справа № 757/33655/20 головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є.С.
провадження № 22-ц/824/9694/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Хайнацького Є.С. в місті Києві, дата складення повного тексту судового рішення 04 листопада 2024 року, за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бахрушина Андрія Миколайовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, відкритому на підставі виконавчого листа про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, заінтересована особа: ОСОБА_3 , -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій, просив:
- визнати незаконними рішення та дії державного виконавця Бахрушина А.М. щодо надмірного списання (стягнення) коштів станом на 28 жовтня 2021 року в розмірі 578 567,45 грн. та у розмірі 1 171 950,66 грн. з банківського рахунку ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3;
- зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та державного виконавця Бахрушина А.М. усунути порушення шляхом повернення ОСОБА_1 на його банківський рахунок надмірно списані грошові коштів.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/33655/20-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини - задоволено. На підставі зазначеного рішення суду видано виконавчий лист, згідно якого необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/4 частин усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового виду для дитини відповідного віку щомісяця. Однак, державний виконавець до цього часу не повідомив боржнику розмір аліментів, який йому необхідно сплачувати та відповідний рахунок. ОСОБА_1 самостійно здійснював сплату аліментів на утримання сина на користь стягувача, а тому направив виконавцю заяву від 23 липня 2021 року із банківськими довідками про таку сплату за відповідний період на загальну суму 3 000,00 дол. США. Цього ж дня, боржник направив виконавцю ще одну заяву, у якій просив надати розрахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів з копіями документів, на підставі яких здійснено розрахунок такої заборгованості. Однак, виконавець не відповів на заяви та не надав запитувані документи. 02 вересня 2021 року боржник направив виконавцю заяву про ознайомлення з ВП № НОМЕР_3. Відповіді на цю заяву також не отримано. 23 вересня 2021 року боржник направив виконавцю заяву про долучення доказів самостійного виконання рішення суду, а також про сплату 750 дол. США стягувачу в якості аліментів та просив направити на адресу його представника копію матеріалів ВП НОМЕР_3. Відповіді на цю заяву також не отримав. 23 вересня 2021 року адвокат Решетов В.В., який надає правову допомогу боржнику, направив адвокатський запит, у якому просив Шевченківський ВДВС направити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, постанови та інші матеріали ВП НОМЕР_3 на адресу представника боржника. Листом від 17 вересня 2021 року виконавець лише повідомив ідентифікатор доступу до ВП НОМЕР_3 в автоматизованій системі виконавчого провадження, проте розрахунок не надав.У матеріалах виконавчого провадження відсутній розрахунок такої заборгованості та документи, на підставі яких встановлено розмір заборгованості зі сплати аліментів, відсутні платіжні вимоги на примусове списання коштів. ОСОБА_1 сплачує аліменти самостійно, а тому відсутні підстави вважати, що в нього наявна заборгованість зі сплати аліментів. Проте, 27 жовтня 2021 року з банківського рахунку боржника Шевченківським ВДВС списано 578 567,45 грн., а саме з рахунку НОМЕР_1 , відкритому у АТ «УкрСиббанк»., а 28 жовтня 2021 року з цього ж рахунку боржника списано кошти у розмірі 1 171 950,66 грн. Скаржник вважає зазначене списання протиправним, оскільки: скаржник самостійно виконує рішення суду та сплачує аліменти на утримання дитини; у матеріалах ВП відсутній розрахунок заборгованості, а тому відсутні підстави для списання коштів у такому розмірі; виконавцем не надано боржнику строк для самостійного виконання рішення; відсутня постанова про звернення стягнення на майно боржника та вимоги про списання, а тому таке списання є безпідставним.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2024 року у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через не повне з'ясування судом обставин справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у скарзі. Крім того, вказує, що згідно розрахунку державного виконавця, який зроблений 29 листопада 2021 року, заборгованість по аліментам на момент списання 27-28 жовтня 2021 року становила лише 572 405,09 грн. У той же час, з рахунку боржника було списана 1 750 518,11 грн., тобто значно більше ніж зазначено в розрахунку заборгованості. Списання коштів 27-28 жовтня 2021 року відбулося без наявного на той момент обґрунтованого розрахунку заборгованості, що прямо суперечить ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розрахунок з'явився лише 29 листопада 2021 року, де заборгованість станом на 01 листопада 2021 року визначено у розмірі 572 405,09 грн.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів є виключним повноваженням виконавця у відповідності до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» та такими повноваженням суд не наділений у відповідності до ч. 2 ст. 451 ЦПК України. Вимога про зобов'язання державного виконавця здійснити перерахунок розміру аліментів скаржником суду не заявлена, тому у суду немає можливості визначити, з урахуванням реального розміру доходу боржника, розмір заборгованості на день списання коштів та яка саме сума підлягала списанню.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19 березня 1997 року, п. 40, ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Щодо вимоги про визнання незаконними рішення та дії державного виконавця Бахрушина А.М. щодо надмірного списання (стягнення) коштів станом на 28 жовтня 2021 року в розмірі 578 567,45 грн. та у розмірі 1 171 950,66 грн. з банківського рахунку ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/33655/20-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , аліменти на її утримання у розмірі 27 691,30 грн. щомісячно, починаючи із 06 серпня 2020 року. Допущено негайне стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У Шевченківському РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 757/33655/20-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 12 лютого 2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця; постановою старшого державного виконавця Бахрушина А.М. відкрито виконавче провадження; зобов'язано боржника ОСОБА_1 подати декларацію про доходи та майно, останній попереджений про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року в справі № 640/28304/21 визнано протиправною та скасовано постанови державного виконавця Бахрушина А.М. про накладення штрафу від 17 серпня 2021 року та постанову про стягнення виконавчого збору від 17 серпня 2021 року, винесених в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що 23 липня 2021 року ОСОБА_1 направив Шевченківському РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) заяву про самостійне виконання рішення суду та сплату аліментів на користь стягувача на утримання спільного сина ОСОБА_4 з доказами, а саме: банківськими довідками на загальну суму 3 000,00 доларів США. Крім того, ОСОБА_1 просив виконавця надати йому розрахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів з копіями документів. ОСОБА_1 також повідомив виконавця, що не отримував матеріалів виконавчого провадження.
У зв'язку з відсутністю відповіді виконавця 02 вересня 2021 року ОСОБА_1 направив Шевченківському РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) заяву про надання можливості ознайомитись з матеріалами ВП НОМЕР_3 та повідомлення дати та часу для ознайомлення, а також просив направити копії всіх матеріалів справи на адресу представника позивача.
23 вересня 2021 року ОСОБА_1 направив Шевченківському РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) заяву про долучення доказів самостійного виконання рішення суду, в якій також повідомляв про те, що жодних матеріалів виконавчого провадження не отримував, а тому просив направити на адресу представника позивача копію матеріалів ВП НОМЕР_3.
28 вересня 2021 року представником позивача отримано лист Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 вересня 2021 року, вказаним листом відповідач повідомив представнику позивача ідентифікатор доступу до виконавчого провадження НОМЕР_3 в АСВП і боржник отримав доступ до матеріалів ВП НОМЕР_3.
Позивач зазначає, що 28 вересня 2021 року з АСВП йому стало відомо про існування наступних постанов:
- 23 лютого 2021 року Шевченківським РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито ВП НОМЕР_4 за виконавчим листом №757/3655/20-ц від 12 лютого 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, що вбачається з автоматизованої системи виконавчого провадження;
- 17 серпня 2021 року старшим державним виконавцем Бахрушиним Андрієм Миколайовичем в рамках ВП НОМЕР_3 винесено постанову про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 199 368,00 грн. В мотивувальній частині постанови зазначено, що заборгованість з 06 серпня 2020 року по 07 серпня 2021 року становить 996 368,00 грн.;
- 17 серпня 2021 року старшим державним виконавцем Бахрушиним А.М. в рамках ВП НОМЕР_3 винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 99 684,00 грн.
З моменту відкриття ВП (23.02.2021 року) і до винесення оскаржуваних постанов (17.08.2021 року) виконавець не направив позивачу жодних матеріалів виконавчого провадження, в тому числі, постанови про відкриття ВП.
На заяви позивача виконавець не надав жодної відповіді, в тому числі, на заяву від 23 липня 2021 року, в якій позивач просив надати розрахунок розміру заборгованості.
З матеріалів справи, вбачається, що позивачем на користь стягувача сплачено 3 000,00 доларів США в якості аліментів на утримання сина, ще до відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 (23.02.2021 року).
Відповідно до розрахунку заборгованості від 29 листопада 2021 року № НОМЕР_3/20 наданим державним виконавцем Шевченківським РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бахрушиним А.М. за період з серпня по жовтень 2020 року складає 572 405,09 грн.
Згідно з копіями квитанцій АТ «Укрсиббанк» № 17390480661 про списання коштів на підставі рішень уповноважених державних служб, з рахунку НОМЕР_1 27 жовтня 2021 року на рахунок НОМЕР_2 ДКСУ списано суму в розмірі 578 567,45 грн., та № НОМЕР_5 про списання коштів на підставі рішень уповноважених державних служб, з рахунку НОМЕР_1 28 жовтня 2021 року на рахунок НОМЕР_2 ДКСУ списано суму в розмірі 1 171 950,66 грн.
Згідно з ч. 1, 3, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Згідно п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
Аналізуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику та здійснювати контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника, шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, державним виконавцем не розглянута заява представника про проведення перерахунку розміру аліментів з урахуванням реальних доходів боржника, а також не проведено перерахунку розміру аліментів. Доказів того, що державним виконавцем здійснювались дії щодо розгляду заяви та перерахунку аліментів, суду не надано.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бахрушиним А.М.належним чином не виконані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» щодо обчислення розміру аліментів і заборгованості зі сплати аліментів, які полягають у здійсненні обчислення розміру заборгованості із сплати аліментів щомісяця та повідомленні боржника про її розмір. Тому, в цій частині вимоги скарги підлягають до задоволення.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції помилково вважав, що розмір заборгованості, розрахований виконавцем є достовірним лише тому, що він не оскаржувався сторонами виконавчого провадження.
В даному випадку, стягувач, звернувшись до суду зі скаргою, вказував, що заборгованості зі сплати аліментів у нього немає, оскільки він сплачує їх добровільно у розмірі частини від свого доходу.
Зазначені обставини суд першої інстанції не перевірив та не надав оцінки доводам скаржника, що розмір заборгованості по аліментам розрахований виконавцем з суми доходу, яка по суті зазначена стягувачем.
Вказане суперечить вимогам п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 у відповідності до якого сума заборгованості по аліментам має розраховуватись на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Тобто, доказами розміру доходу боржника можуть бути відповідні фінансові документи, а не твердження окремих осіб.
Оскільки матеріали виконавчого провадження не містять жодного доказу, який би підтверджував розмір доходу боржника, який давав би державному виконавцю можливість визначити заборгованість по аліментах в сумі списаних коштів, а саме 578 567,45 грн. та 1 171 950,66 грн. дії та рішення державного виконавця щодо списання цих коштів з рахунку боржника є протиправними.
Крім того, як встановлено судом, списані в зазначеному розмірі кошти, державний виконавець включив суму штрафу в розмірі 199 368,00 грн. та суму виконавчого збору у розмірі 99 684,00 грн., стягнення яких визнано незаконними Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року в справі № 640/28304/21.
Отже дії та рішення державного виконавця щодо списання з рахунку боржника 578 567,45 грн. та 1 171 950,66 грн. є незаконними і з цих підстав.
Щодо зобов'язання державного виконавця повернути стягнуті з банківського рахунки кошти.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) зазначено, що «якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК відсутні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив, в тому числі, зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та державного виконавця Бахрушина А.М. усунути порушення шляхом повернення ОСОБА_1 на його банківський рахунок надмірно списаних грошових коштів.
Оскільки у справі виникли правовідносини щодо безпідставного, на думку скаржника, списання державним виконавцем коштів - в цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи за заявою стягувача про неправомірність дій приватного виконавця, тобто не в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
Враховуючи наведені обставини, вимоги скарги про зобов'язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та державного виконавця Бахрушина А.М. усунути порушення шляхом повернення ОСОБА_1 на його банківський рахунок надмірно списані грошові коштів, а саме заборгованості по аліментам, слід залишити без розгляду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Судувід 05 березня 2025 року у справі № 1309/7139/12.
Щодо повернення виконавчого збору і штрафу.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Згідно із пунктом 1 частини першої статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належить до коштів виконавчого провадження.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Частинами другої третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
За змістом частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Отже, скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, оскільки правова підстава для їх стягнення є фактично такою, що відпала.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, яка регулює спірні у справі правовідносини) повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснює казначейство України за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.
На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, положення якого встановлюють порядок взаємодії державних органів (казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету).
Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Водночас, у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21, від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18).
При визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за зазначеними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. За змістом зазначеної правової позиції спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України, оскільки, з огляду на положення статей 2, 170 ЦК України та частини четвертої статті 56 ГПК України, відповідачем у таких справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.
Отже питання повернення стягнутого штрафу та виконавчого збору не може бути вирішено в межах скарги на дії державного виконавця.
Враховуючи наведені обставини, вимоги скарги про зобов'язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та державного виконавця Бахрушина А.М. усунути порушення шляхом повернення ОСОБА_1 на його банківський рахунок надмірно списані кошти виконавчого збору та штрафу слід залишити без розгляду.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 910/12267/23 та у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 1309/7139/12.
З огляду на вищевикладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення скарги в частині визнання дій та рішень державного виконавця та відділу ДВС незаконними.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При цьому, Законом № 4056-1Х від 31 жовтня 2024 року, який набрав чинності 14 листопада 2024 року, внесені зміни до статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI, відповідно до яких частина друга статті 3 викладена в новій редакції, згідно якої судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Оскільки за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення та за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, винесену за результатами розгляду такої скарги, судовий збір не справляється розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, не проводиться.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бахрушина Андрія Миколайовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, відкритому на підставі виконавчого листа про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, заінтересована особа: ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати незаконними рішення та дії державного виконавця Бахрушина А.М. щодо надмірного списання (стягнення) коштів станом на 28 жовтня 2021 року в розмірі 578 567,45 грн. та у розмірі 1 171 950,66 грн. з банківського рахунку ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Скаргу ОСОБА_1 в частині вимог про зобов'язання Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та державного виконавця Бахрушина А.М. усунути порушення шляхом повернення ОСОБА_1 на його банківський рахунок надмірно списаних грошових коштів залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 07 серпня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.