29,5 кв.м., яка буде побудована в багатоквартирному житловому будинку за адресою: в АДРЕСА_3.
Відповідно до п. 5.1. договору до підписання договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-про-продажу об'єкта продажу та своєї платіжної спроможності ОСОБА_174. передала, а ОСОБА_1 отримала гроші у сумі 352 525,00 грн.
Згідно з пунктом 5.3. попереднього договору, сторона яка ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки завдані ухиленням. У випадку укладання від відкладення Основного договору продавцем, останній зобов'язується повернути отриману згідно з п. 5.1. цього договору суму грошей протягом одного місяця з дня закінчення строку, вказаного в п. 6.3. даного договору, тобто до 30.12.2018 р.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Також заявник вказує, що вказана заборгованість підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2023 у справі № 369/17556/21, копію якого долучено до заяви з вимогами до боржника, де заявник наголошує на тому, що відповідно до статті 75 ГПК обставини встановлені рішенням суду є преюдиційнимита не доводяться .
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги боржника по 3% річних у сумі 55 248,34 грн та по інфляційним втратам у сумі 215 115,81 грн період з 30.12.2018 р. по 20.03.2024 р. (згідно детальізованх розрахунків).
Крім того, заявник просить суд визнати її вимоги до боргника у сумі 4 433,25 грн судового збору, стягнутого з боржника на користь заявниці рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2023 р. у справі № 369/17556/21, а також у сумі 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором у цій справі про неплатоспроможність ОСОБА_1
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 267) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_174. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що в разі відсутності заперечень боржниці грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 579 512,76 грн (352 525,00 грн авансового платежу за договором, 164 981,70 грн інфляційних втрат, 55 950,06 грн 3% річних та 6056,00 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/501 (Т. 23, а.с. 259), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника результатів розгляду вимог до нього заявника до суду не надійшло.
Судом розглядаючи заяву заявника виходить з наявних матеріалів справи.
Розглянувши заяву ОСОБА_174., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 03.07.2018 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_174, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_161 (покупець) було укладено Попередній договір (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_174. також "попередній договір").
Відповідно до п. 1.1. попереднього договору, сторони зобов'язуються у майбутньому, в обумовлений п. 6.3. цього договору строк, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна, що надалі іменується Основний договір, на умовах і в порядку, визначених цим договором.
Згідно з 2. вказаного попереднього договору, нерухомим майном є квартира № 144, секція 1, поверх 8, загальною площею 29,3 кв.м., яка буде побудована в багатоквартирному житловому будинку на належній продавеві земельній ділянці, площею 0,1009 га за кадастровим номером 3222486200:03:006:0021, що розташована за адресою: в АДРЕСА_3 згідно з планом забудови земельної ділянки (надалі за текстом "об'єкт продажу").
Згідно пункту 2.1. попереднього договору, продавець згодна продати, а покупець згодна купити зазначений об'єкт продажу за ціною 352 525,00 грн, що еквівалентно 13 438 доларів США 38 центів відповідно до курсу, встановленого НБУ на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.8. попереднього договору, продавець зобов'язуються: укласти з покупцем основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором; передати об'єкт продажу для вільного використання покупцем, комплект ключів та звільнити об'єкт продажу від належних продавцеві або третім особам в день укладення основного договору.
Відповідно до п. 5.1. договору до підписання договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу об'єкта продажу та своєї платіжної спроможності покупець передала, а продавець отримала гроші у сумі 352 525 грн, що еквівалентно 13 438 доларів США38 центів відповідно до курсу НБУ, встановленого на дату посвідчення цього договору. У момент розрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належний з покупця платіж за основним договором.
Згідно з пунктом 5.3. попереднього договору, сторона яка ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки завдані ухиленням. У випадку укладання від відкладення Основного договору продавцем, останній зобов'язується повернути отриману згідно з п. 5.1. цього договору суму грошей протягом одного місяця з дня закінчення строку, вказаного в п. 6.3. даного договору.
Пунктом 6.3. попереднього договору передбачено, що за домовленістю сторін укладання та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 30.12.2018 р. у приміщенні, яке є робочим місцем нотаріуса Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Тимчука В.О. за адресою: м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, вул. Білогородська, буд. 45-А.
Даний попередній договір від 03.07.2018 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_174., нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Тимчуком В.О. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований у реєстрі за № 2054, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 004698 (Т. 18, а.с. 31-33).
Судом встановлено, що Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської від 14.11.2023 р. у справі № 369/17556/21, встановивши обставину укладення 03.07.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_174. попереднього договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Тимчуком В.О., зареєстрований у реєстрі за № 2054, встановивши обставину, що пунктом 5.1 попереднього договору купівлі-продажу квартири визначено, що до підписання цього договору, в рахунок належних за Основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі продажу об'єкта продажу та своєї платіжної спроможності, покупець передала, а продавець отримала гроші у сумі 352525,00 грн, що еквівалентно 13438,38 доларів США відповідно до курсу НБУ, а також те, що ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, - позов ОСОБА_174. до ОСОБА_1 задоволено частково, розірвано попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В.О. 03 липня 2018 року та зареєстровано в реєстрі під номером 2054; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_174. 352525,81 грн боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 03.07.2018 р., що на дату посвідчення вказаного договору еквівалентно 13438,38 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4433 грн 25 коп. Наведене підтверджено долученою заявницею копією вказаного судового рішення (Т. 18, а.с. 35-44) та відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114930063).
Відповідно до відомостей ЄДРСР вказане судове рішення набрало законної сили 15.12.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114930063).
Також судом встановлено, що відповідно до поданих документів, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської від 19.01.2024 у справі № 369/17556/21 виправлено описку, допущену у абзаці 3 резолютивної частини Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської від 14.11.2023 у справі № 369/17556/21 у сумі зазначеній прописом, та ухвалено "вважати вірною суму стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_174. за попереднім договором купвлі-продажу квартири від 03.07.2018 р. - 352 525,81 грн вірно прописом як "(триста п'ятдесят дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять) гривень 81 копійка.", що підтверджено документально (Т. 18, а.с. 45-46).
Від боржника доказів виконання стягнутого за вказаним судовим рішенням суду не надано, та наявності заборгованості за останнім за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано. Доказів та доводів, що що спростовують вимоги заявника боржником не надано та такого не доведено суду.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиниою другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В межах розгляду заяви заявника, беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено обставини вказаним вище судовим рішенням.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги заявниці по боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 03.07.2018 р. є обґрунтованими, доведеними за допомогою належних доказів, в зв'язку з чим, вимоги ОСОБА_174. до боржника з визнання грошових вимог на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 14.11.2023 у справі № 369/17556/21 у розмірі 352 525,81 грн по боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 03.07.2018 р. підлягають визнаню судом.
В свою чергу заявником заявлено вимоги про визнання кредитором боржника у сумі 4 433,25 грн судового збору за подання позовної заяви до Києво-Святошинського районногоро суду Київської області, на підтвердження чого долучила досліджене судом вище судове рішення. Дана вимога відхиляється судом в зв'язку з тим, що цим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2023 р. у справі № 369/17556/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4433 грн 25 коп, а не на користь ОСОБА_174., в зв'язку з чим такі вимоги є безпідставними та не обґрунтованими. Жодних інших доказів на підтвердження вимог ОСОБА_174. у цій частині останньою суду не надано та доведено суду.
На підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його вимоги боржника по 3% річних у сумі 55 248,34 грн та по інфляційним втратам у сумі 215 115,81 грн, нараховані на суму 352 525,00 грн за період з 30.12.2018 р. по 20.03.2024 р. (згідно деталізованх розрахунків).
Суд розглядає вимоги заявниці в межах заявлених вимог.
Детально дослідивши вимоги заявника судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що вимоги з 3% річних, інфляційних втрат за заявлений період не були предметом судового розгляду у справі № 369/17556/21.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 918/631/19 виклав наступну правову позицію:
"З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 70).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. … (п. 72)".
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. … (73).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу) (77).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (78)».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На підставі наведено, заявник має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 352 525,00 грн.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 5.3., 6.3. попереднього договору судом встановлено, що боржником було прострочено виконання зобов'язання з з укладення основного договору купівлі-продажу нерухового майна та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2018 р. (п. 6.3. попереднього договору), проте 30.12.2018 р. є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, останнім днем укладанняя основного договору був перший за ним робочий день - 31.12.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, місячний строк для повернення грошей розпочався наступного для після дати укладення основного договору, - 01.01.2019 р.; відповідно до частини третьої статті 254 ЦК Укораїни місячний строк для повернення грошей завершився у відпвідне число останнього місяця сроку - 01.02.2019 р., прострочення повернення грошей наступило з 02.02.2019 р.
На підставі викладеного, керуючись частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних у сумі 985,14 грн та 3 525,25 грн інфляційних втрат за період з 30.12.2018 р. по 01.02.2019 р. відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення коштів без врахування положень статей 253, 254 ЦК України та умови, передбаченої пунктом 5.3. попереднього договору (повернення коштів продавцем протягом місячного строку з дня закінчення строку, передбаченого пунктом 6.3. попереднього договору).
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника за період з 15.02.2024 р. по 20.03.2024 р. відхиляються судом: з 3% річних у сумі 1 011,34 грн та інфляційні втрати у сумі 2 825,49 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок заявлених вимог за період з 02.02.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму, судом встановлено, що розрахунок заявника 3% річних за даний період є вірним та обгрутованими та такими, що підлягаю ть визнанню судом вимоги з 3% річних заданий період є у сумі 53 251,86 грн; обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню вимог з інфляційних втрат за вказаний період є вимоги у сумі 207 814,58 грн, в іншій частині вимоги є безпідставними та відхиляються судом у сумі 950,49 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Крім того, заявник просить суд визнати її вимоги до боргника у сумі 6056,00 грн судового збору за подання заяви про визнання кредитором у цій справі про неплатоспроможність ОСОБА_1
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору від 21.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 27).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовій формі.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір у сумі 6056 грн згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, вимога заявника підлягає визнанню судом у сумі 6056,00 грн щодо сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_174. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_174. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2017 р. , стягнута рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2023 у справі № 369/17556/21 з урахуванням ухвали цього суду у даній справі від 19.01.2024 р. в сумі 352 525,81 грн (основний борг), 53 251,86 грн 3% річних, 207 814,58 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_174. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_176 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
25.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_176 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 (Т. 18, а.с. 232-249), в якій вона просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_176. до боржника фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 493 916,60 грн, які включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_176. з вимогами до боржника від 12.03.2024 р. була направлена до суду 21.03.2024 р. - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено маркуванням Укрпошти на конверті в якому надійшла до суду заява заявниці про прийняття відправлення до відправки, датованим 21.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 249).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Судом також встановлено, що ОСОБА_176. 14.03.2024 р. було подано до Господарського суду Київської області заяву про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність, та як було встановлено судом дана заява не була підписана заявником, в зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Київської області у цій справі від 19.03.2024 р. заяву було повернуто заявнику без розгляду.
Відповідно до частини 8 статті 174 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Отже заява ОСОБА_176. з вимогами до боржника, що надійшла до суду 25.03.2024 р. підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
13.07.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_176. як покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартир, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 3861. Відповідно до п. 1 Попереднього договору у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 22, загальною площею 24,9 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири складала 276 390,00 грн. Згідно пункту 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 276 290,00 грн. Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк передбачений цим договором (до 31.08.2018 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 276 290,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі, визначеній п. 5 попереднього договору, не повернуті.
На підставі попереднього договору, статей 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 276 290,00 грн. На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги про визнання кредитором боржника з інфляційних втрат у сумі 168 816,33 грн та 3% річних у сумі 48 810,27 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 12.03.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_176. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 259) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_176. визнає у сумі у наступному розмірі: 276 290,00 грн отриманого авансу, інфляційні втрати у сумі 166 816,33 грн, 3% річних у сумі 48 810,27 грн, всього визнано вимоги у сумі 491 916,60 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 315) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_176. ОСОБА_1 повідомила про визнання вимог кредитора у сумі 491 916,60 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 491 916,60 грн, а саме: 276 290,00 грн - сплаченого авансу, 166 816,33 грн інфляційних втрат, 48 810,27 3% річних, - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/294 (Т. 20, а.с. 210), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_176., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 13.07.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_176, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_162 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_176. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.08.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 22, загальною площею 24,9 кв.м., секція 3 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.08.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.08.2018 р.; ціна продажу 276 390,00 грн; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передає, а продавець приймає передоплату у вигляді авансу в розмірі 276 290,00 грн. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.08.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 276 290,00 грн.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 13.07.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_176., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 3861, номер спеціального бланку нотаріального документа НМО 841284 (Т. 18, а.с. 238).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 (Т. 25, а.с. 174).
Боржником визнано вимоги заявника всього у сумі 491 916,60 грн, зокрема: 276 290,00 грн отриманого авансу, інфляційні втрати у сумі 166 816,33 грн, 3% річних у сумі 48 810,27 грн.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.08.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 31.08.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_176. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 276 290,00 грн, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 13.07.2017 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_176. грошових коштів у розмірі 276 290,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі, визначеній п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.08.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 276 290,00 грн.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору було 31.08.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, повернення авансового платежу мало відбутись наступного для після граничної дати укладення основного договору, - 01.09.2018 р., прострочення повернення коштів розпочалось з 02.09.2018 р.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України 01.09.2018 р. у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, прострочення повернення якого розпочалось з 02.09.2018 р.
На підставі наведеного вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 276 290,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
На підставі статті 625 ЦК України заявником заявлено вимоги про визнання кредитором боржника з інфляційних втрат у сумі 168 816,33 грн та 3% річних у сумі 48 810,27 грн, нараховані за період з 01.09.2018 р. по 12.03.2024 р.
Детально дослідивши заяву заявника судом встановлено, що відповідно до деталізованих розрахунків заяви заявника фактично заявлені вимоги по 3% річних нараховані за період з вересня 2018 р. по лютий 2024 р.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника нараховані за період з 15.02.2024 р. по 29.02.2024 р. відхиляються судом по 3% річних у сумі 339,70 грн та інфляційні втрати у сумі 828,87 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Дослідивши матеріали справи перевіривши подані розрахунки керуючись пунктом 1, 5 попереднього договору, вказаними нормами статей 253, 254 ЦК України суд дійшов висновку про те, що 3% річних, нараховані за 01.09.2018 р. у сумі 22,71 грн відхиляються судом як безпідставні, оскільки нараховані заявником без врахування положень норм статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу, як встановлено судом розпочалось з 02.09.2018 р.
На підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснивши перерахунок вимог заявника по інфляційним втратам, 3% річних, нарахованих на суму повернення покупцю авансового платежу в сумі 276 290,00 грн за період з 02.09.2018 р. по 14.02.2024 р. судом встановлено, що розрахунки заявника не є вірними за вказаний період та обґрунтованими; вимоги з 3% річних за вказаний період є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 45 210,36 грн, в іншій частині вимоги з 3% річних є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом у сумі 3 237,50 грн; вимоги заявника по інфляційним втратам за вказаний період становлять більшу суму (193 540,87 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника по інфляційним втратам у межах заявлених вимог за даний період у сумі 167 987,46 грн.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, що підтверджено квитанцією від 12.03.2024 р. (Т. 18, а.с. 247).
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду у паперовому вигляді засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 18, а.с. 249).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частиною другою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_176. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_176. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.07.2017 р. в сумі 276 290,00 грн (основний борг), 45 210,36 грн 3% річних, 167 987,46 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_176. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, її вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_182 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.04.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.04.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_182 в особі представника адвоката Щербини Яни Миколаївни надійшла Заява кредитора про грошові вимоги до боржника від 08.04.2024 р. (Т. 20, а.с. 325-339), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_182. до боржника ОСОБА_1 в розмірі 419 077,41 грн та 6056,00 грн судового збору.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_182. з вимогами до боржника від 08.04.2024 р. подана до суду 08.04.2024 р., що підтверджено документально, - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника (14.02.2024 р.), що підтверджено датою заяви (08.04.2024 р.), вхідним відбитком канцелярії суду № 46397/24 від 08.04.2024 р. (Т. 20, а.с. 325).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_182. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 09.08.2018 р. між ОСОБА_182. та ОСОБА_1 попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріально. Відповідно до п. 1 договору у строк до 31.03.2019 р. боржник зобов'язувався передати у власність кредитора з укладенням договору купівлі-продажу, а кредитор зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру № 81, секція 3, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно п. 4 попереднього договору кредитор передав, а боржник прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 319 850,00 грн.
Заявник вказує, що у строки, визначені договором, боржник будинок не збудувала, обумовлену квартиру у власність кредитора не передала, в зв'язку з чим кредитор звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом про стягнення коштів у розмірі 402 585,24 грн, з яких 319 850,00 грн - кошти за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, 27 235,45 грн 3% річних, 55 499,79 грн інфляційних втрат.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2023 р. по справі № 369/2014/22 позовні вимоги ОСОБА_182. задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_182. грошові кошти в сумі 402 585,24 грн, з яких 319 850,00 грн. - кошти за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири; 27 235,45 грн. - 3% річних; 55499,79 грн. - інфляційні втрати; а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 775,86 грн. Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. по справі № 369/2014/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_182. витрати на правничу допомогу у розмірі 11 716,31 грн. Боржник вказане рішення не виконала.
Таким чином, заявлені вимоги обґрунтовані попереднім договором та переліченими судовими рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2023 р. та від 26.12.2023 р. по справі № 369/2014/22.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 271) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_182. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що в разі відсутності заперечень боржниці грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 425 133,41 грн (419 077,41 грн за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2023 р. у справі № 369/2014/22 та 6056,00 грн сплаченого судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/509 (Т. 23, а.с. 17), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника результатів розгляду вимог до нього заявника до суду не надійшло.
Розглянувши заяву ОСОБА_182., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до відомостей ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119691486), Постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2024 р. у справі 369/2014/22 Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2023 р. та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 р. скасовано, матеріали справи № 369/2014/23 передано на розгляд Господарського суду Київської області, у провадженні якого перебуває справа №911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Вказана постанова Київського апеляційного суду від 11.06.2024 р. у справі 369/2014/22 набрала законної сили 11.06.2024 р., що підтверджено відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119691486).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2024 р. у справі № 911/2308/23 (369/2014/22) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120304043) прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/2014/22) за позовом ОСОБА_182. до ОСОБА_1 про стягнення 477585,24 грн. в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1
Судом розглядаючи заяву заявника виходить з наявних матеріалів справи.
Таким чином заявником заявлено вимоги до боржника за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.08.2018 р. у сумі 319 850,00 грн основного боргу; 27 235,45 грн 3% річних та 55 499,79 грн інфляційних втрат, що нараховані за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р. (як слідує з долучених заявником документів, а також 4 775,86 грн судового збору, 11 716,31 грн витрат на правничу допомогу, та 6056,00 грн судового збору за подання заяви з вимоги до боржника у цій справі.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 09.08.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 08.04.2017 р. за реєстровим №1844 (продавець) та ОСОБА_182, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_163(покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_182. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.03.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 81, секція 3, загальною площею 27 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.03.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 9 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.03.2019 р.; ціна продажу 319 950,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 11 789 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 319 850,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 11 785 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 31.03.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 319 850,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 11 785 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 09.08.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . на підставі довіреності № 1844 від 08.04.2017 р. та ОСОБА_182., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2626, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 828501 (Т. 20, а.с. 326/2-327).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1844 від 08.04.2017 (Т. 25, а.с. 176).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.03.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.03.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_182. при укладенні попереднього договору передав як покупець, а продавець (ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 ) отримав передоплату у вигляді авансу в розмірі 319 850,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 11 785 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому попередньому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт отримання продавцем ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника від заявника на виконання попереднього договору грошових коштів у розмірі 319 850,00 грн, що на день укладання цього договору еквівалентно 11 785 доларів США.
Заявник вказує на те, ОСОБА_1 у строки визначені попереднім договором будинок не побудувала, обумовлену попереднім договором квартиру у власність покупця не передала, кошти не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір (купівлі-продажу), укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано. Боржником жодних доказів, які спростовують посилання заявника суду не надано, іншого не доведено.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так, на підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Зокрема, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.03.2019 р. (п. 1 попереднього договору), проте 31.03.2019 р. є неділею - вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини п'ятої статті 254 ЦК України, останнім днем укладання основного договору був перший за ним робочий день - 01.04.2019 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після дати укладення основного договору, - з 02.04.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.05.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.05.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, заявник просить суд визнати його вимоги до боржника у сумі 319 850,00 грн основного боргу, 27 235,45 грн 3% річних та 55 499,79 грн інфляційних втрат, що нараховані як слідує з долучених заявником документів, за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р.
Детально дослідивши вимоги, позицію боржника, керуючого реструктуризацією, та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник з посиланням на зміст частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався (та фактично керувався) не на ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
В досліджуваній частині вимоги заяві заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника у сумі 319 850,00 грн основного боргу та 55 499,79 грн інфляційних втрат, що разом становить 375 349,79 грн.
Датою подання заявником заяви з грошовими вимогами до боржника є 08.04.2024 р., що підтверджено документально.
Станом на 08.04.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 38,8437 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=08.04.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 457 773,00 грн (38,8437 грн х 11 785 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу на підставі викладеного, виходячи з заявлених вимог по основному боргу судом встановлено, що основний борг за попереднім договором, який підлягає поверненню заявнику становить більшу суму (457 773,00 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника у межах заявлених вимог у сумі 375 349,79 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимоги заявника по 3% річних, нараховані за 01.04.2019 р. - 02.05.2019 р. відхиляються судом у сумі 841,25 грн, оскільки як встановлено судом, прострочення повернення коштів відповідно до п. 5 попереднього договору розпочалось з 03.05.2019 р., а заявником визначено дату прострочення боржником повернення авансу без врахування положень норм 243, 254 ЦК України та пункту 5 попереднього договору, яким сторони обумовили повернення продавцем коштів протягом одного місяця.
Здійснивши перерахунок 3% річних на прострочену суму визначену судом, судом встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу сум (30 974,05 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України, суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог у сумі 26 394,2 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Заявник просить суд визнати його вимоги по судовому збору у сумі 4 775,86 грн та 11 716,31 грн витрат на правничу допомогу, які обґрунтованої судовими рішеннями у справі № 369/2014/22 від 04.12.2023 р. та від 26.12.2023 р.
Судом встановлено, що судове рішення на підставі яких були заявником заявлені ці вимоги у справі про неплатоспроможність у заяві кредитора про грошові вимоги до боржника було скасовано Постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2024 р. у справі 369/2014/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119691486), вказані вимоги розглядаються у вищевказаній судовій справі позовного характеру (№911/2308/23 (369/2014/22)); проте вимоги позовного характеру не є тотожними вимогам кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність, та за даних обставин у цій частині такі вимоги є передчасно заявленими, а спір по суті у межах справи № 911/2308/23 (369/2014/22) не розглянуто; в зв'язку з викладеним вимоги по судовому збору, сплаченому у справі № 369/2014/22 у сумі 4 775,86 грн та з витрат на правничу допомогу відхиляються судом у сумі 11 716,31 грн.
Також заявник просить суд визнати його кредитором на суму 6056,00 грн по сплаченому заявником судовому збору. На підтвердження вимог долучив квитанцію про сплату судового збору від 05.04.2024 р. (Т. 20, а.с. 337).
Дослідивши вказану вимог судом встановлено наступне.
Заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 05.04.2024 р. (Т. 20, а.с. 337).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду в електронній формі, що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_182. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_182. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.08.2018 р.: 375 349,79 грн основного боргу з повернення авансу, 26 394,2 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_182. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_181 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.04.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_181 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 171-180), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_181. до ОСОБА_1 (друга черга) у сумі 419 668,98 грн із яких передоплата у вигляді авансу в розмірі 273 920,00 грн та 145 748,98 грн збитків (курсових різниць), що разом на 29.03.2024 р. еквівалентно 10 700 доларів США за курсом НБУ 1 долар США = 39,2214 грн та виникли за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2019 р., посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 625; визнати грошові вимоги ОСОБА_181. до ОСОБА_1 на суму 6056,00 грн, понесених кредитором витрат на сплату судового збору за подання цієї заяви - позачергово; грошові вимоги кредитора включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_181. з вимогами до боржника була направлена заявником до суду 29.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 19, а.с. 171, 180), в тому числі квитанцією № 819201 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС. Таким чином, заява ОСОБА_181. направлена до суду 29.03.2024 р., - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника (останній день 15.03.2024 р.).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_181. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 05.08.2019 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_181. як покупцем попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрованим за № 625.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити квартиру № 166, секція 4, загальною площею 29,4 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США. Заявник зазначає, що згідно з п. 9.1. попереднього договору він сплатив витрати, пов'язані з його укладанням.
Заявник вказує, на дату складання цієї заяви будинок не введений в експлуатацію, основний договір не укладений з вини продавця, боржник не виконав свої зобов'язання у строк, встановлений попереднім договором, тому на підставі п. 5 попереднього договору продавець зобов'язаний повернути заявнику отриманий аванс у розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США та сплатити заявнику збитки (курсову різницю) у сумі 145 748,98 грн, що розраховується як 10 700 доларів х (39,2214 грн - 25,6 грн) = 10 700 х 13,6214 = 145 748,98 грн, де 39,2214 - офіційний курс НБУ за 1 долар США станом на 29.03.2024 р. та 25,6 - курс долара США на дату сплати заявником авансового платежу за попереднім договором. Разом борг складає 419 668,98 грн (273 920,00 грн +145 748,98 грн), що на 29.03.2024 р. еквівалентно 10 700 доларів США за курсом НБУ 1 долар США= 39,2214 грн. Також заявлені вимоги заявника в тому числі обґрунтовані нормами ч.ч 1-5 ст. 45, ч. 1 ст. 122, ч.ч. 2, 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 1 ст. 635, 524, 533, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, статтями 123, п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 124 ГПК України.
Від боржника результатів розгляду заяви з вимогами до боржника ОСОБА_181., заперечень, до суду не надійшло.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 270) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_181. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_181. у сумі 427 026,01 грн (273 920,00 грн авансового платежу за договором, 115 868,16 грн, - інфляційних втрат, 31 181,85 грн, - 3% річних, 6056,00 грн судового збору) - до другої черги.
В матеріалах справи наявний примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/508 (Т. 23, а.с. 18), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_181., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 05.08.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_181, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_164 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_181. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 166, секція 4, загальною площею 29,4 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 04.03.2017 р. за реєстровим № 1020, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1113813932224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2020 р.; ціна продажу 391 373,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 15 288 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США. Залишок суми у розмірі 117 453,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 4 588 доларів США покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 05.08.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_181., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 625, номер спеціального бланку нотаріального документа ННН 727330 (Т. 19, а.с. 176-177).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_181. 05.08.2019 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Керуючись статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, на дату складання цієї заяви будинок не введений в експлуатацію, основний договір не укладений з вини продавця, боржник не виконав свої зобов'язання у строк, встановлений попереднім договором, тому на підставі п. 5 попереднього договору продавець зобов'язаний повернути заявнику отриманий аванс у розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США та сплатити заявнику збитки (курсову різницю) у сумі 145 748,98 грн, що розраховується як 10 700 доларів х (39,2214 грн - 25,6 грн) = 10 700 х 13,6214 = 145 748,98 грн, де 39,2214 - офіційний курс НБУ за 1 долар США станом на 29.03.2024 р. та 25,6 - курс долара США на дату сплати заявником авансового платежу за попереднім договором. Разом борг складає 419 668,98 грн (273 920,00 грн +145 748,98 грн), що на 29.03.2024 р. еквівалентно 10 700 доларів США за курсом НБУ 1 долар США= 39,2214 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено, що пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов - відмова (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 273 920,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 10 700 доларів США, на протязі одного місяця. Отже, даною умовою попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Заявник просить суд визнати його вимоги по передоплаті у вигляді авансу у сумі 273 920,00 грн та 145 748,98 грн курсової різниці по курсу долара станом на 29.03.2024 р. 39,2214 грн за 1 долар США, що разом становить 419 668,98 грн.
Заява заявником була подана до суду 29.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 19, а.с. 180, 171).
Станом на 29.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,2214 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=29.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 419 668,98 грн (39,2214 грн х 10700 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення сплаченого авансу відповідно до вимог абзацу 4 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства (що охоплює курсову різницю) встановлено, що вимоги заявника обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню судом у сумі 419 668,98 грн основного боргу з повернення одержаної суми авансу (що охоплює курсову різницю).
Правова позиція суду щодо застосування судом розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Крім того, заявник просить суд визнати його грошові вимоги на суму 6056,00 грн понесених ним витрат на сплату судового збору за подання цієї заяви, де вимоги обґрунтовані ч.ч. 2, 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 123 ГПК України.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 29.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 175).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально відміткою на заяві заявника про формування заяви в системі "Електронний суд" (Т. 19 а.с. 171).
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн. Відповідно, на підставі частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства судовий збір у сумі 4844,80 грн як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладається на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання грошових вимог частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_181. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_181. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2019 р. в сумі 419 668,98 грн основного боргу з повернення одержаної суми авансу (що охоплює курсову різницю), - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_181. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_180 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 28.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.04.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_180 Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 28.03.2024 р. в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства (Т. 19, а.с. 149-168), в якій він просить суд визнати громадянина України ОСОБА_180. конкурсним кредитором по справі №911/2308/23 про банкрутство громадянки України ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 671 924,88 грн, з яких 563 960,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. (4 черга); 26 830,59 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. (4 черга); 75 078,29 грн - інфляційне збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. (4 черга); 6056,00 грн - сума судового збору (1 черга); включити громадянина України ОСОБА_180. до реєстру вимог кредиторів громадянки ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 671 924,88 грн, з яких 563 960,00 грн - сума основного боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. (4 черга); 26 830,59 грн - 3% річних за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. (4 черга); 75 078,29 грн - інфляційне збільшення суми боргу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. (4 черга); 6056,00 грн - сума судового збору (1 черга).
Судом встановлено, що заява ОСОБА_180. з вимогами до боржника від 28.03.2024 р. була направлена заявником до суду засобами поштового зв'язку 28.03.2024 р., що підтверджено відбитком штампу Укрпошти про прийняття до відправлення на конверті, в якому надійшла заява до суду, датований 28.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 167). Таким чином, заява ОСОБА_180. направлена до суду 28.03.2024 р., - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника (останній день 15.03.2024 р.).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_180. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Вимоги заявника обґрунтовані укладеним між ОСОБА_180. (кредитор) та ОСОБА_1 (боржник) попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до попереднього договору (п. 1) боржник у строк до 30.07.2022 р. зобов'язувався передати у власність кредитора з укладенням договору купівлі-продажу квартиру № 58, загальною площею 55,4 кв.м. у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, газопостачання, водовідведення та електроенергії). Згідно з п. 3 Попереднього договору сторони домовились про такі умови основного договору, серед яких: продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в с. Софіївська Борщагівка, Бучанського району Київської області, по вул. АДРЕСА_3, житловий будинок до 30.07.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, на 6 поверсі. Заявник вказує, що боржник своїх зобов'язань не виконав, будинок не введений в експлуатацію, основний договір не підписано. Кредитором же сумлінно виконано свій обов'язок в частини оплати, що підтверджується п. 4 попереднього договору, відповідно до якого, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляд авансу в розмірі 563 960,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 20 996 доларів США. Заявник повідомляє також про те, що будь-які його спроби вирішити дане питання у досудовому порядку не увінчались успіхом, контактні особи боржника, як і боржник перестали виходити на зв'язок, жодної інформації щодо строків передачі у власність квартири та підписання основних договорів кредитор не отримав, станом на дату звернення до суду з цією завою будинок не введений в експлуатацію. В зв'язку з наведеним, керуючись нормами статей 526, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 635, ст. 651 ЦК України заявником заявлено вимоги до боржника по основному боргу за попереднім договором у сумі 563 960,00 грн.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 75 078,29 грн та 26 830,59 грн 3% річних.
Судом встановлено, що від боржника результатів розгляду вимог ОСОБА_180., заперечень його вимог, до суду не надійшло.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 у п. 14 "ОСОБА_180" (Т. 22, а.с. 270) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржниці про спільний розгляд заяви відповіді від ОСОБА_1 не надійшло. Керуючий реструктуризацією вважає, що разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_182. у розмірі: 659 276,19 грн (563 960,00 грн - авансового платежу, 63 163,52 грн інфляційних втрат, 26 096,67 грн 3% річних, 6056,00 грн судового збору), - до другої черги.
Оскільки керуючим реструктуризацією наведені відомості викладені у пункті 14 Письмових нормативно-обґрунтованих пояснень, який (пункт) іменований як "ОСОБА_180", та сума вимог по основному боргу заявника збігається з із зазначеною керуючим реструктуризації сумою авансового платежу, посилання керуючого реструктуризації на ОСОБА_182. суд розцінює як описку.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/508 (Т. 23, а.с. 18), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_180., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 07.08.2021 р. між ОСОБА_223 , який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (продавець) та ОСОБА_180, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_165 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_180. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.07.2022 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 58, загальною площею 55,4 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в с. Софіївська Борщагівка, Бучанського району Київської області, по вул. АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, газопостачання, водовідведення та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.07.2022 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2022р.; ціна продажу 564 060,00 грн, що еквівалентно 21 000 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 563 960,00 грн, що еквівалентно 20 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.08.2021 р. підписаний ОСОБА_126. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 19.02.2021 р. № 109 та ОСОБА_180., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Бучанського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1004, номер спеціального бланку нотаріального документа НРМ 132869 (Т. 19, а.с. 160).
Повноваження ОСОБА_187. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої Дудкіною Н.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 19.02.2021 р. за реєстровим № 109 (Т. 25, а.с. 173).
Зокрема, відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р. (Т. 18, а.с. 185), долученої до матеріалів справи боржником, серед іншого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_187. бути її представником у взаємовідносинах із фізичними особами з усіх питань, пов'язаних з: замовленням та отриманням усіх документів, необхідних ОСОБА_1 для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, тощо, розташованих в с. Софіївська Борщагівка ... , АДРЕСА_3 …; продажем зазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для наведеного, ОСОБА_223 . боржником надано права, в тому числі право: розписуватись за ОСОБА_1 , підписувати договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а у разі необхідності підписувати попередні договори, договори про внесення мін і доповнень до таких договорів, будь-які інші договори, отримувати авансові платежі та належні ОСОБА_1 гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю; крім того надано ОСОБА_223 . права зареєструвати на ім'я ОСОБА_1 право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Зміст копії нотаріально посвідченої довіреності № 109 від 19.02.2021 р., виданої ОСОБА_1 ОСОБА_223 . (Т. 18, а.с. 171, 85) вже був предметом судового розгляду при розгляді заяви ОСОБА_123.
Довіреність № 109 від 19.02.2021 р. згідно змісту довіреності дійсна до 19.02.2023 р., а отже станом на 07.08.2021 р. була чинною.
Системний аналіз змісту долученої боржником довіреності № 109 від 19.02.2021 р. та попереднього договору у сукупності дає підстави для висновку про те, що зміст довіреності повністю корелюється зі змістом попереднього договору, фактичними обставинами справи та положеннями законодавства України, чинного станом на дату укладення спірного попереднього договору.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України, частиною першою статті 239, частиною третьою статті 244 ЦК України суд дійшов висновку про те, що зазначеною довіреністю № 109 від 19.02.2021 р. ОСОБА_1 було надано повноваження ОСОБА_223 . від її імені у тому числі на підписання попереднього договору, на отримання авансового платежу, що підтверджено належним доказом.
Відповідно до попереднього договору, нотаріусом Квівнікадзе О.Б. при посвідченні попереднього договору особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представника перевірено.
Таким чином, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.07.2022 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.07.2022 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_180. 07.08.2021 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 563 960,00 грн, що еквівалентно 20 996 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_126. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_180. у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що боржник своїх зобов'язань не виконав, будинок не введений в експлуатацію, основний договір не підписано; будь-які його спроби вирішити дане питання у досудовому порядку не увінчались успіхом, контактні особи боржника, як і боржник перестали виходити на зв'язок, жодної інформації щодо строків передачі у власність квартири та підписання основних договорів кредитор не отримав, станом на дату звернення до суду з цією завою будинок не введений в експлуатацію, та як слідує з заяви, кошти не повернуті, в зв'язку з чим заявлено вимогу по основному боргу до боржника у сумі 563 960,00 грн. Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 75 078,29 грн та 26 830,59 грн 3% річних, які згідно долучених деталізованих розрахунків нараховані за період з 01.08.2022 р. по 01.03.2024 р.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.07.2022 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.07.2022 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 31.10.2022 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.11.2022 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як встановлено судом у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом трьох місяців, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "563 960,00 грн, що еквівалентно 20 996 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на частину другу статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично застосував не ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми основного боргу (повернення сплаченого ним авансу) у сумі 563 960,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 75 078,29 грн, що разом становить 639 038,29 грн.
Заява заявником була подана до суду 28.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 19, а.с. 167).
Станом на 28.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,2273 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=28.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 823 616,39 грн (39,2273 грн х 20 996 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму (823 616,39 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 639 038,29 грн.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги них 26 830,59 грн 3% річних, що нараховані згідно деталізованого розрахунку за період з 01.08.2022 р. по 01.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 162).
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період 01.08.2022 р. по 31.10.2022 р. у сумі 4 264,46 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього договору, яким сторони обумовили, що за встановлених умов продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом трьох місяців, статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу наступило з 01.11.2022 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 01.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 739,62 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.11.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (823 616,39 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (31 875,79 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 21 826,51 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 6056,00 грн суми судового збору.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 28.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 153).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 19 а.с. 167).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів, а вимога заявника підлягає задоволенню.
Заявник звертаючись до суду з заявленими вимогами, просить їх віднести до четвертої та першої черг задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до пунктів 1-3 частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Вимоги заявника щодо черговості задоволення його вимог у четверту та першу чергу задоволення вимог кредиторів не відповідають нормі частини четвертої статті 133 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_180. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_180. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.08.2021 р. в сумі 639 038,29 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 21 826,51 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_180. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_177 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_177 надійшла Заява про грошову вимогу до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.03.2024 р. (в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства) (Т. 19, а.с. 23-70), в якій він просить суд визнати ОСОБА_177. конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 із сумою вимог 1 566 909,32 грн, з яких 671 041,00 грн - основний борг 4 черга, 260 893,02 грн - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 45 557,25 грн - 3% річних 4 черга, 500 762,05 грн - штрафні санкції у вигляді подвійної ставки НБУ 4 черга, 82 600,00 грн - сума грошового боргу у вигляді моральної шкоди та матеріальної шкоди 4 черга та 6056,00 грн судового збору за подання заяви до суду - 1 черга задоволення вимог кредиторів; включити ОСОБА_177. до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 із сумою вимог 1 566 909,32 грн, з яких 671 041,00 грн - основний борг 4 черга, 260 893,02 грн - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 45 557,25 грн - 3% річних 4 черга, 500 762,05 грн - штрафні санкції у вигляді подвійної ставки НБУ 4 черга, 82 600,00 грн - сума грошового боргу у вигляді моральної шкоди та матеріальної шкоди 4 черга та 6056,00 грн судового збору за подання заяви до суду - 1 черга задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_177. з вимогами до боржника від 27.03.2024 р. була подана до суду 27.03.2024 р. через канцелярію суду, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду № 4160/24 від 27.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 23). Таким чином, заява ОСОБА_177. подана до суду 27.03.2024 р., - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника (останній день 15.03.2024 р.).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_177. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 17.06.2020 р. між ОСОБА_121., який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 (відповідач) як продавцем та ОСОБА_177. (позивач) як покупцем попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованим за № 1448.
Відповідно до попереднього договору у строк до 30.03.2021 р. продавець ОСОБА_1 зобов'язувався передати у власність покупця ОСОБА_177. з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити квартиру №60, загальною площею 45,6 кв.м, у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, в порядку та на умовах, передбачених основним договором. Згідно з п. 3 Попереднього договору продавець зобов'язувався збудувати на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3 житловий будинок до 30.03.2021 р., в якому буде розташована обумовлена квартира на 6 поверсі і буде передана покупцю по основному договору, який має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2021 р.; ціна продажу зазначеної квартири становила 671 141,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 080 доларів США. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 671 041,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 25 076 доларів США, а залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язався сплатити під час підписання основного договору.
Заявник вказує, що він свої зобов'язання за попереднім договором виконав передавши продавцю оплату у вигляді авансу при підписанні попереднього договору в розмірі 671 041,00 грн, що підтверджено п. 4 попереднього договору. Проте боржник по день подання цієї заяви зі зверненням до суду з вимогами до боржника свої зобов'язання не виконав та, в тому числі у строк до 30.03.2021 р. основний договір з ОСОБА_177. не уклав. Заявник повідомляє про те, що він з березня 2021 р. намагався вийти на зв'язок з боржницею, або її представником, дізнатися про стан квартири, проте лише отримав інформацію, що боржниця не виходить на зв'язок ні з ким, та не укладає на з ким основні договори та багато ошуканих покупців звертаються до суду за захистом прав.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, та у інших визначених випадках, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Заявник повідомляє, що 03.07.2023 р. він звернувся з листами-вимогами до боржниці та ОСОБА_121., де останній отримав вимогу, проте відповіді від нього не надійшло, а ОСОБА_1 вимогу не отримала та вимога була повернута відправнику. ОСОБА_1 отримані за попереднім договором кошти не повернула і основний договір з заявником не укладено, в т.ч. і станом на 14.08.2023 р.; на будь-які звернення до боржника про укладення основного договору та з інших питань - заявник відповідей не отримує, комунікація відсутня.
В зв'язку з наведеним, керуючись нормами частин 1, 2 статті 625, статтями 11, 15, 23, 16, 526, 615, 614, 629, 626, 628, 509, 615, 614, 525, 549, 611, 1167, ч. 1 ст. 530, частини 1 ст. 546, частин 1, 2 ст. 570, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 22, ч.ч. 1, 2 ст. 23, ЦК України, ст. ст. 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 6 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод, практикою Верховного Суду, в тому числі постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. заявник заявив свої вищевикладені вимоги до боржника. Вимоги по основному боргу становлять 671 041,00 грн; в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 260 893,02 грн та 45 557,25 грн 3% річних (відповідно до деталізованих розрахунків нараховані за період з 30.03.2021 р. по 03.07.2023 р. (Т. 19, а.с. 63).
Заявник також повідомляє суд про те, що про ухвалу суду у даній справі від 14.02.2024 р. дізнався 26.03.2024 р.; 14.08.2023 р. він подав позов до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за попереднім договором до Голосіївського районного суду м. Києва, проте ухвалою вказаного суду від 23.08.2023 р. у справі № 752/16844/23 справу з позовом ОСОБА_177. до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири було передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.11.2023 р. у справі №752/16844/23 цивільну справу за позовом ОСОБА_177. до ОСОБА_1 було прийнято до провадження.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_177. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 260-261) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_177. не визнає з підстав: боржник заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору від 17.06.2020 р. № 1448 основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває на розгляді цивільна справа № 752/16844/23 за позовом ОСОБА_177. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором від 17.06.2020 р. № 1448, яка не вирішена, а отже є спір про право; також боржник вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р. До Повідомлення боржницею долучено роздруківку з ЄДРСР - ухвали від 06.11.2023 у справі № 752/16844/23 (Т. 19, а.с. 262-264).
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 265) останній повідомляє суд про те, що за результатом спільного розгляду заяви ОСОБА_177. ОСОБА_1 повідомила, що не визнає вимоги ОСОБА_177. у зв'язку з наявністю спору про право, який перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області, справа № 369/16844/23 за позовом ОСОБА_177. до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів на підставні того ж попереднього договору. Керуючий реструктуризацією з урахуванням п. 4 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що після залишення справи № 369/16844/23 без розгляду, грошові вимоги цього кредитора можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у наступних розмірах: 814 417,05 грн (602 700,00 грн - авансового платежу за договором, 168 756,00 грн інфляційних втрат, 36 905,06 грн 3% річних, 6056,00 грн судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявне Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/495 (Т. 23, а.с. 28), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Щодо невизнання боржником вимог ОСОБА_177. з підстав наявності спору про право, що перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області у межах справи № 752/16844/23 за позовом ОСОБА_177. до боржниці про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 17.06.2020 р. №1448, яка не вирішена, судом встановлено наступне.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.11.2024 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122793446) матеріали позовної заяви направлено до Господарського суду Київської області. Ухвалою Господарського суду від 18.11.2024 р. прийнято до свого провадження справу №911/2308/23 (752/16844/23) за позовом ОСОБА_177. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 Ухвалою Господарського суду Київської області у справі від 18.12.2024 р. у справі № 911/2308/23 (752/16844/23) позов ОСОБА_177. до ОСОБА_1 про стягнення 1560853,32 грн. залишено без розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123964180).
Відповідно до частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. У разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 р. у справі № 607/6254/15-ц (Провадження № 14-404цс19) зауважено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
До Господарського суду Київської області надійшла Заява з вимогами до боржника ОСОБА_177. від 27.03.2024 р., яка на підставі статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 904/4455/19 (пункти 88, 92-99, 102-109), підлягає розгляду судом, в зв'язку з чим заперечення боржника в цій частині відхиляються судом.
На підставі наведеного, доводи боржника щодо наявності спору про право з заявником, що перебуває на розгляді судом відхиляються.
Висновок суду за наслідками дослідження заперечень боржника кредиторських вимог кредиторів/заявників з підстав наявності розгляду іншим судом спору між кредитором/заявником та боржником, предметом якого є вимоги, заявлені до боржника на підставі відповідного попереднього договору, укладеного між громадянином та боржником (наявності спору про право) є аналогічним висновку суду, викладеному при розгляді заяви ОСОБА_132.
Розглянувши заяву ОСОБА_177., дослідивши подані документи, доводи учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 17.06.2020 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_177, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_166 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_177. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 60, загальною площею 45,6 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 6 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2021 р.; ціна продажу 671 141,00 грн, що еквівалентно 25 080 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 671 041,00 грн, що еквівалентно 25 076 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 17.06.2020 р. підписаний ОСОБА_274. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 06.03.2019 р. № 755 та ОСОБА_177., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1448, номер спеціального бланку нотаріального документа НОН 363036 (Т. 19, а.с. 50).
Повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_177. 17.06.2020 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 671 041,00 грн, що еквівалентно 25 076 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що основний договір боржником з ним так і не був укладений як у встановлену попереднім договором дату, так і по день звернення до суду з цією заявою, отримані боржником кошти за попереднім договором боржником не повернуто. Направлена заявником лист-вимога (Т. 19, а.с. 51-59) до боржника ним не отримана, а отримана вимога представником боржника щодо виконання попереднього договору залишилась без відповіді.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, що відсилає тим самим до пункту 4 попереднього договору, яким встановлено сплату покупцем авансу в розмірі "671 041,00 грн, що еквівалентно 25 076 доларів США". Отже даними умовами попереднього договору обумовлено повернення коштів покупцю за настання умов та в порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору - авансу, визначеного з прив'язкою до долара США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Як встановлено судом керуючись нормами частин 1, 2 статті 625, статтями 11, 15, 23, 16, 526, 615, 614, 629, 626, 628, 509, 615, 614, 525, 549, 611, 1167, ч. 1 ст. 530, частини 1 ст. 546, частин 1, 2 ст. 570, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 22, ч.ч. 1, 2 ст. 23, ЦК України, ст. ст. 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 6 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод, практикою Верховного Суду, в тому числі постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. заявником заявлено вимоги: 671 041,00 грн основного боргу, 260 893,02 грн інфляційного збільшення, та 45 557,25 грн 3% річних ( нараховані за період з 30.03.2021 р. по 03.07.2023 р., штрафні санкції у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за аналогічний період у сумі 500 762,05 грн; сума боргу у вигляді моральної та матеріальної шкоди у розмірі 82 600,00 грн, та суму судового збору у розмірі 6056,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору по основному боргу, хоч і послався на статтю 45 Кодексу України з питань банкрутства, але заявив вимоги у сумі 671 041,00 грн основного боргу, 260 893,02 грн інфляційного збільшення, і послався не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми основного боргу (повернення сплаченого ним авансу) у суму 671 041,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 260 893,02 грн, що разом становить 931 934,02 грн.
Заява заявником була подана до суду 27.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 19, а.с. 23).
Станом на 27.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,3430 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=27.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 986 565,07 грн (39,3430 грн х 25 076 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з основного боргу (суми повернення авансового платежу) у межах заявлених вимог у сумі 931 934,02 грн.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги у сумі 45 557,25 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.03.2021 р. по 03.07.2023 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, частиною третьою статті 254 ЦК України, вимоги заявника по 3% річних за період 30.03.2021 р. по 30.04.2021 р. у сумі 1 764,93 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень пункту 5 попереднього договору, яким сторони обумовили, що за встановлених умов продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця, та статей 253, 254 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу наступило з 01.05.2021 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2021 р. по 03.07.2023 р. на прострочену суму встановлену судом (986 565,07 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних за вказаний період становлять більшу суму (64 383,51 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 43 792,32 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи заперечення боржника судом встановлено, що ОСОБА_1 заперечує вимоги заявника оскільки вважає, що за умовами попереднього договору від 17.06.2020 р. № 1448 основне зобов'язання у боржника з передачі у визначені строки у власність покупця нерухомого майна - не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заявником заявлено грошові вимоги, підставою виникнення яких є пункт 5 попереднього договору, що передбачає повернення продавцем сплаченого авансу у випадку неукладення договору купівлі-продажу квартири (основного договору) за визначених попереднім договором умов, яке є грошовим зобов'язанням за правовою природою. Вимоги з 3% річних є похідними, та за правовою природою є грошовими вимогами в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Також боржник заперечуючи вимоги заявника вказує на те, що дана справа не розглянута, а кредитор не набув статусу учасника справи і заявник не надав доказів, встановлених частиною 2, 3 статті 126 ГПК України щодо понесених витрат на правничу допомогу, і витрати на професійну правничу допомогу не є грошовим зобов'язанням (боргом) у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та виникли після 14.02.2024 р.
Дане заперечення відхиляється судом в зв'язку з тим, що заперечення за змістом не відповідає предмету заяви, де вимоги заявника не містять вимог з визнання кредитором по понесеним витратам на професійну правничу допомогу.
Також заявником заявлено вимоги до боржника про визнання конкурсним кредитором у сумі 500 762,05 грн штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки НБУ. Вимога обґрунтована вищенаведеним правовим обґрунтуванням, у тому числі нормами ст.ст. 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 614, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 546, ст. 549 ЦК України.
Дослідивши дану вимогу заявника судом встановлено наступне.
Відповідно до преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Як встановлено судом боржником, попередній договір укладений між фізичною особою громадянином ОСОБА_177. (заявник, покупець) та фізичною особою громадянкою ОСОБА_1 (боржник, продавець), а тому Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не поширює свою дію на правовідносини за попереднім договором та доводи заявника у цій частині є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами 1, 2 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до частин першої-третьої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Детально дослідивши матеріали справи судом встановлено, що попереднім договором сторонами не було погоджено умови та сплату неустойки, штрафних санкцій у вигляді подвійної ставки НБУ. Таким чином вимоги заявника з штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки НБУ є необґрунтованими, безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом у сумі 500 762,05 грн.
Крім того, заявник просить суд визнати його конкурсним кредитором боржника у сумі 82 600,00 грн суми грошового боргу у вигляді моральної та матеріальної шкоди. Вимоги обґрунтована нормами статей 1167, 23, ч. 1 ст. 22, ч.ч. 1, 2 ЦК України, практикою Верховного Суду України, а також тим, що заявник вказує, що шкода полягає у тому числі:у спричиненому тяжкому тривалому психологічному стресі через те, що він фактично опинився без житла, вимушений орендувати житло, з'ясовувати, переживати - чи будується будинок, витрачати час на поїздки до об'єкту будівництва, хвилюватись з приводу розуміння цілковитої невизначеності щодо отримання у власність квартири, за яку сплачено кошти; душевними стражданнями пережитими у зв'язку з самим фактом повної безпорадності ситуації невиконання боржником договору, неможливістю отримання вчасно квартири.
Детально дослідивши вимоги заявниці у даній частині судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що закріплені в п. п. 3, 9 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частин 1-3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3) Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що заявником не надано жодного доказу на підтвердження понесення моральної шкоди у заявленому розмірі, характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. Будь-які докази спричинення боржником моральної шкоди в заявленому розмірі у справі відсутні. Жодних доказів конкретних зроблених вимушених витрат для відновлення порушеного права, інших завданих матеріальних збитків, розрахунку заявлених вимог з моральної та матеріальної шкоди, заявником суду не надано.
У зв'язку з наведеним правові підстави для визнання вимоги про стягнення моральної шкоди відсутні.
За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази суд приходить висновку, що вимоги заявника в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди не знайшли свого підтвердження у зв'язку з чим відхиляються судом (у сумі 82 600,00 грн). Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.
Заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 6056,00 грн суми судового збору.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 27.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 37).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 19 а.с. 23).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів; вимога заявника щодо судового збору підлягає задоволенню.
Заявник звертаючись до суду з заявленими вимогами, просить їх віднести до четвертої та першої черг задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до пунктів 1-3 частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Вимоги заявника щодо черговості задоволення його вимог у четверту та першу чергу задоволення вимог кредиторів не відповідають нормі частини четвертої статті 133 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_177. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_177. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 17.06.2020 р. в сумі 931 934,02 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 43 792,32 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6 056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_177. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_309 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до від 26.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.03.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_309 в особі представника Федорченка Андрія Миколайовича надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 26.03.2024 р. в межах провадження у справі про неплатоспроможність (Т. 19, а.с. 71-79), в якій просить суд визнати поважними причини несвоєчасного подання ОСОБА_309. заяви про грошові вимоги кредитора до боржника та поновити пропущений нею строк на подання цієї заяви; визнати ОСОБА_309. конкурсним кредитором у справі № 911/2308/23 про визнання банкрутом громадянки ОСОБА_1 із сумою вимог у розмірі 702 122,31 грн, з яких: 385 000 грн. - основний борг 4 черга, 248 640,46 грн. - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 62 425,85 грн - три проценти річних 4 черга та 6056,00 грн судового збору за подання заяви до суду - 1 черга задоволення вимог кредиторів; включити ОСОБА_309. до реєстру вимог кредиторів громадянки ОСОБА_1 із сумою вимог 702 122,31 грн, з яких: 385 000 грн - основний борг 4 черга, 248 640,46 грн - інфляційне збільшення суми боргу 4 черга, 62 425,85 грн - три проценти річних 4 черга та 6056,00 грн судового збору за подання заяви до суду - 1 черга задоволення вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_309. з вимогами до боржника від 26.03.2024 р. надійшла до суду 26.03.2024 р. через систему "Електронний суд", що підтверджено документально. Таким чином, заява ОСОБА_309. надійшла до суду після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника (останнім днем було 15.03.2024 р.).
Заявник вказує, що через обставини непереборної сили, а саме повномасштабну агресії російської федерації 24.02.2022 р. ОСОБА_309. виїхала за межі України та не могла своєчасно подати цю заяву з поважних причин та не з своєї вини. За таких обставин, вважає наявними підстави для поновлення пропущеного строку на подання цієї заяви.
Розглянувши вимогу ОСОБА_309. про визнання поважною причини несвоєчасного подання заяви про грошові вимоги до боржника та про поновлення строку, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 118 та частиною 1 статті 119 ГПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому строк на заявлення конкурсними кредиторами вимог до боржника у справі про банкрутство, початок його перебігу, а також наслідки його спливу визначено в Кодексі України з процедур банкрутства.
Так, правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
З огляду на зазначене, загальне правило, передбачене статтю 119 ГПК України щодо можливості поновлення встановленого законом процесуального строку не поширюється на правовідносини у цій справі, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає стаття 45 Кодексу України з процедур банкрутства як спеціальна норма, яка не передбачає можливості поновлення визначеного у цій статті строку незалежно від поважності причин його пропуску, враховуючи, що кредитор, який звернувся до суду із відповідною заявою не втрачає права на задоволення своїх вимог, однак не має права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2021 у справі №904/678/20.
При цьому, Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним по відношенню до ГПК України, отже застосуванню підлягають норми ГПК України в частині, що не суперечать вимогам Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кодекс України з процедур банкрутства не містить норми щодо можливості поновлення пропущеного 30-денного строку на звернення до суду кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника та чітко встановлює порядок розгляду заяв, що подані після завершення такого строку.
З огляду на викладене, клопотання заявника про поновлення строку на подання заяви з вимогами до боржника слід залишити без розгляду.
Отже заява ОСОБА_309. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 08.09.2017 р. між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_309. як покупцем попереднім договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрованим за № 2386.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язувався передати у власність ОСОБА_309. з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 63, загальною площею 32,5 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, секція 3. На виконання попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 192 500 грн (7292 доларів США). Згідно розписки на цьому ж попередньому договорі (на звороті) ще 192 500 грн було передано 27.08.2019 р. Таким чином, заявник вказує, що він як покупець передав продавцю сукупно 385 000 грн.
Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.10.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися обумовлена квартира, не побудований та не введений експлуатацію та продавцем не повернуто станом на день подання цієї заяви авансовий платіж.
Заявниця вказує, що зі свого боку, вона свої зобов'язання виконала в повному обсязі, а ОСОБА_1 своїх зобов'язань не виконала, після отримання грошових коштів за зазначеним договором в повному обсязі виходити на зв'язок перестала.
В зв'язку з викладеним, керуючись нормами статей 629, 525, 526, частиною 1 статті 612, ст. 610 ЦК України заявлено вимоги до боржника.
Судом встановлено, що відповідно до деталізованих розрахунків вимоги з основного боргу складають 385 000,00 грн, а індекс інфляції та 3% річних у заявлених сумах фактично нараховані за період з 31.10.2018 р. по 26.03.2024 р. (Т. 19, а.с 76-78).
03.04.2024 р. через систему "Електронний суд" від уповноваженого представника заявника Федорченка А.М. надійшла заява з долученими доказами направлення боржнику та арбітражному керуючому заяви заявника та доданих документів.
Від боржника результатів розгляду або заперечень вимог заявника до суду не надійшло.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 22, а.с. 266-267) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_309. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути за включені грошові вимоги ОСОБА_309. у сумі 325 358,12 грн (192 500,00 грн авансового платежу за договором, 96 250,00 грн, - інфляційних втрат, 30 552,12 грн, - 3% річних, 6056,00 грн - судовий збір) - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/499 (Т. 23, а.с. 27), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_309., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 08.09.2017 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_309 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_167 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_309. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 31.10.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 63, загальною площею 32,5 кв.м., секція 3, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в с. АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 31.10.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 7 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31.10.2018 р.; ціна продажу 385 000,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 14 584 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США, а продавець отримав зазначену суму авансу. Залишок суми у розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.10.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США та платежі, здійснені відповідно до п. 4 цього договору.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 08.09.2017 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 1143 від 10.03.2017 р. та ОСОБА_309., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2386, номер спеціального бланку нотаріального документа НМІ 933035 (Т. 19, а.с. 74).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 31.10.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 31.10.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_309. 08.09.2017 р. при укладенні попереднього договору перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Крім того, пунктом 4 попереднього договору було обумовлено, що залишок суми у розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США покупець зобов'язується сплатити до 31.10.2018 р.
Дослідивши докази надані заявником судом встановлено, що на тексті другого аркушу попереднього договору наявний напис виконаний від руки наступного змісту: "Розстрочку сплачено в повному обсязі 27.08.2019 р. ОСОБА_121. підпис".
Повноваження ОСОБА_121. одержання авансового платежу від імені боржника підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р., тобто чинна станом на 27.08.2019 р.
Судом встановлено, що за правовою природою та змістом, текст виконаний від руки ОСОБА_121. від 27.08.2019 р. є розпискою про отримання коштів, а додаткова сплата коштів, їх сума відповідає умові п. 4 попереднього договору.
Оскільки пунктом 4 попереднього договору обумовлено сплату другої частини авансового платежу у гривні із зазначенням еквіваленту коштів у доларах США та формулювання розстрочки, виконаної на тексті попереднього договору не містить жодних застережень щодо сплати коштів у доларах США чи у інший спосіб, суд дійшов висновку про те, що 27.08.2019 р. кошти були сплачені у гривнях.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 (боржник) від імені якої діяли ОСОБА_186 ., ОСОБА_121. на підставі довіреностей, на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_309. у встановленому розмірі (08.09.2017 р. - 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США та 27.08.2019 р. 192 500,00 грн, що підтверджено п. 4 попереднього договору та розпискою, відповідно.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.10.2018 р., так і станом на день подання цієї заяви. Багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений експлуатацію. Продавцем не повернуто станом на день подання цієї заяви авансовий платіж.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Детально дослідивши умови попереднього договору суд дійшов висновку, що з п. 5 попереднього договору в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.10.2018 р. (п. 1 попереднього договору) у випадках визначених п. 5, - слідує негайне виконання обов'язку з повернення одержаної суми авансу в розмірі 192 500,00 грн, що еквівалентно 7 292 долари США та платежів здійснених відповідно до пункту 4 цього договору.
Як встановлено судом, друга частина коштів на виконання пункту 4 попереднього договору була сплачена після обумовленої попереднім договором дати укладення основного договору - 31.10.2018 р., а саме 27.08.2019 р.
Розглянувши вимоги заявника щодо коштів, сплачених 08.09.2017 р. у сумі 192 500,00 грн, що еквівалентно 7 292 долари США судом встановлено наступне.
Виходячи з розрахунків заяви заявника у досліджуваній частині вимог заявник просить суд визнати її кредитором боржника із сумою вимог 192 500,00 грн основного боргу, 124 320,23 грн інфляційного збільшення та 31 212,93 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.10.2018 р. по 26.03.2024 р.
На підставі статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 31.10.2018 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.11.2018 р., а прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2018 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
У пункті 5 попереднього договору сторони погодили умову, згідно якої в разі відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором - до 31.10.2018 р. (п. 1 попереднього договору), - продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США та платежі, здійснені відповідно до п. 4 цього договору.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою обґрунтовані вимоги заявника, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, послався не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у досліджуваній частині вимог у сумі 192 500,00 грн, по інфляційним втратам у сумі 124 320,23 грн, що разом становить 316 820,23 грн.
Заява заявником була подана до суду 26.03.2024 р., що підтверджено документально.
Станом на 26.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,2298 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=26.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 286 063,70 грн (39,2298 грн х 7292 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 286 063,70 грн, яка є обґрунтованою та підлягає визнанню судом. В іншій частині вимоги у сумі 30 756,53 грн є безпідставними в зв'язку з чим відхиляються судом.
Заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 31 212,92 грн 3% річних, що фактично нараховані (Т. 19, а.с. 77) за період з 31.10.2018 р. по 26.03.2024 р.
На підставі викладеного, керуючись положеннями пунктів 1, 3, 5 попереднього договору, частиною першою статті 253, вимоги заявника по 3% річних за період 31.10.2018 по 01.11.2018 р. у сумі 31,64 грн відхиляються судом, оскільки заявником визначено дату, з якої розпочалось прострочення повернення авансового платежу без врахування положень без врахування положень статті 253 ЦК України, відповідно до яких прострочення повернення авансового платежу наступило з 02.11.2018 р.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних за період з 15.02.2024 р. по 26.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 646,92 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 02.11.2022 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (286063,70 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (45 375,43 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 30 534,36 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглянувши вимоги заявника щодо суми коштів 192 500,00 грн, що еквівалентно 7 292 доларам США, сплаченим 27.08.2019 р., судом встановлено наступне.
Виходячи деталізованих розрахунків заявника, його вимоги у цій частині вимог становлять: 192 500,00 грн основного боргу, 124 320,23 грн інфляційного збільшення, та 31 212,93 грн 3% річних, що нараховані за період з 31.10.2018 р. по 26.03.2024 р.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Проаналізувавши умови попереднього договору та докази у справі судом встановлено, що пунктом четвертим попереднього договору обумовлено, що залишок суми у розмірі 192 500,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 7 292 долари США покупець зобов'язався сплатити до 31.10.2018 р.; обумовлено передачу у власність покупця квартири з укладенням договору купівлі-продажу квартири до 31.10.2018 р. (п. 1).
Відповідно до долучених суду доказів, зазначені кошти були сплачені на виконання попереднього договору заявником уповноваженій особі боржника 27.08.2019 р., - після обумовленої дати виконання взятого зобов'язання та після обумовленої п. 1 попереднім договором дати укладення основного договору.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного вбачається, що відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.10.2018 р. є такими, що сплачені після припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, оскільки основний договір не було укладено протягом строку, встановленого попереднім договором та докази направлення однією зі сторін іншій пропозиції про його укладення в матеріалах справи відсутні. В зв'язку з наведеним відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, кошти сплачені покупцем після 31.10.2018 р. є збереженими боржником без достатньої правової підстави, які боржник зобов'язаний повернути заявнику.
Суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог в даній частині вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором у досліджуваній частині, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма статті 1212, 1214 ЦК України та вимоги заявника по основному боргу у сумі 192 500,00 грн підлягають визнанню судом.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120., а щодо правового регулювання правовідносин відносно коштів, сплачених заявником на виконання попереднього договору після настання обумовленої дати укладання основного договору - аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_139.
Крім основного боргу заявник просить суд на підставі статті 625 ЦК України визнати його вимоги з інфляційних втрат та по 3% річних, нарахованих на суму 192500,00 грн за період з 30.01.2019 р. по 27.02.2024 р.
Досліджуючи заявлені вимоги судом встановлено, що Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, дійшов наступних висновків:
"Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено (п. 15).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 37).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК (п. 41)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 викладено правовий висновок щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема Верховний Суд дійшов висновку (пункти 91,9 2) про те, з норм (статті 1212, 530 ЦК України) убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19.06.2024 р. р. у справі № 367/5875/14-ц).
Таким чином вимоги щодо нарахування в порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України 3% та інфляційних втрат, на кошти, які збережені боржником без достатньої правової підстави є обґрунтованими.
Проте, оскільки заявником кошти сплачено у сумі 192 500,00 27.08.2019 р. вимоги з 3% річних у сумі 4 746,58 грн та інфляційних втрат у сумі 9 598,59 за період з 31.10.2018 р. по 26.08.2019 р. відхиляються судом, оскільки є безпідставними, адже за вони не були сплачені протягом вказаного періоду.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по 3% річних у сумі 646,93 грн та інфляційні втрати у сумі 1 542,89 грн за період з 15.02.2024 р. по 26.03.2024 р. відхиляються судом в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 27.08.2019 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (192500,00 грн), встановлено, що обґрунтованими за даний період є вимоги з 3% річних у сумі 25 819,42 грн та з інфляційних втрат у сумі 108 370,37 грн. Вимоги у з інфляційних втрат у сумі 4 808,38 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Таким чином суд реалізвувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. В зв'язку з наведеним, вимоги заявника з визнання заявлених вимог у заявлений заявником спосіб відхиляються судом як помилково сформульовані, натомість судом застосовано вищенаведену правильну кваліфікацію відповідно до принципу jura novit curia, визнавши вимоги у викладений спосіб.
Крім того, заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 6056,00 грн суми судового збору.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 26.03.2024 р. (Т. 19, а.с. 73).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено документально, в тому числі відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного суд задовольняє досліджувану вимогу заявника з визнання кредитором боржника частково у сумі 4 844,80 грн, в іншій частині вимога відхиляється судом як безпідставна.
Правовий висновок суду щодо покладення на боржника витрат заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн аналогічна викладеній при розгляді заяви ОСОБА_135.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Відповідно до частини четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Вимоги заявника в частині черговості задоволення його вимог (1, 4 черга) відхиляються судом, оскільки протирічуть черговості, встановленій частиною четвертою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, та підлягають задоволенню у відповідності до вимог останньої.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_309. у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (в тому числі частини четвертої), та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_309. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.09.2017 р. в сумі 286 063,70 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 30 534,36 грн 3% річних; крім того, 192 500,00 грн основного боргу, 25 819,42 грн 3% річних, 108 370,37 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4 844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_309. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши Заяву ОСОБА_172 (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 12.03.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
21.03.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_172 надійшла Заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. (Т. 17, а.с. 305-320), в якій просить суд: відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнити ОСОБА_172. від сплати судового збору у розмірі 6056 грн за подання заяви кредитора, який звертається до господарського суду з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_172. до боржника - ОСОБА_1 у розмірі 589 624,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_172. до боржника - ОСОБА_1 у розмірі 589 624,00 грн включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_172. з вимогами до боржника від 12.03.2024 р. надійшла до суду 21.03.2024 р. через канцелярію суду, що підтверджено вхідним відбитком канцелярії суду (вх. № 3893/24 від 21.03.2024 р.) (Т. 17, а.с. 305). Заява надійшла без конверта, долучений до заяви опис вкладення, адресований Господарському суду Київської області не скріплений відбитком печатки поштового відділення про прийняття до відправлення, що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 320). Таким чином, заява ОСОБА_172. надійшла до суду 21.03.2024 р. - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника.
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_172. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 25.09.2019 р. між ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_172., як покупцем попереднім договором купівлі-продажу квартир, посвідченим приватним нотаріусом Михальченко М.М., зареєстрований за № 2915.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №117, секція 1, загальною площею 27,3 кв.м., у житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електропостачання). Згідно з п. 3 Попереднього договору ціна продажу зазначеної квартири становила 361 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 943 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв кошти в розмірі 360 900,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 940 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором (до 30.05.2020 р.), або наявної заборони на продаж майна продавцем, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму в розмірі 360 900,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 12 940 доларів США, протягом одного місяця з дня настання вказаних обставин.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що заявляє до боржника вимогу у сумі 360 900,00 грн по основному боргу.
Крім того, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 187 664,96 грн та 41 059,77 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.05.2020 р. по 14.02.2024 р. (на суму 360 900,00 грн згідно деталізованих розрахунків). Судом встановлено, що згідно деталізованих розрахунків 3% річних нараховані за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р.
У Повідомленні боржника щодо розгляду грошових вимог ОСОБА_172. від 03.04.2024 р. (Т. 19, а.с. 248) ОСОБА_1 повідомляє суд про те, що грошові вимоги кредитора ОСОБА_172. визнає у розмірі: 360 900,00 грн отриманого авансу, 187 664,96 грн інфляційних втрат, 41 059,77 грн 3% річних, всього визнано вимог у сумі 589 624,73 грн, посилаючись на статтю 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", згідно якої гривня є єдиним платіжним засобом Україні.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 06.04.2024 р. № 01-28/325 (Т. 20, а.с. 315/2) останній повідомляє суд про те, за результатами спільно розгляду заяви ОСОБА_172. про грошові вимоги, ОСОБА_1 повідомила, що визнає заявлені вимоги у сумі 589 624,73 грн. Керуючий реструктуризацією вважає, що до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_172. у сумі 589 624,73 грн, а саме 360 900,00 грн сплаченого авансу, 187 664,96 грн інфляційних втрат, 41 059,77 грн - 3% річних - до другої черги.
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/292 (Т. 20, а.с. 208), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Розглянувши заяву ОСОБА_172., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
25.09.2019 р. між ОСОБА_121, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 06.03.2019 р. за реєстровим № 755 (продавець) та ОСОБА_172, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_168 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_172. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 117, секція 1, загальною площею 27,3 кв.м., в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до кінця першого кварталу 2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 3 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2020 р.; ціна продажу 361 000,00 грн, що еквівалентно 12 943 долари США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 360 900,00 грн, що еквівалентно 12 940 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити 30.03.2020 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 360 900,00 грн, що еквівалентно 12 940 доларів США протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 25.09.2019 р. підписаний ОСОБА_121. від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності № 755 від 06.03.2019 р. та ОСОБА_172., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2915, номер спеціального бланку нотаріального документа ННХ 567347 (Т. 17, а.с. 311-312).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_121. на укладення від імені боржника попереднього договору, одержання авансового платежу підтверджено копією довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. від 06.03.2019 р. № 755 (Т. 25, а.с. 173), яка чинна до 06.03.2024 р.
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до кінця першого кварталу 2020 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2020 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_172. при укладенні попереднього договору передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 360 900,00 грн, що еквівалентно 12 940 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_121. на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою, основний договір купівлі-продажу квартир, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
В зв'язку з викладеним, посилаючись на частину другу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заявник вказує, що заявляє до боржника вимогу у сумі 360 900,00 грн по основному боргу.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2020 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2020 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України, строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2020 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2020 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 360 900,00 грн, що еквівалентно 12 940 доларів США протягом одного місяця.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
В зв'язку з простроченням грошового зобов'язання боржником на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги по збиткам від інфляції у сумі 187 664,96 грн та 41 059,77 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.05.2020 р. по 14.02.2024 р. (на суму 360 900,00 грн згідно деталізованих розрахунків). Судом встановлено, що згідно деталізованих розрахунків 3% річних нараховані за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на статтю 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично заявив вимоги без застосування курсової різниці, а тому застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Так, заявником заявлено грошові вимоги з суми повернення сплаченого ним авансу у сумі 360 900,00 грн та по інфляційним втратам у сумі 187 664,96 грн, що разом становить 548 564,96 грн.
Заява заявником була подана до суду 21.03.2024 р., що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 305).
Станом на 21.03.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,1399 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=21.03.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 506 470,31 грн (39,1399 грн х 12 940 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 506 470,31 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом, в іншій частині вимоги заявника у сумі 42 094,65 грн є безпідставними, в зв'язку з чим відхиляються судом.
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги у сумі 41 059,77 грн 3% річних, що нараховані за період з 30.05.2020 р. по 14.02.2024 р. Відповідно до деталізованих розрахунків фактично заявлені вимоги з 3% річних нараховані за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2020 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму встановлену судом (506470,31 грн), встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (57 621,38 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 41 059,77 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia та методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Заявник просить суд відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнити ОСОБА_172. від сплати судового збору у розмірі 6056 грн за подання заяви кредитора, який звертається до господарського суду з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом.
Розглянувши вимогу заявнику судом встановлено, що на підтвердження наявності статусу інваліда 2 групи заявником долучено довідку МСЕК № 252027 від 01.05.2023 р.
Судом встановлено, що згідно вказаної довідки ОСОБА_172. надано статус інваліда 2 групи довічно, що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 310).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Виходячи з наведеного, зважаючи на підтвердження наявності статусу інваліда 2 групи, суд дійшов висновку про те, що заявник має право, встановлене пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" на звільнення від сплати судового збору у цій справі за заявою заявника, а тому вимога заявника про звільнення від сплати судового збору за подання заяви кредитора до господарського суду з грошовими вимогами до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольняється судом.
В свою чергу, вимога заявника про звільнення її від сплати судового збору за подання заяви кредитора до господарського суду з грошовими вимогами до боржника після повідомлення про визнання боржника банкрутом відхиляється судом, оскільки є передчасною, - судове рішення про визнання боржника банкрутом не приймалось, таке клопотання є безпідставним, а тому не підлягає задоволенню.
Заява заявника надійшла до суду через канцелярію суду в паперовому вигляді, що підтверджено документально (Т. 17, а.с. 305).
Оскільки заявник звільняється від сплати судового збору згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на підставі частини другої статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету в сумі 6056,00 грн.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_172. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_172. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25.09.2019 р. в сумі 506 470,31 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, 41 059,77 грн 3% річних, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_172. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Судовий збір, від сплати якого заявник звільняється, підлягає стягненню з боржника в дохід бюджету.
Розглянувши заяву ОСОБА_310 про грошові вимоги кредитора до боржника (надалі за текстом кредитор, заявник) та матеріали справи, судом встановлено наступне.
17.06.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_310 в особі представника адвоката Адвокатського бюро "КИРИЧЕНКА" Світличного Олега Сергійовича надійшла Заява про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність №11/07-03 від 11.07.2024 р. (Т. 22, а.с. 175-196), в якій просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_310. до ОСОБА_1 , що складаються з суми 1 097 600,00 грн, в тому числі 52 300,00 грн неустойки (штрафу); грошові вимоги ОСОБА_310. (кредитор) включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_310. з вимогами до боржника від 11.07.2024 р. була направлена до суду 11.06.2024 р., - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально (Т. 22, а.с. 196).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги
кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_310. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані наступним.
07.07.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_310. було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1767. Відповідно до Попереднього договору ОСОБА_1 (боржник) отримала від ОСОБА_310. (кредитор) передоплату у вигляді авансу в розмірі 523 300,00 грн.
Згідно пункту 1 Попереднього договору, боржник у строк до 30.12.2018 р. був зобов'язаний передати кредитору у власність з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №192, загальною площею 55,1 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці АДРЕСА_3, секція 2, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених попереднім договором та основним договором. Відповідно до п. 3 попереднього договору, сторони домовились про такі умови основного договору: відповідач зобов'язався збудувати житловий будинок до 30.12.2018 р.; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р. Згідно пункту 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін позивач передав, а представник відповідача прийняв передоплату у вигляді авансу 523 300,00 грн, - чим підтверджено передачу позивачем грошових коштів у вказаній сумі відповідачу. Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) боржника від продажу квартири у строк передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна боржником, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, та з інших встановлених попереднім договором підстав, боржник повинен повернути кредитору одержану від нього суму авансу в розмірі 523 300,00 грн, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 % із зазначеної суми.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність, боржник не виконав свого зобов'язання щодо продажу квартири кредитору та не повернув одержану суму авансу в розмірі 523 300,00 грн та штраф у розмірі 10% від зазначеної суми.
На підставі викладеного заявник вказує, що строк прострочення заборгованості боржника становить 54 місяці з 01.02.2019 р. по 31.05.2025 р. та становить 523 300,00 грн, а сума неустойки становить 52 300,00 грн.
Також заявник вказує на те, що 02.06.2018 р. між заявником та боржником було укладено попередній договір, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1865.
Відповідно до Попереднього договору від 02.06.2018 р. ОСОБА_1 (боржник) отримала від ОСОБА_310. (кредитор) передоплату у вигляді авансу в розмірі 522 000,00 грн.
Згідно пункту 1 Попереднього договору від 02.06.2018 р., боржник у строк до 30.11.2018 р. був зобов'язаний передати кредитору у власність з укладенням договору купівлі-продажу квартиру №34, загальною площею 55 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених попереднім договором від 02.06.2018 р. та основним договором. Відповідно до п. 3 попереднього договору від 02.06.2018 р., сторони домовились про такі умови основного договору: відповідач зобов'язався збудувати житловий будинок до 30.11.2018 р., в якому буде розташовуватись зазначена квартира; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.11.2018 р. Згідно пункту 4 попереднього договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін позивач передав, а представник відповідача прийняв передоплату у вигляді авансу 522 000,00 грн, - чим підтверджено передачу позивачем грошових коштів у вказаній сумі відповідачу. Згідно пункту 5 попереднього договору від 02.06.2018 р., сторони домовились, що у випадку відмови (ухилення) боржника від продажу квартири у строк передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна боржником, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, та з інших встановлених цим попереднім договором підстав, боржник повинен повернути кредитору одержану від нього суму авансу в розмірі 522 000,00 грн, на протязі одного місяця.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність, боржник не виконав свого зобов'язання щодо продажу квартири кредитору та не повернув одержану суму авансу в розмірі 522 000,00 грн.
На підставі викладеного заявник вказує, що строк прострочення заборгованості боржника становить 55 місяців з 01.01.2019 р. по 31.05.2025 р. та становить 522000,00 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 277) останній повідомляє суд про те, що на запит керуючого реструктуризацією до боржника про спільний розгляд заяви ОСОБА_310. від ОСОБА_1 відповіді не отримано. Керуючий реструктуризацією вважає, що грошові вимоги ОСОБА_310. можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 1 705 104,23 грн (1 045 300,00 грн - авансового платежу за договорами, 494 420,40 грн інфляційних втрат, 159 327,83 3% річних, 6056,00 грн судового збору), - до другої черги.
В матеріалах справи наявна примірник Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 24.06.2024 р. № 01-28/524 (Т. 23, а.с. 2), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Від боржника результатів розгляду заяви з вимогами до нього заявника, заперечень вимог останнього, до суду не надійшло.
Розглянувши заяву ОСОБА_310., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Розглядаючи вимоги заявника, заявлені на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2018 р. судом встановлено наступне.
07.07.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_310, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_169 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_310. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.12.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 192, загальною площею 55,1 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачений відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.12.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2018 р.; ціна продажу 523 400,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 000 доларів США;
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 523 300,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, суму у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.12.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 523 300,00 грн на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 % із зазначеної суми.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 07.07.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_310., посвідчений приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1767, номер спеціального бланку нотаріального документа ННІ 711805 (Т. 22, а.с. 180).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись обумовлена квартира: до 30.12.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 30.12.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_310. при укладенні попереднього договору перерахувала на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 523 300,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі покупцем та отримання продавцем суми авансу підтверджується підписами сторін на попередньому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 07.07.2018 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_310. грошових коштів у розмірі 523 300,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність, боржник не виконав свого зобов'язання щодо продажу квартири кредитору та не повернув одержану суму авансу в розмірі 522 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, як і сплати штрафу, обумовленого попереднім договором, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.12.2018 р., яке було неділею, в зв'язку з чим, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, -31.12.2018 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.01.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.02.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.02.2019 р.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України 01.08.2018 р. у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 523 300,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Заявник на підставі пункту 5 попереднього договору просить визнати її вимоги до боржника у розмірі 10% від сплаченого авансу у сумі 52 300,00 грн.
Як встановлено судом, у пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 523 300,00 грн, на протязі одного місяця та додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків із зазначеної суми.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Нормами частин першої, другої статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Перевіривши розрахунок штрафу судом встановлено, що 10% від суми авансу 523 300,00 грн складає 52 330,00 грн.
На підставі наведеного, п. 5 попереднього договору, здійснивши перерахунок розміру штрафу судом встановлено, що сума штрафу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника з визнання його грошових вимог по сплаті штрафу є обґрунтованими та підлягають визнанню в межах заявлених вимог у сумі 52 300,00 грн.
Розглядаючи вимоги заявника, заявлені на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.06.2018 р. судом встановлено наступне.
02.06.2018 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_310, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_169 (покупець) було укладено Попередній договір (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_310. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.11.2018 р. продавець зобов'язується передати у власність покупцеві з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 34, секція 2, загальною площею 55 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором 2 обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.11.2018 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 2 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.11.2018 р.; ціна продажу 522 278,88 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 20 000 доларів США згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору 2, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 522 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 19 989 доларів США 32 центи згідно з курсом НБУ, встановленим на дату посвідчення цього договору, яку зобов'язується передати продавцеві у розумний для цього строк. Залишок суми у розмірі 278,88 грн покупець зобов'язується сплатити до 30.11.2018 р.
У пункті 5 попереднього договору 2 сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 522 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 19 989 доларів США 32 центи згідно з курсом НБУ, протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору 2, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір 2 від 02.06.2018 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_310., посвідчений приватним нотаріусом Грицюк П.В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 1865, номер спеціального бланку нотаріального документа ННС 420717 (Т. 22, а.с. 182-183).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору 2, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором 2 про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.11.2018 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.11.2018 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_310. при укладенні попереднього договору 2 передала, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 522 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 19 989 доларів США 32 центи згідно з курсом НБУ, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору 2.
Заявник вказує, що на дату звернення із заявою про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність, боржник не виконав свого зобов'язання щодо продажу квартири кредитору, обумовлену попереднім договором 2 та не повернув одержану суму авансу в розмірі 522 000,00 грн; строк прострочення заборгованості боржника становить 55 місяців з 01.01.2019 р. по 31.05.2025 р. та вимоги до божника становлять 522 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором 2 укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору 2. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору 2 боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору 2 не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором 2 у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором 2 було обумовлено 30.11.2018 р., Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.12.2018 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.01.2019 р., яке є відповідно до статті 73 КЗпП України святковим днем (Новий рік), в зв'язку з чим, відповідно до ч. 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на святковий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - 02.01.2019 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.01.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором 2, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 522 000,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 19 989 доларів США 32 цента згідно з курсом НБУ, протягом одного місяця.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором 2 підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору 2, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору 2 застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Сума вимог заявника по основному боргу (сума авансу, що підлягає поверненню згідно п. 5 попереднього договору 2) становить 522 000,00 грн.
Заява заявником була подана до суду 11.06.2024 р., що підтверджено документально (Т. 22, а.с. 196).
Станом на 11.06.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 40,4246 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.06.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 808 060,27 грн (40,4246 грн х 19 989,32 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 522 000,00 грн, які є обґрунтованими.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Заявник просить суд вирішеними питання щодо розподілу судових витрат.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 11.06.2024 р. (Т. 22, а.с. 179).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду засобами поштового зв'язку, що підтверджено документально (Т. 22 а.с. 196).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_310. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_310. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2018 р. в сумі: 523 300,00 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, - вимоги другої черги та 52 300,00 грн штрафу, - вимоги третьої черги; за попереднім договором від 02.06.2018 р. в сумі 522 000 грн основного боргу з повернення сплаченого авансу, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_310. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, її вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
21.08.2024 р. до Господарського суду через канцелярію суд від ОСОБА_311(у якості кредитора) в особі представника адвоката Кириченка Романа Юрійовича надійшло клопотання № 06/08-01 про витребування доказів з долученими документами, в якому він просить суд на підставі статті 81 ГПК України витребувати належним чином засвідчені документи, які підтверджують оплату ОСОБА_311. на користь ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності авансового платежу відповідно до попереднього договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 28.10.2017 р. у гривні, що еківівалентно 19 000 доларів США, а також інші докази.
Дослідивши вказане клопотання судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно частин другої, третьої статті 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_311 не є учасником справи №911/2308/23, а тому не наділеним правом, передбаченим статтею 81 ГПК України на витребування доказів у справі № №911/2308/23, в зв'язку з чим таке клопотання підлягає залишенню без розгляду судом.
Розглянувши ОСОБА_183. (надалі за текстом кредитор, заявник) про визнання грошових вимог кредитора до боржника від 01.05.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.05.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" (вх. № 2282 від 11.03.2024 р.) від ОСОБА_183 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника ОСОБА_312 від 01.05.2024 р. (Т. 21, а.с. 227-240), в якій просить суд визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_183. до боржника ОСОБА_1 у розмірі 1 062 589,45 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_183. до боржника ОСОБА_1 включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_183. з вимогами до боржника від 01.05.2024 р. була направлена до суду 01.05.2024 р., - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально (Т. 21, а.с. 237, 227).
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_183. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 29.01.2019 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_183. попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири (квартира № 164 за адресою АДРЕСА_3), зареєстрованого нотаріусом за № 109. По даному договору було оплачено 373 978 грн, що підтверджено підписанням договору та про що вказано у п. 4 договору.
Також заявлені вимоги обґрунтовані укладеним 22.01.2019 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_183. попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири (квартира № 114 за адресою АДРЕСА_3), зареєстрованого нотаріусом за № 69. По даному договору було передано 377 666 грн, що підтверджено положенням пункту 4 договору.
За двома договорами було сплачено 751 644 грн. Заявник вказує, що строк виконання по обом договорам був 30.06.2019 року та 01.07.2019 року, але боржник своїх зобов'язань не виконала і станом на 29.04.2024 р. грошові кошти не повернуто і квартири не було продано за договорами купівлі-продажу.
Відповідно до положень пункту 5 попередніх договорів, у випадку, якщо продавець відмовиться укласти у встановлений строк договір (30.06.2019 р. та 01.07.2019 р.), або з інших підстав, боржник має повернути кошти у сумі, що вказана в п. 4 договорів протягом 1 місяця. З точки зору заявника, по обом договорам строк грошового зобов'язання настав 01.08.2019 р.
На підставі викладеного, а також норм статей 526, частини першої статті 530, частини першої статті 533, частини другої статті 625 ЦК України статей 2, 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, долучених договорів заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника по попереднім договорам у сумі 751 644,00 грн та інфляційні втрати у сумі 310 945,45 грн, які згідно долучених деталізованих розрахунків нараховані за період з 01.05.2021 р. по 31.03.2024 р., що разом становить 1 062 589,45 грн.
У Письмових нормативно-обґрунтованих поясненнях щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника керуючого реструктуризацією від 27.06.2024 р. № 01-28/526 (Т. 22, а.с. 276-277) останній повідомляє суд про те, що на його запит до боржниці про спільний розгляд заяви ОСОБА_183. про грошові вимоги, будь-якої відповіді від ОСОБА_1 не надійшло. Керуючий реструктуризацією вважає, що у разі відсутності заперечень від ОСОБА_1 , до реєстру вимог кредиторів можуть бути включені грошові вимоги ОСОБА_183. у сумі 1 196 390,74 грн (751 344,00 грн авансового платежу за договорами, 336 602,11 грн, - інфляційних втрат, 102 388,63 грн, - 3% річних, 6056,00 грн - судового збору).
В матеріалах справи наявна копія Повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог до боржника та про дату проведення попереднього судового засідання від 03.04.2024 р. № 01-28/522 (Т. 23, а.с. 4), в якому ОСОБА_336. повідомляє заявника про результати розгляду вимог останнього.
Судом встановлено, що від боржника до суду результатів розгляду вимог заявника не надійшло.
Розглянувши заяву ОСОБА_183., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Правовідносини між заявником та боржником за попереднім договором підлягають регулюванню в першу чергу нормами частин першої статей 1 та 2 Кодексу України з процедур банкрутства, частин першої, другої статті 11, частини першої, другої статті 202 та статті 509, частини першої статті 526, статті 599, частини першої статті 525, статтею 610, частини першої статті 626, статті 627, статті 628, частини першої статті 629, 635 (у відповідній редакції) Цивільного кодексу України.
Розглядаючи вимоги заявника, заявлені на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.01.2019 р. судом встановлено наступне.
29.01.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_183, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_170 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_183. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.06.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 164, секція 1, загальною площею 29,4 кв.м., в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої -3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, електроенергії, газопостачання), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.06.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 11 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.06.2019 р.; ціна продажу 374 078,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 519 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 373 978,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 516 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу в розмірі 373 978,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 516 доларів США на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 29.01.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_183., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 109, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 747467 (Т. 21, а.с. 234).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.06.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.06.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_183. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 373 978,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 516 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Виходячи з заяви заявника ним заявлено вимоги про визнання його вимог як кредитора у сумі 373 978,00 грн основного боргу та виходячи з долучених деталізованих розрахунків (Т. 21, а.с. 231), заявником заявлено вимоги за цим договором по інфляційним втратам за період з 01.05.2021 р. по 31.03.2024 року у сумі 154 709,89 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, як і станом на 29.04.2024 р., основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.06.2019 р., яке було неділею, вихідним днем, в зв'язку з чим, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, 01.07.2019 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р., прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
Пункт 5 попереднього договору передбачає умову, згідно якої разі настання визначених умов (відмова (ухилення) продавця від продажу квартири та у інших визначених пунктом 5 попереднього договору випадках), продавець повинен повернути покупцю одержану від них суму авансу у розмірі 373 978,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 13 516 доларів США.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором підлягають застосуванню норми статей 45 (абзац четвертий частини другої), 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням за п. 5 попереднього договору, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
Крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат, які виходячи з долучених деталізованих розрахунків становлять 154 709,89 грн, що нараховані за період з 01.05.2021 р. по 31.03.2024 року на суму 373 978,00 грн.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору, хоч і послався на статтю 45 Кодексу України з питань банкрутства, але фактично заявив вимоги без застосування курсової різниці, а тому застосував не ті норми права (ст. 625 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
В зв'язку з наведеним оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Сума вимог по основному боргу (сума авансу, що підлягає поверненню згідно п. 5 попереднього договору) та заявлених вимог по інфляційним втратам становить 528 687,89 грн.
Заява заявником була подана до суду 01.05.2024 р., що підтверджено документально (Т. 21, а.с. 227, 237).
Станом на 01.05.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 39,5151 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=01.05.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 534 086,09 грн (39,5151 грн х 13 516 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 528 687,89 грн.
Правова позиція суду щодо застосування судом принципу jura novit curia методики, розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Розглядаючи вимоги заявника, заявлені на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 22.01.2019 р. судом встановлено наступне.
22.01.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець) та ОСОБА_183, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_170 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_183. також "попередній договір 2").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 01.07.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 114, загальною площею 29,4 кв.м., секція 2, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 01.07.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 01.07.2019 р.; ціна продажу 377 766,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 13 540 доларів США.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 377 666,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, залишок суми у розмірі 100,00 грн зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 377 666,00 грн на протязі одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 22.01.2019 р. підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_183., посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 69, номер спеціального бланку нотаріального документа ННО 747447 (Т. 21, а.с. 235).
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошей підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174).
Отже, попереднім договором визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись обумовлена квартира: до 01.07.2019 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - не пізніше 01.07.2019 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_183. при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін як покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 377 666,00 грн, а продавець отримав зазначену суму авансу, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт передачі покупцем та отримання продавцем суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Отже належними доказами підтверджено факт одержання 22.01.2019 р. продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . на підставі довіреності від ОСОБА_183. грошових коштів у розмірі 377 666,00 грн.
Заявник вказує, що на дату звернення з заявою, як і станом на 29.04.2024 р., що основний договір купівлі-продажу квартири, визначений п. 1 попереднього договору не укладений, кошти у сумі та у строк, визначені п. 5 попереднього договору, не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявника з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 01.07.2019 р. Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 02.07.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 02.08.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 03.08.2019 р.
Отже, в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини другої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі викладеного суд дійов висновку про те, що вимога заявника про визнання його кредитором боржника щодо основного боргу у сумі 377 666,00 грн є обґрунтованою та суд визнає дану вимогу заявника.
Правова позиція суду щодо методики розрахунків аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Виходячи з долучених деталізованих розрахунків, заявником заявлено вимоги за попереднім договором 2 по інфляційним втратам за період з 01.05.2021 р. по 31.03.2024 року у сумі 156 235,56 грн, що нараховані на суму основного боргу 377 666,00 грн.
Керуючись статтею 1, частиною першою статті 122, частиною другою статті 47, частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (предметом судового розгляду у попередньому засіданні є вимоги конкурсних кредиторів за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство), частиною другою статті 19 Конституції України, в зв'язку з тим, що провадження у цій справі відкрито Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2024 р., вимоги заявника по інфляційним втратам за період з 15.02.2024 р. по 31.03.2024 р. відхиляються судом у сумі 3 026,99 грн, в зв'язку з тим, що такі вимоги не є за правовою природою конкурсними вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у цій справі, а отже є безпідставними.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період заявлений заявником з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на суму основного боргу (377666,00 грн) судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат заявника за даний період не є вірним, обґрунтованими вимоги з інфляційних втрат за цей період є у сумі 151 990,37 грн, які підлягають визнанню судом. В іншій частині вимоги з інфляційних втрат є безпідставними в зв'язку з чим відхиляються судом у сумі 1 218,20 грн.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 30.04.2024 р. (Т. 21, а.с. 229).
Судом встановлено, що заява заявника надійшла до суду через систему "Електронний суд" в електронній формі, що підтверджено відміткою про таке на тексті заяви.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_183. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_183. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.01.2019 р. в сумі: 528 687,89 грн основного боргу, - вимоги другої черги; за попереднім договором від 22.01.2019 р. в сумі 377 666,00 грн основного боргу, 151 990,37 грн інфляційних втрат, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_183. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши заяву ОСОБА_313 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.06.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
28.06.2024 р. до господарського суду через канцелярію суду від ОСОБА_313 надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.06.2024 р. (Т. 23, а.с. 133-143), в якій він просить суд визнати грошові вимоги ОСОБА_313. до боржника у загальному розмірі 745 148,02 грн, що складаються з боргу за невиконаним попереднім договором - 491 896,50 грн, 3% річних - 41 233,48 грн, інфляційних втрат - 197 962,04 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 8000,00 грн, а також судового збору - 6056,00 грн; грошові вимоги кредитора ОСОБА_313. включити до реєстру вимог кредиторів.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_313. з вимогами до боржника від 28.06.2024 р. подана суду 28.06.2024 р. через канцелярію суду, що підтверджено вхідним бідбитком канцелярії суду за № 7326/24 від 28.06.2024 р. (Т. 23, а.с. 135), - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально. Долучені докази направлення заявником грошових вимог до боржника з долученими документами ОСОБА_1 , керуючому реструктуризацією, датовані 27.06.2024 р.
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Отже заява ОСОБА_313. з вимогами до боржника підлягає розгляду судом.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним 08.08.2020 р. між ОСОБА_1 (боржником) та ОСОБА_313. (кредитором) попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири.
Відповідно до попереднього договору (п. 1) продавець у строк до 30.03.2021 р. зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 76, секція 3, загальною площею 32,6 кв.м., у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_3. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 489 258,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 17 726 доларів США.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви, а багатоквартирний житловий будинок, в якому має знаходитись вказана квартира не побудований, не введений в експлуатацію; крім того продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання цієї заяви.
Заявник вказує, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 27,7500 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.05.2021 р. у національній валюті становило 491 896,50 грн (27,7500 х 17 726).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по інфляційним втратам у сумі 197 962,04 грн та 3% річних у сумі 41 233,48 грн, нараховані за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
Крім того, за підготовку та подання до господарського суду Київської області цієї заяви про грошові вимоги до боржника, кредитором понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Заявник повідомляє, що вважає, що стягненню підлягають витрати зі сплати судового збору за подання цієї заяви у розмірі 6056,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату.
На підставі викладеного, керуючись також нормами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 205, 625, 526, 529, 615, 570, 629, 635 ЦК України, практикою Верховного Суду заявником заявлено у вимоги до боржника у загальній сумі 745 148,02 грн.
Від боржника, результатів розгляду заяви ОСОБА_313. з вимогами до боржника, заперечень вимог, до суду не надійшло. Від керуючого реструктуризацією Приходька Д.В. результатів розгляду заяви ОСОБА_313. з вимогами до боржника, до суду не надійшло.
20.11.2024 року через канцелярію суду від ОСОБА_313. надійшла заява від 20.11.2024 р., в якій заявник просить: під час розгляду його кредиторської заяви про визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_1 не враховувати пункти з 23по 36 первісної заяви (арк. 4-5); обґрунтуванням правової природи виникнення грошовиї вимог заявника вважати редакцію, викладену у цій заяві. Так, у цій заяві заявник в повному обсязі підтримав свої первісно заявлені (в прохальній частині) вимоги та уточнює, що ним 08.08.2020 р. був укладений попередній договір з боржницею та на виконання умов договору ним зроблено передоплату у вигляді авансу, що підтверджено п. 4 попереднього договору. Посилаючись на судову практику Верховного Суду заявник вказує, що його право вимоги передбачено п. 5 попереднього договору, який передбачає повернення всієї суми авансового платежу у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором. Крім того заявник зауважує, що ОСОБА_1 не уклала до цього часу договору купівлі-продажу квартири, не передала квартиру у власність заявника та не повернула одержаного авансу. Керуючись нормами частиною 1 ст. 526, частиною 1 ст. 612, частиною 2 ст. 625, частиною 1 ст. 611 ЦК України заявник підтримує заявлені в прохальній частині первісної заяви свої вимоги до боржника.
Розглянувши заяву ОСОБА_313., дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 08.08.2020 р. між ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (продавець) та ОСОБА_313, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_171 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_313. також "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором у строк до 30.03.2021 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 76, загальною площею 32,6 кв.м., секція 3, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1079 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0019, що знаходиться в с. АДРЕСА_3, та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, газопостачання, водовідведення та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 08.04.2017 р. за реєстровим № 1839, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 08.04.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703823632224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.03.2021 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 8 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.03.2021 р.; ціна продажу 489 358,00 грн, що еквівалентно 17 730 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 489 258,00 грн, що еквівалентно 17 726 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити в день підписання основного договору.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 14 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Зі змістом ст. ст. 526 та 635 ЦК України сторони ознайомлені, проект цього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений, нез'ясованих питань у них немає.
Попередній договір від 08.08.2020 р. підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_313., посвідчений приватним нотаріусом Михальченко М.М. Києво-Святошиснького районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2019, номер спеціального бланку нотаріального документа НОР 287543 (Т. 23, а.с. 171).
Отже, попереднім договором про укладання договору купівлі-продажу квартири визначено термін побудови житлового будинку, в якому буде розташовуватись зазначена квартира: до 30.03.2021 р., термін передачі у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартири та для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, - до 30.03.2021 р.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_313. 08.08.2020 р. при укладенні попереднього договору передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 489 258,00 грн, що еквівалентно 17 726 доларів США, про що прямо вказано у попередньому договорі (у пункті 4), та додатково підтверджено положеннями пунктів 7, 14 попереднього договору. Факт отримання боржником суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1. (боржник) на виконання попереднього договору грошових коштів від ОСОБА_313. у встановленому розмірі, що підтверджено п. 4 попереднього договору.
Заявник вказує, що всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31.03.2021 р., так і станом на день подання цієї заяви, а багатоквартирний житловий будинок, в якому має знаходитись вказана квартира не побудований, не введений в експлуатацію; крім того продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу станом на день подання цієї заяви.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором укладено не було, відповідно продаж обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири не відбулись в порушення пункту 1 попереднього договору. Докази повернення боржником заявнику у порядку, встановленому пунктом 5 попереднього договору, отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.03.2021 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 31.03.2021 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, а якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця, - 30.04.2021 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 01.05.2021 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено, в своїй заяві заявник по попередньому договору просить суд визнати його грошові вимоги до боржника (основний борг) у сумі 491 896,50 грн. Вказана вимога вмотивована тим, що оскільки в договорі був закріплений еквівалент в іноземній валюті, керуючись ст. 533, частини першої статті 524 ЦК України, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, практикою Верховного Суду, виходячи з курсу долару станом на 01.05.2021 р. - дати сплину строку, протягом якого боржник мав повернути кредитору одержану суму авансу, який становив 27,7500 грн за 1 дол. США, грошове зобов'язання з повернення авансу станом на 01.05.2021 р. у національній валюті становило 491 896,50 грн (27,7500 х 17 726).
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України заявник просить суд визнати його грошові вимоги за невиконаним попереднім договором по інфляційним втратам у сумі 197 962,04 грн та 3% річних у сумі 41 233,48 грн, нараховані за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
Детально дослідивши матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами в попередньому договорі був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, який застосовний заявником.
Судом встановлено, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними попередньому договорі не погодили.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Відповідно до частини другої 2 статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заявником визначено еквівалент іноземної валюти станом на 01.05.2021 року - дати коли сплив строк повернення боржником сплаченого авансу, визначений пунктом 5 попереднього договору.
Дослідивши дану вимоги судом встановлено наступне.
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
У такому разі на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що до правовідносин за попереднім договором (щодо визначення основного боргу) підлягають застосуванню норми абзацу четвертого частини другої статті 45, статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 524, частини другої 533 ЦК України, та сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Вимога Заявника про застосування еквіваленту іноземної валюти на дату прострочення боржником повернення авансу відхиляється судом у зв'язку з тим, що спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства визначено спеціальний порядок, відповідно до якого склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, що відповідає змісту частини другої статті 533 ЦК України.
Як встановлено судом, крім повернення основного боргу, заявник на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить суд визнати його кредитором боржника з інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Детально дослідивши матеріали справи, характер правовідносин, що є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що заявник на обґрунтування своїх вимог по попередньому договору послався не на ті норми права (ст. 625, 533 ЦК України щодо визначення дати, станом на яку підлягає визначення еквіваленту іноземної валюти), що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визначення розміру основного боргу та втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, що відновлюються еквівалентом іноземної валюти у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові Великої від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункти 80-86), у постанові від 08.06.2021 р. у справі Справа N 662/397/15-ц (Провадження N 14-20цс21), у постанові від 22.10.2024 р. у справі № 905/1571/23 (п. 49) суд дійшов висновку про те, що до правовідносин, що є предметом судового розгляду в межах заяви заявника підлягають застосуванню норми абзацу 4 частини другої статті 45 (щодо визначення дати станом на яку визначається розмір вимог в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті), статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 524, частини другої статті 533 ЦК України з урахуванням правових позиції Верховного Суду.
Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, суд розглядає заявлені вимоги про визнання кредитором боржника по основному боргу та інфляційним втратам через застосування еквівалента іноземної валюти відповідно до умов попереднього договору та законодавства України в межах заявлених вимог по основному боргу та інфляційним втратам.
Наведене застосування судом принципу принципом jura novit curia відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 08.06.2021 р. у справі N 662/397/15-ц) не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі Справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Щодо нарахування 3% річних, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України, судом встановлено, що оскільки спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - частиною другою статті 45 визначено, що якщо зобов'язання визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, а зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, - три проценти річних від простроченої суми визначається від суми боргу, визначеного в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Отже вимога заявника щодо визнання його кредитором боржника щодо основного боргу з повернення одержаного авансу є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Заявником заявлено вимогу про визнання кредитором боржника за попереднім договором у сумі 491 896,50 грн основного боргу та 197 962,04 грн інфляційних втрат, що разом становить 689 858,54 грн.
Заява заявником була подана до суду 28.06.2024 р., що підтверджено документально (Т. 23, а.с. 135).
Станом на 28.06.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 40,5374 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=28.06.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявника по основному боргу не є вірним, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором складає 718 565,95 грн (40,5374 грн х 17 726 доларів США).
На підставі викладеного, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.12.2022 р. у справі № 921/542/20 (п. 181), виходячи з заявлених вимог по інфляційним втратам, здійснивши перерахунок основного боргу з повернення сплаченого авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу становить більш суму ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з суми повернення авансового платежу у межах заявлених вимог у сумі 689 858,54 грн, які є обґрунтованими.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Судом встановлено, що заявником у заяві заявлено вимоги з 3% річних у сумі 41 233,48 грн, що нараховані за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р.
Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 01.05.2021 р. по 14.02.2024 р. на прострочену суму авансового платежу, що підлягав поверненню боржником (718565,95 грн) встановлену судом, встановлено, що розрахунок заявника є невірним, 3% річних втрати за вказаний період становлять більшу суму (60 234,16 грн) ніж заявлено заявником, а відтак, з урахуванням приписів статті 14 ГПК України суд визнає грошові вимоги заявника до боржника з 3% річних у межах заявлених вимог за даний період у сумі 41 233,48 грн.
Крім того, заявник просить суд визнати його грошові вимоги у сумі 8000 грн, оскільки кредитором понесено витрати на професійну допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи, доводи учасників провадження судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга).
Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Отже, згідно статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що заявником не долучено жодних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, доказів того, що така допомога ним була отримана, в зв'язку з чим на підставі викладеного, керуючись нормами статей 26-27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 74, 76, 78 ГПК України дана вимога є необґрунтованою, безпідставною та не доведеною суду за допомогою належних та допустимих доказів, в зв'язку з чим відхиляється судом.
Заявник просить суд визнати його вимоги у сумі 6056,00 грн судового збору.
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанціє до платіжної інструкції від 28.06.2024 р. (Т. 23, а.с. 133).
Заява заявника надійшла до суду в паперовому вигляді через канцелярію суду, що підтверджено документально (Т. 23 а.с. 135).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
На підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів, а вимога заявника є обґрунтованою та підлягає визнанню судом.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
На підставі викладеного, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_313. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_313. підлягають визнанню частково, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.08.2020 р. в сумі: 689 858,54 грн основного боргу з повернення сплаченого авансового платежу, 41 233,48 грн 3% річних, - вимоги другої черги. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги відхиляються судом.
Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_313. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Розглянувши Заяву ОСОБА_314 (надалі за текстом кредитор, заявник) про грошові вимоги кредитора до боржника від 30.10.2024 р. та матеріали справи, судом встановлено наступне.
30.10.2024 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_314 в особі представника ОСОБА_290 надійшла Заява про грошові вимоги кредитора до боржника від 30.10.2024 р. (Т. 25, а.с.185-193), в якій він просить суд визнати кредиторські вимоги ОСОБА_314. до ОСОБА_1 у розмірі 15 500 доларів США.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_314. в особі представника з вимогами до боржника від 30.10.2024 р. була направлена до суду 30.10.2024 р. - після встановленого частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку для заявлення конкурсних вимог до боржника, що підтверджено документально (Т. 25, а.с. 193), а також вхідним відбитком канцелярії суду № 3936 від 30.10.2024 р.
Правове регулювання порядку звернення конкурсних кредиторів до суду з заявами з вимогами до боржника та їх розгляду передбачено частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За змістом частини четвертої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Заявлені грошові вимоги обґрунтовані укладеним між ОСОБА_186 ., який діяв від імені ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_314., як покупцем попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2019 р., за пунктом 1 якого у строк до 30.09.2019 р. продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити квартиру № 169, загальною площею 44,3 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, збудованого на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_3, та підключених до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), в порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором.
Пунктом 3 вказаного договору визначено, що ціна продажу квартири складає 20 985,00 доларів США.
Заявник вказує, що згідно пункту 4 зазначеного договору, при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 10 500,00 доларів США. Заявник вказує, що другий платіж у розмірі 5000,00 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 01.07.2019 р. Третій платіж у розмірі 5 485,00 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 11.11.2019 р.
В подальшому, між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору, яким внесено зміни в пункт 1 в частині строків виконання передачі у власність квартири, а саме: у строк до 30.06.2020 р. Крім того, внесено зміни в п. 4 попереднього договору щодо розміру авансу, який покупець передав продавцю. Так, станом на момент укладання договору про внесення змін та доповнень до попереднього договору покупець передав, а продавець прийняв грошову суму у розмірі 15 500,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 5 485,00 доларів США покупець зобов'язується виплатити до 30.06.2020 р.
Таким чином, заявник вказує, що ним на виконання умов зазначеного договору заявник передав, а боржник прийняв грошову суму в загальному розмірі 15 500,00 доларів США.
На підставі норм частини першої статті 2, статті 45, частини другої статті 47, статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 2, 4, 12 ГПК України заявником заявлено вимоги про визнання кредиторських вимог до боржника у розмірі 15 500,00 доларів США.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.11.2024 р. розгляд кредиторської заяви ОСОБА_314. призначено на 20.11.2024 р., встановлено строк для подання боржником та керуючим реструктуризацією боргів боржника пояснень, аргументів, міркувань та, у разі наявності, заперечень відносно кредиторської заяви ОСОБА_314. з доказами направлення їх копій заявнику кредиторських вимог.
Від боржника та керуючого реструктуризацією боргів результатів розгляду заяви з вимогами до боржника ОСОБА_314. до суду не надійшло.
Суд розглядає заяву ОСОБА_314. з вимогами до боржника виходячи з наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду заяви, судом встановлено наступне.
11.05.2019 р. між ОСОБА_186, який діяв від імені ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10.03.2017 р. за реєстровим № 1143 (продавець), та ОСОБА_314, реєстраційний номер облікової картки платника податків заданими Державного реєстру фізичних осіб - платників податків: НОМЕР_172 (покупець) було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (надалі за текстом стосовно заяви ОСОБА_314. "попередній договір").
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, за цим договором до 30.09.2019 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 169, секція 1, загальною площею 44,3 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_3, у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказана земельна ділянка, на якій попереднім договором обумовлено розташування квартири в житловому будинку, яку продавець зобов'язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу на узгоджених умовах, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. 07.03.2017 р. за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.03.2017 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224 (відповідно до пункту 2 попереднього договору).
Згідно з пунктом 3 вказаного попереднього договору, сторони домовилися про такі умови основного договору, в тому числі: продавець зобов'язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок до 30.09.2019 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира, яка згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на 12 поверсі; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.11.2019 р.; ціна продажу 20 985 доларів США; підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Згідно з пунктом четвертим попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця грошову суму в розмірі 10500 доларів США. Другий платіж у розмірі 5000 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 01.07.2019 р. Третій платіж у розмірі 5 485 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 11.11.2019 р.
У пункті 5 попереднього договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 10500 та внесений другий платіж протягом одного місяця.
Згідно з пунктами 7, 10, 11 попереднього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений. Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання оформляється у вигляді окремого договору.
Даний договір укладено у письмовій формі, підписаний ОСОБА_186 . від імені ОСОБА_1 за довіреністю № 1143 від 10.03.2017 р., та ОСОБА_314. (Т. 26, а.с. 189).
Повноваження ОСОБА_186. на укладення попереднього договору, отримання грошових коштів підтверджено копією довіреності, посвідченої Михальченко М.М. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області № 1143 від 10.03.2017 р. (Т. 25, а.с. 174), яка дійсна до 10.03.2022 р.
Частиною 1 статті 635 ЦК України (в ред. від 28.02.2019 р., чинної станом на 11.05.2019 р. - дату укладення попереднього договору) встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Статтею 205 ЦК України "Форма правочину. Способи волевиявлення" регламентовано форми правочинів, та встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
В свою чергу частиною першою статті 209 ЦК України "Нотаріальне посвідчення правочину" встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Таким чином нотаріальне посвідчення правочинів у випадках встановлених законом є додатковою вимогою, проте не є формою правочинів.
Як встановлено судом, частиною першою статті 635 ЦК України встановлено вимогу укладення попереднього договору за формою, встановленою для основного договору, та дана норма не містить вимоги наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору.
Частиною першою статті 657 ЦК України, на порушення якої змістовно посилається боржник встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2019 р. укладений у письмовій формі. Вимоги з нотаріального посвідчення попереднього договору законом не встановлено.
Дослідивши зміст попереднього договору судом встановлено, що домовленості про нотаріальне посвідчення попереднього договору останнім не встановлювались.
Таким чином укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2019 р. відповідає за формою вимогам статті 635 ЦК України, яка в свою чергу не містить вимог наслідування попереднім договором нотаріального засвідчення, якщо така вимога встановлена для основного договору, яке (нотаріальне посвідчення) не є формою правочину. В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2019 р. відповідає вимогам законодавства за укладеною формою.
Правова позиція суду щодо відхилення доводів боржника щодо недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору та пов'язаних з цим наслідками аналогічна правовій позиції, викладеній судом при розгляді заяви ОСОБА_120.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_314. як покупець при укладенні попереднього договору 11.05.2019 р. на підтвердження намірів сторін передав, а продавець (ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності діяв ОСОБА_186 .) прийняв від покупця грошову суму в розмірі 10500 доларів США, про що безпосередньо вказано у попередньому договорі (пункт 4), підтверджено положенням пункту 7 останнього. Факт передачі та отримання суми коштів підтверджується підписами сторін на цьому договорі.
Таким чином належними доказами відповідно до норм частини другої статті 628, частини першої статті 545 ЦК України підтверджено факт одержання продавцем ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_186 . за довіреністю, на виконання попереднього договору грошових коштів у встановленому судом розмірі.
Як слідує зі змісту заяви заявника, станом на дату звернення до суду боржником попередній договір не виконано, кошти не повернуті.
Частина 1 статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що в матеріалах справи жодні докази того, що основний договір, укладення якого обумовлено попереднім договором було укладено, - відсутні, як і відсутні докази продажу покупцю продавцем обумовленої квартири, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири, та боржником такого не доведено. Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, зважаючи на доведеність іншими кредиторами у справі, які уклали попередні договори з боржником про укладення договорів купівлі-продажу квартир у тому ж будинку що і ОСОБА_314., - неукладення з ними боржником основних договорів та нездійснення нотаріального посвідчення таких договорів , суд приходить до висновку про те, що укладення основного договору між заявником та боржником та його нотаріальне посвідчення не відбулись в порушення умов пункту 1 попереднього договору. Докази повернення в порядку, встановленому п. 5 попереднього договору боржником заявнику отриманих за попереднім договором грошових коштів, суду не надано. Станом на поточну дату жодні зобов'язання продавцем відповідно до вказаного попереднього договору не виконані, доказів зворотного суду не надано.
Керуючись частинами першою, другою статті 570 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), судом встановлено, що станом на дату розгляду заяви заявника основний договір не укладено; сплачені заявником кошти згідно попереднього договору не є завдатком, та згідно частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню покупцю відповідно до умов попереднього договору.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
На підставі наведеного, статей 253, 254 ЦК України та пунктів 1, 3, 5 попереднього договору судом встановлено, що боржником прострочено виконання зобов'язання з передачі квартири, обумовленої попереднім договором у власність заявниці з укладенням договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Так, останнім днем для укладання основного договору попереднім договором було обумовлено 30.09.2019 р. (п. 1 попереднього договору). Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України, перебіг місячного строку для повернення авансового платежу розпочався з наступного для після граничної дати укладення основного договору, - з 01.10.2019 р. Відповідно до частини третьої статті 254 ЦК України строк визначений місяцями спливає у відповідне число останнього місяця строку, - 01.11.2019 р.; прострочення повернення авансового платежу розпочалось з 02.11.2019 р.
Таким чином в силу умов попереднього договору (пункту 5), частини 1 статті 629 ЦК України, частини першої статті 525, частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України у боржника як продавця виник обов'язок з повернення заявнику як покупцю авансового платежу за попереднім договором, що є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу судом встановлено наступне.
За змістом статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України регламентовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Детально дослідивши вимоги заявника разом з поданими розрахунками, позицію боржника, керуючого реструктуризацією та матеріали справи, керуючись нормами частини першої статті 626, частини першої статті 509, частини першої статті 627, частини першої статті 526, частини першої, другої статті 192, статті 524, частини першої, другої статті 533 ЦК України, статті 99 Конституції України, частин першої, другої статті 192 ЦК України судом встановлено, що умовами попереднього договору (пунктами 3-5) сторонами був визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США.
В постанові від 05.12.2022 р. у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд підкреслив, за загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд в постанові від 11.09.2024 р. у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) дійшов висновку про те, що одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами (п. 35).
Нормою частини другої статті 45 спеціального нормативно-правового акту з питань банкрутства - Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Суд дійшов висновку про те, що заявник фактично застосував не ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини щодо визнання кредитором, в зв'язку з чим керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд дійшов висновку про те, що до даних правовідносин, підлягають застосуванню норма абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутство та вимоги заявника підлягають визнанню судом частково.
На підставі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства вимога заявника в частині визнання його вимог у доларах США відхиляється судом, оскільки відповідно до даної норми розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України та в даному випадку, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Відповідно до пункту 4 попереднього договору ОСОБА_314. сплачено боржнику 10500 доларів США.
Заява заявником була подана до суду 30.10.2024 р., що підтверджено документально (Т. 26, а.с. 185, 193).
Станом на 30.10.2024 р. офіційний курс гривні щодо долара США, встановлений Національним банком України становив 41,3798 грн за 1 дол. США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=30.10.2024&period=daily).
За перерахунками основного боргу, здійсненими судом відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства суд дійшов висновку про те, сума коштів, що підлягає поверненню заявнику за попереднім договором (повернення авансу) складає 434 487,90 грн (41,3798 грн х 10 500 доларів США).
Таким чином здійснивши перерахунок основного боргу з повернення авансового платежу судом встановлено, що сума основного боргу з повернення авансового платежу становить 434 487,90 грн, вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають визнанню судом; в іншій частині вимоги заявника про визнання його вимог у доларах США підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають вимозі частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином суд реалізувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони") надав правову кваліфікацію вимогам заявника відповідно до їх змісту. Заявлені вимоги в частині інфляційних втрат підлягають відхиленню як помилково сформульовані, натомість судом застосовано правильну кваліфікацію, та визначаючи суму основного боргу визнано курсову різницю відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони").
Судом встановлено, що заявником було сплачено 6056,00 грн судового збору за подання до суду заяви про грошові вимоги до боржника, що підтверджено квитанцією від 30.10.2024 р. (Т. 26, а.с. 187).
Заява заявника надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд", що підтверджено документально.
Відповідно до частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись нормами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" суд дійшов висновку про те, що оскільки заява заявником була подана через систему "Електронний суд" в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за даних обставин підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно, судовий збір підлягав сплаті у сумі 4844,80 грн, який згідно частини другої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства як витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів
На підставі викладеного, частини четвертої статті 45, частин другої, четвертої статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на обґрунтованість визначених судом вимог, враховуючи що вимоги ОСОБА_314. заявлені у заяві, яка подана до суду відповідно до приписів статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в тому числі частини четвертої, та не погашені боржником, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_314. підлягають частковому визнанню, зокрема, підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог до боржника конкурсна заборгованість за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2019 р. в сумі 434 487,90 грн, - вимоги другої черги. В іншій частині вимоги відхиляються судом. Витрати заявника зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн покладаються на боржника, які підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів.
Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_314. заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, його вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Аргументи учасників справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Частиною другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні. За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір, черговість задоволення кожної визнаної вимоги та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, у тому числі вимог кредиторів, які є заінтересованими стосовно боржника; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу. Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу. Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Конкурсні кредитори, заінтересовані стосовно боржника, не мають права вирішального голосу на зборах (комітеті) кредиторів.
Приписами частин першої, другої статті 73, частини першої статті 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами першою-третьою статті 91 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Частиною четвертою статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
У параграфі 58 Рішення Європейського суду з права людини у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, 10.02.2010 р., суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Керуючись статтями 122, 45, 47, 133 Кодексу України з процедур банкрутства та статтями 202, 216, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Визнати вимоги конкурсних кредиторів до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12:
1.1. Заяву ОСОБА_205 з вимогами до боржника від 07.03.2024 р. про визнання конкурсним кредитором і включення до реєстру вимог кредиторів задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_205 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_173; АДРЕСА_13) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 735 965 (сімсот тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 80 копійок, які складаються з:
- 735 965 (сімсот тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 80 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги ОСОБА_120. відхилити;
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106), стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.2. Заяву ОСОБА_208про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_208(ідентифікаційний номер НОМЕР_174; АДРЕСА_13, Фастівський район Київської області, 08154; паспорт серії НОМЕР_175, виданий 05.07.1996 року; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_16 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 265 591 (один мільйон двісті шістдесят п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто одна) гривня 73 копійок, які складаються з:
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.02.2018 р. в сумі 1 116 211 (один мільйон сто шістнадцять тисяч двісті одинадцять) гривень 36 копійок, - вимоги другої черги;
- за попереднім договором № 27 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. в сумі 27 437 (двадцять сім тисяч чотириста тридцять сім) гривень 21 копійка, - вимоги другої черги;
- за попереднім договором № 26 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.04.2018 р. в сумі 30 485 (тридцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) гривень 79 копійок, - вимоги другої черги;
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (парко-місце № 20) від 24.06.2018 р. в сумі 91 457 (дев'яносто одна тисяча чотириста п'ятдесят сім) гривень 37 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги ОСОБА_136. відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.3. Заяву ОСОБА_215 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_244 від 15.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_215 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_175, ІНФОРМАЦІЯ_17 року народження, паспорт серії НОМЕР_176, виданий 20.04.2006 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_14; АДРЕСА_15) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 337 860 (триста тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят) гривень 09 копійок, які складаються з:
- 337 860 (триста тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят) гривень 09 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги ОСОБА_115. відхилити;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.4. Заяву ОСОБА_216 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Заяву ОСОБА_216 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_216 (ідентифікаційний номер: відмова; ІНФОРМАЦІЯ_16 року народження, паспорт номер НОМЕР_177, виданий 25.01.2023; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_16; проживає за адресою: АДРЕСА_17) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 278 277 (один мільйон двісті сімдесят вісім тисяч двісті сімдесят сім) гривень 53 копійки, які складаються з:
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2020 р. в сумі 562 267 грн (п'ятсот шістдесят дві тисячі двісті шістдесят сім) гривень 95 копійок, - вимоги другої черги, 38 932 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 50 копійок, - вимоги третьої черги;
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2020 р. в сумі 677 077 (шістсот сімдесят сім тисяч сімдесят сім) гривень 08 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяв відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.5. Заяву ОСОБА_217 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_217 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_178, ІНФОРМАЦІЯ_17 року народження, паспорт № НОМЕР_179, виданий 19.12.2017 р., зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_18) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 488 867 (чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят сім) гривень 39 копійок, які складаються з:
- 488 867 (чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят сім) гривень 39 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.6. Заяву ОСОБА_218 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Мєдвєдєва Володимира Володимировича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_218 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_180, паспорт серії НОМЕР_181, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_19) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному 551 407 (п'ятсот п'ятдесят одна тисяча чотириста сім) гривень 35 копійок, які складаються з:
- 546 562 (п'ятсот сорок шість тисяч п'ятсот шістдесят дві) гривні 55 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.7. Заяву ОСОБА_220 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника ОСОБА_221 від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_220 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_182, адреса: АДРЕСА_20) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 51 242 (п'ятдесят одна тисяча двісті сорок дві) гривні 94 копійки, які складаються з:
- 46 398 (сорок шість тисяч триста дев'яносто вісім) гривень 14 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.8. Заяву ОСОБА_222 про грошові вимоги кредитора до боржника від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_222 (ідентифікаційний номер НОМЕР_183; м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 174, кв. 16; м. Київ, 03179, пр-т Берестейський, 148.1, кв. 180) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 053 998 (один мільйон п'ятдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 25 копійок, які складаються з:
- 1 053 998 (один мільйон п'ятдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 25 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги ОСОБА_123. відхилити;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.9. Заяву ОСОБА_224 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_244 від 15.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_224 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_183; 18.03.1992 року народження, паспорт № НОМЕР_184, виданий 01.08.2017 р.; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_21; відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодло реєстрації місяця проживання місце проживання: АДРЕСА_22) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 433 452 (чотириста тридцять три тисячі чотириста п'ятдесят дві) гривні 97 копійок, які складаються з:
- 433 452 (чотириста тридцять три тисячі чотириста п'ятдесят дві) гривні 97 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.10. Заяву ОСОБА_315 про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_315 (ідентифікаційний номер НОМЕР_185; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_23, 02091; паспорт серії НОМЕР_186, виданий 20.06.1997 р.; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_18 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 503 623 (п'ятсот три тисячі шістсот двадцять три) гривні 94 копійок, які складаються з:
- 503 623 (п'ятсот три тисячі шістсот двадцять три) гривні 94 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.11. Заяву ОСОБА_228 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_228 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , 22.09.1996 року народження, паспорт серії НОМЕР_187, виданий 23.10.2012 р., зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_24) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 676 383 (шістсот сімдесят шість тисяч триста вісімдесят три) гривні 80 копійок, які складаються з:
- 676 383 (шістсот сімдесят шість тисяч триста вісімдесят три) гривні 80 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.12. Заяву ОСОБА_232 про визнання грошових вимог від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_232 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_6 , 20.06.1972 року народження, паспорт серії НОМЕР_188, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_25) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 837 561 (вісімсот тридцять сім тисяч п'ятсот шістдесят одна) гривня 26 копійок, які складаються з:
- 831 505 (вісімсот тридцять одна тисяча п'ятсот п'ять) гривень 26 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.13. Заяву ОСОБА_233 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_233 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_26) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 649 326 (шістсот сорок дев'ять тисяч триста двадцять шість) гривень 38 копійок, які складаються з:
- 644 481 (шістсот сорок чотири тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 58 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.14. Заяву ОСОБА_234 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_234 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_189, проживає за адресою: АДРЕСА_27) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 005 830 (один мільйон п'ять тисяч вісімсот тридцять гривень) 54 копійки, які складаються з:
- 1 000 985 (один мільйон дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 74 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.15. Заяву ОСОБА_235 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника адвоката Марініченка Володимира Костянтиновича від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_235 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_191, 17.01.2002 року народження, паспорт № НОМЕР_190, виданий 11.05.2021 року; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_28) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 830 378 (вісімсот тридцять тисяч триста сімдесят вісім) гривень 37 копійок, які складаються з:
- 830 378 (вісімсот тридцять тисяч триста сімдесят вісім) гривень 37 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.16. Заяву ОСОБА_236 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_236 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_192, ІНФОРМАЦІЯ_18 року народження, паспорт серії НОМЕР_193, виданий 07.12.2016 року, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_29) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 461 832 (чотириста шістдесят одна тисяча вісімсот тридцять дві) гривні 19 копійок, які складаються з:
- 461 832 (чотириста шістдесят одна тисяча вісімсот тридцять дві) гривні 19 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.17. Заяву ОСОБА_238 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_238 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_195, ІНФОРМАЦІЯ_19 року народження, паспорт серії НОМЕР_194, виданий 11.10.1997 р., проживає за адресою: АДРЕСА_30) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 549 573 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят три) гривні 39 копійок, які складаються з:
- 543 517 (п'ятсот сорок три тисячі п'ятсот сімнадцять) гривень 39 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.18. Заяву ОСОБА_316про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_316(ідентифікаційний номер: НОМЕР_196; проживає за адресою: АДРЕСА_31) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 398 435 (один мільйон триста дев'яносто вісім тисяч чотириста тридцять п'ять) гривень 55 копійок, які складаються з:
- 1 393 590 (один мільйон триста дев'яносто три тисячі п'ятсот дев'яносто) гривень 75 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.19. Заяву ОСОБА_240 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_240 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_197; АДРЕСА_32) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 958 252 (дев'ятсот п'ятдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят дві) гривні 25 копійок, які складаються з:
- 953 407 (дев'ятсот п'ятдесят три тисячі чотириста сім) гривень 45 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.20. Заяву ОСОБА_241 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_241 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_198; паспорт серії НОМЕР_199, виданий 12.04.2000 р., 03.12.1972 року народження; АДРЕСА_33; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_34) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 540 766 (п'ятсот сорок тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 21 копійка, які складаються з:
- 540 766 (п'ятсот сорок тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 21 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.21. Заяву ОСОБА_242 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_242 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_200, ІНФОРМАЦІЯ_19року народження, паспорт виданий 24.10.2024 р., № 011210238, орган, що видав 8018; зареєстрована за адресою: 48702, Тернопільська область, Чортківський район, м. Борщів, вул. Польова, буд. 16; проживає за адресою: 08147, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Небесної Сотні, буд. 26/16, кв. 3) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 110 491 (один мільйон сто десять тисяч чотириста дев'яносто одна) гривня 10 копійок, які складаються з:
- 1 110 491 (один мільйон сто десять тисяч чотириста дев'яносто одна) гривня 10 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.22. Заяву ОСОБА_243 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_244 від 15.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_243 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_201, ІНФОРМАЦІЯ_20року народження, паспорт серії НОМЕР_202, виданий 07.06.2011 р.; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_35; АДРЕСА_36) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 536 230 (п'ятсот тридцять шість тисяч двісті тридцять) гривень 59 копійок, які складаються з:
- 536 230 (п'ятсот тридцять шість тисяч двісті тридцять) гривень 59 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.23. Заяву ОСОБА_245 про визнання грошових вимог до боржника в особі представника адвоката Пінчука Олександра Григоровича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_245 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_203; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_37; адреса для листування: АДРЕСА_38) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 459 638 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 33 копійки, які складаються з:
- 459 638 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 33 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.24. Заяву ОСОБА_248 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 13.03.2024 р. задовольнити;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_248 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_204; ІНФОРМАЦІЯ_21 року народження; паспорт серії НОМЕР_205, виданий 23.01.1997 р.; зареєстрована та проживає за адресою: м. Київ, вул. Рональда Рейгана (вул. Драйзера), буд. 9-В, кв. 53) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 666 866 (шістсот шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 78 копійок, які складаються з:
- 666 866 (шістсот шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 78 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.25. Заяву ОСОБА_249про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_249(ідентифікаційний номер НОМЕР_206; АДРЕСА_39) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 592 086 (п'ятсот дев'яносто дві тисячі вісімдесят шість) гривень 42 копійки, які складаються з:
- 592 086 (п'ятсот дев'яносто дві тисячі вісімдесят шість) гривень 42 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.26. Заяву ОСОБА_250 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_250 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_207, ІНФОРМАЦІЯ_22 року народження, паспорт серії СН номер НОМЕР_208, виданий 24.04.1997 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_40; проживає за адресою: АДРЕСА_41, до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 391 840 (триста дев'яносто одна тисяча вісімсот сорок) гривень 64 копійки, які складаються з:
- 391 840 (триста дев'яносто одна тисяча вісімсот сорок) гривень 64 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.27. Заяву ОСОБА_251 про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_251 (ідентифікаційний номер НОМЕР_14 ; АДРЕСА_42, 09001; паспорт серії НОМЕР_209; 06.07.1969 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 969 856 (дев'ятсот шістдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) гривень 81 копійка, які складаються з:
- 969 856 (дев'ятсот шістдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) гривень 81 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору.
1.28. Заяву ОСОБА_135 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_135 (ідентифікаційний номер НОМЕР_15 ; АДРЕСА_43) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 231 378 (один мільйон двісті тридцять одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 56 копійок, які складаються з:
- 1 226 533 (один мільйон двісті двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять три) гривні 76 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.29. Заяву ОСОБА_139 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_139 (ідентифікаційний номер НОМЕР_210; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_44; проживає за адресою: АДРЕСА_45; паспорт серії НОМЕР_211, виданий 19.03.1999 р.; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_23 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 456 666 (чотириста п'ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 28 копійок, які складаються з:
- 456 666 (чотириста п'ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 28 копійок, - вимоги другої черги;
Клопотання ОСОБА_139. про звільнення від сплати судового збору, - задовольнити. Звільнити ОСОБА_139. від сплати судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами до боржника у сумі 6056,00 грн;
В іншій частині вимоги заяви ОСОБА_139. відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.30. Заяву ОСОБА_317 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_317 (ідентифікаційний номер НОМЕР_16 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_46; проживає за адресою: АДРЕСА_47; паспорт серії НОМЕР_212, виданий 28.08.2004 р., дата народження ІНФОРМАЦІЯ_24 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 735 963 (сімсот тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят три) гривні 82 копійки, які складаються з:
- 735 963 (сімсот тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят три) гривні 82 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги ОСОБА_253 . відхилити;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.31. Заяву ОСОБА_138 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_138 (ідентифікаційний номер НОМЕР_213; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_48; паспорт серії НОМЕР_214, виданий 11.01.2000 р., дата народження ІНФОРМАЦІЯ_25 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 690 941 (шістсот дев'яносто тисяч дев'ятсот сорок одна) гривня 99 копійок, які складаються з:
- 690 941 (шістсот дев'яносто тисяч дев'ятсот сорок одна) гривня 99 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги ОСОБА_138. відхилити;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.32. Заяву ОСОБА_254 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_254 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_18 ; ІНФОРМАЦІЯ_26 року народження, паспорт серії НОМЕР_215, виданий 01.07.2008 р., зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_49) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 462 151 (чотириста шістдесят дві тисячі сто п'ятдесят одна) гривня 76 копійок, які складаються з:
- 462 151 (чотириста шістдесят дві тисячі сто п'ятдесят одна) гривня 76 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.33. Заяву ОСОБА_141 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_318 від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_141 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_19 ; ІНФОРМАЦІЯ_27 року народження, паспорт серії НОМЕР_216, виданий 13.06.1996 р., зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_50) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 414 334 (чотириста чотирнадцять тисяч триста тридцять чотири) гривні 99 копійок, які складаються з:
- 408 278 (чотириста вісім тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 99 копійок, - вимоги другої черги.
- 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок витрат на оплату судового збору підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.34. Заяву ОСОБА_46 про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_46 (ідентифікаційний номер НОМЕР_218, паспорт серії НОМЕР_217, ІНФОРМАЦІЯ_28 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_51; проживає за адресою: АДРЕСА_52) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 531 261 (п'ятсот тридцять одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 36 копійок, які складаються з:
- 531 261 (п'ятсот тридцять одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 36 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.35. Заяву ОСОБА_87 про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_87 (ідентифікаційний номер НОМЕР_219; АДРЕСА_55; АДРЕСА_56 (за даними виконавчих документів); 15.06.1986 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 246 266 (двісті сорок шість тисяч двісті шістдесят шість) гривень 61 копійка, які складаються з:
- 230 816 (двісті тридцять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 61 копійка, - вимоги другої черги.
- 15 450 (п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.36. Заяву ОСОБА_88 про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.02.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_88 (ідентифікаційний номер НОМЕР_22 ; АДРЕСА_53; АДРЕСА_54 (за даними виконавчих документів); 09.04.1994 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 246 266 (двісті сорок шість тисяч двісті шістдесят шість) гривень 61 копійка, які складаються з:
- 230 816 (двісті тридцять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 61 копійка, - вимоги другої черги.
- 15 450 (п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.37. Заяву ОСОБА_89 про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.02.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_89 (ідентифікаційний номер НОМЕР_220; АДРЕСА_57) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 716 328 (сімсот шістнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень 77 копійок, які складаються з:
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2017 р.: 675 147 (шістсот сімдесят п'ять тисяч сто сорок сім) гривень 04 копійки, - вимоги другої черги;
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 57 від 06.10.2018 р.: 32 880 (тридцять дві тисячі вісімсот вісімдесят) гривень 71 копійка, - вимоги другої черги;
- 8 301 (вісім тисяч триста одна) гривня 02 копійки, - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.38. Заяву ОСОБА_256 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 26.02.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_256 (ідентифікаційний номер НОМЕР_24 ; АДРЕСА_58) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) повністю у розмірі 321 556 (триста двадцять одна тисяча п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 315 500 (триста п'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
- 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок витрат на оплату судового збору, - підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.39. Заяву ОСОБА_91 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника адвоката Мєстєчкіна Ігора Володимировича від 01.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_91 (ідентифікаційний номер НОМЕР_25 ; АДРЕСА_59) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у сумі 418 154 (чотириста вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят чотири) гривні 85 копійок, які складаються з:
- 413 310 (чотириста тринадцять тисяч триста десять) гривень 05 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.40. Заяву ОСОБА_257 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 01.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_257 (ідентифікаційний номер НОМЕР_26 ; АДРЕСА_60) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 461 627 (чотириста шістдесят одна тисяча шістсот двадцять сім) гривень 26 копійок, які складаються з:
- 434 074 (чотириста тридцять чотири тисячі сімдесят чотири) гривні 06 копійок, - вимоги другої черги;
- 22 708 (двадцять дві тисячі сімсот вісім) гривень 40 копійок, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.41. Заяву ОСОБА_100 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. задовольнити;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_100 (ідентифікаційний номер НОМЕР_27 ; паспорт серії НОМЕР_221, ІНФОРМАЦІЯ_29 року народження; АДРЕСА_61) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 360 386 (триста шістдесят тисяч триста вісімдесят шість) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 354 330 (триста п'ятдесят чотири тисячі триста тридцять) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.42. Заяву ОСОБА_95з грошовими вимогами до боржника від 29.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_95(ідентифікаційний номер НОМЕР_28 ; АДРЕСА_62; ІНФОРМАЦІЯ_30 року народження, паспорт серії НОМЕР_222) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 578 047 (п'ятсот сімдесят вісім тисяч сорок сім) гривень 36 копійок, які складаються з:
- 571 991 (п'ятсот сімдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто одна) гривня 36 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.43. Заяву ОСОБА_258 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 02.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_258 (ідентифікаційний номер НОМЕР_29 ; АДРЕСА_63) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 528 421 (п'ятсот двадцять вісім тисяч чотириста двадцять одна) гривня 07 копійок, які складаються з:
- 523 576 (п'ятсот двадцять три тисячі п'ятсот сімдесят шість) гривень 27 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.44. У задоволенні клопотання від 13.08.2024 р. представника учасників провадження адвоката Андрєєва Микити Андрійовича про призначення судово-технічної експертизи документів, відмовити.
1.45. Заяву ОСОБА_185 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. в особі представника адвоката Крижанівської Олесі Миколаївни задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_185 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_223, ІНФОРМАЦІЯ_31 року народження, паспорт серії НОМЕР_224, виданий 08.07.2014 р., проживає за адресою: АДРЕСА_64) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 6 153 172 (шість мільйонів сто п'ятдесят три тисячі сто сімдесят дві) гривні 78 копійок, які складаються з:
- 6 153 172 (шість мільйонів сто п'ятдесят три тисячі сто сімдесят дві) гривні 78 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.46. Заяву ОСОБА_60 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_60 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_30; паспорт № НОМЕР_225, виданий 14.06.2019 р., ІНФОРМАЦІЯ_32 року народження; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_65; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_66) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 995 020 (дев'ятсот дев'яносто п'ять тисяч двадцять) гривень 01 копійка, які складаються з:
- 995 020 (дев'ятсот дев'яносто п'ять тисяч двадцять) гривень 01 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.47. Заяву ОСОБА_102 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Єрмоленко Наталії Миколаївни від 07.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_102 (ідентифікаційний номер НОМЕР_31, паспорт № НОМЕР_226, ІНФОРМАЦІЯ_33 року народження; АДРЕСА_67) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 410 993 (чотириста десять тисяч дев'ятсот дев'яності три) гривні 11 копійок, які складаються з:
- 406 148 (чотириста шість тисяч сто сорок вісім) гривень 31 копійка, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.48. Заяву ОСОБА_62 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_62 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_32; паспорт серії НОМЕР_227, виданий 24.10.2014 р.; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_68; 15.07.1974 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 432 075 (чотириста тридцять дві тисячі сімдесят п'ять) гривень 86 копійок, які складаються з:
- 432 075 (чотириста тридцять дві тисячі сімдесят п'ять) гривень 86 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.49. Заяву кредитора ОСОБА_261 від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_261 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_33; адреса: АДРЕСА_69) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 521 056 (п'ятсот двадцять одна тисяча п'ятдесят шість) гривень 44 копійки, які складаються з:
- 521 056 (п'ятсот двадцять одна тисяча п'ятдесят шість) гривень 44 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.50. Заяву ОСОБА_78 про грошові вимоги кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_78 (ІНФОРМАЦІЯ_34 року народження; ідентифікаційний номер: НОМЕР_228; проживає за адресою: АДРЕСА_70; паспорт № НОМЕР_229, виданий 11.03.2020 року) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 303 220 (триста три тисячі двісті двадцять) гривень 95 копійок, які складаються з:
303 220 (триста три тисячі двісті двадцять) гривень 95 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.51. Заяву ОСОБА_263 про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. задовольнити;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_263 (ІНФОРМАЦІЯ_35 року народження; ідентифікаційний номер: НОМЕР_35; адреса: АДРЕСА_71; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_72; паспорт № НОМЕР_230, виданий 13.08.2019 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 632 310 (шістсот тридцять дві тисячі триста десять) гривень 07 копійок, які складаються з:
- 632 310 (шістсот тридцять дві тисячі триста десять) гривень 07 копійок, - вимоги другої черги;
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.52. Заяву ОСОБА_145 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_145 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_36; проживає за адресою: АДРЕСА_73) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 843 952 (вісімсот сорок три тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) гривні 79 копійки, які складаються з:
- 839 107 (вісімсот тридцять дев'ять тисяч сто сім) гривень 99 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.53. Заяву ОСОБА_38 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_38 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_37, 03.07.1984 року народження, паспорт № 009206382, виданий 31.05.2023 р., зареєстрований та проживає за адресою: 13501, Житомирська область, Попільнянський район, смт. Попільня, вул. Чапаєва, буд. 45) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 018 405 (один мільйон вісімнадцять тисяч чотириста п'ять) гривень 88 копійок, що складаються з вимог:
- 1 018 405 (один мільйон вісімнадцять тисяч чотириста п'ять) гривень 88 копійок , - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.54. Заяву ОСОБА_38 кредитора з вимогами до боржника (в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства) від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_38 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_38, ІНФОРМАЦІЯ_36 року народження, паспорт серії НОМЕР_231, виданий 29.08.1996 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_74; АДРЕСА_75) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 517 967 (п'ятсот сімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) гривень 89 копійок, які складаються з:
- 511 911 (п'ятсот одинадцять тисяч дев'ятсот одинадцять) гривень 89 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.55. Заяву ОСОБА_193 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_193 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_39, ІНФОРМАЦІЯ_37 року народження, паспорт серії НОМЕР_232, виданий 03.07.1997; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_76; проживає за адресою: АДРЕСА_77; місце проживання згідно паспорту: АДРЕСА_78) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 313 550 (триста тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 27 копійок, які складаються з:
- 313 550 (триста тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 27 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.56. Заяву ОСОБА_11 про грошові вимоги кредитора до боржника від 03.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_11 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_40, ІНФОРМАЦІЯ_38 року народження, паспорт серії НОМЕР_233, виданий 17.12.1999 р.; проживає за адресою: АДРЕСА_79) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 700 783 (сімсот тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 15 копійок, які складаються з:
- 700 783 (сімсот тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 15 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.57. Заяву ОСОБА_61 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_61 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_235, паспорт серії НОМЕР_234, виданий 31.05.1999 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_80; АДРЕСА_81; ІНФОРМАЦІЯ_39 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 760 012 (сімсот шістдесят тисяч дванадцять) гривень 13 копійок, які складаються з:
- 760 012 (сімсот шістдесят тисяч дванадцять) гривень 13 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.58. Заяву ОСОБА_76 про грошові вимоги кредитора до боржника від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_76 (ІНФОРМАЦІЯ_40 року народження; ідентифікаційний номер: НОМЕР_42; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_82; паспорт серії НОМЕР_236, виданий 07.04.2015 року) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 588 361 (п'ятсот вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят одна) гривня 84 копійки, які складаються з:
- 588 361 (п'ятсот вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят одна) гривня 84 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 копійок судового збору.
1.59. Заяву ОСОБА_21 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_21 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_43, ІНФОРМАЦІЯ_41 року народження, паспорт серії НОМЕР_237, виданий 21.01.1998 року; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_83) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 614 826 (шістсот чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 32 копійки, які складаються з:
- 614 826 (шістсот чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 32 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.60. Заяву ОСОБА_266 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_266 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_44, ІНФОРМАЦІЯ_42 року народження, паспорт серії НОМЕР_238, виданий 09.04.2002 року; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_84) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 511 966 (п'ятсот одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) гривень 62 копійки, які складаються з:
- 511 966 (п'ятсот одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) гривень 62 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.61. Заяву ОСОБА_37 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_37 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_45, ІНФОРМАЦІЯ_43 року народження, паспорт серії НОМЕР_239, виданий 19.06.2008 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_85) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 676 998 (шістсот сімдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 33 копійки, які складаються з:
- 676 998 (шістсот сімдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 33 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.62. Заяву ОСОБА_66 про визнання грошових вимог кредитора в особі представника Стащука Володимира Анатолійовича від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_66 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_46; ІНФОРМАЦІЯ_44 року нородження, паспорт серії НОМЕР_240, виданий 30.03.2011 р; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_86) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 3 009 643 (три мільйони дев'ять тисяч шістсот сорок три) гривні 00 копійок, які складаються з:
- 3 003 587 (три мільйони три тисячі п'ятсот вісімдесят сім) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги відхилити.
1.63. Заяву ОСОБА_31 з грошовими вимогами до боржника на суму 266900,00 грн (двісті шістдесят шість тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп. в особі адвоката Пугача Сергія Васильовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_31 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_47, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_87) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 272 956 (двісті сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 266 900 (двісті шістдесят шість тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.64. Заяву ОСОБА_197 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність б/дати (Вх. № 3680/24 від 18.03.2024 ) задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_197 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_48; ІНФОРМАЦІЯ_45 року народження, паспорт серії НОМЕР_241, виданий 03.04.2001; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_88) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 633 012 (шістсот тридцять три тисячі дванадцять) гривень 69 копійок, які складаються з:
- 633 012 (шістсот тридцять три тисячі дванадцять) гривень 69 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.65. Заяву ОСОБА_53 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Адамович Оксани Вікторівни від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_53 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_49; ІНФОРМАЦІЯ_46 року народження, паспорт серії НОМЕР_242, виданий 27.06.2008 р.; АДРЕСА_89) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 492 647 (чотириста дев'яносто дві тисячі шістсот сорок сім) гривень 45 копійок, які складаються з:
- 492 647 (чотириста дев'яносто дві тисячі шістсот сорок сім) гривень 45 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.66. Заяву ОСОБА_79 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника ОСОБА_320 від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_79 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_50; проживає за адресою: АДРЕСА_90) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 439 728 (чотириста тридцять дев'ять тисяч сімсот двадцять вісім) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 439 728 (чотириста тридцять дев'ять тисяч сімсот двадцять вісім) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.67. Заяву ОСОБА_27 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Мельниченко Вікторії Валеріївни від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_27 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_51, ІНФОРМАЦІЯ_47 року народження, паспорт серії НОМЕР_243, виданий 16.01.2007 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_91; адреса для листування: 02081, м. Київ, а/с 1) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 651 685 (шістсот п'ятдесят одна тисяча шістсот вісімдесят п'ять) гривень 92 копійки, які складаються з:
- 624 245 (шістсот двадцять чотири тисячі двісті сорок п'ять) гривень 92 копійки, - вимоги другої черги;
- 27 440 (двадцять сім тисяч чотириста сорок) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.68. Заяву ОСОБА_160 з вимогами до боржника від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_160 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_52; АДРЕСА_92, паспорт серії НОМЕР_245, виданий 08.12.2009 р.; ІНФОРМАЦІЯ_48 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 258 467 (двісті п'ятдесят вісім тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 258 467 (двісті п'ятдесят вісім тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.69. Заяву ОСОБА_42 про грошові вимоги кредитора до боржника від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_42 (ІНФОРМАЦІЯ_49 року народження; ідентифікаційний номер: НОМЕР_53; паспорт серії НОМЕР_246; проживає за адресою: АДРЕСА_93; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_94) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 778 937 (сімсот сімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять сім) гривень 67 копійок, які складаються з:
- 778 937 (сімсот сімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять сім) гривень 67 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.70. Заяву ОСОБА_52 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 03.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_52 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_247; АДРЕСА_95; ІНФОРМАЦІЯ_50 року народження; паспорт серії НОМЕР_248, виданий 04.03.2014 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 722 272 (сімсот двадцять дві тисячі двісті сімдесят дві) гривні 88 копійок, які складаються з:
- 722 272 (сімсот двадцять дві тисячі двісті сімдесят дві) гривні 88 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.71. Заяву ОСОБА_65 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_65 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_54; ІНФОРМАЦІЯ_51 року народження; паспорт серії НОМЕР_249, виданий 31.05.2006 р.; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_96; проживає за адресою: АДРЕСА_97) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 548 824 (п'ятсот сорок вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 71 копійка, які складаються з:
- 548 824 (п'ятсот сорок вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 71 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.72. Заяву ОСОБА_111 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 25.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_111 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_55; паспорт серії НОМЕР_250, виданий 15.06.2001 р.; ІНФОРМАЦІЯ_52 року народження; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_98; проживає за адресою: АДРЕСА_99) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 409 312 (чотириста дев'ять тисяч триста дванадцять) гривень 71 копійка, які складаються з:
- 409 312 (чотириста дев'ять тисяч триста дванадцять) гривень 71 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.73. Заяву ОСОБА_320 про визнання вимог кредитора від 26.02.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_320 (ідентифікаційний номер НОМЕР_56; АДРЕСА_100) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 555 730 (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч сімсот тридцять) гривень 52 копійки, які складаються з:
- 549 674 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч шістсот сімдесят чотири) гривні 52 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.74. Заяву ОСОБА_272 про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_272 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_57, ІНФОРМАЦІЯ_53 року народження, паспорт серії НОМЕР_251, виданий 24.07.2014 р., проживає за адресою: АДРЕСА_101) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 351 532 (триста п'ятдесят одна тисяча п'ятсот тридцять дві) гривні 80 копійок, які складаються з:
- 351 532 (триста п'ятдесят одна тисяча п'ятсот тридцять дві) гривні 80 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.75. Заяву про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_73 від 11.03.2024 р. задовольнити;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_73 (ІНФОРМАЦІЯ_54 року народження; ідентифікаційний номер: НОМЕР_63; адреса: АДРЕСА_102; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_103; паспорт № НОМЕР_252, виданий 25.08.2020 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 362 154 (триста шістдесят дві тисячі сто п'ятдесят чотири) гривні 85 копійок, які складаються з:
- 362 154 (триста шістдесят дві тисячі сто п'ятдесят чотири) гривні 85 копійок - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.76. Заяву ОСОБА_114 про грошові вимоги кредитора до боржника від 20.02.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_114 (ідентифікаційний номер НОМЕР_253, паспорт серії НОМЕР_254, ІНФОРМАЦІЯ_55 року народження; АДРЕСА_104) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 360 136 (триста шістдесят тисяч сто тридцять шість) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 360 136 (триста шістдесят тисяч сто тридцять шість) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.77. Заяву ОСОБА_34 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_34 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_66, ІНФОРМАЦІЯ_56 року народження, паспорт серії НОМЕР_255, виданий 19.07.1996 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_105; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_106) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 875 933 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять три) гривні 08 копійок, які складаються з:
- 875 933 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять три) гривні 08 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору.
1.78. Заяву ОСОБА_191 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника адвоката Русакова Сергія Олександровича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_191 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_67, ІНФОРМАЦІЯ_57 року народження, паспорт № НОМЕР_256, виданий 29.06.2023, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_107; проживає за адресою: АДРЕСА_108) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 212 849 (двісті дванадцять тисяч вісімсот сорок дев'ять) гривень 90 копійок, які складаються з:
- 212 849 (двісті дванадцять тисяч вісімсот сорок дев'ять) гривень 90 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.79. Заяву ОСОБА_63 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_63 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_68; паспорт серії НОМЕР_257, виданий 18.12.1997 р., ІНФОРМАЦІЯ_58 року народження; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_109) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 562 756 (п'ятсот шістдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень 01 копійка, які складаються з:
- 562 756 (п'ятсот шістдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень 01 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.80. Заяву ОСОБА_58 з вимогами до боржника від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_58 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_69; паспорт № НОМЕР_258, виданий 03.10.2017 р., ІНФОРМАЦІЯ_59 року народження; АДРЕСА_110) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 495 010 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч десять) гривень 63 копійки, які складаються з:
- 495 010 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч десять) гривень 63 копійки, - вимоги другої черги.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.81. Заяву ОСОБА_80 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Тути Інни Вікторівни від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_80 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_259; проживає за адресою: АДРЕСА_111) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 528 039 (п'ятсот двадцять вісім тисяч тридцять дев'ять) гривень 45 копійок, які складаються з:
- 528 039 (п'ятсот двадцять вісім тисяч тридцять дев'ять) гривень 45 копійок, - вимоги другої черги.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.82. Заяву ОСОБА_19 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 04.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_19 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_70, ІНФОРМАЦІЯ_60 року народження, паспорт серії НОМЕР_260, виданий 15.05.2012 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_112; проживає за адресою: АДРЕСА_113) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 655 048 (шістсот п'ятдесят п'ять тисяч сорок вісім) гривень 80 копійок, які складаються з:
- 655 048 (шістсот п'ятдесят п'ять тисяч сорок вісім) гривень 80 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.83. Заяву ОСОБА_49 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_49 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_261; паспорт № НОМЕР_262, виданий 19.09.2017 р.; ІНФОРМАЦІЯ_61 р. року народження; АДРЕСА_114;) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 459 231 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч двісті тридцять одна) гривня 66 копійок, які складаються з:
- 459 231 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч двісті тридцять одна) гривня 66 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.84. Заяву ОСОБА_277 про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_277 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_72, ІНФОРМАЦІЯ_62 року народження, паспорт серії НОМЕР_263, виданий 04.04.2000 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_115) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 575 583 (п'ятсот сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 66 копійок, які складаються з:
- 575 583 (п'ятсот сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 66 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.85. Заяву ОСОБА_166 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_166 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_73, ІНФОРМАЦІЯ_12 року народження, паспорт серії НОМЕР_264, виданий 15.05.2014 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_116; проживає за адресою: АДРЕСА_117) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 539 494 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто чотири) гривні 08 копійок, які складаються з:
- 539 494 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто чотири) гривні 08 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.86. Заяву ОСОБА_40 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_40 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_74, ІНФОРМАЦІЯ_63 року народження, паспорт серії НОМЕР_265, виданий 12.01.2001 р., проживає за адресою: АДРЕСА_118) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 656 156 (шістсот п'ятдесят шість тисяч сто п'ятдесят шість) гривень 67 копійок, які складаються з:
- 656 156 (шістсот п'ятдесят шість тисяч сто п'ятдесят шість) гривень 67 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.87. Заяву ОСОБА_279 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_279 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_75, ІНФОРМАЦІЯ_11 року народження, паспорт серії НОМЕР_266, виданий 05.06.2001 р.; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_119) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 681 638 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот тридцять вісім) гривень 20 копійок, які складаються з:
- 681 638 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот тридцять вісім) гривень 20 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.88. Заяву ОСОБА_167 (ОСОБА_167 станом на дату укладення попереднього договору) про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_281 від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_167 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_76, ІНФОРМАЦІЯ_10 року народження, проживає за адресою: АДРЕСА_120; паспорт №НОМЕР_267, виданий 20.01.2023 р.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 446 301 (чотириста сорок шість тисяч триста одна) гривня 80 копійок, які складаються з:
- 440 245 (чотириста сорок тисяч двісті сорок п'ять) гривень 80 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.89. Заяву ОСОБА_122 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_122 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_58, ІНФОРМАЦІЯ_64 року народження, паспорт серії НОМЕР_268, виданий 14.01.1999 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_121) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 752 429 (сімсот п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять дев'ять) гривень 12 копійок, які складаються з:
- 752 429 (сімсот п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять дев'ять) гривень 12 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.90. Заяву ОСОБА_171 кредитора з вимогами до боржника від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_171 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_316, ІНФОРМАЦІЯ_9 року народження, паспорт номер НОМЕР_323, виданий 05.12.2017 р. с. Софіївська Борщагівка) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 383 500 (триста вісімдесят три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 383 500 (триста вісімдесят три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.91. Заяву ОСОБА_164 про грошові вимоги кредитора до боржника від 15.03.2024 р. в особі представника ОСОБА_221 задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_164 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_59, проживає за адресою: АДРЕСА_122) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 427 745 (один мільйон чотириста двадцять сім тисяч сімсот сорок п'ять) гривень 87 копійок, які складаються з:
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2017 р.:
- 511 335 (п'ятсот одинадцять тисяч триста тридцять п'ять) гривень 88 копійок, - вимоги другої черги;
- 44 515 (сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятнадцять) гривень 29 копійок, - вимоги третьої черги;
- за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2018 р.:
- 819 939 (вісімсот дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) гривень 90 копійок, - вимоги другої черги;
- 47 110 (сорок сім тисяч сто десять) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.92. Заяву ОСОБА_170 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_170 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_10; ІНФОРМАЦІЯ_8 року народження, паспорт серії НОМЕР_269, виданий 24.01.2008 року; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_123) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 495 198 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч сто дев'яносто вісім) гривень 01 копійка, які складаються з:
- 495 198 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч сто дев'яносто вісім) гривень 01 копійка, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.93. Заяву ОСОБА_124 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_124 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_61; ІНФОРМАЦІЯ_7 року народження, паспорт серії НОМЕР_324, виданий 30.05.2002 р., проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_231) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 373 848 (триста сімдесят три тисячі вісімсот сорок вісім) гривень 43 копійки, які складаються з:
- 373 848 (триста сімдесят три тисячі вісімсот сорок вісім) гривень 43 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.94. Заяву ОСОБА_125 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_125 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_62; ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, паспорт серії НОМЕР_270, виданий 29.04.2003 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_124; проживає за адресою: АДРЕСА_125) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 503 911 (п'ятсот три тисячі дев'ятсот одинадцять) гривень 24 копійки, які складаються з:
- 503 911 (п'ятсот три тисячі дев'ятсот одинадцять) гривень 24 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.95. Заяву ОСОБА_198 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_198 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_77; ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження; паспорт номер НОМЕР_271, виданий 19.08.2017 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_126; проживає за адресою: АДРЕСА_127) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 829 755 (вісімсот двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 52 копійки, які складаються з:
- 829 755 (вісімсот двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 52 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.96. Заяву ОСОБА_200 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 02.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_200 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_78; ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження; паспорт серії НОМЕР_272, виданий 03.07.2005 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_128; проживає за адресою: АДРЕСА_129) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 078 400 (один мільйон сімдесят вісім тисяч чотириста) гривень 77 копійок, які складаються з:
- 1 078 400 (один мільйон сімдесят вісім тисяч чотириста) гривень 77 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.97. Заяву ОСОБА_201 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 05.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_201 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_79; ІНФОРМАЦІЯ_5 року народження; паспорт серії НОМЕР_273, виданий 09.10.2001 р.; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_130) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 577 540 (п'ятсот сімдесят сім тисяч п'ятсот сорок) гривень 14 копійок, які складаються з:
- 577 540 (п'ятсот сімдесят сім тисяч п'ятсот сорок) гривень 14 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.98. Заяву ОСОБА_179 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_281 від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_179 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_80; ІНФОРМАЦІЯ_6 року народження; паспорт серії НОМЕР_274, виданий 22.05.2001 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_131; адреса для листування: Адвокатське бюро "Олени Хомік", 01033, м. Київ, вул. Короленівська, буд. 3-А) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 719 562 (сімсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві) гривні 99 копійок, які складаються з:
- 719 562 (сімсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві) гривні 99 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.99. Заяву ОСОБА_202 про грошові вимоги кредитора до боржника від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_202 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_81; ІНФОРМАЦІЯ_64 року народження; паспорт серії НОМЕР_275, виданий 07.10.2005 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_132) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 364 609 (триста шістдесят чотири тисячі шістсот дев'ять) гривень 66 копійок, які складаються з:
- 364 609 (триста шістдесят чотири тисячі шістсот дев'ять) гривень 66 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.100. Заяву ОСОБА_203 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_203 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_82; 25.02.1997 року народження; паспорт серії НОМЕР_276, виданий 19.05.2016 р.; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_133) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 931 548 (дев'ятсот тридцять одна тисяча п'ятсот сорок вісім) гривень 60 копійок, які складаються з:
- 931 548 (дев'ятсот тридцять одна тисяча п'ятсот сорок вісім) гривень 60 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.101. Заяву ОСОБА_204 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_204 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_83; ІНФОРМАЦІЯ_65 року народження; паспорт серії НОМЕР_277, виданий 01.11.2000 р.; проживає за адресою: АДРЕСА_134; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_135) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 006 942 (один мільйон шість тисяч дев'ятсот сорок дві) гривні 03 копійки, які складаються з:
- 1 006 942 (один мільйон шість тисяч дев'ятсот сорок дві) гривні 03 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.102. Заяву ОСОБА_109 з вимогами до боржника від 05.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_109 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_84; паспорт серії НОМЕР_278, виданий 26.02.2022 р. Ставищенським РВ ГУ МВС України в Київській області; АДРЕСА_136) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 597 486 (п'ятсот дев'яносто сім тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 90 копійок, які складаються з:
- 597 486 (п'ятсот дев'яносто сім тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 90 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.103. Заяву ОСОБА_197 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 07.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_197 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_85; ІНФОРМАЦІЯ_66 року народження, паспорт № НОМЕР_279, виданий 17.08.2021; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_137; проживає за адресою: АДРЕСА_138) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 623 335 (шістсот двадцять три тисячі триста тридцять п'ять) гривень 32 копійки, які складаються з:
- 623 335 (шістсот двадцять три тисячі триста тридцять п'ять) гривень 32 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.104. Заяву ОСОБА_282 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_282 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_86; ІНФОРМАЦІЯ_67 року народження, паспорт серії НОМЕР_280, виданий 09.07.2003; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_139; проживає за адресою: АДРЕСА_140) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 461 344 (чотириста шістдесят одна тисяча триста сорок чотири) гривні 30 копійок, які складаються з:
- 461 344 (чотириста шістдесят одна тисяча триста сорок чотири) гривні 30 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.105. Заяву ОСОБА_194 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_194 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_281, ІНФОРМАЦІЯ_68 року народження, паспорт серії НОМЕР_282, виданий 13.11.2001 року; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_141) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 024 701 (один мільйон двадцять чотири тисячі сімсот одна) гривня 22 копійки, які складаються з:
- 1 024 701 (один мільйон двадцять чотири тисячі сімсот одна) гривня 22 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.106. Заяву ОСОБА_132 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника адвоката ОСОБА_289 від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_132 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_90; АДРЕСА_142) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) частково у розмірі 584 304 (п'ятсот вісімдесят чотири тисячі триста чотири) гривні 28 копійок, з яких:
- 584 304 (п'ятсот вісімдесят чотири тисячі триста чотири) гривні 28 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.107. Заяву ОСОБА_131 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника адвоката ОСОБА_290 від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_131 (ідентифікаційний номер НОМЕР_89; АДРЕСА_143.) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 985 791 (дев'ятсот вісімдесят п'ять тисяч сімсот дев'яносто одна) гривня 00 копійок, які складаються з:
- 985 791 (дев'ятсот вісімдесят п'ять тисяч сімсот дев'яносто одна) гривня 00 копійок, - вимоги другої черги.
Крім того, витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги ОСОБА_131. відхилити.
1.108. Заяву ОСОБА_321 про грошові вимоги кредитора до боржника від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_321 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_91; АДРЕСА_144) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 633 477 (шістсот тридцять три тисячі чотириста сімдесят сім) гривень 24 копійки, які складаються з:
- 633 477 (шістсот тридцять три тисячі чотириста сімдесят сім) гривень 24 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.109. Заяву ОСОБА_9 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_9 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_92, проживає за адресою: АДРЕСА_145) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 598 398 (п'ятсот дев'яносто вісім тисяч триста дев'яносто вісім) гривень 85 копійок, які складаються з:
- 593 554 (п'ятсот дев'яносто три тисячі п'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 05 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.110. Заяву ОСОБА_322 з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу з процедур банкрутства від 04.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_322 (ідентифікаційний номер НОМЕР_93; АДРЕСА_146) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 729 639 (сімсот двадцять дев'ять тисяч шістсот тридцять дев'ять) гривень 85 копійок, які складаються з:
- 723 583 (сімсот двадцять три тисячі п'ятсот вісімдесят три) гривні 85 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.111. Заяву ОСОБА_47 з вимогами до боржника від 06.03.2024 р. в особі представника Мєдвєдєва Володимира Володимировича задовольнити частково.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_47 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_94; паспорт № НОМЕР_283, виданий 23.02.2022; ІНФОРМАЦІЯ_66 року народження; АДРЕСА_147) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 539 016 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч шістнадцять) гривень 32 копійки, які складаються з:
- 534 171 (п'ятсот тридцять чотири тисячі сто сімдесят одна) гривня 52 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.112. Заяву ОСОБА_292 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Звільнити ОСОБА_292 від сплати судового збору;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_292 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_95, проживає за адресою: АДРЕСА_148) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 605 720 (шістсот п'ять тисяч сімсот двадцять) гривень 49 копійок, які складаються з:
- 605 720 (шістсот п'ять тисяч сімсот двадцять) гривень 49 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити;
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору.
1.113. Заяву ОСОБА_293 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_293 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_284; АДРЕСА_149) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 595 511 (п'ятсот дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот одинадцять) гривень 62 копійки, які складаються з:
- 590 666 (п'ятсот дев'яносто тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 82 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.114. Заяву ОСОБА_6 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_97, проживає за адресою: АДРЕСА_150) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 459 518 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімнадцять) гривень 09 копійок, які складаються з:
- 454 673 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі шістсот сімдесят три) гривні 29 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.115. Заяву ОСОБА_105 з вимогами до боржника від 04.03.2024 р. в особі представника Іванова Артема Валерійовича задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_105 (ідентифікаційний номер НОМЕР_98; АДРЕСА_151) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 492 028 (чотириста дев'яносто дві тисячі двадцять вісім) гривень 72 копійки, які складаються з:
- 485 972 (чотириста вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) гривні 72 коіпйки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.116. Заяву ОСОБА_169 про визнання кредиторських вимог в особі представника адвоката Олександра Кириленка від 15.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_169 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_99, ІНФОРМАЦІЯ_67 року народження, паспорт серії НОМЕР_285, виданий 12.06.1998 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_153; адреса для листування: АДРЕСА_152) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 447 817 (чотириста сорок сім тисяч вісімсот сімнадцять) гривень 96 копійок, які складаються з:
- 434 440 (чотириста тридцять чотири тисячі чотириста сорок) гривень 96 копійок, - вимоги другої черги;
- 13 377 (тринадцять тисяч триста сімдесят сім) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.117. Заяву ОСОБА_69 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_69 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_100; АДРЕСА_154) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 505 393 (п'ятсот п'ять тисяч триста дев'яносто три) гривні 63 копійки, які складаються з:
- 505 393 (п'ятсот п'ять тисяч триста дев'яносто три) гривні 63 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.118. Заяву ОСОБА_295 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_295 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_101; проживає за адресою: АДРЕСА_60) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 399 014 (триста дев'яносто дев'ять тисяч чотирнадцять) гривень 09 копійок, які складаються з:
- 355 236 (триста п'ятдесят п'ять тисяч двісті тридцять шість) гривень 37 копійок, - вимоги другої черги;
- 38 932 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 92 копійки, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.119. Заяву ОСОБА_118 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Звільнити ОСОБА_118. від сплати судового збору.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_118 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_102, проживає за адресою: АДРЕСА_155) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 146 579 (один мільйон сто сорок шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 1 146 579 (один мільйон сто сорок шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривень 80 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.120. Заяву ОСОБА_117 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Звільнити ОСОБА_117. від сплати судового збору.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_117 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_103, який ароживає за адресою: АДРЕСА_156) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 725 141 (сімсот двадцять п'ять тисяч сто сорок одна) гривня 63 копійки, які складаються з:
- 725 141 (сімсот двадцять п'ять тисяч сто сорок одна) гривня 63 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити;
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривень 80 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.121. Заяву ОСОБА_151 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_151 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_104; проживає за адресою: АДРЕСА_157) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 358 376 (триста п'ятдесят вісім тисяч триста сімдесят шість) гривень 78 копійок, які складаються з:
- 353 531 (триста п'ятдесят три тисячі п'ятсот тридцять одна) гривня 98 копійок - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.122. Клопотання ОСОБА_142. в особі представника адвоката Андрєєва М.А. від 13.03.2024 р. про звільнення кредитора від сплати судового збору задовольнити.
Звільнити Ільченко Володимира Олександровича від сплати судового збору за подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р.
Заяву ОСОБА_142 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_142 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_105; проживає за адресою: АДРЕСА_158) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 464 516 (чотириста шістдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять) гривень 29 копійок, які складаються з:
- 464 516 (чотириста шістдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять) гривень 29 копійок, - вимоги другої черги;
- В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.123. Заяву ОСОБА_54 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_54 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_106; АДРЕСА_159) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 345 950 (триста сорок п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) гривень 41 копійка, які складаються з:
- 341 105 (триста сорок одна тисяча сто п'ять) гривень 61 копійка, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.124. Заяву ОСОБА_50 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_50 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_107; АДРЕСА_160) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 655 006 (шістсот п'ятдесят п'ять тисяч шість) гривень 88 копійок, які складаються з:
- 650 162 (шістсот п'ятдесят тисяч сто шістдесят дві) гривні 08 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.125. Заяву ОСОБА_143 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_143 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_109; проживає за адресою: АДРЕСА_161) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 707 705 (сімсот сім тисяч сімсот п'ять) гривень 05 копійок, які складаються з:
- 702 860 (сімсот дві тисячі вісімсот шістдесят) гривень 25 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.126. Заяву ОСОБА_154 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_154 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_286; проживає за адресою: АДРЕСА_162) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 398 583 (триста дев'яносто вісім тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 12 копійок, які складаються з:
- 393 738 (триста дев'яносто три тисячі сімсот тридцять вісім) гривень 32 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.127. Заяву ОСОБА_25 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_25 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_111, проживає за адресою: АДРЕСА_163) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 789 270 (сімсот вісімдесят дев'ять тисяч двісті сімдесят) гривень 79 копійок, які складаються з:
- 784 425 (сімсот вісімдесят чотири тисячі чотириста двадцять п'ять) гривень 99 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.128. Заяву ОСОБА_51 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_51 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_112; АДРЕСА_164) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 535 358 (п'ятсот тридцять п'ять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 93 копійки, які складаються з:
- 530 514 (п'ятсот тридцять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 13 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.129. Заяву ОСОБА_57 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_57 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_113; АДРЕСА_165) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 345 944 (триста сорок п'ять тисяч дев'ятсот сорок чотири) гривні 63 копійки, які складаються з:
- 341 099 (триста сорок одна тисяча дев'яносто дев'ять) гривень 83 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.130. Заяву ОСОБА_144 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_144 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_113; проживає за адресою: АДРЕСА_166) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 424 942 (чотириста двадцять чотири тисячі дев'ятсот сорок дві) гривні 13 копійок, які складаються з:
- 378 283 (триста сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят три) гривні 86 копійок, - вимоги другої черги;
- 41 813 (сорок одна тисяча вісімсот тринадцять) гривень 47 копійок, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.131. Заяву ОСОБА_56 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 07.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_56 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_115; АДРЕСА_167) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 600 210 (шістсот тисяч двісті десять) гривень 97 копійок, які складаються з:
- 595 366 (п'ятсот дев'яносто п'ять тисяч триста шістдесят шість) гривень 17 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.132. Заяву ОСОБА_298 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_298 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_116, проживає за адресою: АДРЕСА_168) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 516 791 (п'ятсот шістнадцять тисяч сімсот дев'яносто одна) гривня 99 копійок, які складаються з:
- 511 947 (п'ятсот одинадцять тисяч дев'ятсот сорок сім) гривень 19 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.133. Заяву ОСОБА_67 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_67 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_117; АДРЕСА_169) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 626 228 (шістсот двадцять шість тисяч двісті двадцять вісім) гривень 60 копійок, які складаються з:
- 621 383 (шістсот двадцять одна тисяча триста вісімдесят три) гривні 80 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.134. Заяву ОСОБА_323 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_323 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_118, адреса: АДРЕСА_170) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 882 280 (вісімсот вісімдесят дві тисячі двісті вісімдесят) гривень 52 копійки, які складаються з:
- 877 435 (вісімсот сімдесят сім тисяч чотириста тридцять п'ять) гривень 72 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.135. Заяву ОСОБА_84 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника Гаврилюк Людмили Валеріївни від 11.03.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_84 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_287; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_171) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 361 159 (триста шістдесят одна тисяча сто п'ятдесят дев'ять) гривень 71 копійка, які складаються з:
- 361 159 (триста шістдесят одна тисяча сто п'ятдесят дев'ять) гривень 71 копійка, - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.136. Заяву ОСОБА_85 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.03.2024 р. в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни задовольнити частково.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_85 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_288; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_172) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 106 109 (сто шість тисяч сто дев'ять) гривень 07 коп, які складаються з:
- 106 109 (сто шість тисяч сто дев'ять) гривень 07 коп, - вимоги другої черги.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.137. Заяву ОСОБА_81 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни від 11.03.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_81 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_289; яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_173) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 320 922 (триста двадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 80 копійок, які складаються з:
- 320 922 (триста двадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 80 копійок, - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056,00 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.138. Заяву ОСОБА_84 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника Гаврилюк Людмили Валеріївни від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_84 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_290; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_174) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 305 830 (триста п'ять тисяч вісімсот тридцять) гривень 21 копійка, які складаються з:
- 305 830 (триста п'ять тисяч вісімсот тридцять) гривень 21 копійка, - вимоги другої черги.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.139. Заяву ОСОБА_82 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника адвоката Гаврилюк Людмили Валеріївни від 11.03.2024 р. задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_82 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_291; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_175) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 508 356 (п'ятсот вісім тисяч триста п'ятдесят шість) гривень 91 копійка, які складаються з:
- 508 356 (п'ятсот вісім тисяч триста п'ятдесят шість) гривень 91 копійка, - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.140. Заяву ОСОБА_96 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 04.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_96 (ідентифікаційний номер НОМЕР_120; АДРЕСА_176) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 753 217 (сімсот п'ятдесят три тисячі двісті сімнадцять) гривень 33 копійки, які складаються з:
- 748 372 (сімсот сорок вісім тисяч триста сімдесят дві) гривні 53 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.141. Заяву ОСОБА_156 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_156 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_121, проживає за адресою: АДРЕСА_177) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 859 754 (один мільйон вісімсот п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири) гривні 87 копійок, які складаються з:
- 1 854 910 (один мільйон вісімсот п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот десять) гривень 07 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.142. Заяву ОСОБА_10 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_122; проживає за адресою: АДРЕСА_178) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 568 190 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч сто дев'яносто) гривень 83 копійки, які складаються з:
- 563 346 (п'ятсот шістдесят три тисячі триста сорок шість) гривень 03 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.143. Заяву ОСОБА_300 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 04.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_300 (ідентифікаційний номер НОМЕР_123; АДРЕСА_179) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 600 484 (шістсот тисяч чотириста вісімдесят чотири) гривні 99 копійок, які складаються з:
- 595 640 (п'ятсот дев'яносто п'ять тисяч шістсот сорок) гривень 19 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.144. Заяву ОСОБА_301 про грошові вимоги кредитора до боржника від 25.02.2024 р. в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_301 (ідентифікаційний номер НОМЕР_124; АДРЕСА_180) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 579 552 (п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) гривні 00 копійок, які складаються з:
- 574 707 (п'ятсот сімдесят чотири тисячі сімсот сім) гривень 20 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.145. Заяву ОСОБА_152 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_152 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_125; проживає за адресою: АДРЕСА_181) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 746 464 (сімсот сорок шість тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 25 копійок, які складаються з:
- 741 619 (сімсот сорок одна тисяча шістсот дев'ятнадцять) гривень 45 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.146. Заяву ОСОБА_108 з вимогами до боржника в особі представника ОСОБА_290 від 08.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_108 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_126; АДРЕСА_182) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 841 446 (вісімсот сорок одна тисяча чотириста сорок шість) гривень 06 копійок, які складаються з:
- 836 601 (вісімсот тридцять шість тисяч шістсот одна) гривня 26 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.147. Заяву ОСОБА_13а про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_13а (ідентифікаційний номер: НОМЕР_127, проживає за адресою: АДРЕСА_183) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 712 636 (сімсот дванадцять тисяч шістсот тридцять шість) гривень 97 копійок, які складаються з:
- 707 792 (сімсот сім тисяч сімсот дев'яносто дві) гривні 17 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.148. Заяву ОСОБА_94 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 03.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_94 (ідентифікаційний номер НОМЕР_128; АДРЕСА_184) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 372 953 (триста сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 55 копійок, які складаються з:
- 368 108 (триста шістдесят вісім тисяч сто вісім) гривень 75 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.149. Заяву ОСОБА_68 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_68 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_129; АДРЕСА_185) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 399 072 (триста дев'яносто дев'ять тисяч сімдесят дві) гривні 90 копійок, які складаються з:
- 325 738 (триста двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 10 копійок, - вимоги другої черги;
- 68 490 (шістдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.150. Заяву ОСОБА_112 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Костюка Івана Володимировича від 07.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_112 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_130; АДРЕСА_186) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 532 752 (п'ятсот тридцять дві тисячі сімсот п'ятдесят дві) гривні 85 копійок, які складаються з:
- 527 908 (п'ятсот двадцять сім тисяч дев'ятсот вісім) гривень 05 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.151. Заяву ОСОБА_107 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_107 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_292; АДРЕСА_187) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 694 809 (шістсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот дев'ять) гривень 85 копійок, які складаються з:
- 689 965 (шістсот вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 05 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.152. Заяву ОСОБА_152 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_152 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_132, проживає за адресою: АДРЕСА_188) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 418 283 (чотириста вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят три) гривні 46 копійок, які складаються з:
- 413 438 (чотириста тринадцять тисяч чотириста тридцять вісім) гривень 66 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.153. Заяву ОСОБА_302 з вимогами до боржника від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_302 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_133; ІНФОРМАЦІЯ_68 року народження; паспорт № НОМЕР_293, виданий 08.01.2019 р.; АДРЕСА_189; адреса проживання: АДРЕСА_190) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 553 926 (п'ятсот п'ятдесят три тисячі дев'ятсот двадцять шість) гривень 08 копійок, які складаються з:
- 547 870 (п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот сімдесят) гривень 08 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.154. Заяву ОСОБА_303 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_303 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_134; АДРЕСА_191) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 862 180 (вісімсот шістдесят дві тисячі сто вісімдесят) гривень 34 копійки, які складаються з:
- 804 887 (вісімсот чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім) гривень 11 копійок, - вимоги другої черги;
- 52 448 (п'ятдесят дві тисячі чотириста сорок вісім) гривень 43 копійки, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.155. Заяву ОСОБА_101 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва М.А. від 05.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_101 (ідентифікаційний номер НОМЕР_294; АДРЕСА_192) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 688 241 (шістсот вісімдесят вісім тисяч двісті сорок одна) гривня 55 копійок, які складаються з:
- 683 396 (шістсот вісімдесят три тисячі триста дев'яносто шість) гривень 75 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.156. Заяву ОСОБА_305 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_305 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_135, проживає за адресою: АДРЕСА_193) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 920 269 (дев'ятсот двадцять тисяч двісті шістдесят дев'ять) гривень 53 копійки, які складаються з:
- 915 424 (дев'ятсот п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять чотири) гривні 73 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.157. Заяву ОСОБА_7 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_136; АДРЕСА_194) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 377 552 (триста сімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) гривні 69 копійок, які складаються з:
- 372 707 (триста сімдесят дві тисячі сімсот сім) гривень 89 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.158. Заяву ОСОБА_97 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 04.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_97 (ідентифікаційний номер НОМЕР_136; АДРЕСА_195) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 435 513 (чотириста тридцять п'ять тисяч п'ятсот тринадцять) гривень 24 копійки, які складаються з:
- 430 668 (чотириста тридцять тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 44 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.159. Заяву ОСОБА_150 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_150 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_137, проживає за адресою: АДРЕСА_196) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 505 817 (п'ятсот п'ять тисяч вісімсот сімнадцять) гривень 84 копійки, які складаються з:
- 500 973 (п'ятсот тисяч дев'ятсот сімдесят три) гривні 04 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.160. Заяву ОСОБА_70 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_70 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_295; АДРЕСА_197) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 242 658 (двісті сорок дві тисячі шістсот п'ятдесят вісім) гривень 25 копійок, які складаються з:
- 237 813 (двісті тридцять сім тисяч вісімсот тринадцять) гривень 45 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.161. Заяву ОСОБА_147 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_147 (ідентифікаційний номер НОМЕР_138; АДРЕСА_198) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 637 846 (шістсот тридцять сім тисяч вісімсот сорок шість) гривень 25 копійок, які складаються з:
- 633 001 (шістсот тридцять три тисячі одна) гривня 45 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.162. Заяву ОСОБА_159 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 10.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_159 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_139, АДРЕСА_199) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 038 767 (один мільйон тридцять вісім тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 83 копійок, які складаються з:
- 976 382 (дев'ятсот сімдесят шість тисяч триста вісімдесят дві) гривні 60 копійок, - вимоги другої черги;
- 57 540 (п'ятдесят сім тисяч п'ятсот сорок) гривень 43 копійки, - вимоги третьої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.163. Клопотання ОСОБА_158. в особі представника адвоката Андрєєва М.А. від 14.03.2024 р. про звільнення кредитора від сплати судового збору задовольнити.
Звільнити ОСОБА_158. від сплати судового збору за подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р.
Заяву ОСОБА_158 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника адвоката Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_158 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_296, проживає за адресою: АДРЕСА_200) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 530 268 (п'ятсот тридцять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 08 копійок, які складаються з:
- 530 268 (п'ятсот тридцять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 08 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.164. Заяву ОСОБА_104 з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу з процедур банкрутства від 04.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_104 (ідентифікаційний номер НОМЕР_297; АДРЕСА_146; паспорт серії НОМЕР_298, 08.09.1985 року народження) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 688 390 (шістсот вісімдесят вісім тисяч триста дев'яносто) гривень 20 копійок, які складаються з:
- 679 334 (шістсот сімдесят дев'ять тисяч триста тридцять чотири) гривні 20 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок адвокатських витрат покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.165. Заяву ОСОБА_106 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 06.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_106 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_141; АДРЕСА_201) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 919 352 (дев'ятсот дев'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят дві) гривні 06 копійок, які складаються з:
- 914 507 (дев'ятсот чотирнадцять тисяч п'ятсот сім) гривень 26 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.166. Заяву ОСОБА_3 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_299, проживає за адресою: АДРЕСА_202) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 704 021 (сімсот чотири тисячі двадцять одна) гривня 93 копійки, які складаються з:
- 699 177 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч сто сімдесят сім) гривень 13 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.167. Заяву ОСОБА_2 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Звільнити ОСОБА_2. від сплати судового збору за подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_143; проживає за адресою: АДРЕСА_203) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 452 214 (чотириста п'ятдесят дві тисячі двісті чотирнадцять) гривень 84 копійки, які складаються з:
- 452 214 (чотириста п'ятдесят дві тисячі двісті чотирнадцять) гривень 84 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.168. Заяву ОСОБА_146 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_146 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_144; проживає за адресою: АДРЕСА_204) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 857 157 (вісімсот п'ятдесят сім тисяч сто п'ятдесят сім) гривень 76 копійок, які складаються з:
- 852 312 (вісімсот п'ятдесят дві тисячі триста дванадцять) гривень 96 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.169. Заяву ОСОБА_8 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_146; проживає за адресою: АДРЕСА_205) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 525 136 (п'ятсот двадцять п'ять тисяч сто тридцять шість) гривень 79 копійок, які складаються з:
- 520 291 (п'ятсот двадцять тисяч двісті дев'яносто одна) гривня 99 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.170. Заяву ОСОБА_157про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_157(ідентифікаційний номер: НОМЕР_147, проживає за адресою: АДРЕСА_206) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 549 499 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 38 копійок, які складаються з:
- 544 654 (п'ятсот сорок чотири тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні 58 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.171. Заяву ОСОБА_153 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Клопотання ОСОБА_153. в особі представника адвоката Андрєєва М.А. від 14.03.2024 р. про звільнення кредитора від сплати судового збору задовольнити.
Звільнити ОСОБА_153. від сплати судового збору за подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника від 14.03.2024 р.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_153 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_148, проживає за адресою: АДРЕСА_207) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 007 020 (один мільйон сім тисяч двадцять) гривень 87 копійок, які складаються з:
- 1 007 020 (один мільйон сім тисяч двадцять) гривень 87 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.172. Заяву ОСОБА_5 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_150, проживає за адресою: АДРЕСА_208) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 641 813 (шістсот сорок одна тисяча вісімсот тринадцять) гривень 91 копійка, які складаються з:
- 636 969 (шістсот тридцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 11 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.173. Заяву ОСОБА_77 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_77 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_151; адреса: АДРЕСА_209) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 534 813 (п'ятсот тридцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) гривень 33 копійки, які складаються з:
- 529 968 (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 53 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.174. Заяву ОСОБА_93 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 01.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_93 (ідентифікаційний номер НОМЕР_152; АДРЕСА_210) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 602 619 (шістсот дві тисячі шістсот дев'ятнадцять) гривень 43 копійки, які складаються з:
- 597 774 (п'ятсот дев'яносто сім тисяч сімсот сімдесят чотири) гривні 63 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.175. Заяву ОСОБА_83 та ОСОБА_43 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника Гаврилюк Людмили Валеріївни від 11.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_83 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_300; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_211) та ОСОБА_43 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_301; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_212) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 484 878 (чотириста вісімдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) гривень 78 копійок, які складаються з:
- 479 586 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість) гривень 72 копійки, - вимоги другої черги.
- грошові вимоги ОСОБА_83. до фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 2 894 (дві тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 13 копійок, - вимоги другої черги;
- грошові вимоги ОСОБА_43 . до фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 2397 (дві тисячі триста дев'яно сім) гривень 93 копійки, - вимоги другої черги.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору, сплаченого ОСОБА_83. в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Витрати на оплату судового збору, сплаченого ОСОБА_43 . в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.176. Заяву ОСОБА_165 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. в особі представника адвоката Штогрина Сергія Вікторовича задовольнити повністю;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_165 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_153, проживає за адресою: АДРЕСА_213) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 970 556 (дев'ятсот сімдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 90 копійок, які складаються з:
- 970 556 (дев'ятсот сімдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 90 копійок, - вимоги другої черги.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.177. Заяву ОСОБА_30 з вимогами до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_30 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_154, ІНФОРМАЦІЯ_68 року народження, паспорт серії НОМЕР_302, виданий 02.03.1998 року; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_214) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 824 873 (вісімсот двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 13 копійок, які складаються з:
- 824 873 (вісімсот двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 13 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.178. Заяву ОСОБА_205 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність в особі представника ОСОБА_281 від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_205 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_155; ІНФОРМАЦІЯ_69 року народження, паспорт серії НОМЕР_303, виданий 14.05.2002 р.; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_215; адреса для листування: Адвокатське бюро "Олени Хомік", 01033, м. Київ, вул. Короленівська, буд. 3-А) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 465 650 (чотириста шістдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 66 копійок, які складаються з:
- 465 650 (чотириста шістдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 66 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.179. Заяву ОСОБА_277 про грошові вимоги кредитора до боржника від 13.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_277 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_72, 01.01.1971 року народження, паспорт серії НОМЕР_263, виданий 04.04.2000 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_115) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 575 583 (п'ятсот сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 66 копійок, які складаються з:
- 575 583 (п'ятсот сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 66 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
1.180. Заяву ОСОБА_55 з вимогами до боржника в особі представника Андрєєва Микити Андрійовича від 09.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_55 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_156; АДРЕСА_216) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 048 683 (один мільйон сорок вісім тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 26 копійок, які складаються з:
- 1 043 838 (один мільйон сорок три тисячі вісімсот тридцять вісім) гривень 46 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
1.181. Заяву ОСОБА_32 про визнання грошових вимог від 14.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_32 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_157, ІНФОРМАЦІЯ_70 року народження, паспорт серії НОМЕР_304, виданий 25.05.2002 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_217; проживає за адресою: АДРЕСА_218) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 582 332 (п'ятсот вісімдесят дві тисячі триста тридцять дві) гривні 18 копійок, які складаються з:
- 582 332 (п'ятсот вісімдесят дві тисячі триста тридцять дві) гривні 18 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2. Визнати вимоги конкурсних кредиторів з дорадчим правом голосу до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12:
2.1. Заяву ОСОБА_308 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 19.03.2024 р. задовольнити частково; клопотання про поновлення строку на подання заяви кредиторів з вимогами до боржника залишити без розгляду;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_308 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_159, ІНФОРМАЦІЯ_71 року народження, паспорт номер НОМЕР_305, виданий 26.07.2023 р. проживає за адресою: АДРЕСА_219) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 560 730 (п'ятсот шістдесят тисяч сімсот тридцять) гривень 83 копійки, які складаються з:
- 540 730 (п'ятсот сорок тисяч сімсот тридцять) гривень 83 копійки за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2017 р., - вимоги другої черги;
- 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 24 від 14.04.2018 р., - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.2. Заяву ОСОБА_128 та його представника адвоката Сергія Дряпочки про грошові вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 в межах провадження у справі про неплатоспроможність; про включення до Реєстру вимог кредиторів від 09.04.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_128 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_160, ІНФОРМАЦІЯ_72 року народження, паспорт серії НОМЕР_306, виданий 22.07.1998 р.; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_220) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 929 037 (дев'ятсот двадцять дев'ять тисяч тридцять сім) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 929 037 (дев'ятсот двадцять дев'ять тисяч тридцять сім) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяв відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
2.3. Заяву ОСОБА_174 про визнання кредитором у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність боржника від 21.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_174 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_161; ІНФОРМАЦІЯ_73 року народження, паспорт серії НОМЕР_307, виданий 19.12.2014 р., зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_221) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 619 648 (шістсот дев'ятнадцять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 25 копійок, які складаються з:
- 613 592 (шістсот тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дві) гривні 25 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.4. Заяву ОСОБА_176 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_176 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_162, ІНФОРМАЦІЯ_74 року народження, паспорт серії НОМЕР_308, виданий 13.10.1998 року, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_222) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 489 487 (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень 82 копійки, які складаються з:
- 489 487 (чотириста вісімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень 82 копійки, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
2.5. Заяву ОСОБА_182 кредитора про грошові вимоги до боржника від 08.04.2024 р. в особі представника адвоката Щербини Яни Миколаївни задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_182 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_309; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_223) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 406 588 (чотириста шість тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 79 копійок, які складаються з:
- 401 743 (чотириста одна тисяча сімсот сорок три) гривні 99 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.6. Заяву ОСОБА_181 про грошові вимоги кредитора до боржника від 29.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_181 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_164; проживає за адресою: АДРЕСА_224) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 424 513 (чотириста двадцять чотири тисячі п'ятсот тринадцять) гривень 78 копійок, які складаються з:
- 419 668 (чотириста дев'ятнадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 98 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.7. Заяву ОСОБА_180 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 28.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_180 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_165; ІНФОРМАЦІЯ_75 року народження, паспорт серії НОМЕР_310, виданий 07.11.2000 р., зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_225) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 666 920 (шістсот шістдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять) гривень 80 копійок, які складаються з:
- 660 864 (шістсот шістдесят тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 80 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.8. Заяву ОСОБА_177 про грошову вимогу кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 27.03.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_177 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_166; ІНФОРМАЦІЯ_76 року народження, паспорт серії НОМЕР_311, виданий 16.07.2009, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_226) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 981 782 (дев'ятсот вісімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят дві) гривні 34 копійки, які складаються з:
- 975 726 (дев'ятсот сімдесят п'ять тисяч сімсот двадцять шість) гривень 34 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.9. Заяву ОСОБА_309 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 26.03.2024 р. в особі представника Федорченка Андрія Миколайовича задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_309 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_167; проживає на адресою: АДРЕСА_227) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 648 132 (шістсот сорок вісім тисяч сто тридцять дві) гривні 65 копійок, які складаються з:
- 643 287 (шістсот сорок три тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 85 копійок, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.10. Заяву ОСОБА_172 про визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р. задовольнити частково;
Звільнити ОСОБА_172. від сплати судового збору за подання заяви визнання грошових вимог кредитора до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 12.03.2024 р.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_172 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_168, ІНФОРМАЦІЯ_77 року народження, паспорт серії НОМЕР_312, виданий 20.01.2000 р., зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_228) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 547 530 (п'ятсот сорок сім тисяч п'ятсот тридцять) гривень 08 копійок, які складаються з:
- 547 530 (п'ятсот сорок сім тисяч п'ятсот тридцять) гривень 08 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
2.11. Заяву ОСОБА_310 про грошові вимоги до боржника в межах провадження у справі про неплатоспроможність від 11.07.2024 р. в особі представника адвоката Адвокатського бюро "КИРИЧЕНКА" Світличного Олега Сергійовича задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_310 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_169; АДРЕСА_229) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 097 600 (один мільйон дев'яносто сім тисяч шістсот) гривень 00 копійок, які складаються з:
- 1 045 300 (один мільйон сорок п'ять тисяч триста) гривень 00 копійок, - вимоги другої черги;
- 52 300 (п'ятдесят дві тисячі триста) гривень 00 копійок, - вимоги третьої черги;
Крім того, витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.12. Заяву ОСОБА_183 про грошові вимоги кредитора до боржника в особі представника ОСОБА_312 від 01.05.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_183 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_170; проживає за адресою: АДРЕСА_230) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 1 058 344 (один мільйон п'ятдесят вісім тисяч триста сорок чотири) гривні 26 копійок, які складаються з:
- 1 058 344 (один мільйон п'ятдесят вісім тисяч триста сорок чотири) гривні 26 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
2.13. Заяву ОСОБА_313 про грошові вимоги кредитора до боржника від 28.06.2024 р. задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_313 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_171, проживає за адресою: АДРЕСА_231) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 737 148 (сімсот тридцять сім тисяч сто сорок вісім) гривень 02 копійки, які складаються з:
- 731 092 (сімсот тридцять одна тисяча дев'яносто дві) гривні 02 копійки, - вимоги другої черги;
- витрати на оплату судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
2.14. Заяву ОСОБА_314 про грошові вимоги кредитора до боржника від 30.10.2024 р. в особі представника адвоката ОСОБА_290 задовольнити частково;
Визнати грошові вимоги ОСОБА_314 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_172, адреса: АДРЕСА_232) до фізичної особи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_140, виданий 12.12.1998 р., адреса місця проживання: АДРЕСА_11; АДРЕСА_12) у загальному розмірі 434 487 (чотириста тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят сім) гривень 90 копійок, які складаються з:
- 434 487 (чотириста тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят сім) гривень 90 копійок, - вимоги другої черги;
В іншій частині вимоги заяви відхилити.
Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
3. Розгляд кредиторської заяви ОСОБА_20 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_45 ., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_173., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_324., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_176., розгляд кредиторської ОСОБА_325., кредиторської заяви ОСОБА_326., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_327., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_328., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_329., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_330., розгляд кредиторської вимоги ОСОБА_331., розгляд кредиторської вимоги ОСОБА_332., розгляд кредиторської заяви ОСОБА_333. відкласти, розгляд кредиторської заяви ОСОБА_334. призначити на "18" червня 2025 року об 16:00 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 16/108, в залі судових засідань № 1.
4. Встановити строк до 12.06.2025 р. для подання боржником та керуючим реструктуризацією боргів боржника пояснень, аргументів, міркувань та, у разі наявності, заперечень відносно кредиторської заяви ОСОБА_332., ОСОБА_335., ОСОБА_328., ОСОБА_329., ОСОБА_330., ОСОБА_331., ОСОБА_333. ОСОБА_334., з доказами направлення їх копій заявнику кредиторських вимог.
5. Розгляд клопотання керуючого реструктуризацією про скасування арешту та вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, розгляд заяви керуючого реструктуризацією про виплату основної грошової винагороди за рахунок коштів авансованих заявником, розгляд заяви представника ОСОБА_1 про скасування арешту та вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, та попереднє засідання суду відкласти на "18" червня 2025 року об 16:00 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 16/108, в залі судових засідань № 1.
6. Учасникам процесу письмові докази, які подаються до господарського суду у відповідності до вимог ст. 80 ГПК України, оформити відповідно до вимог ст. 91 ГПК України, заяви, клопотання та заперечення в письмовій формі у відповідності до вимоги ст. ст. 169, 179 ГПК України, вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування в заявах по суті відповідно до статті 161 ГПК України.
7. Повідомити учасників справи, що інформацію по справі, що розглядається, учасники справи можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://ko.arbitr.gov.ua/sud5012.
8. Копію ухвали направити учасникам у справі про неплатоспроможність.
9. Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання повного тексту ухвали 14.08.2025 р.
Суддя А.В. Лопатін