text-justify-trim:punctuation'>
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 947/2285/20
провадження № 61-16634св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігор Володимирович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський Артем Едуардович,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), назву змінено на Акціонерне товариство «Сенс-Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», банк), державного реєстратора Комунального підприємства(далі - КП)«Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В., приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А. Е. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та нотаріуса.
Позов мотивовано тим, що 04 лютого 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_3 як позичальником підписано договір іпотеки, який посвідчено нотаріально.
Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Власником квартири є ОСОБА_5 , який згідно з договором іпотеки був майновим поручителем та іпотекодавцем.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та довідкою з КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (далі - КП «ЖКС «Вузівський») ОСОБА_5 , крім зазначеної квартири, не має іншого житла та постійно проживає за вказаною адресою.
Також за вказаною адресою зареєстрована ОСОБА_4 та постійно мешкає ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою від 06 серпня 2019 року № 1070 та актом КП ЖКС «Вузівський» від 26 квітня 2018 року.
17 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» як іпотекодержатель зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2018 року № 44653637, прийнятим державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області Бурлаченком І. В.
23 січня 2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А. Е. під час дії арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року, прийняв рішення від 27 січня 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50824299, про реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк». Підставою зазначено передавальний акт від 11 жовтня 2019 року.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вважали, що рішення були прийняті реєстраторами з порушенням законів України «Про іпотеку» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язання громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті.
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просили:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2018 року, індексний номер 44653637;
визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А. Е. від 27 січня2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50824299.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. від 17 грудня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44653637.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А. Е. від 27 січня 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50824299.
Встановлено порядок виконання рішення шляхом поновлення права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на цю квартиру.
Стягнено в рівних частках з АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В., приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чапського А. Е. на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 957,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 використовується позивачем як місце постійного проживання, а тому на неї не може бути звернено примусове стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) з урахуванням дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом перереєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» на забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 2008/686-Фо3.14/10, укладеного в іноземній валюті.
Суд також зазначив, що 23 січня 2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А. Е. під час дії арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року, постановив рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50824299, про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк», однак за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна не мав права здійснювати реєстраційних дій, поки таке обтяження не буде знято.
Одеський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Вимог про витребування квартири не заявлено.
Верховний Суд постановою від 27 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд керувався тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності сторони у справі, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Одеський апеляційний суд постановою від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс-Банк», задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2020 року скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Оскаржувану постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 у позові посилається на те, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за банком та внесенням записів за останнім про державну реєстрацію права власності. Водночас він не заперечив права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із неналежним виконанням основного зобов'язання, що спричинило наявність заборгованості.
Державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню - арешту майна на користь самого іпотекодержателя та не є порушенням пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у сукупності з пунктом 5 цієї ж частини.
За наявності невиконаного основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого ОСОБА_3 не оспорює, апеляційний суд дійшов висновку про те, що його права не порушено.
Апеляційний суд також керувався тим, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, тому немає підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18), постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 761/1989/14-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не повідомив заявника про розгляд справи, не надіслав йому копію апеляційної скарги та не викликав належним чином у судове засідання.
Власник предмета іпотеки не надавав згоди на його відчуження.
Квартира АДРЕСА_1 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Реєстраційні дії вчинені під час дії арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду на надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 01 липня 2025 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
04 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - ПАТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк») і ОСОБА_6 як позичальником було укладено договір іпотеки, який був посвідчений нотаріально. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
Власником вказаної квартири є ОСОБА_5 , який згідно з договором іпотеки є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_7 та іпотекодавцем.
За вказаною адресою також зареєстрована ОСОБА_4 , у квартирі постійно мешкає ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою від 06 серпня 2019 року № 1070 та актом сусідів від 26 квітня 2018 року, посвідченим КП ЖКС «Вузівський».
Згідно з пунктом 3.1 іпотечного договору від 04 лютого 2008 року у разі порушення іпотекодавцем умов, визначених підпунктами 2.1.1-2.1.10 цього договору, іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.
У зв'язку із невиконанням позичальником умов договору 17 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» як іпотекодержатель зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2018 року, індексний номер 44653637.
23 січня 2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А. Е. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 січня 2020 року, індексний номер 50824299, про реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк». Підставою постановлення такого рішення став передавальний акт від 11 жовтня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення лише в частині вирішення позову ОСОБА_3 .
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначив, що він є іпотекодавцем за договором іпотеки від 04 лютого 2008 року, укладеним з ПАТ «Укрсоцбанк», та посилався на те, що банк незаконно звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 04 лютого 2008 року, шляхом державної реєстрації права власності на неї за банком.
ОСОБА_3 є позичальником за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 2008/686-Фо3.14/10, грошові зобов'язання за яким забезпечені іпотекою відповідно до договору іпотеки від 04 лютого 2008 року.
Позивач ОСОБА_3 постійно проживає в іпотечній квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 , який не має іншого житла та не надавав згоди на відчуження цієї квартири шляхом оформлення прав банку на неї.
Позивачі вважали, що реєстрація права власності на іпотечне майно за банком призвела до примусового виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка також зареєстрована в іпотечній квартирі.
ОСОБА_3 зазначав, що оскаржувані рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком прийняті реєстраторами з порушенням законів України «Про іпотеку» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час дії арешту, накладеного судовим рішенням у справі № 520/13411/17.
Суд першої інстанції у справі, що переглядається, задовольнивши позов, керувався тим, що рішеннями про державну реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» від 17 грудня 2018 року та надалі за його правонаступником АТ «Альфа-Банк» від 27 січня 2020 року порушено права, зокрема ОСОБА_3 як іпотекодавця, який постійно проживає в іпотечній квартирі, оскільки на цю квартиру не може бути звернено примусове стягнення з урахуванням дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII).
В апеляційній скарзі банк зазначив, що погодження сторонами іпотечного застереження є достатньою підставою для примусового звернення стягнення на іпотечне майно.
Банк посилався на те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон № 1304-VII, оскільки у власності ОСОБА_3 є 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд, скасувавши рішення місцевого суду та ухваливши нове рішення про відмову в позові, керувався тим, що з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема наявності невиконаного основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого ОСОБА_3 як іпотекодавець не оспорив, права ОСОБА_3 не порушено, оскільки умовами договору іпотеки передбачено право звернення стягнення на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.
Крім того, суд апеляційної інстанції виснував, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення права позивача. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Отже, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обрали неналежний спосіб захисту порушених прав, водночас вимоги про витребування майна не заявляли.
Верховний Суд з висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Якщо суд не встановив наявності порушених, невизнаних або оспорених прав (інтересів) позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 240/25193/23), то немає підстав встановлювати належність / неналежність (ефективність / неефективність) обраного позивачем способу захисту.
Надаючи оцінку доводам позовної заяви у частині того, чи порушуєправа ОСОБА_3 державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, та дійшовши висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_3 , апеляційний суд посилався на такі обставини:
договір іпотеки від 04 лютого 2008 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_6 (позичальником);
ОСОБА_3 як іпотекодавець не оскаржував умови договору іпотеки та не заявляв вимоги про витребування іпотечної квартири.
Водночас апеляційний суд виснував про неналежний спосіб захисту, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовом про витребування іпотечної квартири не зверталися.
Як убачається зматеріалів справи, договір іпотеки укладено між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_5 , який є майновим поручителем за грошовими зобов'язаннями ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 10-12) та не є учасником справи.
Позивач ОСОБА_3 не є іпотекодавцем за договором іпотеки від 04 лютого 2008 року.
Будь-яких доказів того, що саме ОСОБА_3 є іпотекодавцем за зобов'язаннями за кредитним договором від 04 лютого 2008 року №2008/686-Фо3.14/10, матеріали справи не містять.
Навпаки, в матеріалах справи наявна копія договору іпотеки від 04 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 , який не є учасником цієї справи, та ПАТ «Укрсоцбанк» (т. 1, а. с. 10-12).
Згідно із відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_3 є боржником за кредитними зобов'язаннями перед банком, що не заперечує сам позивач. Однак не встановлено, за якими (яким) саме кредитними договорами.
ОСОБА_3 на час розгляду справи не був власником / співвласником спірного іпотечного майна, єдиним власником якого є ОСОБА_5 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 14, 15).
Отже, апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про відмову в позові з двох взаємовиключних підстав, не перевірив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_7 , зокрема не перевірив наявність належних та допустимих доказів, які б свідчили про його статус іпотекодавця у справі. Хоча банк не заперечував, що ОСОБА_8 є боржником і вчинення банком державної реєстрації права власності на іпотечне майно прав ОСОБА_7 не порушує.
Отже, апеляційний суд помилково посилався на те, що ОСОБА_3 як іпотекодавець мав оспорювати умови договору іпотеки від 04 лютого 2008 року, не перевіривши його статусу за іпотечними зобов'язаннями, передбаченими цим договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежності.
Апеляційний суд належно не виконав вимоги параграфа 3 глави 1 розділу V ЦПК України щодо з'ясування обставин, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень відповідно до положень статті 365 ЦПК України, допустив недоліки у дослідженні доказів і не перевірив обставин, які характеризують правовий зв'язок позивача ОСОБА_3 з іпотечним майном та є підставами позову ОСОБА_3 .
Верховний Суд відповідно до імперативних положень частини другої статті 400 ЦПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі заявник посилається на те, що квартира № 8 на АДРЕСА_3 підпадає під дію Закону № 1304-VII, а оспорювані реєстраційні дії вчинені під час дії арешту, накладеного ухвалою суду в іншій справі.
Водночас Верховний Суд не може надати вичерпну відповідь на вказані доводи касаційної скарги, оскільки апеляційний суд, відмовивши у позові ОСОБА_3 :
не встановив, чи порушено права ОСОБА_3 як боржника, який просив захистити його право як особи, що постійно проживає в іпотечній квартирі тана яку, на його думку, поширюються гарантії, визначені Законом № 1304-VII;
не перевірив обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги та які суперечать наявним уматеріалах справи доказам;
зробив взаємовиключні висновки про відмову в позові з підстав необґрунтованості позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача) та обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту.
У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, поверхово дослідив матеріали справи, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення.
З огляду на вказане є підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про неповідомлення заявника про розгляд справи в суді апеляційної інстанції та про судове засідання, колегія суддів враховує таке.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).
Відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до матеріалів справи копію апеляційної скарги з додатками було вручено ОСОБА_9 20 лютого 2021 року під час першого розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням про вручення (т. 1, а. с. 207).
24 квітня 2024 року ОСОБА_3 подав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому повідомив суд про бажання брати участь у судових засіданнях та просив відкласти розгляд справи, який було призначено на 25 квітня 2024 року о 13 год 30 хв, у зв'язку з його відсутністю у місті Києві, а наступні судові засідання проводити за його участю (т. 2, а. с. 194, 195).
25 квітня 2024 року розгляд справи відкладено на 03 жовтня 2024 року.
Згідно з інформацією з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи з 08 травня 2023 року, тобто на час нового апеляційного розгляду, ОСОБА_3 мав зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (абзац перший частини сьомої статті 14 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (абзац перший частини шостої статті 128 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Згідно з довідкою про доставлення електронного документа судову повістку про дату та час судового засідання, призначеного на 03 жовтня 2024 року, доставлено до електронного кабінету ОСОБА_7 22 серпня 2024 року (т. 2, а. с. 206).
Отже, ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 03 жовтня 2024 року, водночас у судове засідання не з'явився, причин своєї неявки не повідомив.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надсилав ОСОБА_9 копію апеляційної скарги з додатками та не повідомив його про розгляд справи, зокрема про судове засідання 03 жовтня 2024 року, не підтвердилися.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З огляду на викладене наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
З урахуванням висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік