Справа № 760/4975/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4618/2025
12 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Ратнікової В.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» - Вітинської Віри Володимирівни на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року (суддя Аксьонова Н.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
у лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з ТОВ «Дієса» всі суми, що йому належать та підлягали виплаті на день звільнення, в тому числі, але не виключно, грошової компенсації за всі невикористані ним 46 днів щорічної відпустки у розмірі 60 942,71грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, а також судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що згідно наказу відповідача від 28 вересня 2021 року № 0/28/09/003, він з 4 жовтня 2021 року працював на посаді фахівця з безпеки Департаменту роздрібної торгівлі, філія 1 ТОВ «Дієса». Наказом № Z00/07/09/032 від 7 вересня 2023 року він був звільнений із займаної посади за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Позивач стверджував, що роботодавець при звільненні, всупереч положенням ст. 116 КЗпП України, не виплатив йому компенсацію за 46 днів невикористаної відпустки, а тому відповідно до положень ст. 117 КЗпП України повинен виплатити середній заробіток за період затримки розрахунку.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 60 942,71грн заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 60 000грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 вересня 2023 року по 7 березня 2024 року. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави 1 211грн судового збору.
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «Дієса» - Вітинська В.В. просить
рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Представник відповідача зазначає, що товариством не оскаржується рішення суду в частині стягнення заробітної плати за виконану роботу, оскільки це є основоположним правом працівника, а наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи.
Представник відповідача просить відмовити у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що згідно сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, товариство з 12 березня 2022 року перебуває під дією форс-мажорних обставин, тобто виникли і до тепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і працівникам, та у зв'язку з існуванням яких ТОВ «Дієса» об'єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлене можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору. Повідомлення всіх працівників про настання обставин непереборної сили було здійснено через електронний ресурс для працівників товариства «MyEldoLife».
Представник відповідача зазначає, що настання обставин непереборної сили підтверджується й іншими доказами, зокрема судовим рішенням у господарській справі № 910/3368/24, яким був затверджений план санації боржника - ТОВ «Дієса», та встановлено численні факти завдання товариству значних збитків внаслідок атак російської федерації. Вказані обставини також встановлювались під час розгляду Господарським судом міста Києва позову товариства до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації у справі № 910/14555/23. Крім цього, Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці відносно генерального директора товариства був складений протокол № Ц/КВ/26559/5/П/ПТ від 31 жовтня 2023 року, яким встановлені порушення вимог законодавства про оплату праці. Вказаний протокол був оскаржений до суду, після чого рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі № 760/29187/23 провадження у справі про притягнення генерального директора ТОВ «Дієса» до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП України було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Підставою закриття провадження у вказаній справі слугувало встановлення судом того, що товариство знаходиться під дією непереборної сили, тому вина роботодавця в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин відсутня.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Єфимченко І.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що перелічені представником відповідача судові рішення не мають преюдиційного значення у даній справі, оскільки позивач не був стороною у цих справах. При цьому преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.
Також, представник позивача посилається на те, що представник відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції мав у своєму розпорядженні документи, додані ним до апеляційної скарги, зокрема і сертифікат Київської торгово-промислової палати, однак всупереч приписам ст. 83 ЦПК України, фактично приховав дані докази, які мали значення для вирішення спору. Разом з цим, жодних заяв про продовження процесуального строку на подання відзиву та доказів, в тому числі з посиланням на факт перебування у форс-мажорних обставинах, представником відповідача до суду першої інстанції не подавалось, що є порушенням положень ч. 7 ст. 84 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача - адвоката Білеку Ю.І., який апеляційну скаргу підтримав, представника позивача - адвоката Єфимченко І.В., яка проти апеляційної скарги заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та
відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 4 жовтня 2021 року працював на посаді фахівця з безпеки Департаменту з роздрібної торгівлі, філія 1, ТОВ «ДІЄСА».
Наказом № Z00/07/09/032 від 7 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнений з 8 вересня 2023 року за згодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. У наказі зазначено, що виплаті підлягає компенсація за 46 календарних днів невикористаної відпустки.
Згідно розрахункового листка за вересень 2023 року борг підприємства перед позивачем на кінець місяця становив 60 942,71грн (с.с. 56).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, відповідач не виплатив при звільненні позивача всі суми, які належали йому від підприємства, тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість по заробітній платі у розмірі 60 942грн 71 коп.
Рішення суду в цій частині відповідачем не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у порушення положень статті 116 КЗпП України позивачу не було проведено всіх виплат, які належали йому при звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65 000грн, з якого підлягають стягненню обов'язкові платежі.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Частина перша статті 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (постанова об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 905/857/10 вказано, «що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення
антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий в порядку та на підставі статті 14-1Закону про ТПП.»
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 19 серпня 2022 року в справі № 908/2287/17, від 16 липня 2019 року в справі № 917/1053/18, від 14 лютого 2018 року № 926/2343/16, від 25 листопада 2021 року в справі № 905/55/21.
Сертифікат торгово-промислової палати не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.
Навіть за відсутності сертифіката торгово-промислової палати, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором, про що зазначено також в постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 910/7679/22.
Заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан), так як товариство знаходиться під дією форс-мажорних обставин. Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислової палати №3000-240827 від 23.04.2024 року.
Із долученого до апеляційної скарги сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12.03.2022року.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської
діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад, внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
Заявляючи клопотання про приєднання до матеріалів справи сертифікату Київської торгово-промислової палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, представник відповідача посилався на те, що що відповідач знаходиться під дією форс-мажорних обставин, що зумовило неможливість підтримання нормальної господарської діяльності та вивільнення значної кількості трудового персоналу, тому товариство може забезпечити роботою лише одного працівника юридичного департаменту. Надходження, починаючи з 2024 року, до підприємства більше 300 судових справ, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, унеможливило оперативно надати відповідні відзиви, з документальним підтвердженням доводів товариства.
Згідно з довідкою від 02 липня 2024 року вих. №07/02/003 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» наявна одна штатна одиниця працівника юридичного департаменту.
Задовольняючи клопотання представника відповідача про приєднання до матеріалів справи нових доказів, зокрема, сертифікату Київської торгово-промислової палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, колегія суддів виходила з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини третя та четверта статті 83 ЦПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина п'ята статті 83 ЦПК
України).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 7 березня 2024 року відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи проводити у спрощеному порядку без виклику учасників справи, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія ухвали була доставлена до електронного кабінету відповідача 12 квітня 2024 року (с.с.51), а також отримана поштовим зв'язком 17 травня 2024 року (с.с.53).
Відзив на позовну заяву відповідачем подано не було.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.
Враховуючи, що відповідач знаходиться під дією форс-мажорних обставин, зазнав значних збитків від агресії російської федерації стосовно України, обставини, наведені представником відповідача в апеляційній скарзі, підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень про звернення значної кількості працівників з позовами до відповідача, що унеможливило до ухвалення рішення суду своєчасно подати зазначений доказ, колегія суддів вважає за можливе врахувати як доказ при розгляді даної
апеляційної скарги сертифікат Київської Торгово-промислової палати від 23.04.2024 №17/13-4/398 №3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
При цьому, представнику позивача була надана можливість спростувати наведені у сертифікаті обставини, які стали підставою для його видачі.
У постанові Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року, зазначено, що «із долученого до матеріалів апеляційної скарги сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін: з 12.03.2022 року. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року».
Виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 23 квітня 2024 року, яким засвідчується наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» вжити всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що затримка виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, відбулася з вини ТОВ «Дієса».
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «Дієса» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості своєчасно виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють апеляційному суду зробити висновок про те, що вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
При цьому, положення КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачають обов'язку роботодавця повідомляти працівника про виникнення форс-мажорних обставин у його діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне
застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» - Вітинської Віри Володимирівни задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді В.М. Ратнікова
Т.І. Ящук