П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/488/25
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність пенсійного органу, стосовно не виплати поточної пенсії позивача та недоотриманої пенсії з 1.03.2024р. по сьогоднішній день на його особистий банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк»;
- зобов'язати пенсійний орган здійснювати виплату поточної пенсії позивача, в тому числі суму недоотриманої пенсії з 1.03.2024р. по сьогоднішній день з урахуванням масових перерахунків та з компенсацією втрати частини доходів, на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 , який відкрито в АТ «Ощадбанк».
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що по досягненні пенсійного віку йому була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон.
Позивач зазначив, що він є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ..
Позивач відкрив рахунок у АТ «Ощадбанк», поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Представник позивачки 15.08.2024р. направив пенсійному органу апостильовану та нотаріально завірену заяву позивача про поновлення виплат пенсії на поточний банківський рахунок в АТ «Ощадбанк».
Проте, 30.08.2024р. був отриманий лист пенсійного органу за №7545-7158/Д-05/8-2100/24, яким було відмовлено у виплаті пенсії на банківський рахунок позивача. В обґрунтування відмови зазначив, що для виплати пенсії через поточні рахунки в банках позивач має особисто подати заяву про виплату пенсії, і що виплату пенсії було припинено з 1.03.2024р..
Позивач зазначив, що на даний час відповідачем не було здійснено жодних дій, щодо виплати пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок.
Вважаючи дії відповідача щодо незаконної не виплати пенсії на особистий банківський рахунок позивача протиправними і дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, позивач звернувся з позовом до суду та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області стосовно не виплати поточної пенсії ОСОБА_1 та недоотриманої пенсії з 1.03.2024р. на його особистий банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк».
Зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк» з 1.03.2024р. та виплатити всі неотримані пенсійні кошти позивача з урахуванням масових перерахунків та з компенсацією втрати частини доходів.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96грн..
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Херсонській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган протиправно відмовив позивачу у виплаті пенсії на визначений ним банківський рахунок, оскільки позивачем було дотримано вимоги законодавства при подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 3DEUI, 17.03.2015, РНОКПП НОМЕР_3 .
По досягненні необхідної вислуги років позивачу була призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувались йому до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами: - посвідчення особи військового; довідка від 21.04.1993р. за №3987.
Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .
Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здав паспорт громадянина України, як це визначено Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном, затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України №201 від 22.11.1999р..
Замість паспорту громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
14.02.1998р. позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4.10.2022р. по справі №420/11362/22 зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 1.02.1998р. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до ч.2 ст.46 Закону №1058-IV. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 1.04.2024р. по справі №420/24997/23 зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити розрахунок та виплату поновленої ОСОБА_1 пенсії згідно вимог ст.43,55,64 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9.04.1992р. за №2262-ХІІ з 1.02.1998р. по 31.03.2023р. та з 1.04.2023р. з проведенням нарахування індексації, з дотриманням вимог щодо мінімального розміру пенсії, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів, з урахуванням вже нарахованих сум пенсії та компенсації.
Позивач відкрив рахунок у АТ «Ощадбанк», поточний рахунок за № НОМЕР_1 .
15.08.2024р. представник позивача Жартовська А.Ю. звернулася із заявою до пенсійного органу про виплату пенсії на вказаний рахунок разом із апостильованою і нотаріально завіреною довіреністю.
Проте, листом ГУ ПФУ в Херсонській області від 30.08.2024р. за №7545-7158/Д-05/8-2100/24, відмовлено у виплаті пенсії на банківський рахунок позивача. ГУ ПФУ мотивував відмову тим, що для виплати пенсії через поточні рахунки в банках позивач має особисто подати заяву про виплату пенсії, і що виплату пенсії було припинено з 1.03.2024р..
Позивач вважає відмову пенсійного органу протиправною, у зв'язку із чим звернувся в суд із даним позовом.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій та рішень пенсійного органу, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За правилами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р. №1382-ІV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Враховуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що позивач, незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний відновити йому виплату пенсії.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.05.2022р. по справі за №160/5259/20.
В п.3.3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п.52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07.02.2014.
Також, в п.3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7.10.2009р. зазначено, що п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, в постанові від 14.02.2019р. по справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-ІV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені в ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію у своїх постановах від 13.06.2019р. по справі №204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30.09.2019р. по справі №475/164/17, від 1.10.2019р. по справі №804/3646/18 та від 30.09.2021р. по справі №540/4060/20.
Постановою КМУ від 30.08.1999р. №1596 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках (надалі - Порядок №1596), яким визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Відповідно до п.4 Порядку №1596, виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).
Згідно з абз.1 п.6 Порядку №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Приписами абз.2 п.6 Порядку №1596 визначено, що для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1.10.2014р. за №509 - із змінами, внесеними Постановами КМУ від 13.03.2022р. №269 та від 20.03.2022р. №332, за виключенням осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 цього Порядку, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.
Постановою КМУ від 16.12.2020р. №1279 затверджено Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку (надалі - Порядок №1279) який визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам у готівковій формі за зазначеним у заяві місцем їх фактичного проживання в межах України організаціями, що згідно із законодавством мають право здійснювати виплату і доставку пенсій та грошової допомоги.
Водночас, суд зазначає, що оскільки місцем фактичного проживання позивача є країна Ізраїль, зазначений Порядок №1279 не розповсюджується на позивача.
Відповідно до п.8 та 9 Порядку №1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
Згідно з п.10 Порядку №1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
За змістом п.12, п.13 Порядку №1596, органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають:
- списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках;
- опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.
Списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів.
Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту.
Отже, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п.10 Порядку №1596 двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.
Аналогічні положення закріплені у п.4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (надалі - Порядок №22-1), яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим Постановою КМУ від 30.08.1999р. №1596 (зі змінами).
Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що органи Пенсійного фонду України уповноважені здійснювати виплату пенсії через поточні рахунки в банках у разі наявності заяви про виплату пенсії або грошової допомоги (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596).
Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2022р. (справа №280/4551/21), дійшов висновку, що жоден з пунктів Порядку №22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1 та від 16.12.2020р. №25-1) не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін "заявник", на переконання колегії суддів, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю. Наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі "загальні" норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів. Необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 7.10.2009р. №25-рп/2009. Верховний Суд у зазначеній вище постанові сформулював наступний правовий висновок: "подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 7.07.2014р. №13-1 та від 16.12.2020р. №25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1"..
З урахуванням того, що представник позивача звернувся до відповідача 15.08.2024р. з апостильованою заявою, то судова колегія вважає, що в даному випадку позивачем дотримано вимоги щодо подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок.
Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що пенсійний орган не надав жодних доказів, щодо втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999р. №4-5 затверджено Інструкцію про порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, яка визначає порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, до якої постановою Правління Пенсійного фонду України від 20.05.2015р. №10-1 внесені зміни (надалі - Інструкція №10-1).
Відповідно до п.2.1 розділу ІІ Інструкції №10-1, у разі виїзду з України пенсіонера на постійне місце проживання за кордон головні управління Фонду на запит структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва надсилають пенсійну справу з розпорядженнями про перерахунки пенсії станом на дату надсилання пенсійної справи, довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії та документи, які підтверджують зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання в Україні у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
У разі призначення частини пенсії відповідно до міжнародного договору головне управління Фонду надсилає пенсійну справу та відповідні формуляри структурному підрозділу з питань міжнародного співробітництва.
Після надходження пенсійної справи з усіма необхідними документами структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва готує розпорядження про переказування пенсії за кордон і подає його керівництву Фонду для затвердження.
Згідно до п.2.2. Інструкції №10-1 на підставі розпорядження, прийнятого відповідно до пункту 2.1 цього розділу, структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва відкриває особовий рахунок одержувача пенсії (додаток 1), про що робиться позначка в розпорядженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що положеннями чинного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, передбачено право особи на отримання пенсії у випадку виїзду його закордон на постійне місце проживання.
Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відмова пенсійного органу у виплаті позивачу пенсії на визначений ним банківський рахунок не відповідає вимогам Інструкції №10-1, а посилання на Постанову №1279 є необґрунтованими.
Таким чином, враховуючи викладене, позивачем була дотримана вимога щодо подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок уповноваженим представником.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко