П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39895/24
Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна, про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПФУ, ГУ ПФУ в Черкаській області, третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е.А., в якому просила:
- визнати протиправними та скасувати акти індивідуальної дії (рішення) ПФУ, оформлені листом від 6.12.2024р. №50606-60466/с-03/8-2800/24 на ім'я - ОСОБА_1 та листом від 29.11.2024р. за №2800-030203-8/74066 на адресу приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е.А., зміст яких суперечить нормам чинного законодавства та обов'язковим правовим висновкам Верховного Суду та порушують права та інтереси щодо оформлення ОСОБА_1 в установлений законодавством порядку спадщини у вигляді неотриманої пенсії спадкодавця ОСОБА_2 ;
- зобов'язати ПФУ у місячний строк з дня набрання законної сили рішення суду надати - ОСОБА_1 та приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькій Елеонорі Антонівні акти індивідуальної дії із зазначенням, що кошти у розмірі 153 171,01грн. (заборгованість з 1.01.2019р. по 31.05.2021р. з пенсійних виплат за судовим рішенням) померлого пенсіонера ОСОБА_2 є спадковим майном, на яке повинна бути оформлена спадщина у встановленому законодавством порядку;
- стягнути з ПФУ на її користь моральну шкоду у розмірі 25 000грн.;
- постановити відповідно до ч.2 ст.249 КАС України окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що є спадкоємицею батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .. За життя, її батьку було здійснено перерахунок його пенсії з 1.04.2019р., та виплачувалась поточна пенсія, а заборгованість за період з 1.01.2019р. до 31.05.2021р. у розмірі 153 171,01грн. виплачена не була.
Позивачка зазначила, що на час смерті її батько проживав один, а тому особи, які мають право на отримання недоотриманих сум пенсії у продовж 6 місяців з дня смерті батька згідно із ст.61 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9.04.1992р. за №2262-ХІІ (надалі - Закон №2262-ХІІ) були відсутні. Таким чином, не отримана за життя батьком заборгованість по виплаті пенсії у розмірі 153 171,01грн. є спадковим майном.
16.06.2023р. була відкрита спадкова справа, 11.03.2024р. нотаріусом направлений запит до ГУ ПФУ про надання інформації щодо суми неотриманої пенсії ОСОБА_2 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7.04.2021р., справа №580/1229/21, на що ГУ ПФУ надано відповідь про відсутність заборгованості ОСОБА_2 .
Позивачка вказує, що оскільки вказані відомості є неправдивими, а нотаріус повідомив про відсутність підстав для направлення повторного запису, вона особисто звернулась із заявою до ГУ ПФУ, в якій просила з метою припинення протиправних дій щодо перешкоджання в оформленні спадщини надати належну відповідь на запит приватного нотаріуса Левицької Е.А. від 11.03.2024р. за №171/02-14 щодо суми неотриманої пенсії ОСОБА_2 . Відповідь не надавалась, що змушувало її неодноразово звертатися до ГУ ПФУ із заявами, а також до ПФУ зі зверненням про сприяння усунення порушень її прав підлеглою установою та надання нотаріусу запитуваної інформації (суми нарахованої та невиплаченої пенсії).
ГУ ПФУ на звернення від 28.05.2024р., 8.07.2024р., 30.07.2024р. та 30.08.2024р. надало відповідь, в якій вказало запитувану нотаріусом суму заборгованості 153 171,01грн. Проте, в цьому ж листі протиправно повідомило, що вказане майно не є спадковим.
Водночас, ПФУ на її заяви від 8.07.2024р. та від 30.08.2024р. відповідь надав лише 18.09.2024р.. Однак, із вказаної відповіді вона зрозуміла, що Центральний орган влади, на думку позивачки, не хибно тлумачить законодавство щодо спірних правовідносин, а подальша переписка також вказує на те, що умисно не бажає діяти у відповідності до його вимог. ПФУ повідомляло про необхідність заміни сторони у виконавчому провадженні по справі батька.
Позивачка вказує, що у наступних заявах до ПФУ вона намагалась довести ПФУ щодо необхідності дотримання ним законодавства та практики Верховного Суду у відповідності до ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру» щодо обов'язковості для суб'єктів владних повноважень правових висновків Верховного Суду. Вказана практика з посиланням на конкретні справи наведена у її зверненнях.
Отримавши 6.11.2024р. від нотаріуса повідомлення від 31.10.2024р., в якому зазначено, що у зв'язку з отриманням від ГУ ПФУ в Черкаській області відповідей, які суперечать одна одній та з метою з'ясування достовірної інформації 25.10.2024р., направлений запит до ПФУ щодо надання відповідного роз'яснення.
Позивачка 8.11.2024р. знов направила до ПФУ заяву (вже з додатком копії отриманого листа нотаріуса від 31.10.2024р.) щодо надання відповіді у відповідності до законодавства та вона нарешті оформить спадщину.
Позивачка стверджує, що ПФУ умисно не бажало виконувати вимоги законодавства, в цей же день 8.11.2024р. отримала відповідь, в якій ПФУ повідомляв, що відповідь вже надана листом ПФУ від 18.09.2024р. та в черговий раз наведені положення ст.61 Закону України №2262-ХІІ та ст.52 Закону №1058-ІV.
Позивачка вказує, що вона, незважаючи на стресовий та подавлений стан, все ж намагалась отримати відповідь у відповідності до законодавства та спонукати ПФУ діяти у відповідності до законодавства.
Остаточною відповіддю від 06.12.2024р. ПФУ знов повідомив про необхідність звернення до суду про заміну сторони виконавчого провадження. Таке ж роз'яснення направлено нотаріусу, у зв'язку з чим позивачка вважає, що ПФУ фактично залишив її без можливості оформити спадщину у встановленому законодавством порядку, перевищивши свої повноваження.
Позивачка вказує на те, що усвідомлюючи необхідність звертатися до суду де вона має для цього два шляхи: у порядку цивільного судочинства щодо визнання права власності на кошти померлого батька, що було б швидше, проте залишились би по за увагою дії відповідача, які є не тільки протиправними, свавільними та такими, що свідчать про неповагу до громадян України та безпосередньо знущанням над нею.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо направлення відповіді на запит приватного нотаріуса Левицької Е.А. від 11.03.2024р. за №171/02-14 з інформацією про правовий статус недоодержаних ОСОБА_2 сум пенсії в частині того, що вони не підлягають включенню до складу спадщини.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області надати приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькій Е.А. та ОСОБА_1 інформацію щодо розміру недоотриманих ОСОБА_2 сум пенсії, нарахованих на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7.04.2021р. за №580/1229/21 без посилання на те, що вони не підлягають включенню до складу спадщини.
Визнано протиправними дії ПФУ, оформлені листом від 6.12.2024р. за №50606-60466/с-03/8-2800/24 на ім'я ОСОБА_1 та листом від 29.11.2024р. №2800-030203- 8/74066 на адресу приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е.А., з інформацією про правовий статус недоодержаних ОСОБА_2 сум пенсії в частині того, що вони не підлягають включенню до складу спадщини та в частини того, вирішення питання підлягає шляхом заміни сторони виконавчого провадження у справі №580/1229/21.
Зобов'язано ПФУ надати приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькій Е.А. та ОСОБА_1 інформацію щодо статусу недоотриманих ОСОБА_2 сум пенсії, нарахованих на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7.04.2021р. №580/1229/21 у відповідності до законодавства та правових висновків Верховного Суду, що правовідносини пов'язані з отриманням сум пенсії, що підлягали виплаті ОСОБА_2 за його життя, є спадковими.
Стягнуто з ПФУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі десять тисяч гривен.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Черкаській області судовий збір на користь ОСОБА_1 у сумі 400грн.
Стягнуто з ПФУ судовий збір на користь ОСОБА_1 у сумі 1053,46грн.
В апеляційних скаргах ПФУ, ГУ ПФУ в Черкаській області, посилаючись на порушення норм права, просять рішення суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , є спадкоємицею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Спадкодавець за заповітом від 19.09.2019р. заповів позивачці все належне йому майно, де б воно не знаходилось та із чого б не складалось.
За життя спадкодавця, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 7.04.2021р. по справі №580/1229/21 задоволено його позов. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 з 1.04.2019р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 13.01.2021р. за №ФР31168. Зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 1.04.2019р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 13.01.2021р. №ФР31168, з урахуванням фактично виплачених сум.
На виконання рішення суду ГУ ПФУ в Черкаській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 1.04.2019р.. Перерахована пенсія йому виплачувалась з 1.06.2021р., а заборгованість з 1.01.2019р. по 31.05.2021р. (у розмірі 153 171,01грн.) внесена в «Реєстр судових рішень» інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат за судовими рішеннями.
За життя заборгованість ОСОБА_2 не виплачена.
Спадкодавець на час смерті проживав один, відсутні особи визначених у ст.61 Закону №2262-ХІІ, які мали би право на отримання неодержаних сум пенсій ОСОБА_3 у строк до 6 місяців після смерті.
За заявою позивачки приватним нотаріусом Левицькою Е.А. відкрито спадкову справу за №70795203.
11.03.2024р. нотаріусом направлений запит в ГУ ПФУ про надання інформації щодо неотриманої пенсії ОСОБА_2 з урахуванням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7.04.2021р., справа №580/1229/21.
ГУ ПФУ Черкаської області у своєму листі на запит нотаріуса повідомляло його, що будь-якої заборгованості по виплаті пенсії ОСОБА_2 ГУ ПФУ немає. А також у відповіді на запит нотаріуса зазначено, що відповідно до ст. 61 ЗУ №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» правовідносини щодо недотриманої пенсії не є спадковими.
Позивачка вважає, що ГУ ПФУ надало нотаріусу на його запит від 11.03.2024р. недостовірні відомості щодо відсутності заборгованості по пенсії ОСОБА_2 та її суми, а також зазначивши, що правовідносини щодо недотриманої пенсії не є спадковими.
Після ознайомлення з вказаною відповіддю, позивачка особисто звернулась із заявою від 24.05.2024р. до ГУ ПФУ та просила з метою припинення протиправних дій щодо перешкоджання в оформленні спадщини надати належну відповідь на запит приватного нотаріуса Левицької Е.А. від 11.03.2024. №171/02-14 щодо суми недотриманої пенсії ОСОБА_2 з урахуванням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7.04.2021р., справа №580/1229/21.
Не отримавши відповідь, позивачка 8.07.2024р. вдруге звернулась до ГУ ПФУ, а також направила звернення до ПФУ, в якому просила посприяти поновленню порушених прав заявника підконтрольною установою - ГУ ПФУ шляхом надання доручення ГУ ПФУ про направлення належної відповіді на запит нотаріуса, в провадженні якого знаходиться спадкова справа (у зв'язку з порушенням ГУ ПФУ належного розгляду запиту нотаріуса).
ГУ ПФУ листом від 10.06.2024р. за №8139-7472/С-05/8-2300/24 повідомило позивачку про надання відповіді на звернення нотаріуса.
Оскільки лист від 10.06.2024р. не містить відомостей яка саме відповідь направлена нотаріусу, позивачка знову звернулась до ГУ ПФУ із заявою та просила надати повну інформацію або копію листа направленого на адресу нотаріуса.
Листом від 28.08.2024р. ГУ ПФУ посилаючись на конфіденційність повідомлено позивачку, що такі данні можуть бути надані лише при наявності документів, які підтверджують її родинні відносини з ОСОБА_2 .
Позивачка направила чергову заяву ГУ ПФУ від 30.08.2024р. про направлення їй відповіді або інформації яка надана нотаріусу з додатком копії про народження, де батьком позивачки вказаний ОСОБА_2 .
ГУ ПФУ листом від 25.09.2024р. направило позивачці копію відповіді, яка була направлена приватному нотаріусу, згідно якої ГУ ПФУ повідомило, що сума нарахованої та невиплаченої пенсії складає 153 171,01грн., проте недоотримана пенсія у відповідності до ст.61 Законом України №2262-ХІІ не входить до складу спадщини.
Отже, ГУ ПФУ на звернення позивачки від 28.05.2024р., 8.07.2024р., 30.07.2024р. та 30.08.2024р. направило відповідь із сумою заборгованості перед ОСОБА_2 по виплаті пенсії у розмірі 153 171,01грн. лише 25.09.2024р., зазначивши при цьому, що вказана сума не входить до складу спадщини з посиланням на ст.61 Законом України №2262-ХІІ.
Також судом встановлено, що ПФУ на заяви ОСОБА_1 від 8.07.2024р. та 30.08.2024р. відповідь надана лише 18.09.2024р..
У вказаній відповіді ПФУ повідомляло заявницю про необхідність заміни сторони у виконавчому провадженні, вказуючи, що недоотримана пенсія у зв'язку зі смертю стягувача здійснюється на підставі рішення про заміну сторони виконавчого провадження в межах бюджетних асигнувань, виділених для погашення заборгованості.
16.10.2024р. позивачка направила на адресу ПФУ повідомлення про неприпустимість надання хибних рекомендацій громадянам та необхідність дотримання законодавства та практики Верховного Суду у відповідності до ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру» щодо обов'язковості для суб'єктів владних повноважень правових висновків Верховного Суду. При цьому позивачкою у зверненні наведена практика Верховного Суду з посиланням на постанови Верховного Суду, згідно з якою у її випадку (та аналогічних) не застосовується процесуальне правонаступництво, а Верховний Суд визначив, що у разі відсутності у померлого пенсіонера осіб, які зазначені в ст.61 Закону, або у разі у межах встановленого законом строку вони не звернулись до за отриманням сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонеру за його життя, правовідносини пов'язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонеру за його життя, стають спадковими.
6.11.2024р. позивачка отримала від нотаріуса повідомлення від 31.10.2024р., в якому нотаріус зазначив, що у зв'язку з отриманням від ГУ ПФУ в Черкаській області відповідей, які суперечать одна одній та з метою з'ясування достовірної інформації 25.10.2024р. направлений запит до ПФУ щодо надання відповідного роз'яснення.
8.11.2024р. позивачка з додатком копії отриманого листа нотаріуса від 31.10.2024р. знов направила до ПФУ заяву з клопотанням надати відповідь у відповідності до вимог законодавства з метою оформлення спадщини у встановленому законодавством порядку.
Вже в цей же день, 8.11.2024р. позивачка отримала відповідь, в якій ПФУ повідомляло її, що відповідь вже надана листом ПФУ від 18.09.2024р..
11.11.2024р. позивачка направила на адресу ПФУ заяву, в якій просила надати відповіді на її запитання, виклавши їх в наступній редакції:
1) у разі відсутності осіб, визначених в ст.61 Закону України №2262-ХІІ, ст.52 Закону України №1058-ІV, які мають право на отримання коштів померлого пенсіонера у строк до 6 місяців, який статус отримують не отримані кошти померлого пенсіонера: стають спадковими або ними заволодіє держава (при наявності зазначити інший статус);
2) чи повинні органи пенсійного фонду України дотримуватися положень ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру», відповідно до яких висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Позивачка отримала відповідь ПФУ від 6.12.2024р., в якій знов вказано про необхідність заміни сторони у виконавчому провадженні.
Від нотаріуса позивачка також отримала лист від 6.12.2024р. за №802/02-14, що ПФУ надало роз'яснення листом від 29.11.2024р. за №2800-030203-8/74066 про необхідність заміни сторони виконавчого провадження.
Позивачка вважаючи протиправними рішення відповідача ПФУ звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи своє звернення до суду адміністративної юрисдикції, що ПФУ порушив ст.19 Конституції України, ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру» та вчиненими протиправними діями утворив перешкоди в оформленні їй спадщини у встановленому законодавством порядку, чим завдав також моральної шкоди.
Судом встановлено, що позивачка неодноразово зверталась до відповідачів із заявами щодо усунення порушень її прав та сприяння їх поновленні.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій та рішень пенсійного органу, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність, судова колегія виходить з наступного.
Спірні правовідносини у даній справі регламентовані Конституцією України, ЗУ «Про нотаріат», ЗУ «Про звернення громадян», ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру».
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою КМУ від 23.07.2014р. за №280, пенсійний орган є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
За правилами п.2 Положення, ПФУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Одним із завдань визначених п.3 Положення є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Пунктом 7 Положення встановлено, що ПФУ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з п.4 Положення ПФУ відповідно до покладених на нього завдань:
- організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, зокрема, щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці; забезпечення своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до закону та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (пп.6);
- здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України (пп.17);
- здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.20).
Відповідно до п.1, п.2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головні управління ПФУ є територіальними органами ПФУ. Головні управління підпорядковуються Пенсійному фонду України. Головні управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Одним із завдань визначених п.3 Положення є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Згідно з п.4 Положення Головне управління ПФУ відповідно до покладених на нього завдань:
- забезпечує своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші виплати, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат (пп.4);
- здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пп.7);
- здійснює розгляд звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг (пп.18);
- здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.22).
Як вбачається із матеріалів справи, що позивачка вважає, що ПФУ порушив вимоги ст.19 Конституції України, ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру» та вчиненими протиправними діями утворив перешкоди в оформленні їй спадщини у встановленому законодавством порядку, чим завдав також моральної шкоди.
При цьому, судом встановлено, що позивачка неодноразово зверталась до відповідачів із відповідними заявами щодо усунення порушень її прав та сприяння і їх поновленні.
Приписами ст.3 ЗУ «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням, зокрема, про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів.
Відповідно до ст.4 Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких, зокрема: - порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); - створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод.
За ч.1 та ч.4 ст.15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що позивачка є спадкоємицею ОСОБА_2 , який отримував пенсію відповідно до Закону України №2262-ХІІ та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Положеннями ст.61 Закону №2262-ХІІ встановлено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Аналогічні положення містяться у ст.52 Закону України №1058-ІV.
Отже, вказані норми передбачають право визначених осіб отримати пенсію померлого пенсіонера до відкриття спадщини.
Проте, якщо такі особи відсутні, або не звернулись за отриманням невиплаченої пенсії померлого пенсіонера, вказана сума недоотриманої пенсії є спадковим майном.
Як вбачається із матеріалів справи, що позивачка обґрунтовано посилалась у своїх зверненнях на правові висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах, зокрема, щодо не можливості в її випадку застосування процесуального правонаступництва (заміни сторони у виконавчому провадженні) - висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2024р. у справі №420/8604/21, від 20.08.2024р. №280/10447/21, від 11.04.2024р. у справі №280/737/19 та просили ПФУ їх застосувати, що є обов'язком суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у вказаних постановах визначив питання правозастосування відповідних норм права, зазначивши, що ст.1227 ЦК України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Лише у разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ) членів сім'ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім'ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов'язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими.
Вказана позиція Верховного Суду є сталою та викладена у постановах від 8.02.2024р. у справі №420/5064/22, від 11.04.2024р. у справі №280/737/19, від 20.08.2024р. у справі №420/16965/21, від 11.04.2024р. у справі №461/5878/22, від 27.01.2025р. у справі №420/16276/21.
Приписами ст.13 (Обов'язковість судових рішень) ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено:
Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно з ч.4 ст.6 (Законність) ЗУ «Про адміністративну процедуру» Висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Більш того, ч.5 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру» визначено, що адміністративний орган, що порушив право, свободу чи законний інтерес особи, зобов'язаний за власною ініціативою протягом розумного строку з дня виявлення порушення поновити право, свободу чи законний інтерес, не чекаючи подання скарги чи пред'явлення позову та запобігаючи повторенню порушення у майбутньому.
Дослідивши звернення позивачки та відповіді на них, судом встановлено, що відповідачами ПФУ та ГУ ПФУ порушені вимоги вищевказаних норм права ст.3,4,15 ЗУ «Про звернення громадян», ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру».
Дослідивши матеріали справи з урахуванням вищевказаних норм законодавства, судова колегія вважає, що звернення позивачки розглянуті несвоєчасно, не об'єктивно, поверхово. Жодним чином позивачку не повідомлено про причини неприйняття до уваги її вимог щодо дотримання як суб'єктом владних повноважень правових висновків Верховного Суду, на які вона посилалась, та які є обов'язковими для застосування суб'єктами владних повноважень.
Попри неодноразові звернення позивачки до Пенсійного фонду України як до центрального органу з проханням сприяти припиненню порушення її прав підпорядкованою йому установою - ГУ ПФУ, відповідач залишив ці звернення без будь-яких реагувань.
Більше того, на адресу нотаріуса та позивачки були надіслані листи з вимогою звернутися до суду щодо заміни сторони у виконавчому провадженні, попри те, що у зверненнях містяться прохання враховувати правові висновки Верховного Суду, згідно яких процесуальне правонаступництво в даному випадку не підлягає до застосування, та вказані висновки є обов'язковими для застосування суб'єктами владних повноважень.
Що стосується тверджень ПФУ про те, що ним надавались відповіді виходячи з власного розуміння окремих питань законодавства є неспроможним, оскільки відповідно до ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру», суб'єкти владних повноважень повинні в своєї діяльності дотримуватися правових висновків Верховного Суду, а не з власного розуміння законодавства.
Також, суд не приймає доводи відповідача, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача та виходять за межі компетенції Пенсійного фонду України, оскільки відповідачем надана відповідь на звернення нотаріуса, проте всупереч вимогам ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 ЗУ «Про адміністративну процедуру», щодо дотримання правових висновків Верховного Суду.
Окрім того, твердження апелянта про те, що Головні управління та Пенсійний фонд України є окремими самостійними юридичними особами з різною юрисдикцією та компетенцією, не спростовує факту вчинення відповідачами протиправних дій, щодо позивачки.
Згідно з положеннями про ПФУ та його територіальні органи, обидва суб'єкти мають обов'язки щодо розгляду звернень і заяв громадян. Крім того, Пенсійний фонд України уповноважений розглядати звернення, що стосуються діяльності його територіальних управлінь.
Також у положеннях чітко зазначено, що як ПФУ, так і його територіальні органи у своїй діяльності зобов'язані керуватися Конституцією та законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради, ухваленими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів, а також іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, судова колегія зазначає, що спірні відповіді пенсійного органу на заяви позивачки не є рішеннями у розумінні положень ст.4 КАС України.
У ч.1 та ч.4 ст.15 ЗУ «Про звернення громадян» дійсно вказано, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Закон України «Про звернення громадян» прийнятий до прийняття КАС України.
Між тим, п.19 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, неправомірні відповіді на звернення позивачки є рішенням відповідача у розумінні ЗУ «Про звернення громадян», проте, не є рішеннями у розумінні КАС України, а тому судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку необхідно визнати неправомірними дії відповідачів, які оформленими листами за запит нотаріуса та позивачці.
Враховуючи вищевказане, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивачки шляхом визнання протиправними дій відповідачів щодо направлення відповідей ОСОБА_1 та приватному нотаріусу Левицькій Е.А. на запит від 11.03.2024р. за №171/02-14 з інформацією про правовий статус недоодержаних ОСОБА_2 сум пенсії в частині того, що вони не підлягають включенню до складу спадщини.
Оскільки недоодержані ОСОБА_2 суми пенсії повинні бути включені до складу спадщини, то судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язати відповідачів надати відповідну інформацію позивачці та нотаріусу, що буде відповідати вимогам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду за аналогічними правовідносинами. Що стосувалось вимог про стягнення з ПФУ моральної шкоди, то судова колегія виходить з наступного.
Так, відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями ст.25 ЗУ «Про звернення громадян» встановлено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Згідно зі ст.23 ЦКУ, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст.1167 ЦКУ, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої саме суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019р. у справі за №464/3789/17.
Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27 листопада 2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 52).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 в обґрунтування спричинення їй моральної шкоди зазначила, що її негативні емоції досягли рівня страждання та приниження просила при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди врахувати мотиви протиправних дій відповідача (діяв виходячи із власного розуміння правового регулювання, не звертаючи ніякої уваги у її зверненнях на посилання на закон та правові висновки Верховного Суду, які є обов'язковими для ПФУ); тривалість, повторюваність протиправних дій відповідача, ігнорування доводів звернень, що свідчить фактично про знущання з неї; позбавлення прийнятим протиправним рішенням оформлення спадщини у встановленому законодавством порядку; питання стосується оформлення спадщини після смерті батька, тобто при зверненні до відповідача вона весь час писала про це, що додавало негативних емоцій; їй за 60 років, має більше 40 років трудового стажу та маючи бажання реалізувати свої права у відповідності до вимог законодавства, опинилась в стані усвідомлення неможливості досягти справедливості, відчула себе не потрібною державі людиною. Позивачка вказала що їй спричинена моральна шкода у розмірі 25 000грн.
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок спростувати факт заподіяння моральної шкоди та довести необґрунтованість її розміру.
Відповідачі у відзиві та в апеляційних скаргах не зазначили жодних доводів на спростування зазначеного позивачкою обґрунтування спричинення їй моральної шкоди та її розміру.
Апеляційний суд вважає, що наведені обґрунтування спричинення позивачці моральної шкоди є доведеними обставинами, що встановлені судом при дослідженні доказі по справі.
У той же час, стягненню підлягає саме з ПФУ моральна шкода у розмірі 10 тис.грн., оскільки саме цей орган після звернення позивачки та нотаріуса, мав обов'язок і можливість усунути допущені порушення щодо надання відповіді про заборгованість, але не зробив цього ігноруючи приписи законодавства та практику Верховного Суду.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко