П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34236/24
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2021р. по 31.12.2021р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2021р. по 31.12.2021р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2022р. по 31.12.2022р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2022р. по 31.12.2022р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2023р. по 20.08.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2023р. по 20.08.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона у період з 18.05.2017р. по 20.08.2023р. проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 була виключена зі списків особового складу частини та знята з усіх видів забезпечення.
Позивачка вважає, що відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020р., розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1.01.2018р., що призвело до порушення її майнових прав, а саме гарантованого ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Вважаючи таку бездіяльність військової частини щодо обчислення та виплати у заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 29.01.2020р. по 20.08.2023р. протиправною, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., з 1.01.2022р. по 31.12.2022р. та з 1.01.2023р. по 19.05.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018р..
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., з 1.01.2022р. по 31.12.2022р. та з 1.01.2023р. по 19.05.2023р. включно, на підставі Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік (станом на 1.01.2020р. - 2 102грн., за період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р.; станом на 1.01.2021р. - 2 270грн., за період з 1.01.2021р. по 31.12.2021р.; станом на 1.01.2022р. - 2 481грн. за період з 12.03.2022р. по 31.12.2022р. та станом на 1.01.2023р. - 2 684грн. за період з 1.01.2023р. по 19.05.2023р.), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню ОСОБА_1 згідно з додатками Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат.
В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7.03.2025р. та 12.05.2025р. апеляційне провадження відкрито та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, часткового скасування рішення суду з прийняттям в цій частині нової постанови про залишення позовної заяви в частині вимог за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. без розгляду, з наступних підстав.
Відповідно до ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивачки, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів обґрунтовані вимоги і про неправильне обчислення інших складових грошового забезпечення (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення).
Разом з тим, суд першої інстанції при відкритті провадження дійшов висновку, що позивачкою строк звернення до адміністративного суду не пропущено.
Також суд вважав поважними причинами перебування позивача на час воєнного стану на військовій служби, оскільки безпосередньо у воєнний стан позивач як військовослужбовець особливо має виконувати та надавати перевагу виключно виконанню своїх військових обов'язків.
Проте, з таким висновком суду першої не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду частково скасовує та приймає в цій частині нову постанову, якою в частині вимог за період з 19.07.2022р. по 19.05.2023р. залишає позовну заяву без розгляду, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 у період з 18.05.2017р. по 20.08.2023р. проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 20.08.2023р. №266 була виключена зі списків особового складу частини та знята з усіх видів забезпечення, у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_2 (а.с.14).
Позивачка вважала дії відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року протиправними, у зв'язку із чим звернулася до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій військової частини у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991р. №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1-3 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017р. КМУ прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1.03.2018р..
Відповідно до п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018р. КМУ прийнято Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, п.4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (п.6 Постанови №103).
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018р..
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови КМУ №704.
З огляду на це, колегія суддів вважає про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020р. (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18) положень п.4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018р., тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення у відповідний рік).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016р. №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є протиправними.
Згідно із ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2018р. встановлено на рівні 1 762грн..
При цьому, відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2020р. - 2 102грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2021р. - 2 270грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2022р. - 2 481грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2023р. - 2 684грн..
Вказане свідчить, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262 у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках є більшим ніж в 2018 році.
Разом з тим, судова колегія звертає зазначає, що виплата інших додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки повинна була здійснюватися, виходячи із виплаченого грошового забезпечення за цей період, у зв'язку із чим всі додаткові види грошового забезпечення, які виплачені у спірний період, також мають бути перераховані з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, та виплачені в частині недоплачених сум.
Отже, судова колегія вважає, що посилання ВЧ НОМЕР_1 на відсутність підстав для застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, є протиправними та такими, що порушують соціальні права позивачки на отримання грошового забезпечення в розмірі встановленому законом.
А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Що стосується доводів апелянта про строк звернення позивачки до суду із адміністративним позовом, то судова колегія виходить з наступного.
За змістом ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки КАС України, а й іншими законами.
Частиною 5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зав'язку з порушенням термінів виплати) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 1.07.2022р. №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1.07.2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022р., частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.1 ст.233 КЗпП України).
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що на правовідносини, які виникли до 19.07.2022р. поширюється дія норм законодавства, що не обмежували право позивача на звернення до суду із відповідним позовом будь-яким строком, а тому вказані доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними.
При цьому, дія ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 1.07.2022р. може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених згідно із Законом №2352-IX від 1.07.2022р, застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивачка звернулася до суду із позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р., а ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України від 1.07.2022р. №2352-IX) почала діяти лише з 19.07.2022р., а відтак поширює свою дію на спірні правовідносини у період з 19.07.2022р. по 19.05.2023р..
Так, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом ОСОБА_1 зазначила, зокрема, що вона є військовослужбовцем ЗСУ на теперішній час, також з 6.08.2018р. вона є учасником бойових дій, та у зв'язку із збройною агресією російської федерації не мала можливості звернутись до суду для захисту своїх прав та посилалась на постанову Верховного Суду від 15.07.2022р. у справі №460/14618/21.
Із вказаними доводами позивачки погодився суд першої інстанції, а тому ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 7.11.2024р. поновлено процесуальний строк на звернення до суду. При цьому, суд першої інстанції у своєму рішення також надав оцінку доводам сторін стосовно строку звернення до суду та вважав відповідні доводи ВЧ НОМЕР_1 безпідставними.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія виходить з наступного.
За правилами ч.1 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, який на даний час проходить військову службу.
Відтак, до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.1 ст.233 КЗпП України, а не частину другу, у зв'язку із чим ОСОБА_1 повинна була дізнатись про порушення своїх прав на наступний день після надходження відповідних коштів грошового забезпечення на картковий рахунок в кінці кожного місяця за спірний період.
Що стосується посилань позивачки щодо проходження військової служби як підстава для поновлення пропущеного строку звернення до суду, то судова колегія зазначає, що до суду не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду із позовом у зв'язку з проходженням військової служби та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку (як-то, факт перебування позивачки в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення її до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; перебування позивачки на лікуванні, тощо). У матеріалах справи наявна лише копія посвідчення учасника бойових дій.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану та несенням позивачкою військової служби, вказана причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що сам факт проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України, не є поважною причиною. Режим воєнного стану продовжував діяти на території України і станом на листопад 2024 року, а позивачка до цього часу проходить військову службу у Збройних Силах України, однак, це жодним чином не завадило їй звернутися до суду із цим позовом у листопаді 2024 року.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що звертаючись 4.11.2024р. до суду із адміністративним позовом, ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду щодо спірних правовідносин за період з 19.07.2022р. по 19.05.2023р..
Правилами ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового та передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції частково скасувати та прийняти в цій частині нову постанову про залишення позовних вимог за період з 19.07.2022р. по 19.05.2023р. без розгляду, в іншій частині залишити рішення суду без змін з вищенаведених підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,319,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2025р. скасувати в частині:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (станом на 01.01.2022 року - 2481 грн за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року та станом на 01.01.2023 року - 2684 грн. за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню ОСОБА_1 згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням здійснених виплат».
Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
О.В. Єщенко