12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 454/1031/24
провадження № 61-2323св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Державне бюро розслідувань,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Фарина Л. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди.
Позов ОСОБА_2 мотивував тим, що він 11 грудня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про кримінальне правопорушення, однак Державним бюро розслідувань в порушення вимог статті 214 КПК України не було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою, натомість направлено за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, про що йому стало відомо 22 грудня 2020 року.
Вважає, що такими незаконними діями посадові (службові) особи Державного бюро розслідувань грубо порушили норми статей 19, 40, 64, 68 Конституції України та норми КПК України, що підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року у справі № 761/42156/20, якою зобов'язано Державне бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_2 від 11 грудня 2020 року, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Наголошував, що протиправні дії уповноважених осіб Державного бюро розслідувань є свідомим глузуванням органу державної влади України з позивача, такі дії завдали йому моральну шкоду, яка полягала у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, моральних переживаннях, порушенні нормальних ділових зв'язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності, порушенні стосунків з оточуючими людьми.
З урахуванням викладених обставин просив суд стягнути з Державного бюро розслідувань на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями посадових (службових) осіб Державного бюро розслідувань, а також 21,50 грн витрачені ним для направлення до суду першої інстанції позовної заяви.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від від 21 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22 лютого 2025 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи.
Також заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 11 березня 2025 року представник Державного бюро розслідувань Лук'янович В. О. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
У поданому Верховному суду клопотанні від 05 серпня 2025 року представник Державного бюро розслідувань Лук'янович В. О. просить суд закрити касаційне провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
17 червня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 11 грудня 2020 ОСОБА_2 направив до Державного бюро розслідувань заяву про вчинення кримінального правопорушення суддями Апеляційного суду Львівської областіСавуляком Р. В., Павлишиним О. Ф., Мікушем Ю. Р.
16 грудня 2020 року листом за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Катерини Питель, заяву ОСОБА_2 від 11 грудня 2020 року було направлено для розгляду до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено, та зобов'язано уповноважену особу Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_2 від 11 грудня 2020 року, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржені судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
У відповідності до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У справі, яка переглядається, позивач пов'язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами Державного бюро розслідувань його заяви про вчинення кримінального правопорушення та невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувалися тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв'язок між діями посадових осіб Державного бюро розслідувань, про які вказано у позові ОСОБА_2 , та настанням шкоди.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено шляхом постановлення слідчим суддею ухвали про зобов'язання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов'язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 про злочин не свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 06 червня 2024 року у справі № 454/4858/22, від 24 липня 2024 року у справі № 454/2285/23, від 05 листопада 2024року у справі № 454/3367/23, від 31 березня 2025 року у справі № 454/1808/24.
З огляду на викладене, відсутні також підстави і для відшкодування позивачу коштів у сумі 21,50 грн, витрачених останнім для направлення до суду першої інстанції позовної заяви.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Судущодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У пункті 4 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Оскільки касаційна скарга була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження та необхідність надання відповідної правової оцінки доводам касаційної скарги під час касаційного перегляду справи, що й було зроблено у цій постанові.
Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання представника Державного бюро розслідувань Лук'янович В. О. про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника Державного бюро розслідувань Лук'янович Валентини Олегівни про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов