text-justify-trim:punctuation'>
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 208/8358/18
провадження № 61-8572св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради,
особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Позов обґрунтовано тим, що після смерті його батька ІНФОРМАЦІЯ_1 він успадкував 64/100 частини нерухомого майна - допоміжного комплексу з обслуговування кафе-бістро, загальною площею 493,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ої області (далі - допоміжний комплекс). 36/100 частин цього майна успадкував його рідний брат ОСОБА_2 .
У 2017 році ОСОБА_1 дійшов висновку про виділення у натурі своєї частки у вказаному майні та почав вести перемовини з відповідачем про виділення часток. Під час судового засідання він звернувся до відповідача письмово про вирішення спору у позасудовому порядку та запропонував йому укласти мирову угоду. Але відповідач на цю пропозицію не відреагував.
Згідно з висновком експерта встановлено можливість виділу частки та наведено варіант виділу часток у спільній частковій власності.
З урахуванням наведеного просив суд:
виділити йому частку в розмірі 64/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об'єкт нерухомого майна, площею 315,9 кв. м, що складається з таких будівель та споруд: приміщення 1-1, 22,8 кв. м - підсобне приміщення; приміщення 1-2, 293,1 кв. м - частина торгової зали; огорожа № 1; 64/100 частини тротуару І;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в розмірі 64/100 частин допоміжного комплексу, площею 315,9 кв. м, а саме на будівлі та споруди: приміщення 1-1, 22,8 кв. м - підсобне приміщення; приміщення 1-2, 293,1 кв. м - частина торгової зали; огорожу № 1; 64/100 частини тротуару І;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 1 974,00 грн грошової компенсації співвласнику 36/100 частин допоміжного комплексу;
виділити ОСОБА_2 частку в розмірі 36/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об'єкт нерухомого майна, площею 177,7 кв. м, що складається з: приміщення 1-2, 63,7 кв. м - частина торгової зали (7,75 м х 8,22 м); приміщення 1-3, 114,0 кв. м - торгова зала; 36/100 частин тротуару І;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 25 633,80 грн судових витрат;
заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на перешкоджання встановлення позивачем ОСОБА_1 перегородки в приміщенні 1-2 (356,8 кв. м) для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 частин приміщення, площею 293,1 кв. м, та для співвласника 36/100 частин приміщення, площею 63,7 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська рішенням від 26 лютого 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.
Виділив ОСОБА_1 частку в розмірі 64/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об'єкт нерухомого майна, площею 315,9 кв. м, що складається з таких будівель та споруд: приміщення 1-1, 22,8 кв. м - підсобне приміщення; приміщення 1-2, 293,1 кв. м - частина торгової зали; огорожі № 1; 64/100 частин тротуару І, та визнав право власності на цю частку.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 1 974,00 грн грошової компенсації співвласнику 36/100 частин допоміжного комплексу.
Виділив ОСОБА_2 частку в розмірі 36/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об'єкт нерухомого майна, площею 177,7 кв. м, що складається з: приміщення 1-2, 63,7 кв. м - частина торгової зали (7,75 м х 8,22 м); приміщення 1-3, 114,0 кв. м - торгова зала; 36/100 частин тротуару І, та визнав право власності на цю частку.
В іншій частині позову відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що зібраними у справі доказами підтверджується наявність технічної можливості поділу в натурі об'єкта нерухомого майна між двома співвласниками.
Суд не встановив перешкод для заявленого позивачем поділу майна в натурі шляхом виділу часток.
Дніпровський апеляційний суд, переглянувши рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , постановою від 18 серпня 2020 року залишив його без змін.
У січні 2024 року до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_3 , подана в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , у якій вона просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, оскільки неповнолітні діти з 27 червня 2019 року на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник неповнолітніх дітей, є співвласниками спірного майна, по 7/100 частин кожен, проте їх не було залучено до участі у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Про існування оскаржуваних рішень вона як представник неповнолітніх дітей дізналася у серпні 2023 року із поданої ОСОБА_1 заяви про роз'яснення рішення суду.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , задовольнив.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Оскаржувану постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до договору дарування нерухомого майна від 27 червня 2019 року та відомостей з Державного реєстру речових прав нерухоме майно - допоміжний комплекс належить також неповнолітнім дітям ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 по 7/100 частин кожному. Законним представником дітей є ОСОБА_3 .
Відповідачу ОСОБА_2 належить лише 15/100 часток нерухомого майна - допоміжного комплексу.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, ухваливши судове рішення у справі, не встановив та не залучив до розгляду цієї справи всіх осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 26 травня 2021 року у справі № 750/5751/20.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 під час розгляду справи по суті не повідомив суд про те, що подарував своїм неповнолітнім дітям частки із своєї частини у спільному нерухомому майні. Отже,він діяв недобросовісно та створив позивачу перешкоди у користуванні виділеним йому рішенням суду майном в натурі, оскільки через значний проміжок часу після набрання рішенням першої інстанції законної сили воно було скасовано апеляційним судом.
Апеляційний суд помилково прийняв до розгляду апеляційну скаргу, строк на подання якої пропущено.
ОСОБА_1 та його адвокат не отримували апеляційної скарги з додатками, а клопотання про участь адвоката у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції не розглянуто.
Просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У додаткових поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що в апеляційному суді розглядалась аналогічна справа № 208/8372/18 між тими самими сторонами, у якій апеляційний суд правильно вважав, що незалучення неповнолітніх дітей у суді першої інстанції, відповідачем у якій був їх батько, не вплинуло на їх права та інтереси, та вирішив спір по суті частково, в тій частині позовних вимог, вирішення яких не вплинуло на права та обов'язки заявників апеляційної скарги.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , поданому до Верховного Суду 09 вересня 2024 року, зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки Верховного Суду, на неврахування яких посилається заявник, стосуються фраудаторності правочинів, які незастосовні у спірних правовідносинах, оскільки сторони не є боржником і кредитором, а спірні правовідносини не стосуються уникнення виконання боргових зобов'язань.
ОСОБА_12 , в інтересах якого було подано апеляційну скаргу законним представником ОСОБА_3 , досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже, став самостійним учасником справи.
У червні 2025 року ОСОБА_12 подав пояснення на касаційну скаргу, які обґрунтовано тим, що незалучення його до участі у справі через законного представника позбавило його можливості надати заперечення, докази, альтернативний варіант виділу спірного майна, ставити запитання експерту та вчиняти інші процесуальні дії як співвласника майна.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 01 липня 2025 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 10 червня 2013 року, номер у реєстрі 1-806 (дублікат, серія та номер 1-265, від 18 березня 2016 року, виданий державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г.), ОСОБА_1 належить 64/100 частини нерухомого майна - допоміжного комплексу.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 10 червня 2013 року, номер у реєстрі 1-806 (дублікат, серія та номер 1-265, від 18 березня 2016 року, виданий державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г.), ОСОБА_2 належить 36/100 частин нерухомого майна - допоміжного комплексу (т. 1, а. с. 10-13).
Відповідно до висновку експертів Вітер Р. В. і Логачова Ю. Ф., складеного 21 березня 2019 року за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 6449/6450-18 за заявою ОСОБА_1 , надано варіант розподілу допоміжного комплексу між співвласниками (64/100 та 36/100 частин), де вартість 1 кв. м цього комплексу для можливого визначення вартості площі під час розподілу між співвласниками становить 8 254,949 грн з урахуванням дійсної вартості спірного майна, загальною площею 496,3 кв. м, яка становить 4 098 214,00 грн. Співвласнику 64/100 частин пропонується виділити частку площі приміщень разом зі спорудами вартістю 2 622 857,00 грн, співвласнику 36/100 частин - 1 475 357,00 грн. Суму у розмірі 1 974,00 грн може бути визначено як грошову компенсацію на користь співвласника 36/100 частин.
Згідно із вказаним висновком експертів від 21 березня 2019 року варіант розподілу допоміжного комплексу між співвласниками (64/100 та 36/100 частин)пропонується визначити так: співвласнику 64/100 частин (315,9 кв. м) виділити приміщення 1-1 (22,8 кв. м) - підсобне приміщення, приміщення 1-2 (293,1 кв. м) - частину торгової зали; огорожу № 1; 64/100 частини тротуару І. Співвласнику 36/100 частин (177,7 кв. м) виділити приміщення 1-1 (63,7 кв. м) - частину торгової зали (7,75 м х 8,22 м), приміщення 1-3 (114,0 кв. м) - торгова зала, 36/100 частин тротуару І. Вартість площі, яку пропонується виділити співвласнику 36/100 частин, разом зі спорудами становить 1 473 383,00 грн, що на 1 974,00 грн менше від вартості 36/100 частин, яку може бути визначено як грошову компенсацію на користь співвласника 36/100 частин.
Крім того, відповідно до вказаного варіанта розподілу допоміжного комплексу між співвласниками у приміщенні 1-2 (356,8 кв. м) необхідно встановити перегородку для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 частин приміщення, площею 293,1 кв. м, та для співвласника 36/100 частин приміщення, площею 63,7 кв. м (т. 1, а. с. 62-84).
Апеляційний суд установив, що відповідно до договору дарування нерухомого майна від 27 червня 2019 року та відомостей з Державного реєстру речових прав нерухоме майно - допоміжний комплекс належить також неповнолітнім дітям ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 по 7/100 частин кожному. Законним представником дітей є ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 31, 32-34, 36 зворот, 37).
Відповідачу ОСОБА_2 належить 15/100 часток нерухомого майна - допоміжного комплексу (т. 2, а. с. 37).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повною мірою.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Суди у справі, що переглядається, встановили, що з позовом про виділ частки майна, що є у спільній частковій власності, позивач звернувся до суду 03 грудня 2018 року та просив виділити йому в натурі частку, яка становить 64/100 частини допоміжного комплексу, та інші 36/100 частин - його братові, відповідачеві у справі.
Згідно з висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 21 березня 2019 року, проведеної за заявою ОСОБА_1 , такий варіант розподілу є можливим.
Місцевий суд рішенням від 26 лютого 2020 року, частково задовольнивши позовні вимоги, виділив ОСОБА_1 частку в розмірі 64/100 частин, а ОСОБА_2 - 36/100 частин допоміжного комплексу в самостійні об'єкти нерухомого майна та визнав право власності на них, стягнувши з позивача на користь відповідача 1 974,00 грн грошової компенсації.
У своїй апеляційній скарзі, поданій 27 березня 2020 року, ОСОБА_2 не погодився з рішенням суду першої інстанції та посилався на відсутність предмета спору та порушення, невизнання або оспорювання прав позивача діями чи бездіяльністю відповідача.
Дніпровський апеляційний суд, переглянувши рішення місцевого суду від 26 лютого 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , постановою від 18 серпня 2020 року залишив його без змін.
У січні 2024 року ОСОБА_3 , яка перебуває у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем (встановлено рішенням у справі № 209/1594/17), звернулась з апеляційною скаргою, діючи як законний представник їх спільних з відповідачем неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та в їх інтересах, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, оскільки неповнолітні діти з 27 червня 2019 року на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник неповнолітніх дітей, є співвласниками 36/100 частин спірного майна, по 7/100 частин кожен, проте їх не було залучено до участі у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Дніпровський апеляційний суд у постанові від 08 травня 2024 року з указаними доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , погодився, рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Підставою відмови у задоволенні позову про виділ в натурі як частки майна позивачеві, так і частки майна відповідачеві апеляційний суд зазначив лише незалучення до участі у справі нових співвласників частин майна в особі їх законного представника ОСОБА_3 .
У касаційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 26 травня 2021 року у справі № 750/5751/20-ц, зазначає про незаконність постанови апеляційного суду, якою відмовлено в позові з підстав незалучення до участі у справі в суді першої інстанції неповнолітніх дітей відповідача, оскільки:
відповідач як батько був законним представником цих дітей у суді першої інстанції;
відповідач діяв недобросовісно, не повідомив місцевий суд про відчуження частини своєї частки у спірному майні на користь його дітей під час розгляду справи у суді першої інстанції;
незалучення цих осіб не впливає на законність рішення місцевого суду в частині вирішення позовної вимоги про виділ позивачу 64/100 частин допоміжного комплексу.
На думку заявника, вказані обставини призвели до порушення апеляційним судом норм процесуального права під час ухвалення постанови та є підставою для її скасування у зв'язку з порушенням основоположних аспектів верховенства права, які передбачають дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
Верховний Суд погоджується з наведеними доводами касаційної скарги з огляду на таке.
Суди встановили, що відповідач є батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та проживає з їх матір'ю ОСОБА_3 однією сім'єю.
Апеляційний суд установив, що згідно з договором дарування нерухомого майна від 27 червня 2019 року та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно допоміжний комплекс належить також неповнолітнім дітям ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 по 7/100 частин кожному.
Водночас згідно з матеріалами справи відповідач не повідомляв місцевий чи апеляційний суд про укладення під час розгляду справи у суді першої інстанції договору дарування частин його частки у спільному майні з позивачем на користь своїх дітей та, як наслідок, розширення кола осіб співвласників допоміжного комплексу.
Верховний Суд бере до уваги, що позов ОСОБА_1 фактично містить дві позовні вимоги, що стосуються виділу в натурі ОСОБА_1 64/100 частин допоміжного комплексу та ОСОБА_2 - 36/100 частин цього комплексу.
Відповідач у заявах про закриття провадження у справі (т. 1, а. с. 56, 57), про повторну пропозицію досудового врегулювання спору (т. 1, а. с. 58) та представник відповідача у судовому засіданні (т. 1, а. с. 128-130) послідовно стверджували, що спір відсутній, і сторона відповідача не заперечує проти виділу майна позивача в натурі та не перешкоджає позивачу у цьому, оскільки позивач і так безперешкодно користується своєю часткою майна, виділ якої у його власність він просив здійснити у судовому порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також посилався на відсутність спору та оспорюваних, невизнаних або порушених прав позивача діями чи бездіяльністю відповідача (т. 1, а. с. 156-162).
Будь-яких аргументів щодо незгоди з порядком визначення часток в натурі, зокрема з виділом позивачу його 64/100 частин допоміжного комплексу, зокрема саме тих приміщень, що визначені рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили 18 серпня 2020 року, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду за його апеляційною скаргою не наводив. Не наводила таких доводів і ОСОБА_3 у апеляційній скарзі, поданій в інтересах неповнолітніх дітей як співвласників частки відповідача у спільному майні, а не позивача.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення суду першої інстанції, переглянуте апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача, яким, зокрема, позивачу виділено його частку в натурі, у суді касаційної інстанції з ініціативи ОСОБА_2 не переглядалося.
Отже, на час звернення ОСОБА_3 з апеляційною скаргою в інтересах її неповнолітніх дітей набрало законної сили рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виділено 64/100 частини належних йому приміщень допоміжного комплексу в натурі, якими з 18 серпня 2020 року позивач користується на власний розсуд та проти чого відповідач не заперечує.
ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції та під час її розгляду вчинив правочин щодо відчуження частини його частки у допоміжному комплексі на користь своїх дітей, свідомо не повідомивши суд першої інстанції про цю обставину, що свідчить про недобросовісну поведінку учасника справи.
У постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 26 травня 2021 року у справі № 750/5751/20-ц, на які посилається заявник у касаційній сказі, наголошено на необхідності дотримання правил добросовісності.
ОСОБА_2 як батько також є законним представником його неповнолітніх дітей.
За вказаних обставин відповідач міг вважатися таким, що діяв в інтересах неповнолітніх дітей, зокрема у разі подання відповідного клопотання про залучення його дітей до участі у справі як співвласників, та представляти їх інтереси в суді першої інстанції як законний представник.
Водночас суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого суду та відмовивши у позові з підстав незалучення неповнолітніх дітей як співвласників спірного майна:
не урахував, що відповідач не заперечував проти виділення в натурі позивачу його частки у спільному майні, розмір якої після відчуження відповідачем частини його власної частки на користь дітей не змінився;
не урахував, що ухваленням рішення місцевого суду про виділ ОСОБА_1 64/100 частин спірного майна в натурі не вирішується питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки неповнолітніх дітей, що не були залучені до участі у справі;
не мотивував, чи порушує права відповідача та його неповнолітніх дітей задоволення судом першої інстанції позову в частині виділення ОСОБА_1 в натурі його частки у спільній частковій власності;
та передчасно відмовив у задоволенні усіх позовних вимог з підстав незалучення осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що питання порушення прав заявників апеляційної скарги вирішенням позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема і в частині виділу йому в натурі 64/100 частин спірного майна, без їх участі в особі ОСОБА_3 апеляційний суд не вирішував.
Отже, апеляційний суд дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні в повному обсязі позовних вимог про виділ в натурі часток.
Суд апеляційної інстанції не переглянув рішення місцевого суду відповідно до вимог параграфу 3 глави 1 розділу V ЦПК України, відмовивши в позові лише з підстав незалучення осіб до розгляду справи в суді першої інстанції відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Крім того, відповідно до положень статті 352 ЦПК України апеляційний суд, вирішуючи питання про порушення прав чи інтересів неповнолітніх дітей, не з'ясував, чи виникли у зв'язку з прийняттям судового рішення у цих осіб як власників (сукупно 14/100 частин спірного майна) нові права, чи покладено на них нові обов'язки, або змінено їх наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2019 року у справі № 350/67/1 5-ц (провадження № 14-652цс18) викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежності.
У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення.
Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
З огляду на наведене суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх заходів для повного та всебічного розгляду справи, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині посилання на пропуск строку на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року, оскільки ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 не брала участі у справі.
Апеляційний суд урахував, що рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 як законному представнику, що діяла в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , не надсилалося, доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.
Отже, апеляційний суд, зокрема за відсутності заперечень позивача, правомірно вважав, що наведені обставини свідчать про наявність підстав для поновлення ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , строку на апеляційне оскарження.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про неповідомлення заявника та його адвоката про розгляд справи в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).
Відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи з 09 січня 2024 року, тобто на час постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, ОСОБА_14 мав зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».
Представник ОСОБА_15 адвокат Зарудній І. В. відповідно до інформації з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи мав зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» з 09 жовтня 2022 року.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (абзац перший частини сьомої статті 14 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (абзац перший частини шостої статті 128 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Згідно з довідкою про отримання електронних документів у підсистемі «Електронний суд» ухвалу про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з додатками доставлено до електронних кабінетів ОСОБА_1 та його адвоката Заруднього І. В. 07 березня 2024 року (т. 2, а. с. 52, 52 зворот, 57, 58).
Відповідно до довідки про отримання електронних документів у підсистемі «Електронний суд» судову повістку про дату та час судового засідання, призначеного на 08 травня 2024 року, доставлено до електронних кабінетів ОСОБА_1 та його адвоката Заруднього І. В. 22 березня 2024 року (т. 2, а. с. 56).
Отже, позивач та його адвокат були належним чином повідомлені про розгляд справи та про судове засідання, призначене на 08 травня 2024 року, їм було надіслано копію апеляційної скарги з додатками, водночас у судове засідання вони не з'явилися, причин своєї неявки суду не повідомили.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надсилав позивачу та його адвокату копію апеляційної скарги з додатками та не повідомив їх про розгляд справи, зокрема про судове засідання 08 травня 2024 року, не підтвердилися.
Верховний Суд також не бере до уваги посилання заявника на те, що апеляційний суд не розглянув його клопотання про участь у засіданнях у режимі відеоконференції від 01 травня 2024 року, оскільки воно надійшло до апеляційного суду 10 травня 2024 року, тобто після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови від 08 травня 2024 року.
Щодо клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Заявник зазначає, що залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін призведе до того, що відповідачі у подібних справах під час розгляду справи матимуть можливість відчужувати спірне майно на користь родичів («вживати право на зло») і не нести жодної відповідальності за свої недобросовісні дії. Вирішення цього питання становить фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Колегія суддів, вивчивши клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з таких підстав.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
У частині п'ятій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів мотивів та аргументів для такої передачі.
Наведені заявником обґрунтування у розумінні частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З огляду на викладене наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
З урахуванням висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік