05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 203/7774/23
провадження № 61-17193св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - Савенка Олександра Анатолійовича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2024 року, додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року в складі судді Казака С. Ю., постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.
у справі за позовом Центральної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне ім. М.К. Янгеля», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення у власність держави з незаконного володіння та
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2023 року Центральна окружна прокуратура м. Дніпра звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою державної власності загальною площею 0,0255 га із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренка С. В. від 09 жовтня 2017року № 37474601 (номер відомостей про речове право 22730130); зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом її повернення у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
08 серпня 2024 року рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська в задоволенні позову Центральної окружної прокуратури м. Дніпра відмовлено.
05 вересня 2024 року додатковим рішенням Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
26 листопада 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2024 року та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року залишено без змін.
10 грудня 2024 року додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Судові рішення по суті спору мотивовані тим, що спірна земельна ділянка розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22 березня 2016року № Р-121/0/3-16 була передана у постійне користування Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» (далі - ДП «КБ «Південне») та 10 травня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу на підставі вказаного розпорядження за ДП «КБ «Південне» було зареєстровано відповідне право постійного користування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року всправі № 203/676/19 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного космічного агентства України (суб'єкт управління), ДП «КБ «Південне» (балансоутримувач) нежитлову будівлю № 117-Д, площею 119,2кв. м та земельну ділянку (кадастровий номер - 1210100000:06:005:0100) площею 0,0255 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Указаним рішенням в порядку віндикації вже було відновлено права власника та користувача земельної ділянки шляхом її витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 . Наявність реєстрації за відповідачем права власності на земельну ділянку не свідчить про чинення таких перешкод з боку останнього у користуванні та розпорядженні, оскільки рішенням суду в справі № 203/678/19 земельну ділянку було витребувано із його незаконного володіння та вказане рішення є підставою для внесення в подальшому до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за уповноваженим власником/користувачем відповідного права.
У частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції апеляційний суд мотивував висновки тим, що 09 серпня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Патика А. В. подав клопотання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.До клопотання про ухвалення додаткового рішення представник відповідача надав: ордер серії АЕ № 1255999; договір про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 09 серпня 2024 року; рахунок від 09 серпня 2024 року № 1 про оплату за надання правової допомоги по договору від 19 січня 2024 року № 1 в розмірі 10 000,00 грн. У акті про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року представник відповідача навів види правничої допомоги, яка була надана: підготовка та подача відзиву на позовну заяву; підготовка та подача заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі; участь у шести судових засіданнях; а також їх вартість (10 000,00 грн). Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Патика А. В., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , надав: ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1325888 від 15 жовтня 2024 року; договір про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; додаткову угоду від 15 жовтня 2024року до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; акт виконаних робіт згідно додаткової угоди від 15 жовтня 2024 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; рахунок від 27 листопада 2024року № 2 на оплату послуг правничої допомоги.В акті виконаних робіт відповідно до додаткової угоди від 15 жовтня 2024року до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1 адвокат Патика А. В. навів види правничої допомоги, які були надані: підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні, а також їх вартість - 5 000,00 грн. Також в акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають, та сторони обумовили, що оплата гонорару здійснюється клієнтом протягом 10-ти календарних днів з дня ухвалення Дніпровським апеляційним судом рішення в справі. Апеляційний суд зазначив, що цепідтверджує фактичне здійснення відповідачем ОСОБА_1. витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи співмірність складності справи та обсяг і складістьвиконаної адвокатом роботи, критерій необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу, участі всудовому засіданні 26 листопада 2024року та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд зробив висновок, що зазначені представником відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн не є завищенимита підлягають стягненню з позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 грудня 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - Савенко О. А. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня
2024 року, додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду
від 26 листопада 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга в частині суті спору мотивована тим, що власником спірної земельної ділянки є Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація. Скасування державної реєстрації права власності за відповідачем є належним способом захисту порушеного права держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, адже наявність зареєстрованого за відповідачем права власності на земельну ділянку державної власності створює перешкоди у користуванні та розпорядженні нею. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року в справі № 203/676/19 витребувано земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь постійного користувача - ДП «КБ «Південне», а не власника.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 11 вересня 2019 року в справі № 924/174/18, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/19, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, в постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в справі № 354/397/17, від 09 червня 2023 року в справі № 37з-23, від 28 лютого 2024 року в справі № 826/5289/18, про те, що право державної власності на землю набувається та реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом (далі - ЗК) України; в разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються; щодо ефективності способу захисту права; про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
У частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу касаційна скарга мотивована тим, що представник відповідача не надав належних і допустимих доказів на підтвердження вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а лише акти наданих послуг та виставлені рахунки, які не є банківськими або бухгалтерськими платіжними документами. Відповідачем не надано доказів витраченого адвокатом часу та обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що він передав ДП «КБ «Південне»ключі від будівлі та не чинить перешкод у володінні й користуванні власністю за спірною адресою. На земельну ділянку прокуратурою накладено обтяження. Дніпропетровська обласна державна адміністрація розпорядилась своєю власністю та передала землю в постійне користування ДП «КБ «Південне», тому в позивача відсутнє право на спірну земельну ділянку. Належним способом захисту є віндикаційний позов, якого не заявлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Управлінням Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області 04 вересня 2014 року зареєстровано в Державному земельному кадастрі земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, загальною площею 0,0255 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності - державна, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (землі житлової та громадської забудови, фактичне розміщення опорного пункту правопорядку).
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22 березня 2016 року № Р-121/0/3-16 ДП «КБ «Південне» у постійне користування було надано земельну ділянку площею 0,0255 га (кадастровий номер - 1210100000:06:005:0100), на якій розташоване нежитлове нерухоме майно.
10 травня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І. П. проведено реєстрацію прав власності на вказану вище земельну ділянку за власником в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 921124812101).
Цього ж дня приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І. П. на підставі розпорядження Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22 березня 2016 року № Р-121/0/3-16 проведено реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за ДП «КБ «Південне».
Також державі Україна в особі Державного космічного агентства України (суб'єкт управління) та ДП «КБ «Південне» (балансоутримувач) належало нежитлове нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 119,2 кв. м, на земельній ділянці із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100.
03 червня 2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 200/7824/15-ц за позовом Приватного підприємства (далі - ПП) «ОПО»до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності, ухвалене заочне рішення про визнання за ПП «ОПО» права власності на вказане вище нежитлове приміщення. Право власності останнього на набуте майно було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 липня 2015 року.
21 січня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. за реєстровим № 16 було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ПП «ОПО» та ОСОБА_3 , за яким останній придбав у власність 1/2 частину нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 .
Того ж дня приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. за реєстровим № 19 було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ПП «ОПО» та ОСОБА_4 , за яким остання придбала 1/2 частину вказаного вище нежитлового приміщення.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року скасовано та в задоволенні позову ПП «ОПО» відмовлено.
28 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. за реєстровими № № 1608 та 1611, відповідно, було посвідчено договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , за якими останній придбав по 1/2 частині нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 .
10 травня 2017 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська в справі № 202/2588/17 за позовом ОСОБА_6 до ДП «КБ «Південне», ПП «ОПО», ОСОБА_5 про припинення права власності, визнання права власності, було ухвалене заочне рішення про визнання за ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно та земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності останнього на набуте майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 серпня 2017 року.
09 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. за реєстровими № № 1002 та 1003, за якими останній придбав нерухоме майно та земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
25 жовтня 2017 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в справі № 202/2588/17 було скасоване заочне рішення від 10 травня 2017 року. В подальшому вказану цивільну справу було передано за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, ухвалою якого від 25 квітня 2018 року позовну заяву ОСОБА_6 було залишено без розгляду.
11 грудня 2018 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 203/4135/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_6 , ДП «КБ «Південне», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, скасування запису про реєстрацію права, було ухвалене рішення про визнання за ОСОБА_5 права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
10 липня 2019 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року залишено без змін.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року в справі № 203/676/19 частково задоволено позов Державного космічного агентства України та ДП «КБ «Південне» до ОСОБА_1 , зокрема, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного космічного агентства України, ДП «КБ «Південне» нежитлову будівлю № 117-Д, площею 119,2 кв. м та земельну ділянку (кадастровий номер - 1210100000:06:005:0100) площею 0,0255 га, розташовані на АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до частин першої-другої статті 84 Земельного кодексу (далі - ЗК) України удержавній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
Згідно із частиною п'ятою статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Суди відмовили в задоволенні позову прокуратури про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою державної власності загальною площею 0,0255 га із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренка С. В. від 09 жовтня 2017року № 37474601 (номер відомостей про речове право 22730130); зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом її повернення у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 .
Висновки судів мотивовані тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року всправі № 203/676/19 в порядку віндикації вже було відновлено права власника та користувача земельної ділянки шляхом її витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з наведеними висновками, з огляду на таке.
Суди встановили, що до незаконного відчуження останньому набувачеві - ОСОБА_1 спірна земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100 за адресою: АДРЕСА_1 із 10 травня 2016 року зареєстрована на праві власності за Дніпропетровською обласною державною адміністрацією (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 921124812101).
За ДП «КБ «Південне»10 травня 2016 року було проведено реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Також державі Україна в особі Державного космічного агентства України (суб'єкт управління) та ДП «КБ «Південне» (балансоутримувач) належало нежитлове нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 119,2 кв. м, на земельній ділянці із кадастровим номером 1210100000:06:005:0100.
Відповідно до статті 92 ЗК України в редакції станом на 10 травня 2016 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України в редакції станом на 10 травня 2016 року).
У пункті 5.2. Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України у справі щодо відповідності Конституції України положень статті 92, пункту б розділу X «Перехідні положення» ЗК України(справа про постійне користування земельними ділянками № 1-17/2005) визначив, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13,14, 41, 55 Конституції України.
Верховний Суд зауважує, що право постійного користування спірною земельною ділянкою із земель державної власності в цій справінабуло державне підприємство, тобто і користувачем землі, і її власником є держава.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня
2021 року в справі № 203/676/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року та постановою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного космічного агентства України, ДП «КБ «Південне» нежитлову будівлю площею 119,2 кв. м та земельну ділянку площею 0,0255 га з кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, розташовані на АДРЕСА_1 .
Тобто судовими рішеннями в справі № 203/676/19 відновлено порушені права держави на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц).
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня
2021 року в справі № 203/676/19 є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про державну реєстрацію прав на спірнуземельну ділянку, про що правильно виснував апеляційний суд.
Упостановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/19, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року в справі№ 826/5289/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі, сформульовано правові висновки про те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Судові рішення в цій справі по суті спору не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, адже рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року всправі № 203/676/19 вже відновлено права держави на земельнуділянку шляхом її витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , що відповідає критеріям ефективності та належності способу захисту порушеного права, оскільки приведе до дієвого відновлення порушеного права держави на спірну земельну ділянку.
Заявник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами висновків упостановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16,від 11 вересня 2019 року в справі № 924/174/18, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, та наводить з цих постанов посилання судів на зміст статті 84 ЗК Українипро те, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Заявник, пославшись напідставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України,не обґрунтував у касаційній скарзі, яким чином суди в цій справі інакше застосували статтю 84 ЗК України, ніж це зробила Велика Палата Верховного Суду в постановахвід 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 11 вересня 2019 року в справі № 924/174/18, від 16 лютого 2021 року в справі№ 910/2861/18.
У касаційній скарзі також зазначено, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в справі № 354/397/17, про те, що в разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
Справа № 354/397/17, на постанову в якій посилається заявник, стосується позову про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору та застосування наслідків недійсності правочину, що свідчить про відмінність спірних правовідносин порівняно зі справою, що переглядається.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки, викладені упостанові Верховного Суду від 09 червня 2023 року в справі № 37з-23, про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, необхідно зазначити, що справа № 37з-23 стосується вирішення питання про забезпечення позову, що в цій справі не є предметом касаційного перегляду.
Інші доводи касаційної скарги щодо суті спору є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Щодо оскарження додаткових судових рішень
У касаційній скарзі оспорюється також правильність вирішення судами питання щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених в судах першої та апеляційної інстанцій. Заявник зазначає, що представник відповідача не надав належних і допустимих доказів на підтвердження вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а лише акти наданих послуг та виставлені рахунки, які не є банківськими або бухгалтерськими платіжними документами. Відповідачем не надано доказів витраченого адвокатом часу та обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під часвизначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 14 липня 2020 року в справі № 809/1466/15, від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц, від 22 травня 2024 року в справі № 754/8750/19, від 19 квітня 2014 року в справі № 916/101/23, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд висновує про відповідність додаткових судових рішень наведеним висновкам Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 виснувала про те, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
У суді першої інстанції 09 серпня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Патика А. В. подав клопотання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу. До клопотання про ухвалення додаткового рішення представник відповідача надав: ордер серії АЕ № 1255999; договір про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 09 серпня 2024 року; рахунок від 09 серпня 2024 року № 1 про оплату за надання правової допомоги по договору від 19 січня 2024 року № 1 в розмірі 10 000,00 грн. У акті про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року представник відповідача навів види правничої допомоги, яка була надана: підготовка та подача відзиву на позовну заяву; підготовка та подача заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі; участь у шести судових засіданнях; а також їх вартість (10 000,00 грн).
У межах апеляційного провадження справи на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Патика А.В., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , надав: ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1325888 від 15 жовтня 2024 року; договір про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; додаткову угоду від 15 жовтня 2024року до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; акт виконаних робіт згідно додаткової угоди від 15 жовтня 2024 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1; рахунок від 27 листопада 2024року № 2 на оплату послуг правничої допомоги.В акті виконаних робіт відповідно до додаткової угоди від 15 жовтня 2024 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 січня 2024 року № 1 адвокат Патика А. В. навів види правничої допомоги, які були надані: підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні, а також їх вартість - 5 000,00 грн. Також в акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають, обумовили, що оплата гонорару здійснюється клієнтом протягом 10-ти календарних днів з дня ухвалення Дніпровським апеляційним судом рішення всправі.
Тобто представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Патика А.В. надав суду належні розрахунки витрат, інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг та витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги в судах першої та апеляційної інстанцій, з нихможливо встановити перелік послуг (робіт), які надав адвокат, та їх вартість, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не надано доказів витраченого адвокатом часу та обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, понесених у суді першої інстанції, та зробив висновок про стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн у межах апеляційного провадження справи.
Витрати на вказанісумиє співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у судах, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Стосовно доводів про відсутність доказів оплати понесення витрат на правничу допомогу, необхідно зазначити таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц, зазначеній в касаційній скарзі, вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Наведені висновки сформульовані щодо застосування норм ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким процесуальні закони викладено в новій редакції, що й застосована в цій справі, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц незастосовні до спірних правовідносин.
У частині другій статті 137 ЦПК України в редакції після 15 грудня 2017 року визначено, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, зокрема, на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 19 липня 2022 року всправі № 910/6807/21, від 16 березня 2023 року всправі № 927/153/22, від 07 липня 2025 року в справі № 758/1066/24, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Отже, оскаржуванідодаткове рішення суду першої інстанції та додаткова постанова апеляційного суду відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
У касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - Савенко О. А. заявив про розгляд справи за участі Офісу Генерального прокурора.
За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попереднійрозгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасниківсправи, а, отже, відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за участі Офісу Генерального прокурора.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - Савенка Олександра Анатолійовича про розгляд справи за участі Офісу Генерального прокурора відмовити.
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - Савенка Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2024 року, додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська