30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 646/538/24
провадження № 61-16727св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Беркути Наталії Михайлівни на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року в складі судді Благої І. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П., Яцини В. Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» про стягнення заборгованості зі сплати вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (далі - AT «ОГРС «Харківміськгаз») 296 110,56 грн заборгованості зі сплати вихідної допомоги та 1 076 110,56 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 червня 2016 року він працював у AT «ОГРС «Харківміськгаз» на посаді директора з безпеки - члена правління.
16 березня 2023 року був звільнений, однак повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, не отримував, а лише ознайомився з ним. У повідомленні вказано, що вихідна допомога становить 780 000,00 грн. Проте повідомлення не містить усіх видів виплат, на які працівник має право за умовами трудового договору та відповідно до законодавства. Зокрема, неможливо було встановити, з чого складається вихідна допомога, та чи увійшли в її розрахунок частини премії, які виплачувалися у 2022 та 2023 роках за підсумками роботи за 2021 та за 2022 рік відповідно.
У зв'язку з цим його представниця - Беркута Н. М. направила на адресу відповідача адвокатські запити від 18 жовтня 2023 року та від 02 листопада 2023 року для з'ясування повноти проведення кінцевого розрахунку. З отриманої відповіді підприємства від 10 листопада 2023 року стало зрозуміло, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні премії не враховувалися, а вихідна допомога розраховувалася у розмірі суми шести окладів. До цієї відповіді додано розрахунок компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, нарахованої йому, з яких вбачається, що вихідна допомога була обрахована з порушенням закону.
Йому не доплачено вихідну допомогу в сумі 296 110,56 грн (1 076 110,56 грн - 780 000,00 грн). Оскільки в день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, то він повинен сплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 1 076 110,56 грн, що обчислена, виходячи з середньомісячної заробітної плати в розмірі 179 351,78 грн (8 540,56 грн середньоденної заробітної плати х 21 робочих днів на місяць), помноженої на шість місяців.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
21 червня 2024 року рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
14 листопада 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд мотивував висновки тим, що позовні вимоги про стягнення недоплаченої суми вихідної допомоги, визначеної з розрахунку середнього заробітку з урахуванням премій, є обґрунтованими. У зв'язку з недоплатою вихідної допомоги при звільненні позивач також має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що за шість місяців становить 1 076 110,56 грн. Однак апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про звернення позивача до суду з пропуском передбачених законом строків, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в разі доведення факту порушення прав позивача.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (в редакції від 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, за якою із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусноїхвороби (COVID-19) строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 звільнено 16 березня 2023 року, видано йому повідомлення про нараховані та виплачені суми під час звільнення 17 березня 2023 року та проведено остаточний розрахунок з ним 21 березня 2023 року, коли тривав карантин, для нього тримісячний строк на подання позовної заяви до суду обраховується з 01 липня 2023 року та сплив 01 жовтня 2023 року. Проте з позовом ОСОБА_1 звернувся лише в січні 2024 року. Суд першої інстанції не врахував продовження строку на звернення до суду на час карантину та вважав, що він сплив у червні 2023 року. Однак на правильність вирішення спору по суті це не вплинуло.
Апеляційний суд вказав, що з нової редакції статті 234 КЗпП України вбачається, що в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Проте ОСОБА_1 не було наведено поважних причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Його посилання на те, що копію повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні, він 17 березня 2023 року не отримував, а лише ознайомився з ним, спростовуються матеріалами справи. Доводи щодо неінформативності такого повідомлення та його незрозумілості, приховування роботодавцем інформації, спростовуються змістом цього документа, з якого вбачаються всі нараховані позивачу суми, а відсутність у ньому оспорюваної суми вихідної допомоги не свідчить про те, що це повідомлення не відповідає вимогам статті 116 КЗпП. З урахуванням того, що позивачу було відомо про отримання ним премій за попередні роки, він не був позбавлений можливості встановити їх неврахування відповідачем під час визначення розміру вихідної допомоги, отримавши 17 березня 2023 року повідомлення про нараховані і виплачені суми, а також отримавши остаточний розрахунок 21 березня 2023 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Беркута Н. М. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що сума вихідної допомоги при звільненні мала включати в розрахунок премії за підсумками роботи за 2021 та 2022 роки. Роботодавець протиправно обчислив вихідну допомогу в розмірі шести окладів, а не шестимісячного заробітку.
Тримісячний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, на суми, які належать до виплати працівникові при звільненні, починає відлік з моменту одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені працівникові. З цього повідомлення працівник має зрозуміти, чи порушено його право на нарахування і отримання в день звільнення усіх видів виплат відповідно до трудового договору. У спірних правовідносинах повідомлення про виплачені суми не містить інформації про те, чи увійшла премія в розрахунок вихідної допомоги, тому він не міг відразу встановити, чи порушені його права.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції. Однак стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні строк звернення до суду не змінений та підлягає обрахунку з дня проведення роботодавцем фактичного розрахунку недоплаченої частини вихідної допомоги.
Суди не врахували правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, про те, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Роботодавець не виплатив йому належну суму вихідної допомоги, тому перебіг позовної давності за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ще не почався. Суд протиправно не розділив позовні вимоги та не визначив початок перебігу строку на звернення до суду за кожною з вимог.
Крім того, пропущений з поважних причин строк на звернення з трудовим спором може бути поновлений судом відповідно до статті 234 КЗпП України, що суд не врахував.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування судами положень частини другої статті 233, статті 234 КЗпП України про початок перебігу строку для звернення до суду про стягнення недонарахованої суми вихідної допомоги, відсутньої у письмовому повідомленні про нараховані та виплачені суми при звільненні, з яким звільненого працівника було лише ознайомлено.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу AT «ОГРС «Харківміськгаз» зазначає, що 17 березня 2023 року позивач отримав повідомлення про нараховані й виплачені суми, яке містить всі складові виплат, що належали йому при звільненні, зокрема й вихідну допомогу. Із вимогою про стягнення всіх сум, належних при звільненні, ОСОБА_1 мав звернутися до суду в тримісячний строк після 17 березня 2023 року, однак подав позов лише в січні 2024 року. Позивач не звертався із клопотанням про поновлення пропущеного строку. Про факт невключення частини премії до розрахунку вихідної допомоги позивач дізнався 17 березня 2023 року. Фактичний розрахунок відбувся 22 березня 2023 року, тому протягом трьох місяців з цієї дати позивач мав звернутися з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 березня 2023 року ОСОБА_1 звільнений з посади директора з безпеки - члена правління AT «ОГРС «Харківміськгаз» згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України на підставі наказу від 16 березня 2023 року № 45/01.5.1 з. Вказаним наказом доручено головному бухгалтеру нарахувати та виплатити згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідну допомогу в розмірі шістьох середньомісячних заробітних плат.
Як вбачається з копії повідомлення «про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16 березня 2023 року», ОСОБА_1 нараховано 1 344 279,21 грн, з яких: оклад (з 1 до 16 березня 2023 року) - 68 532,61 грн, компенсація відпустки (94 дні) - 495 746,60 грн, вихідна допомога - 780 000,00 грн; утримані суми військового збору (20 164,19 грн) та податку на доходи фізичних осіб (241 970,26 грн); виплачений аванс - 49 849,00 грн; борг підприємства на кінець місяця - 1 032 295,76 грн. Повідомлення містить підпис ОСОБА_1 про його ознайомлення з цим документом.
В аркуші ознайомлення з наказом про звільнення, який підписаний ОСОБА_1 17 березня 2023 року, вказано про отримання ним копії наказу про звільнення від 16 березня 2023 року № 45/01.0.5з, а також повідомлення про виплачені суми при звільненні.
18 жовтня 2023 року представниця позивача - адвокат Беркута Н. М. звернулася до підприємства з адвокатським запитом № 2/18.10-23, в якому просила надати інформацію про нараховані та виплачені ОСОБА_1 протягом періоду з січня 2023 року до дня звільнення премії та інші заохочувальні виплати, зокрема премії за підсумками роботи за 2022 рік. Також представниця позивача просила відповідача надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, зокрема, премії.
Листом від 30 жовтня 2023 року № 01.10/1461 AT«ОГРС «Харківміськгаз» повідомило представницю позивача про виплату ОСОБА_1 в період з січня 2023 року до дня звільнення премії за підсумками роботи за 2022 рік у розмірі 520 000,00 грн, а також надало копію вищевказаного повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16 березня 2023 року з підписом позивача про ознайомлення.
Після цього представниця позивача - адвокат Беркута Н. М. направила до відповідача адвокатський запит від 02 листопада 2023 року № 1/02.11-23, яким повторно просила надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, з зазначенням окремо кожного виду виплати, зокрема, премії, а також надати розрахунки компенсації відпустки та вихідної допомоги, нараховані позивачу при звільненні.
На цей адвокатський запит підприємством надано відповідь від 10 листопада 2023 року № 01.10/1544 про те, що протягом періоду з січня 2023 року до дня звільнення ОСОБА_1 була нарахована та виплачена премія за підсумками роботи за 2022 рік у розмірі 520 000,00 грн. Премія була отримана до звільнення, що підтверджується платіжною інструкцією від 06 лютого 2023 року. Інші види премії не нараховувалися та не виплачувалися. На дату звільнення ОСОБА_1 було видане письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні 16 березня 2023 року, в якому перелічені всі виплати, що належали йому при звільненні. У зв'язку з недостатністю коштів на розрахунковому рахунку товариства остаточний розрахунок з позивачем було проведено 21 березня 2023 року в сумі 1 045 661,35 грн.
До вказаної відповіді підприємства додано інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачу 21 березня 2023 року на підставі повідомлення від 16 березня 2023 року, з урахуванням компенсації за затримку виплати заробітної плати. З урахуванням утриманого військового збору та податку на доходи фізичних осіб здійснено виплату: 15 березня 2023 року - 49 849,00 грн авансу, 21 березня 2023 року - 1 045 661,35 грн остаточної виплати при звільненні, до якої входить оклад (5 319,76 грн), компенсація відпустки (399 076,00 грн), вихідна допомога (627 900,00 грн), компенсація за затримку виплати заробітної плати (13 365,59 грн).
До листа від 10 листопада 2023 року № 01.10/1544 додано: копію платіжної інструкції від 21 березня 2023 року № 533 про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за березень 2023 року в сумі 1 045 661,35 грн; копію платіжної інструкції від 06 лютого 2023 року № 1 про виплату премії за підсумками роботи в 2022 році в сумі 413 4003,00 грн; розрахунок компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, нарахованої ОСОБА_1 при звільненні, згідно з яким середньоденний заробіток становить 5 273,90 грн, компенсація за невикористану відпустку дорівнює 495 746,60 грн, вихідна допомога - 7 80 000,00 грн (обчислена як 130 000,00 грн(оклад) х 6 місяців).
21 грудня 2023 року представниця позивача - адвокат Беркута Н. М. звернулася до підприємства з адвокатським запитом від № 4/21.12.-23 про надання інформації та документів, зокрема, щодо суми нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 премії за підсумками роботи у 2021 році, чи включена така сума у розрахунок середнього заробітку для розрахунку вихідної допомоги при звільненні. Також просила підприємство надати розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги позивачу при звільненні.
Листом від 26 грудня 2023 року № 05.1/1715 відповідач надав відповідь, зокрема довідку про те, що ОСОБА_1 було нараховано в березні 2022 року та виплачено 01 квітня 2022 року премії за підсумками роботи в 2021 році у розмірі 297 500,00 грн, яка не була включена до розрахунку вихідної допомоги при його звільненні; додаток № 1 до довідки - розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги, в якому включена, крім іншого, сума річної премії в розмірі 297 500,00 грн, а також розраховано середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 8 540,56 грн, середньомісячну кількість днів - 21, вихідну допомогу в розмірі 1 076 110,56 грн. У довідці зазначено, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні премія за підсумками роботи за 2021 рік не нараховувалася; вихідна допомога при звільненні нараховувалася у розмірі шести окладів.
29 грудня 2023 року представниця ОСОБА_3 направила на електронну адресу відповідача вимогу про розрахунок, якою просила поновити порушені трудові права позивача та провести з ним кінцевий розрахунок у повному обсязі, сплативши заборгованість зі сплати вихідної допомоги в сумі 296 110,56 грн.
10 січня 2024 року відповідач надав відповідь № 05.1/25 щодо відсутності підстав для задоволення вимоги, щодо правомірності дій під час здійснення остаточного розрахунку та про право на звернення до суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
В абзаці першому частини першої статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, на підставі якої звільнено позивача, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), відрізняється від розірвання трудового договору з працівником, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12 січня 2010 року в справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п'ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п'яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року в справі № 145/1885/15-ц, від 04 лютого 2020 року в справі № 915/540/16, від 14 червня 2023року в справі № 448/362/22, від 06 вересня 2023 рокув справі № 127/27466/20, де також виснувала, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
За змістом пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов'язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов'язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов'язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов'язаного з управлінням товариством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22).
До юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень). А за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (пункти 15-17, 53-54)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справі № 366/3222/21 зазначено, що керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників (службовців) і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об'єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій.
Отже, категорія «керівник» є загальним поняттям, що вказує на особу, яка має функції управління.
Під поняття «керівник підприємства», враховуючи функціональні повноваження, підпадають особи, які виконують обов'язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов'язки з управління або розпорядження державним майном).
Укладений між акціонерним товариством та керівником колегіального виконавчого органу договір або контракт породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини,у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (зокрема дострокового).
У обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством(постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 рокув справі № 127/27466/20).
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб'єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) зроблено правовий висновок про те, що спір пов'язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов'язків стали положення статуту товариства, тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Відповідно до статті 2 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-IX «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 2465-IX) посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.
За статтею 81 Закону № 2465-IX виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).
ОСОБА_1 звільнений Головою правління AT «Харківміськгаз» на підставі протоколу засідання Наглядової ради AT«ОГРС «Харківміськгаз» з посади директора з безпеки - члена правління AT «ОГРС «Харківміськгаз» згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.
Відповідно до пункту 8.3 Статуту AT «ОГРС «Харківміськгаз», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів AT «ОГРС «Харківміськгаз» від 19 квітня 2021 року № 1 (далі - Статут; https://khmisto.naftogaz.com/), посадовими особами органів товариства визнаються Голова та члени Наглядової ради, Голова та члени Правління товариства.
Згідно з підпунктом 10.2.2.7 пункту 10.2 Статуту до компетенції Наглядової ради належить, зокрема, обрання та припинення (відкликання) повноважень Голови та членів Правління товариства.
Вирішуючи спір в порядку цивільного судочинства, суди не перевірили, чи належить ОСОБА_1 до членів колегіального виконавчого органу (правління) AT «ОГРС «Харківміськгаз», зважаючи на юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу до господарської юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20).
Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували загальну спрямованість практики Великої Палати Верховного Суду, критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов'язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів, не перевірили підстави звільнення ОСОБА_1 та зробили передчасний висновок про можливість розгляду справи щодо стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за затримку розрахунку при звільненні за правилами цивільного судочинства.
Обґрунтованість позовних вимог по суті має оцінювати «суд, встановлений законом», тобто суд належної юрисдикції, тому доводи касаційної скарги Верховний Суд не досліджує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.
Касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції з метою встановлення обставин, необхідних для вирішення питання щодо юрисдикційності спору в справі.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731 /16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Беркути Наталії Михайлівни задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська