14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 939/31/23
провадження № 61-16452св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Бородянська державна нотаріальна контора Бучанського району Київської області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року в складі судді Міланіч А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом та зареєстрований за № 1-2911, а також скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .
На обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Він зареєстрований, постійно проживає у вказаній квартирі, сплачує комунальні платежі, лише в період окупації селища Бородянка він в квартирі не проживав через її пошкодження та небезпеку для власного життя.
На початку 2022 року він виявив, що на підставі договору дарування від 21 вересня 2011 року квартира вже йому не належить, а належить хрещениці його покійної дружини ОСОБА_2 . Після смерті дружини у 2011 році ОСОБА_2 та колишня невістка його покійної дружини ОСОБА_3 умовили його видати довіреність на ім'я ОСОБА_3 для оформлення на нього документів на житловий будинок на АДРЕСА_2 , який належав його покійній дружині.
Оскільки ОСОБА_3 залишилась одинокою і не мала де жити, він погодився надати їй можливість пожити деякий час у цьому будинку, а вона мала оформити на нього документи на вказаний будинок. Тому у 2011 році він разом з ОСОБА_2 був у державного нотаріуса Бородянської районної державної нотаріальної контори, де підписав, як йому сказали, довіреність на ім'я ОСОБА_3 для представництва його інтересів під час оформлення будинку на АДРЕСА_2 . Будь-яких договорів щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 він не мав наміру укладати. Він має важке захворювання зору і дуже погано бачить, тому документи, які надавались йому у нотаріуса не читав через фізичну неможливість, а довірився ОСОБА_2 .
Таким чином, договір дарування підписаний ним помилково, внаслідок укладення зазначеного правочину він втратив єдине житло, тому ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем обставин введення його в оману під час укладення оспорюваного договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/11632/14-ц, від 19 травня 2021 року в справі № 718/955/20, від 26 липня 2022 року в справі № 760/21633/15, від 26 квітня 2023 року в справі № 947/21472/20, від 20 вересня 2023 року в справі № 714/610/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Саме по собі проставлення підпису у договорі дарування без ознайомлення з його змістом не може підтверджувати те, що оспорюваний правочин відповідає його внутрішній волі, він як дарувальник усвідомлює значення своїх дій та керує ними, не помиляючись щодо обставин, зазначених у договорі, та щодо правової природи правочину.
Обставина наявності у позивача спірного житла як єдиного має існувати лише на момент вчинення правочину, оскільки ця обставина впливає на волевиявлення особи саме в момент вчинення правочину.
Твердження відповідача про те, що у 2011 році ОСОБА_1 особисто звертався до органів БТІ з метою виготовлення технічного паспорту на квартиру не відповідають дійсності, оскільки усі документи, які знаходяться у матеріалах інвентаризаційної справи, які начебто він підписував та заповнював особисто, є підробленими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бородянського районного суду Київської області.
03 січня 2025 року справа № 939/31/23 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 вересня 2011 року ОСОБА_1 як дарувальник та ОСОБА_2 як обдаровувана, діючи вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, бажаючи реального настання правових наслідків обумовлених нижче, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених нижче, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного та земельного законодавства України, що регулюють укладений нами договір (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 4 договору дарувальник стверджує, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
Сторони підтвердили, що цей правочин відповідає їх дійсним намірам і не носить характер фіктивного та удаваного (пункт 7 договору).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування квартири, зазначивши, що він помилявся щодо його правової природи, оскільки вважав, що насправді видає довіреність на ім'я ОСОБА_3 для оформлення на нього документів на житловий будинок на АДРЕСА_2 , який належав його покійній дружині.
Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 навмисно ввели його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по- друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що позивач не надав належні та достатні докази на підтвердження того, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилявся щодо правовідносин сторін, а також ту обставину, що відповідач навмисно ввела його в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Колегія суддів не враховує доводи касаційної скарги про те, що усі документи, які знаходяться в матеріалах інвентаризаційної справи на спірну квартиру, які начебто він підписував та заповнював особисто, є підробленими, оскільки вказані обставини не мають значення для вирішення питання про визнання недійсним договору дарування у зв'язку з його укладення під впливом помилки чи обману.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко