вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" серпня 2025 р. Справа № 910/15489/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025
у справі № 910/15489/24 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про внесення змін до рахунку та відображення грошових сум,
розглянувши клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про стягнення судових витрат, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця",
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - позивач; ТОВ "Грейнсвард") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач; АТ "Українська залізниця"; Залізниця; апелянт; скаржник) про зобов'язання внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення на ньому безпідставно списаних коштів у розмірі 28 219,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами ним було виявлено безпідставно отримані Залізницею грошові кошти у розмірі 28 219,32 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування групової відправки, тобто поза межами укладеного між сторонами договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/15489/24 позов задоволено повністю. Зобов'язано АТ "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку ТОВ "Грейнсвард" шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 28 219 (двадцять вісім тисяч двісті дев'ятнадцять) грн 32 коп. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Грейнсвард" 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 28 219,32 грн були списані відповідачем з особового рахунку № 2829531 без достатньої правової підстави на це, а тому відповідно до ст. 1212 ЦК України такі кошти підлягають поверненню позивачу шляхом їх відображення на означеному рахунку.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Укрзалізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ "Грейнсвард".
Апеляційна скарга мотивована тим, що: при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи; стороною позивача не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; Господарським судом м. Києва при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що представником ТОВ «Грейнсвард» (Сінельник В.І.) підписано без зауважень накопичувальну картку № 01120506 від 01.12.2023. Крім того, позивач в порушення вимог, визначених п.4.9 Договору, не висловлював незгоди із нарахованими платежами та не звертався до АТ «Українська залізниця» з претензією, в порядку встановленому п. 7.1. договору, та у строки встановлені Статутом залізниць України.
Відповідач звертає увагу, що Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1), затверджений наказом Мінтрансу України № 551 від 15.11.1999, у пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів. Отже, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами. Отже, судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що умовами п. 9 Додатку 1-4 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, не передбачено звільнення Позивача від оплати послуги за зберігання вантажу, яка нараховується на весь час затримки вагонів, що виникла не з вини залізниці. Позивача у відповідності до п. 9 Додатку 1-4 звільнено тільки від плати за маневрову роботу, всі платежі пов'язані з затримкою вагонів, сплачуються згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору. Як зазначалось, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.
Крім того, на думку апелянта, судом 1-ої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи АТ «Українська залізниця» про те, що ТОВ «Грейнсвард» допущено простій вагонів, з причин не залежних від залізниці, оскільки не маючи власних потужностей ТОВ «Грейнсвард» проводив навантаження вагонів на під'їзній колії ТОВ «Гадз-Агро».
Окрім цього відповідач вказує, що всі пам'ятки та акти загальної форми підписані без зауважень повноважним представником ТОВ «Грейнсвард» Якубовським В.П., на якого видано доручення № 10-М від 01.01.2023.
Апелянт наголошує, що залізниця виконала свої зобов'язання, та надала під навантаження позивачу 28 вагонів, проте, не маючи власних потужностей, ТОВ «Грейнсвард» проводив навантаження вагонів на під'їзній колії ТОВ «Гадз-Агро» з 29.11.2023 по 30.11.2023, фактично, допустивши простій навантажених вагонів, з причин що не залежать від залізниці. Тривалість затримки (простою) вагонів на станції відправлення Бучач під накопиченням в очікуванні оформлення маршрутного поїзда залежала безпосередньо від вантажовідправника ТОВ «Грейнсвард» та не була обумовлена виключно наявністю договірних відносин з накопичення вагонів на коліях Залізниці.
Окремо відповідач зазначив, що місцевим господарським судом не взято до уваги даних норм матеріального права та із посиланням на ст. 1212 ЦК України задоволено позовні вимоги. Втім позивачем було обрано такий спосіб захисту, як зобов'язання внести зміни до особового рахунку ТОВ «Грейнсвард» шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/15489/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/15489/24. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 22.05.2025 в електронні кабінети сторін.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
12.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 21.05.2025, надійшли матеріали справи № 910/15489/24.
23.05.2025 до апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржуване основне рішення - без змін. За твердженнями ТОВ «Грейнсвард», доводи відповідача не містять будь-яких заперечень щодо факту формування групової відправки та замовлення і сплати товариством окремої послуги з накопичення вагонів для їх спрямування груповою відправкою. Також з наданих Залізницею документів не вбачається наявність затримки вагонів відмінної від накопичення вагонів для відправлення їх груповою відправкою. Отже, на думку позивача, Залізницею не спростовано обставини та факти, наведені у позовній заяві.
В межах вказаного позивач звернув увагу на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, згідно яких збір за зберігання не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів.
Позивач висновувався також про те, що оскільки у Залізниці були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів у розмірі 28 219,32 грн, то останні підлягають поверненню Товариству шляхом внесення змін до особового рахунку.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 заяву ТОВ "Грейнсвард" задоволено. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Грейнсвард" 6 475 (шість тисяч чотириста сімдесят п'ять) грн 35 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи додаткове рішення місцевий господарський суд вказав, що враховуючи фактичні обставини даної справи, її незначну складність, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 6 475,35 грн, і такий розмір є співмірним зі складністю справи, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін, і їх покладення на відповідача відповідає критеріям розумності, реальності та необхідності таких витрат.
Не погоджуючись із додатковим прийнятим рішенням, АТ "Укрзалізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та ухвалити нове, яким у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат ТОВ "Грейнсвард" відмовити повністю або зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до співмірності із складністю справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що додаткове рішення суду є необґрунтованим, прийнятим судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Скаржник зазначає, що вартість юридичної послуги - 1 000 грн за годину явно не відповідає ринковим цінам в умовах воєнного стану. Зокрема, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 в Україні мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі становить 48 грн. Отже вартість юридичної послуги - представництво інтересів клієнта у суді більш як у 20 разів перевищує офіційно встановлений мінімальний розмір заробітної плати.
Також посилається на те, що стягнені судом витрати на професійну правничу допомогу суперечать принципу співмірності з ціною позову. Так, з огляду на обставини справи (предмет позову), господарська справа № 910/15489/24 є малозначною, не являється складною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль. Враховуючи представництво адвоката Накоп'юка Я.В. в декількох аналогічних справах за позовами ТзОВ «Грейнсвард», заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Відтак, на думку апелянта, заяви по суті справи (позовна заява, відповідь на відзив на позовну заяву, тощо) у справі № 910/15489/24 є однотипними з іншими аналогічними процесуальними документами, складеними адвокатом Накоп'юком Я.В. у справах про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми.
Підсумовуючи викладені доводи відповідач наголошує, що стягнена сума витрат на професійну правничу допомогу суперечить принципу співмірності, є необґрунтованою та непропорційною з ціною позову. При цьому адвокатом Накоп'юком Я. пред'явлено десятки однотипних справ із визначеною правовою позицією, підготовка яких не потребує вивчення додаткового законодавства, а тому стягнення із Залізниці «Гонорару успіху» є безпідставним.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.06.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/15489/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15489/24. Об'єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15489/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15489/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 11.06.2025 в електронні кабінети сторін.
16.06.2025 до апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін. За твердженнями ТОВ «Грейнсвард», розмір на професійну правничу допомогу є цілком співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом, розумним та необхідним для досягнення позитивного результату. Натомість клопотання Залізниці про зменшення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, зводиться до загальних фраз, а тому відсутні правові підстави для зменшення до відшкодування понесених Товариством належно підтверджених витрат.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що 29.05.2025 до суду апеляційної інстанції ТОВ «Грейнсвард» подано клопотання про розподіл судових витрат, в якому Товариство просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.
09.06.2025 та 18.06.2025 від апелянта надійшли заперечення на клопотання Товариства про розподіл судових витрат, в яких Залізниця заперечує проти задоволення відповідного клопотання.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних скарг в межах викладених апелянтом доводів виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (скорочено - Договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п.п. 1.6, 9.4 цього правочину зміни та доповнення до нього оприлюднюються перевізником на веб-сайті: http://uz-cargo.com.
Відповідно до п. 8.1. Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи відповідача.
Перелік документів, які оформлюються з накладенням КЕП (кваліфікований електронний підпис), закріплено в п. 8.2. Договору.
Відповідно до п. 1.4. Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Згідно з п. 4.1. Договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" AT "Укрзалізниця".
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділі 15 Договору.
На виконання п. 2.3.3. Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
Відповідно до п. 2.3.4. Договору перевізник зобов'язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійсненні перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі.
Згідно з п. 2.3.5. Договору перевізник зобов'язаний складати документи щодо нарахування сум платежів, передбачені п.п. 1.3., 1.4. та розділу 4 Договору, щодо нарахування сум платежів.
Пунктом 4.4. Договору передбачено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу.
За п. 4.5. Договору щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
Пунктом 9.6. Договору визначено, що умови Договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між Сторонами. У випадку наявності суперечностей між Договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови, встановлені Договором.
Згідно з п. 14 Договору невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".
Відповідно до п. 14.1. Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Положеннями Додатку 1-4 "Умови накопичення вагонів" встановлено, що на окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (п. 1).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2).
На станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (п. 5).
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику (п. 6).
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником (п. 7).
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8).
За послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1);
- за затримку вагонів Замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. 9.3).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п. 11).
Перевізник, у разі виникнення технічної або технологічної неможливості надання послуги, має право призупинити надання послуг в односторонньому порядку, письмово повідомивши про таке Замовника (п. 13).
Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач вказував, що за результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами ним було виявлено безпідставно отримані Залізницею грошові кошти у розмірі 28 219,32 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування групової відправки, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору.
Позивач зазначав, що у Залізниці були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні вагонів для групової відправки, а тому кошти у розмірі 28 219,32 грн підлягають поверненню позивачу шляхом відображення на його особовому рахунку.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому АТ "Українська залізниця" заперечує проти позову з підстав його необґрунтованості.
З огляду на фактичні обставини цієї справи колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Стаття 908 ЦК України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законами України "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 № 861/5082, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05 вересня 2023 року № 788), Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 № 862/5083, затверджених наказом Міністерства
транспорту України 21.11.2000 № 644.
Згідно з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту).
Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 24.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (надалі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами п. 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів п. 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки / невідправлення якого є "очікування оформлення документів". А тому відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
З матеріалів справи вбачається, що Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 28 вагонів у складі однієї групової відправки № 555680 зі станції Бучач Львівської залізниці зерна кукурудзи, що підтверджується перевізним документом № 555680 та Відомістю вагонів до нього.
За час накопичення групової відправки № 555680 станцією Бучач Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 7 799,76 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 01120506 та Переліком № 20231201;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 28 219,32 грн з ПДВ, що також підтверджується Накопичувальною карткою № 01120506 та Переліком № 20231201;
- плату за користування вагонами у розмірі 46 801,92 грн з ПДВ, що підтверджується Відомістю № 01120024 та Переліком № 20231130.
Колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені Додатком № 1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
Згідно п. 14 Договору невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема, Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".
Відповідно до п. 13.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші, ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Приписами Додатку 1-4 "Умови накопичення вагонів" встановлено, зокрема: на окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі накопичення вагонів) (п. 1).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2).
За п. 5 вказаного додатку на станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Згідно з п.п. 6, 7 цього додатку початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення приймання останнього вагону Перевізником.
Пунктом 8 додатку визначено, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
За послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1);
- за затримку вагонів Замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 Договору (п. 9.3).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п. 11).
Відповідно до п. 1.4 Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд виснував, що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина. За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу.
У постанові від 09.04.2024 у справі № 915/5/23 Верховний Суд виснував, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача (замовника), оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього. З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення / не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність" та не має такого елементу, як вина відправника. Щодо самого факту складення актів форми ГУ-23, то цей обов'язок сторін встановлено умовами пункту 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами). Тобто в умовах Договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до наведених вимог Правил користування вагонами та контейнерами Сторони узгодили, що актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги "Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд", оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача. За таких обставин, пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потяга, про, що також вказував відповідач у зауваженнях до накопичувальних карток. Відповідно до умов додатку № 1-4 "Умови організації накопичення вагонів" у період "накопичення" сплачується плата, встановлена у пункті 9.1 цього додатку - за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку № 1-1 до Договору. При цьому додаток № 1-1 - це "Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами". Разом з тим у період затримки вагонів з вини Замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов'язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2 додатку №1-4 до Договору, є "затримка з вини Замовника". Отже, навіть пункт 9 додатку № 1-4 не ототожнює, а розділяє поняття "накопичення рухомого складу" (пункт 9.1) та "затримку вагонів Перевізника" (пункт 9.2). Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда з 48 вагонів з вантажем мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона Перевізником (пункти 6, 7 додатку № 1-4 до Договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток № 1-4 до Договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано 50 вагонів (маршрут).
Колегія суддів суду апеляційної інстанції з огляду на наведене, враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4 до договору), що водночас є предметом окремої належним чином сплаченої послуги. Тим самим, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої спеціальної послуги.
З огляду на зазначені обставини судова колегія вважає, що грошові кошти в сумі 28 219,32 грн з урахуванням ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами Договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, за висновками судової колегії, списання Залізницею з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 28 219,32 грн з урахуванням ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.
За вказаного, на переконання суду апеляційної інстанції вмотивованими є висновки місцевого господарського суду про те, що грошові кошти у розмірі 28 219,32 грн були списані позивачем з особового рахунку № 2829531 без достатньої правової підстави на це, а тому відповідно до ст. 1212 ЦК України такі кошти підлягають поверненню позивачу шляхом їх відображення на означеному рахунку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
В свою чергу, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта про обґрунтованість нарахування та списання з особового рахунку плати за зберігання вагонів по накопичувальній картці № 01120506 на загальну суму 28 219,32 грн у відповідності до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 06.03.2020 та відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України.
Окремо колегія суддів вказує, що інші доводи апелянта, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті до уваги апеляційним господарським судом однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги щодо оскаржуваного основного рішення.
Щодо оскарження додаткового рішення.
Як вже зазначалось апеляційним господарським судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 позов задоволено повністю.
До господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача 6 475,35 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало заперечення проти стягнення з нього таких витрат у зв'язку з їх неспівмірністю складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 заяву ТОВ "Грейнсвард" задоволено. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Грейнсвард" 6 475 (шість тисяч чотириста сімдесят п'ять) грн 35 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорару успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції на суму 6 475,35 грн позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021 (укладений між ТОВ "Грейнсвард" (клієнт; замовник) та Адвокатським об'єднанням "Право, бізнес і фінанси" (об'єднання; виконавець); Акт № 17-01/361 виконаних робіт (наданих послуг) від 16.12.202 на суму 3 500,00 грн; Акт № 17-01/502 виконаних робіт (наданих послуг) від 02.05.2025 на суму 2 975,35 грн; рахунки на оплату та платіжні інструкції на загальну суму 6 475,35 грн).
04.01.2021 між Товариством та АО «Право, бізнес і фінанси» укладено договір про надання правової допомоги № 17-01.
За п. 4.3 Договору про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021 вартість однієї години роботи Адвоката становить 1 000,00 грн.
Згідно складених актів № 17-01/361 (щодо складання позову - 3,5 години; 3 500 грн) та № 17-01/502 (щодо складання відповіді на відзив - 1 година - 1 000 грн; гонорару успіху 7% - 1 975,35 грн) сторони претензій одна до одної не мають.
Платіжними інструкціями № 8322 та № 9219 підтверджується факт оплати наданих послуг.
Колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема розумності, реальності та пропорційності.
В межах вказаного судовою колегією враховується, що подання позовної заяви обумовлено виключно діями та бездіяльністю самого відповідача, внаслідок чого Товариство змушено було захищати свої права та інтереси в суді, в єдиний ефективний та доступний спосіб захисту своїх порушених відповідачем прав.
За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 4 - 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту, суд апеляційної інстанції вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих ним послуг і виконання робіт та їх вартості, наведено опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки про співмірність та розумність судових витрат у цій справі з урахуванням предмета спору, складності відповідної роботи, що є підставою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 6 475,35 грн.
Зважаючи на наведене, на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення та покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 6 475,35 грн, оскільки стягнення таких витрат відповідає критеріям розумності, необхідності, співромірності та справедливості.
Водночас, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо завищення та неспівмірності заявленої позивачем суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також стосовно безпідставності обумовленого «Гонорару успіху» в межах, що визначені та стягнуті згідно оскаржуваного додаткового рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційних скаргах про те, що при прийнятті оскаржуваного основного рішення судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи; стороною позивача не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; Господарським судом м. Києва при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а також щодо того, що оскаржуване додаткове рішення є необґрунтованим, прийнятим судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15489/24 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків місцевого господарського суду.
В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (відповідача у справі).
Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Позивач зазначає, що понесені ним витрати на правничу допомогу є обґрунтованими та підтверджені відповідними доказами.
Згідно зі статтею 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Одночасно, за змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що 04.01.2021 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (клієнт; замовник) та Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес і фінанси» (об'єднання; виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 17-01.
Відповідно до п. 4.3 договору про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021 вартість однієї години роботи адвоката становить 1 000,00 грн.
Згідно Акта виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/540 від 23.05.2025 вартість послуг склала 2 500 грн, зокрема за складання відзиву на апеляційну скаргу (2,5 години).
Акт підписаний сторонами без зауважень.
Платіжною інструкцією № 9369 підтверджується факт оплати наданих послуг.
У своїх запереченнях на заявлену позивачем у клопотанні про ухвалення додаткового рішення до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 500 грн, відповідач зауважив, що вказаний у клопотанні розмір витрат суперечить принципу співмірності з ціною позову. Так, з огляду на обставини справи (предмет позову), господарська справа № 910/15489/24 є малозначною, не є складною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль. Враховуючи представництво адвоката Накоп'юка Я.В. в декількох аналогічних справах за позовами ТОВ «Грейнсвард», заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Відтак заяви по суті у справі № 910/15489/24 є однотипними з іншими аналогічними процесуальними документами, складеними адвокатом Накоп'юком Я.В. у справах про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У наведеному контексті судова колегія акцентує, що викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заперечення в межах оскарження основного рішення по суті дублюють зміст позову (а.с. 1 - 5 том. 1) та відповіді на відзив (а.с. 101 - 103 том. 1), поданих до суду першої інстанції.
Так, колегія суддів висновується, що достатнім часом з надання послуг, визначених в акті № 17-01/540 є 1 година (1 000 грн).
За таких обставин, беручи до уваги характер спірних правовідносин у цій справі, проаналізувавши опис наданих послуг, який міститься у договорі, з огляду на принципи пропорційності та розумності, приймаючи до уваги надані відповідачем заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу в розрізі питання їх співмірності, суд апеляційної інстанції вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції підлягають частковому задоволенню в межах суми 1 000 грн (за складання відзиву на апеляційну скаргу щодо основного рішення - 1 година).
Отже, колегія суддів зазначає, що судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стягуються з відповідача на користь позивача в сумі 1 000 грн.
Окремо судова колегія звертає увагу, що 17.06.2025 позивачем подано для долучення до матеріалів справи докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 500 грн (за складання відзиву на апеляційну скаргу щодо додаткового рішення; акт № 17-01/560 від 16.06.2025).
Втім, оскільки клопотання позивача щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" обмежується вимогами Товариства лише про стягнення 2 500 грн, а додаткових клопотань з приводу стягнення 500 грн від останнього не надходило, судом апеляційної інстанції розглянуто клопотання виходячи із визначеної позивачем у клопотанні заявленої до стягнення суми.
При цьому, судова колегія зазначає, що після прийняття даної постанови позивач не обмежений звернутися із відповідним клопотанням щодо стягнення/розподілу судових витрат в межах суми 500 грн за правилами та в порядку, визначеному ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15489/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15489/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про стягнення витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції у справі № 910/15489/24 - задовольнити частково.
5. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код - 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (адреса: 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32-А, 3-й пов.; ідентифікаційний код - 41564379) витрати з надання професійної правничої допомоги, понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000 грн (одна тисяча гривень).
6. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про стягнення витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції в решті вимог щодо витрат на правничу допомогу, - відмовити.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.
8. Справу № 910/15489/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков