Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 серпня 2025 року Справа№200/4033/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач), звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.05.2025 № 204850020933, про відмову в призначенні пенсії позивачу з 30.04.2025;
Зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;
Зобов'язати відповідача призначити позивачу з 30.04.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що вона, через веб портал ПФУ, звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Однак рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи. Позивач вважає рішення протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 06.06.2025 відкрито провадженні у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
У ч.1 ст.261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , громадянка України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 .
30.04.2025 позивач звернулася через веб портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві для розгляду заяви позивача від 30.04.2025.
Рішенням відповідача від 07.05.2025 № 204850020933 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2. Вік заявниці на дату звернення 55 роки. Страховий стаж 22 роки 5 місяців. Пільговий стаж за Списком № 2 - 9 років 1 місяць 19 днів.
До страхового стажу не зараховано:
періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки бланк тиражований 1999 року, що не відповідає даті заповнення 11.09.1989 та періодам роботи. Окрім того, додатково потребують уточнення періоди:
- навчання (запис містить виправлення початку навчання та відсутня дата документу на підставі якого внесено запис про навчання);
- роботи з 11.10.1989 по 24.09.1991 та з 25.09.1991 по 05.04.1993, оскільки назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві при зарахуванні на роботу;
- з 20.04.1993 по 06.09.1996, оскільки при внесенні відомостей про роботу в графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок відсутнє найменування підприємства та на печатці, якою завірений запис про звільнення, не проглядається назва підприємства.
Вважаючи протиправним рішення відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
У ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені ст.114 Закону №1058-IV. Так, відповідно до п. 2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п. "б" ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом Закон 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, згідно з п."б" ч.1 ст.13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування ст.13 визначає п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п. «б»-«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 ст.13, ч.2 ст.14, п. «б»-«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п. «б»-«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд в п.4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що ст.13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у ст.13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У ч.1 ст.13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у п. «а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у п. «б»-«з»- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, ст.13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до п.4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи ст.13, ч.2 ст.14, п. «б»-«г» ст.54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі ст.13, ч.2 ст.14, п. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, ст.13, ч.2 ст.14, п. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч.1 ст.8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
У п. 10 Порядку №383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно з Порядком №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (пункт 1 Порядку).
У п.20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, за приписами наведених пунктів уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Позивач просить призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Зі спірного рішення відповідача вбачається, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи:
навчання (запис містить виправлення початку навчання та відсутня дата документу на підставі якого внесено запис про навчання);
- роботи з 11.10.1989 по 24.09.1991 та з 25.09.1991 по 05.04.1993, оскільки назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві при зарахуванні на роботу;
- з 20.04.1993 по 06.09.1996, оскільки при внесенні відомостей про роботу в графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок відсутнє найменування підприємства та на печатці, якою завірений запис про звільнення, не проглядається назва підприємства.
З цього приводу суд вказує, що соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки гарантує Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
У ст.62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку№637).
Судом встановлено, що у позивача наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка містить записи про спірні періоди навчання/роботи з 01.09.1985 по 25.06.1988 в СПТУ №118 міста Донецька, з 11.10.1989 по 24.09.1991, з 25.09.1991 по 05.04.1993 робота на посаді кравця верхнього одягу, з 20.04.1993 по 06.09.1996 прибиральниця службових приміщень. Також маються записи про прийом на роботу та звільнення, з посиланням на відповідні накази, які скріплені печаткою підприємства.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Правова позиція про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, а також від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Згідно зі ст.62 Закону № 1788-XII та п.п.4 п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Натомість, як встановлено судом, відповідач, посилаючись на виправлення в трудовій книжці позивача, що свідчить невідповідність таких вимогам Інструкції, не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей та додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити її стаж.
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, сформульованому у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12.09.2022 у справі № 569/16691/16-а, який судом враховано при розгляді цієї справи.
За встановлених фактичних обставин та наданої судом оцінки поданих позивачем до заяви про призначення пенсії за віком документів, суд висновує про безпідставність не зарахування відповідачем періодів навчання з 01.09.1985 по 25.06.1988 та роботи позивача з 11.10.1989 по 24.09.1991, з 25.09.1991 по 05.04.1993, з 20.04.1993 по 06.09.1996, що призвело до прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії.
Записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, а відтак факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується відповідними запасами, які були внесені відповідно до діючого законодавства.
Суд наголошує, що відповідачем не спростовано факт зайнятості позивача на вище вказаних посадах, а лише вказав на певні недоліки в заповненні трудової книжки, що не мають вплив на визначення періодів роботи позивача на такій посаді, та інших відомостей, що визначають право на пенсію, як-то: виправлення початку навчання, назва підприємства на печатці при звільненні або відсутність найменування підприємства та на печатці, якою завірений запис про звільнення.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність свого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки пільговий стаж позивача підтверджується сукупністю наданих доказів.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не було зараховано періоди навчання з 01.09.1985 по 25.06.1988 та роботи позивача з 11.10.1989 по 24.09.1991, з 25.09.1991 по 05.04.1993, з 20.04.1993 по 06.09.1996 до страхового стажу.
Як було зазначено, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Отже, для визначення, чи є у позивача право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, слід встановити досягнення нею 50-ти річного віку та наявність в неї стажу роботи не менше 20 років, з них за списком №2 не менше 10 років.
Вік позивача на дату подання заяви про призначення пенсії на пільгових умовах 55 років.
Пільговий стаж за Списком №2, з урахуванням висновків суду у даній справі, становить 9 років 1 місяць 19 днів.
Оскільки позивач має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці (9 років 1 місяць 19 днів), позивач набув право на призначення йому пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону №1788-ХІІ (55 років), на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи (9 років 1 місяць 19 днів /2 = 4 роки), тобто, у віці 51 рік.
При цьому, суд звертає увагу, що під час обрахунку зменшення пенсійного віку врахуванню підлягають саме повні 2 роки без поділу на частини.
Отже, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону на 4 роки) відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача №204850020933 від 07.05.2025 про відмову у призначенні пенсії є протиправним.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, водночас, судом встановлено, що позивач набула право на право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону на 4 роки) відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020), суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом:
Визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 07.05.2025 №204850020933 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2;
Зобов'язання відповідача призначити позивачу з 30.04.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 (із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону на 4 роки) відповідно до п. "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1985 по 25.06.1988 та періодів роботи з 11.10.1989 по 24.09.1991, з 25.09.1991 по 05.04.1993, з 20.04.1993 по 06.09.1996.
Отже позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Судом встановлено, що позовна заява подана до суду через систему «Електронний Суд», а отже, відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що з відповідача треба стягнути належну суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 258, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №204850020933 від 07.05.2025 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 30.042025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 (із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону на 4 роки) відповідно до п. "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до
страхового стажу періодів навчання ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 25.06.1988 та періодів роботи з 11.10.1989 по 24.09.1991, з 25.09.1991 по 05.04.1993, з 20.04.1993 по 06.09.1996
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Повний текст рішення складено 12.08.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова