30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 456/2405/23
провадження № 61-15750св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року в складі судді Саса С. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Швед Іванна Володимирівна, про визнання спадкового договору недійсним та
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати недійсним спадковий договір, укладений 19 травня 2021 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Швед І. В., зареєстрований в реєстрі за
№ 1387;
- припинити заборону, накладену приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І. В. та внесену до реєстру 19 травня 2021 року за № 1388, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що є одинокою людиною похилого віку, хворіє на атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ стадії, посттравматичний артроз колінних та гомілково-ступневих суглобів, хронічний гепотопанкреотит, захворювання очей (атрофія сітківки лівого ока, пресбіопія обох очей), а в лютому 2016 року перенесла інсульт. Стверджувала, що в травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до неї з пропозицією про те, що буде допомагати їй матеріально, купувати продукти харчування, ліки та надавати інші послуги за потреби в обмін на те, що вона укладе з ним відповідний договір про її утримання, на що вона погодилася, оскільки у неї невеликий розмір пенсії, якої бракує на придбання ліків, оплати комунальних послуг, придбання продуктів харчування. Зазначає, що 19 травня 2021 року між нею та відповідачем укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Швед І. В., який вона вважала договором довічного утримання, однак її племінниця, ознайомившись з текстом договору, повідомила їй про те, що укладений договір є спадковим договором, а не договором довічного утримання, відтак у відповідача не виник обов?язок щодо її утримання.
Зазначала, що не читала договору, оскільки має вади зору, укладаючи спірний договір, у зв?язку з похилим віком, станом здоров?я та юридичною необізнаністю, вважала, що уклала саме договір довічного утримання, за яким буде отримувати від відповідача необхідну їй допомогу як матеріальну, так і у вигляді особистого догляду, про що їй обіцяв відповідач, а не спадковий договір, на укладення якого у неї волевиявлення не було. Вважала, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
26 лютого 2024 року рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
07 жовтня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого
2024 року залишено без змін.
Суди мотивували висновки тим, що позивачка не довела навмисне введення відповідачем її в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину, щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо обставин, які б могли вплинути на вчинення правочину, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, а також, враховуючи відсутність умислу відповідача ввести в оману позивачку, щоб спонукати її до укладення правочину, суди виснували про відсутність підстав для визнання оспорюваного спадкового недійсним з підстав, передбачених статтею 230 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Той факт, що на момент укладення договору, позивачка досягла пенсійного віку (66 років), її захворювання, не свідчать про неправильне, помилкове сприйняття нею умов спадкового договору, нерозуміння нею того, що укладається спадковий договір, а не договір довічного утримання. Такі доводи спростовуються умовами спадкового договору, зокрема, пунктом 3.3 оспорюваного спадкового договору, зі змісту якого вбачається, що сторони договору підтверджують, що цей договір відповідає їх намірам, і не має характеру фіктивного та удаваного правочину, не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобов'язані утримувати, укладається відповідно до справжньої волі, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Позивачка, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, а не спадковий договір, не зазначила, яке саме утримання чи догляд відповідно до статті 744 ЦК України повинні передбачити умови цього договору. Позивачка не надала суду безспірних належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що через поганий зір вона не змогла прочитати оспорюваний договір і що зміст договору нею не був прочитаний. Із оспорюваного договору не вбачається те, що ОСОБА_1 повідомила нотаріуса про поганий зір.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вона є людиною похилого віку, у 2016 році перенесла інсульт, страждає на захворювання очей - атрофію сітківки лівого ока, пресбіопію обох очей, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого та консультативним висновком лікаря офтальмолога від 12 березня 2022 року. У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до неї із пропозицією укласти договір довічного утримання, відповідно до якого він буде їй матеріально допомагати, купувати продукти харчування й ліки, надавати інші послуги за потреби. На момент укладення договору мала незадовільний стан здоров'я, а саме кардіосклероз, гіпертонічну хворобу, артроз колінних та гомілково-ступневих суглобів, гепатопанкреотит. 19 травня 2021 року вона підписала оспорюваний договір, вважаючи його договором довічного утримання. Відповідач надавав їй матеріальну допомогу до 04 січня 2022 року. Суди не врахували її стан здоров'я на момент укладення спадкового договору та потребу в наданні сторонньої допомоги.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 462/1992/15-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 758/463/15-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 308/3593/17, від 24 червня 2024 року в справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року в справі № 541/2898/16, від 26 липня 2022 року в справі № 760/21633/15, щодо кваліфікації правочину як такого, що вчинений внаслідок помилки; про укладення правочину під впливом обману.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що суди надали належну оцінку спірним правовідносинам та обґрунтовано відхилили доводи позивачки про помилку чи обман під час укладення спадкового договору. Діагностовані у ОСОБА_1 хвороби не впливали на її здатність усвідомлювати дії під час укладення договору, зокрема можливість прочитати його умови та розуміти їх. Нотаріус перевірив дієздатність позивачки, також їй було роз'яснено, який саме правочин укладається, його умови і правові наслідки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
19 травня 2021 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1387.
Згідно з пунктом 1.1 вищевказаного договору ОСОБА_2 зобов'язується виконувати передбачене в ньому розпорядження ОСОБА_1 і в разі її смерті набуває право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.2 договору за згодою сторін на набувача майна покладається такий обов'язок: у разі смерті відчужувача здійснити поховання згідно християнського обряду на кладовищі м. Стрия за кошти, які набувач отримає на поховання відчужувача.
Згідно з пунктом 2.3 договору набувач зобов'язується виконати вищевказаний обов'язок, покладений на нього відчужувачем.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду а складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду а складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно зі статями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину;встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду а складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17).
Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем, набувачем, так й іншою заінтересованою особою.
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду а складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц).
Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20).
Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У той же час за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 643/744/20).
Подібні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року в справі № 6-69 цс 14; від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2087 цс 15; від 16 березня 2016 року в справі № 6-93 цс 16, та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 462/1992/15-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 758/463/15-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року в справі № 405/2719/17 та від 18 грудня 2020 року в справі № 541/2898/16, на які посилається заявниця в касаціній скарзі.
Верховний Суд робить висновок про те, що суди належним чином не врахували фактичні обставини в цій справі, адже під час укладення оспорюваного спадкового договору 19 травня 2021 року установлено, що ОСОБА_1 виповнилось 66 років, тобто позивачка є особою похилого віку, в силу якого та з огляду на розмір пенсії (2805 грн - 3263,29 грн) потребувала сторонньої матеріальної допомоги. Відомостей про те, що хтось із родичів опікується нею, матеріали справи не містять.
Суди не врахували, що ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного правочину мала погіршений стан здоров'я (кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, артроз колінних та гомілково-ступневих суглобів, гепатопанкреотит), у 2016 році перенесла інсульт, страждає на захворювання очей - атрофію сітківки лівого ока, пресбіопію обох очей, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого та консультативним висновком лікаря офтальмолога від 12 березня 2022 року.
ОСОБА_1 зазначала, що в травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до неї із пропозицією укласти договір довічного утримання, відповідно до якого він буде їй матеріально допомагати, купувати продукти харчування й ліки, надавати інші послуги за потреби. І відповідач надавав їй відповідну матеріальну допомогу до 04 січня 2022 року, що підтверджувало її впевненість у тому, що 19 травня 2021 року вона підписала саме договір довічного утримання.
ОСОБА_2 такі обставини, зокрема й у відзиві на касаційну скаргу, не спростував.
За встановлених обставин колегія суддів вважає, що волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Позивачка довела, що під час укладення спадкового договору діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
Аналогічні висновки щодо вирішення спору в подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 643/744/20.
Відповідно до частини першої статті 1307 ЦК України на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.
Оскільки спадковий договір від 19 травня 2021 року є недійсним правочином, з цих підстав підлягає задоволенню вимога позивачки проприпинення заборони, накладеної приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І. В. та внесеної до реєстру 19 травня 2021 року за № 1388, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками касаційного перегляду справи позов задоволено, судові витрати позивачки за подання позовної заяви (1083,60 грн), апеляційної (1610,40 грн) та касаційної (2147,20 грн) скарг підлягають стягненню із відповідача в загальному розмірі 4 841,20 грн.
Керуючись статтями 389, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним спадковий договір, укладений 19 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Швед Іванною Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за
№ 1387.
Припинити заборону, накладену приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед Іванною Володимирівною та внесену до реєстру 19 травня 2021 року за № 1388, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 4 841,20 гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська