Справа № 761/27834/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4778/2025
7 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнарьова Євгенія Ігоровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року (суддя Пономаренко Н.В.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,
встановив:
у серпні 2023 року заявник звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення його опікуном.
Мотивуючи подану заяву, заявник зазначав, що він є сином ОСОБА_3 , яка є інвалідом ІІ групи по загальному захворюванню (довічно), а також страждає на хронічне психічне захворювання, яке призводить до того, що вона має обмеження життєдіяльності до самообслуговування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до трудової діяльності та не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує як медичного нагляду та лікування, так і постійної сторонньої допомоги і контролю, у зв'язку з цим вона перебуває на обліку у лікаря-психіатра з 18 квітня 2023 року з приводу психічного захворювання.
Заявник посилався на те, що з 2019 року здійснює догляд за своєю матір'ю, у нього добрий стан здоров'я, спиртними напоями або наркотичними засобами він не зловживає, на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері не перебуває. При цьому, крім матері на його утриманні більше нікого немає та він має можливість і бажання доглядати за своєю матір'ю та бути її опікуном.
У жовтні 2023 року до суду надійшло подання Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, про встановлення опіки над ОСОБА_3 у разі визнання її судом недієздатною та призначення ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_3 , посилаючись на те, що на засіданні опікунської ради 20 вересня 2023 року прийнято відповідне рішення про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном над недієздатною ОСОБА_3 , у разі визнання її судом недієздатною.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року заяву ОСОБА_2 задоволено, визнано ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною. Подання Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, задоволено, встановлено опіку над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено ОСОБА_2 опікуном над недієздатною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Строк дії рішення визначений у два роки з дня набрання рішенням законної сили.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнарьов Є.І. просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Представник апелянта зазначає, що 15 червня 2023 року між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач) був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О. та зареєстрований в реєстрі за номером 4342, відповідно до умов якого відчужувач передала у власність набувачу квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого набувач зобов'язався забезпечувати утримання відчужувача відповідно до умов цього договору.
Представник апелянта стверджує, що у квітні 2023 року ОСОБА_3 самостійно звернулась до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з метою дізнатись переваги укладення договору довічного утримання, повідомивши при цьому, що в неї хоч і є родичі, однак вони жодним чином їй не допомагають. У подальшому ОСОБА_3 ще кілька разів спілкувалась з представниками ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та виявила бажання укласти договір довічного утримання, оскільки її син їй не допомагає, а пенсії на оплату житлово-комунальних послуг, купівлю продуктів та ліків не вистачає.
Представник апелянта посилався на те, що договір довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений за їх спільної згодою, з урахуванням вільного волевиявлення ОСОБА_3 , що вона підтвердила нотаріусу під час укладення договору, з попереднім та обдуманим погодженням усіх умов цього договору.
Представник апелянта посилався на те, що ОСОБА_1 належним чином виконував усі умови договору, оплачував нарахування за житлово-комунальні послуги, здійснював щомісячні перекази коштів на банківську картку ОСОБА_3 , однак у кінці червня 2023 року ОСОБА_3 зателефонувала та повідомила, що впала, в результаті чого отримала перелом шийки стегна та наразі перебуває у Київській міській лікарні № 9, після чого до лікарні було невідкладно направлено доглядальницю для вирішення організаційних питань, надання допомоги, купівлі ліків, виписки та подальшого лікування. Разом з тим у лікарі вже був присутній син ОСОБА_3 , який забрав матір та помістив до приватного пансіонату «Грааль» у селі Гнідин, після чого ОСОБА_3 на зв'язок не виходить, спілкування здійснюється через адміністратора пансіонату, яка повідомила, що зустрічі з ОСОБА_3 можливі лише за згоди її сина.
Представник апелянта вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив можливість заявника виконувати обов'язки опікуна, лише пославшись на висновок органу опіки та піклування та відсутність у ОСОБА_2 медичних протипоказань. При цьому, суд не з'ясував чи працевлаштований заявник, чи має він змогу особисто утримувати та надавати догляд своїй матері, чи зможе він забезпечити необхідні побутові умови для проживання недієздатної особи.
Також, представник апелянта посилається на те, що в порушення п. 3.3 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної підтримки України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88, орган опіки та піклування не надав суду всіх необхідних документів, за
наявності яких можливо призначити опікуна, зокрема акт обстеження умов проживання особи, що потребує опіки, і опис її майна, акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки, відтак подання органу опіки та піклування не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та не містить будь-яких обґрунтованих мотивів доцільності призначення саме ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_3 . При цьому, судом не було враховано особисті стосунки між заявником та його матір'ю.
Крім цього, представник апелянта посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_3 , не надавши їй можливість брати участь у судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, не направляв їй повістки, та взагалі не викликав у судові засідання.
Також, представник апелянта вважає висновок судово-психіатричного експерта №149 від 14 лютого 2024 року, на який посилається суд, як на підставу визнання ОСОБА_3 недієздатною, неповним та таким, що викликає сумніви, оскільки записи в щоденник медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 , на який посилається експерт у зазначеному висновку, здійснено виключно зі слів ОСОБА_2 , який ходив на прийом до лікаря, незважаючи на те, що ОСОБА_3 не надавала згоди на проведення її психіатричного огляду, за психіатричною допомогою не зверталась, у стаціонарному психіатричному лікувальному закладі не перебувала. При цьому, 18 квітня 2023 року, в день заведення медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 , їй одразу було діагностовано судинну деменцію та взято її на облік без проведення жодних тестів, оцінки когнітивних здібностей, лабораторних тестів, тощо.
Представник апелянта зазначає, що ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справи, однак рішення суду стосується його прав, свобод та законних інтересів, оскільки між ним та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання від 15 червня 2023 року, на момент укладення якого ОСОБА_3 була дієздатною, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, при цьому рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року були встановлені преюдиційні факти того, що ОСОБА_3 є недієздатною та з 18 квітня 2023 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра з приводу психічного захворювання. У той же час, ОСОБА_2 , визнавши свою матір недієздатною та ставши її опікуном на підставі вказаного рішення суду, одразу звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Представник апелянта вважає, що ОСОБА_2 , знаючи про те, що його матір уклала договір довічного утримання з ОСОБА_1 , спочатку звернувся до суду в порядку окремого провадження про визнання матері недієздатною, безпосередньо не залучаючи при цьому до розгляду справи та участі у судових засіданнях матері та апелянта, з метою встановлення факту того, що ОСОБА_3 на момент укладення договору довічного утримання не розуміла значення своїх дій та не могла керувала ними, чим позбавив ОСОБА_1 можливості приймати участь у розгляді даної справи та надавати докази, які б могли бути прийняті до уваги експертом під час проведення судової психіатричної експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук Н.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції належним чином встановив можливість ОСОБА_2 бути опікуном своєї матері ОСОБА_3 , дослідивши при цьому як саме подання органу опіки та піклування, так і наявні у матеріалах справи документи з цього приводу, зокрема свідоцтво право власності заявника на житло та свідоцтво про право на спадщину за законом.
Представник заявника вважає, що складений на виконання ухвали суду висновок
експерта є повним та обґрунтованим, оскільки ОСОБА_3 особисто приймала участь у проведенні даного експертного дослідження, так як 14 лютого 2024 року її з пансіонату «Грааль», де вона перебуває на утриманні, було доставлено до експертної установи.
Шевченківська районна в місті Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.244), у судове засідання свого представника не направила, клопотання про відкладення судового засідання не надіслала.
Заінтересована особа ОСОБА_3 про день, час та місце розгляду справи була повідомлена за адресою, зазначеною у апеляційній скарзі, однак, повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність заінтересованих осіб.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнарьова Є.І., який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника заявника - адвоката Ковальчук Н.В., яка проти апеляційної скарги заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12-13).
Заявник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 24 січня1963 року Шевченківським р/б РАГС міста Києва, актовий запис № 138 (а.с. 12).
ОСОБА_3 є інвалідом другої групи по загальному захворюванню (довічно), що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ № 0987482, виданою 25 лютого 2019 року Подільською міжрайонною МСЕК (а.с. 16).
Згідно довідки комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 11 липня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у лікаря-психіатра з 18.04.2023 з приводу психічного захворювання (ДЗ: F 01.8) (а.с. 25).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 149 від 14 лютого 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає на стійкий хронічний психічний розлад: судинна деменція (МКХ-10:F 01.8), за своїм психічним станом не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 81-83).
Згідно подання Шевченківської районної в місті Києві держаної адміністрації, як органу опіки та піклування, про встановлення опіки та призначення опікуна від 29.09.2023 № 109-5945, орган опіки та піклування просив встановити опіку над ОСОБА_3 , 1938 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , у разі визнання її судом недієздатною та призначити ОСОБА_2 , 1963 року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , опікуном над ОСОБА_3 , 1938 року народження.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що суду надані достатні та належні докази, які підтверджують, що ОСОБА_3 за своїм психічним станом не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, що є підставою для визнання її недієздатною.
Також суд першої інстанції зазначив, що визнання ОСОБА_3 недієздатною, потребує встановлення над нею опіки та призначення опікуна, яким може бути її син,
враховуючи норми матеріального та процесуального права, а також подання органу опіки та піклування.
Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є апелянт, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Отже, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року (справа №591/1506/14-ц).
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки апелянта, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнарьов Є.І. зазначає, що рішенням суду зачіпаються права та інтереси ОСОБА_1 , з яким ОСОБА_3 15 червня 2023 року уклала договір довічного утримання, так як оскаржуване рішення
суду стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання договору недійсним.
До апеляційної скарги додана копія договору довічного утримання, укладеного 15 червня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О. за №4343, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передає у власність, а набувач отримує у власність квартиру АДРЕСА_1 , та взамін чого ОСОБА_1 зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору (с.с. 161-165).
Також до апеляційної скарги додано копію ухвали судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков О.О. про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності (с.с. 170-171).
Разом з цим, ні в апеляційній скарзі, ні під час апеляційного розгляду представником ОСОБА_1 - адвокатом Кушнарьовим Є.І. не зазначено, які саме права, інтереси або обов'язки ОСОБА_1 були вирішені рішенням суду у даній справі.
Частиною третьою статті 296 ЦПК України встановлено, що заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 297 ЦПК України).
Частиною першою статті 299 ЦПК України встановлено, що справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров'я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров'я. Для визначення фактичної можливості такої особи з'явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.
Отже, положення статті 299 ЦПК України встановлює обов'язок розгляду справи про визнання фізичної особи недієздатною за участі заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування.
Апелянт ОСОБА_1 , яким укладено договір довічного утримання з ОСОБА_3 , не входить до кола осіб, за участі яких підлягає розгляду дана справа окремого провадження про визнання ОСОБА_3 недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.
Також ОСОБА_1 не надано доказів, що він звертався до органу опіки та піклування із заявою про призначення його опікуном ОСОБА_3 .
Посилання в апеляційній скарзі, що обставини, встановлені у даній справі, є преюдиційними для розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 про визнання недійсним договору довічного утримання, є безпідставними.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 5 ст. 82 ЦПК України).
ОСОБА_1 не є учасником у даній справі окремого провадження, а положення частини четвертої статті 82 ЦПК України про звільнення від доказування можуть бути застосовані при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, оскільки ОСОБА_1 не є учасником у даній справі, обставини, встановлені оскаржуваним рішенням суду, можуть бути ним спростовані у загальному порядку при розгляді судової справи за його участі.
Виходячи з викладеного, встановивши, що апелянт, згідно норм процесуального права, не є учасником даної справи окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна; приймаючи до уваги, що строк дії рішення від 21 травня 2024 року про визнання ОСОБА_3 недієздатною визначено 2(два) роки з моменту набрання ним законної сили, тобто у період після укладення договору довічного утримання № 4343 від 15 червня 2023 року, а також не встановлено, що на час укладення договору довічного утримання ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права, обов'язки або інтереси апелянта.
В описовій, мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення відсутні висновки суду про права та обов'язки ОСОБА_1 , тому підстави вважати, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки даної особи, відсутні.
У постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №911/2635/17; від 17 травня 2018 року у справі №904/5618/17; від 01 серпня 2019 року по справі №412/1277/2012, від 25 листопада 2020 року у справі №663/227/13-ц викладено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
За таких обставин, колегія суддів не оцінює доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не було доведено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року у даній справі було вирішено питання про його права, інтереси або обов'язки, тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України апеляційне провадження підлягає закриттю.
Керуючись статтями 362, 381 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнарьова Євгенія Ігоровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 13 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук