13 серпня 2025 року Справа № 280/3968/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Кацюби Максима Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
16.05.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Кацюби Максима Володимировича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0289139-2411-0829-UA-23060070000082704 від 17.03.2025 про визначення позивачу суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік в сумі 9662,39 грн.
Крім того, просить: здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником квартири площею 196,09 кв. м, яки знаходиться у м. Запоріжжі. В розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості. Квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 м2, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків. Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте, на думку позивача, відповідачем здійснено невірний розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме, без урахування вимог рішення Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015. В зв'язку з чим, позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою від 19.05.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
23.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позов в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюються за рішенням місцевої ради, залежно від місця розташування та типів таких об'єктів, а не від бази оподаткування (загальної площі) об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток. Разом з тим, не дозволяється сільським, селищним, міським радам та радам об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб підприємців i фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (підпункт 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України). Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 м2; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 м2; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 м2. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Податковим кодексом України не передбачено зміни розміру зменшення бази оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, визначеної цим підпунктом. З посиланням на постанови суду апеляційної інстанції та лист від 11.08.2021р. вих. №5849/0/20-21 Державної регулятивної служби України просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, позивачу на праві приватної власності належать об'єкт житлової нерухомості, а саме: квартира, загальною площею 196,09 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначені факти сторонами не заперечуються.
У відзиві ГУ ДПС у Запорізькій області зазначило, що при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування на 60 м.кв.
Відповідачем було сформоване податкове повідомлення-рішення форми «Ф» на вищезазначений об'єкт житлової нерухомості по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік №0289139-2411-0829-UA-23060070000082704 від 17.03.2025 на суму 9662,39 грн.
Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З матеріалів справи встановлено, що фактично позивач не погоджується зі зменшенням бази оподаткування на 60 м2, вважаючи, що з урахуванням рішення Запорізької міської ради №5, відповідач мав зменшити базу оподаткування на об'єкти житлової нерухомості (квартири), які належать позивачу, на 120 м2.
З огляду на це суд зазначає, що Порядок нарахування податку на майно регулюється Розділом ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2 статті 266 ПКУ, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ, базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості та обчислюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) платника податків.
Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПКУ визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 м2;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 м2;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 м2.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Податок), є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Відповідно до пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки , податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення (абз. 2 пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПКУ).
В місті Запоріжжя рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі - Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 м2;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 м2;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 м2).
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим для застосування як платниками податків, так і контролюючим органом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 серпня 2022 року по справі №808/463/17 (касаційне провадження №К/9901/43365/18) зазначив, що «Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад».
Як було встановлено судом у приватній власності позивача перебуває квартира у м.Запоріжжі загальною площею 196,09 м2.
Отже, позивач є власником квартири, площа якої перевищує 120 м2.
В той же час, відповідачем при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування в розмірі 60 м2, а не 120 м2. Проти вказаного факту відповідач не заперечує.
Враховуючи те, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 м2, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків.
Отже, згідно Положення про податок на майно до позивача має бути застосована пільга у вигляді зменшення бази оподаткування на 120 м2.
Про необхідність врахування контролюючими органами у своїй діяльності рішень органів місцевого самоврядування щодо пільг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вказано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, наприклад - від 06.12.2022 у справі №2140/1892/18 (адміністративне провадження №К/9901/15199/19); від 27.06.2023 у справі №804/15401/15 (адміністративне провадження №К/9901/24913/18).
Також, суд звертає увагу на те, що станом на день прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень рішення міської ради м. Запоріжжя №5 від 28.01.2015 про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та №30 від 26.02.2016, якими встановлено нульову ставку податку для квартир площа яких не перевищує 120 м2, не скасоване, а відтак - є діючим нормативно-правовим актом України і повинне застосовуватись до правовідносин, які є предметом розгляду по даній справі.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі №817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Щодо посилання відповідача на лист Державної регуляторної служби України від 11.08.2021 за вих.№5849/0/20-21, то суд не може прийняти до уваги вказаний лист, оскільки: лист є лише доказом листування між конкретними особами; у листі висвітлюється власна позиція Державної регуляторної служби України; суд не може у межах даної справи перевірити правомірність прийняття Запорізькою міською радою Рішень щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) це не є предметом спору у даній справі.
Водночас, відповідачем не надано до суду доказів того, що наведені Рішення Запорізької міської ради щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) не були чинними на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та зазначених у них податкового періоду.
Посилання відповідача на судові рішення апеляційної інстанції суд до уваги не приймає, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Разом з тим, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену в постанові від 02 листопада 2023 року у справа №580/686/21, з подібного спору, в якій Суд зазначив, що: «відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Більш того, статтею 60 ПК України прямо встановлено компетенцію суду щодо зменшення суми грошового зобов'язання, якщо судом встановлено часткове неправомірне її нарахування. В такому випадку, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, то таке податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, а податковим органом направляється платнику податків податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.
В протилежному випадку, платник податку фактично звільняється від сплати податку.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням усього вищевказаного, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок щодо результату вирішення спору й визнали протиправним та скасували податкове повідомлення-рішення від 20.10.2020 №419/2300070210 в цілому, а не в частині сум податкових зобов'язань, які контролюючим органом визначені безпідставно».
Беручи до уваги зазначену правову позицію, суд зазначає, що позивач є власником квартири площа якої перевищує 120 м2, а тому з урахуванням пільги у розмірі наведеної площі, а не 60 м2, як то було визначено відповідачем при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, позивач зобов'язаний був сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за площу 76,09 м2 (196,09 м2 - 120 м2).
Як вже зазначалось судом вище, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Станом на 01 січня 2024 року мінімальна заробітна плата становила 7100 грн. (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
Таким чином, ставка податку за 1 м2 становить 71,00 грн.
Відтак, належна сума податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості за 2024 рік становить - 5402,39 грн. (76,09 кв. м * 71,00 грн.).
Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню на суму 4260,00 грн. (9662,39 грн. - 5402,39 грн.).
Інші доводи та аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно розподіл судового збору не здійснюється.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Наведене дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, у разі, якщо доведено, що останні були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:
«…склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №440/7120/20, від 19.05.2022 у справі №440/4186/19, від 09.06.2022 у справі №120/3521/20-а, від 22.08.2023 у справі №380/7394/21 та інших.
Позивачем (представником позивача) не надано жодних доказів оплати послуг адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження - постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16), а відтак і реального понесення витрат, відшкодування яких він просить.
В зв'язку з відсутністю належних доказів понесення витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги, відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Кацюби Максима Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ф» по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік №0289139-2411-0829-UA-23060070000082704 від 17.03.2025 на суму 4260,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» серпня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль