Апеляційне провадження № 22-ц/824/12372/2025
Справа № 355/1647/24
Іменем України
07 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Чальцевої Т.В. в смт. Баришівка у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В серпні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 05 листопада 2017 року в розмірі 39357,55 грн. станом на 28 липня 2024 року, яка складається з 23192,09 грн. заборгованості за кредитом, 16165,46 грн. заборгованості за відсотками, а також судовий збір в розмірі 3028 грн.
Позов обґрунтовував тим, що 05 листопада 2017 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.
Відповідно до п. 2.1.1.2.2 - 2.1.1.2.4 Умов та Правил, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг додаються до позовної заяви.
Всі умови кредитування доведені відповідачеві, про що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який відповідачем підписано за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, що є аналогом власноручного підпису.
Банк на боргові зобов'язання за кредитом і овердрафтом нараховує відсотки у розмірі, встановленому тарифами банку, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Умов та Правил.
Одночасно п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил передбачено можливість здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків, при цьому банк, за винятком випадку зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту) зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з п. 1.1.3.1.10 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
АТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі відповідно до умов договору.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що знайшло відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав, в зв'язку з чим станом на 28 липня 2024 року має заборгованість 39357,55 грн., яка складається з 23192,09 грн. заборгованості за кредитом, 16165,46 грн. заборгованості по відсоткам. Позивач неодноразово вживав заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу sms-повідомлень та дзвінків з вимогою виконати взяті на себе зобов'язання, однак на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач АТ «Акцент-Банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, пояснював відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах тим, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил підтвердив під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, а отже ознайомився з Умовами та Правилами і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.
Вказував, що доказом виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до договору дією та сплата періодичних платежів.
Щодо відмови у стягненні процентів, наводив зміст ст. 1048, 1054 ЦК України, вказував, що навіть якщо враховувати думку суду першої інстанції щодо непідписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів (ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України - фактичне прийняття пропозиції до укладення договору дією) і вже повинен сплачувати процентну ставку.
Вказував, що посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтоване, оскільки в справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли тарифи банку не були підписані боржником. В даному випадку до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту банку, як зазначив суд, а й паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі обумовлені умови кредитування, строки, процентна ставка та інше. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 стосовно підпису, і дана судова практика у цій категорії справ є незмінною. Номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор, між сторонами погоджено, а саме його зазначено особисто відповідачем в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, яку він підписав власноруч.
Тобто у даному випадку потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, а іншу судову практику у справах, у яких наявний паспорт споживчого кредиту, якого не було у справі № 342/180/17, а саме на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, де зазначено, що «Разом з тим суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування (а. с. 14-15). Ураховуючи викладене, суди у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахували те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання».
Щодо дати актуальності інформації у паспорті споживчого кредиту, наводив зміст ч. 2 ст. 638, ст. 643, ч. 3 ст. 645 ЦК України, вказував, що паспорт кредиту оформлено у відповідності до додатку № 1 до Закону України «Про споживче кредитування», і строк кредиту зазначається у розділі № 2 «Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» підрозділі «Строк кредитування», у якому строк кредитування зазначено 240 місяців.
Розділ № 7 паспорту «Інші важливі аспекти» підрозділ «Дата надання інформації» містить дату, до якої, у відповідності до ст. 643 ЦК України, кредитор повинен був отримати відповідь-згоду на дані умови кредитування (акцепт) від позичальника, і навіть якщо він її отримав із запізненням, то це не має значення, якщо банк з цим погоджується.
Пунктом 4 розділу 7 паспорту «Умови договору про споживчий кредит» передбачено, що умови договору можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Таке зазначення є обов'язковим і говорить про той факт, що кредитодавець вправі самостійно визначати розмір кредитного ліміту на картці, виходячи з фінансового стану позичальника та його історії обслуговування в банку. Жодним чином дане посилання не змінює основні умови кредитування, такі як строк, відсоткову ставку, відповідальність за порушення, право дострокового погашення тощо.
Щодо п. 13 розділу 4 паспорту «Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит», пояснював, що дійсно реальна відсоткова ставка може змінюватись, однак вона змінюється в будь-якому кредитному договорі, оскільки в разі порушення позичальником умов кредитування до нього застосовуються штрафні санкції - підвищена відсоткова ставка, пеня тощо, і всі ці нарахування змінюють реальну відсоткову ставку, яка може бути мінімальною і складатись лише з самих відсотків у випадку сумлінного виконання позичальником своїх зобов'язань. І саме такі зазначення є обов'язковою вимогою Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, вказував на їх необґрунтованість, оскільки на підтвердження вірності розрахунку банк надавав виписку.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи АТ «Акцент-Банк» у позові про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, позивачем не доведено факту видачі відповідачу коштів у заявленому розмірі, тому відсутні підстави їх стягнення.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Акцент-Банк» із власноручно підписаною заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, у якому зазначив свою особисту інформацію, адресу реєстрації, сімейний стан, адресу проживання, наявність майна, соціальний статус, розмір доходу, належність до національних, іноземних, публічних діячів, та засвідчив своїм підписом, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Умови кредитування, відомості про сукупну вартість кредиту йому роз'яснені та зрозумілі, рекламний буклет з тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування ним отриманий (а. с. 9).
На а. с. 21 - 27 наявний витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», а на а. с. 28 - Тарифи користування кредитною карткою «Картка «Універсальна» та «Картка «Універсальна Gold», без підпису ОСОБА_1 .
На а. с. 10 знаходиться копія паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» за типами кредитного продукту «Картка «Універсальна» та «Картка «Універсальна Gold», у якому наведено основні умови кредитування за цими картками, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, інші важливі правові аспекти. У графі «Підпис споживача» наявне застереження, що клієнт ОСОБА_1 підписав документ простим електронним підписом шляхом підтвердження дзвінком 05 листопада 2017 року з номера телефону НОМЕР_1 у відповідності з Умовами та Правилами надання банківських послуг.
На а. с. 11 - 17 наявна виписка по картці ОСОБА_1 у АТ «Акцент-Банк» по рахунку НОМЕР_2 за період з 05 листопада 2017 року по 28 липня 2024 року, наведено рух коштів по рахунку, суми витрат та зарахувань.
Згідно довідки за картками, складеної АТ «Акцент-Банк» за підписом голови правління, ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_3 та видано картку № НОМЕР_4 строком дії до серпня 2021 року (а. с. 18).
Згідно довідки за лімітами, складеної АТ «Акцент-Банк» за підписом голови правління, ОСОБА_1 в листопаді 2017 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 500 грн., який в подальшому збільшувався (а. с. 19).
Згідно розрахунку заборгованості, сформованого за період з 05 листопада 2017 року по 28 липня 2024 року, загальний залишок заборгованості за простроченим тілом кредиту 23192,09 грн., загальний залишок заборгованості за простроченими процентами 16165,46 грн., разом 39357,55 грн. (а. с. 7 - 8).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Так, на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач надав копію заяви-анкети, підписаної ОСОБА_1 від 05 листопада 2017 року, про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у А-Банку, яка не містить відомостей про розмір кредиту, відсотків за користування кредитом та інших істотних умов кредитування, а також підтвердження отримання кредитної картки, її реквізитів та реквізитів рахунку.
Обґрунтовуючи свої вимоги, банк також посилався на витяг з Тарифів та витяг з Умови і Правил, які розміщені на сайті www.a-bank.com.ua як невід'ємні частини договору від 05 листопада 2017 року.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Разом із тим, матеріали справи не містять підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/18/17 наведено правовий висновок, згідно якого «роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин».
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що правові висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/18/17 в даному випадку врахуванню не підлягають, оскільки в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, в якому зафіксовано основні умови кредитування, і що необхідно було враховувати постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, згідно яких, підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Апеляційний суд звертає увагу, що дана судова практика не є актуальною, оскільки Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545 сво 20) указав, що способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Тобто договір має бути укладено після, а не до підписання паспорту споживчого кредиту.
Таким чином, саме по собі зазначення у паспорті споживчого кредиту певних умов кредитування не підтверджує, що вони були узгоджені з ОСОБА_1 , і між сторонами на цих умовах було укладено кредитний договір.
Крім того, апеляційний суд враховує, що паспорт споживчого кредиту містить інформацію по двом типам банківського продукту - карткам Універсальна та Універсальна Gold, з різними умовами кредитування по кожній з них. При цьому будь-яких доказів того, який саме тип картки був оформлений і виданий відповідачу, матеріали справи не містять.
Виписка по рахунку НОМЕР_2 за період з 05 листопада 2017 року по 28 липня 2024 року не є доказом укладення кредитного договору від 05 листопада 2017 року, зважаючи на те, що вона зроблена за поточним рахунком, який не зазначений в анкеті-заяві, і у ній вказано номер договору SAMABWFC00001286865, на який посилання в анкеті-заяві також відсутні, умов будь-якого кредитного договору виписка не містить, з неї не можна дійти висновку про погодження сторонами 05 листопада 2017 року кредитного ліміту в будь-якому розмірі та відсотків за користування ним.
Зазначені обставини унеможливлюють перевірку правильності нарахування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 листопада 2017 року на підставі цієї виписки, та доведення на підставі такої виписки наявності заборгованості взагалі.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що виписка з рахунку є належним доказом, який підтверджує наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір.
Апеляційний суд критично оцінює надані в якості доказів довідку за картками, виданими ОСОБА_1 , та довідку за лімітами, оскільки такі довідки є внутрішніми документами, складені самим позивачем, без посилань на інші документи, на підставі яких їх було складено, а отже їх зміст повністю залежить від дій самого банку, крім того, ці довідки суперечать іншим наявним в матеріалах справи доказам.
Зокрема, розрахунок заборгованості надано за період по 28 липня 2024 року, а у довідці за картами вказується, що ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_3 та видано картку № НОМЕР_4 строком дії до серпня 2021 року, однак відомостей про перевипуск картки після закінчення її дії довідка не містить.
Також у довідці за картами відсутні відомості про дату відкриття рахунку № НОМЕР_3 та видачу картки № НОМЕР_4 , і що підставою для відкриття рахунку і видачі картки було саме укладення кредитного договору з ОСОБА_1 05 листопада 2017 року.
Розрахунок заборгованості, на який посилався позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає банк.
Доводи апеляційної скарги, що в силу вимог ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від сум позики, який у випадку їх встановлення в договорі визначається на рівні облікової ставки НБУ, а отже відповідач в будь-якому випадку мав сплачувати проценти, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 05 листопада 2017 року та наявності заборгованості позивачем не надано, і оскільки вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України, позивач не пред'явив, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог та стягувати такі проценти самостійно.
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції, відмовивши у позові, в мотивувальній частині рішення одночасно помилково зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а також помилково зазначив, що відповідачу видано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік, і що в зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 20 липня 2024 року має заборгованість в розмірі 39357,55 грн.
Разом із тим, оскільки вказане є очевидною опискою, яка підлягає виправленню в порядку ст. 269 ЦПК України, а також оскільки АТ «Акцент-Банк» в апеляційній скарзі на ці обставини не посилався, апеляційний суд не вбачає необхідності змінювати або скасовувати законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції із даних підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.