№ 201/1950/25
провадження 2/201/1775/2025
14 серпня 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і витрат,
ТОВ «Санфорд капітал» 11 лютого 2025 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та його представник посилаються на те, що 03 листопада 2021 року між АТ «Банк кредит Дніпро» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22036000544377 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов'язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося.
11 квітня 2024 року вказана фінансова установа АТ «Банк кредит Дніпро» уклало з ТОВ «Санфорд капітал» договір факторингу № 11/04/24 і право вимоги перейшло вже тепер до ТОВ «Санфорд капітал» і замість стягувача АТ «Банк кредит Дніпро» стягувачем стало ТОВ «Санфорд капітал», тобто позивач.
Отже відповідач повинен позивачеві сплатити борг за вказаним договором в сумі 62 355 грн. 06 коп.. Але відповідач тривалий час цього не робить, вони несуть втрати, тому звернулися з вимогою до відповідача оплати проценти річних за користування коштами та інфляційні втрати, чого зроблено не було, утворився борг і з цього питання; на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з вказаного відповідача на користь позивача заборгованість по тілу кредиту та по відсоткам по вказаному кредитному договору з урахуванням штрафних санкцій та витрат на правову допомогу і судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 не погодилася з позовними вимогами, вимоги безпідставні і не доведені, борг погашала, фінансовою установою вже списані з її рахунку кошти, при укладанні договору банк, фінансова установа не ознайомила її зі всіма умовами і правилами надання кредитних коштів, з боргом і задоволенням позову не згодна, оскільки частково суму боргу погасила добровільно, не заперечувала проти розгляду справи за її відсутністю. Правом надання відзиву на позов не скористалася. Причини її та/або представника неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи неприбуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно 03 листопада 2021 року між АТ «Банк кредит Дніпро» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22036000544377 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти в сумі 67 952 грн. відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов'язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.
11 квітня 2024 року вказана фінансова установа АТ «Банк кредит Дніпро» уклало з ТОВ «Санфорд капітал» договір факторингу № 11/04/24 і право вимоги перейшло вже тепер до ТОВ «Санфорд капітал» і замість стягувача АТ «Банк кредит Дніпро» стягувачем стало ТОВ «Санфорд капітал», тобто позивач.
Відповідно до зазначених договорів переуступки вимоги, факторингу сторони свої зобов'язання виконали повністю.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід'ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.
Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім'я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов'язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана, фактично отримано відмову. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з вказаного відповідача на користь позивача заборгованість по відсоткам та інфляційні втрати по вказаному кредитному договору з урахуванням штрафних санкцій. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.
У зв'язку з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов'язань по кредитному договору мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача відносно кредиту, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач, фінансова установа, банк всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов'язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробив.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 11 лютого 2025 року і не пропустив строк позовної давності за вказаний період, тому відповідач не ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять такого клопотання, відзив відповідача на позовну заяву ТОВ «Санфорд капітал» із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності відсутній, у зв'язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування.
Крім того, умови договору сторін змінювалися, договір пролонгувався, видавалися відповідачу інші картки, якими він користувався і таким чином строк дії договірних відносин сторін продовжувався.
Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам'ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг.
В той же час, ТОВ «Санфорд капітал» надано суду докази оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.
Виходячи з правового аналізу вказаних норм встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).
Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Санфорд капітал» щодо стягнення заборгованості, оскільки Умови та правила надання банківських послуг містять відмітки позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
При укладанні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України (приєднання до запропонованого договору вцілому) і відповідач при підписанні анкети-заяви не заперечував проти цього і дав свою згоду на всі вказані і запропоновані банком умови.
Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися. При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.
Аналіз документів свідчать про те, що надані позивачем документи і є кредитним договором від 03 листопада 2021 року зі всіма передбаченими законом підставами і
істотними умовами договору, в тому числі умов щодо процентів, пені та інш.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 530 ЦК України,_якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань (надання достовірних відомостей в декларації). Отже вимога позивача про стягнення коштів ґрунтується на вимогах закону.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% (трьох процентів) річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції розраховується згідно з рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного суду України за № 62-97 від 03 квітня 1997 року.
Стороною позивача надано відповідний розрахунок, з яким погоджується суд.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-УІІІ.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Банк кредит Дніпро» та відповідачем, у т.ч. анкету-заяву разом з Умовами і правилами надання фінансових, банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту, які були надані банком позичальнику через мобільний додаток, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача.
Відповідно до розділу «Використання електронного підпису» Умов та правил: Банк та Клієнт погодили, що всі правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися Сторонами або кожною Стороною окремо з використанням удосконаленого електронного о підпису (ЕП) у Мобільному додатку. Удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підписані Клієнтом та /або Банком документи, що пов'язані з укладеними правочинами, зберігаються Банком в електронному вигляді та надсилаються в Мобільний додаток Клієнту, а також їх копії можуть бути надані Банком на паперовому носії на запит Клієнта. Під час одержання однією із Сторін електронного документа формується підтвердження із зазначенням дати та часу такого одержання. Під удосконаленим електронним підписом розуміється вид електронного підпису, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов'язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов'язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов'язаний цей електронний підпис. Удосконалений електронний підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Сторони погодили використання ЕП без сертифіката ключа.
Генерація ключової пари (особистого та відкритого ключів) здійснюється за допомогою смартфону клієнта, на якому встановлений мобільний додаток лише після ідентифікації клієнта з використанням смартфону клієнта. Згенерований особистий ключ клієнта захищається паролем та може бути розміщений у хмарному сховищі. Відкритий ключ розміщується в Анкеті-Заяві, яка підписується клієнтом. Перевірка ЕП та аутентифікація клієнта здійснюється з використанням програмно-технічних засобів банка. В разі негативного результату перевірки банк відмовляє клієнту в прийомі електронного документа.
У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови.
Підписанням анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
На виконання ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» першим кроком при реєстрації у мобільному додатку є ознайомлення споживача з умовами надання банківських послуг, для чого банк надає особі примірники Умов і правил обслуговування в АТ «Банк кредит Дніпро» при надання фінансових, банківських послуг, які містять посилання на паспорт споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту та тарифи. З метою підтвердження згоди споживача із умовами надання банківських послуг у момент реєстрації АТ «Банк кредит Дніпро» генерує і відправляє на вказаний особою мобільний номер ОТР-пароль. Фактом підтвердження згоди є введення споживачем у мобільному додатку OTP-паролю, який попередньо був надісланий Банком на зазначений номер.
Відповідач повідомив про свою згоду з умовами надання банківських послуг, які надає АТ «Банк кредит Дніпро» за договором про надання фінансових, банківських послуг, у підтвердження чого у мобільному додатку відповідачем було введено OTP-пароль, який попередньо був надісланий на зазначений ним мобільний номер.
Відповідно до Умов встановлено, що з урахуванням ч. 3. ст. 631 ЦК України сторони встановлюють, що умови цього Договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до укладення Договору та стосуються надання клієнтом Банку підтверджень, погоджень, повідомлень, підписів з використанням клієнтом ОТР-пароля.
Сторони визнають, що усі надані клієнтом за допомогою OTP-паролю підтвердження, погодження, повідомлення, підписи до укладення цього Договору є дійсними та такими, що прирівнюються до документів (повідомлень, листів, заяв) підписаних клієнтом власноручним підписом та є невід'ємними частинами Договору.
Успішно пройшовши процедуру ідентифікації, відповідач 03 листопада 2021 року успішно пройшов процедуру верифікації та підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
З наведеного алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживного кредиту, подальше укладення електронного кредитного договору є неможливим.
Отже, підписанням анкети - заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 03 листопада 2021 року, а також засвідчив, що він повідомлений банком у встановлений законом строк про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства.
Використання кредитних коштів підтверджується випискою, отже боржник намагається приховати фактичні обставини справи, шо погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг, бо інакше він не мав би взагалі технічної можливості користуватися вказаним додатком жодним чином.
З огляду на викладене, на підставі укладеного сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Щодо розрахунку заборгованості боржника. Відповідно до приписів частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суп встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до позиції Верховного Суду, яка містяться у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі № 367/4970/13-ц, провадження 61-19992 св заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як такт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника.
Згідно з позицією Верховного Суду, котра записана у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985 15-ц провадження № 43538св18, твердження заявника про те, що позивач не надав належних наказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. У позиції Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження N0 61-40036св18, Верховним Судом було підтримано позицію суду апеляційної інстанції, про те що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом.
Банк надає у якості додатків виписки з особового рахунку (виписки про рух коштів на рахунку) боржника. Вищевказані виписки підтверджують отримання, користування кредитом боржником, а також те, що після отримання банківської картки боржник здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти.
Вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18, провадження № 61- 9618св19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача.
Боржник свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі не виконав, через це утворилась заборгованість відповідно до розрахунку заборгованості та виписки.
Відповідно до Запевнення зазначається, що усе листування щодо цього договору здійснюється через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку відповідача. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.
Також вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка зазначена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18 провадження № 61- 9618св 19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача.
Розрахунок заборгованості (доданий до позову) зображає наявність обгрунтованої заборгованості. Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів Боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
Виписка є належним доказом заборгованості. Вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18, провадження N0 61- 9618св19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача. Крім того, також відповідно до позиції Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року по справі № 200/5647/18, провадження № 61-3689св21 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, з урахуванням вищесказаного присутні правові підстави для стягнення заборгованості з боржника у повному обсязі відповідно до Анкети-заяви до договору надання банківських послуг, Умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Банк кредит Дніпро», Тарифів за карткою.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України). При розгляді справи встановлено наступні обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Отже неправомірними діями відповідача, пов'язаними з невиконанням умов договору, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з вказаними діями відповідача.
Не може суд прийняти до уваги можливі заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд капітал» заборгованість по кредитному договору № 22036000544377 від 03 листопада 2021 року станом на 10 квітня 2024 року в сумі 62 355 грн. 06 коп., яка складається з наступного: 1) заборгованість за тілом кредиту - 52 317 грн. 79 коп., 2) заборгованість за відсотками - 00 грн. 00 коп., 3) заборгованість за комісією - 10 037 грн. 27 коп., 4) заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 00 грн. 00 коп., 5) 3% річних за користування грошовими коштами - 00 грн. 00 коп., 6) інфляційні втрати - 00 грн. 00 коп., а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу 7 200 грн. і на судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп..
Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, відсотків річних і інфляційних втрат та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВ «Санфорд капітал», код за ЄДРПОУ 43575686, заборгованість по кредитному договору № 22036000544377 від 03 листопада 2021 року станом на 10 квітня 2024 року в сумі 62 355 грн. 06 коп., яка складається з наступного: 1) заборгованість за тілом кредиту - 52 317 грн. 79 коп., 2) заборгованість за відсотками - 00 грн. 00 коп., 3) заборгованість за комісією - 10 037 грн. 27 коп., 4) заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 00 грн. 00 коп., 5) 3% річних за користування грошовими коштами - 00 грн. 00 коп., 6) інфляційні втрати - 00 грн. 00 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВ «Санфорд капітал», код за ЄДРПОУ 43575686, витрати на правову допомогу в сумі 7 200 грн. і на судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -