13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 520/11218/17
провадження № 61-2825св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» в особі правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» в особі правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс», про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю. 14 січня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 25.
В обґрунтування вимог вказував, що 09 жовтня 2007 року з інсультом у тяжкому стані потрапив до лікарні в м. Києві та з 31 жовтня 2007 року знаходився на лікуванні в Австрії, а з 13 квітня 2011 року має інвалідність 2 групи довічно.
Згідно з договором дарування нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , він набув у власність садовий будинок АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості») 31 березня 2009 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на цей садовий будинок.
04 грудня 2009 року Київський районний суд м. Одеси у справі № 2-7197/2009 ухвалив заочне рішення за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею 94,4 кв. м, яким позовні вимоги задовольнив. На підставі рішення суду від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009 КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 28 грудня 2009 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок.
Оскільки до суду з позовом про визнання права власності на садовий будинок особисто не звертався і не надавав будь-кому повноважень на звернення до суду, то оскаржив це рішення та, як наслідок, Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 20 листопада 2013 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009 скасував, позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.
Позивачу стало відомо, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю. посвідчено 14 січня 2010 року та зареєстровано в реєстрі за № 25 договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 , діючим від імені ОСОБА_1 на підставі посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. 04 грудня 2009 року за реєстровим № 180 довіреності, та ОСОБА_6 , за яким ОСОБА_6 купила садовий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею 94,4 кв. м.
Зазначив, що у договорі купівлі-продажу від 14 січня 2010 року вказано, що садовий будинок належить продавцю на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009, проте це рішення скасовано в апеляційному порядку 20 листопада 2013 року. Грошові кошти від ОСОБА_5 за проданий садовий будинок не отримував та не уповноважував ОСОБА_5 чи будь-кого на вчинення від його імені дій щодо садового будинку.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 05 грудня 2017 року позов задовольнив.
Визнав договір купівлі-продажу садового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_3 , загальною площею 276,1 кв. м, житлова площа 94,4 кв. м, площа земельної ділянки 0,0296 га, укладений 14 січня 2010 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю., реєстровий № 25, недійсним.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що предметом за оспорюваним договором купівлі-продажу від 14 січня 2010 року став садовий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_3 , загальною площею 276,1 кв. м, житлова площа 94,4 кв. м, площа земельної ділянки 0,0296 га, який не належав на праві власності продавцю, так як у зв'язку із скасуванням судового рішення, ОСОБА_1 продовжує належати садовий будинок загальною площею літ. «А» - 212,5 кв. м, житловою площею - 74,8 кв. м.
У позивача не було волевиявлення на відчуження належного йому майна, а також враховуючи, що предметом за оспорюваним договором купівлі-продажу від 14 січня 2010 року став садовий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_3 , загальною площею 276,1 кв. м, житлова площа 94,4 кв. м, площа земельної ділянки 0,0296 га, який не належав на праві власності продавцю, та виходячи з того, що ОСОБА_1 не надавав на ім'я ОСОБА_5 довіреність від 04 грудня 2009 року, є наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав частин першої, третьої статті 203 ЦК України.
Враховуючи те, що тривалі судові провадження із вирішення цього питання заявлені позивачем ще у 2012 році, про що безпосередньо зазначав представник банку, та не закінчилися вирішенням спору по суті, суд дійшов висновку, що заява Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») про застосування позовної давності не заслуговувала на увагу.
Одеський апеляційний суд постановою від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк» в особі правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» (далі - ТОВ «Верра Фінанс») задовольнив.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2017 року скасував та у задоволенні позову відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що cпірний правочин вчинено від імені ОСОБА_1 представником ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 180. Цією довіреністю ОСОБА_5 як представник був уповноважений управляти і розпоряджатися належними ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0296 га, кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що розташована на АДРЕСА_4 , та розташованим на ній садовим будинком АДРЕСА_2 , загальною площею 212,5 кв. м. Довіреність видана терміном до 15 січня 2010 року.
На момент вчинення спірного правочину 14 січня 2010 року довіреність від 04 грудня 2009 року № 180 не була скасована особою, яка її видала; відсутніми були й інші передбачені статтею 248 ЦК України підстави для припинення представництва за довіреністю.
У 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсною довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 180. Проте, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 23 лютого 2021 року провадження у справі № 344/594/19 закрив на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України за відмовою ОСОБА_1 від позовних вимог.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 753/23699/16-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі № 205/221/13-ц. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права частини другої статті 328 ЦК України у подібних правовідносинах. Також, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме іноземного текстового документу із умовною назвою «австрійська довіреність», який ні за змістом, ні за оформленням не виглядає як довіреність, що зазвичай видається нотаріусами Австрії, та переклад якого містить запис про засвідчення правильності підпису ОСОБА_1 , а не посвідчення довіреності від його імені.
Апеляційний суд не врахував, що волевиявлення ОСОБА_1 , як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця на представництво ОСОБА_5 не надавалось.
Крім того, ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 14 січня 2010 року недійсним та Київський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 30 березня 2016 року у справі № 520/580/16-ц позов задовольнив. Проте, Апеляційний суд Одеської області рішенням від 05 грудня 2016 року скасував зазначене судове рішення та відмовив у задоволенні позову, оскільки до розгляду справи не залучено ПАТ «Фідобанк», який є іпотекодержателем за іпотечним договором від 14 січня 2010 року та предметом іпотеки є зазначене нерухоме майно.
Також паспорт ОСОБА_1 був недійсним з дати видачі, а тому приватний нотаріус не мав права посвідчувати довіреність від 04 грудня 2009 року за № 180.
У справі № 520/21210/18 суд першої інстанції встановив обставини недійсності з моменту видачі паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , та відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України позивач звільняється від доказування цих обставин при розгляді справи, яка переглядається.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року від ТОВ «Верра Фінанс» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Зазначало, що ОСОБА_1 користувався своїм паспортом 18 років. Ні підставі цього паспорту ОСОБА_1 видано закордонний паспорт, свідоцтво про інвалідність, в 2007 році вклеєна друга фотокартка по досягненню 45 років. Отже паспорт проходив перевірку відповідними органами мінімум тричі до 2018 року.
Всі дії позивача направлені на уникнення відповідальності за кредитним договором та договором купівлі-продажу майна, що виступає забезпеченням за кредитним договором. Позивачем подано до кредитора близько десяти позовів до різних судів та підставою цих позовів є визнання виданих ним довіреностей недійсними.
У червні 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій заявник просив суд долучити докази до матеріалів справи.
Верховний Суд ухвалою від 11 липня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про приєднання доказів до матеріалів справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.
07 червня 2024 року цивільна справа № 520/11218/17 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Згідно з договором дарування нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н. О. 22 лютого 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 647, ОСОБА_1 набув у власність садовий будинок, загальною площею 212,5 кв. м, житловою площею 74,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_4 . Право власності ОСОБА_1 на садовий будинок зареєстровано 31 березня 2003 року.
Відповідно до договору дарування нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н. О. 22 лютого 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 644, ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0296 га, кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що знаходиться на АДРЕСА_4 .
25 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (далі - ВАТ «Ерсте Банк») та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_7 , діючого на підставі посвідченої доктором Гаральд Праун громадянським нотаріусом в м. Грац Австрія 07 грудня 2007 року довіреності, укладено кредитний договір від 25 грудня 2007 року № 011/0321/10/08460, за яким на умовах цього договору та генеральної кредитної угоди від 25 грудня 2007 року № 10.01-40/289 відкрито позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 610 000 дол. США (кредитні кошти призначені на рефінансування залишку заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № 014/1-795 в ТОВ «СоцКом Банк»).
25 грудня 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_7 , діючого на підставі посвідченої доктором Гаральд Праун громадянським нотаріусом в м. Грац Австрія 07 грудня 2007 року довіреності, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 011/0321/10/08460 укладено договір іпотеки № 10.01-40/289/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований за реєстровим № 4930к, за яким передано в іпотеку садовий будинок АДРЕСА_2 /д загальною площею 212,5 кв. м, житловою площею 74,8 кв. м, та земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
24 грудня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 25 грудня 2007 року № 011/0321/10/08460, згідно з якою кінцевим терміном повернення кредиту визначено 24 грудня 2009 року; визнано, що забезпеченням кредитного договору є: іпотека будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ; іпотека офісних приміщень, загальною площею 123,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 ; фінансова порука ОСОБА_8 ; фінансова порука ТОВ «Яхт-клуб Одеса».
04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. за реєстровим № 180 посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 управляти і розпоряджатися земельною ділянкою площею 0,0296 га, кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що розташована на АДРЕСА_4 , та розташованим на ній садовим будинком АДРЕСА_6 . Довіреність видана терміном до 15 січня 2010 року.
Київський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності, визнав за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею 94,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , (в результаті реконструкції площа садового будинку збільшилась з 212,5 кв. м до 276,1 кв. м).
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 20 листопада 2013 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009 скасував; позов ОСОБА_1 залишив без розгляду.
До скасування судового рішення у справі № 2-7197/2009 мало місце наступне.
На підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2009 року у справі № 2-7197/2009 КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 28 грудня 2009 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на садовий будинок, ділянка АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер об'єкта 11167249.
Згідно з договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 , діючим від імені ОСОБА_1 на підставі посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. за реєстровим № 180 довіреності, та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю. 14 січня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 25, ОСОБА_6 набула у власність садовий будинок, загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею 94,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_4 . Право власності ОСОБА_6 на садовий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 11167249.
13 січня 2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , представником якого виступав ОСОБА_5 , діючий на підставі посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. за реєстровим № 181 довіреності, укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 011/0321/10/08460, якою визначено про відкриття позичальнику невідновлювальної кредитної лінії у сумі 460 000 дол. США зі строком кредитування коштами до 15 грудня 2014 року.
14 січня 2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , представником якого виступав ОСОБА_5 , діючий на підставі посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. за реєстровим № 181 довіреності, укладено додаткову угоду № 2 до генеральної кредитної угоди від 25 грудня 2007 року № 10.01-40/289, якою сторони домовилися про дострокове припинення дії укладеної між сторонами 25 грудня 2007 року генеральної кредитної угоди № 10.01-40/289.
14 січня 2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , представником якого виступав ОСОБА_5 , діючий на підставі посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. за реєстровим № 181 довіреності, як позичальником, та ОСОБА_6 , як новим позичальником, укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору № 011/0321/10/08460, відповідно до умов якої сторони домовилися про заміну особи боржника у зобов'язанні за кредитним договором у зв'язку з відчуженням позичальником новому позичальнику садового будинку та земельної ділянки, що вказані у пункті 3.4 кредитного договору та які передані в іпотеку кредиторові в якості забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору.
Після підписання сторонами додаткової угоди від 14 січня 2010 року № 4 до кредитного договору № 011/0321/10/08460 ОСОБА_1 вийшов з кредитних правовідносин шляхом заміни особи боржника.
14 січня 2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» як іпотекодержателем та ОСОБА_6 , як іпотекодавцем укладено іпотечний договір (з фізичною особою) № 011/0321/10/08460/1 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 011/0321/10/08460, за яким передано в іпотеку садовий будинок загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею 94,4 кв. м та земельну ділянку площею 0,0296 га кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила прізвище на « ОСОБА_9 », про що 18 грудня 2012 року складено актовий запис № 202 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області.
Третя особа заявила про застосування позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).
Згідно з статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов'язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.
Статтями 43, 44, 45 Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, визначено, що обов'язок нотаріуса встановити особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевірити його дієздатність та обсяг дієздатності. Встановлення особи та обсягу її цивільної дієздатності здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, і які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.
Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.
Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
При посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
Нотаріально посвідчуванні правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо заява чи інший документ підписані за відсутності нотаріуса, особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею.
Згідно з абзацом 3 пункту 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Положення про паспорт громадянина України) на першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу.
Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.
Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій-шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.
На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор.
На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Пунктом 7 Положення про паспорт громадянина України записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції встановив, що спірний договір купівлі-продажу є таким, що укладений між ОСОБА_5 , діючим від імені ОСОБА_1 на підставі посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю. за реєстровим № 180 довіреності, та ОСОБА_6 . Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю. 14 січня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 25. Набуте на підставі цього договору право власності ОСОБА_6 (після зміни прізвища ОСОБА_9 ) на садовий будинок, загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею 94,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_4 , зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Спірний правочин вчинено від імені ОСОБА_1 представником ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 180. Цією довіреністю ОСОБА_5 як представник був уповноважений управляти і розпоряджатися належними ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0296 га, кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що розташована на АДРЕСА_4 , та розташованим на ній садовим будинком АДРЕСА_6 . Довіреність видана терміном до 15 січня 2010 року.
На момент вчинення спірного правочину 14 січня 2010 року довіреність від 04 грудня 2009 року № 180 не була скасована особою, яка її видала; відсутніми були й інші передбачені статтею 248 ЦК України підстави для припинення представництва за довіреністю.
Нотаріус, посвідчивши договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, підтвердив, що договір купівлі-продажу підписано сторонами у присутності нотаріуса, особу громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представника перевірено.
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановивши, що на час посвідчення спірного правочину особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 753/23699/16-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі № 205/221/13-ц колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у справі № 753/23699/16-ц Верховний Суд зазначив, що приватний нотаріус КМНО ОСОБА_16 засвідчила відповідність копій паспортів позивачів оригіналу, а саме: проставила мастичні штампи про їх відповідність оригіналам, дату та власний підпис за відсутності оригіналів паспортів, а тому відсутні підстави вважати висновки апеляційного суду щодо незаконності дій нотаріуса необґрунтованими. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав визнати оспорювані позивачами правочини недійсними та визнання незаконними дій приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_16, оскільки при вчиненні нею нотаріальних дій щодо посвідчення довіреності та заяви-згоди мали місце чисельні порушення вимог законодавства щодо здійснення нотаріальних дій нотаріусами, що потягло за собою порушення прав позивачів.
У справі № 205/221/13-ц Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних довіреності та договору купівлі-продажу спірної квартири недійсними, оскільки на час їх укладення спірне майно перебувало у спільній сумісній власності подружжя, співвласник на відчуження спірного майна згоди не надавав, висновок органу опіки та піклування не надавався, а довіреність була посвідчена за недійсним паспортом довірителя. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позову в частині визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири за ОСОБА_1, оскільки вона була придбана в період шлюбу та за спільні кошти подружжя.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що на момент вчинення спірного правочину 14 січня 2010 року довіреність від 04 грудня 2009 року № 180 була дійсною. Нотаріус, посвідчивши договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, підтвердив, що договір купівлі-продажу підписано сторонами у присутності нотаріуса, особу громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представника перевірено.
Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права частини другої статті 328 ЦК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки вказані норми права до цих спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутня необхідність висловлення правового висновку щодо питання застосування норми права частини другої статті 328 ЦК України у подібних обставинах.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, не знайшли свого підтвердження, оскільки апеляційний суд оцінивши надані сторонами докази, зокрема, довіреність від 04 грудня 2009 року, посвідчену приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю., зареєстровану в реєстрі за № 180, та договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 14 січня 2010 року недійсним та Київський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 30 березня 2016 року у справі № 520/580/16-ц позов задовольнив, проте Апеляційний суд Одеської області рішенням від 05 грудня 2016 року скасував зазначене судове рішення та відмовив у задоволенні позову, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки встановлені обставини судом першої інстанції у справі № 520/580/16-ц не можуть бути враховані судом в іншій справі у зв'язку зі скасуванням судом апеляційної інстанції зазначеного судового рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що паспорт ОСОБА_1 був недійсним з дати видачі, а тому приватний нотаріус не мав права посвідчувати довіреність від 04 грудня 2009 року за № 180 є безпідставними, оскільки недійсність паспорта не свідчить про невідповідність волевиявлення ОСОБА_1 його волі надати довіреність ОСОБА_5 для представництва його інтересів щодо зазначеного нерухомого майна. Також, будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо відсутності такого волевиявлення позивач не надав.
Аргументи касаційної скарги про те, що у справі № 520/21210/18 суд першої інстанції встановив обставини недійсності з моменту видачі паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , та відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України позивач звільняється від доказування цих обставин при розгляді справи, яка переглядається, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Разом з тим, зі змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2020 року вбачається, що відповідачем у цій справі є інша особа - ОСОБА_10 , та предметом позову було визнання недійсною довіреності від 04 грудня 2009 року, яка видана ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_10 , посвідченої нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю. за № 179.
При цьому, у 2019 році ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсною довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 180 (цією довіреністю ОСОБА_5 як представник був уповноважений управляти і розпоряджатися належними ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0296 га, кадастровий номер 5110136900:34:012:0153, що розташована на АДРЕСА_4 , та розташованим на ній садовим будинком АДРЕСА_6 ). Проте, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 23 лютого 2021 року провадження у справі № 344/594/19 закрив на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України за відмовою ОСОБА_1 від позовних вимог.
Також слід зазначити, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсною довіреності від 04 грудня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т. Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 181, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 вчиняти від його імені правочини у ВАТ «Ерсте Банк». У справі № 344/3425/19 Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2020 року про відмову у задоволенні позову змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції своєї постанови. Апеляційний суд зазначив, що недійсність паспорта не свідчить про невідповідність волевиявлення ОСОБА_1 його волі надати довіреність відповідачу для представництва його інтересів, будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо відсутності такого волевиявлення ним не надано. Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення у зв'язку з її необґрунтованістю.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров