Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 серпня 2025 року Справа№200/5543/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (адреса 88000, м. Ужгород, вул. Народна, 4 ЄДРПОУ 20453063) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, в якому просить:
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06 березня 2025 року №262840024772 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №2 визнати неправомірним та скасувати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 01 квітня 1994 року по 31 жовтня 1995 року на посаді «пресувальника виробів з поліетилену в цеху фасування мінеральних добрив та кислот» в Костянтинівському державному хімічному заводі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу період навчання з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1991 року в ПТУ №113 м. Костянтинівки Донецької області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву від 26 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15).
Ухвалою від 28 липня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/5543/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06 березня 2025 року № 262840024772 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком № 2 є неправомірним, порушує її конституційні права, передбачені статтями 19, 46 Конституції України, прийнято із порушенням норм матеріального права передбаченого Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», а також рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), та підлягає скасуванню.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на відповідність свого рішення вимогам діючого законодавства.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
26 лютого 2025 року позивачем була подана заява до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1- 5/2018 (746/15) (Список №2).
06 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було винесено рішення № 262840024772 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №2, яке мотивоване тим, що позивач не має відповідного пільгового стажу за Списком № 2.
Відповідач у рішенні зазначає, що позивач має страхового стажу 31 рік 06 місяців 15 днів, пільгового стажу за Списком № 2 - 05 років 04 місці 18 днів.
Згідно з наданим відповідачем розрахунку стажу вбачається, що до пільгового стажу за Списком № 2 відповідачем було зараховано період роботи в Костянтинівському державному хімічному заводі з 13 травня 2004 року по 30 вересня 2009 року: До пільгового стажу за Списком № 2 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області не зараховано період роботи з 01 квітня 1994 року по 31 жовтня 1995 року на посаді «пресувальника виробів з поліетилену в цеху фасування мінеральних добрив та кислот» в Костянтинівському державному хімічному заводі згідно довідки ліквідатора Костянтинівського державного хімічного заводу від 26 січня 2017 року № 25/13, оскільки довідка видана ліквідатором начебто без підтвердження повноважень.
Також як підставою відмови в призначенні мені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1- р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком № 2 стало те, що позивачем не надано накази про результати атестації робочих місць а також підтвердження про неотримання пенсії від органів РФ відповідно до п. 144 Розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також до страхового стажу, Головним управлінням Пенсійного фонду в Закарпатській області не зараховано період навчання з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1991 року в ПТУ №113 м. Костянтинівки Донецької області, не зарахування періоду навчання підтверджено розрахунком стажу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058- IV).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
23 січня 2020 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення у справі № 1-5/2018(746/15) № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
При вирішенні даного спору судом враховані правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, до осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (тобто після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, який визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року), та досягли віку, визначеного цією нормою Закону, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено що особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, в зв'язку із інвалідністю, в зв'язку із втратою годувальника) призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини 2 цієї статті визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Таким чином, страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, а страховий стаж, набутий після 01 січня 2004 року, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Для призначення пенсії позивачем було подано трудову книжку, яка містить записи про спірні періоди роботи, а саме про період роботи з 01 квітня 1994 року по 31 жовтня 1995 року на посаді «пресувальника виробів з поліетилену в цеху фасування мінеральних добрив та кислот» в Костянтинівському державному хімічному заводі. Записи в трудовій книжці позивача виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про усі періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.
Щодо атестації робочого місця, суд зазначає наступне.
Питання атестації робочих місць врегульовано Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442).
Згідно пунктів 1, 2, 4 Порядку № 442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. Контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (461-2016-п), Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (1290-97-п), Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня (163-2001-п), Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці, покладається на Держпраці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Працівник, який працює на посаді, віднесеній до відповідного Списку, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділений будь-якими повноваженнями або обов'язками, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду, викладеною постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, в якій суд наголосив, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
До заяви про призначення пенсії за віком, позивачем, окрім трудової книжки було подано довідку пільгового характеру, зокрема пільгову довідка за підписом ліквідатора Костянтинівського державного хімічного заводу від 26 січня 2017 року № 25/13, яка підтверджує пільговий характер роботи за період з 01 квітня 1994 року по 31 жовтня 1995 року на посаді «пресувальника виробів з поліетилену в цеху фасування мінеральних добрив та кислот» в Костянтинівському державному хімічному заводі, що передбачено Списком №2, Розділ Х, підрозділ 1, п.А код посади 2110А010 із посиланням на наказ про результати атестації робочих місць № 166 від 01 червня 1994 року.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1991 року в ПТУ №113 м. Костянтинівки Донецької області.
Частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Так, відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом д) статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Так, згідно диплому серії НОМЕР_2 від 26 червня 1991 року та записів в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , дата заповнення 02 липня 1991 року, позивач з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1991 року навчалася в ПТУ № 113 м. Костянтинівка Донецької області.
Щодо твердження відповідача про необхідність позивачу подавати заяву - повідомлення про неотримання від органів РФ пенсії відповідно до п. 144 Розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 144 Розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Тобто підтвердження неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації яке подається до пенсійного органу разом із заявою особи про призначення, поновлення та продовження стосується тих громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію.
Тобто громадянин повинен проживати саме на території яка тимчасово окупована, або повинен виїхати з тимчасово окупованих територій та постійно проживати на території підконтрольній українській владі. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України формується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Цей Наказ був чинний до 20 березня 2025 року та втратив чинність з 20 березня 2025 року на підставі Наказу Міністерства розвитку громад і територій №376 від 28 лютого 2025 року
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад і територій №376 від 28 лютого 2025 року, Костянтинівська міська територіальна громада за винятком с. Біла Гора, с. Диліївка є територією можливих бойових дій з 24.02.2022 по 31.12.2022, територією активних бойових дій з 01.01.2023 року по 21.06.2023 року, територією активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні реєстри з 21.06.2023 року по теперішній час. Костянтинівська міська територіальна громада до окупованих територій не віднесена та на теперішній час не є окупованою. Отже, висновок відповідача про необхідність подання такої заяви не відповідає вимогам чинного законодавства.
Стосовно посилання відповідача на неприйняття довідки ліквідатора Костянтинівського державного хімічного заводу від 26 січня 2017 року № 25/13, оскільки довідка видана ліквідатором начебто без підтвердження повноважень.
З наведених обставин вбачається, що пенсійний орган фактично переклав відповідальність за неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Крім того, відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Мінюсті України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Водночас, частинами другою та третьою статті 44 Закону України № 1058-ІV передбачено, що у разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного трудового стажу для її призначення.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Проте, доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на встановлення та перевірку спірних періодів роботи позивача, які мають бути враховані до пільгового стажу роботи позивача для призначення пенсії, зокрема, направлення запитів щодо отримання таких документів до юридичних осіб, надання позивачу часу для подання додаткових документів, суду не подано.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що спірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами 2 другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 969 грн., який підлягає стягненню з відповідача у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (адреса 88000, м. Ужгород, вул. Народна, 4 ЄДРПОУ 20453063) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06 березня 2025 року № 262840024772 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (адреса 88000, м. Ужгород, вул. Народна, 4, ЄДРПОУ 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) від 26 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), зарахувавши до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 період роботи з 01 квітня 1994 року по 31 жовтня 1995 року на посаді «пресувальника виробів з поліетилену в цеху фасування мінеральних добрив та кислот» в Костянтинівському державному хімічному заводі, та зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1991 року в ПТУ № 113 м. Костянтинівки Донецької області.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (адреса 88000, м. Ужгород, вул. Народна, 4, ЄДРПОУ 20453063) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар