05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/1297/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», позивач, скаржник) - Литвин П.В. (адвокат),
відповідача - Приватного акціонерного товариства «Гадячгаз» (далі - ПАТ «Гадячгаз», відповідач) - Савченко Б.А. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.01.2025 (головуюча - суддя Байдуж Ю.С.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 (головуюча - суддя Гребенюк Н.В., судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.)
у справі за позовом ТОВ «ГК «Нафтогаз України»
до ПАТ «Гадячгаз»
про стягнення 6 548 767,78 грн.
Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ПАТ «Гадячгаз» заборгованість за Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 (далі - Типовий договір) за період 01.05.2022 - 31.05.2022 у розмірі 6 548 767,78 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки ПАТ «Гадячгаз» було включено оператором ГТС до реєстру споживачів постачальника «останньої надії», а спожитий ним природний газ віднесено до портфеля постачальника «останньої надії», ТОВ «ГК «Нафтогаз України», як постачальник «останньої надії», та ПАТ «Гадячгаз», як споживач, уклали відповідний Типовий договір, за умовами якого позивач поставив відповідачу у період з 01.05.2022 до 31.05.2022 природний газ в обсязі 144,02100 тис. куб. м, який відповідач не оплатив. Позивач вказав, що у зазначений період постачання природного газу здійснювалось у договірному порядку відповідно до умов, передбачених Типовим договором, і, відповідно, вартість газу підлягає сплаті за погодженими сторонами тарифами, відповідно до умов цього договору щодо ціни природного газу, встановленої для постачальників «останньої надії».
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
2.2. Господарський суд Полтавської області рішенням від 30.04.2024 відмовив у задоволенні позову ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
2.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 05.08.2024 скасував рішення Господарського суду Полтавської області від 30.04.2024, прийняв нове судове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з ПАТ «Гадячгаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 6 548 767,78 грн заборгованості, 98 231,52 грн судового збору за подання позовної заяви та 117 877,82 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
2.4. Верховний Суд постановою від 20.11.2024 скасував рішення Господарського суду Полтавської області від 30.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.5. За результатами нового розгляду Господарський суд Полтавської області рішенням від 28.01.2025, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 22.04.2025 залишив без змін, позов задовольнив частково. Стягнув з ПАТ «Гадячгаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 2 943 002,88 грн вартості безпідставно набутого природного газу. В решті позовних вимог відмовив. Стягнув з ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на користь ПАТ «Гадячгаз» 86 538,36 грн на відшкодування сплаченого судового збору. Заяву про поворот виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 задовольнив частково. Вирішив здійснити поворот виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 у справі № 917/1297/23, в частині стягнення 3 605 764,90 грн вартості безпідставно набутого природного газу та 118 990,24 грн - відшкодування судового збору. Стягнув з ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на користь ПАТ «Гадячгаз» 3 605 764,90 грн надмірно стягнутої вартості безпідставно набутого природного газу та 118 990,24 грн надмірно стягнутої суми в рахунок відшкодування судового збору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 28.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №917/1297/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 605 764,90 грн та передати справу на новий розгляд.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та можливості обґрунтування судами рішення про стягнення заборгованості за природний газ, поставлений постачальником «останньої надії», споживачу, який перебуває в реєстрі споживачів такого постачальника, загальними нормами права, що регулюють інститут набуття майна без достатньої правової підстави, незважаючи на спеціальні нормам права, які регулюють правовідносини на ринку природного газу.
4.2. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: пункту 5 частини першої статті 227 та пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України, що мало наслідком прийняття судом апеляційної інстанції помилкового рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Гадячгаз» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.
5.2. Від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 16.06.2025 до Суду надійшло клопотання про долучення доказів.
5.3. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та ПАТ «Гадячгаз» 30.07.2025 подали до Суду через «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання газу на території України.
6.2. За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
6.3. У період з 01.01.2022 до 28.02.2022 позивачем та відповідачем існували договірні правовідносини, врегульовані Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, відповідно до яких ТОВ «ГК «Нафтогаз України» постачало ПАТ «Гадячгаз» природний газ у відповідності до статті 15 Закону України «Про ринок природного газу».
6.4. Станом на 01.05.2022 ПАТ «Гадячгаз» мало перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованість за поставлений газ на загальну суму 66 828 009,77 грн, яка утворилася, в тому числі, за вказаний період.
6.5. У період з 01.05.2022 до 31.05.2022 відповідач був включений до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» (ТОВ «ГК «Нафтогаз України»), що підтверджується листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (далі - Оператор ГТС) від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812, де надано інформацію, зокрема, по споживачу природного газу з ЕІС кодом 56Х420000000001U, з якої вбачається, що споживач ПАТ «Гадячгаз» був внесений до портфеля постачальника «останньої надії» у періоди з 01.11.2021 до 30.12.2021, з 01.01.2022 до 28.02.2022, з 01.05.2022 до 31.05.2022.
6.6. В результаті включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» позивач у період з 01.05.2022 до 31.05.2022 постачав відповідачу природний газ.
6.7. Відповідно до Інформації, що надана Оператором ГТС в листі від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812, обсяги природного газу за даними Оператора ГТС, отриманого споживачем з ЕІС-кодом 56Х420000000001U за період з 01.05.2022 до 31.05.2022 - внесені в алокацію постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х420000000001U) та становлять 144,02100 тис. куб. м.
6.8. Позивач складено Акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2022 №8568 та виставив Рахунок на оплату від 13.06.2022 №17833 за поставлений природний газ у період з 01.05.2022 до 31.05.2022 об'ємом 144,02100 тис. куб. м на загальну суму 6 548 767,78 грн.
6.9. Станом на момент подання позовної заяви ПАТ «Гадячгаз» розрахунки за газ, поставлений йому в період з 01.05.2022 до 31.05.2022, не здійснило.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №917/1297/23 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2025 відкрито касаційне провадження у справі №917/1297/23 за касаційною скаргою на підставі пунктів 3,4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.06.2025 у зв'язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/1297/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Власов Ю.Л.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення 3 605 764,90 грн та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатом перегляду рішення суду першої інстанції.
8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
8.4. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.6. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.7. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.8. В контексті доводів касаційної скарги (означених у пункті 4.1. цієї постанови) Верховний Суд зазначає таке.
8.9. Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України «Про ринок природного газу».
8.10. Стаття 1 цього Закону містить визначення:
постачальник «останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу;
оператор газорозподільної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);
оператор газотранспортної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
8.11. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі Типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.
8.12. Як установили суди попередніх інстанцій, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є постачальником «останньої надії», оскільки за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України його визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу, а ПАТ «Гадячгаз» є оператором газорозподільної системи, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу на користь третіх осіб.
8.13. Відповідно до пунктів 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Кодекс є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
8.14. Згідно з пунктами 1, 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.
Суб'єкти ринку природного газу, які уклали (переуклали) з оператором газотранспортної системи договір транспортування, набувають права доступу до інформаційної платформи та статусу користувача платформи з моменту укладення (переукладення) договору. Оператор газотранспортної системи присвоює кожному такому суб'єкту ринку природного газу код користувача платформи та створює на інформаційній платформі інтерфейс такого користувача відповідно до його статусу суб'єкта ринку природного газу (постачальник, оператор газорозподільної системи, оптовий продавець/покупець, оператор газосховищ тощо), про що має повідомити останнього. При цьому додатком до договору визначаються уповноважені особи суб'єкта ринку природного газу (користувача платформи), які будуть мати право доступу до інформаційної платформи від імені користувача платформи (зазначаються їхні адреси електронної пошти та контактні дані), для їх електронної реєстрації, що оформлюється у вигляді повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною в додатку 1 до цього Кодексу, до якого додаються у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу.
8.15. У пунктах 1, 2 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: 1) перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; 2) інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; 3) інформацію про постачальника «останньої надії»; 4) інформацію про постачальників із спеціальними обов'язками; 5) інформацію про реєстри споживачів постачальників.
8.16. Відповідно до пункту 5 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем відповідно до вимог цього Кодексу та за формами оператора газотранспортної системи, погодженими з регулятором, повинні вносити до інформаційної платформи інформацію, зокрема: визначену підпунктами 1, 2, 5- 8, 12, 13, 14 пункту 2 цієї глави, по всіх споживачах, підключених до газорозподільної системи; дані щодо операторів газорозподільних систем (за їх наявності), яким природний газ передається з газорозподільної системи, з визначенням місць підключення таких операторів; дані щодо газовидобувних підприємств (за їх наявності), промислові газопроводи яких безпосередньо підключені до газорозподільної системи.
8.17. Пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС встановлено, що реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта в таких випадках: відсутність підтвердженої номінації та реномінації діючого постачальника побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником «останньої надії» відключення по об'єкту такого споживача. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за днем включення до реєстру споживачів постачальника «останньої надії»; відсутність за три дні до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, в Реєстрі іншого постачальника. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за кінцевим днем постачання попереднім постачальником. Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі. У разі якщо за 5 днів до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником інформаційна платформа не фіксує такого споживача в реєстрі іншого постачальника, у тому числі в реєстрі постачальника із спеціальними обов'язками або постачальника «останньої надії», інформаційна платформа одночасно направляє оператору газорозподільної системи (оператору газотранспортної системи по прямих споживачах) інформаційне повідомлення про відсутність у споживача постачальника з певної дати за формою оператора газотранспортної системи, погодженою з регулятором. Оператор газорозподільної системи (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах), отримавши таке повідомлення, зобов'язаний протягом двох робочих днів проінформувати такого споживача про відсутність у нього постачальника з певної дати та можливі наслідки для нього і за необхідності розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку газопостачання на об'єкти такого споживача.
8.21. Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника «останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника «останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником «останньої надії», що затверджується регулятором. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Постачальник «останньої надії» постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії». Після закінчення цього строку постачальник «останньої надії» зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник «останньої надії» має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником «останньої надії», відповідно до типового договору постачання постачальником «останньої надії». Договір між постачальником «останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником «останньої надії», крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
8.22. Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 № 2479-IX (далі - Закон № 2479-IX) внесено зміни до абзацу 3 частини другої статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», доповнивши його словами «та оператор газорозподільної системи».
8.23. Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», визначені умови його укладення.
8.24. Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував таке:
- наведені приписи законодавства та умови типового договору свідчать про: встановлену заборону на укладення договору постачання природного газу між постачальником «останньої надії» та споживачем за наявності у такого споживача простроченої заборгованості; неможливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу із перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року; встановлений законодавством механізм припинення постачальником «останньої надії» постачання споживачу природного газу після закінчення 60-добового терміну постачання (див. постанови Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 913/264/23, від 19.06.2024 у справі № 913/283/23, від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22 та інші);
- постачальник «останньої надії» не є суб'єктом, орієнтованим на довгострокове обслуговування споживачів, а виконує виключно функцію тимчасового страхування для забезпечення безперервності газопостачання у разі виникнення кризових ситуацій. Таке обмеження стимулює споживачів до активного пошуку нового постачальника і перешкоджає залежності від послуг постачальника «останньої надії». Зазначене відповідає принципу забезпечення конкуренції на ринку природного газу, оскільки надмірно тривалий строк може створити монопольні умови для постачальника «останньої надії». Тобто, обмеження строку до 60 днів на рік обґрунтовано тимчасовим характером функцій постачальника «останньої надії», фінансовою безпекою цього механізму, стимулюванням ринкових відносин і необхідністю забезпечення ефективності роботи енергетичного ринку (див. постанову Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23);
- за змістом частини другої статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» договір між постачальником «останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником «останньої надії», крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператор газорозподільної системи (з урахуванням змін, внесених Законом України № 2479-IX). Зміни до Закону України «Про ринок природного газу», які включили операторів газорозподільних систем до цього переліку, застосовуються виключно до правовідносин, які мали місце в період із 01.01.2022 до 28.02.2022. Закон № 2479-IX включив операторів ГРМ до кола суб'єктів, з якими у період січень-лютий 2022 року договір постачання міг бути укладений навіть попри наявність простроченої заборгованості (абзац 3 частини другої статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» (див. постанову Верховного Суд від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22).
8.25. Як установили суди попередніх інстанцій, споживач ПАТ «Гадячгаз» був внесений до портфеля постачальника «останньої надії» у періоди з 01.11.2021 до 30.12.2021, з 01.01.2022 до 28.02.2022, з 01.05.2022 до 31.05.2022. В результаті включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» позивач у період з 01.05.2022 до 31.05.2022 постачав відповідачу природний газ. Обсяги природного газу за даними Оператора ГТС, отриманого споживачем з ЕІС-кодом 56Х420000000001U за період з 01.05.2022 до 31.05.2022 - внесені в алокацію постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х420000000001U) та становлять 144,02100 тис. куб. м.
8.26. Таким чином, встановлені господарськими судами фактичні обставини справи свідчать про те, що станом на 01.05.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз України» вже здійснювало постачання природного газу ПАТ «Гадячгаз» з початку 2022 року протягом граничного строку, встановленого Типовим договором (з 01.01.2022 до 28.02.2022 (59 діб)).
8.27. Колегія суддів, ураховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2024 у справі №913/264/23, від 19.06.2024 у справі №913/283/23, від 07.08.2024 у справі №910/1007/22, встановлені судами фактичні обставини цієї справи, зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не мав правових підстав для подальшого постачання природного газу відповідачу у статусі постачальника «останньої надії», оскільки законодавець передбачив ряд факторів і обставин, які безумовно мали бути враховані при постачанні природного газу постачальником «останньої надії», а саме: неможливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу із перевищенням 60 добового терміну протягом календарного року (стаття 15 Закону України «Про ринок природного газу»; пункт 3.3 Типового договору; пункт 2 розділу VI Правил постачання природного газу); встановлення механізму припинення постачальником «останньої надії» постачання споживачу природного газу після закінчення 60 терміну постачання (стаття 15 Закону України «Про ринок природного газу», пункт 5 розділу VI Правил), узгоджуються з правовими висновками щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
8.28. Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 01.05.2022 ПАТ «Гадячгаз» мало перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованість на загальну суму 66 828 009,77 грн.
8.29. Зміни до Закону України «Про ринок природного газу», внесені Законом № 2479-IX в частині включення до переліку осіб, на яких поширюються виключення, визначені частиною другою статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», «оператора газорозподільної системи» застосовуються виключно до правовідносин з 01.01.2022 до 28.02.2022, а оскільки станом на 01.05.2022 ПАТ «Гадячгаз» мало перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованість на загальну суму 66 828 009,77 грн, то відповідно до положень статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» ПАТ «Гадячгаз» у цих правовідносинах не підпадає під зазначені виключення.
8.30. Отже, оскільки ПАТ «Гадячгаз» не належало до переліку осіб, на яких поширюються виключення, визначені частиною другою статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», то ПАТ «Гадячгаз» не мало отримувати від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» постачання природного газу як постачальника «останньої надії».
8.31. Колегія суддів зазначає, що у постанові від 20.11.2024 у цій справі Верховний Суд виснував, що застосування умов Типового договору в ситуації, коли договірні відносини між сторонами не були належним чином оформлені, не відповідає засадам цивільного та господарського права. Типовий договір постачання природного газу є стандартною формою угоди, яка регулює договірні правовідносини між постачальником і споживачем, але лише за умови досягнення взаємної згоди сторін. Застосування умов Типового договору, зокрема щодо ціни природного газу, за відсутності належного укладення договору між сторонами є юридично необґрунтованим і суперечить загальним принципам цивільного та господарського права, а тому за встановленими судами обставинами спору отримання відповідачем природного газу здійснено у позадоговірному порядку, а відповідні правовідносини між сторонами є кондикційними.
8.32. Таким чином, на виконання вказівок Верховного Суду перед судами попередніх інстанцій на вирішення постало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого майна - природного газу на підставі статей 1212, 1213 ЦК України за період з 01.05.2022 до 31.05.2022.
8.33. Верховний Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
8.34. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
8.35. Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
8.36. Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (схожі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
8.37. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
8.38. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
8.39. Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
8.40. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
8.41. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
8.42. Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
8.43. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
8.44. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
8.45. Верховний Суд зауважує, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
8.46. Верховний Суд виходить з правової позиції, викладеної у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, а саме: « 40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства».
8.47. Вказаний висновок щодо зміни ролі суду і суд у позовному провадженні є арбітром який надає оцінку доказам і доводам, які надані сторонами з огляду на завдання та основні засади господарського судочинства та приписи ГПК України щодо змін є релевантними до цієї справи.
8.48. Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
8.49. Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
8.50. Верховний Суд висновує, що відповідність процесуальної дії щодо оцінки доказів у справі має здійснюватись на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідженні наявних у справі доказів, у порядку передбаченому статтею 86 ГПК України, з огляду на те, що встановлення фактичних обставин у конкретній справі залежить від всіх юридично значущих фактів і обставин, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується виходячи з предмету спору та підстав і заперечень сторін.
8.51. Враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2024, та відповідно до норм частини другої статті 1213 ЦК України суд мав з'ясувати: 1) набуття відповідачем майна або його збереження за рахунок іншої особи (позивача); 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали; 3) неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, зокрема, внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо; 4) вартість (ринкова) майна, що визначена на момент розгляду судом справи.
8.52. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, за наслідками нового розгляду справи суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили частково, виходячи із кондикційної природи виниклих між сторонами спору зобов'язань, оскільки судами встановлена доведеність факту отримання в період з 01.05.2022 до 31.05.2022 природного газу відповідачем від позивача в обсязі 144,02100 тис. куб. м поза межами договірних правовідносин.
8.53. Суди встановили, що відповідно до інформації щодо ціни природного газу станом на 28.01.2025 (дата прийняття рішення у цій справі судом першої інстанції), оприлюдненої на сайті Української енергетичної біржі, середньозважена ціна природного газу становить 20 434,54 грн з податком на додану вартість (далі - ПДВ) за тис. м3, що не відповідає ціні наведеній у рахунку позивача.
8.53.1. Здійснивши розрахунок вартості безпідставно отриманого відповідачем природного газу, суди попередніх інстанцій встановили, що вартість природного газу у період з 01.05.22 до 31.05.22, яка підлягає відшкодуванню, становить 2 943 002,88 грн з ПДВ (20 434,54 грн - ціна газу за тис. м3 з ПДВ х 144,02100 тис. м куб - обсяг газу). Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суди дійшли висновку про часткове задоволення позову у розмірі 2 943 002,88 грн.
8.54. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій, виконуючи вказівки, що містилися у постанові суду касаційної інстанції від 20.11.2024, які є обов'язковими для судів попередніх інстанцій під час нового розгляду справи, здійснили дослідження та оцінку спірних правовідносин за їх правовою природою.
8.55. Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
8.56. Відтак, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у цій справі, та правові позиції Верховного Суду (див. пункти 8.42, 8.43 цієї постанови), колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1213 ЦК України.
8.57. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.
8.58. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.59. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
8.60. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
8.61. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.62. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень за наведеними у касаційній скарзі доводами і які визначені, які підстава касаційного оскарження.
8.63. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 4.1. цієї постанови), у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.
8.64. Щодо доводів касаційної скарги, означених у пункті 4.2. цієї постанови, Суд зазначає таке.
8.65. Відповідно до пункту 5 частини першої статі 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
8.66. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
8.67. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
8.68. Пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).
8.69. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 05.08.2024 у справі № 911/3333/23).
6.70. Крім того, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 10.06.2019 у справі №914/1983/17, від 16.01.2020 у справі №908/1188/19).
8.71. Верховний Суд виходить з того, що, зупиняючи провадження у справі, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють оцінити обставини, які є предметом розгляду, або ж коли установлені судами обставини дозволяють вирішити спір по суті.
8.72. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, яка обґрунтована тим, що в іншій господарській справі №910/3971/22 досліджуються обставини, без встановлення яких неможливо ухвалити обґрунтоване рішення у справі №917/1297/23. Заявник зазначав про призначення у наведеній справі судової експертизи, за наслідком отримання результатів якої можливе визначення дійсних обсягів споживання природного газу, які були включені до небалансів, і вартість яких є предметом стягнення, в тому числі, в цій справі. Позивач зазначав про те, що без результатів наведеної експертизи неможливо точно визначити, скільки саме газу фактично спожито ПАТ «Гадячгаз», і яка сума підлягає стягненню, а також посилався на те, що докази, надані самим позивачем акти приймання-передачі газу, листи оператора ГТС, довідки тощо містять інформацію, достовірність якої є сумнівною. На переконання заявника, існує об'єктивна неможливість розгляду справи №917/1297/23 до моменту завершення розгляду справи №910/3971/22, у якій шляхом проведення експертизи буде встановлено обсяг фактично спожитого природного газу, що напряму впливає на правомірність позовних вимог у цій справі.
8.73. Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про зупинення провадження у справі № 917/1297/23, зауважив на тому, що наявність спору щодо стягнення заборгованості за Договором транспортування природного газу №1907000467 від 11.12.2019, стороною якого є позивач, однак який не є предметом цього спору, не свідчить про об'єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у справі №917/1297/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, який, зокрема, містить виключення щодо обов'язку суду зупиняти провадження у справі у зв'язку з об'єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що в поданій апеляційній скарзі позивач не посилався на те, що останнім подавалося відповідне клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №910/3971/22 під час розгляду цієї справи місцевим господарським судом. Судом апеляційної інстанції не встановлено неможливості самостійно встановити обставини, що входять до предмету доказування у цій справі, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №910/3971/22, відтак відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
8.74. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України та пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України не знайшли свого підтвердження, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції навів переконливі аргументи для відхилення клопотання позивача про зупинення провадження у справі №917/1297/23 та дійшов висновку про відсутність обставин об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням у справі №910/3971/22.
8.75. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
8.76. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
8.77. Доводи ПАТ «Гадячгаз», викладені у відзиві та додаткових поясненнях беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
8.78. Верховний Суд також зауважує, що міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.79. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
8.80. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» тау справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8.81. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №917/1297/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №917/1297/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов