06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 205/6439/16-ц
провадження № 61-11171св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , правонаступницею якого є ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2023 року у складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що у листопаді 2004 року ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 вкласти кошти у придбання на аукціоні нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшого його переведення в житлове та розподілу між вкладниками.
ОСОБА_1 зазначала, що у грудні 2004 року ОСОБА_2 для участі в аукціоні та придбання майна отримав від неї грошові кошти в розмірі 20 000,00 дол. США.
10 грудні 2004 року ОСОБА_2 придбав на аукціоні вказане нерухоме майно, яке за домовленістю було поділено на рівні частини між учасниками. Перший поверх будівлі, а також частина господарських споруд та прилеглої території мали бути виділені ОСОБА_1 .
Договір купівлі-продажу між позивачкою та ОСОБА_2 щодо придбання частки зазначеного нерухомого майна укладено не було.
ОСОБА_1 зазначала, що нежитлове приміщення потребувало капітального ремонту, тому протягом 2005 року в результаті спільної діяльності проведено капітальний ремонт будинку, вивіз сміття, благоустрій території, встановлення паркану, будівництво гаража.
Позивачка вказувала, що разом із сином робила ремонт у двох квартирах у зазначеному будинку за власні кошти, зокрема провели реконструкцію, зробили підлогу, провели опалення, встановили вікна та двері.
Зазначала, що між нею та відповідачем була усна домовленість, що після здійснення ремонтних робіт, прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів на будинок, між сторонами буде укладено правочин з відчуження двох квартир у будинку на АДРЕСА_1 .
Водночас після проведення ремонтних робіт у квартирах відповідач змінив замки до вхідних дверей, до вказаних приміщень позивачку не допускає, укладати правочини купівлі-продажу квартири відмовився, пояснюючи тим, що хоче продати частину, яка виділялася позивачці, та після продажу поверне їй кошти.
Як стверджувала позивачка, ОСОБА_2 обіцяв повернути їй кошти за витрачені нею під час будівельних робіт кошти у разі надання підтвердних документів.
Крім 20 000,00 дол. США, переданих відповідачу на придбання майна, ОСОБА_1 передала йому також 25 000,00 дол. США на благоустрій території та ремонт квартири.
Зазначала, що 19 березня 2006 року ОСОБА_2 написав розписку на 20 000,00 дол. США, тобто на суму коштів, які ОСОБА_1 передала відповідачу для придбання нерухомості, а також розписку на 25 000,00 дол. США. - суму коштів, затрачених нею на ремонт та благоустрій нерухомості, в яких вказав, що пред'явнику цих розписок будуть повернені відповідні суми коштів.
На думку ОСОБА_1 , відмова ОСОБА_2 від укладення правочину купівлі-продажу квартир та неповернення коштів, отриманих на їх придбання та ремонт, свідчить про безпідставне збагачення відповідача за рахунок ОСОБА_1 на суму 45 000,00 дол. США.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протокольною ухвалою від 07 липня 2017 року залучив до участі у справі ОСОБА_3 співвідповідачем, оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами у період шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 .
Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1 170 670,50 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 03 червня 2020 року залучив до участі у справі правонаступницю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , а також третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батову Л. Г. (далі - приватний нотаріус Дніпровського МНО).
Надалі ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з ОСОБА_3 , яка є правонаступницею ОСОБА_2 , безпідставно набуті кошти у сумі 1 645 587,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 05 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачкою розписки не є належними доказами передання грошових коштів ОСОБА_2 , інших доказів, які б доводили факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. Отже, вважав відсутніми правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Також суд першої інстанції зазначив, що хоча відповідач й визнав, що ОСОБА_1 здійснювала переобладнання та ремонт квартир у будинку на АДРЕСА_1 , на що, за оцінкою експертизи, проведеної на замовлення відповідача, витрачено 42 324,12 грн, проте позивачка не заявляла вимоги про стягнення цих коштів, а просила стягнути саме кошти, передані ОСОБА_2 за розписками.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі позивачка зазначала, що ОСОБА_2 обставини щодо отримання коштів від ОСОБА_1 на придбання та ремонт спірного майна визнав в інших судових справах. Посилалась на те, що здійснила ремонт квартир у будинку відповідача за власні кошти, розмір витрат оцінено суб'єктом оціночної діяльності. Також вказувала, що у зв'язку з проведенням ремонту вартість належного ОСОБА_2 майна збільшилася, що підтверджується експертними висновками, які жодним чином не оцінив місцевий суд. Також вважала, що суд неправильно застосував статтю 1212 ЦК України, не врахував, що наведені в позовній заяві обставини вказують саме на те, що ОСОБА_2 набув та зберігає майно без достатніх правових підстав.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача не виникло зобов'язання повернути грошові кошти в розмірі 45 000,00 дол. США згідно зі статтею 1212 ЦК України, оскільки не доведено отримання відповідачем цих коштів.
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що питання визнання розписок недійсними та стягнення боргу за ними було предметом судового розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за результатом якого постановлено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2009 року, про відмову в позові та зустрічному позові. Суди у цій справі дійшли висновків, що гроші за розписками не передавались, договір позики між сторонами не укладався.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, постанові Верховного Суду від 22 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно тлумачать статтю 1212 ЦК України, а тому не врахували, що наведені в позовній заяві обставини вказують саме на те, що ОСОБА_2 набув та зберігає майно без достатніх правових підстав.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Касаційну скаргу ОСОБА_1 подала до Верховного Суду у липні 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
У березні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 грудня 2004 року ОСОБА_2 у Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» за договором № 128/А придбав будівлю, літ. «А-2», підвал, літ. «А-2», ганки, літ. «а», «а2», приямки, літ. «а2», «а3», загальною площею 652,1 кв. м, будівлю, літ. «Ж-1», загальною площею 82,9 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Зазначену нежитлову будівлю за актом приймання-передавання від 04 січня 2005 року передано покупцю ОСОБА_2 , на замовлення якого 12 квітня 2005 року виготовлено технічний паспорт на будівлі та споруди.
10 лютого 2005 року здійснено реєстрацію права власності на зазначене майно за ОСОБА_2
30 серпня 2006 року рішенням Дніпровської міської ради погоджено ОСОБА_2 місце розташування чотириквартирного житлового будинку (з реконструкцією наявної будівлі) на АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки, проведеної ФОП ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 , ринкова вартість зазначеної нерухомості становить 1 397 574,00 грн (а. с. 229-266, т. 1).
Відповідно до звіту про оцінку майна, виготовленого ФОП ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_1 17 травня 2021 року, ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - будівлі, літ. «А-2», підвалу, літ. «А-2», ганків, літ. «а», «а2», приямків, літ. «а2», «а3», загальною площею 652,1 кв. м, будівлі, літ. «Ж-1», загальною площею 82,9 кв. м, на АДРЕСА_1 становить 1 570 096,00 грн (а. с. 95-137, т. 4).
За іншим звітом № 1008-21/1 про проведення оцінки вартості майна, виготовленим ФОП ОСОБА_7 на замовлення відповідача 10 серпня 2021 року, вартість зазначеного майна становить 985 965,00 грн (а. с.146-158, т. 4).
Відповідно до звіту про оцінку ступеня готовності і вартості витрат на ремонт квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , виготовленого ФОП ОСОБА_8 , така вартість становить 42 324,12 грн (а. с. 58-91, т. 3).
Згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 29 липня 2022 року, виготовленим Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, ринкова вартість нерухомого майна на АДРЕСА_1 становить 2 836 556,00 грн (а. с. 46-65, т. 5).
Матеріали справи містять дві розписки від 19 березня 2006 року, за змістом однієї з яких ОСОБА_2 поверне пред'явнику 25 000,00 дол. США, які брав на будівництво будинку на АДРЕСА_1 до 01 серпня, а за змістом іншої ОСОБА_2 поверне пред'явнику 20 000,00 дол. США, які брав на будівництво будинку на АДРЕСА_1 до 01 серпня.
25 серпня 2016 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 20 000,00 дол. США та 25 000,00 дол. США.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 01 липня 2009 року у справі № Початок форми
2-2772/09, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2009 року, у Кінець форми
задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовив. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання розписок недійсними відмовив.
Як
встановили суди у справі № Початок форми
2-2772/09 та сторони не заперечувалиКінець форми
, що під час написання розписок від 19 березня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 грошових коштів ОСОБА_2 не передавали, договір позики між сторонами не укладався.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61?12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала його тим, що передала відповідачу гроші у розмірі 20 000,00 дол. США для придбання на аукціоні нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що між нею та відповідачем була усна домовленість, що після здійснення ремонтних робіт, прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів на будинок між сторонами буде укладено договір купівлі-продажу двох квартир у будинку на АДРЕСА_1 .
Водночас після проведення ремонтних робіт у квартирах відповідач змінив замки до вхідних дверей, до вказаних приміщень позивачку не допускає, укладати правочини купівлі-продажу квартир відмовився.
Як стверджувала позивачка, на благоустрій території та ремонт квартири передала відповідачеві 25 000,00 дол. США.
На думку ОСОБА_1 , відмова ОСОБА_2 від укладення правочину купівлі-продажу квартир та неповернення коштів, отриманих на їх придбання та ремонт, свідчить про безпідставне збагачення відповідача за рахунок ОСОБА_1 на суму 45 000,00 дол. США, тому просила стягнути зазначену суму коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 не стала власником квартир, але за власні кошти провела реконструкцію та переобладнання у квартирах першого поверху будівлі, за що ОСОБА_2 мав розрахуватися з виконавцями. За час ремонтних робіт ОСОБА_1 за власні кошти установила вхідні двері, металопластикові вікна, декілька перегородок, підлогу. Суму витрачених ОСОБА_1 коштів на ремонтні роботи оцінено ФОП ОСОБА_8 у розмірі 42 324,12 грн. Відповідач зазначав, що розписки від 19 березня 2006 року були складені як зразки для укладення договору купівлі-продажу квартир, однак гроші за ними не передавались, договір з ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу квартир укладено не було.
Питання щодо визнання розписок недійсними та стягнення боргу за ними було предметом судового розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за результатами якого постановлено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2009 року, про відмову в позові та зустрічному позові. Суд дійшов висновку про те, що гроші за розписками не передавались та договір позики між сторонами не укладався.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що надані позивачкою розписки не є належними доказами передання грошових коштів ОСОБА_2 , інших доказів, які б доводили факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, договір позики між сторонами не укладено.
Виснували, що ОСОБА_1 заявляла позовні вимоги на підставі статті 1212 ЦК України лише щодо повернення коштів, переданих за розписками.
Отже, вважали відсутніми правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 , яка є правонаступницею ОСОБА_2 , грошових коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Колегія суддів частково не погоджується із зазначеними висновками судів з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) відбулося за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз змісту статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов'язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 рокуу справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено такий висновок: «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п'ята статті 82 ЦПК України).
У позовній заяві ОСОБА_1 як на підстави позову посилалась на обставини вчинення нею позадоговірних дій - передання коштів та виконання робіт за власні кошти.
Як стверджувала позивачка, між сторонами існувала усна домовленість, що після здійснення ремонтних робіт, прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів на будинок, буде укладено правочин з відчуження двох квартир у будинку на АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що питання визнання розписок від 19 березня 2006 року недійсними та стягнення боргу за ними було предметом судового розгляду.
Так, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 01 липня 2009 року у справі № Початок форми
2-2772/09 у Кінець форми
задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовив. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання розписок недійсними відмовив.
Як
встановили суди у справі № Початок форми
2-2772/09, що не заперечували сторони та підтверджено показаннями свідків, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Кінець форми
під час написання ОСОБА_2 розписок від 19 березня 2006 року грошових коштів йому не передавали, договір позики між сторонами не укладався. Також встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала ремонт у квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 за власні кошти.
У справі, що переглядається, сторони не заперечували обставин складення розписок від 19 березня 2006 року та усної домовленості між ними щодо наміру ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу придбати в ОСОБА_2 квартири у будинку на АДРЕСА_1 , однак внаслідок ситуації, яка склалася між сторонами, зокрема недосягнення згоди щодо подальшого укладення між сторонами договору купівлі-продажу квартир, відпала зацікавленість у придбанні обумовленого нерухомого майна, такий договір між сторонами не укладено.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 , яка є правонаступницею ОСОБА_2 , безпідставно набуті кошти, отримання відповідачем яких обґрунтувала розписками від 19 березня 2006 року та витратами на проведення ремонту квартир у належному на праві власності ОСОБА_2 будинку, що, на її думку, підтверджується оцінкою вартості витрат на ремонт квартир, проведеною ФОП ОСОБА_8 , а також висновками експертів про істотне збільшення ринкової вартості будинку на АДРЕСА_1 .
Так, убачається, що відповідно до звіту про оцінку ступеня готовності та вартості витрат на ремонт квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , складеного 04 січня 2016 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 на замовлення ОСОБА_2 , ринкова вартість ремонту квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 становить 42 324,12 грн.
Згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки, проведеної ФОП ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 , ринкова вартість зазначеної нерухомості становить 1 397 574,00 грн (а. с. 229-266, т. 1).
Відповідно до звіту про оцінку майна, виготовленого ФОП ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_1 17 травня 2021 року, ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - будівлі, літ. «А-2», підвалу, літ. «А-2», ганків, літ. «а», «а2», приямків, літ. «а2», «а3», загальною площею 652,1 кв. м, будівлі, літ. «Ж-1», загальною площею 82,9 кв. м, на АДРЕСА_1 становить 1 570 096,00 грн (а. с. 95-137, т. 4).
За іншим звітом № 1008-21/1 про проведення оцінки вартості майна, виготовленим ФОП ОСОБА_7 на замовлення відповідача 10 серпня 2021 року, вартість зазначеного майна становить 985 965,00 грн (а. с.146-158, т. 4).
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 29 липня 2022 року, виготовленого Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, ринкова вартість нерухомого майна на АДРЕСА_1 становить 2 836 556,00 грн (а. с. 46-65, т. 5).
Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції у судовому засіданні 30 серпня 2017 року представник відповідача ОСОБА_9 у відповідь на запитання суду зазначив, що відповідач визнає ту обставину, що позивачка ОСОБА_1 у 2005 році понесла витрати на ремонт квартир у будинку на АДРЕСА_1 у розмірі 42 000,00 грн (а. с. 202, т. 3).
На переконання колегії суддів, встановлені у справі обставини, зокрема усна домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що після здійснення позивачкою ремонтних робіт у квартирах у будинку на АДРЕСА_1 останній відчужить квартири позивачці за договором купівлі-продажу, який після проведення ремонтних робіт позивачкою за власні кошти у встановленому законом порядку вчинено не було, свідчить про те, що понесені позивачкою витрати на облаштування квартир у будинку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у розумінні статті 1212 ЦК України є такими, що безпідставно набуті відповідачем і, як наслідок, підлягають поверненню позивачці.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).
Враховуючи наведене, з огляду на мету заявленого позову ОСОБА_1 , який спрямований, зокрема, на повернення від ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів, за відсутності між сторонами законної чи договірної підстави такого збагачення ОСОБА_2 , висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, що позивачка не просила стягнути кошти, зокрема понесені нею у зв'язку з проведенням ремонтних робіт, як безпідставно набуте майно, є помилковими та такими, що не відповідають матеріалам справи та не свідчать про виконання завдань цивільного судочинства, яке має бути спрямоване на справедливе і своєчасне вирішення справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд виснує, що суд першої інстанції:
надав оцінку лише підставам позову, наведеним ОСОБА_1 у первісній позовній заяві, залишивши поза увагою те, що у письмових заявах від 03 червня 2020 року та 22 березня 2023 року, поданих після залучення ОСОБА_3 правонаступницею ОСОБА_2 , позивачка підставами повернення безпідставно набутих коштів зазначала розписки, за якими передані кошти, так і понесені нею витрати на проведення ремонту квартир;
не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо понесення позивачкою витрат на облаштування (ремонт) квартир у належному на праві власності ОСОБА_2 будинку, зокрема оцінки вартості витрат на ремонт квартир, проведеної ФОП ОСОБА_8 , а також висновкам експертів про істотне збільшення ринкової вартості будинку на АДРЕСА_1 ;
не дослідив розрахунку суми коштів, які заявила до стягнення позивачка, не встановив їх складових та правової природи їх нарахування;
не взяв до уваги обставин, встановлених судами у інших справах, щодо встановлення факту проведення ОСОБА_1 за власні кошти ремонтних робіт у належному на праві власності відповідачу будинку та визнання цієї обставини відповідачем під час розгляду справи, яка переглядається.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не урахував доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , не надав їм належної правової оцінки з викладенням мотивів у оскаржуваній постанові, необґрунтовано залишивши без змін рішення місцевого суду про відмову у позові.
Отже, суди не повною мірою дотримали норм процесуального права, оскільки усупереч вимог частини першої статті 13 ЦПК України справу було розглянуто не в межах заявлених позовних вимог, зокрема без урахування підстав позову, наведених ОСОБА_1 у заявах про уточнення позовних вимог.
З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Під час нового розгляду справи суду слід надати належну правову оцінку усім обставинам та доказам (зокрема й щодо спливу позовної давності).
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік