14 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/639/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія, позивач, скаржник) - Литвин П.В. (адвокат),
відповідача - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - Товариство, відповідач) - Гавкалюк В.В. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії
на рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2024 (головуюча - суддя Рябцева О.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 (головуючий - суддя Корсак В.А., судді Алданова С.О., Владимиренко С.В.)
у справі за позовом Компанії
до Товариства
про стягнення 584 398 723,95 грн.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, 20 % річних і пені.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення 584 398 723,95 грн, з яких: 334 000 800,00 грн боргу, 12 271 097,89 грн 3 % річних, 21 910 874,62 грн інфляційних втрат, 132 944 519,34 грн 20 % річних та 83 271 432,10 грн пені.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині своєчасної передачі позивачу повністю оплачених ним обумовлених обсягів електричної енергії, а надалі - порушенням зобов'язання з повернення сплачених коштів на вимогу позивача.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 11.07.2024 у цій справі позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з Товариства на користь Компанії 334 000 800,00 грн боргу, 65 961 345,21 грн 20 % річних, 9 965 119,76 грн 3 % річних, 16 979 946,12 грн інфляційних втрат і 619 352,84 грн судового збору; в іншій частині позов відмовив.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 26.02.2025 у цій справі апеляційну скаргу Компанії задовольнив частково; апеляційну скаргу Товариства задовольнив частково; рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2024 в частині вимог про стягнення 20 % річних за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних, інфляційних втрат та судового збору скасував; в цій частині прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнув з Товариства на користь Компанії 48 025 959,78 грн 20 % річних за користування чужими грошовими коштами, 12 271 097,89 грн 3 % річних, 21 910 874,62 грн інфляційних втрат та 603 831,59 грн судового збору; в іншій частині позовних вимог про стягнення 20 % річних за користування чужими грошовими коштами, - відмовив; рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2024 в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені залишив без змін з урахуванням мотивів, наведених у мотивувальній частині постанові; стягнув з Товариства на користь Компанії 58 438,76 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги; стягнув з Компанії на користь Товариства 345 801,10 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Компанія, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 20% у сумі 84 918 559,56 грн та пені у сумі 83 271 432,10 грн, ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги позивача щодо стягнення 20% у сумі 84 918 559,56 грн та пені у сумі 83 271 432,10 грн задовольнити. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції Міністерством не оскаржується. Також, скаржник просив судові витрати за розгляд касаційної скарги покласти на відповідача.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Компанія у касаційній скарзі з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, не погоджується з оскаржуваними рішеннями суду першої та другої інстанції щодо відмови судами у задоволені позову в частині 20% у сумі 84 918 559,56 грн та пені у сумі 83 271 432,10 грн та вказує на:
4.1.1. неправильне застосування норм матеріального права, а саме: статей 11, 16, 530, 536, 549, 611, 612, 617, 625, 629, 670, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 18.12.2018 у справі №908/639/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, де визнано правомірним нарахування процентів за користування кредитом до дня фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії договору;
4.1.2. порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а саме: порушення статей 76, 79, 86, 231 ГПК України, частини першої статті 77 ГПК України та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: встановлення такої обставини як - «розірвання Договору з 23.09.2024» на підставі листування між позивачем та відповідачем (лист від 12.09.2022 Товариства №24/2214 та лист позивача від 23.09.2022 №119/07-15483-2022 (фактично сторони не досягли згоди щодо розірвання договору шляхом листування).
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Компанії залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також, Товариство просило судові витрати покласти на позивача.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що 31.12.2021 Товариством (продавець) і Компанією (покупець) укладено двосторонній договір №20/21-367-РДД купівлі-продажу електричної енергії (далі - Договір), за мовами якого:
- предметом Договору є купівля-продаж електричної енергії в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у Договорі (пункт 1.1);
- продавець зобов'язується відпустити електричну енергію в Об'єднану Енергосистему України, а покупець зобов'язується відібрати електричну енергію з Об'єднаної Енергосистеми України згідно з Графіком відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку №1, відповідно до підпункту 23 пункту 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №499. Сторони в разі необхідності за взаємною згодою можуть погодити зменшення графіку відпуску/відбору електричної енергії, але не більше ніж на 5 % від загального обсягу відпуску/відбору електроенергії (зниження однакового обсягу у всіх годинах графіку визначеного у додатку 1 у рамках по-добового типу графіку продажу електричної енергії базове навантаження, пікове навантаження, позапікове навантаження) за умови, якщо період відпуску/відбору електричної енергії перевищує 7 календарних днів, але не раніше 2 етапу періоду відпуску/відбору електричної енергії. В цьому випадку продавець та покупець письмово узгоджують зміни обсягів відпуску/відбору, визначених у додатку 1, не пізніше, ніж за 3 доби до дати зменшення Графіку відпуску/відбору електричної енергії. Таке письмове погодження є додатком до Договору. У разі зменшення оплаченого обсягу відпуску/відбору електричної енергії та за відсутності обґрунтованих претензій до покупця по будь-яким договірним зобов'язанням між сторонами, продавець зобов'язується повернути суму переплати покупцю протягом 7-ми банківських днів з дати отримання обґрунтованої письмової вимоги про таке від покупця (пункт 2.1);
- оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 Договору, шляхом перерахування грошових коштів в розмірі вартості 100 % всього обсягу електричної енергії, передбаченої Договором (за вирахуванням суми гарантійного внеску), протягом 2-х (двох) банківських днів з дати укладення Договору. Відпуск електричної енергії здійснюється продавцем покупцю, а покупець має право відбору електричної енергії, за умови оплати її протягом двох робочих днів з дати укладення Договору (пункт 3.2);
- період відпуску/відбору електричної енергії складається з таких етапів:
• 1 етап відпуску/відбору: з 01 жовтня 2022 року до 31 жовтня 2022 року;
• 2 етап відпуску/відбору: з 01 листопада 2022 року до 30 листопада 2022 року;
• 3 етап відпуску/відбору: з 01 грудня 2022 року до 31 грудня 2022 року (пункт 3.3);
- у разі надходження від організатора аукціону ТОВ «Українська енергетична біржа» на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, внесеного покупцем для участі в аукціоні, вказана сума гарантійного внеску після його фактичного надходження на розрахунковий рахунок продавця зараховується продавцем як оплата електричної енергії, починаючи з першого етапу періоду відпуску/відбору електричної енергії відповідно до Договору. Покупець не пізніше 3х банківських днів після надходження на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, додатково перераховує продавцю суму податку на додану вартість у розмірі 20 % від сплаченого гарантійного внеску (пункт 3.4);
- у разі наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (односторонне зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов'язується у строки передбачені договором повернути на поточний рахунок покупця, зазначений у розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії, невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти в розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 ЦК України) [абзац перший пункту 4.2];
- у випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявної прострочення (абзац другий пункту 4.2];
- Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін та скріплення відбитками печаток сторін, і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (пункт 8.1).
6.2. Судами попередніх інстанцій вказано, що Компанією і Товариством укладений додаток №1 до Договору «Графік відпуску/відбору електричної енергії на період з 01.10.2022р. по 31.12.2022р», пунктом 1 якого сторони погодили, що обсяг електричної енергії, яка підлягає продажу, становить 132540 Мвт*год, загальною вартістю 334 000 800,00 грн. Гарантійний внесок складає 115 972 500,00 грн без ПДВ, ПДВ гарантійного внеску складає 23 194 500,00 грн (пункт 2 додатку №1).
6.3. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» перераховано Товариству «Центренерго» 115 972 500,00 грн гарантійного внеску від Компанії відповідно до електронного аукціону від 31.12.2021 №ЕР-311221-12 за Договором, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.01.2022 №60282793 на суму 115 972 500,00 грн.
6.4. Суди попередніх інстанцій вказали, що на виконання умов Договору та додатку №1 Компанія перерахувала Товариству 23 194 500,00 грн ПДВ на гарантійний внесок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.01.2022 №13848 на суму 23 194 500,00 грн. Також, на виконання умов Договору перерахувала Товариству 194 833 800,00 грн за електричну енергію за Договором, що підтверджується платіжним дорученням від 05.01.2022 №13849 на суму 194 833 800,00 грн.
6.5. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили таке:
- Товариство 13.09.2022 направило Компанії лист від 12.09.2022 №24/2214, в якому повідомило про розірвання Договору на підставі пункту 5.4 Договору, посилаючись на наявність обставин непереборної сили, які прямо, безумовно та безпосередньо перешкоджають продавцю виконувати свої договірні обов'язки. Відповідач зазначив, що обставини непереборної сили офіційно засвідчені листом ТТП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Направлення вказаного листа на адресу позивача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.09.2022;
- у відповідь на вказаний лист Компанія 26.09.2022 направила Товариству лист від 23.09.2022 №119/07-15483-2022, в якому зазначила, що відповідачем не було наведено даних та не підтверджено жодними доказами, що саме форс-мажорні обставини позбавили його можливості виконати взяті на себе зобов'язання. Також, вказаним листом позивач у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором запропонував розірвати його та вимагав повернути грошові кошти у сумі 334 000 800,00 грн, сплачені покупцем на користь продавця за обсяг електричної енергії, невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити позивачу за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів, отриманих за Договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення. Направлення вказаного листа на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.09.2022 №0411637379828, фіскальним чеком від 26.09.2022 №0411637379828 та накладною від 26.09.2022 №0411637379828, а його отримання не заперечується відповідачем.
6.6. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором, позивачем пред'явлено позов у цій справі про стягнення 334 000 800,00 грн вартості оплаченої, але не поставленої електроенергії. Крім того, посилаючись на абзац перший пункту 4.2 Договору, позивач просив стягнути з відповідача 76 255,89 грн 20 % річних, нарахованих на 139 167 000,00 грн за 04.01.2022 та 132 868 263,45 грн 20 % річних, нарахованих на 334 000 800,00 грн боргу за період з 05.01.2022 до 31.12.2023, а всього 132 944 519,34 грн. В порядку статті 625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 21 910 874,62 грн інфляційних втрат, нарахованих з листопада 2022 до грудня 2023 та 12 271 097,89 грн 3% річних, нарахованих за період з 11.10.2022 до 31.12.2023. Також у відповідності до абзацу другого пункту 4.2 Договору позивач просив стягнути 83 271 432,10 грн пені, нарахованої на заборгованість відповідача у сумі 334 000 800,00 грн за період з 11.10.2022 до 10.04.2023.
6.7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом апеляційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині висновків щодо позовних вимог про стягнення 20 % річних за користування чужими грошовими коштами, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. В іншій частині рішення суду, зокрема, щодо стягнення основного боргу жодною із сторін не оскаржувалось.
6.8. Щодо позовних вимог про стягнення 20 % за користування чужими коштами суд апеляційної інстанції вказав таке.
6.8.1. Як вже зазначалось, сторонами в Договорі узгоджено, що відпуск/відбір електричної енергії буде здійснюватись у період з 01.10.2022 до 31.12.2022. Однак, у зв'язку з настанням у відповідача обставин непереборної сили, Товариство в листі від 12.09.2022 №24/2214 повідомило про розірвання Договору на підставі пункту 5.4. В свою чергу, позивач у відповідь на цей лист в своєму листі від 23.09.2022 №119/07-15483-2022 зазначав, що відповідачем не підтверджено жодними доказами, що саме форс-мажорні обставини позбавили його можливості виконати взяті на себе зобов'язання. Проте, у зв'язку з неможливістю виконання відповідачем зобов'язань, запропонував розірвати Договорів та вимагав повернути грошові кошти у сумі 334 000 800,00 грн.
6.8.2. Наведені у листі позивача від 23.09.2022 аргументи стосуються відсутності у відповідача права на звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, наявності у останнього обов'язку повернути сплачені кошти та сплатити 20 % річних за користування чужими грошовими коштами відповідно до абзацу першого пункту 4.2 Договору.
6.8.3. Проаналізувавши умови Договору та зміст названих листів в контексті правової норми цивільного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції виснувала, що висловлення позивачем бажання розірвати договір у відповідь на аналогічне повідомлення свого контрагента слід кваліфікувати як досягнення між сторонами домовленості з припинення своїх зобов'язань шляхом розірвання правочину за взаємною згодою відповідно до частини першої статті 651 ЦК України. Тож з 23.09.2022 (дата підписання уповноваженим представником позивача листа №119/07-15483-2022) Договір слід вважати розірваним за згодою сторін, а зобов'язання - припиненими на підставі частини третьої статті 653 ЦК України.
6.8.4. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами не було досягнуто домовленостей про розірвання, адже як позивач, так і відповідач у своїх листах чітко висловлювались про бажання розірвати правочин за аналогічних обставин - неможливості виконання Договору відповідачем у встановлений строк. При цьому, посилання позивача у своєму листі від 23.09.2022 на відсутність підтверджуючих доказів звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання за Договором не доводить існування обставин недосягнення згоди про фактичне припинення зобов'язань з відпуску електроенергії та, як наслідок, виникнення у продавця обов'язку з повернення вартості оплачених обсягів, про що заявлено покупцем (одночасно з розірванням правочину).
6.8.5. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги відповідача про надання судом попередньої інстанції неправильної оцінки досудовій переписці між сторонами, що наявна в матеріалах справи, - знайшли своє підтвердження. Суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями відповідача про узгодження сторонами розірвання Договору з дати підписання уповноваженим представником позивача листа від 23.09.2022.
6.8.6. Оскільки, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено факт розірвання Договору за згодою сторін з 23.09.2022, то нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами згідно з абзацом першим пункту 4.2 Договору після його розірвання, на думку суду апеляційної інстанції, є неправомірним. Відтак, заявлена позивачем вимога про стягнення 20 % річних, нарахованих за період з дати отримання відповідачем коштів до дати фактичного звернення позивача з цим позовом (31.12.2023), не може бути задоволена судом у повному обсязі. Позаяк обґрунтованим нарахуванням цих відсотків, за встановлених у цій справі обставин, є період з моменту отримання відповідачем коштів і до дати розірвання Договору (23.09.2022). Довід позивача про правомірність нараховування ним річних до моменту повернення коштів відхиляється за викладених вище висновків.
6.8.7. Припинення зобов'язань за договором виключає можливість застосування договірної умови щодо правомірності платного користування чужими коштами. Надалі захист прав кредитора продовжується за правилами норм чинного цивільного законодавства. Різна правова природа процентів, нарахованих відповідно до статей 536, 693 ЦК України, та річних/інфляційних згідно зі статтею 625 ЦК України (на що вказує позивач) не впливає на можливість застосування договірної умови після розірвання договору.
6.8.8. Одночасно, апеляційна інстанція звернула увагу на те, що за змістом абзацу першого пункту 4.2 Договору нарахування річних здійснюється за наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії. При цьому, в договорі відсутня умова, яка б визначала перелік причин, за наявності яких продавець звільнявся від сплати процентів за користування чужими коштами.
6.8.9. Отже, достатнім для виникнення у позивача права на нарахування відсотків за користування чужими коштами є факт отримання продавцем попередньої оплати та невиконання ним зобов'язання.
6.8.10. За матеріалами цієї справи факт отримання відповідачем коштів підтверджено належними засобами доказування (платіжними інструкціями), а неналежного виконання - підтверджено самим відповідачем у надісланому ним листі від 12.09.2022 №24/2214 де констатовано неможливість виконання продавцем своїх зобов'язань з відпуску електроенергії у визначені в договорі строки. При цьому, направлення такого листа до дати початку строку виконання зобов'язання не спростовує факту невиконання відповідачем свого обов'язку з поставки (відпуску) електроенергії позивачу, який розраховував на її отримання за наслідком укладення договору.
6.8.11. У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції відхилив як необґрунтовані доводи відповідача про відсутність підстав для застосування до нього такої міри відповідальності як нарахування відсотків за користування чужими коштами через те, що відповідачем не було порушено взятого на себе зобов'язання здійснити відпуск електроенергії у визначені в договорі дати.
6.8.12. Аргументація апеляційної скарги позивача про те, що одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 ЦК України та процентів річних, розрахованих відповідно до статті 625 ЦК України, не суперечить діючому законодавству, на думку суду апеляційної інстанції, не заслуговує на увагу, позаяк встановлено факт припинення зобов'язань сторін за Договором, у тому числі й щодо умови про нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.
6.8.13. Суд апеляційної інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджується, що позивачем перераховано відповідачу кошти в загальній сумі 334 000 800,00 грн:
- у сумі 115 972 500,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 04.01.2022 №60282793;
- у сумі 23 194 500,00 грн відповідно до платіжного доручення від 04.01.2022 №13848;
- у сумі 194 833 800,00 грн відповідно до платіжного доручення від 05.01.2022 №13849.
6.8.14. Суд апеляційної інстанції виснував, що нарахування відсотків відповідно до абзацу першого пункту 4.2 Договору здійснюється:
- за період з 04.01.2022 до 23.09.2022 за користування чужими коштами в сумі 139 167 000,00 грн (115 972 500,00 грн + 23 194 500,00 грн);
- за період з 05.01.2022 до 23.09.2022 за користування чужими коштами в сумі 194 833 800,00 грн.
6.8.15. За розрахунком суду апеляційної інстанції з відповідача підлягають стягненню 20% річних за користування чужими коштами в сумі 20 055 299,18 грн, нарахованих за період з 04.01.2022 до 23.09.2022 (139 167 000,00 грн х 20% х 263 : 365 : 100), та в сумі 27 970 660,60 грн, нарахованих за період з 05.01.2022 до 23.09.2022 (194 833 800,00 грн х 20 % х 262 : 365 : 100). Всього 48 025 959,78 грн. В іншій частині цих позовних вимог (у сумі 84 918 559,56 грн), як вказав суд апеляційної інстанції, слід відмовити за їх необґрунтованого нарахування.
6.8.16. Беручи до уваги те, що помилково надана судом оцінка доказів щодо розірвання Договору зумовила невірне визначення періоду нарахування процентів за користування чужими коштами, то, на думку суду апеляційної інстанції, оскаржуване рішення в частині вирішення цих позовних вимог підлягає скасуванню.
6.9. Щодо позовних вимог про стягнення пені суд апеляційної інстанції зазначив таке.
6.9.1. Позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 83 271 432,10 грн пені, нарахованої на заборгованість відповідача у сумі 334 000 800,00 грн за період з 11.10.2022 до 10.04.2023.
6.9.2. Відмовляючи у задоволенні цієї частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності доказово підтвердженого факту існування форс-мажорних обставин, внаслідок дії яких відповідач не міг виконати зобов'язання за договором. Наведене з урахуванням приписів статті 617 ЦК України та пункту 5.1 Договору стало підставою для висновку про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Також до спірних правовідносин судом першої інстанції застосовано положення постанови Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.02.2022 №332 (зі змінами).
6.6.3. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, оскільки, встановлення обставин розірвання Договору (23.09.2022) до моменту початку нарахування пені (з 11.10.2022) за порушення грошового зобов'язання є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої вимоги. У цьому зв'язку виключається необхідність у здійсненні перевірки доводів щодо наявності/відсутності форс-мажорної обставини, дотримання стороною порядку та строків повідомлення іншої сторони про їх виникнення, період їх існування для застосування правового механізму, визначеного в статті 617 ЦК України.
6.6.4. Колегія суддів апеляційної інстанції, серед іншого, звернула увагу на те, що судом першої інстанції на підставі сертифікату Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати України №3200-22-1725 (від 12.12.2022 №257/0323) встановлено наявність у відповідача форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) відпуску електричної енергії у термін з 01.10.2022 до 31.12.2022 за Договором, тоді як, заявлена позивачем пеня нарахована у зв'язку із порушенням відповідачем строків повернення коштів попередньої оплати.
6.6.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що, ураховуючи встановлене, у задоволенні вимоги про стягнення пені за період з 11.10.2022 до 10.04.2023 слід відмовити з підстав неправомірного її нарахування після розірвання Договору, коли зобов'язання сторін вважаються припиненими, а не у зв'язку зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання на підставі статті 617 ЦК України, як помилково вважав суд першої інстанції. Отже, рішення суду про відмову в задоволенні вимоги про стягнення пені слід залишити без змін, утім з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції.
6.6.6. Твердження позивача про рекомендаційний характер постанови НКРЕКП №332, на думку суду апеляційної інстанції, не можуть бути підставою для задоволення необґрунтованих позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на підставі договірної санкції після розірвання Договору.
6.10. За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, помилкове застосування норм матеріального права, тому рішення суду в оскаржуваній частині позовних вимог про стягнення 20 % річних за користування чужими коштами, інфляційних втрат та 3 % річних підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення цих вимог, при цьому, рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення пені залишається без змін, однак з мотивів, наведених у цій постанові.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 19.06.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №911/639/24 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. У судовому засіданні 19.06.2025 було оголошено перерву до 14.08.2025.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення 20% в сумі 84 918 559,56 грн та пені в сумі 83 271 432,10 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції Міністерством не оскаржується.
8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.7. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.7.1. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.9. Предметом судового розгляду у цій справі є стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, 20 % річних та пені.
8.9.1. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині своєчасної передачі позивачу повністю оплачених ним обумовлених обсягів електричної енергії, а надалі - порушенням зобов'язання з повернення сплачених коштів на вимогу позивача.
8.10. Предметом розгляду справи №908/24/18 було стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу 20% від суми заборгованості у розмірі, 3 % річних та інфляційних втрат.
8.10.1. Позовна заява мотивована тим, що відповідачу на виконання умов договору поставки та специфікації поставлено товар, зобов'язання щодо оплати якого відповідачем у визначений строк невиконане. Невиконання у визначений строк відповідачем своїх зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених законом та договором санкцій.
8.11. Предметом розгляду справи №908/639/18 було стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання більш як на 10 днів, інфляційних втрат і 3% річних.
8.11.1. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням покупцем зобов'язання з оплати отриманого товару, поставленого позивачем за договором поставки товару та специфікацією.
8.12. Предметом розгляду справи №910/17048/17 було солідарне стягнення заборгованості за кредитними договорами.
8.12.1. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням позичальником договірних зобов'язань за кредитними договорами, а вимоги щодо солідарного стягнення кредитної заборгованості з обох відповідачів - тим, що на забезпечення виконання вказаних кредитних договорів банком і поручителем укладено договір поруки.
8.13. Так, скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: статей 11 «Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків», 16 «Захист цивільних прав та інтересів судом», 530 «Строк (термін) виконання зобов'язання», 536 «Проценти», 549 «Поняття неустойки», 611 «Правові наслідки порушення зобов'язання», 612 «Прострочення боржника», 617 «Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання», 625 «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання», 629 «Обов'язковість договору», 670 «Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару», 693 «Попередня оплата товару» ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 18.12.2018 у справі №908/639/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, де визнано правомірним нарахування процентів за користування кредитом до дня фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії договору;
8.14. Верховний Суд виходить з того, що у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося в силу приписів статі 1048 ЦК України.
8.15. Проте, зазначені проценти, як і проценти за користування коштами попередньої оплати (частина третя статті 693 ЦК України), нарахування яких було предметом розгляду цієї справи, коштами товарного кредиту (справи №908/24/18, №908/639/18) є платою за користування чужими коштами.
8.16. З огляду на викладене, Верховний Суд визнає частково схожими справи №910/17048/17, №908/24/18, №908/639/18 з цією справою.
8.17. Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
8.17.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.17.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
8.18. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.19. Верховний Суд виходить з того, що слід відрізняти проценти за користування чужими коштами, передбачені статтею 536 ЦК України та проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України.
8.20. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання, тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і 3% річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/639/18).
8.21. Слід зазначити, що фактично скаржник посилається на правовий висновок наведений у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 такого змісту:
«Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів».
8.22. Верховний Суд наголошує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 уточнено вказаний вище висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
8.23. Таким чином, покликання скаржника на необхідність нарахування процентів за «користування кредитом» з дня фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, та є суб'єктивним власним тлумаченням вказаних вище норм.
8.24. Також, не знайшли свого підтвердження покликання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18 та від 18.12.2018 у справі №908/639/18, в яких Суд зазначаючи, що відсотки за користування товарним кредитом нараховуються від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, виснував про правомірність одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням оплати основного боргу (близька за змістом правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2025 у справі №911/658/24).
8.25. Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі правові позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, з огляду на підстави та предмет позову у цій справі, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанції у цій справі. Різниця у результаті розгляду не пов'язана з іншим, не таким застосуванням, а нерелевантністю до встановлених судами обставин справи.
8.26. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.
8.27. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.
8.28. Так, скаржник вказує на порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи (статей 76, 79, 86, 231 ГПК України, частини першої статті 77 ГПК України) та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: встановлення такої обставини як - «розірвання Договору з 23.09.2024» на підставі листування між позивачем та відповідачем [(лист від 12.09.2022 Товариства №24/2214 та лист позивача від 23.09.2022 №119/07-15483-2022 (фактично сторони не досягли згоди щодо розірвання договору шляхом листування)].
8.29. У контексті наведеного вище доводу, Верховний Суд зазначає таке:
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України);
- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (частини перша та друга статті 77 ГПК України);
- допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи;
- недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19;
- законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
8.30. Суд відзначає, що в цій частині доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій і позивач не мотивував і не підтвердив, що листування, яке покладено в основу оскаржуваних судових рішень, було одержані з порушенням закону.
8.31. Також, скаржником не мотивовано, що листи контрагентів не можуть бути засобом доказування, який підтверджує їх волевиявлення щодо розірвання правочину.
8.32. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржник не довів, зокрема, факту встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі. При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.33. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.34. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.35. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.36. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.
8.37. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.38. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі у частині оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог відсутні.
8.39. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.40. Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі №911/639/24 в оскаржуваній частині - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов